Культура стародавнього сходу

Пiд Сходом розумiють суспiльства, якi мають лише неантичне культурне корiння. У старовину на Близькому Сходi розквiтли могутнi цивiлiзацii тАУ РДгипет, Шумер, Вавiлон, Фiнiкiя, Палестина. У соцiально-полiтичному планi спiльною вiдмiтною рисою всiх цих цивiлiзацiй була iх належнiсть до схiдних деспотiй, яким тiiю чи iншою мiрою були властивi монополiзацiя i централiзацiя влади, ii персонiфiкацiя в особi деспота (царя, фараона), сакралiзацiя (пiдлягання релiгiйним нормам) всього життя суспiльства, наявнiсть систем перманентного фiзичного i психологiчного терору, жорстокого пригнiчення мас.

Величезну роль вiдiгравала держава, яка вiдiгравала собою своiрiдну надбудову над безлiччю селянських общин. Ця роль зводилась до здiйснення iригацii, престижного будiвництва (пiрамiди, палаци i т. п.), контролю над всiма сторонами життя пiдданих, проведення зовнiшньоi воiнноi експансii. Цей регiон зробив значний внесок у культуру всього людства. Сказане, насамперед, стосуiться Стародавнього РДгипту.

Суттiвий фактор розвитку стародавньоi iгипетськоi цивiлiзацii тАУ природнi умови: величезний контраст мiж позбавленою життя пустелею i квiтучим оазисом, яким краiна зобов’язана Нiлу. Не можна не зазначити дуже високоi родючостi грунтiв у долинi Нiлу, де звичайно збирали по два врожаi на рiк завдяки унiкальному клiмату та грунту. Проте такий достаток локалiзувався лише в долинi Нiлу, яка дорiвнюi 3.5% територii РДгипту, решта тАУ 96.5% - неродюча i безлюдна пустеля. На невеликому клаптику родючоi землi сьогоднi живе 99.5% населення. Приблизно таке ж спiввiдношення було i в часи фараонiв. Природнi умови (пустелi i Середземне море) певною мiрою сприяли iзоляцii краiни. Ця природна iзольованiсть зумовили появу феномена етноцентризму: у давньоiгипетськiй мовi слово “люди” означаi тiльки “iгиптяни”.

Стародавнiй РДгипет тАУ типова схiдна деспотiя з тотальною владою держави, котра зливалася в суспiльнiй свiдомостi з фараоном. Фараон тАУ це живе божество, предмет загального поклолiння. В давньоiгипетських текстах про деспота говорилось: “Це каратель, який дробить лоби, б’iться вiн невтомно, не милуючи нiкого i винищуючи всiх до останку, загальний улюбленець, вiн сповнений чарiвностi, вiн викликаi любов. Мiсто любить його бiльше, нiж себе, вiддане йому бiльше, нiж своiм богам”. Навiть вимовляти його iм’я простим смертним заборонялося. Слiд було говорити “великий дiм”.

Час зоснування iгипетськоi держави (приблизно IV тис. до н. е.) ховаiться в сивiiй давнинi вiкiв. Внаслiдок мiжусобних вiйн виникають два царства: Пiвнiчне i Пiвденне. Вони об’iднуються за фараона Менеса, який заснував першу династiю. Всього в iсторii стародавнього РДгипту, за пiдрахунками жреця Менефона, було 30 династiй.

На кiнець додинастичноi епохи формуються основнi характернi для давньоiгипетськоi культури властивостi: iiроглiфiчне письмо, художнiй стиль, а також релiгiйнi уявлення та культ мертвих.

За перших династiй (Раннi царство) РДгипет перетворюiться на централiзовану ранньорабовласницьку схiдну деспотiю з величезним державним апаратом. У таких умовах фараон був вiдокремлений вiд народу численими чиновниками. До нашого часу дiйшло багато давньоiгипетських документiв, якi переконували молодих людей ставати переписувачами або державними службовцями, оскiльки ця робота почесна, чиста i неважка.

У епоху Древнього царства (близько 2800-2250 рр. до н.е.) за царювання Джосера його верховним сановником, генiальним архiтектором, цiлителем i мудрецем РЖнхотепом була споруджена перша пiрамiда.

За фараонiв Хуфу (Хеопс), Хафра i Менкаура було здiйснено будiвництво найбiльших пiрамiд. Висота пiрамiди Хеопса досягала 146 м, а довжина сторони основи тАУ 230 м. На ii спорудження використано 2 млн 300 тис. кам’яних блокiв маса кожного з них тАУ 15 т. причому точнiсть пiдгонки блокiв i сьогоднi вражаi уяву тАУ мiж ними неможливо просунути лезо ножа.

За словами “батька iсторii” Геродота, Хеопс винний у тому, що РДгипет переживав великi бiди. Перш за все вiн замкнув усi храми i заборонив iгиптянам приносити жертви, потiм примусив iх працювати на нього. Вони носили брили з каменоломень, розташованих в Аравiйському хребтi. Пiсля переправи камiння через рiчку його приймали iншi iгиптяни i тягли до хребта, який називався Лiвiйським. Так працювали безперервно протягом кожних трьох мiсяцiв року сто тисяч чоловiк. Народ протягом десяти рокiв будував шлях, яким носили брили. Спорудження пiрамiди тривало 20 рокiв.

На iпоху Середнього царства (близько 2050-1750 рр. до н.е.) припадаi розквiт древньоiгипетськоi культури. При в’iздi в нову столицю тАУ мiсто Файнам тАУ було збудовано величезну споруду з тисячою примiщень, хорiв, галерей i коридорiв. Греки називали ii лабiринтом.

Пiсля повстань (описаних у вiдомiй пам’ятцi стародавньоi iгипетськоi лiтератури “Речення РЖпусера”) i вторгнення кочевникiв-гiксосiв, якi встановили на столiття своi династii, до влади прийшов фараон Яхмос. Його правлiнням починаiться епоха Нового царства (близько 1580-1088 рр. до н.е.). Це був перiод найбiльшоi полiтичноi i воiнноi могутностi Стародавнього РДгипту. Водночас посилюiться каста жерцiв, особливо в храмових комплексах Карнак i Луксер, присвячених головному богу Фiв тАУ Амону.

Особливе мiсце в iсторii цiii цивiлiзацii займаi так звана “давньоiгипетська реформацiя”, пов’язана з iм’ям фараона Аменхотепа IV (Ехнатона), який, намагаючись звести весь полiтеiстичний пантеон до культу iдиного бога, вступив у жорстоку боротьбу з жерцями, котрi противилися його нововведенням. Ехнатон переносить столицю з Фiв в Ахетатон (сучасна Ель-Амарна). Це мiсто вiдоме найцiкавiшим перiодом в iсторii древньоiгипетського образотворчого мистецтва, який одержав назву ель-амарнського.

Розглядуваний у розвитку художньоi культури РДгипту етап характеризуiться пильною увагою до внутрiшнього свiту людини, точним зображенням драматизму життiвих переживань, не схожим на статичнi рельiфи попереднiх царств. До наших днiв дiйшли зображення самого Ехнатона i його дружини Нефертiтi, якi справедливо вважаються шедеврами свiтового мистецтва.

Близько 1085 р. до н.е. РДгипет вступаi в черговий етап своii iсторii, в епоху Пiзнього царства, яка тривала аж до завоювання краiни Олександром Македонським у 332 р. до н.е.

РДгиптяни створили числений пантеон богiв. Найвiдомiшими були Осiрiс (бог, який помирав i воскрешався, символiзуючи цикли Нiлу), РЖзiда, Гор, Амон, Атон та iншi. РЖснував культ тварин: лева, дикого бика, крокодила, кiшки. Особливою пошаною користувався священий жук-скарабей. За вiруваннями iгиптян, долею людей розпоряджаються боги. У кiнцi життя людину чекаi перехiд у загробне царство, але попередньо вона маi постати перед Страшним судом, де боги тримають у руках свiй сувiй з записом добрих i злих справ людини, котрiй надаiться право на самозахист. Одна з таких передсмертних виправдальних промов зберiглась. У нiй iгиптянин заявляi, що вiн не ображав удов i сирiт, не крав, не лжесвiдчив, не зводив наклепiв, не пiдпилював гирi на базарi, не робив перешкод на шляху потоку, не опускав перо в чорнильницю з метою зробити зло ближньому. Вiн чистий, чистий, чистий.

Найвизначнiшi лiтературнi пам’ятки Стародавнього РДгипту тАУ це “Тексти пiрамiд”, “Тексти саркофагiв”, “Книга мертвих”, “Пiсня арфiста”, “Бесiда розчарованого зi своiю душею”, написанi древньоiгипетською мовою, яка стала мертвою на початку нашоi ери. На змiну цiй мовi прийшла коптська, котра проiснувала близько 17 вiкiв, перш нiж теж стати мертвою. У наш час вона зберiглася лише в культовому вжитку iгипетських християн-монофiзитiв.

У 1799 р. у мiстi Розетта (РДгипет) пiд час експедицii Наполеона французький iнженер Бушар знайшов “розетський камiнь” з древньоiгипетськими письменами, якi розшифрував його спiввiтчизник Франсуа Шампольон.

РДгиптяни залишили людству винайдений ними папiрус, монументальну кам’яну архiтектуру, пiрамiди (одне з небагатьох чудес свiту, що збереглося до наших днiв). Про пiрамiди iгипетське прислiв’я стверджуi: “Все у свiтi боiться часу, а час боiться пiрамiд”. Збереглися також скульптурний портрет, iдея художнього канону, викладена в текстi “Розпорядження для стiнного живопису i канон пропорцii”, математичнi та астрономiчнi знання тощо.

На Схiд вiд РДгипту в мiжрiччi Тигру i РДвфрату виник ряд державних утворень: Шумер, Вавiлон, Ассiрiя. Вiдомi такi шумерськi мiста-держави, як Аккад, Шуруппак, Ур та iншi. Багато джерел свiдчить про неабиякi астрономiчнi й математичнi досягнення шумерiв. Проте найвагомiшим iхнiм внеском у скарбницю свiтовоi культури залишаiться “Сказання про Гiльгамеша”, епiчного героя, який, борючись з численими ворогами i перемагаючи iх, пробуючи своi сили i переживаючи радiсть буття, вирiшуi “проклятi питання” про сенс життя, призначення людини, сутнiсть смертi.

Дещо пiзнiше на цiй територii виростаi Вавiлонське царство. Державний лад Вавилону вiдрiзняiться вiд древньоiгипетського меншим значенням жерцiв як апарату управлiння, зрошенням i сiльським господарством у цiлому. Тут не склалася кастова органiзацiя жерцiв. Значним впливом користувалися вiйськовi, а також царська придворна бюрократiя.

Вавiлон залишив цiкаву юридичну пам’ятку “Закони царя Хамураппi”, в якiй була зроблена спроба узагальнити досвiд функцiонування схiдноi депотичноi держави. Вавiлонський полiтичний режим являв собою зразок теократii, iдностi свiтськоi i релiгiйноi влади, яка знаходилась у руках деспота. Викликають iнтерес архiтектурнi ансамблi, рельiфи, скульптурнi зображення Вавiлону.

Ассiрiйська держава, яка вiдзначалася занадто (навiть для того часу) мiлiтаризованим характером, разом з тим залишила i ряд цiкавих пам’яток культури, серед яких рельiфи, що вiдтворюють сцени полювання, скульптурнi зiбраження крилатих бикiв, архiтектурнi ансамблi, а також i одне з чудес свiту, що дiйшло до наших днiв, тАУ висячi сади Семiрамiди. Ассiрiйським зображенням властивий крайнiй реалiзм, що доходить iнколи до натуралiзму.

На пiвнiчний захiд вiд Межирiччя вузькою смужкою мiж Середземним морем i Лiванськими горами, мiж Сiнаiм i Йорданом простяглася Палестина, маленька земля, яка зiграла велику роль у свiтовiй iсторii та культурi. Географiчне положення Палестини забезпечувало надзвичайну рiзноманiтнiсть культурних, економiчних i полiтичних впливiв, оскiльки краiну оточували РДгипет, Фiнiкiя, Ассiрiя, Хетське царство. Значний вплив на Палестину мала також Крiто-Мiкенська цивiлiзацiя.

Скотарськi племена Палестини, семiтськi за походженням, дотримувалися норм iудоiзму, послiдовно монотеiстичноi релiгii, котра так i не стала свiтовою внаслiдок своii етнiчноi замкненостi. Це була i i типово нацiональна релiгiя, що пов’язувала свою догматику з одним народом, обраним богом. Палестинська культура пережила значний вплив Стародавнього РДгипту внаслiдок iгипетського полону, влади iгипетського фараона, звiльнення вiд якоi iудейському народу коштувало значних зусиль i жертв. Катострофiчнi наслiдки мало ассiрiйське вторгнення, з яким пов’язана поява iудейськоi дiаспори, а також перське панування. Згодом Палестина увiйшла до складу еллiнiстичноi iмперii Селевкiдiв, а пiзнiше стала римською провiнцiiю тАУ РЖудеiю.

Особливо драматично склалася iсторiя Палестини пiд час римського панування. У III ст. до н.е. римський полководець Помпей захопив Сiрiю, а потiм, скориставшись внутрiшньою боротьбою в РЖудеi, ввiв туди вiйська i захопив РЖiрусалим. У кiнцi I ст. до н.е. РЖудеiю правив цар РЖрод, який, прагнучи нав’язати своiй краiнi античну культуру, будував храми в грецькому i римському стилi, а також зводив багатоповерховi i багатоквартирнi будинки (iнсули).

Пiсля смертi РЖрода в РЖудеi спалахнули повстання. Намiсник Риму в Сiрii Квiнтелiй Вар розгромив повстанцiв у Галiлеi i на пiвднi Палестини, розiп’явши на хрестах 2000 чоловiк. Цi подii викликали в краiнi неоднозначнi реакцii, зокрема, виникли рiзнi секти: саддукеiв, ортодоксiв Бiблii, якi водночас терпимо ставилися до римлян, фарисеiв, котрi визнавали воскресiння мертвих i загробне життя, зелотiв, що вступали за активну боротьбу з римлянами. Приблизно в цей же перiод виникаi i “Кумранська община ессеiв”. РЗi прибiчники називали себе “ейвонiм” (злиденнi), “сини свiту” i т. п. РЗхнi вчення зводилося до дуалiзму добра i зла, вiри в боговибранiсть “синiв свiту”, кiнець свiту та прийдешнього месiю.

На чолi общини стояв “учитель праведностi”, котрий пiсля смертi, як правило, канонiзувався. Пiсля другоi свiтовоi вiйни знайденi письмовi джерела про кумранiтiв тАУ “Рукописи Мертвого моря”. Кумранiти були посередниками мiж ортодоксальним iудаiзмом i християнством. Саме в них iдея обраностi цiлого етносу вперше замiнюiться iдеiю обраностi iндивiдуальностi, де нацiональний момент знiмаiться.

Найбiльша пам’ятка свiтового значення, шедевр культури древньоi Палестини тАУ Бiблiя. Вона, як вiдомо, складаiться зi Старого Заповiту i Нового Заповiту. Старий Заповiт складаiться з трьох великих циклiв: Тора, або П’ятикнижжя тАУ п’ять хронiкально-законодавчих книг, нiбито написаних Мойсеiм; Пророки тАУ роздiл, до якого входять давнi релiгiйно-мiфологiчнi хронiки тАУ Книга РЖсуса Навина, Книга Суддiв РЖзраiлевих, Книги Самуiла i Книги Царств, а також пророчi твори, якi приписуються РЖсаi, РЖiремii, Езеклiiлю та iн., а також “малим пророкам”; Писання тАУ зiбрання текстiв рiзних жанрiв (гiмни, збiрники афоризмiв, повчальнi повiстi, лiрична поема “Пiсня пiсень”, хронiкальнi тексти).

У цих книгах вражаi внутрiшня суперечливiсть, яка, однак, не порушуi iх лiтературноi цiлiсностi: парадоксальна iднiсть релiгiйно-племiнноi виключеностi та вселюдськоi широти. Наприклад у Книзi РЖсуса Навина описуiться виключно етнiчний Бог, а у пророка Амоса богам наданi абсолютнi, загальнолюдськi риси. В одних текстах тАУ войовничi заклики, а в iнших, як в РЖсаi, вимога “перекувати мечi на орала”. Книга Ездри суворо засуджуi мiжнацiональнi шлюби, а Книга Рут робить такий шлюб предметом вихваляння. Основний змiст П’ятикнижжя тАУ це релiгiйно-юридичнi норми, якi мають регулювати життя людини i народу.

У всiх мiфологiях свiту вiдбиваiться потреба у вищiй санкцii: виведення людських законiв iз вселенських. Необхiдне Начало тАУ Природне й Етнiчне, саме тому i П’ятикнижжя вiдкриваiться двома сповiдями: 1) Книга Буття (Генезис); 2) Книга Виходу. На початку Книги Буття описують шiсть днiв творiння. З водноi пучини, над якою снувався морок, було створено небо i землю. Все твориться актом волi, що виражений у формулi “Так буде!”.

У Книзi Вихiд говориться про богообраний народ. Вона починаiться з опису перебування одного з iудейських колiн (родiв) у РДгиптi, з втечi Мойсея на Сiнай, де укладаiться договiр з богом Яуве. Мойсей одержуi десять заповiдей. У книзi Вихiд епос непомiтно переходить у виклад заповiдей, законiв i уставiв.

Не можна не звернути уваги на богоборчi мативи в Бiблii, на книгу Йова, де вiдображений трагiчний результат суперечки людини з Богом, на дуже цiкавий текст Екклезiястова (Когелет), створений невiдомим книжником, який жив у IV ст. до н.е. в РДрусалимi. Марнiсть i безглуздiсть буття, абсурднiсть прагнень синiв людських i напружений пошук Абсолюта тАУ ось духовний змiст усього стилистично завершеного твору. Невiдомий пророк прагне не свiтовоi гармонii, а свiтового смислу, тобто розумiння власне людського значення того, що вiдбуваiться. Нема миру тут, а i бентежна, стражденна душа людська.

На територii iндостанського субконтиненту уже в III тис. р. до н.е. iснували ранньокласовi суспiльства, створенi автохтонним (корiнним) населенням. Найдавнiшi мешканцi РЖндii, якi заснували держави Мохеджо-Даро та Хараппа, належали до дравiдiйськоi гiлки негроiдноi раси. У серединi II тис. до н.е. почалося вторгнення арiйських народiв, якi належали до iвропейськоi раси. Вони розгромили дравiдiв, вiдтiснили iх на пiвдень i створили свою власну державнiсть. РЖндiйська культура тАУ це збiрна назва, оскiльки вона i синтезом арiйських, дравiдiйських, мунда та iнших культурних елементiв.

Арiйськi племена принесли в РЖндiю свою лiтературну мову тАУ санскрит (у перекладi тАУ упорядкована, доведена до досконалостi). Крiм того, вживалась i спорiднена санкриту ведiйська мова, на якiй була написана “Рiгведа”, а також мова палi (в буддiйських текстах) i мова пракрiтi (звичайна, неупорядкована). Рiзними були й iхнi соцiокультурнi функцii: санскрит тАУ це мова iндуiстського богослужiння, ведiйська тАУ особливий дiалект найдавнiших релiгiйних гiмнiв, палi тАУ обрали буддисти, пракрiтi тАУ мова прихильникiв джайнiзму i низьких прошаркiв населення. Загалом, цi мови були бiльш або менш поширеними, вiдiграючи передусiм роль демаркацiйноi лiнii мiж рiзними соцiальними верствами людей.

Однiiю з найважливiших культурних пам’яток РЖндii, осереддям ii древньоi духовностi виступаi ведiйська лiтература. Це велике зiбрання текстiв у вiршах i прозi, якi включають гiмни й урочистi вiршi, легенди та тлумачення ритуалу, фiлософськi дiалоги та мiркування.

Слово “веда” означаi “знання”, найвищiй священий гнозис. Спочатку шанувались три Веди: рiгведа тАУ гiмни (час виникнення тАУ близько 1000 рокiв до н.е.). РЗi мова близька до мови “Зенд-Авести”, релiгiйного тексту давнiх iранцiв; самаведа тАУ урочистi вiршi та пiснi; яржурведа тАУ жертовнi висловлювання.

До них примикають брахмани тАУ прозаiчнi тексти теологiчного змiсту, що поясняють ритуал. З ним пов’язанi араньяки i упанiшади тАУ фiлософськi трактати у вiршах i прозi, якi мiстять роздуми про природу, бога, людину, iхнi зв’язки i мiсце у свiтi.

Самхiти, брахмани, араньяки i упанiшади створюють священий канон брахманiзму подiбно Бiблii в iвреiв чи Корану в мусульман. Гiмни в брахманiстському канонi присвяченi численим богам: Агнi (богу Вогню), Ваю (богу Вiтру), Сурья (богу Сонця), РЖндра (богу Грому).

IV i III ст. до н.е. справедливо вважають золотим вiком РЖндii. У цей перiод виникаi держава Магадха. Будуiться дуже красива (за словами грецького iсторика Мегасфена) столиця Паталiпутра. З’являiться ряд видатних наукових творiв, у тому числi й трактат з питань полiтики i економiки “Артхашастра” тАУ “Наука про вигоду”.

Створюiться велика кiлькiсть чудових iндуiстських храмових комплексiв з унiкальною у своiй виразностi i технiцi рiзьбярства iндiйською кам’яною скульптурою. Розвиваються поетичнi i особливо фiлософськi школи: веданта, локаята, вайшешика, йога. Конституються рiзнi напрямки буддiйськоi фiлософii, в тому числi дх’яна, яка в Китаi одержала назву “чань”, а в Японii тАУ “дзен”. Буддизм веде запеклу боротьбу з брахманiзмом, але поступово втрачаi свiй вплив в РЖндii i його центри перемiщуються в iншi краiни.

У 326 р. до н.е. на РЖндiю напало вiйсько Олександра Македонського, котрий пiдкорив ряд прикордонних iндiйських князiвств. Проте вже через 20 рокiв його полiтичний наступник Селевк був розгромлений одним iз засновникiв iмперii Маур’iв, царем Чандрагупою Маур’я. На прикордонних землях мiж РЖндiiю та еллiнськими володiннями виникли грецько-бактерiйське та грецько-iндiйське царства, через якi греки справляли значний вплив на мистецтво, астрономiю, медицину РЖндii.

З IV ст. до н.е. до IV ст. н.е. створюiться перлина iндiйськоi культури “Махабхарата” тАУ “Велике сказання про нащадкiв Бхарати”, яке складаiться з 100 тис. двовiршiв тАУ шлок (це у вiсiм разiв перевищуi за розмiром “РЖлiаду” разом з “Одиссеiю”). У вступi повiдомляiться, що створив поему мудрець Аяса. У нiй розповiдаiться про боротьбу за владу мiж двома царськими родами тАУ коуравами i пандавами. Проте головний сюжет займаi не бiльш як чверть всiii поеми, решта тАУ моральнi, полiтичнi, фiлософськi, соцiальнi роздуми.

Найскладнiший з точки зору фiлософii роздiл “Махабхарати” маi назву “Бхагавадiта” тАУ “Божественна пiсня”. Це духовне ядро епосу. Не менш значним твором i i “Рамаяна” тАУ “Дiяння Рами”, сюжет якоi зводиться до викрадення прекрасноi дружини царя Рами. Весь твiр вiдзначаiться емоцiйнiстю, художньою витонченiстю, специфiчною архiтектонiкою, коли звичайний героiчний епос непомiтно перетворюiться на чисто лiтературний, “штучний” епос на зразок “Мартiна Ф’iро” Ернандеса в латиноамериканськiй лiтературнiй традицii, “Лузiард” Камоенса в португальськiй, “Лачплесiса” Пумпура в латинськiй i т. п. Подiбна метаморфоза здiйснюiться за рахунок пiдкорення епiчноi дii умовнiй лiтературнiй трактовцi.

Викликаi повагу стародавнiсть i самобутнiсть давньоiндiйськоi культури, ii внутрiшня рiзноманiтнiсть (етнiчна та соцiальна), що проявилося i в особливiй соцiокультурнiй ролi мов. Слiд також пам’ятати про особливе значення кастовоi системи, ii вплив на культурнi процеси брахманiзму, iндуiзму та буддизму. Це даi змогу зрозумiти справжнiй змiст, смисл та iсторiю формування багатьох схiдних культiв, таких як дзен-буддизм, “мiсiя Рамакрiшни” тощо. Об’iктивний науковий погляд на цю проблему знiмаi з неi ореол мiстичностi, дешевоi сенсацiйностi. Зрозумiло, що критичний аналiз цих культiв не можна зводити до примiтивного iх осудження, забезпечення наявностi в них будь-якого позитивного змiсту.

Стародавнiй Сход мав великий вплив на формування культур Стародавньоi Грецii та Риму: вiдомий цiлий ряд грецьких запозичень у iгиптян, шумерiв, вавiлонян, ассiрiйцiв, фiнiкiйцiв тощо. Це i грецький алфавiт, який виник пiд прямим впливом Фiнiкii, i фiлософськi знання Еллади на основi творчого засвоiння науковоi спадщини iгиптян i вавiлонян, i астрономiчнi навички, якi йдуть вiд шумерiв, i багато iншого.

На мою думку, культура Стародавнього Сходу мала великий вплив на культуру РДвропи, а також на всю свiтову культуру.

Лiтература:

Бичко А.К. та iн.

“Теорiя та iсторiя свiтовоi та вiтчизняноi культури”. тАУ К.: Либiдь, 1992. тАУ 392 с.

10

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Рабочий и колхозница" (Из биографии В. И. Мухиной)

"Русские сезоны" в Париже