Звичаi та обряди на Украiнi

ЗМРЖСТ

Вступ

1.Звичаi та обряди украiнського народу

2.Цикл рiздвяних свят

Список використаноi лiтератури

ВСТУП

Складний i тривалиий шлях розвитку пройшли украiнськi календарно-побутовi звичаi та обряди. Таку назву вони отримали через звязок з календарними циклами (зимою, весною, лiтом, осiнню), вiд яких безпосередньо залежав побут наших предкiв. Часом iх ще називають аграрними, тобто пов'язаними з певними видами господарських робiт (сiвбою, плеканням посiвiв, збиранням врожаю). Але це вiрно лише до певноi мiри, оскiльки значна частина тих звичаiв та обрядiв виникла задовго до того, коли нашi предки пiзнали хлiборобство.

Знання природних циклiв i орiiнтацiя в часi формувалися ще на тiй стадii, коли давнi населення на територii Украiни вело привласнювальну форму господарювання, тобто iснувало виключно за рахунок мисливства i збиральництва. Залежно вiд пори року воно перемiщалося з мiсця на мiсце, тобто дотримувалося напiвкочового способу життя, щоб забезпечити себе достатньою кiлькiстю iжi.

Нинi майже нiчого невiдомо про звичаi людей кам'яного вiку (палеолiту, мезолiту). Але це не означаi, що жодноi обрядовостi в них не було. Побут тих народiв, чий спосiб життя до недавнього часу вiдповiдав первiснiй стадii, яку давним-давно пройшли нашi предки, засвiдчуi, що звичаi i обряди, приуроченi до початку чи закiнчення певного природного сезону, були i в них. У цьому переконуi ближче знайомство з обрядовими циклами.

Минали тисячолiття, поки давнi люди приручили звiрiв, навчилися вирощувати хлiб. Перехiд вiд привласнювальноi до вiдтворювальноi форми господарювання спричинив змiну способу життя. Полювання на звiрiв змiнюiться на тваринництво. Збиральництво поступово переростаi у хлiборобство; замiсть мандрiвного способу життя настаi вiдносна осiлiсть,
тривале проживання на певнiй територii. Але первiснi форми життя не зникають безслiдно, а доповнюють новий господарський устрiй. Ця закономiрнiсть властива i обрядовостi, в якiй давнi обрядовi дiйства постiйно доповнюються новими.

Паралельно зi змiною способу життя нашi предки набували все нових i нових знань. На iх базi формувався певний свiтогляд як система поглядiв на утворення свiту, розумiння в ньому мiсця людини. РЗi взаiмин з iншими людьми та навколишньою природою. Давнi люди досить добре усвiдомлювали значення природних явищ для свого iснування. Ще в дописемний перiод вони намагалися якимось чином фiксувати своi знання про природу, здобутi у процесi пристосування до неi. Поступово формувалося розумiння впливу рiзних небесних явищ на суто земнi справи людей. Це послужило вiдправною точкою для виникнення сучасноi астрономii. З ii зародженням формуiться система облiку великих промiжкiв часу, яка базуiться на перiодичностi видимого руху небесних тiл (Мiсяця, Сонця чи окремих планет).

Найдавнiшим у багатьох народiв був мiсячний календар. РЖ це цiлком природно, адже рух Мiсяця дуже легко спостерiгати навiть неозброiним оком. Люди зауважили, що повернення Мiсяця в небесному просторi в одну i ту ж точку вiдносно Сонця вiдбуваiться приблизно через 30 дiб; це добре простежуiться за мiсячними фазами тАФ рiзними формами видимоi частини Мiсяця.

Вiдлiк часу за Сонцем послужив основою сонячних календарiв. Певний час обидвi цi системи спiвiснували. На територii Украiни вже у IV тис. до н.е. користувалися мiсячно-сонячним календарем, за яким вираховували перiоди настання весняних i лiтнiх свят. Така практика дiйшла до наших днiв. Якщо свята Рiздва i Купала, якi дiлять рiчне коло на двi рiвнi частини, визначають за сонячним календарем, то Великодень i Зеленi свята тАФ за мiсячним.

Рiзнi за формою елементи облiку часу пiзнiше отримали теперiшню назву тАФ ВлкалендарВ», яка походить вiд латинського слова "саlеndаrium", дослiвно тАФ Влборгова книжкаВ». ВлКалендамиВ» латиняни називали першi днi мiсяця, коли боржники повиннi були сплачувати своiм кредиторам певнi вiдсотки. Хоча термiн ВлкалендарВ» запозичений, але власне системи облiку часу були вiдомi нашим предкам ще задовго до його виникнення. З пiзнiших часiв дiйшли до нас декiлька календарiв, якi називають аграрними. На них звичайними зарубками позначали буднi; косими хрестами, фiгурками коней чи вершникiв тАФ святковi днi; косими i хвилястими лiнiями тАФ перiоди дощiв; стилiзованими знаками рала, серпа тАФ перiоди польових робiт. Одним з таких календарiв був керамiчний глечик, знайдений у 1899 р. пiд час розкопок поблизу с. Ромашки на Киiвщинi. Майже через 70 рокiв археологи вiднайшли ще два подiбнi календарi тАФ глечик у с. Малаiшти (Молдова) та чашу в с. Лепесiвка на Волинi. Усi три знахiдки належать до IIтАФIV ст. н. е.

Але такими календарями користувалися далеко не всi. Астрономiчнi пiдрахунки настання того чи iншого сезону здiйснювались елiтарною частиною населення. До прийняття християнства на територii Украiни це були жерцi, служителi язичницьких храмiв,тАФ так званi ВлволхвиВ», ВлвiдуниВ», тобто особи, якi володiли певними знаннями, але тримали iх у таiмницi. Вони й вираховували перiоди настання праних сезонiв, визначали пов'язанi з ними календарнi, свята тАФ термiни вшанування язичницьких божеств, яким поклонялися нашi предки.

Для бiльшостi населення ближчим був календар, в основу якого покладено вегетацiйний перiод, тобто перiод активного життя рослинного свiту. У наших умовах вегетацiйний рiк триваi вiд останнiх весняних приморозкiв до перших осiннiх. З ним була пов'язана трудова дiяльнiсть переважноi бiльшостi людей, оскiльки знання початку чи кiнця хлiборобських робiт мало практичне значення.

Разом з iншими системами облiку часу вегетацiйним роком почали послуговуватися нашi предки тодi, коли iх основним заняттям стало хлiборобство. Ознаки такого облiку збереглися i до наших днiв. Недаремно синонiмом до слова ВлрiкВ» i нинi вважаiмо термiн ВллiтоВ». За фенологiчними ознаками сформувалася бiльшiсть сучасних назв мiсяцiв: березень, квiтень, травень, червень тощо.

На обидвi системи облiку часу тАФ елiтарну i народну, що взаiмодiяли i взаiмодоповнювали одна одну, iстотно вплинула християнiзацiя наших предкiв-язичникiв. З прийняттям християнства на Русi складаiться новий календар, упроваджуються новi святковi дати. Частково вони спiвпадали зi старими язичницькими святами, частково витiсняли iх.

Вiдходили в небуття колишнi служителi язичницьких храмiв i культiв, проти яких, у першу чергу, була спрямована боротьба християнськоi церкви. Забувалися назви божеств, на честь яких влаштовували свята нашi предки. Та залишалася народна обрядова основа, яка впродовж наступних столiть взаiмодiяла з християнською обрядовiстю. Так складався сучасний народний календар з християнськими датами i обрядами, доповненими прадавнiми обрядовими елементами. Таке поiднання називають двоiвiр'ям, але у свiтогляднiй системi це вищий ступiнь людського розвитку. Поiднання рiзновидових обрядових компонентiв увiйшло у плоть i кров украiнцiв. Ось чому ми сьогоднi не уявляiмо собi зими без Рiздва Христового, перерядження i кутi, весни тАФ без Великодня i писанок, лiта тАФ без Зелених свят i клечання чи без купальських обрядiв. Уособленням осенi для нас залишаються святкування пам'ятi Маккавеiв, Успення Богородицi, Спаса, поiднанi з обжинковими обрядами.

Кожна пора мала свою важливу дату тАФ кульмiнацiйну точку, до якоi були приуроченi народнi звичаi та обряди рiчного календарного кола. Основнi iх фрагменти до певноi мiри збереглися у календарних циклах зими, весни, лiта й осенi.

1.Звичаi та обряди украiнського народу

Кожна нацiя, кожен народ , навiть кожна соцiаль- на група маi своi звичаi , що виробилися протягом багатьох столiть i освяченi вiками .

Але звичаi - це не вiдокремлене явище в життi народу , це - втiленi в рухи i дiю свiтовiдчуття , свiтосприймання та взаiмини мiж окремими людьми . А цi взаiмини i свiтовiдчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу , що в свою чергу впливаi на процес постання народньоi творчостi.Саме тому народна творчiсть нерозрив- но зв`язана з звичаями народу .

Звичаi народу - це тi прикмети по яких розпiзнаiться народ не тiльки в сучасному , а i в його iсто- ричному минулому.

Звичаi - це тi неписанi закони , якими керуються в найменших щоденних i найбiльших всенацiональ-них справах . Звичаi , а також мова - це тi наймiцнiшi елементи ,що об`iднують окремих людей в один народ ,в одну нацiю .Звичаi , як i мова ,виробилися протягом усього довгого життя i розвитку кожного народу .

В усiх народiв свiту iснуi повiр`я , що той хто забув звичаi своiх батькiв , караiться людьми i Богом . Вiн блукаi по свiтi , як блудний син , i нiде не може знайти собi притулку та пристановища , бо вiн загублений для свого народу .

Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до Украiни ,як до матерi , що вiчно страждаi питаi :

Чи ти рано до схiд-сонця

Богу не молилась ?

Чи ти дiточок непевних

Звичаю не вчила?

Ми , украiнцi , нацiя дуже стара i свою духовну культуру нашi пращури почали творити далеко до християнського перi- оду на Украiнi . Разом iз християнством Вiзантiя принесла нам свою культуру, але саме свою культуру , а не культуру взагалi . У нас на Украiнi вже була нацiональна культура , i Володимир Великий тiльки додав християнську культуру до своii рiдноi , батькiвськоi культури .

Зустрiч Вiзантii з Украiною - це не була зустрiч бiдного з багатим; це була зустрiч якщо не рiвних , то близьких поту гою, але рiзних характером культур. Ще й тепер ми маiмо у своiх звичаях i народнiй уснiй творчостi ознаки зустрiчi, поiднання староукраiнськоi, дохристиянськоi культур. Але ми до цього вже так звикли, що iнодi не можемо розпiзнати де кiнчаiться в народних звичаях староукраiнське i де починаiться християнське. Бо староукраiнськi традицii ввiйшли у плоть i кров наших звичаiв, i тепер ми собi не уявляiмо Рiздва без кутi, Великодня - без писанки, Святоi Троiцi - без клечання, навiть називiмо це останнi свято ВлЗеленими СвятамиВ». Всi ми вiдзначаiмо свято Купала, на ВлВведiнняВ» закликаiмо щастя на майбутнiй рiк, на ВлКатериниВ» кличемо долю, а на ВлАндрiяВ» хто з нас не кусав калети (це великий корж iз бiлого борошна) i яка дiвчина не ворожила , чи вийде замiж цього року? Нарештi, дiти, бавляться весною, спiвають :

ВлА ми просо сiяли , сiяли ,

Ой , дiд-Ладо , сiяли , сiяли ..В»

Спiвають подiбне i дiвчата , ведучи хоровiд :

ВлОй , дiд , дiд i Ладо ..В»

Все це - наша дохристиянська культура , наша найстарiша традицiя. Кутя - це символ урожаю , писанка - це символ народження сонця. Зеленим гiллям нашi предки охороняли своi житло вiд нечистих духiв, що прокидаються (так вони вiрили) разом iз воскресiнням природи - вiд русалок, мавок, перелесникiв ..

Купала - це типове дохристиянське свято з усiма староукраiнськими атрибутами. Ладо - це поганський бог кохання i плодючостi .

На час, у який ми тепер святкуiмо Рiздво Христове, колись, ще до християнства на Украiнi прпадало свято зимового повороту сонця. Це був час ворожiння на майбутнiй рiк; а тому ми i тепер маiмо в рiздвяних звичаях цiлу низку дохристиянських елементiв, що мали своiм призначенням накликати добрий врожай у наступнiм роцi, багатство i добробут у дiм господаря, щасливi лови для мисливця, весiлля для дiвчини та щасливу мандрiвку для парубка - дружинника князя або й самого княжеча. Всi стихiйнi сили природи умиротворяються та закликаються, щоб не дiяли на шкоду людям i худобi.

Про все це спiваiться в колядках , що були вiдомi далеко ще до початку християнських часiв на Украiнi це виявляiться i у звичайних обрядах , як ось: дванадцять полiн, дванадцять святвечернiх страв, закликання на вечерю мороза, вовка, чорноi бурi та злих вiтрiв, дiдух на покуттi, сiно на столi .

Всi цi рухи, дii i слова, що на перший погляд не мають нiякого значення в життi людини, вiють на серце кожного з нас чаром рiдноi стихii i i для душi живущим бальзамом, який сповнюi ii могутньою силою.

2.Цикл рiздвяних свят

Але те, що у Введеннi чи наступних святах зимового циклу виражено лиш у зародку, найповнiше розкриваiться в обрядових дiйствах, пов'язаних з Рiздвяними святами. Недаремно в Украiнi iх вiдзначали надзвичайно урочисто. До Рiздва готувалися заздалегiдь тАФ ще вiд дня Спиридона (25 грудня). Мили i прибирали в хатах, упорядковували в хлiвах, бiлили, прали, заготовляли дрова i корм для худоби. Адже всi господарськi роботи мали закiнчитись до настання святвечiрнього дня. Навiть сiльський реманент (коси, граблi, вили, плуги i т. iн.) складали в стодолах так, аби створилося враження, що й вiн вiдпочиваi.

Уранцi 6 сiчня господар або господиня (залежно вiд мiсцевостi) розкладали в печi вогонь дровами, якi вiдкладали по одному полiну щоденно, починаючi вiд дня Спиридона. На Гуцульщинi ще донедавна зберiгався звичай запалювати Влживу ватруВ» (тертям), на якiй варили святвечiрнi страви. Залежно вiд мiсцевих традицiй i достатку родини кожна господиня намагалася приготувати вiд 7 до 14 страв. З-помiж них по всiй Украiнi обов'язковими були узвар i кутя.

Родиннiй трапезi, на яку мали зiйтися всi члени родини, передував обхiд. Господар з новоспеченим хлiбом, медом i маком, а син (чи хтось iнший) iз запаленою свiчкою тричi за сонцем обходили хату i весь двiр. Не обминали i стайнi, де худобу обсипали диким маком, обкурювали зiллям тАФ щоб вiдьми до неi не приступили. А в порiг стайнiще й затинали сокиру. Скрiзь в Украiнi в цей вечiр вшановували худобу: ii годували до вечерi святвечiрнiми стравами. На Гуцульщинi, Волинi та iнших мiсцевостях для цього заводили до хати, як на Введення за полазника, теля чи вiвцю, яких пригощали. Поширеним було повiр'я, що худоба у цей вечiр розмовляi мiж собою: може поскаржитись Боговi на свого господаря.

тАЬДiдухтАЭ

Пiсля обходу урочисто заносили до хати необмолочений пшеничний чи житнiй снiп, що спецiально зберiгали вiд часу обжинкiв. Його ставили на найпочеснiше у хатi мiсце тАФ пiд образами. Ялинка, прикрашена iграшками, увiйшла в наш побут значно пiзнiше. Спочатку ii ставили в мiстах, а лише згодом тАФ по селах. Та прикрашений васильками i калиною рiздвяний снiп нам рiднiший: вiн тАФ не лише символ достатку, а уособлення пам'ятi про наших предкiв. Недаремно в народi цей святковий снiп називали ВлдiдомВ», ВлдiдухомВ», ВлколядоюВ», ВлколядникомВ».

Снiп був бажаним Влгостем родиниВ». Чи не вiд iменi цього святкового снопа господар, переступаючи порiг дому, звертався до присутнiх: ВлВiншую Вас iз щастям, здоров'ям, з цим Святим вечором, щоб ви у щастi й здоров'i провели цi свята i наступних дiждали вiд нинi за рiк, доки нам Пан Бiг визначив вiкВ».

Слiдом за ним вносили до хати в'язку соломи (ВлдiдаВ») i сiна (ВлбабуВ»). Господар розкидав солому по хатi, а дiти ВлмекалиВ», ВлбекалиВ», ВлквакалиВ», пританцьовуючи по нiй. Наслiдування звукiв свiйських тварин та домашньоi птицi мало забезпечити щедрий приплiд худоби у прийдешньому роцi.

Потiм господиня готувала стiл до вечерi: насипала жменю пшона, клала по кутках зубцi часнику, грудки цукру, стелила сiном (ВлбабоюВ»), застеляла святковим обрусом. Лиш тодi ставила на стiл святковий хлiб (ВлкалачВ», ВлкарачунВ», ВлВасиляВ»). Поруч з калачем засвiчували свiчку. Тим часом господар набирав у миску по ложцi кожноi страви i йшов надвiр. Тричi кликав вiн до вечерi то вовка, то мороза, то горобцiв, то злих вiтрiв, то чорнi бурi. А потiм ВлрадивВ» iм не показуватися до його господи i на поле протягом цiлого року. Помолившись i згадавши усiх покiйних родичiв, сiдали до столу. Своiрiдним сигналом до вечерi була поява на небi першоi зiрки, яка сповiщала людям про велике чудо тАФ народження Божого дитяти. Пiд час родинноi трапези всi мусили зберiгати урочистий спокiй: не галасувати, не човгати пiд столом ногами, щоб не дратувати невидимi душi присутнiх на вечерi покiйних предкiв. Для них спецiально набирали в миску по ложцi кожноi страви i ставили ii на пiдвiконня. Важливу роль пiд час урочистоi вечерi вiдiгравала свiчка, яка н цю нiч горiла на святковому столi. Подекуди на Свят-вечiр запалювали свiчки i на могилах своiх родичiв. Ця традицiя прийшла до нас разом з християнством. Хоч у давнину робили ще iнакше тАФ спалювали на подвiр'i в'язку соломи. У Карпатах ритуальний вогонь аж донедавна запалювали перед обходом двору. Дотримувались цього звичаю i в iнших районах Украiни, хоча протягом вiкiв його ритуальне значення частково втратилося. Все ж у культi вогню вiдображено турботу живих про своiх покiйних предкiв. Чим бiльшою i щирiшою була ця турбота, тим швидше родина могла сподiватися кращого врожаю пшеницi, бiльшого приплоду худоби, щасливого замiжжя молодих, надiятися на мiцне здоров'я всiх членiв родини.

Коляд, коляд, колядниця..

Цей одвiчний мотив родинного благополуччя тiсно пов'язувався з обрядом колядування. Як вiдомо, дiти i дорослi окремо колядували. Якщо дiти починали обходити хати з колядою вже вiд Свят-вечора, то старшi колядники тАФ тiльки з наступного дня. Парубочi ватаги колядникiв ходили з великою ВлзвiздоюВ», дiвочi тАФ з лiхтарем, що нагадував мiсяць. Гурти колядникiв супроводили перерядженi: ВлкозаВ», ВлдiдВ», ВлбабаВ», ВлциганВ» та iн.

Пiдлiтки ходили з вертепом; окремо, особливо в захiдних регiонах Украiни, ходили з колядою й статечнi господарi тАФ збирати на церкву. Отже, у рiзних мiсцевостях це дiйство вiдбувалося по-рiзному. Мали своi особливостi колядки, якi вирiзнялися за походженням. Умовно iх можна подiлити на двi групи тАФ народнi й церковнi. Для першоi групи найбiльш характернi хлiборобськi мотиви. В них оспiвуiться дбайливий i розумний хазяiн, у якого незлiченнi череди корiв чи отари овець. У нього сам Господь сидить при вечерi. Святi допомагають засiвати добiрним зерном його щедру ниву. А його жiнка тАФ найкраща, дуже роботяща, даi лад усьому господарству. Такими колядками величали господаря та його дружину. В колядках для парубкiв переважали мисливськi та вiйськовi мотиви. Про золотi перстнi, старостiв, дiвочу красу i вiрнiсть, щасливе кохання колядували дiвчатам. Це розмаiття мотивiв колядок, адресування iх персонально кожному членовi родини вирiзняi саме украiнський обряд колядування.

До числа найдавнiших належать украiнськi колядки, в яких побутували казково-фантастичнi мотиви. У колядках, що виконувалися пiд час Рiздвяних свят безпосередньо у церквах, переважали бiблiйно-релiгiйнi мотиви з оспiвуванням народження Божого дитяти, страждання i мук Богородицi тощо. У Карпатах першу групу називали старосвiтськими колядками, другу тАФ христосанками.

Колядники в Украiнi завжди сприймалися як Влгостi здалекуВ», що приходили до хат з хащiв, темряви, добиралися через рiки по хистких мiстках. Вони несли радiсну звiстку про всяке благополуччя тим, кого вiдвiдували, iх прихiд сприймався за типом послiдовних парних протиставлень Влзвiдси тАФ сюдиВ»: з темряви тАФ до свiтла, з холоду тАФ до тепла. Деколи в колядках йшлося про переправу через рiчку (вода у свiтогляднiй традицii украiнцiв, як i в багатьох iнших народiв, роздiляi ВлцейВ» та ВлiншийВ» свiти, i пограниччям життя i смертi); перерядженими стають пiсля покриття обличчя сажею або одягання маскд, що у багатьох народiв i знаком перебування у Влкраiнi мертвихВ». Отже, i колядники тАФ пришельцi з ВлiншогоВ» свiту, свiту померлих.

Колядники i перерядженi тАФ живе втiлення давно померлих предкiв, авторитет яких був незаперечним. Вони визначали норми родинних стосункiв, навчали вирощувати злаки, випiкати хлiб i т. iн. Свiй прижиттiвий досвiд вони зберiгали й пiсля емерi i, отже, залишали за собою право впливати на всi сфери земного життя.

На пiдставi родинних зв'язкiв, що iснують мiж живими i мертвими, тобто тими, що ВлвiдiйшлиВ», складалися вiдповiднi форми стосункiв. Одна з них тАФ уявне або символiчне запрошування покiйних предкiв на родинну трапезу та iх своiрiдне ВлчастуванняВ» пiд час урочистоi вечерi на Свят-вечiр. Друга форма тАФ сприйняття колядникiв як живого втiлення покiйних предкiв та щедре iх обдаровування. Третя форма тАФ ритуальне годування худоби-полазника як предкiв у подобi тварини. В украiнськiй обрядовiй традицii худобу замiсть першого вiдвiдувача дому вводили не лише на Введення, перший день Рiздва, а й на Новий рiк чи Василiя (14 сiчня). Завiвши до хати вiвцю, теля чи лоша, господар начебто вiд iхнього iменi вiтався з усiма домашнiми, на що тi вiдповiдали побажанням достатку i всiляких гараздiв. Але основне полягало у щедрiй ритуальнiй годiвлi чотириногого вiдвiдувача стравами вiд святковоi трапези. Усе це тАФ рiзнi ступенi одного i того ж явища, яке сьогоднi ми називаiмо Влкультом предкiвВ». Власне з ним пов'язанi всi обрядовi дiйства, ворожiння, обереги, яскраво вiдображенi у зимовому обрядовому циклi.

Сприйняття предкiв у подобi тварин i найбiльш давнiм. Воно вiдповiдаi перiодовi, коли люди полювали на рiзних звiрiв, яких з часом сприймали як своiх родичiв, предкiв, мiфiчних засновникiв роду. Важливу роль у цьому вiдiгравало вирядження пiд звiря. Спершу тАФ як засiб маскування тАФ воно було необхiдною передумовою вдалого полювання, отже, й забепезпечення iжею. Згодом з повсякденного побуту мисливцiв цей ритуал перейшов у святковий, став атрибутом певних урочис гостей.

Щедрий вечiр.

Вечiр пiд Новий рiк (13 сiчня) називали Влдругою колядоюВ», або ВлЩедрим вечоромВ», або ВлщедрухоюВ». Очевидно, ВлЩедримВ» його вважали через те, що до вечерi пiд Новий рiк подавали бiльше м'ясних страв, яких не вживали на Свят-вечiр. У багатьох мiсцевостях у цей вечiр молодь ходила ВлмаланкуватиВ» (день у церковному календарi був присвячений преподобнiй Меланii). Один з парубкiв перебирався на Меланку. У групi переряджених були ВлкнязьВ», ВлкнягиняВ», ВлдiдВ», ВлбабаВ», ВлкозаВ», ВлциганВ» та iншi персонажi. Пiд вiкнами щедрувальники вiтали господарiв з Новим роком, бажали iм усiляких гараздiв. Якщо iх пускали до хати, гостi розiгрували жартiвливi сценки. За цi вiтання щедрувальникiв щедро обдаровували.

Уранцi на Новий рiк (день, присвячений Василiю Великому) ходили по хатах ВлпосiвальникиВ». Хлопцi-пiдлiтки, зайшовши до хати, посiвали зерном i приказували:

Сiю, сiю, посiваю,

З Новим роком всiх вiтаю!

У Карпатах того вечора жiнки загадували на вугликах, яким буде врожай. На маглiвницю накладали вуглики, кожен з яких означав картоплю, жито, овес тощо. Якщо вуглик спопелiв, то це тАФ на врожай, якщо згас, не згорiвши до тла,тАФ на недорiд. Подiбно визначали i тривалiсть життя кожного з членiв родини. Подекуди в Украiнi на Новий рiк господарi обв'язували дерева в саду сiном, що було на столi на Свят-вечiр,тАФ Влщоб нечисть не заводиласяВ». Дуже поширеним був звичай спалювати в цей день на городi, в саду чи на воротях смiття, що виносили з хати.

Водохреща.

Важливим був i вечiр пiд Водохреща. У схiдних районах його називали Влголодною кутеюВ»-, в Галичинi тАФ Влдругим Свят-вечоромВ», ВлЩедрим вечоромВ». З появою вечiрньоi зорi, як i на Свят-вечiр, сiдали до родинноi трапези. На вечерю подавались такi ж пiснi страви, як i на Влпершу колядуВ». Знову чiльне мiсце у вечерi посiдали традицiйна кутя i узвар. У деяких мiсцевостях набирали, як i на Рiздво, в миску по ложцi усiх страв i ставили на пiдвiконнi тАФ для душ померлих. Перш нiж сiсти до вечерi, хату обкурювали ладаном i зiллям, скроплювали всi ii закутки свяченою водою, заiдаючи при цьому ритуальним печивом тАФ. паляницею чи пирогом. На стiнах усiх примiщень вивiшували паперовi хрестики або рисували iх крейдою чи тiстом, замiшаним на освяченiй у церквi водi. Пiсля такого обходу господи щiльно зачиняли дверi й, помолившись, сiдали до сголу. Вечеря вiдбувалася так, як i на Свят-вечiр. Але, на вiдмiну вiд першоi, з цiiю вечерею пов'язаний звичай Влпроганяти кутюВ». Коли сiм'я вставала з-за святкового столу, хтось з домашнiх вибiгав надвiр. Палицею чи макогоном вiн гримав у причiлок чи стiну, вигукуючи:

Геть, кутя, з покуття,

А ти, узвар, iди на базар.

Так Влпроганяли кутюВ» здебiльшого у схiдних районах Украiни. У Галичинi, зокрема на Гуцульщинi, сiдаючи до вечерi, колись стрiляли з пiстолiв. Цим нiби сповiщали про початок святвечiрньоi трапези та одночасно, за повiр'ям, пострiлами вiдлякували вовкiв. Пiсля вечерi, як i в рiздвянi днi, ходили по хатах щедрувальники.

Нiч пiд Водохреща була сповнена всяких чудес. Худоба, згiдно з народним повiр'ям, розмовляi мiж собою. Але той, хто пiдслухав би що розмов, мусив би померти. Чарiвною стаi i вода в криницях чи потоках. Ось чому колись старшi члени родини не спали в ту нiч. Як тiльки проспiвали опiвночi пiвнi, вони бiгли до потоку чи рiчки набрати цiлющоi води. За народним повiр'ям, той, хто буде першим i замiсть води набере вина, вiдразу пiсля смертi потрапить на небо. Набрану опiвночi воду зберiгали за образами на випадок поранення або тяжкоi недуги.

З водою пов'язанi обряди, приуроченi до дня Богоявлепин, Йордану, або Водохрещ (19 сiчня), як називали цей день в народi. Пiсля ранкового урочистого богослужiння в церквi процесiя вирушала до рiчки чи водоймища. Мiсце водосвятя прикрашали ялинками. Тут попередньо прорубували оплонки, ставили з криги хрест. Пiд час вiдправи дехто вмивався водою. Парубки i дiвчата намагалися обризкати одне одного. На Гуцульщинi часто це робили тi, якi незабаром мали побратися. Як тiльки священик занурював хрест в ополонку, присутнi поспiшали зачерпнути у дзбанок свяченоi води. Хто швидше з цiiю водою добiжить додому, той буде щасливим. При цьому також стрiляли тАФ Влрозстрiлювали колядуВ», або, як казали гуцули, Влпроганяли вовкiвВ».

Якщо порiвняти звичаiво-обрядовi дiйства Свят-вечора з водохресними, то можна дiйти висновку: на Свят-вечiр, як на початок найважливiших зимових свят, влаштовували урочисту вечерю. Взяти участь у нiй кликали покiйних предкiв, яких зогрiвали ритуальним вогнем i годували ритуальними стравами, насамперед кутею i узваром. На Водохрещ, чи Йордан, цих Влнепростих гостейВ» виряджали до мiсця iх сталого перебування тАФ за воду, яка з давнiх-давен служила своiрiдним пограниччям мiж живими i тими, що вiдiйшли. Щоб нiхто з ВлпокликанихВ» не залишився в хатi, вживали i таких оберегiв, як шум, стрiлянина. У зимовому циклi простежуiться двочастинна структура давньоi обрядовостi: зустрiч тАФ проводи. Зустрiччю предкiв починалися найважливiшi зимовi свята (Свят-вечiр), а закiнчувались проводами (Водохрещ ). Недаремно всi вечори помiж цими двома датами вважалися в народi i святими, i страшними.

Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучасним церковним календарем, день Петра Вериги. З ним народне повiр'я пов'язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде лiто: ВлНа Петра Вериги труться кригиВ»,тАФ кажуть у народi.

Отже, з-помiж усiх церковних дат, якi припадали на зимову пору, найважливiше значення мав перiод вiд Свят-вечора до Водохрещ. У ньому було найбiльше обрядових дiйств, якими намагалися забезпечити здоров'я, щастя i достаток, Переважна бiльшiсть iз них була прямована на вшанування покiйних предкiв.

Список використаноi лiтератури

1. Воропай О. Звичаi нашого народу тАУ К.: Оберiг, 1991.

2. Мiщенко М. тАЬХвали зиму пiсля МиколитАЭ//Украiнська культура - 1991 - №11 ст. 34-35.

3. Украiнське народознавство: Навч. посiбник / За ред. С.П. Павлюка, Г.Й. Горинь, Р.Ф. Кирчива. тАУ Львiв: Фенiкс 1994. тАУ 608 с.

4. Хромлива - Щур Л. Украiнськi народнi звичаi в сучасному побутi тАУ Лiвiв: Фенiкс 1990

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Рабочий и колхозница" (Из биографии В. И. Мухиной)

"Русские сезоны" в Париже