Галицько-Волинське Князiвство

Реферат виконав студент ** гр.ФМРД

Мiнiстерство освiти та науки Украiни

Одеський державний економiчний унiверситет

Кафедра: iсторii Украiни

Одеса ОДЕУ 2003

Наприкiнцi Х тАФ в першiй половинi XI ст. адмiнiстративним осередком земель Волинi i Пiдкарпаття був Володимир тАФ мiсто, що його заснував i назвав своiм iм'ям князь Володимир Святославич. Вiн передав управлiння цим краiм Всеволодовi, який був сином Володимира i Рогнiди Рогволодiвни. Мiсто Володимир стало осередком iпископства i самим головним центром розвитку культури у регiонi.

Пiсля смертi Ярослава Мудрого влада на Волинi часто переходила з рук в руки. Окрему князiвську династiю на Волинi започаткував внук Володимира Мономаха РЖзяслав Мстиславич, який князював у Володимирi протягом 1136-1142 i 1146-1154 рр. Вiн, а пiзнiше його син Мстислав РЖзяславич, спиралися на своi волинськi володiння, ведучи боротьбу за утвердження на киiвському престолi. Боротьба за змiцнення Волинського князiвства була нелегкою, i воно в окремi перiоди своii iсторii перетворювалось у своiрiдну федерацiю менших удiльних князiвств. Князi, якi нерiдко намагалися вести самостiйну полiтику, були в Луцьку, Пересопницi, Дорогичинi, а в окремi перiоди - також у Бузьку, Червенi та iнших мiстах. Пiсля смертi в 1170 р. Мстислава РЖзяславича Волинь була подiлена мiж його синами: Роман став князювати у Володимирi, Володимир у Берестi, Святослав у Червенi, Всеволод у Белзi. Лише наполегливою об'iднавчою полiтикою Романа Мсти-славича було -забезпечено iднiсть Волинськоi землi.

Трохи по-iншому склалась доля Прикарпаття. Тут вже в 1084 р. утворилися три князiвства, в яких панували брати Ростиславичi, правнуки Ярослава Мудрого. Найстарший брат Рюрик Ростиславич володарював у Перемишльському князiвствi, куди входили землi над Сяном i Верхнiм Днiстром приблизно до р. Стрий. Васильковi Ростиславичу належало Теребовельське князiвство, що включало Подiлля, Буковину, схiдну частину Украiнських Карпат. На пiвнiч вiд Теребовельського князiвства лежало Звенигородське. Воно припало третьому братовi, Володаревi, який пiсля смертi Рюрика став князем i у Перемишлi. 1099 року вiн, спiльно з Васильком теребовельським, перемiг вiйсько угорського короля в битвi пiд Перемишлем i це на деякий час припинило напади Угорського королiвства на Пiдкарпаття.

Син Володаря Володимир (якого лiтопис називаi Володимирком) об'iднав Перемишльську, Теребо-вельську, Звенигородську землi у складi одного князiвства. У 1144 р. вiн зробив своiм столичним мiстом Галич над Днiстром. Лише у Звенигородському князiвствi деякий час правив його племiнник РЖван Ростиславич (РЖван Берладник). У 1145 р. вiдбулося повстання мiстичiв Галича, якi тАЮввели у мiсто" Звенигородського князя. Проте внаслiдок кровопролитноi боротьби Володимирковi вдалося не тiльки витiснити РЖвана Ростиславича з Галича, а й приiднати до своiх володiнь Звенигород.

Найбiльшоi могутностi Галицьке князiвство досяг-ло за часу правлiння Володимиркового сина Ярослава Осмомисла, батька оспiваноi у тАЮСловi о полку РЖгоревiм" Ярославни. Його володiння сягали вздовж Днiстра досить далеко на пiвдень; навiть землi в нижнiй течii Пруту й Дунаю опинились у певнiй залежностi вiд Галича. Зростало значення Днiстра у мiжнароднiй торгiвлi, що, в свою чергу, сприяло розвитковi мiст князiвства.

Галицький князь користувався авторитетом на мiжнароднiй аренi, пiдтримував дипломатичнi взаiмини не лише з сусiдами, а й iз Вiзантiiю, Священною Римською iмперiiю. З щирим подивом говориться про Ярослава у тАЮСловi о полку РЖгоревiм":

Галицький Осмомисле Ярославе!

Високо сидиш ти на своiм золотокованiм

престолi, пiдпер гори Угорськi своiми залiзними

полками..

Об'iднання Волинi i Галичини

Незважаючи на мiжусобнi вiйни мiж окремими князями, Волинська i Галицька земля здавна пiдтримували якнайтiснiшi економiчнi та культурнi взаiмини. Цi взаiмини стали передумовою об'iднання Волинi й Галичини в одному князiвствi. Незабаром пiсля смертi Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславович на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не змiг там утвердитися. Лише в 1199 р., пiсля смертi Володимира Ярославовича, останнього представника династii Ростиславичiв, Романовi Мстславичу вдалось домогтися сполучення пiд своiю владою Волинi й Галичини в одне князiвство. Незадовго до смертi Роман утвердився i в Киiвi. Кияни охоче перейшли на бiк Романа i вiдчинили йому Подiльськi ворота Киiва.

Утворення об'iднаноi Галицьке-Волинськоi держави було подiiю великоi iсторичноi ваги. Недаремно лiтописець називав Романа великим князем, тАЮцарем на Русi", тАЮсамодержцем всея Русi", причому слово тАЮсамодержець" вперше в лiтописi застосовано саме щодо нього. Цей титул, перекладений з грецького титулу вiзантiйських iмператорiв - автократор, засвiдчив змiцнення позицii великого князя, пiдпорядкування ним непокiрних боярських угруповань. Саме у Романа Мстиславича шукав притулку iмператор Вiзантii Олексiй III Ангел пiсля захоплення Константинополя хрестоносцями.

РЖз захопленням пише автор лiтопису про те, що великий князь Роман тАЮодолiв усi поганськi народи, мудрiстю розуму додержуючи заповiдей Божих. Вiн бо кинувся на поганих як той лев, сердитий же був як та рись, ..переходив землю iх як той орел, а хоробрий був як тур, бо вiн ревно наслiдував свого предка Мономаха.."

Роман здобув собi авторитет смiливими i успiшними походами на половцiв та литовцiв. Згодом вiн втрутився в боротьбу мiж гвельфами (прихильниками пап) та гiбелiнами (прибiчниками iмператорськоi династii Гогенштауфенiв), виступивши на боцi Фiлiппа Швабського Гогенштауфена, який боровся за владу в iмперii з Оттоном IV Саксонським, союзником пап. На шляху до Саксонii Роман Мстиславич загинув у випадковiй сутичцi з вiйськом кракiвського князя Лешка Бiлого пiд Завихостом на Вiслi (1205 р.).

Данило Галицький

Смертю Романа скористались галицькi боярськi угруповання, якi не допустили до влади Рома-новоi вдови та його малолiтнiх синiв Данила i Василька. Як тiльки княжичi пiдросли, вони розпочали з боярством тривалу i запеклу боротьбу за престол Волинi, а пiзнiше i Галичини.

Могутнiсть великих бояр у Галицькiй землi пояснюiться не тiльки рiзноманiтнiстю iхнiх прибуткiв (розвинуте сiльське господарство, солеварнi промисли, торгiвля), а й тим, що в ходi боротьби за утвердження своii династii на Прикарпаттi Ростисла-вичi мусили залучити на свiй бiк мiсцеву боярську верхiвку. Для цього був один шлях - надання iм посад i, головне, маiткiв, якi стали базою зростання впливу боярських родiв, дали iм потiм змогу протидiяти спробам змiцнення князiвськоi влади. На жаль, нерiдко найбагатшi бояри вважали бiльш вигiдним для себе iноземне покровительство. Вони виходили з того, що правителям-чужинцям важче, нiж своiм, домогтися пiдтримки широких кiл населення, i це спонукатиме iх давати привiлеi боярам, як головнiй своiй опорi.

Втягнення iноземних покровителiв-угорцiв, а пiзнiше i полякiв у внутрiшнi конфлiкти боярства з князями вело до змiцнення позицiй бояр i до небаченого в iнших князiвствах загострення iх боротьби з князiвською владою. Ось що трапилось, скажiмо, пiд час короткого правлiння в Галичинi трьох синiв РЖгоря Святославича, внукiв по матерi Ярослава Осмомисла. Бояри самi запросили iх, сподiваючись, що князi з Сiверськоi землi стануть слухняним знаряддям у iхнiх руках. Коли ж РЖгоровичi стали домагатись реальноi влади, розгорiлась боротьба не на життя, а на смерть. РЖгоровичi влаштували розправу над великими боярами, i тАЮвбито iх було числом 500, а решта розбiглися". В 1211 р. бояри, запросивши на допомогу угорське вiйсько, захопили двох РЖгоровичiв i тАЮповiсили задля помсти". Через два роки провiдник боярства Володислав Кормильчич насмiлився сiсти на князiвському престолi тАФ це був iдиний випадок титулування князем людини з-поза династii Рюриковичiв. Ще 1214 р, з допомогою частини бояр угорцi, якi вступили в союз з Кракiвським князiвством, захопили Галич i проголосили тАЮкоролем королiвства Галицького" п'ятирiчного угорського королевича Калмана (Коломана), якого одружили з дворiчною польською княжною Саломеiю. Вiд цiii, по сутi вiйськовоi, окупацii визволив галичан новгородський князь Мстислав Удатний, який разом з Данилом Романовичем (одруженим з його дочкою) успiшно вiдбив наступ угорського i польського вiйськ. Однак пiзнiше Мстислав передав князювання не Даниловi, а молодшому угорському королевичевi Андрiю, одруженому з другою дочкою Мстислава. Врештi, пiсля наполегливих зусиль Даниловi вдалося утвердитися на Волинi, звiдкiля вiн повiв наступ на Галицьку землю. 1230 р. Данило Романович витiснив угорцiв iз Галича, але не змiг втриматися в мiстi. Це повторилося 1233 р.

Оскiльки полiтичне безпринципнi боярськi угруповання йшли на угоди з угорськими феодалами, якi прагнули до захоплення Галичини й Волинi, боротьба Данила i Василька Романовичiв проти бояр, за об'iднання галицько-волинських земель набирала характеру визвольноi вiйни за державну незалежнiсть. Романовичi спирались на широкi кола населення i на ту частину бояр, що розраховувала на покровительство князiв, iх пiдтримали мiстичi -мiськi купцi i ремiсники, в тому числi iноземнi поселенцi у деяких найбiльших мiстах (вiрмени, нiмцi та iншi). Вони були прихильниками не боярського свавiлля, а мiцноi князiвськоi влади (лише пiзнiше, коли держава ослабла, мiськi колонii католикiв стали орiiнтуватися на своiх одновiрцiв - iноземних агресорiв). Для перемоги Романовичiв мала iстотне значення i позицiя селян-общинникiв, якi входили до княжого пiшого вiйська. Змiцнення боярства не вiщувало смердам нiчого доброго, а iлюзii про тАЮдоброго князя" уже в той час були поширенi в народi. Союз князiвськоi влади, боярства, що iй служило, i мiськоi верхiвки був спрямований на встановлення такого варiанту державного ладу, який значно бiльше вiдповiдав потребам економiчного i культурного розвитку, нiж боярська олiгархiя.

Князь намагався створити центральний аппарат управлiння з вiрних собi бояр. У ньому найпомiтнiшою фiгурою, своiрiдним заступником князя у вiйськових, адмiнiстративних i судових справах став двiрський. Вдосконалюючи державний апарат, прямуючи до спецiалiзацii його ланок, князi спирались i на досвiд iнших краiн.

В результатi тривалоi боротьби Даниловi Галицькому вдалось подолати угруповання галицьких i перемишльських бояр, якi орiiнтувались на пiдтримку Угорського королiвства. У 1237-1238 рр. Данило остаточно укрiпився в Галичi. Волинь вiн залишив молодшому братовi Васильковi, який у всiх важливих справах дiяв спiльно з Данилом. 1238 р. Данило розгромив тевтонських рицарiв Добжинського ордену, що захопили мiсто Дорогичин, i взяв у полон магiстра ордену Бруна. За словами лiтопису, Данило напередоднi проголосив: тАЮНе личить держати нашу батькiвщину крижевникам (хрестоносцям)". Незадовго до зруйнування Киiва Батиiм Данило укрiпився в Киiвi i посадив там тисяцького Дмитра, досвiдченого i хороброго воiводу, якому i довелось керувати обороною мiста.

Столицею свого князiвства Данило Романович обрав нову резиденцiю Холм, де побудував обороннi споруди, церкви, заклав гарний парк. Лiтописець показуi планомiрний, цiлеспрямований характер мiстобудiвельноi дiяльностi Данила i його брата Василька Романовича. З iх наказу були спорудженi мiста-замки Данилiв, Крем'янець, Угровеськ та iншi. До мiст Данило запрошував тАЮсiдлярiв, i лучникiв, i тульникiв, i ковалiв залiза, й мiдi, i срiбла, i життя наповнювало двори навколо замку, поля i села". Цi слова у лiтописi наводяться при описi заснування Холма, але вони стосуються й iнших новозбудова-них мiст.

Фортифiкацiйна i будiвельна дiяльнiсть Романовичiв була дуже своiчасною. Подолавши впертий опiр на лiнii укрiплень вздовж Верхнього Тетерева, Горинi й Случi, Батий на початку 1241 р. рушив на Волинь. Як вказуi лiтописець, хан, побачивши, що не зможе взяти Крем'янець i Данилiв, вiдступив. Очевидно, героiчна оборона цих укрiплених фортець спричинилась до того, що орда вирiшила не затримувати свого походу до головного мiста Волинi -Володимира. Боротьба за володимирський дитинець була кривавою. Дружинники i озброiнi мiстичi боролись до кiнця, до останнього воiна. Бастiонами опору стали мурованi церкви, якi пiсля вiдходу орди залишились заповненi трупами. Так само самовiддано, як свiдчать данi археологii, захищалися iншi мiста та феодальнi замки. Данило, який в той час повертався з Угорщини, зупинився в Синевiдському монастирi (в сучасному Сколiвському районi); тут вiн дiзнався про навалу i був змушений повернутись до Угорщини, тАЮбо мало з ним було дружини". Ймовiрно, шлях орди проходив з Прикарпаття на Верецький i через Буковину на Роднянський перевали. Коли в Угорщинi стало вiдомо про наближення орд Батия, був посланий палатин Григорiй з дорученням перекрити карпатськi тАЮворота". Але вiн здав iх без опору. Не затримуючись в Карпатах, орди Батия рушили в Угорщину, де об'iднались з iншою частиною орди, яка поверталась з Польщi i Чехii. Зруйнування мiст i сiл, величезнi людськi втрати тАФ все це завдало невиправного удару економiцi i культурi краю.

Все ж Галицько-Волинська земля потерпiла порiвняно менше, нiж схiднi князiвства. Це дозволило вiдразу ж пiсля вiдходу орди приступити не тiльки до вiдбудови зруйнованих мiст, а й до спорудження нових. Зокрема було зведено могутнi укрiплення Холма, збудовано Львiв, який названо за iм'ям Да-нилового старшого сина Лева. Одночасно i далi доводилось воювати з непокiрними боярами, якi робили ставку на Ростислава Михайловича Чернiгiвського та його союзникiв.

В 1245 р. вiйсько Данила Галицького здобуло блискучу перемогу в битвi з вiйськом угорського короля та його союзниками коло М.Ярослава на Сянi. Ярославська битва, в якiй Данило пiдтвердив славу хороброго воiна i здiбного полководця, надовго зупинила агресiю угорських феодалiв на пiвнiч вiд Карпат. Близько 1250 р. мiж Данилом i угорським королем Белою налагодились дружнi стосунки, якi були закрiпленi шлюбом сина Данила Льва з дочкою Бели Констанцiiю.

Але спроба органiзувати достатньо сильний союз проти ординцiв не вдалася. Не маючи змоги виставити достатньо надiйний опiр переважаючим силам Золотоi Орди, Данило був змушений поiхати на переговори до хана Батия в його столицю Сарай (поблизу гирла Волги). Хан прийняв Данила з почестями, але сучасники розумiли, що ця поiздка означала визнання залежностi вiд орди. тАЮО, гiрша будь-якого зла честь татарська!" тАФ написав з цього приводу лiтописець. Подальша дiяльнiсть Данила засвiдчуi, що вiн тiльки в крайнiх обставинах йшов на пiдпорядкування ордi, щоб тим самим отримати передишку i зiбрати сили для вирiшальноi боротьби. Саме з цiiю метою було споруджено низку укрiплених мiст, якi мали, за словами лiтопису, бути опорою тАЮпроти безбожних татар". Поступово, спершу дуже обережно, Данило знову починаi шукати союзникiв для боротьби з ординцями. В 1254-1255 рр. вiйська Данила, його брата Василька i сина Лева здобули мiста, що пiддалися татарам (Болохiвськi мiста в районi Случi i Тетерева), а коли загони хана Курем-си перейшли в контрнаступ, вони були вiдтiсненi в своi кочовища. Однак пiсля приходу 1258 р. величезного вiйська Бурундая Данило i Василько були змушенi розiбрати укрiплення найбiльших фортець на доказ того, що вони тАЮмирники" орди. Лише столичний Холм не скорився i зберiг своi фортифiкацii.

Данило проводив активну зовнiшню полiтику. Пiсля смертi останнього австрiйського герцога з династii Бабенбергiв син Данила Роман одружився з Гертрудою Бабенберг i з допомогою угорського короля спробував оволодiти герцогським престолом Австрii. Ця спроба була невдалою (в результатi тривалоi боротьби з 1282 р. тут укрiпилась династiя Габсбургiв).

Мiжнародному авторитетовi Данила сприяло вiнчання його в 1253 роцi отриманою вiд папи РЖно-кентiя IV королiвською короною. Мiсцем коронацii вiн обрав Дорогичин на Пiдляшшi, щоб пiдкреслити своi права, на це мiсто, де свого часу розгромив тевтонських лицарiв. Захiдноiвропейськi хронiки називали Галицьке-Волинське князiвство королiвством ще задовго до дорогичинськоi коронацii, тому, надсилаючи в подарунок Даниловi корону, папа рахувався з реальними фактами. Взаiмини холмського двора з Римом мали полiтичний характер.

Галицько - Волинське князiвство в кiнцi XIIIтАФ на початку XIV ст.

Пiсля смертi Данила Галицького (1264 р.) його син Шварно Данилович на короткий час i об'iднав Галицьке князiвство з Литвою. Лев Данилович (помер 1301 р.), який успадкував Львiв i Перемишль, а пiсля смертi Шварна тАФ Холм i Галич, значно розширив своi володiння, приiднавши до них Люблiнську землю i частину Закарпаття з м. Мукачевим. У Володимирi правив у цей час Володимир Василькович (1270-1288), у Луцьку Мстислав Данилович (з 1289 р. також у Володимирi).

На початку XIV ст. Волинське i Галицьке князiвства знову об'iднались в руках одного князя -Юрiя РЖ Львовича, внука Данила Галицького.

Скориставшись з внутрiшнiх заколотiв в Золотiй Ордi, Галицьке-Волинське князiвство змогло на деякий час знову пересунути пiвденнi межi своiх володiнь аж до нижньоi течii Днiстра й Пiвденного Буга. Показником могутностi Юрiя РЖ було те, що вiн, як i Данило, прийняв королiвський титул, iменуючи себе королем Русi (тобто, Галицькоi землi) i князем Володимирii(Волинi). Йому вдалося домогтися вiд константинопольського патрiарха встановлення окремоi Галицькоi митрополii, до якоi входило кiлька iпархiй тАФ володимирська, луцька, перемишльська, турiвсько-пiнська (перед тим вся Русь входила до складу однiii митрополii тАФ киiвськоi). Утворення Галицькоi митрополii сприяло розвитковi традицiйноi культури i допомагало захищати полiтичну незалежнiсть об'iднаного князiвства. До речi, перший галицький митрополит Петро пiзнiше став першим московським митрополитом.

У 1308-1323 рр. в Галицько-Волинському князiвствi правили сини Юрiя тАФ Лев II i Андрiй. З iх iменами пов'язана важлива сторiнка iсторii Закарпаття. В 1315 р. тут почалося повстання мiсцевих феодалiв проти короля Угорщини Карла-Роберта, основоположника новоi династii тАФ Анжуйськоi. Ряд iсторикiв припускають, що в повстаннi взяли участь i селяни Закарпаття. На чолi повстанцiв стали над-жупан Землинського i Ужанського комiтатiв Петро, син Петра Петунi, а також палатин Копас. Близько 1315 р. Петро iздив до Галицькоi землi, щоб запросити на угорський престол одного з Галицьке-Волинських князiв тАФ Андрiя або Лева Юрiйовича. Повстання охопило значну частину Закарпаття, але, не отримавши достатньоi пiдтримки, потерпiло поразку. В 1320 р. на заклик наджупана Петра повстання розгорiлось знову, але бл.1322 р. було придушене. Мабуть, саме тодi Галицьке-Волинське князiвство втратило Мукачеве i прилеглу округу.

На мiжнароднiй аренi Галицьке-Волинське князiвство за Андрiя i Лева Юрiйовичiв орiiнтувалось на союз з Тевтонським орденом. Це було корисно як для забезпечення торгiвлi з Балтикою, так i у зв'язку з тим, що все бiльш вiдчутним був натиск Литви на пiвнiчнi окраiни князiвства. Збереглась грамота Андрiя i Лева 1316 року про пiдтвердження союзу з Орденом, якому галицько-волинськi князi обiцяли захист вiд Золотоi Орди. Отже, хоч галицько-волинське князiвство мусило визнавати формальну залежнiсть вiд Золотоi Орди, фактично воно вело самостiйну зовнiшню полiтику. Польський король Владислав Локетко називав своiх схiдних сусiдiв князiв Андрiя i Лева тАЮнепоборним щитом проти жорстокого племенi татар". Виснажлива боротьба iз зовнiшнiми воргами, гострi внутрiшнi конфлiкти князiв з боярами i вiйни князiв мiж собою ослаблювали сили Галицько-Волинського князiвства, i цим скористувалися сусiднi держави. Пiсля смертi останнього Галицько-Волинського князя Юрiя II польський король Казимир III напав на Львiв, пограбував княжий палац на Високому Замку (звiдки вивiз тАЮдвi корони величезноi вартостi, оздобленi дорогими камiннями i перлами, а також мантiю i трон"), але скоро був змушений вiдступити. Правителем Галицькоi землi став боярин Дмитро Детько, натомiсть на Волинi укрiпився князь литовського походження Любарт (Дмитро) Гедимiнович, який прийняв мову i звичаi мiсцевого населення.

В боротьбi за галицькi землi, яка йшла iз змiнним успiхом, симпатii бiльшостi галичан були на боцi Лю-барта. Все ж сили були надто нерiвними. В 1349 р. Польща знову захопила Галицьке-Холмське та Перемишльське князiвства, а король польський Казимир проголосив себе тАЮправителем Королiвства Русi", тобто Галичини. Великий князь литовський Альгiрдас (Ольгерд Гедимiнович) у 60-х рр. XIV ст. пiдпорядкував собi iншi украiнськi землi тАФ Подiлля, Киiвщину, Переяславщину. Галицьке князiвство з 1370 р. опинилось пiд владою Угорського королiвства, причому в 1372-1378 i 1385-1387 рр. тут правив як васал угорського короля онiмечений князь iз Сiлезii Володислав Опольський. Вiн прагнув незалежностi вiд Угорщини i навiть почав карбувати у Львовi монету з гербом Галичини i власним iм'ям. Однак 1387 року Галицька земля i захiдна частина давньоi Волинi (Холмщина) були надовго захопленi Польським королiвством. Належнi ранiше до Галицьке-Волинського князiвства землi мiж Днiстром i Прутом, в тому числi територiя сучасноi Буковини, опинились у складi Молдавського князiвства, яке сформувалось саме в цей час. Поряд з румунською бiльшiстю, значну частину населення цього князiвства становили украiнцi, а деякi волостi були цiлком украiнськими. В устроi i правовiй системi Молдавського князiвства було чимало рис, якi сформувались у Га-лицько-Волинському князiвствi, навiть грамоти господарiв (князiв) Молдавii протягом тривалого часу укладались украiнською мовою.

У культурному життi Галицько-Волинськоi землi, як i всюди у той час, велику роль вiдiгравали церковнi установи тАФ монастирi, iпископii, парафii. Про iснування шкiл на Волинi можна зробити висновок з житiя iконописця Петра, згодом митрополита, воли-нянина родом. Його, коли досяг семи рокiв тАЮвiддали батьки книг учитись". Освiченi люди, знавцi iноземних мов працювали в князiвських i iпископських канцелярiях. Вони готували тексти грамот, вели дипломатичне листування. Збереглись, зокрема латиномовнi грамоти галицько-волинських князiв i скрiплений печаткою лист ради м. Володимира радi м. Штральзунда (Нiмеччина) з вимогою повернути володимирським купцям сукно з розбитого корабля. У Галицькiй областi створена найдавнiша схiднослов'янська редакцiя тексту Нового Заповiту, яка помiтно вiдрiзняiться вiд першоi редакцii, запозиченоi вiд пiвденних слов'ян. Ряд давнiх пам'яток (Христинопольський апостол XII ст., Бучацьке iвангелii ХРЖРЖ-ХРЖРЖРЖ ст. та iншi) збереглись у монастирi пiвденноволинського села Городище (поблизу сучасного Червонограда), що був в ХРЖРЖРЖ-ХРЖУ ст. великим культурним центром. В Холмi за Льва Даниловича переписано два РДвангелiя, в яких типово народнi украiнськi мовнi риси чiтко проступають крiзь церковнослов'янську основу тексту лiтургiйних книг.

Велика книгописна майстерня була при дворi князя Володимира Васильковича. Вiн тАЮбув книжник i фiлософ, якого не було у всiй землi, i опiсля нього не буде". Як розповiдаi лiтопис, князь зробив щедрi пожертви церквам у своiх мiстах (Володимир, Бересття, Бiльськ, Кам'янець, Любомль) i iпископським кафедрам iнших князiвств тАФ Луцькiй, Перемишльськiй, Чернiгiвськiй. Серед дарiв лiтописець описуi 36 книг. Шкiряна оправа найдорожчих книг оздоблювалась золототканими тканинами (оловiр), металевими накладками iз зображенням в технiцi пе-регородчатоi емалi (фiнiптом). Всi цi розкiшнi оправи виготовлялись мiсцевими ремiсниками. Деякi книги прикрашались чудовими мiнiатюрами.

Лiтописання в Галицькiй землi з'явилось рано. тАЮПовiсть про ослiплення Василька", яка ввiйшла в тАЮПовiсть временних лiт", тАФ винятково талановитий твiр. Простота i безпосереднiсть викладу вмiло поiднуiться з реалiстичними штрихами.

Першу (життiпис Данила Галицького) написано високоосвiченим книжником у Холмi, в основному з метою звеличення полiтики Данила тАФ спадкоiмця i продовжувача справи давнiх володарiв Киiва. Вiн тАФ тАЮкнязь добрий, хоробрий i мудрий", його славу можна зрiвняти лише зi славою Святослава РЖгореви-ча та святого Володимира Великого. На повний голос звучить у лiтописi патрiотичний заклик: тАЮКраще на своiй землi кiстками лягти, нiж на чужiй славним бути".

Волинська частина лiтопису починаiться 1261 роком. В основi вона писалася при дворi воло-димирського князя Володимира Васильковича в останнi роки його життя. Можливе мiсце перебування лiтописця тАФ мiстечко Любомль, де любив бувати володимирський князь. З приводу смертi князя в текст включено написану iншою особою похвалу Володимировi, значна частина якоi тАФ переробка тАЮСлова о законi i благодатi" митрополита киiвського iларiона. Якщо холмський лiтописець писав з точки зору вiрних князю бояр, то волинський бiльше враховуi опору князiвськоi влади i на тАЮпростих людей" тАФ тАЮмiстичiв", селян. Описуючи подвиг одного з воiнiв, автор лiтопису пiдкреслюi, що то був тАЮне боярин, анi знатного роду, а простий муж". Вiдзначено, що Володимир Ва-силькович тАЮсвiтився правдолюбством" також i тАЮщодо простих людей", те саме пов- торено i про Мстислава Даниловича. У мовi волинського лiтописця порiвняно багато елементiв, якi ставали характерними для тодiшньоi украiнськоi народно-розмовноi мови.

У лiтописi згаданi i частково переказанi окремi тАЮслави" тАФ величальнi пiснi, з якими мають спiльнiсть обрядово-величальнi колядки, що становлять один з найдавнiших пластiв украiнськоi народно-поетичноi творчостi. Напевне подiбнi пiснi спiвав славетний перемишльський спiвець Митуса, покараний за непокору князю.

Яскравий вияв високого рiвня культури тАФ архiтектура краю. Будували переважно з дерева, кам'яними спершу були лише храми, рiдше князiвськi палати. Збережений (в реконструкцii) володимирський Успенський собор, будiвництво якого було завершене 1160 р., повторюi план Успенського собору Киiво-Печерськоi лаври. У мiстах Галичини тАФ Перемишлi, Звенигородi, Василевi, Галичi започатковано бiлокам'яне будiвництво церков. У одному лише Галичi вiдомо розташування не менше ЗО мурованих монументальних споруд, однак лише частина iх вивчена археологами. Спорудження найбiльшого в Галичинi храму тАФ Успенського собору пов'язують iз створенням тут iпископii в 1157 р. Це тАФ яскравий зразок галицькоi архiтектури. Про чудовi храми Данила Галицького в Холмi ми знаiмо з лiтописноi розповiдi. Особливою красою вiдзначалась церква РЖвана. Рiзьба на них настiльки вразила лiтописця, що вiн повiдомив iм'я скульптора тАФ тАЮхитреця" Авдiя. На головних дверях тАЮбув зроблений Спас, а на пiвнiчних святий РЖван, так що всi, хто дивився, дивувалися.." За князя Василька i його сина Володимира Васильковича працював видатний спецiалiст в галузi мiстобудування тАЮмуж хитр" Олекса, який спорудив низку дерев'яних мiських фортифiкацiй. Яскравим виявом майстерностi галицьких будiвничих була п'ятиповерхова дерев'яна наскельна фортеця РЖХ-ХРЖУ ст.Тустань поблизу села Урiч у Карпатах.

Мiсцевий iконопис розвивався в Галицьке-Волинськiй землi пiд впливом киiвського. З робiт художникiв високого професiйного рiвня збереглась iкона богоматерi-Одигiтрii кiнця ХРЖРЖРЖ-ХРЖУ ст. з Покровськоi церкви м. Луцька (нинi у Киiвському державному музеi украiнського мистецтва). Галицьке образотворче мистецтво гiдно представляi вiдома iкона святого Юрiя-змiiборця на чорному конi (зберiгаiться у Львiвському державному музеi украiнського мистецтва). Ряд украiнських iкон залишаються в руслi художнiх традицiй Галицько-Во-линськоi землi, iм, попри iндивiдуальнi манери окремих майстрiв, властивi лаконiзм i цiлiснiсть композицii, стриманiсть колориту i одночасно вмiння користуватись контрастами барв, емоцiйна насиченiсть образу-символа. Цi особливостi, органiчно зливаючись в ходi подальшого розвитку з новими рисами, стали в майбутньому одним з компонентiв нацiональноi своiрiдностi украiнського образотворчого мистецтва. Також у багатьох творах народного декоративного мистецтва Захiдноi Украiни (килими, вишивки, писанки) справедливо вбачають використання i дальший розвиток мотивiв, якi iснували ще в середньовiччi.

У культурi галицько-волинськоi доби ще виразнiше, нiж ранiше, спостерiгаiться оригiнальне поiднання слов'янськоi спадщини i нових рис, зумовлених зв'язками з Вiзантiiю, Захiдною i Центральною РДвропою, краiнами Сходу. Князiвству належить почесне мiсце в формуваннi украiнськоi культури, в змiцненнi ii зв'язкiв з культурами iнших народiв. Протягом столiть у важкi часи панування iноземних держав украiнськi дiячi лiтератури, мистецтва, освiти звертались до спадщини минулих епох, в тому числi i до доби Галицько-Волинського князiвства. Спогад про його колишню велич пiдтримував дух визвольноi боротьби украiнцiв. Державницькi традицii доби Киiвськоi Русi i Галицько-Волинського князiвства мали велике значення для збереження i змiцнення iсторичноi самосвiдомостi украiнського народу.

Протягом ста рокiв пiсля занепаду Киiва Галицько-волинське князiвство слугувало опорою украiнськоi державностi. У цiй ролi обидва князiвства перейняли велику частку киiвськоi спадщини й водночас запобiгали захопленню захiдноукраiнських земель Польщею. Тим самим у переламний момент iсторii вони зберегли в украiнцiв, чи русинiв, як iх тепер називали, почуття культурноi та полiтичноi iдентичностi. Це почуття матиме вирiшальне значення для iхнього iснування як окремого нацiонального утвору в лихi часи, що насувалися.

1.Субтельний тАУ РЖсторiя Украiни

2.Смолiй - РЖсторiя Украiни

3.Конспект лекцiй

4.Грушевський - РЖсторiя Украiни

5.КриптАЩякевич - РЖсторiя Украiни

6.Украiнський iсторичний журнал

Вместе с этим смотрят:

"РЖсторiя РусiвтАЭ тАУ виразник полiтичних поглядiв автономiстiв

9 сочинений для 9 класса /english/

A Farewell to Arms

A history of the english language

About England