Конституционые проекты Директории

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ ТА НАУКИ УКРАРЗНИ

ДНРЖПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦРЖОНАЛЬНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ

Доклад з курсу

тАЬОснови конституцiйного права УкраiнитАЭ

на тему

тАЬКонституцiйнi проекти ДиректорiiтАЭ

Виконав:

Студент 4 курсу гр. РЕ-01-1

Бузмаков Олександр Леонiдович

Перевiрив:

Доцент кафедри

украiнськоi iсторii та етнополiтики

Ковальска тАУ Павелко РЖ. М.

м. Днiпропетровськ 2004

План

1. РЖсторiя становлення Директорii
2. Конституцiйнi проекти

1. РЖсторiя становлення Директорii

Вигнавши Скоропадського, Директорiя стала перетворюватися з переможного повстанського комiтету на уряд нововiдродженоi Украiнськоi Народноi Республiки. Деякий час зберiгаючи за собою найвищi виконавчi функцii, вона призначила кабiнет мiнiстрiв на чолi з Володимиром Чехiвським. Склад кабiнету з усiiю очевиднiстю свiдчив про те, що провiдну роль у новому урядi гратимуть не Влстаршi полiтикиВ» на зразок Грущевського, а молодi.

Директорiя була створена у результатi пiдпiльного засiдання Украiнського нацiнального визвольного союзу у м. Киiвi 14 листопада 1918 року.

26 грудня 1918 р. Директорiя видала Декларацiю, в якiй оголошувалося про те, що вона намагатиметься встановити баланс мiж революцiйними реформами й порядком. Однак перевага при цьому надавалася явно першим. Одним iз основних положень Декларацii була обiцянка експропрiювати державнi, церковнi та великi приватнi землеволодiння для перерозподiлу iх серед селян. Уряд брав на себе зобов'язання бути представником iнтересiв робiтникiв, селян i Влтрудовоi iнтелiгенцiiВ», а також оголошував про намiр позбавити виборчих прав земельну й промислову буржуазiю. З цiiю метою вiн скликав з'iзд робiтникiв, що мав функцiонувати як представницький i законодавчий орган держави.

Але небагато з поставлених цiлей удалося здiйснити новому урядовi, як його з усiх бокiв обсiли внутрiшнi й зовнiшнi проблеми. Ключове внутрiшнi питання, що через нього мiж украiнськими полiтичними партiями вiдбувся розкол, зводилося до того, якою маi бути нова влада тАФ парламентською демократiiю (як того хотiли помiркованi соцiалiсти) чи украiнським рiзновидом системи Рад (чого домагалися лiвi радикали). Останнi на чолi з Винниченком доводили, що украiнцi мають надавати суспiльним перетворенням такоi ж уваги, як i нацiональному визволенню, i, перейнявши систему Рад, вони б тим самим викрали у бiльшовикiв iхнi Влгрiм та блискавкуВ». На це помiрковано настроiнi дiячi нацiональноi орiiнтацii, на боцi яких були симпатii Петлюри, вiдповiдали, що саме захопленiсть суспiльними експериментами i, як наслiдок цього, iгнорування необхiдностi створення армii та iнших iнститутiв держави призвели до падiння Центральноi Ради, i що цiii помилки не треба повторювати. Отож, давня дилема украiнськоi iнтелiгенцii тАФ чому вiддати прiоритет: соцiалiстичнiй революцii чи нацiональному визволенню тАФ знову сiяла в ii лавах ворожнечу i безладдя.

Конфлiкт мiж фракцiями поширився на царину зовнiшнiх стосункiв. У груднi 1918 р. Антанта, й насамперед Францiя, висадила в Одесi та iнших чорноморських портах 60-тисячне вiйсько. Цей несподiваний крок пояснювався рiшенням, захiдних держав-переможниць заблокувати поширення бiльшовизму. Вони мали намiр надати безпосередньо вiйськову пiдтримку антибiльшовицьким силам Бiлоi армii, що готувалися на Дону до вiйни за вiдновлення Влiдиноi та неподiльноi РосiiВ». Тим часом на пiвночi дедалi виразнiшими ставали намiри бiльшовикiв знову напасти на Украiну. Зрозумiло, що Директорiя не могла протистояти обом цим силам i тому була змушена порозумiтися з якоюсь iз них. Як i можна було очiкувати, Винниченко зi своiми лiворадикальними товаришами схилялися до союзу з Москвою, в той час як помiркованi та армiя наполягали на угодi з Антантою. Однак розв'язали цю суперечку самi бiльшовики тАФ в той час як iхнi представники вели мирнi переговори з Директорiiю, червонi вiйська напали на Харкiв.

Другий наступ бiльшовикiв на Украiну. З наближенням бiльшовицьких вiйськ Директорiя поводила себе аналогiчно тому, як дiяла за рiк перед тим Центральна Рада. В останнi, сповненi вiдчаю днi, що лишалися до падiння Киiва, Директорiя провела кiлька символiчних демонстрацiй суверенностi. 22 сiчня 1919 р. вона вiдсвяткувала злуку Украiнськоi Народноi Республiки з новоутвореною в Галичинi Захiдноукраiнською Народною Республiкою, про яку мрiяли поколiння украiнськоi iнтелiгенцii як на заходi, так i на сходi. Проте в ситуацii, коли обидва уряди були змушенi боротися за власне iснування, iхнi перспективи здавалися безрадiсними. До того ж цi уряди зберiгали свiй окремий адмiнiстративний апарат, вiйсько й полiтику. Тому це була злука лише за назвою.

Та й боiздатнiсть вiйськ украiнського уряду, як i рiк тому, викликала лише розчарування. Ще до другого наступу бiльшовикiв солдати, якi брали участь у поваленнi гетьмана, повернулися до сiл, лiквiдувавши, на iхню думку, головну загрозу для свого благополуччя i не дбаючи про долю Директорii. Виразнi прорадянськi тенденцii, що проступали в полiтицi украiнського уряду, допомогли бiльшовицьким агiтаторам ще легше, нiж ранiше, схилити на свiй бiк багатьох таких селян. Тому армiя Директорii, яка ще кiлька тижнiв тому налiчувала понад 100 тис. солдатiв, зменшилася до 25 тис. Велика ii частина й надалi складалася з партизанських загонiв на чолi з отаманами, яких головнокомандувач С. Петлюра ледве мiг контролювати. З дальшим погiршенням воiнноi обстановки 2 лютого Директорiя залишила Киiв i переiхала до Вiнницi. Весною, пiсля ряду вiйськових поразок, вона ледве утримувала невеличку смугу територii навколо Кам'янця-Подiльського.

РЖ знову украiнський уряд звернув своi надii до чужоi держави тАФ Францii, вiйська якоi, що здавалися тодi непереможними, розташувалися в Одесi. Щоб виглядати привабливiшою для французiв, Директорiя очистилася вiд радикальних прорадянських елементiв. У серединi лютого подав у вiдставку В. Винниченко, а соцiалiстичний кабiнет Чехiвського замiнили помiркованi на чолi з Сергiiм Остапенком. Тепер Петлюра був найвпливовiшою людиною в урядi. Незабаром виявилося, що французи пiд впливом своiх бiлих i росiйських союзникiв, якi ненавидiли украiнських ВлсепаратистiвВ» не менше, нiж бiльшовикiв, не мали намiрiв допомагати Директорii. На початку квiтня вся ця справа втратила актуальнiсть, коли французькi вiйська пiд тиском отамана Григор'iва, одного з партизанських командирiв Петлюри, котрий перекинувся до бiльшовикiв, покинули Украiну так само несподiвано, як i з'явилися.

Вiйськовi поразки та дипломатичнi невдачi до краю загострили iдейнi суперечки серед украiнцiв. Вiд двох найбiльших полiтичних партiй тАФ соцiал-демократiв i соцiалiстiв-революцiонерiв тАФ вiддiлилися невеликi, але впливовi фракцii радикалiв, що проголосили себе окремими партiями, стали на радянську платформу й приiдналися до бiльшовикiв. Вони привели з собою таких сильних отаманiв, як Ангел, Зелений, Соколовський, Тютюнник та Григор'iв. Вiдокремлення в соцiал-демократичнiй партii лiвого крила вiдбулося в сiчнi 1919 р., приблизно в цей же час вiд соцiалiстiв-революцiонерiв вiдкололися боротьбисти тАФ фракцiя, що органiзувалася навколо своii газети ВлБоротьбаВ» й налiчувала близько 5 тис. членiв.

Погроми. Одним iз найгiрших проявiв хаосу, що охопив Украiну в 1919 р., стало поширення погромiв. Пiд час революцii давня ворожiсть до iвреiв iз боку антибiльшовицьких сил тАФ як украiнських, так i росiйських тАФ пiдiгрiвалася поширеною думкою про те, начебто iвреi стояли на пробiльшовицьких позицiях. Бiльшiсть iвреiв насправдi лишалася аполiтичною, а тi з них, хто були марксистами, схилялися до меншовикiв. Але фактом i те, що непропорцiйно багато iвреiв було серед бiльшовикiв, зокрема серед iхнього керiвництва, командирiв продзагонiв, збирачiв податкiв i особливо в Чека тАФ таiмнiй полiцii, яка викликала ненависть i жах. Тому в цьому хаосi iвреi знову стали об'iктом зростаючого невдоволення.

За оцiнками iсторикiв, пiд час погромiв 1919тАФ1920 рр. на Украiнi загинуло вiд 35 до 50 тис. iвреiв. Пiтер Кенез, спецiалiст iз питань громадянськоi вiйни на Украiнi та у Пiвденнiй Росii, зазначаi: Вл..До приходу Гiтлера найбiльше в наш час масове винищення iвреiв мало мiсце на Украiнi пiд час громадянськоi вiйни. Всi учасники конфлiкту несуть вiдповiдальнiсть за вбивство iвреiв, навiть бiльшовики. Проте найбiльше жертв завдала Добровольча армiя (бiлi, або росiйськi антибiльшовики), ii погроми вiдрiзнялися вiд масових убивств, що iх проводили ii супротивники; вони здiйснювалися найретельнiше, характеризувалися найскладнiшою органiзацiiю, iнакше кажучи, вони були найсучаснiшими.. РЖншi погроми були справою рук селян. У погромах Добровольчоi армii до того ж брали участь три рiзнi групи: селяни, козаки i росiйське офiцерство.. Особливо кривавий характер цiii рiзанини пояснювався тим, що цих три типи вбивць пiдсилювали один одногоВ».

Хоч вiдповiдальнiсть за погроми несла насамперед бiла Добровольча армiя, що влiтку 1919 р. прийшла на Украiну з Дону, ряд погромiв учинили також вiйська Директорii (особливо нерегулярнi частини, якими командували отамани). Найкривавiшi з них вiдбулися в Проскуровi, Житомирi, Черкасах, Рiвному, Фастовi, Коростенi та Бахмачi. Жорстокий погром спровокував у лютому 1919 р. отаман Семесенко у Проскуровi, пiд час якого загинуло кiлька тисяч iвреiв.

Узагалi украiнськi погроми вiдрiзнялися вiд бiлих за двома ознаками: на вiдмiну вiд заздалегiдь продуманих i систематичних акцiй росiян вони являли собою спонтаннi спалахи деморалiзованих i часто п'яних ополченцiв, до того ж вони робилися всупереч спецiальним заборонам вищого командування. На вiдмiну вiд таких бiлих генералiв, як Антон Денiкiн, украiнськi соцiалiсти й особливо соцiал-демократична партiя, до якоi належав Петлюра, мали тривалi традицii дружнiх стосункiв iз iврейськими полiтичними дiячами. Тому Директорiя вiдновила культурну автономiю для iвреiв, запросила до складу уряду таких видатних дiячiв, як Арнольд Марголiн та Соломон Гольдельман, виплатила жертвам погромiв великi суми грошей i навiть вела переговори iз знаменитим провiдником сiонiстiв Володимиром Жаботинським про те, щоб включити загони iврейськоi мiлiцii до власноi армii.

Але якими б добрими намiрами не керувався Петлюра у взаiминах iз iвреями, вiн був нездатний контролювати отаманiв (вiйськово-польовi суди, наступна страта Семесенка та iнших партизанських ватажкiв не полiпшили становища), i iхнi страхiтливi злочини пов'язувалися з його урядом. Та й для багатьох iвреiв, якi вважали себе росiянами, всю вину за погроми було легше скласти на Петлюру та украiнцiв, нiж на Денiкiна з його росiйськими генералами.

Офiцiйно Директорiя була лiквiдована указом Петлюри 20 листопада 1920 року, пiсля пiсля остаточного захоплення бiльшовицькою Росiiю територii Украiнськоi Народноi Республiки.

2. Конституцiйнi проекти

Стосовно конституцiйних проектiв Директорii можна робити висновок на основi декларацiй та постанов, прийнятих Директорiiю.

тАЬУнiверсал трудового конгресу до украiнського народутАЭ

28 сiчня 1919р.

тАЬДекларацii директорii УНРтАЭ

26 грудня 1918 р.

(Винниченко, Петлюра, Швець, Андрiiвський, Макаренко)

тАЬДекларацii уряду украiнськоi народноi республiкитАЭ

2 червня 1920р.

1. Директорiя створювала Конгрес Трудового Народу Украiни тАУ законодавчий орган, делегати якого посилались вiд кожного робочого колективу, селян та iнтелегенцii, незалежно вiд нацiональностi громадян. Але все ж таки основою повиннi були бути тАЬпрацюючи маситАЭ. Конгрес мав усi верховнi права i повноваження вирiшувати усi питання соцiального, економiчного та полiтичного життя Республiки. У документi зазначалось, що скликання цього конгресу не можливо провести демократично, шляхом виборiв, в силу обтАЩiктивних причин, але у майбутнiму Когрес маi бути виборчим. Конгрес Трудового Народу маi вирiшити форми влади як на мiсцях, так i в центрi. Конгрес створив наступнi комiсii: по оборонi Республiки, земельну, освiтню, бюджетову, заграничних справ i комiсiю харчових справ.

2. Виконавчим органом слугувала Рада Мiнiстрiв; планувалось створити мiцну аполiтичну армiю.

3. Директорiя планувала у майбутнiму замiнити Конгрес на виборчий пропорцiйний багатопартiйний Парламент; у перехiдний перiод створювався Предпарламент, що тимчасово виконував законодавчу роль.

4. Влада на мiсцях здiйснювалась представниками уряду, що працювали у тiсному контактi i пiд контролем повiтових i губернiальних Трудових радах, якi складались пропорцiйно з представникiв селянства й робiтництва.

5. Пiд час перерв засiдань Конгресу вся вища влада належатиме Директорii.

6. Директорiя вiддавала велику роль державi у вирiшеннi економiчних проблем. Нацiоналiзацiя виробництва в iнтересах народних мас.

7. Соцiальнi реформи повиннi ввiбрати у себе увесь найкращий захiдний досвiд.

8. У сферi мiжнародних вiдносин Директорiя схилялась до нейтралiтету та прагненню жити у мирi iз сусiднiми державами. Розраховувала на помiч захiдних держав у боротьбi з Росiiю, прагнула визнання незалежностi вiд захiдних держав. Прагнула розвивати добросусiдськi вiдносини з Румунiiю, державами ПричорномортАЩя, Кавказу, Прибалтики.

9. У сферi внутрiшньоi полiтики Директорiя прагнула до всебiчноi консолiдацii усього народу, незалежно вiд нацональностi.

10. У вiдношеннi до пануючих мас (власникiв великого капiталу), Директорiя закликала до мирноi передачi виробничих потужностей, перейнятись думками про належнiсть влади в краiнi трудовим масам.

11. У вiдношеннi до iнтелегенцii Директорiя закликала стати на боцi трудового народу.

12. У вiдношеннi до полiтичних партiй Директорiя пропонувала вiддавати зусилля на недопущення безладу у народi.

13. У вiдношеннi до селянства Директорiя надiляла iх землею без викупу.

14. Директорiя усiм нацiональним меншинам забезпечувала рiвнi права та свободи.

15. Економiка ринкова iз протекцiонiзмом держави, посилене оподаткування; велика увага придiлялась кооперативним товариствам.

16. Директорiя всiляко намагалась вiдродити украiнську культуру, вважала, що школа (у тому числi i вища маi бути державною та украiномовною).

17. У вiдношеннi до релiгii та церкви Директорiя вважала, що церква маi бути украiнською та незалежною; визнавала рiвнiсть усiх релiгiй.

Не малозначиму роль у дiяльностi Директорii, був акт злуки УНР та ЗУНР, проголощений 22 сiчня 1919 року у м. Станiславовi. Вiдтепер декларувалась iдина Украiна: тАЬОднинi воiдино зливаються столiттями одiрванi одна вiд одноi частини iдиноi УкраiнитАФЗахiдно-Украiнська Народня Республiка, Угорська Украiна i Надднiпрянська Велика Украiна. .. Однинi i iдина незалежна Украiнська Народня Республiка.тАЭ

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права