Первiсна культура

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ УКРАРЗНИ

КИРЗВСКИЙ НАЦРЖОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМРЖЧНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ

Кафедра свiтовоi та украiнськоi культури

Р Е Ф Е Р А Т

Н А Т Е М У :

тАЬПервiсна культура тАЭ

Виконав: Коросташ Ю.С. - студент

I курсу факультету МЕiП(6103) 4 групи

Прийняв:

м. Киiв, 1999 р.

План.

1. Генезис культури.

2. Особливостi первiсноi культуВнри.

3. Ритуал та його функцii у первiсному суспiльВнствi.

4. Мiфологiя, магiя та релiгiя.

5. Шамани, чакВнлуни та знахарi.

6. Походження мистецтва та його функцii.

7. Список використаноi лiтератури.

Дiалектико-матерiалiстична фiлософiя розглядаi людину як iдиного суб'iкта культури, який створюi життiве сеВнредовище для себе й формуiться пiд його впливом. Це означаi, що становлення свiту культури i результатом тривалого процесу взаiмовпливу бiологiчноi та соцiальноi еволюцiй. Тут можна видiлити два принципових моменти: вдатнiсть суспiльноi людини продуктувати культуру i результат взаiмодii бiологiчноi та соцiальноi еволюцiй, що включають i еволюцiю знарядь, внаслiдок чого людиВнна тАФ не лише творець культури, а й об'iкт, сформоваВнний на основi працi та культури, перехiд вiд нелюдськоi стадii до людськоi вiдбувався поступово й прогресував тривалий час. РЖншими словами, не тiльки iсторiя розвитВнку культури i iсторiiю об'iктування духовних здiбностей, але й iсторiя розвитку духовних здiбностей людини i iсторiiю перетворення культури в ВлiнгредiiнтВ» цих здiбВнностей.

Свiт культури мiцно пов'язаний з процесом гомiнiзацii, з процесом переходу вiд тварини до людини, аспекВнтом якого i перехiд вiд певних iнстинктивних реакцiй на свiт тварини до непевностi людського знання, в основному наперед запрограмоВнвана й дотримуiться суворого шаблону. Дiйсно, тварина володii iнстинктами, пов'язаними з наученням, котре регулюi його поведiнку в кожний момент життя. Дослiдження в галузi етологii пiдтверджують: поведiнка одних тварин, що живуть у вiдносно стабiльному та незмiнному середовищi, в той час як поведiнка iнших тАФ в умовах змiнного середовища тАФ виВнмагаi вiдхилення вiд стандарту й вибору однiii з кiлькох альтернатив поведiнки. Це пiдтверджуi, що у тварин свiтосприйняття й свiт дii (поведiнки) поiднанi. У людиВнни ж вони опосередкованi свiтом соцiальноi iсторii, внаслiдок чого людина часто опиняiться в ситуацii, коли вона дiйсно не знаi, що мусить робити, як дiяти.

Таким чином, у людини виникла потреба в прийняттi надiйного рiшення та визначеннi його надiйностi. Саме ця потреба i лягла в основу генезисукультури (мiфолоВнгiя, релiгiя, мистецтво тощо) з ii рiзноманiтним арсенаВнлом фiзичних та духовних технiк. Лише культура даi можливiсть людинi будувати свою поведiнку на пiдставi рiзних стратегiй передрiкання майбутнiх, але не iснуючих подiй. Однiiю з трьох таких стратегiй у первiсних, архаiчВнних культурах i стратегiя наслiдування, коли передрiканВння майбутнього витiкаi з iмiтацii тих чи iнших явищ властивостей навколишнього свiту.

З цiiю магiчно-релiгiйною стратегiiю органiчно поВнв'язанi процедури магii та чаклунства. Майбутнi не тiльВнки передрiкаiться, але й змушуiться: жертва умиротворяi гнiвних богiв i зобов'язуi iх виконувати те чи iнше прохання людини або ж усього племенi. Для нас iстотВнним i те, що ця стратегiя породжуi в людинi релiгiйну вiру, завдяки якiй зникаi непевнiсть ситуацii прийняття рiшення.

Другою стратегiiю i iндивiдуальне систематичне споВнстереження просторово-часових зв'язкiв та iх залежностей. Один з багатьох прикладiв такого типу знаходимо в поВнвiдомленнях про iндiйцiв племенi Влчорна стопаВ». Вони завчасно передрiкають прихiд весни за ступенем розвитку плода в лонi забитоi самки бiзона. Таке передрiкання, як правило, виявляiться точним. Або ж iнший приклад. Заклинання осагiв (одне з племен сiу) поiднуi воiдино одну дику рослину, маiс та бiзонiв. Пояснюiться це таким чином: влiтку осаги полюють на бiзонiв, аж поки в прерii квiтне обумовлена рослина. Вони знають, що маiс визрiваi одразу пiсля цвiтiння цiii рослини. Це означаi, що необхiдно повертатися до Пуебло для збиВнрання врожаю маiсу.

Третя стратегiя тАФ висновок за аналогiiю на основi видiлення подiбних ознак анiмiстичним мисленням, яке заселяi природу божествами, демонами й духами. ПриВнклади, що iлюструють цю стратегiю, досить численнi. Так, про одне з племен пiгмеiв повiдомляiться, що воно застосовуi як протиотруту пiд час змiiного укусу або як засiб оволодiння вогнем споринню, що маi форму зуба. В епоху палеолiту оволодiння вогнем вiдiграло колосальВнну роль в культурнiй еволюцii людини. У повiр'ях усiх народiв вогонь тАФ символ вiчностi. Тому в легендах вiн був не створений, а викрадений у богiв i переданий люВндям, як описував давньогрецький драматург Есхiл, Прометеiм. РЖстотно, що вогонь необхiдно було пiдтримувати, ВлпiдкормлюватиВ», як тварину. Це й породило традицiю його збереження жрицею вогнютАФ весталкою. З факелом у руках людина, нарештi, стала володарем найсильнiших i найшвидших тварин, використання вогню призвело до появи рiзних технiчних пристроiв, вплинуло на розвиток суспiльства.

Навiть поверхове знайомство з характером цих трьох стратегiй доводить, що вони в рiзнiй мiрi придатнi для вiдображення властивостей реальностi та екстраполяцii майбутнього, тобто всi вони мiстять i рацiональнi моменВнти. Для вивчення даного курсу важливим i те, що саме культура дозволяi виробити рiзнi стратегii, якi усувають непевнiсть рiшень, прийнятих людиною або ж групою людей, а значить, i iхнiй страх перед майбутнiм. Таким чином, в основу походження та функцiонування культури лягла потреба, органiчно притаманна людинi.

Необхiдно враховувати складний характер людськоi природи, котра маi космiчний, бiологiчний, психiчний, соцiальний та культурний аспекти. Одночасно людську природу, як би вона не була визначена, слiд розглядати як певне цiле, функцiiю якого i культура. Завдяки цьому висновку можна вважати, що людська культура в основВнному функцiонуi однаково в минулому й сучасному. Саме тому й викликаi в нас таку цiкавiсть первiсна культура.

Однiiю з особливостей первiсноi культури i ii гомогенВннiсть (однорiднiсть). У сучаснiй культурологii вирiзняВнють три типи соцiокультурних систем: гетерогеннi (неВноднорiднi), гомогеннi та гомеостатичнi. Першим притаВнманнi аксиологiчний (цiннiсний) плюралiзм та iснування численних соцiальних груп з диференцiйованими, часто антагонiстичними iнтересами. Цi системи, типовi для iвропейського кола культур, i гетерогенними в подвiйВнному розумiннi: культурному та соцiальному. Бiльш того, цi гетерогеннi структури взаiмно пiдсилюють одна одну, динамiзують цiлiсну соцiокультурну систему, сприяють розповсюдженню нових культурних цiнностей i стимулюВнють еволюцiю групових iнтересiв.

РД такi соцiокультурнi системи, якi в iзоляцii постiйно вiдтворюють свiй початковий устрiй. Це гомогеннi систеВнми, в них вiдсутнi аксиологiчний плюралiзм (культурна гомогеннiсть) та соцiальнi групи з рiзними iнтересами (соцiальна гомогеннiсть). У таких системах недиференцiйованi iнтереси виключають плюралiзм цiнностей, а вiдВнсутнiсть плюралiзму цiнностей блокуi формування нових iнтересiв. Подiбнi процеси консервують цiлiсну соцiокульВнтурну систему.

Мiж гетерогенною системою, характерною для iвроВнпейського кола культур, та гомогенною, типовою для перВнвiсних культур, знаходиться невелика група промiжних соцiокультурних систем, iлюстрацiiю котрих i стародавВння Грецiя та iмператорський Китай. З першою системою iх iднаi диференцiацiя iнтересiв окремих соцiокультурВнних груп, якi переходять в окремих випадках до вiдкриВнтого антагонiзму, а також iснування монолiтноi, повсюдВнно встановленоi сукупностi основних цiнностей.

Первiсна соцiокультурна система володii власною динамiкою розвитку, яка служить вiдтворенню iснуючоi структури. Ця система за вiдсутнiстю дii зовнiшнiх факторiв не пiдвласна нiяким iстотним змiнам, що перiоВндично повторюють ритуали оновлення, дозволяють уникВннути нагромадження напруги та регенерують свiй соцiВнальний склад за допомогою церемонiй iнiцiацii. Опис та аналiз первiсноi культури доводять, що в поведiнцi людиВнни здобуття iжi, розмноження та самозахист нероздiльно пов'язанi. Життя збирача й мисливця було примусовою грою iз жорстокими правилами, яка регулювалася цими трьома основними функцiями людськоi поведiнки. Саме в цих рамках людина, чий iнформацiйний розвиток (сприВнйняття чуттiвими органами рiзних подразникiв, iх оцiнка та використання) був орiiнтований переважно на зовнiшнi середовище, тобто на природу, за допомогою розуВнмових здiбностей цiлеспрямовано вдосконалювала свою поведiнку.

РЖншою особливiстю первiсноi культури i ii синкретичВнний характер, який втiлився в тотемiзмi. Справжня фундаментальна риса цiii культури полягаi в тому, що вона iдентифiкуi общину та ii членiв iз тваринами, якi потрiбнi для харчування, з тотемними тваринами. ФундаВнментальне положення тотемiстичного свiтогляду за своiю суттю грубо натуралiстичне (Вллюдина i тим, що вона з'iдаiВ»), являi собою закон тотемiзму, що виявляiться i в класовому суспiльствi. Можна сказати, що ВлiдеологiчВннаВ» iдентифiкацiя з тотемними тваринами i виразником факту нездатностi первiсних людей за допомогою рацiоВннальних засобiв працi визначити iррацiональну поведiнВнку об'iкта працi й тварин, тому вони намагалися компенВнсувати це iлюзорно-магiчними засобами. Грубий натураВнлiстичний змiст цiii форми такий: перетворення тварини в людину й наступна трансформацiя людини у релiгiйний фетишизм на значно вищому рiвнi.

Дiйсно, магiчний тотемiзм як iдеологiчний виразник обмеженостi практики (котра лише спонтанно породжуВнвала стихiйно-матерiалiстичну орiiнтацiю свiдомостi)' та нерозвинутiсть суспiльних вiдносин i iлюзорно-компенВнсаторними засобами освоiння дiйсностi, ВлопiумомВ» суВнспiльства, попередньою стадiiю релiгii. Розглядаючи конВнцепцiю Дж. Фрезера, згiдно якоi магiя не i релiгiiю, а близька до науки, можна зробити висновок: напочатку магiчний тотемiзм був недиференцiйованим середовищем культури, мiстив у собi не лише науку, а й мораль, мистеВнцтво слова, а також магiю зображення, що iснуi завдяки естетичному, потiм вiдбуваiться його перетворення в ряд вiдносно самостiйних, буденних i спецiалiзованих сфер культури.

Третя особливiсть первiсноi культури полягаi в тому, що вона i культурою табу (заборонiв). Звичай табу виник одночасно з тотемiзмом i являв собою важливий механiзм контролю та регулювання соцiальних стосункiв. Статево-вiкове табу регулювало статевi зв'язки в колекВнтивi, харчове табу визначало характер iжi, призначеноi, вождю, воiну, жiнцi, дiтям..РЖншi табу були пов'язанi з недоторканiстю житла, джерела вогню, з правами та обов'язками окремих категорiй членiв племенi. Певнi речi, в тому числi й iжа, що належали вождю, також були пiдданi табу. Дослiджувачi (Дж. Фрезер, Л. С. Васильiв та iн.) наводять приклади, як сприймалося порушення табу.

Так, один з новозеландських вождiв високого рангу й великоi святостi покинув край дороги залишки обiду, якi пiдiбрав i з'iв член його племенi. Коли простолюдина повiдомили, що вiн з'iв залишки трапези вождя, вiн помер в муках i стражданнi. Подiбних прикладiв можна навести немало, i всi свiдчать про те, що порушення священних табу призводило до смертi порушника. ВлБожественна особа i джерелом як благодiяння,так i небезпеки, ii слiд не тiльки поважати, а й остерiгатися. Священний оргаВннiзм вождя настiльки тендiтний, що може розладнатися вiд найменшого дотику, але вiн мiстить у собi i такий потужний заряд магiчноi та духовноi сили, розряд якого може мати фатальнi наслiдки для кожного, хто дотикаiВнться до нього Через це iзоляцiя боголюдини необхiдна не лише для ii особистоi безпеки, а й для безпеки iнших. Божественна особа подiбна вогню. Дотримуючись належВнних заборон, з неi можна добитися багато корисного, але, необачно доторкнувшись або зневаживши кордонами, можна спалитися, вона губить порушника. Тому вважаВнлося, що порушення табу накличе згубнi наслiдки: ВлзлоВндiй встромив руку в божественний вогонь, який охопить його й пожере на мiсцiВ»- пише Дж.Фрезер у ВлЗолотiй гiлцiВ». До цього слiд додати, що у первiсних народiв, окрiм вищезгаданих, дiяло ще одне табу тАФ табу на прогрес, новацii, розвиток.

На це слiд звернути особливу увагу, адже з подiбними табу пов'язанi явища альтернативностi та багатоварiантностi свiтовоi iсторii, рiзноманiтнiсть культур. Таким чином, табу блокують найсильнiйший iнстинкт самозбереВнження i паралiзують потребу людини в новацiях соцiВнально-економiчноi сфери. Це з найбiльшою ВлкласичноюВ» яснiстю проявляiться на стадii первiсного розвитку людВнства.

Значущiсть культури в життiдiяльностi людини виВнзначаiться ii нерозривним зв'язком з такою фундаменВнтальною проблемою людського буття, як смисл життя. Адже людина, напротивагу iншим живим iстотам, знаi, що вона смертна, i цьому знанню зобов'язана культурi. Саме культура завдяки об'iктивацii усвiдомлення смертi i джерелом екзистенцiального страхутАФстраху перед небуттям. Однак це ще не все, бо ж культура не лише породжуi екзистенцiальний страх, а й намагаiться його нейтралiзувати одним iз засобiв нейтралiзацii i релiВнгiйно-мiфологiчне свiторозумiння.Поняття вiчностi й напевне залежне вiд нього поняття сакрального (священВнного) осмислення (надання смислу) смертi - це основнi засоби подолання почутi страху перед небуттям. Кожна культура маi церемонii поховання, iдеi вiчного iснування, пов'язанi мiж собою. Людське життя уявляiться як епiВнзод, а ритуал поховання- як вiкно у нескiнченнiсть. Трансформувавши похорони людини в сакральну церемоВннiю, культура iнституi екзистенцiальний страх, об'iктивуi його. Засвоiння iндивiдом невiдхильностi смертi, як правило, починаiться, вже з дитинства: процес постуВнпового введення, смерiтi до структури життя i одночасно й процесом каналiзацiй- страху перед небуттям.

Археологiя твердинь, що похороннi церемонii були притаманнi вже неандертальцю. Навiть йому тАФ зовсiм примiтивнiй людинi тАФ були знайомi прояви ВлфундаменВнтальноi турботиВ» про посмертне iснування. Тому неандерВнталець розмiщуi своi iснування у планi кiнцевостi й вiчВнностi, тобто в плинi часу. В певному розумiннi можна погодитися з думкою англiйського релiгiознавця С. Брен-дона, що релiгiя виникла завдяки усвiдомленню часу людиною, що ii реакцiя на час грунтувалася на рiзних типах сприйняття, в тому числi й обожненнi часу. Адже релiгiя допомагаi людинi подолати почуття страху перед смертю, впоратися з емоцiйним переживанням незворотВнностi реального часу. Таким чином, релiгiя зi своiми ритуалами, обрядами й картиною свiту пропонуi людинi вiчне життя в ВлiншоiмуВ» свiтi, пояснюючи смерть як перехiд до безсмертя, надаючи сенсу життю й формуючи цим почуття безпеки в перипетiях швидкоплинного часу.

Для нашого курсу iстотним i те, що альфою i омеВнгою мiфолого-сакралiьного свiтогляду, притаманного первiсним, архаiчнимi суспiльствам, i ритуал. ВлЧерез його призму розглядуiться i природа, i соцiальне бутВнтя, оцiнюються тi чи iншi об'iкти, а також вчинки та дii людейВ». Адже ритуал переживаiться як безпосередВння дiйснiсть, вiн актуалiзуi глибиннi смисли iснуВнвання.

Ритуал домiнуi в мiфологiчну або ВлкосмологiчнуВ» епоху, в текстах якоi головна увага придiляiться боротьбi впорядковуючого косiмiчного початку з деструктивною хаотичною стихiiю. Ритуал був головним засобом оновВнлення свiту, мав на метi забезпечення безперервностi його iснування, а значiть, гарантiй виживання колективу в екстремальних умоваiх. Саме ритуал даруi переживання цiльностi буття й цiльностi знання про нього, усвiдомленВння як блага буття й вiдсилку до iдеi божественного носiя цього блага. ВлСфера ритуалутАФце особливий свiт, уже не людський, а божественнийВ». Головне, що в основу ритуальноi дiяльностi людини покладено принцип наслiВндування явищам природи, якi вiдтворювалися шляхом вiдповiдних ритуальних символiчних еквiвалентiв. Ритуал виступав у космологiчну епоху основною формою суспiльВнного буття людини iй головним втiленням людськоi здiбностi до дiяльностi. З нього, зрештою, розвинулися виробничо-економiчна, духовно-релiгiйна та суспiльна дiяльностi.

Характерно, що ритуал мiстить iнформацiю про закоВнномiрностi природи, набуту в ходi спостережень за бiокосмiчними ритмами; завдяки ритуалу людина архаiчного й традицiйного суспiльства вiдчуваi себе нерозлучно поiднаною з космосом i космiчними ритмами. В епоху архаiки людина осягала безмежну дiалектику, логiку косВнмосу (логiку розвитку космосу, унiверсума). Це стало можливим завдяки узагальненню досвiду практики, соцiВнального життя як вищоi форми прояву закономiрностей космосу.

В архаiчному ритуалi тiсно переплелися молитва, спiв i танок. У танковi людина уподоблювалася рiзним явищам природи, щоб викликати дощ, рiст рослин, поiднання з божеством. Постiйна психiчна напруженiсть, викликана непевнiстю долi, ставлення до ворога чи божества, приВнзводила до специфiчного збудника руху, що й знаходив вихiд у танку. Танцюючi учасники ритуалу були натхненВннi усвiдомленням своiх задач i цiлей, наприклад, танок шамана повинен був забезпечити контакт з духом хвоВнроби, танок на честь тотемiв мусив приносити родовi блаВнгополуччя, воiнський таноктАФпiдсилити почуття сили й солiдарностi членiв племенi. Не заглиблюючись у доВнсить цiкаву проблему сакрального танку, вiдзначимо, що в архаiчних культурах його суть полягала не тiльки в ритуальному уявленнi змiсту мiфу, а й у розрядженнi психофiзичноi напруженостi (досягненнi катарсису), викликаноi дисгармонiiю, непевнiстю життiвоi ситуацii. Для мiфопоетичного свiтогляду космологiчноi епохи характерна тотожнiсть макро- та мiкрокосмосу, свiту й людини. На цей зв'язок указуi й знайдений останнiм часом найглибший паралелiзм мiж космогонiiю та ембрiогонiiю, вiдповiдно мiж iдеями космологii та ембВнрiологii в рiзних i численних мiфоепiчних традицiях.

Загалом iстотно те, що в ритуалi брали участь усi члени колективу, вiн активiзував усi засоби, що знаходиВнлися в розпорядженнi людини, пiзнання, вiдчуття й переВнживання свiту - зiр, слух, нюх, дотик, вкус, почуття й розум. У ритуалi вiдбуваiться соцiалiзацiя почуттiв i ментальних можливостей завдяки внутрiшньо-ритуальВнним ВлдiямВ» й вiдповiдним iм знаковим протосистемам, з яких пiзнiше виникають мистецтво, наука, фiлософiя як iнституалiзований свiтогляд.

Нагромадження знань про первiсну та традицiйну культури свiдчить про важливу роль мiфу вжиттi людини прадавньоi епохи ii iснування. У живописнiй творчостi людини кам'яного вiку значними i двi головнi функцii давнього мiфу тАФ освоiння простору та часу. Це означаi, що вiд початку iснування культури ii змiст визначаiться мiфом, що виступаi як опис, засiб пiзнання свiту. Мiф органiчно пов'язаний з фундаментальним стремлiнням людськоi творчостi до оволодiння й подолання простору та часу. Коли давня людина вкривала стiни печери, поверхню скель або глиняних посудин рiзними зобраВнженнями, вона у своiй свiдомостi освоювала простiр i час.

Вiдомо, що змiст культури являi собою продукт творВнчоi дiяльностi у своiх рiзних виявах. Також вiдомо, ще будь-яка дiяльнiсть формуi систему поведiнки й водноВнчас сама органiзуiться цiiю системою. Це означаi, що культура загалом може бути описана i термiнами етолоВнгii. Рiзноманiтна система поведiнки людини своiю параВндоксальнiстю видiлила ii з навколишнього середовища, дозволила вийти з стану повноi пiдкореностi природi й створити унiверсальний канон свого буття, що врахоВнвуi бiологiчний, соцiальний та iдеологiчний аспекти. ПраВнцi з етологii тварин та людини свiдчать, яку важливу роль вiдiграi поведiнка у формуваннi ритуалiв.

Система ритуалiв у значнiй мiрi вiдтворюi в модифiВнкованiй формi певною мовою систему поведiнки. Ця етологiчна система породжуi систему мiфу як певну унiверВнсальну систему, що визначаi орiiнтацiю людини в приВнродi та суспiльствi. В системi мiфу утверджуiться та обТСрунтовуiться уявлення людини про навколишнiй свiт, пiднiмаiться багато фундаментальних питань утворення свiту. С. Токарiв та

В. Мелетинський пишуть у ВлМiфах народiв свiтуВ»: ВлНездатнiсть визначити рiзницю мiж природним i надприродним, байдужiсть до протирiч, слабВнкий розвиток абстрактних понять, чуттiво-конкретний характер, метафоричнiсть та емоцiйнiстьтАФцi й iншi особливостi первiсного мислення перетворили мiф у доВнсить своiрiдну символiчну (знакову) систему, в термiнах якоi вiдтворюiться й описуiться весь свiтВ».

В даний час виявляiться великий iнтерес до прадавВнньоi мiфологii, магii та шаманiзму. Не випадково у фокуВнсi фiлософських дослiджень Заходу сьогоднi опинилися ненауковi форми знання й свiдомостi. Це пов'язано з росВнтом негативного ставлення до сцiiнтизму та пошуками альтернативних свiтоглядницьких орiiнтацiй. Епiстемологи та релiгiознавцi пiддають аналiзу шаманiзм та магiю, причому першi звертаються до них, щоб надати науцi Вллюдського обличчяВ» шляхом вiдшукання в нiй рис ненаукового мислення та слiдiв людських iнтересiв i цiнностей, а другi розглядають магiю як своiрiдний тип рацiональностi. У новiтнiй захiднiй фiлософii виявляiться релятивiстська тенденцiя до зближення науки та ненаВнукових форм свiтогляду.

Так, у творi англiйського вченого У. Разерфорда ВлШаВнманiзм. Основи магiiВ» описуються дii шамана, його маВнгiчнi танки, екстаз i транс. Члени племенi, якi зiбралися навколо вогнища, ВлспостерiгаютьВ», як душа шамана наВнчебто покидаi тiло й прямуi в мандри у захмарну висоту. Цю картину, на думку автора, i нинi можна побачити в окремих африканських та пiвнiчних племенах. Магiя полишила помiтний слiд у культурi месопотамськоi цивiлiзацii, даосизму, зороастризму, в iсландських сагах, давньогрецьких мiфах, полiнезiйських повiр'ях на велиВнчезному просторi вiд Арктики до Австралii.

ВлМистецтвоВ» шамана, його лiкувальнi зiлля та й увесь досвiд залежать вiд локальних етнiчних та геограВнфiчних умов. Етимологiчне термiн ВлшаманВ» походить вiд поняття ВлзнанняВ» в iндоiвропейських мовах: шаман тАФ Влтой, що знаiВ». Антропологи пiдкреслюють, що шаман означаi Влволодар духiвВ», релiгiознавцi пов'язують шамаВннiзм з iдеiю надприродного, з анiмiзмом i тотемiзмом.

Свiтогляд шамана, за У. Разерфордом, визначаiться органiчним сприйняттям природи. ВлВiн iснуi не як щось вiдокремлене, а як динамiчна частина бiосфери, що стаВнвиться до цiлого так, як його власнi органи ставляться до його тiлаВ». Але з цього витiкаi метафоричне уявлення природи як людського тiла, живоi iстоти, функцiонування якоi походить вiд дii кожноi його частини. Подiбнi iдеi можна прослiдкувати в iндуiстському та буддистському поняттi дхарми, даосизмi, ВлкосмосiВ» стародавнiх грекiв. Уявлення про Всесвiт як про космос i тiiю вiссю, навколо якоi побудовано весь свiтогляд шамана. Космос же як упорядковане й збалансоване цiле передбачаi джерело органiзацii тАФ так виникаi iдея ВлВеликого духаВ», перший крок на шляху до монотеiзму. Для досягнення обителi ВлВеликого духаВ» шаману необхiдна ланка, яка з'iднуi свiт людей та небесну вишину. Такою ланкою й виступаi священна гора (Синай, Олiмп, месопотамськi зиккурати, давньоiгипетськi пiрамiди, ацтекськi храми Сонця або свiтове дерево (РЖггдразиль у скандiнавiв) та iн.).

Для розумiння структури магiчного унiверсуму важлиВнве значення мають магiчнi числа, наприклад ВлсiмВ», незаВнлежно вiд того, стосуються вони зiрок чи смертних грiхiв, небесних сфер або ж чудес свiту. Магiчна космологiя обумовлювала й розподiл свiту людей та потойбiчного тАФ цьому служила, як правило, рiка (наприклад, Стiкс у древнiх грекiв), через яку прокладено шлях, часто у виглядi вузького мосту, що скидався на лезо меча. Переправа таким мостом тАФ випробування вiри. РЖ нарешВнтi, спiввiдношення тiла, духу й душi, здатнiсть до переВнвтiлення та переселення душ (метемпсихоз) характериВнзуi розумiння природи шаманiзму.

Особливу роль у дiяльностi шамана вiдiграi методика магiчного трансу. Традицiйно цей психiчний стан розуВнмiли як форму одержимостi демоном, що пiдкорив шамаВнна своiй волi. Транс тАФ це засiб Влмандрiв душiВ» шамана у потойбiчному свiтi, i даремно, вважаi У. Разерфорд, у ньому вбачали лише замасковану брехню й невiгластво. Нинi з'явилися свiдчення, що дозволяють зрозумiти магiчний транс як своiрiдну форму людського iснування. По-перше, учнi М. Харнера, який органiзував у США школу шаманiв, твердять, що пiд час трансу вони переВнживали логiчнi й яскравi картини Влiншого свiтуВ», де начебто душа Влвiльно виталаВ». По-друге, i повiдомлення деяких людей про те, що вони переживали (пiд час хвоВнроби, пiд дiiю лiкiв, музики або танку) перехiд до Влiнших станiв свiдомостiВ». РЖ, по-третi, i звiти дослiдникiв так званих паранормальних феноменiв, що свiдчать про здiбВннiсть окремих людей до телепатii, ясновидства, бiолокаВнцii тощо. Тут належить пiдкреслити, що шаман здатний до екстрасенсорного сприйняття, його здiбностi розвинутi до незвичайних меж.

Безпiдставним i модне нинi розумiння шамана як шизофренiка, в основi якого полягаi феномен ВлшаманВнськоi хворобиВ», що являi собою посвячення обранця духiв у шамани. В Влшаманськiй хворобiВ» вiдбуваiться вiдтвоВнрення у видiннях (галюцинацiях) символiчно або ж у реальних дiях тотемiчних обрядiв iнiцiацii тАФ посвяченВння юнака в чоловiка, повноправного члена племенi. У даному обрядi iнiцiацii юнака посвячують у таiмницю езотеричного знання, тобто вiдбуваiться його навчання. Цей момент тотемiчного обряду посвячення характерний i для бачень, що являють собою змiст Влшаманськоi хвоВнробиВ». Тут духи переносять звичайну людину в Влiнший свiтВ», щоб перетворити в шамана, ВлпересотворитиВ» ii в процесi навчання: показують мiсця його майбутнiх ВлмандрiвокВ», знайомлять з духами й божествами, якi надiляють ii незвичайними знаннями й надприродними властивостями. Пiсля такого навчання шаман набуваi мiстичного досвiду, який дозволяi йому здiйснювати ексВнтатичнi мандри з Землi на Небо або ж iз Землi до Пекла. Йому вiдома таiмниця прориву рiвнiв реальностi, яка уявляiться у архаiчнiй свiдомостi триповерховою тАФНебо, Земля, Пекло. Цi три космiчнi зони з'iднанi мiж собою центральною вiссю (ii образами i Свiтовий Стовп, НебесВнна Колона, Свiтове Дерево Мiст, Сходи тощо). Тiльки шаман може духовно ВлмандруватиВ» усiма цими космiчВнними зонами, вести боротьбу iз злими духами й демонами у пеклi, передавати небесним богам прохання й жертви своiх одноплемiнцiв.

Головне ж полягаi в тому, що шаман освоюi космоВнлогiю, мiфологiю та магiю свого племенi, щоб використоВнвувати iх для своiрiдних карт мiстичноi, екстатичноi ВлмандрiвкиВ» всiма цими космiчними зонами до Влiнших свiтiвВ», результати якоi знаходять практичне вiдобраВнження в життiдiяльностi племенi, дають можливiсть вирiшувати рiзнi реальнi проблеми, що мають значення для iснування племенi. В науковiй лiтературi i концепВнцiя, згiдно якоi шаман ефективно вирiшуi цi проблеми не за допомогою оперування поняттями й словами, а безВнпосередньо манiпулюючи образами пам'ятi. Наприклад, вiн повинен вiдповiсти на питання, куди подiлися стада диких оленiв, на яких полюi плем'я. На цей факт у дiйВнсностi впливаi множина факторiв: стан трав на луках, напрямок та сила вiтру, температура повiтря та iн. Тут надто багато невiдомих причин, щоб звичайна людина могла вiдповiсти на питання. До того ж не всi ВлзмiннiВ» можна навiть зафiксувати, водночас всi вони мiстяться у пiдсвiдомостi як образи. Адепти мiстицизму вважають, що лише шаман може своiю ВлмандрiвкоюВ» до глибин пiдсвiдомостi осягнути цi образи. Пiд час камлання iх селекцiя, асоцiацiя вiдбуваються моментально, адже це образна, а не вербальна пам'ять. У пiдсумку камлання шаман може зробити, скажiмо, такий iнтуiтивний висноВнвок: ВлБачу оленiв у долинi на сходiВ».

Вищенаведене свiдчить, що ототожнення шамана з психопатологiчною особою (шизофренiком) виявляiВнться безпiдставним. Якщо шаман, який був, звичайно, людиною нервового, iстеричного складу, сприймаi реальВннiсть як певне цiле, то шизофренiк страждаi фрагментарВннiстю, розривнiстю сприйняття, свiт у його уявi хаотичВнний i нестабiльний. Шаман у своiй ритуальнiй дiяльностi здiйснюi модель цiльного свiту, що сформовано в межах архаiчних культур, i даi можливiсть прадавнiм колективам орiiнтуватися в навколишньому свiтовi й вирiшувати своi насущнi проблеми. В цьому розумiннi правий У. Разерфорд, який пише: ВлСаме шаман, як правило, визначаi регулятивнi механiзми у формi племiнних законiв, перВнвинним джерелом яких е тотем, з котрим тiльки шаман уповноважений консультуватися. Поступово вишиковуiться сукупнiсть прецедентiв та iнтерпретацiй, якi передаються усною традицiiю вiд одного поколiння до iншоВнгоВ». Найчастiше шаман i охоронцем всiii народноi пам'ятi, тобто мiфологii та епосу, винахiдником муВнзичних iнструментiв, художником та спiваком. Вiн же слiдкуi за календарем i фiксуi першi астрономiчнi данi.

Особливий зв'язок iснуi мiж шаманiзмом, культом вогню та обробкою металiв, в якiй здавна вбачали магiчВннi елементи. У межах дiяльностi шамана знаходиться й те, що одержало назву паранормальних феноменiв. НеВнрiдко шамантАФекстрасенс, який претендуi не лише на своiрiдний спосiб бачення свiту, а й на здiбнiсть робитися невидимим, лiтати, досхочу змiнювати свою зовнiшнiсть та фiзичнi параметри, iснувати одночасно в двох мiсцях тощо. Всi цi здiбностi шамана забезпечують йому висоВнкий авторитет, що даi можливiсть пiд час об'iднати влаВнду шамана й вождя.

Загалом можна сказати, що шаманiзм являi собою сумiш реальних знань та умiнь, фантазii, некритичноi вiри, спонтанних реакцiй, примiтивних помилок, iлюзiо-нiстського та гiпнотичного мистецтва й багато iншого. РЖ неВнмаi нiчого дивного, що шаманiзм увiйшов у бiльшiсть культур свiту як один з фундаментальних елементiв, що iснуi безлiч зв'язкiв мiж iсламом, християнством, iудаiзВнмом, з однiii сторони, та iндуiзмом, буддизмом i даосизВнмомтАФз iншоi. Всi-вони витiкають з одного джерелатАФ шаманiзму.

Цiлком зрозумiлий висновок сучасноi психологii, що в первiсноi людини не була розвинута здатнiсть до рефВнлексii. Пiд останньою слiд розумiти високу форму теореВнтичноi думки, самопiзнання, осягнення божественностi буття, що були досягнутi давньогрецькою та римською фiлософiiю (вiд Сократа, Платона та Арiстотеля до Платiна й неоплатонiкiв). Поняття рефлексii не застосовне до мислення людини кам'яного вiку. Однак мислення , хомо сапiiнс створило образотворчiсть тАФ механiзм, шо не лише регулюi поведiнку людини, а й розвиваi здiбнiсть до членороздiльноi мови, графiчноi дiяльностi, узагальнення та образно-символiчного вiдображення свiту, завдяки чому людина осмислюi й видiляi свою причетнiсть до навколишнього свiту i своi мiсце в ньому. Образотворчiсть тАФ вершина первiсного синтезу людськоi дiяльностi. Уявлення людини про цiльнiсть природи, ii ВлоптимальнiстьВ» чи ВлекономнiстьВ», якi в сучасних науках зафiксованi загальними законами, упередчас появи науки були висловленi своiрiдно в образотворчiй дiВняльностi.

Ця образотворча дiяльнiсть являi собою досить складену й глибоку специфiчну форму Влподвоiння свiтуВ» в iстоВнричних умовах давньокам'яного вiку, коли навколишнi середовище осягалося за допомогою символiчного викоВнристання об'iму, лiнii та кольору. Слiд вiдзначити, що наукою до цих пiр остаточно не вирiшено питання походження образотворчоi дiяльностi, про шляхи ii виникненВння. У зв'язку з цим заслуговуi уваги пiдхiд А. Д. Столяра, який аналiзуi так званi Влведмежi печериВ», де знаходяться зiбранi неандертальцями черепи та кiнцiвки ведмедя, i показуi на образотворчу природу, символiчний характер цих комплексiв. Розвиток образотворчоi дiяльностi вiдбувався за схемою: вiд натурального макета тварини через скульптуру, що передавала образ звiра, до площинВнних малюнкiв на глинi, що вiдповiдали образно-абстрактВнному аспекту первiсного мислення. В результатi аналiзу прадавньоi образотворчоi дiяльностi А. Д. Столяр робить висновок, що Влмiж конкретно-образним та абстрактним типами мислення немов самi собою виникають першi контури образно-абстрактного мислення, що перехiдне за своiм характером, виправданого як логiкою розвитку, так i фактамиВ». Важливо не тiльки те, що образотворча дiяльнiсть дала можливiсть здiйснити перехiд вiд конкретно-образного типу мислення, а й те, що в ii основi полягаi принцип пропорцii, принцип рiвноi перемiни та геометричноi подоби тАФ вiдображення й повторення заВнгального принципу природи, який став одночасно принВнципом пiзнання й творчостi.

Питання про походження мистецтва до цих пiр вирiВншуiться неоднозначнло. Так, iснуi магiчна концепцiя генеВнзису мистецтва, згiдно якоi джерелом мистецтва i магiчнi вiрування та обряди. З нашоi точки зору, викладений вище матерiал дозволяi зробити висновок на користь наступноi концепцii, наведеноi радянським вченим

Д.Угрiновичем у його книзi ВлМистецтво та релiгiяВ». ВлХоча мистецтво i релiгiя породженi принципово рiзниВнми соцiальними потребами, виникли вони одночасно i реалiзувалися спочатку в iдинiй, нерозмежованiй систеВнмi духовно-практичноi дiяльностi, яку являв собою первiсний мiфологiчний обрядовий комплексВ». РЖстотним i те, що джерелом естетичного вiдношення до свiту, сконВнцентрованого в образотворчiй дiяльностi, танках, музицi та iн., служить трудова дiяльнiсть. Однак виникнення мистецтва пов'язане не лише з трудовою дiяльнiстю, а й з розвитком спiлкування iндивiдiв. Членороздiльна звуВнкова мова тАФ форма висловлення логiчного понятiйного мислення, але спiлкування може iснувати завдяки малюнВнку, жесту та спiву, якi часто виступають елементами ритуалу. До того ж слiд враховувати той важливий емпiВнричний факт, що мистецтво i суггестивною формою iснуВнвання соцiальне значимоi iнформацii, що iснуi в суспiльВнствi, а також системи естетичних цiнностей. Цей факт вiдiгравав колосальну роль у життiдiяльностi первiсного колективу, адже iнформацiя, виражена в системi естетичних кодiв, була необхiдна для здiйснення практичних колективних дiй, що забезпечували кiнець кiнцем iснуВнвання племенi.

Слiд враховувати й психофiзiологiчну сторону становВнлення мистецтва, на значнiсть якоi звертаi увагу радянВнський антрополог Я. Я. Рейнський. Виявляiться, на вiдВнмiну вiд iнших органiв людського органiзму, що функцiоВннують ритмiчно, мозок може здiйснювати своi вищi функВнцii за межами ритмiв органiзму. Для глибокого осягнення свiту, вироблення абстракцiй мозок нацiлений не на фiзiоВнлогiчнi ритми, а на динамiку вiдображення навколишВннього середовища. Виникаi аритмiя, що викликаi втому людини. Щоб ii позбутися, необхiдний вiдпочинок, перерВнва в розумовiй дiяльностi, тобто повернення до порушеВнних ритмiв органiзму. Аналогiчний стан вiдбуваiться з хомо сапiiнс на останнiй стадii антропогенезу. ВлПiд впливом навантажень та перевантажень потужностей найдосконалiший орган думки не мiг би справлятися з небувалими до цих пiр за складнiстю задачами абстракВнтного мислення, якби вiн не пiдкрiплявся мистецтвом. Унiверсальний, чисто людський свiт ритмiв тАФ ритми танВнцiв, лiнiй, фарб, форм, вiзерункiв у прадавньому мисВнтецтвi тАФ оберiгав вiд перевантажень i зривiв мозок, що мисливВ»,тАФ пише Я. Я. Рогiнський.

Традицiйне родоплемiнне мистецтво завдяки своiй синкретичностi (воно переплiтаiться з усiма iншими елеВнментами культуритАФмiфологiiю, релiгiiю, обрядами тощо) i полiфункцiональним. Насамперед воно являi собою поряд з iншими формами культури втiлення заВнгальних усталених уявлень даного соцiуму, тобто виконуi iдеологiчну функцiю.

В основi творiв мистецтва дописемноi й особливо передписемноi епохи лежить пластична iдеограма. РитуВнальнi маски, статуетки, натiльнi та наскельнi малюнки й iншi образотворчi форми та художнi предмети,якiвикористовувалися пiд час здiйснення таких обрядiв iнiцiацii, як iгри, танки, театральнi вистави, становлять один iз зв'язкiв, що поiднуi рiзнi поколiння i служить для передачi культурних надбань з роду в рiд (Г. В. Плеханов). Символiчний характер первiсного та традицiйного мистецтва, його умовна образотворча мова, iдеопластичнi форми поклик

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Рабочий и колхозница" (Из биографии В. И. Мухиной)

"Русские сезоны" в Париже