Льтвтёьъв ыхухэфш

Мiжнародний центр, освiти, науки i культури.

Мiнiстерство освiти Украiни в м. Львовi

Середня школа №96


Конкурс “РЖсторiя нашого мiста”


Реферат на тему:


“Львiвськi легенди”


Друга категорiя учасникiв


Виконав учень 9-го класу

Коркуна Дмитро

Вчитель iсторii: Копчак С.В.


Львiв - 1999

План.


Вступ.

  1. Виникнення мiста Львова.

  2. Князь Лев i легенда про “Намисто багдадського купця”.

  3. “Пан золотий, пан Срiбний i iхгiй слуга Мiдний”.

  4. “У полонi русалок”.

Висновки.


ВСТУП

Майже немаi мiста на Землi, яке б не було окутане легендами. Вiзьмемо, наприклад, стародавнiй Рим. Ще й до сьогоднi, хоча пройшло тисячолiття, достеменно не вiдомо хто заснував його. Всiм вiдома легенда про Ромула i Рема., про загибель Рема та заснування мiста Ремулом. Чи було так в дiйсностi? Хто зна. Та Рим вiдiграв величезну роль у всесвiтнiй iсторii.

Або вiзьмiм наш древнiй Киiв. Якою прекрасною i зворушливою i легенда про його заснування трьома братами Киiм, Щеком i Хоривом та iх сестрою Либiдь, що ii в лiтописi подав нам Нестор Лiтописець.Чи можна уявити Киiв без цiii легенди? Менi здаiться, що нi.

Навiть невеликi мiста або мiстечка мають своi легенди, бкз яких вони були б просто сiрими. Легенди додають iм значимостi, будять спогади про людей, якi тут жили, працювали, творили, боролися з ворогами, ба навiть, вели боротьбу з надприродними силами. Хай буде побiльше прекрасних легенд!

Не i вийнятком наш древнiй, вiчномолодий Львiв. Виникнувши в епоху середньовiччя на семи пагорбах., як багато древнiх мiст , вiн неповторний у своiму виглядi i красi, йшов у майбуття обростаючи легендами. В цих легендах виступали служителi церкви, князi, королi, бояри, воiни, простi люди, якi жили в цьому прекрасному мiстi, а iх праця i зусилля були спрямованi на те, щоб мiсто ставало прекрасним. Чи потрiбнi нам легенди сьогоднi? Ох як потрiбнi! Нам треба зберегти цi легенди, щоб спiлкуватися через них з минулим, з жителями нашого мiста попереднiх епох., а, головне , щоб берегти наше мiсто, його древнi вулицi. Будинки i всi скарби, якi знаходяться тут.


2.Виникнення мiста Льова.


Був жорстокий час. Земля наша зазнала нечуваноi навали монголо-татарських орд i саме в той час коли вона розпалася на окремi незалежнi князiвства, якi дуже часто ворогували мiж собою i вели вiйни. Це послаблювало iх в боротьбi з наiзниками.

Титанiчнi зусилля по органiзацii оборони краю робив галицько-волинський князь Данило, прозваний Галицьким. Вiн шукав союзникiв серед захiдних краiн, звертався за допомогою до римськго папи, але головнi надii пакдалав на власнi сили, на свiй народ. Для оборони краю укрiплював старi фортецi, будував новi мiста-фортецi, якi могли б вистояти в боротьбi з ордою. Не мiг вiн не звернути увагу з цього погляду на мiсцевiсть, де розташовано Львiв. Тут сама природа створила важко доступнi пагорби, укрiпивши якi, можна було зробити неприступними. Тому саме тут вiн наказав будувати нове мiсто.

Перша iсторична згадка про Львiв датуiться 1256 р., про що написано в Галицько-Волинському лiтописi. Там сказано, що пожежу, якою був охоплений Белз, було видно зi Львова.

Виникнувши мiсто розвивалося, зростало, було руйноване загарбниками, та знов вставало iз згарищ як Фенiкс. Потiм надовго потрапляло пiд панування чужинцiв. Але зберiгало свою первозадану суть, залишаючись в основi своiй русько-украiнським. Воно обростало легендами i врештi-решт само стало легендою, яка манила кращих синiв Украiни в боротьбi за ii незалжнiсть. Зачаровано дивилися на Львiв i приiзджали до нього, щоб набратися снаги Михайло Драгоманов, Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич. А Михайло Грушевський писав тут найкрацi своi твори i i гордiсттю нашого мiста. В наш час сюди приiзджали Василь Симоненко i Левко Лук’яненко, який мрiючи про самостiйну Украiнську державу, пов‘язував ii винекнення зi Львовом, тому i приiхав сюди, щоб боротися за неi. Василь Симоненко у вiршi “Присвята Львову” шукав тут очi Шевченка, чоло Франка, i завзяття Кривоноса. Будь легендою i надалi Львове i буди Украiну!


  1. Князь Лев i легенда про “Намисто багдадського купця”.

В 1264 роцi король Данило Галицький помер, i на галицькому престолi сiв його син Лев, в честь якого Данило i назвав ним мiсто. Всi iсторики, маю на увазi украiнських, сходяться на тому, що Лев був розумний правитель, вiдзначався стриманiстю, справедливiстю, дбав про розширення володiнь i змiцнення держави. За його правлiння до Галицькоi землi землi знов було приiднано Закарпаття та увiйшла Люблiнська земля.

Князь здобув пошану серед жителiв краю за свою справедливiсть. Про це розповiдаi одна iз львiвських легенд 0”Намисто багдадського купця”. Львiв ще в давнину став одним з важливих торгових центрiв. Тут були купцi з краiн Заходу i Сходу, привозили однi товари, звiдси везли iншi. Приiжджали курцi iз арабських краiн.

В легендi розповiдаiться про купця Абдурахмана iз Багдада. Цей купець привiз до Львова ладан, миро, найiнський перець, цинамон, гвоздику та iншi товари. Попродав iх, але залишилося йому дуже дороге намисто iз дорогоцiнного камiння, вправленого в золото. Щоб невезти його в Багдад Абдурахман вирiшив залишити намисто у знайомого львiвського купця. Та велике було його здивування, коли повернувшись через рiк, вiн не мiг одержати своi намисто. Крамар заперечував наявнiсть намиста в нього. Так само стверджувала крамарева дружина.

Заклопотаний Абдурахман жалiвся на крамара до установ и судiв, але нiхто не мiг йому допомогти, бо не було свiдкiв. Тодi вiн вирiшив звернутися до самого князя Лева. Коли сiрiiць потрапив на прийом до князя и виклав йому свiй клопiт, той задумався над тим, як справедливо вирiшити цю справу. Немаi жодного доказу про те, що Абдурахман залишив намисто саме тому крамаревi. Але через деякий час князь сказав сiрiйцю йти i наступного дня ждати в крамницi боржника.

Вранцi наступного дня Абдурахман сiв на порозi крамницi i хоч крамар його проганяв, вiн знов i знов повертався i чекав. Аж з’явився князь Лев на баскому арабському скакунi. Порiвнявшись з крамницею, де сидiв сiрiiць, князь звернувся до Абдурахмана з докором, чому той не зайшов до ньго i запропонував зайти найближчим часом. Все це вiдбувалося в присутностi багатьох людей, якi чули розмову мiж князем i багдадським купцем. Почув цю розмову i крамар з своiю дружиною. Переляканi, вони поспiшили вiддати сiрiйцю його намисто.

На другий день Абдурахман з‘явився до палацу князя Лева i на колiнах дякував йому за допомогу. А тим часом Лев наказав схопити крамаря з дружиною и прибити до дверей крамницi, як пересторогу для всiх, хто намагався шахрувати.

Ще розказували люди, що за князя Лева можна було покласти серед вулицi гаман з грошима i, повернувшись наступного дня, застати його недоторканим.


  1. “Пан Золотий, пан Срiбний i iхнiй слуга Мiдний”

Легенда, яка вiдома пiд назвою “Пан Золотий, пан Срiбний i iхнiй слуга Мiдний”, розказуi про дзвiн iз церкви, яка стояла на мiсцi Ставу, що знаходився на Вулицi.

Одна дiвчина прийшла до ставка прати бiлизну i. нахилившись до води, не могла випрямитись, бо хтось тримав ii за косу. Коли вона поцiкавилась, хто ii тримаi. То почула у вiдповiдь: “Ми дзвони. Нас троi: Пан Злотий, пан Срiбний i iх слуга Мiдний. Кого вибираiш ?” Задумавшись, дiвчина вибрала слугу, бо й сама була служницею. Мiдний дзвiн виринув iз води i запропонував дiвчинi нести його до церкви. Дiвчина спочатку завагалась, але обнявши i пiднявши дзвона, вона переконалася, що вiн легкий. Понесла його до церкви, а коли пiдiйшла до дзвiницi вiн вирвався iй з рук i почепився поруч iнших.

Незрiвнянний голос мав цей дзвiн, але не довго дзвонив. Через кiлька рокiв дiвчина захворiла i померла. Розказують, що в той день, коли дiвчина померла, вiн протяжно гудiв, а потiм дзвiн сам розгойдався i почав гучно бамкати, аж поки з великого жалю не трiснув i замовк.


  1. “У полонi русалок”.

Ця легенда розповiдаi про Мартина Бiляка iз Толоска, який потрапив у полон до русалок. Вона так i називаiться “У полонi русалок”. Той Мартин був чоловiк роботящий i дбайливий. Хотiв забезпечити свою худобу сiном на зиму i часто косив траву на березi рiчки. Одного разу косив до самого вечора, а що втомився, то прилiг вiдпочити на скошенiй травi i заснув. Русалки, яких хвилi рiчки викидали на берег, пiд звуки чарiвноi музики пiшли в танок, та покалiчили своi нiжки об стерню i почали зойкати вiд болю. Коли роздивилися довкола, то побачили Мартина, який спав на сiнi. Вони зрозумiли, що то вiн спричинився до iх страждань. Вони вирiшили покарати Мартина i сонного забрали в пiдземне царство. А коли вiдпустили i винесли сонного на берег рiчки. Мартин проснувся i не мiг зорiiнтуватися де вiн. Вiн бачив незнайомих людей, великi дерева, якi повиростали, новi будинки. Пройшло п’ятдесять довгих лiт.

Мартин хотiв повернутися до русалок, щоб вибачитись за скошену траву i випросити повернення молодих лiт, бо почав слабнути i змiнювався на очах у людей. Пошкандибав у бiк Полтви. Але вага лiт була такою великою, а тiло його таким вихудлим i слабким, що упав Мартин серед дороги, вдарився об землю i розсипався на порох.


Висновки.

Немаi сумнiву в тому, що львiвськi легенди i повчальними. Кожен, хто ознайомиться з ними, зможе вiдкрити в легендах глибокий змiст. Деякi з них або майже всi актуальнi i сьогоднi. Чи не думають i не тiльки думають жителi нашоi держави про справедливiсть, про такий порядок, коли всi будуть дотримуватися законiв i виконувати iх, коли не буде злочинiв i ганебних вчинкiв.

Надзвичайно цiкавою i легенда “Пригода з мишою”, де стоiть питання про довiр’я. Один монах-пустельник мав учня. Восени, коли пустельники мали повертатися iз околиць Львова, де влiтку проводили днi в постi i молитвi, до монастиря, учень почав просити монаха-наставника вiдкрити йому найбiльшу iстину.

Через декiлька днiв монах покликав учня, вручив йому закрите вiдро i попросив доставити його до брата Онуфрiя, але не заглядати до середини вiдра. Коли учень, несучи вiдро, почув що в ньому щось шкребе, не втерпiв и вiдкрив його, а побачивши мишу, дуже обурився i повернувся назад. Поклавши перед монахом вiдро, вiн висловив своi обурення. Та почув у вiдповiдь: “Ага, бачиш! Виявляiться , що тобi i дурноi мишi довiрити не можна, а ти хочеш, аби я тобi найбiльшу iстину сповiстив”.

Без довiр’я жити не можна. Потрiбно довiряти людям найближчого оточення i не тiльки. Але довiр’я повинно грунтуватися на перевiрцi, випробуваннi.

Легенди допомагають у вихованнi почуттiв, якi пов’язанi з такими поняттями, як вдячнiсть, вiрнiсть, обов’язок. А нам iх так бракуi. З цього поглядуважливими i легенди ”Пан Золотий, пан Срiбний i iх нiй слуга Мiдний” та “У полонi русалок”. Нехай будуть легенди серед нас так само, як пiснi.


Лiтература

  1. Крип’якевич РЖ. П. РЖсторiя Украiни. Львiв. Свiт. 1990.

  2. Крип’якевич РЖ, П. Богдан Хмельницький. Львiв. Свiт. 1990.

  3. Франко РЖ.Я. На Св’ятоюрськiй горi. Поема. РЖз книги “РЖван Франко. Поезii”. Держвидав. Киiв. 1956.

  4. Винничук Юрiй. Легенди Львова. Газета “Поступ” №242 за 23 грудня 1998 .

  5. Тригубова Т.О., Мих Р.М. Львiв. Архiтектурно-iсторичний нарис.Киiв. “Будiвельник”. 1989.

  6. Вiйцiк В.С. , Липка Р.М. Зустрiч зi Львовом. Львiв. “Каменяр”.1987.

Вместе с этим смотрят:


"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть


"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов


"Культура": типология определений


"Рабочий и колхозница" (Из биографии В. И. Мухиной)


"Русские сезоны" в Париже