Вивчення оповiдань Володимира Винниченка

Полтавський державний

педагогiчний унiверситет iм. В.Г. Короленка

кафедра

дошкiльноi педагогiки

Оповiдання Володимира Винниченка для дiтей

та методика iх вивчення на уроках позакласного читання та в позаурочний час.

м. Полтава, 2000

ЗМРЖСТ

ВСТУП..........................................2-3 стор.

Роздiл РЖ. Гранi таланту Володимира Винниченка.

1.1 Життiвий i творчий шлях Винниченка

прозаiка i драматурга....................4-24 стор.

1.2 Свiт дитячоi душi у творчостi

Володимира Винниченка.................25-35 стор.

Роздiл РЖРЖ. Методика вивчення творiв Винниченка

на уроках позакласного читання та в

позаурочний час.

2.1 Емоцiйний потенцiал оповiдань

Винниченка...........................36-40 стор.

2.2 Методи i прийоми вивчення творiв

Володимира Винниченка...............40-57 стор.

ВИСНОВКИ...................................58-59 стор.

ДОДАТКИ.....................................60-62 стор.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........63-65 стор.

ВСТУП

Пiсля проголошення Украiни незалежною державою в украiнськiй лiтературi почало зтАЩявлятися багато нових iмен. Одним iз них i iмтАЩя Володимира Кириловича Винниченка. Ще в 1909 роцi Михайло Коцюбинський писав: тАЬКого у нас читають? Винниченка. Про кого скрiзь йдуть розмови, як тiльки рiч торкаiться лiтератури? Знов Винниченка. [25;7] тАЭ РЖван Франко по праву вважав Винниченка тАЬнайяскравiшим з талантiв-початкiвцiвтАЭ. Леся Украiнка писала про молодого Винниченка: тАЬБезталанний не може випадково виявити те, чого у нього нема. Тiльки талант мiг створити такi живi постатi, цi природнi дiалоги i, особливо, цю широку яскраву картинутАЭ.[25;9]

Понад птАЩятдесят рокiв нас переконували, що ми не маiмо цього генiя. Та тАЬвсе повертаiться на круги своятАЭ.. РЖ сьогоднi ми переконуiмося в цьому. Адже пiсля тривалого забуття iмтАЩя Володимира Винниченка, його творча спадщина знову привертають до себе увагу.

Поступово птАЩiси Винниченка завойовують глядачiв Украiни. Його твори заносять до шкiльних програм з украiнськоi лiтератури, полiтичну i громадську дiяльнiсть вивчають на уроках з iсторii Украiни.

Уявлення пор лiтературну творчiсть Винниченка буде не повним, якщо не прочитати його оповiдань про дiтей i для дiтей, не визначити iхнi мiсце в лiтературнiй спадщинi письменника. З любовтАЩю, на повну силу свого таланту писав по дiтей, про iхнi чистi й високi мрii, добрi помисли серця.

Тому нами була обрана саме така тема дипломноi роботи: тАЬОповiдання Винниченка для дiтей та методика iх вивчення на уроках позакласного читання та в позаурочний частАЭ.

При дослiдженнi цiii теми нами було використано чимало публiкацiй, зокрема, таких авторiв, як Володимир Панченко, Олена Гнiдан, Микола Жулинський, Григорiй Костюк, Людмила Дем'янiвська, Сергiй РДфремов та iнших.

Мета нашоi дипломноi роботи полягаi в тому, щоб на основi аналiзу науковоi та методичноi лiтератури дослiдити життiвий та творчий шлях Володимира Винниченка, показати методику вивчення дитячих оповiдань на уроках позакласного читання та в позаурочний час.

При написаннi дипломноi роботи ми використовували такi методи i прийоми дослiдження, як метод вибору, аналiзу i синтезу, метод зiставлення i порiвняння.

Завдання:

1. Проаналiзувати художнi твори Володимира Винниченка;

2. Визначити найефективнiшi методи та прийоми iх вивчення в школi;

3. ЗтАЩясувати той величезний психологiчний та естетичний вплив, який справляють твори Винниченка на читачiв.

Роздiл РЖ. Гранi таланту Володимира Винниченка.

1.1. Життiвий i творчий шлях Винниченка прозаiка i драматурга.

Пiвстолiття штучного забуття iменi Винниченка зробили свою лиху справу: сьогоднi розповiдь про його творчу спадщину доводиться розпочинати, по сутi, з вiдповiдi на питання, яке Юрiй Тищенко (соратник Володимира Винниченка по полiтичнiй роботi, видавець рiзних украiнських часописiв) 1917 року винiс у назву брошури: тАЬХто такий Винниченко?тАЭ Полярнiсть суджень про цю людину просто ошелешуi. тАЬЛiтературний генiй Украiни, письменник, який стаi на рiвнi першоi-лiпшоi лiтератури iвропейськоi..тАЭ, тАЬВеликий Партач життя, полiтики, i передусiм душ нашоi молодi..тАЭ, тАЬУкраiнський буржуазний нацiоналiст, старий вовк украiнськоi контрреволюцii..тАЭ, тАЬХудожник, розiптАЩятий на хрестi полiтики..тАЭ

В усьому цьому рiзнобоi розiбратися нелегко. Але тАУ необхiдно. Тому доводиться починати, як казали древнi, ab ovo, що в перекладi з латинськоi означаi тАЬз самого початкутАЭ.

Перегорнемо сторiнки життiпису Володимира Винниченка. Для цього треба перекинутися уявою в 1880 рiк, на одну з вулиць повiтового мiста РДлисаветграда колишньоi неосяжноi Херсонськоi губернii. Саме тут 16 липня (28 липня за н. Ст.) i народився Володимир Винниченко. Батько, кирило Васильович, безземельний селянин, був наймитом при економii помiщика Бодiско. Мати, Докiя Павленко, вiд першого шлюбу вже мала трьох дiтей тАУ Андрiя, Василя, Марiю.

Отже, Винниченко зтАЩявився на свiт i зростав на пiвднi Украiни. В той час це мiсце було зiткненням двох стихiй тАУ молодоi iндустрii, могутньоi цивiлiзацii i гарячого козацького духу, що витав над безмежними просторами. Хлопця оточував строкатий свiт, i враження дитинства виявились настiльки сильними, що пiзнiше вiн так напише: тАЬВи уявiть собi: я родився в степах. Ви розумiiте, добре розумiiте, що то значить тАЬв степах?тАЭ Там, перш усього, немаi хапливостi. Там люди, наприклад, iздять волами. Запряжуть у великий, поважний вiз пару волiв, покладуть надiю на Бога i iдуть. Воли собi ступають, земля ходить круг сонця, планети творять свою путь, а чоловiк лежить на возi i iде. Трохи засне, трохи пiдкусить, пройдеться з батiжком наперед, пiдожде волiв, крикне задумливо тАЬгей!тАЭ i знов собi поважно пiде уперед..

А навкруги теплий степ та могили, усе степ та могили. А над могилами вгорi кругами плавають шулiки; часами, як по дроту, в ярок спуститься чорногуз, мтАЩяко, поважно, не хапаючись. Там нема хапливостi. Там кожний знаi, що скiльки не хапайся буде небо, та степ, та могили. РЖ тому чоловiк собi йде, не псуючи кровi хапливiстю, i нарештi приiжджаi туди, куди йому треба.

Отже, я вирiс у тих степах, з тими волами, шулiками, задуманими могилами. Вечорами я слухав, як спiвали журавлi бiля криниць у ярах, а удень ширина степiв навiвала сум безкрайностi. В тих теплих степах виробилась кров моя i душа моя.тАЭ [7; 125]

Мабуть, iз тих безкраiх степових обрiiв черпав Володимир Винниченко велич духу i силу таланту.

Дитинство Володимира Винниченка частково можна вiдтворити з розповiдей матерi письменника. Йдеться в них про найбiльш ранню пору в життi Винниченка тАУ його першi нахили, пригоди, iгри, оточення. Ось, скажiмо, опис родинного тАЬгнiздатАЭ Винниченкiв: тАЬМаленька хата, власна, в якiй жила родина, на нижнiй вулицi, у РДлисаветградi, й де народився Володимир, мала двiр i садок. У дворi були будiвлi, маленький павiльйон, в якому жили двi iврейськi родини з дiтьми, i стояв амбар, де зсипався хлiб та тримався коник Мальчик. Були двi собаки: Жулька i КадонтАЭ. [8; 14]

Неподалiк вiд батькiвського будинку тАУ рiчка РЖнгул, вали староi фортецi, великий мiський сад. Улюбленi мiсця дитячих розваг та iгор. тАЬГрали в ТСудзики, цурки, запускали голубiв, купалися в РЖнгулi, шукали пташинi гнiзда й скарби, каталися на ковзанах. Деякi з тих розваг були досить ризикованi.

Перепливаючи якось iз дорослими широкий ставок, Володимир ледь не втопився, але був урятований старшими. РЖншого разу мчав верхи на конi попереду табуна тАУ кiнь злякався чогось, скинув малого вершника. Пощастило: конi, пролiтаючи степом, не зачепили хлопчика копитами. Ще якось була подорож на ковзанах по льоду рiчки аж до Новомиргорода тАУ це кiлометрiв сорок, не менше.тАЭ [26; 144]

Дещо iз скарбницi спогадiв пор власне дитинство згодом вiдiбтАЩiться i на сторiнках прозових творiв Володимира Винниченка. Оповiдi його матерi, зафiксованi Розалiiю Якiвною Винниченко, дають пiдстави припустити, що в пору свого отроцтва Володимир був схожий на .. Федька - халамидника з однойменного оповiдання, написаного Винниченком десь у 30-лiтньому вiцi.

Чимось вiн видiлявся з-посеред своiх ровесникiв. Мав надзвичайно чiтку памтАЩять. Рано навчився читати, - сталося це непомiтно для його рiдних. Можливо, що першим тАЬбукваремтАЭ для цього були принесенi братом Андрiiм (робiтником друкарнi) афiшi, з яких вiн граючись, вирiзав лiтери i клеiв на стiнку, питаючись у дорослих, що то за буква.

Сусiдських дiтей тАЬтримав .. трохи в терорi, бо був дуже сильний для свого вiку й вольовий, упертий.тАЭ [8;14]

Курити почав, ще будучи дитиною. Надзвичайно любив волю, повiтря, рух. Був гордим, збитошним, незалежним у вчинках i рiшеннях, правдолюбцем.

Такий портрет великою мiрою збiгаiться з рисами того характеру, який постаi на сторiнках оповiдання тАЬФедько тАУ халамидниктАЭ. Сумлiнний краiзнавець знайде в цьому творi чимало елисаветградських прикмет. Рiчка неподалiк вiд будинку, де мешкаi родина Федька; базарний мiсток, що весною зносить крига; паровий млин, з-за якого тАЬсонце хитро виглядаiтАЭ, церква тАУ все це поставало й перед очима малого Володимира Винниченка, коли вiн бiг на берег РЖнгулу зi своii Солдатськоi вулицi. Не випадкова й така деталь: батько Федька працюi в мiськiй друкарня тАУ ми вже знаiмо, що працiвником друкарнi був старший брат Володимира Винниченка.

А головне тАУ сам Федько, хлопчик iз числа тих, про кого кажуть: заводiй, ватажок, шибеник. тАЬСпокiй був його ворогомтАЭ, - у цьому, читаючи оповiдання, можна переконатися багато разiв. Федько теж тримаi своiх ровесникiв тАЬтрохи в терорiтАЭ. То вiдбере в них паперового змiя, щоб подражнити хлопцiв, то спокушаi ризикованими забавами нiжного й смирного Толю (сина хазяiна будинку, де батьки Федька знiмають квартиру), то побтАЩiться з кимось..

Деякi подробицi, що стосуються Федькових звичок, зустрiчаються i в спогадах про Володимира Винниченка, - тим самим пiдтверджуiться iхня достеменнiсть. Федько сидить у себе на воротях, як тАЬСоловей тАУ Розбiйник на деревi, i дивиться. Вiн усе любить або по кришах лазити, або на воротях сидiти. Ворота високi, i там нiби скринька така зроблена. У тiй скриньцi й засада Федька.тАЭ Це тАУ з оповiдання про тАЬхаламидникатАЭ.

А ось рядок iз спогадiв, що виглядають як коментар до цитованого фрагмента: тАЬнад ворiтьми подвiртАЩя була деревтАЩяна скриня, в якiй любив сидiти малий та слiдкувати за тим, що робилося навкруги, не будучи помiчений нiким. РЖ коли хтось iз дiтей вертався з чимось iстiвним, за чим посилала чужа мати, то малий Володимир, граючись у СоловтАЩя тАУ Розбiйника, зненацька вистрибував зi своii схованки й вимагав данини. Вiн нiколи не забирав усього, а тiльки невелику частину. РЖ це не вiд жадностi до ласощiв, але для того, щоб показати свою силу, владнiсть. Коли бiдний данник починав плакати, Соловей Розбiйник вертав йому вiдiбране, давав потиличника й вiдпускав.тАЭ [8;15]

РЖ разом з тим, цей тАЬСоловей тАУ РозбiйниктАЭ тАУ Федько тАУ надзвичайно приваблюi своiю гордою вдачею, великодушнiстю, готовнiстю в скрутну хвилину махнути рукою на себе самого заради товаришiв, яких вiн тАЬне любить видаватитАЭ. Або, згадаймо, з якою гiднiстю приймаi вiн тяжку батькову кару за своi бiльшi й меншi грiхи. Федько, пише автор, тАЬне як всi дiти поводитьсятАЭ. В його характерi й справдi i щось неординарне. Вiдчайдушнiсть, зухвалий виклик, загальноприйнятим звичаям i звичкам (внаслiдок чого оточення сприймаi його як тАЬжахливу дитинутАЭ), правдолюбство, якась зворушлива людянiсть, що криiться за екстравагантними вчинками..

Читача оповiдання може вразити Федькова мати: якимось холодом вii вiд ii постатi, вiд слiв, якi вона кидаi синовi. Зрозумiло, що вона боiться злоi волi хазяiна будинку, який будь-коли може вигнати помешканцiв з квартири, але все-таки..тАЭМужиченятАЭ, тАЬмурло ти репанетАЭ, тАЬз свинопасами тобi гратися а не з благородними дiтьмитАЭ.. А до всiх цих прокльонiв ще й невдоволення тим, що батько бтАЩi Федька, явно жалiючи малого. Чи не правда, перед нами образ, який виламуiться з традицiйного ряду (якщо мати на увазi те, як любовно змальовано матерiв Кармелюка, Чiпки, тАЬмаленького грiшникатАЭ Дмитрика у вiдомих творах Марка Вовчка, Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського). Що все це означаi, коли йдеться про твiр, у якому стiльки автобiографiчних рис? Хтозна. [26; 146]

Навчатися Володимира вiддали до народноi школи. Шкiльнi премудростi виявилися для нього нескладними. тАЬБудучи од природи до всього цiкавим, а до того ще й талановитим, без особливих труднощiв йде вiн першим учнем протягом всього часу вчення в школi. Се до певноi мiри рiшило його долю й на будуче. На його здiбностi звернула увагу учителька народноi школи i порадила батькам не лишати хлопця без дальшоi освiти, а оддати його на науки в якусь середню школу.тАЭ [26;146]

Так Володимир невдовзi переступив порiг РДлисаветградськоi чоловiчоi класичноi гiмназii. РДлисаветградська чоловiча гiмназiя була одним з кращих освiтнiх осередкiв краю. Разом з iншими учнями Володимир Винниченко вивчав тут закон божий, росiйську, латинську, грецьку, нiмецьку та французьку мови, iсторiю, географiю, фiзику, логiку, космографiю, ходив на уроки гiмнастики й спiвiв. Серед викладачiв, якi навчали цих предметiв, були талановитi педагоги: математик К. Ю. Кеплеiвич, латинiст П. Д. Дубняков, викладач росiйськоi словесностi М. П. Крижанiвський.

Можливо, бiгаючи до народноi школи, на вулицях бiля РЖнгулу зустрiчав малий Володимир тодiшнiх iлисаветградських украiнофiлiв, у дiяльностi яких виявляла себе народна стихiя цього степового краю на пiвночi Херсонщини.

Стихiя та захоплювала i його. Зневага до украiнського, презирство до мужицького викликали в нього протест. На все життя запамтАЩятав, як григорiвський помiщик Бодiско бив батька. Одному своiму героiвi Винниченко згодом вiддасть слова, якi мiг би сказати про себе самого: тАЬЯ був хворобливо вразливий на критику, на глум з себе.тАЭ Володимировi не раз зауважували, маючи на увазi його простий одяг i украiнську мову, а вiн тiй зверхностi кидав свiй напiвхлоп'ячий виклик.

Документа про закiнчення РДлисаветградськоi гiмназii Володимиру Винниченко не видали.

Про роки навчання в гiмназii у Володимира Винниченка залишилися недобрi спомини. Цiкаво, що й героi Винниченковi згадують свою гiмназiйну пору без особливого пiiтету. Проваленi iспити, непорозумiння з адмiнiстрацiiю, незавершене навчання..

РЖсторiю цього протистояння Ю. Тищенко подаi в дещо тАЬгероiзованомутАЭ ключi. тАЬСвiдомо чи несвiдомо, Винниченко гостро ставав в оборону свого мужицького походження i фiзично i поводженням. Вiн навмисне пiдкреслював те, що походить з селянського роду i свiдомо говорив своiю украiнською мовою як з товаришами-гiмназистами, так i з учителями. Вже тодi в його думках зародилося питання; чому ж так, що мова, якою говорять його батьки i бiльшiсть людей, забороняiться чи висмiюiться. Вже тодi склалася i та думка, що це вороги народу. Цю думку ще бiльше стверджували гiмназiальнi вчителi, що просто таки переслiдували його за мужицтво. Вже в другому класi Володимир Винниченко побачив, що з тiii боротьби вiн не може вийти переможцем. Вiн мусив або скоритись, вiдректись од своii мови, перевернутись на пана, або ж кинути гiмназiю. Завзятiсть дитяча не дозволила йому зробити першого, i вiн залишив науки i ждав, що його увiльнять зовсiм. Але його залишили на другий рiк. Пiд впливом батька i брата вiн лишився надалi в гiмназii. [10.8]

Почалися роки завзятоi боротьби за своi права з учительством. Що далi, то боротьба поширюiться, i вже в середнiх класах гiмназii Володимир Винниченко з кращими товаришами по гiмназii, що переходять на його бiк i пiд його вплив, закладаi гурток, який починаi боротьбу за людськi права своi, як i того, щоб виступити серед народу i розкрити йому очi на всi кривди, якi йому чинять пануючi класи, та повести до боротьби за кращу долю. Так йшло до кiнця сьомого класу. В сей же час назрiваi у Володимира Винниченка сила непорозумiнь iз начальством. РЖ пiсля великоi суперечки вiн ставить ультиматум: щоб йому видали свiдоцтво, що вiн скiнчив сiм класiв гiмназii, а також, щоб видали документи його без помiток, бо в тi часи начальство, увiльняючи учня, робило часто такi помiтки на документах, що хлопцевi далi вже не було змоги вчитись.

Начальство, бачачи вплив Володимира Винниченка на учнiв i щоб позбавитись його, згодилось на таку умову. [26; 145]

Але потрiбно було подовжувати навчання. За документом про освiту Володимир Винниченко подався в мiстечко Златопiль, розташоване не межi Киiвськоi i Херсонськоi губернiй. Володимир складаi екстерном iспити у Златопiльськiй гiмназii, - затяжний гiмназiйний сюжет прийшов, таким чином, до благополучного завершення.

За свiдченням Ю. Тищенка, лiто цього року Винниченко провiв у мандрах. Вже тодi пробуджувався його потяг до лiтературноi творчостi, який потребував життiвих вражень i знань. Стати на кiлька мiсяцiв пiлiгримом Володимир вирiшив, напевне, за прикладом Максима Горького: по його тАЬходiння по РусiтАЭ вiдомо тодi було багатьом, а пiсля виходу в свiт тАЬОчерков и рассказовтАЭ (1898р) слава iх автора стрiмко зростала. Твори популярного росiйського письменника, поза всяким сумнiвом, входили до лектури молодого Володимира тАУ пор це можна судити з його раннiх новел, на яких явно позначився горькiвський вплив.

Але були в нього й iншi захоплення. Читання поповнювалося творами Т. Шевченка, РЖ. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного ; поруч у РДлисаветградi, жили й працювали на культурно-громадськi нивi корифеi украiнського театру тАУ М. Кропивницький, брати Тобiлевичi.. Вiдомi нам твори (поема тАЬСофiятАЭ, новела тАЬНародний дiячтАЭ) Володимир Винниченко писатиме, маючи за зразок тАЬКатеринутАЭ, тАЬБурлачкутАЭ, повiстi Панаса Мирного..

Першi лiтературнi проби Володимира Винниченка вiдносяться до часу його навчання в РДлисаветградськiй гiмназii (1899 рiк, а то й ранiше). В ту пору було, зокрема, написано поему тАЬСофiятАЭ (пiзнiше назва тАЬПовiятАЭ). Винниченко намагаiться завтАЩязати творчi контакти з редакцiiю львiвського журналу тАЬЛiтературно-науковий вiсниктАЭ. Але заявив по себе письменник оповiданням тАЬСила i красатАЭ: з нього, власне, й починаiться лiтературна бiографiя Володимира Винниченка.

ДевтАЩятнадцяте столiття закiнчилося. Украiнський нацiонально-культурний рух на зламi столiть рiзко полiтизуiться. Молодь уже не задовольняiться етнографiзмом i суто просвiтницькою роботою. Виникають украiнськi полiтичнi партii, якi висувають демократичнi гасла, заносять до програм iдею автономii Украiни. Настаi нова ера в життi майбутнього письменника.

Мандрiвка по Украiнi утвердила бажання Винниченка стати освiченим чоловiком. Блискуче витримав iспит в Златополi, вiн iде до Киiва i вступаi на юридичний факультет унiверситету.

Молодiсть, сила, енергiя, певний життiвий досвiд не дозволяють студенту бути осторонь тих подiй, якi бурхливо несе ХХ столiття. Вiн вступаi до украiнськоi студентськоi громади, стаi членом мiсцевоi органiзацii Революцiйноi украiнськоi партii, веде активну пропаганду, пише численнi брошури, прокламацii, листiвки.

Через деякий час в романi тАЬПо-свiйтАЭ Винниченко напише:

Ми революцiонери, нацiоналiсти,

жертвуiмо спокоiм, молодiстю,

Всiм життям за iдею справедливостi,

за бажання помогти ображеним

i знедоленим, ми такi гуманнi

з людськiстю, чому ми такi жорстокi

з одиницями, чому ми байдужi

до щастя, навiть нещастя,

до невеличкоi скромноi радостi

найближчих своi товаришiв? Невже

то правда, що щастя людськостi

буде куплено стражданням людей? [26; 150]

Дивна це пора в життi молодого Винниченка. Революцiйна пропаганда, арешти, тюрма, солдатськi казарми тАУ i водночас напружена, гарячкова лiтературна робот. тАЬУнiверситети життятАЭ дають йому багатий матерiал для оповiдань, якi згодом здобудуться на захоплену оцiнку РЖвана Франка (тАЬГолотатАЭ, тАЬНа пристанiтАЭ, тАЬРаб краситАЭ, тАЬТемна силатАЭ, тАЬМоi останнi словотАЭ, тАЬУмiркований та щирийтАЭ, тАЬСтуденттАЭ, тАЬМалорос-iвропеiцьтАЭ, тАЬЗаписна книжкатАЭ та iн.).

Вiйна 1914 року застала письменника в Украiнi. При його безпосереднiй участi засновуiться у Киiвi журнал тАЬДзвiнтАЭ. Це був перiод великоi творчоi активностi митця. Вiн пише романи тАЬЗаповiт батькiвтАЭ, тАЬЗаписки Кирпатого МефiстофелятАЭ, тАЬХочу!тАЭ, тАЬБожкитАЭ, тАЬЧеснiсть з собоютАЭ, тАЬРiвновагатАЭ. Пробуi своi сили i в драматургii. У творчому доробку митця не дилетантськi птАЩiси, а драми, якi йшли на сценах украiнських, росiйських, захiдноiвропейських театрiв: тАЬЩаблi життятАЭ, тАЬДисгармонiятАЭ, тАЬВеликий МолохтАЭ, тАЬМементотАЭ, тАЬЧужi людитАЭ, тАЬБрехнятАЭ, тАЬГрiхтАЭ, тАЬЗаконтАЭ, тАЬСпiвочi товаристватАЭ, тАЬПанна МаратАЭ, тАЬЧорна Пантера i Бiлий ВедмiдьтАЭ, тАЬПригвожденiтАЭ та iншi.

Збiрка тАЬКраса силатАЭ, тАЬперший трiумфтАЭ за словами РЖвана Франка, мала гiдне подовження тАУ протягом подальшого лiтературного шляху поряд iз драмами, романсами письменник звертався i до жанрiв малоi прози. Оповiдання, повiстi, новели становлять чи не найкращу частину творчого доробку Винниченка, яка отримала високу оцiнку РЖ. Франка, Лесi Украiнки, М. Коцюбинського, М. Грушевського, С. РДфремова, М. Зерова та здобула заслужену широку популярнiсть серед читачiв.

Талант художника, темперамент оратора, аналiтичний розум мислителя, життiва активнiсть i палка, кипуча, жагуча вдача людини, якiй небайдуже, що вiдбуваiться навколо, допомагали швидко i гостро реагувати на актуальнi проблеми життя, давали матерiал для розширення тематичних горизонтiв.

Винниченко подiбно дбайливому лiкарю, тримав руку на пульсi життя. Теми, героi, ситуацii його творiв взятi з бурхливих рокiв початку ХХ столiття.

Руйнування старого життя, соцiальнi контрасти, наростання протесту, народження i формування новоi сили тАУ пролетарiату, економiчна криза тогочасного села, закликаi до боротьби за волю народу, тАЬщаблi життятАЭ, психологiя людини, тАЬдисгармонiiтАЭ в суспiльствi i душах, тАЬлюбов i ненависть, терпiння i помста, туга i мрiя, мрiя до ясних, вiльних, свобод них часiв, коли б душа людини ходила в святочнiй одежi, а не лежала обпльована i обезславлена бiля ворiт чужого, ситого, тугого переможцятАЭ тАУ ось основний змiст оповiдань, новел, повiстей письменника.

Про що б не писав Винниченко: чи про гiркi поневiряння заробiток (тАЬНа пристанiтАЭ) чи про жахливi картини у будинку божевiльних (тАЬХвостатiтАЭ), чи по вiдкинутих на дно суспiльства зайвих людей iз пекельних тАЬчорних кухонь УкраiнитАЭ (повiсть тАЬГолотатАЭ), чи про тюремне iснування полiтичних дiячiв i втАЩязнiв (тАЬЩось бiльше за настАЭ), чи про тяжкий шлях художника (повiсть тАЬОлаф СтензоктАЭ), чи про злиденне життя емiгрантiв (тАЬТайнатАЭ), - на всьому лежить печать глибокого, жорсткого реалiзму, тонкоi психологiзацii, високоi, справдi, класичноi художностi.

Лаконiчнiсть, щирiсть, простота композицii, iмпульсивнiсть i динамiчнiсть розповiдi, вмiння вкласти важливу iдею i розмаiття подiй у невеликi за розмiром твори, широка панорама характерiв, поглиблений психологiчний аналiз тАУ все це характернi ознаки художнього стилю Винниченка.

Винниченко тАУ психолог викликав бурхливу реакцiю критикiв. Однi називали його тАЬлiкарем людських душтАЭ, iншi гостро засуджували тАЬколупаннятАЭ в потаiмних закутках найсокровеннiшого.

Письменник устами героiв говорив пор те, що накипiло, що вистраждано. Думаючи над сенсом життя, примушував читачiв захоплюватись прекрасним i не вiдвертатись вiд потворного, тАЬзбирати мед з будякiв i трояндтАЭ. Тому персонажi Винниченкових творiв не завжди зрозумiлi до кiнця, можна не погоджуватися з iхнiми вчинками, але важко залишитися байдужими до них.

Манера його розповiдi дуже своiрiдна, без симпатiй i антипатiй автора, який володii талантом строгого спостерiгача i оповiдача. Вмiння подати оточення i подii через сприймання героiв поставило Володимира Винниченка в один ряд iз тими письменниками, пор яких РЖ. Франко писав: тАЬЗа своiми героями вони щезають зовсiм, а, властиво, переносять себе в iх душi, змiшують нас бачити свiт i людей iх очиматАЭ. [17;132]

Винниченко добре знав життя i дiяльнiсть соцiал-демократiв. Вiн одним з перших в украiнськiй лiтературi зобразив цих людей, якi боролись, йшли в тюрми, на каторгу, жертвували життям тАЬво iмтАЩя того, що так загально зветься народомтАЭ. тАЬСтуденттАЭ, тАЬМоi останнi словотАЭ, тАЬЩось бiльше за настАЭ, тАЬЛанцюгтАЭ, тАЬРоботи!тАЭ, тАЬГлумтАЭ, тАЬВиривок з тАЬСпоминiвтАЭ, тАЬТаiмнiстьтАЭ, тАЬРабинi справжньоготАЭ, тАЬЗаписна книжкатАЭ тАУ оповiдання, для яких автор бере сюжети iз життя украiнських революцiйних сил.

Великою заслугою Володимира Винниченка i те, що революцiонери у його описах н iдеалiзованi, не трафаретнi, не шаблоннi, а звичайнi люди, нiчим не прикрашенi. Однаково правдиво i вiдверто йде мова про позитивнi риси чи вади. РЖ скрiзь письменник торкаiться вiчного болючого питання про спiвмiрнiсть громадського обовтАЩязку i особистого життя.

Варто пригадати конфлiкт мiж озвiрiлою вiд пожежi юрбою селян i студентом-олiгархом (оповiдання тАЬСтуденттАЭ), трагiчний фiнал, коли лише своiю смертю безiменний герой вiдкриваi очi затурканому народу на iхнiх справжнiх ворогiв.

Готовнiсть поступитися найдорожчим заради революцiйних iдеалiв бачимо й у Зiни з однойменного оповiдання. Пiд загрозою життя ii нареченого, який у втАЩязницi оголосив голодовку. Вона iде, щоб врятувати його, але на однiй iз станцiй тАУ страйк залiзничникiв. Знаючи, що кожна година може стати фатальною для Антипа, вона, нi хвилини не вагаючись, стаi на бiк робiтникiв, допомагаi iм, вселяi вiру в перемогу.

Подiбний героiзм зустрiчаiмо i в оповiданнях тАЬТалiсмантАЭ. ВтАЩязнi готують втечу i лише тАЬнайменший, найпослiднiший чоловiктАЭ Пiня готовий кинутися на вартового i цiною власного життя забезпечити товаришам шлях на волю.

Такi люди тАЬмали у грудях червонi пекучi жаринитАЭ, згорали у вогнi боротьби, запалюючи полумтАЩя вiри в серцях iнших людей.

Не можна спокiйно читати i про наймитiв, на чиiх тАЬобличчях видно нужду i горетАЭ, якi тАЬповимокали вiд поту i слiзтАЭ, в яких тАЬпонадималися жили вiд працiтАЭ. Яскравим прикладом цьому i повiсть тАЬГолотатАЭ.

Бiль i спiвчуття викликають i оповiдання про заробiтчан, яких тАЬвипихаi iз себе селотАЭ, котрi тАЬбiльше потрiбнi йомутАЭ (тАЬБiля машинитАЭ, тАЬРаб краситАЭ, тАЬХто ворог?тАЭ, тАЬНа пристанiтАЭ), з особливою увагою автор зупиняiться на долi таких людей.

тАЬСтрашний голос нуждитАЭ i залiзна рука голоду штовхаi нещасних до злочину, до втрати людськоi гiдностi. Оповiдання тАЬГолодтАЭ: троi селян, доведених злиднями до вiдчаю, намагаються вкрасти на залiзницi зерно. Опухлi з голоду тАЬеспорпiяторитАЭ потрапляють до рук жандарма та птАЩяних офiцерiв, якi вирiшили влаштувати собi тАЬрозвагутАЭ тАУ i односельцi за панськi грошi бтАЩють один одного.

Такi картини тАУ вирок тим, хто знущаiться i висотуi жили з людей, перетворюючи iх на рабiв.

У тАЬЩоденникутАЭ Винниченко згадуi, що тАЬз дитинства, з того часу, як помiщик Бодiско бив мого батька у себе в економii, як обдурив його, як визискував, як вигнав у землянку в полi, де я пас череду, з того моменту тАЬвiн став ненависником соцiального визискутАЭ i тАЬБодiсок усякого ТСатункутАЭ. [17; 134]

Винниченко зриваi маску з лiберального панства, показуi його пiдступнiсть, ханжiсть i реакцiйну суть.

тАЬПрозаiк з божоi ласкитАЭ, як називали Винниченка, мав ще й неабиякий хист драматурга.

Мабуть найвлучнiше з тогочасноi критики Винниченка тАУ драматурга оцiнив Г. Хоткевич: тАЬСильний талант, те, що вiн пише, невитримане, негармонiйне, кострубате, але мiцне i колоритнетАЭ. [17; 141]. У драмах Винниченка тАУ вся Украiна, але його думки виходять далеко за межi нацiонального. РЖ як прозаiк, i як драматург вiн був серед тих митцiв, якi прагнули пiднести нацiональну культуру до найвищого свiтового рiвня.

Як драматург Володимир Винниченко працював невтомно (понад 20 птАЩiс за 23 роки творчостi), звертаючись до нових тем i проблем, не освоiних ще украiнським театром i зтАЩясовуючи iх новою драматургiчною мовою.

Вже з 1909 року птАЩiси Винниченка були у репертуарi украiнських i росiйських театрiв, а згодом тАЬЧорна Пантера i Бiлий ВедмiдьтАЭ, тАЬБрехнятАЭ, тАЬГрiхтАЭ, довгий час не сходили зi сцени Берлiна, Дрездена, Лейпцига, Рима.

А на батькiвщинi письменника з усього творчого доробку саме драматургiя найбiльше зазнавала критики: вiд захоплення i гордостi, тАЬщо в особi Винниченка ми, украiнцi, виходимо на свiтову аренутАЭ, до повного заперечення ролi його модерно-психологiчноi драми у формуваннi нового украiнського театру. Однi вiдчували, що птАЩiси Винниченка тАЬвiдкривали ХХ вiктАЭ украiнськоi драматургii, а iншi вбачали у цих же птАЩiсах лише тАЬкопирсання у психiцiтАЭ.

Драми Володимира Винниченка тАУ це стихiя, бунт, виклик самому життю. Смiливiстю тематики (свiдомiсть та iнстинкти, мораль i статевi проблеми, честь i зрада) драматург часто, на думку критики, виходив за межi дозволеного. Керуючись своiм вiдомим принципом тАЬчесностi з собоютАЭ, як i знаменитим висловом Шопенгауера: тАЬФiлософовi, як i поетовi, мораль не повинна закривати правдитАЭ, Винниченко пiднiмаi завiс, проникаi у найпотаiмнiшi схови психологii i проводить експерименти на людськiй душi.

Героiм його птАЩiс стаi новий суспiльний тип iнтелiгента, тло дii тАУ двадцяте столiття, з його соцiальними конфлiктами i моральними протирiччями. Пошуки тАЬправди життятАЭ i тАЬновоi моралiтАЭ не i новацiiю, це норма для творiв будь-якого iвропейського письменника.

Особливе мiсце серед драматичних творiв Володимира Винниченка належить драмi на чотири дii тАЬЧорна Пантера i Бiлий ВедмiдьтАЭ, - творовi, в якому порушуються проблеми мистецтва в його спiввiдношеннi з життям.

Героi твору тАУ художник Корнiй Каневич (Бiлий Ведмiдь), його невелика родина: дружина Рита тАУ Чорна Пантера, мати, син тАУ немовля i богемне оточення iх тАУ тАЬмитцi, iхнi коханки й моделiтАЭ, - як сказано у ремарцi.

Талановитий митець Каневич не утвердив себе поки ще належним чином; полотно, яке повинне засвiдчити його талант, ще нестворене; тож i живе родина за кордоном, в Парижi, займаючи велике ательi, де батько пише картину для осiннього паризького Салону. СiмтАЩя бере безпосередню участь у творчому процесi: Рита з малим Лесиком позуi для полотна тАЬМадонна з немовлямтАЭ.

Серед богемного гармидеру, суперечок про мистецтво й митцiв починаi вже з першоi дii звучати тривожна нота: Лесик захворiв, вся праця Корнiя пiд питанням.

Безтактна грубiсть, небажання перейнятися iнтересами й почуттями чоловiка, вколоти чи ударити якнайдошкульнiше аж нiяк не виправдовуються вболiванням за здоровтАЩя дитини; все це риси тiii самоi породи, яка бере свiй початок вiд знаменитих Солох, Палажок i Парасок; можна сказати, риси певного нацiонального типу. А чого варте сварливе вимагання грошей на лiки саме в той момент, коли чоловiк взявся за пензель! РЖ все це тАУ зовсiм не вiд нелюбовi до Корнiя, скорiше навпаки: це зрозумiле, хоча й брутально виражене бажання зосередити всю його увагу й почуття на собi, пiдiгрiти iх, довести до кипiннятАж

Конфлiкт мiж подружжям загострюiться i дедалi набираi ще бiльш потворних рис тАУ у ньому боротьба самолюбства i воль, бажання кожного поставити себе, свою правоту вище тАУ жорстка й нищiвна вiйна, у вирi якоi гине i дитина, i художнiй шедевр батька, i саме життя подружжя тАУ все. Недаремно Корнiй у цiй боротьбi поступово втрачаi довiру до дружини, до ii застережень i сприймаi iх лише як прояви самолюбства й егоiзму; втрачаi розумнi орiiнтири в життi i Рита, яка робить немало злих дурниць. Врештi уся ii етика щодо чоловiка виливаiться у бажання вчинити йому на зло. Злiсно, егоiстично, потворно вони змагаються одне з одним навiть над трупом дитини, втрачаючи реальне вiдчуття того, що вiдбуваiться; Рита, щоб не розтАЩiднався iх трiумфiат (тАЬМи троi тАУ одно!тАЭ) убиваi в хвилину тяжкого душевного болю не тiльки себе, а й його, бiльше того тАУ знищуi його картину.

У птАЩiсi перемагають не теорii, а знову ж таки природа (природнi почуття любовi до родини, до дитини тАУ цих одвiчних життiвих основ). Навiть Мистецтво тАУ справжнi, велике Мистецтво тАУ не може iснувати в полярному холодi себелюбства, без тепла, без сувтАЩязi рiдних душ.

Драматургiя Винниченка вирiзняiться гостротою проблем, глибиною психологiчних екскурсiв, вiдсутнiстю шаблонностi, образним мисленням, неореалiстичними тенденцiями, модерном, символiзмом, тАЬновими горизонтамитАЭ i тАЬобрiямитАЭ, з яких глядач маi змогу проникати в глибини свiту пiдсвiдомостi.

Кожна птАЩiса Володимира Винниченка приховуi в собi загадку, яку неможливо розгадати, тАЬрозшифрувати кодтАЭ до кiнця. Тому, ми переконанi, в кожного, хто всерйоз замислиться над суттю птАЩiс Винниченка, виникне своi сприйняття iх.

Революцiя 1917 року. Винниченко разом з Грушевським очолюi уряд Украiнськоi Народноi Республiки. Вiн стаi заступником голови Центральноi Ради та головою iх генерального секретарiату тАУ автономного уряду Украiни, а з 1918 по 1919 рiк очолюi Директорiю.

тАЬБез сумнiвiв i вагань вриваiться енергiйний перший мiнiстр Украiни в несамовите шаленство вже легального полiтичного життя, виборюючи власною самопожертвою першi гаранти культурного вiдродження на основi свобод i прав суверенноi нацii [15; 123].

Легкого, спокiйного життя не мав Винниченко. Вiд банальних дрiбниць (купiвля столiв i стiльцiв для Секретарiату), щоденноi суiти суiт (прийом представникiв Тимчасового уряду, зустрiчi з iноземними журналiстами, переговори з робiтничими i солдатськими депутацiями; вислуховування скарг, безкiнечнi урядовi засiдання); телефонних та письмових погроз розправитися за тАЬбаламутство iдиного руського народу украiнствомтАЭ аж до чотирьох Унiверсалiв тАУ така амплiтуда роботи Винниченка в Центральнiй Радi. Падаючи вiд знемоги, тАЬпрокручуючитАЭ в памтАЩятi подii дня, Винниченко часто запитував себе: тАЬЯка сила керуi цими дiями? Честолюбнiсть? Бажання здаватися цiнним, найкращим в очах iнших? Чи розбурханий до екстазу, до самозабуття iнстинкт, ота таiмна величезна керiвна сила, що керуi людськiстю, не потребуючи для того нi свiдомостi людей, нi бажання iх на те? Чи фiзiологiчна, заложена в нервах любов до того, з чим росло моi дитинство, що плекала моя юнацька думка, що прокладало в мозку моiму глибокi, нестираючi слiди?тАЭ [10;19].

Однозначноi вiдповiдi Винниченко не мав. Може, одна з цих сил, а може, й усi разом? Та одне вiн знав твердо: свободу тАУ скарб, до якого тяглася душа довгих поколiнь, неодмiнно треба брати. тАЬРозбито дверi страшних марних льохiв. У тих льохах вiками ховалось наше золото. Можна брати його, можна виносити на свiт i роздавати окраденим. Цiлi купи лежать його пiд нашими ногами. Бери, скiльки хочеш. Але чи i ж у нас стiльки сили, щоб зразу пiднести усе те добро? Чи i стiльки рук, щоб поставити iх бiля тоi тяжкоi роботи?тАЭ [10;20].

Знову сумнiви, тривога, сором: а якщо не пiднесемо? Якщо знову доведеться заховати той скарб? Вiдродження нацiональноi державностi тАУ тяжка i страшна рiч. Потрiбно надлюдських зусиль, вiдчаю, гнiву i смiху, щоб закласти пiдвали будинку, в якому зручно i вiльно житимуть нащадки.

Володимир Винниченко, для якого свобода i щастя народу Украiни були його власними свободою щастям. Робив усе, що мiг, не шкодуючи сил. У тАЬЩоденникутАЭ (книга 8, запис вiд 14.Х.1919) вiн пише, що готовий тАЬна всi жертви, навiть на смерть, аби тiльки врятувати украiнську нацiю вiд розптАЩяттятАЭ. [17;129]

Зрозумiло, що в буремнi роки муза письменника мусила поступитись мiсцем полiтицi: 1918 року зтАЩявилась у свiт драма тАЬМiж двох силтАЭ, а в емiграцii у Вiднi протягом року вiн пише тритомну працю тАЬВiдродження нацiiтАЭ, яку з повним правом можна називати най обтАЩiктивнiшим дзеркалом тих подiй.

В лютому 1925 року Володимир Кирилович i Розалiя Якiвна переiхали до Парижа. У багатолюдному Парижi, що як i Прага, в тi роки був одним iз найбiльших осередкiв украiнськоi емiграцii, Винниченко вочевидь почувався самотньо. Мав непростий характер, та й вiд тАЬемiгрантськоi богинi тАУ дрiбтАЩязковоi пльотницi, дрiбно жорстокоi, уiдливоi злоi бабитАЭ (як висловився п

Вместе с этим смотрят:

Methods of teaching speech

Modern technologies in teaching FLT

University of Cambridge

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському