Виховання учнiв у науковiй лiтературi

РОЗДРЖЛ 1

СТАН ПРОБЛЕМИ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

УЧНРЖВ У НАУКОВРЖЙ ЛРЖТЕРАТУРРЖ

1. Поняття “естетична культура особистостi”, його змiст та рiвнi сформованостi

В суспiльствi постiйно здiйснюiться розвиток i змiна явищ матерiальноi i духовноi культури у взаiмодii iх змiсту та форми. Людина вiдображаi реальну дiйснiсть у iдностi i протилежностi не тiльки рацiонально, за допомогою узагальнень i понять, а й емоцiйно, шляхом створення художнiх образiв. РЗх естетичне ставлення характеризуiться категорiями прекрасного, пiднесеного, трагiчного, комiчного, потворного. Естетика як наука вивчаi суть i закономiрностi розвитку естетичних явищ в природi, суспiльствi i людськiй дiяльностi.

Реально оцiнити оточуючi явища, дати iм свою оцiнку зможе тiльки людина з високим рiвнем сформованостi естетичноi культури.

Термiн “культура” (вiд лат. cultura тАУ оброблення, виховання, освiта, розвиток, шанування), специфiчний спосiб органiзацii i розвитку людськоi життiдiяльностi, уявлень в продуктах матерiальноi i духовноi працi, в системi соцiальних норм i закладiв, в духовних цiнностях, в сукупностi ставлення людей до природи, мiж собою i до самих себе. Культура характеризуi також особливостi свiдомостi, поведiнки й дiяльностi людей в конкретних сферах суспiльного життя (“культура працi, екологiчна культура, полiтична культура”), - так тлумачить це поняття фiлософський енциклопедичний словник [46. тАУ С.293].

В культурi може фiксуватися спосiб життiдiяльностi всього суспiльства в цiлому (суспiльна культура), соцiальноi групи (наприклад культура класу), чи спосiб життiдiяльностi окремого iндивiду (особиста культура). Поняття “культура” пройшло довгий час, з`явившись в iвропейськiй суспiльнiй думцi лише в другiй половинi XVIII ст. Спочатку воно являло собою цiлеспрямований вплив людини на природу, потiм виховання й освiту самоi людини, пiзнiше воно стало показником особистоi досконалостi людини. В епоху Вiдродження пiд досконалiстю культури почали розумiти вiдповiднiсть гуманiстичному iдеалу людини, а надалi тАУ iдеалу просвiтителiв.

Як свiдчать вiдомi вченi-фiлософи Булка О.В., Аверинцев Е.О., РЖллiчов Л.П., для домарксистськоi фiлософii характерне ототожнення культури з формами духовного i полiтичного саморозвитку суспiльства i людини. Французькi просвiтителi XVIII ст. Вольтер, Тюрго, Кондорсе зводили змiст культурно-iсторичного процесу до розвитку людського “розуму” i вимiрювали сукупнiстю досягнень в галузi науки i мистецтва. Мета культури, - на iх думку, - зробити всiх людей щасливими, такими, що живуть в злагодi з запитами i потребами своii “натуральноi” природи.

Нiмецькi ж фiлософи пошуки культури продовжили в сферi “духу”, в сферi моральноi (Кант), естетичноi (Шиллер, романтизм) або фiлософськоi (Гегель) свiдомостi i вона постаi як галузь духовноi свободи людини.

Вивчення спецiальноi науковоi лiтератури переконуi, що поняття “культура” розвивалося фiлософами i в рамках антропологii, i етнографii, i неокантiанства.

Марксистська концепцiя культури заснована на принципах iсторичного матерiалiзму. Культура i специфiчною характеристикою суспiльства i виражаi досягнутий людством рiвень iсторичного розвитку, що включаi в себе певне ставлення людини до природи i суспiльства, а також розвиток творчих сил i здiбностей особистостi.

Культура включаi в себе не тiльки предметнi результати дiяльностi людей (машини, технiчнi споруди, результати пiзнання, твори мистецтва, норми права й моралi), а й суб`iктивнi людськi сили i здiбностi, що реалiзуються у дiяльностi (свiтогляд, знання й умiння, виробничi й професiйнi навички, рiвень iнтелектуального, естетичного i морального розвитку, способи i форми взаiмного спiлкування людей в колективi i суспiльствi).

Культуру зазвичай подiляють на матерiальну i духовну вiдповiдно до двох основних видiв виробництва тАУ матерiального i духовного. Найбiльше цiкавить духовна культура людини, а точнiше тАУ естетична культура, що i предметом дослiдження естетики. Являючись фiлософською наукою, естетика вивчаi два взаiмопов`язанi кола явищ: сферу естетичного, як специфiчне виявлення цiннiсного ставлення людини до свiту i сферу художньоi дiяльностi людей. Естетика тАУ наука про нацiонально, класово, iсторично зумовлену суть загальнолюдських цiнностей, iх створення, сприйняття, оцiнку i опанування [2. тАУ С.9]. Згiдно з положеннями, висловленими в “Естетицi”, автором якоi i Ю.Б.Борев, природа естетичного i його рiзноманiтнiсть у реальностi i мистецтвi, принципи естетичного ставлення людини до свiту, суть i закономiрностi мистецтва тАУ такi основнi питання естетики. Тiльки людина з високим рiвнем естетичноi культури пiзнаi свiт за найбiльш загальними принципами опанування свiту за законами краси. Якщо розглядати естетичну культуру як частину культури суспiльства, то слiд зазначити, що вона характеризуi стан суспiльства з точки зору його здатностi забезпечувати розвиток мистецтва й естетичних вiдносин. Естетична культура тАУ системне утворення, що маi складну структуру. “Системоутворюючим елементом естетичноi культури являються естетичнi вiдносини i вiдповiдна iм система естетичних цiнностей. До структурно-функцiональних елементiв естетичноi культури належать: сукупнiсть функцiонуючих в суспiльствi художнiх цiнностей, в яких об`iктивованi естетичнi вiдносини i цiнностi; професiйно-спецiалiзована група дiячiв культури, що забезпечуi iх функцiонування; технiчнi засоби виробництва, тиражування i комунiкацii художнiх цiнностей; iнститути, що знаходяться пiд контролем суспiльства (музеi, театри, бiблiотеки, клуби), що забезпечують функцiонування естетичноi культури й управлiння нею”. [56. тАУ С.169]. Вченi, фiлософи, педагоги, лiтературознавцi сходяться в тому, що функцiональну структуру естетичноi культури слiд вiдрiзняти вiд ii складу, який утворюють самостiйнi сфери естетичноi дiяльностi. Ядром естетичноi культури i мистецтво, як дiяльнiсть, що породжуi художнi i об`iктивiзуi естетичнi цiнностi. Елементами естетичноi культури i художня самодiяльнiсть, народне мистецтво, фольклор, архiтектура, дизайн, художня лiтература i таке iнше. Естетичнi принципи, виробленi в дизайнi, поширюються на органiзацiю природного середовища, ландшафти якоi набувають i самостiйну естетичну цiннiсть, так виникаi логiчна естетика. Вченi О.О.Бiляiв, Н.РЖ.Киященко, Н.Л.Лейзеров зазначають, що естетична культура охоплюi й соцiальну сферу життiдiяльностi людей: культуру побуту, дозвiлля. Як бачимо, естетична культура характеризуi не тiльки суспiльство, а головне тАУ iндивiда. “Для того, щоб стати суб`iктом естетичноi культури, людина повинна оволодiти системою естетичних вiдносин i цiнностей, що склались” [56. тАУ С.170]. Як частина культури суспiльства естетична культура соцiально обумовлена й надiлена певною стiйкiстю традицiй i цiнностей. Естетична культура передбачаi звернення мистецтва до iнтересiв i потреб народу, забезпечення державою умов для вiльноi художньоi творчостi кожнiй людинi, для всебiчного залучення в рiзнi види естетичноi дiяльностi, перетворення цiнностей свiтовоi художньоi культури в духовний здобуток народу.

Останнiм часом у фiлософськiй лiтературi поняття “естетична культура” утвердилось як загальна характеристика рiвня засвоiння й перетворення свiту й самоi людини за законами краси. Вона органiчно включаi в себе як всi елементи естетичного духовного споглядання, так i всi здiбностi естетичноi творчостi. В загальному виглядi визначаючи естетичну культуру, можна погодитись з фiлософом М.С.Каганом, який розглядаi ii як систему “засобiв i продуктiв, за допомогою яких людина естетично опановуi свiт” [12. тАУ С.18].

Естетичне опанування свiту об`iднуi в своiму змiстi такi тiсно пов`язанi процеси , як його сприйняття, духовна переробка й практичне перетворення у вiдповiдностi з потребами суб`iкта. Виходячи з цього, ми будемо розглядати естетичну культуру особистостi як органiчну iднiсть розвитку естетичноi свiдомостi людини i ii здiбностей до естетичноi творчостi в рiзноманiтних видах життiдiяльностi. Таким чином, структуру естетичноi культури складаi естетична свiдомiсть i естетичнi здiбностi до творчостi.

Розвинена естетична свiдомiсть особистостi включаi в себе перш за все розвинену естетичну чуттiвiсть (естетичне сприйняття, емоцii, переживання, почуття i чуттiва частина естетичного смаку) i естетично розвинений розум, або iнтелект (рацiональна частина естетичного смаку, естетичний iдеал, естетичнi потреби, погляди, переконання).

Досвiд наукових пошукiв О.В.Гулиги, котрi висловленi в його працi “Принципи естетики”, свiдчить, що естетичне сприйняття розвиваiться успiшно, коли здiйснюiться систематичне спiлкування з творами мистецтва. В процесi естетичного сприйняття нерiдко виникають судження про побачене i почуте. Естетичнi судження пов`язанi з генетичною оцiнкою всього твору, його змiсту, втiлення в художнiх образах. Естетичнi судження фiксують в словах те, що являiться джерелом i суттю естетичних переживань. В естетичному сприйманнi твору мистецтва визначаiться двi властивостi:

1. безпосереднiсть естетичного сприймання;

2. його цiлiснiсть.

Безпосереднiсть тАУ важлива якiсть повноцiнного естетичного сприймання. Адже саме наочне, чуттiве, образне вираження iдеi у словах, у звуках, кольорах складаi специфiку мистецтва в порiвняннi з науковим пiзнанням.

Пiд цiлiснiстю сприймання твору розумiють осягнення його як iдностi. Людина, що сприймаi художнiй твiр, повинна вмiти завжди вiдчувати у творi iдину лiнiю розвитку, яка втiлюi iдейний зв`язок окремих частин, епiзодiв подiй. Естетичне сприймання учнiв розвиваiться по мiрi зростання його загальноi культури, розширення кола знань в культурi, науцi, лiтератури, мистецтвi. Для естетичного сприймання маi значення i розумове зростання школяра, його навички аналiзу, синтезу, порiвняння.

Безпосереднiсть естетичного сприйняття тiсно пов`язана з чуттiвiстю людини.

Розвинена естетична чуттiвiсть забезпечуi людинi можливiсть чуттiво пiзнавати, засвоювати такi життiво важливi для неi властивостi предметiв, в яких iх суть виражаiться з найбiльшою повнотою, впорядкованiстю, органiзованiстю, тобто забезпечуi можливiсть пiзнання i оцiнки предмета одночасно. Причому таке чуттiве пiзнання-оцiнка здiйснюiться незалежно вiд безпосереднiх утилiтарних цiлей. Як правило, такого роду естетичне опанування свiту здiйснюiться на стадii споглядання активностi особистостi, чуттiвого його сприйняття.

Тонкiсть почуттiв, переживань, емоцiйно-естетичного ставлення до оточуючого свiту i до самого себе залежить вiд культури почуттiв i сприйняття. Чим тоншi почуття i сприйняття, чим бiльше бачить i чуi людина в оточуючому свiтi вiдтiнкiв, тонiв, напiвтонiв, тим глибше виражаiться емоцiйна оцiнка фактiв, предметiв, явищ, подiй, тим ширший емоцiйний дiапазон, який характеризуi духовну культуру людини [44. тАУ С. 48].

Аналiз життiвих ситуацiй свiдчить про те, що одна i та ж подiя одну людину вимушуi хвилюватись, переживати естетичну насолоду, а й iншу залишаi байдужою, не викликаi нiяких емоцiй. Що ж це таке тАУ емоцii?

Емоцiйна сфера як складне i багатогранне явище вивчаiться в психологii з рiзних сторiн, проблематика дослiджень досить широка. Питання про виникнення i функцii емоцiй вивчались У.Джемсом, Ж.П.Сартром, П.К.Анохiним, П.В.Симоновим, П.В.Якобсоном та iн. Наприклад О.С.Никифоров розглядаi емоцii, як “узагальненi чуттiвi реакцii, що виникають у вiдповiдь на рiзноманiтнi за характером екзогеннi (тi, що виходять iз власних органiв i тканин) сигнали, що обов`язково спричиняють певнi змiни в фiзiологiчному станi органiзму” [27. тАУ С.10].

К.К.Платонов на вiдмiну вiд попереднього визначення, вважаi, що емоцii вiдбивають певнi об`iктивнi вiдносини мiж предметами i явищами реального життя та потребами людини i тому в свiдомостi вони викликають не образ предмета, а переживання.

П.В.Симонов вiдносить емоцii до людських потреб. Вiн вважаi, що емоцii тАУ це вiдображення мозком людини i тварини якоiсь актуальноi потреби людини (ii якостi й величини) i вiрогiдностi (можливостi) ii задоволення, яку мозок оцiнюi на основi людського i ранiше набутого iндивiдуального досвiду [41. - С.179].

Аналiз психологiчноi лiтератури дозволяi говорити про те, що ряд вчених не розрiзняють специфiки емоцiй i почуттiв, тому визначають iх як синонiми. Емоцiями або почуттями називаються своiрiднi переживання, що вiдтворюють ставлення людини до предметiв оточуючого свiту (Н.Д.Левiтов), переживанням людиною свого ставлення до дiйсностi (Т.РЖ.РДготов), психiчнi стани, що вiдображають суб`iктивнi вiдношення iндивiду до оточуючого середовища i самого себе (В.Я.Семке).

Останнiм часом психологи виступають проти ототожнення емоцiй з почуттями i дотримуються думки про те, що емоцii тАУ поняття, ближче до потреб, а почуття - ближче до переживань. Ми дотримуiмося думки К.К.Платонова про те, що почуття - складна форма вiдображення, властива тiльки людинi, узагальнююча емоцiйне вiдображення й поняття. Вони вiдображають ставлення предметiв i явищ до вищих потреб i стимулiв дiяльностi людини як особистостi. Почуття, до структури яких входять i емоцii, i поняття, соцiально зумовленi й iсторично сформованi. Вони вiдображають певнi суспiльнi вiдносини i тому загальнi для всiх видiв дiяльностi, в тому числi й естетичноi. До них належать: радiсть вiд дiяльностi, любов до неi, задоволення, естетичний iнтерес i т. iн. [34. тАУ С.111].

Якщо емоцii регулюють взаiмовiдносини людини як органiзму з середовищем, то почуття регулюють ii вiдносини як особистостi з iншими людьми, з суспiльством.

На думку К.К.Платонова, почуття подiляються на моральнi, iнтелектуальнi або пiзнавальнi й естетичнi. Пiзнавальнi почуття виражаються в допитливостi i цiкавостi, подивi й ваганнi, впевненостi й сумнiвах, в зацiкавленостi новим i боязнi його.

Естетичнi почуття тАУ це почуття краси або, навпаки, потворного, брутального; почуття величi або низостi, непристойностi; почуття трагiчного i комiчного. Естетичнi почуття тiсно пов`язанi з моральними (ставлення однiii людини до iнших людей, до справи, до дiяльностi, до себе, патрiотизм, вiра та iн.)

За впливом на життiдiяльнiсть всi емоцii подiляються на двi групи:

• стенiчнi, що пiдвищують життiдiяльнiсть органiзму i дiiздатнiсть людини;

• астенiчнi, що знижують дiiздатнiсть людини.

Добре органiзованим навчальним заняттям притаманнi стенiчнi емоцii, але в певних умовах i в окремих учнiв можуть виявлятись i астенiчнi емоцii. Емоцiйний тонус i переважання стенiчних або астенiчних емоцiй може закономiрно виявлятися в учнiв в найрiзноманiтнiших видах дiяльностi, iнодi перетворюючись в iх особистiсну й характерологiчну рису.

Слiд розрiзняти три пари найбiльш простих емоцiйних переживань: задоволення тАУ невдоволення; напруга тАУ вирiшення; збудження тАУ заспокоiння.

Емоцii задоволення або невдоволення бiологiчно розвивались як вiдображення зв`язку органiзму з зовнiшнiм середовищем i встановленням в процесi цього зв`язку вимог, якi людина ставить до оточуючого середовища. В основi найпростiших емоцiй лежать безумовнi рефлекси. Бiльш складнi переживання “приiмного” i “неприiмного” розвиваються у людини по принципу умовних рефлексiв, як почуття. Емоцii задоволення i невдоволення, що супроводжують виконання будь-яких дiй, вiдiграють основну роль у перетвореннi iх в звичку.

Звичайно, в жодному з переживань учнiв не доводиться зустрiчатись тiльки з однiiю iз зазначених емоцiй, але бачити iх дуже корисно для розумiння емоцiйного життя учнiв. Педагогiчна робота повинна проводитись в напрямку формування вищих позитивних моральних, пiзнавальних i естетичних почуттiв i витiснення ними негативних. Чим змiстовнiше наше естетичне сприймання, тим змiстовнiше й почуття, що його супроводжуi.

Якщо витвiр мистецтва звинувачуi, висмiюi зле, вiдстале в життi, що викликаi вiдразу, воно може викликати естетичну насолоду вiд яскравостi й майстерностi художнього звинувачення.

Емоцiйний вiдгук на витвiр мистецтва завжди своiрiдно забарвлений. При сприйманнi твору мистецтва тАУ радiсть, обурення, сум (за героiв), ненависть (до злодiя), глибоке хвилювання з приводу подiй, що стались, потрясiння з приводу трагiчноi розв`язки обов`язково пов`язанi зi своiрiдною художньою радiстю вiд глибокого втiлення в досконалiй формi близькоi й важливоi iдеi.

Таким чином, естетична насолода, що виникаi в зв`язку з досконалiстю художнього образу, тобто iдностi iдеi й ii втiлення тАУ обов`язкова умова естетичного сприймання.

Рацiональна частина естетичноi свiдомостi особистостi дозволяi людинi iнтелектуально пояснити й обТСрунтувати своi чуттiве сприймання свiту, дати йому оцiнку, виробити iдеальний теоретичний образ сприйнятого об`iкту. Найбiльш повно i специфiчно ця частина естетичноi свiдомостi виявляiться в умiннi визначати закономiрний зв`язок кiлькiсних i якiсних сторiн предметiв i явищ. Причому суспiльна практика сама виступаi важливим джерелом мислення, всiii пiзнавальноi дiяльностi людини, основним критерiiм ii iстинностi. Розумна людина тАУ це людина, яка вмii думати, розмiрковувати, самостiйно робити висновки про речi, людей, подii, факти з точки зору вищих норм i критерiiв людськоi духовноi культури, виявляти “силу судження”, - за словами РЖммануiла Канта.

Для того, щоб жити, люди повиннi задовольняти рiзноманiтнi потреби. “Потреба тАУ це необхiднiсть людини в певних умовах життя i розвитку” [28. тАУ С. 81]. Психолог В.В.Богословський стверджуi, що почуття пiдштовхують людину до активностi. Щоб жити люди створюють i розвивають матерiальнi й духовнi цiнностi. Потреби впливають на переживання, мислення й волю людини. В зв`язку з задоволенням чи незадоволенням потреб, в залежностi вiд способiв i засобiв iх задоволення людина переживаi емоцii напруженостi або заспокоiностi, задоволення чи невдоволення.

Потреби тАУ основна збуджуюча сила пiзнавальноi та практичноi дiяльностi людини. Згрупувавши потреби, можна видiлити матерiальнi, духовнi й суспiльнi потреби. В основi такоi класифiкацii тАУ принцип спрямованостi особистостi на той чи iнший об`iкт.

Духовнi потреби тАУ специфiчно людськi потреби. До них належать потреби в пiзнаннi й естетичнiй насолодi. Потреби в пiзнаннi бувають загальнi (пiзнання свiту як цiлого) й приватнi (пристрасть до пiзнання специфiчних явищ дiйсностi). На основi потреби в пiзнаннi утворюiться самостiйна потреба в творчостi. В цьому випадку пiзнання стаi не метою, а засобом задоволення потреби в творчостi.

Потреба в естетичнiй насолодi посiдаi в життi людини значне мiсце. Дякуючи iй людина прагне зробити працю, вiдпочинок, своi життя красивим. Милування естетичними цiнностями в дiйсностi i мистецтвi облагороджуi особистiсть, пiдносить ii. Це милування може перерости в потребу художньоi творчостi: тодi людина не тiльки оволодiваi готовими естетичними цiнностями, а й створюi iх за законами мистецтва. “РЖ духовнi, i бiологiчнi потреби мають як мiнiмальний, життiво необхiдний для людини рiвень вдоволення, так i бiльш високий, життiво не необхiдний, наприклад “естетичнi” рiвнi. Останнi i розкошем для людини, вони виникають лише при наявностi сприятливих умов життя” [49. тАУ С.33].

Причетнiсть людини до вдоволення своiх естетичних потреб збагачуi ii iндивiдуальне життя, а завдання школи тАУ формування цих потреб. Найвища естетична цiннiсть тАУ краса тАУ це максимальна вiдповiднiсть предмета людськоi потреби в досконалостi. Деякi вченi естетичнi потреби, так само, як i смаки, судження, погляди, естетичну оцiнку включають до змiсту естетичного почуття [7. тАУ С.31]. Бiльшiсть же естетичне почуття вважають реакцiiю людини на естетичнi властивостi предметiв дiйсностi i явища мистецтва; естетичний смак тАУ як конкретне вираження естетичного почуття в оцiнцi естетичних явищ дiйсностi i мистецтва; погляди тАУ як прийнятi людиною достовiрнi iдеi, знання, теоретичнi концепцii й припущення. Вони слугують естетичним орiiнтиром в поведiнцi, дiяльностi, вiдносинах. “Переконання тАУ якiсно вищий рiвень поглядiв. Це такi знання, iдеi, концепцii, теорii, гiпотези, в якi людина вiрить, як в iстину. Вона вважаi реалiзацiю iх в життi необхiдною i тому емоцiйно обстоюi iх, готовий задля них постраждати, прагне захопити ними iнших людей, робить вольовi зусилля i практичнi дii з метою iх здiйснення. Органiчною властивiстю переконань i почуття. Вiдстоювання, захист, втiлення переконань в життя тiсно пов`язанi з емоцiйними переживаннями людини” [23. тАУ С.118]. Естетичнi погляди виражаються в естетичних смаках i судженнях. Власне, судження i i конкретним та прямим вираженням цих поглядiв. В естетичних поглядах тАУ передових чи вiдсталих, науково обТСрунтованих чи нi, неминуче присутнi усвiдомлене розумiння того, що людина вважаi прекрасним чи потворним, естетично досконалим чи вульгарним. Однак усвiдомленiсть i логiчно-аналiтична структура естетичних суджень не i iх iдиною ознакою. На вiдмiну вiд естетичних смакiв, вони i елементами свiтогляду людини.

Творчий характер естетичного почуття людини проявляiться як в матерiально-виробничiй дiяльностi, так i в iдеальнiй, уявнiй формi - в ii естетичних iдеалах. Наявнiсть останнiх свiдчить про досить високий розвиток естетичного почуття, уявлень i фантазii людини, про ii певний досвiд у розумiннi предметного свiту, людей, iх поведiнки, взаiмовiдносин мiж iндивiдами, а також мiж ними i суспiльством в цiлому.

В iдеалах людини знаходять найбiльш завершене з точки зору конкретноi особи вираження ii iнтересiв, мети ii розумiння прекрасного. Естетичний iдеал тАУ частина загальнокультурного iдеалу, соцiального, морального й пiзнавального. РЖстина, добро, краса тАУ три складовi iдеалу. В усi вiки в цих словах втiлювалось уявлення про вищi духовнi цiнностi.

РЖстина тАУ це правильне знання, вiдповiднiсть поняття предмету. Теоретико-пiзнавальне розумiння iстини доповнюiться практично-предметним. Предметна iстина тАУ втiлене благо. РЖстину слiд не тiльки побачити, а й здiйснити. Людинi потрiбна не тiльки соцiальна програма, а й iдеал, особистий, повсякденний, щось непорушне, як закони моралi. Фундаментом для такого iдеалу можуть стати зразки людяностi, самовiдданостi.

Визначення поняття “iдеалу” подаi Н.РЖ.Кондаков, його погляди пiдтримують бiльшiсть вчених вчених-фiлософiв та психологiв i узагальнюi О.В.Гулига. По-перше, це високий зразок, висока мета. По-друге, iдеал тАУ досконалiсть, що виходить за межi реального. РЖдеалiзувати тАУ значить представити щось краще, чим воно i насправдi [9. тАУ С.155].

РЖдеал трактуiться матерiалiзмом як висока програма реальноi суспiльноi дiяльностi (соцiальний iдеал), як високий зразок поведiнки (моральний iдеал) i як висока краса (естетичний iдеал). Разом з тим такий пiдхiд до iдеалу не зняв проблеми мрii i фантазii в iдеалi. У людини повинен бути особистий iдеал, щось високе, надземне, що кличе здiйнятись “вище сонця”, - яскравий вражаючий образ.

На думку О.В.Гулиги, в iдеалах людини знаходять найбiльш завершене з точки зору конкретноi особи вираження ii iнтересiв, мети, ii розумiння прекрасного. Слiд вiдзначити, що так, як пов`язане з добрим, так i моральний iдеал пов`язаний з естетичним. Однак, говорячи про естетично досконале, слiд пiдкреслити те, що вiдповiдаi нашим уявленням про прекрасне. Моральне захоплення iнодi викликають i люди, якi зовсiм не вiдповiдають нашим естетичним уподобанням, - це загальновiдомi речi. РЖ хоч такi люди також можуть подобатись, але не з точки зору iдеалу про прекрасне. Ми не вiдмовимо у наших найщирiших симпатiях добрим i самовiдданим людям, коли вони не мають достатньоi освiти, не розвинутi фiзично, але ми iх не обираiмо за зразок естетично прекрасного. В пошуках особистого iдеалу ми звертаiмось до iсторii, до iсторii культури. Але в цьому пошуку найбiльша духовна мiць лiтератури, а лiтературнi образи стають моральними й естетичними iдеалами.

Про естетичну вихованiсть особистостi крiм естетичноi свiдомостi й естетичного iнтелекту свiдчать також естетичнi здiбностi. В психологii поки ще немаi iдиного розумiння здiбностей. Але найчастiше iх визначають як синтез властивостей особистостi, що вiдповiдаi вимогам дiяльностi й забезпечуi досягнення в нiй (С.Л.Рубiнштейн, Б.Г.Ананьiв, В.М.Мясищев, О.Г.Ковальов, Г.С.Костюк та iн.).

К.К.Платонов у своiх наукових працях вiдзначаi, що за своiю структурою здiбностi бувають простими, елементарними i складними. Здiбностi проявляються, формуються й розвиваються тiльки у вiдповiднiй дiяльностi. Специфiка дiяльностi визначаi, якi властивостi необхiднi для ii опанування й успiшного виконання. Крiм того розрiзняють здiбностi спецiальнi (наприклад до музики чи лiтератури) i загальнi. Серед загальних здiбностей називають найчастiше форми вiдображення або розумовi здiбностi (сприймання, мислення, фантазiя, пам`ять, воля i т. iн.), що виявляються у всiх видах людськоi дiяльностi. К.К.Платонов вiдносить сюди моральну i правову здiбнiсть, а також здiбнiсть до мистецтва. Але якщо зробити уточнення, то слiд розглядати мистецтво, як вид естетичноi дiяльностi, а здiбностi до мистецтва в такому випадку тАУ це естетичнi здiбностi [34. тАУ С.125-127].

А.Б.Щербо, Д.Н.Джола вважають, що естетичне виховання повинне сприяти формуванню у людини такого пiдходу до свiту, який передбачаi потребу в удосконаленнi всього життiвого середовища. Таке ставлення виявляiться в процесах естетичного сприймання, оцiнки, естетичноi дiяльностi. Значить, якщо розглядати психолого-педагогiчному аспектi тi внутрiшнi умови або можливостi особистостi, якi забезпечують установлення естетичного ставлення ii до свiту, мова повинна йти про здiбностi до естетичного сприймання, оцiнки й естетичноi дiяльностi. Саме вони можуть розглядатись як складовi елементи складноi естетичноi здiбностi.

Кожна з перелiчених здiбностей вiдiграi особливу роль в структурi загальноi естетичноi здiбностi. Адже естетичним сприйманням постачаiться “матерiал” для естетичноi оцiнки; оцiночна здiбнiсть забезпечуi зiставлення сприйнятого з естетичною потребою; дякуючи творчiй здiбностi вiдбуваiться матерiалiзацiя, предметне вивчення естетичного ставлення, естетичне вдосконалення людського свiту.

Складовими частинами здiбностi до естетичного сприймання виступають такi властивостi особистостi, як зацiкавленiсть, допитливiсть, витримка, терпiння i т. iн. Вони сприяють формуванню умiння бачити, чути, спостерiгати.

Як бачимо, здатнiсть естетичного сприймання даi змогу людинi, не вiдриваючись вiд конкретно-чуттiвих особливостей предмета спiвставити iх з розумiнням його змiсту i створити в своiй свiдомостi найбiльш повний, цiлiсний образ предмета.

Естетичне ставлення до свiту передбачаi певне ставлення сприйнятих явищ до людськоi потреби в досконалостi iншими словами тАУ оцiнку iх як прекрасних або потворних, пiднесених або комiчних. Таким чином виникають певнi норми уявлення про iснуючi позитивно цiннi явища. Естетичнi норми тАУ образи, в яких узагальненi характернi ознаки потрiбноi людям досконалостi. В цих образах тАУ критерii досконалостi найбiльш характернi, типовi. Так, еталон (символ) рiвноi, чистоi поверхнi тАУ скло, дзеркало; критерiй легкостi тАУ пушинка; образ “ракета” сьогоднi втiлюi в собi критерiй швидкостi й потужностi руху. Окремi критерii можуть творчо синтезуватись в складнi еталоннi образи-стереотипи. Наприклад, образ “червона калина” iснуi в свiдомостi людей у виглядi асоцiацiй: як символ Украiни, як мамина хата, обсаджена калиновими кущами, i гарна дiвчина, як калина. Здiйснений нами цiлеспрямований аналiз спецiальноi науковоi лiтератури, дозволяi зробити висновок, що вся сукупнiсть, система естетичних критерiiв, нормативiв складаi змiст естетичного смаку особистостi. Як полiтична позицiя, як совiсть в моралi, смак тАУ суб'iктивна естетична позицiя особистостi. В формуваннi естетичного смаку велику роль вiдiграють здiбностi уявлення (репродуктивного i творчого), здатнiсть мислити, усвiдомлювати свiй i чужий досвiд.

Таким чином, ведучою властивiстю в оцiночних здiбностях являiться образне мислення, оперування образами сприймання i естетичними уявленнями, зразками. Результат оцiночного процесу вiдображаiться в естетичних почуттях i судженнях. Емоцiйна оцiнка може стимулювати людину до активноi дiяльностi: зберегти, передати iншим те, вiд чого вона отримала естетичну насолоду, запобiгти трагедii, змiнити те, що не задовольняi. Зрозумiло, що естетична дiяльнiсть не може iснувати окремо вiд iнших видiв дiяльностi. Тому, коли людина дii в будь-якiй сферi дiяльностi, вона прагне щось покращити, керуючись своiми уявленнями й судженнями про красу, при чому мета дiяльностi не вiдкидаiться, а поiднуiться з естетичною метою. В моральнiй сферi естетично-оцiночне ставлення до своii й чужоi поведiнки може продовжуватись в свiдомому прагненнi чинити красиво. РЖншими словами, естетична дiяльнiсть тут полягаi в пошуку оптимальноi внутрiшньоi i зовнiшньоi форм високоморального вчинку. Найбiльш специфiчна форма естетичноi дiяльностi тАУ художня творчiсть, а найбiльш високий рiвень естетичних здiбностей тАУ творчi здiбностi, здiбностi до створення чогось нового, незвичайного.

В результатi представленого вище етапу теоретичного дослiдження, аналiзу, поширених в науковiй теорii пiдходiв до аналiзу поняття “естетична культура особистостi”, ми маiмо можливiсть зробити такi узагальнення:

Таблиця 1.1

Критерii та показники естетичноi культури

Оскiльки, завдання нашоi роботи не обмежуються теоретичним аналiзом понять i явищ, а передбачають практичну реалiзацiю змiсту естетичного виховання, то ми усвiдомлюiмо необхiднiсть визначення рiвнiв сформованостi естетичноi культури особистостi.

Таблиця 1.2

Рiвнi сформованостi естетичноi культури особистостi

Таким чином, проведена нами робота забезпечила теоретичне обТСрунтування оцiночноi системи, без якоi неможливо було б проведення практичного дослiдження.

Однак, перш нiж вдатися до цього, нам необхiдно визначити сукупнiсть шляхiв i методiв пiдвищення ефективностi роботи з естетичного виховання, якi вже утвердилися у практицi i стали надбанням науковоi теорii. Саме цьому й буде присвячено наш наступний етап дослiдження.

2. Шляхи та методи пiдвищення ефективностi роботи з естетичного виховання учнiв

Формування естетичноi культури - це процес цiлеспрямованого розвитку здатностi особистостi до повноцiнного сприйняття i правильного розумiння прекрасного у мистецтвi й дiйсностi [30. тАУ С.263]. Вiн передбачаi вироблення системи художнiх уявлень, поглядiв i переконань, забезпечуi задоволення вiд того, що i дiйсно естетично цiнним. Одночасно з цим у школярiв виховуiться прагнення й умiння вносити елементи прекрасного в усi сторони буття, боротись проти всього потворного, низького, а також готовнiсть до посильного виявлення себе у мистецтвi.

Естетична культура формуiться у процесi естетичного виховання, що i складовою частиною виховного процесу i представлене системою заходiв, спрямованих на вироблення i вдосконалення у людини здатностi естетично сприймати, правильно розумiти, оцiнювати i створювати прекрасне та високе у життi i у мистецтвi.

Саме поняття “естетичне виховання” i багатогранним. На думку багатьох вчених, зокрема Кучерука Д.Ю., Левчука Л.Т., Русина М.Ю., поняття “естетичне виховання”, що склалося на сьогоднi, мiстить безлiч протирiч. Воно i багатоструктурним у своiму внутрiшньому змiстi. По-перше, естетичне виховання, як поняття вiдбиваi своiрiдний аспект усiх iнших видiв виховання. По-друге, у його змiст включаiться спорiдненi поняття (художнi виховання; естетична i художня освiта та iн.). Розбiжностi у поглядах вчених полягають у тому, що вище названi автори вважають, що у ролi кiнцевого результату естетичного виховання маi бути естетична культура у всiй ii багатоаспектностi. РЖншi вченi перевагу вiддають формуванню естетичного ставлення особистостi до свiту. Ми дотримуiмося того, що кiнцева мета естетичного виховання тАУ формування естетичноi культури. У своiх працях педагог i психолог Шевченко Г.П. пiдкреслюi, що естетичне виховання слiд розглядати комплексно, бо воно i частиною морального. трудового, розумового, фiзичного виховання. Естетичне виховання маi вести за собою естетичний розвиток тАУ результат цiлеспрямованого естетичного впливу на школяра, що здiйснюiться рiзними шляхами тАУ iднiстю процесiв навчання i виховання, самовиховання, навчальноi, позакласноi i позашкiльноi роботи; iднiстю дiй школи, сiм`i та культурних закладiв.

Проблемам естетичного виховання, пошуку його вдосконалення присвяченi роботи таких педагогiв, як В.М. Шацькоi, Б.Т.Лiхачова, О.В.Гулиги, К.В.Гавриловця, М.В.Гончаренка, М.П.Капустiна, А.Б.Щербо та Д.М.Джола. На iх думку, iснуi багато шляхiв естетичного виховання, але найефективнiший тАУ це мистецтво. У своiй працi “Проблеми виховання” педагог М.В.Гончаренко зазначаi, що знання мистецтва, його iсторii, культури рiзних часiв, епох тАУ це той шлях, який веде вглиб, зближуi сучасне й минуле, даi ключi для роздумiв, для розумiння краси i принадностi, художньоi спадщини [7. тАУ С.111]. Цiннiсть мистецтва у тому i полягаi, що воно часто зображаi тi стор

Вместе с этим смотрят:

Methods of teaching speech

Modern technologies in teaching FLT

University of Cambridge

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському