Право собственности в Украине

Вступ

У кожнiй державi центральним правовим iнститутом i iнститут власностi. Його регламентацiя визначаi характер регулювання iнших iнститутiв цивiльного права. Серед численних нормативних актiв в Украiнi щодо питань власностi важливе мiсце займають Закон Украiни "Про власнiсть" вiд 7 лютого 1991 р. та Цивiльний кодекс Украiни (роздiл 11). Радикальнi економiчнi й полiтичнi перетворення в сувереннiй i незалежнiй Украiнi мають на метi побудувати нову модель господарськоi системи. РЗi фундамент складають рiзноманiтнi форми власностi вiдповiдних суб'iктiв, iх рiвноправнiсть i змагальнiсть. Над-звичайно важливим елементом нового господарського механiзму i ринок, який повинен перетворитися в поiднаннi з державним регулюванням в активний iнструмент, що сприяв би ефективнiй дiяльностi учасникiв суспiльного виробництва. Серед основоположних нормативних актiв, якi складатимуть основу новоi господарськоi системи, вирiшальне значення належить цивiльно-правовим законам, що передбачають нову систему видiв i форм власностi. яка вiдображаi плюралiзм вiдносин власностi.

2. Загальне поняття власностi i права власностi

РЖснування людини забезпечуiться головним чином зав-дяки суспiльному виробництву, в процесi якого створю-ються необхiднi для неi матерiальнi блага (за винятком благ, безпосередньо створених природою). Звичайно ж функцiонування такого виробництва неможливе без повноi взаiмодii людей. Тобто заради досягнення тих чи iнших цiлей суспiльного виробництва i задоволення таким чином своiх потреб вони змушенi вступати у вiдповiднi взаiмовiдносини (суспiльнi вiдносини) мiж собою, якi набувають насамперед виробничого забарвлення.

Суспiльне виробництво формуi вiдповiдну спрямованiсть взаiмовiдносин, сутнiсть якоi полягаi у привласненнi людиною (колективом людей) предметiв природи i продуктiв суспiльного виробництва, що даi можливiсть iндивiду ста-витися до них Вляк до своiх, до власнихВ». Цiлком логiчно, що коли для одного iндивiда (суб'iкта) привласнене майно i ВлсвоiВ», то для iншого воно маi бути ВлчужеВ» '. Однак привласнення, як правило, не може бути без вiдчуження. Тому варто погодитись з авторами, якi вважають, що Влвласнiсть одних людей чи iх колективiв на майно невiддiльно пов'язана з вiдчуженням даного майна вiд iнших людейВ»'. Водночас подiбне твердження не може бути в такiй же мiрi прийнятним, коли iндивiд привласнюi результати власноi працi. У такому разi привласнення майна одним iндивiдом не супроводжуiться вiдчуженням його вiд iншого iндивiда.

У найбiльш узагальненiй формi власнiсть можна визначити як вiдносини мiж людьми з приводу привласнення матерiальних благ та встановлення влади над ними, приналежностi iх конкретнiй особi. Саме цi вiдносини i рушiйною силою суспiльного виробництва, i його сутнiстю. Для того, щоб було що привласнювати необхiдно насамперед належним чином пiдготувати предмети природи, створити новi матерiальнi блага. Така дiяльнiсть людини стаi ефективною i набуваi для неi адекватноi значимостi лише в умовах певноi самоорганiзацii суспiльства. Для iзольованого iндивiда привласнення такого значення не маi, оскiльки вiн позбавлений як можливостi так i необхiдностi вступати у вiдносини з iншими iндивiдами йому подiбними. Отже, поза сумнiвами твердження: власнiсть можлива лише в людському суспiльствi, яке до того ж знаходиться на певному ступенi свого розвитку. Про досягнення суспiльством такого ступеню може свiдчити здатнiсть людей вступати у виробничий процес з метою привласнювати засоби виробництва, продукти працi та задовольняти своi потреби в кiнцевому результатi. Тому не можна не погодитись з основоположниками марксизму-ленiнiзму втому, що Влвсяке виробництво i привласнення iндивiдом предметiв природи в рамках певноi форми суспiльства i через неiВ»'.

В своiй iсторii, як загальновiдомо, суспiльство пройшло кiлька ступенiв розвитку розподiлу працi: первiснообщинний, рабовласницький, феодальний, капiталiстичний i соцiалiстичний типи виробничих вiдносин. Кожному з перерахованих типiв виробничих вiдносин вiдповiдаi вiдповiдна форма власностi: первiснообщинна, рабовласницька, феодальна, капiталiстична i соцiалiстична.

Першооснову усiх наведених форм власностi становлять економiчнi вiдносини привласнення матерiальних благ у процесi виробництва. Тому власнiсть у такому значеннi i ii економiчним розумiнням. Мiжтим економiчнi вiдносини власностi, якi iснують в цiлому помимо волi i свiдомостi людей, можуть бути об'iктом правового регулювання, одержуючи вiдповiдне оформлення в нормах права. У такому разi проявляiться юридичний змiст власностi. Закрiплення вiдносин власностi правовими засобами здiйснюiться пiд впливом волi суспiльних груп, якi прийнято називати класами. В.РЖ. Ленiн неодноразово наголошував, що класи тАФ це великi групи людей, становище яких визначаiться iх вiдношенням до засобiв виробництва'. Звичайно ж класики марксизму-ленiнiзму мали на увазi, що регулювання вiдносин власностi здiйснюiться за волею пануючого класу. Однак, на наш погляд, iсторичний розвиток суспiльних вiдносин свiдчить, що в сучасних умовах вiдбуваiться процес нiвелювання класового впливу на формування вiдносин власностi i посилення на них впливу тих суспiльних груп, якi домiнують в суспiльствi, об'iднуючись мiж собою заради суспiльно-прогресивноi iдеi (наприклад, досягнення високого добробуту на демократичних засадах суспiльного життя).

Важливо, що суспiльство не обмежуiться правовим закрiпленням засобiв виробництва i продуктiв працi за конкретними особами чи iх колективами. Вiдносини власностi одержу-ють також, що не менш важливо, необхiдну регламентацiю i примусовий захист. У такому разi врегульованi правовими нормами економiчнi вiдносини власностi набувають ознак якiсно нових вiдносин тАФ вiдносин права власностi.

Безперечно, що вiдносини права власностi i похiдними вiдносно економiчних вiдносин власностi, якi i складовою частиною виробничих вiдносин. Саме власнiсть i умовою функцiонування органiзованого виробництва в межах загального комплексу виробничих вiдносин, а вiдтак i iх головною складовою частиною. Роль економiчних вiдносин власностi полягаi у закрiпленнi стану приналежностi матерiальних благ iндивiдам, вiддзеркалюючи статичний момент того чи iншого способу суспiльного виробництва.

В юридичнiй науцi радянського перiоду на базi марксистських положень про власнiсть сформувалася в цiлому правильна уява про статичний характер економiчних вiдносин власностi. Так, це питання особливо грунтовно дослiдив С.Н. Братусь. Вiн вiдзначив, що власнiсть як стан привласненостi матерiальних благ вiдтворюi статичнi моменти, якi характеризують даний спосiб виробництва, i що вона вiддзеркалюi виробництво не як процес, не як динамiку вiдносин, а як Влмомент статичний, як результат процесу розподiлуВ» засобiв виробництва'. В радянськiй юридичнiй лiтературi така думка стала панiвною', а також одержала пiдтримку в Украiнi в умовах переходу до ринковоi економiки'.

В ходi привласнення суспiльство обертаi в свою користь багатства природи, створюi новi матерiальнi блага. Однак цього недостатньо для iснування членiв суспiльства, оскiльки вони повиннi одержати для вчасних потреб цi матерiальнi блага. Тому не менш важливою i завiршувальна стадiя привласнення тАФ розподiл матерiальних благ мiж членами суспiльства. Власнiсть обумовлюi необхiднiсть суспiльного роз-витку, виробництва. Водночас без виробництва неможливе iснування власностi, оскiльки не можна привласнити те, чого не iснуi. Привласнення не i самоцiллю суспiльства. В кiнцевому випадку здобутi чи створенi матерiальнi блага використовуються для вiдновлення процесу виробництва та безпосередньо споживаються членами суспiльства. Отже, економiчнi вiдносини власностi включають наступнi визначальнi стадii iх реалiзацii:

а) заволодiння багатствами природи та створення нових матерiальних благ;

б) розподiл матерiальних благ мiж членами суспiльства та iх колективами;

в) виробниче та особисте споживання матерiальних благ. Зазначенi стадii економiчних вiдносин здiйснюються безпосередньо учасниками (суб'iктами) цих вiдносин, якi мають бути надiленi для цього вiдповiдними повноваженнями, а саме тАФ повноваженнями ВлгосподаряВ» (власника). Таким чином, господарю надаiться можливiсть панувати над належними йому речами. Однак таке ВлпануванняВ» над речами може бути ефективним лише тодi, коли воно закрiплюiться певними правилами (правовими нормами), обов'язковими для усiх iндивiдiв суспiльства, як власникiв так i невласникiв.

Як уже вiдзначалося, виробничi вiдносини, в тому числi i вiдносини власностi, розвиваються i iснують незалежно вiд волi конкретних iндивiдiв, оскiльки такi вiдносини уявляють собою об'iктивний результат дiяльностi людей та iх утворень. Пiд таку дiяльнiсть пiдпадають численнi акти вольовоi поведiнки людей, якi в своiй сукупностi утворюють особливу категорiю економiчних вiдносин власностi, а саме тАФ майнових вiдносин. Таким чином, майновi вiдносини як реально iснуюча форма проявлення та реалiзацii виробничих вiдносин, формуються завдяки вольовим актам людей та iх колективiв, що робить можливим розповсюдження на них вiдповiдного правового регулювання. При цьому майновi вiдносини подiляються на вiдносини статики i динамiки. Першi з них утверджують приналежнiсть матерiальних благ власникам, другi тАФ перехiд матерiальних благ вiд одних до iнших суб'iктiв.

Правове врегулювання економiчних вiдносин власностi породжуi утворення права власностi, за допомогою якого утверджуiться панування власника над належними йому речами та його повноваження по володiнню, користуванню та розпорядженню цими речами. Перерахованi повноваження власника i для нього найбiльш значимими i в своiй сукупностi складають змiст економiчних вiдносин власностi. Право власностi регулюi лише статику майнових вiдносин власностi, тобто визначаi стан приналежностi матерiальних благ iндивiдам. Що ж до вiдносин по розподiлу матерiальних благ iндивiдам та iх переходу вiд одних осiб до iнших (тобто iх динамiка), то iх регулювання здiйснюiться iншими правовими нормами (наприклад, зобов'язальноправовими).

В цивiльноправовiй науцi право власностi маi два значення: в об'iктивному i суб'iктивному розумiннi. Право власностi в об'iктивному розумiннi тАФ це сукупнiсть правових норм, якi встановлюють i охороняють приналежнiсть матерiальних благ конкретним суб'iктам (в тому числi визначають пiдстави та умови виникнення i припинення у них такого права щодо цих благ). Подiбна сукупнiсть норм в цiлому утворюi цивiльноправовий iнститут права власностi. Варто, однак, зауважити, що норми iнституту права власностi мiстяться як в цивiльному законодавствi, так i в iнших галузях законодавства (конституцiйному, земельному, пенсiйному, сiмейному та iн). Тому такий правовий iнститут i всi пiдстави вважати комплексним (багатогалузевим) iнститутом права. Ним регулюються, як правило, лише тi вiдносини власностi, якi набувають форму товарно-грошових вiдносин. РЖншi ж майновi вiдносини щодо власностi i предметом регулювання чи захисту iнших галузей права (кримiнального, адмiнiстративного та iн.). Деякi автори певну частину таких норм схильнi розглядати як складовi частини загальноправового, комплексного iнституту права власностi. Така думка безперечно маi право на iснування, хоча й вимагаi ще свого глибокого та всебiчного обгрунтування'.

До iнституту права власностi мають вiдноситися тi норми, якi:

а) встановлюють приналежнiсть матерiальних благ власнику;

б) встановлюють пiдстави та умови виникнення у суб'iктiв права власностi;

в) визначають обсяг повноважень власника по володiнню, користуванню та розпорядженню матерiальними благами;

г) встановлюють пiдстави та умови припинення права власностi на приналежнi суб'iкту матерiальнi блага;

д) встановлюють правовi засоби захисту (охорони) прав власника.

Вищенаведенi критерii дають можливiсть виявити в рiзних галузях законодавства тi норми, якi мають бути вiднесенi до iнституту права власностi. Безумовно переважна iх частина i цивiльноправовими.

Право власностi в суб'iктивному значеннi тАФ це передбачене i гарантоване законом право конкретного суб'iкта-власника (громадянина, колективного утворення, держави) здiйснювати володiння, користування, розпорядження та iншi можливi правомочностi щодо належного йому майна на свiй розсуд i з будь-якою метою, якщо iнше не передбачено законом. Таким чином, суб'iктивне право власностi, як i будь-яке iнше суб'iктивне право, означаi мiру можливоi поведiнки уповноваженоi особи (власника) щодо належного iй май-на. Повноваження власника i динамiчною категорiiю, залежною вiд суспiльного ладу, державного устрою, загального рiвня людськоi цивiлiзацii та iнших чинникiв. Розвиток свiтовоi цивiлiзацii засвiдчуi, що лише у високорозвинених (економiчно та iнтелектуально) краiнах, в яких утверджуються демократичнi iнститути та прiоритет людських цiнностей, досягаiться оптимальний обсяг правомочностей власника та створюються рiвнi правовi можливостi спiвiснування рiзних форм власностi.

Суб'iктивне право власностi носить абсолютний характер . Це означаi, що власнику протистоiть необмежена i безпосередньо не визначена кiлькiсть осiб, яким забороняiться порушувати таке суб'iктивне право та створювати перешкоди його здiйсненню. В юридичнiй лiтературi вважаiться, що суб'iктивне право власностi Влiснуi в межах конкретного право-вiдношення власностiВ»'. Не заперечуючи можливiсть такого пiдходу в оцiнцi факту прояву суб'iктивного права власностi, на наш погляд, необхiдно все-таки звертати увагу на певну умовнiсть iснування цього правовiдношення, оскiльки такого ВлконкретногоВ» правовiдношення в юридичному розумiннi цього поняття може i не бути.

Суб'iктивне право власностi тАФ це не абстракцiя. Воно характеризуiться своiм конкретним наповнювальним змiстом. Загально прийнято, що його змiст становлять правомочностi власника: володiння, користування та розпорядження належним йому майном. Перерахованi правомочностi були сформульованi протягом багатовiкового формування правовоi системи i одержали серед юристiв назву ВлтрiадиВ». В правовiй науцi, однак, немаi iдностi щодо авторства такоi ВлтрiадиВ». Довгий час вона вважалася дiтищем римського приватного права. Ця думка була пiддана сумнiву деякими вченими, зокрема РД.О.Сухановим, який вiдзначив, що в римському приватному правi були закрiпленi двi правомочностi (володiння, користування) як самостiйнi речовi права, а третя (розпорядження) стала середньовiковим ВлвинаходомВ» коментаторiв. Такi сумнiви, однак, безпiдставнi, оскiльки дослiдниками доведено достатньо доказiв про iснування знаменитоi трiади в римському приватному правi'.

В Росii ВлтрiадаВ» була запропонована М.М.Сперанським i вперше знайшла своi вiдображення в 1832 р. в с.420 т.Х ч.РЖ Зводу законiв Росiйськоi iмперii. В цивiльному законодавствi радянського перiоду ВлтрiадаВ» правомочностей також була без-посередньо законодавчо закрiплена. Знайшла вона своi вiдображення i в законодавствi незалежноi Украiни, зокрема, в Законi Украiни ВлПро власнiстьВ» ¹. Зазначенi правомочностi в тiй чи iншiй iнтерпретацii мiстяться в законодавствi бiльшостi краiн.

Перерахованими правомочностями не вичерпуiться змiст суб'iктивних прав власника. В юридичнiй лiтературi називаються й iншi його повноваження, наприклад, право на власну господарську дiяльнiсть. А.М.Оноре виявив в англосаксонському правi одинадцять елементiв правомочностей власника (зокрема, право володiння; право користування; право управлiння; право на доход; право на вiдчуження; право на безпеку). За пiдрахунками вчених використання зазначених автором елементiв в рiзних спiввiдношеннях здатне дати до пiвтори тисячi варiантiв прав власника . Звичайно в законодавствi закрiпити таку кiлькiсть прав власника практично неможливо, а вiдтак i недоцiльно.

Враховуючи традицii законотворення в Украiнi, вважаiмо, що в нинi розроблюваному новому Цивiльному кодексi Украiни достатньо застосування випробуваноi часом трiадноi формули правомочностей власника, якою в принципi можуть бути охопленi будь-якi конкретнi прояви цих традицiй-них правомочностей. Водночас необхiдно визнати, що застосування законодавцем методу трiадних правомочностей власника не даi повного уявлення про реальний змiст суб'iктивного права власностi. Тому в юридичнiй лiтературi з метою уникнення цього недолiку дослiдники прагнули доповнювати ВлтрiадуВ» вказiвками про здiйснення й правомочностей Влсвоiю владою i в своiму iнтересiВ» (А.В.Венедиктов), Влна свiй розсудВ» та iн. Безумовно, такi доповнення до ВлтрiадиВ» вдало визначають абсолютний характер права власностi, утверджу-ють повне панування власника над належною йому рiччю, хоча й не завершують характеристику сутностi суб'iктивного права власностi.

Кожна з правомочностей маi своi призначення. Так, володiння означаi юридично забезпечену можливiсть власнику мати майно у своiму вiданнi, у сферi свого фактичного господарського впливу.

Користування тАФ це закрiплена юридично можливiсть господарського використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими ним особами.

Розпорядження тАФ це юридично закрiплена можливiсть власника самостiйно вирiшувати долю майна шляхом його вiдчуження iншим особам, змiни його статуту призначення.

Окремi з перерахованих правомочностей можуть належати й iншим особам, якi не i власниками даного майна (наприклад, особам, якi одержали майно за договором оренди). Однак на вiдмiну вiд цих осiб власник маi монопольне право здiйснювати правомочностi, яке засноване безпосередньо на законi i iснуi незалежно вiд волi та влади iнших осiб. Як вiдомо, речi можуть використовуватися уповноваженими особами на пiдставi зобов'язальних прав. Однак такi суб'iктивнi зобов'язальнi права i похiдними вiд влади власника, а вiдтак вони можуть бути вiдносно самостiйними, але не абсолютними. В.Маслов вiдзначав, що право власностi здiйснюiться без посередництва iншоi особи, а в зобов'язальному правi мiж уповноваженою особою i рiччю (предметом зобов'язання) перебуваi ще одна зобов'язана особа'.

Як вже зазначалося вище, суспiльству вiдомi п'ять iсторичних форм (типiв) власностi: первiснообщинна, рабовласницька, феодальна, капiталiстична i соцiалiстична. Особливiстю ж цих економiчних форм власностi i те, що кожнiй з них притаманна вiдповiдна форма права власностi. Право власностi вiдсутнi було в первiснообщинний перiод, в якому розподiл матерiальних благ здiйснювався за iснуючими традицiями та певними моральними уявлення-ми. Виникнення права власностi бере початок з становленням рабовласницького ладу, коли вiдбувалося зародження держави i права.

Звичайно перерахованi форми власностi iстотно вiдмiннi одна вiд одноi. Водночас рабовласницьку, феодальну i капiталiстичну форми власностi об'iднуi панування приватного привласнення засобiв виробництва i продуктiв працi. Кожний перехiд вiд однiii форми власностi до iншоi супроводжувався також певними позитивними змiнами в правовому регулюваннi вiдносин власностi. Багатовiкове формування капiталiстичного способу виробництва призвело водночас до утворення високоефективноi системи права власностi, в якiй переважна частина суспiльства стаi реальними власниками, а поступальнiсть виробництва забезпечена значними матерiальними стимулами до працi.

Капiталiстичний спосiб виробництва та притаманна йому капiталiстична приватна власнiсть не i iдеальною системою iснування суспiльства. Необмежена капiталiстична приватна форма привласнення здатна породжувати такi негативнi на-слiдки, як: зосередження основних багатств, створених працею всього народу, у невеликоi групи людей; i катастрофiчне обiднення переважноi частини народу; поширення масового безробiття; подiл народу на антагонiстичнi класовi групи за майновою ознакою; та iншi. Такi негативнi явища призводять до класового протистояння в суспiльствi, страйкiв та iнших форм соцiального протесту.

Свiтовiй практицi вiдомi два шляхи подолання цих негативних явищ капiталiстичноi системи тАФ еволюцiйний i революцiйний. Перший шлях зводиться до оптимiзацii правового врегулювання капiталiстичного виробництва та вiдносин власностi, яке урiвноважуi iнтереси усiх груп населення та усуваi певною мiрою антагонiстичне протистояння мiж ними. Другий шлях супроводжуiться застосуванням радикальних методiв усунення класових суперечностей (головним чином насильницьких методiв) без врахування визначальних об'iктивних законiв розвитку суспiльства, наступного iх переростання в громадянську вiйну. Вибiр цих двох шляхiв залежить вiд багатьох об'iктивних i суб'iктивних факторiв економiчного та iдеологiчного змiсту, наприклад, вiд стану май-нового розшарування i гостроти суперечностей в суспiльствi, вiд бажання i спроможностi правлячоi верхiвки йти шляхом прогресивних перетворень в державi, вiд рiвня розвитку демократичних iнститутiв i полiтизацii громадян в суспiльствi. Як свiдчить сьогодення, багатьом краiнам свiту (США, Англiя, Францiя, Нiмеччина, Канада, Швецiя та iн.) вдалося еволюцiйним шляхом пристосувати капiталiстичнi вiдносини до потреб рiзних верств населення, створити високо iндустрiальну економiку, здатну забезпечувати достатнiй рiвень життя практично усiм iх громадянам та усунути в них ворожо-агресивне ставлення до приватноi власностi на засоби виробництва.

Другий шлях обрала царсько-помiщицька Росiя, в якiй формування капiталiстичних вiдносин призвело до особливо гострих суперечностей в суспiльствi, До класового антагонiзму мiж бiдними i багатими, поглиблених неспроможнiстю влади провести в iнтересах народу так необхiднi народу ре-форми. Жовтнева соцiалiстична революцiя 1917 року започаткувала появу новоi суспiльно-економiчноi формацii тАФ соцiалiстичного ладу, становлення якоi вiдбувалося в умовах жорстокоi боротьби за владу, за розподiл власностi пiд соцiалiстичними гаслами. Революцiя була спрямована на знищення основ приватноi власностi на засоби виробництва i розповсюдження на них режиму соцiалiстичноi власностi, в якiй домiнуючими стали колективно-державнi форми привласнення (державна, колгоспно-кооперативна та власнiсть профспiлкових i громадських органiзацiй). Основною iндивiдуальною формою привласнення матерiальних благ стала особиста власнiсть громадян, яка проiснувала близько 70 рокiв впродовж iснування Союзу РСР.

РЖдеологiчною базою правового регулювання вiдносин особистоi власностi громадян слугувало марксистсько-ленiнське вчення про власнiсть в соцiалiстичному суспiльствi. Основоположники марксизму-ленiнiзму визначили основнi ознаки особистоi власностi i ii мiсце в економiчнiй системi при соцiалiзмi, розглядаючи таку власнiсть як iндивiдуальну форму привласнення результатiв своii працi з метою задоволення особистих потреб. При цьому вони визначали особисту власнiсть як особисто придбану своiю працею, що утворюi основу особистоi свободи'. Таким чином, в марксистсько-ленiнському вченнi про особисту власнiсть в соцiалiстичному суспiльствi визначальними стали iдеi про ii трудове походження i споживчий характер. Саме цi ознаки знаходили своi адекватне вiдображення в усiх законодавчих актах про право власностi громадян радянського перiоду. Як правило, громадянам заборонялося набувати у власнiсть засоби виробництва, встановлювалися обмеження щодо використання особистоi власностi з метою одержання вiд неi доходiв тощо.

Оскiльки в дореволюцiйний перiод в державно-полiтичному планi Украiна була залежною вiд Росii, то цiлком зрозумiло, що вона не могла в цих умовах мати самостiйноi правовоi системи. В пiсляреволюцiйний перiод ця тенденцiя продовжувала зберiгатися. Не стала правова система Украiни повноцiнною i в перiод перебування ii як союзноi республiки у складi Союзу РСР. Звичайно законодавство цього перiоду мало деякi особливостi. Однак вони стосувалися другорядних питань. Визначальнi ж майновi вiдносини, в тому числi вiдносини власностi, регулювалися переважно законодавством СРСР.

Формування правовоi системи Украiни i СРСР здiйснювалося пiд впливом соцiально-полiтичноi обстановки, рiшень Комунiстичноi партii. Саме пiд таким кутом зору висвiтлювалися питання держави i права Украiнськоi РСР в юридичнiй лiтературi перiоду соцiалiстичного будiвництва. Наприклад в науковiй працi ВлИстория государства и права Украинской ССРВ» перiодизацiя становлення держави i права в Украiнi була сформульована таким чином: 1) ВлПеремога Великоi Жовтневоi соцiалiстичноi революцii i створення Украiнськоi радянськоi держави i праваВ»; 2) ВлДержавний устрiй i право Радянськоi Украiни в умовах iноземноi воiнноi iнтервенцii i громадянськоi вiйниВ»; 3) ВлРадянська держава i право в перiод вiдновлення народного господарстваВ»; 4) ВлРадянська держава i право в перiод соцiалiстичноi iндустрiалiзацii краiни i пiдготовки суцiльноi колективiзацii сiльського господарстваВ»;

5) ВлДержава i право в перiод наступу соцiалiзму по всьому фронту. Створення колгоспного ладуВ»; 6) ВлДержава i право в перiод завершення соцiалiстичноi реконструкцii народного господарства. Перемога соцiалiзму в СРСРВ»; 7) ВлРадянська держава i право в перiод змiцнення i розвитку соцiалiстичного суспiльстваВ»; 8) ВлРадянська держава i право в перiод Великоi Вiтчизняноi вiйниВ»; 9) ВлДержава i право СРСР в пiсля-воiнний перiодВ»; 10) ВлДержава i право УРСР в перiод боротьби за потужний пiдйом народного господарства, за за-вершення будiвництва соцiалiзмуВ»; 11) ВлРадянська держава i право в умовах розвинутого соцiалiстичного суспiльстваВ»'.

РЖнший пiдхiд до перiодизацii розвитку радянськоi правовоi системи застосований в працi ВлИстория государства и права РоссииВ», опублiкованоi пiсля розпадуСРСР i краху соцiалiстичного ладу. В нiй видiленi такi пiсляреволюцiйнi етапи: 1) ВлСоцiалiстична революцiя в Росii i створення Радянськоi державиВ»; 2) ВлДержава i право в перiод державно-партiйного соцiалiзмуВ» (1930 тАФ поч. 6О-х рокiв); 3) ВлДержава i право в умовах кризи соцiалiзмуВ»

Застосованi в обох випадках методи щодо перiодизацii розвитку правовоi системи СРСР i Украiни не можуть бути повною мiрою використанi при висвiтленнi проблем права власностi громадян, оскiльки законодавство про власнiсть не завжди зазнавало iстотних змiн при переходi вiд одного до iншого соцiально-полiтичного етапу соцiалiстичного будiвництва. Тому, на наш погляд, становлення iнституту права власностi взагалi та права власностi громадян, зокрема, необхiдно розглядати з врахуванням законотворчих процесiв, що здiйсню-валися в краiнi, та особливостей вiдповiдноi соцiально-полiтичноi обстановки в суспiльствi. Звичайно, право власностi громадян в соцiалiстичному суспiльствi i в суспiльствi з ринковою економiкою i категорiiю несумiсною. Першому притаманна особиста власнiсть, другому тАФ приватна.

Особиста власнiсть громадян розпочала своi iснування пiсля перемоги в Росii Жовтневоi соцiалiстичноi революцii та скасування приватноi власностi (1917 р.) i була практично iдиною правовою формою iндивiдуального привласнення громадянами матерiальних благ близько 70 рокiв. Водночас процес формування права особистоi власностi проходив досить неоднозначно. Загалом тут можна видiлити кiлька його етапiв, кожний з яких маi певнi вiдносно самостiйнi пiдетапи.

1917-1937 рр. тАФ перiод зародження особистоi власностi при збереженнi обмеженоi дрiбноi приватноi власностi (переважно в час дii так званоi полiтики НЕПУ) за створення мiнiмальних правових засад регулювання вiдносин особистоi власностi i ii конституцiйного оформлення. В полiтичному аспектi в межах цього перiоду створюються засади Радянськоi держави та завершуiться боротьба за соцiалiзм.

1936-1961 рр. тАФ перiод утвердження особистоi власностi як iдиноi форми привласнення громадянами матерiальних благ, пошуку шляхiв правового регулювання вiдносин власностi та створення передумов для розробки нового цивiльного законодавства. В цей час партiйно-державний апарат спрямовуi зусилля суспiльства на завершення будiвництва соцiалiзму.

1961 тАФ кiнець 80-х рокiв тАФ перiод створення i дii повноцiнного iнституту права власностi на базi Основ цивiльного законодавства Союзу РСР i союзних республiк та цивiльних кодексiв союзних республiк. Функцiонування такого правового iнституту вiдбуваiться в умовах Влрозвинутого соцiалiзмуВ» та. ВлперебудовиВ» (за сучасними оцiнками тАФ в умовах кризи соцiалiзму). Заради справедливостi необхiдно зазначити, що вже в кiнцi 80-х рокiв закладалися юридичнi та економiчнi переду-мови народження права приватноi власностi громадян.

Неоднозначно розвивалися також процеси по формуванню приватноi власностi та ii правового оформлення. Незважаючи на те, що пiдвалини для цього закладалися в умовах ВлперебудiвногоВ» перiоду, вiддiк ii реального виникнення, на наш погляд, необхiдно вести з 1990 р.

3. Загальнi умови виникнення права приватноi власностi у громадян

Для виникнення у громадян права приватноi власностi на те чи iнше майно необхiднi певнi юридичнi факти, якi в правовому значеннi виступають в якостi юридичноi пiдстави виникнення права власностi. Подiбнi юридичнi пiдстави не-обхiднi для виникнення права власностi також у iнших ii субтАЩiктiв, але повного iх спiвпадiння може не бути. Наприклад, державна власнiсть може виникнути внаслiдок конфiскацii майна за скоiний особою злочин. Звичайно за такою пiдставою не набувають права власностi громадяни або юридичнi особи. 1 такi випадки не поодинокi. Тому правомiрним можна вважати подiл пiдстав виникнення права власностi на унiверсальнi (загальнi) i спецiальнi.

В перiод соцiалiстичного будiвництва, на наш погляд, спецiальнi способи (пiдстави) набуття права власностi мали певну перевагу над унiверсальними, оскiльки для суспiльноi власностi (особливо державноi) встановлювалися численнi переваги. Що ж до особистоi власностi громадян, то тут дiяв заборонний (обмежувальний) принцип ii iснування, а вiдповiдно тАФ обмежувалось коло пiдстав виникнення права власностi у громадян. За новим законодавством про власнiсть набувають бiльшого значення унiверсальнi пiдстави виникнення права власностi, зокрема у звтАЩязку з наданням громадянам, нарiвнi з iншими субтАЩiктами цивiльних правовiдносин, права на пiдприiмницьку та iншу господарську дiяльнiсть. Водночас зтАЩявилися i деякi новi спецiальнi пiдстави набуття громадянами права приватноi власностi, наприклад в порядку приватизацii державного майна за майновими сертифiкатами. Так чи iнакше, в умовах переходу до ринковоi економiки i впровадження при-ватноi власностi вiдбулись iстотнi змiни в спiввiдношеннi спецiальних i унiверсальних пiдстав виникнення права власностi рiзних форм, причому на користь останнiх.

Продовжуi зберiгати свою актуальнiсть i в сучасних умовах вiдомий ще з часiв розквiту римського права подiл пiдстав (способiв) виникнення права власностi на первiснi i похiднi. Розмежування первiсних i похiдних пiдстав виникнення права власностi, в тому числi i приватноi власностi громадян, здiйснюiться за традицiйними давно вiдомими критерiями, якi вже нами розглядались в попереднiх роздiлах даноi працi. Введення приватноi власностi в Украiнi iстотних змiн у ви-значення цих критерiiв не внесло, а лише розширило коло первiсних i похiдних пiдстав виникнення у громадян права власностi, наприклад внаслiдок надання громадянам права займатися будь-якими видами пiдприiмницькоi дiяльностi (крiм забороненоi законом).

Значна частина юридичних фактiв може служити юридичною пiдставою як виникнення права власностi, так i його припинення. Наприклад, укладення договору купiвлi-продажу тягне за собою припинення права власностi у продавця i одночасне виникнення його у покупця. Але в практицi так буваi не завжди. Так, створення громадянином власними зусиллями i з власних матерiалiв скульптури, картини, iншоi речi призводить лише до виникнення права власностi. Тому дещо необережними можуть бути беззастережнi висловлювання про те, що Влв нормальному товарообiгу виникнення права власностi на конкретне майно у однiii особи одночасно означаi припинення права власностi у iншоi особиВ»',

Бiльш виваженою i позицiя Н.С.Кузнiцовоi, яка вважаi, що не завжди певний юридичний факт виступаi одночасно пiдставою припинення i виникнення права власностi i це маi мiсце головним чином тодi, коли припинення права власностi не повтАЩязане з правонаступництвом. Свiй висновок автор пiдтвердила прикладами, серед яких називаються випадки споживання власником належних йому продуктiв харчування, знищення або викидання власником непотрiбноi йому речi, загибелi речi не по волi власника, вилучення майна вiдповiдно до акту органiв державного управлiння (наприклад, у разi вилучення худоби при епiзоотiях)'. Наведенi приклади, дiйсно, засвiдчують iснування випадкiв, коли пiдставою (способом) виникнення i припинення в особи права власностi служать рiзнi юридичнi факти.

Перерахування подiбних прикладiв можна було б продовжити. Бiльше того, можуть бути випадки переходу права власностi в порядку правонаступництва, в яких також пiдставою виникнення права власностi i один юридичний факт, а пiдставою припинення у попереднього власника тАФ iнший. Саме така ситуацiя спостерiгаiться при спадкуваннi за заповiтом, оскiльки право власностi у спадкодавця припиняiться у звтАЩязку з його смертю, а право власностi у спадкоiмця виникаi на пiдставi заповiту (таке неспiвпадiння юридичних фактiв не виключаiться i при спадкуваннi за законом).

Вiддаючи належне проблемi класифiкацii пiдстав виникнення права власностi, все-таки необхiдно визнати прiоритетнiсть питання розкриття змiсту самих пiдстав, iх впливу на формування приватноi власностi громадян. Не можна не враховувати i того, що, як правило, право власностi набуваiться за правомiрними юридичними пiдставами. Законодавство про особисту власнiсть не мiстило нi вичерпного, нi орiiнтовного перелiку пiдстав виникнення у громадян права власностi, обмеживши коло можливих ii обтАЩiктiв та межi iх використання. По-iншому вирiшена ця проблема в Законi Украiни ВлПро власнiстьВ», в якому проблема пiдстав виникнення у громадян права власностi знайшла конкретне вирiшення.

В ст.12 ВлПiдстави виникнення права приватноi власностiВ» Закону Украiни ВлПро власнiстьВ» записано:

1. Праця громадян i основою створення i примноження iх власностi.

2. Громадянин набуваi права власностi на доходи вiд участi в суспiльному виробництвi, iндивiдуальноi працi, пiдприiмницькоi дiяльностi, вкладення коштiв у кредитнi установи, акцiонернi товариства, а також на майно, одержане внаслiдок успадкування або укладення iнших угод, не заборонених законом.

В Законi ВлПро власнiсть в СРСРВ» також мiстилася подiбна норма, але з певними редакцiйними i структурними особливостями. Сформульована вона в пп.1, 5 ст.6 ВлЗагальнi положення про власнiсть громадянВ» Закону. Власнiсть громадян, зазначаiться в ньому, створюiться i примножуiться за рахунок iхнiх трудових доходiв вiд участi в суспiльному виробництвi, вiд ведення власного господарства i доходiв вiд коштiв, вкладених у кредитнi установи, акцii та iншi цiннi папери, набуття майна у спадщину i на iнших пiдставах, якi допускаються законом (п.1). Право успадкування майна громадян визнаiться i охороняiться законом (п.5).

На перший погляд здаiться, що iстотноi рiзницi у формулюваннi пiдстав виникнення у громадян права власностi не iснуi. Але насправдi це не так. Так, в п.1 ст.12 Закону Украiни ВлПро власнiстьВ» зафiксоване положення про те, що праця i основою створення i примноження iх власностi, яке вiдсутнi в Законi ВлПро власнiсть в СРСРВ». Однак таке положення маi лише соцiально-економiчне значення i не несе якогось юридичного навантаження, що даi пiдстави для висновку про сумнiвнiсть його практичноi значимостi, а вiдтак i про необовтАЩязковiсть введення цього положення у викладенiй редакцii в новому Цивiльному кодексi Украiни. Н

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права