Культура та побут населення Украiни

Реферат з украiнськоi та свiтовоi культури:

Киiв 1996 р.

Вступ.

За часiв вiдродження украiнськоi культури необхiдним i i знання тих звичаiв i культурних досягнень, що мали мiсце мимнулих столiть.Ва Органiчно розвиваючись, цi культурнi набуття сприяли iснуванню украiнськоi нацii у ii важкi iсторичнi часи, пiдтримували дух народу у моменти суворих випробувань, що iх зазнавала Украiна, i i невiдтАЩiмною частиною державноi незалежностi Украiни.

Знання нацiональноi культури минулих столiть i цiкавим i з точки зору загальноi ерудицii, i для розумiння феномену украiнського народу, що живе на перекрестi шляхiв в центрi РДвропи i впливаi на полiтичнi подii на всьому континентi.

В межах реферату неможливо розглянути всi аспекти розвитку украiнськоi культури протягом навiть останнього тисячолiття, але деякi елементи культури можуть бути не тiльки цiкавими, а й корисними.

1. Поселення та житло.

Культура украiнцiв за суттю своiю завжди була осiдлою, аграрною. Тому основним типом поселення були села та хутори. Максимально враховуючи природнi умови, найдавнiше населення територii Украiни будувало своi оселi бiля водоймищ, на захищених вiд вiтру дiлянках. Жителi територii сучасноi Украiни використовували печери та напiвпечери (пiзнiше використовувалися землянки), iнколи будiвлi ставилися на стовпах, на платформах. Цi типи житла використовувалися поряд зi звичайними будинками майже до 19 столiття. Для будування використовувались майже всi матерiали, що могла дати природа тАФ дерево, солома, очерет, глина, камiння.

Форма та планування поселення також залежали найчастiше вiд природнiх умов та ландшафту. Так, в Карпатах будинки у селищах ставилися безсистемно, на зручних земельних дiлянках. В пiвнiчнiй частинi Украiни переважало вуличне планування. РЖнколи селища та мiста будувались за радиальною системою тАФ колами, в центрi яких знаходилася центральна торгова площа. На пiвднi Украiни, де планування часто-густо вiдбувалося за наказом або пiд керiвництвом адмiнiстрацii, переважала квартальна форма планування.

Внаслiдок сприятливих погодних умов на бiльшостi територii Украiни сформувався вiдкритий тип двору. В ньому земельна дiлянка, прилегла до хати, залишалася просто неба. Господарськi споруди найчастiше були повнiстю вiдокремленi вiд житлового будинку (хоча зустрiчалися i часткове, i повне приiднання господарських споруд до житла). Житловий будинок знаходився в глибинi двору, часто закритий вiд поглядiв ззовнi деревами та кущами.

Житло жителя Украiни було двокамерним тАФ складалося з опалюваноi хати, та неопалюваних сiней. Пiзнiше, в залежностi вiд заможностi хазяiна, погодних умов, особливостей етнокультурних контактiв з iншими народами, почали опалюватися обидвi частини житла, або iнколи вони мали рiзнi входи. Трикамерний тип житла був вiдомий з XV столiття. В такому житлi були сiнi, хата, та комора. Хата та комора розташовувалися з рiзних бокiв вiд сiней. РЖнколи замiсть комори буда друга хата. Таке розташування набуло назви хати на двi половини. Стiни житла зводились з мiсцевих будiвельних матерiалiв залежно вiд ресурсiв та можливостей забудовникiв. РЖснувало два типи конструкцii стiн тАФ зрубний i каркасний. Перший зустручався зрiдка, переважно в районах, багатих на лiсоматерiали. Каркас заповнювався глиною, перемiшаною з соломою. У рядi районiв поряд з глиною та соломою вживалося камiння. Пiдлога в хатi була також глиняною, дощана зустрiчалася дуже рiдко.

2. Народний одяг.

Украiнський народний одяг тАФ самобутнi явище, що розвивалося i вдосконалювалося протягом столiть, вбираючи в себе досягнення iнших культур, водночас не втрачаючи оригiнальних ознак.

Чоловiчий селянський одяг складався iз сорочки до колiн, що вдягалася навипуск та перепоясувалась шкiртАЩяним або втАЩязаним поясом, нешироких штанiв. Сорочка часто оздоблювалася вишивкою. На поясi крiпилися необхiднi iнструменти (нiж, гребiнь). Взимку поверх рубахи вдягався хутряний кожух, восени та навеснi тАФ сукняна свита. На ноги одягалися постоли тАФ стягнутi шматки сиромтАЩятноi шкiри, бiльш заможнi чоловiки тАФ черевики, чоботи. Волосся рiзали пiд макитру. Цей вид стрижки поступово замiнював розповсюджене в XVтАФXVIII ст.ст. голiння голови iз залишенням оселедця. Бороди носили лiтнi чоловiки.

Жiночий народний одяг складався з сорочки, запаски або юпки, кожуха (взимку). Дiвчата заплiтали волосся в одну або двi коси. У Карпатах заможнi жiнки також заплiтали волосся в коси. Голову влiтку обвтАЩязували стручкою або хусткою. Замiжнi жiнки обовтАЩязково носили очiпок. Святковим взуттям були черевики. Здебiльшого повсякденно ходили босонiж або у постолах.Ва

У степовiй частинi Украiни в XIX столiттi побутувала фабрична одежа. Вдягалися за мiським зразком тАФ верхнi мiськi сорочки, пальта, прямоспиннi свити, кожухи у чоловiкiв; сарафани, спiдницi, кофточки, блузки, пальта тАФ у жiнок.

3. Харчування.

До середини XIX столiття сформувався господарський комплекс, що включав в себе землеробство зi скотарством (при перевазi землеробства). Рибальство, бджiльництво, мисливство та збиральництво являли собою допомiжнi засоби здобуття iжi.

Сiяли головним чином жито, хоча на Пiвднi все бiльше площ вiддавалося пiд пшеницю. Сiяли гречку, просо, ячмiнь, овес, горох, квасолю, коноплi, мак, льон. ПоширюiтьсяВа соняшник. З кiнця XIX столiття розповсюджуiться кукурудза, але помiтноi ролi в харчуваннi вона не вiдiграi.

Овочевi культури тАФ капуста, буряк, морква, огiрки, цибуля, часник. З XIX столiття картопля починаi поступово замiнювати хлiб в рацiонi багатьох регiонiв. Вирощувалися гарбуз, в пiвденних районах тАФ кавун i диня. З приправ росли пертрушка, пастерна, хрiн, крiп. З садiвних культур тАФ яблука, грушi, сливи, вишнi, смородина.

Тваринництво складалося з вирощування корiв як тягловоi сили, свиней, овець на мтАЩясо, птицi.

Основним способом переробки зерна був млинарський. Мололи жито, пшеницю, гречку, просо, ячмiнь, кукурудзу. Робили крупи з проса, гречки, ячменю, пшеницi, кукурудзи. На зиму солоили та квасили овочi та фрукти. Сушили яблука, грушi, сливи, вишнi, смородину, гриби, на пiвднi тАФ абрикоси.

МтАЩясо намагалися продавати через його дорожнечу. РЖнколи продавали не тiльки надлишки, але й те, що було необхiдно для власного споживання. Свинину звлишали собi, продавали яловичину та телятину. Худобу звичайно забивали двiчи на рiк тАФ на Рiздво та на Паску. Сало солили, мтАЩясо готували свiжим або мороженим, iнколи теж солили. Кишки та шлунок пiсля ретельноi обробки начиняли мтАЩясом, салом, кровтАЩю, i робили ковбаси, кровтАЩянки.

З молочних продуктiв готували сир, в Карпатах та там, де розводили овець на молоко, готували овечу бринзу. Готували сметану, яку частково переробляли в масло, здебiльшого на продаж. Молоко квасили на кисляк i ряжанку.

Рибальство було пiдмогою до бiдного на бiлки селянського харчування. Рибу солили або втАЩялили.

Повсякденнi страви. Найбiльш поширеними стравами були виготовленi з рослинних складникiв. Бiльшу роль вiдiгравали страви з зернових. Кашi виготовлялися з проса, гречки, кукурудзи, ячменю, вiвса, зрiдка пшеницi. Кашi з жита не готували. Готували рiдкi кашоподiбнi страви тАФ кулiш, ячний крупник.

Хлiб цiнувався бiл за всi iншi печенi страви. В Украiнi пекли хлiб переважно з житньоi муки. Але у другiй половинi XIX столiття iз зубожiнням селянства в жито почали домiшувати iншу муку. На Полтавщинi i Слобожанщинi домiшували гречку, на Полiссi тАФ картопляну, У Захiднiй Украiнi тАФ ячмiнну, кукурудзяну, вiвсяну. Хлiб завдавали у деревтАЩянiй дiжцi на залишковi розчини з минулоi випiчки, вимiшували спочатку деревтАЩяною кописткою, а з додаванням борошна та загустiнням тiста тАФ рукою. Тiсто пiдходило декiлька годин у теплому мiсцi, потiм його сажали у пiч, на дубовому або капустяному листi, без форми. Хлiб пекли жiнки, рiдше дiвчата, раз на тиждень, найчастiше в суботу. З випiканням хлiба було повтАЩязано багато заборон i правил. Так: не можна було випiкати хлiб у птАЩятницю, тримати дверi вiдчиненими при садженнi хлiба у пiч, торкатися тiста тАЬнечистiйтАЭ жiнцi.

ЗВа супiв були розповсюдженi два. Це рiзнi види борщу, капусняк. Борщ готували найчастiше з буряком, капустою, морквою, картоплею (у XIX столiттi). На пiвднi додавали картоплю. На свята в борщ клали мтАЩясо, у буднi заправляли салом. У пiст в юшку клали сушену рибу, заправляли олiiю. Навеснi готували зелений борщ з щавлю, копиви, лободи, кропу, петрушки. Заправляли сметаною i вареними яйцями. Влiтку готували холодний борщ на сироватцi, який не варили. До сироватки додавали варену картоплю або буряк, петрушку, крiп, цибулю, по можливостi круте яйце i сметану.

Молочнi страви були досить розповсюдженi. На столi бували сир, молоко свiже i кисле, в Карпатах тАФ бринза.

Пили узвари з сухих i свiжих фруктiв та ягiд, кваси, настоi з трав. Хмiльний мед i пиво в XIX столiттi вже майже не готували.

Хлiб мав i велике ритуальне значення. На весiлля пекли коровай. Короваi виготовляли у обох молодих i дiлили пiд час iх дарування.

4. Побут i звичаi.

Духовну культуру й побуд суспiльства визначав принцип корпоративностi тАФ належностi iндивiду до соцiальноi групи. Сiльска територiальна община називалася громадою. З часом значення общини зменшувалося. Але цей процес був нерiвномiрним. Якщо на Правобережнiй та Захiднiй Украiнi вона втратила своi значення вже в XVII-XVIII столiттях, то На Лiвобережжi вона iснувала до XVIII столiття. У життi дореволюцiйного села поряд з офiцiйним правом зберiгало силу i право звичаiве. РЖснувало два типи громадського землеволодiння тАФ громадсько-подушний i громадсько-подвiрний. Перiодичнi передiли землi були великою подiiю в селi. Громада мала право при несправнiй сплатi податкiв вiдiбрати частину землi в одного господаря i передати iншому. У користуваннi громади знаходилися спiльнi лiси, водоймища, пасовища. Громада контролювала проведення ярмаркiв, корчем, базарiв. Вона слiдкувала за станом дорiг, мостiв, громадських будiвель. Кругова порука мала мiсце при вiдбуваннi казенних повинностей.

Члени громади спiльно наймали пастухiв для догляду за стадом. Платили пастуху як в грошовiй, так i в натуральнiй формi. Крiм того, господарi по черзi давали пастуху одноденний харч.

Для оранки важких грунтiв iнколи необхiдно було впрягати три-чотири пари коней. В таких випадках селяни обтАЩiднувалися для спiльноi обробки землi. Розповсюдженою була форма допомоги на вiдробiток, тобто люди працювали по черзi один за одного.

Важливу роль у громадському життi вiдiгравала церква, вiдвiдання якоi вважалося обовтАЩязком кожного християнина. За цим стежили представники духовенства. Але вони самi вiдзначали, що люди ходять не тАЬв церквутАЭ а тАЬпiд церквутАЭ, тобто поспiлкуватись, почути останнi новини. Своiрiдним клубом була корчма. Сюди збиралося в години дозвiлля все село. Тут же у корчмi укладалися рiзнi уснi угоди, якi скрiплювалися рукобиттям та могоричем. Статевiкова диференцiяцiя в селi була чiтко визначена. Вона регулювала розподiл працi, права i обовтАЩязки, регулювала норми поведiнки. Панував патрiархат, наприклад жiнки не могли входити до виборних оргнiв громади.

У окремi громади збиралась молодь. З такоi парубочоi громади обирався ватажок, який захищав iнтереси громади, органiзовував дозвiлля. Менш чiткою була органiзацiя дiвочих громад, якi поступово зливалися з парубковими. Улiтку молодь вечорами збиралась у загальноприйнятих мiсцях на розваги i танцi, а в холодний час тАФ у спецiально найнятих хатах на вечорницi.

Календарнi свята та обряди. Календар свят визначався аграрним устроiм життя. Селяни нерiдко замовляли хресний хiд i молебень у полi до початку оранки, сiвби, перед початком жнив. Вiдмiчали день святого, iмтАЩям якого був названий мiсцевий храм.

Святом, коли тАЬвводиться лiто в зимутАЭ, вважали Введення (21 листопада). На введення стежили, щоб до хати не зайшла першою особа жiночоi статi тАФ це приносило негаразди.

Свята Катерини (24 листопада) i Андрiя (30 листопада) слугували немов би репетицiiю до наступних рiздвяно-новорiчних свят. На Катерину ворожили про майбутню пару в шлюбi. На Андрiя проводилися великi вечорницi. В нiч на Андрiя дозволялися жарти та навiть хулiганськi вчинки, такi як замикання дверей хати ззовнi, затикання комина, та iншi.

На дванадцятиденнi свята (Рiздво, Новий рiк та Хрещення) проводилося багато магiчних ритуалiв, що за вiруваннями повиннi були забезпечити людям вдачу наступного року. На Рiздво колядували, на Новий рiк щедрували. Ходили по хатах, спiвали, славили господарiв, бажали iм щастя, добробуту, за що отримували певну винагороду. По хатам ходили з вертепом, де ставилися такi собi ляльковi вистави, або ж влаштовували ритуальну гру-виставу ВлКозаВ», яка символiзувала кругообiг часу.

На початку весни (кiнець лютого - початок березня) вiдзначали МасляницютАФ прихiд весни. На масляну готували млинцi, вареники, куштували горiлку, ходили в гостi один до одного. На Масляницю парубки та дiвчата, що не оженилися восени, тягнули колоду. До них привтАЩязували колоду або стрiчку та вимагали могорич.

Перед Паскою фарбували яйця, випiкали паску, начиняли ковбаси, готували iншi страви для великодньоi вечерi. У святковi днi вiдбувалися триденнi народнi гуляння, якi вiдбувалися на майданi бiля церкви. В цi днi всiм дозволялося дзвонити у церковнi дзвони. Першу недiлю пiсля Великодня вшановували памть померлих. Йшли на кладовища провiдувати мертвих, туди ж несли iжу. Обiдали на могилах. У цей день годували старцiв та роздавали милостиню Влза упокiй душiВ».

Завершення весни i початок лiтнього перiоду повтАЩязувався iз Зеленими святами (Трiйця). В цi днi хату та господарськi будiвлi обовтАЩязково прикрашали зеленими гiлками. Вiдвiдували померлих на кладовищах.

Купала вiдзначали 24 червня. Напередоднi дiди примiтивними способами розводили вогнища. Вважалося, що цi вогнища мають цiлющу силу. Через них стрибали для того, щоб очиститися, вилiкуватися вiд хвороб. На Купала багато ворожили Влна майбутнiВ», збирали трави, що повиннi були захищати вiд вiдьом.

Пiсля закiнчення жатви святкувався обжинок. З останнього колосся жницi робили снiп i вiнок, якi передавалися господарю садиби, в якiй святкували. З цього снопу розпочинали наступну сiвбу. Так замикався календар свят аграрноi культури украiнцiв.

5. СiмтАЩя.

Шлюб завжди був не тiльки актом цивiльно-правового характеру, а обтАЩiднував в собi соцiальнi, бiологiчнi, матерiальнi та духовнi аспекти. Шлюб в Украiнi був моногамним, патрiархальним. Багато складових шлюбу вiдрiзнялися в рiзних районах Украiни, що було зумовлено перебуванням цих районiв у складi рiзних держав. Але iснiвала усталена основа, притаманна украiнському населенню всiх регiонiв. Так, пiдготовка до шлюбу була справою не тiльки молодi, батькiв та родичiв, але й громадськостi. Вплив здiйснювався через громаду, молодiжнi громади.

Безшлюбнiсть загалом осуджувалась суспiльством, хоч з цього правила iснували i винятки. Вiд шлюбу могли вiдмовитися один з синiв або одна з дочок, щоб не дiлити господарство та годувати молодших сестер та братiв.

Шлюб був рiзновидом договору, який укладався усно, а в XVIII-XIX столiттях письмово, особливо, коли йшла мова про роздiл землi. Нареченiй батько видавав придане, або посаг. До нього входила скриня (постiль, одяг, бiлизна), iнколи худоба (худоба, земля, грошi).

Ролi в сватаннi вiдрiзнялися в залежностi вiд того, наскiльки консервативною була система землеволодiння та землекористування. При консервативнiй системi роль самих молодих була дуже незначною, адже в договорi йшлося не про любов молодих, а про тАЬполетАЭ, яке належало батькам.

Звичаiве право обмежувало укладання нерiвних шлюбiв, перш за все мiж багатими та бiдними. РЖ багатi i бiднi неохоче вiддавали дiтей за нерiвного.

Загальним правилом було, що невiстка йшла у сiмтАЩю чоловiка. Але в нерiвних шлюбах зустрiчався i випадок, коли бiдний чоловiк йшов у сiмтАЩю жiнки, на приймацтво. Приймацтво розрiзнялося за причиною, iснувало три його види тАФ за бажанням, за волею батькiв, за запрошенням. В першому випадку положення зятя було подiбним до найманого працiвника, нерiвне в сiмтАЩi. Зять не був головою в сiмтАЩi, а тому ставлення до нього з боку громадськостi було здебiльшого зневажливим. В третьому випадку зятя запрошували найчастiше, коли не було голови сiмтАЩi. Тодi ним ставав зять. Приймацтво за бажанням та за запрошенням найчастiше схвалювалося громадою.

До XVI столiття панував громадянський шлюб, коли шлюб був дiйсним пiсля громадського весiлля. Пiзнiше (з 1744 року) Синод затвердив указ, згiдно з яким шлюб набував чинностi тiльки через вiнчання.

Украiнська сiмтАЩя пiсля одруження дiлилася тАФ оженившись, син iшов з дому i будував власний. Але для допомоги батькам один з синiв ззалишався допомагати батькам. На Правобережжi залишався старший, на Лiвобережжi тАФ молодший. РЖнколи (коли у батька не було синiв) залишалися i дочки. В разi передачi спадщини за договором (зараз вiн називаiться тАЬдоговiр довiчного утриманнятАЭ) батько сам визначав, хто з дiтей залишаiться при ньому, обсяг обовтАЩязкiв та долю в спадщинi.

Висновок.

Матерiал виявився набагато цiкавiшим, нiж я вважав на початку написання роботи, i на превеликий жаль, значний його обсяг не вдалося вмiстити в рамки цього реферату. Але, на мiй погляд, викладений матерiал даi деяке поняття про життя та про громадський устрiй украiнцiв-селян останнi 500 рокiв. Також даiться маленький календар свят з описами, що за сучасноi практики святкування народних свят допомагаi розумiти витоки та змiст того чи iншого свята.

1. О.Воропай. Звичаi нашого народу. 1991

2. Ф.Вовк. Этнографические особенности украинского народа.

3. В.Горленко. Нариси з iсторii украiнськоi етнографii.

4. О.Кравець. Сiмейний побут та звичаi украiнського народу.

5. Культура i побут населення Украiни. Пiд ред. В.Наулко.

Вместе с этим смотрят:

"РЖсторiя РусiвтАЭ тАУ виразник полiтичних поглядiв автономiстiв

9 сочинений для 9 класса /english/

A country across the channel

A Farewell to Arms

A history of the english language