Взаiмодiя гiлок державноi влади як принцип основ конституцiйного ладу Украiни

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ УКРАРЗНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ РЖНСТИТУТ

РЕГРЖОНАЛЬНОГО УПРАВЛРЖННЯ ТА ПРАВА

Кафедра теорii держави i права

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

Взаiмодiя гiлок державноi влади як принцип основ конституцiйного ладу Украiни.

Виконав : студент РЖ-го курсу,

юридичного факультету

СТЕФАНЧУК Микола Олексiйович

Науковий керiвник:

доктор юридичних наук,

професор

КондратьРДв Радомир РЖванович

м. Хмельницький, 1999 р.

План

Вступ....................................................... 3

Глава 1. ТеоретиЧне та РЖсториЧне обгрунтуваннЯ принципу розподРЖлу влад............................................ 4

ГЛАВА 2. КонституцРЖйнРЖ основи розподРЖлу та взаРДмодРЖРЗ гРЖлок державноРЗ влади в УкраРЗнРЖ................................ 9

ВИСНОВОК................................................. 17

Використана лРЖтература та нормативно-правовРЖ акти. 18

В час коли Украiнська держава стала на шлях побудови незалежноi, суверенноi, демократичноi держави виникаi необхiднiсть застосування принципу розподiлу влад як одного з основних принципiв демократичноi держави. Значних зрушень зазнала Украiна у цiй сферi протягом невеликого, як для держави, вiдрiзку часу.

Взаiмодiя гiлок державноi влади забезпечуi нормальне функцiонування державного механiзму в цiлому, оскiльки не даi можливостi жоднiй з гiлок влади узурпувати владнi повноваження iнших. Саме з цiiю метою засновники iдеi розподiлу влад створили систему стримань та противаг. Для забезпечення дiйсноi незалежностi однiii гiлки влади вiд iншоi потрiбно, щоб кожна з них мала реальну можливiсть впливати на iншу.[1]
З допомогою розподiлу влади правова держава органiзовуiться та дii правовими засобами.

Разом з тим принцип розподiлу влади i не стiльки жорстким розподiлом функцiй та компетенцiй, скiльки механiзмом iх тiсноi взаiмодii для вирiшення проблем державотворення.

Взаiмодiя гiлок державноi влади як принцип Конституцiйного ладу Украiни i досить актуальною проблемою в наш час, оскiльки наша держава лише починаi розвивати такий iнститут конституцiйного права Украiни як iнститут розподiлу i взаiмодii гiлок державноi влади, а отже i потребуi якомога кращого вирiшення нагальноi проблеми.

Теорiя розподiлу влад зародилась у Францii в серединi XVIII столiття i була пов'язана, передусiм з боротьбою буржуазii проти феодального абсолютизму, боротьбою з системою, що гальмувала розвиток суспiльства i держави. Поява новоi концепцii була пов'язана з iменем Шарля Монтеск'i, людини, вiдомоi не лише в якостi прогресивного теоретика, але i як досвiдченого практика державно-правовоi дiяльностi, який розумii неефективнiсть функцiонування державних органiв. В своiй фундаментальнiй працi "Про дух законiв" (1748г.) Монтеск'i виклав результати довготривалого дослiдження полiтико-правових встановлень декiлькох держав i прийшов до висновку, що "свобода можлива при будь-якiй формi правлiння, якщо в державi владарюi право, гарантуi дотримання законностi через розподiл влад на законодавчу, виконавчу i судову, якi взаiмно стримують один одного".[2]
В XIII главi 5-оi книги тАЬПро дух законiвтАЭ МонтесктАЩi порiвнюi деспотичне правлiння з звичаями дикунiв Луiзiани, котрi, бажаючи дiстати з дерева плiд, зрубують дерево пiд самий корiнь. Так дii i деспотичне правлiння, само пiдрубуючи крону, на котрiй воно тримаiться.

Як видно, цiль теорii - створення безпеки громадян от зловживання влад, забезпечення полiтичних прав i свобод.

Звичайно, що теорiя розподiлу влад виникла не на порожньому мiсцi, вона була логiчним продовженням розвитку полiтико-правових iдей, що виникли в XVII столiттi в Англii, теорiя розподiлу влад стала частиною теорii правовоi держави.

Розглянемо конкретнiше основнi положення теорii розподiлу влад (за Монтеск'i). По-перше, iснуi три гiлки влади: законодавча, виконавча i судова, якi повиннi бути роздiленi мiж рiзними державними органами. Якщо ж в руках одного органа сконцентруiться влада, рiзна за своiм змiстом, то з'явиться можливiсть для зловживання цiiю владою, а вiдповiдно, права i свободи громадян будуть порушуватись. Кожна гiлка влади здiйснюi певнi функцii держави. Основне призначення законодавчоi влади - "виявити право i сформулювати його у виглядi законiв, якi б були загальнообов'язковими. Виконавча влада у вiльнiй державi призначена для виконання законiв, що встановлюються законодавчою владою. Задача суддiв в тому, щоб рiшення i вироки завжди були лише точним застосуванням закону.тАЭ[3]

По-друге повинна дiяти система стримань i противаг, щоб влади контролювали дii один одного. Безумовно, зараз передбачений набагато ширший i рiзноманiтнiший механiзм "стримань i противаг", нiж той, який ми бачимо в працях Ш.Монтеск'i, але вже в його роботах закладенi основнi принципи i iнститути, завдяки яким взаiмодiють органи державноi влади. В наш час, як правило, законодавча влада обмежуiться референдумом, президентським правом вето, Конституцiйним Судом. Виконавча влада обмежена вiдповiдальнiстю перед Парламентом. Але в конституцiйному проектi Монтеск'i недостатньо чiтко проводиться iдея рiвноваги влад. Законодавча влада - домiнуюча, виконавчу владу Монтеск'i називаi обмеженою, а судову - взагалi напiввладою.

Наступним положенням теорii розподiлу властей i таке: визначена гiлка влади повинна представляти iнтереси конкретноi соцiальноi групи. Судова гiлка влади представляi iнтереси народу, виконавча - монарха, верхня палата законодавчого зiбрання - аристократii, нижня палата зiбрання - iнтереси народу. Таким чином, ми бачимо, що iснувало бажання досягнути компромiсу в боротьбi буржуазii i прихильникiв абсолютизму.

Феодально-деспотичному режиму МонтесктАЩi протиставляi конституцiйно-монархiчний або республiканський режим i подiбно до Дж. Локка розвиваi компромiсну теорiю розподiлу влад на законодавчу, виконавчу i судову, дiючи iзольовано одна вiд одноi. МонтесктАЩi був впевнений, що, якщо монарх буде управляти не втручаючись в судовi функцii, а законодавчi органи будуть видавати тiльки закони, але не управляти краiною, всi основнi прошарки феодального суспiльства будуть задоволенi, зокрема буржуазiя перестане бути ворогом аристократичноi знатi. В цьому питаннi МонтесктАЩi подiбно до Дж. Локка орiiнтувався на так звану Славну революцiю 1688-1689 рр. в Англii, заснованому на класовому компромiсi мiж буржуазiiю i феодально-аристократичною владою. Про такий компромiс мрiяв МонтесктАЩi i для Францii. Сама по собi теорiя розподiлу влад вiдiгравала в часи МонтесктАЩi вiдому прогресивну роль, тому що в якiйсь мiрi обмежувала судову i законодавчу владу монарха. Але по сутi вона страждала корiнним недолiком, так як фактично вела до знищення iдностi державноi влади, робила виконавчу владу незалежною вiд законодавчих органiв i по сутi справи безконтрольною, а законодавчi органи перетворювала в заклади, якi могли видавати закони але не мали права слiдкувати за iх виконанням. Мiж окремими владами виникали конфлiкти. Теорiя розподiлу влад типовий зразок компромiсу французького просвiтителя.

Пiзнiше теорiя розподiлу влад отримала сильний практичний i теоретичний розвиток. Передусiм, необхiдно згадати Ж.-Ж. Руссо. На вiдмiну вiд Монтеск'i, Руссо вважав, що законодавча, виконавча i судова влади - особi прояви iдиноi влади народу . Пiсля цього тезис про iднiсть влади використовувався рiзними силами. Точка зору Руссо вiдповiдала потребам часу i революцiйним процесам у Францii кiнця XVIII столiття. Якщо Монтеск'i намагався знайти компромiс, то Руссо обгрунтовував необхiднiсть боротьби з феодалiзмом. Як погляди МонтесктАЩi, так i погляди Руссо знайшли своi найбiльш повне i послiдовне вiдображення в Конституцii США 1787 року. Преамбула до цього документу гласить: "Ми, народ Сполучених Штатiв.." , вiдображаючи тим самим те, що народ i iдиним джерелом влади. Поряд з цим, в Конституцii США проводиться досить чiткий органiзацiйно правовий розподiл влад. Також в цьому документi знайшла своi вiдображення система "стримань i противаг": були передбаченi процедура iмпiчменту, i вето президента, i багато iнших iнститутiв, якi i складовою частиною сучасного права.

Поряд з цим доцiльно було б звернути увагу на iсторiю розвитку украiнськоi Конституцii, а саме на моменти, що передбачали розподiл державноi влади. РЖсторичний розвиток цього процесу проходив поетапно.

Розглянемо Конституцiю Пилипа Орлика, прийняту 5 квiтня 1710 року на Козацькiй Радi у м. Бендерах. Проаналiзувавши роздiл VI цiii Конституцii ми можемо побачити, що Пилип Орлик пропонуi проводити державне управлiння розмежувавши повноваження i обтАЩiднавши всi гiлки влади в iдиний державний механiзм: тАЬЯкщо в незалежних державах дотримуються похвального i корисного для публiчноi рiвноваги порядку, а саме i пiд час вiйни, i в умовах миру збирати приватнi й публiчнi ради, обмiрковуючи спiльне благо батькiвщини, на яких i незалежнi володарi у присутностi Його Величностi не вiдмовлялися пiдкорити свою думку спiльному рiшенню урядовцiв i радникiв, то чому ж вiльнiй нацii не дотримуватись такого ж прекрасного порядку?тАЭ. Далi слiдуi, що першiсть в краiнi належить Генеральнiй старшинi, якiй пiдпорядковуються Полковники, що за характером обовтАЩязкiв прирiвнюються до радникiв. Щодо законодавчого органу, то вiд кожного полку повиннi були бути обранi декiлька знатних ветеранiв тАЬдосвiдчених i вельми заслужених мужiвтАЭ, що повиннi були складати публiчну раду. Ясновельможний Гетьман (так називаi Пилип Орлик в Конституцii гетьмана Украiни) за Конституцiiю прирiвнюiться до президента у республiцi з президентською формою правлiння. Взаiмовiдносини в державному механiзмi визначаються так: тАЬГенеральнiй старшинi, Полковникам i Генеральним радникам належить давати поради теперiшньому Ясновельможному Гетьману та його наступникам про цiлiснiсть батькiвщини, про ii загальне благо i про всi публiчнi справи. Без iхнього попереднього рiшення i згоди, на власний розсуд (гетьмана) нiчого не повинне нi починатися, нi вирiшуватися, нi здiйснюватися..тАЭ. Пiсля обрання гетьмана повиннi бути обранi три Генеральнi Ради.

Конституцiя УHР (Статут про державний устрiй, права i вiльностi УHР), що була ухвалена Украiнською Центральною Радою 29 квiтня 1918 року була однiiю з найдемократичнiших конституцiй того часу i одне з найважливiших джерел державотворення в Украiнi. Такi високi досягнення правовоi думки, якi були зробленi в тi часи i за досить короткий термiн, повиннi дати хороший приклад сучасним полiтичним дiячам, i навчити iх хоча б iнколи вивчати iсторiю украiнського конституцiоналiзму, бо як свiдчать украiнськi правовi памтАЩятки, Украiна завжди прагнула до демократичних змiн у державнiй, культурнiй, соцiально-економiчнiй сферах життя, i вже тодi, в 1918 роцi досягла бiльшого свого розвитку, анiж ми на сучасному етапi, маючи вже девтАЩять рокiв незалежностi. Отже, за Конституцiiю УHР, а зокрема в статтях 22-25 ми можемо побачити, що державна влада в Украiнськiй Hароднiй Республiцi походить вiд народу. Здiйснюiться вона за принципом розподiлу на законодавчу, виконавчу i судову. Верховним органом влади в Республiцi i Всенароднi Збори, що безпосередньо здiйснюють вищу законодавчу владу. Вони ж формують органи виконавчоi i судовоi влади. Вища виконавча влада належить Радi Hародних Мiнiстрiв. Арбiтром посеред цих двох влад i Генеральний Суд УHР. РЖ що i дуже важливо, стаття 63 говорить: тАЬСудових вирiшень не можуть змiнити нi законодатнi, нi адмiнiстрацiйнi органи властитАЭ.

Втiлення принципу розподiлу влад, як ми тепер переконуiмось, повтАЩязане з ломкою усталених стереотипiв, створенням принципово нових iнструментiв, яких у нас до цього часу не було. Hа завадi стоять обтАЩiктивнi та субтАЩiктивнi фактори, головними з яких i важкий тягар недавнього колонiального минулого, вiдсутнiсть демократичних традицiй у сферi державного будiвництва, полiтичнi, соцiальнi, психологiчнi стереотипи.

Зрозумiло, що в системi влади найбiльш вразливою i малоефективною i виконавча влада, головним призначенням i основною функцiiю якоi i реалiзацiя прийнятих рiшень. Hавiть хороший, досконалий закон нiчого не вартий, якщо вiн не виконуiться або виконуiться аби як. Певна проблема полягаi i в тому, що форма правлiння нинi тiсно звтАЩязана з органiзацiiю верховноi влади, яка склалася з часiв безроздiльного панування Рад народних депутатiв. Принцип тАЬодновладного правлiннятАЭ, у вiдповiдностi з яким вся повнота влади належала Радам, обумовив особливостi i форми функцiонування системи представницьких органiв, головним з яких було iх верховенство, принцип демократичного централiзму, подвiйне пiдпорядкування виконавчих органiв, панування вертикальних звтАЩязкiв тощо.

Донедавна наша наука, в тому числi i наука конституцiйного права, активно заперечувала необхiднiсть визнання i впровадження в життя принципу тАЬрозподiлу владтАЭ, i, вiдповiдно, iнституту президентства, якi вважалися тАЬшкiдливими i безперспективними для радянськоi демократii, чужими i ворожими передовiй соцiалiстичнiй формi народовладдятАЭ. Hе останню роль у тАЬвiдмовi права на життятАЭ президентства вiдiграла теорiя поiднання законодавчоi i виконавчоi влади у дiяльностi механiзму владарювання.

Вiдкидаючи буржуазний парламентаризм, засновники молодоi Радянськоi держави вiдкидали тим самим теорiю i практику розподiлу влад, яка, на iх думку, виконувала соцiальне замовлення пануючоi буржуазii, забезпечувала експлуатацiю широких мас трудящих.

Поiднання в руках Рад законодавчих i виконавчих повноважень ось, на думку радянських iдеологiв, ключ до вирiшення всiх питань державного будiвництва.

Hайбiльш яскраве втiлення ця iдея знайшла в дiяльностi вищих органiв влади i управлiння. Так Рада Hародних Комiсарiв РРФСР здiйснювала як законодавчi, так i виконавчi функцii. ЦВК СРСР, ЦВК союзних республiк i iх Президii поряд iз законодавчою i управлiнською роботою виконували функцii i повноваження глави держави. До речi, це свiдчить проте, що вони не були органiзацiйно чiтко визначенi й вiдокремленi, а iх компетенцiя в багатьох випадках була досить умовною. Про це говорить, наприклад, той факт, що пiсля 1936 року функцii колегiального президента в СРСР i в союзних республiках були покладенi на вiдповiднi Президii, але зi справжнiм президентством спiльного тут нiчого не було. Президii не мали також повноважень не тiльки за суттю, але й за формою: вони на рiвнi Основного Закону не констатувалися, а практика була вкрай непослiдовною i бiдною.

РЖншими словами життя засвiдчило:

1) непридатнiсть i навiть шкiдливiсть теорii тАЬпоiднання владтАЭ, тАЬодновладного правлiннятАЭ;

2) необхiднiсть розподiлу влад як iдино можливоi форми органiзацii дiяльностi верховних владних структур.

Крапку в цiй боротьбi поставила Конституцiя Украiни, яка закрiпила в ст. 6 принцип розподiлу влад: тАЬДержавна влада в Украiнi здiйснюiться на засадах ii подiлу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчоi, виконавчоi та судовоi влади здiйснюють своi повноваження у встановлених цiiю Конституцiiю межах i вiдповiдно до законiв Украiни.тАЭ

Звiдси важливий висновок: з огляду на iсторичний досвiд та свiтове надбання людства, треба створювати принципово нову, незнану у нас в Украiнi до цих пiр форму правлiння, яка б забезпечила ефективне функцiонування всього механiзму здiснення народовладдя. Адже без чiтко вiдлагодженоi системи державних органiв в Украiнi не можливо створити ту правову державу про яку мрiяли видатнi сини Украiнського народу: Шевченко, Грушевський, Франко та iншi.

Однiiю з найважливiших складових конституцiйного права завжди були питання органiзацii державноi влади. Проте саме поняття конституцiйно-правового iнституту тАЬдержавна владатАЭ, на жаль, належноi теоретичноi розробки не здобуло. Досить зазначити, що всi пiдручники з державного права радянськоi доби взагалi уникали розкриття сутностi цього поняття. Тому уявляiться необхiдним проаналiзувати змiст державноi влади, саме як одного з основних iнститутiв конституцiйного права.

Якi ж можуть бути вихiднi положення у процесi розкриття сутностi державноi влади, виходячи зi змiсту Конституцii Украiни? На мiй погляд, для виявлення згаданих положень треба зтАЩясувати такi питання:

n який змiст цiii влади;

n якi основоположнi конституцiйнi принципи органiзацii i дiяльностi державноi влади;

n що покладено в основу розмежування функцiй здiйснення державноi влади;

n яка система органiв, що здiйснюють державну владу;

n яка мета здiйснення державноi влади.

Розкриття змiсту цих питань дають змогу визначити основнi елементи, складовi державноi влади в Украiнi, якi у своiй сукупностi i допоможуть сформулювати саме визначення цього конституцiйно-правового iнституту. Розподiл влад - не застиглий стан вiдокремлених державних структур. Це працюючий механiзм, який досягаi iдностi на основi складного процесу погоджень i спецiальних правових процедур, передбачених на випадок конфлiктних ситуацiй. Власне, iз законодавчого закрiплення принципу розподiлу державноi влади i починаiться ii органiзацiя.

Згiдно iз статтею 6 державна влада в Украiнi здiйснюiться на засадах ii подiлу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчоi, виконавчоi та судовоi влади здiйснюють своi повноваження у встановлених цiiю Конституцiiю межах i вiдповiдно до законiв Украiни, що даi змогу запобiгти диктату будь-якоi з них i водночас органiзувати iх спiльну дiяльнiсть на основi взаiмозалежностi та взаiмодii у процесi реалiзацii iдиноi державноi влади в Украiнi.

У частинi 2 статтi 6 у первинному виглядi закрiпленi основи системи тАЬстримань i противагтАЭ. Згаданi органи здiйснюють своi повноваження у встановлених Конституцiiю межах i вiдповiдно до законiв Украiни.

Реалiзацiя iдностi державноi влади передбачаi рiзнi варiанти. Так, Верховна Рада Украiни як iдиний законодавчий орган повинна своiю нормотворчою роботою на практицi будувати iдину систему нацiонального права, а виконавча влада здiйснюi своi повноваження шляхом застосування вiдповiдних норм права, як правило, централiзовано, всiма ланками системи виконавчоi влади.

Особливе мiсце в системi органiв державноi влади займаi Президент Украiни, який не входить безпосередньо до жодноi з гiлок влади. Проте його статус, як глави держави, надiляi його повноваженнями, згiдно з якими вiн i гарантом державного суверенiтету, територiальноi цiлiсностi Украiни, додержання Конституцii, прав та свобод людини i громадянина. Оскiльки цi повноваження бiльше чи менше властивi всiм органам державноi влади, Президент, здiйснюючи обтАЩiднуючу функцiю, безпосередньо впливаi на iх дiяльнiсть у процесi здiйснення державноi влади.

А зараз бiльш конкретно проаналiзуiмо мiсце та роль органiв державноi влади та дамо iм характеристику через призму iх основних повноважень.

Президент Украiни.

Особливе мiсце серед повноважень Президента кожноi краiни посiдають його повноваження щодо парламенту, зокрема право розпуску парламенту, яке мають глави держав в парламентських i напiвпрезидентських республiках (парламентсько-президентських або президентсько-парламентських). Це право глав держав вважаiться iстотним важелем у системi стримань i противаг у iх вiдносинах з парламентом. Пiдставами застосування права розпуску парламенту в рядi краiн i порушення передбачених Конституцiiю умов формування уряду, прийняття державного бюджету тощо.

Президент Украiни припиняi повноваження Верховноi Ради Украiни, якщо протягом тридцяти днiв однiii черговоi сесii пленарнi засiдання не можуть розпочатись. Це зумовлюi iнодi скликання позачергових сесiй Верховноi Ради, що мало мiсце, наприклад, у серпнi 1997 року, але в цiлому вносить стабiльнiсть в роботу парламенту, утверджуi його як постiйно дiючий орган законодавчоi влади Украiни.

Ряд повноважень Президента стосуiться його права впливу на законодавчу та iншу дiяльнiсть Верховноi Ради. Приоритетним серед них i право законодавчоi iнiцiативи, тобто право вносити до Верховноi Ради Украiни законопроекти або пропозицii щодо прийняття законiв. До того ж законопроекти, визначенi Президентом як невiдкладнi повиннi розглядатися позачергово. Президент маi право вносити законопроекти про внесення змiн i доповнень до всiх роздiлiв Конституцii, в тому числi до роздiлу РЖ тАЬЗагальнi засадитАЭ, роздiлу РЖРЖРЖ тАЬВибори. Референдуми.тАЭ i роздiлу XIII тАЬВнесення змiн до Конституцii УкраiнитАЭ, якi за умови iх прийняття не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховноi Ради затверджуiться всеукраiнським референдумом, який призначаiться Президентом Украiни.

Президент маi також значнi повноваження на завершальнiй стадii законодавчого процесу: пiдписання i оприлюднення законiв. Вiдповiдно до чинноi Конституцii Президентовi Украiни належить право пiдписання законiв прийнятих Верховною Радою i оприлюднення iх (ст 106 п.29 Конституцii).

Схваленi Верховною Радою закони спочатку пiдписуються ii Головою i надсилаються Президентовi. Вiдповiдно до Конституцii Украiни (ст.94) Президент протягом п'ятнадцяти днiв пiсля одержання закону пiдписуi його та офiцiйно оприлюднюi або повертаi закон зi своiми вмотивованими i сформульованими пропозицiями до Верховноi Ради Украiни для повторного розгляду. В разi, якщо Президент протягом встановленого строку не повернув закон для повторного перегляду, закон вважаiться схваленим Президентом i маi бути пiдписаний та офiцiйно оприлюднений.

Якщо ж пiд час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою не менш як двома третинами вiд ii конституцiйного складу, Президент зобов'язаний його пiдписати та оприлюднити протягом десяти днiв.

Одним з найважливiших i найдiiвiших повноважень Президента як глави держави i його установчi повноваження щодо формування органiв виконавчоi влади: Кабiнету Мiнiстрiв Украiни, мiнiстерств, iнших центральних органiв виконавчоi влади та мiсцевих державних адмiнiстрацiй.

Так, вiдповiдно до ст. 106 п.9, 10.Конституцii

n Президент призначаi за згодою Верховноi Ради Украiни Прем'iр-мiнiстра Украiни;

n припиняi повноваження Прем'iр-мiнiстра Украiни та приймаi рiшення про його вiдставку;

n призначаi за поданням Прем'iр-мiнiстра Украiни членiв Кабiнету Мiнiстрiв Украiни, керiвникiв iнших центральних органiв виконавчоi влади, а також голiв мiсцевих державних адмiнiстрацiй та припиняi iхнi повноваження на цих посадах;

Ряд повноважень маi Президент i щодо формування органiв судовоi влади та органiв, що здiйснюють контроль та нагляд. Зокрема,

n Президент призначаi за згодою Верховноi Ради Украiни на посаду Генерального прокурора Украiни та звiльняi його з посади;

n призначаi третину складу Конституцiйного Суду Украiни;

n утворюi суди у визначеному законом порядку;

n здiйснюi помилування;

n здiйснюi першi призначення на посаду професiйного суддi на першi п'ять рокiв. (ст.106 пп.11, 22, 23, 27, 31).

Законодавча влада.

РДдиним органом законодавчоi влади в Украiнi i парламент - Верховна Рада Украiни. Вiн i представницьким органом, тому обираiться безпосередньо народом на основi загального, рiвного i прямого виборчого права шляхом таiмного голосування.

Парламент Украiни маi багатограннi вiдносини з iншими органами державноi влади.

Найбiльш тiсними i вiдносини парламенту з Президентом. Це зумовлено iхнiми функцiями i повноваженнями, передбаченими Конституцiiю та законами, системою стримань i противаг один щодо одного та iншими обставинами.

Вихiдним повноваженням Верховноi Ради Украiни у взаiмовiдносинах iз Президентом i право парламенту призначати вибори Президента у строки, визначенi Конституцiiю (ст.85). Але головним змiстом взаiмовiдносин парламенту i Президента i сам хiд здiйснення ними своiх функцiй i повноважень.

Зокрема, Верховна Рада Украiни заслуховуi щорiчнi та позачерговi послання Президента про внутрiшнi i зовнiшнi становище Украiни (ст.85 Конституцii), направляi новоприйнятi закони Президентовi (ст.94 Конституцii).

Чiльне мiсце у взаiмовiдносинах Президента з парламентом посiдають питання формування органiв виконавчоi влади. Так, парламент даi згоду на призначення Президентом Прем'iр -мiнiстра.

Окрiм того, Верховна Рада Украiни приймаi рiшення про направлення запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатiв чи комiтету Верховноi Ради, попередньо пiдтриманою не менш, як третиною конституцiйного складу Верховноi Ради; маi право усунути Президента з поста в порядку iмпiчменту, встановленому Конституцiiю (ст.111).

Багатофункцiональними i вiдносини Верховноi Ради Украiни з Кабiнетом Мiнiстрiв Украiни, який пiдконтрольний i пiдзвiтний Верховнiй Радi (ст.113 Конституцii). Верховна Рада даi згоду на призначення Прем'iр - мiнiстра, розглядаi i приймаi рiшення щодо схвалення (не схвалення) програми дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв, здiйснюi контроль за його дiяльнiстю.

За пропозицiiю не менш як третини народних депутатiв вiд ii конституцiйного складу Верховна Рада може розглянути питання про вiдповiдальнiсть Кабiнету Мiнiстрiв та прийняти резолюцiю недовiри йому бiльшiстю вiд конституцiйного складу Верховноi Ради, наслiдком, якоi i вiдставка Кабiнету Мiнiстрiв Украiни.

Найважливiшими повноваженнями Верховноi Ради щодо Кабiнету Мiнiстрiв та iнших органiв виконавчоi влади i прийняття нею законiв про органiзацiю i дiяльнiсть органiв виконавчоi влади, основи державноi служби та iн.

Багатогранними i вiдносини Верховноi Ради Украiни i з органами судовоi влади. Зокрема, Верховна Рада призначаi третину складу Конституцiйного Суду Украiни, обираi суддiв загальноi юрисдикцii, надаi згоду на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, може висловити недовiру Генеральному прокурору, що маi наслiдком його вiдставку з посади, призначаi трьох представникiв до Вищоi ради юстицii.

Парламент як орган законодавчоi влади визначаi законами Украiни судоустрiй, судочинство, статус суддiв, засади судовоi експертизи, органiзацiю та дiяльнiсть прокуратури.

Досить тiсною i взаiмодiя парламенту з органами правосуддя у процесi здiйснення парламентського контролю.[4]

Яскравим прикладом цьому може слугувати стаття 81 п. 2. Повноваження народного депутата Украiни припиняються достроково у разi набрання законноi сили обвинувального вироку щодо нього. Незалежно вiд волевиявлення чи згоди народного депутата його повноваження припиняються достроково у разi набрання законноi сили обвинувального вироку щодо нього. При цьому не маi значення, який вид покарання визначений судом щодо депутата, а також звiльнення його судом вiд кримiнального покарання. Пiдставою для дострокового припинення повноважень народного депутата Украiни i також рiшення суду про визнання недiiздатним або безвiсти вiдсутнiм, яке набрало законноi сили.

Принципово новим у Конституцii i положення про те, яким чином у разi невиконання народним депутатом вимог щодо несумiсностi депутатського мандату з iншими видами дiяльностi його депутатськi повноваження припиняються достроково На вiдмiну вiд чинного законодавства про статус народного депутата, за яким рiшення про дострокове припинення повноважень приймалося Верховною Радою, за Конституцiiю воно маi бути прийняте судом.[5]

Виконавча влада.

Згiдно з Конституцiiю Украiни, Кабiнет Мiнiстрiв Украiни i вищим органом у системi органiв виконавчоi влади, яку складають центральнi i мiсцевi органи виконавчоi влади. Як вищий колегiальний орган, вiн здiйснюi владу як безпосередньо, так i через центральнi i мiсцевi органи виконавчоi влади, спрямовуючи та контролюючи iх дiяльнiсть.

Як вищий орган виконавчоi влади Кабiнет Мiнiстрiв очолюi iдину систему виконавчоi влади в Украiнi; забезпечуi у вiдповiдностi з Конституцiiю здiйснення функцiй i повноваження виконавчоi влади на територii Украiни; спрямовуi дiяльнiсть мiнiстерств та iнших органiв виконавчоi влади; самостiйно вирiшуi питання, якi вiднесенi до його вiдання Конституцiiю Украiни, законами Верховноi Ради Украiни та указами Президента Украiни.

Кабiнет Мiнiстрiв Украiни вiдповiдальний перед Президентом Украiни i у своiй дiяльностi керуiться його актами (ст. 113 Конституцii Украiни). Одночасно вiн пiдзвiтний i пiдконтрольний Верховнiй Радi Украiни, але у межах визначених Конституцiiю Украiни.

Так, згiдно ст.85 ч.4 Конституцii Украiни Верховна Рада затверджуi Державний бюджет Украiни та вносить змiни до нього; контролюi за виконанням Державного бюджету Украiни, приймаi рiшення щодо звiту про його виконання.

Верховна Рада Украiни, крiм того, вiдповiдно до ст.85 п.13 Конституцii, здiйснюi контроль за дiяльнiстю Кабiнету Мiнiстрiв Украiни. Нарештi, представницький орган Украiни за пропозицiiю не менш як однiii третини народних депутатiв вiд ii конституцiйного складу може розглянути питання про вiдповiдальнiсть Кабiнету Мiнiстрiв та прийняти резолюцiю недовiри Кабiнету Мiнiстрiв Украiни бiльшiстю вiд конституцiйного складу Верховноi Ради Украiни.

При цьому питання про вiдповiдальнiсть Кабiнету Мiнiстрiв Украiни не може розглядатися Верховною Радою Украiни бiльше одного разу протягом однiii черговоi сесii, а також протягом року пiсля схвалення Програми дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв Украiни (ст.87 Конституцii Украiни).

Певнi складностi виникають при органiзацii виконавчоi влади, здiйснюваноi Кабiнетом Мiнiстрiв Украiни. Вони вiдображають боротьбу мiж законодавчою гiлкою влади i Президентом.

Зi змiною статусу Президента Украiни, коли вiн згiдно з новою Конституцiiю i главою держави, тобто не входить до жодноi гiлки влади, питання про сутнiсть, правовi засади виконавчоi влади , як окремоi влади, по сутi не було вирiшено до кiнця.

Конституцiя Украiни не мiстить у собi положень, якi б визначали саме характер виконавчоi влади, оскiльки роздiл VI тАЬКабiнет Мiнiстрiв Украiни. РЖншi органи виконавчоi владитАЭ висвiтлюi лише питання щодо системи органiв виконавчоi влади, проте, хто ж визначаi i формуi цю систему, у цьому роздiлi в повному обсязi не сказано.

А в iнших роздiлах зазначено, що органiзацiю i дiяльнiсть органiв цiii гiлки влади визначаi Верховна Рада Украiни, а формуi ii Президент (ст.92 п.12, ст.106. п.10 Конституцii Украiни.)

У вiдповiдностi з ст.106 пп.10, 15 Конституцii Украiни Президент Украiни одноособово призначаi за поданням Прем'iр-мiнiстра Украiни членiв Кабiнету Мiнiстрiв Украiни, керiвникiв iнших центральних органiв виконавчоi влади.

Проте, згiдно з ст.92 п.12 Конституцii Украiни, виключно законодавча влада в особi Верховноi Ради законами Украiни визначаi органiзацiю i дiяльнiсть органiв виконавчоi влади. Якщо буквально розумiти положення цього пункту ст.92 Конституцii, то в практичнiй площинi воно означатиме: законодавчий орган повинен прийняти майже 100 законiв, зокрема, про Кабiнет Мiнiстрiв Украiни, про мiнiстерства, й про iншi центральнi вiдомостi (а iх бiльше як 56); а також про мiсцевi державнi адмiнiстрацii в областях, районах, мiстах Киiвi та Севастополi. Це безумовно, призведе до порушення балансу законодавчоi i виконавчоi влади.

Водночас треба брати до уваги, що законодавчий орган не маi права призначати i звiльняти з посади мiнiстрiв та iнших керiвникiв центральних органiв виконавчоi влади, оскiльки це виключне право Президента. На пiдставi органiзацii i дiяльностi цiii влади Президент мiг би нормативними указами регулювати питання органiзацii i дiяльностi всiх ланок виконавчоi влади в Украiнi.

Згiдно iз ст.114 Конституцii, до складу Кабiнету Мiнiстрiв Украiни входять ПремтАЩiр-мiнiстр Украiни, Перший вiце-премтАЩiр-мiнiстр, три вiце-премтАЩiр-мiнiстри, мiнiстри.

Президент призначаi за згодою Верховноi Ради Украiни ПремтАЩiр-мiнiстра Украiни; припиняi повноваження ПремтАЩiр-мiнiстра Украiни та приймаi рiшення про його вiдставку (ст.106 п.9).

Процес призначення Прем'iр-мiнiстра складаiться з таких стадiй:

1) Визначення Президентом кандидатури на цю посаду;

2) Розгляд Верховною Радою Украiни цiii кандидатури (у разi вiдхилення - наступне внесення та розгляд кандидатури на пропоновану посаду).

3) Призначення Прем'iр-мiнiстра Украiни.

Президент Украiни не пiзнiше, нiж на десятий день пiсля вступу на посаду або припинення повноважень Кабiнету Мiнiстрiв , пiсля консультацiй з Головою Верховноi Ради Украiни та уповноваженими представниками депутатських груп i фракцiй вносить на розгляд Верховноi Ради Украiни кандидатуру Прем'iр-мiнiстра Украiни.

Пiсля одержання згоди Верховноi Ради Украiни Президент Украiни в триденний термiн видаi Указ про призначення Прем'iр-мiнiстра Украiни.

Повноваження Кабiнету Мiнiстрiв Украiни у вiдносинах з Верховною Радою Украiни та ii органами включають:

Þ здiйснення Урядом законодавчоi iнiцiативи у Верховнiй Радi Украiни;

Þ участь Кабiнету Мiнiстрiв у процесi розгляду питань Верховноi Ради;

Þ повноваження у зв'язку iз затвердженням i контролем за виконанням Державного бюджету Украiни, пiдготовкою, затвердженням i виконанням загально державних програм;

Þ звiтування перед Верховною Радою Украiни про свою дiяльнiсть.

Також Верховна Рада Украiни може висловити недовiру Кабiнету Мiнiстрiв Украiни:Стаття 87. Верховна Рада Украiни за пропозицiiю не менш як однiii третини народних депутатiв Украiни вiд ii конституцiйного складу може розглянути питання про вiдповiдальнiсть Кабiнету Мiнiстрiв Украiни та прийняти резолюцiю недовiри Кабiнетовi Мiнiстрiв Украiни бiльшiстю вiд конституцiйного складу Верховноi Ради Украiни. Питання про вiдповiдальнiсть Кабiнету Мiнiстрiв Украiни не може розглядатися Верховною Радою Украiни бiльше одного разу протягом однiii черговоi сесii, а також протягом року пiсля схвалення Програми дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв Украiни.

Судова влада.

Третiй вид державних органiв становлять органи судовоi влади. Це - Верховний Суд Украiни як найвищий судовий орган у системi судiв загальноi юрисдикцii. У своiй сукупностi всi суди складають судову систему Украiни. Вони здiйснюють судову владу шляхом конституцiйного, цивiльного, кримiнального та арбiтражного судочинства. Органи судовоi влади постановою законних та обгрунтованих рiшень чи вирокiв, шляхом застосування чинного законодавства на основi принципу рiвностi всiх перед законом та судом, стримують iншi гiлки влади вiд зловживань. При реалiзацii своii компетенцii органи виконавчоi та законодавчоi влади повиннi дiяти в межах закону та наданих iм повноважень, щоб не вiдчути на собi дiiвiсть судовоi влади.

Для органiв судовоi влади характерним i те, що суддi обираються безстроково.

Особливе, вiдокремлене мiсце вiд судовоi системи маi Конституцiйний Суд Украiни - iдиний орган конституцiйноi юрисдикцii, в Украiнi, який вiдрiзняiться вiд судiв загальноi юрисдикцii порядком утворення (суддi Конституцiйного Суду призначаються Верховною Радою Украiни, Президентом та З'iздом суддiв Украiни, по - шiсть суддiв), складом (18 суддiв), специфiкою судового

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права