Джерела i основнi риси права в украiнi першоi половини 19 вiку, та початок 20 в.

КРИМСЬКИЙ РЖНСТИТУТ ЭКОНОМРЖКИ ТА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА.

Реферат на тему:

тАЬ ДЖЕРЕЛА РЖ ОСНОВНРЖ РИСИ ПРАВА В УКРАРЗНРЖ ПЕРШОРЗ ПОЛОВИНИ 19 ВРЖКУ, ТА ПОЧАТОК 20 В.тАЭ

Виконував тАУ Карпов С.А.

Преревырив тАУ Лютий А. Д.

ПЛАН:

1. КОДИФРЖКАЦРЖЯ ПРАВА.

2. СУД РЖ ПРОЦЕС

2.1 СУДИ В УКРАРЗНРЖ ПРЖСЛЯ СУДОВОРЗ РЕФОРМИ 1864 РОКУ.

3. ЦИВРЖЛЬНЕ ПРАВО.

4. КРИМРЖНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО.

5. АДМРЖНРЖСТРАТИВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО.

6. ВИСНОВОК.

7. СПИСОК ЛРЖТЕРАТУРИ.

1. КОДИФРЖКАЦРЖЯ ПРАВА.

Правовим актам Украiни поталанило бiльше, нiж дерВнжавним iнститутам. Якщо останнi були повнiстю ЛiквiдоВнванi в кiнцi XVIII ст., то III Статут Великого князiвства Литовського, магдебурзьке i мiсцеве звичаiве право проВндовжували дiяти в Полтавськiй, Волинськiй, Киiвськiй i Подiльськiй губернiях. У той же час царизм намагаiться поширити на украiнськiй землi загальноросiйське законодавство. Для цього була використана кодифiкацiя права, що розпочалася в Росiйськiй iмперii на початку XIX ст.

Загальне керiвництво кодифiкацiйними роботами здiйВнснював тодi М.Сперанський. Украiнську кодифiкацiйну комiсiю очолив граф П.Завадський. Використання III СтаВнтуту 1588 року було пiдтримано виданням у Петербурзi в 1810 роцi на росiйськiй модi покажчика до нього пiд наВнзвою "Ручной словарь, или краткое содержание польских й литовских законов, служащих руководством в судебньых тяжбах всякого рода, собранных для употребления в присутственных местах и литовских провинций". В 1811 роцi було надВнруковано текст III Статуту на росiйськiй i польськiй моВнвах. Той факт, що переклад здiйснювався по польському виданню 1786 року, говорив, що в Росiйськiй iмперii не знали або не хотiли знати походження Статуту як пам'ятВнки права литовського, украiнського i бiлоруського народiв i аж нiяк не польського. Цей текст Статуту i був дiючим джерелом права до розповсюдження на Украiну законiв росiйськоi iмперii. Що ж до джерел магдебурзького праВнва, то iхня доля була вирiшена указами Сенату про припиВннення дii цього права в Украiнi, за винятком Киiва, в 1827 роцi, а через вiсiм рокiв i в Киiвi.

Визначена урядом програма роботи кодифiкацiйноi коВнмiсii ("Комиссии составления законов") передбачала кодиВнфiкацiю загальноiмперського i мiсцевого права. Офiцiйним приводом для кодифiкацii мiсцевого права була необхiдВннiсть систематизацii норм, що дiяли в Украiнi.

Рiшення цiii проблеми було покладено на три експеВндицii кодифiкацiйноi комiсii. Перша експедицiя працюВнвала над кодифiкацiiю основ права Росiйськоi iмперii в цiлому; друга тАФ над кодифiкацiiю права окремих мiсцеВнвостей; третя тАФ редагувала розробленi проекти кодексiв.

Над кодифiкацiiю права Украiни в складi другоi ексВнпедицii з 1804 по 1808 рiк працювали двi групи. Перша, яку очолював А. Повстанський, розробляла право ПравоВнбережжя (Волинськоi, Киiвськоi i Подiльськоi губернiй) друга, пiд керiвництвом Ф. Давидовича, тАФ Лiвобережжя (Полтавськоi i Чернiгiвськоi губернiй). Задачами кодифiВнкацii було приведення мiсцевих норм у вiдповiднiсть iз загальвоiмперським законодавством, а також складання зводiв (статутiв) для лiвобережних i правобережних гуВнбернiй, в яких зберiгались би тiльки тi вiдмiнностi, небхiд-нiсть яких визначалась мiсцевими особливостями.

Пiдсумком роботи групи А. Повстанського був проект пiд назвою "Свод местных законов губерний й областей, присоединенных от Польши". Група Ф. Давидовича пiдготувала "Собрание гражданских законов, действующих в Малороссии" ("Собрание малороссийских прав").

Цi проекти буди результатом першого етапу роботи експедицii. Вони мiстили дiючi в Украiнi норми. Майже все "Собрание малороссяйских прав" споряджено покажВнчиком джерел. РЖз 1255 статей 515 мають посилання на III Статут, 457тАФ на Саксонське зерцало, 224 -- на хельмс

ьке, 58тАФ на магдебурзьке право, всi iншi на правовий звиВнчай. Фактично "Собрание малороссийских прав" тАФде перший проект цивiльного кодексу Украiни. В ньому ми бачимо норми Права, якi дiяли в Полтавськiй i Чернiгiвськiй губернiях на початку XIX ст. Проект складався з 3 частин, 5 книг, 42 роздiлiв, 1377 параграфiв (статей). Його не було офiцiйно затверджено, але вiн широко використовувався практиками.

У 1809 роцi кодифiкацiйну комiсiю було подiлено на 6 вiддiлiв. Останньому (шостому) було доручено складання зводiв законiв для украiнських губернiй. З початком росiйВнсько-французькоi вiйни кодифiкацiйнi роботи були приВнзупиненi.

У 1826 роцi Комiсiя складання законiв була перетвореВнна в другий вiддiл царськоi канцелярii, i роботу з кодифiВнкацii права було поновлено. Керiвництво кодифiкацiйниВнми роботами було знову покладено на М. Сперанського. Результатом кодифiкацiйних робiт стало пiдготовлене в 1830 роцi "Повне зiбрання законiв Росiйськоi iмперii" i "Звiд законiв Росiйськоi iмперii" (1833 року).

В той же час в 1830тАФ1833 роках спецiальною групою у складi другого вiддiлу пiд керiвництвом РЖ. Даниловича було пiдготовлено "Звiд мiсцевих законiв захiдних губернiй" (Правобережжя Украiни i Бiлоруси). У 1838 роцi проект Зводу було затверджено Державною радою. По змiсту це був збiрник матерiального i процесуального права, який складався з трьох частин. Перша частина була зосереджеВнна в двох книгах i мала 196 статей, в яких розглядалися, головним чином, питання правоздатностi осiб рiзних станiв. Друга частина в складi п'яти книг включала 947 статей i мала регулювати право власностi зобов'язувальне i сiмейВнне право. Третя частина складалася з трьох книг i вклюВнчала 896 статей. Вони визначали порядок проведення циВнвiльного судового процесу.

Аналiз проекту Зводу показуi, що законодавець намаВнгаiться витiснити мiсцеве законодавство нормами загальнопросiйського права. Звiд побудовано таким чином, щоо росiйське законодавство виступаi в ньому джерелом права, яке регулюi найбiльш важливi суспiльнi вiдносини, а мiсцеВнве право тАФ як таке, що регулюi окремi правовiдносини. Ця мета досягаiться шляхом повноi iдентичностi системи законiв Росiйськоi iмперii i "Зводу мiсцевих законiв заВнхiдних губернiй". Пiсля затвердження Звiд планувався до введення в дiю на Правобережнiй Украiнi, але на цей час перемагаi тенденцiя iдиного для всiii iмперii законодавВнства, в якому не було мiсця для мiсцевихзаконiв. У 1840 тАФ 1841 роках на Украiну розповсюджуiться загальноросiйське цивiльне i кримiнальне законодавство. В Правобережнiй Украiнi мiсцеве право було скасоване беззастережно. В Полтавськiй i Чернiгiвськiй губернiях указом вiд 15 квiтня 1842 року вводиться загальноiмперське законодавство з судочинства. При пiдготовцi другого видання Зводу законiв Росiйськоi iмперiiв 1842 роцi в 10-й том було внесено ряд норм з "Зводу мiсцевих законiв захiдних губернiй" (головВнним чином, це були норми III Статуту 1588 року) для iхньоВнго застосування в Полтавськiй i Чернiгiвськiй губернiях. Таких норм налiчувалося 53 з 3979. Вони регулювали спадковi i сiмейнi вiдносини.

2. СУД РЖ ПРОЦЕС

На початку XIX ст. судова система в Украiнi не була iдиною. В Слободсько-Украiнськiй, Херсонськiй, КатериноВнславськiй i Таврiйськiй губернiях судова система була приВнведена у вiдповiднiсть з судовою системою Росii. До склаВнду судовоi системи в цих губернiях входили губернськi суди (палата кримiнального i палата цивiльного суду), якi були другою i апеляцiйною iнстанцiiю для судiв нижчого рiвня. Над становими були совiснi i придворнi суди, якi були ствоВнренi на рiвнi губернiй.

Голови палат цивiльного i кримiнального суду признаВнчалися. Палата кримiнального суду розглядала в першiй iнстанцii справи про посадовi злочини, пожежi, порубки лiсу i iнше. Палата цивiльного суду тАФ справи про нерухоме майно в рiзних губернiях, спори про власнiсть у мiстах.

Совiснi суди розглядали "колдовськi" справи i справи про злочини божевiльних та неповнолiтнiх, а iз цивiльних справ тАФ майновi суперечки мiж родичами. Рiшення соВнвiсного суду не мали примусовоi сили i були розрахованi на виконання на основi примирення сторiн. Придворнi суди не були обов'язковими для кожноi губернii. Вони розгляВндали кримiнальнi i цивiльнi справи осiб, станову належнiсть яких було важко визначити, а також справи чиновникiв i вiйськовослужбовцiв, що тимчасово знаходилися в тому чи iншому мiстi в справах служби. Необхiднiсть i склад цьоВнго суду визначалися губернатором.

Судами першоi iнстанцii були земськi суди в повiтах (для дворян i селян), а в мiстах тАФ магiстрати i ратушi (для купцiв i мiщан). В Одесi в 1808 роцi був створений комерВнцiйний суд.

Земськi суди розглядали цивiльнi i кримiнальнi спраВнви, проводили слiдство i здiйснювали виконання рiшень та вирокiв.

У правобережних губернiях, а також Полтавськiй i ЧерВннiгiвськiй структура судовоi системи була iншою. Так, судоВнву систему в Волинськiй, Киiвськiй i Подiльськiй губерВннiях очолював Головний суд, який являвся апеляцiйною iнстанцiiю для нижче стоячих судiв тАФ повiтових, пiдков морських, магiстратських i ратушних судiв. Вiн складавВнся з двох департаментiв тАФ цивiльних i кримiнальних справ. Департаменти проводили як роздiльнi засiдання, так i об'iднанi. На вироки i рiшення Головного суду апеВнляцii та скарги подавались у Сенат. Повiтовий суд був становим судом для дворян i селян. До його складу вхоВндили голова (суддя), два пiдсудки (асесори), нотарь (писар). У розпорядженнi повiтового суду знаходилося четверо возВнних, у компетенцiю яких входили за дорученням суду розВнгляд справ про потрави, порубки лiсу, оцiнка i стягнення нанесених збиткiв. Пiдкоморський суд тАФ становий суд першоi iнстанцii в земельних справах. Компетенцiiю пiдкоморських судiв був розгляд земельних спорiв. До iхнього складу входили пiдкоморiй, комiрник i возний.

У мiстах судовими органами були магiстрати i ратушi. Магiстрати складались, як правило, з двох голiв i чотиВнрьох ратманiв, якi вибиралися мiським населенням. АпеВнляцiйною iнстанцiiю для мiських судiв був також ГоловВнний суд. При магiстратах функцiонували совiснi суди. МаВнгiстрат розглядав цивiльнi та кримiнальнi справи жителiв мiста.

У вiдповiдностi з III Статутом Великого князiвства ЛиВнтовського виконання судових вирокiв було покладено в повiтах тАФ на повiтовi суди, в мiстах тАФ на мiськi. В 1812 роцi було введено iдиний по всiй iмперii порядок викоВннання судових вирокiв: вони були переданi в мiстах тАФ мiськiй полiцii, в повiтах тАФ нижнiм земським судам.

Судова система Лiвобережноi Украiни по мiсцевим особВнливостям була подiбна до судовоi системи Правобережноi Украiни. Головною судовою iнстанцiiю тут був ГенеральВнний суд, який мав таку ж компетенцiю, як i Головний суд на Правобережжi. Генеральний суд складався з двох деВнпартаментiв, якi були укомплектованi генеральним суддею, двома ратниками (призначалися урядом) i п'ятьма засiдаВнтелями (вибиралися вiд дворян кожнi три роки).

Дiяльнiсть всiх судiв в Украiнi була пiдконтрольна губернаторам. Вищою судовою iнстанцiiю був Сенат.

Протягом 30-х рокiв XIX ст. лiквiдуються мiсцевi особВнливостi судовоi системи Украiни. В 1832тАФ1834 роках були скасованi пiдкоморськi i мiськi суди.

Генеральний i Головний суди були перетворенi в палаВнхти кримiнального i цивiльного судiв, голови яких признаВнчались iмператором з подання мiнiстра юстицii, а радники призначалися мiнiстром юстицii.

На початку 30-х рокiв, пiсля лiквiдацii дii магдебурзьВнкого права в мiстах Правобережноi Украiни, ii судова сисВнтема була приведена у вiдповiднiсть з судовою системою Великоросii. Вiдмiннiсть залишалася тiльки в тому, що в Украiнi суддi призначалися, а в Росii обиралися. ЦарВнськими актами 1828 i 1829 рокiв у судах Киiвськоi, ВолинВнськоi i Подiльськоi губернiй була введена росiйська мова судочинства.

У 1840 роцi на Правобережжi та в 1842 роцi, на ЛiвобеВнрежжi була призупинена дiя мiсцевого права. В 40-х роВнках судова система.У краiни була приведена у вiдповiднiсть iз загально росiйською. Вона була доповнена волосним суВндом, який складався з двох iнстанцiй: сiльськоi i волосноi розправ. Цей суд розглядав справи державних селян.

Пiдсуднiсть суду сiльськоi розправи складали цивiльнi справи в позовах на суму до 5 руб. та дрiбнi кримiнальнi справи. Волоснiй розправi були пiдсуднi цивiльнi справи з вартiстю позову До 15 руб. i кримiнальнi справи, покаВнрання за якi не перевищувало 3 руб. штрафу, семи дiб арешВнту або покарання рiзками до тридцяти ударiв. Справи в цих судах розглядалися на пiдставi мiсцевих звичаiв.

2.1 Суди в Украiнi пiсля судовоi реформи 1864 року.

СуВндова реформа була найбiльш радикальною, новаторською i технiчно досконалою з усiх реформ другоi половини XIX ст. По iсторичному значенню ii можна зрiвняти хiба що з скасуванням крiпосного права. Хоча цивiльне i кримiнальВнне право не реформувалось, нова iнституцiйна i процесуВнальна структура системи судочинства являла собою розВнрив з попередньою правовою традицiiю, а також приклад творчоi адаптацii досягнень юриспруденцii i судовоi пракВнтики захiдноiвропейських краiн, головним чином Францii та Великобританii. Судовi устави, обнародуванi 20 листопаВнда 1864 року, i нове процесуальне цивiльне i кримiнальне законодавство ввели систему незалежних судiв, де засiдаВнли професiйно пiдготовленi суддi. Суди були вiдокремленi вiд адмiнiстрацii i навiть за iмператором залишалось тiльВнки право помилування. Публiчнiсть i гласнiсть судових засiдань, принцип змагальностi сторiн, введення суду присяжних i адвокатури тАФ- все це створило важливi гарантii демократичних судових процесiв. Була також проведена реорганiзацiя прокуратури та введена адвокатура.

Ефективнiсть судовоi реформи значно зменшувалась тим, що вона зберегла iнститут станбвих судiв для iнородцiв, комерцiйнi суди, а також суди вiйськовi i духовнi. РефорВнма мiстила багаторазовi застереження та обмеження. НеВнзважаючи на це, царизм проводив судову реформу дуже повiльно, особливо в Украiнi.

У вiдповiдностi з реформою в Украiнi передбачалося створення загальних судiв. Останнi були створенi тiльки в Полтавськiй, Херсонськiй, Катеринославськiй i ТаврiйВнськiй губернiях. В iнших губернiях Украiни було дозволеВнно створення лише мiсцевих судiв, та й то через декiлька рокiв пiсля оголошення змiсту реформи, наприклад, у ЧернiВнгiвськiй губернii тАФ з 1869 року, в Киiвськiй i Подiльськiй тАФ з 1871 року. При цьому склад мiсцевих судiв у Киiвськiй, Волинськiй i Подiльськiй губернiях не обирався, а признаВнчався мiнiстром юстицii.

Особливiстю проведення судовоi реформи в Украiнi було те, що вона вiдбувалась тут майже паралельно з введенВнням в дiю законiв, якi обмежували або скасовували значВнну частину ii прогресивних положень. У пiсляреформеннi роки в судову реформу було внесено бiльш нiж 700 змiн та поправок. Суд присяжних був позбавлений розгляду справ . про пресу i полiтичнi злочини. Частина друга Положення про земських участкових начальникiв лiквiдувала iнстиВнтут мирових суддiв. У сiльськiй мiсцевостi цим займались земськi начальники, в мiстах тАФ мiськi суддi, в повiтах тАФ повiтовi члени окружних судiв. На початку XX ст. витрати на утримання судовоi системи значно збiльшуються. Штати окружних судiв i судових палат доповнюються ноВнвими судовими i слiдчими посадами. З 1906 року в Украiнi ючали дiяти воiнно-польовi суди, введення яких було вимушеним кроком держави у вiдповiдь на терор лiвацьких органiзацiй. Тiльки за вiсiм мiсяцiв а серпня 1906 року цими судами було винесено 1100 смертних вирокiв.

Наступнi змiни в судову систему вносяться в роки лерщоi свiтовоi вiйни. Воiнно-судовий устав було доповнено роздiлом "Про суд в воiнний час", в якому говорилося, що в районi воiнних дiй i в мiсцевостях, переведених на воiнВнний стан, военно-судова влада Належить воiнним судам. При надзвичайних обставинах у районах воiнних дiй i мiсцевостях, де вводився воiнний стан, запроваджувались военно-польовi суди. В Положеннi про них повнiстю вiдтвоВнренi норми Положення про военно-польовi суди 1906 року.

3. Цивiльне право.

Головними джерелами цивiльного праВнва були 10-й том Зводу законiв Росiйськоi iмперii, а таВнкож частина перша "Сiльського судового уставу" 1839 року. 10-й том Зводу складався з чотирьох книг. У першiй книзi регламентувались норми сiмейного права, в другiй, третiй та четвертiй тАФ норми цивiльного права. Книга друга мiстиВнла норми, якi регулювали право власностi i володiння та частково норми зобов'язувального права. В третiй книзi було зосереджено спадкове i зобов'язувальне право. НорВнми четвертоi книги регулювали порядок складання, здiйВнснення, виконання, забезпечення i припинення договорiв.

РЖнститут права власностi мiстив поняття цього права, види власностi, квалiфiкацiю його об'iктiв i суб'iктiв, види обмежень права власностi та його захисту, а також поВнняття i змiст права володiння i форми його захисту. ПоВнняття права власностi даiться вперше в росiйському праВнвi. Воно визначалось як право володiти, користуватись i розпоряджатись майном вiчно i потомственно.

У зобов'язувальному правi регламентувалися загальнi вимоги до змiсту договорiв i види договорiв. У першiй поВнловиш XIX ст. деяка своiрiднiсть у договiрних вiдносинах в Украiнi полягала у наданнi власникам вотчин права проВндавати iх у випадку, коли вони силою договору чи судового рiшення знаходяться у тимчасовому володiннi третiх осiб.

У спадковому правi чiтко проводилася iдея забезпеченВння матерiальних iнтересiв спадкоiмцiв з виключними праВнвами людини.

Цивiльно-правовi норми "Сiльського судового уставу" мали загальний з нормами Зводу характер, але iхнi застоВнсування було обмежене пiдсуднiстю справ, з бiльшоi часВнтини яких позови не перевищували 15 руб.

Пiсля звiльнення селян вiд крiпосноi залежностi пошиВнрилося коло суб'iктiв застосування цивiльного права, оскiльки селяни були виключенi з перелiку об'iктiв власВнностi. В законах про стани були перелiченi наданi iм осоВнбистi та майновi права. Проте селяни не могли вiльно розВнпоряджатися земельними надiлами. Бiльшiсть угод, пов'яВнзаних iз землею, укладалися лише з дозволу сiльськоi громади.

Зобов'язувальне право пiсля реформи базувалося на принципi договiрноi свободи, але цей демократичний принВнцип не завжди здiйснювався на практицi.

Бурхливий розвиток пiдприiмницькоi дiяльностi, рiст промислового виробництва визвали необхiднiсть у закоВннах, надiлених на регулювання трудових вiдносин. У 80-х роках XIX ст. приймаiться пакет законiв, якi отриВнмали назвуфабрично-заводського законодавства. НайВнважливiшi з них: "О малолетних, работающих на заводах, фабриках й мануфактурах" вiд 1 червня 1882 року; "О воспрещении ночной работьi несовершеннолетним й жен-щинам на фабриках, заводах й мануфактурах" вiд 3 червВння 1885 року; "О надзоре за заведеннями фабричной про-мьiшленности й о взаимннх отношениях фабрикантов й рабочих" вiд 3 червня 1886 року (вiдомий як закон про, штрафи). В Украiнi останнiй закон було введено в ВолинВнськiй, Киiвськiй, Подiльськiй, Харкiвськiй i Херсонськiй губернiях лише через сiм рокiв пiсля прийняття тАФ в 1894 роцi. На Полтавську, Таврiйську i Чернiгiвську губернii цей закон розповсюджуiться ще пiзнiше. Треба пiдкресВнлити, що застосування фабричних законiв передбачалося тiльки на приватних пiдприiмствах.

На початку XX ст. приймаiться ряд нормативних актiв, якi посилюють охорону приватноi власностi, покращують для дворян умови кредиту та продажу ними земель, розшиВнрюють права власникiв в сферi промислового та фiнансоВнвого пiдприiмництва. Столипiнське аграрне законодавВнство змiнило правове становище селянськоi земельноi власностi. Вiдтепер селянам дозволялося без перешкод виходити з громади, була розширена iхня цивiльна правоВнздатнiсть. В цей же час збiльшуiться кiлькiсть актiв, якi вiдображали полiтику сприяння утворенню монополiстичВнних об'iднань, розвитку акцiонерноi, промисловоi i банкiвВнськоi справи.

4.Кримiнальне законодавство.

Джерелами кримiнальноВнго права в Украiнi на початку XIX ст. були III Статут та норми магдебурзького права, а з 1840 року тАФ 15-й том Зводу законiв Росiйськоi iмперii та прийняте в 1845 роцi. Уложення про покарання кримiнальнi та виправнi. З точВнки зору кодифiкацiйноi технiки книга перша 15-го тому Зводу законiв тАФ Кримiнальне уложення тАФ була першим в iсторii Росii кодексом кримiнального права, який склаВндався з загальноi i особливоi частин, якi подiлялися на розВндiли, глави i статтi. Всього в кодексi було 775 статей.

Злочин визначався як дiяння, заборонене законом пiд страхом покарання. Вiдповiдальнiсть особи встановлюваВнлась при наявностi намiру чи необережностi в ii вчинках. Основу призначення покарань складав становий принцип iхньоi класифiкацii: для дворян, мiщан i селян. ПокаранВння призначались як судами, так i полiцiiю.

Уложення про покарання кримiнальнi та виправнi 1845 року перевершувало за обсягом Кримiнальне уложення втричi i налiчувало 2224 статтi. Злочин визначався як дiяння, яке посягаi на "недоторканнiсть прав влади верВнховноi i встановлених нею влад або ж на права i безпеку суспiльства i приватних осiб". Проступок визначався як "порушення правил, призначених для охорони визначених законами прав громадськоi або особистоi безпеки i коВнристi". Злочини подiлялися на тяжкi, звичайнi i проступВнки. Було значно розширено перелiк складiв злочинiв.

Уложення ввело нову систему покарань, яка складалаВнся з покарань кримiнальних та виправних, а всього тАФ 35 видiв покарань. Треба пiдкреслити досить гуманний харакВнтер покарань. Смертна кара призначалась тiльки за дерВнжавнi та карантиннi злочини.

Як джерело кримiнального права використовувався таВнкож "Сiльський судовий устав", у вiдповiдностi з яким сiльськi i волоснi розправи визначали такi покарання: штраф, взяття пiд варту, громадськi роботи, покарання рiзкаВнми. РЖнтенсивно розвивалось кримiнальне законодавство i в лореформенний перiод. У 1866 i 1885 роках виходять друга та третя редакцii "Уложення про покарання", в 1886 роцi тАФ "Вiйськово-морський устав про покарання". В останнi десятирiччя XIX ст. був пiдготовлений новий криВнмiнальний кодекс тАФ "Кримiнальне уложения" 1903 року, яке було пiдписане iмператором, але повнiстю так i не ввiйшло в дiю. В 1906 роцi було введено в дiю тiльки роздiл про державнi злочини та деякi окремi статтi "КримiнальВнного уложення". Нове законодавство повнiстю базувалося на принципах буржуазного кримiнального права.

5. Адмiнiстративне законодавство.

Ця галузь законоВндавства почала формуватися у другiй половинi XIX ст. У системi адмiнiстративного законодавства центральне мiсце займало "Положення про заходи до охорони державного порядку та громадського спокою" 1881 року. На пiдставi цього "Положення" губернатори використовували такi види адмiнiстративних стягнень, як штрафи, арешт, ув'язнення в тюрму або фортецю. До селян адмiнiстративнi стягнення в видi арешту застосовували земськi начальники, посади яких були затвердженi в 1889 роцi.

На початку XX столiття адмiнiстративне законодавство характеризувалось обмеженням прав особи. Громадськi свободи, проголошенi Манiфестом 17 жовтня 1905 року, з часом були обмеженi тимчасовими правилами.

"Тимчасовi правила про пресу" (вiд 24 листопада 1905 року, 18 березня i 26 квiтня 1906 року) забороняли публiВнкацii, якi загрожували безпецi держави, закликали до страйВнкiв на пiдприiмствах та припинення занять в учбових закВнладах, до органiзацii заборонених законом зiбрань тощо.

Згiдно з "Тимчасовими правилами про товариства та спiлки" вiд 4 березня 1906 року заборонялися товариства, якi мали мету, що суперечила громадськiй моралi, була заборонена кримiнальним законом або загрожувала гроВнмадському спокою та безпецi.

"Тимчасовi правила про зiбрання" вiд 4 березня 1906 року практично виключали можливiсть проведення зiбрань без дозволу полiцii i присутностi ii представникiв, якi в будь-яку мить могли iх припинити.

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права