Дохристиянськi вiрування словтАЩян на теренах Украiни

Контрольне завдання за курсом "РЖсторiя Украiни"

Роботу виконала Новохатько Лiлiя Вiкторiвна, студентка 2-го курсу групи ЭКЗ-32, спецiальнiсть - маркетинг.

Мiнiстерство освiти та науки Украiни

НТУ "Харкiвський полiтехнiчний iнститут"

м. Харкiв,

2004 р.

Вступ.

Слов'янський народ вважаiться в iсторii порiвняно молодим. Пiд власним iм'ям вони вперше згадуються в письменних джерелах лише з VI столiття. Вперше iм'я слов'ян у формi oxhabnvos ми зустрiчаiмо в Псевдо-Цезариуса близько 525 р.

В даний час батькiвщиною слов'ян визнаiться область, простирающаяся до пiвночi вiд Карпат. Але при найближчому визначеннi ii границь ученi дуже iстотно розходяться мiж собою. Наприклад, один з основоположникiв слов'янознавства, чеський учений Шофарик проводив границю слов'янськоi прабатькiвщини на заводi вiд устя Вiсли до Нiману, на пiвночi - вiд Новгорода до джерел Волги i Днiпра, на сходi - до Дону. Далi вона, на його думку, йшла через нижнiй Днiпро i Днiстер уздовж Карпат до Вiсли i по вододiлi Одеру i Вiсли до Балтiйського моря.

Проблеми походження i розселення слов'ян дотепер залишаiться дискусiйноi, але численнi дослiдження iсторикiв, археологiв, антропологiв, етнографiв i лiнгвiстiв дають можливiсть скласти загальну картину ранньоi iсторii Схiдних слов'янських народiв.

У серединi I тисячорiччя н.е. на загальнiй територii Схiдноi РДвропи, вiд озера РЖльмень до Причорноморських степiв i вiд Схiдних Карпат до Волги, склалися схiднослов'янськi племена. РЖсторики нараховують близько 15 таких племен.

Первiснi форми релiгiй: сутнiсть та значення в життi людини.

Не i таiмницею, що вiрування та повiр¢я тАУ ця основа свiтоглядних уявлень людей i найважливiша складова iхнього духовного життя тАУ до останнього часу або залишались поза увагою науковцiв, або ж описувалися ними досить однобiчно. Ставлення до них було переважно негативним - як до пережиткових явищ культури. Постулатом вважався вiдомий вислiв Ф. Енгельса про те, що релiгiйнi вiрування - не що iнше, як фантастичнi вiдображення в головах людей тих зовнiшнiх сил, котрi панують над ними в iхньому повсякденному життi. Ця в цiлому вiрна теза у бiльшостi наукових дослiджень нерiдко гiпертрофувалася, що призводило до звуження величезного спектра народних вiрувань та повiр¢iв. Адже безперечним i той факт, що всi мiфологiчнi й демонологiчнi уявлення, магiчнi обряди та ритуали не тiльки пов¢язанi з фантастичною сферою - вони, як правило, вiдбивають i багатющий мiжпоколiнний досвiд людей, а часом вiдтворюють iхнi вiковi прагнення. Тому це зобов¢язуi нас пильнiше придивитись до даного феномена, що грав неабияку роль в становленнi та розвитку духовностi народу.

Зростання нацiональноi самосвiдомостi населення, пiдвищений iнтерес до витокiв традицiйноi культури, етнiчноi iсторii диктуi звернення до цiii проблеми, адже розпочатий процес нацiонального вiдродження Украiни може бути прискорений, зокрема, через засвоiння духовних багатств народу, накопичених поколiннями. Збiднення духовного етносу, а вiдтак i криза суспiльства, i безперечним наслiдком кожноi незаповненоi прогалини у системi мiжпоколiнноi передачi культурноi iнформацii, що i визначаi практичний iнтерес до вивчення народних вiрувань та уявлень.

Не менш важливий аспект цього iнтересу тАУ суто науковий, iсторичний. Народнi вiрування та уявлення вбирали в себе все багатоманiття iдей, що панували в рiзнi епохи, хоча iх не можна вважати своiрiдним тАЬмузеiмтАЭ, де цi iдеi постiйно зберiгаються. Аналiз рiзночасових iдей, що втiленi у народнi вiрування, виявляi насамперед iсторичнi зв¢язки тих слов¢янських племен, що колись проживали на територii Украiни, з iншими народами, дозволяючи тАЬпрочитатитАЭ не тiльки iсторичну долю краiни, а й духовний рух ii народу.

Система вiрувань та повiр¢iв украiнцiв i надзвичайно строкатою i складаiться з цiлого ряду регiональних варiантiв, що i наслiдком зародження в суперечливих умовах. З одного боку - це тiснi культурнi взаiмини з сусiднiми народами (росiянами, бiлорусами, молдаванами, болгарами, греками), з iншоготАУ боротьба з численними державами, котрi зазiхали на украiнськi землi. Такими у рiзний час були i Велике князiвство Литовське, i Рiч Посполита, i османська Туреччина, i королiвська Румунiя та Угорщина, i буржуазна Чехословаччина, i, звичайно, царська Росiя. Кожна з цих держав, пiдкорюючи окремi землi Украiни, привносила свiй культурний чи релiгiйний фон: чи то полонiзацiю, румунiзацiю, русифiкацiю, чи то покатоличення, омусульманення тощо.

По мiрi прискiпливого розгляду походження мiфологiчних та демонологiчних уявлень народiв виразнiше проступаi стадiальнiсть iхнього розвитку, що була викликана передусiм соцiальними умовами тАУ рiзними для рiзних iсторичних перiодiв. Певним рубежем якiсноi трансформацii цих уявлень було прийняття християнства, яке радикально позначилось на розумiннi сутностi вiрувань та повiр¢iв. Найдавнiшi дохристиянськi уявлення людей, як правило, пов¢язувались iз нагальними господарськими iнтересами i грунтувалися на вiрi в особливу силу тих чи iнших явищ природи, а у деяких випадках тАУ на вiрi в iх надприродну силу. Через вiру, шляхом виконання магiчних дiй, людина намагалася вплинути на досягнення поставленоi мети: захистити врожай, забезпечити спокiй домашнього вогнища, вилiкувати хворого. Словом, людина виступала тут переважно як активне начало, а не тiльки як жертва сил природи. Щодо другорядних побутових проблем, то iх реалiзацiя здiйснювалася, як правило, за допомогою активних методiв впливу - прикмет, вiрувань, передбачень тАУ усього того, що отримало назву повiр¢iв.

РЖз впровадженням християнства у вiруваннях та повiр¢ях зростаi елемент надприроднього, але вiн обов¢язково пов¢язуiться з вiрою в реальне його iснування, отже, з вiрою в реалiзацiю будь-якого бажання, якщо звернутися по допомогу до надприродних сил тАУ богiв, наприклад. Усе, що стосувалось фантастичного, надприродного, але не пов¢язувалось з вiрою, не вiдносилося до релiгii та вiрувань; воно могло вiдноситися до традицii, до поезii, чи до казок: в них був елемент фантастичного, вигаданого, але людьми вiн не сприймався як реальнiсть.

Варто зазначити, що духовну культуру украiнського народу нашi пращури почали творити ще задовго до християнського перiоду на Украiнi. Разом iз християнством Вiзантiя принесла нам свою культуру, але саме свою культуру, а не культуру взагалi. Зустрiч Вiзантii з Украiною тАУ це не була зустрiч бiдного з багатим; це була зустрiч якщо не рiвних, то близьких потугою, але рiзних характером культур. Ще й тепер ми маiмо у своiх звичаях i уснiй народнiй творчостi ознаки зустрiчi, поiднання староукраiнськоi, дохристиянськоi та християнськоi культур. Проте ми так звикли до цього, що iнодi не можемо розпiзнати, де кiнчаiться в народних повiр¢ях староукраiнське, i де починаiться християнське.

Дохристиянськi вiрування украiнцiв-русiв як прояв розумiння довкiлля.

До 988 р. засобом задоволення духовних потреб схiдних словтАЩян було язичництво, у засадi якого лежало обожнення сил природи та поклонiння духам предкiв. Найвищим божеством у язичницькому пантеонi вважався Перун тАУ бог грому i блискавки. До сонму важливих божеств належали також Даждьбог i Сварог тАУ боги повiтря й сонця, дарителi земних благ, Велес тАУ бог худоби, Стрибог тАУ бог вiтру, загадкова богиня Мокош та iншi. Закономiрно, що серед землеробського люду поширеним був також культ богiв родючостi тАУ Рода та Рожаницi. Крiм того, обтАЩiктами поклонiння вважалися сотнi духiв рiчок, лiсiв та предкiв: мавки, русалки, лiсовики, водяники, домовики, дiдухи та iншi мiфiчнi iстоти.

Поклонiння язичницьким богам часто виражалось у жертвуваннi iм тварин, а подекуди й людей. У здiйсненнi цих релiгiйних обрядiв головна роль належала жерцям як виконавцям волi богiв, зберiгачам таiнств вiри. Таких людей називали волхвами, вiдунами, кудесниками, чародiями. Жертви богам приносилися у спецiальних мiсцях тАУ капищах, де стояли вирiзьбленi з дерева або каменю статуi богiв тАУ кумири або iдоли. Наприклад, за часiв Володимира Великого статуя Перуна була деревтАЩяною з срiбною головою та золотими вусами. Головне капище Киiва знаходилось на Старокиiвськiй горi, неподалiк вiд княжого двору. Жерцi пiд страхом смертi мали пiдтримувати перед кумиром головного бога вiчний вогонь.

Релiгiйнi свята давнiх словтАЩян супроводжувались рiзними тАЬiгрищамитАЭ тАУ iграми, танцями пiд пiснi i музику, iнодi з рядженими. РЖгрища були невiдтАЩiмною частиною богослужiння язичникiв. РЗх починали, як правило, пiсля жертвоприношень. Також важливим елементом язичницьких богослужiнь були трапези тАУ ритуальне спiльне прийняття iжi учасниками релiгiйних дiйств. Вiдголосками давнiх язичницьких трапез були пишнi князiвськi бенкети вже в християнський перiод.

Взагалi всi визначнi подii в природi та життi людини й суспiльства вiдзначались у давнiх русичiв певними обрядами. РЗх можна умовно роздiлити на цикли сiмейних, календарних та трудових обрядiв. Наприклад, сiмейнi обряди та ритуали в образно-символiчнiй формi вiдзначали певнi етапи в життi людини та найважливiшi стадii розвитку родини в ii життiвому циклi: утворення сiмтАЩi, народження дитини, ii повнолiття, смерть когось iз членiв сiмтАЩi i т.д. Основнi елементи цього циклу тАУ родильнi, весiльнi та поховальнi й поминальнi обряди. Сiмейнi обряди та ритуали тiсно стикалися з магiчними заходами, котрi мали забезпечити сiмтАЩi та окремiй людинi щастя, багатство та плодючiсть, захистити ii вiд злих сил.

Календарнi свята й обряди тАУ складний фольклорний комплекс, в якому поiднувались рацiональний досвiд i релiгiйно-магiчнi вiрування. До його складу входили зимовi, веснянi, лiтнi та осiннi свята, обряди i звичаi. ОбовтАЩязковими компонентами календарних свят давнiх русiв-украiнцiв були обрядовий стiл, господарська i сiмейна магiя, вшанування предкiв, передбачення майбутнього, ритуальнi обходи i поздоровлення, рядження i маскування, драматичнi сценки, розваги, спортивнi змагання тощо. Свята супроводжувались виконанням календарно-обрядових пiсень, приурочених до кожноi пори року: зимовi колядки та щедрiвки, веснянки, купальськi, обжинковi пiснi та iншi.

ВзаiмозвтАЩязок свят i працi маi традицii, що сягають доiсторичних часiв. Традицiйна трудова обрядовiсть була тiсно повтАЩязана з календарним циклом сiльськогосподарських робiт. Обряди неодмiнно супроводжували початок оранки, сiвби, вигiн худоби на пасовище, закiнчення жнив тощо. Цi традицii та обряди були справжньою школою для пiдростаючого поколiння. У процесi виконання ритуальних дiй дитина здобувала першi трудовi навички.

Давньоруськi обряди були дуже мальовничими. Наприклад, на свято Купала (Купайла), яке вiдзначалося в найтеплiшу пору року, коли день найдовший, наряджали вiнками та стрiчками деревце, яке називалося Мариною. Робили з соломи також куклу i одягали ii, як дiвчину. Вона називалась Купало. Марину та Купало ставили бiля води, перед ними накривали стiл з iжею та напоями. Неподалiк розкладали вогнище, навколо якого водили хороводи та стрибали через вогонь. Потiм Купало топили, i всi купалися. Дiвчата ворожили, спускаючи вiнки на воду. Всi цi дii були сповненi магiчного змiсту. Так, наприклад, стрибання через вогонь та купання знаменували очищення вiд всього злого i мали дарувати людинi здоровтАЩя. Стiл перед Мариною та Купало був своiрiдним жертвоприношенням.

РЖз розвитком рацiональних знань магiчнi обряди поступово втрачали свiй первiсний змiст, все бiдьше набуваючи розважального та естетичного характеру. В такому виглядi деякi з цих обрядiв дiйшли до наших часiв (колядування, Масляна та iн.). Але в життi давнiх словтАЩян обряди та магiчнi ритуали займали дуже важливе мiсце. Вони були часткою iх свiтосприйняття та самовираження, засобом захисту вiд злих сил природи та забезпечення здоровтАЩя й добробуту.

Язичество на Русi.

Язичники дивилися на життя людини з чисто матерiальноi сторони: при пануваннi фiзичноi сили людина слабкий був iстотою самим нещасливоi, i знову життя в такоi людини вважалася подвигом жалю. Релiгiя схiдних слов'ян поразительносходна з первiсною релiгiiю арiйських племен: вона состаяла в поклонiннi фiзичним божествам, явищам природи i душам покiйних, родовим домашнiм генiям. Але слiдiв героiчного елемента, що так сильно розвиваi антропоморфiзм, ми не зауважуiмо в слов'ян, а це може означати, що мiж ними не утворилися завойовницькi дружини пiд начальством вождiв - героiв i що переселення iх вiдбувалися в родовий, а не в дружиннiй формi.

Схiднослов'янське язичество напередоднi створення Киiвськоi Русi й у його подальшому спiвiснуваннi з християнством вiдбито у великiй кiлькостi матерiалiв, що i джерелами для його вивчення. Це, насамперед , справжнi i точно датируемые археологiчнi матерiали, що розкривають саму суть язичеського культу: iдоли богiв, святилища, цвинтаря без зовнiшнiх наземних ознак ("полючи поховань", "полючи погребательных урн"), а також i зi збереженими насипами древнiх Курганiв.

Бiля пiвтора сторiч Киiвська Русь була державою з язичеською системою, що нерiдко протистоiть проникненню християнства. У киiвськiй Русi РЖX - X вв. склався впливовий стан жрецов ("волхвiв"), що керували обрядами, що зберiгали давню мiфологiю i розробляли продуману аграрно-заклинальну символiку.

В епоху Святослава, у зв'язку з воiнами з Вiзантiiю, християнство стало гнаною релiгiiю, а язичество було реформовано i протипоставлене проникненню на Русь християнству: так називаний "Пантеон Володимира" був, з одного боку, вiдповiддю християнству, а з iншого боку - ствердженням князiвськоi влади i панування класу воiнiв - феодалiв.

Виконання загальплемiнних ритуальних дiй ("собори", "подii"), органiзацiя ритуальних дiй, святилищ i грандiозних князiвських курганiв, дотримання календарних термiнiв рiчного обрядного циклу, збереження, виконання i творче поповнення фонду мiфологiчних i етичних сказань вимагало спецiального жрецького стану ("волхви", "чарiвник", "облакопроганителей", "ведуни", "потвори" та iн.) . Через сторiччя пiсля водохрещення Русi волхви могли, у деяких випадках залучити на свою сторону цiле мiсто для протидii чи князю iпископу (Новгород). Грецьке християнство застало в 980-i роки на Русi не просте сiльське знахарство, а значно розвиту язичеську культуру зi своiю мiфологiiю, пантеоном головних божеств, жрецами, цiлком ймовiрно , зi своiм язичеським лiтописанням 912 - 980 р.

Обряди i ритуальнi дii.

Отже, ми вже знаiмо, що древнi слов'яни - це язичники, що обожнювали сили природи. РЗхнiми основними богами були: Бог рот - бог неба i землi; Перун - бог грому i блискавки, а також вiйни i зброi; чи Волос Велес - бог багатства i скотарства; Дажь бог (чи Ярiло) - сонячне божество свiтла, тепла i розквiтаючоi природи. Дуже важливi були божества, зв'язанi з тими силами природи, що впливають на землеробство.

Так само древнi слов'яни дуже почитали душi предкiв, думаючи що вони знаходяться десь у середнiм небi "аере" - "Ирье" i очевидно, сприяють усiм небесним операцiям (дощ, туман, снiг) на благо нащадкам, що залишилися. Коли в днi поминовения предкiв iх запрошували на святкову трапезу, те "дiди" представлялися лiтаючими по повiтрю.

Готовi ж продукти - каша i хлiб испокон столiть були ритуальною iжею й обов'язковою частиною жертвоприносини таким божествам родючостi, як рожаницы. РЖснували спецiальнi види кашi, що мали тiльки ритуальне призначення: "кутя", "коливо" (iз пшеничних зерен). Варилася кутя в горщику й у горщику ж чи в мисцi подавалася на святковий чи стiл вiдносилася на цвинтар у "домовину" при поминовении померлих. Малися будинку мертвих, як мiсце спiлкування з доброзичливими предками.

У багатьох обрядах жителi селища залишали своi сiмейнi хоромини i брали участь в обще сiльськiй ритуальнiй дii. Частина цих обрядiв проводилася усерединi селища, але бiльшiсть iх, цiлком ймовiрно , улаштовувалася за околицею на пагорбах, у "кладазей" многочестных чи мiж декiлькома селищами. Не можна виключити i тривалого побутування древнiх, виниклих ще в скифо-сколотский час, загальплемiнних святилищ на священних горах.

Жертвопринесення до сил природи.

Релiгiйне молитовне вiдношення до сил природи зафiксовано багатьма давньоруськими джерелами, що дуже гудили церковники у своiх повчаннях чи пояснюючи не знанням iстиною чи вiри пiдступ диявола, що "овы спокуси у тварину веровати й у сонце ж i огнь i в джерела ж i в древо i в ины рiзнi речi..". И так бiльш точно зафiксованим мiсцем щорiчних молiнь були високi пагорби, гори, що пiднiмали, що моляться над рiвнем звичайного життя i як що б наближали iхнiй до небесних повителям свiту, чи породiллям Роду.

"Червонi гiрки", "червонi пагорби", де проводилися олiiстi спалювання опудал зими, обряд заклинання весни, зустрiч Лади i Лели, катання яiць на Фомiнiй тижня (яка i називалася " червоною гiркою") були ймовiрно бiля кожного села. У рiвнинах мiсцях, де не було помiтних височин, селяни вiдзначали на лугах першi веснянi таловини, де ранiш всего починав таiти снiг, i там проводили обряд зустрiчi весни.

Священнi гори часто носять найменування "Лисих" чи "Дiвочих" . виникаi припущення що перша назва могла бути зв'язана з тим чи iншим чоловiчим божеством, з богинею - дiвою являвшейся далекоi предшествиницей християнськiй богородицi, дiви Марiiю. Часто на лисих горах були виявленi iдоли оголеного чоловiчого божества. Про такi гори нерiдко ходили слухи про обитании на них вiдьом.

Дiвочоi ж гори в рядi випадкiв дають пiдтвердження своiму найменуванню. На однiй з дiвочих гiр був знайдений своiрiдний жертовник пекти представляющий собою композицiю з дев'яти напiвсферичних поглиблень. Число дев'ять у сполученнi з дiвочим iм'ям цiii величезноi i дуже iмпозантноi гори наводить на думку (як i з приводу ворожильноi чашi з дев'ятьма клеймами мiсяцiв), що творцi жертовника з дев'ятьма складовими частинами насамперед спiввiдносили це центральне спорудження Девичь-гори з дев'ятьма мiсяцями вагiтностi. Богиня - дiва, як стiйке представлення про жiноче аграрне божество, мислилося, мабуть, подiбно християнськiй богородицi не просто дiвчиною, а такий, котра вже "понесла в чреве своiму" i iй стояло дев'ять мiсяцiв пiдготовляти народження нового життя. Число дев'ять входить у розряд спiльнослов'янських сокральных чисел ("за три-дев'ять земель",Ва "у тер-дев'яте царство, тер-десяту державу" i т.п.). Так само в Поганском городище девятиямочный комплекс знаходиться в стiни язичеського храму, що передував будiвлi костьолу.

Так само були Бабiн гори присвяченi жiночому божеству, але, мабуть, iншого виду, чим богиня-дiва; це могла бути богиня-мати начебто Макошi, богинi врожаю i долi, уособлення всiii земноi природи (мати сира земля). Бiля деяких Бабiн гiр були виявленi могильники з трупосожжениями i трупоположениями. РЗхня особливiсть була в зазбереженнi дитячих черепiв без ритуального iнвентарю. На пiдставi цих знахiдок можна згадати слова середньовiчних письменникiв про древнiх язичеських жертво приношень. Кирил Туровский у проповiдi на Фомiну тиждень ("червона гiрка") писав: "вiд селi (вiдтепер) бо не приемлеть пекло треби, заколаемых батьки младенець, не смерть почестi - преста бо идолослужении i пагубне бесiвське насильство". РЖнший автор трохи бiльш раннiй писав: "таверская деторезанья iдо-брухт вiд первенець".

Етнографiя знаi багато повiр'iв про перевертнiв - вовкулаках (вовкодлаках), присвячених головним чином до територii Бiлорусii й Украiни, тобто до тих мiсцям, де вiдома милоградская культура. Ходили поверия, що раз у рiк вони ставали волками на кiлька днiв i потiм знову поверталися в колишнi состояння.

Дотепер i для нас загадковим i не розгаданим болотнi городища i язичеська сутнiсть цього культу. Звичайно ж безсумнiвно зв'язок з культом води i пiдводно-пiдземним "нижнiм свiтом", найкраще вираженим самим болотом з його незвiданими i не доступними глибинами, болотними вогнями, пiдступництвом болотноi зеленi i трясовин, шкiдливiстю болотних лихоманок. Святилищу на болотi придавалась iдеально кругла форма. Можливо, що тут, як i при створеннi кургану, мислилася модель видимоi землi, правильне коло горизонту-кругозору, як антитеза пiдлоги ворожоi стихii води. Виникаi припущення, що болотнi городища (iнодi насипанi, штучно зробленi людами) могли бути присвяченi хазяiну цього нижнього свiту, у ролi якого часто виступаi ящiр. У космологiчнiй композицii в горянських чи самогильских шаманських бляшок нижнiй свiт завжди зображувався у видi ящера з вовчим вухом i роззявленою пащею - ящiр ковтаi вечiрнi призахiдне сонце. Вiдсутнiсть на городище реальних слiдiв споживання жертв учасниками обряду може говорити про особливу форму жертвоприносини, вiдмiнноi вiд звичайного покладання жертовного м'яса на вогонь i наступного поiдання його.

Висновок.

Традицii освiченостi та високоi духовностi, закладенi в Киiвськiй Русi, завжди жили на нашiй землi. Недарма i у царськiй Росii, i в роки Радянськоi влади значна кiлькiсть видатних вчених, дiячiв культури i мистецтва були родом з Украiни. Серед них можна назвати, наприклад, вченого-енциклопедиста Феофана Прокоповича, фiлософа Григорiя Сковороду, математика Михайла Остроградського, конструкторiв космiчних апаратiв Юрiя Кондратюка та Сергiя Корольова, композиторiв Бортнянського, Березовського, Веделя, генiальних письменникiв Миколу Гоголя та Михайла Булгакова i багато-багато iнших визначних вчених, музикантiв, артистiв, спiвакiв.

Сьогоднi, в час становлення незалежноi Украiнськоi держави, вiдродження та пропаганда культурних здобуткiв Киiвськоi Русi маi першорядне значення. Молода держава дбаi про те, щоб духовнi надбання наших далеких предкiв не були забутi й використовувались для ствердження нацiональноi самосвiдомостi украiнцiв, виховання молодi на патрiотичних засадах. Вiдбудовано Михайлiвський Златоверхий собор, розпочалася вiдбудова Успенського собору Киiво-Печерськоi Лаври. Традицiйнi свята i обряди чимдалi активнiше входять у систему сучасноi культури. Пiсля багаторiчного панування войовничоi безбожностi у 1990 р. рiшенням Верховноi Ради Украiни офiцiйними святами проголошенi Рiздво, Великдень, Зеленi свята.

Звертання до традицiй зовсiм не означаi нехтування сьогоденням. Тiльки осмисливши минуле, пiзнавши витоки своii культури та iсторii, можна й чiткiше зрозумiти сьогодення, i уявити майбутнi. тАЬТой, хто не знаi свого минулого, - любив повторювати Максим Рильський, - не вартий майбутньоготАЭ.

Давня iсторiя Украiни. Кн. 2.- К., 1995.

РЖ. Нечуй-Левицький. Свiтогляд украiнського народу (Ескiз украiнськоi мiфологii).- К., 1993.

Я.Е. Боровский. Мифологический мир древних киевлян.- К., 1982.

Б.А. Рыбаков. Язычество древней Руси.- М., 1988.

5. Воропай Олекса тАЬЗвичаi нашого народутАЭ, Киiв, 1991р., II том

6. Дяченко Ю.П. тАЬУкраiнцi: народнi вiрування, повiр¢я, демонологiятАЭ Киiв, 1992р.

Вместе с этим смотрят:

"РЖсторiя РусiвтАЭ тАУ виразник полiтичних поглядiв автономiстiв

9 сочинений для 9 класса /english/

A Farewell to Arms

A history of the english language

About England