Шпаргалка по украинскому языку
Класифiкацiя документiв
ДокументтАФ основний вид дiлового мовлення. Вiн фiксуi та передаi iнформацiю, пiдтверджуi ii достовiрнiсть, об'iктивнiсть.
Документ тАФ це матерiальний об'iкт, що мiстить у зафiксованому виглядi iнформацiю, оформлений у заведеному порядку й маi вiдповiдно до чинного законодавства юридичну силу. Документи виконують офiцiйну, дiлову й оперативну функцii, оскiльки вони тАФ писемний доказ, джерело вiдомостей довiдковогохарактеру. Вiдтворюють документи на паперi, фотоплiвцi, магнiтнiй та перфострiчцi, дискетi,
Види документiв визначають за такими ознаками:
ВаНайменуванням(заяви, листи)
ВапоходженнямВа службовi (офiцiйнi) й особистi
мiсцем виникнення тАФ внутрiшнi та зовнiшнi
призначенням тАФ органiзацiйнi, розпорядчi,
напрямком тАФ вхiднi й вихiднi
формою тАФ стандартнi (типовi) й iндивiдуальнi (нестандартнi)
строками виконання тАФ звичайнi безстроковi, термiновi й дуже термiновi
ступенем гласностiтАФсекретнi й несекретнi
стадiями створення тАФ оригiнали, копii й виписки
складнiстю тАФ простi (односкладовi) й складнii
строками зберiгання тАФ постiйного, тривалого (понад 10 рокiв) i тимчасового (до 10 рокiв) зберiгання;
технiкою вiдтворення тАФ рукописнi й вiдтворенi механiчним способом
носiiм iнформацiiтАФ оформленi на паперi, диску, фотоплiвцi, магнiтнiй стрiчцi, перфострiчцi
Формуляр документа
Кожний документ складаiться з окремих елементiв, якi називаються реквiзитами.Сукупнiсть реквiзитiв, розташованих у певнiй послiдовностi на бланку, називаiться формуляром. Формуляр-зразок це модель
побудови однотипних документiв.
/державний герб/ емблема органiзацii чи пiдприiмства/ зображення державних нагород/ код установи, органiзацii, пiдприiмства/ код форми документа/ назва мiнiстерства або вiдомства (вищоi органiзацii або за
мовника);/ повна назва органiзацii, установи чи пiдприiмства тАФ автора
документа/ назва структурного пiдроздiлу/ iндекс пiдприiмства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер телефону,факсу,номер рахунка в банку/ назва виду документа/ дата/ iндекс/ посилання на iндекс та дату вхiдного документа/ мiсце складання або видання/ гриф обмеження доступу до документа/ адресат/ гриф затвердження/ резолюцiя/ заголовок до тексту/ вiдмiтка про контроль/ текст/ вiдмiтка про наявнiсть додатка/ пiдпис/ гриф узгодження/ вiзи/ печатка/ вiдмiтка про засвiдчення копiй/ прiзвище виконавця та номер його телефону/ вiдмiтка про виконання документа й направлення його_до справи;/ вiдмiтка про перенесення вiдомостей на машинний носiй;/ вiдмiтка про надходження/тАЩ;
Бланк тАФ це друкована стандартна форма документа з реквiзитами, що мiстять постiйну iнформацiю. Бланки заповнюють конкретними вiдомостями. Найпоширенiшими i бланки актiв, довiдок, наказiв, протоколiв, листiв
Вимоги до тексту документа
Текст подiляiться на взаiмозумовленi логiчнi елементи: вступ, основну частину (доказ), закiнчення. У вступi зазначаiться причина написання документа; в основнiй частинi викладаiться суть питання, наводяться докази, пояснення, мiркування; у закiнченнi вказуiться мета, заради якоi складено документ.Пiд час складання текстiв документiв слiд дотримуватися таких правил:
/Текст викладати вiд третьоi особи:Комiсiя ухвалила.. ;/ Вiд першоi особи пишуться заяви, автобiографii, доповiднi й пояснювальнi записки, накази./ Не вживати образних виразiв, емоцiйно забарвлених слiв i синтаксичних конструкцiй./ Уживати стiйкi (стандартизованi) сполучення типу: вiдповiдно до, у зв 'язку з/ Використовувати синтаксичнi конструкцii типу: Доводимо до Вашого вiдома, що.. ;/ Дiiприслiвниковi звороти вживати на початку речення: Враховуючи.. ; Беручи до уваги./ Використовувати мовнi засоби, що вiдповiдають нормам лiтературноi мови i зрозумiлi для широкого кола читачiв/ Уживати прямий порядок слiв у реченнях (пiдмет передуi присудковi; означення тАФ перед означуваними словами; додатки тАФ пiсля опорного слова; вставнi слова *тАФ на початку речення)./ Щоб не виявляти гостроти стосункiв з партнером, активну форму дiiслiв варто замiняти на пасивну. Наприклад: Ви не висловили своi пропозицii/ Якщо ж важливо вказати на конкретного виконавця, то тодi треба вживати активну форму: Унiверситет не гарантуi../Уживати iнфiнiтивнi конструкцii: створити комiсiю; вiдкликати працiвникiв../ У розпорядчих документах слiд вживати дiiслiвнi конструкцii у формi наказового способу: Наказую..; Пропоную../ Використовувати скорочення слiв, складноскороченi слова й абревiатури, якi пишуться у дiловодствi за загальними правилами: р-н, обл., км, напр., канд. фiлол. наук./ Вiддавати перевагу простим реченням. Використовувати форми ввiчливостi за допомогою слiв: шановний; високошановний; вельмишановний; високоповажний..////
Правопис географiчних назв
ГН, що складаються з двох чи трьох слiв, пишуться з великоi лiтери, а iх родовi позначення тАУ малоi: Азовське море, Весела слобода. Але коли вони не сприймаються як родовi позначення, то з великоi: Бiла Церква, Краснi ворота.
Назви, запозиченi з рос. мови передаються за фонетичним принципом:
е-е: Воронеж, Нева;
е-i: а) РДвпаторiя, РДнiсей; б) пiсля пригол. у тАУiв-, -iiв-: Лаптiвих (крiм р,ц)
ё-йо: Йолкiно;
ё-ьо: мис Дежньова;
ё-о: Рогачов (ч,щ);
э-е: Ельбрус;
и-i: РЖркутськ, Сочi;
и-i: Троiцьк;
и-и: а) пiсля ж,ч,ш,ц перед пригол.: Нальчик; б) Кисловодськ; в) префiкс при-: Приморськ; г) Владивосток;
пiсля д,т,з,с,ц,л,н: Гомель;
ы-и: Сивтiркар.
Якщо у рос. геогр. назвах i суфiкси тАУск, -цк, -ич та iншi, то при перекладi на укр. мову цi суфiкси замiнюються укр. вiдповiдниками - -ськ, -цьк, -ич: Донецьк, Углич, Нижньоамурськ.
Назви залiзничних станцiй в укр. мовi не вiдмiнюються, назви мiст, сiл, рiк, озер вiдмiнюються. Не вiдмiнюються ГН, що складаються iз двох слiв: Бiла Церква.
Якщо перед назвами островiв, рiчок, озер, гiр i означувальне слово, то сама назва не змiнюiться.
Термiнi у дiлових паперах
Т. тАУ спецiальнi слова або словосполучення, що дають точне визначення чи пояснення предметам, явищам, дiям з якоi-небудь галузi знання тАУ науки, культури, технiки, полiтики, економiки.
В дiловому стилi своi Т.
Вимоги:
Т. повинен вживатися лише в однiй формi (словник). Т. поступово поширюються i переходять в загальнонародний вжиток;
дотримуватись правил утворення похiдних форм термiнiв;
не випускати в обiг слiв,Ва утворених кимось.
Т. тАУ група слiв мови, яка потребуi спецiальноi уваги, постiйного звiрення зi словником, повсякчасного поновлення в памятi значення.
Професiоналiзми
П. тАУ слова або вислови, властивi мовi певноi вузькоi проф. групи людей.
Виникають:
коли та чи iнша спецiальнiсть, або вид занять не маi розвинутоi термiнологii (полювання), або як розмовнi неофiцiйнi замiнники наявних у цiй галузi термiнiв;
особливо поширенi i досить активно поповнюються мiж людьми.
Новi П. творяться за рахунок словоскладання префiксiв та суфiксiв.
В дiловому спiлкуваннi вживання П. небажано.
На вiдмiну вiд термiнiв, мають емоцiйне забарвлення.
Синонiми та паронiми
С. тАУ близькi або тотожнi слова, що означать одне поняття, але вiдрiзняються одне вiд одного вiдтiнками чи стилiстичним забарвленням.
Синонiмiка тАУ явище, властиве усiм стилям мови: робiтник-працiвник, замiсник - заступник.
Групи С.:
лексичнi тАУ вiдрiзняються смисловими вiдтiнками: вiдомий-видатний-знаменитий;
стилiстичнi тАУ стилiстичним i емоцiйним забарвленням: говорити-мовити;
абсолютнi тАУ зовсiм не вiдрiзняються значенням: столiття-сторiччя.
П. тАУ слова, що мають однаковий корiнь, а рiзняться лише суфiксом, кiлькiстю лiтер в закiнченнi, префiксом, наявнiстю чи вiдсутнiстю частки тАУся: адрес-адреса, особистий-особовий, виборний-виборчий, дипломат-дипломант.
При читаннi тексту з таким словами труднощiв не виникаi через допомогу словесного оточення, що конкретизуi значення, але сумнiви виникають при написаннi тексту з такими словами.
Книжнi слова
К.с. тАУ не закрiпленi за певною вузькою сферою вживання, за певним видом писемного мовлення слова. Широко використовуються у всiх стилях. До них належать слова, що виражають загальнонауковi поняття i вживаються не в вузькому термiнологiчному значеннi, а в широкому.
При виборi мiж книжними i розмовними словами, перевага надаiться книжним словам, бо вони однозначнi i висловлюють бажаним чином емоцii того, хто укладаi документ.
Вiдтiнок книжностi може бути рiзним, вiд ледве вiдчутного, до виразного.
РЖншомовнi слова
РЖ.с. вживаються, коли iх не можливо замiнити укр. словами. В документацii вживаються лише тi i.с., якi одержали мiжнародне визначення, або не мають еквiвалента в нашiй мовi.
До мiжнародних належать фiнансовi термiнi, поштово-телеграфного звязку: банк, бланк.
Правила вживання:
i.с. повинно бути необхiдним. Не слiд вживати i.с. як термiнi, а як загальновживанi слова;
вживати точно в тому значеннi, з яким воно запозичено;
не рекомендуiться в одному документi вживати на позначення одного поняття i запозичене, i власне мовне слово.
Графiчнi скорочення та абревiатури
Г.с. тАУ в уснiй мовi вимовлюються повнiстю i скорочуються на письмi. Стандартнi скорочення значень метрiчних мiр пишуться без крапки. РЖншi скорочення пишуться з крапками на мiсцi скорочення. В графiчних скороченнях зберiгаiться написання великих та малих лiтер, дефiсiв, не скорочуються слова на голосну лiтеру, якщо воно не початкове. При збiгу двох однакових приголосних, скорочення робиться пiсля першого. При збiгу двох i бiльше приголосних, скорочення можна робити як пiсля першого, так i пiсля останнього.
Види скорочення слiв:
для зорового сприйняття тАУ не мають граматичного оформлення, пишуться маленькими лiтерами: i д.т., до н.е.;
для вживання в уснiй i писемнiй формi тАУ пишуться без крапок i мають граматичнi форми: а) назви документiв; б) назви посад; в) офiцiйнi форми звертання; г) офiцiйнi назви органiзацiй; д) в планово-облiковiй документацii: ЗДУ, СНД.
Назви ПУО, утворенi з частин слiв, пишуться з великоi лiтери, якщо це стосуiться одиничних установ. Складноскороченi назви, утворенi з початкових букв власних i загальних iмен.
З малоi лiтери пишуться слова, що i родовими назвами: мiськрада.
Складноскороченi слова утворенi вiд загальних назв, якi функцiонують як звичайнi слова (такi слова вiдмiнюються): вуз, неп.
Основнi риси офiцiйно-дiлового стилю
О.-д.с. задовольняi потреби сус-ва в документальному оформленнi рiзних актiв державного, економiчного життя i дiловi стосунки мiж людьми.
Риси:
о.д.с. тАУ це послiдовнiсть, точнiсть, обiктивнiсть оцiнок, що грунтуiться на логiчнiй основi;
о.д.с. вiдзначаiться зростаючою стандартизацiiю мови, масовоi документацii;
суворi вимоги до лексики, широке використання термiнологii, вiдсутнiсть дiалектизмiв, жаргонiв;
синтаксис дiлового стилю вимагаi прямого порядку слiв.
Порушення: 1) використання деяких мовних засобiв, властивих iншим стилям мови; 2) вживання нестандартних скорочень.
Пiдстилi: iнформацiйний, дипломатичний, законодавчий, адмiнiстративно-канцелярський.
Документ. Класифiкацiя документiв
Д. тАУ основний вид дiловоi мови, засiб органiзацii певним чином на спецiальному матерiалi iнформацii про факти, подii, явища обiктивноi дiйсностi та розумовоi дiяльностi людей. Д. сприяють удосконаленню внутрiшньоi органiзацii будь-якого ПУО.
Д. використовуiться як джерело i носiй iнфо i маi правове значення.
Д. маi бути достовiрним, переконливим, вiдредагованим i оформленим.
Вимоги:
придатнiсть до тривалого зберiгання;
видаватися повноважним органом, або особою у вiдповiдностi з ii компетенцiiю;
не повинен суперечити дiючому законодавству i директивним вказiвкам;
складаiться за встановленою формою;
бездоганна оформленiсть.
Дiловодство (справочинство) тАУ дiяльнiсть, що охоплюi питання документування i органiзацii роботи з документами в процесi здiйснення управлiнських дiй.
Класифiкацiя:
за спецiалiзацiiю:
загальнi; з адмiнiстративних питань; спецiалiзованi з фiнансових питань.
за походженням:
внутрiшнi; зовнiшнi. (2 ред тАУ службовi i приватнi).
за напрямком:
вхiднi; вихiднi.
за джерелом виникнення:
первиннi; вториннi.
за формою:
стандартнi; iндивiдуальнi.
за технiкою вiдтворення:
рукописнi; механiчнi.
за секретнiстю:
для службового користування; секретнi; цiлком секретнi.
за термiном виконання:
звичайнi; термiновi; дуже термiновi.
за складнiстю:
односкладнi; складнi (з додатками).
за стадiями створення:
оригiнали; копii.
за термiнами зберiгання:
постiйного зберiгання (75); тривалого зберiгання (понад 10); тимчасового (до 10).
за структурними ознаками:
стандартнi; нестандартнi.
Кожен вид документа маi своi особливостi, але за функцiональним призначенням iх можна роздiлити на такi групи:
органiзацiйнi (положення, статут, iнструкцiя, правила) тАУ документи, що закрiплюють функцii, обовязки та права органiв протягом тривалого термiну;
довiдково-iнформацiйнi (довiдки, протоколи, службовi довiдки, телеграми, телефонограми) тАУ переважна бiльшiсть документiв, що вiдправляються iз установ та спрямовуються до них. Вони мiстять iнфо про фактичний стан справ в закладах. Вони носять допомiжний характер вiдповiдно до органiзацiйно-розпорядчоi документацii, не обовязковi для виконання;
розпорядчi (положення, iнструкцiя) тАУ документи, за допомогою яких здiйснюiться розпорядча дiяльнiсть в певнiй ПУО на пiдставi документа;
з кадрово-контрактових питаннь тАУ документи, що мiстять iнфо про особовий склад ПУО, зафiксованого в заявах про прийняття, звiльнення, в наказах про особовий склад, характеристиках, автобiографiях.
особовi офiцiйнi (пропозицii, доручення, розписки) тАУ документи, за допомогою яких громадянин висловлюi своi пропозицii, прохання, скарги, передаi повноваження iншiй особi щодо отримання документiв, грошей, закрiплюють своi права перед державними установами.
Основнi правила оформлення документiв
Обовязковими i заголовок, чiтка композицiя, цiлiснiсть змiсту, звязнiсть викладу, структурна органiзацiя, завершенiсть.
Текст тАУ абзаци.
Бланки.
Абзаци не повиннi бути великими (3-5 речень).
Текст чiткий, прямий, короткий, однозначнiсть.
Речення з 3, 5, 7 i найбiльше 9 слiв.
Реквiзити.
Правопис прiзвищ
е-е пiсля букв на позначення приголосних у-ев пiсля ц,ж,ч,щ,ш: Тютчев;
у середенi слiв пiсля голосних, апострофа i тАЬьтАЭ: Валуiв;
у суф. iв, iiв пiсля приголосних, крiм ж,ч,щ,ш: Тургенiв;
у коренi, якщо рос. е вiдповiдаi укр. i: Рiпiн;
ё-йо на початку слова i складу: Бугайов;
ё-ьо у середенi i кiнцi складу: Дежньова;
ё-о пiсля ч,щ пiд наголосом: Рогачов;
ё-е в утворених вiд iмен, спiльних для рос. i укр. мов: Семенов;
э-е: Ельконiн;
ы-и: Черних;
и-и пiсля ж,ч,щ,ш,ц перед приголосними: Рощин;
у суфiксах тАУин, -ич, -иц: Сосницин;
и-i на початку слова: РЖванов.
Числiвник у дiлових паперах
простий кiлькiсний ч., який називаi однозначне число запису, вiдтворюiться словом, а не цифрою. Якщо однозначне число супроводжуiться найменуванням одиниць вимiру, воно пишеться цифрою.
складнi i складенi числiвники записуються цифрами, крiм тих випадкiв, коли ними починаiться речення. Цiлi числа, якi виражаються кiлькома знаками, прийнято записувати, розбиваючи iх на класи за допомогою пропускiв.
запис порядкових числiвникiв вiдрiзняiться вiд запису кiлькiсних, якщо запис ведеться арабськими цифрами, то порядковий числiвник вводиться в текст з вiдповiдним закiнченням. При перерахуваннi кiлькох порядкових числiвникiв вiдмiнюване закiнчення ставиться один раз.
деякi порядковi числiвники для розрiзнення позначаються римськими цифрами без вiдповiдного закiнчення.
складнi слова, перша частина яких позначаiться цифрою, може писатися комбiновано: 4-мiлiметровий. Дозволяiться другу частину таких назв скорочувати, якщо це одиниця вимiру.
окремi види iнформацii передаються у виглядi змiшаного запису цифр i слiв.
Стилi сучасноi украiнськоi лiтературноi мови
Двi форми мови: усна i писемна.
Усна буваi лише розмовною.
Писемна: науковий стиль, офiцiйно-дiловий, публiцистичний, художнiй.
Усне мовлення
У.м. тАУ слухове сприймання певноi iнфо. Спiлкування i обмiн думками вiдбуваiться безпосередньо.
Вживаiться побутова й дiалектна лексика, слова розмовно-просторiчного характеру, своiрiднi фразеологiзми тощо.
Синтаксична будова: вживання простих речень, часто тАУ неповнi. У складних переважаi суряднiсть. Звязок речень переважно сполучниковий. Рiдко вживаються дiiприкметниковi й дiiприслiвниковi звороти. Не вкладаються в звичайнi синтаксичнi рамки.
За характером спiлкування тАУ дiалогiчне, маi ряд лексичних особливостей.
Використання податкових засобiв мовлення: жести, мiмiка.
Важлива ознака тАУ простота i природнiсть.
Сфера застосування тАУ бесiда, розмова.
У.м. свiдчить про культуру людини.
Правопис закiнчень iменникiв власних i загальних назв у кличнiй формi
РЖменники чол. i жiн. роду 1 та 2 вiдмiни мають окрему кличну форму.
РЖмен. чол. роду 2 вiдмiни в кличнiй формi закiнчуються на тАУу(-ю), -е.
РЖмен. твердоi групи з суфiксами тАУик, -ок, -к(о) та деякi iмен. мiшаноi групи з основою на шиплячий приголосний (крiм ж) мають закiнчення тАУу: батьку, товаришу, хлопчику, провiднику, РЖваненку, дядьку, синку.
РЖмен. мякоi групи мають закiнчення тАУю: лiкарю, токарю, вчителю, Костю, Юрiю, водiю.
Безсуфiкснi iмен. твердоi групи та iмен. мякоi групи з суфiксом тАУець, а також окремi iменники мiшаноi групи (це власнi назви з основою на ж,ч,ш,дж i загальнi з основою на р,ж) мають закiнчення тАУе: РЖване, Вiкторе, Петре, козаче, iнженере, хлопче.
РЖмен. чол. i жiн. роду 1 вiдмiни та зрiдка iмен. жiн. роду 3 вiдмiни в кличнiй формi закiнчуються на тАУо, -е (-i), -ю.
РЖмен. 1 вiдмiни твердоi групи маютьВа закiнчення тАУо: сестро, Миколо, Людмило, дочко.
РЖмен. 1 вiдмiни мякоi та мiшаноi груп, а також iмен. 3 вiдмiни мають закiнчення тАУе (-i): земле, мрii, Марii, Софii.
РЖмен. 1 вiдмiни мякоi групи, що означають жiночi i чоловiчi пестливi iмена або загальнi назви, мають закiнчення тАУю: Меласю, Галю, Лесю, Вiтасю.
2. У звертаннях, що складаються з двох власних iмен (iменi та по батьковi), обидва слова мають закiнчення кличноi форми: Романе Романовичу, РЖване Миколайовичу, Миколо Артемовичу, Ганно Василiвно.
У звертаннях, що складаються з двох загальних назв в однинi, кличну форму маi тiльки перше слово: пане бригадир, пане лiкар, пане директор.
РЖнодi в таких звертаннях кличну форму можуть мати й обидва слова: пане бригадире, пане лiкарю.
У звертаннях, що складаються iз загальноi назви та прiзвища, кличну форму маi лише загальна назва. Прiзвище виступаi тут у формi називного вiдмiнка: пане Шевчук, панi Шевчук, пане Яковенко, панi Яковенко.
У звертаннях, що складаються iз загальноi назви i власного iменi, кличну форму маi загальне слово, а власне iмя може мати i кличну форму i форму називного вiдмiнка: брате РЖване (брате РЖван), сестро Ярине (сестро Ярина).
Правопис прiзвищ та iмен по батьковi
Укр. прiзвища вимовляються i пишуться за правилами вимови та за загальними нормами укр. правопису: Марченко, Муляр, Юрчук.
Ряд прiзвищ словянського походження в укр. мовi мають деякi особливостi:
ё-йо на початку слова та в середенi пiсля головних, а також пiсля твердих приголосних, якщо ё у вимовi вiдповiдаi сполученню йо: Йотов, Майоров, Соловйов.
якщо ё означаi звук о пiсля мякого приголосного, то пишеться ьо: Синьов, Треньов, Пушкарьов.
пiд наголосом пiсля шиплячих ж,ч,ш,щ,ц завжди пишеться о: Чижов, Лихачов; у ненаголошенiй позицii пишеться е: Лещев, Плющев, Коришев.
рос. е пiсля приголосних передаiться е: Мельник, Гашек, Сапек. Але рос. е, що вiдповiдаi укр. i, перадаiться i: Бiлкiн, Бiляiв, Сiдiна.
рос. и в основах прiзвищ на початку та пiсля приголосних передаiться лiтерою i: РЖсаiв, РЖсаченко, Лiсний, Лiненко.
Пiсля ж,ч,ш,щ завжди пишеться и: Жиловенко, Шишацкий, Щиглов.
рос. и у середенi слiв пiсля голосних, апострофа та мякого знака передаiться через i: Воiнович, РЖльiн, Руiн.
рос. ы завжди передаiться литерою и: Фортали, Черниш, Цимбал.
лiтера и завжди пишеться в прiзвищах, утворених вiд iмен та коренiв, спiльних для укр. i рос. мов: Мироненко, Сидоров, Тихонов.
рос. суфiкс тАУев, -еев передаiться через i пiсля приголосних (за винятком шиплячих, р та ц): Матвiiв, Пахарiв, Хомiчiв.
у префiксi при- завжди пишеться и: Примаков, Прийденко, Придорожнiй.
у суфiксах тАУич, ик пишеться и: Пашкевич, Антосик, Бендрик.
словянськi прiзвища, незалежно вiд походження, пишуться з ь у суфiксах тАУськ, -цьк, -зьк: Новицький, Гронський, Петровський.
При твореннi чоловiчих iмен по батьковi вживаються суфiкси тАУович, -йович: Русланович, Васильович, Семенович.
При твореннi жiночих iмен по батьковi вживаiться суфiкс тАУiвн(а), пiсля голосних тАУiвн(а): Миколаiвна, РЖванiвна, Юлiанiвна.
Исключения:
Григорiй тАУ Григорович, Григорiвна.
Сава тАУ Савич (-ович), Савiвна.
РЖлля тАУ РЖллiч, РЖллiвна.
Микита тАУ Микитович, Микитiвна.
Якiв тАУ Якович (-левич), Якiвна (-лiвна).
Лука тАУ Лукич, Лукiвна.
У родовому вiдмiнку жiночi iмена по батьковi мають лише закiнчення тАУiвн(и), -iвн(и), у давальному тАУ iвн(i), -iвн(i): (Р.в.)Людмили Тимофiiвни, (Д.в.) Людмилi Тимофiiвнi.
Писемне мовлення
Переважно монологiчне. Спираiться на усне i i вторинним. Точнiший добiр лексики. Не вживаються нелiтературнi слова, лайливi, територiальнi. Життiво необхiднi слова i граматичнi форми.
Використання складних речень, рiзнi форми сурядностi i пiдрядностi, вiдокремлення, вставнi слова.
Одиниця писемного мовлення тАУ текст, який подiляють на абзаци.
Передаiться не лише словами i лiтерами, а й графiчними знаками, схемами, таблицями, малюнками тощо.
Вставнi слова i словосполучення
Слова i словосполучення, введенi в речення з метою внесення в нього того чи iншого пояснення або надання йому рiзних моральних значень, називаються вставними.
Рекомендуiться вживати iх обмежено.
В усному мовленнi в.с. не створюють зайвоi iнфо. В дiалогiчному мовленнi часте вживання в.с. створення некомпетентностi.
За значенням подiляються на:
що вказують на ставлення мовця до висловленоi ним думки. Вони можуть означати ступiнь впевненостi або невпевненостi в повiдомленнi;
що вказують на те, кому належить вставлена думка;
що вказують на звязок висловлення з контекстом.
Вставнi слова в писемному мовленнi видiляються комами, в усному тАУ паузами.
Складнi iменники
Разом, якi утворенi:
шляхом поiднання за допомогою сполучного звука, двох або кiлькох основ, одна з яких дiiслiвного походження: працездатнiсть, життiдiяльнiсть;
з двох чи кiлькох основ без сполучних голосних: дiiслово в наказовiй формi + iменник: горицвiт, перекатиполе; кiлькiсний числiвник + iменник: сторiччя, шестиденна;
пiв-, напiв-, полу- + iменник: пiваркуша, напiвавтомат.
Через дефiс iм-ки, що означають:
близькi чи протилежнi за змiстом поняття, такi як: купiвля-продаж, розстряс-стиснення;
професiю, спецiальнiсть: лiкар-еколог, художник-портретист;
держ. посади, вiйськовi, науковi звання: пр.-министр, генерал-лейтенант;
геогр. назви, прiзвища: Нечуй-Левицький, Корсунь-Шевченковський;
складнi слова, першою частиною яких i цифра: 80-рiччя.
Назви осiб за професiiю, посадою, званням, як правило, утворюються форми чол. i жiн. роду. При виборi однiii з цих форм слiд орiiнтуватися на такi правила:
офiцiйно основами назвами посад служать iм-ки чол. роду; у дiлових паперах вони вживаються незалежно вiд статi особи;
текст набуваi строго офiцiйного хар-ру, якщо слова залежнi вiд найменування посади узгоджуiться з цим найменуванням у формi чол. роду, коли мова йде про жiнок (головний технолог дозволив); проте якщо в док-тi вкзуiться прiзвище жiнки, яка займаi названу посаду, то вони вживаються у жiн. родi;
не вживаiться в дiл. паперах найменування осiб за ознакою мiсця проживання або мiсця роботи.
Складнi прикметники
Разом, утворенi:
вiд складних слiв, що пишуться разом: водопровiдний;
шляхом поiднання двох основ: а) iменник + прикметник: схiднословянський; б) iменник + дiiслово: волелюбний; в) прислiвник + прикметник (дiiприкметник): високоавторитетний, зовнiшньоторговий.
Через дефiс:
вiд складних слiв, що пишуться через дефiс: вiце-президентський;
з двох чи бiльше прикметникових основ, мiж якими можна вставити i: електронно-обчислювальний;
поiднання першоi частини вiйськово-, военно- + прикметник: вiйськово-морський, але: вiйськовополонений, вiйськовозобовязаний;
з кiлькох основ, якi означають кольори або iх вiдтiнки;
iз двох частин, перше з яких закiнчуiться на тАУико, -iко: iсторико-культурний, полiтико-економiчний.
Прийменники
Поширеною помилкою сучасного дiлового мовлення i надмiрне використання по в документах:
По може передаватися за: за наказом;
по-з: з iнiцiативи;
по-на тАУ на вимогу;
по-в,у: у справi;
по-пiсля: пiсля отримання;
по-для: для вивчення;
по може вiдкидатися: iти вулицею;
по-по: по iнституту.
Велика лiтера
Починаiться текст, перше слово речення.
РЖндивiдуальнi назви лiтакiв, ПУО, назви творiв.
Назви держав i адмiнiстративно-територiальних одиниць.
Найвищi державнi установи.
Назви найвищих посад i звань.
Перше слово в назвах центральних установ, установ мiсцевого значення., промислових i торгових пiдприiмств.
Назви iсторичних епох, подiй, визначених свят.
РЖндивiдуальнi iмена людей.
У складних географiчних назвах.
У дiлових паперах назви документiв.
Вместе с этим смотрят:
"РЖсторiя РусiвтАЭ тАУ виразник полiтичних поглядiв автономiстiв
9 сочинений для 9 класса /english/
A Farewell to Arms
A history of the english language
About England