Диплом по гражданскому праву

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ УКРАРЗНИ

ОДЕСЬКА НАЦРЖОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМРЖЯ

Факультет ВлЦивiльного права i пiдприiмництваВ»

Кафедра цивiльного права

Правове положення громадських органiзацiй i полiтичних партiй по законодавству Украiни.

Допущена до захисту тАЮ____тАЬ_________________2001 р. Завiдуючий кафедрою цивiльного права

ОдесатАУ2001

План

ВступтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж3тАУ4

Роздiл 1. РЖсторiя виникнення i розвитку громадських органiзацiй i полiтичних партiйтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.5тАУ34

1.1 . Основнi етапи розвитку громадських органiзацiй i полiтичних партiйтАж..5тАУ12

1.2 . Поняття та види громадських органiзацiй i полiтичних партiйтАж.тАж.тАжтАж13тАУ34

Роздiл 2. Правове становище громадських органiзацiй i полiтичних партiй по законодавству УкраiнiтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАжтАж35тАУ92

2.1 . Громадськi органiзацii i полiтичнi партii тАУ як субтАЩiкти цивiльних правовiдносинтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАжтАж35тАУ53

2.2 . Способи та особливостi виникнення громадських органiзацiй i полiтичних партiй, як юридичних осiбтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАж54тАУ69

2.3 .Цивiльна правосуб'iктнiсть громадських органiзацiй i полiтичних партiйтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАж70-80

2.4 . Пiдстави, порядок i наслiдки припинення громадських органiзацiй i полiтичних партiйтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж..тАжтАжтАж.81тАУ92

Роздiл 3. Тенденцii розвитку полiтичних партiй Украiни тАжтАжтАжтАжтАжтАж..тАж.93тАУ100

ВисновоктАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж..тАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж101тАУ103

Вступ.

Одним iз важливiших конституцiйних прав громадян в демократичнiй державi i право на обтАЩiднання (свобода спiлок та асоцiацiй) тобто право вiльно створювати рiзного роду об'iднання, приiднатись до них i виходити з них. Майже у всiх краiнах (включаючи краiни тоталiтарного соцiалiзму) говориться про волю об'iднання в полiтичнi партii, культурнi, спортивнi та iншi громадськi органiзацii.

Конституцiя Украiни гарантуi (ст. 36) громадянам нашоi держави право на свободу обтАЩiднання у полiтичнi партii, громадськi органiзацii для здiйснення i захисту своiх прав та свобод i задоволення полiтичних, економiчних, соцiальних, культурних та iнших iнтересiв. Права людини тАУ це не дарунок держави, уряду, полiтичноi партii чи ii лiдера, а суверенний, не вiдчужуваний атрибут кожноi людини, кожноi особистостi, незалежно вiд раси, кольору шкiри, статi, мови, релiгii, вiросповiдання, полiтичних поглядiв i переконань, соцiального чи походження майнового положення; не народ iснуi для держави чи уряду, а держава й уряд тАУ для народу, не народ для Конституцii, тАУ а Конституцiя для народу.

Саме через громадськi обтАЩiднання, громадсько-полiтичнi рухи, полiтичнi партii до активноi державотворчоi дiяльностi залучаються широкi верстви населення, реалiзуються й захищаються полiтичнi та економiчнi iнтереси тiii чи тiii частини суспiльства (народу, нацii, соцiальноi групи). Вони i формою здiйснення звтАЩязкiв мiж громадянським суспiльством i державою. Тим самим через партii населення заявляi про своi груповi вимоги. Правящi структури теж використовують партii для звернення до народу за пiдтримкою рiшення тих чи iнших питань. Громадськi обтАЩiднання не залежать вiд держави, вони здатнi впливати на державнi iнститути i водночас захищати суспiльство вiд необТСрунтованого втручання держави в громадське життя.

Конституцiйне право на свободу обтАЩiднання i юридичною основою створення i дiяльностi громадських органiзацiй, полiтичних партiй та професiйних спiлок.

Усвiдомлення змiсту дiяльностi громадських органiзацiй та полiтичних партiй, iхнього мiсця та ролi в суспiльствi маi не лише науково-пiзнавальне, а й практичне значення. Без цього неможливо обтАЩiктивно проаналiзувати реалii сьогоденного життя, виявити протирiччя, якi виникають в суспiльствi.

Саме вищевикладенi проблеми пiдводять нас до мети дипломноi роботи тАУ розглянути правове положення громадських органiзацiй i полiтичних партiй. Ця мета диктуi i задачi:

В· Дати визначення поняттям громадських органiзацiй i полiтична партiя, а так само iх видам;

В· Охарактеризувати ознаки громадських органiзацiй i полiтичних партiй як юридичних осiб;

В· Визначити порядок виникнення громадських органiзацiй i полiтичних партiй як юридичних осiб;

В· Розглянути поняття цивiльноi правосуб'iктностi юридичних осiб;

В· Визначити порядок реорганiзацii i лiквiдацii громадських органiзацiй i полiтичних партiй як юридичних осiб;

При пiдготовцi до написання представленоi роботи я дослiджувала дуже багато нормативних документiв, таких як закони, кодекси.

Роздiл I.

1.1. Основнi етапи i розвиток громадських органiзацiй i полiтичних партiй.

Свiдчення про об'iднання людей зi спiльними поглядами на природу, суспiльство, лiтературу, мистецтво можна знайВнти вже у стародавнiх суспiльствах. У рiзних народiв виникаВнють рiзноманiтнi громадськi об'iднання, що певною мiрою впливають на суспiльно-полiтичний розвиток. До таких можВнна вiднести численнi фiлософськi школи Стародавньоi Грецii, середньовiчнi лицарськi ордени, лiтературнi й художнi об'iдВннання епохи Вiдродження, рiзноманiтнi таiмнi органiзацii (наприклад, масонськi ложi або товариства декабристiв) i полiтичнi клуби Нового часу. Паралельно вiдбувалося осВнмислення сутностi громадських об'iднань, iх мiсця й ролi у суспiльствi. Починаючи iз середньовiччя мислителi, намагаВнлися розрiзняти державу i суспiльство. РЖ вже у XVIII ст. Ш. Монтеск'i розглядаi iх як окремi феномени. На початку XIX ст. цей пiдхiд у 1. Канта втiлюiться в концепцii громадянВнського суспiльства, що характеризуiться правовим статусом i свободою. За вченням К. Маркса та його послiдовникiв, полiтичнi вiдносини у державi виступають як суспiльнi, осВнкiльки держава i похiдною вiд суспiльства. Вiдповiдно й виВнникнення громадських об'iднань тАФ процес об'iктивний, закономiрний. зумовлений потребою людей у колективнiй творВнчостi розвитку iнiцiативи, здiбностей. Лише через об'iднанВння iндивiд досягаi особистоi свободи.

Ряд захiдних соцiологiв висувають на перший план бiоВнлогiчнi та психологiчнi причини об'iднання людей у рiзноВнманiтнi спiлки, асоцiацii, групи. Пiдкреслюiться роль у цьому процесi iнстинкту самозбереження: iндивiд у громадському об'iднаннi шукаi захисту вiд страху буття. Не менш попуВнлярнi iншi аргументи: iнстинктивна потреба у спiлкуваннi. прагнення до самоствердження (особливо характерне для лiдерiв). Американський соцiолог П. Плау висунув припуВнщення про взаiмозв'язок мiж виникненням громадських об'iдВннань i рацiональним прагненням людини до певних вигод, досягнення яких можливе за умови соцiальноi взаiмодii та суперництва.

Всупереч розбiжностям у тлумаченнi причин виникнення громадських об'iднань сенс iснування останнiх визначаiтьВнся як спiльна життiдiяльнiсть людей, що передбачаi iх взаiмВнну залежнiсть i потребу одне в одному, забезпечуi збереженВння i розвиток соцiального органiзму. Це життя людей безпоВнсередньо в колективi, соцiальнiй групi, де вiдбуваються спiльВнна дiяльнiсть, спiлкування, обмiн послугами, користування спiльними речами i вартостями[1]
.

Першi згадки про полiтичнi партii зустрiчаються ще у мислителiв стародавнього свiту. Так, грецький фiлософ Аристотель писав про боротьбу в VI сторiччi до н.е. в м. Аттицi мiж партiями педiеiв (великi землевласники, мешканцi рiвнини), паралiiв (торговельно-ремiсниче населення побережжя) i дiакрiiв (селяни, жителi гористоi мiсцевостi).

У Давньому Римi точилася боротьба мiж партiiю оптиматiв (представники патрицiанськоi знатi) i партiiю популярiв (представники переважно сiльських плебеiв).

У середнi вiки iснуючi полiтичнi угруповання тАУ тАЬпартiiтАЭ тАУ виступали тимчасовими обтАЩiднаннями. РЗх виникнення було наслiдком боротьби мiж рiзними верствами суспiльства. Так, боротьба мiж Священною Римською iмперiiю i папством у ХРЖРЖ тАУХV сторiччях вилилася у боротьбу мiж партiiю гвельфiв (представники iнтересiв торговельно-ремiсничих верств, прихильники свiтськоi влади римського папи) i партiiю гiббелiнiв (захищали iнтереси феодалiв, виступали за пiдтримку сильноi iмператорськоi влади).

Прототипи сучасних полiтичних партiй виникли у перiод раннiх буржуазних революцiй. Проте повнiстю вони сформувалися у часи Великоi Французькоi революцii тАУ конституцiоналiсти, жирондисти, якобiнцi. У США, пiсля проголошення незалежностi наприкiнцi ХVРЖРЖРЖ тАУ на початку ХРЖХ сторiччя виникли партii федералiстiв i антифедералiстiв. 1916 року в Росii дiяли 244 полiтичнi партii. За пiдрахунками iсторика Д.В. Яневського, в Украiнi влiтку 1917 року активно дiяли понад 30 полiтичних угрупувань рiзних напрямкiв, кожне з яких висувало власну програму з блоком демократичних гасiнь. Проте украiнськi партii не зумiли прийти до взаiморозумiння i з цiii, а також й iнших причин, зазнали краху.

1996 року на планетi налiчувалося 186 самостiйних держав, у 19 з них були забороненi будь-якi партii, а у 29 дiяла лише одна тАУ правляча (урядова) партiя. У 143 краiнах iснувала кiлька полiтичних партiй (приблизно у половинi з цих держав утворенi коалiцiйнi уряди з представникiв рiзних партiй).

Процес переходу вiд однопартiйностi до багатопартiйностi вiдбуваiться непросто, маi своi особливостi, етапи, труднощi.

Першi полiтичнi партii на Украiнi виникли наприкiнцi ХРЖХ тАУ на початку ХХ сторiччя. Це були як буржуазнi партii, так i партii соцiал-демократичноi спрямованостi. Серед буржуазно-демократичних партiй слiд назвати Украiнську демократичну партiю (УДП) i Украiнську радикальну партiю (УРП), якi виникли 1904 року. Цi партii невдовзi обтАЩiдналися в Украiнську радикально-демократичну партiю (УРДП). За своiю суттю це була партiя кадетського спрямування. Вона виступала за демократизацiю Украiни, проти монархii у Росii та за автономiю для Украiни у складi демократичноi Росii.

Вiдчутну полiтичну дiяльнiсть в Украiнi вели також партii соцiалiстичного спрямування, зокрема, Революцiйна украiнська партiя (РУП) (з 1900 року), яка 1905 року була перейменована на Украiнську соцiал-демократичну робiтничу партiю (УСДРП). Вона виступала разом з Росiйською соцiал-демократичною робiтничою партiiю (РСДРП) за соцiалiстичну революцiю та соцiалiзм, за автономiю Украiну.

З 1906 року в Украiнi функцiонуi Украiнська партiя соцiалiстiв-революцiонерiв (УПСР), яка пiсля певноi перерви у квiтнi 1917 року знову вiдновила свою дiяльнiсть i набула великоi популярностi, особливо серед украiнського селянства.

Певний вплив на полiтичне життя украiнства справляла й Украiнська партiя соцiал-федералiстiв (УПi), створена 1905 року. На виборах до Установчих зборiв Росii отримала близько 100 тисяч голосiв.

Серед iнших полiтичних партiй, якi виникли та дiяли в дореволюцiйний перiод, слiд назвати також Украiнську соцiалiстичну партiю (УСП), Революцiйну украiнську партiю (РУП), Украiнську народну партiю (УНП), Товариство украiнських поступовцiв (ТУП) та iн. Полiтична палiтра цих партiй була досить рiзноманiтною, але iх обтАЩiднувало одне головне питання тАУ вiдродити нацiю та державнiсть.

У революцiйний 1917 рiк в Украiнi виникло чимало нових полiтичних партiй та активнiшою стала дiяльнiсть iснуючих. До складу Центральноi Ради входили представники майже всiх 17 полiтичних партiй, якi дiяли на той час. Проте здiйснити свою мету тАУ утвердити Украiнську Народну Республiку тАУ цим партiям не судилося. Пiсля захоплення влади в Росii та в Украiнi комунiстичною партiiю всi iншi партii було розiгнано, а iхня дiяльнiсть заборонена. Остання украiнська партiя тАУ Украiнська комунiстична партiя (УКП), яка стояла на засадах новоi самостiйноi УРСР, проiснувала до 1925 року.

Отже, процес формування багатопартiйностi у 20-тi роки був перерваний бiльшовицькою владою. Велетенська машина тоталiтаризму розчавила партii та iх iдеали. Щоб остаточно знищити прогресивно мислячих дiячiв, якi продовжували мрiяти про украiнське вiдродження, бiльшовицький режим вигадував, а вiдтак тАЬзнищувавтАЭ рiзноманiтнi мiфiчнi полiтичнi органiзацii та партii, якi нiбито займалися терористичною дiяльнiстю, вели антирадянську пропаганду. Так 1929 року за сфабрикованими органами ДПУ матерiалами була тАЬвикритатАЭ Спiлка визволення Украiни (СВУ), яка нiбито мала на метi обтАЩiднати навколо себе тАЬукраiнськi антирадянськi елементитАЭ. Понад 400 осiб було репресовано у цiй справi, бiльшiсть з них тАУ розстрiляно або загинуло у сталiнських таборах Сибiру. Впродовж наступних 1930-1937 рокiв ДПУ було сфабриковане ще шерег так званих справ: Украiнського нацiонального центру (УНЦ), Украiнськоi вiйськовоi органiзацii (УВО), ОбтАЩiднання украiнських нацiоналiстiв (ОУН) та iн.

Проте в той час почали виникати новi полiтичнi партii та обтАЩiднання в украiнськiй дiаспорi та у закордоннiй Украiнi. Досить зазначити, що у 20-30 роки у Галичинi, Буковинi, на Закарпаттi дiяло близько 30 украiнських нацiональних партiй. Такi партii, як Украiнська соцiалiстично-радикальна партiя (УСРП), Украiнське селянське обтАЩiднання, Комунiстична партiя Захiдноi Украiни, Партiя народноi волi, СЕЛЬРОБ; цi партii створювали соцiальну i полiтичну лiвицю. Украiнська партiя нацiональноi роботи (УПНР), Украiнське нацiонально-демократичне обтАЩiднання (УНДО), Украiнська республiканська партiя (УРП), Украiнська партiя революцiонерiв на Волинi, Украiнське соцiалiстичне обтАЩiднання тАЬСоцiалiстичний СоюзтАЭ, Украiнська нацiональна партiя (УНП), незважаючи на деякi теоретичнi вiдмiнностi в соцiальних поглядах, належали до центристських партiй; Християнсько-суспiльна партiя, Партiя украiнськоi народноi обнови (згодом тАУ Украiнська католицька народна партiя), Фронт нацiональноi iдностi та iншi вiдносилися до правих полiтичних партiй.

Хвиля появи нових полiтичних партiй в украiнськiй дiаспорi, насамперед у Захiднiй РДвропi, припадаi на 1945-1955 роки. Як правило, iхнiми активними членами ставали iнтернованi колишнi вiйськовики та робiтники. З часом свою штаб-квартиру i головну дiяльнiсть вони перенесли на терени США та Канади, що значно активiзувало дiяльнiсть уже дiючих там полiтичних партiй та органiзацiй, угрупувань, товариств.

Полiтична активнiсть украiнськоi дiаспори, безперечно, не могла не вплинути на визрiвання дисидентського руху, соцiально-полiтичного потенцiалу багатопартiйностi в Украiнi за часiв iснування СРСР, особливо в перiод так званоi горбачовськоi тАЬперебудовитАЭ.

З 1989 по 1996 рiк зареiстровано понад 40 полiтичних партiй у незалежнiй Украiнi. Багатопартiйнiсть стаi реальним фактом нашого полiтичного буття. Йдеться насамперед про такi полiтичнi партii, як Украiнська республiканська партiя (УРП), Демократична партiя Украiни(ДемПУ), Партiя демократичного вiдродження Украiни(ПДВУ), Соцiал-демократична партiя Украiни(СДПУ), Украiнська селянсько-демократична партiя (УСДП), Партiя Зелених Украiни (ПЗУ), Украiнська нацiональна консервативна партiя (УНКП), Народна партiя Украiни (НПУ) та iн.

Зазначимо, що процес становлення багатопартiйностi в Украiнi набув нинi двох найхарактернiших рис:

1) iнтенсивно виникають партii схiдно-регiонального та пiвденно-регiонального походження (Партiя працi Украiни (ПП), Громадський Конгрес Украiни (ГКУ), Лiберальна партiя Украiни (ЛПУ), Партiя економiчного вiдродження Криму та iн.;

2) стали оформлятися у полiтичнi партii досить впливовi лобiстськi угрупування пiдприiмцiв, керiвникiв державних та орендних пiдприiмств, колективних селянських господарств та iншi (Селянська партiя Украiни (СелПУ), Украiнська партiя справедливостi (УПС), Украiнська партiя солiдарностi та соцiальноi справедливостi та iн.).

На додаток до головних полiтичних партiй, дiючих в Украiнi, у мiстах iснують розрiзненi й малочисленi групи, групки або вiддiлення Марксистськоi робiтничоi партii диктатури пролетарiату, ДС, КАС та iнших полiтичних формувань. Цiлий шерег партiй заявили про себе у засобах масовоi iнформацii та на мiтингах, але не провели установчих зборiв.

Становлення багатопартiйностi в Украiнi вiдбуваiться за екстремальних умов. Продовжуiться поглиблення соцiально-економiчноi кризи, зростаi соцiальна напруга, девальвуються в очах значноi частини населення демократичнi цiнностi. Монополiю на владу вiд КПРС-КПУ перехопила тАЬпартiя владитАЭ. Замiсть iдиноi iдеологii, яка виконувала державницько-охороннi функцii, виникло безлiч нових концепцiй, теорiй, програм, якi претендують на iстину в першiй iнстанцii. Чимало партiй намагаються навтАЩязати свою модель соцiального розвитку посткомунiстичного суспiльства. За винятком однiii-двох партiй iншi не мають достатнього впливу у загальнонацiональному вимiрi. Розколи, що вiдбулися у деяких партiях, свiдчать про iхню внутрiшню нестiйкiсть, залежнiсть вiд волi рiзних партiйних фракцiй. Дiяльнiсть бiльшостi партiй i соцiально безадресною, не спираiться на конкретну соцiальну базу. Чимало партiй i тАЬзагадковимитАЭ, невiдомими для широкого загалу. Згiдно з дослiдженням Нацiонального iнституту стратегiчних дослiджень, проведеного влiтку 1993 року, лише 5.5 вiдсотка опитаних погодилися з тим, що саме полiтичнi партii визначають полiтико-економiчний розвиток Украiни, i тiльки 5.4 вiдсотка згоднi довiрити проведення реформ у нашiй державi лiдерам нинiшньоi полiтичноi опозицii.

А яка ситуацiя в процесi формування багатопартiйностi склалася з Комунiстичною партiiю Украiни? Хоча юридично однопартiйнiсть i керiвна роль ii були усуненi ще в серединi 80-х рокiв, усе ж партiя комунiстiв залишалася наймасовiшою полiтичною силою, яка фактично домiнувала у полiтичному життi. РЗi авторитарна сутнiсть не змiнилась. Тому вже до серпневого путчу Комунiстична партiя Украiни, як i КПРС загалом, перебувала в станi глибокоi полiтичноi, органiзацiйноi та iдеологiчноi кризи, свiдченням чого був масовий вихiд з партii. Комунiстична партiя Украiни не змогла i не могла трансформуватися у принципово iншу, адекватну демократичному режимовi партiю, а пiсля серпневого путчу 1991 року взагалi перестала iснувати згiдно з Указом Президii Верховноi Ради Украiни. Неминучий крах КПРС, ii республiканських органiзацiй став крахом моделi соцiалiзму пiд проводом цiii партii.

Проте нинi на тлi економiчноi дестабiлiзацii в Украiнi активiзують свою дiяльнiсть полiтичнi угрупування соцiал-комунiстичноi орiiнтацii (Соцiалiстична партiя Украiни, Комунiстична партiя Украiни, Комунiстична партiя Криму, Союз комунiстiв Украiни, Фронт трудящих). Вони, здобувши бiльшiсть у парламентi Украiни, виступають принциповими опонентами нацiонал-радикалiв i нацiонал-демократiв у становленнi до:

1) iдеi державноi незалежностi;

2) iсторичного перiоду перебування Украiни в складi Росii та СРСР;

3) нинiшньоi Росii та СНД;

4) форми державного устрою, органiзацii влади i полiтичного режиму;

5) цiлей, форм i методiв проведення ринкових реформ;

6) державноi атрибутики Украiни;

7) украiнськоi мови як державноi (офiцiйноi) мови в Украiнi.

Викликаi занепокоiння спроба комунно-партiйних депутатiв Верховноi Ради Украiни на парламентському засiданнi 18 жовтня 1994 року очиститися вiд гкчепiстiв 19-21 серпня 1991 року, скасувавши Указ Президii Верховноi Ради Украiни про тимчасове призупинення i заборону дiяльностi Комунiстичноi партii Украiни. Ортодоксальнi комунiсти наполягають на поверненнi старих форм державностi i централiзованого управлiння, виступають за примусове будiвництво ладу, модель якого заздалегiдь будуiться в свiдомостi теоретикiв, на iхню думку, тАЬзгiдно с теорiiю Маркса-ЛенiнатАЭ i пiд яку треба пiдтягувати дiйснiсть, хоч би цього хтось i не хотiв.

Виникнення партiй не i випадковим явищем. РЗх поява зумовлена обтАЩiктивними потребами розвитку суспiльства; вони i центром кристалiзацii полiтичних iнтересiв, засобом контролю дiяльностi уряду, розвитку демократii, громадянського суспiльства, формування громадськоi думки. РЖсторичний досвiд показуi, що партii можуть виникати на базi полiтичного руху або громадського обтАЩiднання певноi групи людей, перетворюючись на органiзацiю для досягнення своii мети шляхом розгортання полiтичноi дiяльностi, шляхом створення таiмноi групи змовникiв з метою змiнити iснуючий полiтичний режим або обтАЩiднати навколо парламентськоi групи депутатiв одного полiтичного напрямку, представникiв у мiсцевих органах влади, що iх пiдтримують.

Рiзнi засади виникнення полiтичних партiй, неоднакова iхня роль у полiтичному життi народiв, рiзноманiтнiсть функцiй, якi вони виконують залежно вiд суспiльно-полiтичного устрою краiни, тАУ все це зумовлюi вiдсутнiсть загального, унiверсального визначення полiтичних партiй як специфiчних органiзацiй, як специфiчних iнституцiй полiтичноi системи.

1.2 Поняття та види громадських органiзацiй i полiтичних партiй.

Як юридичнi особи в Украiнi дiють рiзнi обтАЩiднання громадян: полiтичнi партii та громадськi органiзацii (згiдно з законом тАЬПро обтАЩiднання громадянтАЭ вiд 16 червня 1992 року у статтi 1 визначаiться, що обтАЩiднання громадян, незалежно вiд своii назви (рух, конгрес, асоцiацiя, фонд, спiлка тощо), визначаiться полiтичною партiiю або громадською органiзацiiю.

Невiд'iмним елементом будь-якого демократичного сусВнпiльства i рiзноманiтнi об'iднання громадян, iх соцiально-полiтичне призначення полягаi насамперед у тому, що вони допомагають людям у розв'язаннi проблем повсякденного життя, вiдкривають широкi можливостi для виявлення сусВнпiльно-полiтичноi iнiцiативи, здiйснення функцiй самовряВндування.

З розширенням демократii i зростанням рiвня полiтичноi культури посилюiться тенденцiя до урiзноманiтнення громадських об'iднань у соцiально-полiтичному життi, iх впливовостi в конкретно-iсторичних ситуацiях, зрештою, до iх чiткоi диференцiацii на громадськi органiзацii i громадськi рухи. Причому особлива активнiсть названих об'iднань, а також динамiка iхнього розростання та впливу спостерiгаються у суспiльствах перехiдного тину, де одночасно виникаi безлiч складних суспiльно-полiтичних проблем.

Загальноприйняте у сучаснiй полiтологii поняття "громадськi органiзацii i рухи" виникло на основi ширшого поняття "суспiльнi об'iднання" як бiльш наближеного до сучасних суспiльно-полiтичних реалiй. Виходячи iз специфiки дiяльностi громадських органiзацiй i рухiв, слiд розглядати iх диференцiйовано Громадськi органiзацii тАФ це масовi об'iдВннання громадян, що виникають за iх iнiцiативою для реалiзацii довгострокових цiлей, мають свiй статут i характеризуються чiткою структурою[2]
.

Громадськi органiзацii створюються i дiють у формi спiлок (адвокатiв, музикантiв та iн.), товариств (наприклад, наукове товариство iм. Т. Шевченка), комiтетiв (наприклад, нацiональний олiмпiйський комiтет Украiни), асоцiацii (наприклад, украiнська уфологiчна асоцiацiя) тощо.

Спiлка-обiднання людей, повтАЩязаних спiльними умовами життя, спiльною метою.

Товариство-органiзацiя, обтАЩiднання людей, якi ставлять перед собою спiльнi завдання, мету, програму дiй i вiдповiдно дiють для iх виконання, здiйснення.

Комiтет-колегiальний орган, що керуi будь-якою галуззю державноi, або громадськоi органiзацii.

Найбiльш поширеними рiзноВнвидами громадських органiзацiй у сучасному свiтi i: профВнспiлки; органiзацii iнвалiдiв; ветеранськi, жiночi, молодiжнi, дитячi органiзацii; науковi, технiчнi, культурно-просвiтницькi, фiзкультурно-спортивнi та iншi добровiльнi товариства; творчi спiлки; рiзноманiтнi земляцтва, фонди, асоцiацii, товариства i т. iн. Характерною iх ознакою i документальне оформлення мети i завдань, органiзацiйно-структурне забезпечення, що, власне, й вiдрiзняi iх вiд громадських рухiв.

Громадськi рухи теж мають масовий характер i створюВнються з певною метою. Однак на вiдмiну вiд громадських органiзацiй це структурно неоформленi масовi об'iднання громадян i органiзацii рiзних соцiально-полiтичних орiiнВнтацiй, дiяльнiсть котрих, як правило, маi тимчасовий хаВнрактер i найчастiше спрямована на виконання певних такВнтичних завдань, пiсля чого вони або розпадаються, або консолiдуються в новi полiтичнi партii чи громадськi оргаВннiзацii.[3]

Основними рiзновидами громадських рухiв нинi i:

полiтичнi рухи (Народний рух Украiни на початковiй стадii); масовi демократичнi (рухи за демократичнi перетворення, спрямованi на захист прав i свобод людини, антифашистськi й антидиктаторськi, проти расовоi та нацiональноi дискриВнмiнацii та iн.); соцiальнi (локальнi) рухи; так званi "новi соцiальнi рухи", що набули поширення в останнi десятилiтВнтя (антивоiнний, екологiчний, неофемiнiстський та iн.). Однi з названих рухiв висувають у своiй дiяльностi порiвняно вузькi завдання, iншi порушують питання загальнонацiональВнного i загальнолюдського характеру. В цiлому такi рухи шукають i часто знаходять новi форми взаiмовiдносин гроВнмадян з державою.

У загальному означеннi громадськi органiзацii i рухи явВнляють собою добровiльнi формування, що виникають у реВнзультатi цiльного волевиявлення громадян на основi спiльВнних iнтересiв i завдань. Вiдносна вiдстороненнiсть вiд полiтиВнки пов'язана насамперед з тим, що держава безпосередньо не втручаiться в iх дiяльнiсть, а лише регулюi ii вiдповiдно до чинного законодавства. До того ж громадськi органiзацii i рухи на вiдмiну вiд державних iнститутiв не надiленi владВнними повноваженнями. Вiдрiзняються вони й вiд полiтичВнних партiй, оскiльки не ставлять за мету оволодiння державВнною владою. Вiдмiннiсть iх вiд усiх iнших суспiльних угруВнповань пов'язана з особливостями функцiонування (виникВннення за iнiцiативою знизу, фактична iднiсть, забезпечення iнтересiв своiх членiв та прихильникiв незалежно вiд мети та характеру об'iднання, нетрадицiйнiсть) та принципами дiВняльностi (добровiльнiсть, поiднання особистих i суспiльних iнтересiв, самоврядування, рiвноправнiсть, законнiсть, гласВннiсть). Отже, за своiю природою i характером дiяльностi гроВнмадськi органiзацii i рухи не i полiтичними органiзацiями. Однак iх дiяльнiсть почасти набуваi полiтичного характеру, оскiльки громадськi органiзацii i рухи, по-перше, об'iднують людей, що входять до спектру полiтичних сил (патрiотичнi сили, нацiональне орiiнтованi групи, прихильники рефорВнмування суспiльства та iн.), по-друге, i потенцiйною базою для виникнення на iх основi нових полiтичних партiй.

Щоб розiбратись у широкому спектрi громадських об'iдВннань i рухiв, якi виникають найчастiше поза офiцiйними державними структурами i не вкладаються в жоднi схеми, треба окремо зупинитися на iх типологii.

Щодо цього iснуВнють рiзнi критерii:

1) за родом дiяльностi тАФ конструктивно орiiнтованi, пiзВннавальнi, опозицiйнi, аматорськi, нацiональнi та iн.;

2) за поставленими цiлями тАФ соцiально-вартiснi й асоцiВнальнi, полiтизованi й не полiтизованi;

3) за iнтересами тАФ економiчними, професiйними, суспiльВнно-полiтичними та iн.;

4) за правовим статусом тАФ легальнi й нелегальнi;

5) за соцiально-класовими ознаками тАФ наприклад, робiтВнничий, фермерський рухи;

6) за рiвнем масовостi й ступенем пилину тАФ профспiлки, антивоiнний i фемiнiстський рухи, з одного боку, та ферВнмерськi рухи у СРЖРЖРЖЛ чи рух англiйських докерiв тАФ з iншого;

7) за спонукальними мотивами виникнення тАФ соцiальне усвiдомленi (спiлки ветеранiв, студентськоi молодi, коопеВнраторiв); вартiсне-орiiнтованi (рух "зелених", спiлка "ЧорВннобиль"); традицiоналiстськи зумовленi (релiгiйнi, нацiоВннальнi об'iднання);

8) за масштабами дiяльностi тАФ мiжнароднi, внутрiшньоВндержавнi, локальнi;

9) за ставленням до iснуючого ладу тАФ консервативнi, реВнформiстськi, революцiйнi, контрреволюцiйнi;

10) за ступенем i формою органiзацii тАФ стихiйнi й органiВнзованi, слабко- й високоорганiзованi.[4]

При розбудовi демократичного суспiльства в нашiй державi виникла безлiч суспiльних об'iднань. Цей процес вiдбуваiться спонтанно i безсистемне, що характерно для перехiдного перiоду. За пiдрахунками фахiвцiв, зараз в Украiнi створено приблизно 5 тис. асоцiацiй, спiлок, фондiв i т. iн. Майже 700 суспiльних об'iднань заявляють, що вони i загальноукраiнськими. 126 з них зареiстрували своi статути в Мiнюстi Украiни.

В Украiнi з усiii сукупностi суспiльних об'iднань 21% становлять доброчиннi фонди, 7,2% тАФ культуролоВнгiчнi. 2% тАФ молодiжнi.

Близько 100 об'iднань i товариств утворенi на етнiчВннiй основi. Наприклад, у Харковi в сiчнi 1996 р. зареiсВнтровано дагестанське i циганське об'iднання, а всього iх у мiстi тАФ 20.[5]

Громадськi органiзацii i рухи на сучасному етапi суспiльВнно-полiтичного розвитку нашоi держави i своiрiдною споВнлучною ланкою мiж полiтичним i громадянським суспiльстВнвом, мiж "низами" й "верхами". РЖ саме в цьому полягаi iх стабiлiзуюча, iнтегративна роль у суспiльствi.

Полiтична структура сучасного цивiльного суспiльства надзвичайно складна, вона мiстить у собi безлiч взаiмодiючих з державою суспiльних об'iднань. Полiтичнi партii -лише один з iхнiх видiв. Отже, основне значення для iхнього правового регулювання маi формулювання такого юридичного визначення самого поняття "полiтична партiя", що дозволило б вiдмежувати партii як специфiчний суб'iкт права вiд всiх iнших видiв суспiльних об'iднаннi. Тiльки в залежностi вiд чи наявностi вiдсутностi в якого-небудь об'iднання визнаного законом якостi полiтичноi партii можуть бути визначенi нею правовий статус, права й обов'язки, мiсце i роль у полiтичнiй системi.

Вiтчизнянi й зарубiжнi полiтологи по-рiзному тлумачать суть, змiст дiяльностi, призначення та функцii партii. Тому зтАЩясуiмо насамперед змiст вихiдних понять вчення про партiю.

Слово тАЬпартiятАЭ тАУ латинського походження (partio тАУ дiлю, роздiляю, тобто це група людей, обтАЩiднаних спiльнiстю iдей, iнтересiв для виконання певноi роботи).[6]

Уявлення про ту чи ту партiю дають такi ознаки:

1) мета партii тАУ завоювання й здiйснення влади окремо або в коалiцii;

2) характер органiзацii партii;

3) змiст iдеологii партii;

4) дiяльнiсть партii щодо забезпечення соцiальноi опори, пiдтримки з боку населення.

До ХРЖХ сторiччя партiями називали групи, якi суперничали мiж собою у складi уряду або вiдповiдним чином впливали на полiтику уряду.

За визначенням нiмецького соцiолога М.Вебера, партii у своiму розвитку пройшли три стадii:

тАУ аристократичне угрупування;

тАУ полiтичний клуб;

тАУ масова партiя.

Проте цi стадii розвитку пройшли лише двi англiйськi партii тАУ лiбералiв i консерваторiв. Бiльшiсть же полiтичних партiй формувалися як масовi.

Вiдомий серед полiтологiв спецiалiст у галузi партiй та партiйних систем Д. Сартрi визначаi полiтичну партiю як тАЬполiтичну групу, яка бере активну участь у проведеннi виборiв i яка маi завдяки цьому можливiсть проводити своiх кандидатiв у державнi закладитАЭ.

Р. Хакцюрн, який присвятив спецiальне дослiдження зтАЩясуванню мiсця i ролi полiтичних партiй у США, визначаi полiтичну партiю як тАЬавтономну групу людей, якi ставлять за мету висунення своiх кандидатiв i боротьбу на виборах у надii добитися контролю над урядовою владою шляхом завоювання посад у державних структурах та органiзацii урядутАЭ.

У фiлософському енциклопедичному словнику (1989 року видання) даiться таке визначення партii: тАЬПолiтична партiя тАУ це полiтична органiзацiя, яка виражаi iнтереси суспiльного класу або прошарку, що обтАЩiднуi iх найактивнiшу частину представникiв i керуi ними для досягнення певноi мети та iдеалiвтАЭ[7]
.

Аналiз сучасного законодавства дозволяi видiлити три основних квалiфiкацiйних ознаки, що притаманнi полiтичнiй партii як правовому iнституту. Про вiдсутностi хоча б одного з них суспiльне об'iднання втрачаi якiсть партii.

Полiтична партiя тАФ це суспiльне об'iднання, головною метою участi якого в полiтичному процесi i завоювання i здiйснення (чи участь у здiйсненнi) державноi влади в рамках i на основi конституцii i дiючого законодавства.[8]

Це головна квалiфiкацiйна ознака полiтичноi партii, що виражаi саму ii сутнiсть i вiдрiзняi ii вiд всiх iнших видiв суспiльних об'iднань неполiтичного характеру (рiзного роду союзiв, асоцiацiй, клубiв, фондiв i т.д.). Останнi являють собою створюванi соцiальними i професiйними групами органiзацii, головна мета яких - задоволення i захист iнтересiв своiх членiв. Звичайно, для досягнення цих цiлей такi органiзацii нерiдко прагнуть впливати i на полiтику, але полiтична дiяльнiсть для них не i вирiшальна, а носить допомiжний характер i здiйснюiться головним чином через партii. У цьому iхня принципова вiдмiннiсть вiд полiтичних партiй, яка усе бiльш послiдовно проводиться сучасним законодавством.

У рядi новiтнiх законодавчих актiв полiтична партiя визначаiться, насамперед, як органiзацiя, створювана для завоювання i здiйснення державноi влади (Буркина-Фасо, Конго, Ефiопiя, Польща й iн.). Польський закон визначаi полiтичну партiю як громадську органiзацiю, що ставить своiю метою "участь у полiтичному життi, особливо шляхом надання впливу на формування державноi полiтики i здiйснення влади".

Наприклад, закон про полiтичнi партii Буркина-Фасо визнаi метою партii "завоювання" здiйснення "державноi влади", та закон про асоцiацii 1991 р. визначаi асоцiацiю як групу фiзичних i юридичних осiб "якi мають своiю метою здiйснення загальних задач у культурнiй, соцiальнiй, духовнiй, релiгiйнiй, економiчнiй i професiйнiй областях..". Бiльш того, у рядi краiн всiм iншим видам суспiльних об'iднань прямо заборонено здiйснювати полiтичну дiяльнiсть, що принципово вiдрiзняi iхнiй правовий статус вiд статусу полiтичних партiй.

В умовах нерозвиненостi партiйноi системи однiii з важливих форм полiтичноi органiзацii стають полiтичнi рухи, що, багато в чому вiдрiзняються вiд партiй, мають з ними одну загальну ознаку тАУ вони створюються для участi в полiтичному життi з метою боротьби за оволодiння державною владою. Це свого роду протопартii, що, як свiдчить досвiд ряду краiн, у майбутньому трансформуються в полiтичнi партii, або розпадаються.

У рядi держав законодавство не проводить розходження мiж полiтичними партiями й iншими суспiльно-полiтичними органiзацiями, але в той же час вiдмежовуi iх вiд iнших суспiльних об'iднань.

Ще бiльш складна в розглянутих краiнах проблема розмежування полiтичних партiй i громадських органiзацiй неполiтичного характеру.

У постсоцiалiстичних державах намiтилося два пiдходи до даноi проблеми. Прихильники першого з них вважають, що в умовах незавершеностi процесу формування стабiльних полiтичних партiй не можна позбавляти громадськi органiзацii права брати участь у виборах. Так, на думку В. Соколевича, при iснуючiй сьогоднi в Польщi полiтичноi органiзацii суспiльства "занадто рано обмежувати коло суб'iктiв, що володiють правом висування кандидатiв тiльки полiтичними партiями". Прихильники другого пiдходу, навпроти, вважають неприпустимим здiйснення громадськими органiзацiями полiтичноi дiяльностi, властивим тiльки полiтичним партiям. "Громадськi органiзацii, пише болгарський полiтолог Г. Карасимеонов, - можуть впливати на полiтичне життя через партii, але самi не мають правових основ брати участь у полiтичному процесi (у виборах, парламентськiй дiяльностi, державному керуваннi)".[9]
Такий пiдхiд, як ми бачили на прикладi Болгарii, знаходить своi вiдображення i законодавствi, що забороняi громадським органiзацiям ставити полiтичнi цiлi i вiдповiдно займатися полiтичною дiяльнiстю.

Росiйське законодавство дотримуi першого пiдходу. З одного боку, полiтичнi партii i полiтичнi рухи видiляються як самостiйнi види суспiльних об'iднань (ст. 4 i 9 Закони "Про суспiльнi об'iднання"). Бiльш того, полiтичнi партii розглядаються як суспiльнi об'iднання, метою яких i "участь у полiтичному життi суспiльства, в органiзацii i здiйсненнi державноi влади за допомогою впливу на формування волi громадян, участь у виборах i дiяльностi органiв державноi влади, орга

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права