Поняття та форми державного устрою

Shura19@yandex.ru

ЗМРЖСТ

сторiнка

ВСТУП ...................................... 3

1. Форма держави ............................ 5

1.1 Форми та поняття державного устрою ....... 7

1.2 Форма державного правлiння ............... 14

1.3 Види полiтичних режимiв .................. 21

2. Форма держави Украiна ..................... 28

ВИСНОВКИ .................................. 29

ЛРЖТЕРАТУРА ................................. 31

ВСТУП

Складнiсть таких об'iктiв, як право i держава, призводить до того, що вони вивчаються багатьма юридичними науками. Останнi вивчають той чи iнший бiк, елементи i риси державно-правовоi дiйсностi у визначеному аспектi, на визначеному рiвнi. Право i держава як складнi соцiальнi феномени мають у своiму складi велику кiлькiсть рiзноякiсних компонентiв i пiдсистем. РЗхнi функцii багатограннi, iхнi структури складнi. У залежностi вiд того, якi з цих компонентiв, пiдсистем, структур i функцiй чи iхнiх аспектiв i рiвнiв вивчаються, i пiдроздiляються юридичнi науки.

Вивчаючи право i державу в цiлому, державно-правова теорiя не обмежуiться аналiзом досвiду якоi-небудь краiни, чи окремого регiону, чи напрямку державно-правового життя, а на основi вивчення права i держави рiзних iсторичних епох, всiх областей i напрямкiв державно-правовоi дiйсностi визначаi загальнi i специфiчнi закономiрностi iхнього розвитку, основнi ознаки й iстотнi характернi риси.

Таким чином, теорiя права i держави тАФ це суспiльна наука про закономiрностi виникнення, розвитку i функцiонування права, правосвiдомостi i держави взагалi, про типи права i держави, зокрема про iхнi класово-полiтичнi i загальнолюдськi сутнiсть, змiст, форми, функцii i пiдсумки.

Марксистко-ленiнська теорiя вважаi основною причиною виникнення держави розкол суспiльства на протилежнi класи з непримиренними протирiччями. З цiii причини офiцiйна радянська iсторiографiя довгий час не визнавала державнiсть скiфiв. Тим часом наявнiсть держави язичеських слов'ян нiяк не оспорювалось.

Другий помилковий наслiдок з даноi посилки полягав в тому, що всi держави древнього свiту повиннi були бути неодмiнно рабовласницькими. Тому кастова чи iнша стратифiкацiя необТСрунтовано ототожнювалися з рабовласництвом.

На цих позицiях стоiть i сучасна теорiя держави.

Незважаючи на те, що представники рiзних класiв, страт, каст виявлялися далеко не в рiвному становищi, держава все-таки завжди виникала в зв'язку з необхiднiстю задоволення загальних iнтересiв населення: захисту вiд зовнiшнiх нападiв, забезпечення суспiльних робiт, санiтарних умов i т.п.

Визнання держави органом усього суспiльства - характерний мотив будь-якого iдеалiстичного навчання про державу, тобто навчання, що виходить з iдеi, а не з емпiрично установлених фактiв. Якщо державна влада - вiд Бога, виходить, вона повинна бути рiвною стосовно до всiх i не мати класового ухилу. Так, принаймнi, випливаi з християнськоi релiгii. Патрiархальна теорiя походження держави, висунута ще Аристотелем, бачить у державi велику родину, що опiкуi пiдданих, як батько своiх дiтей. Договiрна теорiя Руссо надаi владi тiльки тi повноваження, якими ii надiляють громадяни, "що домовилися". Теорiя, що затверджуi владу держави через згоду пiдданих на пiдпорядкування, i теорiя правовоi держави, що вимагаi обмеження влади законом, вимогами справедливостi, правами людини, вiдбивають хоча i правильнi, але сугубо iдеологiчнi i психологiчнi основи виникнення i функцiонування держави.

Держава поiднуi своiю владою i захистом усiх людей, що населяють ii територiю, незалежно вiд iхньоi приналежностi якому-небудь роду чи племенi. Це означаi, що держава маi свою територiю, визначаi ii границi i захищаi вiд нападу ззовнi. Постiйне населення даноi територii, як правило, маi стiйкий зв'язок з державою у виглядi пiдданства або громадянства i користаiться його захистом усерединi краiни i за ii межами. Державна влада поширюiться i на iноземних осiб, що знаходяться в краiнi i якi не мають громадянства. Однак вони мають особливе правове положення.

Актуальнiсть роботи: у звтАЩязку з рiзноманiттям форм державного устрою рiзних краiн свiту виникаi нагальна потреба для засвоiння знань в цьому напрямку. Такi поняття все частiше звучать в повсякденному життi.

Мета роботи: оволодiння та засвоiння знань з дисциплiни тАЬТеорiя держави i праватАЭ з питання тАЬПоняття та форми державного устроютАЭ.

Завдання роботи: проаналiзувати поняття держави та ii устрою, розкрити суть форми державного правлiння, державного устрою та полiтичного режиму.

Методи дослiдження: у роботi використовуiться ряд лiтературних джерел, окрiм тематичних пiдручникiв аналiзуються статтi з перiодичних видань.

Ознаки держави, спочатку вираженi в ii передумовах, у ходi iсторичного процесу розвиваються у форму держави.

Форма держави - це ii устрiй, що виражаiться в характерi полiтичних взаiмин мiж людьми, мiж людьми i державою, мiж державою i людьми в процесi управлiння ними (полiтичний режим), у способах органiзацii вищих органiв державноi влади (форма правлiння) i в адмiнiстративно-територiальному розподiлi держави (форма територiального устрою).[1]

Кожна держава маi свою форму i змiст. Форма означаi зовнiшнi оформлення, вираження того чи iншого соцiального явища, його змiсту. Питання про форму держави i питанням, як органiзоваВнна державна влада, яка система державних органiв iснуi, якi iснуВнють форми правлiння, якi взаiмозв'язки мiж окремими органаВнми державноi влади, нацiонально-територiальний устрiй держаВнви i методи управлiння державою i суспiльством. Форма держаВнви i спосiб ii iснування i функцiонування. Держава i полiтичВнною формою економiчного i соцiального розвитку суспiльства.[2]

Форма держави характеризуiться трьома основними елеменВнтами:

ü формою державного правлiння,

ü формою державного устВнрою

ü формою полiтичного режиму.

Форму держави розглядаВнють в широкому i вузькому значеннi. Всi три елементи складаВнють форму держави в широкому значеннi цього поняття. В вузьВнкому значеннi пiд формою правлiння розумiють тiльки форму державного правлiння.

Форма правлiння тАФ це органiзацiя верховноi влади в державi, характер i принципи ii взаiмодii з iншими органами держави, з полiтичними партiями, класами i соцiальними групами. Форми правлiння залежать вiд форм демократii, вiд наявностi певноi виборчоi системи або ii вiдсутностi, вiд наявностi виборних органiв тощо. За формами правлiння всi держави подiляються на моВннархii i республiки, якi мають рiзнi види.

Державний устрiй тАФ це територiальна органiзацiя державноi влади, подiл ii на певнi складовi частини з метою найкращого управлiння суспiльством, це взаiмозв'язок окремих складових частин держави мiж собою i iх спiльними вищими державними органами. За державним устроiм всi держави подiляються на простi i складнi. До простих вiдноситься унiтарна держава, до складних тАФ федерацiя, конфедерацiя, iмперiя.

Полiтичний (державний) режим тАФ це сукупнiсть або система методiв, за допомогою яких здiйснюiться державна влада в суспiльствi. Вiн характеризуiться станом демократичних прав i свобод людини, вiдношенням державноi влади до правових осВннов дiяльностi ii органiв. За формою полiтичного (державного) режиму всi держави подiляються на демократичнi i авторитарнi.

Внутрiшнiй розподiл держави, правове становище ii частин, iх взаiмовiдносини один з одним i з центральними органами влади охоплюються поняттям Влтериторiальний устрiй державиВ». Територiальний устрiй - iсторичний результат тiii передумови держави, що сформувалася в результатi замiщення кровноспорiднених зв'язкiв iз сусiдськими й еволюцiонувала в принцип подiлу людей не по iхньому походженню, а по проживанню на визначенiй територii. Природно, що по тому же принципi повиннi були будуватися i державнi органи, що керують людьми.

Розглядаючи форми територiального устрою, теорiя держави i права зiштовхуiться з таким iхнiм рiзноманiттям, що дозволяi по-рiзному оцiнювати цi форми, i тому змушена удаватися до iх класифiкацii по об'iктивним ознаками.

Державний устрiй тАФ це територiальна органiзацiя державноi влади, подiл ii на певнi складовi частини з метою найкращого управлiння суспiльством, це взаiмозвтАШязок окремих складових частин держави мiж собою i ii спiльними вищими (центральниВнми) державними органами.[3]

У сучаснiй теорii державний устрiй подiляiться на унiтарний (простий) i складний.

Проста унiтарна держава тАФ це така держава, складовi частини якоi не мають власного суверенiтету i не можуть бути суб'iктаВнми полiтичних мiжнародних вiдносин. Наприклад, республiки Бiларусь, Польща, Болгарiя. РД простi унiтарнi держави, якi маВнють автономнi утворення. До таких держав вiдносяться. УкраiВнни, РЖспанiя, РЖталiя, Португалiя.[4]

Складнi держави тАФ це такi держави, якi об'iднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всi ознаки держави, в тому числi i суверенiтет, але певну частину своiх суверенВнних прав, як правило, добровiльно передали вищим центральВнним органам союзноi держави. Це, по сутi, постiйний чи тимчаВнсовий союз суверенних держав. До складних держав належать федерацiя, конфедерацiя i iмперiя.

Унiтарний державний устрiй припускаi iснування злитоi держави, що пiдроздiляiться лише на адмiнiстративно-територiальнi одиницi i тому що не включають у себе нiяких державних утворень. У ньому панують iдинi конституцiйнi принципи, iснуi тiльки одна система центральних органiв влади (один парламент, один уряд, один верховний суд), як правило, функцiонуi одна валютна система, одна армiя i т.п. (Францiя, Швецiя, Фiнляндiя, Естонiя, Туреччина i т.д.).

У залежностi вiд ступеня централiзацii унiтарнi держави подiляються на централiзованi i децентралiзованi. У бюрократично централiзованих державах на чолi мiсцевих органiв державноi влади стоять призначенi центром чиновники, яким пiдпорядковуються мiсцевi органи самоврядування. Демократична форма централiзацii допускаi великий ступiнь самостiйностi виборних мiсцевих органiв державноi влади в рiшеннi iхнiх регiональних питань.

Децентралiзованим теорiя називаi державу, у якiй центральнi органи державноi влади мають дуже обмеженi права втручання в рiшення мiсцевих проблем i де мiсцевi органи, що обираються населенням, мають значний обсяг автономii.

Складний державний устрiй припускаi iснування держави, що включаi в себе iншi державнi утворення.

Розглядаючи окремi територiальнi устроi, теорiя держави нiчого не конструюi, а лише фiксуi в iсторii i сучаснiй дiйсностi окремi iхнi види (класи). У результатi видiлилися такi класи складних держав, як протекторат i унiя.

Пiд протекторатом розумiiться мiжнародний договiр, згiдно якого одна держава зобов'язуiться надавати заступництво iншiй, бiльш слабкiй державi, здiйснювати ii представництво в зовнiшнiх справах, забезпечувати збройний захист, а iнодi надавати економiчну i культурну допомогу.

Протекторат вiдносять до числа рiзновидiв державного устрою лише за традицiiю, тому що пiсля укладання мiжнародного договору про заступництво новоi ("третьоi") держави не з'являiться, а отже, не виникаi питання i про ii територiальну органiзацiю.

Пiд унiiю розумiiться союз, з'iднання, об'iднання держав. Серед унiй розрiзняються конфедерацii, федерацii, об'iднання монархiчних держав у формi реальноi i персональноi (особистоi) унii, фузii, iнкорпорацii й iмперii.

Конфедерацiя - постiйний союз держав, що утвориться для досягнення конкретних цiлей (захист загальних iнтересiв). Такими iнтересами можуть бути захист територii чи, навпроти, завоювання, звiльнення вiд залежностi з боку "третьоi" держави i т.п.

Вступивши в конфедеративний союз, держава цiлком зберiгаi свiй суверенiтет i продовжуi виступати самостiйним суб'iктом у всiх зовнiшнiх i внутрiшнiх справах. За таких умов органи конфедерацii не мають iмперативноi влади стосовно членiв, якi входять в союз i прийнятi ними рiшення стають обов'язковими для держав, що вступили в союз, тiльки пiсля пiдтвердження цих рiшень власними органами влади. Як правило, конфедерацiя не маi iдиноi армii, законодавчих органiв, iдиного громадянства, iдиноi системи податкiв, бюджету, грошовоi одиницi. Конфедерацii варто вiдрiзняти вiд коалiцiй, що i власне кажучи оборонними чи наступальними союзами. У вiдмiнностi вiд них конфедерацiя i вiдносно постiйним утворенням, що маi державно-правовий характер i конфедеральнi органи управлiння i розповсюджуючи свою владу не тiльки на зовнiшнi справи.[5]

Конфедерацiя тАФ це такий союз держав, якi добровiльно об'iдВннались для досягнення певних спiльних цiлей в полiтичнiй, екоВнномiчнiй i вiйськових сферах. Суб'iкти конфедерацii зберiгають усi своi сувереннi права держави. Вони не мають спiльноi териВнторii, конституцii i iдиного законодавства, громадянства. ПраВнвовою основою конфедерацii i союзний договiр. Конфедерацiя не маi iдиноi податковоi системи i бюджету i iснуi на внески ii суб'iктiв. Центральнi конфедеративнi органи приймають рiшення за згодою всiх ii суб'iктiв. Конфедерацiя тАФ це, як правило, тимВнчасовий союз держав. Згодом вона переростаi в федерацiю або розпадаiться на унiтарнi держави. РЖсторiя знаi мало таких дерВнжавних утворень: США в 1776тАФ1786 рр.; колишнiй СРСР з 1917 по 1922 рр., до об'iднання в СРСР.[6]

Прикладами конфедерацiй також можуть служити Нiмецький союз з 1815 по 1867 р., Швейцарський союз з 1815р., Австро-Угорщина до 1918 р. i iн.

Федерацiя - союзна держава, що поiднуi кiлька держав або державних утворень (землi, кантони, штати, автономнi республiки i т.д.), кожне з який маi своi органи державноi влади (законодавчi, виконавчi i судовi). На вiдмiну вiд конфедерацii вона володii своiм власним суверенiтетом, федеративними органами державноi влади, федеративною конституцiiю, армiiю, системою федеративних податкiв. При цьому не можна забувати, що федерацiя - саме союзна держава, i ii суверенiтет вторинний стосовно суверенiтету вхiдних у неi державних одиниць.

Федерацiя тАФ це постiйний союз окремих суверенних держав, якi утворили iдину державу на добровiльнiй основi i передали певну частину свого суверенiтету (прав) центральним федеральВнним органам. Федерацiя вiдрiзняiться вiд iнших державних утворень тим, що вона маi iдину спiльну територiю, спiльну конституцiю i систему законодавства, iдиний уряд, спiльнi збройнi сили, подвiйне громадянство, iдину грошово-фiнансову систеВнму Федерацiя i суб'iктом мiжнародних вiдносин, а складовi частини федерацii позбавленi таких прав. Федерацii можуть бути рiзнi: централiзованi, вiдносно централiзованi, децентралiзованi.

Вони можуть бути формально (юридичне) визнаними, а факВнтично втратити певнi своi сувереннi права. До федерацiй вiдноВнсяться США, Росiйська Федерацiя, ФРН. До останнього часу в свiтi iснувало 18 федерацiй, три з них розпались: СРСР, Чехословаччина, Югославiя.

Ряд державознавцiв вважаi, що вхiднi до складу федерацii держави не i сувереннi. РЗм наданий лише деякий еквiвалент суверенiтету, що полягаi в бiльш-менш широкiй участi в здiйсненнi державноi влади федерацiiю. Зокрема, на думку Георга РДлинека, Влправопорядок союзноi держави заснований на конституцii, що i ii власним законом i може бути змiнена тiльки законом союзноi держави, але аж нiяк не волею - хоча б i усiх - окремих держав, виявленою в iнших, окрiм установлених конституцiiю, формах. У межах панування союзноi держави окремi держави утрачають свiй державний характер. У цих межах iхня дiяльнiсть або зовсiм припиняiться i замiнюiться власним управлiнням союзноi держави, або вони одержують характер самоврядних корпорацiй на зразок комунальних союзiв, оскiльки здiйснюють управлiння за посередництвом своiх органiв, вiдповiдно до законiв i пiд контролем союзноi державиВ». На користь цiii точки зору свiдчить i те, що у федерацii територiя i населення окремих держав часто об'iднанi в нерозривне цiле: територiя окремих держав i територiя федеральноi держави, народи окремих держав - ii iдиний народ.[7]

Однак державна влада федерацii в кiнцевому рахунку виходить вiд влади держав, що ввiйшли в ii склад. Це може виявлятися в рiзних формах. РЖнодi уряди вхiдних у федерацiю держав утворюють вищу владу союзноi держави. РЖнодi iз середовища iдиного народу як суб'iкта федерацii вибираються органи федеративноi влади, наприклад, президент. Але й у цьому другому випадку державам наданi права участi в здiйсненнi союзноi державноi влади. Наприклад, у всiх республiканських союзних державах одна з палат парламенту функцiонуi як представницький орган членiв федерацii. Бiльш того, у деяких з них рiвнiсть суб'iктiв федерацii виражаiться в наданнi кожнiй державi - члену рiвного числа депутатських мiсць, найчастiше окремi держави, що входять у федерацiю, мають вирiшальний голос при змiнi конституцii.

Це свiдчить про велику й емпiричну розмаiтiсть федеративних устроiв, частина з яких, iсторично мiняючись, вiдбиваi тенденцiю до перетворення ряду федерацiй в унiтарнi держави. Як показуi досвiд СРСР 1989 - 1991 р., можлива й iнша тенденцiя до перетворення федерацii в конфедерацiю i навiть до ii повного розриву. У принципi можна затверджувати, що федерацiя - об'iднання держав, суверенних остiльки, оскiльки iхнiй суверенiтет не обмежений суверенiтетом федеративноi держави.

Об'iднання монархiчних держав iснують у формi особистоi чи реальноi. Загальним в обох формах i те, що вони виникають унаслiдок збiгу монархiв двох чи декiлькох держав в однiй особi.

Особиста маi пiдставою випадковий, ненавмисний збiг незалежних друг вiд друга прав на корону в декiлькох державах на основi рiзних порядкiв престолонаслiдування. Вона продовжуiться доти, поки цi рiзнi правомочностi персонiфiкованi в однiй особi. Як тiльки за законом корона знову переходить до iнших осiб, особиста унiя негайно ж припиняiться. Так, у минулому столiттi припинилася особиста унiя мiж Великобританiiю i Ганновером у 1837 р., мiж Нiдерландами i Люксембургом у 1983 р. унаслiдок розходження системи престолонаслiдування - когнатичноi у Великобританii i Нiдерландах i агнатичноi у Ганноверi i Люксембурзi. При цьому в двох перших державах на престол вступали жiнки, що у двох iнших державах узагалi виключалися з престолонаслiдування.

Полiтичне значення особистих унiй може виявитися значним i привести до повного злиття рiзних держав (Кастилiя й Арагон, Англiя i Шотландiя й iн.). Мiж державами, об'iднаними загальним монархом, неможлива вiйна. Однак у бiльшостi випадкiв якого-небудь iстотного зближення мiж ними не вiдбуваiться.

Реальна унiя виникаi в результатi угоди держав, у силу якоi в них з'являiться загальний монарх. Члени реальноi унii незалежнi друг вiд друга, i з'iднання не обмежуi iхнiх суверенiтетiв. Не утвориться нi загальноi територii, нi iдиного пiдданства, нi загальних законiв, нi загальних фiнансiв i т.п. Представляючи власне кажучи мiжнародно-правову угоду, вона маi значення переважно в областi зовнiшнiх зносин, виступаi як вiйськовий союз, як носiй iдиноi зовнiшньоi полiтики i т.п.

Реальнi унii з'являються лише в Новий час, тому що припускають розвитий монархiчний порядок i iднiсть держави, що оформилася. З полiтичноi точки зору вони дуже часто являють собою результат прагнень заснувати iдину державу.

Реальними були унii мiж Норвегiiю i Швецiiю (1815 р.), Австро - Угорщина.

Реальнi унii припиняються або через перетворення в iдину державу, або через розширення союзу внаслiдок того, що у вхiдних в унiю державах корона переходить до iнших монархiв конституцiйним чи iншим шляхом.

РЖмперiя - складна держава, створена насильницьким шляхом. Ступiнь залежностi складових частин iмперii буваi рiзною. У минулому вхiднi в iмперiю утворення при нерозвиненостi транспортних засобiв i засобiв зв'язки мало стикалися з iмперською владою. У Новий час, особливо в ХХ столiттi, становище, зрозумiло, iстотно мiняiться.

Деякi державознавцi прийшли до висновку, що в складових частин iмперii нiколи не було iдиного державно - правового статусу.

РЖмперiя тАФ це така складна i велика держава, яка об'iднуi iншi держави або народи в результатi завоювань, колонiзацii та iнших форм експансii. РЖмперiя тримаiться на насильствi, на державноВнму примусi. Коли зникаi примус, iмперiя розпадаiться. НаприкВнлад, Римська iмперiя, iмперiя Олександра Македонського, РоВнсiйська iмперiя.

Коло iмперiй досить широкий. Вони iснували в усi iсторичнi епохи. РЖмперiями минулого i Римська держава останнього перiоду свого iснування, i Великобританiя, i Росiя.

Фузiя (злиття держав) i iнкорпорацiя (зовнi оформлюване як злиття приiднання однiii держави до iншого) - останнi види унiй, розглянутих державознавством.

Фузiiю було, наприклад, возз'iднання ФРН i ГДР, iнкорпорацiiю, як думають багато хто, - приiднання Естонii, Латвii i Литви до СРСР у 1940 роцi.

Форма державного правлiння тАФ це органiзацiя вищих органiв державноi влади, характер i принципи iх взаiмодii з iншими оргаВннами держави, з полiтичними партiями, класами i соцiальними групами.

Форма правлiння - органiзацiя верховноi державноi влади i порядок ii утворення. Характер форми правлiння в кiнцевому рахунку залежить вiд типу суспiльства. У суспiльствах, не зв'язаних економiчними узами обмiну i змушених поiднуватися за допомогою централiзованоi державноi влади, природною формою правлiння представляiться монархiя. Там, де форма правлiння не сполучена з iiрархiчною системою феодальноi власностi на землю i ii верховного власника в особi самого монарха, вона приймаi вигляд деспотii. Для суспiльств, заснованих на обмiнних вiдносинах мiж вiльними, полiтично рiвними суб'iктами - власниками, характерна республiканська форма правлiння.[8]

Форма правлiння обумовлюiться також конкретним розмiщенням соцiально - полiтичних сил i результатами боротьби мiж ними (дiя цього фактора особливо яскраво виявляiться в революцiйнi перiоди, доказом чого може бути падiння монархiчних режимiв у результатi Великоi французькоi революцii 1789 р. або Лютневоi революцii 1917 р. у Росii); iсторичними особливостями окремих краiн (поза iсторичним контекстом неможливо пояснити iснування в сучаснiй Великобританii парламентськоi монархii); особливостями культури народу, що акумулюi iсторичний i полiтичний досвiд, звичаi i навички життя в умовах тiii чи iншоi держави (наприклад, труднощi, що зустрiчаi на своiму шляху становлення демократичноi форми правлiння в Росii багато в чому можуть бути поясненi специфiкою ii загальноi i полiтичноi культури); впливом у краiнi полiтичних процесiв, у тому числi вiйськових (змiна форм правлiння в рядi схiдноiвропейських краiн у результатi Другоi свiтовоi вiйни мали своiю передумовою присутнiсть у цьому регiонi Червоноi армii).[9]

Полiтичний режим, будучи самообумовлений тими ж соцiальними факторами, впливаi на форму правлiння бiльш опосередковано, визначаi тi ii мiнливi риси, що зв'язанi з iсторично конкретними полiтичними ситуацiями в державi.

Це пояснюi, чому неможливий прямий перенос полiтичноi форми, що iсторично виникла в однiй краiнi, в iншi краiни, хоча цiлком можливе використання свiтового i приватного досвiду окремих народiв з його наступною адаптацiiю до конкретно - iсторичних умов тiii чи iншоi держави.

Теорiя держави, фiксуючи в ii iсторii реально виникаючi форми правлiння, виробила декiлька iх класифiкацiй. Найбiльш розповсюджена з них - це розподiл форм держави по числу правлячих осiб. Якщо влада належить одному - монархiя, якщо багатьом - аристократiя, якщо усiм - демократiя, або республiка. РЖснування такоi класифiкацii вiдзначено ще Геродотом у його оповiданнi про суперечку мiж Отаном, Мегабiзом i Дарiiм про те, яку форму правлiння варто установити в Персii пiсля убивства Лже-Смердiса. Також i критика цього розподiлу маi досить давню iсторiю, виходячи вiд Платона й Аристотеля. Перший з них розрiзняв форми правлiння в залежностi вiд переваги в державi трьох чеснот: мудростi, мужностi i помiрностi, другий - у залежностi вiд спiввiдношення правильних або перекручених видiв правлiння, оголошуючи правильними тi, у яких особистий iнтерес правителiв, хто б вони не були, пiдлеглий загальному iнтересу держави, i, навпаки, перекрученими - тi, у яких переважаi особистий iнтерес.

Отже, за формами правлiння всi держави подiляють на двi великi груВнпи: монархii та республiки.

Монархiя тАФ це така форма правлiння, при якiй повноваження верховноi влади належать однiй особi: короВнлю, царю, султану, шаху, iмператору i т.п. При такiй формi правВнлiння вся вища законодавча, виконавча i судова влада належать монарху. Влада монарха передаiться, як правило, у спадщину.

РЖнодi монарх може обиратися. За свою державну дiяльнiсть монарх нi перед ким не звiтуiться i не несе юридичноi вiдповiВндальностi. Як правило, такi монархи несуть вiдповiдальнiсть тiльки перед Богом.

Всi монархii подiляються на: абсолютнi, обмеженi, дуалiстичнi, теократичнi, станово-представницькi.

При абсолютнiй монархii влада монарха не обмежена i маi всi характернi риси, якi виклаВнденi у визначеннi. Такi монархii були найбiльш розповсюдженi в епоху рабовласництва i феодалiзму. Сьогоднi iх залишилось дуже мало, зокрема в Марокко, Арабських Емiратах, Кувейтi та iн.

В останнi столiття найбiльш поширеними i обмеженi монархii. РЖнодi iх називають парламентськими або конституцiйними. Вони характеризуються тим, що влада монарха обмежена парламенВнтом або конституцiiю. За таких форм правлiння монарх тАФ глава держави, але вiн може суттiво впливати на законодавчу дiяльнiсть парламенту i на формування ним уряду. РЖнодi монархiчна форма правлiння маi формальний характер. До обмежених монархiй вiдносяться РЖспанiя, Швецiя, Японiя, якi ще можна назвати конВнституцiйними монархiями. До парламентських монархiй можна вiднести Англiю.[10]

Дуалiстична монархiя тАФ це така форма правлiння, коли моВннарх тАФ глава держави сам формуi уряд i призначаi прем'iр-мiнiстра. В такiй монархii дii два вищих державних органи тАФ монарх i уряд на чолi з прем'iр-мiнiстром. В нiй можуть iснувати i iншi вищi державнi органи, зокрема судовi.

Теократична монархiя тАФ це така форма правлiння, коли абсоВнлютна влада релiгiйного лiдера зливаiться з державною владою. Релiгiйний лiдер i одночасно i главою держави. Наприклад, Ватикан, Тибет.

Станово-представницька монархiя характеризуiться тим, що поряд з монархом тАФ главою держави iснуi який-небудь дорадВнчий представницький орган певних класiв або всього населення. До таких держав можна вiднести Росiю до 1917 р., Польщу в XVIIтАФ XVIII столiттях.

РЖсторiя державностi була власне кажучи iсторiiю монархiй, i в ходi ii ця форма правлiння iстотно видозмiнювалася. Ось чому першою пiдставою класифiкацii монархiй i iхнiй подiл по тим iсторичним епохам, у яких вони iснували й iснують. В iсторичному розрiзi монархii пiдроздiляються на схiдно-деспотичнi, заснованi на азiатському способi виробництва; античнi (рабовласницькi), у число яких входять рабовласницькi держави, що виросли на основi класичноi стародавностi (наприклад, монархiя рабовласницького Рима); феодальнi, до яких вiдносяться ранньофеодальнi, що вiдрiзнялися великим ступенем децентралiзованостi, сословно-представницькi, у яких влада монарха була обмежена тим чи iншим сословно-територiальним представництвом (у Францii - Генеральними штатами, в Англii - парламентом, в РЖспанii - кортесами i т.п.), i абсолютнi (абсолютизм, самодержавство), у яких влада цiлком належить однiй особi i складаються такi державнi iнститути, як наймана армiя, чиновництво, королiвська скарбниця iз системою податей i т.д.; буржуазнi, у яких влада короля обмежуiться конституцiiю i парламентом i якi пiдроздiляються на дуалiстичнi, коли монарх зберiгаi всю повноту виконавчоi влади (зокрема, призначаi мiнiстрiв, вiдповiдальних перед ним), i парламентарнi, коли монарх як глава виконавчоi влади обмежений у правах i, зокрема, призначуванi ним мiнiстри залежать вiд вотуму довiри парламенту (наприклад, Великобританiя, Швецiя).

Республiка тАФ це така форма правлiння, при якiй повноваження вищих державних органiв здiйснюють представницькi виборнi органи. Республiки не мають монарха. В республiцi вищi представницькi органи i iх вищi посадовi особи обираються на певний строк. Вони перiодично змiнюються, переобираються. За свою дiяльнiсть вони звiтують перед народом i несуть юридичну вiдповiдальнiсть (конституцiйну, кримiнальну, цивiльну, адмiнiстративну i дисВнциплiнарну).

Республiки як форми правлiння почади iнтенсивно виникати пiсля буржуазних революцiй в XVIтАФXVII столiттях i i домiнуюВнчою формою правлiння в сучасний перiод. Нинi всi республiки подiляються на три види: президентська республiка, напiвпрезидентська (або змiшана), парламентська.

РЗх назви в певнiй мiрi умовнi, разом й тим кожна з них маi свою специфiку. РЖснували та iснують i iншi види республiк: Радянська республiка. НародВнно-демократична республiка, республiка Паризька Комуна, iсламськi республiки i iншi.

Президентська республiка характеризуiться тим, що президент обираiться всiм населенням, так як i парламент. В такiй ресВнпублiцi президент формуi i очолюi уряд, i главою держави i формально не пiдзвiтний парламенту. Наприклад, у США, МекВнсицi, РЖракцi.

Напiвпрезидентська або змiшана тАФ це така республiка, коли президент тАФ глава держави обираiться народом, так як i парлаВнмент. В такiй республiцi уряд обираiться (призначаiться) парламентом за рекомендацiiю президента. Уряд пiдзвiтний одночасВнно президенту i парламенту. Президент не очолюi уряд i не несе юридичноi вiдповiдальностi за його дiяльнiсть. Наприклад, ФранВнцiя, Фiнляндiя, Украiна, Росiйська Федерацiя.

Парламентська республiка характеризуiться центральним стаВнновищем парламенту (законодавча влада), який обираi главу держави тАФ президента i уряд тАФ виконавчу владу. Вони пiдзвiтнi парламенту. РЖнодi президент не обираiться, i главою держави стаi прем'iр-мiнiстр. Наприклад, РЖталiя, ФРН.

Республiка як форма правлiння вiдрiзняiться наступними ознаками:

Ø виборнiстю органiв державноi влади на певний строк i iхнiй колегiальний характер;

Ø наявнiстю виборного на певний строк глави держави;

Ø похiдним характером державноi влади, що користаiться владними повноваженнями не по власному праву, а з доручення суверенного народу;

Ø юридичною вiдповiдальнiстю глави держави.

По iсторичних перiодах свого iснування республiки класифiкуються на античнi (держави - полiси - Афiни, Рим i т.д.); середньовiчнi (феодальнi), до числа яких вiдносяться торгово-промисловi республiки в РЖталii (Венецiя, Флоренцiя), Нiдерландах, Росii (Новгородська, Псковська); буржуазнi, коли республiканська форма правлiння досягаi свого розквiту, стаючи способом полiтичноi органiзацii цивiльного суспiльства.[11]

Республiканська форма правлiння з'являiться там, де мова йде про полiтичне об'iднання вiльних громадян, що i самостiйними суб'iктами господарського i громадського життя.

Особливостi устрою верховноi влади тоталiтарноi держави не охоплюються нi поняттям монархii, нi поняттям республiки, цi ознаки дають пiдставу для видiлення третього виду форми правлiння - форми правлiння тоталiтарноi держави.

Форма правлiння тоталiтарноi держави звичайно i перекрученою формою республiки i вiдрiзняiться наступними ознаками:

Ø наявнiстю правлячоi партii, що складаi ядро полiтичноi системи i граi керiвну роль у управлiннi всiма державними i суспiльними справами краiни;

Ø збiгом вождя партii i глави держави в однiй особi, що прагнуть до довiчного збереження своiх полiтичних посад (у деяких краiнах з тоталiтарною формою правлiння навiть намiчалася тенденцiя спадкоiмноi передачi влади, наприклад, у КНДР);

Ø надiленням глави держави диктаторськими повноваженнями;

Ø формальним характером партiйних i державних виборiв;

Ø пiдвищеною роллю партiйноi i державноi бюрократii, що вирiшуi всi конкретнi справи суспiльного i державного життя;

Ø вiдсутнiстю юридичноi вiдповiдальностi глави держави i партii.

Тоталiтаризм припускаi функцiонування вiдповiдного полiтичного режиму.

Узагальнення iсторичного досвiду функцiонування тоталiтарних держав свiдчить, що вони виявляються досить ефективними тодi, коли краiна розвиваiться екстенсивно. У цьому випадку тоталiтарно-улаштована влада в станi забезпечувати постiйне залучення все нових i нових людських, сировинних i iнших ресурсiв для вирiшення економiчних i полiтичних проблем переважно позаекономiчними, тобто полiтичними засобами. Тоталiтарно-улаштоване правлiння успiшно досягаi поставлених перед ним цiлей, якщо дii за принципом Влрезультат за будь-яку цiнуВ». Коли ж суспiльство змушене розвиватися iнтенсивно, цей тип правлiння виявляiться малоефективним, бiльш того, вiн перетворюiться в перешкоду на шляху прогресу краiни. Органiчно властива йому централiзацiя управлiння, при якiй команди приймаються лише на самому ВлверхуВ», виключаi квалiфiкованi планування i рiшення, оскiльки центр у принципi не може мати скiльки-небудь повну iнформацiю про наявнi на мiсцях можливостi конкретних пiдходiв до досягнення конкретних цiлей. При вiдзначеному органiчному пороцi керiвництва краiною з iдиного центру дiя таких iстотних факторiв, як централiзований розподiл матерiальних благ, що виключаi особисту зацiкавленiсть виконавця, острах вiдповiдальностi, скутiсть iдеологiчними догмами i т.д., вiдступали на другий план.[12]

1.3 Види полiтичних режимiв.

Полiтичний (державний) режим тiсно пов'язаний iз формами правлiння. Державний режим тАФ це рiзновид полiтичного режиВнму, який маi домiнуюче мiсце в суспiльствi. Державний режим тАФ це сукупнiсть чи система методiв, за допомогою яких здiйснюiтьВнся державна влада в суспiльствi. Вiн характеризуiться станом деВнмократичних прав i свобод людини та iнших суб'iктiв суспiльВнних вiдносин, вiдношенням державноi влади до правових основ дiяльностi ii органiв.

Сучасна теорiя держави розрiзняi два основних типи полiтичних режимiв: демократичний i тоталiтарний. Ця класифiкацiя виходить ще вiд Платона, який видiляв, окрiм Влнайкращоi державиВ», тимократiю (панування шляхетних воiнiв), олiгархiю (правлiння багатих родин), демократiю i тиранiю; остання, якщо користатися сучасною термiнологiiю, i тоталiтаризм.

Термiн тАЬдемократiятАЭ в перекладi з грецькоi означаi влада народу. В сучасний перiод i багато визначень демократii. Бiльшiсть спецiалiстiв приходять до висновку, що демократiя тАФ це певна форма правлiння, засВннована на дотриманнi прав людини i свободи особи. Останнiм часом демократiю розглядають не тiльки як владу бiльшостi над меншiстю, але i як гарантiю прав меншостi, прав опозицii. ДеВнмократiя тАФ це свобода i вiдповiдальнiсть усiх суб'iктiв суспiльних вiдносин за свою поведiнку i дiяльнiсть.[13]

Демократичний режим тАФ це такий режим, коли державна влаВнда здiйснюiться з дотриманням основних прав людини, коли враховуються iнтереси всiх соцiальних груп населення через деВнмократичнi iнститути: вибори, референдуми, засоби масовоi iнформацii. Демократичний режим подiляють на такi види: деВнмократично-лiберальний, демократично-консервативний, демоВнкратично-радикальний.

Демократiя й олiгархiя були iсторiiю переборенi (перша - цiлком, друга - частково), а демократичний i тоталiтарний режими перетворилися нинi в пануючi форми. РЗхнi сучасне тлумачення вiдрiзняiться вiд платонiвського. Державовiдча думка ХХ столiття протиставляi демократiю як полiтичну форму, що забезпечуi прогрес, тоталiтаризму як утiленн

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права