Право Интеллектуальной собственности (Украина) (WinWord (на укр. языке))

Киiвський Нацiональний Економiчний Унiверситет

Кафедра цивiльного права

Курсова робота на тему:

ПРАВО РЖНТЕЛЕКТУАЛЬНОРЗ ВЛАСНОСТРЖ

Студента 3 курсу 2 групи вечiрнього факультету

спецiальньсть 6601

Товстика Вадима Миколайовича

Науковий керiвник :

Жорiн Федiр ЛуктАЩянович

Киiв 2000

ПЛАН

	Вступ
1.	Змiст i поняття права власностi
2.	Поняття i види права iнтелектуальноi власностi
3.	Авторське право i сумiжнi права
4.	Цивiльно-правовi засоби захисту авторських i сумiжних прав
5.	Право на вiдкриття
6.	Право на iншi результати творчоi дiяльностi використовуванi у виробництвi
7.	Висновок
8.	Список лiтератури

Пiдпис керiвника: ______________________

ПРАВО РЖНТЕЛЕКТУАЛЬНОРЗ ВЛАСНОСТРЖ

ВСТУП

тАЬЛюдський генiй i джерелом усiх витворiв мистецтва та винаходiв. Цi витвори i гарантiiю життя, гiдного людини. ОбовтАЩязок держави тАФ забезпечити надiйну охорону всiх видiв мистецтв i винаходiвтАЭ тАФ такий напис зроблено на куполi штаб-квартири Всесвiтньоi органiзацii iнтелектуальноi власностi у Женевi.

Один з полiтикiв Заходу заявив: тАЬКому буде належати тАЬмозоктАЭ Украiни, той i володiтиме неютАЭ.

Культура, науково-технiчний рiвень виробництва, ефективнiсть економiки, соцiально-економiчний прогрес в цiломуi врештi-решт добробут суспiльства значною мiрою залежать вiд рiвня й ефективностi творчоi дiяльностi в цьому суспiльствi. Творча iнтелектуальна дiяльнiсть i однiiю з рушiйних сил розвитку цивiлiзацii. Людина за своiю природою схильна до творчостi, вона завжди в пошуку кращих умов життя, засобiв його полiпшення, своii безпеки тощо. Проте в силу тих або iнших причин рiвень творчоi дiяльностi в рiзних краiнах неоднаковий.

У сучасних умовах будь-який вид вид дiяльностi людини тАУ виробництво чи оборона, охорона здоровтАЩя тощо тАФ без належного науково технiчного забезпечення просто неможливий, як неможливий соцiально-економiчний прогрес суспiльства взагалi без духовного розвитку.

Питанням розвитку всiх видiв творчостi надаi великоi уваги нова Конституцiя Украiни. У ст.54 Конституцiя проголошуi, що громадянам гарантуiться свобода лiтературноi, художньоi, науковоi i технiчноi творчостi. Держава гарантуi надання захисту iнтелектуальнiй власностi, авторських прав громадян, iх моральних i матерiальних iнтересiв, що виникають у звтАЩязку з рiзними видами iнтелектуальноi дiяльностi. Держава гарантуi, але, нажаль, цi гарантii мало чим пiдкрiпленi. В нашiй краiнi процвiтаi пiратство i iснуюючий масив законодавчих актiв малоефективний для боротьби з ним. Ми приреченi на пiдiбнi перегони (влада i пiрати) до тих пiр, поки наша економiка спроможеться на те, щоб утримувати наше суспiльство на рiвнi достатку необхiдного для спокiйного життя.

В цiй курсовiй роботi не будуть розглядатися проблеми i способи боротьби з пiратством тАУ нi, це тема iншоi розмови, я розгляну лише питання що стосуються вiдносин у галузi права iнтелектуальноi власностi з точки зору вiтчизняного законодавства.

1. ЗМРЖСТ РЖ ПОНЯТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТРЖ

У суспiльствi з державно-правовою побудовою економiчнi вiдносини власностi неминуче одержують юридичне закрiплення. Це виражаiться як у системi правових норм, що регулюють зазначенi вiдносини й утворюють iнститут права власностi, так i в закрiпленнi певноi мiри юридичноi влади за конкретною особою, що i власником даноi речi. У першому випадку говорять про право власностi в об'iктивному значеннi, у другому - у суб'iктивному змiстi або про суб'iктивне право власностi. Щоб визначити право власностi в об'iктивному значеннi, необхiдно виявити специфiчнi ознаки, властивi суб'iктивному праву власностi. Виявлення зазначених ознак дозволить вiдбити iх у визначеннях права власностi як в об'iктивному, так i в суб'iктивному значеннi.

Змiст права власностi складають приналежнi власнику правомочностi по володiнню, користуванню i розпорядженню рiччю. Зазначенi правомочностi, як i суб'iктивне право власностi в цiлому, являють собою юридично забезпеченi можливостi поведiнки власника, вони належать йому доти, поки вiн залишаiться власником. У тих випадках, коли власник не в змозi цi правомочностi реально здiйснити (наприклад, при арештi його майна за борги або коли майном незаконно володii iнша особа), вiн не позбавляiться нi самих правомочностей, нi права власностi в цiлому. Щоб розкрити змiст права власностi, необхiдно дати визначення кожного з приналежних власнику правомочностей. Почнемо з володiння.

ПРАВОМОЧНРЖСТЬ ВОЛОДРЖННЯ - це юридично забезпечена можливiсть господарчого панування власника над рiччю. Мова при цьому йде про господарче панування над рiччю, що зовсiм не потребуi, щоб власник знаходився з нею у безпосередньому контактi. Наприклад, iдучи в тривале вiдрядження, власник продовжуi залишатися власником речей, що знаходяться в його квартирi.

Володiння рiччю може бути i незаконним.

ЗАКОННИМ називаiться володiння, що спираiться на якусь правову основу, тобто на юридичний титул володiння. Законне володiння часто iменують титульним.

НЕЗАКОННЕ володiння на правову основу не спираiться, а тому i безтитульним. Речi, за загальним правилом, знаходяться у володiннi тих, хто маi те або iнше право на володiння ними. Зазначена обставина дозволяi при розглядi суперечок iз приводу речi виходити з презумпцii законностi фактичного володiння. РЖншими словами, той, у кого рiч знаходиться, передбачаiться маючим право на володiння нею, поки не доведене зворотнi.

Незаконнi власники у свою чергу пiдроздiляються на добросовiсних i недобросовiсних. Власник добросовiсний, якщо вiн не знав i не повинний був знати про незаконнiсть свого володiння. Власник недобросовiсний, якщо вiн про це знав або повинний був знати. Вiдповiдно до загальноi презумпцii сумлiнностi учасникiв цивiльних прав i обов'язкiв, варто виходити з припущення про добросовiснiсть власника.

Розподiл незаконних власникiв на добросовiсних i недобросовiсних маi значення при розрахунках мiж пiдприiмцем i власником по прибутках i витратах, коли власник поставить вимогу про витребування своii речi за допомогою виндикацiйного позову, а також при вирiшеннi питання, чи може власник набути право власностi по давнинi володiння, чи нi.

ПРАВОМОЧНРЖСТЬ КОРИСТУВАННЯ - це юридично забезпечена можливiсть

використання корисних властивостей речi у процесi ii особистого або виробничого споживання або у виробничих цiлях. Так, швейну машину можна використовувати для пошиття одягу не тiльки своiй сiм'i, але i за за якусь плату комусь iще. Правомочнiсть користування звичайно спираiться на правомочнiсть володiння. Але iнодi можна користуватися рiччю, i не володiючи нею. Наприклад, ательi по прокатi музичних iнструментiв здаi iх напрокат iз тим, що користування iнструментом вiдбуваiться в помешканнi ательi, скажемо, у певнi годинни i днi.

ПРАВОМОЧНРЖСТЬ РОЗПОРЯДЖЕННЯ - це юридично забезпечена можливiсть визначити долю речi шляхом вчинення юридичних актiв по вiдношенню до цiii речi. Не викликаi сумнiвiв, що в тих випадках, коли власник продаi свою рiч, здаi ii у найм, в заставу, передаi у виглядi внеску в господарське товариство або спiлку або як пожертвування в доброчинний фонд, вiн здiйснюi розпорядження рiччю. Значно складнiше юридично квалiфiкувати дii власника у вiдношеннi речi, коли вiн знищуi рiч, що стала йому непотрiбна, або викидаi ii коли рiч за своiми властивостями розрахована на використання лише в однiм актi виробництва або споживання. Якщо власник знищуi рiч або викидаi ii, то вiн розпоряджаiться рiччю шляхом вчинення односторонньоi угоди, оскiльки воля власника спрямована на вiдмову вiд права власностi. Але якщо право власностi припиняiться в результатi однократного використання речi (наприклад, Ви з'iдаiте яблуко або спалюiте дрова в камiнi), то воля власника спрямована зовсiм не на те, щоб припинити право власностi, а на те, щоб використати кориснi властивостi речi. Тому в зазначеному випадку маi мiсце здiйснення тiльки права користування рiччю, але не права розпорядження нею.

Нинi чинне цивiльне законодавство, як i те, що

йому передувало, обмежуiться перерахуванням приналежних власнику правомочностей (iнодi засобiв iх здiйснення), не визначаючи жодне з них. А це негативно позначаiться не тiльки на розкриттi змiсту права власностi, але i на практику застосування законодавства. Важко, зокрема, вiдповiсти на запитання, який змiст вкладаi законодавство в поняття права володiння i кого можна вважати власником речi. У цьому питаннi можна було б пiти шляхом або римського права i розмежувати поняття володiння i уримання, або шляхом законодавств германськоi групи i закрiпити iнститут подвiйного володiння з видiленням фiгури слуги, що володii. На жаль, жодного з цих варiантiв законодавець не обрав. Важко тому вiдповiсти на запитання чи продовжуi власник залишатися власником речi при здачi ii у найм або власником речi на перiод наймання визнаiться тiльки наймач.

Розкриття змiсту права власностi ще не завершуiться визначенням приналежних власнику правомочностей. Справа в тому, що однойменнi правомочностi можуть належати не тiльки власнику, але й iншiй особi, у тому числi носiю права господарського ведення або права довiчного (що успадковуiться) володiння. Необхiдно тому виявити специфiчну ознаку, що притаманна зазначеним правомочностям саме як правомочностям власника. Вiн полягаi в тому, що власник приналежнi йому правомочностi здiйснюi за своiм розсудом. Вiдносно права власностi, здiйснення права за розсудом, у тому числi i розпорядження iм означаi, що влада (воля) власника спираiться безпосередньо на закон i iснуi незалежно вiд влади всiх iнших осiб у вiдношеннi до тiii ж речi. Влада ж всiх iнших осiб не тiльки спираiться на закон, але i залежить вiд влади власника, обумовлена нею.

Правда, у новiтньому цивiльному законодавствi ця ознака у певнiй мiрi размита, оскiльки особи, яким належать цивiльнi права, всi цi права (а не тiльки право власностi) здiйснюють за своiм розсудом (див. п. 2 i п. 1 ст.9 ЦК). Вважаiмо, проте, що оскiльки зазначена ознака у вiдношеннi права власностi закрiплена спецiально, завдання полягаi в тому,щоб виявити властивий iй змiст вiдносно права власностi, що i було зроблено. Власник вправi за своiм розсудом чинити у вiдношеннi приналежного йому майна будь-якi дii, що не суперечать закону й iншим правовим актам i не порушують права i iнтереси iнших осiб, що охороняються законом у тому числi вiдчужувати своi майно у власнiсть iншим особам, передавати iм, залишаючись власником права володiння, користування i розпорядження майном, вiддавати майно в заставу й обтяжувати його iншими засобами, розпоряджатися ним iншим способом.

Право власностi гнучке та еластичне. Це значить, що йому властива здатнiсть вiдновлятися в колишньому обсязi, як тiльки його обмеження, що зв'язують, вiдпадуть.

Право власностi вiдноситься до числа виключних прав. Це значить, що власник надiлений правом виключати вплив усiх третiх осiб на закрiплену за ним у вiдношеннi приналежного йому майна сферу господарського панування, у тому числi i за допомогою засобiв самозахисту.

Сказане, проте, не означаi,що влада власника у вiдношеннi приналежноi йому речi безмежна. Вiдповiдно до дозволительноi спрямованостi цивiльно-правового регулювання, власник дiйсно може чинити у вiдношеннi свого майна будь-якi дii, що не суперечать законам i iншим правовим актам. Власник зобов'язаний вживати заходiв, що пiдтверджують шкоду здоров'ю громадян i навколишньому середовищу, що може бути нанесений при здiйсненнi його правi. Вiн повинний утримуватися вiд дiй, що приносить занепокоiння його сусiдам i iншим особам, i тим бiльше вiд дiй, що чиняться винятково з намiром заподiяти комусь шкоду. Крiм того, власник не повинний виходити за загальнi межi здiйснення цивiльних прав, встановлених ст.5 ЦК. На власника також покладаiться обов'язок у випадках, на умовах i в межах, передбачених законом i iншими правовими актами, допускати обмежене користування його майном iншими особами. Зазначенi обставини пiдлягають врахуванню при формулюваннi загального визначення права власностi. Нарештi, даючи визначення права власностi, варто спиратися на загальне визначення суб'iктивного цивiльного права, що поширюiться i на право власностi. Щодо права власностi, це загальне визначення повинно бути конкретизоване з урахуванням властивому праву власностi специфiчних ознак.

Виходячи з ранiше викладених положень, дамо визначення суб'iктивного права власностi.

СУБ'РДКТИВНЕ ПРАВО ВЛАСНОСТРЖ - це система правових норм, що регулюють вiдносини по володiнню, користуванню i розпорядженню власником приналежною йому рiччю за розсудом власника й у його iнтересах, а також по усуненню втручання всiх третiх осiб у сферу його господарськоi дiяльностi.

У тих випадках, коли власник сам володii i користуiться рiччю, йому для здiйснення свого права звичайно достатньо того, щоб третi особи утримувалися вiд зазiхань на цю рiч. Але так буваi далеко не завжди. Щоб розпорядитися рiччю (продати ii, здати внайми, закласти i т.д.), власник, як правило, повинний вступити у вiдношсини з якоюсь конкретною особою (наприклад, iз тим, хто хоче купити рiч, одержати ii в найм або в заставу).

Хоча шляхом встановлення вiдносин з конкретною особою власник i здiйснюi своi право, iхнi регулювання виходить за межi права власностi, а сам власник виступаi пiд маскою продавця, наймодавця, заставника i т.д. Якщо ж право власностi порушено, то все залежить вiд того, чи зберiгаiться це право чи нi. Якщо зберiгаiться,то вiдновлення порушених вiдношсин вiдбуваiться за допомогою норм iнституту права власностi. Якщо ж право власностi не зберiгаiться (скажемо, рiч знищена), то для вiдновлення порушених прав доведеться вдатися до норм iнших правових iнститутiв (наприклад, зобов'язань iз заподiяння шкоди або страхового права). У такий спосiб норми, що утворюють iнститут права власностi, знаходяться в постiйному контактi i взаiмодii з нормами iнших правових iнститутiв, як цивiльно-правових, так i iншоi галузевоi приналежностi. Зазначена обставина пiдлягаi врахуванню при виборi правових норм, що регулюють ту або iншу дiлянку майнових вiдносин, у тому числi i вiдносин власностi.

2. Поняття i види права iнтелектуальноi власностi

Право iнтелектуальноi власностi - це сукупнiсть цивiльно-правових норм, що регулюють вiдносини, пов'язанi з творчою дiяльнiстю. При цьому цивiльне право безпосередньо не регулюi самоу творчу дiяльнiсть, тому що процес творчостi залишаiться за межами дii його норм. Функцii цивiльного права полягають у визнаннi авторства на вже створенi результати творчоi дiяльностi, встановленнi iхнього правового режиму, моральному i матерiальному стимулюванню i захисту прав авторiв i iнших осiб, що мають авторськi права.

Авторськi, винахiдницькi i подiбнi iм права звичайно називають винятковими, тобто абсолютними суб'iктивними правами, що забезпечують iхнiм носiям правомочностi на вчинення рiзноманiтних дiй з одночасною забороною всiм iншим особам чинити зазначенi дii.

Винятковi авторськi i подiбнi iм права (право на винахiд, промисловий зразок, рацiоналiзаторську пропозицiю i т.iн.) виникнули як реакцiя права на масове застосування товарно-грошових вiдносин у духовнiй сферi, що дозволяi ставити знак рiвностi мiж виключним правом i правом власностi, i роздiл VI Закону Украiни ВлПро власнiстьВ» так i називаiться ВлПраво iнтелектуальноi власностiВ».

Проте iнтелектуальна власнiсть маi свою iстотну специфiку, що полягаi в нематерiальнiй природi об'iктiв права iнтелектуальноi власностi, творчому характерi працi по iх створенню, тобто це iнститут власностi на нематерiальнi блага його суб'iктiв. РЖ тут не зовсiм придатна класична трiада правомочностей власника, що
здiйснюi звичайнi майновi права, оскiльки, вiдчужуючи, наприклад,
об'iкт, своii iнтелектуальноi власностi, його творець не позбавляiться тим самим усяких прав на нього, а набувач не одержуi можливостi за своiм розсудом змiнювати цей об'iкт i узагалi вважати його винятково своiм. Тiм бiльше, що у власнiсть iнших осiб переходять, як правило, не об'iкти права iнтелектуальноi власностi, а матерiальнi носii науково-технiчних iдей i художнiх образiв (конкретнi картини, видання, технiчна документацiя).

Таким чином, сутнiсть права iнтелектуальнiй власностi полягаi в нематерiальнiй природi ii об'iктiв.

Змiст права iнтелектуальноi власностi складають особистi немайновi (духовна власнiсть) i пов'язанi з ними майновi права ii суб'iктiв. Специфiка змiсту права iнтелектуальноi власностi складаiться в двоiдинiй структурi й у тому, що тут майновi права не просто пов'язанi з не майновими, смердоти виходять вiд немайнових прав i грунтуються на духовнiй власностi творцiв.

У вiдповiдностi зi ст.41 Закону Украiни ВлПро власнiстьВ» об'iктами права iнтелектуальноi власностi i твори науки, лiтератури i мистецтва, вiдкриття, винаходи, кориснi моделi, промисловi зразки, рацiоналiзаторськi пропозицii, знаки для товарiв i послуг, результати науково-дослiдних робiт i iншi результати iнтелектуальноi працi.

У залежностi вiд особливостей об'iктiв права iнтелектуальноi власностi можна видiлити чотири ii рiзновиди:

1) авторське право i сумiжнi права;

2) право на вiдкриття;

3) промислова власнiсть (право на винахiд,
корисну модель, промисловий зразок, що називають також патентним правом)
;

4) iншi результати творчоi дiяльностi, використовуванi у виробництвi (право на товарний знак, знак обслуговування, на рацiоналiзаторську пропозицiю, фiрмове найменування, охорону селекцiйних досягнень,
топологiй iнтегральних схем, iнтересiв володаря Влноу-хауВ»).

Об'iкти права iнтелектуальноi власностi варто вiдрiзняти вiд матерiального носiя, у якому виражений твiр або iнший результат iнтелектуальноi працi. Якщо право на об'iкти iнтелектуальноi власностi належить тiльки авторам i iхнiм законним спадкоiмцям, те право власностi на матерiальнi носii, у яких виражений твiр, може належати необмеженому коловi осiб, але вже не на правi iнтелектуальноi власностi, а в порядку звичайного майнового права.

3. Авторське право i сумiжнi права

Цивiльно-правовий iнститут авторського права i
сумiжних прав регулюi немайновi вiдносини i пов'язанi з ними майновi вiдносини в сферi створення i використання творiв лiтератури, науки i мистецтва.

Нормативно-правове регулювання зазначеного iнституту поряд iз законодавством про власнiсть здiйснюiться безпосередньо Законом Украiни ВлПро авторське право i сумiжнi праваВ», у ст.1 який указуiться, що дiйсний Закон охороняi особистi (немайновi) i майновi права авторiв i iхнiх правонаступникiв, пов'язанi зi створенням i використанням творiв
науки, лiтератури i мистецтва (авторське право), i права виконавцiв, виробникiв фонограм, органiзацiй вiщання (сумiжнi права). РЖншими словами, у законi прямо закрiплений подвiйний змiст авторського права i сумiжних прав як рiзновиду права iнтелектуальноi власностi i прiоритет у змiстi особистих (немайнових) прав.

3.1 Об'iкти авторського права

Це твори лiтератури, мистецтва i науки, що задовольняють таким вимогам:

По-перше, твiр винний бути творчим.

Творчiсть - це iнтелектуальна робота, спрямована на створення чогось нового. Творчий характер твору означаi, що воно i новим у порiвняннi з ранiше вiдомими. Новизна може висловитися як в новому змiстi, так i в новiй формi. Для об'iктiв авторського права iстотне значення маi як новизна змiсту, так i новизна форми. Нова форма вiдображення вiдомого змiсту характеризуi твiр як щось творче i спричиняi визнання його об'iктом авторського права. РЖсторiя лiтератури i мистецтва знаi чимало цьому прикладiв: Шекспир брав теми для ряду своiх транедiй iз творiв античних грецьких авторiв, Стендаль широко використовував для своiх новел iталiйськi середньовiчнi хронiки, бiблiйнi сюжети знайшли вiдображення на полотнах багатьох великих живописцiв i т.д.

РЖншою ознакою об'iкта авторського права i об'iктивна виразнiсть - об'iкт повинний iснувати в якийсь формi, доступноi для сприйняття iншими людьми. Якщо iдеi, думки, образи автора не одержали вираження поза його свiдомiстю - немаi об'iкта авторського права. З iсторii вiтчизняноi музики вiдомо, що композитор М.
И. Глiнка, що написав двi генiальнi опери ВлРЖван СусанiнВ» i ВлРуслан i ЛюдмилаВ», склав третю оперу, що вiн назвав ВлДвумужница
В». Глинка говорив: ВлОпера в мене вся тут, у головi, дайте менi лiбретиста, i через мiсяць опера буде готоваВ». Не знайшовши лiбретиста i захворiвши, Глiнка поiхав у Нiмеччину, Влна водиВ» - лiкуватися де помер, i в такий спосiб ця опера не побачила свiту. Для визнання твору об'iктом авторського права достатньо двох названих ознак. Не маi значення, обнародуване воно або нi. Твiр стаi об'iктом авторського права з моменту його створення в якийсь звичайнiй формi. Не потрiбно офiцiйного оформлення цих творiв. Не маi значення серйознiсть i призначення твору. Не маi значення зовнiшня форма його вираження.

Вiдповiдно до ст. 5 Закону ВлПро авторське право i сумiжнi праваВ» об'iктами його охорони i такi твори в областi науки, лiтератури i мистецтва:

1) лiтературнi, письмовi твори
белетристичного, наукового, технiчного або практичного характеру (книги, брошури, статтi, комп'ютернi програми тощо);

2) виступи, лекцii, промови, проповiдi й iншi уснi твори;

3) музичнi твори з текстом i без тексту;

4) драматичнi, музично-драматичнi твори, пантомiми, хореографiчнi й iншi твори, створенi для сценiчного показу;

5) аудiовiзуальнi твори;

6) скульптури, картини, малюнки, гравюри, лiтографii й iншi твори образотворчого мистецтва;

7) твори архiтектури;

8) фотографii;

9) твори прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються спецiальним законом про промислову власнiсть;

10) iлюстрацii, карти, плани, ескiзи, пластичнi твори, що стосуються географii, геологii, топографii, архiтектури й iнших областей науки;

11) сценiчнi опрацювання творiв, зазначених у пiдпунктах 1 дiйсноi статтi, i опрацювання фольклору, придатнi для сценiчного показу;

12) переклади, адаптацii, аранжування, iншi переробки творiв i опрацювання фольклору (похiднi твори) без заподiяння збитку охоронi оригiнальних творiв, на пiдставi яких створенi похiднi твори;

13) збiрники творiв, збiрники опрацювань фольклору, енциклопедii й антологii, збiрники звичайних даних, iншi складовi твору, за умови,
що вони i результатом творчоi роботи з
добору, координацii або упорядкуванню змiсту без заподiяння збитку охоронi вхiдних у них творiв.

Не i об'iктами авторського права :

1) офiцiйнi документи (тексти законiв i iнших правових актiв, рiшення судiв i т.п.);

2) державна символiка (прапор, герб, ордена i т. п.) ;

3) твори народноi творчостi ;

4) повiдомлення про подii i факти, що мають офiцiйний iнформацiйний характер.

3.2 Суб'iкти авторського права

Суб'iкти авторських i сумiжних прав пiдроздiляються на двi групи:

1) суб'iкти з початковими правами (автори, виконавцi, виробники фонограм, органiзацii вiщання);

2) правонаступники (спадкоiмцi, органiзацii-правонаступники, держава);

Автор - головний суб'iкт авторського права. Це фiзична особа, творчою працею якоi створений твiр, що i об'iктом авторського права. Не маi значення його дiiздатнiсть. Моментом виникнення авторського права i завершення створення твору, без офiцiйного оформлення авторства, незалежно вiд опублiкування. Для виникнення i здiйснення авторського права не потрiбно реiстрацii твору, або iншого спецiального оформлення, або дотримання яких-небудь формальностей.

Суб'iктами авторського права можуть бути як громадяни Украiни, так i iноземцi. РЖноземнi громадяни тАУ автори користуються захистом авторського законодавства в Украiнi якщо створенi ними твори знаходяться в якийсь об'iктивнiй формi на територii Украiни, а якщо нi тАУ то вiдповiдно до мiжнародних договорiв Украiни i спiльних конвенцiй по авторському праву (Женевськоi, Бернськоi). Суб'iктами авторського права можуть бути спiвавтори, якщо твiр створений спiльною творчою працею двох або бiльш осiб.

Розрiзняються два види спiвавторства :

1) твiр являi собою одне нерозривне цiле (наприклад, ВлЗолоте теляВ», ВлДванадцять стiльцiвВ» РЖльфа i Петрова);

2) твiр складаiться 16 частин, кожна з який виконана визначеним спiвавтором i може мати самостiйне значення (наприклад, пiдручник, написаний колективом авторiв, кожний iз яких написав окремi глави).

Суб'iктами авторського права i правонаступники автора тАУ спадкоiмцi, контрагенти по авторських договорах, до них переходять деякi авторськi права.

Авторськi права пiдроздiляються на особистi i майновi.

Особистi немайновi праватАУ це право авторства, право на авторське iм'я, право на захист твору вiд усяких перекручувань i зазiхань, право опублiкування твору (обнародування).

Особистi немайновi права тАУ право авторства, право на iм'я i право на захист твору i репутацii автора безстроково. Цi права не переходять у спадщину. Але спадкоiмцi можуть здiйснювати захист цих прав, i цi правомочностi спадкоiмцiв строками не обмежуються.

Особистi (немайновi) права автора закрiпленi в ст. 13 Закону ВлПро авторське право i сумiжнi праваВ» i полягають у тому, щоб:

1) вимагати визнання свого авторства, нагадування його iменi в зв'язку з використанням твору, якщо це можливо;

2) забороняти згадування свого iменi, якщо вiн як автор твору бажаi залишитися анонiмним;

3) вибирати псевдонiм (вигадане iм'я) у зв'язку з використанням твору;

4) протидiяти будь-якому перекрученню або iншiй змiнi твору або будь-якому iншому зазiханню на твiр, що може зашкодити честi та репутацii автора; право на обнародування твору.

Майновi права- це виключнi права на використання твору, тобто право вiдтворювати його, поширювати, привселюдно показувати, привселюдно виконувати, повiдомляти для загального вiдання в ефiр або по кабельнiй мережi, перекладати тощо, а також одержувати авторську винагороду. Розмiр винагороди встановлюiться договорами, а в законi визначаються лише мiнiмальнi ставки.

Майновi права автора перерахованi в ст. 14 зазначеного Закону, де передбачаiться, що автору або iншiй особi, що маi авторське право, належать виключнi права на використання твору в будь-якiй формi i будь-яким способом, зокрема йому належить виключне право дозволяти або забороняти:

1) вiдтворення творiв;

2) привселюдне виконання i привселюдне розголошення творiв;

3) привселюдний показ;

4) будь-яке повторне привселюдне розголошення в ефiрi або по кабельнiй мережi уже переданих в ефiр творiв, якщо воно здiйснюiться iншою органiзацiiю;

5) переклади творiв;

6) переробки, адаптацii, аранжування й iншi подiбнi змiни творiв;

7) поширення творiв шляхом продажi, вiдчуження iншими засобами або шляхом здавання внайм або в прокат i iншу передачу до першого продажу примiрникiв твору; здавання внайм пiсля першого продажу, вiдчуження iншими засобами примiрникiв аудiовiзуальних творiв, музичних творiв, у нотнiй формi, а також творiв, зафiксованих на фонограмi або у формi, що читаiться машиною;

8) iмпорт екземплярiв творiв.

Автори творiв образотворчого мистецтва крiм названих имеют доатковi права (якщо твiр став власнiстю iншоi особи). Це:

1) право доступу тАУ можливiсть вiдтворювати свiй твiр

2) право проходження, що означаi, що при перепродажi творiв образотворчого мистецтва його автор маi право на винагороду вiд продавця у виглядi визначеного вiдсотка вiд перепродажноi цiни.

Цей перелiк не i вичерпним, зокрема виключнi права авторiв на використання творiв архiтектури, мiстобудування, садово-паркового мистецтва мiстять у собi i право участi в
практичнiй реалiзацii проектiв цих творiв.

Майновi права авторiв переходять у спадщину.

Охорона прав авторiв дii в строки, установленi ст.24 Закону ВлПро авторське право i сумiжнi праваВ». По загальному правилу, охорона, надана дiйсним Законом, дii протягом усього життя автора i 50 рокiв пiсля його смертi.

Строк охорони творiв, створених у спiвавторствi, дii протягом усього життя i 50 рокiв пiсля смертi останнього автора.

Для творiв, обнародуваних анонiмно або пiд псевдонiмом, строк охорони минаi через 50 рокiв пiсля того, як твiр був обнародуваний.
Якщо узятий автором псевдонiм не викликаi сумнiву у вiдношеннi особистостi автора або якщо автор твору, обнародуваного анонiмно або пiд псевдонiмом, розкриi свою особистiсть протягом 50 рокiв, то застосовуються загальнi правиВнла о термiнах охорони. Термiн охорони творiв посмертно реабiлiтованих авторiв дii протягом 50 рокiв пiсля iхньоi реабiлiтацii . Авторське право на твiр, опублiкований протягом 30 рокiв пiсля смертi автора,
дii протягом 50
рокiв вiд дати його правомiрного опублiкування. Дiя строку охорони починаiться з 1 сiчня року, що iде за роком, у якому мали мiсце вищевказанi юридичнi факти. Право авторства, право на iм'я i право протидiяти перекручуванню, спотворюванню або iншому змiнюванню твору або якому-небудь iншому зазiханню на твiр, що може завдати шкоди
честi i репутацii автора, охороняються безстроково.

Пiсля закiнчення термiна дii авторського права твiр стаi суспiльним надбанням. Такi твори можуть вiльно використовуватися будь-якою особою (не треба запитувати дозволу, наприклад, на його вiдтворення, постановку i т.д.) i без виплати авторськоi винагороди. Проте при цьому повиннi дотримуватися винятковi безстроковi права авторiв - право авторства, право на авторське iм'я, право на захист твору i репутацii автора (право на недоторканнiсть твору).

Вiльне використання авторських прав у деяких випадках, що допускаються законом, можливо i при життi автора тАУ при цитуваннi, використаннi в навчальних цiлях у якостi iлюстрацiй, при вiдтвореннi в засобах масовоi iнформацii для загального розголосу статей по поточних економiчних, полiтичних, соцiальних, релiгiйних питаннях, використання привселюдно вимовлених полiтичних промов, виступiв, доповiдей i в iнших випадках. При цьому повиннi дотримуватися такi умови:

1) це можливо тiльки у випадках, зазначених у законi ;

2) тiльки у вiдношеннi правомiрно опублiкованих творiв;

3) з обов'язковим зазначенням iменi автора ;

4) з зазначенням джерела (видання) ;

5) iз дотриманням недоторканностi твору.

Поряд з авторськими правами названий Закон докладно регулюi вiдносини в сферi сумiжних прав. Подiбну назву цi права одержали тому, що особи, володiючi ними, творчо використовують створенi iншими особами твори, i вони не розглядаються як автори виконуваних чи записуваних i вiдтворюваних творiв. Об'iктом для iхнiх прав слугуi саме виконання або звуко- i вiдеозапис. Тому в порiвняннi з авторськими цi права носять у визначенiй мiрi обмежений характер i зводяться по сутi до дозволу (згоди) на вiдтворення (використання) i вимозi вiдповiдноi оплати.

Вiдповiдно до ст. 31 Закону ВлПро авторське право i сумiжнi праваВ» виконавцi здiйснюють своi права за умови дотримання ними прав авторiв творiв що виконуються. Виробники фонограм i органiзацii вiщання повиннi дотримуватись, творчо використовати створенi iншими особами твори, i вони не розглядаються як автори виконуваних чи записуваних i вiдтворених ними творiв. Об'iктом для iх прав служить саме виконання або звуко- i вiдеозапис. Тому в порiвняннi з авторськими цi права носять у визначенiй мiрi обмежений характер i зводяться по
сутi до дозволу (згодi) на вiдтворення (використання) i вимозi вiдповiдноi оплати.

Вiдповiдно до ст. 31 Закону ВлПро авторське право i сумiжнi праваВ» виконавцi здiйснюють своi права
за умови дотримання ними прав авторiв творiв
що виконуються. Виробники фонограм i органiзацii вiщання повиннi додержуватися права авторiв i виконавцiв. Органiзацii вiщання повиннi додержуватися права авторiв,
виконавцiв i виробникiв фонограм.

3.3 Сумiжнi права

Це права виконавцiв, виробникiв фонограм i органiзацiй радио- i телемовлення.

Вони i сумiжними стосовно авторських прав, тобто це права близькi, що примикають, пов'язанi з авторськими. РЗхня роль свого роду посередницька тАУ мiж авторами i широкою аудиторiiю. Водночас вони i вторинними стосовно авторських прав, тому що забезпечують використання творiв авторiв. Сумiжнi права забезпечують захист творчоi працi осiб, що доводять твори авторiв до широкоi аудиторii, вiд нелегального використання результатiв iхньоi роботи.

Специфiка сумiжних прав:

1) вони пов'язанi з використанням певних технiчних пристроiв (тому вони з'явилися лише в XX сторiччi, iз розвитком технiчного прогресу тАУ винаходу звуко- i вiдеозапису, радiо, кiно, телебачення, штучних супутникiв) ;

2) об'iкти сумiжних прав закрiплюються на матерiальних носiях (наприклад, наявнiсть запису виконання на магнiтних плiвках, касетах, видеоплiвках);

3) здiйснювати виконання, можливо повторно, нескiнченно, перед практично необмеженою аудиторiiю i без живоi участi самого виконавця.

3.4 Суб'iкти сумiжних прав

Суб'iктами сумiжних прав являються:

1) виконавцi (актори, музиканти, режисери, диригенти i т.д.) ;

2) виробники фонограм (особи, котрi першими виконали звуковий запис виконання) ;

3) органiзацii ефiрного або
кабельного вiщання (тi, що самi або за замовленням створили передачу i за рахунок яких створена передача).

Суб'iкти сумiжних прав повиннi мати договiр з автором твору, а виробники фонограм i органiзацii ефiрного i кабельного вiщання - ще й договiр з виконавцем. Всi суб'iкти сумiжних прав мають виключне право на використання твору (виконання, постановки, фонограми, передачi). Це означаi, що iншi особи повиннi одержувати дозвiл на первинний запис виконання, постановки,
передачу в ефiр або по кабельнiй мережi вiд суб'iктiв цих прав. Вони дають також дозвiл на вiдтворення фонограми, додатки до неi, переробку i ряд iнших дiй. Суб'iкти сумiжних прав мають також право на винагороду. Цi права регулюються за допомогою договорiв iз користувачами, а збiр i виплата винагороди - спецiальними органiзацiями, що керують сумiжними правами, якi створюються iхнiми суб'iктами. Термiн дii сумiжних прав - 50 рокiв.

Винятками i випадки, коли припускаiться використання записiв виконання, постановок, фонограм, програм передач транслюючих органiзацiй без одержання дозволу (без згоди) iхнiх суб'iктiв. Це допускаiться при:

1) використаннi винятково з метою навчання i наукового дослiдження ;

2) для цитування у формi невеликих уривкiв в iнформацiйних цiлях ;

3) включення в огляд про поточнi подii невеликих уривкiв; використання в особистих цiлях.

4. Цивiльно-правовi засоби захисту авторських i сумiжних прав

До загальногромадянських засобiв вiдносяться :

1) визнання права;

2) вiдновлення права;

3) припинення дiй, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

4) вiдшкодування збиткiв;

5) визнання угоди (договору) недiйсним;

6) стягнення особливоi неустойки при невчаснiй оплатi.

Особливi (додатковi) засоби захисту, передбаченi спецiальним (авторським) законодавством :