Господарський договiр

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ УКРАРЗНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ РЖНСТИТУТ УПРАВЛРЖННЯ ТА ПРАВА

Кафедра;

цивiльно-правових дисциплiн

Курсова робота

на тему:

Господарський договiр

Виконав:

студент 3-i групи 4-го курсу

юридичного факультету

СТЕФАНЧУК Микола Олексiйович

Науковий керiвник:

старший викладач кафедри

журик Юрiй Володимирович

м. Хмельницький, 2002 р.

ПЛАН

Вступ. 3

Поняття господарського договору. 4

Укладення господарських договорiв. 7

Змiна, розiрвання та пролонгацiя дii договору. 12

Виконання договорiв. 13

Способи забезпечення виконання договорiв. 15

Вiдповiдальнiсть за порушення господарських договорiв. 22

а) Поняття та форми цивiльно-правовоi вiдповiдальностi. 22

б) Види договiрноi вiдповiдальностi 25

в) Умови (пiдстави) договiрноi вiдповiдальностi 29

Висновки. 34

Використана лiтература. 36

Проголосивши себе суверенною i незалежною державою, Украiна взяла курс на кардинальне реформування суспiльного устрою, побудову громадянського суспiльства i ринковоi економiки, в якiй функцiонують рiзнi форми власностi та пiдприiмництва.

Надiлення пiдприiмств i громадян свободою господарськоi дiяльностi та пiдприiмництва дало поштовх до розгортання сфери майнових вiдносин та урiзноманiтнення господарських зв'язкiв суб'iктiв пiдприiмницькоi дiяльностi як у внутрiшньому оборотi краiни, так i при здiйсненнi ними зовнiшньоекономiчноi дiяльностi.

Найбiльш доцiльною i адекватною вiльним ринковим вiдносинам правовою формою опосередкування таких вiдносин i господарський договiр, адже результати пiдприiмницькоi дiяльностi реалiзуються на ринку товарiв i послуг на договiрних засадах.

Важливiсть теоретичноi розробки питань, пов'язаних з договiрним регулюванням пiдприiмницьких вiдносин, зумовлена не лише вiдсутнiстю монографiчних дослiджень з цих питань у правовiй науцi, а й потребами юридичноi практики i завданнями щодо новоi кодифiкацii цивiльного законодавства Украiни.

Новий Цивiльний кодекс Украiни маi закласти стабiльну основу правового регулювання майнових та особистих немайнових вiдносин у всiх сферах громадянського суспiльства i передусiм у пiдприiмницькоi дiяльностi.

У роботi зроблена спроба провести аналiз чинного законодавства, порiвняти його iз Проектом Цивiльного кодексу, дати можливi способи вирiшення окремих проблем та колiзiй, якi виникають при застосуваннi законодавства пiд час укладання, змiни, виконаннi, розiрваннi господарських договорiв.

Суб'iктам пiдприiмництва доводиться укладати рiзнi за своiм характером договори (купiвлi-продажу, поставки, перевезення, лiзингу, консигнацii, банкiвського кредиту тощо), якi регулюються як нормами ЦК, так i iнших нормативних актiв.

Особливiстю розвитку сучасного приватного права i тенденцiя до унiфiкацii правових систем, завдяки яким вiдбуваiться стикування та взаiмодiя рiзних систем нацiонального законодавства з метою спрощення мiжнародних вiдносин, зняття перешкод у мiжнародному оборотi товарiв, капiталiв та робочоi сили. Прискоренню цих процесiв сприяi дiяльнiсть численних мiжнародних органiзацiй з унiфiкацii мiжнародного права. Серед мiжнародних органiзацiй, якi вiдiграли помiтну роль в унiфiкацii колiзiйних та матерiальних цивiльно-правових норм у сферi купiвлi-продажу, факторингу, лiзингу та деяких iнших, слiд назвати Мiжнародний iнститут унiфiкацii приватного права (УНРЖДРУА).

У рамках УНРЖДРУА у виглядi неформальноi унiфiкацii були розробленi Принципи мiжнародних комерцiйних договорiв. В основi створення Принципiв лежить порiвняльно-правовий аналiз норм рiзних нацiональних правових систем у контекстi регулювання мiжнародних угод. Як вiдзначила Адмiнiстративна рада УНРЖДРУА у вступi до Принципiв, останнi i досить гнучкими для того, щоб враховувати постiйнi змiни, якi вiдбуваються в результатi розвитку технологii й економiки та торкаються практики торгiвлi, яка перетинаi кордони. У той же час вони намагаються забезпечити чеснiсть у мiжнародних комерцiйних вiдносинах шляхом прямого формулювання загального обов'язку сторiн дiяти згiдно з добросовiснiстю i чесною дiловою практикою та встановленням в деяких випадках стандартiв розумноi поведiнки[1]
.

Важливiсть врахування зазначених Принципiв у нормотворчiй та правозастосовнiй практицi зумовлена проведенням в Украiнi новоi кодифiкацii цивiльного законодавства i в ii складi тАУ iнститутiв договiрного права.

У чинному законодавствi (статтi 10 i 11 Господарського процесуального кодексу Украiни), судовiй практицi i лiтературi використовуються поняття "господарський договiр" або "комерцiйний договiр"[2]
.

На жаль, сутнiсть цих понять не розкриваiться. До характерних рис господарського договору вiдносили: 1) особливий суб'iктний склад тАУ обома сторонами цього договору або хоч би однiiю з них i субтАЩiкт господарювання; 2) плановий характер договору, зумовлений тим, що пiдставою його укладення i планове завдання (акт), яке обов'язкове для обох чи однiii iз сторiн; 3) договiр спрямовуiться на безпосереднi обслуговування основноi дiяльностi господарюючого суб'iкта. Господарськими вважалися i неплановi договори, якщо вони були однотипнi з плановими i пiдпорядковувалися такому ж законодавчому режимовi (поставка, перевезення вантажу тощо) або якщо вступ у договiрнi вiдносини прямо був передбачений законом (наприклад, укладення договору на експлуатацiю залiзничних пiд'iзних колiй).

Безумовно, в сучасних умовах деякi з названих ознак господарського договору потребують уточнення. Зокрема, суб'iктами господарських договорiв можуть виступати не лише юридичнi особи (органiзацii), а й громадяни, якi у встановленому порядку здiйснюють пiдприiмницьку дiяльнiсть; договори з участю зазначених осiб i переважно неплановими.

РЖдея розробникiв Принципiв мiжнародних комерцiйних договорiв полягала в тому, щоб iз сфери застосування цих Принципiв виключити так званi споживчi договори, якi у рiзних правових системах стають дедалi бiльше предметом спецiального правового регулювання, що маi переважно iмперативний характер i спрямовано на захист споживача, тобто сторони, яка вступаi в договiр не у процесi здiйснення пiдприiмницькоi або професiйноi дiяльностi.

У проектi ЦК Украiни категорiя так званих споживчих договорiв представлена, зокрема, поняттям "публiчний договiр" (ст. 665). Публiчним визнаiться договiр, в якому однiiю iз сторiн i пiдприiмець, що взяв на себе обов'язок здiйснювати продаж товарiв, виконувати роботи або надавати послуги кожному, хто до нього звертаiться (роздрiбна торгiвля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банкiвське обслуговування тощо). Пiдприiмець не повинен надавати перевагу однiй особi перед iншою щодо укладення публiчного договору, крiм випадкiв, передбачених законом або iншими нормативними актами. Вiдмова пiдприiмця вiд укладення публiчного договору за наявностi у нього можливостей надання споживачевi вiдповiдних товарiв, робiт чи послуг не допускаiться, а необТСрунтоване ухилення вiд укладання публiчного договору може потягнути за собою покладення на нього обов'язку вiдшкодування збиткiв, заподiяних споживачевi таким ухиленням.

Як зазначено у коментарях до Принципiв мiжнародних комерцiйних договорiв, критерii, що iх використовують на нацiональному i мiжнародному рiвнях, також рiзняться великою рiзноманiтнiстю у встановленнi вiдмiнностей мiж споживчими та неспоживчими договорами. У Принципах немаi будь-якого визначення, проте припускаiться, що концепцiя "комерцiйнi договори" повинна розумiтися по можливостi широко з тим, щоб включати в себе не лише пiдприiмницькi угоди на поставку або обмiн товарами чи послугами, а й iншi типи економiчних угод, таких, як iнвестицiйнi або концесiйнi угоди, договори про надання професiйних послуг тощо[3]
.

У попередньому проектi (аванпроектi) Господарського (Комерцiйного) кодексу Украiни 1994 р. (ст. 49 глави 22) господарський договiр як пiдстава виникнення господарсько-договiрного зобов'язання визначаiться як дiлова угода мiж суб'iктами господарювання про розподiл мiж ними кореспондуючих господарських прав та обов'язкiв, необхiдних для досягнення цiлей, i про тi умови, яких повиннi додержуватися сторони при виконаннi взаiмно прийнятих ними зобов'язань. Таке визначення господарського договору викликаi ряд зауважень. По-перше, саме поняття дiловоi угоди потребуi пояснень. По-друге, права та обов'язки сторiн у договорi визначаються через його умови. По-третi, виникаi питання: якi ж права та обов'язки слiд вважати господарськими.

У законодавствi та доктринi ряду зарубiжних краiн вiдоме поняття "торговельна угода". У дореволюцiйнiй Росii практикою було встановлено такi ознаки угод торговельного характеру: 1) спекулятивнiсть угоди; 2) кiлькiсть товарiв, якi набуваються особою, перевищуi межi звичайного особистого споживання; 3) двостороннiсть, тобто торговельне значення угода маi для обох ii сторiн; 4) наявнiсть кредиту[4]
.

У проектi ЦК Украiни закрiплюiться категорiя пiдприiмницького договору, зокрема у ст. 55 передбачено, що суд може за заявою дружини, повнолiтнiх дiтей, батькiв обмежити фiзичну особу в правi займатися пiдприiмництвом, якщо вона дii нерозважливо, як марнотратник. У разi задоволення такоi заяви суд призначаi над цiiю особою пiклувальника. Особа, яка обмежена у правi на заняття пiдприiмництвом, може укладати пiдприiмницькi договори лише за згодою пiклувальника. Про цi договори йдеться i в ч. 3 ст. 54 ЦК, хоч вони i не називаються прямо пiдприiмницькими. Так, якщо фiзична особа почала пiдприiмницьку дiяльнiсть без державноi реiстрацii, уклавши вiдповiднi договори, вона не маi права оспорювати цi договори з тих мiркувань, що не i пiдприiмцем. Суд при вирiшеннi спору може застосувати до таких договорiв правила про зобов'язання, якi пов'язанi з пiдприiмницькою дiяльнiстю, зокрема, поклавши на пiдприiмця вiдповiдальнiсть за порушення зобов'язання i за вiдсутностi його вини (за винятком дii непереборноi сили), як це передбачено ст. 640 проекту ЦК.

У господарському договорi поiднуються як загальнi ознаки, властивi цивiльно-правовому договору, так i особливi риси. Такими особливостями i:

1) суб'iктами цього договору i юридичнi або фiзичнi особи, зареiстрованi у встановленому порядку як суб'iкти пiдприiмницькоi дiяльностi;

2) змiст господарського договору становлять умови, за якими передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здiйснення пiдприiмницькоi дiяльностi або для iнших цiлей, не пов'язаних з особистим (сiмейним, домашнiм) споживанням. Прикладом такого договору може бути договiр мiжнародноi купiвлi-продажу товарiв. За Вiденською конвенцiiю ООН 1980 р. про договори мiжнародноi купiвлi-продажу товарiв (статтi 1 i 2) ця конвенцiя застосовуiться до договорiв купiвлi-продажу мiж сторонами, комерцiйнi пiдприiмства яких мiстяться в рiзних державах, коли цi держави i учасниками конвенцii або коли згiдно з нормами мiжнародного приватного права до них застосовуiться право держави, що домовляiться. Проте ця конвенцiя не застосовуiться до продажу товарiв, якi набуваються для особистого, сiмейного або домашнього використання, за винятком, якщо продавець у будь-який час до чи у момент укладення договору не знав i не повинен був знати, що товари набуваються для такого використання;

3) для деяких видiв господарських договорiв, зокрема зовнiшньоекономiчних контрактiв або бiржових угод, може встановлюватися окремий порядок iх укладення (пiдписання), облiку та реiстрацii (Указ Президента Украiни "Про облiк окремих видiв зовнiшньоекономiчних договорiв (контрактiв)" вiд 7 листопада 1994 p.[5]
);

4) певними особливостями можуть характеризуватися порядок виконання або умови вiдповiдальностi сторiн за господарським договором (наприклад, вiдповiдальнiсть пiдприiмця незалежно вiд його вини в порушеннi зобов'язання).

Враховуючи наведенi ознаки, господарським слiд вважати такий цивiльно-правовий договiр, сторонами якого i юридичнi чи фiзичнi особи тАУ субтАЩiкти господарювання i за яким передаiться майно, виконуються роботи або надаються послуги з метою здiйснення пiдприiмницькоi дiяльностi або для iнших цiлей, не пов'язаних з особистим (сiмейним, домашнiм) споживанням.

Якщо ж у нормах ЦК або спецiальних нормативних актах не вiдображенi особливостi тих чи iнших видiв пiдприiмницьких договорiв, до них застосовуються загальнi положення зобов'язального i договiрного права, закрiпленi у ЦК та iнших актах цивiльного законодавства.

Оскiльки договiр i спiльним юридичним актом двох чи кiлькох осiб, погодження ними умов договору проходить принаймнi двi стадii: шляхом пропозицii однiii сторони укласти договiр, яка маi назву оферти, i прийняття пропозицii другою стороною, або акцепту. Вiдповiдно сторона, яка зробила пропозицiю, називаiться оферентом, а сторона, яка прийняла ii, тАУ акцептантом.

Порядок укладення договорiв визначений у статтях 153-159 ЦК. РЖснують певнi особливостi укладення бiржових угод (договорiв), проведення торгiв на аукцiонах, у порядку конкурсу тощо.

Щоб вступити у договiрнi вiдносини, один iз учасникiв повинен виявити свою iнiцiативу, тобто виступити з пропозицiiю укласти договiр (офертою). Але чи всяка iнiцiатива (пропозицiя) може вважатися офертою i породжувати певнi юридичнi наслiдки для особи, яка ii зробила? Чинний ЦК не мiстить ознак оферти, хоч вони можуть бути виведенi iз загальних положень цивiльного законодавства шляхом доктринального тлумачення.

За ст. 675 проекту ЦК офертою визнаiться пропозицiя укласти договiр, яка адресована однiй або кiльком особам, мiстить вказiвку на iстотнi умови майбутнього договору i виражаi намiр особи, яка зробила пропозицiю, вважати себе зв'язаною договором у разi ii прийняття (акцепту). Отже оферта характеризуiться такими рисами: по-перше, вона адресуiться конкретно однiй або кiльком особам. Якщо пропозицiя розрахована на невизначене коло осiб (наприклад, у рекламах), то вона розглядаiться як запрошення до оферти, якщо iнше прямо не зазначено у цiй пропозицii. По-друге, оферта повинна мiстити вказiвку на iстотнi умови майбутнього договору, тобто тi, що визначенi такими за законом або необхiднi для договорiв даного виду, або у погодженнi яких заiнтересований оферент. По-третi, пропозицiя виражаi твердий намiр оферента вважати себе зв'язаним договором i запропонованими умовами у разi iх прийняття (акцепту) другою стороною.

Оферта може бути зроблена iз зазначенням або без зазначення строку для вiдповiдi. Пропозицiю укласти договiр можна змiнити або взагалi вiдкликати (скасувати), але у всякому разi не пiзнiше, як до моменту або у момент ii одержання адресатом. У цьому разi ранiше зроблена оферта втрачаi свою значимiсть i, отже, не зв'язуi оферента. Оферта, яка одержана адресатом, не може бути вiдкликана протягом строку для ii акцепту, якщо iнше не застережено у самiй офертi або не випливаi iз сутi пропозицii чи з обстановки, у якiй ii зроблено.

Вiдповiдь особи, якiй адресована оферта, про прийняття нею пропозицii визнаiться акцептом. Акцепт маi бути повним i безумовним. Це означаi, що акцептант повнiстю погоджуiться iз запропонованими умовами договору i повiдомляi про це оферента. Якщо пропозицiю укласти договiр зроблено iз зазначенням строку для вiдповiдi, то договiр вважаiться укладеним за умови, що особа, яка зробила пропозицiю, одержала вiд другоi сторони вiдповiдь про прийняття пропозицii протягом цього строку (ст. 155 ЦК).

У пропозицii укласти договiр, яка адресуiться другiй сторонi, строк для вiдповiдi може й не зазначатись, У цьому разi укладення договору залежить вiд того, у якiй формi зроблено пропозицiю тАФ уснiй чи письмовiй. Коли оферта зроблена усно, без зазначення строку для вiдповiдi, договiр вважаiться укладеним, якщо друга сторона негайно заявила оференту про прийняття нею пропозицii. Якщо ж таку пропозицiю зроблено у письмовiй формi, договiр вважаiться укладеним, коли вiдповiдь про прийняття пропозицiй одержано протягом нормально необхiдного для цього часу (ст. 156 ЦК). При цьому враховуються встановленi строки для проходження кореспонденцii певного виду в обидва кiнцi.

РЖнодi замiсть вiдповiдi про прийняття пропозицii укласти договiр контрагент у встановлений для акцепту строк вчиняi дii з виконання зазначених в офертi умов договору: вiдвантажуi товари, надаi послуги, сплачуi вiдповiднi суми тощо. Такi дii слiд вважати акцептом, якщо iнше не передбачено законом, iншими правовими актами або не зазначено в офертi. Вчинення таких конклюдентних дiй означаi i згоду на укладення договору, i водночас i його виконанням. Як i оферта, акцепт може бути вiдкликаний акцептантом i втрачаi чиннiсть, якщо повiдомлення про його скасування оферент одержав до моменту або у момент одержання самого акцепту (ст. 674 проекту ЦК). У разi вiдкликання акцепту або неодержання вiдповiдi вiд акцептанта протягом встановленого для цього часу оферент вважаiться вiльним вiд тих обов'язкiв, що пов'язанi з ранiше зробленою ним пропозицiiю.

Проте, як бути з вiдповiддю на пропозицiю, яка була вiдправлена своiчасно, але з вини органiв зв'язку або з iнших причин надiйшла до оферента iз запiзненням? Адже закiнчення строку для вiдповiдi та ii вiдсутнiсть оферент мiг розцiнити як вiдмову вiд пропозицii, i буваi, що оферент вже укладаi договiр з iншою особою. З другого боку, акцептант, впевнений у тому, що своiчасно вiдправлена вiдповiдь вже одержана оферентом, мiг приступити до виконання договору i зробити певнi витрати. Вiдповiдно до ст. 157 ЦК якщо iз одержаноi iз запiзненням вiдповiдi про згоду укласти договiр видно, що вiдповiдь була надiслана своiчасно, вона визнаiться такою, що запiзнилася, лише у тому разi, коли оферент негайно повiдомить другу сторону про одержання вiдповiдi iз запiзненням. У цьому разi запiзнiла вiдповiдь вважаiться новою пропозицiiю. Якщо ж такого повiдомлення оферент не зробить, то вiн або повинен виконати укладений договiр, або вiдшкодувати збитки, яких зазнав акцептант у зв'язку з виконанням договору. Оферент може пiдтвердити чиннiсть ранiше зробленоi пропозицii i в тому разi, коли вiдповiдь на неi запiзнилась.

Як зазначалося, акцепт повинен бути повним i безумовним, i тiльки тодi вiн свiдчить про згоду сторiн щодо iстотних умов договору. Але нерiдко, погоджуючись у принципi укласти договiр, друга сторона висуваi своi зустрiчнi умови або пропонуi укласти iнший за характером договiр. Згода, яка супроводжуiться застереженням та контрпропозицiями, не може вважатися акцептом. Тому згiдно iз ч. 1 ст. 158 ЦК вiдповiдь про згоду укласти договiр на iнших, нiж було запропоновано, умовах визнаiться вiдмовою вiд пропозицii i в той же час i новою пропозицiiю. Сторони у цьому разi мiняються мiсцями: акцептант стаi оферентом, а оферент тАФ акцептантом, бо на нову пропозицiю потрiбна згода колишнього оферента. Переговори або обмiн листами мiж сторонами можуть тривати довго i завершитись або досягненням згоди щодо умов договору, або вони взагалi не приводять до бажаного результату.

Важливим i встановлення моменту, з якого договiр вважаiться укладеним. Визначити цей момент можна на основi аналiзу статей 155 i 156 ЦК: договiр вважаiться укладеним у момент одержання акцепту особою, яка направила оферту. Якщо ж для укладення договору, крiм згоди сторiн, потрiбна передача майна або вчинення iншоi дii (реальний договiр), то вiн вважаiться укладеним з моменту передачi вiдповiдного майна або вчинення певноi дii. Договiр, який пiдлягаi нотарiальному посвiдченню або державнiй реiстрацii, вважаiться укладеним з моменту нотарiального посвiдчення або реiстрацii, а у разi потреби i нотарiального посвiдчення, i реiстрацii тАУ в момент реiстрацii (ст. 672 проекту ЦК).

Чинне цивiльне законодавство виходить з вимоги письмового оформлення угод (договорiв), що укладаються мiж органiзацiями (ч. 1 ст. 44 ЦК). РЖнiцiативу в укладеннi договору може виявити будь-яка сторона. При цьому складають проект договору або лист (телеграму, телефонограму тощо), якi виконують роль пропозицii укласти договiр (оферти). Найчастiше це здiйснюi постачальник, пiдрядник тощо, якi в широкому розумiннi i надавачами послуг або виконавцями робiт.

Окремi правила дiють при укладеннi бiржових угод (договорiв). РЗх ще називають бiржовими операцiями. Вiдповiдно до ст. 15 Закону Украiни "Про товарну бiржу" вiд 10 грудня 1991 р,[6]
бiржовою операцiiю визнаiться угода, яка вiдповiдаi сукупностi таких умов: а) якщо вона являi собою купiвлю-продаж, поставку або обмiн товарiв, допущених до обороту на товарнiй бiржi; б) якщо ii учасниками i члени бiржi; в) якщо вона подана до реiстрацii i зареiстрована на бiржi не пiзнiше наступного за ii вчиненням дня.

Правилами бiржовоi торгiвлi, якi приймаються загальними зборами членiв бiржi або ii бiржовим комiтетом, можуть бути передбаченi рiзнi види бiржових угод. Розрiзняють форварднi, ф'ючерснi контракти та опцiони, якi за термiнологiiю Закону Украiни " Про оподаткування прибутку пiдприiмств" вiд 22 травня 1997 р.[7]
мають назву деривативiв.

Форвардний контракт тАУ це двостороння угода за стандартною (типовою) формою, яка засвiдчуi зобов'язання особи придбати (продати) базовий актив (товари, цiннi папери, кошти) у певний строк та на певних умовах у майбутньому, з фiксацiiю цiн такого продажу пiд час укладення форвардного контракту. Ф'ючерсний контракт тАУ це стандартний документ, який засвiдчуi зобов'язання придбати (продати) базовий актив на певний час та на певних умовах у майбутньому, з фiксацiiю цiн на момент виконання зобов'язань сторонами контракту. Опцiон тАУ це стандартний документ, що засвiдчуi право придбати (продати) базовий актив на певних умовах у майбутньому, з фiксацiiю цiн на час укладення такого контракту або на час такого придбання за рiшенням сторiн контракту.

На бiржах укладаються також:

а) угоди з гарантiiю, за якими один контрагент виплачуi другому в момент iх укладення наперед визначену суму, що гарантуi виконання ним своiх обов'язкiв. Якщо суму, що гарантуi угоду, вносить покупець, вона оформляiться як "угода з гарантiiю на покупку", а якщо цю суму вносить продавець тАУ як "угода з гарантiiю на продаж";

б) угоди з кредитом тАУ це угоди, за якими товар набуваiться брокером (брокерською конторою) за рахунок банкiвського кредиту з наступною реалiзацiiю його у порядку бiржового торгу;

в) угоди з премiiю тАФ це угоди, за якими сторони наперед обумовлюють приплату до купiвельноi цiни або знижки з продажноi цiни;

г) угоди з правом продавця або покупця змiнити кiлькiсть товару, який продаiться (поставляiться), тобто вдвiчi або у кiлька разiв збiльшувати обсяг порiвняно з кiлькiстю, зазначеною в угодi.

На бiржах можуть укладатися й iншi договори. Бiржовi операцii (угоди) дозволяiться здiйснювати тiльки членам бiржi або брокерам. Бiржовi брокери тАФ це фiзичнi особи, зареiстрованi на бiржi згiдно з ii статутом, обов'язки яких полягають у виконаннi доручень членiв бiржi, яких вони представляють щодо здiйснення бiржових операцiй шляхом пiдшукування контрактiв, i поданнi здiйснюваних ними операцiй для реiстрацii на бiржi (ст. 16 Закону Украiни "Про товарну бiржу").

За певну кiлькiсть днiв до початку торгiв, визначених у правилах бiржовоi торгiвлi, клiiнт тАУ продавець або покупець тАУ повинен представити брокеровi замовлення. Брокер маi право перевiрити iнформацiю, зазначену в замовленнi, фiнансовий стан клiiнта, кiлькiсть та якiсть товару. За наявностi згоди представляти клiiнта на бiржових торгах брокер повинен одержати вiд нього належно оформлену довiренiсть. Клiiнт у свою чергу повинен перерахувати на рахунок брокера гарантiйний внесок (маржу) в певнiй кiлькостi вiдсоткiв вiд вартостi товарiв за повною купiвельною (продажною) цiною. Розмiр вiдсоткiв визначаiться угодою сторiн. Продавець товарiв зазначаi у замовленнi мiнiмальну продажну цiну. Пiсля цього брокер складаi картку замовлення, одна копiя якоi залишаiться у брокера, а друга передаiться маклеровi, що веде торги. Реiстрацiю укладених угод здiйснюi служба реiстрацii бiржi як пiд час торгiв, так i пiсля завершення iх у певний строк, зазначений у правилах бiржовоi торгiвлi на данiй бiржi.

Укладення договорiв на аукцiонi, зокрема продаж об'iктiв малоi приватизацii, здiйснюiться вiдповiдно до Закону Украiни "Про приватизацiю невеликих державних пiдприiмств (малу приватизацiю)"[8]
. Продаж на аукцiонi полягаi у передачi права власностi на об'iкт покупцевi, який запропонував у ходi торгiв найвищу цiну. Аукцiон проводить вiдповiдний орган приватизацii або уповноважена ним юридична особа за наявностi не менш як двох покупцiв, якi повиннi зареiструвати себе як учасники аукцiону. Торги на аукцiонi проводить безпосередньо ведучий (лiцитатор), який спочатку описуi об'iкт приватизацii та умови його продажу. Початком торгiв вважаiться момент оголошення початковоi цiни об'iкта. Якщо протягом трьох хвилин пiсля оголошення не буде запропоновано бiльш високу цiну, лiцитатор водночас з ударом молотка робить оголошення про придбання об'iкта тiiю особою, яка запропонувала найвищу цiну. Результати продажу майна на аукцiонi оформляються договором купiвлi-продажу, що укладаiться мiж покупцем та уповноваженим представником вiдповiдного органу приватизацii. Цей договiр пiдлягаi нотарiальному посвiдченню i реiстрацii вiдповiдною мiсцевою радою.

Продаж об'iктiв малоi приватизацii за конкурсом полягаi у передачi права власностi покупцевi, який запропонував найкращi умови подальшоi експлуатацii об'iкта або за рiвних умов тАУ найвищу цiну. Вiдбiр покупцiв за конкурсом здiйснюi конкурсна комiсiя, яку створюi орган приватизацii. Конкурсна комiсiя визначаi умови i термiн проведення конкурсу. Для участi у конкурсi покупець подаi до конкурсноi комiсii свiй план приватизацii об'iкта. Конкурс здiйснюiться за два етапи. На першому етапi оголошуiться попереднiй переможець конкурсу. РЖнформацiя про його пропозицii доводиться до всiх учасникiв конкурсу. Якщо протягом п'яти робочих днiв вiд них не надiйдуть додатковi пропозицii, то попереднiй переможець оголошуiться покупцем. За наявностi iнших пропозицiй проводиться додаткове засiдання конкурсноi комiсii, яка розглядаi цi пропозицii i визначаi остаточного переможця. Господарське товариство, яке бере участь у конкурсi i до складу якого увiйшло не менш як 50 вiдсоткiв працiвникiв пiдприiмства, що приватизуiться, за iнших рiвних умов маi прiоритетне право на його придбання. Результати конкурсу оформляються протоколом i затверджуються органом приватизацii. З переможцем конкурсу укладаiться договiр купiвлi-продажу, якiй пiдлягаi нотарiальному посвiдченню i реiстрацii мiсцевою радою.

Пiсля укладення договору може виникнути потреба у його змiнi чи розiрваннi. З метою забезпечення стабiльностi майнового обороту i впевненостi учасникiв у непорушностi взятих зобов'язань закон (ст. 162 ЦК) забороняi односторонню вiдмову вiд виконання зобов'язання або односторонню змiну умов договору, за винятком випадкiв, передбачених законодавчими актами.

Змiна договору означаi, що зобов'язання сторiн дiють вiдповiдно до змiнених умов щодо предмета, мiсця, строкiв виконання тощо. При розiрваннi договору зобов'язання сторiн припиняються. Змiна i розiрвання договору допускаються лише за угодою сторiн, якщо iнше не передбачено законодавчими актами або договором. Угода про змiну або розiрвання договору вчиняiться в тiй самiй формi, в якiй був укладений договiр, якщо iз законодавчого акта або договору не випливаi iнше.

Окремi правила дiють щодо змiни або розiрвання окремих господарських договорiв, якi передбаченi у ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу (спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання, послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленнi). Вiдповiдно до ст. 11 Господарського процесуального кодексу особа, яка вважаi за необхiдне змiнити або розiрвати такий договiр, надсилаi пропозицii про це другiй сторонi договору. Сторона, яка одержала таку пропозицiю, повинна вiдповiсти на неi не пiзнiше 20 днiв пiсля ii одержання. Якщо учасники не досягли згоди щодо змiни або розiрвання договору, а також у разi неодержання вiдповiдi у встановлений строк з урахуванням поштового обiгу, заiнтересована сторона маi право передати спiр на вирiшення арбiтражного суду.

Крiм змiни або розiрвання договору, допускаiться продовження (пролонгацiя) його дii на новий строк. Так, вiдповiдно до ч. 2 ст. 17 Закону Украiни "Про оренду державного i комунального майна" у разi вiдсутностi заяви однiii iз сторiн про припинення або змiну умов договору оренди протягом одного мiсяця пiсля закiнчення строку дii договору вiн вважаiться продовженим на той самий строк i на тих самих умовах, якi були передбаченi договором. Найчастiше продовження дii договору оформляiться угодою сторiн, вчиненою шляхом обмiну листами, телеграмами або iншим способом.

Своiчасне i належне оформлення договору i необхiдною передумовою для його виконання. Виконання договору полягаi у здiйсненнi сторонами прав, виконаннi ними обов'язкiв, що виникли iз зобов'язання, основаного на договорi. Вiдповiдно до зобов'язання одна особа (боржник) повинна вчинити на користь iншоi особи (кредитора) певну дiю, як-то: передати майно, виконати роботу, сплатити грошi тощо або утриматися вiд певноi дii, а кредитор маi право вимагати вiд боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 151 ЦК).

Характер дiй, якi боржник вчиняi на користь кредитора, визначаiться змiстом конкретного виду договору.

Суб'iктами виконання зобов'язання, як правило, виступають сторони, що уклали мiж собою договiр. Виконання зобов'язання, яке виникло з договору, може бути покладено в цiлому або в частинi на третю особу, якщо це передбачено встановленими правилами, а так само якщо третя особа пов'язана з однiiю iз сторiн адмiнiстративною пiдлеглiстю чи вiдповiдним договором. У цьому разi вiдповiдальнiсть за невиконання або неналежне виконання зобов'язання несе сторона за договором, з якого воно виникло, якщо законодавством не передбачено, що вiдповiдаi безпосереднiй виконавець. Якщо iз закону, договору або сутi зобов'язання не випливаi обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто, кредитор повинен прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою особою (ст. 164 ЦК).

Переважна бiльшiсть договорiв, що iх застосовують при здiйсненнi господарськоi дiяльностi, належать до двостороннiх, тому кожна iз сторiн, будучи надiленою правами та обов'язками, щодо одних дiй виступаi як боржник, щодо iнших тАУ як кредитор. Так, за договором купiвлi-продажу продавець зобов'язуiться передати рiч у власнiсть, або повне господарське вiдання, або оперативне управлiння покупця, а покупець повинен прийняти рiч i сплатити за неi певну грошову суму (ст. 224 ЦК). Щодо обов'язку передати рiч продавець виступаi як боржник покупця, а щодо вимоги з оплати вартостi проданоi речi покупцем тАУ як його кредитор i навпаки.

Виконання договiрних зобов'язань пiдпорядковуiться певним загальним вимогам (принципам): а) належного виконання; б) реального виконання; в) взаiмного сприяння; г) економiчностi.

Принцип належного виконання договору полягаi у вимозi точного додержання сторонами всiх його умов щодо суб'iктiв, предмета, строкiв, способiв, мiсця виконання зобов'язання. Вiдповiдно до ст. 161 ЦК зобов'язання повиннi виконуватися належним чином i в установлений строк вiдповiдно до вказiвок закону, акта планування, договору, а за вiдсутностi таких вказiвок тАФ вiдповiдно до вимог, що звичайно ставляться. У проектi ЦК (ст. 550) також зазначаiться, що при виконаннi зобов'язання можуть застосовуватися звичаi дiлового обороту, а також мають враховуватися засади добросовiсностi, розумностi та справедливостi.

Зобов'язання мають виконуватися у натурi, тобто закон вимагаi реального виконання договору. В разi невиконання зобов'язання передати iндивiдуально-визначену рiч у власнiсть або в користування кредиторовi останнiй маi право вимагати вiдiбрання цiii речi у боржника i передачi ii йому, кредиторовi. У зобов'язаннях мiж органiзацiями кредитор маi право вимагати вiд боржника передачi речi i в тому разi, якщо речi визначенi родовими ознаками. У разi невиконання боржником зобов'язання виконати певну роботу кредитор може виконати цю роботу за рахунок боржника, якщо iнше не випливаi iз закону або договору, або вимагати вiдшкодування збиткiв. На стадii нормального розвитку зобов'язання вимоги належного i реального виконання збiгаються, бо належним виконанням охоплюiться й додержання умов щодо предмета, який слiд передати у натурi (виконати роботи, надати послуги тощо). При порушеннi якихось умов договору (наприклад, щодо строку) виконання визнаiться неналежним, проте при цьому зберiгаiться обов'язок виконання у натурi з додержанням iнших умов договору, що не втратили значення для контрагента. Вiдповiдно до ст. 207 ЦК сплата неустойки, штрафу або пенi за прострочення або iнше неналежне виконання зобов'язання i вiдшкодування збиткiв, заподiяних цими порушеннями, не звiльняють боржника вiд виконання зобов'язання у натурi, крiм випадкiв, коли втратило чиннiсть планове завдання, на якому був оснований договiр мiж органiзацiями. За ч. 2 ст. 213 ЦК кредитор може вiдмовитися вiд реального виконання договiрного зобов'язання, якщо воно внаслiдок прострочення боржника втратило iнтерес для кредитора. Так, покупець за договором поставки маi право повiдомивши постачальника, вiдмовитися вiд прийняття продукцii, поставка якоi прострочена, якщо в договорi не передбачено iнше. Продукцiю, вiдвантажену постачальником до одержання повiдомлення покупця, останнiй зобов'язаний прийняти й оплатити (ч. 2 ст. 246 ЦК).

Принцип взаiмного сприяння полягаi в тому, що кожна iз сторiн договору повинна всiляко сприяти другiй сторонi у виконаннi нею своiх обов'язкiв. Умови такого взаiмного сприяння мають юридичне значення тодi, коли вони закрiпленi в договорi або передбаченi спецiальними нормативними актами.

Суть принципу економiчностi полягаi у вимозi до кожноi iз сторiн поважати iнтереси контрагента за договором, а також iнтереси держави i суспiльства в цiлому, вживати необхiдних заходiв до вiдвернення або зменшення шкоди, яка може виникнути у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань, своiчасно iнформувати другу сторону про цi заходи тощо.

При виконаннi пiдприiмницьких договорiв усi вищезазначенi загальнi вимоги (принципи) тiсно взаiмопов'язанi та взаiмозумовленi.

Договiрнi зобов'язання сторони повиннi виконувати добровiльно, добросовiсно, належним чином i в установленi строки. У разi порушення цих вимог до винноi сторони можуть бути застосованi загальнi заходи примусового впливу; вiдiбрання речi у боржника, стягнення збиткiв тощо.

Проте законом або договором можуть передбачатися i спецiальнi (додатковi) заходи майнового впливу на несправного контрагента, якi покликанi стимулювати його до належного виконання договору.

Вiдповiдно до ст. 178 ЦК виконання зобов'язань може забезпечуватися згiдно з Законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою i порукою. Крiм того, зобов'язання мiж громадянами або з iх участю можуть забезпечуватися завдатком, а зобов'язання мiж органiзацiями тАУ гарантiiю. Норма цiii статтi чинного ЦК певною мiрою застарiла i вже не враховуi реальнiсть сьогодення. По-перше, в нiй даiться вичерпний перелiк видiв забезпечення зобов'язань, що не узгоджуiться з принципом диспозитивностi, який притаманний цивiльно-правовому регулюванню. Спецiальнi с

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права