Гражданство
Граждане и подданные. В конституционном праве зарубежных стран употребляются два термина: гражданство и подданство. Первый характеризует принадлежность лица к определенному государству, его устойчивую правовую связь со своим государством, которая порождает, с одной стороны, определенные права и обязанности лица по отношению к государству (например, право на равный доступ к государственной службе и обязанность платить налоги), а с другой тАФ права и обязанВнности государства по отношению к гражданину (например, право соотВнветствующих государственных органов разрешать или не разрешать массовые уличные политические демонстрации, обязанность защищать право личной собственности). Гражданство предполагает двухсторонВнние связи, двухсторонние права и обязанности и личности, и государВнства. Термин ВлподданствоВ» применяется в монархиях. Он отражает личВнную связь человека с монархом (Влподданный его величестваВ»).
В развитых странах это различие на деле носит лишь словесный характер: основы правового положения личности в монархии ВеликобриВнтании мало чем отличаются от ситуации в республике Франции. К тому же в последние десятилетия в европейских монархиях, в Японии и некоВнторых других странах оба термина употребляются как равнозначные, а вместо подданства все чаще используется термин ВлгражданствоВ». В ряде государств первый термин вообще исключен из широкого употребления и применяется лишь при особых церемониях. В развивающихся странах, в государствах Арабского Востока, в Африке указанное различие имеет существенное значение: подданный обязан быть лично верным монарху, население воспитывается в соответствующих традициях, нередко наруВншение верности может быть сурово наказано.
Большинство населения в странах мира составляют граждане. В неВнкоторых странах Европы (Бельгия, Швейцария, в меньшей степени ГерВнмания) проживает значительное количество иностранцев, составляюВнщих существенную часть рабочей силы, занятой на тяжелой, грязной, низкооплачиваемой работе. В нефтедобывающих странах Арабского Востока (Катар, Кувейт, Саудовская Аравия и др.) законтрактованные на несколько лет работники нефтепромыслов (преимущественно из стран Азии) составляют нередко более половины численности населения страВнны (в ОАЭ в начале 90-х годов их численность достигала 80%). Эти работники живут, как правило, в специальных местах поселения, всякая политическая деятельность и даже экономические забастовки им запреВнщены.
Граждане государства также бывают неодинаковы по своему положеВннию. Различаются урожденные в данной стране и натурализованные граждане, т.е. принятые в гражданство в соответствии с установленной законом процедурой, В ряде стран натурализованные граждане не могут быть избраны президентами (например, в США), урожденных в данной стране граждан нельзя из нее выслать, лишив гражданства, тогда как натурализованных тАФ можно, В отдельных странах (например, в Бирме) существует понятие "ассоциированный гражданин". Это лица, относяВнщиеся к некоторым национальностям, которые считаются некоренными, Ассоциированные граждане должны сделать письменное заявление о лояльности государству, В мусульманских государствах существует также, как уже отмечалось, различие в правовом положении граждан-мужчин и граждан-женщин.
После заключения Маастрихтского договора 1992 г., преобразовавВншего Европейское сообщество в Европейский союз, все граждане госуВндарств-членов являются гражданами Европейского союза, сохраняя наВнциональное гражданство. Они уже давно избирают Европейский парлаВнмент, могут теперь участвовать в выборах муниципальных органов госуВндарств-членов по месту жительства, обращаться с петициями к Европар-ламенту и его омбудсману по правам человека. Однако их правовое полоВнжение в разных государствах неодинаково, они в основном регулируется внутренним законодательством.
Способы приобретения и утраты гражданства. Существуют два основных способа приобретения гражданства: по рождению тАФ филиаВнция (от латинского слова ВлфилиусВ» тАФ сын) и натурализация тАФ прием в гражданство уполномоченными на то органами государства; обычно это делается от имени главы государства (президента, монарха). В свою очередь приобретение гражданства по рождению имеет два основания. право крови и право почвы. Первое означает приобретение ребенком гражданства родителей независимо от места его рождения. Проблема возникает лишь тогда, когда родители ребенка имеют разное гражданстВнво (например, мать тАФ итальянская гражданка, отец тАФ гражданин ФранВнции), Этот вопрос в большинстве стран решается только на основание письменного соглашения родителей о выборе гражданства ребенка. Дс. этого он может оставаться лицом без гражданства или (что чаще) может приобрести гражданство по месту рождения. Принцип права почвы приВнменяется к узкому кругу лиц, преимущественно к тем. гражданство родиВнтелей которых или родители которых неизвестны, а зачастую к родивВншимся на территории данной страны детям граждан другого государства если только родители не находились в данной стране по службе (наприВнмер, дипломаты). В большинстве стран законодательство предусматриВнвает оба основания приобретения гражданства по рождению: и праве крови, и право почвы.
Натурализация возможна по закону (усыновление, в некоторых случаях вступление в брак), но обычно она осуществляется по заявлению. Заявление подается лицом в компетентные органы того государстВнва, гражданство которого оно желает приобрести. В ряде случаев необхоВндима также подача заявления в органы государства той страны, из гражВнданства которой лицо желает выйти. Оба эти заявления обычно подаютВнся в местные органы министерства внутренних дел или юстиции, но чаще всего они должны быть написаны на имя главы государства (иногда воВнпрос об изменении гражданства решает министр внутренних дел). Прием в гражданство возможен при соблюдении ряда условий: до этого необхоВндимо несколько лет жить в стране, гражданство которой лицо желает получить (в Венгрии тАФ 3 года, в Алжире тАФ 7 лет, в Республике Чад тАФ 15); знать язык этой страны (довольно сложный экзамен предусмотрен законодательством Латвии и Эстонии, принятым в 90-х годах: в Латвии, например, помимо знания в совершенстве латышского языка, нужно хоВнрошо знать историю страны с начала XX в., а также иметь предков, живших в Латвии с этого же времени); быть психически здоровым и не иметь некоторых болезней (например. СПИДа); не быть зарегистрироВнванным тАФ в частности, в документах Интерпола тАФ в качестве террорисВнта; не принадлежать к партиям, выступающим за насильственное измеВннение конституционного строя; и т.д. В отдельных арабских странах (Кувейт. ОАЭ, Саудовская Аравия и др.) в гражданство могут быть приВнняты только мусульмане, лица же других вероисповеданий, в том числе супруги, должны для приема в гражданство изменить свою религию. Законодательство о гражданстве отдельных стран Тропической Африки требует, чтобы натурализующийся укоренилсяВ» в общине, соблюдал те обычаи, которыми руководствуются окружающие. Вступление в брак, как правило, не влечет автоматического предоставления гражданства, хотя и облегчает его получение. Лишь в немногих странах (например, в Саудовской Аравии) гражданство автоматически предоставляется женВнщине, вступившей в брак с саудовским гражданином, но при условии, что она мусульманка или принимает ислам. Предоставление права убежища лицам, преследуемым по политическим мотивам, за их научную, общестВнвенную, культурную деятельность, также не влечет автоматического предоставления гражданства.
Наряду с рассмотренными существуют и другие, менее распростраВнненные способы приобретения гражданства. К их числу относятся:
oптация (выбор гражданства той или иной страны в связи с переходом части территории от одного государства к другому или провозглашением части территории прежнего государства новым независимым государстВнвом, когда лицо может оставить прежнее гражданство или выбрать новое, как это было, например, в Алжире после достижения им независиВнмости в течение трех лет после 1962 г.);
трансферт (переход территории сопровождается изменением гражданства без права выбора, что быВнвает редко, но имело место в некоторых государствах после второй мироВнвой воины);
регистрация (она предполагает упрощенный порядок приВнобретения гражданства, если родители данного лица были или являются гражданами страны);
восстановление гражданства (для бывших гражВндан данного государства). Эти способы также представляют собой индиВнвидуальные (например, оптация) или коллективные (трансферт) разноВнвидности натурализации.
Гражданство детей при изменении гражданства родителей изВнменяется э зависимости от возраста детей. Обычно дети до 14-летнего возраста (в некоторых странах тАФ до 12 лет. в США и других странах установлен еще более низкий возраст) автоматически следуют за роВндителями. приобретая без дополнительных формальностей новое гражВнданство. Сложности возникают, если гражданство меняет один из роВндителей. В таком случае гражданство малолетнего ребенка сохраняется или изменяется по письменному соглашению родителей. При изменении гражданства детей в возрасте 12тАФ14тАФ18 лет (иногда до 21 года)обычнс спрашивают об их согласии в присутствии представителя судебного ведомства, нотариуса, иного представителя государственных органов а также педагога. Дети старше 18 лет (в некоторых странах старше 20 21 года) изменяют свое гражданство на общих основаниях, хотя еслг они делают это вместе с родителями, то процедура несколько упроВнщается.
Утрата гражданства. Возможны два способа утраты гражданства выход из гражданства и лишение гражданства. Выход из гражданстве' осуществляется по инициативе лица, которое подает заявление об этом Как отмечалось, заявление обычно подается в местный орган министер ства внутренних дел, но разрешение дает глава государства. Лишение гражданства осуществляется уполномоченными на то органами госу дарства вопреки желанию лица. В ряде стран разрешается лишать гражВнданства только натурализованных граждан за преступления, указанные в законе, но иногда в течение лишь определенного срока после натурнли зации (например, шести лет в Австрии). В отдельных странах заког предусматривает возможность лишения гражданства и урожденны:-. граждан, но только за действия в пользу иностранного государства, котоВнрые причинили ущерб государству гражданина, или за умышленное укВнлонение от военной службы. В странах Латинской Америки лишение гражданства (в отношении как натурализованных, так и урожденных граждан) используется в качестве дополнительного наказания, назнача емого судом за некоторые преступления (шпионаж и др.). Новейшие конституции многих стран запрещают лишать гражданства. Утрата гражданства происходит также в результате рассмотренных выше оптации, трансферта и др., в некоторых из этих процедур есть элементы добровольности, в других тАФ принудительности.
Высылка граждан из страны, ранее практиковавшаяся в некоторых государствах тоталитарного социализма, в большинстве стран запрещеВнна. В отношении иностранцев она может быть осуществлена, но только по постановлению суда (Румыния). В Мексике любого иностранца может выслать орган исполнительной власти.
Экстрадиция (выдача лица от одного государства другому для следВнствия и суда) возможна в соответствии с международным договором или без него, но не допускается выдача лиц, обвиняемых в политических преступлениях. Обычно не выдаются собственные граждане за преступВнления против другого государства или его граждан: таких лиц судит свой суд.
Громадянство
Основою правового положення особи як в державному, так i в мiжнародному правi являiться громадянство. Майже в кожнiй краiнi основною частиною його населення виступаi особлива категорiя фiзичних осiб - громадяни даноi держави. Правовий статус громадянина iстотно вiдрiзняiться вiд статуса iнших осiб, якi проживають в краiнi. Вiн зберiгаi своi особливостi i в тому випадку, коли громадянин тiii чи iншоi держави постiйно або тимчасово проживаi на територii iншоi держави. Громадянина з державою з'iднуi стiйкий правовий зв'язок, який проявляiться в суворо визначених в законодавствi кожноi держави взаiмних прав та обов'язкiв. Громадяни мають визначенi права й несуть обов'язки по вiдношенню до своii держави, а держава забезпечуi захист iх прав та iнтересiв як на своiй територii, так i за ii межами. Держава надiляi своiх громадян бiльш високим рiвнем прав, анiж iноземцiв, в тому числi, визначеною правоздатнiстю участi в управiлннi державою безпосередньо або через представницьку систему.
Володiння громадянством являiться передумовою повного поширення на дану особу всiх прав та свобод, якi визнаютиься законом, захист особи державою не лише на територii держави, але й за ii межами. В наш час всi вiдносини, пов'язанi з громадянством, регламентуються, згiдно зi статтею №3 закону Украiни "Про громадянство Украiни" вiд 8 жовтня 1991 року, Конституцiiю Украiни, цим законом та прийнятими вiдповiдно до них законодавчими актами Украiни. Регламентування питань громадянства державами здiйснюiться як внутрiшнiм, так i мiжнародним правом. Хоча i тi i iншi норми представляють собою комплекс права, але в лише своiй сукупностi вони дають повну уяву про загальну спрямованiсть узаконеноi волi правлячого класу вiдповiдноi держави при урегулюваннi питань населення.
"Громадянство, - сказано в преамбулi закону Украiни "Про громадянство Украiни", - визначаi постiйний полiтико-правовий зв'язок особи i Украiнськоi держави, що знаходить вияв у iх взаiмних правах i обов'язках". Громадянство - це належнiсть особи до даноi держави, внаслiдок якоi на особу поширюються сувереннi права держави i забезпечуiться захист ii прав i законних iнтересiв як всерединi краiни, так i за ii межами. Громадянство виступаi як своiрiдний загальний, тривалий, стiйкий зв'язок, необмежений територiально-просторовими сферами Украiни, як гарант (необхiдна умова) забезпечення особi активноi i вирiшальноi участi в управлiннi справами суспiльства i держави. РЖнститут Украiнського громадянства складають норми, якi регламентують вiдносини, що iснують мiж Украiнською державою та особами незалежно вiд мiсця iх проживання: в Украiнi чи за ii межами. Законодавство про украiнське громадянство складаiться з прийнятого на основi Конституцii Украiни закону "Про громадянство Украiни" вiд 8 жовтня 1991 року. Громадянство базуiться на загальних полiтико- правових та специфiчних принципах, якi уособлюють сутнiсть громадянства, його найважливiшi структурнi i функцiоноальнi характеристики. Головнi з них - принцип народного суверенiтету, демократизму, гуманiзму, iнтернацiоналiзму, принципи невизнання подвiйного громадянства, невидачi украiнських громадян iноземнiй державi, iдностi украiнського громадянства, поiднання визнання украiнського громадянства по "праву кровi" i "праву грунту", iдностi громадянства членiв сiм'i, невизнання автоматичноi втрати украiнського громадянства, дозволяючи порядок виходу з Украiнського громадянства, збекреження громадянства при укладеннi та розiрваннi шлюбу, збереження громадянства Украiни, якi проживають за кордоном. В Украiнi органом, який приймаi рiшення з питань громадянства, i президент Украiни, а регулювання громадянства в Украiнi належить до виключноi компетенцii Верховноi Ради Украiни (ст. 3 частина 2). Якщо мiжнародним договором Украiни встановленi iншi правила, нiж тi, що мiстяться в законi "Про громадянство Украiни", застосовуються правила мiжнародного договору (ст. 4).
Громадян, однак, не мона розглядати лише як сукупнiсть осiб, якi проживають на територii держави, тому що за цiiю ознакою утворюiться населення краiни - категорiя демографiчна, а не правова. Не можна називати громадянами i всiх осiб, на яких поширюiться влада держави, тому що вона обов'язкова в рiвнiй мiрi i для iноземних громадян, i для осiб без громадянства, якi проживають на ii територii. Часто аналогiчнi норми закрiплюються в текстах основних законiв. Наприклад, в пунктi 1 ст. 15 Конституцii Португалii записано:
"РЖноземцi та апатриди, якi знаходяться або проживають на територii Португалii, користуються правами та несуть обов'язки, вiдповiднi правам та обов'язкам португальського громадянина".
Громадянином держави особа являiться не в силу проживання на його територii, а внаслiдок iснування мiж особою та державою особливих зв'язкiв, якi складають змiст громадянства. Останнi заснованi на юридичному оформленнi вiдносин громадянства. Воно вiдображаiться, по-перше, в iх загальному правовому нормуваннi, i, по-друге, в iндивiдуальному юридичному оформленнi громадянства кожноi даноi особи. Загальне правове нормування заключаiться в тому, що держава в законi встановлюi пiдвалини по яким та чи iнша особа визнаiться громадянином держави, пiдвалини набуття та припинення громадянства, порядок вирiшення цих питань. У вiдношеннi кожноi людини громадянство оформляiться документами, якi пiдтверджують його громадянство. Такими документами в Украiнi являються паспорт громадянина Украiни, для вiйськовослужбовцiв - вiйськова книжка, а для осiб до 16 рокiв - свiдотство про народження (ст.5 ч.1). Держава реiструi також такi акти громадянського стану, як народження та смерть свого громадянина. Стiйкий характер вiдносин громадянина заключаiться в iх постiйному характерi, який триваi вiд народження до смертi громадянина, у встановленнi особливого порядку iх припинення, який не допускаi розривання громадянином в односторонньому порядку.
Характер вiдносин мiж державою та його громадянином - ключовий фактор демократii любого типу. Для вченних захiдноi науки конституцiйного права визначенняправового статусу громадянина нiколи не було
простою задачею.
Починая з Арiстотеля теоретики проводять чiтке розмеження мiж громадянином та суб'iктами. Громадяни
розглядаються в якостi активних участникiв полiтичного суспiльства; суб'iкти - категорiя, яка в рiзнi перiоди
включала такi групи як раби, закрiпаченнi, iноземцi, - являються по своiй сутностi пасивними об'iктами
об'iктами полiтичного суспiльства. Але поступово ця рiзниця була знищена. Вже в серединi XIX столiття Дж.
Кент писав, що "стосовно корiнного населення поняття " суб'iкт " и " громадянин " в рiвнiй мiрi взаiмозамiннi".
В англiйському правi нiколи не було рiзницi мiж двома цими поняттями, а було лише розмеження мiж
громадянином та iноземцем.
В конституцiйнiй державi iнститут громадянства, який замiняв ранiше пiдданство, став одним iз виявлень
принципу рiвноправ'я всiх членiв суспiльства. Головне мiсце серед норм, якi регулюють громадянство,
займають норми Конституцii. Але об'iм i характер конституцiйного регулювання громадянства рiзнi. Однi
норми вiдносяться безпосередньо до громадянства, складаючи його принципи, iншi - загальний характер i
мають вирiшальне значення при урегулюваннi як громадянства, так i iнших вiдносин.
Юридичнi норми, якi регулюють вiдносини громадянства, подiляються на слiдуючi групи:
норми Конституцii (принцип iдностi громадянства, принцип рiвного громадянства, захист громадянина
за кордоном, розпорядження обов'язкового регудлювання порядку визнання, набуття, втрату
громадянства в законi та iн.);
закони про громадянство, якi регулюють на основi Конституцii порядок визнання, набуття та втрати
громадянства;
пiдзаконнi акти, якi регулюють процесуальнi питання визнання, набуття, втрату громадянства та iншi
питання, якi пов'язанi з громадянством.
За кордоном охорону прав та законних iнтересiв громадян здiйснюють дипломатичнi та консульськi служби. На
Украiнi в законi "Про громадянство Украiни" цей принцип також дii. Згiдно зi статтею 8 цього ж закону:
"Дипломатичнi представництва i консульськi установи Украiни, посадовi особи зобов'язанi вживати заходiв до
забезпечення громадянам республiки можливостi користуватися в повному обсязi правами, надами iм
законодавством краiни перебування, мiжнародними договорами, учасниками яких i Украiна i держава
перебування, та мiжнародними звичаями, в установленому закондавством порядку захищати iх iнтереси, що
охороняються законом, а при необхiдностi - вживати заходiв для поновлення порушених прав громадян
Украiни". Знаходячись пiд виключною юрисдикцiiю своii держави, громадянин не може бути висланим з
краiни, не може бути виданий iноземнiй державi (ст. 9).
Бiльшiсть держав виходять iз визнання виключностi громадянства. Так, п.3 ст.10 Конституцii Казахстана
наголошуi: "За громадянином держави не визнаiться громадянство iншоi держави". Вiдмовляючись вiд
iнституту подвiйного громадянства, законодавець встановлюi, що особа, яка являiться громадянином даноi
держави, не може одночасно громадянином iноземноi держави (ст.10). Але забезпечення винятковостi
залежить не лише вiд однiii держави. В результатi колiзii норм, якi регулюють питання громадянства в рiзних
краiнах, може виникнути ситуацiя, коли одна i та ж особа визнаiться громадянином двох або бiльше держав.
Щоб по можливостi уникнути подiбних випадкiв, держава заключаi угоди, якi дозволяють зменшити до
мiнiмуму число осiб з подвiйним громадянством. Так, Конституцiя Росiйськоi Федерацii, не вiдкидаючи в
принципi iнститут подвiйного громадянства, допускаi, що останнi можуть встановлюватися у вiдповiдностi з
федеральним законом або мiжнародним договором (п.1 ст.62). При цьому наявнiсть у громадянина Росiйськоi
Федерацii громадянства iноземноi держави, з однiii сторони не зменшуi його прав та свобод, з iншоi - не
звiльняi його вiд обов'язкiв, якi випливають з росiйського громадянства, якщо iнше не передбачено федеральним
законом або мiжнародним договором (п.2 ст.62). В статтi 11(2) Конституцii РЖспанii закрiплено, що
iберамериканських краiнах, якi мають з РЖспанiiю "особливi зв'язки", "iспанцi можуть натуралiзоватися без втрати
свого громадянства за народженням", тобто легалiзуiться подвiйне громадянство цiлоi категорii iспанцiв навiть
при вiдсутностi двостороннiх договорiв.
Стаття 12 Закона про громадянство Украiни встановлюi, що громадянство набуваiться:
в результатi його признання;
за народженням;
в результатi прийняття в громадянство;
в порядку його регiстрацii;
через поновлення в громадянствi Украiни;
шляхом вибору (оптацiя);
за iншими пiдставами, передбаченi цим законом.
Складнiсть усуненнясуперечностей полiтичних i класових iнтересiв держав, якi належать до рiзних
соцiально-економiчних систем, являiться причиною того, що по питанням громадянства укладено мало
унiверсальних мiжнародних дговорiв. Держави в основному регламентують питання громадянства на основi
регiональних угод, укладенi державами, якi належать до однiii соцiально-економiчноi системи. Договори в
областi громадянства можна подiлити на двi основних групи:
договори про усунення подвiйного громадянства;
договори про усунення осiб без громадянства
Першою багатосторонньою конвенцiiю по питаннях громадянства була Конвенцiя про статус натуралiзованих
осiб, вiдновлюючих своi постiйне проживання в державi походження, яка була прийнята в Рио-де-Жанейро в
1906 роцi. Учасниками конвенцii являлись 11 американських держав, включаючи США. Вона встановлюi
правило про те, що повернення натуралiзованоi особи в державу колишнього громадянства маi нослiдок втрати
натуралiацii i реiнтеграцiю в первиннiй державi.
Переважна бiльшiсть людей набувають громадянство за народженням. Але поряд з цим iснують i iншi способи
його набуття: прийняття в громадянство, поновлення в ньому, вибiр громадянства. Дуже рiдко громадянство
набуваiться в результатi заключення або розторгнення браку або на iнших основах
Всi питання набуття чи втрати громадянства, у вiдповiдностi з принципом державного суверенiтету,
регулюються державою на iх розсуд. Але це все ж не встановлюi, що вони можуть довiльно встановлювати
порядок набуття громадянства, не рахуючись з загальновизнаними принципами мiжнародного права та
мiжнародними звичаями. Основним i найбiльш поширеним засобом набуття громадянства i фiлiацiя, або
набуття громадянства за народженням. Згiдно загальновизнаних принципiв мiжнародного нрава, кожна дитина
маi право на громадянство. Згiдно сучасним нормам мiжнародного права, дитина нi при яких умовах не
повинна залишатись апатридом (особою без громадянства). Фiлiацiя може здiйснюватись на основi двух
провiдних принципiв: "права кровi" та "права грунту".
В галузi набуття громадянства за народженням не iснуi нi загальновизнаних норм мiжнародного права, нi
однаковоi практики держав. Тому в силу колiзiй законодавства рiзних держав саме в цiй галузi виникаi
найбiльша кiлькiсть випадкiв бiпатризму.
Скривджуючими iнтереси iнших держав видами фiлiацii являiться розширене застосування:
нацiональна ознака, як, наприклад, в Гiтлерiвськiй Германii та ФРГ;
"право грунту" по вiдношенню до дiтей офiцiйних представникiв iноземних держав, якi розвиваються на
територii даноi держави;
"права кровi" донескiнченного числа поколiнь дiтей, якi народились у громадян певноi держави, постiйно
проживаючих за кордоном i загубивших реальний зв'язок з батькiвщиною. Цей недолiк притаманний багатьом
правовим системам.
На вiдмiну вiд "права кровi" (народжкення вiд громадянина даноi держави) принцип "права грунту" означаi, що
громадянство в данiй державi надаiться будь-якiй особi, яка народилася на його територii незалежно вiд
громадянства батькiв. В наш час щзаконодавство деяких краiн передбачаi змiшану систему набуття
громадянства, при якiй переважне значення "права кровi" спiвставляiться з вiдомим впливом "права грунту".
Вибiр або переважання того чи iншого iз вказаних принципiв обумовлений головним чином полiтикою
держави в галузi демографii. Якщо держава зацiкавлена в швидкому зростаннi населення, вона може ввести
обидва принципа.
Законодавство про громадянство ряду держав маi своi особливостi. В США, наприклад, ще починаючи з закону
про громадянство 1855 року, встановлювався зв'язок мiж громадянством США та проживанням в США.
Дитина, яка народилася поза межами США та iх зовнiшнiми володiннями, автоматично набуваi
американського громадянства, якщо обоi з батькiв являються громадянами США, i щоб хоча один з них жив на
протязi деякого часу до народження дитини на територii США або у iх зовноiшнiх володiннях.
Якщо ж один iз батькiв являiться американським громадянином, а iнший - iноземцем, то в якостi умови
визнання дитини, яка народилася за межами США, громадянином США за народженням закон вимагаi, щоб
той з батькiв, який являiться громадянином США, до народження дитини проживав в США або в одному з
його володiнь не менше, нiж 10 рокiв при обов'язковiй умовi, що хоча б половина цього сроку вiн прожив його
пiсля досягнення 14- рiчного вiку. В останньому випадку дитина набуваi американське громадянство, але
зберiгаi його лише пiсля виконання додатковоi вимоги, яка висуваiться вже безпосередньо до нього самого, а
саме: прожити в США не менше 5 рокiв у вiцi вiд 14 до 28 рокiв.
Другим найбiльш поширеним видом набуття громадянства являiться укорiнення, або набуття громадянства в
порядку натуралiзацii. Це надання органом влади громадянства особi, яке просить про це (згiдно iз законом
Украiни "Про громадянство Украiни" ст.12 п.3). Особи, якi набули громадянства шляхом натуралiзацii,
користуються тими ж правами i несуть тi ж обов'язки, що i iншi громадяни (але в деяких краiнах обмежуються iх
полiтичнi права). Воно здiйснюiться на основi вiльного волевиявлення зацiкавленоi особи i, як правило, тягне
за собою втрату громадянства, яке на даний момент i у цiii особи, набуте за народженням. Мова йде про
особи, якi або вже являються громадянами iноземних держав, або ж не мають громадянства, або являються
особами з невизначеним громадянством. Але, все ж таки, одного волевиявлення зацiкавленоi особи
недостатньо для набуття громадянства. Ця особа повинна вiдповiдати умовам, встановленнi для натуралiзацii.
Критерiями дiйсностi натуралiзацii являiться вручення органами, якi клопочуться, справжнiх документiв i
подання правдивих вiдомостей. Набуття громадянства (за законом Украiни "Про громадянство Украiни" ст.21
п.2) внаслiдок подання завiдомо неправдивих вiдомостей або фальшивих документiв являiться правовою
основою вiдмiни або визнання такоi натуралiзацii недiйсною.
Нерiдко в якостi умов натуралiзацii держава вимагаi певний термiн проживання в краiнi, володiння ii мовою,
наявнiсть засобiв iснування та iнше. РЖнодi коло прав натуралiзованих громадян менше, анiж у тих, якi
народилися з цим правом. Наприклад, згiдно роздiлу 1 ст. 2 Конституцii США Президентом може бути обраний
лише той громадянин США, який набув цих прав при народженнi, а для обрання до складу палат Конгресу
встановлений 7-9-рiчний ценз громадянства, тобто конгресменом або сенатором може бути вибрана особа, яка
перебуваi в громадянствi США не менше вказаного строку.
Критерiiм добровiльностi натуралiзацii являiться волевиявлення зi сторони натуралiзуiмоi особи.
Волевиявлення виражаiться або в подачi заяви про натуралiзацiю за своiю волею, або мовчазна згода при
територiальних змiнах. З точки зору загальноприйнятих норм мiжнародного права протиправним вважаiться
одностороннi дii держави, направленнi на нав'язування свого громадянства, наприклад в результатi анексii
чужоi територii.
Натуралiзацiя маi двi основних рiзновидностi:
iндивiдуальна натуралiзацiя
натуралiзацiя в силу правоприiмства держав
РЖндивiдуальну натуралiзацiю можна подiлити, в свою чергу, на натуралiзацiю, засновану на особистому виборi, i
натуралiзацiю в силу закону. В залежностi вiд того, який орган уповноважений вирiшувати питання про
громадянство, розрiзняють систему законодавчу i систему адмiстративну: в першому випадку натуралiзацiя
здiйснюiться шляхом прийняття закона, а в другому -
рiшенням адмiнiстративного органу.
Натуралiзацiю в силу закона представляi собою юридичний наслiдок вступу до шлюбу iноземця з
громадянином даноi держави, а також усиновлення, опiка, встановлення батькiвства та iнше. У всiх державах
законодавство передбачаi визначенi передумови натуралiзацii. Звичайно вимагаiться: досягнення повнолiття,
письмова заява, знання мови краiни, ценз осiдлостi (певний мiнiмум проживання в краiнi).
В Бразилii за Конституцiiю 1988 року вимагаiться безперервне проживання в краiнi на протязi одного року для
громадян португаломовних краiн, i 30 рокiв - для решти (ст.12). Однiiю з умов натуралiзацii у всiх краiнах
являiться лояльнiсть по вiдношенню до даного режиму. Особам, якi скоiли проти нього злочин, громадянство
не надоiться. За дiючим законодавством Куби вимагаiться дотримання слiдуючих умов: бiльш чи менш
тривалий термiн проживання в краiнi, чiтко виражена вiдмова вiд iноземного громадянства та бажання
прийняти громадянство Куби. В iншому випадку особа може набути подвiйного громадянства, що не
дозволяiться Конституцiiю Куби (п."а" ст.30).
РЖснують 2 види iндивiдуальноi натуралiзацii: натуралiзацiя, яка не поширюiться на чоловiкiв та дiтей та
iндивiдуальна натуралiзацiя, яка поширюiться на iх малолiтнiх дiтей, але не на чоловiкiв.
В окремих краiнах законодавство, крiм звичайноi натуралiзацii, передбачаiться i набуття громадянства шляхом
регiстрацii. Але це не самостiйний спосiб набуття громадянства, а лише вид полегшеноi натуралiзацii. Набуття
громадянства шляхом регiстрацii мiжнародним правом не регламентуються.
Безумовне право iноземця повнолiтнього на натуралiзацiю нi в мiжнародному, нi в державному правi не
закрiплено. РЖндивiд не маi права на громадянство якоi-небудь конкретноi держави. Порядок натуралiзацii
iноземцiв носить характер дозволу та регламентуiться внутрiшнiми нормами права.
Натуралiзацiiю в силу закону являiться такий вид натуралiзацii, яка не заснована на особистому виборi особи.
Натуралiзацiя в силу закону може бути також правовим наслiдком усиновлення, встановлення опiкуна,
визнання батькiвства, вступ на вiйськову або державну службу в певних державах.
Натуралiзацiя в силу правоприiмства держав виникла в результатi перетворення бувших колонiй в новi
сувереннi держави. Громадянство в такому випадку виникаi безпосередньо в результатi виникнення нового
суб'iкту мiжнародного права. Визначальною дiiю особи в даному випадку являiться те, що вона залишаiться на
територii нового суб'iкту мiжнародного права i не заявляi про свiй намiр вийти з новоствореноi держави. Така
натуралiзацiя автоматично вiдбуваiться в момент виникнення новоi держави, а не пiсля прийняття цiiю
державою вiдповiдного законодавчого акту. В окремих випадках правоприiмництво як основа набуття
громадянства отримала закрiплення у внутрiшньо-державному планi.
Поновлення у громадянствi можливе для особи, яка мала громадянство даноi держави, але потiм з якихось
причин втратила його. Вiд натуралiзацii поновлення у громадянствi вiдрiзняiться спрощеним порядлком
вирiшення питань.
Вибiр громадянства - оптацiя - маi мiсце у випадках, коли якась територiя переходить вiд олнiii держави до
iншоi. Мешканцям такоi територii надоiться право вибирати громадянство тiii яи iншоi держави, тобто зберегти
те громадянство, яке було чи набути нове.
Надання громадянства Украiни здiйснюiться незалежно вiд расовоi чи нацiональноi приналежностi, статi,
освiти. Воно виключаi дискримiнацiю будь-якого типу, але в законi Украiни "Про громадянство Украiни" (ст.
17) iснуi декiлька умов прийняття до громадянства Украiни:
вiдмова вiд iноземного громадянства (як вже згадувалося ранiше, в Украiнi iснуi iдине громадянство i за
ст. 10 цього закону за громадянином Украiни не визнаiться належнiсть до громадянства iноземноi
держави;
постiйне проживання на територii Украiни протягом останнiх 5 рокiв .
Це правило не поширюiться на осiб, якi прибули до Украiни на постiйне проживання i виявили бажання стати
громадянами Украiни за умов, якщо вони народилися чи довели, що хоча б один з iх батькiв, дiд чи баба
народилися на ii територii, i не перебувають у громадянствi iнших держав;
володiння украiнською мовою в обсязi, достатньому для спiлкування;
наявнiсть законних джерел iснування;
визнання та виконання Конституцii Украiни.
Головною постiйно дiючою умовою поповнення корпуса громадян i набуття громадянства за народженням. Ця
основа випливаi iз поiднання двох принципiв набуття громадянства: "право кровi", тобто з урахуванням
громадянства батькiв, i "право грунту",- тобто в залежностi вiд мiсця народження.
Дитина, батьки якоi на момент народження перебували в громадянствi Украiни, i громадянином Украiни
незалежно вiд мiсця народження (за ст.13 Закону Украiни "Про громадянство Украiни").
У випадку, якщо один iз батькiв дитини на момент народження перебував у громадянствi Украiни, а iнший був
особою без громадянства чи невiдомим, то дитина набуваi громадянство Украiни незалежно вiд мiсця
народження (за ст.14 ч.3 Закону Украiни "Про громадянство Украiни").
При рiзному громадянствi батькiв, якщо лише один з них перебував у громадянствi Украiни, питання про
громадянство дитини незалежно вiд мiсця народження дитини вирiшуiться письмовою згодою батькiв (за ст.14
ч.2 Закону Украiни "Про громадянство Украiни").
Принцип права грунту застосовуiться до громадянства дiтей, якi народились на територii Украiни, батьки яких
невiдомi. Дитина, яка знаходиться на територii Украiни i батьки якоi невiдомi, i громадянином Украiни (за ст.16
Закону Украiни "Про громадянство У
Вместе с этим смотрят:
"Заказные" убийства и их предупреждение
"Зеленые", как субъект мировой политики
"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины
"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки
"Русская Правда" как памятник Древнерусского права