Конституцiя США та реальнi права громадян

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ УКРАРЗНИ

ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ
iменi Василя Стефаника


КАФЕДРА

Теорii та iсторii
держави i права


Курсова робота
з iсторii держави i права зарубiжних краiн
на тему:

ВлКонституцiя США
та реальнi права громадянВ»


Виконала студентка I-го курсу
юридичного факультету
Втерковська Ю.Д.

Науковий керiвник
доцент Лiсна РЖ.С.


РЖвано-Франкiвськ
1999

ЗМРЖСТ

Стр.

ВСТУП тАж3

РОЗДРЖЛ 1

Розробка Конституцii США та ii основнi iдеi
1.1. Розробка та прийняття
Конституцii США 1787 року тАж5
1.2. Конституцiя США про повноваження
й порядок роботи Конгресу США тАж 9
1.3. Конституцiя США про статус i
повноваження Президента США тАж11
1.4. Конституцiя США про Верховний суд тАж 13
1.5. Конституцiя США про федеративний
устрiй держави тАж15

РОЗДРЖЛ 2

Поправки до Конституцii СШАта розширення

прав людини
2.1. Бiлль про права тАж 17
2.2. Скасування рабства та забезпечення
расовоi рiвностi тАж 20
2.3. Встановлення рiвностi громадян
за статтевою ознакою тАж 21
2.4. Зниження вiкового виборчого цензу тАж 22

РОЗДРЖЛ 3

Судовий захист прав i свобод людини в СШАтАж 23

ВИСНОВКИ тАж 29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛтАж 30

ВСТУП


Тема даноi курсовоi роботи i досить актуальною. Обравши шлях незалежного розвитку у серпнi 1991 року, украiнський народ поставив собi за мету створення правовоi держави, необхiдним елементом якоi е верховенство Конституцii у правовому просторi держави. Водночас надзвичайно важливим завданням подальшого розвитку украiнського суспiльства i реальне забезпечення проголошених Конституцiiю прав и свобод людини. У цьому зв’язку вкрай необхiдно вивчати як iсторiю становлення i розвитку кнституцiйного ладу сучасних високорозвинутих краiн, так i сучасний стан дотримання в цiх краiнах прав людини.

Метою даноi роботи i аналiз змiсту Конституцii США та характеристика ii приписiв, пов’язаних з правами громадян. Як вiдомо, американский народ живе за нормами своii конституцii вже понад 200 рокiв, майже не змiнiючи ii, що свiдчить про оптимальнiсть ii вихiдних положень. Не тiльки професiоналiзм та грамотнiсть вiдзначають авторiв цього юридичного документу. В ньому сконцентрованi знання, мудрiсть та культура останiх столiть розвитку людства, революцiйна непримиренiсть першопроходцiв суспiльства вiльних, високе почуття справедливостi.

Статтi Конституцii США мiстять читкi формулювання, що виключаi можливiсть трактувати iх по рiзному. Як наголошував голова Верховного Суду США Дж. Маршалл, протягом 200 рокiв Конституцiя США ВлтАжспрямовувала розвиток урядових iнституцiй, створюючи засади для полiтичноi стабiльностi, iндивiдуальноi свободи, економiчного зростання й суспiльного прогресу.В»1
.

В колишньому СРСР та в незалежнiй Украiнi опублiкова чимало наукових робiт, присвячених Конституцii США. В них Основний закон амерiканськоi держави розглядаiться з точки зору зовнiшньоi та внутрiшноi полiтики, економики, юриспруденцii i т.i. Проте бiльша частина цiii лiтератури, тобто та, що була видана до кiнця 80-х рокiв, написана з позицiй класового пiдходу й комунистичноi методологii, отже показуi амерiканське суспiльство расовоi та соцiальноi нерiвностi. Лише впродовж останнього десятирiччя почали з’являтися книги (здебiльшого переклади американських видань), якi акцентують увагу на досягненнях правовоi системи США, на загально-людському характерi американськоi конституцii як правовоi запоруки прав людини.


РОЗДРЖЛ 1

Розробка Конституцii США та ii основнi iдеi


1.1. Розробка та прийняття Конституцii США 1787 року

Формування США, як незалежноi держави, охоплюi порiвняно невеликий iсторичний вiдрiзок часу. З моменту утворення на територii сучасноi держави перших колонiй англiйських переселенцiв колонiй в першiй половинi XVII ст. i до юридичного оформлення США в iдину федеративну державу пiсля прийняття Конституцii в 1787 роцi минуло дещо бiльше, нiж пiвтора столiття.

Але саме в той перiод були закладенi пiдвалини американськоi державностi, створенi передумови для появи юридичного документа номер один в iсторii Сполучених Штатiв Америки -- Конституцii 1787 року. Процес ii розробки невiддiльний вiд iсторii боротьби за державну незалежнiсть, свободу i об'iднання штатiв в iдину державу. В нiй втiлено традицii, . закладенi ще першими поселенцями, якi принесли на новi землi iдеали природного права, англiйське “загальне право", суд присяжних засiдателiв i iншi прогресивнi правовi iнститути того часу, управлiння, що стали першоосновою при формуваннi колонiальних органiв. Так, вже в перiод становлення перших колонiй, неодмiнною умовою вважалося визнання свободи релiгii, невтручання влади в справи культу, право громадян вибирати посадових осiб, носити зброю, створювати по своiй волi вiйськовi загони, брати участь в оподаткуваннi i т.д. З течiiю часу, в процесi змiцнення колонiй i iх боротьби за незалежнiсть, зароджуiться i розвиваiться специфiчна американська практика компромiсiв, що зiграла згодом вирiшальну роль в процесi прийняття Конституцii 1787 року. Суть ii полягала в тому, що при спiльному розглядi полiтичних питань штатами нерiдко приймалися компромiснi рiшення, що вiдповiдають, насамперед, мiркуванням рацiональностi i практичноi користi для сторiн (навiть якщо ця “користь” вступала в суперечнiсть мiркуванням iснуючоi моралi). Наприклад, традицiйно республiканська, промислова Пiвнiч пiшла на вiйськовий союз з рабовласницьким, плантаторським Пiвднем, коли цього зажадали iнтереси боротьби з британським пануванням. У ходi спiльноi збройноi боротьби за незалежнiсть, що тривала з 1775 по 1783 рiк, i що перетворилася у своiрiдну буржуазну революцiю, яка лiквiдувала багато феодальних пережиткiв, штати пройшли шлях вiд добровiльного вiйськового союзу до конфедерацii, створеноi в 1781 роцi.Необхiдно зазначити, що в цей перiод були створенi юридичнi документи, що вплинули не тiльки на хiд подiй того часу, але i на розвиток американських демократичних традицiй в майбутньому. Це, передусiм, Декларацiя незалежностi Сполучених Штатiв 1776 року, головним автором якоi i Т. Джефферсон, а також Статтi Конфедерацii 1781 року, що стали фактично першою Конституцiiю новоутвореного мiждержавного союзу.

Декларацiя незалежностi проголошувала, що люди за своiю природою i однаковою мiрою вiльними й незалежними, вся влада перебуваi в народi та твориться народом, а правителi i слугами народу та несуть перед ним вiдповiдальнiсть. У ст. 3 Декларацii було закрiплено право народу на змiну уряду, його повалення, якщо вiн буде дiяти всупереч iнтересам народу. Унiкальною особливiстю Декларацii було положення про те, що Влсвобода друку i одним з оплотiв волi взагалi, i вона нiколи не може бути обмежена нiким, крiм деспотичного урядуВ»1
.

Не можна не пригадати в зв'язку з цим i перший проект федерацii, створений ще в 1748 роцi Б. Франклiном. Всi цi документи значною мiрою вплинули на змiст Конституцii 1787 року. Таким чином закладалася ii юридична база. А тим часом необхiднiсть прийняття новоi Конституцii в процесi iснування конфедерацii стаi все бiльш очевидноi.Гамiльтон запропонував направити всiм штатам звернення з закликом зiбратися у травнi 1787 року на конвент, щоб Влпривести у вiдповiднiсть з насущними потребами союзу конституцiю федерального урядуВ».1
 Час показав низьку життiздатнiсть i уразливiсть цього державного утворення. Економiчнi потреби капiталiзму, що стрiмко розвивався, внутрiшнi i зовнiшньополiтичнi iнтереси краiни вимагали створення бiльш мiцного союзу, який мiг би забезпечити iдиний економiчний простiр, полегшити рушення товарiв, колонiзацiю нових земель, змiцнити ii обороноздатнiсть, пiдняти мiжнародний авторитет. Слабкiсть центральноi влади таiла в собi i iншу небезпеку. Загострення соцiальноi напруженостi пiсля закiнчення визвольноi вiйни, невдоволення в армii i народi полiтикою, що проводилася урядом Конфедерацii, загрожували внутрiшнiм вибухом у краiнi зсер. Влада розумiла обмеженiсть своiх можливостей протистояти цьому вибуху. Полiтичнi змiни назрiли, iх необхiдно було втiлити в життя. Правлячими колами було прийняте рiшення подолати кризу, що наближаiться шляхом змiни державного устрою об’iднаних колонiй. У цьому процесi зiграти вирiшальну роль була покликана нова Конституцiя, що закрiпила федеративний устрiй краiни. ВлАмериканська конституцiя була розроблена i прийнята Конституцiйним конвентом у Фiладельфii (травень - вересень 1787 року), в якому взяли участь 55 делегатiв вiд 12 (тАж) штатiв.В»2
. Головував на цьому конвентi Дж. Вашингтон.

Безпосередню участь в розробцi тексту Конституцii взяли провiднi юристи i громадськi дiячi держави: Д. Медисон, Т. Джефферсон, Б. Франклiн, А. Гамiльтон i iнш. Основоположним принципом конституцii був проголошений принцип подiлу влади, який передбачаi органiзацiйну незалежнiсть трьох гiлок державноi влади - законодавчоi, виконавчоi, судовоi i розмежування функцiй мiж ними. Аналiзуючи iсторичний досвiд, автори Конституцii прийшли до висновку що якщо в одному органi або у однiii особи зосереджуеться вся повнота влади, то це неминуче веде до виникнення тиранii. Щоб цього не сталося, влада повинна бути роздiлена мiж рiзними органами держави таким чином, щоб вони взаiмно контролювали i стримували один одну. У результатi кожна з гiлок влади отримувала значну незалежнiсть. Особливу увагу при розробцi конституцii було звернено на створення дiйовоi системи взаiмних стримань i противаг. Джеймс Медiсон, один з головних “архiтекторiв” Конституцii США, з цього приводу говорив, що доки органи державноi влади Вл.. не будуть пов'язанi i переплетенi до такоi мiри, щоб надати кожному з органiв конституцiйний контроль над iншими, максимально необхiдний рiвень подiлу, як суть вiльного уряду, iнодi на практицi не зможе бути органiзований належним чином.В»1
.

Фундаментальною основою державно-територiального устрою США був проголошений принцип федералiзму, який визначив правовий статус i гарантii рiвноправностi суб'iктiв федерацii, а також основи розмежування повноважень i предметiв ведення федеральних органiв влади i органiв влади штатiв. Конституцiя не лiквiдувала адмiнiстративну i, частково, полiтичну автономiю штатiв, але протиставила iй сильну центральну владу. Таким чином, Конфедерацiя перетворювалася в федерацiю. Легiтимною в державi формою правлiння була вибрана президентська республiка. Депутати конвента прийшли до висновку, що саме така форма правлiння найбiльш вiдповiдаi принципу подiлу влади, iнтересам розвитку краiни. Вони пiдтримали авторiв Конституцii в iх прагненнi чiтко визначити через основний закон краiни, що i фактично Сполученi Штати Америки i якi iх федеральнi органи управлiння.Цi основнi положення лягли в основу виробленоi конвентом Конституцii. Пiдсумком роботи конвента став гранично короткий за обсягом i iмний за змiстом юридичний документ, що складаiться з преамбули i семи статей, унiкальнiсть якого полягаi в тому, що проiснувавши бiльше як 200 рокiв, вiн i i сьогоднi основним законом США.

1.2. Конституцiя США про повноваження
й порядок роботи Конгресу США

За Конституцiiю 1787 року ВлтАж повноваження законодавчоi влади надаються Конгресовi Сполучених Штатiв, який складаiться з Сенату й Палати представникiвВ»1
. Обидвi палати дiстали рiвнi права в тому, що стосуiться законодавчоi iнiцiативи i прийняття законiв. У компетенцiю Конгресу увiйшли наступнi питання (ст. 1, разд.8): встановлення i стягування мита, податкiв, акцизних зборiв; турбота про загальний добробут i спiльну оборону США; одноманiтнiсть податкiв, податей i акцизних зборiв на всiй територii США; одержання позик вiд iменi держави; питання зовнiшньоi торгiвлi; одноманiтне тлумачення законiв на всiй територii федерацii; карбування монети; поштова служба; заснування судiв, пiдлеглих Верховному суду; оголошення вiйни; набiр i утримання армii; придушення виступiв, що порушують встановлений законом порядок, i iнш. Крiм того, до повноважень Конгресу увiйшли затвердження державного бюджету, ратифiкацiя мiжнародних договорiв, пiдписаних президентом, призначення на найважливiшi державнi пости. Останнiй пункт вимагаi уточнення. Втiлюючи в життя систему взаiмних стримань i противаг, Конституцiя дала сенату повноваження затверджувати призначених президентом мiнiстрiв i членiв уряду. Але пiсля того, як сенат даi свою згоду на призначення, вiн вже не може виусунути iх зi своiх постiв вираженням недовiр'я або осуду. Таким чином, законодавча влада позбавляiться можливостi напряму впливати на роботу уряду. Система стримань i противаг дii i всерединi самого Конгресу. Це стосуеться i процедури прийняття законiв, i складу палат, i системи виборiв членiв Конгресу. Так, при обговореннi законопроекту, схваленого однiiю з палат, iнша може пропонувати поправки до нього. РЖ тiльки пiсля того, як законопроект пройде обидвi палати, вiн надходить Президенту краiни. У разi схвалення, Президент пiдписуi законопроект в десятиденний термiн (якщо Президент не ухвалив нiякого рiшення по законопроекту, то вiн стаi законом без його пiдпису), а у разi незгоди - надсилаi бiлль зi своiми запереченнями в ту палату, з якоi вiн надiйшов Пiсля цього вiдповiдна палата знов розглядаi законопроект з поправками президента. Якщо Бiлль з поправками набираi 2/3 голосiв в обох палатах, вiн стаi законом. Так забезпечуiться вплив президента на законодавчу владу.Що стосуiться системи виборiв i складу палат, то бiльш консервативний, професiйний по складу сенат був спочатку задуманий, як альтернатива, противага “всенароднiй" палатi представникiв, що обиралася населенням штатiв кожнi 2 року. Члени сенату аж до 1913 року обиралися парламентами штатiв, причому склад його повнiстю оновлюiться за 6 рокiв (по третинi депутатiв в 2 роки). Все це давало сенату деяку незалежнiсть вiд виборцiв i можливiсть, при необхiдностi, заблокувати популiстськi рiшення палати представникiв. Двопалатна структура Конгресу США була передбачена також з метою забезпечення пропорцiйного представництва штатiв в законодавчих органах. Густонаселенi штати мали явну перевагу перед малонаселеними при виборах в палату представникiв. сенат, в якому кожний штат мав двох представникiв, незалежно вiд числа виборцiв, зрiвнював шанси малих штатiв з великими. Рiзнi i пiдходи до призначення керiвникiв палат. Палата представникiв обираi спiкера, а в сенатi головою автоматично i вiце-президент.Необхiдно також зазначити, що Конституцiя заклала механiзм зворотнього впливу суб'iктiв федерацii на законотворчу дiяльнiсть Конгресу. Федеральнi закони, надходячи на ратифiкацiю в парламенти штатiв, набирають чинностi на всiй територii краiни тiльки пiсля того, як необхiдна бiльшiсть (на той перiод дев'ять з тринадцяти) штатiв ратифiкують його.

1.3. Конституцiя США про статус i повноваження
Президента США

Головою виконавчоi влади США i президент. Конституцiя об'iднала в його особi главу держави i уряду. Йому ж ввiрялося верховне командування Збройними Силами. Як глава держави, президент репрезентуi Сполученi Штати на мiжнароднiй аренi, пiдписуi мiжнароднi угоди, здiйснюi керiвництво внутрiшньою i зовнiшньою полiтикою держави. Як глава уряду, президент формуi його органи, призначаi мiнiстрiв (iз згоди сенату), керуi роботою федеральноi виконавчоi влади, може звiльнити з посади будь-якого члена уряду. У своiй дiяльностi президент не залежить вiд того, як буде прийнята полiтика, що проводиться ним в конгресi, за винятком випадкiв, коли здiйснення цiii полiтики було б неможливе без його сприяння (асигнування, висновок мiжнародних договорiв, законодавство, призначення на важливi пости). Президент не пiдзвiтний конгресу, що забезпечуi йому свободу дiй. Однак, слiдуючи принципу подiлу влади, конституцiя позбавила президента власно законодавчоi iнiцiативи ( право представляти палатам готовий законопроект). Президент маi право накладати вето на будь-який законопроект, прийнятий обома палатами, вiдправляти його на допрацювання зi своiми запереченнями в ту палату з якоi вiн надiйшов. З iншого боку, Конституцiя встановлюi, що президентське вето може бути спростоване квалiфiкованою бiльшiстю обох палат. Президент не маi повноважень розпустити жодну з палат Конгресу. У свою чергу, для усунення президента Конституцiя вимагаi обгрунтованого обвинувачення в зрадi, хабарництвi або iнших важливих злочинах. Обидвi палати мають повноваження збудити процедуру iмпiчмента. Але питання про вiдсторонення вiд влади президента вирiшуi сенат пiд головуванням Верховного суддi двома третинами голосiв присутнiх. У результатi, президент i конгрес були позбавленi можливостi втручатися в справи один одного напряму, що забезпечуi iх незалежнiсть один вiд одного. Можна сказати, що президент маi непрямий вплив на Верховний суд в тому планi, що вiн призначаi його членiв. Але оскiльки вони призначаються довiчно, i всi, у тому числi й президент США, зобов’язанi пiдкорятися рiшенням Верховного суду, то стаi очевидним те, що система взаiмних стримань i противаг працюi i тут.

Принципово важливим i положення Конституцii про порядок, строки виборiв i термiн повноважень президента. ВлОскiльки автори Конституцii не вiрили, що народ зможе зробити мудрий вибiр, Президент обираiться не прямо, а вибiрниками, яких обирають тi, хто маi право голосу, з усiх штаiв (ст. II, р. I; попр. XII). Ця система нiколи не працювала так, як ii задумували укладачi Конституцii, адже фактично вiд самого початку вибiрники були суто номiнальними дiячами, що тiльки фiксували на паперi вибiр народу.В»1
.

Вибiрники подавали голоси за допомогою бюлетенiв. Проходив той, за кого була подана бiльша кiлькiсть голосiв вибiрникiв.

Повноваження президента були обмеженi чотирма роками, але йому не заборонялося домагатися переобрання на новий термiн.

1.4. Конституцiя США про Верховний суд

ВлВажливу роль Конституцiя вiдводила судовiй владi. Вона надала iй право розглядати всi закони краiни лише у вiдповiдностi з загально-союзною Конституцiiю та конституцiями штатiв.В»1
. При розглядi цiii частини Конституцii члени Установчого конвенту пропонували надати Верховному федеральному суду повноваження вищоi судовоi iнстанцii США. Вiн повинен був отримати право перегляду законiв, прийнятих Конгресом при iх невiдповiдностi Конституцii, але не як наглядова iнстанцiя, а в зв'язку з певними судовими справами, що перебувають в його виробництвi. Таке право Верховний суд повинен отримати i вiдносно законiв, прийнятих парламентами штатiв i постанов судiв штатiв. Однак, цi положення в Конституцiю не увiйшли. Побоюючись протидii штатiв, вiд рiшення яких залежала доля самоi Конституцii, розумiючи, що вони не потерплять втручання федерацii в iх “внутрiшнi справи”, включаючи законодавство i суд, члени Конвента знов пiшли на компромiс, вiдклавши розв'язання цього питання до кращих часiв. По Конституцii 1787 року (ст. 3) судова влада федерацii повинна була тягнутися на всi тi справи, що ВлтАжвиникають на основi цiii Конституцii, законiв Сполучених Штатiв, мiжнародних угод, що укладенi чи будуть укладенi Сполученими Штатами; на всi справи, що стосуються послiв, iнших повноважних представникiв та консулiв; на всi справи адмiралтейства та iншi морськi справи, в яких Сполученi Штати i стороною; на всi спори мiж двома чи бiльше штатами, мiж штатом i громадянами iншого штату, мiж громадянами рiзних штатiв, мiж громадянами одного штату за позовами про землi, дарованi рiзними штатами, а також мiж штатом чи його громадянами та чужоземними державами, громадянами чи пiдданцями.В»2
.

Крiм цього, до федеральноi юрисдикцii були вiднесенi спори мiж палатами, тяжби мiж громадянами рiзних штатiв i деякi iншi позови, що стосувалися федерацii загалом. Члени Верховного суду призначаються Президентом США довiчно. Цим досягаiться незалежнiсть судовоi влади вiд законодавчоi i виконавчоi. Питання про практичне створення новоi судовоi органiзацii США i про закрiплення повноважень Верховного суду було розглянуто серед основних питань першим Конгресом США. В результатi був ухвалений Закон про судоустрiй 1789 року. Як i було задумано при розробцi Конституцii, повернувшись до питання про верховний конституцiйний нагляд, Конгрес надiлив Верховний суд США правом скасування будь-якого закону, як федерального, так i штатного, якщо буде визначено, що цей закон суперечить розпорядженням i принципам Конституцii (ст. 25 Закону про судоустрiй). Бiльш того, Верховний суд отримав повноваження видавати розпорядження, обов'язковi для органiв виконавчоi влади, включаючи президента i мiнiстрiв (ст. 13 Закону про судоустрiй). Це положення суперечило конституцiйному принципу подiлу влади, оскiльки ставило Верховний суд над Конгресом i президентом. Необхiдно зазначити, що пiзнiше це перекручення було усунено самим Верховним судом в ходi слухання справи Марборi 1803 року. У результатi, пожертвувавши ст. 13, Верховний суд закрiпив за собою повноваження, викладенi в ст. 25 Закону про судоустрiй. Вiдтодi i до цього часу Верховному суду належить остаточне право трактувати Конституцiю, тобто говорити, що i правом краiни i що перебувае в суперечностi з ним. Рiшення Верховного суду i остаточним i обговоренню не пiдлягаi. Першим конгресом була також розроблена структура федерального судоустрою. Було вирiшено, що поряд i паралельно з судами штатiв буде функцiонувати федеральна судова система, що складаiться з районних i окружних судiв (на цей перiод iх кiлькiсть була визначена в 30 районних i 3 окружних судах). Останнi були надiленi апеляцiйною владою вiдносно перших.

1.5. Конституцiя США про федеративний устрiй держави

Урегулювання вiдносин мiж штатами, як суб’iктами федерацii, з одного боку, i центральною владою тАФ з iншого, виявилося навряд чи не найважчою справою Конституцii. Розвиваючись спочатку як англiйськi колонii, потiм як незалежнi держави i, нарештi, як члени конфедерацii, кожний штат мав своi особливостi державного устрою, тiльки йому властивi традицii. Неоднорiднi були штати по соцiальному i расовому складу населення. РЖсторично склалося так, що дворяни-емiгранти поселялися на пiвдень вiд рiки Потомак, а селяни i ремiсники тАФ на пiвнiч вiд неi. У результатi на пiвднi виникали великi плантаторськi господарства, що обслуговувались руками негрiв-рабiв, а на пiвночi розвивалися фермерськi господарства, зароджувалися капiталiстичнi вiдносини. На Пiвночi переважали республiканськi традицii, дiяло щось на зразок парламенту колонiй, що вибирав губернатора. На Пiвднi панували монархiчнi порядки, губернатор призначався королем. Проте, штати пiшли на об'iднання. Необхiднiсть подiбного кроку була усвiдомлена спочатку для спiльноi боротьби за незалежнiсть, а згодом з метою економiчних i полiтичних вигiд. Вирiшальну роль в цьому процесi зiграла Конституцiя США 1787 року. Спираючись на принцип “дуалiстичного федералiзму”, Конституцiя встановлюi сферу винятковоi компетенцii Федерацii шляхом перелiку питань, по яких закони може видавати тiльки Федерацiя. Всi iншi питання були вiднесенi до ведення суб'iктiв федерацii. Крiм того, Конституцiя передбачаi обмеження повноважень Конгресу (ст. 1, розд. 9), влади штатiв (ст. 1, розд. 10) i окремо розглядаi питання “Штати i союзний уряд” (ст. 4). З практики застосування Конституцii США можна видiлити:

а) сферу повноважень, що спiвпадають (тобто, що входять в компетенцiю i федерацii, i штатiв): податки, позики, судова система, банки i т.д.;

б) сферу, де забороненi дii i федерацii, i штатiв: оподаткування експропрiйованих товарiв, дарування дворянських титулiв, пiзнiше тАФ рабовласництво;

в) сферу, де забороненi дii федерацii: введення прямих податкiв, неоднакових непрямих податкiв, надання привiлеiв в областi торгiвлi одному штату на збитки iншому, змiна кордонiв штатiв без iх згоди, пiзнiше тАФ обмеження застосування Бiлля про права;

г) сферу, де забороненi тiльки дii штатiв: вступ в мiжнароднi договори, прийняття законiв, що порушують договiрнi зобов'язання, позбавлення громадян рiвного правового захисту, порушення федеральноi конституцii i невиконання федеральних законiв.

У повноваження штатiв були включенi: органiзацiя власного уряду i всi мiсцевi справи, в тому числi полiцiя i суд, карне, цивiльне i процесуальне законодавство, торгiвля всерединi штату i робоче законодавство, власнi Збройнi Сили. Конституцiя дозволила уряду федерацii вiйськове втручання у внутрiшнi справи штатiв для придушення актiв заколоту i “безладдя”. Таким чином були розмежованi сфери дiяльностi федеральних i мiсцевих органiв влади, визначенi сфери, де рiшення федеральних органiв мали прiоритет над рiшеннями магiстратур. Згiдно ст. Конституцii, рiшення про прийняття в союз нових штатiв приймаi Конгрес. Головним арбiтром, що вирiшуi будь-якi спiрнi питання мiж федеральними органами влади i штатами, а також мiж самими суб'iктами федерацii, Конституцiя визначила Верховний суд. Надалi iднiсть федерацii в США зазнала серйозного випробування пiд час Громадянськоi вiйни 1861-1864 рр. мiж рабовласницьким Пiвднем i промисловою Пiвнiччю. Але, внаслiдок перемоги Пiвночi, федеративний устрiй краiни був не тiльки збережений, але i змiцнений. Рiшенням Верховного суду в 1868 роцi федерацiя була проголошена нерозривним союзом, право сецессии (виходу) було знехтувано. Так була остаточно закрiплена роль принципу федералiзму, як стабiлiзуючого чинника в життi суспiльства, основи iдностi нацii, державного устрою США.

РОЗДРЖЛ 2

Поправки до Конституцii США
та розширення прав людини

2.1. Бiлль про права

Вже при ратифiкацii Конституцii законодавчi збори штатiв пiд тиском народу вимагали доповнити ii статтями про права i свободи громадян. Вони ставили виконання цих вимог як обов'язкова умова набирання чинностi Конституцii. Тиск широких верств населення, а також вплив Великоi Французькоi революцii примусили законодавця до прийняття перших дванадцяти поправок до конституцii (ВлБiлль про праваВ»), якi набрали чинностi в 1789 роцi.

По конституцiйному Бiллю про права i вiдповiдно до рiзних спецiальних положень законiв приватнi особи захищенi вiд певних видiв дискримiнацii. Багато з цих положень, наприклад, укладенi в Першiй поправцi вiдносяться до питань свободи слова, а положення Четвертоi поправки, що стосуються захисту вiд необгрунтованих обшукiв i конфiскацiй, забороняють втручання держави в певнi сфери iндивiдуальноi активностi. Цi положення, звичайно здiйснюванi за допомогою судового захисту, виражають прихильнiсть iдеi про те, що конкретнi iндивiдуальнi свободиВн ВнтАФ свобода самовираження, вiросповiдання та iншi, що направленi проти необгрунтованих втручань уряду в приватне життя, i iстотними елементами вiльного суспiльства. Цi заходи захисту приватного життя звичайно об'iднуються пiд термiном Влцивiльнi свободиВ».

Також захищенi Конституцiiю США, федеральними законами i законами штатiв, iндивiдуальнi права на однакове вiдношення до всiх громадян, незалежно вiд iхнiх iндивiдуальних особливостей. Цi заходи захисту, звичайно узагальненi пiд назвою Влцивiльнi праваВ», виражають прихильнiсть до того, що певнi критичнi рiшення, що впливають на iндивiдуальнi можливостi i матерiальне благополуччя, приймаються не на основi iндивiдуальних особливостей, якi i безвiдносними i не i справедливою основою в вiдносинах з окремими iндивiдуумами. Цi заходи захисту цивiльних прав вiд подiбноi дискримiнацii iснують як в Конституцii США, так i в Конституцiях окремих штатiв, а також у безлiчi федеральних i штатних законодавчих актiв, якi були прийнятi протягом багатьох рокiв у вiдповiдь на окремi види дискримiнацii.

Розглянемо основнi Права людини, закрiпленi в перших десяти поправках до Конституцii США.

Збереження свободи вiросповiдання (релiгiйноi) i одним з самих старих i найбiльш важливих компонентiв особистоi свободи. Таким чином, гарантiя свободи вiросповiдання (Перша поправка) важливим компонентом цивiльних прав. Знову ж важливiсть такоi свободи доведена iсторiiю людства, починаючи з Великоi хартii вiльностi (1215 рiк). Релiгiйнi свободи мiстять в собi як мiнiмум два важливих i пересiчних принципи: свободу вiросповiдання i недоведенiсть релiгii. Щоб уникнути втручання в свободу вiросповiдання i одночасно зберегти сумiснiсть з основними причинами, що вiдносяться до недоведеностi релiгii, важливо, щоб Уряд не вiддавав переваги як нерелiгiйнiй доктринi, так i якоi-небудь певноi релiгii. Повний захист релiгiйноi свободи може зажадати сильних i ефективних норм цивiльного права, що захищають вiд дискримiнацii по полiтичних мотивах.

Необхiдним елементом у взаiмовiдносинах уряду зi своiми громадянами i забезпечення функцiонування карного судочинства. Захист справедливостi i цiлiснiсть судочинства тАФ необхiдний елемент верховенства права. Велика хартiя вiльностi i численнi бiллi про права протягом iсторii людства свiдчать про важливiсть такоi справедливостi. Звичайно, Четверта, П'ята, Шоста i Восьма поправки Бiлля про права до Конституцii Сполучених Штатiв Америки прямо вiдносяться до питання справедливостi пiд час проведення карних процесiв, включаючи вимоги, що вiдносяться до обшуку i вилучення (Четверта поправка); захист проти покарання за одну i ту ж провину i проти самообвинувачення (П'ята поправка); право на швидкий i вiдкритий суд за участю неупередженого журi присяжних, право бути проiнформованим про всi обвинувачення, право протистояти ворожому свiдку, право на належний процес для виклику свiдкiв i право на допомогу адвоката (Шоста поправка); заборона надмiрноi застави або штрафу, а також брутального i незвичайного покарання (Восьма поправка).Можливо, найбiльш важливою гарантiiю захисту особистих прав вiд держави в карному судi i презумпцiя невинностi. Так само право тАФ Habeas corpus ВнВнтАФ апеляцiйний розгляд вироку по карнiй справi i справедливе виголошення вироку по карнiй справi, i подальше виголошення вироку, i подальше поводження з засудженим i життiво важливим.

Важливе значення маi i той факт, що карний процес не може бути полiтизований або використаний для покарання полiтичних дисидентiв.

2.2. Скасування рабства та забезпечення расовоi рiвностi

Всi громадянськi й полiтичнi права людини, проголошенi Бiллем про права 1791 р., на початок 60-х рокiв тiльки на особисто вiльне населення США. Водночас цiлковито безправними були негри-раби, що обробляли плантаторськi латифундii у штатах Пiвдня i мали юридичний статус власностi плантаторiв. 1861-1865 рр. стали часом кривавоi Громадянськоi вiйни мiж противниками й прибiчниками рабовласництва. Перших тАФ аболiцiонiстiв тАФ очолював президент США А.Лiнкольн, другi ж, утворивши Конфедерацiю пiвденних штатiв, фактично вийшли зi складу США.

“22 вересня 1862 р. Лiнкольн опублiкував Прокламацiю про скасування рабства з 1 сiчня 1863 р. без жодного викупутАж Прокламацiя була актом величезного прогресивного значення. Сам Лiнкольн сказав про звiльнення рабiв: ВлВ ньому тАФ вся моя душаВ»1
. Перемога Пiвночi у Громадянськiй вiйнi уможливила прийняття Конгресом США у 1865 р. 13-оi поправки до Конституцii, яка наголошувала : ВлНi в Сполучених Штатах, нi в будь-якому iншому мiсцi, на яке поширюiться iх юрисдикцiя, не повиннi iснувати нi рабство, нi примусовi роботи, окрiм випадкiв покарання за злочин, за скоiння якого винного належним чином засуджено.В»2

Наступним кроком у забезпеченнi расовоi рiвностi в американському суспiльствi стало прийняття 14-оi поправки до Конституцii в 1868 р. Дана поправка мала на метi закрiплення результатiв Громадянськоi вiйни. Вона складаiться з 5 роздiлiв, 3 з яких безпосередньо стосуються прав людини. Вл1-й роздiл мiстить чотири положення: визначення американського громадянства, заборона штатам обмежувати “привiлеi й пiльги” громадян США, застосовувати санкцii проти людини без “належноi правовоi процедури”, вiдмовляти громадянам у “рiвному захистi законiв”. 2-й роздiл спрямований на упередження дискримiнацii звiльнених рабiв на виборах. 3-й роздiл обмежуе право учасникiв антиурядових виступiв посiдати посади в державному апаратi й бути вибiрниками президента.В»1

Звiльненi чорнi американцi взяли участь у виборах конституцiйних конвентiв у пiвденних штатах у 1868 р. Конвенти розробили новi конституцii цих штатiв, якi проголосили перебудову правовоi системи пiвденних штатiв на засадах рiвностi прав громадян за расовою ознакою. У 1870 роцi була прийнята 15-та поправка, яка Влзабороняi обмежувати право голосу громадян за ознакою раси, кольору шкiри або у зв’язку з колишнiм перебуванням у рабствi.В»2
 Проте реальне забезпечення рiвностi прав чорних американцiв з бiлими розтяглося в часi аж до кiнця 60-х рокiв ХХ ст.

2.3. Встановлення рiвностi громадян за статтевою ознакою.

Наприкiнцi ХIХ тАУ на початку ХХ ст. важливою проблемою, що свiдчила про недосконалiсть правового забезпечення прав людини в американському законодавствi, залишалося збереження статтiвого цензу для участi у виборах тАФ брати участь у них мали право лише чоловiки. Подальше залучення жiнок до громадського життя, зокрема, спричинене бiльшою, нiж у попереднi часи участю iх у суспiльному виробництвi, а також зростання фемiнiстського руху, пригорнули увагу законодавцiв до даноi проблеми. Результатом ii розгляду в Конгресi США стало прийняття 19-тоi поправки до Конституцii у 1920 р. Дана поправка наголошуе: ВлПраво громадян Сполучених Штатiв на участь у виборах не повинне заперечуватися з огляду на iх стать як Сполученими Штатами, так i окремими штатами.В»3
 19-та поправка вiдiграла значну роль у процесi реального забезпечення рiвностi прав громадян США безвiдносно до iх статi, посприяла пiднесенню ролi жiнок у державному й громадському життi, а зрештою, iх бiльшiй соцiальнiй захищеностi.

2.4. Зниження вiкового виборчого цензу

Поправка 16-та (1971 р.) знизила вiковий виборчий ценз до 18 рокiв.

Виборчим правом володiють громадяни США обидвох статiй, якi досягли 18-рiчного вiку до дати реiстрацii вибiрникiв та якi проживають в конкретному штатi або на територii певноi виборчоi дiльницi на протязi певного часу ( для президентських виборiв тАФ 30 днiв, для всiх iнших виборiв , в залежностi вiд законiв вiдповiдного штату, тАФ вiд трьох мiсяцiв до одного року).

ВлГромадяни Сполучених Штатiв, що досягли вiсiмнадцятилiтнього чи старшого вiку, не повиннi позбавлятися виборчих прав чи обмежуватися в них Сполученими Штатами з огляду на iхнiй вiк.В»1

РОЗДРЖЛ 3

Судовий захист прав i свобод людини в США


Незважаючи на iснування деяких мiсцевих вiдмiнностей i технiчних деталей, описати основнi межi типовоi судовоi системи досить легко. Ми можемо уявити собi ii у виглядi пiрамiди.

Внизу, в основi пiрамiди, знаходяться суди нижчоi iнстанцii, розкиданi по територii всього штату. Такi суди, як правило, вiдносяться до мунiципа

Вместе с этим смотрят:


"Заказные" убийства и их предупреждение


"Зеленые", как субъект мировой политики


"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины


"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки


"Русская Правда" как памятник Древнерусского права