Кондорсе про основнi епохи iсторичного процессу

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Миколаiвський державний гуманiтарний унiверситет iм. Петра Могили

Факультет полiтичних наук

Кафедра соцiальноi роботи

Реферат

На тему:

тАЮКондорсе про основнi епохи iсторiчного процессутАЭ

Виконала:студентка 261гр.

Харитонович Г.Р.

Перевiрила:

СтремеiькаВ.О.

МИКОЛАРЗВ тАУ 2002

План

Введення

1. Бiографiя

2. Ескiз iсторичноi картини прогресу людського

3. Кондорсе i зародження теорii прогрессу

Висновок

Уведення

У фiлософii iснують концепцii, у яких iсторична взаiмодiя людини i природи розглядаiться з погляду розвитку сутностi людини, форм його буття, ступiней його дiяльного вдосконалення цивiлiзацiйного стану .

Французький мислитель Жан Антуан Кондорсе (1743-1794) у своiй роботi "Ескiз iсторичноi картини прогресу людського розуму" спробував простежити iдину лiнiю розвитку людини, його здiбностей i потреб. Кондорсе веде мову не про окремих людей, а про розвиток здiбностей людського роду в цiлому. Його цiкавлять не рiзнi iсторичнi факти, а те загальне, що маiться в рiзних представникiв людського роду. Науку, що буде дослiджувати цю проблему, Кондорсе схильний iменувати метафiзикою, тобто сугубо фiлософськоi по характерi. При цьому треба вiдзначити, що цей мислитель як суб'iкта iсторii думаi не окремих людей, а суспiльство.

Людина тому i здатна до розвитку, що людськi суспiльства послiдовно проходять рiзнi епохи. На першiй стадii цивiлiзацii людський рiд складався з невеликих суспiльств, здатних на простi форми дiяльностi i свiдомостi. Картина розвитку людського роду, намальована Кондорсе, нараховуi дев'ять епох. Повiльне

скорення сил природи поступово наближаi людство до щасливого стану. РЖдея Ж.А.Кондорсе полягаi в тому, що прогрес людини i насамперед людського роду в цiлому здiйснюiться в процесi неухильного руху людського розуму по шляху дiяльного освоiння зовнiшнього свiту. Розум i як би внутрiшня здатнiсть людини

пристосовуватися до спочатку далекого зовнiшнього середовища, що поступово вiдступаi перед постiйно зростаючою мiццю людських здiбностей. Усе, чого домагаiться людський рiд, i завоювання його розуму i вiдвойована в природи реальнiсть. Концепцiя Ж.А.Кондорсе - приклад глибокого фiлософського аналiзу iсторii людського роду, суспiльства, культури, цивiлiзацii.

Отже, буття людини базуiться на нерозривному зв'язку з природою, ii силами i вiдносинами. Природа вiдкриваiться людинi в тонкостi наукового експерименту, доцiльностi технiчних пристроiв, яскравостi художнiх образiв, благоговiннi релiгiйного почуття, логiцi полiтичного рiшення, механiзмах промисловоi працi i iншому. У фiлософii аналiз буття людини неможливий без звертання до

природних пiдстав сутностi людини i до дiяльного розгортання його сутнiсних сил.

Бiографiя

КОНДОРСЕ, МАРИ ЖАН АНТУАН НИКОЛА (Condorcet, Marie Jean Antoine Nicolas de Caritat, Marquis de) (1743тАУ1794), французький математик, економiст, публiцист i фiлософ епохи Освiти i Французькоi революцii. Народився 17 вересня 1743 у Рибмоне (Францiя). Аристократ по походженню, Кондорсе вiдмовився вiд вiйськовоi i церковноi кар'iри i став ученим. Його дисертацiя про iнтегральне вирахування, представлена в 16 рокiв (Досвiд iнтегрального вирахування, Du calcul int gral, 1765), була високо оцiнена Д'Аламбером. Пiсля видання Досвiдiв аналiзу (Essays d'Analyse, 1768) був прийнятий у члени Академii наук, а в 1777 обраний ii неодмiнним секретарем. РЗм написанi вiдомi бiографii вчених 17 в. i сучасникiв Кондорсе тАУ Похвала академiкам (Eloges des acad miciens.. morts depuis 1666 jusqu'en 1699, 1773). У 1782 Кондорсе був обраний членом Французькоi академii. Брав участь у знаменитiй Енциклопедii.

Пiд впливом близьких друзiв, Вольтера i Тюрго, бiографii яких вiн написав (Життя Тюрго, Vie de M. Turgo, 1786; Життя Вольтера, Vie de Voltaire, 1789), Кондорсе зацiкавився соцiальними науками. Його здатностi як економiста одержали визнання, коли, пiсля трiумфу фiзiократiв, Тюрго був призначений мiнiстром фiнансiв, а Кондорсе тАУ головним iнспектором монетного двору. У 1785 вiн опублiкував працю Досвiд застосування аналiзу до проблеми iмовiрностi рiшень бiльшiстю голосiв (Essai sur l'application de l'analyse la probabilit des d cisions rendues la pluralit des voix). Друге виправлене i значно доповнене видання з'явилося в 1805 за назвою Елементи вирахування iмовiрностей i його застосування до азартних iгор, лотереi i людським судженням (Elements du calcul des probabilit s et son application aux jeux de hasard,la loterie et aux jugements des hommes).

У 1791 Кондорсе був обраний у Законодавчi збори вiд Парижа i незабаром став його секретарем. Брав участь у реформi системи утворення, написаннi ряду декларацiй i жiрондистського варiанта конституцii. Голосував проти смертного вироку Людовику XVI. Обвинувачений у змовi i присуджений до страти якобiнцями, своiми опонентами в Конвентi, Кондорсе ховався в таiмному притулку в Парижi в 1793. За дев'ять мiсяцiв йому удалося написати велика праця Ескiз iсторичноi картини прогресу людського розуму (Esquisse d'un tableau historique des progr s de l'еsрrit humain, 1795) про добродетельность i велич людськоi природи i безмежному удосконалюваннi i прогресi людства, що зробив глибокий вплив на Сен-Симона i Конта. Пiсля арешту 27 березня 1794 його помiстили в таверну в Бур-ла-Рен, де вiн умер (очевидно, вiд виснаження або отрути) 29 березня 1794. Конвент, що засудив Кондорсе, згодом винiс рiшення про публiкацii його останньоi роботи.

Ескiз iсторичноi картини прогресу людського розуму

Перша iпоха Люди з'iднанi в племена.

Вторая эпоха. Пастушачi народи. Перехiд вiд них до землеробських народiв

Третья эпоха. Прогрес землеробських народiв до винаходу писемностi.

Четвертая эпоха. Прогрес людського розуму в Грецii до часу подiлу наук у столiття Олександра

Пятая эпоха. Поресс наук вiд iхнього подiлу до iх упадка

Шестая эпоха. Занепад освiти до його вiдродження вчасно хрестових походiв.

Седьмая эпоха. Вiд першого прогресу наук у перiод iхнього вiдродження на Заходi до винаходу друкарства

Восьмая эпоха. Вiд винаходу друкарства до часу, коли наука i фiлософiя скинули ярмо авторитету

Девятая эпоха. Вiд Декарта до утворення французькоi республiки.

Десятая эпоха. Про майбутнi прогресу людського розуму

Людинi вiд народження властива здатнiсть випробувати вiдчуття, зауважувати i розрiзняти у своiх сприйняттях найпростiшi iхнi елементи, затримувати, пiзнавати, сполучити, зберiгати або вiдтворювати iх у своiй пам'ятi, порiвнювати мiж собою цi сполучення, уловлювати те, що i мiж ними загального i те, чим вони друг вiд друга вiдрiзняються, визначати характернi ознаки всiх психiчних явищ, щоб iхкраще пiзнати i полегшити собi процес нових сполучень.

Ця здатнiсть розвиваiться в ньому пiд впливом зовнiшнiх причин, тобто завдяки готiвцi вiдомих складних вiдчуттiв, сталiсть яких, що виражаiться або в тотожностi iхнiх з'iднань, або в законах iхнiх змiн, вiд нього не залежить. Людина вправляi також цю здатнiсть за допомогою спiлкування iз собi подiбними. Вiн дii тут штучними засобами, що, слiдом за першим розвитком цiii самоi здатностi, люди придбали можливiсть винаходити.

Вiдчуття супроводжуються задоволенням або стражданням. Людинi також властива здатнiсть перетворювати хвилиннi враження в тривалi переживання приiмного або тяжкого характеру, випробувати цi почуття, бачачи або згадуючи радостi або страждання iнших iстот, надiлених чутливiстю. Нарештi, ця здатнiсть, з'iднана з даром творчостi i сполучення iдей, породжуi мiж людьми вiдносини iнтересу i боргу, з якими, з волi самоi природи зв'язана сама дорогоцiнна частка нашого щастя i найстраждалiша частина наших нещасть.

Якщо обмежитися спостереженням i пiзнаванням загальних фактiв i незмiнних законiв розвитку людських здiбностей, вивчаючи загальнi риси цього розвитку в рiзних представникiв людського роду, то вийде наука, називана метафiзикою. Але якщо ми станемо розглядати результати цього розвитку щодо маси iндивiдiв, що iснують одночасно в дану епоху, i якщо систематично простежимо його з поколiння в поколiння, то одержимо тодi картину прогресу людського розуму. Цей прогрес пiдлеглий тим же загальним законам, що спостерiгаються в розвитку наших особистих здiбностей, тому що вiн i результатом цього розвитку, що спостерiгаiться одночасно у великоi групи iндивiдiв, з'iднаних у суспiльство. Але результату, що виявляiться в кожен момент, залежить вiд результатiв, досягнутих у попереднi моменти, i у свою чергу впливаi на тi, котрi повиннi бути досягнутi в майбутньому.

Ця картина, i таким чином, iсторичною, тому що, знаходячись у залежностi вiд безперервних змiн, вона створюiться шляхом послiдовного спостереження людських суспiльств у рiзнi епохи iхнього iснування. Вона повинна представити порядок змiн, з'ясувати вплив, що зробив кожен окремий момент на наступний.

Вона повинна показати далi у видозмiнах, що перетерпiв людський рiд, безперервно обновляючи в нескiнченностi столiть, шлях, по якому вiн випливав, кроки, що вiн зробив, прагнучи iстини або щастя. Цi спостереження над тим, чим людина була i чим вiн став тепер допоможуть нам потiм знайти засобу для забезпечення i прискорення нових успiхiв, на якi людська природа дозволяi йому ще сподiватися.

Така мета початоi мною працi, результатом якого буде показати, шляхом мiркування i фактами, що не було намiчено нiякоi границi в розвитку людських здiбностей; що здатнiсть людини удосконалюватися дiйсно не визначна, що подальшi його кроки на шляху до самовдосконалення вiдтепер не залежать вiд якоi б то нi було сили, що бажаi його зупинити, i шлях цей закiнчиться тiльки з припиненням iснування нашоi планети. Без сумнiву, прогрес може бути бiльш-менш швидким, але нiколи людство не пiде назад - принаймнi, доти, поки земля буде займати те ж саме, мiсце у свiтовiй системi i поки загальнi закони цiii системи не викликають на земнiй кулi нi загального потрясiння, нi таких змiн, що не дозволили б людському родовi на ньому зберiгатися, застосовувати своi здiбностi i знаходити джерела iснування.

Людський рiд на першiй стадii цивiлiзацii являв собою нечисленне суспiльство людей, що iснують полюванням i рибним ловом, що умiють виготовляти тiльки грубу зброю i домашнi начиння, будувати, або копати собi житла, але вони уже володiють членороздiльною мовою для вираження своiх потреб i знайомi з деякими моральними iдеями, на яких ТСрунтуються правила iхнього загального поводження, живучи окремими родинами, вони керуються загальноприйнятими звичаями, що замiняють iм'я закони i мають навiть нескладний спосiб правлiння.

Зрозумiло, що мiнливiсть i труднощi боротьби за iснування, крайнi стомлення i недвижний вiдпочинок, що чергувалися в силу необхiдностi, не дозволяли людинi розташовувати тим дозвiллям, при якому, працюючи думкою, вiн може збагачувати свiй розум новими iдеями. Задоволення потреб, що занадто залежить вiд випадку i часу року, не могло служити досить сприятливим ТСрунтом для народження корисних форм промисловостi, розвиток яких продовжувалося б безперервно; i кожний обмежуiться удосконаленням своii хитростi або спритностi.

Таким чином, прогрес людського .роду повинний був бути тодi надзвичайно повiльним, лише зрiдка, i те в силу винятково сприятливих обставин, людство могло зробити деякi кроки вперед. Тим часом джерела харчування - дичина, риба або плоди земнi - поступово замiняються iжею, що доставляiться тваринами, яких людина приручила, умii зберiгати i розмножувати, До скотарства далi приiднуiться примiтивне землеробство; людина не задовольняiться вже плодами або рослинами, що вiн знаходити, вiн навчаiться заготовляти з них запаси, сiяти або розводити них навколо свого житла i сприяти iх виростанню, додаючи свою особисту працю.

Первiсне поняття власностi, що обiймало продукти полювання, зброя, мережi, домашню начиння, розширюiться поширюючи спочатку на череди i потiм на землю, що людина розорала й обробляi. Пiсля смертi глави будинку власнiсть природно переходити до його сiмейства. У деяких виявляiться надлишок iжi, що може бути збережений. Коли достаток досить значний, воно народжуi новi потреби, коли ж воно виражаiться тiльки в одному предметi, тим часом, як в iншому вiдчуваiться недолiк, тодi, у силу необхiдностi, зароджуiться iдея обмiну. З цього моменту моральнi вiдносини мiж людьми ускладнюються i збiльшуються. Велика безпека, бiльш забезпечений i бiльш постiйне дозвiлля дозволяють людинi вiддаватися своiм мiркуванням, або, принаймнi уважнiше спостерiгати навколишнi. Деякi, що користуються статком, починають обмiнювати частина свого надлишкам на працю i завдяки цьому вони самi вiд працi звiльняються. У такий спосiб створюiться клас людей, час яких але цiлком поглинене фiзичною працею i бажання яких не обмежуються предметами першоi необхiдностi. Промисловiсть пробуджуiться; ремесла уже вiдомi поширюються й удосконалюються; випадковi факти, що спостерiгаi тепер людину, уже бiльш досвiдчений i бiльш уважний, сприяють винаходовi нових ремесел; народонаселення збiльшуiться в мiру того, як добування засобiв iснування стаi менш небезпечним i менш залежним вiд випадку; землеробство, що найбiльш здатне прокормити згусле населення, поступово витiсняi всi iншi джерела iснування. Землеробство ж сприяi подальшому розмноженню людей, а ця остання обставина у свою чергу прискорюi прогрес; iдеi, що стали надбанням людства повiдомляються швидше i вiрнiше усталюються в суспiльствi, що стало бiльш осiлим, бiльш зближеним, бiльш iнтимним. Зоря освiти починаi вже займатися; вiдмiннiсть людини вiд всiх iнших видiв тварин усе бiльш виявляiться, i вiн не обмежуiться вже як останнi, винятково удосконалюванням виду.

Бiльш розвитi, бiльш частi, бiльш складнi вiдносини, що тодi встановлюються мiж людьми, викликають потреба в засобах повiдомлення своiх iдей вiдсутнiм особам, увiчнення пам'ятi якоi-небудь подii з бiльшою точнiстю, чим дозволяi усна передача, закрiплення договорiв бiльш вiрним шляхом, чим пiдтвердження свiдкiв.

Народжуiться потреба в закрiпленнi тих визнаних звичаiв, якими члени даного суспiльства керуються у своiму поводженнi.

Таким чином, зародилася потреба в писемностi, i вона була винайдена. Спочатку вона, очевидно, носила характер дiйсного живопису, що потiм перейшла в живопис умовну, що зображуi тiльки характернi риси предметiв. Згодом, у силу метафори, аналогiчноi тiii, котра вже практикувалася в розмовнiй мовi зображення фiзичного предмета виражало вiдверненi iдеi. Походження цих знакiв, як i слiв, повинне було з часом забутися. Писемнiсть стаi мистецтвом символiзувати умовними знаками кожну iдею, кожне слово й у силу ця-кожна змiна iдей i слiв.

КОНДОРСЕ

РЖ ЗАРОДЖЕННЯ ТЕОРРЖРЗ ПРОГРЕСУ

У числi найближчих попередникiв Конта i всього наступного розвитку створеноi iм науки про порядок i прогрес людських суспiльств, iнакше говорячи, особливе в соцiологii, мiсце належить Кондорсе. Завдяки йому думка, виражена ще Паскалем про можливостi бачити в спадкоiмствi людських поколiнь подоба iдиноi людини, що вiчно живе i постiйно здобуваi всi новi i новi зведення, знайшла реальне обТСрунтування. Не випадковiстю порозумiваiться той факт, що до останньоi чвертi XVIII сторiччя жоден iсторик i полiтик не висловився в змiстi визнання iм поступального ходу людства. Про прогрес, власне кажучи, не заходить мова нi в Аристотеля, нi в письменникiв середнiх столiть i епохи Вiдродження, нi в прямих попередникiв Кондорсе, у тому числi iталiйця Вiко й автора "Духа законiв" Монтеск'i. Полiтичнi письменники древнього свiту не раз зупинялися на думцi про змiну форм правлiння, про замiну монархii пануванням деяких i, нарештi, усiх. Але вони не заперечували можливостi зародження iдиновладдя в середовищi демократii i на змiну останньоi, тим бiльше, що тi ж явища не раз мали мiсце й у життi. Один раз пройдений цикл полiтичних трансформацiй мiг повторитися знову. Можна тому говорити про навчання Аристотеля i Полiбiя в зв'язку з доктриною iталiйця Вiко, _________________________________________________________________

(1) Cahen. Condorcet et la revolution. 1904., стор. 528.

що затверджуi "спiральний" розвиток людства, тобто проходження iм на вiдстанi значних промiжкiв часу тих же форм органiзованого життя. Але вiдносити грецьких фiлософiв-полiтикiв до числа попередникiв Кондорсе i його теорii прогресу було б зовсiм помилковим. Представлення про те, що законодавець одночасно вводить у народi вiдповiднi полiтичному укладовi вдачi i звичаi, усякий вiдступ вiд яких веде до упадку установ, тому що порушуi вiдповiднiсть мiж рiзними сторонами громадського життя, досить виразно виступаi й у письменникiв стародавностi й в автора "Духа законiв". Навчання останнього про життiвi принципи окремих форм полiтичного пристрою i про падiння iх у зв'язку з перекручуванням цих принципiв, на чому не раз наполягаi Монтеск'i, малюi його нам скорiше прихильником iдеi регресу людства, нiж поборником думки про його поступальний хiд. А знайомство з недавно виданими дорожнiми замiтками пояснюi нам почасти джерело цього песимiзму, показуючи, як скрiзь, за винятком однiii тiльки Англii, Монтеск'i знаходив пiдтвердження висловленоi iм думки, думки, що народи РДвропи прагнуть у лоно абсолютизму настiльки ж нестримно, як рiки стiкають у море. За Кондорсе залишаiться тому честь першого провiсника iдеi прогресу людства в тiсному зв'язку з розвитком знань. Цю думку вiн висловлюi у творi, написаному уже пiсля зробленого у Францii перевороту 1789 р., у розпал революцii, i в таку хвилину, коли особистi переслiдування, що загрожували a ,.) його життя, природно повиннi були викликати в ньому песимiстичне вiдношення до майбутнього. Вiн настiльки проникнуть думкою про велич пережитих iм за останнi роки подiй, що вважаi за можливе наполягати на беззупиностi прогресу i на неухильному русi людства убiк iстини i щастя. До останнього часу думали, що при складаннi свого "Ескiзу iсторичноi картини прогресу людського розуму" (таке буквальна назва його твору) Кондорсе, примушений ховатися в околицях Парижа вiд спрямованих проти нього переслiдувань, не мав пiд руками нi книг, нi письмових замiток. По одному з новiтнiх його бiографiв - Cahen удалося з'ясувати на пiдставi рукописiв, що вцiлiли в бiблiотецi французького iнституту, що задовго до того моменту, коли йому довелося шукати притулку в г-жи Верне, автор "Прогресу людського розуму" вже став збирати необхiднi матерiали для свого ескiзу. У бiблiотецi iнституту зберiгаються написанi його рукою замiтки про фiлософiв стародавностi, про рiзнi вiдкриття, зроблених у рiзний час в областi фiзики, i всi цi мемуари по своiх розмiрах не допускають думки про складання iх вперше в тижнi змушеного обставинами самiтництва (1). Кондорсе тим легше було задатися думкою написати iсторiю поступального розвитку людського розуму, що в званнi секретаря академii наук йому задовго до революцii довелося присвятити себе мiж iншим складанню протягом 17 рокiв, починая з 1773 року, ряду характеристик рiзноманiтнiших по своiх спецiальностях учених дiячiв Францii й iнших краiн РДвропи, що стояли в якому-небудь вiдношеннi до французького iнституту. Цi характеристики звалися "похвальних слiв", але по своiму змiстi бiльш вiдповiдали

представленню про безсторонню оцiнку праць людей, що стояли на чолi наукового руху в XVIII столiттi. Щоб говорити з однаковим знанням справи не тiльки про математикiв i астрономiв, але i про фiзикiв, зоологiв, ботанiкiв, економiстах, Кондорсе довелося розширити коло своiх знань, що спочатку зосереджувалися навколо математики, i придбати в повному розумiннi слова енциклопедичне утворення. Издание творiв Вольтера, близькiсть до Тюрго, захист у печатцi його економiчноi полiтики, нарештi, тiсне спiлкування з Даламбером i з iншими учасниками "Великоi Енциклопедii", усе це, разом узяте, повинне було пiдготувати члена Конвенту й автора одного з проектiв конституцii 1793 року до ролi родоначальника теорii прогресу. Безсумнiвно, однак, що Кондорсе ранiше свого надходження пiд гостеприiмний дах, шо вкривав його вiд переслiдування г-жи Верне, не склав ще визначеного плану свого твору (1) Вiн прибув у своi останнi житло на вулицi Servandoni без книг i яких-небудь паперiв з побоювання перетворити в противному випадку увага на себе. Квартира його була опечатана i достати з неi що-небудь було неможливо. Але друзi, як Саре, Марко, Пинель i Буайе,якi не раз навiщали його в будинку г-жи Верне, зрозумiло, користувалися цим випадком, щоб доставити йому вiдсутнi книги. А особистий його секретар Карло, що взяв на себе переписку частини його рукопису, безсумнiвно, мав можливiсть i зробити для нього необхiднi виписки з книг (2). Кондорсе приступив до складання свого трактату на прохання дружини i повинний був для цього вiдкласти на час iншу почату iм роботу: "Виправдання свого поводження в Конвентi", вiн почав складання хронологiчноi таблицi найважливiших вiдкриттiв i найважливiших iсторичних подiй. Всю iсторiю людства вiн роздiлив потiм на десять головних епох. Для кожноi вiн склав потiм дуже вiдвернений i теоретичний запис найважливiших задач, якi можуть спасти на думку дослiдника, що бажаi зобразити процес розвитку за цей час людського розуму. У своiй сукупностi цi досить стиснутi нариси й утворили той "Ескiз", що вцiлiв до нас у повному видi. Але автор не мав намiру бути вдовольствованим ним. Вiн збирався додати до "Ескiзу" бiльш детальну розробку окремих епох. Цiii сторони своii задачi йому не удалося довести до кiнця. Значення, яке Кондорсэ маi для наступного ходу розвитку соцiологii, i зокрема соцiальноi динамiки, свого роду фiлософii iсторii, особливо рiзко виступаi при зiставленнi його поглядiв з поглядами Конта по двох. Це виступаi, говорить Cahen, з очевиднiстю при читаннi замiток, що послужили йому матерiалом при написаннi його твору i збережених нинi в числi рукописiв нацiональноi бiблiотеки в Парижi (Nouvelles acquisitions № 4586). (2) У рукопису, що зберiгаiться в бiблiотецi iнституту, "Ескiзу прогресу людського розуму" легко пiзнати руку Кардо, переписувача частини твору. Найважливiшим питанням стiльки ж усiii науковоi фiлософii, скiльки i фiлософii суспiльствознавства. У Кондорсе намiчена вже та класифiкацiя наук у порядку спiльностi явищ, що применшуiться, ними дослiджуваних i зростаючоi iхньоi складностi, що складаi бути може саме мiцне придбання, яке фiлософiя зробила з моменту виходу у свiтла шеститомного трактату Конта. РЖ в того ж Кондорсе, по всiй iмовiрностi пiд впливом Тюрго, складаiться вже представлення про те, що рiст людськоi думки складався в замiнi науковими поясненнями явищ природи таких, у яких виступала готовнiсть людини одухотворяти природу, приписуючи iй тi ж властивостi, якi належать людинi, а потiм шукати для ii явищ життiвий принцип. Класифiкацiя наук, пропонована Кондорсе, утримуiться в його друкованих трактатах (1). Навчання ж про спадкоiмство антропоморфiчних, метафiзичних i наукових пояснень природи вцилiло в рукописах, у невиданому уривку, вiдтвореному Алангри в його недавньому творi про Кондорсе (2). Ранiше Сен-Симона i ранiше Конта, Кондорсе дуже ясно зрозумiв тiсний зв'язок, що iснуi мiж науками. Жодна з них, говорить вiн, не може бути охоплена в цiлому нi у своiх принципах, нi в деталях без допомоги iнших, вони утворять iз себе цiлий ланцюг i роблять один одному взаiмнi послуги. При складаннi своii класифiкацii наук вiн керуiться одночасно й iсторичним спадкоiмством у iхньому розвитку i, як вiн говорить, чисто практичними зручностями. У його схемi математика передуi астрономii, за якоi випливаi фiзика, хiмiя, бiологiя, нарештi, науки моральнi iсторiя(фiлософiя). Замiните останнi термiном соцiологiя, вiдзначте спiльнiсть, що применшуiться, i зростаючу складнiсть явищ у тiльки що приведенiй скелi, i вийде знаменита класифiкацiя Конта (3). Що стосуiться до думки Кондорсе на рахунок спадкоiмства антропоморфiчних, метафiзичних i наукових пояснень природи i ii явищ, то вона безсумнiвно стоiть в найближчому вiдношеннi з тими думками, якi висловленi були Тюрго в його вiдомому "Мiркуваннi про всесвiтню iсторiю" (1). У цьому мiркуваннi Тюрго червоною ниткою проводить ту думку, що прогрес в областi мислення виступаi в замiнi богословських тлумачень науковими. У промiжок мiж обома способами тлумачення явищ пояснення iм знаходили, говорить Тюрго, у якихось сутностях i властивостях, переданих абстрактними термiнами, що, додаi вiн, нiчого не з'ясували. Це в зародку- знаменитий закон трьох стадiй Конта: стадii богословськоi, метафiзичноi i науковоi. У Кондорсе разом з вiдтворенням основноi точки зору Тюрго ми зустрiчаiмо i деякi особливостi, характернi для людини, що шукали прикласти не тiльки метод точних наук, але зокрема метод математичний до питань суспiльствознавства. Я думаю, пише Кондорсе в уривку, уперше надрукованому Алангри, що можна вiдзначити чотири епохи в розумiннi людьми економii природи. У перший перiод люди дивилися на усiх у природi, як на iстот, надiленених здатнiстю дiяти i спонукуванi тiiю же силою, що i самi вони. Вони приписали душi всiм найважливiшим предметам природи i усiх великих феноменiв матерii. Вони припустили iснування в них iдей, бажань, намiрiв. Така космологiя всiх диких нацiй. Люди переходять вiд зазначеного визнання до культу цих самих феноменiв. Вони молять них, вони намагаються схилити iх у свою користь. РЖ з цього часу виникаi релiгiя. Ми знаходимо цю космологiю у всiй ii наготi в племен Америки. У творах древнiх грекiв вона вже пiддалася значному перекручуванню.. В другий перiод фiлософи стали дивитися на релiгiю , як складену з двох частин: з матерii i життiвого принципу, що змiнюi матерiю. Однi думали, що самий цей принцип матерiальний i визнавали таким принципом один з чотирьох елементiв (вогонь, повiтря, земля i вода). РЖншi не ладь були вважати його розумним. Третi припускали, що вiн властивий самоi матерii. Згодом зроблений був ще крок вперед. Демокрит визнав забавним пояснювати все принципами, спосiб дii яких i саме iснування залишалися невiдомими. Вiн не побажав бачити в природi нiчого, крiм матерii, що перебувала в станi спокою або приведеноi в рух. Вiн припустив, що в природi немаi iнших причин, крiм вiчного i необхiдного руху. Епiкурейцi зiпсували цю думку Демокрита, що Декарт воскресив знову в iншiй тiльки формi. Пифагор зупинився на бiльш щасливому рiшеннi. Зробивши вiдкриття iррацiональних чисел, вiн прийшов до висновку щодо iснування нескiнченностi кiлькiсних розходжень, зв'язаних мiж собою вiдносинами числа. Тому що природа постiйна у своiх феноменах, i ця правильнiсть особливо уражаi нас у рухах небесних свiтил, то вiн вивiв звiдси те положення, що хiд iх визначаiться доступним обчисленням законом. "Ця думка, говорить Кондорсе, була настiльки пiднесена i настiльки випереджала його час, що пiсля його смертi втратили дiйсний змiст ii, i Пифагора стали видавати за магика, що верили, що усi регулюiться магiчними властивостями чисел". На цьому мiсцi обриваiться невиданий уривок. Вiн пiдтверджуi те, що вiдомо нам з iнших творiв Кондорсе, стiльки ж з його академiчних мов, скiльки i з "РЖсторичноi картини прогресу людського розуму". У тому самому похвальному словi, присвяченому пам'ятi Д'аламбера, у якому маiться вiдома фраза: "науки зв'язанi мiж собою й у тих частинах, у яких вони зближаються, вони роблять один одному взаiмнi послуги", Кондорсе наполягаi на можливостi безпосередньоi допомоги вiд математики для рiшення задач суспiльствознавства. Згодом, в особливому трактатi, присвяченому обгрунтуванню того, що вiн називаi соцiальною математикою, вiн вважаi можливим застосовувати арифметику, геометрiю, алгебраiчний аналiз i теорiю iмовiрностей до рiшення таких, напр., питань, як визначення причин, що збiльшують або зменшують смертнiсть, причин, що обумовлюють собою подорожчання цiн i т.д. i т.д. Конт строго засудить такi спроби, наполягаючи на тiм, що суспiльнi явища занадто складнi i математичний метод застосуiмо тiльки до найпростiших явищ числа i вимiру. Якщо ми запитаiмо себе, яке представлення Кондорсе зв'язував iз прогресом, то ми повиннi будемо дати на це питання наступна вiдповiдь: для Кондорсе прогрес i невпинним i необхiдним поступальним ходом. Його не можна затримати надовго. Тим бiльше не можна _________________________________________________________________

(1) див. повне зiбрання його творiв, т. VI, стор. 222, т. 1, стор. 439 i т. VII, стор. 428 i iв, i 467-469. (2) Allengry. Condorcet guide de la revolution 1904 р., стор. 782-783. (3) Ср. Allengry, стор. 780-781.

(2) См. Discours sur l'histоirе universelle. Oeuvres, изд. Гильомена, стор. 9.

повернути назад людство д пройдених уже них стадiям розвитку. Можна тiльки на час сповiльнити самий хiд поступального руху суспiльства. Воно властиво всiм народам, але у вiдомi моменти воно з особливою опуклiстю виступаi в одного з них зокрема, це- свого роду обраний народ, що йде на чолi всiх iнших. У якому ж напрямку вiдбуваiться цей поступальний рух? Прогрес вiдповiдаi Кондорсе, i нестримна тенденцiя, що захоплюi окремих iндивiдiв i цiлi народи убiк iстини i щастя. Вiн думаi, що не можна передбачати i межi розвитку. Природа, говорить вiн у протирiч тому, що було вiдзначено ще Галлем i цiлком розвите Контом, не поставила нiяких границь удосконаленню людських здiбностей; воно не обмежено нiчим, крiм iснування тiii планети, на яку кинула

нас природа. Закон прогресу однаково керуi, на думку Кондорсе, тваринами, людьми i людськими суспiльствами: золоте столiття не за нами, а перед нами (дивися Esquisse, стор. 13 i 272). Прогрес малюiться уявi Кондорсе подобою ланцюга, неприривного i того, що дозволяi дивитися на кожен пережитий момент, як на залежний вiд усiх попереднiх i як впливаi на всi моменти. Щоб установити цей ланцюг, необхiдно, думаi вiн, звернутися до iсторичного методу, тобто До послiдовного спостереження людських суспiльств у рiзнi епохи, ними пройденi (1). У такий спосiб ми познайомимося з порядком, у якому вiдбуваються змiни, i з впливом, яке кожен даний моменту робить на наступний за ним у часi, ми в станi будемо вказати в тих змiнах, якi вiдбулися в людствi протягом столiть, той шлях, по якому воно йде у своiму розвитку, переслiдуючи двi мети: iстину i щастя. Спостереження над минулим i сьогоденням людиною викликають думка i про засоби, якими можна забезпечити i прискорити настання нових удосконалень, згодних з його природою. Отже для Кондорсе, як згодом для Конта, i iстиною вiдоме твердження Лейбница-"сьогодення несе на собi тягар минулого i чревате майбутнiм", iншими словами, усiм iм ясно, що вiдповiдь на питання про тiм напрямку, у якому буде розвиватися людство, здатно дати лише знання якпройденних iм стадiй, так i пережитоi нинi. Але тодi як для Конта всi пророкування майбутнього на пiдставi минулого i сьогодення повиннi пiддатися ще дедуктивнiй перевiрцi, що вiдправляiться вiд вивчення психо-физической природи людини, Кондорсэ нi слова не говорить про таку перевiрку, а це маi наслiдком те, що для нього прогрес не зупиняiться перед створеною самою природою границею панування пристрастей над розумом. Кондорсе - сучасник Руссо i не цiлком позбувся вiд впливу, яке на всiх "людей революцii" мало навчання "Суспiльного договору" i "Эмиля". Вiн такий же оптимiст, як i Руссо; вiн вiрити в досконалiсть людськоi природи, раз вона не зiпсована дурним вихованням, подiбно Руссо, вона також не бачить iншого засобу розгадати, якi були початковi стадii в iсторii людства, як вiдправляючись вiд теоретичних спостережень над розвитком наших розумових i моральних здiбностей. Таким шляхом вiн приходить до побудови системи первiсних порядкiв. Усi те, що в нашi днi обiймаiться поняттям фiлософii iсторii, або первiсноi соцiологii, для нього не iснуi. Йому далека всяка спроба вiдновити найдавнiше минуле на пiдставi його переживань у сьогоденнi й аналогii з побутом дикунiв. Вiн мiркуi з цих питань точнiсiнько так, як це робить Руссо у своiму трактатi: "Про причини, що породили нерiвнiсть мiж людьми". За прикладом Паскаля, що пропонував розглядати. людство, як iдиного iндивiда, що вiчно здобуваi новi пiзнання, Кондорсе у своiму iсторичному нарисi орудуi не стiльки методом порiвняльно-iсторичним, скiльки iсторичним у тiсному змiстi слова. Два народи - один у стародавностi, iншоi в новий час - ставляться iм на чолi поступального руху людства: греки i французи; вiн стежити за iх розвитком, вiдзначаi подiбнi, але менш опукло виступаючi явища в життi iнших народiв i краiн; у такий спосiб вiн будуi своi висновки на досить обмеженому й однобiчному матерiалi. Одна революцiя, думаi вiн, дозволила французькому народовi плекати надiю, що вiн зiграi в майбутньому ту ж роль керiвника людства, яка в минулому випала в долю древнiм грекам. "Природа краiни i збiг обставин дозволяють сподiватися на виконання ними такоi славноi мiсii, але не станемо заглядати в те, що ховаi вiд нас ще невiрне майбутнi". Цi рядки, накиданi Кондорсе в самий розпал спрямованих на нього якобiнцями переслiдувань, у чеканнi неминучоi страти i за кiлька тижнiв до смертi, говорять про тiм настроi, у якому написаний був весь "Ескiз". Вони доводять, як не можна краще, здатнiсть Кондорсе звiльнятися вiд усяких тимчасових i особистих настроiв. Усе його мiркування перейняте думкою про необхiднiсть у "науках моральних", як i у фiзичних, будувати висновки на спостереженнях. Ця ж думка знайшла вираження собi ще ранiше, у 1782 роцi, у мовi, вимовленоi ними з нагоди прийому його у французьку академiю. Для Кондорсе iсторiя, пропонована як метод для побудови науки про прогрес людства, не i одним перелiком найважливiших полiтичних подiй, розповiддю про життя правителiв, про вiйни i союзи; видавець Вольтера, подiбно своiму друговi i вчителевi, у минулому народiв масовими явищами, розвитком удач, правових представлень, полiтичних порядкiв, наукових i художнiх теорiй. РЖ в цьому вiдношеннi Кондорсе i прямим попередником Конта. Але вiн розходиться з ним радикально в оцiнцi минулого. Конт, подiбно Гегелю, схильний був думати, що все iснуюче мало i маi достатню пiдставу, а тому розумно; Кондорсе же, що випробував на собi вплив революцiйноi доктрини, не мiг вiднестися iнакше, як негативно, до скасованих революцiiю середньовiчним порядкам, з iхнiм двовладдям папи й iмператора, з iхнiм розчленовуванням суспiльства на становi шари, з iхнiм звертанням маси населення в пiдневiльних трудiвникiв, винагороджувапогано землею. Читаючи його, легко засумнiватися в тiм, щоб прогрес, дiйсно, був невпинним ростом людства; вiн не оцiнюi належним образом великого значення християнства в розвитку iдеi рiвностi людей насамперед перед Богом, а потiм i перед поставленими ними владою, приватними i публiчними. Слова апостола Павла: "Немаi бiльш нi раба, нi добродii, нi чоловiчоi статi, нi жiночоi, бо всi iдинi в Христi РЖсусi", виражають лише першу половину iвангельського завiту, друга ж його половина - рiвнiсть цивiльна - здiйснена була багато сторiч пiзнiше передовими сектами протестантизму, що принесли i iдею рiвностi в Христi i на земнi вiдносини. Не розумii Кондорсе i всього суспiльного й економiчного укладу середнiх столiть, зокрема iхньоi феодальноi системи. Вiн не бачить того, що ця система побудована на договiрному початку, що вона вперше замiняi насильство угодою, звертаючи скорених не в безправних рабiв, а в спiввласникiв з пiдкорювачами, забезпечуючи в такий спосiб усiм класам суспiльства визначене вiдношення до землi i вiдшкодовуючи них за працю i службу майновими вигодами, правом користування помiсноi землею. Для Кондорсе, як i для енциклопедистiв, середнi столiття-епоха варварства, насильства i марновiрства в якiй дороговказною зiркою i одна лише арабська наука, що продовжувала справу грецькоi. Але якщо середнi столiття укладають у собi тiльки двi сторони, те чи не вiрнiше триматися тiii фiлософii iсторii, яку проповiдував Вiко, що затверджував необхiднiсть наз

Вместе с этим смотрят:

"Зеленая Книга" Муаммара Аль-Каддафи

"Массовый человек" в постиндустриальную эпоху

"Технiка тiла" Марсель Мосс

"Язык" наркоманов как отражение социального окружения

Basic perspectives and schools of developing sociology in the XX century