Анатомия человека

Скелет (кiстяк) людини - це комплекс кiсток, якi виконують опiрну, захисну, локомоторну, кровотвiрну та депонуючу функцii. До скелету входить близько 200 кiсток. В скелетi видiляють осьовий (хребет, череп, грудна клiтка) та додатковий вiддiли (пояси кiнцiвок та вiльнi кiнцiвки). Кiстки скелету i своiрiдними важелями, якi рухаються м'язами, в результатi чого частини тiла змiнюють положення в просторi. До кiсток прикрiплюються зв'язки, сухожилля, фасцii. Скелет утворюi простори для розташування головного мозку, спинного мозку, легень тощо. Кiстки беруть участь у мiнеральному обмiнi, вони i депо кальцiю, фосфору тощо. Жива кiстка мiстить в собi вiтамiни А, Д, С та iншi.

Кiстки побудованi з кiстковоi тканини, якi i рiзновиднiстю сполучноi тканини, складаються iз клiтин (остеоцити) та мiжклiтинноi речовини, яка мiстить багато колагену, глiкопротеiдiв тощо, i мiнеральних компонентiв (в основному кристали гiдрооксиапатиту). Завдяки цьому кiстка маi i гнучкiсть, i мiцнiсть. Кiлькiсть (а точнiше спiввiдношення) органiчних i мiнеральних речовин в кiстцi змiнюiться з вiком. У дiтей значно переважають органiчнi речовини, у дорослих - мiнеральнi.

Опiр свiжоi кiстки на розрив такий же, як у мiдi, i в 9 разiв бiльший, нiж у свинцю. Кiстка витримуi стискування 10 кг/мм² (подiбно до чавуну). Щоб переламати ребро необхiдна сила в 110 кг/см².

У кiстцi розрiзняють такi клiтини: остеобласти - багатокутнi, кубiчноi форми молодi клiтини кiстки, багатi елементами зернистоi ендоплазматичноi сiтки, рибосомами, комплексом Гольджi. Здатнi до розмноження. Поступово остеобласти диференцiюються у остеоцити, при цьому кiлькiсть органел у клiтинi зменшуiться. Мiжклiтинна речовина, яка утворюiться остеобластами, замуровуi клiтину з усiх бокiв i просочуiться солями кальцiю.

Остеоцити - зрiлi багатовiдростковi клiтини, якi лежать у кiсткових лакунах. РЗх вiдростки контактують мiж собою, а канальцi, у яких проходять вiдростки, пронизують речовину кiстки. Остеоцити не дiляться, органели у них розвиненi слабко.

Остеокласти - великi багатоядернi клiтини, якi руйнують кiстку i хрящ. Остекласти мають багато протеолiтичних ферментiв, мiтохондрiй, лiзосом i вакуоль. У них добре виражений комплекс Гольджi. Остеокласти вiдносять до макрофагiв.

Кiстка (os) як орган ззовнi (крiм поверхонь зчленування) вкрита окiстям, яке i сполучнотканинною пластинкою збагаченою кровеносними i лiмфатичними судинами, нервами. Оксiтя мiцно зрощене з кiсткою за рахунок волокон, що входять у тканину кiстки. Зовнiшнiй шар окiстя волокнистий, внутрiшнiй - остеогенний кiсткоутворюючий) прилягаi до кiстки. В ньому розташованi остеогеннi клiтини в станi спокою, за рахунок яких вiдбуваiться розвиток, рiст в товщину та регенерацiя кiстки пiсля пошкодження.

Розрiзняють два основних типи кiстковоi тканини - ретикулофiброзну (грубоволокнисту) i пластинчасту. Перша розвиваiться iз мезенхiми, що властиво для покривних кiсток черепа. Одночасно з диференцiюванням клiтин в остеоцити утворюiться мiжклiтинна речовина i колагеновi волокна. Розташована мiж клiтинами i волокнами основна речовина ущiльнюiться, формуються кiстковi балки (перекладини). Клiтини поверхнi утворюваноi кiстки перетворюються в остеобласти.

Бiльшiсть кiсток скелету людини (за винятком покривних кiсток черепа) побудованi пластинчастою кiстковою тканиною, тобто мають кiстковi пластинки товщиною вiд 4 до 15 мкм, якi складаються iз остеоцитiв i тонковолокнистоi мiжклiтинноi речовини. Сполучнотканиннi волокна в товщi кожноi пластинки лежать паралельно та орiiнтованi у певному напрямку.

В залежностi вiд розташування кiсткових пластинок розрiзняють компактну i губчасту кiстки. У компактнiй кiстцi пластинки розташовуються у певному порядку, утворюючи складнi системи - остеони. Остеон - структурна одиниця кiстки. Вiн складаiться iз 5-20 цилiндричних пластинок, що вставленi одна в одну. В центрi кожного остеону проходить центральний (Гаверсiв) канал. Дiаметр остеона 0,3-0,4 мм. Мiж остеонами розташовуються вставнi пластинки. Зовнiшнiй i внутрiшнiй краi кiстки вкритi генеральними пластинками.

Губчаста кiстка маi тонкi кiстковi пластинки i перекладини (трабекули), якi перехрещуються мiж собою i утворюють багато чарунок. Напрямок перекладин спiвпадаi з кривими стискування i розтягу, утворюючи склепiнчасту конструкцiю. Таке розташування кiсткових трабекул пiд кутом одна до одноi забезпечуi рiвномiрне передавання тиску або тяги на кiстку. Все це забезпечуi найбiльшу мiцнiсть кiстки при невеликiй затратi кiстковоi тканини.

За формою кiстки подiляють на: трубчастi (довгi i короткi), плоскi, змiшанi. У трубчастоi кiстки видiляють видовжене тiло (дiафiз) i потовщенi кiнцi (епiфiзи) на яких розташовуються суглобовi поверхнi, що вкритi гiалiновим хрящем. До довгих трубчастих кiсток належать кiстки плеча, передплiччя, стегна i гомiлки. Короткi - кiстки п'ястка, плесно, фаланги пальцiв.

Дiафiзи побудованi у виглядi трубки, стiнка якоi маi компактну кiсткову тканину. Епiфiзи мають губчасту будову.

Плоскi кiстки побудованi iз губчастоi речовини, яка зовнi вкрита тонкими пластинками компактноi. Лопатки, кiстки черепа, грудина.

Змiшанi кiстки мають складну будову. Вони складаються iз декiлькох частин, що мають рiзну будову, форму i походження. Наприклад, хребцi, кiстки основи черепа тощо.

В окрему групу iнодi виносять повiтроноснi кiстки: лобна, клиноподiбна, решiтчаста, верхньощелепна. Вони так називаються, бо в них i повiтрянi порожнини, якi вистеленi слизовою оболонкою.

Всерединi кiсток у кiстково-мозкових порожнинах i в чарунках губчастоi речовини (вони вистеленi остеогенними клiтинами на тонкiй сполучнотканиннiй пластинцi - ендост) розташований кiстковий мозок. У плоду i немовляти у всiх порожнинах кiстки знаходиться червоний кiстковий мозок. У дорослоi людини червоний кiстковий мозок i лише в чарунках губчастоi речовини плоских кiсток (грудина, крила клубових кiсток), губчастих кiстках i епiфiзах трубчастих кiсток. У дiафiзах i жовтий кiстковий мозок - жирова тканина.

Кiстка живоi людини - динамiчна структура, у якiй вiдбуваiться обмiн речовин - руйнування старих i створення нових кiсткових трабекул i остеонiв.

Кiстки змiнуюються у вiдповiдностi до умов зовнiшнього середовища, пiд впливом яких вiдбуваiться перебудова iх макро- i мiкроструктури. Кiстки розвивються краще де бiльше працюють м'язи, що прикрiпленi до цих кiсток.

Форма i рельiф кiстки залежить вiд характеру прикрiплення м'язiв. Якщо м'яз прикрiплюiться сухожиллям, то на кiстцi формуiться горбик, вiдросток. Якщо м'яз вплiтаiться в окiстя широким пластом - формуiться на кiстцi заглиблення. В мiсцях проходження кровоносних судин на кiстках формуються борозни. Поверхня кiстки маi багато дрiбних отворiв, крiзь якi до кiстки входять кровоноснi судини, що забезпечують живлення кiстки.

Форма, ширина i довжина кiстки залежать вiд виконуваноi органiзмом роботи. У людей важкоi фiзичноi працi, хребцi набувають клиноподiбноi форми, а у балерин, шоферiв - кiстки плесно потовщенi тощо. Суттiва роль у формуваннi кiсток скелету належить фiзичним вправам.

В процесi еволюцii скелет людини набув певних особливостей. Значно збiльшений мозковий вiддiл черепа, зменшена довжина верхнiх кiнцiвок, склепiнчаста стопа, грудна клiтка i таз бiльшi по фронтальнiй осi нiж по сагiтальнiй тощо.

Хребет (columna vertebralis) зв'язуi частини тiла, виконуi захисну i опорну функцii для спинного мозку i його корiнцiв. На верхньому кiнцi хребта розташований череп. До хребта приiднуються вiльнi кiнцiвки за рахунок поясiв кiнцiвок. Хребет передаi масу тiла людини на пояс нижнiх кiнцiвок i забезпечуi прямоходiння.

Хребет людини - це довгий зiгнутий стовп, що складаiться з ряду розташованих один над одним хребцiв. Найчастiше i така кiлькiсть хребцiв у рiзних вiддiлах хребта: шийних - 7 (позначаються лiтерою C (cervix - шия), грудних - 12 (Th - thorax - груди), поперекових - 5 (L - lumbalis - поперек), крижових - 5 (S - sacralis - крижовий), куприкових - 4-5 (Co - coccygeus - куприк).

У дитини всi хребцi вiльнi. У дорослоi людини хребцi нижнiх вiддiлiв зростаються, утворюючи криж i куприк.

Хребцi рiзних вiддiлiв вiдрiзняються за формою i розмiрами. Проте всi вони мають багато спiльного у будовi (тобто вони гомологiчнi). Кожний хребець (за винятком 1-го) складаiться з вентрально розташованого тiла i дорзальноi дуги. Дуга i тiло утворюють отвiр. Отвори всiх хребцiв утворюють канал хребта, в якому розташований спинний мозок. Мiж хребцями розташованi хрящовi диски (волокнистий хрящ), якi складають 1/4 довжини хребта. Центр хрящового диска маi драглисту структуру i i залишком хорди.

Вiд дуги хребця вiдходить 3 парних i 1 непарний вiдростки. Непарний вiдросток (остистий) вiдходить вiд дуги дорзально i його легко можна промацати на серединнiй лiнii спини. В боки вiд дуги вiдходять поперечнi вiдростки i 2 пари суглобових (верхнi i нижнi поверхнi мiжхребцевих суглобiв).

На каудальному i кранiальному краях дуги (ближче до тiла) i по вирiзцi. Нижнi вирiзки верхнього хребця i верхнi вирiзки нижнього хребця утворюють мiжхребцевi отвори, крiзь якi проходять правий i лiвий спинномозковi нерви.

Шийнi хребцi людини мають невеликi розмiри i круглий отвiр в кожному iз поперечних вiдросткiв. Цi отвори утворюють канал для хребтовоi артерii, яка несе кров до головного мозку. Тiла шийних хребцiв не високi i iх форма наближаiться до прямокутноi. Довжина остистих вiдросткiв збiльшуiться вiд 2-го до 7-го. Кiнцi вiдросткiв роздвоiнi (крiм 7-го, у якого вiн найдовший).

В зв'язку з прямоходiнням значно змiненi 1-й (атлант) та 2-й (епiстрофей) хребцi. У 1-го хребця немаi остистого вiдростка (його залишок - заднiй горбик дорзальноi дуги) i суглобових вiдросткiв. Середня частина тiла цього хребця вiддiлилась вiд нього i приросла до 2-го, утворивши на ньому зуб. РД лише залишки тiла у виглядi латеральних мас, вiд яких вiдходять дорзальна i вентральна дуги хребця. На останнiй i переднiй горбик. На верхнiй i нижнiй поверхнях латеральних мас знаходяться суглобовi ямки. Верхнi утворюють атланто-потиличнi суглоби, нижнi - атланто-епiстрофейнi.

2-й шийний (епiстрофей) - осьовий. При повертаннi голови атлант разом з черепом повертаються навколо зуба, який вiдрiзняi цей хребець вiд iнших. Латерально вiд зуба розташованi двi суглобовi поверхнi для сполучення з атлантом. На нижнiй поверхнi i нижнi суглобовi вiдростки. Остистий вiдросток малий, масивний, роздвоiний на кiнцi.

12 грудних хребцiв сполучаються з ребрами, що i позначаiться на iх будовi. На бiчних поверхнях тiл i ребернi ямки, для сполучення з головками ребер. На тiлi 1-го грудного хребця i ямка для 1-го ребра i половина ямки для головки 2-го ребра. На тiлi 2-го грудного хребця кранiально розташована половинка ямки для 2-го ребра, каудально - верхня половинка ямки для 3-го ребра i так далi. Отже, 2-ге i нижчерозташованi до 10-го (включно) ребра приiднуються до двох сусiднiх хребцiв. До 11 i 12 хребцiв приiднуються лише 11 i 12 пари ребер (вiдповiдно) подiбно до 1-го.

На потовщеннях поперечних вiдросткiв хребцiв (2-го - 10-го) i суглобовi ребернi ямки, до яких приiднуються горбики вiдповiдних за лiчбою ребер (тобто ребро приiднуiться до вiдросткiв своiм нижнiм краiм). Такi ямки вiдсутнi на 11 i 12 хребцях.

Суглобовi вiдростки грудних хребцiв розташованi майже у фронтальнiй площинi. Остистi вiдростки довшi вiд шийних. У верхнiх хребцiв вони бiльш горизонтальнi, у середнiй - майже вертикальнi. У нижнiх грудних хребцiв цi вiдростки також розташовуються майже горизонтально. Тiла грудних хребцiв збiльшуються зверху вниз.

П'ять поперекових хребцiв вiдрiзняються вiд iнших розмiрами тiл, вiдсутнiстю реберних ямок. Поперечнi вiдростки вiдносно тонкi. Суглобовi вiдростки лежать майже у сагiтальнiй площинi. Отвори трикутноi форми. Остистi вiдростки масивнi, але короткi розташованi горизонтально. Будова цих хребцiв дозволяi хребтовi мати велику рухливiсть.

П'ять крижових хребцiв у дорослоi людини зростаються i утворюють криж (os sacrum), який у дитини складаiться iз п'яти окремих хребцiв. Скостенiння починаiться в 13-15 рокiв i завершуiться у 23-25 рокiв.

Передня поверхня крижу увiгнута. На заднiй виступаi п'ять поздовжнiх гребенiв, якi утворюються злиттям вiдросткiв хребцiв. По боках крижа розташованi 4 отвори крiзь якi проходять гiлки крижових нервiв i кровоноснi судини.

Куприк (os coccygus) зростаiться з вершиною крижу. Вiн утворений 1-5 (частiше 4) зрослими рудиментарними хребцями. Зростання вiдбуваiться у вiцi 12 - 25 рокiв.

Грудна клiтка. Ребра (costae) з 1-го до 7-го прийнято називати справжнiми, бо кожне з них досягаi грудини своiм хрящем. 8-е - 10-е - несправжнi, iх кiнцi iз хрящiв зростаються мiж собою, а потiм iз 7-мим утворюючи реберну дугу. 11 i 12 пари ребер називають вiльними, вони завершуються у товщi черевноi стiнки.

Ребро - це довга, скручена навколо поздовжньоi осi i зiгнута плоска кiсткова пластинка, яка спереду переходить у хрящ. Переднi кiнцi ребер спрямованi вниз i медiально. Якщо лiнiя 1-го ребра (тобто його кiнець) лежить на рiвнi 3-го грудного хребця, то така лiнiя 12-го пересiкаi лобковий симфiз. В зв'язку з таким розташуванням ребер ширина мiжреберних промiжкiв збiльшуiться ззаду наперед. Кiсткова частина ребра складаiться iз головки, на якiй розташована суглобова поверхня для сполучення iз тiлами хребцiв, шийки i тiла. На тiлi 10 верхнiх ребер i горбик iз суглобовою поверхнею для сполучення з поперечним вiдростком хребця. На внутрiшньому боцi кожного ребра по його нижньому краю проходить борозна, у якiй розташовуються мiжребернi нерв, артерiя i вени.

Грудина (sternum) - плоска кiстка у якоi видiляють: широку рукоятку, шийку, тiло i мечеподiбний вiдросток. На серединi кранiального краю рукоятки i яремна вирiзка, по боках якоi i ключичнi вирiзки для прикрiплення ключиць. На латеральних краях рукоятки i вирiзки для 1-оi пари ребер та верхнiх краiв 2-оi. Тiло грудини розширяiться донизу, на його вентральнiй поверхнi i чотири шорсткi лiнii - слiди зрощення чотирьох окремих сегментiв грудини. По краях тiла i вирiзки для 2-7-оi пар ребер. Мечеподiбний вiдросток вирiзок не маi. У новонародженоi дитини грудина складаiться iз 4-5 окремих частин, сполучених мiж собою прошарками хрящовоi тканини. У вiцi 17-18 рокiв починаiться зрощення знизу вверх i завершуiться воно у вiцi 30-35 рокiв. У чоловiкiв грудина довша нiж у жiнок.

Череп (cranium) захищаi головний мозок та органи чуття i створюi опору обличчю, початковим вiддiлам травного апарату. Череп умовно подiляють на мозковий та лицьовий вiддiли. Обидва вiддiли поiднанi анатомiчно, але мають рiзне походження. У людини та iнших вищих ссавцiв основа черепа розвивiться iз хряща. На цiй основi розташовуiться мозок, який швидко росте. Над ним iз сполучноi тканини формуються кiстковi пластинки (перетинчастi кiстки), якi не проходять хрящовоi стадii розвитку.

Череп людини складаiться iз 23 кiсток: 8 парних i 7 непарних. Кiстки кришi черепа людини плоскi: вони складаються iз товстiшоi зовнiшньоi i тонкоi внутрiшньоi пластинок компактноi речовини мiж якими розташована губчаста речовина iз червоним кiстковим мозком i багаточисельними кровоносними судинами. На внутрiшнiй поверхнi кiсток черепа i багато ямок, якi конгруентнi до борозен i звивин головного мозку. Багато тут i борозен, по яких розташовуються кровоноснi судини мозку.

Мозковий вiддiл черепа людини побудований: лобною, потиличною,

клиноподiбною, решiтчастою (непарнi) та тiм'янi, скроневi (парнi). Лицьовий вiддiл мiстить: верхнi щелепи, пiднебiннi, виличнi, носовi, слiзнi, нижнi носовi раковини (парнi) i лемiш, нижню щелепу. До черепа вiдносять i пiдтАЩязикову кiстку. Решiтчаста кiстка своiю вертикальною пластинкою i верхнiми та середнiми носовими раковинами входить до лицьового вiддiлу (носовi порожнини).

На потиличнiй кiстцi (os occipitale) i зовнiшнiй потиличний виступ (до нього прикрiплюiться вийна зв'язка). По боках цього виступу розташована верхня вийна лiнiя (до неi прикрiплюiться трапецiiподiбний м'яз спини). Нижче розташована нижня вийна лiнiя, до якоi прикрiплюються великий i малий прямi i верхнiй косий м'яз голови, що належать до пiдпотиличних м'язiв.

На нижнiй поверхнi латерально вiд великого (потиличного) отвору потиличноi кiстки розташованi парнi овальнi потиличнi горбики (виростки) - тут розташованi суглобовi поверхнi для сполучення черепа i атланта. Вентральний край кiстки змикаiться iз клиноподiбною. На його нижньому боцi i горбик до якого прикрiплюiться задня стiнка глотки.

У клиноподiбноi кiстки i тiло, в центрi якого знаходиться турецьке сiдло з гiпофiзарною ямкою. Всерединi тiла i повiтряна порожнина (клиноподiбна пазуха), яка сполучаiться з порожниною носа. Вiд тiла в боки (латерально) вiдходять великi крила (лежать майже у фронатальнiй площинi), вверх i латерально - малi крила, вниз звисають крилоподiбнi вiдростки. У основi кожного малого крила i отвори зорового нерва.

Решiтчаста кiстка (os etmoidale) лежить спереду тiла клиноподiбноi кiстки. Це найбiльш крихка кiстка черепа. У неi i горизонтальна та вертикальна (перпендикулярна) пластинки. Остання переходить у пiвнячий гребiнь, який виступаi над горизонтальною пластинкою. На перпендикулярнiй пластинцi i вiдростки - верхнi i нижнi носовi раковини. Горизонтальна (поперечна) пластинка продирявлена i крiзь ii отвори до мозку проходять нюховi отвори. До цiii пластинки нiби пiдвiшенi лабiринти решiтчастоi кiстки, якi побудованi iз багатьох повiтроносних чарунок, сполучених мiж собою та носовою порожниною. Вiд медiальних поверхонь лабiринту вiдходять носовi раковини. Латеральна стiнка лабiринту вкрита паперовою пластинкою (дуже тонка i крихка) бере участь у формуваннi очницi.

Найскладнiшою у черепi i скронева кiстка (os temporale). Вона складаiться iз 3-х частин: лускатоi, барабанноi та пiрамiди (кам'яниста), якi розташованi навколо слухового проходу. У скроневiй кiстцi розташований орган слуху i рiвноваги. Пiрамiдна частина завершуiться сосцеподiбним вiдростком, бiля якого розташований шилоподiбний вiдросток. Вiд нижньоi частини зовнiшньоi поверхнi лускатоi дiлянки скроневоi кiстки вiдходить виличний вiдросток, у основi якого розташована суглобова поверхня (горбик) i овальна нижньощелепна ямка, куди входить горбик нижньоi щелепи, утворюючи скронево-нижньощелепний суглоб.

Тiм'яна кiстка (os parietale) маi вигляд чотирикутноi пластинки, зовнiшня поверхня якоi випукла (в центрi - тiм'яний горб), внутрiшня - увiгнута (на нiй i артерiальнi борозни).

Лобна кiстка (os frontale) маi вертикальну лобну луску i горизонтальнi частки, що переходять одна в одну i утворюють надочнi краi. Лобна луска ззовнi опукла i несе на собi лобнi горби - характерна ознака черепа людини. Луска лобноi кiстки людини широка i розташована вертикально. Вище вiд надочних краiв розташованi надбрiвнi дуги, якi сходячись медiально утворюють над коренем носа площадку - глабелу. Надочний край латерально продовжуiться у виличний вiдросток, який сполучаiться iз виличною кiсткою. Горизонтальнi частки лобноi кiстки (права i лiва) розташованi горизонтально i утворюють верхню поверхню очницi. Одна вiд одноi цi частки вiддiленi решiтчастою вирiзкою (тут розташована решiтчаста кiстка). У товщi лобноi кiстки (в районi глабели i надбрiвних дуг) i повiтрянi пазухи.

Верхня щелепа (maxilla) складаiться iз тiла та 4-х вiдросткiв: лобного, виличного, пiднебiнного i альвеолярного. На останньому розташованi альвеоли зубiв. Пiднебiнний вiдросток бере участь у формуваннi твердого пiднебiння. У верхнiй щелепi i повiтряна порожнина (гайморова).

Пiднебiнна кiстка (os palatinum) маi двi пластинки: перпендикулярну (вертикальну) i горизонтальну. Вiд верхнього краю вертикальноi пластинки вiдходять очний та клиноподiбний вiдростки. Перший бере участь у формуваннi очницi, другий примикаi до клиноподiбноi кiстки. Горизонтальнi пластинки обох пiднебiнних кiсток утворюють задню частину твердого пiднебiння, яке у людини укорочене.

Нижня носова раковина (concha nasalis inferior) розташована в носовiй порожнинi i вiдмежовуi середнiй носовий хiд вiд нижнього.

Парна носова кiстка (os nasale) маi вигляд видовженоi чотирикутноi пластинки. Сполучаючись мiж собою медiальними краями вони утворюють спинку носа.

Слiзна кiстка (os lacrimale) - тонка чотирикутна пластинка i i частиною медiальноi стiнки очницi.

Лемiш (vomer) утворюi бiльшу частину носовоi перегородки. Вiд верхньозаднього краю лемiша вiдходить два крила, мiж якими розташованi гребiнь i дзьоб тiла клиноподiбноi кiстки. Переднiй край верхньою частиною сполучаiться з перпендикулярною пластинкою решiтчастоi кiстки. Вiльний заднiй край лемiша розмежовуi хоани.

Вилична кiстка (os zygomaticum) формуi рельiф обличчя. З нею сполучаються одноiменнi вiдростки скроневоi, лобноi та верхньощелепноi кiсток. Скроневий вiдросток виличноi кiстки та виличний вiдросток скроневоi кiстки утворюють виличну дугу.

Нижньощелепна кiстка (mandibula) iдина рухлива кiстка черепа. Складаiться iз тiла та двох гiлок, сполучених з тiлом пiд кутом 110-130В°. Основа тiла масивна. По середнiй лiнii видно звернений вентрально пiдборiдочний виступ, який i характерною властивiстю черепа людини. На гiлках розташованi альвеоли зубiв. Гiлки щелепи спрямовуються кранiально i закiнчуються двома вiдростками: переднiм - вiнцевим i заднiм - суглобовим, роздiленими вирiзкою. До вiнцевого приiднуiться скроневий м'яз, на другому розташована суглобова голiвка скронево-нижньощелепного суглобу. Збоку до суглобового вiдростка приiднуiться крилоподiбний м'яз.

ПiдтАЩязикова кiстка (os hyoideum) дугоподiбноi форми, розташована мiж гортанню та нижньою щелепою. Побудована з тiла i 2 пар рогiв - великих i малих. Вiд малих до шилоподiбного вiдростка вiдповiдних скроневих кiсток iдуть зв'язки, якi нiби пiдвiшують цю кiстку до черепа.

Верхня кiнцiвка складаiться iз поясу i вiльноi кiнцiвки, яка складаiться з плеча (1 кiстка - плечова), передплiччя (2 кiстки - лiктьова i променева) i кистi (зап'ястя - 8 кiсток, п'ястя - 5 кiсток i фаланги пальцiв - 14 кiсток).

Плечовий пояс людини утворений двома парними кiстками: ключицi i

лопатки, якi прикрiпленi до грудноi клiтки м'язами i зв'язками, а спереду суглобом мiж ключицею i рукояткою грудноi кiстки.

Ключиця (clavicula) - S-подiбно зiгнута трубчаста кiстка з тiлом i двома кiнцями: лопатковим (акромiальним) та грудинним. На обох кiнцях i суглобовi поверхнi для сполучення (вiдповiдно) з ключичною вирiзкою рукоятки грудноi кiстки та акромiальним вiдростком лопатки. Ключиця нiби вiдсовуi плечовий суглоб на периферiю тiла, забезпечуючи свободу рухiв руки.

Лопатка (scapula) - плоска трикутноi форми кiстка. На дорзальнiй площинi кiстки i виступ (ость), який подiляi лопатку на верхню та нижню частини. Виступ продовжуiться латерально i вперед у акромiон, на якому i суглобова поверхня для сполучення з ключицею. Верхнiй край лопатки переходить у дзьобоподiбний вiдросток, пiд яким розташована велика вирiзка лопатки. Латеральний кут лопатки закiнчуiться потовщенням iз суглобовою ямкою. У людини лопатка розташована дорзально, довжина зменшилась у порiвняннi з шириною.

Довга трубчаста плечова кiстка (humerus) маi тiло (дiафiз) та двi голiвки (епiфiзи). На верхньому епiфiзi i кулястоi форми суглобова поверхня для сполучення з лопаткою та великий (латерально) i малий (медiально) горбики. Вiд горбкiв вниз вiдходять гребенi, мiж якими iде мiжгорбкова борозна (тут розташоване сухожилля двоголового м'яза). Нижня частина кiстки маi трикутну форму i завершуiться складною суглобовою поверхнею. Тут i власне двi суглобовi поверхнi для сполучення з лiктьовою i променевою кiстками передплiччя: блок i латеральнiше вiд нього куляста голiвка.

Тiло довгоi трубчастоi лiктьовоi кiстки (ulna) нагадуi тригранну призму. Верхнiй епiфiз бiльш масивний, маi два вiдростки - лiктьовий (ззаду, для сполучення з блоком плечовоi кiстки) i вiнцевий (спереду). На вiнцевому вiдростку розташована суглобова поверхня для сполучення з променевою кiсткою. На нижньому епiфiзi лiктьовоi кiстки i суглобова поверхня для сполучення з променевою кiсткою i медiально розташований шилоподiбний вiдросток.

На верхньому епiфiзi довгоi трубчастоi променевоi кiстки (radius) i суглобова ямка для сполучення з голiвкою плечовоi кiстки та суглобове коло для сполучення з лiктьовою кiсткою. Поряд з цiiю голiвкою розташована горбистiсть двоголового м'яза. Дистальний епiфiз маi зап'ястну суглобову поверхню для сполучення з верхнiм (проксимальним) рядом кiсток зап'ястя i закiнчуiться латеральним шилоподiбним вiдростком. На медiальному краi цього епiфiзу i суглобова поверхня для сполучення iз лiктьовою кiсткою.

Нижня кiнцiвка складаiться iз поясу (представленого тазовими кiстками, мiж якими ззаду розташованна крижова кiстка) та вiльноi нижньоi кiнцiвки. У вiльнiй кiнцiвцi видiляють стегно (стегнова кiстка), гомiлку (велика i мала гомiлковi кiстки) i стопу iз заплесно (7 кiсток), плесно (5 кiсток) i фаланги пальцiв (14 кiсток).

Тазова кiстка (os coxae) - парна плоска кiстка, утворена лобковою, клубовою та сiдничною кiстками, якi зрослися в районi вертлюжноi впадини - глибокоi ямки, що зчленовуiться з голiвкою стегна. Сiднична i лобкова кiстки обмежують запиральний отвiр овальноi форми великих розмiрiв, який закритий сполучнотканинною запиральною мембраною. Спереду лобковi кiстки сполученi напiвсуглобом - симфiзом. Тазовi кiстки сполученi з крижовою кiсткою вушкоподiбними поверхнями клубовоi кiстки, утворюючи суглоб.

Стегнова кiстка (os femoris) - найбiльша трубчаста кiстка. Куляста голiвка стегновоi кiстки, яка сполучаiться iз вертлужною впадиною тазовоi кiстки, маi на собi ямку круглоi зв'язки. Довга шийка кiстки розташована до неi пiд кутом. У чоловiкiв цей кут тупий, у жiнок майже прямий. Пiд шийкою латерально розташований великий вертел. З медiального боку i малий вертел. Тiло стегновоi кiстки цилiндричноi форми. На заднiй його поверхнi i горбистiсть для прикрiплення м'язiв випрямлячiв нижньоi кiнцiвки. На нижньому епiфiзi i два виростки - медiальний i латеральний (на iх бокових поверхнях розташованi надвиростки, роздiленi мiжвиростковою ямкою, яка переходить у надколiнну поверхню, де прилягаi надколiнник).

Надколiнник (patella) - сесамоподiбна кiстка, яка лежить у товщi сухожилля 4-голового м'яза стегна.

Велика гомiлкова кiстка (tibia) сполучаiться iз стегновою, утворюючи колiнний суглоб. На верхньому масивному i широкому епiфiзi i два мищелки з латеральною i медiальною ямками, мiж якими i мiжямкове пiдвищення. Суглобовi поверхнi не вiдповiдають за своiю глибиною горбикам стегна, тому тут i два хрящових менiски. На латеральнiй поверхнi одноiменного горбика i малогомiлкова суглобова поверхня. Тiло великоi гомiлковоi кiстки трикутноi форми. На верхнiй його частинi спереду розташована горбистiсть для прикрiплення 4-голового м'яза. До латерального (мiжкiсткового) краю прикрiплюiться мiжкiсткова перетинка. Чотирикутноi форми дистальний епiфiз маi нижню суглобову поверхню для сполучення з таранною кiсткою стопи. Медiальний його (епiфiза) кiнець вiдтягнутий i утворюi медiальну .. (ладижку) На латеральнiй поверхнi нижнього епiфiзу великоi гомiлковоi кiстки i малогомiлкова вирiзка для сполучення з однойменною кiсткою.

Тонка довга трубчаста мала гомiлкова кiстка (fibula) маi на верхньому епiфiзi суглобову поверхню для сполучення з великою гомiлковою. Трикутноi форми тiло кiстки закiнчуiться латеральною ладижкою, на якiй i суглобова поверхня ладижки. Нижня суглобова поверхня великоi гомiлковоi кiстки i суглобовi поверхнi ладижок утворюють виделку, яка охоплюi блок таранноi кiстки зверху i з бокiв.

Кiстки (скелет) стопи (ossa pedis) сполученi таким чином, що утворюють склепiння. Передплесно утворене 7 кiстками: таранна, п'яткова, кубоподiбна, ладьiподiбна i 3 клиноподiбних. Гомiлка приiднуiться до таранноi. Найбiльша кiстка - п'яткова.

Плесно складаiться iз 5 коротких трубчастих кiсток. Фаланги пальцiв також належать до коротких трубчастих кiсток.

Кiстки кiнцiвок (крiм ключицi) у онтогенезi людини проходять 3 стадii: сполучнотканинну, хрящову i кiсткову. В дiафiзах трубчастих кiсток в кiнцi 2-го - на початку 3-го мiсяцiв внутрiшньоутробного розвитку закладаються первиннi точки скостенiння, якi поширюються до епiфiзiв. У новонароджених епiфiзи хрящовi, вториннi точки скостенiння закладаються у них впродовж перших 5-10 рокiв, а зростання епiфiзiв з дiафiзами, як правило, вiдбуваiться пiсля 15-18 рокiв, причому у дiвчат на 1-2 роки ранiше, нiж у хлопцiв.

Сполучення кiсток (артрологiя) прийнято подiляти на перервнi i безеперервнi. Неперервне сполучення забезпечуiться сполучною тканиною. Воно може бути фiброзним (синдесмози), хрящовим (синхондрози) i кiстковим (зростання).

Синдесмози - зв'язками i мембранами (мiжкiстковi перетинки передплiччя i гомiлки, жовтi зв'язки дуг хребцiв та швами (зубчастi, лускатi i прямi). До синдесмозiв належить i вбивання (зуби).

Синхондрози - мiж кiстками розташовуiться хрящ (рукоятка або мечеподiбний вiдросток з тiлом грудноi кiстки). Кiстковi сполучення з'являються при скостенiннi синхондрозiв.

До хрящових сполучень належать i напiвсуглоби або симфiзи. У таких хрящах i порожнини, якi позбавленi синовiальноi оболонки. До цього типу сполучення згiдно з PNA вiдносяться мiжхребцевi симфiзи, лобковий симфiз та симфiз рукоятки грудини.

Суглоби i перервним (синовiальним) сполученням кiсток у яких i вкритi гiалiновим хрящем ( за винятком скроневонижньощелепного та грудиноключичного суглобiв - тут хрящ волокнистий) суглобовi поверхнi кiсток, суглобова капсула, порожнина, синовiальна рiдина. Товщина хряща (0,2 - 6,0 мм) залежить вiд функцiонального навантаження на суглоб. Хрящ позбавлений кровоносних судин на охрястя, мiстить в собi багато органiчних сполук (колагеновi волокна <надаi мiцостi> та протеоглiкани <надаi пружностi>). З боку суглобовоi поверхнi хрящ вкритий шаром аморфноi речовини. Змащування суглобових поверхонь забезпечуiться синовiальною рiдиною, яка продукуiться синовиiальною мембраною (внутрiшнiй шар суглобовоi сумки). Синовiальна мембрана маi багато ворсинок i складок, що збiльшуi ii поверхню. Вона добре васкуляризована, капiляри лежать безпосередньо пiд шаром епiтелiальних клiтин (секреторнi синовiоцити), якi i виробляють синовiальну рiдину (основним компонентом якого i гiалуронова кислота). Фагоцитарнi синовiоцити мають властивостi макрофагiв.

Щiльний зовнiшнiй шар суглобовоi капсули (фiброзна мембрана) прикрiплюiться до кiсток поблизу бiля краiв суглобових поверхонь i переходить у окiстя. Суглобова капсула бiологiчно герметична. Вона, як правило, укрiплюiться позасуглобовими (в товщi капсули) зв'язками. Зв'язки не тiльки укрiплюють суглоб, а i спрямовують i обмежують рухи. Тиск у суглобовiй сумцi нижчий вiд атмосферного.

Суглобовi поверхнi рiдко повторюють (доповнюють) одна одну за формою. Для досягнення конгруентностi (вiд лат. congruens - вiдповiдний) у суглобах i ряд допомiжних утворiв - хрящових дискiв, менiскiв, губ, синовiальнi сумки i пiхви. Так, наприклад, у скронево-нижньощелепному суглобi i хрящовий диск, зрощений з капсулою по зовнiшньому краю; у колiнному - пiвкiльцевi медiальний i латеральний менiски, якi розташованi мiж суглобовими поверхнями стегновоi та великоi гомiлковоi кiсток; по краю вертлюжноi впадини i одноiменна губа, завдяки якiй суглобова поверхня тазостегнового суглоба поглиблюiться i бiльше вiдповiдаi кулястiй голiвцi стегновоi кiстки. Синовiальнi сумки i пiхви - невеликi порожнини синовiальноi мембрани, якi розташовуються у фiбрознiй мембранi (оболонцi) i заповненi синовiальною рiдиною. Вони полегшують рух розташованих поряд сухожиль, зв'язок, кiсток.

В залежностi вiд кiлькостi суглобових поверхонь у суглобi iх подiляють на простi (двi суглобовi поверхнi), складнi (бiльше двох) i комплекснi (мiж зчленiвними поверхнями i диск або менiск, що дiлять порожнину суглоба на два вiддiли) та комбiнованi (анатомiчно розрiзненi суглоби працюють як одне цiле <скронево-нижньощелепний, мiжхребцевi, реберно-хребцевi тощо>).

Форма зчленiвних поверхонь зумовлюi кiлькiсть площин, у яких можуть здiйснюватися рухи. В залежностi вiд цього суглоби подiляють на одно- (цилiндричнi, блокоподiбнi), дво- (елiпсоподiбнi, сiдлоподiбнi) та багатовiснi (кулястi i плоскi).

Для зручностi форму суглобовоi поверхнi порiвнюють з вiдрiзком тiла повертання i на цiй пiдставi видiляють суглоби: цилiндричнi (серединний атлантоосьовий, проксимальний променево-лiктьовий), блокоподiбнi - це власне цилiндричнi, але роздiленi заглибленням або горбиком (мiжфаланговi кистi, плечо-лiктьовий), елiпсоподiбнi (променево-зап'ястковий, колiнний <комплексний>, атланто-потиличний <комбiнований>), сiдловиднi (зап'ясно-п'ястковий великого пальця <тiльки у людини>, кулястi (плечовий, кульшовий), плоскi (мiжзап'яснi, передплесно-плесневi).

В суглобах навколо поперечноi осi вiдбуваiться згинання i розгинання, навколо сагiтальноi - вiдведення i приведення, навколо фронтальноi - кручення.

Сполучення окремих вiддiлiв скелету.

МтАЩязи

Скелетна мускулатура складаiться з окремих мтАЩязiв, побудованих з мтАЩязовоi (посмугованоi) тканини, сполучноi тканини, нервiв i судин, якi в нiй проходять. В давнину мтАЩяз порiвнювали з мишею (musculus - миша), а тому у ньому видiляли головку, черевце i хвiст. За головку (origo) у мтАЩязi прийнято вважати ту його частину, яка залишаiться нерухомою при скороченнi цього ж мтАЩяза. Вiдповiдно рухливий кiнець називають хвостом (insertio).

Цi мтАЩязи утримують тiло у рiвновазi, перемiщують його в просторi та рухаючи кiстки змiнюють положення органiв, утворюють стiнки грудноi та черевноi порожнин, тазу, входять до складу глотки, верхньоi частини стравоходу, гортанi, рухають очне яблуко i слуховi кiсточки, забезпечують ковтання та дихальнi рухи, утворюють зовнiшнiй анальний сфiнктер.

МтАЩяз в цiлому побудований з пучкiв мтАЩязових волокон. Кожне волокно маi форму цилiндра i вкрите сполучнотканинною оболонкою (ендомiзiй). Довжина мтАЩязового волокна коливаiться вiд 1 до 40 мм, товщина - до 0.1 мм. Розрiзняють (за кiлькiстю мiоглобiну) червонi та бiлi мтАЩязовi волокна. Червонi мтАЩязи мають багато мiоглобiну i мiтохондрiй. Це найтоншi волокна з груповим розташуванням мiофiбрил. Бiлi волокна мiстять мало мiоглобiну i мiтохондрiй, мiофiбрил у них багато i розташованi вони рiвномiрно. РД i промiжний тип волокон.

Бiлi волокна скорочуються швидше, але швидко i заморюються. Червонi мтАЩязи скорочуються тривалiше i довше не заморюються. У людини бiльшiсть мтАЩязiв мають усi три типи волокон.

Групи волокон обтАЩiднуються в пучки 1-го порядку сполучною тканиною (внутрiшнiй перимiзiй), яка iх охоплюi i щiльно зтАЩiднуi iх мiж собою. Пучки 1-го порядку обтАЩiднуються сполучною тканиною в пучки 2-го порядку. Так само утворюються пучки 3-го i iнших порядкiв, i, нарештi, сполучна тканина охоплюi весь мтАЩяз в цiлому. Ця зовнiшня сполучнотканинна оболонка називаiться зовнiшнiм перимiзiiм або епiмiзiiм. Внутрiшня сполучна тканина, що охоплюi пучки волокон, називаiться внутрiшнiм перимiзiiм. Окремi великi мтАЩязи або групи мтАЩязiв вкриваються поверх iх зовнiшнього перимiзiя ще особливими пластинками сполучноi тканини - фасцiями. Це своiрiднi футляри, якi вкривають окрмi мтАЩязи, групи мтАЩязiв, все тiло людини (поверхнева та власна фасцii) порожнини торсу зсередини, внутрiшнi органi, судини тощо.

Скелетнi мтАЩязи приiднуються до кiсток (рiдше до хрящiв, фасцiй, сухожилкiв) своiми сухожилками (tendo). Сухожилки збудованi з волокон щiльноi сполучноi тканини i в поперечному перерiзi мають форму кола чи овалу. Пiдходячи до кiнцiв мтАЩязових волокон, пучки сухожилкових волокон розтАЩiднуються i охоплюють цi кiнцi так, що тонкi сухожилковi волоконця переходять у структури сарколеми. Таким способом встановлюiться мiцний звтАЩязок мiж сухожилком i мтАЩязом.

У мтАЩязах мтАЩязовi волокна можуть розташовуватись по рiзному до осi мтАЩяза. С

Вместе с этим смотрят:

Principala cauza a handicapului

Toma Cerba

РЖсторiя виникнення та розвитку масажу

Абдоминальная травма

Аборты