Форми i методи професiйноi пiдготовки майбутнього вчителя

Вступ. Святе слово тАУ вчитель. Визначення вiку педагогiчноi професii, ii складнiсть.

РЖ. Теоретична частина. Складовi частини професiограми вчителя. Змiст моделi педагога.

Вз1.1. Функцii та вимоги до вчителя, якi зумовленi iх змiстом.

Вз1.2. Педагог демократичноi школи.

Вз1.3. Гуманiстична спрямованiсть вчителя.

Вз1.4. Педагогiчна i гуманiтарна культура.

Вз1.5. Професiйно значимi особистiснi якостi.

Вз1.6. Професiйна та соцiальна компетентнiсть.

Вз1.7. Узагальнена модель вчителя.

Вз1.8. Вислови видатних людей про педагогiчну професiю.

РЖРЖ. Практична частина. Оцiнка запропонованоi моделi педагога учасниками педагогiчного процесу (учнями та вчителями).

РЖРЖРЖ. Теоретична частина. Форми i методи професiйноi пiдготовки майбутнього вчителя.

Вз3.1. Цiльовi компоненти роздiлiв педагогiчноi науки.

Вз3.2. Форми i методи професiйноi пiдготовки майбутнього вчителя.

Вз3.3. Конкретнi методи, якi застосовуються при вивченнi певного роздiлу педагогiки.

Висновки. Основнi проблеми з якими зустрiчатимуться вчителi у цьому тисячолiттi.

Педагогiчна професiя тАУ одна iз найдавнiших. Виникла вона на раннiх етапах розвитку людства у звтАЩязку з потребою передавати пiдростаючому поколiнню набутий досвiд, видiлившись згодом в окрему галузь. На перших порах повиннi були передаватись знання i навички володiння знаряддями працi, зброiю тощо. Цi обовтАЩязки у багатьох народiв покладались на жерцiв, а в Давнiй Грецii навчанням займались вiльнонайманi особи тАУ вчителi. Незабаром виповниться 2 тисячолiття вiд тодi, як римський iмператор i сенат (у РЖ ст. до н.е.) почали видавати платню першому тАЬштатномутАЭ вчителевi ораторiв Марку Фабiю Квiнтiлiану, що засвiдчило появу вчительськоi професii. Сучаснi вимоги до педагога висвiтленi у законi тАЬПро загальну середню освiтутАЭ: тАЬПедагогiчним працiвником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка маi вiдповiдну педагогiчну освiту, належний рiвень професiйноi пiдготовки, здiйснюi педагогiчну дiяльнiсть, забезпечуi результативнiсть та якiсть своii роботи, фiзичний та психiчний стан здоровтАЩя якоi дозволяi виконувати професiйнi обовтАЩязки в навчальних закладах середньоi освiтитАЭ

З моменту виникнення педагогiчноi професii за вчителем закрiпилась передусiм виховна функцiя. Учитель тАУ це вихователь, наставник. У цьому його громадське, людське призначення. Тому виховна робота i педагогiчною дiяльнiстю, спрямованою на розвтАЩязання завдань всебiчного гармонiйного розвитку особистостi шляхом органiзацii виховного середовища i управляння рiзноманiтними видами дiяльностi вихованцiв. Ускладнення процесiв суспiльного виробництва. Розвиток способiв пiзнання i бурхливе зростання наукових знань у суспiльствi спричинили потребу у спецiальнiй передачi знань, умiнь, навичок. У звтАЩязку з цим iз галузi тАЬчистоготАЭ виховання в педагогiчнiй професii видiлилась самостiйна функцiя тАУ навчальна. Викладанням став вид виховноi дiяльностi, здебiльшого спрямований на управлiння пiзнавальною дiяльнiстю учнiв. тАЬНавчання, що виховуiтАЭ i тАЬвиховання, що навчаiтАЭ (А.Дiстервег) воiдино злитi у цiлiсному педагогiчному процесi, який маi мiсце у дiяльностi педагога будь-якоi спецiальностi.

Вчитель тАУ святе слово. РЖ цим добрим словом ти завжди згадуiш вчителiв, якi допомогли тобi стати людиною. Сiячi розумного, доброго та вiчного тАУ говорять про вчителiв. Вiд них тАУ все найкраще в людинi. Про авторитетну людину (спецiалiста) завжди говорять, що в неi були хорошi вчителi i звiдси пiшло прислiвтАЩя тАЬдерево та вчитель пiзнаються по плодутАЭ.

Суттiва особливiсть педагогiчноi працi тАУ вона з початку i до кiнця i процесом взаiмодii людей. Це посилюi роль особистiсних взаiмин у педагогiчнiй працi: пiдкреслюi важливiсть моральних аспектiв. Специфiчним i i результат педагогiчноi дiяльностi тАУ людина, яка оволодiла певною частиною суспiльноi культури, здатна до соцiального саморозвитку i виконання певних соцiальних ролей у суспiльствi.

Вчителями в широкому розумiннi слова називають тих, хто озброюi молоде поколiння знаннями, умiннями, навичками. У вузькому значеннi слово вчитель тАУ це людина, яка одержала спецiальну пiдготовку i займаiться навчанням i вихованням учнiв у загальноосвiтнiй школi. Ця професiя захоплююча, творча; для людини, що ii обрала, вона i джерелом постiйного зростання i вдосконалення, це велика праця душi.

Предмет моii роботи можна визначити так: професiйна пiдготовка майбутнього вчителя, а обтАЩiктом дослiдження i тАУ форми i методи професiйноi пiдготовки майбутнього вчителя, тобто яким вiн маi бути, якi вимоги повинен задовольняти, якi функцii виконувати, щоб бути насправдi тАЬсупертАЭ вчителем. В своiй роботi я спробую побудувати модель майбутнього вчителя, i, ознайомившись iз нею, можна буде зробити висновок наскiльки нелегкою i праця вчителя, i як важко бути тАЬвчителем, на якого чекаютьтАЭ. Також моя робота присвячена опису методiв та форм, за допомогою яких готують вчителiв у вищих навчальних закладах.

Вища педагогiчна освiта будуiться на засадах професiограми вчителя середньоi загальноосвiтньоi школи (назви ii можуть змiнюватись тАУ квалiфiкацiйна карта, атлас). Професiограма i своiрiдним паспортом, який мiстить сукупнiсть особистiсних якостей, педагогiчних i спецiальних знань i умiнь, необхiдних для вчителя. Саме на базi цього документа складають навчальнi плани, за якими визначають кiлькiсть i диференцiацiю навчального часу попредметно, вимоги до знань, умiнь i навичок майбутнього педагога, закладенi у програмах i пiдручниках. Професiограми тАУ система вимог, якi ставить професiя до людини. У професiограмi вiдбитi морально-психологiчнi риси, якi i необхiдними для майбутньоi навчальноi i виховноi роботи з дiтьми i якi слiд розвивати в процесi самовиховання i виховання у стiнах вузу.

Перш за все давайте розглянемо функцii вчителя i тi вимоги до нього, якi зумовленi iх змiстом. Дослiдження багатьох учених (Н.В.Кузьмiна, В.О.Сластьонiн, А.РЖ.Щербаков та iн.) переконливо доводять, що в навчально-виховному процесi виявляють себе такi взаiмоповтАЩязанi функцii (види дiяльностi) вчителя:

а) дiагностична;

б) орiiнтацiйно-прогностична;

в) конструктивно-проектувальна;

г) органiзаторська;

д) iнформацiйно-пояснювальна;

i) комунiкативно-стимуляцiйна;

ж) аналiтико-оцiнна;

з) дослiдницько-творча.

Дiагностична функцiя (вiд гр. diagnosis - розпiзнавання, виВнбачення) педагогiчноi дiяльностi пов'язана з розпiзнаванням i вивченням iстотних ознак освiченостi, iх комбiнування, форм вираження як реалiзованих цiлей освiти. Оцiнка знань, умiнь, навичок, вихованостi, розвитку учня даi змогу глибше вивчити протiкання навчально-виховного процесу, встановити причини, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня розвитку рис i якостей особистостi; визначити фактори, якi сприяють успiшному здiйсненню цiлей освiти. Дiагностика можлива за умови спостережливостi педагога, за наявностi умiння "вимiрювати" знання, умiння, навички, вихованiсть i розвиток учня, правильно дiагностувати педагогiчнi явища.

Орiiнтацiйно-прогностична функцiя. Управлiння педагогiчВнним процесом передбачаi орiiнтацiю на чiтко представлений у свiдомостi кiнцевий результат. Знання сутi i логiки педагогiчВнного процесу, закономiрностей вiкового та iндивiдуального розвитку учнiв дозволяють прогнозувати (гр. prognosis - переВндбачення розвитку чогось, що базуiться на певних даних), як учнi сприйматимуть матерiал, перебуваючи пiд впливом житВнтiвих уявлень, який учнiвський досвiд буде сприяти глибшому проникненню в суть виучуваного явища; що саме учнi зрозуВнмiють неправильно. Педагогiчне прогнозування передбачаi таВнкож бачення тих якостей учнiв, якi можуть бути сформованi за певний промiжок часу.

Дана функцiя педагогiчноi дiяльностi вимагаi умiння педаВнгога прогнозувати розвиток особистостi - розвиток ii якостей, почуттiв, волi i поведiнки, враховувати можливi вiдхилення у розвитковi; прогнозувати хiд педагогiчного процесу: наслiдки застосування тих чи iнших форм, методiв, прийомiв i засобiв навчання та виховання.

Конструктивно-проектувальна функцiя дiяльностi вчителя органiчно пов'язана з орiiнтацiйно-прогностичною. РЗi суть у конструюваннi та проектуваннi змiсту навчально-виховноi роВнботи, в доборi способiв органiзацii дiяльностi учнiв, якi найповнiше реалiзують змiст i викликають захоплення учнiв спiльною дiяльнiстю. Вона вимагаi вiд педагога вмiнь переорiiнтовувати цiлi i змiст освiти та виховання на конкретнi педагогiчнi завВндання; враховувати потреби й iнтереси учнiв, можливостi маВнтерiальноi бази, власний досвiд та iнше; визначати основнi i другоряднi завдання на кожному етапi педагогiчного процесу;

добирати види дiяльностi, пiдпорядкованi визначеним завданВнням; планувати систему дiяльностi учнiв; планувати iндивiдуВнальну роботу з учнями з метою розвитку iх здiбностей, творчих сил i дарувань; вiдбирати змiст, обирати форми, методи i засоВнби педагогiчного процесу в iх оптимальному поiднаннi; плануВнвати систему прийомiв стимулювання активностi учнiв; плануВнвати способи створення особистiсно-розвивального середовиВнща.

Органiзаторська функцiя дiяльностi педагога потребуi умiнь залучати учнiв до рiзних видiв дiяльностi й органiзовуваВнти дiяльнiсть колективу. Для цього учителю, вихователю необВнхiдно вмiти розвивати в учнiв, вихованцiв стiйкий iнтерес до навчання, працi та iнших видiв дiяльностi, формувати потребу в знаннях, озброювати основами науковоi органiзацii навчальВнноi працi; органiзовувати соцiально-орiiнтованi етичнi, трудоВнвi, естетичнi, екологiчнi, спортивнi та iншi виховнi справи; розВнвивати в учнiв iнiцiативу планувати спiльну роботу, вмiти розВнподiляти доручення, проводити iнструктаж, координування спiльноi дiяльностi; створювати спецiальнi ситуацii для здiйсВннення вихованцями моральних вчинкiв.

РЖнформацiйно-пояснювальна функцiя дiяльностi вчителя спричинена базуванням навчання i виховання на iнформацiйВнних процесах. Оволодiння знаннями, свiтоглядними i моральВнно-етичними iдеями i найважливiшою умовою розвитку i форВнмування особистостi учня. Учитель у цьому випадку виступаi не лише органiзатором педагогiчного процесу, а й джерелом науковоi, свiтоглядноi i морально-етичноi iнформацii. Тому велике значення у професiйнiй пiдготовцi вчителя маi глибоке знання предмета, який вiн викладаi, науково-свiтоглядне переВнконання педагога. Вiд того, як сам учитель володii навчальним матерiалом, залежить якiсть його пояснення, глибина змiсту, логiка викладу, наповненiсть яскравими деталями i фактами. Ерудований учитель знаi найновiшi науковi iдеi i вмii доступВнно донести iх до учнiв.

Комунiкативно-стимуляцiйна функцiя педагогiчноi дiяльноВнстi пов'язана з великим впливом, що його здiйснюi на учнiв особистiсна чарiвнiсть учителя, його моральна культура, вмiнВння встановлювати i пiдтримувати доброзичливi вiдносини з учнями, власним прикладом пробуджувати iх до активноi навВнчально-пiзнавальноi, трудовоi та iнших видiв дiяльностi. Ця функцiя включаi прояв любовi до дiтей, теплоту i турботу про них, що в поiднаннi характеризуi стиль гуманних взаiмовiдноВнсин. Функцiя досить гостро ставить проблему професiйного росту вчителя, його сумлiнноi роботи над пiдвищенням свого наукового рiвня i набуттям рiвня моральноi досконалостi.

Аналiтико-оцiнна функцiя дiяльностi вчителя пов'язана з необхiднiстю аналiзувати результат навчально-виховного проВнцесу, виявляти в ньому позитивнi сторони i недолiки, порiвнюВнвати досягнутi результати з поставленими цiлями i завданнями, оцiнювати цi результати, вносити необхiднi корективи в педаВнгогiчний процес, вести пошуки шляхiв його вдосконалення, ширше використовувати передовий педагогiчний досвiд.

Дослiдно-творча функцiя педагогiчноi дiяльностi маi два рiВнвнi. Суть першого полягаi в творчому застосуваннi вiдомих педагогiчних i методичних iдей у конкретних умовах навчання i виховання. Другий рiвень пов'язаний з осмисленням i творВнчим розвитком того нового, що виходить за межi вiдомоi теорii, певною мiрою збагачуючи ii.

Такими i суть i система функцiй педагогiчноi дiяльностiтакомплекс умiнь учителя, зумовлений ними.

Професiйно обумовленi вимоги до вчителя в педагогiцi виражаються термiнами тАЬпрофесiйна придатнiстьтАЭ i тАЬпрофесiйна готовнiстьтАЭ. Пiд професiйною придатнiстю розумiють сукупнiсть психiчних i психофiзiологiчних особливостей людини, якi необхiднi для досягнення успiху в обранiй професii. Пiд професiйною готовнiстю тАУ психологiчну, психофiзiологiчну, фiзичну готовнiсть (тобто професiйну придатнiсть) та науково-теоретичну i практичну пiдготовку педагога.

Провiдне мiсце в професiограмi вчителя посiдаi спрямованiсть його особистостi. Спрямованiсть особистостi педагога тАУ це мотивацiйна зумовленiсть його дiй, вчинкiв, усiii поведiнки конкретними життiвими цiлями, джерелом яких i потреби, суспiльнi вимоги i под. Н.В. Кузьмiна видiляi три основнi типи спрямованостi, якi визначають характер педагогiчноi дiяльностi вчителя. Дiйсно педагогiчна спрямованiсть особистостi тАУ це стiйка мотивацiя формування особистостi учнi ii всебiчного гармонiйного розвитку. Саме ця спрямованiсть вважаiться гуманiстичною. Гуманiстична спрямованiсть особистостi вчителя означаi ставлення до дитини як до найвищоi цiнностi, визнання ii права на свободу i щастi, вiльний розвиток i прояв своiх здiбностей. Вiльно реалiзувати своi творчi можливостi задля себе i оточення людина може лише за наявностi вiри у саму себе. Остання змiцнюiться тодi, коли сприймаються i оцiнюються не тiльки ii позитивнi якостi, а вся особистiсть у цiлому, тобто коли ii люблять, поважають ii гiднiсть, виявляють гуманнiсть. Водночас гуманiзм не i абсолютизованим усепрощенням i покiрнiсть стосовно недосконалостi людини. Педагог повинен ставити перед вихованцем посильнi i розумно сформульованi вимоги з метою його подальшого розвитку, тобто здiйснювати педагогiчний вплив гуманiстичного, а не авторитарного характеру. Виявляючи в дiалозi, спiвпрацi, партнерствi повагу до учня, i толерантнiсть i справедливiсть, учитель тим самим захищаi свободу особистостi, продовжуi культурну спадщину, творить новi вартостi, виступаi спiвучасником змiцнення демократичного ладу.

Педагогiчна культура i частиною загально людськоi культури. У нiй втiленi духовнi цiнностi освiти i виховання (педагогiчнi знання, теорii, концепцii, накопичений педагогiчний досвiд, професiйнi етичнi норми) та матерiальнi (засоби навчання i виховання), а також способи творчоi педагогiчноi дiяльностi, якi слугують соцiалiзацii особистостi в конкретних iсторичних умовах. Педагогiчна культура вчителя i системним утворенням. РЗi головними структурними компонентами i: педагогiчнi цiнностi, творчi способи педагогiчноi дiяльностi, досвiд створення учителем зразкiв педагогiчноi практики з позицiй гуманiзму.

Показниками високого рiвня сформованостi педагогiчноi культури слiд вважати:

- гуманiстичну спрямованiсть особистостi педагога;

- психолого-педагогiчну компетентнiсть i розвинуте педагогiчне мислення;

- освiченiсть у галузi предмета, який учитель викладаi, i володiння педагогiчними технологiями;

- досвiд творчоi дiяльностi, умiння обТСрунтувати власну педагогiчну дiяльнiсть як систему (дидактичну, виховну, методичну);

- культуру професiйноi поведiнки (педагогiчного спiлкування, мови, зовнiшнього вигляду).

РЖндивiдуальна педагогiчна культура виявляiться у професiйнiй поведiнцi вчителя. Так, учителевi з високим рiвнем педагогiчноi культури властивi теоретичне обТСрунтування власноi педагогiчноi позицii, системнiсть педагогiчноi дiяльностi, творення, гнучкiсть i варiативнiсть у прийняттi рiшень. Такий педагог маi iндивiдуальний стиль. Вiн не тiльки зберiгаi i вiдтворюi духовнi цiнностi освiти i виховання, а й сам створюi iх у виглядi нових технологiй, методик, дидактичних i виховних систем. РЖ навпаки, в учителя з низьким рiвнем професiйноi культури виявляiться невпевненiсть, нестiйкiсть власноi педагогiчноi позицii, безсистемнiсть, непослiдовнiсть, невмiння вирiшувати педагогiчнi проблеми.

Предметна пiдготовка (блок спецiальних дисциплiн) спрямована на засвоiння логiки розгортання змiсту конкретного наукового знання як складовоi частини загально людськоi культури i як засобу розвитку особистостi учня. Вiн включаi вивчення дисциплiн необхiдних для тiii чи iншоi галузi знань i дiяльностi (математика, фiлологiя, iсторiя, бiологiя i под.) на сучасному рiвнi розвитку суспiльства.

Педагогiчна культура у реальному педагогiчному процесi виявляiться в iдностi iз загальнокультурними i моральними проявами особистостi педагога.

Культура зовнiшнього вигляду iдеального вчителя тАУ це його невiдтАЩiмна частка. Вона виконуi професiйну функцiю: сприяi вихованню художньо-естетичних смакiв учнiв та гармонiйно уособлюi професiйну дiяльнiсть вчителя. Одяг повинен бути естетично витриманий: гарний, в кольоровiй гамi переважають помiрнi насиченi барви. Стиль одягу тАУ дiловий, але не сiро-буденний. У манерi одягатися знаходять вияв умiння враховувати мiсце, вiк, нагоду, пори року, контингент вихованцiв та конкретну ситуацiю. РЖз гардероба вчителя, який використовуiться у професiйнiй дiяльностi, виключаiться: ультрамодний одяг, незвичайний фасон якого вiдволiкаi увагу учнiв, одяг занадто яскравих тонiв, що стомлюi i дратуi учнi. Взуття маi бути чисте, вiдремонтоване, зручне, легке, елегантне. Висота каблука оптимальна, а стукiт каблукiв не вiдволiкаi уваги учнiв. Вибiр прикрас повинен демонструвати почуття мiри, смак. Не можна використовувати надто дорогих i яскравих коштовностей, щоб не вiдволiкати увагу учнiв. Волосся маi бути завжди чисте, ретельно зачесане. Не допускати надмiру експериментiв зi своiм волоссям, щоб химернi зачiски i частi змiни кольору не вiдволiкали уваги учнiв. Макiяж повинен гармонiювати iз одягом, зачiскою, аксесуарами, прикрасами. Макiяж маi залежати вiд погоди, пори року, вiку, обставин; йому маi бути притаманне почуття мiри.

Ще однiiю важливою характеристикою дiяльностi вчителя i його мовна культура. Мова тАУ найважливiший засiб спiлкування вчителя з учнями, головний iнструмент педагогiчноi працi. Вона i засобом безпосереднього впливу на свiдомiсть i поведiнку учнiв. Важливi показники мовноi культури педагога тАУ змiстовнiсть, логiчнiсть, точнiсть, яснiсть, стислiсть, простота, емоцiйна виразнiсть, яскравiсть, образнiсть, барвистiсть мовлення, правильна лiтературна вимова, вiльне, невимушене оперування словом, фонетична виразнiсть, iнтонацiйна рiзноманiтнiсть, чiтка дикцiя, правильне використання логiчних наголосiв та психологiчних пауз; взаiмовiдповiднiсть мiж змiстом i тоном, мiж словами, жестами та мiмiкою. Важливими у мовленнi педагога i постановка голосу, його тон. З учнями треба розмовляти так, щоб вони вiдчували в мовi педагога його волю, душу i культуру.

Манери вчителя тАУ це зовнiшня форма його поведiнки в соцiумi: учнiвському, батькiвському та учительському колективах. Чим досконалiшi цi манери, тим бiльша сила iх виховного впливу. Вчитель повинен впевнено володiти манерами, що вiдповiдають нормам етикету на даному етапi розвитку людства. Розглянемо деякi вимоги, якi ставляться до манер вчителя:

1. Вчительськi манери ТСрунтуються на загальноприйнятих нормах поведiнки людей цивiлiзованого суспiльства.

2. Манери вчителя повиннi бути природними й невимушеними. На це звертаi увагу К.Д. Ушинський. Вiн гоВнворить, що: тАЬ.. не повинно бути штучностi, навмисностi. Природними та живими мають бути мiмiка i жести учителя, вони повиннi виражати непiдробну зацiкавленiсть у подiях, що вiдбуваються пiд час навчаннятАЭ.

3. Манери педагога мають бути гуманiстично спрямованими. Вiдомий лозунг медпрацiвникiв тАЬНе зашкодьтАЭ можна повною мiрою вiднести i до професii вчителя. Навiть учительсьВнкий погляд важить надто багато для дiтей, щоб його iгнорувати. Вчитель не маi права зашкодити психiцi дитиВнни нi поглядом, нi жестом, нi мiмiкою, нi словом. В.О. Сухомлинський вваВнжаi, що учителю, перш нiж робити дисциплiнарне зауваження учневi, треба лагiдно доторкнутися до його плеча чи покласти руку на голову, загВнлянувши в очi. Така поведiнка вчитеВнля буде воiстину гуманна.

4. Учительськi манери повиннi мати яскраво виражений особистiсний характер. Особлива посмiшка i жесВнти, стиль спiлкування, манери вiтаВнтись тощо у кожного своi, тому така своiрiднiсть i вабитиме дiтей. В зв'язВнку з цим необхiдно чiтко вiдпрацюваВнти i, можливо, довести до автоматизВнму свiй особливий стиль учительсьВнких манер. В iсторii педагогiки i цiкаВнвi приклади щодо цього. Так, РЖ.Я. Франко написав спогад, присвячений вчителю гiмназii, де вiн навчався, Е. Турчинському. У фрагментi його розповiдi i такi рядки: тАЬРадiсть, смуВнток або гнiв ми розумiли швидше з його очей, обличчя, рухiв, нiж з його слiв. РЖ треба було бачити, як з появою задоволеноi усмiшки на його обличчi, прояснювалися обличчя його учнiв, весь клас охоплювався радiстютАЭ

5. Учительськi манери мають буВнти естетично витриманими. А.С Макаренко наполягаi, що вихователь не може нехтувати естетикою свого зовнiшнього вигляду. У закладi, де працював цей вiдомий педагог, було прийнято на роботу приходити в найВнкращому одязi. Учитель iз нечищеним взуттям чи несвiжою носовою хустинкою на урок не допускався.

6. Поведiнка вчителя маi бути емоцiйно стабiльною, оскiльки учнi дуже чутливi до змiни настрою, почутВнтiв. Зайве занепокоiння вчителя якоВнюсь проблемою знаходить своi вiдобВнраження в змiнi емоцiйного настрою учнiв. Педагогу варто ознайомитись iз прийомами аутотренiнгу та викорисВнтовувати iх з метою вмiлого керування власними емоцiями та фiзичним станом свого органiзму. Доречно застосовувати i деякi прийоми системи К.Станiславського, наприклад, прийом зняття Влм'язового затискуВ».

7. Лiнiя поведiнки вчителя маi йти i вiд дiтей. Вчительське життя вимагаi миттiвого реагування: то потрiбно бути лагiдною, нiжною, спiвчутливою, то твердою, суворою, непохитною, то терплячою або навiть непомiтною людиною. Все це варто виразно деВнмонструвати своiю поведiнкою.

8. Учитель не повинен приховуваВнти задоволення вiд своii роботи, вiд спiлкування з учнями - вiн радii маВнленьким перемогам, своiм i своiх виВнхованцiв. Зауважимо, що деякi педагоВнги-класики наполягають на тому, що нещасливi люди, невдахи у життi, а точнiше тi, хто себе такими вважаi, не мають права працювати в школi, осВнкiльки поведiнка таких тАЬзнедоленихтАЭ педагогiв вiдкрито про це повiдомляi, що негативно впливаi на психiку учВннiв. Найкращий, на думку учнiв, це вчитель веселий, оптимiстично наВнлаштований, який вмii доречно поВнжартувати i разом з дiтьми посмiятися.

9. Учительськi манери мають визВнначатися творчiстю, що найчастiше проявляiться у нестандартних ситуВнацiях. Схильнiсть до iмпровiзацii, прояв iнтуiтивних здiбностей допоВнмагаi спiввiдносити власну поведiнВнку з обставинами i адекватно поводиВнтись, знаходячи доречнi засоби верВнбальноi та невербальноi комунiкацii.

10. Поведiнка вчителя маi бути дещо розкутою (в розумних межах), що дозволяi привернути до себе учВннiв. Нерiдко дiтей переводять до розВнряду тАЬважкихтАЭ саме через невмiння чи небажання вчителя переступити бар'iр, що вiддiляi його вiд учня. Звичайно, про панiбратство не може бути й мови, але порушити тАЬстiну хоВнлодностiтАЭ мiж собою i учнями варто.

Необхiднiсть працювати над удосВнконаленням своiх манер продиктоваВнна самим життям. Нiхто, мабуть, не буде заперечувати, що вихований учитель тАФ найкращий вихователь дiВнтей. Вихованiсть проявляiться саме в манерах, якi потрiбно повсякчас удосконалювати. Чим вихованiший учитель, тим благороднiший вплив на вихованцiв i продуктивнiший кiнцевий результат дiяльностi. Недаремно ж влучно зауважуi з цього приводу А. Дiстервег: тАЬПокажи менi своiх учнiв i я побачу тебе..тАЭ

Специфiка педагогiчноi дiяльностi ставить, як ми вже зазначали, перед учителем ряд вимог до особистостi педагога, якi в педагогiчнiй науцi визначаються як професiйно значимi особистiснi якостi. Останнi характеризують iнтелектуальну i емоцiйно-вольову сторони особистостi, суттiво впливають на результат професiйно-педагогiчноi дiяльностi i визначають iндивiдуальний стиль педагога.

Вченi пропонують рiзноманiтний набiр особистiсних якостей, важливих для професii педагога. Робляться спроби видiлити найсуттiвiшi з точки зору ефективностi педагогiчноi дiяльностi. Правомiрним, на мою думку, i видiлення домiнантних, периферiйних, негативних i професiйно недопустимих якостей. Домiнантними вважаються якостi, вiдсутнiсть кожноi iз яких унеможливлюi ефективне здiйснення педагогiчноi дiяльностi; периферiйними тАУ якостi, якi не здiйснюють вирiшального впливу на ефективнiсть педагогiчноi працi, проте сприяють ii успiшностi; негативними тАУ якостi, що призводять до зниження ефективностi педагогiчноi дiяльностi, а професiйно недопустимими тАУ тi, що ведуть до професiйноi непридатностi вчителя. Розглянемо склад цих груп особистiсних якостей детальнiше.

Домiнантнi якостi:

1. Гуманнiсть тАУ любов до дiтей, вмiння поважати iхню людську гiднiсть, потреба i здатнiсть надавати квалiфiковану педагогiчну допомогу в iхньому особистiсному розвитку. Найбiльш важлива якiсть, яка повинна бiти притаманна вчителю тАУ любов до дiтей. Любов до дитини тАУ це, за словами В.Сухомлинського, тАЬплоть i кров вихователя, як сили, здатноi впливати на духовний свiт iншоi людини. Педагог без любовi до дитини тАУ це все одно, що спiвак без голосу, музикант без слуху, живописець без вiдчуття кольорутАЭ. Йдеться про мудру, добру й вимогливу любов, що вчить жити. Роздумуючи над компонентами педагогiчного таланту, РЖван Франко писав:

Усяким людям всякi дари:

Одному ясний, сильний ум,

Що не знаходить в свiтi пари;

Другому рiй крилатих дум,

Що, мов орли, летять за хмари.

Для iнших руки золотi:

Що очi бачуть, руки вдiють.

Який же дар дiстали тi,

Що так дiтей учити вмiють?

Менi здаiться, в скарбi тiм

Любвi найбiльш дiсталось iм.

Працю справжнього педагога живить вiра в людину. Вiн повинен бути оптимiстом, глибоко вiрити в силу й можливостi дiтей, бачити на сам перед усе краще, що iм притаманне, тАЬпроектувати хорошетАЭ (А.Макаренко). Учитель маi пiдходити до кожноi дитини з оптимiстичною налаштованiстю, навiть, якщо ризикуi помилитися. Водночас вiн не повинен iдеалiзувати iх позитивних рис, iгноруючи iх недолiки. Завдання вчителя тАУ тАЬне загубититАЭ жодноi дитини, дати кожнiй можливiсть розкрити все краще, закладене природою, сiмтАЩiю, школою. Для цього вчитель повинен цiкавитись кожним учнем як особистiстю, важливо бачити в дiтях типове i особливе та використовувати систематично iндивiдуальне навчання. Вчитель маi памтАЩятати, що до кожноi дитини в класi треба виявляти чуйнiсть, щирiсть, не видiляти надмiрною увагою обдарованих i не принижувати моралiзаторством слабших. Правильно органiзована робота допоможе кожному учневi вiдчути себе здiбним, потрiбним, цiкавим для вчителя i своiх товаришiв. Саме це тАУ надiйний стимул подальшоi навчальноi роботи учнiв iз захопленням, з вiдчуттям власноi гiдностi. Кожен школяр для вчителя тАУ безцiнний дар, це найдорожча i найцiннiша iстота на землi, за яку вчитель вiдповiдаi перед своiю совiстю i суспiльством.

2. Громадська вiдповiдальнiсть, соцiальна активнiсть. Нинiшнiй стан освiти в Украiнi показуi, що одним iз його обовтАЩязкових чинникiв маi бути вiдповiдальне ставлення педагога до своiх професiйних обовтАЩязкiв. Серед методiв, за допомогою яких у майбутнього педагога формуватиметься вiдповiдальне ставлення до своii працi, i виховання почуття дисциплiни у студента педвузу. При цьому йде мова не про формальну присутнiсть його на рiзноманiтних видах навчальноi дiяльностi, передбачених навчальним планом, чи на заходах, якi здiйснюються адмiнiстрацiiю та громадськими органiзацiями вузу. Маiться на увазi така органiзацiя навчального процесу, яка б зобовтАЩязувала студента до фахового i професiйного росту постiйно i систематично.

Вiд правильного виховання дiтей залежить благоустрiй усього народу.

Джон Локк

..Якщо медикам ми ввiряiмо наше здоровтАЩя, то вихователям ввiряiмо моральнiсть i розум дiтей наших, ввiряiмо iхню душу, а разом з тим i майбутнi нашоi вiтчизни.

К.Д.Ушинський

3. Справжня iнтелiгентнiсть тАУ високий рiвень розвитку iнтелекту, освiченiсть у галузi предмета викладання, ерудицiя, висока культура поведiнки.

Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнi виховання, що проникаi в характер, неможливе. Лише особистiсть може впливати на розвиток i визначення особистостi, лише характером можна створити характер.

К.Д.Ушинський

..Щоб вiдкрити перед учнями iскорку знань, учителевi треба увiбрати море свiтла, нi на хвилину не вiдходячи вiд променiв вiчно сяючого сонця знань, людськоi мудростi.

В.О.Сухомлинський

4. Правдивiсть, справедливiсть, поряднiсть, чеснiсть, гiднiсть, працьовитiсть, самовiдданiсть. Важливу роль вiдiграють особистiснi якостi педагога, його чутливiсть до iншоi людини, гуманнiсть у помислах i дiях. Але це не знижуi актуальностi такоi його риси як вимогливiсть. Всепрощення, безпринципнiсть, поблажливiсть до учнiв, потурання iхнiм слабкостям, байдужiсть до негативного в iх навчаннi, працi та поведiнцi завдають великоi шкоди вихованню особистостi. Бiльшiсть видатних педагогiв обстоювало iднiсть вимогливостi й поваги, бо саме у вимогливостi до людини й полягаi повага до неi. ОбовтАЩязковою нормою в ставленнi учителя до учнiв i справедливiсть. Будь-якi прояви несправедливостi з боку педагога (видiлення тАЬлюбимчикiвтАЭ, необтАЩiктивне оцiнювання знань, необТСрунтованi вимоги, безпiдставнi обвинувачення, упередженiсть тощо) ранять дитячi душi, обурюють учнiв i завдають непоправноi шкоди справi навчання й виховання. важливою для вчителя i позитивна емоцiйна налаштованiсть, яка виявляiться в умiннi залишати за дверима школи неприiмнi переживання, поганий настрiй. Водночас вiн не повинен приховувати свого невдоволення чи навiть обурення. Якщо учнi того заслужили. Гнiв, як i радiсть. Повиннi бути педагогiчно спрямованi, не переходити меж, за якими вони стають шкiдливими у вихованнi. У стосунках з учнями завжди потрiбне почуття мiри, неприпустимiсть крайнощiв, що виходять за межi пристойностi й педагогiчноi доцiльностi. Учитель завжди маi бiти твердим, непохитним, послiдовним у своiх вимогах i водночас гнучким, здатним переглядати окремi своi рiшення i вимоги, якщо це зумовлено конкретними обставинами та iнтересами справи. Вiн i старшим другом, товаришем учнiв, але насамперед iхнiм наставником, керiвником. Тому дружнi взаiмини учителя й учня не повиннi переходити у фамiльярнiсть та панiбратство. Учитель, якому властиве почуття мiри, рiшуче i неухильно вимагаi вiд учнiв виконання своiх обовтАЩязкiв, будучи при цьому розсудливим, спокiйним. Вiн завжди доброзичливий, але не лiберальний, чемний i делiкатний, але не улесливий; охочий на похвалу, але не захвалюi учнiв.

Що таке учитель-неук, пасивний керiвник iнших, як не тiнь без тiла, хмара без дощу, джерело без води, лампа без свiтла, отже, пусте мiсце.. Ти удаiш iз себе вчителя тАУ так учи або скинь iз себе цю машкару.

Я.А.Коменський

5. РЖнновацiйний стиль науково-педагогiчного мислення, готовнiсть до створення нових цiнностей i прийняття творчих рiшень.

Справжнiй учитель не енциклопедичний словник, а Сократ.

П.П.Блонський

Я кажу вам: без прагнення до науковоi роботи вчитель елементарноi школи неминуче пiдпобаi пiд владу трьох педагогiчних демонiв: механiчностi, рутинностi, банальностi. Вiн деревтАЩянii, камтАЩянii, опускаiться.

А.Дiстервег

..Якщо ви хочете бути улюбленим вчителем, дбайте про те. Щоб вихованцевi було що в вас вiдкривати. Якщо ж ви кiлька рокiв однаковий, якщо минулий день нiчого не додав до вашого багатства, ви можете стати обридлим i навiть ненависним.. Серця й уми юнацтва можна завоювати в нашi днi тим сплавом моральноi краси та iнтелектуального багатства, який вiдкриваi перед юнацтвом все новi i новi якостi людини.

В.О.Сухомлинський

6. Любов до предмета, який викладаiться, потреба в знаннях, у систематичнiй самоосвiтi. тАЬУчитель живет до тех пор, пока он учится. Как только он перестаёт учиться, в нём умирает учительтАЭ. Цi слова Ушинського як нiколи i актуальними сьогоднi. Кожен спецiалiст маi поповнювати, поглиблювати та вдосконалювати своi знання. Щоб успiшно вирiшувати завдання якi стоять перед вчителем, щоб бути для учнiв завжди цiкавою людиною треба постiйно навчатися самому. Кожен вчитель маi активно працювати над собою тАУ це залог професiйного успiху. Учитель маi обовтАЩязково займатись самовихованням. Двигуном цього процесу i бажання змiнити себе i вдосконалитись.

..Хочеш наукою виховати учня, люби свою науку i знай ii, i учнi полюблять тебе, а ти виховаiш iх; але якщо ти сам не любиш ii, то скiльки б ти не змушував учити, наука не здiйснить виховного впливу.

Л.М.Толстой

Учитель.. може виховувати i навчати доти, допоки сам працюi над своiм вихованням i освiтою.

К.Д.Ушинський

7. Здатнiсть до мiжособового спiлкування, ведення дiалогу, переговорiв; наявнiсть педагогiчного такту, що визначаi стиль поведiнки учителя, спричиняi упевненiсть учнiв у доброзичливостi вчителя, його чуйностi, добротi, толерантностi. Вiдчуття учителем учня, усвiдомлення своii ролi у педагогiчному процесi i мети своiх виховних дiй зумовлюi педагогiчний такт, сутнiсть якого полягаi у творчому вмiннi обирати в кожному конкретному випадку таку лiнiю поведiнки, такий пiдхiд (з допомогою слова, вчинкiв, погляду, тону, жестiв, мiмiки тощо), якi оберiгають честь i гiднiсть учнiвського колективу, кожного учня, не принижуючи i не возвеличуючи його честi та гiдностi. ОбовтАЩязкова передумова педагогiчного такту тАУ знання iндивiдуальних особливостей психiчного стану, настрою i переживань учнiв. Один i той же засiб виховного впливу може дати рiзнi результати, залежно щодо кого, коли, за яких умов i як його застосовують. У цiй справi немаi стандартних рецептiв. Педагогiчний такт, за словами В.Сухомлинського, передбачаi здатнiсть учителя поставити себе на мiсце учня, бачити себе в учневi та учня в собi.

Периферiйнi якостi:

1. Привiтнiсть.

2. Почуття гумору.

3. Артистизм.

4. Мудрiсть (наявнiсть життiвого досвiду).

5. Зовнiшня привабливiсть.

Сукупнiсть якостей учителя створюi його авторитет. Авторитет педагога, як i авторитет представника будь-якоi iншоi професii, здобуваiться наполегливою працею. Якщо в межах iнших професiй звично звучить вислiв тАЬвизнаний у своiй галузi авторитеттАЭ, то у педагога може бути лише авторитет особистостi. Учитель головна фiгура педагогiчного процесу. Його особистий приклад тАУ могутнiй фактор виховного впливу. Завдяки спiлкуванню iз учнями вчитель виховуi iх не тiльки словом, а й всiма якостями своii особистостi. Дiти, говорив Л.Толстой, переймаються прикладом у сто разiв сильнiше, нiж най красномовнiшими i найрозумнiшими повчаннями. Вони (особливо це стосуiться дiтей молодшого вiку) копiюють учителя, наслiдують його на кожному кроцi. Вплив авторитетного педагога на учнiв залишаi свiй вiдбиток на все iхнi життя. тАЬЗолотим правиломтАЭ науки виховання вважав К.Ушинський тезу: тАЬвчителевi треба бути таким, якими вiн хоче бачити своiх вихованцiвтАЭ. Авторитетний педагог тАУ справжнiй володар думок i почуттiв своi учнiв. У створеннi його авторитету важливi такi риси його особистостi, як ерудицiя, глибокi фаховi знання, справедливiсть, толерантнiсть, прихильне ставлення до людей, принциповiсть, людянiсть, iднiсть слова i дiла. Високе почуття вiдповiдальностi.

Поняття тАЬкомпетентнiстьтАЭ (вiдлат. competens - вiдповiдний, здiбний) означаi коло повноважень будь-якоi посадовоi особи чи органу; володiння знаннями, досвiдом у певнiй галузi. Пiд професiйною компетентнiстю педагога розумiють особистiснi можливостi учителя, якi дозволяють йому самостiйно й ефекВнтивно реалiзовувати цiлi педагогiчного процесу

Вместе с этим смотрят:

Methods of teaching speech

Modern technologies in teaching FLT

University of Cambridge

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському