Право як спецiальне соцiальне явище
Змiст
Форми права | 2 |
Типи права | 4 |
Право як спецiальне соцiальне явище | 6 |
Взаiмозв’язок права i держави | 8 |
Права людини: визначення, подiл | 9 |
Права нацii: визначення, подiл | 11 |
Функцii права | 12 |
Список використаноi лiтератури | 13 |
Форми права
Форма права - це державно-офiцiйнi способи закрiплення i зовнiшнього прояву правових норм,щозасвiдчують iх загальнообов"язковiсть.
Розрiзняють такi форми права:
правовий звичай - санкцiоноване державою звичаiве правило, що маi загальнообов"язковий характер та гарантоване його примусовою силою;
релiгiйно-правовi норми - санкцiонованi державою церковнi канони та iншi норми, яким надаiться загальнообов"язковий характер;
правовий прецедент - судовеабо адмiнiстративнерiшення по конкретнiй юридичнiй справi, якому надаiться обов"язковезначення при розвязаннi всiх наступних аналогiчних справ;
нормативно-правовий акт - письмовий документ компетентного органу держави, вякому закрiплено правила поведiнки загального характеру, що забезпечуiться державою;
нормативний договiр - правило поведiнки загального характеру, що встановлюiться за взаiмною домовленiстю кiлькох суб"iктiв i забезпечуiться державою;
мiжнародно-правовi акти - норми мiжнародного спiвтовариства, якi з санкцii держави поширюються на ii туриторii.
Основним джерелом права Украiни i нормативно-правовий акт. Це пояснюiться тим, що iвн даi можливiсть:
найбiльш чiтко сформулювати змiст прав тв обов"язкiв;
вiдносно швидко довести змiст до адресатiв норми;
створити умови до адекватного розумiння i застосування норми;
оперативно змiнювати чи вiдмiняти норму;
здiйснювати систематизацiю норм i полегшити користування ними.
РЖснують внутрiшнi та зовнiшнi форми права. Внутрiшня форма права характеризуiться вiдповiдною сукупнiстю правових норм, що об’iднуються в iнститути, пiдгалузi i галузi права.
РЖнститут права:
певна сукупнiсть правових норм, що регулюють однорiднi суспiльнi вiдносини, зв’язанi мiж собою як самостiйна вiдокремлена група;
сукупнiсть норм права, таких суттiвих i самостiйних, що утворюють окремий iнститут права в межах комплексноi галузi права;
сукупнiсть правових норм, що регулюють окремий вид чи рiв суспiльних вiдносин i становлять вiдокремлену частину галузi права.
Ознаки iнституту права: наявнiсть сукупностi нормативних приписiв; юридична однорiднiсть названих приписiв; об’iднання правових норм стiйкими закономiрностями i зв’язками, якi вiдбиваються в юридичних приписах i в цiлому в юридичнiй конструкцii.
Пiдгалузь права тАУ об’iднання iнститутiв права в межах конкретноi галузi права, яке мiстить загальний i предметний iнститути чи iхнi асоцiацii.
Галузь права тАУ це сукупнiсть правових норм (приписiв) iнститутiв права, що регулюють певну сферу суспiльних вiдносин у межах конкретного предмета i методу правового регулювання з урахуванням принципiв i завдань такого регулювання.
Серед нормативно-правових актiв розрiзняють закони i пiдзаконнi акти.
Закони - нормативнi акти вищого представницького органу влади, що регулюють найбiльш важливi суспiльнi вiдносини i мають найвищу юридичну силу що до iнших нормативно-правових актiв.
Пiдзаконнi закони - це акти компетентних органiв, що видаються на пiдставi закону, вiдповiдно до його положень i на його виконання. До iх числа належать:
укази Президента Украiни;
постанови Верховноi Ради Украiни та ii Президii;
декрети та постанови Кабiнету Мiнiстрiв Украiни;
Ради Мiнiстрiв Республiки Крим;
рiшення, нормативнi ухвали мiсцевих Рад народних депутатiв;
РЖнструкцii, вказiвки та накази керiвникiв мiнiстерств i державних вiдомств Украiни;
рiшення виконкомiв мiсцевих Рад;
накази та iнструкцii адмiнiстрацii пiдприiмств, установ та органiзацiй.
Норма права маi внутрiшню структуру, яка виражаiться в ii внутрiшньому подiлi на окремi елементи, що зв’язанi мiж собою: гiпотезу, диспозицiю i санкцiю.
Гiпотеза тАУ частина норми права, яка мiстить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхiдно здiйснювати правило, що мiститься в диспозицii.
Диспозицiя тАУ частина норми, що мiстить суб’iктивнi права та юридичнi обов’язки, тобто само правило поведiнки.
Санкцiя тАУ така частина норми права, в якiй подано юридичнi наслiдки виконання чи невиконання правила поведiнки, зафiксованого в диспозицii. Санкцii можiть бути каральними (штрафними), вiдновними чи заохочувальними (позитивними).
Диспозицii, гiпотези та санкцii за складом подiляються на простi, складнi та альтернативнi, а за ступенем визначеностi змiсту тАУ на абсолютно чи вiдносно визначенi.
Типи права
Об’iктивне та суб’iктивне право.
Право - це соцiальне явище, що може розглядатись як iднiсть об'iктивного i суб'iктивного.
Об'iктивним правом вважаiться тому, що воно, хоча i i соцiальним явищем, дано людям як реальний факт об'iктивноi дiйсностi. Загальнообов'язковi правила поведiнки встановлюються i iснують незалежно вiд iндивiдуальноi свiдомостi суб'iкта.
Будучи об'iктивним, право матерiалiзуiться в формi одного джерел права. Особа приймаi iх змiст як факт, що незалежить вiд ii особистих переживань чи вiдношення до нього. Вона не замислюiться своiм вiдношенням до норми, а повинна виконувати ii. Застосування права до кожного конкретного випадку i його перехiд вiд об'iктивного до суб'iктивного. Таким чином, доки норма права i загальною i поширюiться на всi випадки конкретноi сфери життiдiяльностi - вона i об'iктивною. Основною ii вимогою i вiдповiднiсть соцiальним, економiчним, полiтичним та iн. факторам об'iктивноi дiйсностi, що викликали ii до життя. Коли ж вона торкаiться конкретноi ситуацii i реалiзуiться в поведiнцi суб'iкта - вона стаi суб'iктивною. Вiдтодi вона повинна вiдповiдати вкладеному змiсту, конкретним обставинам випадку та адекватним вiдображенням змiсту в свiдомостi.
Отже, суб'iктивним право стаi в площинi спiввiдношення матерiального буття i суспiльноi свiдомостi. Воно i саме таким, оскiльки характеризуi певнi можливостi (свободи), що належать суб'iкту як учаснику суспiльного життя.
Суб'iктивне право i закрiпленою правовими засобами можливiстю чинити активнi дii самостiйно; вимагати активних дiй вiд iнших суб'iктiв; звертатись до держави за захистом прав.
Суб'iктивний зв'язок являi собою закрiплену правом необхiднiсть певноi поведiнки.
РЖснуi зв'язок мiж об'iктивним i суб'iктивним в правi.
Суб'iктивне право передбачаi необхiднiсть закрiпленна в правових нормах держави, що мають об'iктивний характер. А Об'iктивне право знаходить свою реалiзацiю через права i обов'язки громадян, вiдбиваiться в iх свiдомостi i конкретизуiться в iх поведiнцi.
Публiчне та приватне право.
РД рiзнi критерii подiлу права на публiчне i приватне. Так, якщо певне право належить iндивiдовi, як приватнiй особi, то це сфера приватного права, якщо цi права належать йому, як громадяниновi, - публiчного права. Критерiiм подiлу також може бути мета, на досягнення якоi скероване право. Якщо право скероване на iнтереси окремоi особи тАУ приватне право, якщо на метi i задоволення iнтересiв держави або суспiльства вцiлому тАУ це сфера публiчного права. Отже, норми приватного права стосуються окремих громадян та iхнiх iнтересiв, норми публiчного права, насамперед, визначають функцiонування самоi державноi органiзацii i мають на метi задоволення iнтересiв суспiльства.
Природне та позитивне право.
Природне право не i сукупнiстю норм формального права, а сукупнiстю моральних i, водночас, правових вимог. Визнавання iснування природного права маi не тiльки теоретичне, але й практичне значення, бо коли i можливим наближення права до iдеi справедливостi, то це може статися лише остiльки, оскiльки над позитивним правом стоiть вище право тАУ моральне, або природне право, яке служить для позитивного права одночасно основою, критерiiм й iдеалом.
Пiд позитивним правом розумiiмо всю сукупнiсть чинних правових норм певноi держави, а також сукупнiсть норм, якi регулюють мiждержавнi вiдносини. Сам термiн позитивне право означаi, по-перше, що це норми (правила), встановленi або санкцiонованi певним зовнiшнiм авторитетом i якi виконуються пiд впливом певного зовнiшнього впливу, а не з власноi волi чи з моральноi свiдомостi конкретноi особи. По-друге, позитивiзм права полягаi в тому, що його норми реально дiють i впливають на поведiнку людей, тобто вони здiйснюють певний позитивний вплив.
Право як спецiальне соцiальне явище
Кожне суспiльство потребуi не лише системи пiдкорення, але й упорядкуванна системних вiдносин, тобто соцiального регулювання.
Воно здiйснюiться за допомогою соцiальних норм - правил поведiнки загального характеру, що регулюють рiзнi сфери суспiльних вiдносин, мають певний змiст i забезпечуються рiзними засобами соцiального впливу.
Соцiальнi норми можна розмежувати i згрупувати таким чином.
За змiстом розрiзняють полiтичнi, органiзацiйнi, культурнi, естутичнi, технiчнi та iншi норми.
Полiтичнi норми регулюють вiдносини мiж класами, нацiями, народностями iх участь в органах державноi влади i органiзацii держави, вiдносин держави з iншими елементами полiтичноi системи суспiльства.
Органiзацiйнi норми закрiплюють структуру, порядок створення i дiяльностi державних органiв i об"iднань громадян.
Норми культури - це правила культурноi поведiнки людей. В них вiдображуiться духовний розвиток народу.
Естетичнi норми встановлюють правила поведiнки людей в звязку з уявленнями про красоту людських вчинкiв (норм етикету).
Технiчнi норми - правиланеобхiдного,доцiльного поводження людей зпредметами природи,знаряддями працi та iншими технiчними засобами. До них належать iструкцii про користування електропобутовими приладами, правила виконання певних будiвельних робiт, норми витрачення сировини, топлива та iншi нормативи.
Норми права- норми, якi встановлюються i охороняються державою.
Норми моралi- це норми, принципи, правила поведiнки, якi склались в суспiльствi пiд впливом громадськоi думки i у вiдповiдностi з обумовленими економiчним базисом уявленнями людей про добре, зле, обов"язок справедливiсть, честь тощо, i забузпечуються в результатi внутрiшнього переконання та засобами громадського впливу.
Звичаi - це норми, якi склались iсторично, закрiпились у суспiльнiй практицi в результатi багаторазового застосування певного роду вiдносин i ввiйшли в звичку дiй людини, колективу людей.
Дуже близькi до звичаiв традицii - способи поведiнки людей, соцiальних груп, якi склались в суспiльствi i передаються з поколiння в поколiння.
Норми громадських органiзацiй- це норми, якi встановлюються i охороняються громадськими органiзацiями. Деяким з них держава надаi обов"язковiсть.
Релiгiйнi норми - норми, що регулюють поведiнку i специфiчнi культовi дii, якi заснованi на вiрi в iснування бога (богiв). Вони вiдображенi в Статутах, священних книжках, iнших релiгiйних документах.
Особливостями правових норм порiвняно з iншими соцiальними нормами i те,
що вони виникають, коли формуiться держава;
встановлюються або санкцiонуються державою;
виражають волю виробничоi частини суспiльства;
утворюють внутрiшньо-узгоджену систему;
формулюють правила поведiнки у виглядi прав i обов"язкiв;
формально визначеннi i мають чiтко визначенi форми зовнiшнього виразу.
Соцiальна цiннiсть i призначення права можуть бути охарактеризованi як здатнiсть служити засобом i метою для задоволення потреб соцiальноi справедливостi, прогресивних iнтересiв громадян i суспiльства в цiлому. Соцiальна цiннiсть i соцiальне призначення права характеризуiться такими його проявами:
Право визначаiться як мiра свободи й недоторканостi людини, окреслюi межi свободи, скеровуiться на виключення з соцiального життя свавiлля, безконтрольностi та беззаконня.
Воно об’iднуi в собi загальну волю учасникiв суспiльних вiдносин, впливаi на поведiнку й дiяльнiсть людей через узгодження iх специфiчних iнтересiв.
Цiннiсть i призначення права полягаi в тому, що воно i виразником соцiальноi справедливостi, виступаi критерiiм правильного розподiлу матерiальних благ, утвердженням рiвностi та правового статусу людини в суспiльствi.
Право являi собою джерело оновлення суспiльства, виступаi в демократичному громадянському суспiльствi як чинник прогресивного соцiального розвитку.
Як явище культури i цивiлiзацii воно маi планетарний характер i забезпечуi вирiшення проблем мiжнацiонального та мiжнародного характеру.
Праву як особливому виду соцiальних норм притаманнi певнi ознаки. Вони дають можливiсть встановити вiдмiнностi правових норм поведiнки у первiсному соцiально однорiдному суспiльствi; показати мiсце норм права серед iнших соцiальних норм державного суспiльства; визначити поняття та властивостi права як основного засобу державного регулювання суспiльних вiдносин.
Взаiмозв’язок держави i права
Держава здiйснюючи полiтичну владу в громадянському суспiльствi:
пiдпорядковуi свою дiяльнiсть служiнню цьому суспiльству;
забезпечуi рiвнi можливостi для всiх людей у всiх сферах iхньоi життiдiяльностi на засадах соцiальноi справедливостi й милосердя;
не втручаiться в особисте життя людини;
регулюi суспiльнi вiдносини в межах чинноi конституцii, законiв та iнших джерел права.
Право як юридичне явище i держава як полiтична органiзацiя влади виникли одночасно i тiсно взаiмозв’язанi.
Право залежить вiд держави, оскiльки:
виникаi як iнституйована система джерел, що встановлюються чи санкцiонуються державними органами i службовими особами, а це означаi, що юридичне право походить вiд держави;
i бiльш-менш сталим i недоторканим завдяки державi;
завдяки державi та ii органам впроваджуiться в життя;
його авторитетнiсть i престижнiсть залежать вiд держави;
сутнiсть права вiдображаi соцiальну сутнiсть i призначення державноi органiзацii.
Але слiд мати на увазi, що право маi вiдносну самостiйнiсть i впливаi на державу (ii органи), а отже, i держава залежить вiд права, бо право:
обмежуi в демократичному суспiльствi державну владу;
упорядковуi державну владу через процесуальну i процедурну форму;
дозволяi державним органам вiдповiднi дii;
органiзовуi побудову, структуру, вдосконалення й розвиток державних органiв, визначаi iхнi функцiонування;
надаi державним органам престижностi i авторитетностi.
Права людини. РЗРЗ визначення, подiл
Права людини тАУ це певнi можливостi людини, якi необхiднi для ii iснування та розвитку в конкретно-iсторичних умовах, об’iктивно визначаються досягнутим рiвнем розвитку людства i мають бути загальними та рiвними для всiх людей.
У кожнiй державi основнi права людини закрiплюються насамперед в основному ii законi тАУ Конституцii. У поточних законах та в iнших пiдзаконних нормативно-правових актах передбачаються юридичнi процедури, порядки, механiзми здiйснення, реалiзацii на практицi основних прав людини, закрiплених у конституцii.
В Загальнiй декларацii прав людини, яка була проголошена i затверджена Генеральною асамблеiю ООН 10 грудня 1948р., сказано:
1.Всi люди народжуються вiльними та рiвними у своiй гiдностi та правах. Вони надiленi розумом та совiстю i повиннi дiяти у вiдношенi один до одного в дусi братерства;
2.Кожна людина повина мати всi права i всi свободи, проголошенi цiiю Декларацiiю, незалежно вiд раси, кольору шкiри, статi, мови, релiгii, полiтичних або iнших переконань, нацiонального чи соцiального походження, майнового, станового або iншого становища;
3.Кожна людина маi право на життя, свободу i особисту недоторканiсть;
4.Нiхто не повинен бути у рабствi або пiдневiльному станi;
5.Нiхто не повинен зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського або такого, що принижуi гiднiсть людини, поводження та покарання;
6.Всi люди рiвнi перед законом i мають право на рiвний iх захист перед законом вiд любоi дискримiнацii i вiд пiдбурюваня до такоi дискримiнацii;
7.Кожна людина маi право на ефективне поновлення у правах компетентними нацiональними судами в разi порушення ii основних прав, наданих iй конституцiiю або законом;
8.Нiхто не може зазнавати безпiдставного арешту, затримання або вигнання;
9.Нiхто не може зазнавати безпiдставного втручання в його особисте i сiмейне життя, безпiдставного посягання на недоторканiсть його житла, таiмницю його корнспонденцii або на його честь i репутацiю. Кожна людина маi право на захист вiд такого втручання або таких посягань;
10.Кожна людина маi право вiльно пересуватися i обирати собi мiсце проживання у межах кожноi держави. Кожна людина маi право покинути будь-яку краiну, включаючи i свою власну, i повернутися у свою краiну.
11.Кожна людина маi право на громадянство. Нiхто не може бути безпiдставно позбавлений громадянства або права на своi громадянство;
12.Чоловiки i жiнки, якi досягли повнолiття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, нацiональностi або релiгii одружуватися i засновувати сiм’ю. Шлюб може укладатись при вiльнiй i повнiй згодi сторiн, що одружуються. Сiм’я i природним i основним осередком суспiльства i маi право на захист з боку суспiльства та держави.
13.Кожна людина маi право на свободу думки, совiстi i релiгii;
14.Кожна людина маi право на свободу переконань i на вiльне iх виявлення: це право включаi свободу безперешкодно дотримуватися своiх переконань та свободу шукати, одержувати та поширювати iнформацiю та iдеi будь-якими засобами i незалежно вiд державних кордонiв.
Виходячи iз змiсту Конституцii Украiни та вiдповiдних мiжнародно-правових актiв всю сукупнiсть прав i свобод прийнято роздiляти на такi групи:
1.полiтичнi права i свободи;
2.особистi права i свободи;
3.соцiально-економiчнi та культурнi права.
Права нацii. РЗРЗ визначення i подiл.
Основнi права нацii тАУ це певнi можливостi кожноi нацii, якi необхiднi для нормального ii iснування та розвитку в конкурентно-iсторичних умовах, об’iктивно зумовленi досягнутим рiвнем розвитку людства i мають бути загальними та рiвними для всiх народiв та нацiй. Потрiбно вiдрiзняти права нацii i народу, оскiльки в суспiльствi та державi може iснувати кiлька нацiй. В умовах багатонацiональностi права нацiй обумовленi правами держави i всього суспiльства. Всi цi права знайшли своi вiдображення в Декларацii про державний суверенiтет Украiни, в Актi проголошення незалежностi Украiни, в Декларацii прав нацiональностей Украiни, в Законi ВлПро нацiональнi меншиниВ», та iнших законодавчих актiв. Основнi права нацii можна класифiкувати на фiзичнi, етнiчнi, культурнi, економiчнi, полiтичнi. Право на самовизначення або на державну самоорганiзацiю належить до найважливiших, визначальних прав всього народу, а не окремоiнацii, яка може iснувати в суспiльствi i державi. Цi питання викладенi в Резолюцii ООН ВлПраво народiв i нацiй на самовизначенняВ» (1952 р.).
Функцii права
Функцii права тАУ це основнi напрямки його впливу на суспiльнi вiдносини. Призначення функцiй полягаi в тому, щоб визначити роль права у громадянському суспiльствi, його впливу на суспiльнi вiдносини мiж людьми.
Функцii права подiляють на загальносоцiальнi та спецiальнi юридичнi.
До загальносоцiальних вiдносяться:
гуманiстична тАУ право охороняi та захищаi права людства, народу, людини;
органiзаторсько-управлiнську тАУ право суб’iктiв на розв’язання економiчних i соцiальних проблем;
iнформацiйну тАУ право iнформуi людей про волю законодавця;
оцiнно-орiiнтувальну тАУ поведiнка людей оцiнюiться з огляду на закони держави, вказуi на безконфлiктнi, соцiально допустимi способи й засоби задоволення потреб людини в межах правомiрноi поведiнки;
iдеологiчно-виховну тАУ право формуi у людини певний свiтогляд, виховуi в неi зразки правомiрноi поведiнки;
гносеологiчну (пiзнавальну) тАУ право само виступаi як джерело знань.
До спецiальних юридичних функцiй права вiдносять регулятивну та охоронну.
Регулятивна функцiя спрямована на врегулювання суспiльних вiдносин способом закрiплення поведiнки в тих чи iнших галузях чи iнститутах права.
Охоронна функцiя спрямована на охорону вiдповiдноi системи суспiльних вiдносин, на забезпечення iхньоi недоторканостi з боку правопорушникiв, зменшення чи усунення iх iз повсякденного життя.
Список використаноi лiтератури
Основи держави i права.Методичнi рекомендацii для абiтурiiнтiв / С.В.Бобровник, С.Я.Лисенков, О.М.Молявко та iн.; К-1993
Т.Г.Андрусяк. Теорiя держави i права. тАУ Львiв.: Фонд ВлПраво для УкраiниВ», 1997.
Правознавство: навч. посiбник / за ред. В.В.Копiйчикова.- К.: Юрiнком РЖнтер, 1998.
Правознавство / за ред. М.Настюка, М.Ф.Костицького, тАУ Львiв: Свiт, 1994.
ЛЬВРЖВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ iм.РЖ.Я.ФРАНКА
Реферат на тему: Право як загольносоцiальне явище
Виконав студент ЕкФ-22с Прокопенко Дмитро
ЛЬВРЖВ - 1998 |
_
Вместе с этим смотрят:
"Заказные" убийства и их предупреждение
"Зеленые", как субъект мировой политики
"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины
"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки
"Русская Правда" как памятник Древнерусского права