Буржуазнi реформи 1860-1870 рокiв в Росii

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМРЖНРЖСТРАЦРЖЯ УКРАРЗНИ

АКАДЕМРЖЯ ДЕРЖАВНОРЗ ПОДАТКОВОРЗ СЛУЖБИ

Контрольна робота з предмету

тАЬРЖсторiя держави та права зарубiжних краiнтАЭ

Тема 8. Буржуазнi реформи 1860-1870 рокiв в Росii

Виконав:

студент групи ПБЗ тАУ 14

Якiменко РЖгор

РЖрпiнь 2003

1. Селянська реформа 1861 року. Змiни в правовому положеннi селян.

У першiй половинi XIX ст. сформувались соцiально-полiтичнi передумови для буржуазних реформ у Росii. Крiпосне право стриВнмувало розвиток ринку i селянського пiдприiмництва.

Кримська вiйна стимулювала швидкий розвиток промисловостi, поразка у вiйнi показала неефективнiсть соцiальноi i економiчноi сисВнтеми в Росii. За перiод з 1856 до 1860 р. в Росii виникаi така кiлькiсть акцiонерних компанiй, яка перевищуi iх чисельнiсть за попереднi двадцять рокiв.

Кризова ситуацiя проявилась у збiльшеннi кiлькостi селянських повстань i революцiйного руху.

У лютому 1855 р. на престол вступив Олександр ii, який у беВнрезнi 1856 р. виступив з промовою перед верхiвкою дворянства в Москвi. Говорячи про звiльнення селян, вiн сказав: "набагато краще, щоб це вiдбулося зверху, нiж знизу". Пiсля цього з'явилася велика кiлькiсть проектiв i пропозицiй про вiдмiну крiпосного права.

19 лютого 1861 р. iмператор затвердив ряд законодавчих актiв щодо конкретних положень селянськоi реформи. Були прийнятi центВнральне й мiсцеве положення, у яких регламентувався порядок i умови звiльнення селян i передачi iм земельних надiлiв, iх головними iдеями були: селяни отримують особисту свободу, до завершення викупноi угоди з помiщиком земля переходила в iх користування. Надiлення землею здiйснювалось за, добровiльною домовленiстю помiщика i селянина: перший не мiг давати земельний надiл менше нижчоi норми, встановленоi мiсцевим положенням, другий не мiг вимагати надiлу бiльше, максимальноi норми, передбаченоi в тому ж положенВннi. Уся земля в 34 губернiях подiлялась на три категорii: нечорноВнземна; чорноземна i степова. Кожна група подiлялась на декiлька мiсцевостей iз урахуванням якостi грунту, чисельностi населення, рiвВння торговельно-промислового i транспортного розвитку. Для кожноi мiсцевостi встановлювались своi норми (вища .i нижча) земельних наВндiлiв. Передбачалось безвикупне видiлення тАЬподарункових надiлiвтАЭ розмiри яких могли бути меншi мiнiмальних, встановлених у поВнложеннi.

Подушний надiл складався з садиби i орноi землi, пасовищ i пусВнтирiв. Землею надiлялись тiльки особи чоловiчоi статi.

Власнiсть на землю зберiгалась за помiщиком аж до здiйснення викупноi угоди, селяни на цей перiод мали право тiльки користуватиВнся надiлом, залишаючись "тимчасово зобов'язаними".

Викупний договiр мiж помiщиком i селянською общиною затВнверджувався мировим посередником. Садибу можна було викупити в будь-який час, польовий надiл зi згоди помiщика i всiiiобщини. ПiсВнля затвердження договору всi вiдносини сторiн (помiщик - селянин) припинялись, i селяни ставали власниками.

Суб'iктом власностi в бiльшостi регiонiв ставала община,, у деяВнких районах - селянський двiр. В останньому випадку селяни одержуВнвали право спадкового розпорядження землею.

Селяни одержували право займатися торгiвлею, засновувати пiдприiмства, вступати в гiльдii, звертатися в суд на рiвних пiдставах з представниками iнших станiв, вступати на службу.

Селяни платили викуп за садибну i польову землю. При цьому 25 % викупноi суми вони платили готiвкою при здiйсненнi викупноi угоди, решту суми помiщики одержували iз скарбницi (грошима i цiнВнними паперами), ii селяни повиннi були разом з процентами виплачуВнвати на протязi 49 рокiв. Полiцейський i фiскальний апарат уряду поВнвинен був забезпечити своiчаснiсть цих виплат. Для кредитування реВнформи були створенi Селянський i Дворянський банки.

У перiод "тимчасовоi зобов'язанбстi" селяни залишались вiдокВнремленими в правовому .вiдношеннi станом. Селянська община зв'яВнзувала своiх членiв круговою порукою: вийти з общини можна було, тiльки виплативши половину боргу, що залишався, i.при гарантii', що другу половину виплатить община. Можна було пiти з общини знайВншовши собi замiну. Община могла прийняти, рiшення про обов'язко-вий викуп землi. Збори общини вирiшували сiмейнi розподiли землi. Волоснi збори вирiшували квалiфiкованою бiльшiстю питання про замiну общинного землекористування .iндивiдуальним, розподiл землi на постiйнi спадковi частини, про передiл, вилучення iз общини iiчленiв.

Староста був фактичним помiчником помiщика, (в перiод тимчаВнсового зобов'язаного iснування), мiг накладати на винних штрафи або

пiддавати iх арешту.

Волосний суд вибиравсяна один .рiк i вирiшував незначнi майновi спори, а також незначнi проступки.

Негативними наслiдками реформи стало наступне, надiли, селян зменшились порiвняно з дореформними, а платежi, (порiвнюючи зi старим оброком) виросли, община фактично втратила своi права на користування лiсами, луками, i водоймами, селяни залишались вiдокВнремленим станом.

2. Земська i мiська реформи.

Мiське управлiння дореформенний перiод будувалось у повнiй вiдлов i днортi з системою крiпосницького господарювання. Центральною фiгурою, в управлiннi на мiсцях залишався помiщик, який зосереджував. в своiх руках, економiчну, адмiнiстративно-судову i полiтичну владу над своiми селянами.

На губернському рiвнi, головною осооою в системi мiсцевого управлiння був губернатор. Наказом 1837 р. губернатори надiлялись широким колом повноважень: полiцейськими, наглядовими, адмiнiстВнративними, господарськими та iн.

Наступне мiсце пiсля губернатора займав губернський, керiвник дворянства, який виконував рiзнi полiцейськi, слiдчi, опiкунськi й iнВншi функцii. Повiтовий керiвник дворянства очолював. Апарат повiтоВнвих чиновникiв.

Дореформена система мiсцевого управлiння виражала переважВнно iнтереси дворянсько-помiщицького класу.

Проведення селянськоi реформи вимагало невiдкладноi перебуВндови системи мiсцевого управлiння. Пiд час цiii реформи уряд намаВнгався створити неоохiднi умови для збереження влади в руках дворян -помiщикiв. У березнi 1863 р. спецiально створена комiсiя пiдготувала остаточнi проекти положення про земськi установи i тимчасовi правила для них.

Компетенцiя земських органiв обмежувалась виключно межами мiсцевого iнтересу i мiсцевого господарства. З самого початку земськi установи проектувалися як мiсцевi i громадськi, якi не мали своiх виконавчих органiв i проводили своi рiшення через полiцейський i бюрократичний апарат держави.

Держава повинна була здiйснювати жорстокий контроль за дiяльнiстю земств. Губернатор у семиденний строк мiг накласти вето на будь-яке розпорядження земського органу, для мiнiстерства внутВнрiшнiх справ цей строк був значно збiльшений.

1 сiчня 1864 р. було затверджено "Положення про губернськi i повiтовi земськi установи". На них покладалось: завiдування капiтаВнлом, майном i грошима земства; утримання земських споруд i шляхiв сполучення; взаiмне земське страхування майна; пiклування про розВнвиток мiсцевоi торгiвлi i промисловостi; санiтарнi заходи, участь у господарських вiдносинах у галузi охорони здоров'я i освiти.

Законом передбачалось створення трьох виборчих курiй:

- курii повiтових землевласникiв, яка складалась переважно з дворян-помiщикiв, для участi у якiй вимагався високий майновий ценз. Повiтовi землевласники з меншим цензом брали участь у вибоВнрах через уповноважених;

- мiськоi курii, учасники якоi повиннi були мати купецьке свiВндоцтво або пiдприiмство певного розмiру;

- сiльськоi курii, в якiй не був встановлений майновий ценз, але була введена система трьохступiнчатих виборiв: селяни, зiбравшись на волоснi збори посилали своiх виборщикiв на збори, якi обирали земських гласних.

Земськi збори й земська управа (виконавчий орган, який склаВндався з голови i двох членiв) обирались на три роки. Губернськi земськi збори обирались членами повiтових зборiв. Голова повiтовоi управи затверджувався на посадi губернатором, голова губернськоi управи - мiнiстром внутрiшнiх справ.

16 липня 1870 р. було затверджено "Мiське положення", яке закВнрiпило систему органiв мiського громадського управлiння: мiськi виВнборчi збори i мiську думу з мiською управою - виконавчим органом Думу i управу очолювала одна особа - мiський голова, який затвердВнжувався на посадi губернатором або мiнiстром внутрiшнiх справ.

Усi мiськi виборцi вiдповiдно до майнового (податного) цензу подiлялись на три групи, кожна з яких вибирала третину гласних у мiську думу. Брати участь у виборах мали право особи, якi досяглi 25-рiчного вiку, володiли нерухомим майном, промисловими чи торВнговельними пiдприiмствами, а також тi, якi займались дрiбною торВнгiвлею. Не брали участi у виборах особи, якi були ранiше засудженi, знятi з займаноi посади, позбавленi духовного сану, а також тi, що знаходились пiд слiдством. Юридичнi особи i жiнки брали участь у виборах через представникiв. Голосування було таiмним.

Дума i управа обирались на чотири роки, половина складу упраВнви переобиралась через кожнi два роки. Мiський голова мiг призупиВннити рiшення управи. Розбiжностi мiж думою i управою вирiшував губернатор.

Встановлювалась максимальна кiлькiсть осiб нехристиянського вiросповiдання, якi входили до складу управи - не бiльше однiii треВнтини. Мiським головою не могла бути особа iврейськоi нацiональВнностi.

У компетенцiю мiськоi думи входили питання: про призначення виборних посадових осiб, встановлення мiських зборiв, встановлення правил щодо завiдування мiським майном, набуття нерухомого майна в мiстi, позики.

Як i земськi органи, органи мiського самоуправлiння значною мiрою залежали вiд державних бюрократичних i полiцейських устаВннов. Разом з тим, створення нових органiв самоуправлiнняЧiприяло становленню громадсько-полiтичного i культурного життя, допомагаВнло торговельно-промисловому розвитку росiйських мiст.

3. Судова реформа 1864 року.

Структуру дореформеноi судовоi системи утворювали рiзнi органи, якi склались iсторично i робили ii складною i заплутаною. Судовi функцii виконували i адмiнiстративнi органи -губернськi правлiння, органи полiцii та iншi.

Розгляд справ у всiх судових iнстанцiях був закритим. На дiяльнiсть суду сильний тиск здiйснювали рiзнi адмiнiстративнi органи, органи полiцii провадили слiдства i виконували вироки, крiм того, могли брати на себе i судовi функцii по ''маловажливих" справах.

У листопадi 1864 р. були затвердженi i вступили в силу основнi акти судовоi реформи: Статут кримiнального судочинства. Статут про покарання, якi накладаються мировими суддями.

Створювались двi судовi системи: мiсцевi i загальнi суди. До мiсцевих належали волостнi суди, мировi суддi i з'iзди мирових судВндiв, до загальних - окружнi суди, якi створювались для декiлькох поВнвiтiв, судовi (за цивiльними i кримiнальними справами) палати, якi розповсюджували свою дiяльнiсть на декiлька губернiй чи областей, i касацiйнi (за цивiльними i кримiнальними справами департаменти Сенату. Влада цих судiв розповсюджувалась на всi сфери, крiм тих, де дiяла юрисдикцiя духовних, вiйськових,, селянських судiв.

Реформа судовоi системи закрiпила новi принципи: вiддiлення суду вiд адмiнiстрацii, створення сулу загального для всiх станiв, рiвВннiсть всiх перед судом, незмiннiсть суддiв i слiдчих, прокурорський нагляд, виборнiсть (мирових, суддiв i присяжних засiдателiв).

Пiд час пiдготовки i проведення реформи, були створенi новi iнститути присяжних засiдателiв i судових слiдчих, реорганiзована дiяльнiсть старих. Змiнились функцii прокуратури - пiдтримання обВнвинувачення в судi, нагляд за дiяльнiстю судiв, слiдством i мiсцями позбавлення волi.

Формування принципiв змагальностi в судовому процесi поклиВнкало створення нового спецiального iнституту - адвокатури (присяжВнних повiрених).

Для посвiдчення дiлових паперiв, оформлення угод та iнших акВнтiв засновувалась система нотарiальних контор у губернських i повiВнтових мiстах.

В основу перетворень реформи 1864 р. був покладений принцип розподiлу властей: судова влада вiддiлялась вiд законодавчоi, викоВннавчоi, адмiнiстративноi. Проголошувалась рiвнiсть всiх перед законом.

Мировi суддi, обирались повiтовими земськими зборами i мiсьВнкими думами. Достатньо високий майновий i освiтнiй ценз пракВнтично закривав доступ на дану посаду представниками нижчих клаВнсiв. Крiм того, праця мирового суддi не оплачувалась.

З'iзди мирових суддiв розглядали касацiйнi скарги i протести, а також приймали остаточне рiшення у справах, якi розпочали дiльничВннi мировi суддi.

Мировий округ включав, як правило, повiт i мiста, якi в нього входили. Округ подiлявся на мировi дiльницi, у межах яких дiяли миВнровi суддi.

Закон визначав сферу юрисдикцiю мирових суддiв: iм були пiдВнсуднi справи про менш тяжкi злочини i проступки, за якi передбачаВнлись такi санкцii, як арешт до трьох мiсяцiв, ув'язнення на строк до одного року i штраф на суму до 300 крб.

У цивiльно-правовiй сферi на мирових суддiв покладався розгляд справ щодо особистих зобов'язань i договорiв (на суму до 300 крб.), а також справ, пов'язаних з вiдшкодуванням шкоди на суму до 500 крб., позовiв про образу i справ про встановлення прав на володiння.

Окружнi суди засновувались на декiлька повiтiв i складались iз гр-лови i членiв суду. Новим iнститутом, введеним реформою на рiвнi перВншоi ланки загальноi судовоi системи (окружних судiв), були присяжнi засiдателi. Закон пiдкреслював, що вирок винесений судом за участю присяжних засiдателiв, i остаточним.

При окружних судах засновувався iнститут слiдчих, якi здiйснюВнвали пiд наглядом прокуратури попереднi розслiдування злочинiв, на закрiплених за ними дiльницях.

Судовi палати розглядали справи щодо скарг i протестiв на виВнроки окружного суду, а також справи про посадовi i державнi злочиВнни по першiй iнстанцii.

Касацiйнi департаменти Сенату розглядали скарги i протести на порушення "прямого змiсту законiв", прохання про перегляд за новиВнми обставинами вирокiв, що вступили в законну силурi справи про службовi злочини (в особливому порядку судочинства). ДепартаменВнти Сенату були касацiйними органами для, всiх мiсцевих i загальних судiв Росii i могли розглядати будь-яку справу, яка була вирiшена в нижчих iнстанцiях з порушенням встановленого порядку.

Незважаючи на свiй буржуазний радикалiзм, судова реформа з самого початку несла на собi ряд пережйтiсiв минулого. Обмеження компетенцii суду присяжних, особливий порядок судочинства щодо посадових осю, недостатнiй захист суддiвськоi незалежностi вiд адмiнiстрацii - все це послаолювало ефективнiсть проведеноi .реформи. Нiчим не обмежене право мiнiстра юстицii призначати суддiв, не вдаючись при цьому до пояснень, стало одним iз головних способiв тиску адмiнiстрацii на судовi органи.

Вiддання державних чиновникiв до суду здiйснювалось постаноВнвами iх керiвництва, а не за рiшенням суду. Присяжнi засiдателi усуВнвались вiд розгляду справ, якщо мали полiтичний характер. Цi та iншi вилучення iз загального судового порядку поступово готували грунт коктрреформ, якi були здiйсненi пiзнiше.

Використана лiтература:

1. Всеобщая история государства и права. Под редакцией К. И. Батыра, М., ВлБылинаВ», 1995.

2. Страхов М.М. РЖсторiя держави i права зарубiжних краiн. : Харкiв. Право, 1999.

3. Шевченко О.О. РЖсторiя держави i права зарубiжних краiн. К.: Вен турi, 1995. стр. 92-95

4. Федоров К.Г. РЖсторiя держави i права зарубiжних краiн. К.:1994 стр. 8-29.

5. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. М.: Юристъ, 1995, стр. 23-58.

6. Макарчик В.С. РЖсторiя держави i права зарубiжних краiн. К.:2000, стр. 19-25.

7. Мудрак РЖ.Д. РЖсторiя держави i права зарубiжних краiн. РЖрпiнь, 2001. Ч.1. стр. 18-

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права