Ялтинская конференция и ее место в развитии международной дипломатии
МРЖiЕ ЯЛТИНСЬКОРЗ КОНФЕРЕНЦРЖРЗ У РОЗВИТКУ МРЖЖНАРОДНОРЗ ДИПЛОМАТРЖРЗ
Костенко Р. О.
Переяслав-Хм. ДПРЖ iм. Г. С. Сковороди
На початку 1945 р. мiж США, Великобританiiю та СРСР назрiла необхiднiсть вирiшити спiрнi питання щодо пiслявоiнного свiтового устрою. Оскiльки воiннi дii не дозволяли Сталiну залишити СРСР, Гопкiнс (спецiальний помiчник президента Рузвельта) висловив думку, що конференцiя може вiдбутися в Криму, i росiяни запропонували Ялту.
Конференцiя в Криму проходила з 4 по 11 лютого 1945 р. Якi ж основнi цiлi переслiдувала кожна з сторiн?
Найбiльш полiтично незахищеною до конференцii пiдiйшла Великобританiя. Радянський вплив у Схiднiй РДвропi був настiльки сильним, що Черчiлль вирiшив напряму зi Сталiним роздiлити РДвропу на сфери впливу. Перебуваючи у Москвi у жовтнi 1944 р., Черчiлль вручив Сталiну проект домовленостi, за яким Великобританiя отримувала 90% сфер впливу в Грецii, СРСР -- 90% в Румунii i 75% в Болгарii, Угорщина i Югославiя були роздiленi за принципом "50:50". Сталiн прийняв цей проект, а Молотов пiд час дiалогу з РЖденом спромiгся зменшити британськi i збiльшити радянськi вiдсотки у кожнiй iз схiдноiвропейських краiн, окрiм Угорщини. Це була слабка спроба Великобританii якось посилити своi полiтичне становище, адже вже до початку Ялтинськоi конференцii вiд цiii згоди нiчого не залишилося. Червона Армiя СРСР починаi втручатися в питання внутрiшнього устрою окупованих краiн [4. -- С. 371-372].
Ще однiiю важливою цiллю Великобританii було створення "сильноi" Францii. Повернення Францii статусу великоi держави, обмеження радянських вимог вiдносно репарацiй -- всi цi другоряднi цiлi переслiдували одну: зменшення схiдноiвропейського впливу СРСР. Заради цього Черчiлль мав намiр протистояти Сталiну при обговореннi кожного пункту переговорiв.
Позицiю США висловив Рузвельт у посланнi Сталiну, яке отримане 5 жовтня 1944 р., з приводу прибуття до Москви Черчiлля. Вiн висловлюi побажання про пiдготовчий характер зустрiчi Черчiлля зi Сталiним; i що питання, якi розглядаються у ходi зустрiчi, можуть бути остаточно вирiшенi ним за участю США: "Вы понимаете, я уверен, что в нынешней всемирной войне буквально нет ни одного вопроса, будь то военный или политический, в котором не были бы заинтересованы Соединенные Штаты" [6. -- Т. 2, с. 170-171].
Основними завданнями США у Ялтi було вирiшено питання вступу СРСР у вiйну з Японiiю, заради чого Рузвельт з легкiстю йшов на компромiси з iнших питань, та створення мiжнародноi органiзацii (ООН), яка б забезпечувала стабiльнiсть у свiтi пiсля вiйни.
Основною метою СРСР на конференцii було зберегти та узаконити свiй полiтичний вплив на схiдноiвропейськi краiни, домогтися прийняття союзних республiк до ООН та отримати бiльшу частину репарацiй з Нiмеччини.
Загальною ж метою усiх краiн-учасниць було "знищення нiмецького мiлiтаризму та нацизму й створення гарантiй того, що Нiмеччина нiколи бiвльше не спроможеться порушити мир в усьому свiтi" [7. -- С. 195].
В iсторiю мiжнародних вiдносин Ялтинська конференцiя увiйшла пiд назвою "Аргонавт" -- цю кодовану назву запропонував Черчiлль. Американська та британська делегацii нараховували близько 700 осiб. Це була друга зустрiч усiх трьох керiвникiв союзних держав, i вперше з ними в нарадi брали участь всi три мiнiстри закордонних справ.
Американська делегацiя розмiстилася в Лiвадiйському палацi, англiйська -- у Воронцовському (в Алуштi), радянська -- в Юсуповському (в Кореiзi).
Усi пленарнi засiдання голiв держав проводилися в Лiвадiйському палацi, починалися вони о 16.00 i закiнчувалися о 20.00 або навiть пiзнiше. Наради мiнiстрiв закордонних справ розпочиналися о 12.00 i велися почергово у мiсцi розташування кожноi делегацii.
Перше пленарне засiдання розпочалося з того, що 4 лютого Рузвельт за пропозицiiю Сталiна вiдкрив конференцiю. Пiсля цього заступник голови Генерального штабу Червоноi Армiii генерал армii Антонов сповiстив про результати сiчневого наступу радянських вiйськ i висловив побажання, щоб англо-американськi вiйська на Захiдному фронтi прискорили перехiд в наступ, а союзницька авiацiя ударами по комунiкацiях перешкоджала нiмцям передислоковувати своi вiйська iз Захiдного фронту, iз Норвегii та РЖталii на Схiд [6. С. 367].
Пiсля того, як Сталiн та Антонов вiдповiли на питання, Черчiлль запропонував генералу Маршалу доповiсти про операцii на Захiдному фронтi.
В кiнцi засiдання начальниками штабiв трьох держав було вказано зустрiтися наступного ранку i скоординувати вiйськовi плани "Великоi трiйки" на заключному етапi вiйни.
На другому пленарному засiданнi основним питанням було питання окупацii Нiмеччини.
За пiдписаною угодою про зони операцii, СРСР отримував зону на захiд вiд р. Одер, Великобританiя -- Пiвнiчно-Захiдну Нiмеччину, США -- Пiвденно-Захiдну Нiмеччину [3. -- C. 332].
Спiрним було питання видiлення окупацiйноi зони Францii. Сталiн i Рузвельт спочатку були проти, але Черчiлль з РЖденом активно на цьому наполягали, а з американського боку iх пiдтримував Гопкiнс, який вважав, що "стабiльнiсть у РДвропi неможлива без сильноi та впливовоi Францii" [2. -- C. 353]. В результатi переговорiв Францii була видiлена зона окупацii iз британськоi та американськоi зон. Таким чином, Францiя мала увiйти разом iз США, Великобританiiю та СРСР до Контрольноi ради, що вирiшувала б питання, якi стосувалися Нiмеччини в цiлому.
За угодою про контрольний механiзм, верховна влада здiйснювалася головнокомандуючими Збройних сил СРСР, США i Великобританii -- кожним у своiй зонi. "Великий Берлiн" входив до радянськоi зони окупацii, але як мiсце перебування Контрольноi ради пiдлягав окупацii трьох держав. При цьому в угодi нiяких прав для США, Великобританii i Францii щодо допущення iхнiх вiйськ у Берлiн не передбачалося. Правлiння "Великим Берлiном" мало здiйснюватися мiжсоюзницькою комендатурою.
На цьому ж пленарному засiданнi США та Великобританiя висунули плани про розчленування Нiмеччини. США притримувалися "плану Моргентоу":
- Нiмеччина дiлиться на двi незалежнi аграрнi краiни;
- створюiться мiжнародна зона пiд керiвництвом мiжнародного органу, в яку б входили Рур, Кiльський канал та всi нiмецькi землi на пiвнiч вiд каналу.
У Великобританii був дещо схожий план:
- Нiмеччина роздiляiться на 2 частини -- Прусiю i Баварiю (пiзнiше на пленарному засiданнi у Ялтi Черчiлль висловив думку, що непогано було б створити "ще одну нiмецьку краiну зi столицею у Вiднi" [5. -- c. 369]);
- Рур, Вестфалiя i Саар повиннi пiдлягати мiжнародному контролю.
Розчленування Нiмеччини переслiдувало двi мети:
1) позбавити ii можливостi розпочати нову вiйну;
2) вивести ii зi складу конкурентiв на свiтовому ринку.
Рузвельт запропонував дати на вивчення це питання мiнiстрам закордонних справ. На засiданнi 7 лютого Сталiн, Рузвельт i Черчiлль ухвалили рiшення про створення комiсii для вивчення пропозицiй про розчленування Нiмеччини.
Коли комiсiя в складi мiнiстра закордонних справ Британii А. РЖдена, посла США Вайнанта i посла СРСР Ф. Гусiва приступила до роботи у Лондонi, представник СРСР Ф. Гусiв 26 березня 1945 р. направив головi комiсii листа: "Радянське правлiння розумii рiшення Кримськоi конференцii про розчленування Нiмеччини не як обов`язковий план, а як можливу перспективу для тиску на Нiмеччину з метою зробити ii безпечною у випадку, якщо iншi засоби виявляться недостатнiми". Пiсля цього питання про розчленування Нiмеччини було зняте з розгляду комiсii.
Спiрним було питання про репарацii. Запропонована СРСР сума репарацiй в 20 млрд. доларiв, з яких 50% -- Радянському Союзу, була ухвалена американською делегацiiю. Але британська сторона вимагала зменшення суми. Все ж таки сторони дiйшли згоди i було вирiшено стягувати репарацii у трьох формах:
1) одночасне вилучення промислового обладнання, транспорту тощо протягом двох рокiв пiсля капiтуляцii;
2) щорiчнi товарнi поставки поточноi продукцii;
3) використання працi вiйськовополонених [7. -- c. 196].
Проте остаточне вирiшення цього питання було покладено на Мiжсоюзну контрольну комiсiю, яка мала збиратися у Москвi [2. -- c. 353].
На третьому пленарному засiданнi основним було польське питання: новi польськi кордони i новий польський уряд. Щодо схiдних кордонiв Польщi значних суперечок не було, хоча Рузвельт i мав намiр приiднати до польськоi територii Львiв та деякi польськi кордони, що виходили за межi "лiнii Керзона". Але Сталiн домiгся того, що було вирiшено провести схiдний кордон Польщi по "лiнii Керзона" з вiдхиленням вiд неi в деяких районах на 5-8 км. на користь Польщi. Що ж до захiдних кордонiв, то, за планом Сталiна, вони мали проходити по Одеру i Захiднiй Нейсi з залишенням Штеттiна за Польщею. Цей проект викликав рiзке заперечення з боку голiв американського та англiйського урядiв. Отже, з питання захiдних кордонiв Польщi остаточного рiшення прийнято не було, але Сталiн, Рузвельт i Черчiлль дiйшли згоди, що "Польща повинна отримати значнi прирощення територii на пiвночi i на заходi".
Ситуацiя з питанням польського уряду була дещо складнiша. На момент проходження конференцii iснувало два польських уряди: у Люблiнi, який визнавав СРСР, i в Лондонi, який визнавали США i Великобританiя. Черчiлль висловив занепокоiння тим, що СРСР втручаiться у внутрiшнi справи Польщi: "Пiднявши меч, щоб захистити Польщу, яка зазнала брутального нападу з боку Гiтлера, ми нiколи не погодимося з ухвалою, яка не забезпечуватиме перетворення Польщi на вiльну та суверенну державу" [2. -- c. 353-354].
США i Великобританiя планували провести в Польщi демократичнi вибори, без втручання iнших держав, тим самим намагаючись залишити люблiнський уряд Берута без пiдтримки СРСР. Радянський уряд не мiг допустити втрати полiтичного впливу на таку стратегiчно важливу державу, як Польща. Тому це питання не було вирiшено остаточно, хоча союзники дiйшли принциповоi згоди, що новий уряд матиме назву "Тимчасовий польський уряд нацiональноi iдностi" i буде сформований на базi Тимчасового нацiонального польського уряду з включенням деяких "лондонських" полякiв. Заключнi переговори з цього питання мали вiдбутися в Москвi пiд керiвництвом Молотова та послiв Великобританii та США. Поступкою СРСР союзникам була "Декларацiя про звiльнену РДвропу", яка передбачала проведення вiльних виборiв i формування демократичних урядiв у Сх. РДвропi. Ця декларацiя мала стати гарантом розв`язання польськоi проблеми. Але це була формальна поступка Сталiна, оскiльки на територiях, зайнятих Червоною Армiiю, реально мiг бути проведений лише "радянський варiант" вiльних виборiв.
Невирiшеним повнiстю перд початком конференцii було питання створення ООН. Основи Статуту ООН були розробленi в Думбартон-Оксi у 1944 р. Але там не було вирiшене питання про процедуру голосування в Радi Безпеки. На Ялтинськiй конференцii було вирiшено, що постанови Ради Безпеки з питань процедури вважаються прийнятими, якщо за них проголосувало 7 з 11 членiв Ради. Питання пiдтримання миру та безпеки i iншi важливi питання вважаються прийнятими, якщо за них проголосувало 7 членiв Ради, включаючи спiвпадання голосiв усiх постiйних членiв Ради -- СРСР, США, Великобританii, Францii i Китаю, причому сторона, що бере участь у суперечцi, що не несе загрози миру та безпецi, утримуiться вiд голосування. Якщо ж до одного з 5 постiйних членiв Ради мають застосовуватися будь-якi санкцii, ця краiна маi "право вето".
Ще в Думбартон-Оксi Сталiн ставив питання про представництво в ООН усiх 15 союзних респубiлк. На конференцii в Ялтi радянською делегацiiю ставилася вимога про прийняття в ООН хоча б 2-3-х союзних республiк. Аргументувалося це тим, що, наприклад, Украiна i Бiлорусiя переважають за кiлькiстю населення i полiтичним значенням деякi держави, членство яких в ООН нiхто не заперечуi. Рузвельт у листi до Сталiна вiд 10 лютого 1945 р. пiдтримував його позицiю, але поставив голову радянськоi делегацii перед фактом, що, можливо, Америка вимагатиме i для себе додаткових мiсць в ООН. У вiдповiдi 11 лютого Сталiн погоджувався з Рузвельтом [6. -- T.2. -- C. 202-203]. В кiнцевому результатi голови трьох урядiв вирiшили скликати 25 квiтня 1945 р. конференцiю в Сан-Франциско для пiдготовки i прийняття Статуту ООН. США i Великобританiя зобов`язалися пiдтримати на нiй допуск Украiнськоi та Бiлоруськоi РСР до першопочаткового членства в ООН.
Також на Кримськiй конференцii було обумовлено вступ СРСР у вiйну з Японiiю.
Розумiючи потребу США у участi СРСР в цiй вiйнi, Сталiн поставив максимально вигiднi для СРСР умови. Рузвельт, не маючи iншого вибору, прийняв iх. Отже, 11 лютого було вирiшено, що СРСР вступаi у вiйну з Японiiю через 2-3 мiсяцi пiсля капiтуляцii Нiмеччини на умовах: СРСР передаються Курильськi острови, пiвденна частина острова Сахалiн з супутними островами, контроль над портами Дайрен i Порт-Артур, спiльна з Китаiм експлуатацiя Китайськоi Схiдноi та Пiвденноi Манчжурськоi залiзниць, збереження статус-кво Монголii.
Окрiм вищезгаданих питань, на Ялтинськiй конференцii було вирiшено сприяти угодi мiж маршалом Тiто i прем`iр-мiнiстром югославського емiгрантського уряду (у Лондонi) i на ii основi створити Тимчасовий об`iднаний уряд i Тимчасовий парламент.
Була прийнята декларацiя "РДднiсть в органiзацii миру, як i у веденнi вiйни", де голови трьох урядiв пiдтвердили своi намiри загальними зусиллями довести вiйну до кiнця та забезпечити в наступний мирний перiод спiвробiтництво та взаiморозумiння мiж державами як умову миру в свiтi.
Пiд кiнець конференцii учасники вирiшили утворити постiйну нараду мiнiстрiв закордонних справ СРСР, США, i Великобританii, яка мала збиратися раз на 3-4 мiсяцi для консультацii i практичних рiшень.
Отже, Ялтинська конференцiя стала прикладом того, як при необхiдностi краiни з антагонiстичними поглядами на свiтовий устрiй можуть дiйти згоди у найгострiших питаннях. Фактично в усiх питаннях, що розглядалися, хоча б одна зi сторiн iшла на компромiс. Незважаючи на це, кожна сторона досягла основних цiлей, якi ставила перед собою до початку конференцii: США домоглися вступу СРСР у вiйну з Японiiю, Великобританiя створила необхiднi умови протистояння СРСР в РДвропi, а Радянський Союз, окрiм вигiд у нiмецькому та японському питаннях, забезпечив собi можливiсть полiтичного впливу на краiни Схiдноi РДвропи.
Ця конференцiя стала опорним пунктом майбутнiх дипломатичних вiдносин, адже саме на нiй було вирiшено основнi питання створення ООН як гаранту стабiльностi у пiслявоiнному свiтi.
СПИСОК ЛРЖТЕРАТУРИ
1. Баффа Дж. История Советского Союза. Т.2. От Отечественной войны до положения второй мировой державы. Сталин и Хрущев. 1941 -- 1964 гг.: Пер. с итал. -- 2-е изд. М., 1994. -- 632 с.
2. Дюрозель Жан-Батiст. РЖсторiя дипломатii вiд 1919 року до наших днiв / Пер. з фр. РД. Марiчева, Л. Погорiлова, В. Чайковського. -- К., 1995. -- 903 с.
3. История международных отношений и внешней политики СССР: В 3-х томах: Т.1 / Под ред. И. А. Кирилина. -- М., 1986. -- 416 с.
4. Киссинджер Г. Дипломатия. Пер. с англ. В. В. Львова / Послесл. Г. А. Арбатова. -- М., 1997. -- 848 с.
5. От "Барбароссы" до "Терминала": Взгляд з Запада / Сост. Ю. И. Логинов: Перевод. -- М., 1988. -- 463 с.
6. Переписка Председателя Совета Министров СРСР з президентом США и премьер-министрами Великобритании во время Великой Отечественной войны. 1941 -- 1945 гг. В 2-х т. -- М., 1989.
7. Цвiтков Г. М. Мiжнароднi вiдносини i зовнiшня полiтика в 1917-1945 рр.: Навч. посiбник. -- 1997. -- 232 с.
8. Коппель О. А., Пархомчук О. С. Мiжнароднi вiдносини ХХ столiття. -- К., 1999. -- 255 с.
Вместе с этим смотрят:
ЯпонияЯпонская деловая этика - как договориться с потомками самураевАвторский договорАвторское право