<< Пред. стр. 1 (из 2) След. >>
Список литературы по разделу
"Організація і правове регулювання захисту прав споживачів" ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів базової освіти з напрямку бакалаврської підготовки 6.0502 "Менеджмент"
Укл. Менів Любов Дмитрівна Київ, ЕКОМЕН, 36 стр.
Передмова
Тема1. Розвиток руху споживач1в у cвіті та в Україні
Тема 2. Законодавство про захист прав споживачів
Тема 3. Цивільно - правове регулювання захисту прав споживачів
Тема 4. Оргашзація захисту прав споживачів на якість
та безпечність товарів i послуг
Тема 5. Право на здійснення торговельною діяльності
Тема 6. Правила побутового обслуговування населення
Тема 7. Державний та громадський захист прав споживач1в
Тема 8. Відповідальність за порушення законодавства про
захист прав споживач1в
ПЕРЕДМОВА
Справедлива торгівля - один із основних принципів будь-якого демократичного суспільства. Водночас, захист прав людини, як споживача, є об'єктивною закономірністю розвитку та однією з найважливіших ознак такого суспільства. Щодня громадянин-споживач стає суб'єктом цивільно-правових відносин, укладаючи договори купівлі-продажу, підряду, перевезення тощо. Тому головним завданням є захист споживача, його інтересів, посилення його ролі та правових позицій у системі ринкових відносин. Розуміння організації і правового регулювання захисту прав споживачів є необхідністю для майбутнього спеціаліста.
Основним змістом дисципліни "Організація і правове регулювання захисту прав споживачів" є викладення історії виникнення і розвитку споживчого руху, правового регулювання захисту прав споживачів в Україні, відповідальності за порушення законодавства про захист прав споживачів, судового захисту прав споживачів. Метою та завданням дисципліни є:
1. Висвітлення процесу еволюції міжнародного консумеризму в ході історичних трансформацій.
2. Розкриття повноважень та аналізування діяльності державних органів і громадських структур, що забезпечують громадянам України їх захист як споживачів.
3. Розкриття цивільно-правових основ захисту прав споживачів та відповідальності за порушення їх прав.
4. Визначення основних тенденцій щодо подальшого удосконалення законодавства про захист прав споживачів.
5. Характеристика системи, структури, особливостей, перспектив розвитку та вдосконалення організаційних заходів щодо захисту прав споживачів.
В результаті вивчення курсу "Організація і правове регулювання захисту прав споживачів" студенти повинні:
1. Засвоїти найважливіші юридичні терміни.
2. Навчитись орієнтуватися в: головних закономірностях організації і правового регулювання захисту прав споживачів.
3. Грамотно аналізувати нормативно-правові акти.
4. Складати правові документи ( претензії, позовні заяви, скарги та ін.).
5. Могти застосувати набуті теоретичні знання в конкретних ситуаціях.
На основі вивчення навчального матеріалу і самостійної роботи по літературі, що рекомендується викладачем, студенти виконують контрольну роботу.
ТЕМА 1 РУХ СПОЖИВАЧІВ У СВІТІ ТА В УКРАЇНІ
1. Історичні умови виникнення руху споживачів.
2. Основні історичні етапи розвитку споживчого руху.
3. Керівні принципи ООН на захист інтересів споживачів їх історичне значення.
4. Розвиток консумеризму в розвинених країнах. Законодавчо-правовий захист споживачів у розвинутих країнах світу.
5. Міжнародні споживчі організації. Основні напрямки їх діяльності.
6. Пріоритетні напрямки ООН - нові підходи стратегії міжнародного консумеризму в XXI ст.
1.Історичні умови виникнення руху споживачів.
Проблема захисту державою прав споживачів має тривалу історію. Так, потреба у законах щодо якості продуктів харчування та лікарських речовин постала вже у досить ранніх цивілізаціях. Так, відомо, що ранні закони іудеїв, а також стародавніх єгиптян приписували, як обходитися з м'ясом. Еллінські та римські закони забороняли додавати воду до вина, недоважувати під час продажу олію і зерно.
Пізніше, в середньовіччі, процес купівлі-продажу жорстко регулювався міськими властями у багатьох країнах. Зокрема, середньовічні фармацевти і торговці провізією навіть об'єднувалися у торговельні гільдії з метою боротьби з фальсифікованою продукцією. Перевірялися спеції та ліки.
Науково-технічний прогрес потребував більш складних форм захисту від неякісних та шкідливих продуктів. Адже промислова революція принесла з собою збільшення використання хімікатів. Йдеться про отруйні харчові барвники, що містили свинець, миш'як, ртуть та ін. Практика їх використання спричинила до появи перших законів проти фальсифікації продуктів. Зокрема, перший у США закон загального характеру щодо продуктів харчування з'явився у 1785 р. В Массачусетсі.
Серед політичних факторів, що передували появі споживчого руху, слід відзначити формування ще в першій половині ХІХ ст. нових структур влади, які разом з подальшою демократизацією суспільства якщо і не взяли спочатку на себе функції організації руху на захист прав споживачів, то хоча б не протидіяли його появі та розвиткові.
Важливою передумовою виникнення консумеризму стало і створення перших профспілкових організацій, а згодом - оформлення і діяльність політичних партій.
Важливою соціально-економічною передумовою споживчого руху став розвиток і модернізація капіталістичних відносин.
Своєрідним поштовхом дня формування консумерського руху став науково-технічний прогрес (винахід парової машини і двигуна внутрішнього згорання, хімічна таблиця Менделєєва, еволюційна теорія Дарвіна, радіо і телефон і ін.).
Існували також морально-псйхологічні фактори. Великого значення тут набула готовність окремих соціальних класів і станів суспільства завжди обстоювати поліпшення соціальних і економічних умов життя і праці, в тому числі вимагати обмеження свавілля виробників і торговців.
2.Основні історичні етапи розвитку споживчого руху.
У своєму розвитку рух споживачів пройшов кілька етапів.
Перший етап був зумовлений певними політичними, соціально-економічними та морально-психологічними причинами. Прямим поштовхом для створення перших союзів споживачів та їх виступів стали зростання цін, широко поширена фальсифікація товарів, ліків. У США були прийняті закони щодо якості продуктів та ліків (1906р.), була створена Федеральна торговельна комісія, прийняті антимонопольні закони. У Франції у 1912 р. Був прийнятий перший консумерський закон "Про фальсифікацію та підлоги у сфері товарів та послуг".
В 30-ті роки XX ст. Розпочинається другий етап розвитку консумеризму, що полягає перш за все в розширенні державних соціальних програм у розвинутих країнах внаслідок збільшення представництва соціалістичних і соціал-демократичних партій у парламентах. Також досягнення науки і техніки в ході нового витка науково-технічної революції призвели до значного насичення товарами споживчого ринку, зробили їх більш доступними для населення.
Бурхливий розвиток консумеризму спостерігається і в повоєнний період. З 1960р. Консумеризм набуває міжнародного характеру - в цьому році було створено Міжнародну організацію споживчих товариств.
Початок третього етапу в історії консумеризму вписав нову сторінку у відносинах уряду і споживачів. Цю сторінку пов'язують з ім'ям президента США Джона Ф. Кеннеді. В новому Біллі Президента були розроблені зовсім нові методологічні підходи щодо подальшого розвитку консумеризму.
Права споживачів, визнані Консумерським Інтернаціоналом.
1 .Право на задоволення основних потреб.
2.Право на безпеку.
3.Право на інформованість.
4.Право вибору.
5.Право бути вислуханим.
б.Право на відшкодування.
7.Право на споживчу просвіту.
8.Право на здорове навколишнє середовище.
3.Керівні принципи ООН на захист інтересів споживачів. їх історичне значення.
Гарантом захисту інтересів і прав споживачів стала діяльність ООН. 9 квітня 1985р. Керівні принципи на захист інтересів споживачів набули статусу резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Вони складалися з чотирьох розділів і 46 статей і свідчили, що захист прав споживачів має неабияке значення для соціально-економічного розвитку країн. Документ настійно пропонував урядам держав брати активну участь у всебічному розвитку консумеризму. Керівні принципи ООН отримали схвалення і з боку СРСР та інших соціалістичних країн. Слід зауважити, що вони не мали обов'язкової сили для членів ООН. Вони були покликані стати методологічною основою для національних консумерських програм, були орієнтиром для адміністративних і судових інстанцій держав, заклали передумови щодо подальшого поглиблення міжнародного консумеризму.
4.Розвиток консумеризму в розвинених країнах. Законодавчо-правовий захист споживачів у розвинутих країнах світу.
Вже через кілька років після Білля Президента Джона Ф.Кеннеді в розвинених країнах світу стали формуватися урядові структури, діяльність яких була спрямована на захист інтересів і прав споживачів. У США інтереси споживачів репрезентують Управління у справах споживачів у системі федеральних урядових органів; в Канаді - Міністерство споживачів; у Франції - Національний комітет із споживання та Національний інститут споживання; у Великобританії - Управління приватної торгівлі та Консультативний комітет захисту інтересів споживачів, в Австрії діє Асоціація з інформації споживачів; В Греції - Інститут споживачів; У Швеції на урядовому рівні, проблемами споживання займається Національний департамент у справах політики захисту споживачів.
Загалом у системі законодавства на захист прав споживачів можна виділити кілька груп основних законів.
1.Перша група - найбільш численна, регламентує питання запобігання фізичним і матеріальним збиткам споживачів. Вимоги цієї групи законів передбачають наявність ліцензії на виробництво і збут певних товарів, встановлення норм безпеки при відповідних умовах виробництва та експлуатації. У США, наприклад, до цієї групи законів належать : закон про безпеку споживчих товарів, закон щодо якості продуктів та ін.
2.До другої групи належать закони щодо мір та ватів ( японський закон про виміри, прийнятий у 1985р.)
3.Третю групу складають закони про стандартизацію, сертифікацію і маркування як продуктів харчування, так і промислових товарів ( в Англії закон про неправдивий опис товару).
4. Четверта група - закони, що передбачають неприпустимість обмеження конкуренції.
5. П'ята група законів містить комплекс заходів, спрямованих на зміцнення позицій споживачів у їх ділових стосунках з виробниками, постачальниками і продавцями.
6. Шоста група стосується правового регулювання подання скарг споживачів, а також передбачає мережі створення консультативних пунктів.
Аналіз системи законодавства на захист прав споживачів показує три основні правові аспекти:
1.Концепція суворої юридичної відповідальності за якість продукції, що виробляється.
2.Гарантія виробника на експлуатаційні властивості та надійність продукції і послуг, яка закріплює за споживачами конкретні права.
3.Програма повернення продукції, в якій під час експлуатації виявилися недоліки і відшкодування збитків.
5.Міжнародні споживчі організації. Основні напрямки їх діяльності.
Консумерський Інтернаціоналізм був заснований у 1960р. Як Міжнародна Організація споживчих товариств. Сьогодні до цієї організації входять майже 270 національних державних, громадських, регіональних та інших консумерських організації і груп понад 110 країн світу. Це незалежна, неприбуткова, неполітична організація. Фінансується за рахунок членських внесків та прибутків від публікацій. Відповідно до його статуту головним завданням є організація, а також координація та планування інформаційної та видавничої діяльності національних консумерських організацій, реєстрація всіх незалежних випробувальних лабораторій, сприяння міжнародному співробітництву у проведенні порівняльних випробувань споживчих товарів та ін. Сьогодні Консумерський інтернаціоналізм вважають голосом міжнародного руху споживачів щодо таких різних питань, як товари і продукти харчування, навколишнє середовище і споживання, регулювання міжнародної торгівлі та інше. Основний його центр знаходиться у Лондоні.
Європейське бюро союзів споживачів на сьогоднішній день об'єднує майже 20 консумерських організацій. Серед питань, які на сьогодні стоять на порядку денному, це:
1.Дієвість роботи з питань споживачів у Європейському парламенті.
2.Активна співпраця із Всесвітньою торговельною організацією у справах захисту прав споживачів.
3.Захист споживачів у сфері електронної торгівлі та зв'язку.
4.Захист молодих споживачів від неприйнятного маркетингу та інше.
Організація економічного співробітництва і розвитку об'єднує 24 країни світу. У складі організації є Комітет з політики захисту споживачів, що засідає двічі на рік і основними функція якого є: вивчення проблем консумеризму в різних країнах, вивчення та інформаційне висвітлення конкретних аспектів консумерської політики, зокрема заходів, що впливають на міжнародну торгівлю.
Міжнародна організація зі стандартизації (ISO) нині об'єднує близько 100 країн. Ця організація сприяв розробці міжнародних стандартів у всіх галузях, за винятком стандартів в електротехнічній та електронній промисловості. У структурі ISO є спеціальний Комітет із захисту прав споживачів, створений у 1977р. З метою стандартизації у галузі інформації споживача та забезпечення зв'язку між ІSO та міжнародними організаціями, які займаються питаннями споживчої політики
6.Пріоритетні напрямки ООН - нові підходи стратегії міжнародного консумеризму в XXI ст.
З часу затвердження ООН Керівних принципів на захист прав споживачів відбулися радикальні переміни у світовому соціально-економічному і політичному розвитку. До того ж Керівні принципи були програмою на 10 років. Сьогодні постало питання щодо розробки нових підходів у загальній стратегії консумеризму у XXI ст.
Серйозним завданням консумеризму XXI ст. є поглиблення міжнародного співробітництва. Також важливим моментом у розвитку консумеризму XXI ст. є посилення уваги до основних насущних людських потреб ( харчування, охорона, здоров'я, безпека та ін.).
З початку 1998р. У рамках ООН почалася робота з метою доповнення Керівних принципів ООН важливою програмою в галузі екології споживання та захисту навколишнього середовища. Пріоритети в галузі стійких моделей споживання та захист навколишнього середовища спрямовані на задоволення основних потреб людей, а саме:
1.Справедливий розподіл між світовим населенням природних ресурсів.
2.Впровадження стійких моделей споживання.
3.Встановлення таких цін на продукти, які цілком враховують "екологічні витрати" на них.
4.Надання правдивої інформації про екологічні аспекти продуктів і послуг.
В 2000р. Проводився Всесвітній конгрес споживачів. В центрі уваги Конгресу були питання:
1.Глобалізація торгівлі і послуг на світовому ринку та її вплив на споживачів.
2.Місія, роль і значення організацій споживачів у процесі глобалізації ринку.
3.Освіта і інформація для споживачів.
4.Вгошв організацій споживачів на конкуренцію.
5.Епідемія тютюнопаління як фактор глобальної загрози для здоров'я населення світу, особливо в бідних країнах і таких, що розвиваються.
Загальна стратегія консумерської політики в XXI ст. полягає в поглибленні процесу гуманізації консумерських ідей.
ТЕМА 2. ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ
1. Загальна характеристика законодавства про захист прав споживачів.
На сьогодні є більше 50 законів і нормативно-правових актів щодо захисту прав споживачів. Центральне місце в системі споживчого законодавства посідає Закон України "Про захист прав споживачів", прийнятий Верховною Радою України 12 травня 1991р. і згодом - 15 грудня 1993р. - істотно оновлений і доповнений. Цей закон започаткував упровадження нових принципових підходів у цивільно-правовому регулюванні відносин за участю громадян-споживачів. Закон "Про захист прав споживачів складається із трьох розділів: "Загальні положення", "Права споживачів та їх захист", "Громадські організації споживачів". Він містить 26 статей. Права споживачів захищає і Конституція України, ст.42 проголошує: "Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів робіт і послуг, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Відповідно до ст.50 Основного Закону кожен має право на безпечне, для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Права споживачів регулюються і підзаконними нормативно-правовими актами, такими як: Правила торговельного обслуговування населення, Правила торгівлі на ринках, Правила продажу продовольчих та непродовольчих товарів, Правила побутового обслуговування населення та ін.
2.Права споживачів, передбачені Законом України "Про захист прав споживачів": державний захист прав споживачів; гарантований рівень споживання; належну якість товарів (робіт, послуг); торговельне та інших видів обслуговування; безпеку товарів (робіт, послуг); необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари ( роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця), продавця; відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами); звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).
Державний захист прав споживачів.
Держава забезпечує громадянам як споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання товарів відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримки здоров'я і життєдіяльності.
Державний захист прав громадян як споживачів здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влада у сфері захисту прав споживачів та його територіальні відділення, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи державного санітарно-епідеміологічного нагляду, органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства, а також судові органи.
Гарантований рівень споживання.
Гарантований рівень споживання забезпечується: стимулюванням виробництва товарів, виконання робіт та надання послуг; запровадження у разі необхідності нормованого розподілу продуктів, якщо немає гарантій їх вільного придбання кожним споживачем; запровадження компенсаційних виплат, різних видів допомог і пільг громадянам.
Право споживача на належну якість товарів (робіт, послуг).
Споживач має право вимагати від продавця, щоб якість придбаного ним товару відповідала вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар (роботи, послуги), яку надає продавець (виробник, виконавець). Вимоги для товару щодо його безпеки для життя, здоров'я і майна споживача, а також навколишнього природного середовища встановлюється нормативними документами. Щодо окремих груп товарів (робіт, послуг) вказані вимоги встановлюються законодавчими актами. Продавець зобов'язаний передати споживачеві товар, який за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації, що надається продавцем (виробником, виконавцем). Виробник зобов'язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт товарів, а також випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування на ремонт, в необхідних обсягах і асортименті запасних частин протягом усього терміну його виробництва, а після зняття з виробництва - протягом терміну служби, в разі відсутності такого терміну - протягом 10 років.
Права споживача у сфері торговельного та інших видів обслуговування.
За всіма громадянами однаковою мірою визначається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Споживач має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час з урахуванням режиму роботи продавця (виконавця). Продавець повинен всіляко сприяти споживачеві у вільному виборі товарів і послуг. Споживач має право на перевірку якості, безпеки, комплектності, міри, ваги та ціни товарів, демонстрацію безпечного та правильного їх використання. На вимогу споживача продавець зобов'язаний надати йому контрольно-вимірювальні прилади, документи про якість, безпеку, ціну товарів ( робіт, послуг). У разі, коли під час гарантійного терміну потрібно визначити причини втрати якості товару, продавець зобов'язаний у триденний термін з дня одержання від споживача письмової заяви організувати проведення експертизи товару. Експертиза проводиться за рахунок продавця (виконавця).
Право споживача на інформацію про товари (роботи, послуги).
Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари, що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація про товари повинна містити: назву товару, зазначення нормативних документів, вимогам яким повинні відповідати вітчизняні товари, дані про основні властивості товарів (робіт, послуг), а щодо продуктів харчування - про склад, номінальну кількісні, харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів; дані про ціну; дату виготовлення, відомості про умови зберігання; гарантійні зобов'язання виробника; правила та умови ефективного використання товарів; найменування та адресу виробника та ін. Стосовно товарів (робіт, послуг), які підлягають сертифікації, споживачеві має бути надана інформація про їх сертифікацію. Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, повинні забезпечуватися інформацією про місце їх походження.
Якщо надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про товари (роботи, послуги) спричинило придбання товару (роботи, послуги), який немає потрібних споживачеві властивостей, -споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків.
Відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами).
Шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача товарами, що містять конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, якщо законодавством не передбачено більш високої міри відповідальності. Право вимагати відшкодування заподіяної шкоди визначається за кожним потерпілим споживачем незалежно від того, перебував він чи не перебував у договірних відносинах з виробником (виконавцем, продавцем). Таке право зберігається протягом встановленого терміну служби (терміну придатності), а якщо такий не встановлено - протягом 10 років з часу виготовлення товару (прийняття роботи, послуги). Відповідальність перед споживачем за шкоду несе сторона, яка її заподіяла. Виробник несе відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну споживачів у зв'язку з використанням матеріалів, обладнання, приладів, інструментів та інших засобів, необхідних для виробництва товарів (виконання робіт, надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних знань.
При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, яка не може бути нижчою за п'ять мінімальних заробітних плат у державі на момент винесення рішення.
Об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).
З метою захисту своїх законних прав та інтересів громадяни мають право об'єднуватися на добровільній основі у громадські організації споживачів. Держава підтримує діяльність об'єднань споживачів. Об'єднання споживачів мають право: вивчати споживчі властивості продукції, попит на неї, проводити опитування населення для виявлення громадської думки про якість товарів, що випускаються та реалізуються; проводити експертизу та випробування товарів (робіт, послуг); організовувати юридичну і консультаційну допомогу споживачам; вносити пропозиції щодо розробки нормативних документів, що встановлюють вимоги до якості товарів робіт, послуг); звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника, виконавця протиправними; інформувати громадськість про права споживачів; сприяти розвитку міжнародного співробітництва у галузі захисту прав та інтересів споживачів.
ТЕМА 3. ЦИВІЛЬНО - ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ.
1. Правове значення договору купівлі-продажу для захисту прав споживачів.
2. Право споживача на придбання товару належної якості як одне з основних прав громадян.
3 .Правові наслідки придбання споживачем товару неналежної якості.
4. Право споживача на обмін товару належної якості.
5. Перелік товарів, які не підлягають обміну.
І.Правове значення договору купівлі-продажу для захисту прав споживачів.
Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну;грошову суму. Договір купівлі-продажу є оплатним, двостороннім і консенсуальним договором, спрямованим на незворотне відчуження переданого майна у власність. Договір купівлі-продажу укладається переважно щодо того майна, яке є в наявності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. Затверджено Порядок заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення. В цьому нормативному акті детально врегульовані відносини щодо порядку заняття торговельною діяльністю, здійснено розмежування роздрібної торгівлі, торговельно-виробничої діяльності та оптової торгівлі.
У Цивільному кодексі УРСР правовому регулюванню купівлі-продажу присвячена глава 20, статті якої мають переважно загально регулятивне значення. При цьому, в цій главі не визначаються вимоги, яким мають відповідати продавець і покупець, форма його укладення (крім купівлі-продажу нерухомого майна), визнання договору-купівлі продажу недійсним та інше. Тому в таких випадках щодо не врегульованих спеціальними нормами ЦК Української РСР відносин мають застосовуватися загальні правила про угоди, договори, а стосовно купівлі-продажу в роздрібній торгівлі - також спеціальні норми споживчого законодавства, наприклад, щодо прав і обов'язків продавців і покупців, щодо якості товарів, щодо торгівельного обслуговування.
Аспекти правового значення договору купівлі-продажу можна узагальнити таким чином:
1.Договір роздрібної купівлі-продажу, як і будь-який інший договір купівлі-продажу, служить похідним способом (правовою підставою) набуття громадянами та іншими суб'єктами права власності.
2.Він підтверджує наявність зобов'язального правовідношення між торговельним підприємством і покупцем.
З.Він служить належною правовою гарантією захисту порушених прав громадян-споживачів.
4.На продавця в договорі роздрібної купівлі-продажу покладаються додаткові обов'язки, а покупцю надаються певні привілеєві права.
5.Він має ознаки публічного і приватного договорів.
2. Право споживача на придбання товару належної якості як одне з основних прав громадян.
Одним із основних конституційних прав громадян, реалізація якого вимагає встановлення певних гарантій, є право споживачів на придбання товарів належної якості. Так, відповідно до ст.50 Конституції України "Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Подібні норми не містила жодна із конституцій радянського періоду. Все це зобов'язує державу, органи місцевого самоврядування створити організаційно-правові, соціально-економічні та примусово-владні гарантії забезпечення цього права.
Окремі норми Закону України "Про захист прав споживачів", що визначають право споживачів на якісні товари, потребують приведення їх у відповідність з положенням Конституції України. Так, відповідно до ст. Закону споживачі мають право на належну якість товарів, торговельного обслуговування, безпечність товарів та на необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів. З вище наведеного видно, що положення Закону України "Про захист прав споживачів" не лише не суперечить Конституції України, а й більш повно і конкретно формулюють це право споживача. Визначення змісту "права на належну якість" неможливе без розкриття змісту самого поняття якості товару. На думку юристів-науковців, найважливішим критерієм якості продукції є її корисність, виражена в ступені придатності, а здатність продукції задовольнити відповідні потреби людей зумовлюється її властивостями, зокрема, надійністю, довговічністю, ефективністю, які відповідають нормативним вимогам, плановим приписам і договорам.
Якість продукції також можна визначити як відповідність фактичних споживчих і виробничих властивостей ( щодо безпечності, новизни, довговічності, надійності, економічності) даної продукції щодо задоволення потреб споживача, передбаченим у законі чи в договорі кількісним та якісним показникам такої продукції.
3.Правові наслідки придбання споживачем товару неналежної якості.
Відповідно до ст.14 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного терміну в порядку і строки, встановлені законодавством, і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від подавця чи виробника:
1.Безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою.
2.3аміни на товар аналогічної марки ( моделі, артикулу, модифікації) належної якості.
3.Відповідного зменшення його купівельної ціни.
4.3аміни на такий же товар іншої марки з відповідним перерахуванням купівельної ціни.
5 .Розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.
Продавець, виробник зобов'язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги. Доставка великогабаритних товарів і товарів вагою понад п'ять кілограм має здійснюватися силами продавця, виробника, або силами споживача, але з відшкодуванням вартості доставки. За наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості товару - протягом 14 днів або за домовленістю сторін. Під час заміни товару з недоліками на аналогічний товар належної "якості перерахунок вартості проводиться, виходячи з цін, що діяли на час обміну.
При пред'явлені споживачем вимог про безоплатне усунення недоліків товару, то вони повинні бути усунені протягом 14 днів.
У разі придбання споживачем продовольчих товарів неналежної якості продавець зобов'язаний замінити їх на якісні товари або повернути споживачеві сплачені ним гроші, якщо вказані недоліки виявлені в межах терміну придатності.
Вимоги споживача розглядаються після пред'явлення споживачем розрахункового документа, а щодо товарів, на які встановлені гарантійні терміни, - технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює з позначкою про дату продажу.
Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто чи через свого працівника.
4.Право споживача на обмін товару належної якості.
Відповідно до ст.20 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням. Споживач має право на обмін товару належної якості протягом 14 днів, не рахуючи дня купівлі. Обмін товару належної якості проводиться, якщо він не споживався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром.
Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж. Продавець зобов'язаний у день надходження відповідного товару у продаж повідомити про це споживача, який вимагає обміну товару.
При розірванні договору купівлі-продажу розрахунки із споживачем проводяться виходячи з вартості товару на час його купівлі.
5.Перелік товарів належної якості, які не підлягають обміну.
Законодавством визначений перелік товарів належної якості, які не підлягають обміну. До них відносяться такі види товарів: продовольчі товари, лікарські препарати та засоби, предмети сангігієни; непродовольчі товари: світлочутливі товари, парфюмерно-косметичні вироби, дитячі іграшки м'які та гумові надувні, зубні щітки, апарати для гоління, розчіски, гребінці та щітки масажні, рукавички та вироби з бурштину, тюлегардинні і мереживні полотна, білизна натільна, панчішно-шкарпеткові вироби, друковані видання, корсетні вироби, пір'яно-пухові, помазки для гоління, грамплатівки, ювелірні вироби з дорогоцінних металів, тканини, килимові вироби метражні, білизна постільна, товари в аерозольній упаковці, лінійний та листковий металопрокат, трубна продукція, пиломатеріали, скло (Додаток №3 до постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994р. №172).
ТЕМА 4. ОРГАШЗАІЦЯ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ НА ЯКІСТЬ ТА БЕЗПЕЧНІСТЬ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ
1 .Законодавче забезпечення реалізації права споживачів на якість та безпечність товарів і послуг.
2.3астосування міжнародних стандартів.
3.Концепції загального управління якістю продукції. Концепції безпечності товарів та послуг.
4.Сучасні концепції формування якості та безпечності товарів.
5.Глобалізація проблем забезпечення якості та безпечності товарів та послуг. Орієнтири міжнародної політики в галузі харчування. Підвищення рівня забезпеченості продовольством.
б.Напрямки забезпечення якості та безпечності товарів та послуг в Україні.
7.3абезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення.
1 Законодавче забезпечення реалізації права споживачів на якість та безпечність товарів і послуг.
Законодавче забезпечення реалізації права споживача на якість та безпечність здійснює держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти. Державне регулювання належної якості та безпечності продуктів і сировини здійснюється Кабінетом Міністрів України, уповноваженими центральними органами виконавчої влади, їх органами в Автономній Республіці Крим, областях і районах, містах Києві і Севастополі шляхом:
1.державного нормування показників якості та безпечності продуктів, сировини і супутніх матеріалів.
2.Державної реєстрації харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів.
3.Державної реєстрації нормативних документів на товари, продовольчу сировину і супутні матеріали.
4.0бов'язкової сертифікації харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів, послуг у сфері громадського харчування та сертифікації системи якості виробництва цих продуктів, сировини, матеріалів і надання послуг.
5.Встановлення та додержання порядку ввезення в Україну харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів.
Важливими нормативно-правовими актами у цій сфері є закон України "Про захист прав споживачів", "Про якість харчових продуктів та продовольчої сировини".
2.3астосування міжнародних стандартів.
В Україні розробка системи управління якістю здійснюється на основі міжнародного досвіду, сконцентрованого в міжнародних стандартах ISO серії 9000. Створення цих стандартів стало необхідним для нових взаємовідносин між постачальником та споживачем. Відповідність системи забезпечення якості продукції вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000 розглядається як гарантія стабільно високої якості продукції та служить перепусткою на міжнародний ринок.
Стандарти ISO виділяють функції та відповідальність керівництва підприємства в галузі якості, найважливішими з яких є:
1.Визначення та документальне оформлення політики підприємства в галузі якості.
2.Обов'язок керівництва підприємства організувати роботу зі створення системи якості, що забезпечує реалізацію політики, визначення повноважень та відповідальності усього персоналу, що впливає на якість продукції.
Сертифікація сприяє розвиткові торгівлі і завжди спрямована на підвищення якості продукції до рівня вимог стандартів або нормативної документації і тому захищає споживача від постачання продукції, що не відповідає вимогам. Сертифікація забезпечує можливості торговельно-економічних відносин України на міжнародному ринку.
З.Концепції загального управління якістю продукції.
Слід відзначити, що запровадження стандартів ISO серії 9000 - це тільки перший крок до якості. Підприємства розвинених країн вже багато років впроваджують концепцію загального управління якістю, відому під назвою Total Quality Management (TQM). До основних принципів системи TQM можна віднести такі:
1.Мета роботи - без дефектність.
2.Правило роботи - запобіганням дефектів, а не їх усунення.
3.Розвинена система самоконтролю.
4.Всі виробничі відносини між персоналом будуються як відносини між споживачами та постачальниками.
5.Постійне навчання персоналу.
У межах ТQМ управління якістю тісно пов'язане з іншими аспектами діяльності підприємств фінансами, ресурсами, діяльністю з охорони навколишнього природного середовища.
4.Сучасні концепції формування якості та безпечності товарів.
До сучасних концепцій формування якості та безпечності товарів можна
віднести наступні:
1 .Застосування міжнародних стандартів.
2.Концепція загального управління якістю продукції.
3.Концепції безпечності товарів та послуг.
5.Глобалізація проблем забезпечення якості та безпечності товарів та послуг.
В цьому питанні потрібно виділити такі важливі моменти:
1.Напрямки міжнародної співпраці щодо забезпечення прав споживачів на якість та безпечність. Вивчення цього питання є дуже актуальним на даний час. Так, Міжнародна організація спілок споживачів ще у 1997 р. Висунула загальні пропозиції щодо створення бази даних про продукти харчування, що перебувають у міжнародній торгівлі, в тому числі визнаних непридатними. Важливим кроком вперед до розвитку міжнародного руху споживачів щодо вирішення проблем якості та безпечності товарів став Трансатлантичний діалог споживачів, початок якого був покладений у 1998р. Були створені три робочі групи з координування робіт, розроблені та видані 20 рекомендацій з питань, що стосуються безпечності харчових продуктів, електронної комерції та торгівлі.
2.Оріснтири міжнародної політики в галузі харчування
Інформація з питань харчування має найважливіше значення для вироблення, реалізації, контролю і оцінки діючої політики і програм, спрямованих на підвищення рівня харчування. У ряді держав проводяться обстеження стану харчування і збір даних про споживання харчових продуктів ( Албанія, країни Балтії, Хорватія). У Польщі репрезентативні дані по всій країні про звички в харчуванні і стан харчування відсутні. Хоча, наявність таких даних по кожній країні дозволило б порівнювати національні дані про харчування на загальноєвропейській основі.
З.Підвищення рівня забезпеченості продовольством.
У країнах з перехідною економікою національні плани найчастіше були спрямовані на вирішення проблеми забезпечення продовольством.
6.Напрямки забезпечення якості та безпечності товарів та послуг в Україні.
Україна була і залишається унікальною за традиціями харчування державою. Багато десятиріч в країні споживалися тільки натуральні продукти, вітчизняна промисловість була позбавлена будь-яких синтетичних, штучних добавок і залучала до харчового обігу тільки натуральні барвники. Сучасний стан товарного ринку, на якому представлені товари нові за рецептурою та технологією, товари-сурогати, привів до дезорієнтації українського споживача завдяки майже повному нівелюванню "вітчизняна якість". Відродження та пропаганда цієї товарної категорії - один із пріоритетних напрямків. Небувалого розвитку набула проблема виявлення фальсифікації товару. Однією з найгостріших проблем сьогодення є організація широкомасштабних заходів зі створення сучасних норм щодо товарів.
7.3абезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення.
Вимоги безпеки для життя і здоров'я населення є обов'язковим у державних стандартах та інших нормативно-технічних документах на вироби, сировину, технології, інші об'єкти середовища життєдіяльності людини. Проекти державних стандартів та інших нормативно-технічних документів на всі види нової продукції підлягають обов'язковій державні санітарно-епідеміологічній експертизі. Продукція, на ринку в державних стандартах та інших нормативно-технічних документах є вимоги щодо безпеки для життя і здоров'я населення, підлягає обов'язковій сертифікації. Нагляд за дотриманням вимог санітарних норм у стандартах та інших нормативно-технічних документах, відповідністю продукції вимогам безпеки для здоров'я і життя населення здійснюють виключно органи, установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби. Головний державний санітарний лікар України погоджує методи контролю і випробувань продукції щодо їх безпеки для життя і здоров'я населення, інструкції використання продукції підвищеної небезпеки.
ТЕМА 5. ПРАВО НА ЗДІЙСНЕННЯ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
1.Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення.
2.Правшіа продажу продовольчих та непродовольчих товарів.
З .Правила торгівлі на ринках.
4.Правила роботи дрібно роздрібної торговельної мережі.
5.Порядок позначення роздрібних цін на товари народного споживання в підприємствах роздрібної торгівлі та громадського харчування.
б.Правила користування засобами вимірювальної техніки у сфері торгівлі, громадського харчування та надання послуг.
7.Книга відгуків і пропозицій на підприємствах роздрібної торгівлі та громадського харчування.
1. Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування, населення.
Працівники господарюючого суб'єкта, що здійснюють продаж товарів, зобов'язані надати покупцю інформацію про товари в обсязі, передбаченому законодавством. Розрахунки за продаж товарів господарюючими суб'єктами здійснюються за готівку, в безготівковому порядку, за чеками банків, продаж товарів може здійснюватися у кредит. Касир або інший працівник, який одержує гроші за товар, під час розрахунку з покупцем повинен чітко назвати суму, одержану від покупця, і покласти одержані від нього гроші на видному місці, оформити розрахунковий документ установленої форми на повну суму покупки, назвати покупцеві належну йому суму здачі і видати її разом з розрахунковим документом. Касири та інші працівники, які мають право одержувати від покупця гроші за проданий товар, зобов'язані прийняти від них зношені купюри. Правильність розрахунку покупець перевіряє на місці, не відходячи від каси. Покупець має право на вільний вибір товару, перевірку його якості, комплектності, міри, ваги та ціни, демонстрування безпечного та правильного використання. На вимогу покупця продавець повинен надати йому контрольно-вимірювальний прилад і документи, що підтверджують ціну товару. На вимогу споживача продавець за кошти господарюючого суб'єкта зобов'язаний провести експертизу товару.
Вибрані покупцем непродовольчі товари можуть зберігатися в торговельному підприємстві протягом двох годин з відміткою часу наступної оплати на виписаному продавцем чекові. Після закінчення встановленого терміну не викуплений товар надходить у продаж. Придбані великогабаритні товари мають право залишити у магазині, але не більше як на одну добу. За погодженням з адміністрацією термін може бути продовжений шляхом укладання договору схову.
Якість, маркування, режим зберігання товарів повинні відповідати вимогам чинного законодавства.
2.Правила продажу продовольчих та непродовольчих товарів.
Господарюючий суб'єкт зобов'язаний забезпечити стан торговельних приміщень для роздрібного продажу продовольчих товарів на рівні, що відповідає санітарно-гігієнічним, технологічним та протипожежним нормам, установленим для приймання, зберігання та реалізації харчових продуктів.
Торговельно-технологічне обладнання, що використовується при організації роздрібного продажу продовольчих товарів, повинно забезпечувати збереження їх якості і товарного вигляду протягом усього строку їх придатності. Забороняється приймати, зберігати та продавати продовольчі товари, що швидко псуються без використання холодильного обладнання.
Транспортні засоби для перевезення харчових продуктів повинні мати санітарний паспорт, бути чистими, у справному стані. Кузов автомашини повинен мати спеціальне покриття, що легко піддається миттю.
Працівники господарюючого суб'єкта повинні бути забезпечені форменим одягом або іншим одягом, що Відповідає санітарним вимогам.
Господарюючий суб'єкт повинен мати санітарні правила, зареєстрований санітарний журнал і санітарні книжки працівників, а також Книгу відгуків та пропозицій.
У разі придбання споживачем продовольчих товарів неналежної якості продавець зобов'язаний замінити їх на якісні товари або повернути споживачеві сплачені ним гроші.
Неякісні, небезпечні, фальсифіковані, неправильно марковані харчові продукти, ті харчові продукти, які не отримали позитивного висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи та сертифіката відповідності або строк придатності до споживання яких закінчився, а також харчові продукти, на які відсутні документи, що підтверджують їхню якість та безпеку, повинні бути вилучені з обігу та при потребі передані на відповідну експертизу для визначення шляхів їх подальшого використання, утилізації чи знищення в порядку визначеному законодавством. Не допускаються до продажу фасовані вітчизняні та імпортні харчові продукти без маркування державною мовою України, яке повинно містити інформацію про:
* загальну назву харчового продукту;
* номінальну кількість харчового продукту в установлених одиницях виміру (маси, об'єму тощо);
* склад харчового продукту, якщо він виготовлений з кількох складників, із зазначенням переліку назв використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок, барвників, інших хімічних речовин або сполук;
* енергетичну цінність (для харчових продуктів, що її мають);
* дату виготовлення;
* строк придатності до споживання чи дату закінчення строку придатності до споживання;
* умови зберігання;
* позначення нормативного документа для харчових продуктів вітчизняного виробництва;
* найменування та адресу виробника й місце виготовлення;
* умови використання (якщо такі передбачені);
* відсоток сторонніх синтетичних (штучних) домішок;
Маркування нефасованих харчових продуктів повинно бути здійснене в порядку, встановленому нормативними документами для певних харчових продуктів, на гуртовій упаковці або транспортній тарі Усі нефасовані харчові продукти повинні бути забезпечені інформацією відповідно до вимог статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
Суб'єкт господарювання повинен оснащувати складські, торговельні приміщення спеціальним торговельно-технологічним обладнанням та інвентарем у кількості та по видах, що забезпечує необхідні вимоги для зберігання, підготовки до продажу, демонстрації та продажу непродовольчих товарів, дозволяє забезпечити стан приміщень у відповідності з санітарно-гігієнічними, технологічними та протипожежними нормами.
Засоби вимірювання, які використовуються ігри продажу непродовольчих товарів, повинні мати державне перевірочне тавро і проходити перевірку в установленому порядку.
Суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити приймання, зберігання і продаж непродовольчих товарів у роздрібній мережі відповідно до вимог законодавчих актів, ДСТУ, ГОСТ, технічних умов, зразків (еталонів) та інших нормативних документів.
Всі непродовольчі товари у суб'єкта господарювання повинні бути з
супровідними документами: товарно транспортні накладні, рахунки-факіури,
прибутково-видаткові "накладні,; посвідчення про якість, сертифікат
відповідності державній системі сертифікації або завірена постачальником
копія сертифіката відповідності на товар, котрий підлягає обов'язковій
сертифікації.
Продаж товарів, що надійшли в Україну по імпорту і підлягають обов'язковій сертифікації, дозволяється: тільки за наявності у суб'єкта господарювання сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання Іноземного сертифіката в державній системі сертифікації.
На імпортовану продукцію, перелік якої затверджено наказом
Міністерства охорони здоров'я України від 20.10.95 N 190 "Про проведення
державної санітарно-гігієнічної експертизи щодо розробки, виробництв і
застосування продукції, яка може негативно впливати на здоров'я людини",
повинен також бути гігієнічний висновок державної санітарно-гігієнічної
експертизи.
Працівники суб'єкта господарювання, які безпосередньо зайняті обслуговуванням покупців, повинні мати спеціальну професійну підготовку: знати асортимент і якісні характеристики товарів певної групи, ознаки браку; правила підготовки товарів до продажу; принципи розміщення, викладки товарів і оформлення вітрин; способи показу і упаковки товарів; правила зберігання товарів і терміни їх реалізації; порядок таврування засобів міри та ваги; правила роботи касового апарату і догляду за ним і встановлений порядок розрахунку з покупця; види торговельного обладнання, інвентаря, інструментів і правила користування ними; правила поводження з тарою; правила санітарії і гігієни; правила техніки безпеки та протипожежні засоби тощо.
Працівники суб'єкта господарювання повинні мати формений або інший одяг, що відповідає естетичним вимогам.
До подачі товарів у торговельний (демонстраційний) зал працівники суб'єкта господарювання проводять підготовку товарів до продажу (перевірка цілісності упаковки, розпаковки, перевірка наявності маркувальних даних і якості, чистка, прасування, перевірка наявності інструкцій по експлуатації, технічних паспортів, гарантійних талонів, комплектність виробів, перевірка роботи в дії тощо).
У разі пошкодження (потертості) маркувального ярлика підприємства-виробника всі маркувальні дані суб'єкт господарювання переносить на дублікат товарного ярлика, який завіряє підписом особа, відповідальна за приймання товару, і прикріпляє до товару. За умови відсутності на товарі пломб, при їх забрудненості, потертості та відсутності на індивідуальній упаковці маркування або маркувального ярлика підприємства-виробника товар до продажу не допускається. Продаж непродовольчих товарів здійснюється методом самообслуговування, за зразками по каталогах, з індивідуальним обслуговуванням покупців, у т. ч. з відкритою викладкою.
Суб'єкт господарювання зобов'язаний всіляко сприяти покупцю.
Продаж товарів, термін придатності яких минув, забороняється.
3.Правила торгівлі на риках.
Продаж продовольчих товарів на ринках здійснюється з додержанням ветеринарно-санітарних правил для ринків, Правил продажу продовольчих товарів, Правші роботи дрібно; роздрібної торговельної мережі, інших нормативно-правових актів, які регулюють торговельну діяльність та захист прав споживачів.
Висновок державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринку (експертний висновок, етикетка) щодо якості та безпеки продукції у ветеринарному відношенні, наявність документів про сплату Ринкового збору і наданих послуг є підставою для зайняття продавцем місця на ринку за профілем торгівлі.
На ринках дозволяється продавати харчові продукти, не заборонені для реалізації. Такі харчові продукти можна продавати тільки за умови:
* готові м'ясні вироби і м'ясні напівфабрикати, молоко і молочні продукти, консерви, курячі яйця тощо промислового виробництва - наявності документів, що підтверджують їх якість і безпеку (копії сертифіката відповідності чи свідоцтва, якщо продукція підлягає обов'язковій сертифікації, та копії документа виробника, підтверджує належну її якість, а також відповідних ветеринарних документів);
* молоко і молочну продукцію, отриману від власних чи фермерських господарств, - наявності довідки про клінічний огляд тварини і епізоотичний стан місцевості, виданої установою державної ветеринарної медицини за місцем вироблення продукції, особистої медичної книжки продавця, виданої в установленому порядку, та за наявності висновку державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринку;
* курячі яйця, отримані від власних чи фермерських господарств, -наявності свідоцтва або довідки Про клінічний огляд птиці та епізоотичний стан місцевості, виданої місцевою установою державної ветеринарної медицини, та за наявності висновку державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринку;
* мед, отриманий від власних чи фермерських господарств, при продажу в межах району проживання власника -наявності ветеринарного свідоцтва (довідки) місцевої установи ветеринарної медицини (за межами району -ветеринарно-санітарного паспорта на пасіку) та наявності . висновку державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринку;
* рибу і рибопродукти, інші гідробіонти промислового виробництва -наявності копії документа виробника що підтверджує належну якість, та копії сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання, якщо продукція підлягає обов'язковій сертифікації, а також відповідних ветеринарних документів;
* рибу, інші гідробіонти непромислового виробництва - наявності ветеринарного свідоцтва (довідки) місцевої установи ветеринарної медицини та висновку державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринку;
* картоплю, овочі, фрукти -, у тому числі тропічні, ягоди, баштанні культури, сухофрукти, горіхи, сушені гриби окремо від солінь, квашеної та маринованої плодоовочевої продукції - наявності висновку державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринку;
На ринках забороняється продаж:
* фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, хліба і хлібобулочних виробів алкогольних напоїв та тютюнових виробів;
* .кондитерських і кулінарних! виробів, напівфабрикатів із м'яса і риби (фарш, котлети, кров'яні та домашні ковбаси, зелень, холодець, ікра рибна тощо), а також консервованих продуктів (овочі, м'ясо, риба, ікра та інші консерви), виготовлених у домашніх умовах;
* готових продуктів тваринного походження промислового виробництва -масла вершкового, сирів, ковбас копчення тощо без наявності документів, що засвідчують їх якість та безпеку (копії сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання, якщо продукція підлягає обов'язковій сертифікації, та копії документа виробника, що підтверджує належну якість товару, а також відповідних ветеринарно-санітарних документів);
* тварин, риб і рослин, занесених до Червоної книги України, дикорослих рослин, у тому числі лікарських польових квітів;
* тропічних фруктів та овочів без документів, що підтверджують джерело їх придбання та проходження фітосанітарного контролю; зернових, круп'яних продуктів, забруднених насінням шкідливих бур'янів.
На ринках дозволяється реалізовувати як нові непродовольчі товари, так і ті, що були в користуванні, крім заборонених для продажу.
Продаж непродовольчих товарів здійснюється з додержанням Правил продажу непродовольчих товарів санітарних норм і правил, інших нормативно-правових актів, які регламентують торговельну діяльність та захист прав споживачів.
Окремі непродовольчі товари можна продавати на ринках тільки за умови:
* нові товари, які підлягають обов'язковій сертифікації, наявності копій сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання, виданих в установленому порядку;
* предмети гігієни, санітарії, товари побутової хімії, іграшки для немовлят лише в індивідуальній споживчій тарі із зазначенням на ній необхідної для споживача інформації відповідно до чинного законодавства. На
* косметично-парфумерні вироби - додержання температурних режимів у місцях, не доступних попаданню прямих сонячних променів;
* газові плити - наявності документів, що підтверджують їх придатність до подальшої експлуатації і які видані відповідними службами газового господарства;
* транспортні засоби (автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів і моделей, самохідні машини причепи, напівпричепи, мотоколяски і номерні агрегати до них) - спеціально виділеного для них місця або створення спеціального ринку згідно з Правилами торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затвердженими наказом МЗЕЗ торгу України від 18.12.95 N 168 та зареєстрованими в Мінюсті України 29.12.95 за N 489/1025;
* меблі, одяг та головні убори з натурального хутра, електропобутові та телерадіотовари-розміщення в приміщеннях, пристосованих для торгівлі цими, товарами. В експлуатаційних документах (інструкції з експлуатації, паспорті, етикетці, гарантійному талоні) нової побутової техніки продавцем обов'язково робиться відмітка про продаж;
<< Пред. стр. 1 (из 2) След. >>
Список литературы по разделу