Культура на Украине в 40-50-ые годы

Культурне життя в Украiнi було невiдтАЩiмою частиною повоiнного ваiдродження. У тяжкому становищi опинилися освiтнi заклади, особливо в сiльських районах. Тому в Украiнi розгорнувся рух за вiдбудову i ремонт шкiл власними силами. Крiм того, протягом першоi половини 50-х рокiв було зведено 1300 нових шкiл на 400 тис. учнiвських мiсць. У 1958 р. в республiцi було здiйснено перехiд до обовтАЩязковоi семирiчноi освiти.

Наприкiнцi 50-х рокiв в Украiнi дiяли 11 тис. середнiх шкiл тАУ у 2,5 раза бiльше, нiж у 1940 р. Водночас дедалi бiльше вiдчувалося вiдiрванiсть украiнськоi школи вiд проблем нацiонального виховання. Так, тАЬРЖсторiя СРСРтАЭ у школi починалася iсторiiю Росiйськоi iмперii, яка переходила в iсторiю СРСР, а попереднiй перiод був iсторiiю багатьох народностей, що складали СРСР. Лише у 30% шкiл навчання проводилось украiнською мовою. З 1948 р. до 1954 р. кiлькiсть украiнських шкiл зменшилась з 26 тис. до 25 тис., а росiйських збiльшилась з 2720 до 4051. У 1953 р. в школах з украiнською мовою навчання налiчувалось 1,4 млн. учнiв, а в росiйських i змiшаних тАУ 3,9 млн.

Протягом першоi повоiнноi птАЩятирiчки було вiдновлено роботу всi вищих навчальних закладiв республiки, яких напикiнцi 1950 р. було 160. Тiльки на стацiонарних вiддiленнях цих закладiв навчалось понад 200 тис. студентiв. В цiлому за 1946 тАУ 1950 рр. в Украiнi було пiдготовлено понад 126 тис. спецiалiстiв iз вищою освiтою.

Уже через три роки було вiдновлено науково-технiчну базу АН УРСР. Почалися розробки та дослiдження в таких галузях науки, як ядерна та теоретична фiзика, металофiзика та iн. Проте з новим витком репресiй, пошуками тАЬбезрiдних космополiтiвтАЭ у наукових колективах склалася напружена ситуацiя. У серпнi 1947 р. зтАЩявилася постанова ЦК КП(б)У тАЬПро полiтичнi помилки i незадовiльну роботу РЖнституту iсторii Академii наук УРСРтАЭ. Безпiдставнiй критицi в нiй було пiддано працi, виданi в передвоiннi та воiннi роки: тАЬКороткий курс iстроii УкраiнитАЭ за редакцiiю С. Бiлоусова, К. Гуслистого, М. Петровського, М. Супруненка, Ф. Ястребова, тАЬНариси iсторii УкраiнитАЭ за редакцiiю К. Гуслистого, Я. Ястребова.

Пiсля сесii ВАСГНРЖЛ (серпень 1948 р.), яка завершила розгром тАЬреакцiйноi теорii менделiзму-морганiзмутАЭ, жертвами лисенкiвщини стали в Украiнi академiк АН УРСР М. Гришко, завiдувач кафедри дарвiнiзму професор С. Гезшензон (Киiвський унiверситет), завiдувач кафедри дарвiнiзму i генетики професор РЖ. Поляков (Харкiвський унiверситет), професор Л. Делоне з Харкiвського сiльсько-господарського iнституту та iн. Було розкритиковано пiдручник для вузiв тАЬКурс генетикитАЭ М. Гришка i Л. Делоне.

Прийнята влiтку 1946 р. постанова ЦК ВКП(б) про жунали тАЬЗвездатАЭ i тАЬЛенинградтАЭ в Украiнi мала своiм продовженням вiдповiднi постанови ЦК КП(б)У: тАЬПро перекручення i помилки у висвiтленнi iсторii украiнськоi лiтератури в тАЬНарисi iсторii украiнськоi лiтературитАЭтАЭ(24 серпня 1946 р.), тАЬПро журнал сатири i гумору ПерецьтАЭ(19 вересня 1946 р.), тАЬПро журнал тАЬВiтчизнатАЭтАЭ(1 жовтня 1946 р.), тАЬПро репертуар драматичних i оперних театрiв УРСР i заходи щодо цого полiпшеннятАЭ(20 жовтня 1946 р.) та багато iнших.

У цих документах допускалися субтАЩiктивнi оцiе\нки й перекручення в аналiзi загнального стану лiтератури i мистецтва.

РЖдеологiчна ситуацiя в Украiнi погiршилась пiсля того, як ЦК КП(б)У знову очолив Л. Каганович. У пресi зтАЩявились статтi, якi вихваляли роль Кагановича в розгромi тАЬхвильвизмутАЭ в Украiнi. А сам вiн у цей час звинувачував в буржуазному нацiоналiзмi вiдомих майстрiв лiтератури П. Панча (за роман тАЬГомонiла УкраiнатАЭ), А. Малишка, С. Крижанiвського. РЖ. Неходу, В. Бичка, М. Рильського, Ю. Яновського, РЖ. Сенченка. та iн. Ганебному шельмуванню було пiддано кiносценарiй О. Довженка тАЬУкраiна в огнiтАЭ.

Довженко Олександр Петрович

(1894-1956)

письменник, кiнорежисер

Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 року в селянськiй родинi на Чернiгiвщинi, в мальовничому мiстечку Сосниця.

Дитинство його проходило серед казковоi природи Придесення, колоритних постатей, житейських трагедiй i свят своiх землякiв. Пiзнiше цей побачений, почутий, пережитий у дитинствi свiт знайде своi втiлення у довженкiвських фiльмах, що золотими лiтерами впишуться у скарбницю свiтового кiно.

У Сосницi Сашко, як звали його рiднi, здобуваi початкову освiту.

З сiмнадцяти рокiв вiн тАФ студент Глухiвського учительського iнституту, закiнчивши який у 1914 роцi, отримуi направлення до Житомира. Вчителювання його тривало до лiта 1917 року й включало в себе природознавство й гiмнастику, географiю й фiзику, iсторiю й малювання.

Згодом вiн переiздить на роботу до Киiва. Тут вiн вчителюi i вчиться в Киiвському комерцiйному iнститутi на економiчному факультетi. Коли ж у Киiвi вiдкрилася Академiя мистецтв, Довженко стаi ii слухачем.

У буремне лихолiття 1918 тАФ 1920 рокiв Довженко на службi у Червонiй Армii. Пiсля визволення Киiва вiд польських iнтервентiв працюi в губернському управлiннi народноi освiти завiдуючим вiддiлом мистецтва.

Так тривало до липня 1921 року, коли його, за наказом Наркомату закордонних справ УРСР, було зараховано спiвробiтником цього поважного вiдомства i направлено на роботу за кордон тАФ спочатку до консульства у Варшаву, а згодом у Берлiн. Там вiн продовжуi малювати й студiювати малярство.

У 1923 роцi О.Довженко повертаiться в Украiну. Доля заносить його до Харкова, на той час столицi Украiни, де вiн влаштовуiться на роботу в газету тАЬВiстiтАЭ, працюючи там карикатуристом та художником-iлюстратором.

На тридцять третьому роцi життя О.Довженка круто змiнюiться. Вiн приiжджаi до Одеси, де починаi працювати режисером на кiностудii. Першою пробою став фiльм тАЬЯгiдка коханнятАЭ, що мав комедiйний характер, але Олександр Петрович нiколи не зараховував його до свого творчого доробку. Точкою вiдлiку свого кiнематографiчного життя вiн справедливо розпочинав зi стрiчки тАЬСумка дипкуртАЩiратАЭ, в якiй окрiм всього ще знявся i в ролi кочегара.

Мрiiю О.Довженка було нацiональне кiно, наближення його естетики до народного мистецтва.

У 1928 роцi вiн за сто днiв знiмаi фiльм тАЬЗвенигоратАЭ тАФ iсторiю украiнського народу вiд сивоi давнини до сучасностi. тАЬКартину я не зробив, а проспiвав, як птахтАЭ, тАФ казав митець.

Наступною роботою О.Довженка стаi стрiчка тАЬАрсеналтАЭ, а ще через рiк, у 1930 р., на екрани виходить неперевершений шедевр свiтовоi кiнокласики тАФ тАЬЗемлятАЭ.

Цей фiльм тАФ гiмн життю тАФ було названо серед двадцяти кращих кiнострiчок усiх часiв i народiв. Фiльм, у якому О.Довженко звернувся до трьох одвiчних загальнолюдських тем: життя i смерть, людина i земля, старе i нове тАФ уже знiмався на Киiвськiй кiнофабрицi, яку тiльки розпочали будувати. В цей час на ii територii Довженко i закладаi свiй знаменитий сад.

Вiдносною творчою невдачею можна вважати стрiчку тАЬРЖвантАЭ, у якiй вiдбилися творчi шукання автора по вiдтворенню нового змiсту життя.

На початку 1933 року залишаi Киiвську кiнофабрику i переiздить до Москви. Згодом разом з дружиною Ю.Солнцевою та письменником О.Фадiiвим вирушаi на Далекий Схiд. Мета поiздки тАФ створення сценарiю про схiднi рубежi краiни. Результатом творчого вiдрядження став фiльм тАЬАероградтАЭ.

Напередоднi вiйни працюi над фiльмом тАЬЩорстАЭ, з основною темою тАФ народ у вiйнi. За цю роботу митець був удостоiний Державноi премii СРСР.

З початком вiйни змiнюiться i життя О.Довженка. Вiн добровольцем iде на фронт захищати рiдну землю. Працюi в газетах тАЬКрасная АрмиятАЭ, тАЬКрасная звездатАЭ тАЬИзвестиятАЭ. Пише серiю оповiдань.

У 1943 роцi на екрани виходить документальний фiльм тАЬЗа нашу Радянську УкраiнутАЭ. У травнi 1945 року зтАЩявляiться ще одна стрiчка тАЬПеремога на Правобережнiй УкраiнiтАЭ.

Пiсля вiйни О.Довженко знiмаi документальний фiльм про Вiрменiю тАЬРiдна краiнатАЭ, у 1949 роцi тАФ стрiчку тАЬМiчурiнтАЭ.

На початку птАЩятдесятих рокiв великий режисер в основному займаiться педагогiчною та викладацькою роботою в РЖнститутi кiнематографii. Пише сценарii та кiноповiстi: тАЬВiдкриття АнтарктидитАЭ, тАЬПоема про моретАЭ, тАЬПовiсть полумтАЩяних лiттАЭ, тАЬЗачарована ДеснатАЭ.

Сповнений творчих планiв, О.Довженко раптово помираi 25 листопада 1956 року. Йому йшов шiстдесят третiй рiк..

Уже пiсля його смертi виходить вибране О.П.Довженка, дознiмаються дружиною Ю.Солнцевою тАЬПоема про моретАЭ, тАЬПовiсть полумтАЩяних лiттАЭ, тАЬЗачарована ДеснатАЭ.

У 1959 роцi за сценарiй фiльму тАЬПоема про моретАЭ О.П.Довженку посмертно присуджуiться Ленiнська премiя.

Оглядаючи творчий доробок генiального майстра, великого романтика й поета, щоразу неодмiнно навертаiшся до думки: де ж витоки того свiту краси i гармонii, що таким чистим свiтлом, мудрим i невмирущим, постаi зi сторiнок його творiв? Що ж саме могло запасти в душу i пiдкорити серця цивiлiзованого свiту, коли роботи митця визнавалися неперевершеними?

Висновки можуть бути надзвичайно простими. Та й пiдказку на них даi сам О.Довженко. Вiддана й щира любов до своii землi, своii батькiвщини, свого роду й народу, добре, чуйне, мудре ставлення до всього живого тАФ ось тi орiiнтири, що виводять на правильну вiдповiдь, пояснюючи невмирущiсть i одвiчну магiю його творчостi.

О.Довженко опоетизовував свiт i намагався життям своiм не порушувати природну красу i гармонiю, а примножувати ii де б то не було i яким би то не було чином.

Мабуть, нiхто краще й проникливiше не сказав про той оберiг чистоi духовноi й емоцiйноi памтАЩятi, про звичайну сiльську хату, яку нiби тАЬнiхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, мiж грушею i погребомтАЭ, про дитинство, яке минуло серед неповторних краiвидiв, про людей, якi були наче органiчним доповненням казковоi природи.

В одному з лiричних вiдступiв у тАЬЗачарованiй ДеснiтАЭ письменник так казав про той незабутнiй перiод життя: тАЬКоли ж обертаюсь я часом до криницi, з якоi пив колись воду, i до моii бiлоi привiтноi хатинки i посилаю iм у далеке минуле своi благословення, я роблю ту лише тАЬпомилкутАЭ, яку роблять i робитимуть, скiльки й свiт стоятиме, душi народнi живi всiх епох i народiв, згадуючи про незабутнi чари дитинства. Свiт одкриваiться перед ясними очима перших лiт пiзнання, всi враження буття зливаються в невмирущу гармонiю, людяну, дорогоцiнну. Сумно i смутно людинi, коли висихаi i слiпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нiчого не бачить вона дорогого, небуденного, нiщо не грii ii, не будить радостi анi людяного суму. Безбарвна людина ота, яку посаду не посiдала б вона, i труд ii, не зiгрiтий теплим промiнням часу, безбарвнийтАЭ.

О.Довженко вважав, що людина, яка не любить природу, не розумii ii, тАФ не може стати справжнiм митцем. Ота благоговiйнiсть i, головне, сприйняття людини в органiчному iднаннi з нею, як одного цiлого, безсумнiвно, знайшли своi талановите вiдображення в усiх художнiх творах митця тАФ вiд оповiдань до фiльмiв.

тАЬЖили ми в повнiй гармонii з силами природи, зимою мерзли, лiтом смажилися на сонцi, восени мiсили грязь, а весною нас заливало водою, i хто цього не знаi, не знаi тiii радостi i повноти життятАЭ.
РЖ основний стрижень тiii природи тАФ своiрiдний символ, рiка життя, зачарована Десна. тАЬБлагословенна будь, моя незаймана дiвиця Десно, що, згадуючи тебе вже много лiт, я завжди добрiшав, почував себе невичерпно багатим i щедрим. Так багато дала ти менi подарункiв на все життя. Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоiму березi, що пив у незабутнi роки твою мтАЩяку, веселу, сиву воду, що ходив босий по твоiх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоiх човнах i казання старих про давнину, що лiчив у тобi зорi на перекинутому небi, що й досi, дивлячись униз, не втратив щастя бачити отi зорi навiть у буденних калюжах на життiвих шляхахтАЭ.

Саме його надчутливiсть дозволила створити опоетизовану симфонiю драматичних часiв, коли, здавалося, потрясаються основи буття. Вiдомо, як греки надзвичайно ревно ставилися до своii легендарноi iсторii, але пiсля смертi О.Довженка вони шанобливо назвали його Гомером ХХ столiття.

У своiх художнiх сповiдях митець наближаiться до найкращих традицiй украiнськоi народноi творчостi: лiризм, емоцiйнiсть, фiлософська заглибленiсть думки, романтична пiднесенiсть i патетична пристраснiсть насичують i струмують у кожному словi чи кадрi художника. Змальовуючи своiх предкiв, О.Довженко через своiх рiдних мовби вiдтворюi колективний образ всього народу. Цi високi узагальнення проступають навiть через такi деталi, як руки прадiда Тараса, якi тАЬнiкому й нiколи не заподiяли зла на землi, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили кровi. Знали труд i мир, щедроти й добротАЭ.

Чи ж не звiдси витоки того заклику-звернення до своiх учнiв тАФ тАЬусе життя грати етюд на iнтелiгентнiстьтАЭ? РЖ чи не саме це так магiчно приваблюi людей у його творчостi?

РЖнша iпостась художнього оспiвування митця тАФ праця. Просто i ненавтАЩязливо виступаi означена тема в роботах О.Довженка, але своiю внутрiшньою величчю ця стихiя творення заворожуi, ще i ще раз пiдтверджуючи вiковий iсторичний висновок про те, що основним моральним i естетичним критерiiм для народу i праця. Вона вивершуi i визначаi все найпрекраснiше на нашiй землi. тАЬЛюбiть землю! Любiть працю на землi, бо без цього не буде щастя нам i дiтям нашим нi на якiй планетiтАЭ.

Звернення до простих i святих понять, чесне й проникливе осмислення iх роблять автора фiлософом, володарем дум, людиною середини ХХ столiття, що уособлюi собою радощi й болi свого часу i свого народу. При зверненнi до безсмертноi творчостi митця переконуiмося у цьому постiйно.

РЖ ще О.Довженко тАФ великий гуманiст, який не мислив себе без людей, своii дiяльностi на благо народу без органiчного свого iднання з ними, а через них тАФ з самим життям. тАЬЯ син свого часу i весь належу сучасникам своiмтАЭ, тАФ так говорив про себе Олександр Петрович Довженко, помиляючись по сутi, можливо, вперше в життi. РЖсторiя розсудила по-своiму: належить вiн тепер вiчностi, як невiдтАЩiмна частка могутньоi свiтовоi культури, як свiтосяйний генiй украiнського народу.

На пленiумi Спiлки письменникiв у вересенi 1947 р. О. Корнiйчук у своiй доповiдi звинуватив М. Рильського, РЖ. Сенченка, Ю. Яновського, редколегiю журнала тАЬДнiпротАЭ та його редактора А. Малишка в тАЬнацiоналiзмiтАЭ.

Починаючи з 1948 р., в СРСР, за вказiвкою Сталiна, почалася боротьба з тАЬбезродними космополiтамитАЭ серед творчоi iнтелiгенцii. Завершилася ця кампанiя процесом РДврейськогго антифашистського комiтету i тАЬсправою лiкарiвтАЭ. Було заарештовано 110 осiб, iз яких 10 засуджено до розстрiлу. РЗх усiх було звинувачено у звтАЩязках з тАЬмiжнародним сiонiзмомтАЭ.

А свого пiку наступ на iнтелiгенцiю в Украiнi досяг 1951 р., коли у тАЬПравдiтАЭ за 2 липня було надруковано статтю (редакцiйну, тобто без пiдпису) тАЬПроти iдеологiчних перекручень у лiтературiтАЭ. В нiй iшлося проте, що написаний ще в 1946 р. вiрш В. Сосюри тАЬЛюбiть УкраiнутАЭ викликаi почуття розчарування, протесту.. Пiд такою творчiстю пiдпишеться будь-який недруг украiнського народу з нацiоналiстичного табору, скажiмо, Петлюра, Бандера та iн. Авторами статтi були Каганович та деякi його лiтературнi консультанти з Украiни.

РЖ все ж за цих гнетючих умов украiнська лiтература поповнилась багатьма творами, якi здобули визнання. Це, зокрема, драматична поема тАЬШевченко i ЧернишевськийтАЭ П. Тичини, збiрка поезiй тАЬТроянди i виноградтАЭ М. Рильського.

Як значне досягнення украiнськоi прози були оцiненi цикл романiв тАЬВелика рiднятАЭ, тАЬКров людська тАУ не водицятАЭ, тАЬХлiб i сiльтАЭ М. Стельмаха, тАЬХазяiтАЭ С. Скляренка, тАЬЛейтенантитАЭ О. Копиленка, тАЬКиiвськi оповiданнятАЭ Ю. Яновського, твори Н. Рибака, В. Собка, гумористичнi опопвiдання Остапа Вишнi, який свого часу став жертвою репресiй. Одним iз яскравих явищ у лiтературi стала творчiсть росiйськомовного письменника-фронтовика В. Некрасова з Киiва, автора книги про вiйну тАЬВ окопакх СталинградатАЭ.

Рiзноманiтнiстю композицiйних рiшень позначено твори образотворчого мистецтва О. Шовкуненка, М. Дерегуса та iн. Тема вiйни була домiнуючою в творчостi художникiв. Характернi в цьому планi тАЬБабин ЯртАЭ В. Овчинникова, тАЬМи ще повернемосятАЭ Л. Мучника, тАЬВизволителi КиiватАЭ С. Бесiдiна. Страждання, героiзм i трагiзм народних мас у боротьбi з ворогами стали темою для творчостi композиторiв К. Данькевича i Д. Клебанова, якi вiдповiдно в оперi тАЬБогдан ХмельницькийтАЭ та симфонii тАЬБабин ЯртАЭ вiдтворили незабутнi i трагiчнi сторiнки нашоi iсторii.

Зростала популярнiсть театрального мистецтва. В 50-х роках в Украiнi дiяло майже 70 професiональних театрiв. Постiйне захоплення викликав талант майстрiв сцени Б. Гмирi, Н. Ужвiй, Г. Юри та iн. Сприяли вiдродженню нашого музичного мистецтва гастролi в Украiнi РЖ. Козловського, В. Давидовоi та iн.

Працювали три кiностудii художнiх фiльмiв тАУ Киiвська, Одеська та Ялтинська. Популярними стали кiнокартини тАЬСiльська вчителькатАЭ, тАЬПедадогiчна поематАЭ, тАЬВесна на Зарiчнiй вулицiтАЭ та iн. У 1950 р. на екрани вийшов фiльм кiнорежисера РЖ. Савченка тАЬТарас ШевченкотАЭ. На початок 1946 р. понад 100 кiножурналiв тАЬРадянська УкраiнатАЭ випустила Украiнська студiя кiнохронiки.

Украiнська культура повоiнного часу зазнала на собi й руйнiвного впливу сталiнщини, що призводило до субтАЩiктивiзму в зображеннi життя украiнського народу тяжких вiдбудовних рокiв.

Реферат

з iсторii Украiни

учня # групи

# #

#MASTER#

на тему:

тАЬКультура в Украiнi в другiй половинi 40-х тАУ
першiй половинi 50-х рокiв ХХ столiттятАЭ

Киiв тАУ 2001

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Рабочий и колхозница" (Из биографии В. И. Мухиной)

"Русские сезоны" в Париже