Судебная реформа на Украине (Судова реформа в УкраiнЁ)

АКАДЕМРЖЯ ПРАЦРЖ РЖ СОЦРЖАЛЬНИХ ВРЖДНОСИН

ФЕДЕРАЦРЖРЗ ПРОФСПРЖЛОК УКРАРЗНИ

Юридичний факультет

Кафедра теорii та iсторii держави i права

КУРСОВА РОБОТА

на тему: ВлСУДОВА РЕФОРМА 1864 р. В УКРАРЗНРЖВ»

Науковий керiвник:

Кудiн С. В.

Виконав:

студент 11-i групи

юридичного факультету

Зiгель Сергiй Юрiйович

Киiв 2001.

ЗМРЖСТ

1. Вступ ................................................тАж. 3

2. Дореформений суд в Украiнi..тАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж4

3. Передумови i пiдготовка судовоi реформи 1864 року. ...тАж...тАж. 7

1. Передумови судовоi реформи 1864 р.;

а) розкладання i криза фортечного ладу;

б) революцiйна боротьба проти царського суду.

2. Пiдготовка судовоi реформи 1864 р.

4. Судова реформа 1864 року. ................................11

5. Судовi статути (20 листопада 1864 року). ..................тАж..18

6. Висновок. ...............................................20

7. Список лiтератури. .......................................22

1. ВВЕДЕННЯ

Судова реформа XIX столiття в Росii - реформа судовоi системи i судочинства. Викликана капiталiстичними вiдношеннями, що развивавлись у краiнi, судова реформа вiдбила класовi iнтереси буржуазii, проводилася на основi судових статутiв, прийнятих 20 листопада 1864 року ВлЗаснування судових установленьВ», статути карного i цивiльного судочинства, стомившись про покарання, що накладаються свiтовими суддями. На околицях Росiйськоi iмперii статути вводилися зi значними змiнами; остаточно процес був завершений лише до 1896 року.[1]

Судова реформа 1864 року звичайно трактуiться в лiтературi як найбуржуазнiша з усiх реформ того часу. Дослiдники вважають ii самою послiдовною. Дiйсно, у принципах, на яких побудована реформа, буржуазна iдеологiя вiдбилася найбiльше повно. В жоднiй iншiй реформii цього немаi, - там охоронний момент, захист iнтересiв дворянства, царату виявляються зi всiiю повнотою. Звичайно, треба мати на увазi, що суд та правосуддя - це системи, iз якими громадянин зiштовхуiться не повсякденно, вiн може прожити життя, жодного разу не побувавши в судi. У цьому значеннi для пiдданних Росiйськоi iмперii судова реформа була менш важлива, нiж iншi. Водночас у судi зiштовхуються не стiльки мiжкласовi, скiльки внутрiшньокласовi вiдносини. Дворяни позиваються з дворянами, купцi з купцями. Отже, усякого роду процесуальнi гарантii важливi для всiх верств суспiльства, у тому числi i для експлуататорськоi верхiвки. Судова реформа торкнула iнтересiв усiх класiв, усiх прошаркiв Росiйського суспiльства.

Судова реформа, як i всi реформи 60-70-х рокiв, була наслiдком визначеноi кризи росiйського товариства, у тому числi i так називаноi кризи верхiв, пiд яким розумiють звичайно усвiдомлення панiвним класом та правлячою верхiвкою необхiдностi тих або iнших змiн. Треба сказати, що судовоi реформи бажали, здаiться, бiльше, нiж селянськоi. Якщо бiльшiсть помiщикiв усупереч здоровому глузду не хотiло розкрiпачення селян, то в реформi суду були зацiкавленi усе, крiм, хiба що, кондових суддiвських чиновникiв, що мають недурний прибуток вiд неправосуддя i не бажаючих пристосовуватися до нових порядкiв. РЖ, зрозумiло, прихильником судовоi реформи, як i реформи селянськоi, виступав у першу чергу сам iмператор Олександр II, а так само його брат Костянтин Миколайович, що притримувався навiть бiльш радикальних поглядiв.

2. ДОРЕФОРМЕНИЙ СУД В УКРАРЗНРЖ

Рiзноманiтнi важелi державноi машини самодержавства почали виявляти свою нездатнiсть до середини XIX столiття, але, мабуть, жоден з органiв державного апарату не знаходився в настiльки кепському станi, як судова система. Для дореформеного суду характерна множиннiсть судових органiв, складнiсть i заплутанiсть процесуальних вимог, неможливiсть часом визначити коло справ, якi повиннi пiдлягати розгляду тому або iншому судовому органу. Справи нескiнченно перекочовували з одного суду в iнший, найчастiше повертаючись у першу iнстанцiю, вiдкiля знову починали довгий шлях нагору, на що нерiдко iшли десятилiття.

РЖнший порок дореформеного суду - хабарництво. Поряд iз свавiллям i неуцтвом чиновникiв, типове для всiх ланок державного апарату, це явище тут набуло настiльки жахливого всеохоплюючого розмаху, що його змушенi були визнати навiть найзавзятiшi захисники самодержавно-крiпосницьких порядкiв. Переважна бiльшiсть судових чиновникiв розглядали свою посаду як засiб наживи i самим безцеремонним способом вимагали хабарi з усiх, хто звертався до суду. Спроби уряду боротися з хабарництвом не давали нiяких результатiв, тому що цей порок охопив увесь державний апарат. Вкрай низька загальна, освiдченнiсть суддiв, не говорячи вже про освiдченнiсть юридичну, зумовлювала фактичне зосередження усiii справи правосуддя в руках канцелярських чиновникiв i секретарiв.

У дореформеному судi панувала iнквiзицiйна (розшукова) форма судочинства. Процес проходив у глибокiй таiмницi. Принцип писемностi припускав, що суд вирiшуi справа не на основi живого, безпосереднього сприйняття доказiв, особистого ознайомлення з усiма матерiалами справи, безпосереднього усного допиту обвинувачуваного, пiдсудного, свiдкiв, а спираючись не письмовi матерiали, отриманi пiд час слiдства. Та й докази оцiнювалися по формальнiй системi. РЗхня сила заздалегiдь визначалася законом, що твердо встановлював, що може, а що не може бути доказом. Закон же встановлював i ступiнь достовiрностi доказiв, дiлячи iх на недосконалi i досконалi, тобто такi, що давали пiдставу для остаточного вироку i не могли бути спростованi пiдсудним.

Рiзкiй критицi пiддавали росiйську судову систему революцiйнi демократи (А. Н. Радищев, декабристи, А. И. Герцен, Н. П. Огарьов) i революцiонери-рiзночинцi. РЖ навiть страшеннi реакцiонери не могли не визнати необхiднiсть ii реформи.

Що ж являв собою дореформений суд в Украiнi? У Слобiдсько-Украiнськiй, Херсонськiй, Катеринославськiй (тепер Днiпропетровська обл.) i Таврiйськiй губернiях судову систему привели вiдВнповiдно до судовоi системи корiнних губернiй ЦентральВнноi Росii. Судами першоi iнстанцii були становi суди: у повiтах тАФ земськi суди для дворян i селян; у мiстах тАФ магiстрати та ратушi для купцiв i мiщан. Другою iнстанВнцiiю для них вважалися губернськi суди (палата кримiнального i палата цивiльного суду). Окрiм того, в Одесi створили ще комерцiйний суд, а у губернiях тАФ совiснi суди для розгляду справ про злочини божевiльних i неВнповнолiтнiх та надвiрнi суди, якi розглядали кримiнальнi та цивiльнi справи осiб, станову належнiсть яких нелегко було визначити (рiзночинцi), а також чиновникiв i вiйВнськовослужбовцiв, котрi тимчасово перебували там у спраВнвах служби.

У правобережних (Киiвськiй, Волинськiй i Подiльськiй) губернiях структура судовоi системи була iншою. Судову систему тут очолював головний суд, який став апеляцiйВнною iнстанцiiю для судiв повiтових, пiдкоморських, магiВнстратiв i ратуш. Повiтовий суд вважався становим судом для дворян i селян, магiстрати i ратушi тАФ становими суВндами у мiстах. Пiдкоморський суд тАФ це становий суд першоi iнстанцii у межових справах. Совiснi суди у цих губернiях не iснували.

Головний суд складався з двох департаментiв тАФ циВнвiльних i кримiнальних справ. Компетенцiя суду була одВннотипна з компетенцiiю палат кримiнального i цивiльВнного суду iнших губернiй. Окрiм цього, у зв'язку з вiдВнсутнiстю у цих губернiях совiсних судiв, головним судам були пiдсуднi також справи про малолiтнiх i божевiльних злочинцiв. Пiсля розгляду в головному судi цi справи поВнступали в обов'язковому порядку в 5-й департамент СеВннату. До пiдсудностi головного суду належали також справи, якi становили компетенцiю надвiрних судiв до iх лiквiдацii у Волинськiй i Подiльськiй губернiях 1802 p. На вироки та рiшення головного суду апеляцiя i скарги подавалися до Сенату.

Виконання судових вирокiв вiдповiдно до ЛитовськоВнго статуту проводили у повiтах повiтовi, а в мiстах тАФ мiськi суди. У 1812 p. був уведений iдиний у всiй РосiйВнськiй iмперii порядок виконання судових вирокiв: воно передавалося у мiстах тАФ мiськiй полiцii, повiтах тАФ нижВннiм земським судам.

Судова система у Лiвобережнiй Украiнi за мiсцевими особливостями була подiбна до системи Правобережноi Украiни. Головною судовою iнстанцiiю вважався генеральВнний суд, що мав таке ж значення, як палати кримiнальВнного та цивiльного суду в Слобiдсько-Украiнськiй, ХерсонВнськiй, Катеринославськiй, Таврiйськiй губернiях i головВнний суд у губернiях Правобережноi Украiни. Особливiстю генерального суду було те, що старшому з генеральних суддiв доручалось у випадку вiдсутностi губернатора i вiВнце-губернатора тимчасове управлiння губернiiю. ГенеВнральний суд складався з двох департаментiв, кожен з яких укомплектовувався генеральним суддею та двома радниВнками, призначеними урядом i п'ятьма засiдателями, котВнрi обиралися вiд дворянства кожнi три роки. Повiтовий i пiдкоморський суди будь-яких вiдмiнностей порiвняно з суВндами у Киiвськiй, Волинськiй i Подiльськiй губернiях не мали.

Дiяльнiсть усiх судiв у губернiях була пiдконтрольною губернаторам. Кримiнальнi справи в обов'язковому порядВнку подавалися губернаторам для ознайомлення. У випадку розбiжностi мiж думкою губернатора i вироком суду спраВнва передавалася до Сенату. Останнiй, як правило, пiдВнтримував думку губернатора, позбавляючи сили вирок кримiнальноi палати, головного або генерального суду.

Деякi особливостi у губернiях Украiни впродовж 30-х рокiв XIX ст. були лiквiдованi. Так, генеральний i головнi суди перетворили на палати кримiнального i цивiльного суду, голови яких призначалися iмператором за поданням мiнiстра юстицii, а радники тАФ мiнiстром юстицii. Судова система в Украiнi доповнювалася селянськими судами, що розглядали дрiбнi цивiльнi та кримiнальнi справи на пiдВнставi звичаiвого права. У судах була запроваджена роВнсiйська мова.

3. Передумови i пiдготовка судовоi реформи 1864 року.

Кримська вiйна 1853-1856 р., що закiнчилася поразкою Росii, показала економiчну, полiтичну i вiйськову неспроможнiсть царату, виявивши пороки i виразки соцiально-економiчноi системи.

ВлРЖснуючий в краiнi зсув законодавчоi, виконавчоi i судовоi влади сприяi розвитку бюрократизму. Нам, росiйським, потрiбно виховати в собi почуття поваги до закону, тому що ми звикли прибiгати до темних i негласних шляхiв повз вiдкритих i законних, коли хочемо покiнчити спiрну справу легко i просто. Ми збилися зi стовповоi дороги законностi i заблудилися по путiвцях. Нас потрiбно вiдтiля вивести, а для цього потрiбно вiдлучити вiд дверей таiмну полiцiю i губернаторiв, i зазначити на вiдкритi дверi судових мiсцьВ». У сказаному розумiння необхiдностi судовоi реформи. ВлПiдняти юридичнi норови народу, вселити йому обурення до кривосуддя i любов до правди було б воiстину святою справоюВ». Але як здiйснити це? Насамперед, увести гласнiсть та уснiсть судочинства. ВлПора виконувати над нашими виконавцями, слiдчими, суддями iдино непiдкупний контроль суспiльноi думки, пора дати спосiб оголошувати оприлюдно темнi справи i прихованi беззаконня. Тодi, та тiльки тодi, ми зможемо вилiкуватися вiд староi недуги i наздогнати в правосуддi iншi освiченi краiниВ».

Як видно, кризовий стан державного механiзму Росii став безперечним. Це стало необхiдною передумовою усвiдомлення неминучостi реформи. ВлНаприкiнцi Кримськоi кампанii, - згадував Оболенський, - вiдчувалась неминучiсть суттiвих реформВ».

Активно порушувалося одне з найважливiших питань - реформа правосуддя. Тут очевиднi двi тенденцii. Перша - показати нiкчемнiсть вiтчизняноi юстицii i зразковий стан правосуддя краiн Заходу. Друга - обгрунтувати необхiднi законодавчi змiни правосуддя. З'явилися пропозицii про знищення канцелярськоi таiмницi, про введення гласностi i публiчностi судочинства. Гласнiсть у судi визначалася вимогами гласностi громадського життя.

Крiпосне право виключало законнiсть. Крiпосне право припускало залежнiсть юстицii вiд адмiнiстративноi влади. Таким чином, реформувати державний механiзм та юстицiю було неможливо без скасування крiпосного права[2]
.

ВлСудова реформа, - вважав Конi, - покликана була завдати удару гiршому з видiв свавiлля, свавiлля судового, що прикриваiться маскою формальноi справедливостi. Вона мала своiм наслiдком пожвавлення в суспiльствi розумових iнтересiв i наукових праць. З старою судовою практикою науцi було нiчого робитиВ».[3]

Суттiвий вплив на проекти судовоi реформи робило пiдготувка скасування крiпосного права. Губернськi дворянськi комiтети, органiзованi для з'ясовування побажань дворянства про скасування фортечноi залежностi, у 1858 р. подали своi пропозицii. РЗх Влпостiйно й уважно читав Олександр IIВ» - писав А. В. Головiн.

Член Володимирського комiтету РЖ. С. Безобразов заявив про неможливiсть селянськоi реформи без судовоi. Якщо остання не буде здiйснений, то вихiд iз фортечноi залежностi приведе селян до того, що Вл..позбавивши iх захисту фортечноi влади, передати на жертву сваволi, жадiбностi i хабарництва чиновникiв. Що, якщо одне крiпосне право, то суворе, то м'яке, буде замiнене iншим, завжди суворим i таким, що нiколи не пом`якшуiться ? Даремнi будуть труди нашi, даремнi жертвиВ».

Член Рязанського губернського комiтету князь С.Б.Волконський i А.С.Офросiмов бачили в судовiй реформi iдину гарантiю реалiзацii законодавства про скасування крiпосного права. Вл..Без судовоi реформи залишаться не задоволенi iнтереси дворянстваВ». ВлВажливе забезпечення справного надходження повинностей до власникiв, - вiдзначав член Рязанського комiтету А.РЖ.Кошельов, - полягаi в належному устроi.. судовоi владиВ». Якщо судоустрiй залишиться Влчиновницьким пiд наглядом iнших чиновникiв, то недоiмок накопичаться багато: помiщики вiддадуть перевагу тому, щоб iх терпiти, чим витрачати вдвiчi бiльше на пiдкуп посадових осiб, а селяни, не вносячи оброкiв, будуть розоренi данинами на користь охоронцiв суспiльного безладдя i такоi ж аморальностiВ».

Без судовоi реформи неможливо забезпечити недоторканiсть особи i власностi. Гарантувати безперешкодне володiння, користування i розпорядження землею селянству мiг тiльки суд. Вiн же забезпечував у цьому випадку й iнтереси помiщика, що розраховував на винагороду. Проте юстицiя була незадоволена. По силi i рiзкостi видiлялася думка А.М.Унковського - лiдера тверського дворянства, що служив довгий час суддею i знав правосуддям ВлзсерединиВ». ВлСуд у нас не значить нiчого, - писав вiн, - Адмiнiстрацiя тримаi усю владу i вiддаi чиновникiв пiд суд тодi, коли це буде завгодно iхнiм начальникамВ». ВлТому адмiнiстрацiя наша подаi цiлу систему зловживання, зведену на ступiнь державного устрою.. При цiй системi нiде немаi права i пануi одне низьке, неприборкане свавiлля, що шануi тiльки грошi i суспiльне становищеВ».

Губернськi комiтети пропонували ввести конкретнi iнститути, що оздоровлюють юстицiю. Парначьов пропонував вiдкрити судочинство з незалежним судом, спростити слiдство, поставити за обов'язок полiцii вiдповiдати перед судом. Аналогiчну думку висловлював один iз членiв Нижегородського губернського комiтету Г.Н.Нiстеров, Тверського - Е.А.Карно-Сисоiв, Харкiвського - Д.Я.Хрущов. РЖ.С.Безобразов вважав за доцiльне встановити вiдповiдальнiсть кожного перед судом, незалежнiсть судовоi влади, заснувати суд присяжних, органiзувати мировий суд, що вирiшував маловажнi справи. Цi пропозицii були спрямованi на затвердження буржуазного правосуддя. Обгрунтування iхньоi необхiдностi дав А.М.Унковський. Вiн писав: ВлОтже все дiло в гласностi, у заснуваннi незалежного суду, у вiдповiдальностi посадових осiб перед судом, у суворiм подiлi влади.. Без цього суворе виконання законiв нiчим не може бути забезпечено, i саме положення про селян, що виходить iз фортечноi залежностi, залишиться мертвою буквою, поряд з усiма iншими томами наших державних законiв.. Чого може очiкувати Росiя при звiльненнi селян без заснування незалежного суду i вiдповiдальностi перед ним чиновникiв? Безладь i смутВ». Незалежний суд можливий тiльки при присяжних засiдателях. Суд присяжних iдино Влсамостiйний суд, незалежний вiд виконавчоi влади, i притiм словесний i гласний.. тому що другого незалежного суду на свiтi немаi i не було. Народ гiдний суду присяжних, що безпечний для монархii i може iснувати при всякiй системi державного управлiнняВ».

Про введення буржуазних iнститутiв говорилося й в листах дворянства Олександровi II. Володимирське дворянство переконувало царя в листi вiд 15 сiчня 1860 р. у неможливостi селянськоi реформи без судовоi, тому що звiльненi селяни, позбавленi захисту помiщикiв, при вiдсутностi правосуддя i вiдповiдальностi посадових осiб пiддадуться ще бiльшiй i нестерпнiй залежностi вiд сваволi чиновникiв, i через те можуть зовсiм загубити повагу до справжньоi законностi. Тому Влдля мирного й успiшного результату майбутньоi реформи необхiдно:

1) роздiлити влади: адмiнiстративну, судову i полiцейську;

2) визначити вiдповiдальнiсть всiх i кожного перед судом;

3) ввести гласнiсть цивiльного i карного судочинства;

4) запровадити суд присяжнихВ».

Поряд iз лiберальними пропозицiями реформи правосуддя були бажання прерогативи дворянства в судi. Уряд вiдкинув лiберальнi пропозицii, оскiльки реалiзацiя принципiв рiвностi всiх перед судом, гласностi, iнституту присяжних i т.д. суперечила феодальнiй державностi. Поворот уряду у вiдношеннi до судовоi реформи з переоцiнкою ii iнститутiв стався наприкiнцi 1858 - початку 1859 р. пiд впливом рiшення скасувати крiпосне право з надiленням селян землею.

Необхiднiсть нагальноi судовоi реформи диктувалася економiкою краiни, що знаходилася в застоi. Без ii не можна було розраховувати на допомогу iноземного капiталу. Таким чином, судова реформа ставала очевидною для урядових кiл. Проте вони заперечили в той же час iнститути, вiдомi краiнам Заходу, що гарантували недоторканiсть особи, власностi, режим законностi.[4]

4. Судова реформа 1864 року.

Судова реформа 1864 року - лiберально-буржуазне перетворення царським урядом усiii судовоi системи i порядку цивiльного i карного процесiв у Росii. Реформа внесла значнi змiни в судоустрiй крiпосницькоi Росii, що вiдрiзнялося вузькостановою системою, прямою залежнiстю суду вiд адмiнiстрацii, рiзноманiттям i численнiстю судових iнстанцiй, iнквiзицiйним характером процесу, заснованого на теорii формальних доказiв.

Реформа вiдбила класовi iнтереси росiянкою буржуазii, що iз метою змiцнення своiх позицiй потребувала в оголошеннi формальноi рiвностi всiх перед судом, у затвердженнi початкiв буржуазноi законностi. Це проявилося у введеннi суду присяжних, адвокатури, реорганiзацii прокуратури, у новiй органiзацii судового процесу i судових заснувань. Характеризуючи економiчну i полiтичну сутнiсть селянськоi реформи 1861 р., В. РЖ. Ленiн пiдкреслив нерозривний зв'язок усiх реформ 60-х рр. XIX ст.: ВлЯкщо кинути загальний погляд на змiну всього устрою росiйськоi держави в 1861 роцi, то необхiдно визнати, що ця змiна була кроком по шляху перетворення феодальноi монархii в буржуазну монархiю. Це вiрно не тiльки з економiчноi, але i з полiтичноi точки зору. Достатньо пригадати характер реформи в областi суду, управлiння, мiсцевого самоврядування i т.п. реформ, що пiшли за селянською реформою 1861 року, - щоб переконатися в правильностi цього положенняВ».[5]

Судовими статутами 1864 року створювалася оригiнальна й ефективна система правосуддя. Вона мала двi гiлки, двi пiдсистеми, що об'iднував вищий судовий орган - Сенат: загальнi суди i свiтовi суди. Крiм того, iснували суди особоi пiдсудностi: вiйськовi, волоснi, комерцiйнi та iншi, створення яких передбачалося iншими законодавчими актами.

Слiдуi також мати на увазi, що проведення судовоi реформи продовжувалося до кiнця XIX столiття. Першi загальнi суди почали дiяти тiльки в 1866 роцi, вони поширили свою дiяльнiсть лише на десять iз губернiй центральноi Росii. На iншiй же територii краiни продовжували дiяти старi суди, що керувалися iншим процесуальним законодавством.

Адмiнiстративно-територiальний i судово-територiальний подiл iмперii пiсля реформи не збiгалися. Повiти i мiста були роздiленi на дiлянки мирових судiв. Територiя, пiдвiдомча окружним судам, охоплювала декiлька повiтiв, округи судових палат - декiлька губернiй. Окружнi суди були судами першоi iнстанцii загальних судiв, судовi палати - судами другоi iнстанцii. На початку ХХ столiття в iмперii було 106 окружних судiв i 14 судових палат. ВлБатькиВ» судовоi реформи пояснювали таку судово-територiальну структуру сполученням мировоi та загальноi юстицii, а також браком квалiфiкованих юристiв для створення загальних судiв у кожнiм повiтi. Але сьогоднi ми бачимо переваги такоi органiзацii правосуддя в бiльшiй iзоляцii судових i адмiнiстративних органiв. При такiй структурi все повiтове начальство не тiльки по табелi про ранги, але i по реальному статусовi, було позбавлено можливостi чинити на суди будь-який вплив. Вiдповiдно, i суддi другоi iнстанцii рятувалися вiд тиску на них iз боку губернськоi бюрократii.

Записки Бiзобразова (6 травня 1956 року) винуватницею беззаконня в краiнi з неминучим наслiдком - соцiально-полiтичною стагнацiiю - називаi бюрократiю. ВлБюрократiя, - писав вiн, - робить усе, вона обмiрковуi i пише закони, розглядаi судовi справи, править церквою, фiнансами, державним господарством..В» Одне з центральних мiсць вiдвiв Бiзобразов юстицii. Вiн писал: ВлПравосуддя - це перша потреба життя цивiльного майже вiдсутнi, тому що суд утворюiться бiльшою частиною цiною грошей або впливу. Неважко довести, коли б це не було усiм вiдомо, що немаi справи сполученоi скiльки-небудь iз значним iнтересом, що мала б правильно законне виробництвоВ»[6]
.

Ще бiльш значною гарантiiю незалежностi судiв став принцип незмiнюваностi судiв, закрiплений ст.243 заснуванням судових установлень. Вiдповiдно до цiii статтi, голови i члени окружних судiв i судових палат не могли бути звiльненi або переведенi з однiii посади на другу без iхньоi згоди, крiм як по вироку суду. Всi постiйнi, фаховi члени окружного суду i судовоi палати, так називанi короннi суддi, призначалися iмператором за поданням мiнiстра юстицii. Для призначення на посаду члена окружного суду необхiдно було мати вище юридичне утворення i стаж роботи в судi або прокуратурi не менше трьох рокiв (у званнi присяжного повiреного - 10 рокiв). Для бiльш високих посад стаж збiльшувався.

Окружнi суди складалися з одного або декiлькох вiддiлень та карних i цивiльних справ. Вони розбирали бiльшiсть справ, причому всi цивiльнi i значна частина карних розбиралися коронними суддями. Для розгляду справ про злочини, за якi могло бути призначене покарання у видi позбавлення прав на майно, як особливих, пов'язаних iз приналежнiстю до привiлейованих станiв, так i всiх прав (майнових, брачно-сiмейних i т.д.), залучалися присяжнi засiдателi. Як правило, позбавлення прав на майно супроводжувалося iншими покараннями: каторжними роботами, посиланням, в'язницею. Таким чином, суд присяжних був не самостiйним утвореням, а особливою присутнiстю окружного суду. До його пiдсудностi не були вiднесенi справи про державнi злочини, а також значна частина посадових злочинiв i деякi iншi[7]
.

Теорiя вiльного оцiнювання доказiв була пристосована головним чином до дiяльностi суду присяжних, а ii сутнiсть виражена в правилах, що визначали дослiдження доказiв i винесення судового рiшення в цiм судi. Правила вiльного оцiнювання доказiв повиннi були створити iлюзiю неупередженостi судiв, переконання яких формуiться нiбито винятково пiд впливом тих вражень, що присяжнi одержують в ходi судового розгляду.

Дiйсний характер, напрямок i змiст дiяльностi суду обумовлювалося тим, що суд був органом буржуазноi держави. Це визначало як класовий склад судiв, так i iхнiй буржуазний свiтогляд i правосуддя.

В.РЖ.Ленiн гнiвно викривав буржуазний суд як активного захисника iнтересiв експлуататорiв. Аналiзуючи окремi форми й iнститути карного процесу, вiн показав, що в цьому судi обвинувачуваний позбавлений необхiдних гарантiй для захисту своiх прав i iнтересiв, для доведення своii невинностi.

В.РЖ.Ленiн показав, що в умовах буржуазноi держави суд присяжних дiйсно мав певнi переваги в порiвняннi iз судом станових представникiв. ВлСуд вулицi, - писав вiн, - цiнний саме тим, що вiн вносить живий струмiнь у той дух канцелярського формалiзму, яким наскрiзь просоченi нашi урядовi установитАжВ»[8]
.. Але водночас В.РЖ.Ленiн вiдзначав, що в умовах буржуазноi держави, коли робiтники усунутi вiд участi в судi в якостi присяжних засiдателiв, а серед присяжних переважаi реакцiйне мiщанство, суд залишаiться виразникiв iнтересiв експлуататорських класiв.

Реформою 1864 року була встановлена така система судiв: суди з що обираються суддями - мировi суддi i з'iзди мирових судiв - i суди з призначуваними суддями - окружнi суди i судовi палати. Кожний повiт з мiстом, що входило до нього, а в рядi випадкiв i особо важливе мiсто складали мировий округ, що дiлився на декiлька дiльниць. Кожний iз них мав одного дiльничного, мирового суддю й одного почесного. Мировi суддi - дiльничнi i почеснi - обиралися на три роки мiсцевими органами мiського i земського самоврядування (повiтовими земськими зборами i мiськими думами) iз числа осiб, що мешкали в данiй мiсцевостi i мали визначений вiковий, освiтнiй, службовий i майновий ценз (майновий ценз визначався нерухомою власнiстю не менше нiж у 15 тисяч рублiв або дорiвнювалися подвiйному земському земельному цензу)[9]
.

Нова судова система в порiвняннi зi старою вiдрiзнялася певною стрункiстю. Для вирiшеня дрiбних карних, цивiльних справ засновувався iнститут виборних мирових судiв. Мировий суддя одноосiбно розглядав справи за обвинуваченням у злочинах, за вчинення яких могло бути винесене одне з таких покарань: зауваження, догана, грошове стягнення на суму не понад 300 рублiв, арешт на строк не бiльше трьох мiсяцiв, ув'язння на строк до одного року. Мировi суддi (дiльничнi i почеснi) даного округу збиралися на повiтовi з'iзди мирових суддiв або мировий з'iзд суддiв, що був остаточною апеляцiйною iнстанцiiю. Подальший розгляд справ мирових судiв здiйснювався лише в касацiйному порядку в Сенатi.

Сенат у процесi судовоi реформи також зазнав змiни. Вiн перетворився в iдиний у краiнi касацiйний суд. Основна вiдмiннiсть касацiйного порядку оскарження судових рiшень i вирокiв вiд апеляцiйного порядку оскарження в Росii полягала в тому, що поводом для касацii були процесуальнi правопорушення.

РЖнститут мирових судiв при всiй обмеженостi демократизму в ньому не задовольняв вище чиновництво й у 1889 роцi був скасований скрiзь, крiм Москви, Санкт-Петербурга й Одеси. Мировi суддi були замiненi призначуваними особами.

У першi роки пiсля введення Судових статутiв у складi почесних мирових судiв, за словами А.Ф.Конi, було чимало чуйних, порядних людей. Мировий суддя Н.В.Почтьонов, дуже освiчена людина, вносив у розгляд справ Влживий струмiньВ». У нього правосуддя було поставлено добре, i мiсцевi жителi вiдносилися до нього з довiрою. Значний вплив на з'iзд свiтових судiв робив А.Р.Шидловский - уособлення працьовитостi, педантизму i коректностi.

Судова реформа 1864 року створила систему загальних судiв. Судами першоi iнстанцii були окружнi суди. Кожний окружний суд засновувався для розгляду цивiльних i кримiнальних справ, що виходили за рамки пiдсудностi свiтового суддi[10]
.

Другою iнстанцiiю в системi загальних судiв була судова палата. У нiй в апеляцiйному порядку розглядалися справи по скаргах на вироки i рiшення окружних судiв, винесенi без присяжних засiдателiв. Крiм того, до ii пiдсудностi були вiднесенi справи про особо небезпечнi злочини - державних i посадових. Цi справи повиннi були розглядатися коронним судом iз становими представниками, по одному вiд кожного стану: губернський (або повiтовий) ватажок дворянства, мiський голова i волосний старшина.

На вiдмiну вiд суду присяжних особлива присутнiсть судовоi палати являла собою iдину колегiю коронних судiв i народних представникiв, причому права всiх членiв були рiвнi й у процесi судового слiдства, i при винесеннi вироку. Але ця формальна рiвнiсть не призводила до пiдвищення iхньоi ролi в порiвняннi з присяжними засiдателями. Навпроти, як зауважив Г.А.Джаншиiв, Влця форма нiчим майже не вiдрiзняiться вiд звичайного коронного судуВ»[11]
, а В.РЖ.Ленiн писав, що становi представники Влпредставляють iз себе безоких статистiв, грають жалюгiдну роль понятих, що крадуть те, що завгодно буде ухвалити чиновникам судового вiдомстваВ»[12]
.

Велике значення для незалежностi суду i змiцнення принципу законностi в карному i цивiльному процесах дореволюцiйноi Росii мало створення адвокатури i реорганiзацiя прокуратури. Адвокатура, створена судовою реформою, вiдразу заявила про себе рiшуче i смiло.

В адвокатуру потягнулися виднi юристи-професори, прокурори, обер-прокурори Сенату i кращи юристи, що працювали при комерцiйних судах. Сюди i ввiйшов друг М.Е.Салтикова-Щедрiна вiдомий дiяч руху селянського розкрiпачення А.М.Унковский. На сторiнках газет i часописiв усе частiше стали зустрiчатися iмена адвокатiв: Ф.Н.Плевако, В.Д.Спаговича, К.К.Арсеньiва, Н.П.Карабчевського, А.М.Унковського, А.РЖ.Урусова, С.А.Андрiiвського, П.А.Алiксандрова, В.М.Пржевальського, А.Я.Пассовiра й iнших[13]
.

Адвокатура по судових статутах була двох категорiй. Адвокатами вищоi категорii були присяжнi повiрники, що об'iднувалися в корпорацii по округах по округах судових палат. Присяжнi повiрники обирали Рад, що вiдав прийомом нових членiв i наглядом за дiяльнiстю окремих адвокатiв.

Другу, нижчу категорiю адвокатури складали приватнi повiрники. Вони займалися незначними справами i могли виступати в тих судах, при яких состояли.

Велике значення для затвердження нових демократичних принципiв судочинства мала i реорганiзацiя прокуратури. Пiсля судовоi реформи прокуратура звiльнилася вiд функцii загального нагляду, ii дiяльнiсть обмежувалася тiльки судовою сферою. Якщо до судовоi реформи прокурор повинен був виступати в судi Вляк стягувач покарання i водночас захисник безвинностiВ», то тепер головним його завданням ставав нагляд за дiзнанням i слiдством i пiдтримка державного обвинувачення в судi. Нова прокуратура створювалася при судах.

Вiдповiдно до судових статутiв засновувалися посади прокурора судовоi палати i його товаришiв. Органiзацiя прокуратури будувалася на принципах сувороi iiрархiчностi, iдиноначальностi i взаiмозамiнностi в процесi. Прокурорський нагляд здiйснювався пiд вищим керiвництвом мiнiстра юстицii як генерал-прокурор. Обер-прокурори Сенату i прокурори судових палат безпосередньо пiдпорядковувалися генерал-прокурору, прокурори окружних судiв дiяли пiд керiвництвом прокурорiв судових палат. Число товаришiв прокурора i розподiл iхнiх обов'язкiв залежали вiд розмiрiв судового округу. Безумовно, прокурори знаходилися в набагато бiльшiй залежностi вiд уряду й у силу iхнього прямого пiдпорядкування мiнiстру юстицii, i тому, що на них не поширювався принцип незмiнюваностi.

Перше поколiння робiтникiв прокуратури дечим поступалося своiм колегам-супротивникам - адвокатам i в дотриманнi норм судовоi етики, i в прагненнi встановити в справi iстину, а не доводити провину подсудимого що б не сталося. Прокуратура нi в першi роки свого iснування, нi в майбутньому не була схильна корупцii. До честi прокуратури варто вiднести виграну справу мiльйонера Овсяннiкова, справу iгуменi Митрофанii, так називанi банкiвськi процеси й iншi.

Мiж обвинуваченням i захистом вiдбувалися привселюднi змагання в правильному розумiннi i застосуваннi закону, в смекалки, у блиску фраз i в розумiннi найтонших зигзагiв людськоi душi. Прокуратура хизувалася ВлбезпристраснiстюВ», захист брала спритнiстю i патетикою. Таким чином, судова реформа створила не тiльки новий суд, але i нову систему правоохоронних органiв, бiльш того, нове розумiння й уявлення про законнiсть i правосуддя.

Заснуванням судових установлень (ст.237 i 239) передбачалося, що основою внутрiшньоi самостiйностi судiв слугують тривалiсть суддiвських посад i рiвнiсть судiв: у них не може бути начальникiв; члени всiх судових iнстанцiй як суддi рiвнi мiж собою, а самi суддi розрiзняються тiльки по ступенi влади - суди першоi i вищих iнстанцiй. Прогресивними були i такi важливi принципи, закрiпленi в Судових статутах, як колегiальнiсть суду, незмiнюванiсть судiв i дисциплiнарноi вiдповiдальностi iх тiльки перед судом, несумiснiсть судовоi служби з iншими професiями[14]
.

Губернатор уже не мiг, як ранiше, заарештувати судью за невiдповiдний його уявленню про закон вирок, а пiдсуднi i потерпiлi, позивачi i вiдповiдачi були урятованi вiд необхiдностi пiддобрювати судових чиновникiв. Мировi суддi, що обираються прийшли на змiну полiцейським чиновникам. Провину пiдсудного потрiбно було доводити гласно, у боротьбi з адвокатурою перед лицем представникiв населення - присяжних засiдателiв. Суд присяжних зробив потужний сприятливий вплив на всю судову систему i навiть, у деякiй мiрi, на полiтичну систему Росii.

Першi кроки нових судiв, i особливо суду присяжних були зустрiнутi схваленням i уряду, i преси[15]
.

5. судовi статути (20 листопада 1864 року).

Судовi статути, у Росii законодавчi положення, прийнятi 20 листопада 1864 року склали основу судовоi реформи 1864 року.

Судовi статути - у дореволюцiйноi Росii офiцiйна назва законiв, затверджених 20 листопада 1864 року: ВлЗаснування судових установленьВ», ВлУстав про покарання, що накладаються свiтовими суддямиВ», ВлУстав карного судочинстваВ», ВлУстав цивiльного судочинстваВ». Судовi статути оформили проведення судовоi реформи 1864 року.

Вiдповiдно до ВлЗаснування судових установленьВ» (закон про судоустрiй), судова влада належала мировим суддям, з'iздам мирових судiв, окружним судам, судовим палатам i Сенату (верховний касацiйний суд). Мировi суддi вирiшували справи одноосiбно. Вони знаходилися при мировому окрузi (повiтовому, мiському), що дiлилися на декiлька дiльниць. У мировому окрузi були також почеснi мировi суддi, що разом iз мировими дiльничними суддями даного округу утворювали вищу iнстанцiю - з'iзд мирових судiв. У окружний суд, що засновувався на декiлька повiтiв, входили голова i члени суду.

Судова палата засновувалася в окрузi, що об'iднував декiлька губернiй або областей (по особливому розкладу). Вона дiлилася на департаменти, що складалися з голови i членiв департаменту. Для завiдування судовою частиною в Сенатi були збереженi в якостi верховного касацiйного суду касацiйнi департаменти по карних i цивiльних справах. Прокурорський нагляд здiйснювали обер-прокурори, прокурори i iхнi товаришi i здiйснювався пiд спостереженням мiнiстра юстицii як генерал-прокурора.

ВлУстав про покарання, що накладаються свiтовими суддямиВ» являвся кодексом, у який були видiленi з ВлУкладення про покарання карних i виправнихВ» менше серйознi злочини (проступки), пiдвiдомчi мировим суддям.

Статут складався з 13 глав. Перша глава мiстила загальнi положення i перелiк покарань за злочини, передбаченi статутами. Глави 2-9 були присвяченi дрiбним злочинам проти суспiльного i полiтичного ладу, проступкам проти порядку управлiння i т.д. У главах 10-13 говорилося про проступки проти особистоi безпеки, проти сiмейноi честi i т.д.

ВлУстав карного судочинстваВ» (кримiнально-процесуальний кодекс) визначав компетенцiю судових органiв по розгляду кримiнальних справ, загальнi положення, порядок виробництва у мирових установленнях, порядок виробництва в загальних судових мiсцях, вилучення з загального порядку карного судочинства.

Вiдповiдно до статуту, мировий суддя розглядав кримiнальнi справи в межах вiдведеноi йому компете

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права