Кримiнально-правовi заходи щодо затримання злочинцiв у дiяльностi ОВС

Кримiнально тАУ правовi заходи щодо затримання злочинцiв у дiяльностi ОВС.


Вступ


Глава 1 РЖнститут затримання злочинця у системi обставин, якi виключають злочиннi вчинки:

  1. РЖсторiко-правовий нарис формування кримiнального законодавства про затримання злочинця;

  2. Затримання та його мiсце у системi заходiв обмеження волi;

Глава 2 Кримiнально-правова характеристика iнституту затримання злочинця:

  1. Поняття i ознаки особи пiдлягаючоi затриманню;

  2. Приводи та пiдстави затримання злочинця;

  3. умови правомiрностi затримання злочинця;

Глава 3 Кримiнально-правовi наслiдки застосування заходiв необхiдностi затримання злочинця:

  1. Пiдстави i умови правомiрностi заподiяння шкоди злочинцю при затриманнi;


Заключення.


Список використаноi лiтератури.


Додатки.


Вступ


Найголовнiшаа цiннiсть у нашому сучасному суспiльствi тАУ людина, ii честь, гiднiсть, свобода i недоторканiсть1
. Недоторканiсть особи охороняiться державою, ii Конституцiiю, законами i iншими нормативно-правовими актами.

В Законi украiни Вл Про мiлiцiюВ» говориться, що правоохороннi органи повиннi забезпечити захист Влзаконних iнтересiв громадянВ».

За останнiй час, переданi гласностi випадки грубого порушення законностi у дiяльностi правоохоронних органiв, що пов’язанi з недодержанням принципу презумпцii невинуватостi, порушеннями прав пiдозрюваного i обвинуваченого на захист, незаконними арештами, змушеними зiзнаннями i т.i.

Проблема недоторканостi особи стала особливо актуальною у наш час, час економiчноi i полiтичноi нестабiльностi, величезного зростання злочинностi, i прикувала до себе увагу не тiльки юристiв, але i простих громадян.

Сьогоднi ми стоiмо на шляху становлення i розвитку правовоi держави. На наших очах i при нашiй безпосереднiй участi створюються новi закони, мiняiться законодавча база, що повинна вiдображати у собi не тiльки основи правовоi держави, але i знаходитися у тiснiй гармонii з нормами мiжнародного права, вiдповiдати його вимозi.

Певно, що ВлстриженьВ» нашоi держави тАУ взаiмовiдносини держави та особи, забезпечення ii свобод.

Необхiдно пам'ятати, що правову державу можна назвати такою, коли в нiй чiтко вираженi i закрiпленi такi ознаки:

  1. Вiдображення правом дiйсноi волi народу;

  2. Право засноване на гуманних загальнолюдських принципах, воно безпробельно та без суперечностей;

  3. Верховенство закону i суворе пiдпорядкування йому усiх службових особ та громадян на основi рiвностi перед законом;

  4. Вiдповiдальнiсть держави перед громадянами щодо забезпечення iхнiх прав, при наявностi ефективного механiзму захисту цих прав;

  5. Чiткий розподiл влади на законодавчу, виконавчу, судову i неприпустимiсть об'iднання iх в одному органi;


Як видно, з вищенаведеного кожна ознака впливаi прямо або побiчно на положення особи у державi, у тому числi у сферi кримiнального судочинства.

Правова реформа держави включаi у себе перегляд кримiнально-процесуального законодавства. РЗi мета тАУ створити ряд додаткових гарантiй недоторканостi особи i особистого життя громадян у кримiнальному судочинствi; забезпечити звуження перелiку правопорушень, що тягнуть за собою кримiнальну вiдповiдальнiсть; бiльш широке застосування тих видiв покарань, що не застосовують позбавлення волi.

Ця реформа повинна вирiшити деякi моменти, пов’язанi з iнститутом затримання.

Щодо мого погляду, необхiдно переглянути питання, що стосуються порядку затримання пiдозрюваного приватними особами; допущення захисника до участi у процесi з моменту затримання; негайноi доставки затриманого до прокурора або у суд для допиту i вирiшення питання про необхiднiсть i правомiрность затримання та iн.

у новому кримiнально-процесуальному законодавствi повинна бути проведена полiтика щодо гуманiзацii запобiжних заходiв. Розробленi i включенi запобiжнi заходи, що стали б альтернативою арешту (наприклад, домашнiй арешт, пiдписка про належну поведiнку, застава i таке iнше).

Заключення пiд варту повинно стати виключною мiрою припинення, застосованоi до суду лише при здiйсненнi найбiльш небезпечних злочинiв. Заборонити застосування цього запобiжного заходу до певноi категорii осiб (вагiтнi жiнки, тяжкохворi, неповнолiтнi, престарiлi).

Необхiдно також, переглянути самi пiдстави утримання пiд вартою. Вони не повиннi бути скерованi на одержання вимушених зiзнань.

Адже мета затримання або арешту: позбавлення волi, що б уникнути здiйснення нових злочинiв з боку даноi особи, не дати йому переховатися, завадити роботi слiдства, дiзнання або суду щодо встановлення iстини при розборi даного правопорушення i т. i.

Але утримання пiд вартою у нашiй системi ВТу порушуi усi права i свободи людини, воно принижуi ii честь, ломаi ii психiку, змiнюi, у ненайкращу сторону, ii характер. Тому необхiдно провести реформування i у виправно-трудовому правi.

Також мета правовоi реформи тАУ пiдвищити роль суду, пiдняти його незалежнiсть. Першi кроки у цьому напрямку уже зробленi. Так Конституцiiю украiни суди надiленi широкими повноваженнями.

Доцiльно видiлити слiдчий апарат у окрему структуру незалежну вiд мiсцевих органiв. Щодо мого погляду, це забезпечить те, що питання про затримання або заключення пiд варту тiii або iншоi особи, як i звiльнення ъъ вiд цих запобiжних заходiв буде вирiшуватися у вiдповiдностi з обставинами дiла щодо внутрiшнього переконання слiдчого без будь-якого втручання, тобто з боку iнших службових осiб i органiв. Правова реформа також повинна торкнутися прокуратури i адвокатури.

РЖнститути затримання та запобiжних заходiв розглядаються в данiй роботi в аспектi захисту прав людини i подальшого удосконалення гарантiй недоторканостi особи. Адже людина при затриманнi позбавляiться права свободи, але зберiгаi багато iнших повноважень, з яких складаiться право недоторканостi особи.


Глава 1 РЖнститут затримання злочинця у системi обставин, що виключають злочиннiсть вчинку.


Спробу сформулювати i теоретично обгрунтувати систему доказiв, достатнiх для затримання або арешту, вжив Ч. Беккарiя у вiдомому трактатi, який вийшов у 1764 роцi1
. Розроблений iм перелiк доказiв з деякими поправками i доповненнями був включений до законодавства ряду РДвропейських краiн, у тому числi i у росiйський Статут кримiнального судочинства 1864 року. Цей перелiк, згодом, з деякими змiнами був перенесений до КПК РРФСР 1923 року. Пiзнiше вiн був збережений, у значнiй мiрi, i у КПК 1958р.

Таким чином, ми маiмо дiло з давнiм iнститутом кримiнально-процесуального права, висхiдним своiми витоками до теорii легальних доказiв. Його формальна означеннiсть дозволяi уникати довiльних затримок.

Вперше, питання про затримання злочинця було порушено у КК РРФСР у 1922г. В ст. 145 цього першого радянського кримiнального кодексу встановлювалась вiдповiдальнiсть за вбивство особи, яку затримано на мiсцi здiйснення злочину, з перевищенням необхiдних для його затримання мiр. За цiiю ж статтею передбачалася вiдповiдальнiсть i за заподiяння тих же наслiдкiв при перевищеннi меж необхiдноi оборони. Таким чином, перевищення мiр при затриманнi злочинця прирiвнювалося щодо свойого покарання до перевищення меж необхiдноi оборони.

у основних засадах кримiнального законодавства СРСР i союзних республiк 1924 р. та прийнятих у 1926-1928 рр. кримiнальних кодексах про заходи щодо затримання злочинця нiчого не говорилося, що внесло неозначеннiсть у це питання. Розумiння даного питання було таким:

  • Якщо при затриманнi злочинця йому заподiяна шкода з перевищенням мiр, необхiдних для затримання, то покарання настаi не за статтями про вiдповiдальнiсть за перевищення меж необхiдноi оборони, а як за звичайний злочин проти життя i здоров'я.3

Яснiсть внес Пленум Верховного Суду СРСР вiд 23 жовтня 1956р., що у п. 5 постанови роз'яснив: ВлтАж дii, застосованi потерпiлим або iншими особами щодо затримання злочинця з метою доставки його у вiдповiднi органи влади, як правомiрнi, прирiвнюються до необхiдноi оборониВ»4
. Кримiнальний кодекс уРСР у ч. 3 ст. 15 встановив, що дii здiйсненi потерпiлими та iншими особами безпосередно пiсля здiйснення посягання з метою затримання злочинця i правомiрними i прирiвнюються до необхiдноi оборони, якщо вони були необхiднi для затримання i вiдповiдали небезпецi посягання та обстановки затримання злочинця.

у ст. 16 указу Президii Верховноi Ради СРСР вiд 26 липня 1966р. ВлПро пiдсилення вiдповiдальностi за хулiганствоВ» говориться, що Влдii громадян, спрямованi на припинення злочинних посягань i затримання злочинця, i правомiрними i не тягнуть за собою кримiнальноi або iншоi вiдповiдальностi, навiть якщо цими дiями була вимушене, заподiяна шкода злочинцюВ».

Виходячи з цих норм, можна зробити висновок, що певний крок в областi правового регулювання дiяльностi громадян, направленоi на припинення, попередження злочинiв був зроблений.

Заходи щодо затриманню злочинця та захиснi дii дуже схожi мiж собою. Оборона i затримання мають активний характер i iдину мету тАУ попередження i припинення нанесення шкоди iнтересам, охоронюваним законом. Вiдокремлювальна особливiсть заходiв затримання та захисних дiй перебуi у тому, що першi мають бiльш широкi межi у часi, тобто право на необхiдну оборону виникаi в момент появи реальноi загрози нападу, а право на затримання може виникнути до появи права на необхiдну оборону (приготування, замах).


Затримання i його мiсце у системi заходiв обмеження свободи.


Затримання - короткочасне позбавлення волi особи, пiдозрюваного у здiйсненнi злочину, без санкцii прокурора i постанови суду.

Затримання заподiюi певнi моральнi страждання та iстотнi обмеження у правах (обмеження у спiлкуваннi, розпорядженнi майном, пересування, пiдтвердження обшуку, пiдрив репутацii, як у трудовому колективi, так i у суспiльствi).

Враховуючи все це, необхiдно пам'ятати, що до затримання треба вдаватися тiльки у виняткових випадках i на вагомих пiдставах. РЖншими словами затримання повинно бути законним i обгрунтованим.

При затриманнi, протягом 72 годин господарем положення i мiлiцiя. Пiдозрюваний, позбавлений юридичноi допомоги з боку захисника, не може отримати тямущу юридичну пораду, дух його зломлен, нерiдко людина знаходиться у повнiй розгубленностi, особливо якщо вiн дiйсно не винуват. А в результатi вiн дасть неточнi показання, часто оговорюi себе або подаi неправдиву iнформацiю, яка перекручуi обставини дiла.

у ст. 1 Положення про короткочасне затримання осiб, що пiдозрюються в здiйсненнi злочину, зазначенi мета затримання:

  1. З'ясування причетностi затриманого до злочину;

  2. Розв'язування питання про застосування до нього запобiжних заходiв утримання пiд вартою;

Однак мета затримання визначенi не зовсiм точно, адже усi цi питання можна з’ясувати i без затримання (кiнцево, коли людина затримана, то з'ясовувати iх бiльш зручно i легше). На мiй погляд, цiлi затримання необхiдно формулювати у бiльш вузькому змiстi. Тут можна заперечити, сказавши, що: щоб з’ясувати усiх цi питання необхiдно певний час, а за цей час людина, якщо його не затримати може переховатися. Але спiвробiтники мiлiцii надiленi певними професiйними знаннями i досвiдом, щоб швидко оцiнювати людину, ситуацiю i без помилок застосовувати рiшення.

Мета затримання у деяких аспектах спiвпадають з цiлями запобiжних заходiв:

тАУ Запобiгання ухилення вiд дiзнання, попереднього слiдства i суду, припинення його злочинноi подальшоi дiяльностi та iнше.

Поняття Влобмеження свободиВ» складаiться з:

  1. Покарання за здiйснене правопорушення (позбавлення волi, як кримiнальне покарання, адмiнiстративний арешт, дисциплiнарний арешт);

  2. Превентивна процесуальна мiра;

  3. Примусове примiщення особи до медичного або виховноi трудовоi установи, як мiра захисту;

  4. Примусове примiщення осiб у психiатрiчнi установи для проведення експертиз по кримiнальним i цивiльним справам;1

Кожна людина маi право на свободу та особисту недоторканiсть. Нiхто не може бути заарештований або триматися пiд вартою iнакше, як за вмотивованим рiшенням суду i тiльки на пiдставах та у порядку встановлених законом..2

Однак у кримiнально-правовому законодавствi немаi такого запобiжного заходу як арешт, а говориться тiльки про затримання i заключення пiд варту. При цьому не вимагаiться санкцiя суду або прокурора на затримання, тодi як для заключення пiд варту ця умова необхiдна.

Щодо мого переконання, необхiдно дозвiл суду або санкцiя прокурора i на затримання особи. А такi поняття як затримання i заключення пiд варту об'iднати одним поняттям - Влпозбавлення волiВ».

Було б доцiльно розробити i впровадити у життя закон, який б регулював усi види обмеження свободи тАУ пiдстави, строки застосування, а також суб'iктiв iхнього застосування, гарантii прав громадян, пiдданих обмеженню свободи.

Кримiнально-процесуальне затримання тАУ не покарання i не штрафна санкцiя, а превентивна мiра, що застосовуiться для припинення матерiально правового правопорушення, тiльки тодi, коли особа обгрунтовано пiдозрюiться у здiйсненнi злочину.

Деякi автори стояють на позицii, що ВлзахопленняВ» i доставка повиннi стати складниками кримiнально-правового затримання i строки повиннi обчислюватися з фактичного позбавлення людини волi. Затриманий не повинен розплачуватися за те, що його так довго доставляли у органи мiлiцii.

Сьогоднi ж захоплення i доставка осiб, що пiдозрюються у здiйсненнi злочинiв немов би Влнiчийна зонаВ», бо вони напряму не регламентованi кримiнально-процесуальним правом.

Кримiнально-процесуальне затримання звичайно передуi обранню запобiжного заходу. ВлЗвичайноВ», тому що згодом мiра припинення може бути не обрана або не пов'язана з заключенням пiд варту.

Якщо мiра припинення не обрана або не пов’язана з позбавленням волi, утриманням пiд вартою, той час затримання повинно включатися у строк покарання у спiввiдношеннi 1:1, якщо покарання тАУ позбавлення волi; 3:1, якщо покарання тАУ виправнi роботи.


Глава 2 Кримiнально-правова характеристика iнституту затримання злочинця.


Ознаки, що характеризують затриману особу тАУ особа,яка почала скоювати або скоiла злочин. Так, одним з головних ознак затримання i те, що затриманим може бути тiльки злочинець. Менi здаiться, що таке формулювання не зовсiм правильне. По-перше, тiльки суд визнаi виннiсть людини у здiйсненнi злочину i таким чином зводить його у ранг ВлзлочинцяВ», iншими словами не всякий, що скоюi суспiльно-небезпечний вчинок, i злочинець. По-друге, не кожний, що скоюi суспiльно небезпечний вчинок i суб'iктом злочину (злочин скоюi малолiтнiй, неосудний). На мiй погляд, замiсть термiну злочинець пiдiйшов б термiн Влособа, що скоiла суспiльно небезпечний вчинокВ».

Друга ознака тАУ особа, що скоiла суспiльно небезпечний вчинок повинна бути явною (очевидною). РЖншими словами, особа, здiйснююче затримання, повинно бути твердо переконана, що iменно дана особа, скоiла дане правопорушення. Переконання повинно будуватися не на теорii i здогадках, а на пiдставi чiтких даних. Висновок громадянина про здiйснення очевидного злочину повинен грунтуватися на iдностi двох умов: 1) його обiзнанiсть про заборону того або iншого вчинку кримiнальним законом;

2) наявнiсть iнформацii про те, що даний злочин скоiний або скоюiться.

Тiльки за наявностю цих умов зводиться до мiнiмуму можливiсть помилки.


Пiдстави затримання.


Одним з гарантiв недоторканостi i свободи особи i та, що особа, яка пiдозрюiться у здiйсненнi злочину, може бути затримана тiльки у випадках передбачених законом. РД строго регламентованi кримiнальним i кримiнально-процесуальними кодексами пiдстави затримання громадянина. Цi пiдстави нiщо iнше, як набiр певних Влдоказуючих ситуацiйВ», що за наявностю хоча б однiii з них, на думку законодавця, достатньо, що б запiдозрити особу у здiйсненнi злочину i затримати його.

Розглянемо кожне з, означених у законi, пiдстав:

  1. Особу застигнута при здiйсненнi злочину або безпосередньо пiсля його здiйснення.

Як правило, службовi особи, орган дiзнання, попереднього слiдства або прокуратури рiдко застигають особу при здiйсненнi злочину. Тому дана пiдстава адресована особам, що здiйснюють фактичне затримання особи ВлзахватВ».

ВлЗастигнутоВ» означаi раптовiсть його затримання, а також припиняючий i швидкоплинний характер ВлзахватуВ». Але дане формулювання цiii пiдстави залишаi вiдкритим питання: чи можна застигнути i затримати особу при приготуваннi та замаху на злочин.

у росiйському КПК чiтко регламентуiться цей момент, тобто у ньому допускаiться можливiсть затримання Влпри безпосередньому приготуванню до злочинуВ».

Деякi автори вважають, що дане тлумачення необхiдно вiдновити i у нашому КПК. Адже щодо свойого характеру цi дii можуть бути такими, що при спостереженнi за ними, не залишаiться сумнiвiв у намiрi особи скоiти злочин i тому треба визнати допустимим затримання цих осiб, тобто ризик затримання особи не причетноi до злочину тут зведений до мiнiмуму.

З даним поглядом не можна погодитится, уже тому, що ризик затримати невинну особу все ж хоча i мiнiмальний, але i, а це суперечить конституцiйним гарантiям свободи громадян.

До того ж, як говорилося ранiше, затримання здiйснюють або громадяни, або рядовi робiтники мiлiцii, що, прибувши на мiсце подii, повиннi дiяти швидко та рiшуче i iм нiколи розбиратися дiйсно особа приготовувалась до здiйснення злочину або ж це суб'iктивна думка громадян. По-друге, як правило, цi особи юридично не грамотнi, що заважаi iм правильно оцiнювати ситуацiю.

Ряд авторiв пропонують доповнити закон наступним формулюванням: Влзатримання особи, яка готовиться до здiйснення особливо тяжкого або тяжкого злочину, допустимо, якщо спостереження за ii дiями, що скоюються, самi по собi або у сукупностi з iншими даними дадуть пiдставу вважати, що злочин буде доведений до кiнцяВ».1Але це формулювання просто юридично неграмотне. Адже основнi вимоги до закону це стислiсть та однозначнiсть у тлумаченнi, без будь-яких ВлдопустимоВ» i ВлякщоВ». Щодо мого погляду, немаi потреби, у будь-яких добавках до даноi пiдстави, тобто саме приготування та замах i стадii здiйснення злочину i являються кримiнально-караючими дiяннями.

Другий момент тАУ закон допускаi також затримання безпосередньо пiсля здiйснення злочину. Слово ВлбезпосередньоВ» означаi, що затримання здiйснюiться у ходi короткого термiну часу пiсля здiйснення злочину або пiд час переслiдування. Якщо ж особi вдалося переховатися, то затримання проводиться уже за iншими пiдставами, якi ми розглянемо пiзнiше.

Деякi автори, зокрема, Тишкевич РЖ. С., Дубинский А. Я., Петрухiн РЖ. Л. Вважають, що особа пiсля здiйснення злочину уже не може бути застигнута i ставить питання про допустимiсть затримання не вiдразу пiсля здiйснення злочину, а у межах встановленого законом строку давностi кримiнального переслiдування (ст. 48 КК украiни). РЖ наводять такi приклади: якщо особа несподiвано впiзнала злочинця згодом пiсля здiйснення злочину, то вона повинна мати можливiсть затримати його або звернутися у мiлiцiю з проханням про затримання.

Ну що ж, можна тiльки привiтати творчий пiдхiд авторiв до даного питання та iх бажання поширити пiдстави затримання.

Але я вважаю належним нагадати даним авторам, що окрiм першоi пiдстави закон передбачаi ще ряд пiдстав, i даний приклад якраз пiдпадаi пiд другу пiдставу:

Очевидцi, у тому числi потерпiлi, прямо вказують на дану особу як на скоiвшу злочин.

у данiй пiдставi вiдразу обертаi увага на себе той факт, що показання очевидцiв або потерпiлих законодавець даi у множинi. Адже очевидець або потерпiлий може бути один. Таким чином, спираючись на ВлбуквуВ» закону можна сказати, що повiдомлення одного очевидця або потерпiлого i недiйсним.

Хоча на практицi це ствердження не маi такого ВлкатегоричногоВ» вигляду, бо виникаi маса ситуацiй, коли один очевидець або потерпiлий володiють достатнiми вiдомостями, що iх можна вважати переконливими для затримання.

Другий спорний момент перебуi у тому, що на даному етапi потерпiлi ще такими офiцiйно не являються, бо немаi мотивованоi постанови про освiдчення особи потерпiлою. Тому термiн ВлпотерпiлийВ» доцiльно замiнити на Влособу, яка постраджала вiд злочинуВ».

Очевидцi, у тому числi i потерпiлi, повиннi прямо вказати на особу, яка скоiла злочин, тобто жоднi ймовiрнi, припустимi повiдомлення не i прямою вказiвкою.

На пiдозрюваному або на його одязi, при ньому або у його житлi виявленi явнi слiди злочину.

Як правило, дана пiдстава не носить раптовий характер. Нажаль, кримiнально-процесуальне законодавство не даi чiткого визначення Влслiдам злочинуВ» (дане поняття мiститься у кримiналiстицi).

у кримiналiстичному вченнi про слiди розрiзняють слiди у широкому i вузькому змiстi слова. До першоi групи слiдiв вiдносяться будь-якi матерiальнi наслiдки, пов’язанi з подiiю злочину (кров, уламки розбитого скла, микроволокна та iнше). До другоi групи вiдносяться слiди, в яких передаються ознаки iхнього об'iкту, що залишив i механiзм iхнього утворення (слiди взуття, транспортних засобiв, рук i т. i.). У даних визначеннях не порушенi предмети злочину (речi матерiального свiту) при вiдкриттi яких з'являiться необхiднiсть у затриманнi особи, пiдозрюваного (наприклад: виявлення ножа, викрадених предметiв i т. i.). На мiй погляд, формулювання пiдстави не зовсiм повне i його необхiдно поширити додавши Влявнi слiди або предмети злочинуВ».

РЖншi данi пiдстави, що дають пiдозрювати особу у здiйсненнi злочину.

Вiдокремлювальна особливiсть цiii пiдстави перебуi у тому, що цi данi застосовуються тiльки у сукупностi хоча б з одним з обставин:

  • Замах особи, пiдозрюваного на втечу;

  • Вiдсутнiсть у пiдозрюваного постiйного мiсця проживання;

  • Не встановлення особистостi пiдозрюваного;

Пiд iншими даними законодавець розумii фактичнi данi, повiдомленi потерпiлими, свiдками, що не були очевидцями злочину, або пiдозрюваного, обвинуваченого; матерiали експертизи, оперативнi данi, явка з повинною.

Цiкавою i думка росiйських юристiв, зокрема, професора РЖ. Петрухiна, В. Вольского, що пропонують внести у пiдстави затримання пiдозрюваного Вл 'явку ' з 'повинною, а також ситуацii, коли i данi про особу, що готуi або що скоiла злочин, отриманi в результатi оперативно-розшукувальних заходiвВ».1
 Затримання, як процесуальна мiра примушення при явцi з повинною, можлива тiльки при здiйсненнi тяжкого злочину. Як показуi практика, частiше явка з повинною або не знаходить свого пiдтвердження у ходi попереднього розслiдування i викликанi особистою зацiкавленiстю або свiдчать про дii, що за своiм характером i малозначними.

На мiй погляд, цього робити не можна, тобто явка з повинною не i доказом вини заявника i не переводить його у статус пiдозрюваного. Нерiдко заявники дають неправдивi показання, з метою приховати iнший злочин або, переслiдуючи iншi iнтереси, тому явка з повинною вимагаi ретельноi перевiрки i якщо вона пiдтвердиться, то з'являться iншi пiдстави до затримання (показання очевидцiв або потерпiлих, виявлення слiдiв злочину та iнше).

Не можна погодитись зi ствердженням, що фактичнi данi, що встановлюють пiдстави затримання у момент його фактичного здiйснення не i доказами у процесуальному змiстi слова, тобто вони отриманi не з кримiнально-процесуальних джерел. Справа у тому, що докази нiколи не витягаються з кримiнально-процесуальних джерел, а тiльки закрiплюються у них пiсля ретельного вiдбору, аналiзу i обробки, тобто одержують юридичну чиннiсть.

Певно, що докази, якi стали пiдставою до затримання не i доказами вини затриманого, але на iхнiй пiдставi ми переводимо особу в розряд пiдозрюваного.

Бiльшу складнiсть подаi доведення пiдстав затримання за допомогою негласних оперативних вiдомостей, як у момент фактичного затримання, так i при складаннi протоколiв про нього. Складнiсть полягаi у тому, що утримання оперативних вiдомостей не може бути доведене до затриманого, негласнi оперативнi данi не вiдображаються у матерiалах кримiнальноi справи, недосяжнi вони прокурорському i судовому нагляду.

Деякi проблемнi питання виникають при складаннi протоколу затримання. Так, у протоколi затримання, досить часто, не вказуються пiдстави затримання. Адже право громадянина знати за якоi пiдставi вiн затриманий випливаi з конституцiйного права недоторканостi особи, а також з принципу права Влнiхто не може бути пiдданий арешту, затриманню або вигнанню.. 2
.

Пiдстави затримання злочинця за кримiнальним правом.


  1. Фактична пiдстава позбавлення особи особистоi свободи (ст. 106 УКК украiни). Деякi автори роблять заключення, що необхiднiсть негайноi дiставки злочинця органам влади, як фактична пiдстава його затримання маi мiсце там, де вiн:

- захоплен на мiсцi здiйснення очевидного злочину;

  • скоiвши його, викликаi небезпеку для окремих громадян, суспiльства, держави;

  • переховався з мiсця злочину;

  • виявив прагнення до втечi;

РЖ вiдсутнiсть, хоча б одного з цих умов, не даi приводу до затримання.3
 З цiiю думкою не можна погодитись. Припустимо, злочинець не затриманий на мiсцi здiйснення злочину, а виявлений у iншому мiсцi i при ньому або у його житлi присутнi явнi слiди злочину. А це, як вiдомо, i пiдставою до затримання злочинця. Бiльш того, Ю. В. Баулiн прямо говорить, що немаi необхiдностi затримувати особу, що скоiла необережний злочин, якщо вiдома ii особистiсть i вона не вживаi заходiв по приховуванню вiд органiв правосуддя.4
 Але якщо особа, наприклад, скоiла такий злочин, як вбивство по необережностi, необережне нанесення тяжких тiлесних ушкоджень орган мiлiцii вимушений затримати людину з метою з'ясування обставин дiла. Хто може поручитися, що особа не маi намiр переховатися вiд органiв правосуддя. РЖнше дiло, що до даноi особи не доцiльно застосовувати мiру припинення Влутримання пiд вартоюВ».

  1. У вiдповiдностi з кримiнальним законодавством правовою пiдставою затримання злочинця i здiйснення особою злочину. Але не будь-якого злочину. Особа повинна скоiти такий суспiльно небезпечний вчинок, що нi у кого не викликаi сумнiви його злочинний характер. РЖншими словами злочин повинен бути очевидним.

  2. Немаловажну роль вiдiграi i ступiнь громадськоi небезпеки здiйсненого вчинку. Громадянин, що припиняi злочинний вчинок i затримуi злочинця виходить не з кримiнально-правовоi характеристики злочину, а зi своii внутрiшньоi правосвiдомостi. Виходячи з цього, злочин доцiльно подiлити на двi групи:

А) з великим ступенем громадськоi небезпеки, спрямованi на абсолютнi цiнностi (власнiсть, життя, здоров'я i т. i.);

Б) з невеликим ступенем громадськоi небезпеки, якi не завдають великоi шкоди (просте хулiганство);

Дане дiлення необхiдно при визначеннi меж заподiяння шкоди злочинцю при затриманнi. Баулiн Ю. В. пiддаi критицi таку пiдставу правомiрностi затримання як:

  • небезпеку ухилення злочинця вiд кримiнальноi вiдповiдальностi - мотивуючи тим, що це прерогатива органiв влади;

  • здiйснення особою тяжкого злочину тАУмотивуючи тим, що дану пiдставу не можна видiляти в якостi самостiйноi.

Баулiн Ю. В. видiляi наступнi пiдстави:

  1. здiйснення очевидного злочину;

  2. необхiднiсть негайноi доставки злочинця до органiв влади;

Але при цьому вiн не мотивуi, чим викликана необхiднiсть доставки особи до органiв влади. Адже мета цiii дii i полягаi у тому, щоб затримана особа не могла переховатися вiд органiв влади, пiти вiд вiдповiдальностi за здiйснений вчинок.


Об'iктивна сторона затримання злочинця включаi:

  1. Дii, направленi на позбавлення злочинця особистоi волi . Цi дii можуть бути, як фiзичними, так i психiчними.

А) об'iктивнi умови затримання (мiсце, час, обстановка);

Б) короткочасний характер затримання (безпосередньо пiсля здiйснення посягання);

  1. Результат, що досягаiться при впливi громадянина (як правило - це позбавлення особистоi волi);

  2. Причинний зв'язок.

Заподiяння шкоди злочинцю при затриманнi без пiдстав i незаконним. Рiшення про заподiяння шкоди злочинцю громадянин приймаi самостiйно, в результатi зiставлення своiх сил, засобiв та можливостей, тобто в залежностi вiд обстановки. Обстановка маi своi види, наявнiсть яких iстотно впливаi на кримiнально-правову оцiнку дiяльностi громадянина. Обстановка буваi:

  1. Сприятливою тАУ коли суб'iкт маi явну перевагу в силi, засобах затримання, кiлькостi осiб, здiйснюючих затримання;

  2. Несприятливою тАУ коли сили i засоби рiвнi або злочинець маi перевагу;

Таким чином, тiльки в другий ситуацii виправдовуiться заподiяння шкоди злочинцю. Однiii пiдстави Влзлочинець намагався переховатися недостатньо для заподiяння шкодиВ». Ще одна особливiсть тАУ дii, що заподiяли шкоду злочинцю, будуть правомiрнi тiльки у тому випадку, якщо вони мали своiю метою затримати злочинця i доставити його органам влади. Якщо в процесi затримання злочинця була заподiяна шкода третiм особам, то такi дii необхiдно розглядати, як крайня необхiднiсть, або по необережностi. Саме ж заподiяння шкоди не може бути необмеженим. Воно повинно вiдповiдати небезпецi посягання i обставинам затримання.

Мотив i мета затримання злочинця.

Встановлення мотиву маi важливе кримiнально-правове значення, тобто мотив i частиною самоi мети затримання злочинця. Деякi автори, зокрема Баулiн Ю. В., стверджують, що мотив визначаi саму мету затримання злочинця, а основною метою затримання i доставка особи, що скоiла суспiльно небезпечний вчинок до органiв влади. Данi ствердження вказують на вузький пiдхiд авторiв до даноi тематики.

Мотив може рiзко вiдрiзнятися вiд мети затримання. Наприклад, мотив припинити суспiльно небезпечну дiяльнiсть, а мета тАУ повернути предмети власностi, вiдновити порушений громадський порядок. Звичайно мотив тАУ спонукання, якi заохочуються мораллю, що вiдображаi суспiльно-життiву позицiю громадянина. Не можна виключати i особисту мотивацiю тАУ прагнення показати свою силу, розрахунок на винагороду та iнше.

Сама мета може носити i негативний характер, хоча самий мотив був позитивний (самосуд).

Мета доставки злочинця органам влади тАУ певно, маi першорядне значення, але не можна ставити питання про незаконнiсть затримання за вiдсутностю цiii мети. Виконання даноi мети тiсно пов'язано з принципами кримiнального права, зокрема, з принципами покарання. При недодержаннi даного принципу виносити вирок про незаконне затримання можна, тiльки вивчивши усi обставини та мотивацiйну сферу особи, що здiйснила дане затримання. Наприклад, затримання з метою повернути викраденi предмети, затримання особи, яка знаходиться в станi алкогольного сп'янiння з метою припинити хулiганство, до його тверезостi. На мiй погляд, жорстку позицiю на виконання даноi мети необхiдно займати, коли затриманий скоiв тяжкий злочин. тобто при недоставки такоi особи до органiв влади або неповiдомлення про злочин тягне кримiнальну вiдповiдальнiсть.


Умови правомiрностi затримання:

  1. злочин, у здiйсненнi якого пiдозрюiться особа, караiться позбавленням волi;

  2. затриманий суб'iкт, i належним з точки зору встановлених законом вимоги;

  3. пiдстави затримання проводимого без попереднього винесення постанови з'являються зненацька;


Деякi автори додають до цих умов тАУ порушення кримiнальноi справи i дiло пiдслiдне даному органу дiзнання або слiдчому. З цим не можна погодитись. Затримання можна розбити на два види:

  1. без попередньо винесеноi постанови органу дiзнання, слiдства, прокурора або визначення суду;

  2. на пiдставi такоi постанови або визначення суду;

Затримання першого виду проводиться до порушення кримiнальноi справи i може здiйснюватися увсiма спiвробiтниками мiлiцii i приватними особами. Це затримання проходить наступнi етапи:

А) фактичне затримання на мiсцi (захоплення);

Б) доставка;

В) перевiрка пiдстав затримання;

Г) складання протоколу затримання;

Д) збудження (вiдмова) кримiнальноi справи;

Е) повiдомлення прокурора про затримання;

Затримання другого виду виробляiться пiсля порушення кримiнальноi справи i проводиться особами, якi мають право на проведення дiзнання i попереднього слiдства.

Рiзниця мiж цими видами затримання полягаi у тому, що перше затримання ми здiйснюiмо зненацька, у другому випадку, ми уже при порушенiй кримiнальнiй справi можемо винести постанову про затримання особи. Але це затримання уже не буде раптовим, тобто фактично ми можемо затримати особу, як до порушення кримiнальноi справи, так i пiсля. Однак у цьому i протирiччя. Справа у тому, що затримання носить процесуальний характер, тобто у своiму родi i слiдчою дiiю, а згiдно дiючому законодавству до порушення кримiнальноi справи ми можемо проводити тiльки огляд мiсця подii.

Певну складнiсть подаi питання про можливiсть проведення затримання i доставки у мiлiцiю пiдозрюваного приватними особами.

РЖ. Л. Петрухiн пропонуi, щоб уникнути помилкових та довiльних затримань на мiсцi Влгромадянам слiдувало б надати право затримання тiльки у випадках, коли скоюються небезпечнi злочини, якi караються не менше, нiж 5 роками позбавлення волi.1
 Але нажаль бiльшiсть громадян не орiiнтуються де небезпечний, а де не небезпечний злочин i тим бiльш не знають санкцiй статей кримiнального кодексу.

РЖснуi надто спiрне питання про можливiсть затримання осiб надiлених правом дипломатичноi недоторканостi, а також народних депутатiв украiни i мiсцевих Рад Народних Депутатiв. На мiй погляд, було б бажано зазначити у Конституцii та iнших законодавчих актах, що депутат може бути затриманий без згоди Верховноi Ради украiни або iншоi належноi Ради, якщо для цього i законнi пiдстави. У випадках раптових ситуацiй, коли злочин скоiний i очевидно, що злочинець переховуваiться або завадить встановленню iстини, якщо його негайно не затримати. В органу дiзнання, слiдства або прокуратури часто немаi часу, щоб одержувати згоду на затримання депутата. РЖнше дiло, що прокурор маi право санкцiонувати заключення пiд варту за умови, що отримане винесене у встановленому законом порядку рiшення Верховноi Ради про позбавлення затриманого особи депутатськоi недоторканостi. Якщо таке рiшення не надiйшло у орган дiзнання протягом 72 годин з моменту затримання, то тодi депутат повинен бути звiльнений.

Затримання пiдозрюваного за кримiнальною справою допустимо тiльки один раз. У противному випадку було б суцiльне свавiлля, тиск на психiку пiдозрюваного з метою отримати зiзнання. Не можна затримання повторювати у випадках застосування рiзних пiдстав (спочатку був зловлений на гарячому, пiсля цього випущений, а пiсля цього знову затриманий).

У нашому КПК не вирiшено позитивно питання про можливiсть надання права затримання пiдозрюваного приватними особами. Хоча i заборони на цi дii немаi. У певнiй мiрi дане питання вирiшено у кримiнальному кодексi Украiни в ст. 15 Необхiдна оборона. Таким чином, законодавець визнаi наявнiсть права у громадян на затримання злочинця, але процедурна норма, що дозволить напряму реалiзовувати це законне право, буде вiдстунi.

Характеристика затримання.

Кримiнальне затримання можна подiлити на два види:

1) затримання без заподiяння шкоди (у цьому випадку ущемляiться

Вместе с этим смотрят:


"Заказные" убийства и их предупреждение


"Зеленые", как субъект мировой политики


"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины


"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки


"Русская Правда" как памятник Древнерусского права