Выборы как форма непосредственной демократии
Вступ 3
Глава 1. Загальнi положення iнституту виборiв 5
1.1. Вибори як форма безпосередньоi демократii 5
1.2. РЖсторичний розвиток iнституту
виборiв в Украiнi 7
1.3. Поняття та основнi принципи виборiв 9
1.4. Види виборiв та виборчих систем 10
Глава 2. Принципи виборчого права в Украiнi 15
2.1 СубтАЩiктивне й обтАЩiктивне виборче право 15
2.2.Принципи субтАЩiктивного виборчого права 16
Глава 3. Застосування виборчого законодавства в Украiнi 19
3.1.Вiдповiдальнiсть за порушення
виборчого законодавства Украiни 19
3.2.Ефективнiсть застосування й шляхи покращення
виборчого законодавства у сучаснiй Украiнi. 20
Висновки 25
Список посилань 26
Список використаноi лiтератури 28
Анотацiя 29
Вступ
На сучасному етапi реалiзацii задач по удосконаленню системи державного керування, з врахуванням прийнятоi 28 червня 1996 р. Конституцii Украiни, на перший план виступаi науково-обТСрунтована концепцiя формування правовоi держави.
Демократичнiсть держ
ави i суспiльства насамперед визначаiться рiвнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскiльки реально iснуючi процедури виявлення i здiйснення волi народу впливають на управлiння державними та суспiльними справами. Найбiльш ефективно такий вплив може здiйснюватись у формi прямого (безпосереднього) на
родовладдя, пiд яким розумiiться безпосередня участь громадян у здiйсненнi державноi влади, iх пряме волевиявлення пiд час прийняття державних рiшень.
Першою в iсто
ричному планi була саме ця форма народовладдя.
В умовах первiсного суспiльства вона зд
iйснювалась у виглядi
загальних зборiв членiв конкретноi спiльноти, а у перших державних утвореннях тАФ у виглядi
народних зборiв, в яких брали участь усi громадяни (крiм рабiв, якi громадянами, а подекуди i людьми не вважались, а тому до вирiшення загальнодержавних справ не допускались). Участь у народних зборах усiх вiльних громадян, в iдеалi, повинна була забезпечувати прийняття рiшень, якi вiдповiдали б iнтересам бiльшостi у даному державному утвореннi. Класичним прикладом народних зборiв як форми прояву безпосередньоi демократii i органiзацiя державноi влади в античних Афiнах.[1]
РЖз розвитком та ускладненням суспiльних вiдносин класичнi зразки прямого народовладдя внаслiдок значного зростання кiлькостi населення держав стало важко, а то i неможливо здiйснювати з суто технiчного боку. Крiм того, народнi збори стали перешкодою на шляху реалiзацii iнтересiв панiвноi верхiвки суспiльства, що й зумовило виникнення нових форм прояву безпосередньоi демократii.
За допомогою виборiв формуiться значна частина органiв державноi влади та органiв мiсцевого самоврядування. РЖнакше кажучи, саме завдяки виборам, що i формою безпосереднього народовладдя, одержують можливiсть функцiонувати на законних пiдставах органи представницькоi демократii.
Конституцiйний iнститут виборiв регламентуi досить широке коло суспiльних вiдносин. Частина його, а саме норми, що встановлюють загальнi правила i вимоги до процедури виборiв, та норми, якi регламентують активне виборче право, зафiксована у роздiлi III "Вибори. Референдум" та у роздiлi XI "Мiсцеве самоврядування" Конституцii Украiни. Норми, якi закрiплюють пасивне виборче право, вмiщено у роздiлах Конституцii
, присвячених основам органiзацii та дiяльностi конкретних виборних органiв.
Метою цiii роботи перш за все i детальний аналiз принципiв виборчого права в Украiнi. Для розкриття проблеми розумiння виборiв, у роботi поставленi наступнi задачi: розгляд основних виборчих систем i ознайомлення iз розвитком iнституту виборiв в Украiнi. Важливою задачею i розгляд виборчого процесу та його стадiйй вiдповiдальнiсть за порушення виборчого процесу
Завданням даноi роботи i визначення ролi iнституту виборiв у суспiльному життi людини i держави взагалi. Класифiкацiя, аналiз, спiввiдношення i взаiмодii iнституту виборiв з iншими соцiальними й правовими iнститутами , iх функцiонування в умовах рiзних полiтичних режимiв, та викладення i закрiплення виборчого права у нормативно-правових актах. У цьому дослiдженнi здiйснена спроба порiвняння точок зору рiзних авторiв по вище перерахованих питаннях. З метою найбiльш детального i повного висвiтлення основних аспектiв представленоi теми таоб'iктивного аналiзу проблем.
1.Загальнi положення iнституту виборiв
1.1.Вибори як форма безпосередньоi демократii
Чинна Конституцiя Украiни визначаi, що носiiм суВнверенiтету i iдиним джерелом влади в Украiнi i народ. Здiйснення влади народом вiдбуваiться, за Конституцiiю, як безпосередньо, так i через органи державноi влаВнди та органи мiсцевого самоврядування. Тобто Конституцiя Украiни проголошуi всебiчне i повне народовладдя.
З правовоi точки зору, народовладдя означаi принаВнлежнiсть усiii суспiльноi влади, в тому числi державноi, народовi, вiльне здiйснення народом цiii влади вiдповiдВнно до його суверенноi волi в iнтересах як всього суспiльВнства, так i кожноi людини й громадянина. Визнання наВнроду верховним носiiм державноi влади i вираженням народного суверенiтету. Це означаi, що народ, не подiВнляючи нi з ким своii клади, здiйснюi ii самостiйно i неВнзалежно, виключно у своiх iнтересах. Право народу на встановлення i здiйснення влади i його природним праВнвом, а вiдтак народний суверенiтет тАФ невiдчужуваний i недоторканний. РЖншими словами, як проголошено у ст. 5 Конституцii Украiни, нiхто не може узурпувати державну владу. Право визначати i змiнювати констиВнтуцiйний лад в Украiнi належить виключно народовi i не може бути узурповане державою, ii органами чи посадоВнвими особами [2].
Залежно вiд форми волевиявлення народу розрiзняВнють iнститути представницькоi i безпосередньоi демоВнкратii.
Проголошуючи народ носiiм суверенiтету i iдиним джерелом влади в Украiнi (ст. 5 Конституцii), КонстиВнтуцiя Украiни надала безпосередньому волевиявленню прiоритетного значення, що стало об'iктивним вiдобраВнженням суспiльно-полiтичноi практики незалежноi УкВнраiни. Таким чином, влада народу може розглядатися як провiдна правова категорiя, ключове поняття сучасного конституцiоналiзму. В юридичному сенсi це передовсiм виявляiться в тому, що установча влада украiнського народу i первинною щодо всiх гiлок державноi влади, якi похiднi вiд народного суверенiтету [3]. Вищими формаВнми безпосереднього здiйснення народом влади визначеВнно вибори i референдуми, на основi яких забезпечуiться формування iнтересiв у суспiльствi, узгодження й коорВндинування цих iнтересiв, прояв волi народу як через формування представницьких органiв держави та органiв самоврядування i прийняття ними вiдповiдних рiшень, насамперед у формi законiв, так i через прийняття рiшень безпосередньо громадянами.
Закономiрно, що третiй роздiл чинноi Конституцii Украiни тАЬВибори. РеферендумтАЭ, присвячений безпосередньому наВнродовладдю, зокрема, його прiоритетним формам тАФ виВнборам i референдумам, i наступним пiсля роздiлiв перВншого i другого Конституцii Украiни, де визначаються загальнi засади конституцiйного ладу Украiни i правовий статус особи, права, свободи та обов'язки людини й громадянина.
У наступних IV, V, VI, XXI роздiлах Конституцii УкВнраiни визначаються повноваження органiв державноi влади i мiсцевого самоврядування щодо призначення виборiв та референдумiв в Украiнi, iнiцiювання рефеВнрендуму, здiйснення суб'iктивного пасивного виборчого права громадян Украiни, формування Центральноi виВнборчоi комiсii, судового захисту виборчих прав громадян Украiни тощо, якi також входять до механiзму реалiзацii прямого народовладдя.
У сучаснiй науковiй юридичнiй лiтературi немаi iдВнностi щодо розумiння безпосередньоi демократii. НайВнбiльш загальновiдомим у попереднi часи було визначенВння, що дав В. Ф. Коток, який пiд безпосередньою демоВнкратiiю розумiв iнiцiативу й самодiяльнiсть народних мас в управлiннi державою, iхнi пряме волевиявлення при розробцi i прийняттi державних рiшень, а також пряму участь у реалiзацii цих рiшень, здiйсненнi народВнного контролю[4].
На думку М. П. Фарберова, "пряме народовладдя означаi пряме волевиявлення народних мас при розробВнцi й прийняттi державних рiшень, а також iх пряма участь у впровадженнi цих рiшень в життя, здiйсненнi народного контролю"[5].
Г. X. Шахназаров розумii пiд безпосередньою демоВнкратiiю порядок, при якому рiшення приймаються на основi прямого i конкретного волевиявлення всiх громаВндян [6]. Досить часто в науцi конституцiйного права вжиВнваються загальнi визначення безпосередньоi демократii, такi як пряма участь народних мас у вирiшеннi справ держави i суспiльства.
М. Ф. Чудаков визначав, що "безпосередня демокраВнтiя тАФ це суспiльнi вiдносини, в межах яких здiйснюiться широкий комплекс засобiв участi громадян в управлiнВннi справами держави i суспiльства, в результатi чого воля громадянина (колективу) безпосередньо, тобто без обоВнв'язковоi допомоги обраних (призначених) в державнi органи представникiв впливаi на формування державноi полiтики i ii здiйснення, а також створюi представницьВнку систему i вирiшальне впливаi на ii функцiонування"[7].
З точки зору сучасних росiйських учених Ю. А. Дмитрiiва, В. В. Комаровоi, "безпосередня демократiя станоВнвить собою суспiльнi вiдносини, що виникають у проВнцесi розв'язання певних питань державного та суспiльного життя суб'iктами державноi влади, правоВнмочними виражати iх суверенiтет шляхом безпосередВннього владного волевиявлення, яке пiдлягаi у загальВнному виконаннi (в масштабах питання, що вирiшуiться) i не потребуi будь-якого затвердження"[8].
В.Ф.Погорiлко вважаi що найбiльш адекватним сучасному розвитковi суспiльВнних вiдносин могло б виступати наступне визначення безпосередньоi демократii. тАЬПряме народовладдя тАФ це система форм безпосереднього вiльного волевиявлення народу як носiя суверенiтету i iдиного джерела влади в Украiнi шляхом прямоi його участi у встановленнi предВнставницьких органiв державноi влади та органiв мiсцеВнвого самоврядування i безпосередньому прийняттi владВнних рiшень з передбачених Конституцiiю та законами Украiни питаньтАЭ[9].
Наукою конституцiйного права питання форм реалiзацii безпосередньоi демократii розробляiться досить давно, проте iдностi в тому, що все ж таки вваВнжати формами безпосередньоi демократii, поки що неВнмаi. Залежно вiд власного розумiння прямоi демократii сучаснi вченi включають до ii системи тi чи iншi форми. Зокрема, Г. X. Шахназаров визнаi тiльки вищi форми безпосередньоi демократii тАФ голосування i референдум[10]. В.Ф.Коток зараховував до форм безпосередньоi демоВнкратii революцii, з'iзди, наради трудящих, вибори у представницькi органи влади, iмперативний мандат (наВнкази виборцiв, звiтнiсть депутатiв перед виборцями, праВнво вiдкликання депутатiв), референдум[11]. М. П. Фарберов вказуi (поряд з iншими) на наступнi форми народовладВндя: наради трудящих з питань державного управлiння, звiтнiсть депутатiв та iнших посадових осiб перед нароВндом, робiтничий контроль над виборами, сiльськi сходи, народнi зiбрання, всенароднi обговорення найважлиВнвiших законопроектiв i обговорення проектiв рiшень мiсцевих рад[12]. За радянських часiв iнодi вiдкремлювали як особливий вид демократii здiйснення влади народу через громадськi органiзацii.
Мабуть найбiльш слушним i пiдхiд, запропонований вченими Ю.А. Дмитрiiвим i В.В.Комаровою, який полягаi в тому, що формами прямоi демократii вважаються тiльки тi ii прояви, якi iнституюють безпосереднi власне волевиявлення госпоВндаря повноти державноi влади тАФ народу. Нi листи, нi звернення громадян, нi громадськi органiзацii не вираВнжають суверенiтету народу, не iнституюють його безпоВнсереднi державно-владне волевиявлення.
Отже, беручи за системотворчий критерiй право народного суверенiтету, до системи прямого народоВнвладдя треба включити референдуми i вибори, як осВнновнi форми, а також народнi обговорення, плебiсцити, вiдкликання депутатiв, загальнi збори населення. ВиВндiлення цих форм прямого народовладдя маi досить об'iктивний характер, вони можуть застосовуватись у рiзних правових системах, рiзних сферах суспiльного життя.[13]
Вибори як найВндавнiша форма прямого народовладдя, що передбачаВнлась, зокрема, в РДвропi вже у перших конституцiях як спосiб обрання структур парламентського типу, застосоВнвуються i зараз у бiльшостi краiн свiту, то iншi форми безпосередньоi демократii використовуються вибiрково i не всюди.
1.2.РЖсторичний розвиток iнституту виборiв в Украiнi
Виборнiсть на територii сучасноi Украiни iснувала ще до виникнення держави. Елементи виборностi споВнстерiгаються, зокрема, у слов'янських племен. Провiд у цих племенах належав кращим людям, якi обиралися. Це були переважно представники визнаних родiв, що здобули пошану своiю дiяльнiстю. Вони збиралися на "вiче" тАФ ради, де вирiшували важливi питання життя племенi, вiйни та миру.
З утворенням i змiцненням Киiвськоi держави принВнципи виборностi набули загального характеру, хоча пубВнлiчна влада в Киiвськiй Русi ще не мала парламентських форм.
Подальший розвиток iнституту виборностi в Украiнi пов'язуiться з iснуванням Гетьманськоi держави, ЗапоВнрiзькоi Сiчi i Слобiдськоi Украiни. РЗм притаманна одна й та сама форма державного управлiння тАФ демократична республiка. Носiiм суверенноi влади в цих республiках виступаi весь народ. Всi державнi iнсВнтитуцii без виняткiв формувались тiльки шляхом виборiв. Акт, що маi назву "Правовий Уклад та Конституцii вiдносно прав i вiльностей вiйська Запорожського", наВнзваний Конституцiiю Украiни 1710р. гетьмана Пилипа Орлика, можна вважати першим нормативним актом писаного виборчого права Украiни, оскiльки вiн вперше фiксував принципи дiяльностi органiв державноi влади, порядок, термiни й перiодичнiсть скликання вищого представницького органу тих часiв тАФ Генеральноi Ради.
Особливе мiсце в iсторii становлення iнституту виВнборностi за умов вiдновлення украiнськоi державностi посiдають вибори до Установчих зборiв Украiнськоi НаВнродноi Республiки. Норми Конституцii Украiнськоi НаВнродноi Республiки, що формували засади виборчого праВнва Украiни на той час, разом iз Законом про вибори до Украiнських Установчих Зборiв становлять значну вiху в iсторii вiдродження демократичних основ виборiв до виВнщих представницьких органiв.
Особливий перiод розвитку виборчого права Украiни становить радянське виборче право. Концептуальним моментом щодо його розвитку виступаi теза Ленiна про неприйнятнiсть парламентаризму як моделi органiзацii полiтичноi влади. Радянська виборча система, звичайно, не була сталою. У ii розвитку простежуються такi перiоди: перший тАФ з 1917 до 1936тАФ1937 рр., другий тАФ з 1936 до 1985 рр., третiй тАФ iз 1985 до 1990 рр.
Основними ознаками першого перiоду становлення "пролетарськоi" виборчоi системи були: запровадження виборiв на принципах не загального, непрямого, нерiвного виборчого права при вiдкритому голосуваннi; iснування в законоВндавствi вiдкритого перелiку полiтичних, соцiальних, екоВнномiчних, релiгiйних цензiв щодо виборчих прав; вiдсутнiсть встановленоi законом системи проВнведення виборiв i пiдрахункiв голосiв; вибори проводиВнлись аналогiчно з виборами до партiйних органiв; вiдсутнiсть систематизованого законодавства; заснування спеВнцифiчних форм контролю за проведенням виборiв, непередбачених законодавством, з боку партiйних i реВнпресивних державних органiв та iнше.
Започаткування другого перiоду розвитку радянськоi виборчоi системи пов'язане з Конституцiiю СРСР 1936 р. Виборчiй системi цього перiоду властивi наступнi ознаки: 1) вибори проводились на принципах загальноВнго, рiвного i прямого виборчого права при таiмному гоВнлосуваннi; 2) пiдрахунок результатiв виборiв здiйснювавВнся фактично за мажоритарною виборчою системою абВнсолютноi бiльшостi; 3) законом встановлювались умови дiйсностi виборiв; 4) лiквiдовувалися виборчi цензи, що iснували ранiше, окрiм передбачених в законi; 5) встаноВнвлювалось коло суб'iктiв висунення депутатiв тощо.
Останнiй третiй перiод радянськоi виборчоi системи почавВнся у 1985 р. з реформування всього масиву виборчого заВнконодавства на територii СРСР, в тому числi в УРСР. Виборчi кампанii 1988тАФ1990 рр. можна назвати першиВнми демократичними, або , напiвдемократичними виборами в СРСР.
Пiсля здобуття Украiною незалежностi i створення власноi державностi виборче законодавство зазнало змiн. На сучасний момент систему чинного виборчого законодавства складають 4 групи законодавчих актiв:
1) Конституцiя Украiни; 2) система спецiальних законiв Украiни про вибори: Закон "Про вибори народних депуВнтатiв Украiни"; Закон "Про вибори Президента УкраiВнни"; Закон "Про вибори депутатiв мiсцевих рад та сiльВнських, селищних, мiських голiв"; Закон "Про вибори депутатiв Верховноi Ради Автономноi Республiки Крим"; Закон "Про Центральну виборчу комiсiю"; ЗаВнкон "Про особливостi участi громадян Украiни з числа депортованих з Криму у виборах депутатiв мiсцевих рад в Автономнiй Республiцi Крим"; 3) нормативно-правовi акти конституцiйного законодавства: Закон "Про громаВндянство Украiни"; Закон "Про об'iднання громадян"; Закон "Про мови" та iн.; 4) положення нормативних актiв сумiжних галузей, що регулюють виборчий процес.
Отже, становлення iнституту виборiв в Украiнi пройВншло складний шлях. РЖсторичний аналiз свiдчить, що укВнраiнська нацiя здiйснила свiй внесок до скарбницi заВнгальнолюдських надбань, таких як безпосередня демокВнратiя, свобода тощо.[14]
1.3.Поняття та основнi принципи виборiв
Найбiльш поширеною формою прямого народовладВндя i вибори, якi на вiдмiну вiд iнших його форм тАФ реВнферендумiв, плебiсцитiв, постiйно i перiодично застосоВнвуються у бiльшостi краiн свiту. Шляхом виборiв форВнмуються рiзнi органи публiчноi влади, як державнi iнституцii тАФ парламенти, посади глав держав, iнодi уряди, судовi органи, так i представницькi органи мiсцевого самоврядування.
У вiтчизнянiй та зарубiжнiй науцi конституцiйного права iснуi розмаiття точок зору з приводу визначення виборiв. З дослiдженнями суспiльних вiдносин останнiх рокiв пов'язане визначення професора М. РЗ. Корнiiнка, який слушно визначаi вибори як акт самоврядування народу[15]. В.В.Маклаков визначаi вибори як процедуру формування державного органу або надання повноваВнжень посадовiй особi, що здiйснюiться шляхом голосуВнвання уповноважених осiб при умовi, що на кожний отВнриманий таким чином мандат можуть претендувати в установленому порядку два чи бiльше кандидати[16]. ФранВнцузький державознавець М. Прело визначав вибори як "змагання квалiфiкованих юридичних свобод задля цiлi провести призначення"[17]. В.В.Кравченко даi таке визначення виборiв тАУ тАЬце спосiб формування органiв державноi влади, органу мiсцевого самоврядування або надiлення повноваженнями iх посадовоi особи шляхом голосування уповноважених на те осiб i визначення результатiв такого голосування встановленою бiльшiстю голосiв цих голосiв за умов коли на здобуття кожного мандату, мають право балотуватися два i бiльше кандидатiвтАЭ[18]. В.Ф.Погорiлко вказуi що у загальному виглядi вибори можна визначити як волевиявлення народу з метою формування органiв дерВнжавноi влади або мiсцевого самоврядування шляхом гоВнлосування[19].
За умов демократичного суспiльства вибори за своiю суттю тАФ це прояв реальноi волi народу, процес виявВнлення i здiйснення такоi волi. Суспiльство як асоцiацiя вiльних та рiвноправних людей для пiдтримки свого опВнтимального функцiонування й постiйного вiдтворення мусить певним чином самоорганiзовуватися i структуруватися. Таким чином, за умов саме демократичного суспiльства iснуi постiйний i самостiйний напрям у його дiяльностi тАФ перiодичне формування власних владних структур, якi б задовольняли iнтереси й прагнення кожного члена суспiльства, а також рацiональне iснування всього суспiльства загалом. Волевиявленням народу заВндаiться насамперед суспiльний (або публiчний) i полiВнтичний характер iнституту виборiв.
Змiст виборiв як полiтичного суспiльно-правового iнституту полягаi в тому, що саме волею народу здiйсВннюiться конституювання та вiдтворення органiв дерВнжавноi влади i органiв мiсцевого самоврядування. Це даi пiдстави характеризувати вибори як державотворчу функцiю народовладдя.[19]
За формою здiйснення вибори можна розглядати як специфiчну, врегульовану законом дiяльнiсть уповноваВнжених органiв i громадян, спрямовану на формування органiв державноi влади та органiв мiсцевого самоврядуВнвання. Здiйснення виборiв з юридичноi точки зору треба розглядати як процес, найважливiшою стадiiю якого i голосування.
Отже, вибори в Украiнi тАФ це передбачена КонстиВнтуцiiю та законами Украiни форма прямого народовладВндя, яка i волевиявленням народу шляхом таiмного гоВнлосування щодо формування конституцiйного якiсного i кiлькiсного складу представницьких органiв державноi влади та органiв мiсцевого самоврядування.
Соцiальне призначення виборiв :
1. Вибори i вихiдним принципом органiзацii державного механiзму та системи мiсцевого самоврядування.
2. Вибори, проведенi з дотриманням вимог Конституцii Украiни та мiжнародних стандартiв, виступають необхiдним засобом надання владi легiтимного характеру. Як пiдкреслюi Г.Майiр, вибори тАУ це тАЬiдиний акт, в якому полiтична воля народу безпосередньо втiлюiться у владнi полiтичнi структури, найважливiший i iдиний акт, за яким народ може визначати , до того ж в обовтАЩязковiй з позицii права формi, державну волютАЭ[20].
3. Вибори вiдiграють визначальну роль у формуваннi полiтичноi елiти суспiльства.[21].
1.4. Види виборiв та виборчих систем
Вибори тАФ надзвичайно багатогранне суспiльне явиВнще. Як зазначав нiмецький державознавець Г. Майiр, у загальнонацiональному масштабi вибори тАФ це наймасовiший процес, який знаi право[22].
Залежно вiд пiдстав можна розрiзняти кiлька клаВнсифiкацiй видiв виборiв.
За територiальною ознакою вибори бувають:
1) загальнонацiональнi (загальнодержавнi), якi здiйсВннюються на територii всiii краiни: вибори до Верховноi Ради Украiни, вибори Президента Украiни;
2) мiсцевi (iнодi iх називають локальними, комуВннальними, адмiнiстративними): вибори до представницьВнких органiв мiсцевого самоврядування (сiльських, сеВнлищних, мiських, районних у мiстах, районних, обласВнних рад та сiльських, селищних, мiських голiв).
За об'iктом, що передбачаi органи або посади, до яких входять або на якi обираються представники нароВнду, вибори можна класифiкувати як:
1) вибори парламенту тАФ вибори до Верховноi Ради Украiни;
2) вибори на посаду Президента Украiни;
3) вибори представницького органу територiальноi автономii тАФ вибори Верховноi Ради Автономноi РеспубВнлiки Крим;
4) вибори представницьких органiв самоврядування мiських, сiльських, селищних, мiських, районних у мiсВнтах, районних, обласних рад;
5) вибори на посади сiльських, селищних, мiських голiв.
За часом проведення вибори подiляють на:
1) черговi. Вибори, що проводяться в перiод закiнчення строку повноважень (легiслатури), передбаВнченого Конституцiiю i законами Украiни для функцiоВннування певного виду виборного органу або посади;
2) позачерговi або достроковi. Вибори, що провоВндяться в разi дострокового припинення строку повноваВнжень, передбаченого Конституцiiю Украiни i законами Украiни для функцiонування певного виду виборчого органу або посади;
3) повторнi. Вибори, що проводяться у випадках, коВнли вибори у виборчому окрузi визнанi недiйсними або такими, що не вiдбулися;
4) вибори замiсть депутатiв, голiв (сiльських, селищВнних, мiських рад), якi вибули. Вибори, що проводяться у одномандатних виборчих округах у разi втрати депуВнтатського мандата або дострокового припинення повноВнважень депутата чи сiльського, селищного, мiського гоВнлови на пiдставах i в порядку, передбачених КонстиВнтуцiiю Украiни i законами Украiни.
5) вибори, що проводяться в разi утворення новоi адмiнiстративно-територiальноi одиницi.
За кiлькiсною ознакою участi виборцiв вибори буваВнють:
1) загальними, основними, коли в них за законом мають право брати участь всi виборцi держави;
2) частковими (додатковими), коли поповнюiться склад Верховноi Ради Украiни, мiсцевих рад в разi достВнрокового вибуття деяких депутатiв, або визнання виборiв недiйсними.
З огляду на правовi наслiдки вибори подiляють на:
1) дiйснi тАФ це вибори, проведенi у порядку, визнаВнченому Конституцiiю Украiни i вiдповiдному виборчому законi;
2) недiйснi тАФ вибори, в ходi яких мали мiсце поруВншення виборчого законодавства, якi вплинули на пiдВнсумки виборiв.
За порядком визначення результатiв виборiв розрiзВнняють такi виборчi системи:
1) мажоритарна;
2) пропорцiйна;
3) змiшана.
Мажоритарна система i найстарiшою серед виборВнчих систем. Назва ii походить вiд французького majогitе, що означаi "бiльшiсть". Мажоритарною вважаiться сисВнтема визначення результатiв виборiв, завдяки якiй депуВнтатськi мандати (.один або кiлька) вiд округу одержують тiльки тi кандидати, якi отримали встановлену законом бiльшiсть голосiв, а усi iншi кандидати вважаються необраними. У 83 краiн свiту застосовуiться мажоритарна система, в тому числi США, Францii, Великобританii, Канадi. Залежно вiд того, як визначаiться бiльшiсть гоВнлосiв, необхiдна для обрання кандидата, розрiзняють:
1) мажоритарну систему абсолютноi бiльшостi; 2) мажоВнритарну систему вiдносноi бiльшостi; 3) мажоритарну систему квалiфiкованоi бiльшостi. При застосуваннi маВнжоритарноi системи виборчi округи найчастiше бувають одномандатними. Рiдше трапляiться варiант багатоманВндатних округiв. В одномандатних округах голосують, як правило, персонiфiковано, у багатомандатних тАФ як за певних осiб, так i за партiйними списками. БагатоманВндатнi округи i в Японii, США, Росii, зараз уже i в УкВнраiнi.
За умов запровадження мажоритарноi системи вiдносноi бiльшостi обраним вважаiться кандидат, який отримав найбiльшу кiлькiсть голосiв виборцiв. За умов однаковоi кiльВнкостi набраних голосiв двома або бiльше кандидатами, законодавством традицiйно викоВнристовуiться процедура жеребкування. При цiй системi голосування вiдбуваiться в один тур.
Недолiком мажоритарноi системи вiдносноi бiльВншостi i те, що вона не даi можливостi враховувати iнтереси всiх виборцiв округу, бо кандидат може бути обраним абсолютною меншiстю виборцiв, хоча i вiдносною iх бiльшiстю на момент голосування, за таких умов голоВнси виборцiв, що голосували проти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулюi сеВнреднi i малi партii. З прийняттям нового масиву виборВнчого законодавства нинi в Украiнi запроваджуiться маВнжоритарна система вiдносноi бiльшостi частково на парВнламентських, повнiстю на мiсцевих виборах. Вiдповiдно до ч. 2 ст. 1 Закону Украiни "Про вибори народних деВнпутатiв Украiни"[23], 225 депутатiв парламенту обираються в одномандатних виборчих округах на основi вiдносноi бiльшостi. Вiдповiдно до ст. 2 Закону Украiни "Про виВнбори депутатiв мiсцевих рад та сiльських, селищних, мiських голiв"[24] вибори депутатiв сiльськоi, селищноi, мiськоi, районноi у мiстi ради проводяться за мажориВнтарною системою вiдносноi бiльшостi по одномандатних виборчих округах, на якi подiляiться вся територiя вiдповiдно села, селища, мiста, району в мiстi.
На противагу означенiй мажоритарна система абсоВнлютноi бiльшостi для обрання кандидата вимагаi зiбрати бiльше половини голосiв виборцiв, тобто дii формула 50 % + 1 голос. Перевага означеноi системи тАФ в ii потенцiйному деВнмократизмi: вона враховуi iнтереси бiльшостi виборцiв, хоча голоси виборцiв, поданих проти, знову ж втрачаВнються. Недолiком системи i ii не результативнiсть. ГолоВнсування за цiiю системою передбачаi, як правило, поВнвторне голосування або повторнi вибори. Оскiльки акВнтивнiсть виборцiв у другому турi помiтно знижуiться, законодавство часто не встановлюi нiяких бар'iрiв, що мають мiсце при першому турi голосування. РЖншим споВнсобом, яким долаiться не результативнiсть системи абсоВнлютноi бiльшостi вже в першому турi виборiв, i альтерВннативне голосування, при якому виборцi голосують за одного канВндидата, але вказують при цьому порядок своiх переваг для iнших. Якщо жоден з кандидатiв не отримуi абсоВнлютноi бiльшостi при першому пiдрахунку, то той, що отримав найменшу кiлькiсть голосiв, виключаiться зi списку i пiдраховуються вiдповiднi другi позицii в системi. Цю операцiю повторюють доти, поки один кандидат не набере абсолютну кiлькiсть в результатi цих перетвоВнрень голосiв. Така система запроваджена у Австралii при виборах Палати представникiв.
Мажоритарна система квалiфiкованоi бiльшостi пеВнредбачаi, що обраним вважаiться кандидат (або список кандидатiв), який отримав певну, квалiфiковану бiльВншiсть голосiв виборцiв. Квалiфiкована бiльшiсть встаВнновлюiться законодавством i, як правило, перевищуi бiльшiсть абсолютну. Ця система застосовуiться зовсiм зрiдка в практицi виборiв. Основна причина цього поВнлягаi в ii нерезультативностi. До 1993 р. вона дiяла в РЖталii при виборах Сенату, також застосовуiться в Чилi.
Другим видом виборчих систем i пропорцiйна сисВнтема. Вперше вона запроваджена у 1889 р. в Бельгii, а тепер 57 краiн використовують цю систему, в тому числi РЖзраiль, ФРН, РЖспанiя, РЖталiя, Португалiя.
При пропорцiйнiй системi депутатськi мандати розВнподiляються мiж партiями пропорцiйно кiлькостi голосiв виборцiв, зiбраних кожною з них у межах виборчого окВнругу. При застосуваннi цiii системи округи завжди багаВнтомандатнi.
За впливом виборцiв на розташування кандидатiв у списку для голосування розрiзняють наступнi види проВнпорцiйноi системи:
1) з жорсткими списками;
2) з преференцiями;
3) з напiвжорсткими списками.
При застосуваннi жорстких спискiв виборець голосуi за список партii, що вiн обираi, в цiлому. У виборчому бюлетенi вказуються тiльки назви, емблеми партiй, iнодi певна кiлькiсть перших кандидатiв у партiйних списках. Система жорстких спискiв практикуiться в РЖспанii, ПорВнтугалii, РЖзраiлi, Росii, Украiнi.
При застосуваннi системи преференцiй (в перекладi означаi "перевага") виборець не просто голосуi за спиВнски партii, що обираi, а й робить помiтку навпроти ноВнмеру того кандидата в кандидатському списку вiд партii, якому вiн вiддаi свiй голос. Таким чином, обираiться той, хто отримав найбiльше число преференцiй, в разi рiвностi кiлькостi преференцiй у кiлькох кандидатiв вiд партii перевагу вiддають тому, хто займаi вище мiсце у партiйному списку. Система преференцiй практикуiться у Фiнляндii, Бельгii, Нiдерландах.
Система напiвжорстких спискiв передбачаi можВнливiсть для виборця голосувати:
1) за список у цiлому;
2) визначати преференцii, помiтивши чи вписавши прiзвища одного або кiлькох кандидатiв. У першому випадку голоси виборцiв пiдраховуються за системою жорстких спискiв, у другому тАФ за системою префеВнренцiй. Ця система практикуiться в Швейцарii, Австрii, РЖталii.
Пропорцiйна система з жорсткими списками маi своi переваги: при голосуваннi обираiться передусiм полiтична платформа i програма майбутньоi дiяльностi партii; дана система найпростiша за формою здiйснення i найдешевша. Недолiком ii i те, що партiйний список може "витягнути" у депутати, сенатори тощо невiдомих, некомпетентних, непопулярних полiтикiв. На вiдмiну вiд цього, система преференцiй даi змогу розширити сферу волевиявлення саме виборцiв, бо голосують i списки, i персоналii. в цьому ii перевага, проте недолiком i, так би мовити, мажоритарнiсть тАФ виборець орiiнтуiться бiльше на окремих полiтичних осiб, а не на iнтереси й завдання партii в цiлому. Запровадження системи з напiвжорсткими списками викликане необхiднiстю поВндолати вади системи жорстких спискiв i преференцiй.
Загальною, так би мовити, "обтяжливою" обставиВнною при запровадженнi пропорцiйноi системи i досить складна система обрахунку голосiв виборцiв. Це бiльш або менш складне математичне обрахування вимагаi двоетапноi операцii. На початковiй стадii кожен список отримуi стiльки мiсць, скiльки разiв вiн вiдповiдаi виВнборчому коефiцiiнтовi. Оскiльки кiлькiсть мiсць, вiдвеВндених для окремого списку, i загальною кiлькiстю голоВнсiв, отриманих за цим списком, завжди залишаються деВнкiлька голосiв. Цi голоси i остачею (або надлишком), яка враховуiться аж до логiчного завершення розподiлу голосiв виборцiв. Виборчий коефiцiiнт (виборча квота, виборчий метр) тАФ це дiльник, що використовуiться для визнання кiлькостi мiсць, якi отримаi кожен список пiд час розподiлу. Найчастiше використовують простий коеВнфiцiiнт, що отримуiться пiсля голосування шляхом дiВнлення в кожному окрузi окремо загальноi кiлькостi поВнданих голосiв на кiлькiсть мiсць на замiщення (заповВннення). РЖснують iншi види коефiцiiнтiв: коефiцiiнт Хегенбаха-Бiшоффа, стандартний коефiцiiнт, коефiцiiнт зниження, подвiйний коефiцiiнт, виборчий коефiцiiнт.
Розподiл надлишкiв (остачi) проводиться двома осВнновними методами:
1) метод найбiльших надлишкiв включаi розподiл мiсць за списком, що маi найбiльшу кiлькiсть не представлених голосiв, вiдкладених вiд першого розподiлу, i так далi, доки всi мiсця не будуть розпридiленi.
2) метод найбiльшого середнього тАФ метод, шляхом якого загальна кiлькiсть голосiв, отриманих за списком, дiлиться на кiлькiсть мiсць, вже отриманих за цим списВнком, плюс одне фiктивне мiсце. Список, який таким чиВнном отримуi найбiльше середнi, отримуi наступне мiсВнце i так далi, доки всi мiсця не будуть розпридiленi.
РЖснують iншi методи обрахування надлишкiв: метод д'Хонта, метод Сен-Лагю, модифiкований метод Сен-Лагю.
З метою запобiгання швидкому росту кiлькостi дрiбних, непредставницьких партiй при пропорцiйних системах виборiв запроваджують виборчий порiг, який полягаi в тому, що для участi у розподiлi мiсць пiсля гоВнлосування допускаються тiльки тi партiйнi списки, що набрали певний, встановлений у законодавствi вiдсоток голосiв. Цi пороги бувають рiзнi, наприклад у НiдерланВндах тАФ 0,67, РЖзраiлi тАФ 1, Швецii, Росii, Нiмеччинi тАФ 5, Лiхтенштейнi тАФ 8, Туреччинi тАФ 10 %. В Украiнi за ноВнвим парламентським виборчим законодавством тАФ 4 %.
РЖснуi досить широкий спектр змiшаних систем, якi i поiднанням мажоритарноi та пропорцiйноi систем. Принаймнi 20 краiн свiту застосовують iх. Змiшанi вибоВнри системи застосовуються, як правило, в тих краiнах, де йде пошук i становлення виборчих систем або неВнобхiдно досягти компромiс мiж принципом представВнництва у парламентi рiзних полiтичних сил та стабiльВннiстю сформованого ними уряду.
РЖнодi змiшанi системи запроваджуються в моВндифiкованому виглядi з перевагою тiii чи iншоi виборчоi системи.
Виборчими системами, що надають перевагу мажоВнритарному методовi голосування при застосуваннi i проВнпорцiйного голосування виступають наступнi змiшанi системи:
1) система з iдиним голосом, що не допускаi переВндачi. Змiст ii полягаi в тому, що в багатомандатному виВнборчому окрузi виборець голосуi за одного кандидата, а не за список кандидатiв вiд партii. Це практикуiться в Японii, Китаi;
2) обмежене голосування, яке передбачаi, що виборВнцi можуть обрати кiлькох кандидатiв з одного бюлетеня, але iх маi бути менше, нiж кiлькiсть мiсць для заповВннення;
3) кумулятивне голосування передбачаi, що вибоВнрець маi стiльки голосiв, скiльки мандатiв у окрузi, i може ii розподiлити мiж всiма кандидатами, а може й вiддати всi своi голоси за тiльки одного з кандидатiв.
РЖснуi й змiшана система, що використовуi переважВнно модифiковану пропорцiйну систему представництва.
Система з iдиним голосом, який передаiться, переВндбачаi, що виборцi голосують за одного кандидата незалежно вiд числа мандатiв у виборчому окрузi, але при цьому виражають перевагу i щодо iнших кандиВндатiв.
Найпростiшим варiантом змiшаноi виборчоi системи i паралельне комбiнування: певна частина представницьВнкого органу обираiт
Вместе с этим смотрят:
"Заказные" убийства и их предупреждение
"Зеленые", как субъект мировой политики
"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины
"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки
"Русская Правда" как памятник Древнерусского права