Cтереотипи

Вступ ........................................................... 3

Частина РЖ. Стереотипи: поняття, види, рiвнi, класи .................. 5

1.1. поняття установки, як механiзму людського мислення............. 5

1.2. стереотипи.................................................. 6

1.2.1. визначення поняття "стереотип"............................ 6

1.2.2. основнi властивостi та параметри стереотипiв................ 9

1.2.3. класи стереотипiв........................................ 10

1.2.4. функцii стереотипiв...................................... 11

1.2.5. основнi прийоми виявлення стереотипiв..................... 12

Частина РЖРЖ:Особливостi професiйноi дiяльностi психолога............ 13

2.1. роль i мiсце консультанта у консультуваннi...................... 13

2.2. вимоги до особистостi консультанта тАУ модель ефективного

консультанта................................................... 15

2.2.1. аутентичнiсть........................................... 18

2.2.2. вiдкритiсть власному досвiду.............................. 19

2.2.3. розвиток самопiзнання.................................... 19

2.2.4. сила особистостi й iдентичнiсть ............................ 20

2.2.5. толерантнiсть до невизначеностi........................... 20

2.2.6. прийняття особистоi вiдповiдальностi...................... 20

2.2.7. про глибину вiдносин з iншими людьми..................... 21

2.2.8. постановка реалiстичних цiлей............................ 21

2.3. професiйна пiдготовка консультанта............................ 23

Частина РЖРЖРЖ: Дослiдження сучасних стереотипiв вiдносно особистостi

та професiйноi дiяльностi психолога................................ 26

3.1. мета, задачi, обтАЩiкт та предмет дослiдження..................... 26

3.2. методика дослiдження........................................ 26

3.3. аналiз результатiв............................................ 27

3.3.1. аналiз результатiв вiдносно дiяльностi психолога............. 27

3.3.2. аналiз результатiв вiдносно особистостi психолога............ 28

3.4. висновок.................................................... 29

Закiнчення ...................................................... 30

Список лiтератури................................................ 31

ВСТУП

Дослiдник вважаi дане дослiдження досить актуальним тому що всi аспекти i процеси життя людина сприймаi i реагуi на них тiльки через своi стереотипи; взаiмодii з людьми на пiдставi стереотипiв; робить усi своi умовиводи i висновки тiльки на пiдставi своiх стереотипiв. Фактично людина не сприймаi реальний свiт таким, який вiн i, а моментально пiдбудовуi його пiд своi стереотипи замiсть того, щоб перебудовувати себе (своi стереотипи) вiдповiдно до дiйсностi.

Будь-який аналiз дiйсностi, що здаiться людинi об'iктивним i безстороннiм, прагнення зайняти визначене мiсце в цiй тАЬдiйсностiтАЭ, випливаючи тАЬпокажчикамтАЭ Свiдомостi тАУ i i нi що iнше, як стереотип. Якщо людина говорить про кого чи про щось: тАЬМенi це подобаiться, а те тАУ не подобаiтьсятАЭ, тАЬлюблю тАУ не люблютАЭ тАУ вона маi стереотип у видi здебiльшого вже зовсiм марного досвiду кого-небудь iз предкiв. Якщо людина говорить самому собi: тАЬЯ це зробити можу, а те тАУ не можутАЭ тАУ вiн маi ще один стереотип. Будь-яке його судження про те чи iнше, а тим бiльше категоричне судження тАУ стереотип. Якщо особистiсть визначаi для себе: тАЬЦе можна, а це тАУ не можнатАЭ ,тАУ вона також маi стереотипи.

Дослiдник упевнений, що в суспiльствi так само iснують певнi стереотипи щодо дiяльностi психолога, щодо його особистостi, стереотипнi очiкування вiдносно роботи з психологом, знаючи про сутнiсть яких, психолог може вiдповiдно коректувати своi поводження при самопрезентацii, пропозицii власних послуг; знаючи про сутнiсть яких психолог, починаючи працювати з клiiнтом, вiдразу зможе нейтралiзувати невiрнi стереотипи, тим самим попереджаючи розчарування клiiнта через невiдповiднiсть реальноi роботи i ii результатiв стереотипним очiкуванням i уявленням клiiнта; попереджаючи розчарування клiiнта, яке у свою чергу далi буде сприяти формуванню в нього негативноi думки, яка не вiдповiдаi реальностi, про психолога i його компетентнiсть, що негативно позначиться на репутацii фахiвця.

Об'iкт дослiдження: стереотипи.

Предмет дослiдження: характеристика особистостi та професiйноi дiяльностi психолога.

Мета: дослiдити сучаснi стереотипи вiдносно особистостi та професiйноi дiяльностi психолога.

Задачi:

1) вивчити та провести аналiз iснуючих точок зору на стереотипи;

2) вивчити та провести аналiз iснуючих вимог до особистостi та дiяльностi психолога;

3) дослiдити сучаснi стереотипи вiдносно особистостi та професiйноi дiяльностi психолога;

4) виходячи з проведеноi роботи скласти власну приблизну модель ефективного консультанту.

Частина I СТЕРЕОТИП: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, РРЖВНРЖ, КЛАСИ.

1.1. Поняття установки, як механiзму людського мислення.

Як вiдомо, будь-яка iнформацiя, у тому числi й iнформацiя про професiйну дiяльнiсть психолога, впливаючи на людину, може створити в нього соцiально-психологiчну установку i сформувати стереотипи.

Пiд установкою прийнято розумiти внутрiшню психологiчну готовнiсть людини до яких-небудь дiй. Поняття установки вперше сформульовано нiмецьким психологом Л. Ланге в 1888 р. Концепцiя установки розроблялася радянським психологом Дмитром Миколайовичем Узнадзе (1886-1950) i багатьма iншими вченими. В даний час ясно, що установка - результат реалiзацii генеральноi стратегii керування в живих системах[1]
.

Однак формування соцiально-психологiчноi установки може вiдбуватися пiд впливом ззовнi. У цьому випадку будь-який вплив на людину можна розглядати з погляду теорii установки. Коли вiн маi соцiальну природу, то говорять про соцiально-психологiчну природу установки. Розумiння механiзму дii установок полегшуiться розумiнням дii принципу так називаноi домiнанти.

Дiяльнiсть людини багато в чому визначаiться домiнантою - стiйким осередком пiдвищеноi збудливостi в корi i пiдкiрцi головного мозку. Це i те саме таiмниче "щось", що заважаi, чи, навпроти, змушуi людину починати якi-небудь дii у визначених ситуацiях.

Вважаiться, що домiнанта у своiму розвитку проходить три стадii:

На першiй стадii домiнанта виникаi пiд впливом внутрiшнiх хiмiко-бiологiчних процесiв, з одного боку, i зовнiшнiх подразникiв, з iншого. Як приводи для пiдживлення домiнанта залучаi самi рiзнi подразники;

На другiй стадii з колишньоi безлiчi дiючих збуджень домiнанта вибираi групу, що для неi особливо "цiкава", у результатi чого утвориться умовний рефлекс;

На третiй стадii мiж домiнантою i зовнiшнiм подразником установлюiться мiцний зв'язок, так що подразник буде викликати i пiдкрiплювати ii. Зовнiшнi середовище мiстить визначенi сигнали, на котрi обов'язково реагуi вiдповiдна домiнанта.

Домiнантний осередок володii рядом специфiчних властивостей:

3. Стiйкiсть у часi;

4. У конкретний iнтервал часу (хвилини, години, а в деяких особливих випадках - мiсяцi i роки) пануi одна домiнанта;

5. Домiнанта рiзко послабляiться в зв'язку з ii природним вирiшенням.

Домiнанта - об'iктивно iснуючий механiзм людського мислення i поводження, проте, людина здатна усвiдомлювати, коректувати колишнi i створювати новi домiнанти.

Пiсля закiнчення деякого часу домiнанта убуваi, залишаючи пiсля себе стереотипи сприйняття, мислення i, отже, поводження.

1.2. Стереотипи.

1.2.1 Визначення поняття "стереотип"

У психологiчному словнику ми знайшли наступне визначення поняття "стереотип":

Стереотип (вiд греч. "stereotype": stereos - твердий, мiцний i typos - форма, зразок, вiдбиток) - тверда, часто спрощена, стандартна думка про соцiальнi групи чи про окремих iндивiдiв як представниках цих груп.[3]

Дуже схоже трактування поняттю "стереотип" даi Байбурiн А.К.: це судження, у загострено спрощенiй та узагальненiй формi, з емоцiйним фарбуванням, що приписуi визначеному класу обличчя деякi властивостi, чи, навпаки, що вiдмовляi iм у цих властивостях. Стереотипи розглядаються як особливi форми обробки iнформацii, що полегшують орiiнтацiю людини у свiтi. Ознаки, що мiстяться в стереотипах, використовуються для оцiнки спiввiднесеностi предметiв до того чи iншого класу i приписування iм визначених характеристик. [1]

Якщо стереотип, формуiться в результатi зовнiшнього впливу на людину, що маi соцiальну природу, або стереотипуiмим об'iктом i соцiальний об'iкт (група об'iктiв), то говорять про соцiальний стереотип.

Стереотип соцiальний - узагальнена, спрощена i ригiдна система широко розповсюджених представлень про групи людей, якi пiзнають, у яких кожна людина розглядаiться як носiй тих самих наборiв ведучих характеристик, приписуваних будь-якому члену даноi групи безвiдносно його реальних якостей; система, що маi високу стiйкiсть, найчастiше емоцiйно зафарбована. Як правило, групи членства i реально iснуючими i задаються формальними характеристиками, такими, як нацiональнiсть, релiгiйна конфесiя, стать, професiйна приналежнiсть i т.п. Найбiльш поширенi стереотипи про представникiв рiзних расових, нацiональних i релiгiйних груп. Стереотипнi представлення про iснуючi психологiчнi типи людей називаються типажами.[3]

Вiдповiдно до даних стереотипiв навколишнi очiкують вiд iндивiда визначеного поводження, подiбного з рольовим. Основна вiдмiннiсть соцiального стереотипу вiд соцiальноi ролi[2]
в тiм, що роль мiстить у собi набiр розпоряджень для визначеноi групи осiб, вiдповiдно до яких будуються чекання оточуючих людей, а соцiальний стереотип припускаi тiльки чекання без розпоряджень. Процес стереотипування (породження стереотипiв) i часткою случаю процесу категоризацii. При цьому використання стереотипу виглядаi як пiдведення об'iкта пiд узагальнююче поняття, яким i соцiальний стереотип. Будучи одним з рiзновидiв життiвих понять, стереотип, як правило, характеризуiться тим, що маi неадекватну мiру узагальненостi iстотних ознак об'iкта, iхнiй неповний чи надлишковий набiр. Вiдзначаiться також, що з пiдвищенням рiвня освiти i загальноi культури випробуваних прагнення робити узагальнення щодо рiзних соцiальних, i в першу чергу етнiчних, груп людей помiтно знижуiться. Засвоiнi iндивiдом ригiднi соцiальнi установки можуть бути як позитивнi, так i негативнi. Останнi прийнято позначати як упередження. Таким чином, бiльшiсть соцiальних стереотипiв можна вважати упередженнями, позначивши iх як ворожу чи негативну установку[3]
на окрему групу людей.

Як термiн соцiальний стереотип у соцiологiю i соцiальну психологiю ввiйшов завдяки американському журналiсту i психологу У. Лiпману в 1922 р. i в той час уживався для позначення упереджених образiв, еталонiв суспiльноi думки щодо етнiчних, станових, класово-групових, професiйних, полiтичних i т.п. груп, представникiв партiй i соцiальних iнститутiв.

Соцiальний стереотип вiдiграi важливу роль у формуваннi оцiнки людиною навколишнього свiту, хоча використання його може спричинити двоякий наслiдок, тому що приводить, з одного боку, до звуження пiзнавального процесу, що може мати у визначених ситуацiях позитивне значення, а з iншого, - до вироблення рiзного роду упереджень. Упередження особливо негативнi i навiть небезпечнi в оцiнцi мiжнацiональних, полiтичних, мiжгрупових i економiчних вiдносин, тому що породжують соцiальну напруженiсть, глибокi соцiальнi конфлiкти. РЖсторична практика показуi, що соцiальнi стереотипи, якi приводять до формування негативних упереджень, обумовленi недолiком життiвого досвiду, вiдсутнiстю iнформацii чи наявнiстю помилковоi, випадковоi, неперевiреноi iнформацii, зайво емоцiйним сприйняттям, манiпулюванням повсякденною свiдомiстю.

1.2.2 Основнi властивостi i параметри стереотипiв

Працюючи з книгою Ольшанського [5] ми вибрали основнi властивостi стереотипiв:

Ø здатнiсть впливати на прийняття рiшення iндивiда, нерiдко всупереч логiцi;

Ø у залежностi вiд характеру установки стереотипи майже автоматично "пiдказують" однi доводи у вiдношеннi вибору об'iкта чи ухвалення рiшення i витiсняють зi свiдомостi iншi, протилежнi першим;

Ø стереотип, на вiдмiну вiд "потреби взагалi", маi виражену конкретнiсть.

Розглядаючи окремо деякi види стереотипiв ми видiлили наступнi особливостi:

1. Характернi мовним стереотипам:

Ø Ознаки й атрибути, що мiстяться в мовних стереотипах, використовуються розмовляючими для оцiнки вiднесеностi предметiв до того чи iншого класу на основi сiмейноi подiбностi.

Ø Рiзнi типи термiнiв мають фундаментально рiзнi мовнi стереотипи. Кольоровизначення засновано на перцепцii: термiни базових кольорiв базуються на конкретних зорових образах з рiзними аспектами сприйняття, бiльш складнi ж термiни - на бiльш абстрактному представленнi, бiльш близькому до картин, чим до слiв. Термiни, що характеризують соцiальнi ролi, зв'язанi з усвiдомленими думками.

Ø Для кожного типу термiна можна пророчити заздалегiдь, який тип ознак буде включений у семантичну компетенцiю. Ознаки сприйняття для кольору, типове поводження - для позначень живого свiту, функцiональне призначення - для артефактiв[4]
, соцiальнi функцii, мiсце на соцiальнiй шкалi, типовi риси чи типове поводження i доход - для термiнiв соцiальноi сфери.[7]

2. Характернi етнiчним стереотипам:

Ø Стереотип виникаi при вiдсутностi чи недостатностi iнформацii про визначеного iндивiда, етнiчну групу;

Ø Чим бiльша кiлькiсть людей погоджуiться з даним етнiчним стереотипом - тим бiльше правдивим вiн вважаiться;

Ø Якщо двi рiзнi групи людей мають визначений стереотип про третю групу - вiн вважаiться бiльш правдивим.

3. Гендернi ж стереотипи i окремим випадком стереотипу i виявляють усi його властивостi.

Параметри стереотипiв [6]:

1. Ступiнь необхiдностi в повсякденному життi: дуже необхiднi в побутi, на одному полюсi, протипоставленi тим, що мають деструктивний заряд.

2. Ступiнь незакостенiлостi i змiнюваностi, гнучкостi в змiнi перспектив.

3. Змiст стереотипiв: заперечливе (а тому агресивне) протипоставлено стверджуючому (необразливому).

1.2.3 Класи стереотипiв.

У свiдомостi людини, з моменту народження i до глибокоi старостi, народжуiться, формуiться величезна кiлькiсть стереотипiв.

Стереотипи бувають:

тАУ позитивними;

тАУ негативними;

тАУ нейтральними. РЗх ще називають стереотипами "популярностi, але байдужностi".

А також iснуi декiлька iхнiх класiв:

1. Особистi. Цi стереотипи людина формуi сама. До них вiдносяться його рiзнi переконання, пристрастi - усе те, що (на думку людей) складаi особистiсть, iндивiдуальнiсть людини, його iнтереси i широту натури.

2. Гендернi. Являють собою культурно i соцiально обумовленi думки про якостi, атрибути i норми поводження представникiв обох статтей i iхнi вiдображення в мовi. Гендерна стереотипiзацiя фiксуiться в мовi, тiсно зв'язана з вираженням оцiнки i впливаi на формування очiкувань вiд представникiв тiii чи iншоi статi визначеного типу поводження. Гендернi стереотипи дуже спрощують реальну ситуацiю, однак у колективнiй суспiльнiй свiдомостi вони закрiпленi мiцно i мiняються повiльно.

3. Сiмейнi. Сiмейнi стереотипи формуються пiд впливом сiмейних традицiй, установок, правил.

4. Суспiльнi чи соцiальнi. Формуються пiд впливом суспiльства i соцiуму. Полiтика держави формуi державнi стереотипи, релiгiя - релiгiйнi, реклама - споживчi. [6]

1.2.4 Функцii стереотипiв.

Стереотипи мають узагальнюючу функцiю, що складаiться в упорядкуваннi iнформацii:

1. Когнiтивну функцiю - генералiзацiя (iнодi надмiрна) при упорядкуваннi iнформацii - коли вiдзначають що-небудь, що "кидаiться в очi". Наприклад, при засвоiннi чужоi культури на заняттях iноземною мовою приходиться однi стереотипи (регулюючi iнтерпретацiю мови) замiняти iншими;

2. Афективну функцiю - визначена мiра етноцентризму в мiжетнiчному спiлкуваннi, виявлена як постiйне видiлення "свого" у противагу "чужому";

3. Соцiальну функцiю - розмежування на "внутрiгрупове" "позагрупове" приводить до соцiальноi категоризацii, до утворення соцiальних структур, на якi активно орiiнтуються в повсякденному життi. Важливу роль граi орiiнтацiя по нацiональнiй ознацi, найбiльшою мiрою виражаючись (для стороннього спостерiгача, принаймнi) як забобони i з найбiльшою гостротою реалiзуiмi при мiжетнiчному спiлкуваннi. [6]

1.2.5 Основнi прийоми виявлення стереотипiв:

ü виявлення стiйких тем розмов вiдносно стереотипуiмого об'iкта, у дослiджуванiй аудиторii;

ü проведення опитувань, iнтерв'ю, анкетування на невеликих фокус-групах;

ü прийом незакiнченого речення, коли людина продовжуi фразу, почату дослiдником у вiдношеннi професii й особистостi психолога;

ü використання методу виявлення асоцiацiй, коли невеликiй групi опитуваних пропонуiться в плинi 30 секунд написати, з чим у них асоцiюються слова "психолог", "психологiчна допомога", "психологiчна консультацiя".

Таблиця № 1 "Методи вивчення аудиторii".

Частина II Особливостi професiйноi дiяльностi психолога

2.1. Роль i мiсце консультанта в консультуваннi

У практицi психологiчного консультування i психотерапii щодня приходиться зiштовхуватися з найважливiшими аспектами життя людини. Консультант завжди разом iз клiiнтом обговорюi незначнi й iстотнi проблеми своiх пiдопiчних i прагне допомогти клiiнту:

тАУ розiбратися в мотивуваннi повсякденних виборiв i наслiдкiв;

тАУ вирiшити безлiч емоцiйних проблем i заплутанi мiжособистiснi вiдносини;

тАУ перебороти почуття внутрiшнього хаосу тАУ зробити незрозумiле i мiнливе позитивним i доцiльним.

Тому консультант повинен усвiдомлювати, хто вiн, ким може стать i яким його сподiваiться бачити клiiнт. РЖнакше кажучи, виникаi питання визначення ролi консультанта. Чи являi собою консультант друга клiiнта, професiйного порадника, учителя, експерта, супутника клiiнта в блуканнях по завулках чи життя гуру тАУ випромiнювача абсолютноi iстини? Багатьох, особливо початкiвцiв консультантiв, приводить у замiшання вiдсутнiсть унiверсальноi вiдповiдi на питання про роль консультанта в процесi надання психологiчноi допомоги. Ця роль звичайно залежить вiд приналежностi консультанта до визначеноi теоретичноi орiiнтацii, його квалiфiкацii, особистiсних рис, нарештi, вiд очiкувань клiiнта.

Ефективнiсть дiяльностi фахiвця багато в чому обумовлена тим, наскiльки ясно вiн представляi своi мiсце в консультуваннi. Коли немаi такоi ясностi, консультант у своiй роботi буде керуватися не визначеними теоретичними принципами, а лише чеканнями i потребами клiiнта, iншими словами, буде робити лише те, на що сподiваiться i чого хоче клiiнт. Клiiнти ж найчастiше очiкують, що консультант вiзьме на себе вiдповiдальнiсть за успiх iхнього подальшого життя i розв'яже iх проблеми тАУ де учитися, як улагодити конфлiкти на роботi, чи розводитися з чоловiком i т.д.

Самолюбству починаючого консультанта може лестити, що люди, якi шукають вiдповiдi на складнi питання свого життя, звертаються саме до нього, i iснуi небезпека, що консультант вважатиме себе знаючим вiдповiдi на всi питання клiiнта чи ще гiрше тАУбуде нав'язувати клiiнту своi рiшення. У цiй ситуацii неправильне розумiння консультантом своii ролi тiльки збiльшить залежнiсть клiiнта вiд нього i перешкодить допомогти клiiнту в самостiйному прийняттi рiшень. Нiякий консультант не може вказувати iншiй людинi, як йому жити. У практицi психологiчного консультування i психотерапii варто частiше згадувати слова знаменитого психотерапевта J. Bugental [7] про таiмницю i знання: "Таiмниця охоплюi знання, у нiй схована iнформацiя. Таiмниця нескiнченна, знання тАУ маi межi: коли зростаi знання, ще бiльше стаi таiмниця.. Психотерапевтiв пiдстерiгаi спокуса вступити в змову з клiiнтами i вiдкинути таiмницю. У цiй огиднiй угодi маiться на увазi, але рiдко розкриваiться iлюзiя, що iснують вiдповiдi на всi життiвi проблеми, що можна розкрити значення кожного сну чи символу i що iдеальною метою здорового психiчного життя i рацiональний контроль. Психотерапевти зобов'язанi багато знати, але одночасно випробувати преклонiння i покiрнiсть перед таiмницею. Будемо вiдвертi тАУми нiколи не володiiмо i не здатнi мати повноту знань. Прикидатися, що ми знаiмо нестатки клiiнта i можемо пiдказати йому правильний вибiр, тАУ значить зрадити клiiнта. У будь-якiй терапii варто допомогти клiiнту прийняти таiмницю в собi i нашiй загальнiй таiмницi.."

Сама загальна вiдповiдь про роль консультанта криiться в розумiннi сутностi процесу консультування. Основне завдання консультанта полягаi в тiм, щоб допомогти клiiнту у виявленнi своiх внутрiшнiх резервiв i в усуненнi факторiв, що заважають iхньому використанню. Консультант також повинний допомогти клiiнту зрозумiти, яким вiн хоче стати. Клiiнтам пiд час консультування варто щиро оцiнювати своi поводження, стиль життя i вирiшити, яким образом i в якому напрямку вони хотiли б змiнити якiсть свого життя.

М. Сох називаi це "структуруванням процесу терапii", що може бути первинним i вторинноi. Пiд первинним структуруванням маiться на увазi особиста присутнiсть консультанта (психотерапевта) у терапевтичному просторi i значення цiii присутностi для клiiнта. Вторинне структурування тАУ це дiяльнiсть консультанта, що забезпечуi максимальний рiвень розкриття клiiнтiв. У першому випадку ми вiдповiдаiмо на запитання, ким i консультант, а в другому тАУ що вiн робить. Структуруючи терапевтичний процес, консультант надаi клiiнту iнiцiативу в саморозкриттi. РЖнодi iнiцiативу приходиться обмежувати, якщо консультант почуваi, що в даний момент клiiнт занадто енергiйний. РЖншими словами, консультант активуi i контролюi "потенцiал розкриття" клiiнтiв.

Керуючись таким розумiнням процесу консультування ми сформулювали найважливiшi рольовi функцii консультанта:

тАУ побудова вiдносин iз клiiнтом на взаiмнiй довiрi;

тАУ виявлення альтернатив саморозумiння i способiв дiяльностi клiiнтiв;

тАУ безпосереднi "входження" у життiвi обставини клiiнтiв i iхнi вiдносини зi значимими для них людьми;

тАУ створення навколо клiiнтiв здорового психологiчного клiмату;

тАУ постiйне удосконалювання процесу консультування.

Якщо в такий спосiб загалом представити змiст ролi консультанта, стаi очевидним, що дуже iстотноi складовоi процесу консультування i особистiсть консультанта.

2.2. Вимоги до особистостi консультанта тАУ модель ефективного консультанта

Особистiсть консультанта (психотерапевта) видiляiться майже у всiх теоретичних системах як найважливiший цiлющий засiб у процесi консультування. Пiдкреслюються то однi, то iншi ii риси. Вiдомий англiйський психоаналiтик угорського походження М. Balint у 1957 р. говорив про повне забуття того, що психотерапiя тАУ це не теоретичне знання, а навички особистостi. Йому вторить не менш знаменитий представник гуманiстичноi психологii С. Rogers (1961), пiдкреслюючи, що теорiя i методи консультанта менш важливi, нiж здiйснення iм своii ролi. З. Фрейд на питання про критерii успiшностi психотерапевта вiдповiв, що психоаналiтику не обов'язкова медична освiта, а необхiдна спостережливiсть i умiння проникати в душу клiiнта. [8]

Отже, власне кажучи основна технiка психологiчного консультування тАУ це "я-як-iнструмент", тобто основним засобом, що стимулюi удосконалювання особистостi клiiнта, i особистiсть консультанта (А.Адлер: "технiка лiкування закладена у Вас").

A. Storr [9] вiдзначаi, що психотерапiю i психологiчне консультування прийнято вважати незвичайними професiями, оскiльки багатьом людям важко представити, як можна цiлими днями вислухувати чужi iсторii про нещасливе життя i труднощi. Тому представникiв цих професiй чи вважають ненормальними, чи мирськими святими, що перебороли людську обмеженiсть. Нi перше, нi друге не i вiрним. Звiдси питання: "Хто такий консультант, а точнiше, що являi собою консультант як людина, якi вимоги пред'являються до нього як до особистостi, що робить його професiйним помiчником у заплутаних проблемах iнших людей?" Насамперед варто сказати, що нiхто не народжуiться психотерапевтом чи консультантом. Необхiднi якостi не вродженi, а розвиваються протягом життя.

Узагальнюючи сказане, пiдкреслимо, що ефективнiсть консультанта визначаiться властивостями особистостi, професiйними знаннями i спецiальними навичками. Кожний з цих факторiв забезпечуi якiсний консультативний контакт, що i i стрижнем психологiчного консультування. У пiдсумку вiд консультативного контакту залежить остаточний ефект консультування тАУ змiна особистостi клiiнта в процесi конструктивних дiй консультанта. Анiтрошки не применшуючи значення теоретичноi i практичноi пiдготовки, ми все-таки схильнi вiддати перевагу фактору особистостi консультанта. У свiй час М. Balint i Е. Balint писали, що знання можна одержати з книг чи лекцiй, навички здобуваються в процесi роботи, але iхня цiннiсть обмежена без удосконалювання особистостi психотерапевта; психотерапiя стаi ремеслом, вимощеним добрими намiрами, якщо ii не пiднiмають на професiйний рiвень вiдповiднi якостi особистостi психотерапевта.

Яким же повинне бути сполучення властивостей особистостi, що найбiльшою мiрою забезпечувало б успiх консультування? Хоча дослiджень у цiй областi досить багато, однак однозначноi вiдповiдi про властивостi особистостi, що сприяють ефективнiй роботi консультанта, на жаль, немаi. Дуже часто при описi процвiтаючого консультанта як професiонали, так i клiiнти вживають побутовi поняття: "вiдкритий", "теплий", "уважний", "щирий", "гнучкий", "терпимий". Починалися спроби видiлити властивостi особистостi, необхiднi консультанту для роботи з профвiдбору. Нацiональна асоцiацiя професiйноi орiiнтацii США видiляi наступнi властивостi особистостi (цит. по [9]):

тАУ прояв глибокого iнтересу до людей i терпiння в спiлкуваннi з ними. Цей фактор характеризуiться як iнтерес до людей у силу iхнього буття, а не тому, що деякi з них шизофренiки чи психопати;

тАУ чутливiсть до установок i поводження iнших людей;

тАУ емоцiйна стабiльнiсть i об'iктивнiсть;

тАУ здатнiсть викликати довiру iнших людей;

тАУ повага прав iнших людей.

У 1964 р. Комiтет з нагляду i пiдготовки консультантiв США установив наступнi шiсть якостей особистостi, необхiдних консультанту (цит. по: [8]):

тАУ довiра до людей;

тАУ повага цiнностей iншоi особистостi;

тАУ проникливiсть;

тАУ вiдсутнiсть упереджень;

тАУ саморозумiння;

тАУ свiдомiсть професiйного боргу.

Ми акцентуiмо такi особливостi: чуйнiсть, об'iктивнiсть (неототожнення себе з клiiнтами), гнучкiсть, емпатiю i вiдсутнiсть власних серйозних проблем. До особливо шкiдливого для консультанта рис вiдноситься авторитарнiсть, пасивнiсть i залежнiсть, замкнутiсть, схильнiсть використовувати клiiнтiв для задоволення своiх потреб, невмiння бути терпимим до рiзних спонукань клiiнтiв, невротичну установку у вiдношеннi грошей.

На думку A. Storr [9], iдеальним психотерапевтом чи консультантом у станi бути симпатична людина, вiдвертий i вiдкритий почуттям iнших; здатний ототожнюватися iз самими рiзними людьми; теплий, але не сентиментальний, що не прагне до самоствердження, однак повинен мати свою думку i здатний ii захистити; що вмii служити на благо своiм клiiнтам.

Якщо продовжити огляд численних джерел лiтератури про властивостi особистостi, що необхiднi консультанту, щоб надавати допомогу, являти собою каталiзатор самопiзнання, змiни й удосконалювання iншоi людини, ми наблизимося до моделi особистостi ефективного консультанта. Подiбний перелiк особистiсних особливостей мiг би послужити основою програми по пiдготовцi консультантiв. Мова йде, звичайно, про "рухливу" модель, оскiльки кожен консультант маi можливiсть ii доповнити. Розглянемо фактори, здатнi скласти ост такоi моделi.

2.2.1. Аутентичнiсть.

A. Storr [9] називаi аутентичнiсть стрижневою якiстю психотерапевта i найважливiшою екзистенцiальною цiннiстю. Вiн видiляi три основних ознаки аутентичного iснування:

тАУ повне усвiдомлення дiйсного моменту;

тАУ вибiр способу життя в даний момент;

тАУ прийняття вiдповiдальностi за свiй вибiр.

Аутентичнiсть у якомусь ступенi узагальнюi багато властивостей особистостi. Насамперед, це вираження щиростi стосовно клiiнта. Аутентична людина жадаi бути i i самим собою як у своiх безпосереднiх реакцiях, так i в цiлiсному поводженнi. Вона дозволяi собi не знати усi вiдповiдi на життiвi питання, якщо iхнiй дiйсно не знаi. Вона не поводиться як закохана людина, якщо в даний момент почуваi ворожiсть. Труднощi бiльшостi людей у тiм i полягають, що вони багато енергii витрачають на програвання ролей, на створення зовнiшнього фасаду, замiсть того щоб використовувати ii на рiшення реальних проблем. Якщо консультант велику частину часу буде ховатися за професiйною роллю, клiiнт теж сховаiться вiд нього. Якщо консультант виконуi роль тiльки технiчного експерта, вiдмежовуючи вiд своiх особистих реакцiй, цiнностей, почуттiв, консультування буде стерильним, а його ефективнiсть тАУ сумнiвною. Стикнутися з життям клiiнта ми можемо, тiльки залишаючись живими людьми. Аутентичний консультант найбiльш придатна модель для клiiнтiв, що служить прикладом гнучкого поводження.

2.2.2. Вiдкритiсть власному досвiду.

Тут вiдкритiсть розумiiться не в змiстi вiдвертостi перед iншими людьми, а як щирiсть у сприйняттi власних почуттiв. Соцiальний досвiд учить нас заперечувати, вiдкидати своi почуття, особливо негативнi. Дитинi говорять: "Замовчи, великi дiти (чи хлопчики) не плачуть!" Дорослим навколишнi говорять те ж: "Не плач!" чи "Не нервуй!" Тиск навколишнiх змушуi витiсняти сум, дратiвливiсть, злiсть. Ефективний консультант не повинний вiдганяти будь-якi почуття, у тому числi i негативнi. Тiльки в такому випадку можна успiшно контролювати своi поводження, оскiльки витиснутi почуття стають iррацiональними, джерелом неконтрольованого поводження. Коли ми усвiдомлюiмо своi емоцiйнi реакцii, то можемо самi вибирати той чи iнший спосiб поводження в ситуацii, а не дозволяти неусвiдомленим почуттям порушувати регуляцiю нашого поводження. Консультант здатний сприяти позитивним змiнам клiiнта, тiльки коли виявляi терпимiсть до всiii розмаiтостi чужих i своiх емоцiйних реакцiй.

2.2.3. Розвиток самопiзнання.

Обмежене самопiзнання означаi обмеження волi, а глибоке самопiзнання збiльшуi можливiсть вибору в життi. Чим бiльше консультант знаi про себе, тим краще зрозумii своiх клiiнтiв, i навпаки тАУ чим бiльше консультант пiзнаi своiх клiiнтiв, тим глибше розумii себе. Невмiння почути, що дiiться усерединi нас, збiльшуi схильнiсть стресу й обмежуi нашу ефективнiсть, крiм того, зростаi iмовiрнiсть упасти жертвою задоволення в процесi консультування своiх неусвiдомлених потреб. Дуже важливо реалiстично вiдноситися до себе. Вiдповiдь на питання, як можна допомогти iншiй людинi, криiться в самооцiнцi консультанта, адекватностi його вiдносини до власних здiбностей i взагалi до життя.

2.2.4. Сила особистостi й iдентичнiсть.

Консультант повинний знати, хто вiн такий, ким може стати, чого хоче вiд життя, що для нього важливо власне кажучи. Вiн звертаiться до життя з питаннями, вiдповiдаi на питання, поставленi йому життям, i постiйно пiддаi перевiрцi своi цiнностi. Як у професiйнiй роботi, так i в особистому життi консультанту не слiд бути простим вiдображенням надiй iнших людей, вiн повинний дiяти, керуючись власною внутрiшньою позицiiю. Це дозволить йому почувати себе сильним у мiжособистiсних вiдносинах.

2.2.5. Толерантнiсть до невизначеностi.

Багато людей незатишно почувають себе в ситуацiях, у яких бракуi структури, ясностi, визначеностi. Але оскiльки однiii з передумов становлення особистостi i "прощання" людини зi звичним, вiдомим iз власного досвiду i вступ на "незнайому територiю", консультанту зовсiм необхiдна впевненiсть у собi в ситуацiях невизначеностi. Власне кажучи саме такi ситуацii i складають "тканину" консультування. Адже ми нiколи не знаiмо, з яким клiiнтом i проблемою зштовхнемося, якi прийдеться приймати рiшення. Впевненiсть у своiй iнтуiцii й адекватностi почуттiв, переконанiсть у правильностi прийнятих рiшень i здатнiсть ризикувати тАУ усi цi якостi допомагають переносити напругу, створювана невизначенiстю при частiй взаiмодii з клiiнтами.

2.2.6. Прийняття особистоi вiдповiдальностi.

Оскiльки багато ситуацiй у консультуваннi виникають пiд контролем консультанта, вiн повинний нести вiдповiдальнiсть за своi дii в цих ситуацiях. Розумiння своii вiдповiдальностi дозволяi вiльно i свiдомо здiйснювати вибiр у будь-який момент консультування тАУ погоджуватися з доводами клiiнта чи вступати в продуктивне протистояння. Особиста вiдповiдальнiсть допомагаi бiльш конструктивно сприймати критику. У таких випадках критика не викликаi механiзмiв психологiчного захисту, а служить корисним зворотним зв'язком, що полiпшуi ефективнiсть дiяльностi i навiть органiзацiю життя.

2.2.7. Про глибину вiдносин з iншими людьми.

Консультант зобов'язаний оцiнювати людей тАУ iхнi почуття, погляди, своiрiднi риси особистостi, але робити це без осуду i наклеювання ярликiв. Такий характер вiдносин iз клiiнтами дуже важливий, проте варто взяти до уваги страхи, що переживаi бiльшiсть людей, намагаючись зав'язати близькi, теплi вiдносини з iншими. Деяким здаiться, що вираження позитивних почуттiв зобов'язуi, обмежуi волю, робить уразливим. Когось страшить неприйняття партнером позитивних почуттiв, вiдхилення iх, тому бiльш безпечною представляiться вiдстрочка поглиблення мiжособистiсних вiдносин. Ефективному консультанту далекi такi страхи, вiн здатний вiльно виражати своi почуття перед iншими людьми, у тому числi i перед клiiнтами.

2.2.8. Постановка реалiстичних цiлей.

Звичайно успiх спонукуi ставити перед собою великi цiлi, а невдача, навпаки тАУ опустити нижче планку домагань. РЖнодi цей механiзм самозахисту порушуiться, i тодi занадто велика мета буде заздалегiдь приречена на невдачу чи прагнення до незначноi мети не доставить нiякого задоволення. Отже, ефективний консультант повинний розумiти обмеженiсть своiх можливостей. Насамперед, важливо не забувати, що будь-який консультант незалежно вiд професiйноi пiдготовки не всемогутнiй. У дiйсностi жоден консультант не здатний побудувати правильнi взаiмини з кожним клiiнтом i допомогти всiм клiiнтам вирiшити iхнi проблеми. Такий наiвний оптимiзм може стати причиною "холодного душу" у повсякденному консультуваннi i постiйно викликати почуття

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

IQ, когнитивный стиль и креативность

Positive and negative values of conformism

Psihologia maselor