Поняття та форми державного устрою2

SHURA19@YANDEX.RU

ЗМРЖСТ

сторiнка

ВСТУП ...................................... 3

1. Форма держави ............................ 5

2. Форми та поняття державного устрою ........ 7

2.1. Проста унiтарна держава.................. 8

2.2. Конфедерацiя............................. 12

2.3. Федерацiя................................16

2.4. РЖмперiя.................................. 25

3. Державний устрiй Украiни ...................26

ВИСНОВКИ ..................................27

ЛРЖТЕРАТУРА..................................29

ВСТУП

Складнiсть таких об'iктiв, як право i держава, призводить до того, що вони вивчаються багатьма юридичними науками. Останнi вивчають той чи iнший бiк, елементи i риси державно-правовоi дiйсностi у визначеному аспектi, на визначеному рiвнi. Право i держава як складнi соцiальнi феномени мають у своiму складi велику кiлькiсть рiзноякiсних компонентiв i пiдсистем. РЗхнi функцii багатограннi, iхнi структури складнi. У залежностi вiд того, якi з цих компонентiв, пiдсистем, структур i функцiй чи iхнiх аспектiв i рiвнiв вивчаються, i пiдроздiляються юридичнi науки.

Вивчаючи право i державу в цiлому, державно-правова теорiя не обмежуiться аналiзом досвiду якоi-небудь краiни, чи окремого регiону, чи напрямку державно-правового життя, а на основi вивчення права i держави рiзних iсторичних епох, всiх областей i напрямкiв державно-правовоi дiйсностi визначаi загальнi i специфiчнi закономiрностi iхнього розвитку, основнi ознаки й iстотнi характернi риси.

Таким чином, теорiя права i держави тАФ це суспiльна наука про закономiрностi виникнення, розвитку i функцiонування права, правосвiдомостi i держави взагалi, про типи права i держави, зокрема про iхнi класово-полiтичнi i загальнолюдськi сутнiсть, змiст, форми, функцii i пiдсумки.

Марксистко-ленiнська теорiя вважаi основною причиною виникнення держави розкол суспiльства на протилежнi класи з непримиренними протирiччями. З цiii причини офiцiйна радянська iсторiографiя довгий час не визнавала державнiсть скiфiв. Тим часом наявнiсть держави язичеських слов'ян нiяк не оспорювалось.

Другий помилковий наслiдок з даноi посилки полягав в тому, що всi держави древнього свiту повиннi були бути неодмiнно рабовласницькими. Тому кастова чи iнша стратифiкацiя необТСрунтовано ототожнювалися з рабовласництвом.

На цих позицiях стоiть i сучасна теорiя держави.

Незважаючи на те, що представники рiзних класiв, страт, каст виявлялися далеко не в рiвному становищi, держава все-таки завжди виникала в зв'язку з необхiднiстю задоволення загальних iнтересiв населення: захисту вiд зовнiшнiх нападiв, забезпечення суспiльних робiт, санiтарних умов i т.п.

Визнання держави органом усього суспiльства - характерний мотив будь-якого iдеалiстичного навчання про державу, тобто навчання, що виходить з iдеi, а не з емпiрично установлених фактiв. Якщо державна влада - вiд Бога, виходить, вона повинна бути рiвною стосовно до всiх i не мати класового ухилу. Так, принаймнi, випливаi з християнськоi релiгii. Патрiархальна теорiя походження держави, висунута ще Аристотелем, бачить у державi велику родину, що опiкуi пiдданих, як батько своiх дiтей. Договiрна теорiя Руссо надаi владi тiльки тi повноваження, якими ii надiляють громадяни, "що домовилися". Теорiя, що затверджуi владу держави через згоду пiдданих на пiдпорядкування, i теорiя правовоi держави, що вимагаi обмеження влади законом, вимогами справедливостi, правами людини, вiдбивають хоча i правильнi, але сугубо iдеологiчнi i психологiчнi основи виникнення i функцiонування держави.

Держава поiднуi своiю владою i захистом усiх людей, що населяють ii територiю, незалежно вiд iхньоi приналежностi якому-небудь роду чи племенi. Це означаi, що держава маi свою територiю, визначаi ii границi i захищаi вiд нападу ззовнi. Постiйне населення даноi територii, як правило, маi стiйкий зв'язок з державою у виглядi пiдданства або громадянства i користаiться його захистом усерединi краiни i за ii межами. Державна влада поширюiться i на iноземних осiб, що знаходяться в краiнi i якi не мають громадянства. Однак вони мають особливе правове положення.

Актуальнiсть роботи: у звтАЩязку з рiзноманiттям форм державного устрою рiзних краiн свiту виникаi нагальна потреба для засвоiння знань в цьому напрямку. Такi поняття все частiше звучать в повсякденному життi.

Мета роботи: оволодiння та засвоiння знань з дисциплiни тАЬТеорiя держави i праватАЭ з питання тАЬПоняття та форми державного устроютАЭ.

Завдання роботи: проаналiзувати поняття держави та ii устрою, розкрити суть форми державного правлiння, державного устрою та полiтичного режиму.

Методи дослiдження: у роботi використовуiться ряд лiтературних джерел, окрiм тематичних пiдручникiв аналiзуються статтi з перiодичних видань.

Термiном тАЬдержаватАЭ ми позначаiмо особливий тип соцiальних явищ, що характеризуються наступними рисами: а) вiдношенням влади i пiдпорядкування; б) монопольним використанням насильства тими, хто володii владою; в) наявнiстю юридичного порядку; г) вiдносною сталiстю; д) iнституцiональним вимiром. Таким чином, держава - це не утворення, що знаходиться над суспiльством i незалежна вiд нього, а визначений тип юридично регульованого соцiальноi поведiнки, що iснуi в конкретних просторово-тимчасових умовах. Держава - це не фiзичне явище, що може виявлено за допомогою органiв почуттiв, а соцiальний факт, що припускаi юридично нормовану iiрархiчну взаiмодiю його членiв. Коли ми говоримо про державу, то маiмо на увазi визначенi вiдносини мiж людьми, юридично регульованi тими, хто уповноважений для цього.

Держава - це колективний феномен, що iснуi в конкретному просторово-тимчасовому контекстi. Просторово - часовий характер держави обумовлюiться тим фактом, що юридичний порядок дii на конкретнiй територii в конкретний час. Юридичний порядок визначеноi держави дii не вiчно i не у всiх державах. Його застосовнiсть звужена до даноi територii протягом даного перiоду.

Ознаки держави, спочатку вираженi в ii передумовах, у ходi iсторичного процесу розвиваються у форму держави.

Форма держави - це ii устрiй, що виражаiться в характерi полiтичних взаiмин мiж людьми, мiж людьми i державою, мiж державою i людьми в процесi управлiння ними (полiтичний режим), у способах органiзацii вищих органiв державноi влади (форма правлiння) i в адмiнiстративно-територiальному розподiлi держави (форма територiального устрою).[7;48]

Кожна держава маi свою форму i змiст. Форма означаi зовнiшнi оформлення, вираження того чи iншого соцiального явища, його змiсту. Питання про форму держави i питанням, як органiзоваВнна державна влада, яка система державних органiв iснуi, якi iснуВнють форми правлiння, якi взаiмозв'язки мiж окремими органаВнми державноi влади, нацiонально-територiальний устрiй держаВнви i методи управлiння державою i суспiльством. Форма держаВнви i спосiб ii iснування i функцiонування. Держава i полiтичВнною формою економiчного i соцiального розвитку суспiльства.[10;74]

Форма держави характеризуiться трьома основними елеменВнтами:

ü формою державного правлiння,

ü формою державного устВнрою

ü формою полiтичного режиму.

Форму держави розглядаВнють в широкому i вузькому значеннi. Всi три елементи складаВнють форму держави в широкому значеннi цього поняття. В вузьВнкому значеннi пiд формою правлiння розумiють тiльки форму державного правлiння.

Форма правлiння тАФ це органiзацiя верховноi влади в державi, характер i принципи ii взаiмодii з iншими органами держави, з полiтичними партiями, класами i соцiальними групами. Форми правлiння залежать вiд форм демократii, вiд наявностi певноi виборчоi системи або ii вiдсутностi, вiд наявностi виборних органiв тощо. За формами правлiння всi держави подiляються на моВннархii i республiки, якi мають рiзнi види.

Державний устрiй тАФ це територiальна органiзацiя державноi влади, подiл ii на певнi складовi частини з метою найкращого управлiння суспiльством, це взаiмозв'язок окремих складових частин держави мiж собою i iх спiльними вищими державними органами. За державним устроiм всi держави подiляються на простi i складнi. До простих вiдноситься унiтарна держава, до складних тАФ федерацiя, конфедерацiя, iмперiя.

Полiтичний (державний) режим тАФ це сукупнiсть або система методiв, за допомогою яких здiйснюiться державна влада в суспiльствi. Вiн характеризуiться станом демократичних прав i свобод людини, вiдношенням державноi влади до правових осВннов дiяльностi ii органiв. За формою полiтичного (державного) режиму всi держави подiляються на демократичнi i авторитарнi.

Форма держави тАФ це спосiб або порядок органiзацii та здiйснення державноi влади. Поняття тАЬформа державитАЭ включаi до себе три взаiмозв'язаних елементи: форму державного правлiння, форму державного устрою i форму державного (полiтичного) режиму.

Внутрiшнiй розподiл держави, правове становище ii частин, iх взаiмовiдносини один з одним i з центральними органами влади охоплюються поняттям Влтериторiальний устрiй державиВ». Територiальний устрiй - iсторичний результат тiii передумови держави, що сформувалася в результатi замiщення кровноспорiднених зв'язкiв iз сусiдськими й еволюцiонувала в принцип подiлу людей не по iхньому походженню, а по проживанню на визначенiй територii. Природно, що по тому же принципi повиннi були будуватися i державнi органи, що керують людьми.

Розглядаючи форми територiального устрою, теорiя держави i права зiштовхуiться з таким iхнiм рiзноманiттям, що дозволяi по-рiзному оцiнювати цi форми, i тому змушена удаватися до iх класифiкацii по об'iктивним ознаками.

Державний устрiй тАФ це територiальна органiзацiя державноi влади, подiл ii на певнi складовi частини з метою найкращого управлiння суспiльством, це взаiмозвтАШязок окремих складових частин держави мiж собою i ii спiльними вищими (центральниВнми) державними органами.[7;57]

Для характеристики територiальноi органiзацii держави, органiзацii державноi влади з територiальним групуванням населення в юридичнiй лiтературi довгий час уживався, та й зараз використовуiться (особливо в роботах по теорii держави i права) термiн Влдержавний устрiйВ». Вiн застосовуiться в неоднакових значеннях у повсякденнiй мовi, полiтичнiй лiтературi, юридичних дослiдженнях. У перших двох випадках йому надаiться, звичайно, дуже широке значення: мова йде про державний, а iнодi i суспiльний лад в цiлому. У юридичнiй лiтературi маiться на увазi лише устрiй територii держави, спiввiдношення держави як цiлого з його складовими частинами. Це полiтико-територiальний розподiл (унiтарна держава i федерацiя, нацiональнi й iншi державнi утворення тАУ суб'iкти федерацii: штати, султанати, землi, кантони й iн.), автономнi утворення (автономнi республiки, областi й iн.) i адмiнiстративно-територiальнi одиницi (провiнцii, райони, округи i т.д.).

Що стосуiться конфедерацiй, спiвтовариств, союзiв, спiвдружностей держав, то, строго говорячи, вони до проблеми територiально-полiтичноi органiзацii держави не вiдносяться тАУ це мiждержавнi, мiжнароднi об'iднання держав. Але питання стосуються державноi проблематики, хоча вони вивчаються не в конституцiйному (державному), а в мiжнародному правi.

У сучаснiй теорii державний устрiй подiляiться на унiтарний (простий) i складний.

2.1. Проста унiтарна держава.

Поняття Влунiтарна державаВ» походить вiд латинського слова тАЬunusтАЭ, що значить один, iдиний. Унiтарна тАУ це злита держава, не роздiлена на бiльш дрiбнi державнi утворення, а що складаiться, як правило, з адмiнiстративно-територiальних одиниць. Унiтарнi держави бувають двох видiв: простi i складнi. Простi складаються тiльки з адмiнiстративно-територiальних одиниць (Польща, Таiланд, Алжир, Колумбiя, Вануату й iн.), складнi мають у своiму складi тi чи iншi форми автономii (РЖталiя, Фiлiппiни, Нiкарагуа й iн.)[20;89], про це мова пiде далi у роботi.

Адмiнiстративно-територiальний розподiл у рiзних краiнах будуiться по неоднакових принципах i включаi рiзне число ступiней, ланок. Звичайно це областi, провiнцii, губернаторства i т.д., на якi безпосередньо подiляiться територiя держави; райони, повiти, округи i т.д., з яких складаються одиницi обласноi ланки; громади - як низова одиниця.

Пiсля другоi свiтовоi вiйни в рядi краiн намiтилися два напрямки змiн у територiальному розподiлi. По-перше, стали створюватися великi одиницi, що охоплюють кiлька областей тАУ регiони. Вони створюються не актами центральних органiв, а знизу, шляхом угод, i iхнi створення, насамперед, маi на метi економiчноi координацii рiзних частин краiни. Такi об'iднання, кожне з який охоплюi кiлька штатiв, вiдiграють значну роль у Бразилii. У Росii теж створюються регiональнi об'iднання суб'iктiв федерацii (наприклад, Поволжя, Сибiру й iн.). Хоча вони задуманi для координацii економiки, на дiлi вони грають i iншу роль, виступаючи з визначеними полiтичними вимогами. Це маi мiсце й у Росii, i голос таких об'iднань набагато бiльш важливий, нiж виступи окремих суб'iктiв федерацii, коли вони висувають своi вимоги до президента й уряду, особливо з питань економiчноi полiтики.[17;229]

Друга тенденцiя зв'язана з досвiдом заокеанських краiн (насамперед США), де вже давно створювалися спецiальнi округи (з питань утворення, водопостачання, санiтарii й iн.). Управлiння цими округами спецiалiзовано, здiйснюiться призначуваними ними чиновниками, що обираються по конкурсу, (агентствами), що i професiоналами в данiй областi.

Особливе положення займають столицi держав чи столичнi округи (столиця з прилягаючими околицями). Нерiдко повноваження, що обираiться в столицi мунiципалiтету обмеженi в порiвняннi з iншими мiсцевими представницькими органами (Вашингтон у США й iн.). Такi обмеження означають великий контроль з боку центра й у рядi краiн мають на метi зменшити роль населення столицi в подiях, що можуть вiдбутися внаслiдок протистояння рiзних соцiальних i полiтичних групувань. Центром таких подiй, що надають вирiшальний вплив на полiтику держави, звичайно надають столицi.

Унiтарна держава тАУ найбiльш централiзована форма державного устрою. Однак i визначенi градацii. У деяких краiнах унiтарна держава i вiдносно децентралiзованим, де в бiльшостi ланок адмiнiстративно-територiального розподiлу i органи, обиранi населенням, а в деяких ланках тАУ тiльки такi виборнi органи. Вони мають широкi повноваження за рiшенням мiсцевих питань.

Децентралiзованою i унiтарна держава, якщо у всiх ланках адмiнiстративно-територiального розподiлу i органи, що тiльки обираються, i немаi призначених з центра чиновникiв загальноi компетенцii, покликаних здiйснювати адмiнiстративний контроль за мiсцевими органами самоврядування (наприклад, у Великобританii, Японii).

Найбiльш централiзованим i така унiтарна держава, де iснуi вертикальна система призначених органiв управлiння вiд верху до низу. В даний час така система створюiться тiльки в умовах вiйськових режимiв, тому що в нормальних умовах у мiстах i громадах (селах) завжди i виборнi ради чи загальнi збори громадян, що досягли повнолiття (звичайно 18 рокiв). Цi збори приймають рiшення з питань мiсцевого самоврядування.[16;76]

Форма унiтарноi держави даi можливiсть бiльш повноi концентрацii ресурсiв у руках центра, вона може сприяти прискоренню розвитку краiни в цiлому.

Проста унiтарна держава тАФ це така держава, складовi частини якоi не мають власного суверенiтету i не можуть бути суб'iктаВнми полiтичних мiжнародних вiдносин. Наприклад, республiки Бiларусь, Польща, Болгарiя.[9;112] РД простi унiтарнi держави, якi маВнють автономнi утворення. До таких держав вiдносяться. УкраiВнни, РЖспанiя, РЖталiя, Португалiя.[9;112]

Складнi держави тАФ це такi держави, якi об'iднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всi ознаки держави, в тому числi i суверенiтет, але певну частину своiх суверенВнних прав, як правило, добровiльно передали вищим центральВнним органам союзноi держави. Це, по сутi, постiйний чи тимчаВнсовий союз суверенних держав. До складних держав належать федерацiя, конфедерацiя i iмперiя.

Унiтарний державний устрiй припускаi iснування злитоi держави, що пiдроздiляiться лише на адмiнiстративно-територiальнi одиницi i тому що не включають у себе нiяких державних утворень. У ньому панують iдинi конституцiйнi принципи, iснуi тiльки одна система центральних органiв влади (один парламент, один уряд, один верховний суд), як правило, функцiонуi одна валютна система, одна армiя i т.п. (Францiя, Швецiя, Фiнляндiя, Естонiя, Туреччина i т.д.). [9;118]

У залежностi вiд ступеня централiзацii унiтарнi держави подiляються на централiзованi i децентралiзованi. У бюрократично централiзованих державах на чолi мiсцевих органiв державноi влади стоять призначенi центром чиновники, яким пiдпорядковуються мiсцевi органи самоврядування. Демократична форма централiзацii допускаi великий ступiнь самостiйностi виборних мiсцевих органiв державноi влади в рiшеннi iхнiх регiональних питань.

Децентралiзованим теорiя називаi державу, у якiй центральнi органи державноi влади мають дуже обмеженi права втручання в рiшення мiсцевих проблем i де мiсцевi органи, що обираються населенням, мають значний обсяг автономii.

Складний державний устрiй припускаi iснування держави, що включаi в себе iншi державнi утворення.

Розглядаючи окремi територiальнi устроi, теорiя держави нiчого не конструюi, а лише фiксуi в iсторii i сучаснiй дiйсностi окремi iхнi види (класи). У результатi видiлилися такi класи складних держав, як протекторат i унiя.

Пiд протекторатом розумiiться мiжнародний договiр, згiдно якого одна держава зобов'язуiться надавати заступництво iншiй, бiльш слабкiй державi, здiйснювати ii представництво в зовнiшнiх справах, забезпечувати збройний захист, а iнодi надавати економiчну i культурну допомогу.

Протекторат вiдносять до числа рiзновидiв державного устрою лише за традицiiю, тому що пiсля укладання мiжнародного договору про заступництво новоi ("третьоi") держави не з'являiться, а отже, не виникаi питання i про ii територiальну органiзацiю.

2.2. Конфедерацiя.

Пiд унiiю розумiiться союз, з'iднання, об'iднання держав. Серед унiй розрiзняються конфедерацii, федерацii, об'iднання монархiчних держав у формi реальноi i персональноi (особистоi) унii, фузii, iнкорпорацii й iмперii.

Конфедерацiя - постiйний союз держав, що утвориться для досягнення конкретних цiлей (захист загальних iнтересiв). Такими iнтересами можуть бути захист територii чи, навпроти, завоювання, звiльнення вiд залежностi з боку "третьоi" держави i т.п.

Вступивши в конфедеративний союз, держава цiлком зберiгаi свiй суверенiтет i продовжуi виступати самостiйним суб'iктом у всiх зовнiшнiх i внутрiшнiх справах. За таких умов органи конфедерацii не мають iмперативноi влади стосовно членiв, якi входять в союз i прийнятi ними рiшення стають обов'язковими для держав, що вступили в союз, тiльки пiсля пiдтвердження цих рiшень власними органами влади. Як правило, конфедерацiя не маi iдиноi армii, законодавчих органiв, iдиного громадянства, iдиноi системи податкiв, бюджету, грошовоi одиницi. Конфедерацii варто вiдрiзняти вiд коалiцiй, що i власне кажучи оборонними чи наступальними союзами. У вiдмiнностi вiд них конфедерацiя i вiдносно постiйним утворенням, що маi державно-правовий характер i конфедеральнi органи управлiння i розповсюджуючи свою владу не тiльки на зовнiшнi справи.[10;89]

Конфедерацiя тАФ це такий союз держав, якi добровiльно об'iдВннались для досягнення певних спiльних цiлей в полiтичнiй, екоВнномiчнiй i вiйськових сферах. Суб'iкти конфедерацii зберiгають усi своi сувереннi права держави. Вони не мають спiльноi териВнторii, конституцii i iдиного законодавства, громадянства. ПраВнвовою основою конфедерацii i союзний договiр. Конфедерацiя не маi iдиноi податковоi системи i бюджету i iснуi на внески ii суб'iктiв. Центральнi конфедеративнi органи приймають рiшення за згодою всiх ii суб'iктiв. Конфедерацiя тАФ це, як правило, тимВнчасовий союз держав. Згодом вона переростаi в федерацiю або розпадаiться на унiтарнi держави. РЖсторiя знаi мало таких дерВнжавних утворень: США в 1776тАФ1786 рр.; колишнiй СРСР з 1917 по 1922 рр., до об'iднання в СРСР.[10;158]

Прикладами конфедерацiй також можуть служити Нiмецький союз з 1815 по 1867 р., Швейцарський союз з 1815р., Австро-Угорщина до 1918 р. i iн.[17;34]

Конфедерацiя виникаi, як правило, на недовгий термiн, для вирiшення яких-небудь суспiльних цiлей (об'iднання зусиль у тiй чи iншiй сферi людськоi дiяльностi: зовнiшнiй чи внутрiшнiй полiтицi, вiйськовiй справi, культурi чи мистецтвi, економiцi й iн.). Як правило, конфедерацiя не маi власних органiв управлiння; найчастiше створюються консультативнi, спостережливi чи контрольнi органи.

Як форми союзу держав, що зберiгають суверенiтет у повному обсязi, у даний час не iснуi нiде. Hа рiзних етапах iсторii утворювалися конфедерацii, але пiсля нетривалого iснування вони розпадалися, або знаходили федеративну форму державного устрою. По сутi, сполучаючи в собi риси як мiжнародно-правовоi так i державноi органiзацii, вона пiд впливом тих чи iнших причин втрачаi, необхiдне для ii збереження. Вирiшальне значення при цьому мають етнiчнi й економiчнi фактори. Характерно, що до федеративноi форми устрою перейшли тiльки конфедерацii з мононацiональним складом (США, Нiмеччина), а конфедерацii з багатонацiональним складом (Австро-Угорщина, Норвегiя i Швецiя, Сене Гамбiя i ряд iнших) розпалися. Велике значення й економiчних факторiв. Фактично тiльки вони можуть збити хвилю вiдцентрових тенденцiй i iнтегрувати конфедерацiю в iдине цiле. Найбiльш вiдомi двi конфедерацii - пiвнiчноамериканська i швейцарська. В даний час РДвропа прагне до конфедерацii (але тiльки в економiчному питаннi).[7;203]

Досвiд iсторii пiвнiчноамериканськоi, швейцарськоi й iн. конфедерацiй дозволили видiлити наступнi ознаки, характернi для цiii форми державного устрою:

1. Договiрна форма утворення конфедерацii. Бiльша частина конфедерацiй була утворена на основi вiдповiдних договорiв.

2. Воля виходу з конфедерацii (сецесii). На вiдмiну вiд федерацii, де спроба сецесii розглядалася як заколот, вихiд же зi складу конфедерацii означаi розiрвання договiрного зв'язку iз союзом.

3. Конфедерацiя не маi суверенiтету, суверенiтет належить державам, що входять у неi. Тобто нiякi вирiшення союзноi влади не мають сили на територii держави, що входить до складу конфедерацii, без iхньоi згоди.

4. Предмети ведення конфедерацii обмеженi перелiком невеликого й у цiлому незначного кола питань - це питання вiйни i миру, зовнiшньоi полiтики, формування iдиноi армii, загальноi системи комунiкацiй, вирiшення спорiв мiж суб'iктами конфедерацiй.

5. У конфедерацii утворюються не всi державнi органи, а тiльки тi, котрi необхiднi для здiйснення завдань, видiленим по договiрних актах.

6. У представницьких органах конфедерацii делегати представляють не територiальнi частини чи населення однiii держави, а суверенiтет держави.

7. Постiйно дiючi державнi органи конфедерацii не мають владних повноважень. Акти конфедеративноi влади не мiстять норм прямоi дii й адресованi до органiв влади суб'iктiв конфедерацii.

8. Суб'iктам конфедерацii належить право нулiфiкацii, тобто вiдмовлення у визнаннi, або вiдмовлення в застосуваннi актiв союзноi влади.

9. Бюджет конфедерацii формуiться за рахунок добровiльних внескiв суб'iктiв конфедерацii. Правом безпосереднього оподатковування конфедерацiя не володii.

10. Суб'iкти конфедерацii мають право встановлювати митнi й iншi обмеження, що перешкоджають пересуванню осiб, товарiв, послуг i капiталiв.

11. Як правило, у конфедерацiях вiдсутня iдина система грошового обiгу.

12. Вiйськовi формування комплектуються суб'iктами конфедерацii, причому нерiдко зберiгалося iхнi подвiйне пiдпорядкування державним органам конфедерацii i ii суб'iктiв.

13. У конфедерацii немаi союзного громадянства.

2.3. Федерацiя.

Федерацiя - союзна держава, що поiднуi кiлька держав або державних утворень (землi, кантони, штати, автономнi республiки i т.д.), кожне з який маi своi органи державноi влади (законодавчi, виконавчi i судовi). На вiдмiну вiд конфедерацii вона володii своiм власним суверенiтетом, федеративними органами державноi влади, федеративною конституцiiю, армiiю, системою федеративних податкiв. При цьому не можна забувати, що федерацiя - саме союзна держава, i ii суверенiтет вторинний стосовно суверенiтету вхiдних у неi державних одиниць.

Федерацiя тАФ це постiйний союз окремих суверенних держав, якi утворили iдину державу на добровiльнiй основi i передали певну частину свого суверенiтету (прав) центральним федеральВнним органам. Федерацiя вiдрiзняiться вiд iнших державних утворень тим, що вона маi iдину спiльну територiю, спiльну конституцiю i систему законодавства, iдиний уряд, спiльнi збройнi сили, подвiйне громадянство, iдину грошово-фiнансову систеВнму Федерацiя i суб'iктом мiжнародних вiдносин, а складовi частини федерацii позбавленi таких прав. Федерацii можуть бути рiзнi: централiзованi, вiдносно централiзованi, децентралiзованi.

Вони можуть бути формально (юридичне) визнаними, а факВнтично втратити певнi своi сувереннi права. До федерацiй вiдноВнсяться США, Росiйська Федерацiя, ФРН.[21;155] До останнього часу в свiтi iснувало 18 федерацiй, три з них розпались: СРСР, Чехословаччина, Югославiя.

Федерацiя i розповсюдженою формою державного устрою. Нинi у свiтi нараховуiться близько 30 федеративних держав, бiльшiсть з них великi по територii i чисельностi населення спiвтовариства. У iхнiм числi i могутнi в полiтичних i економiчних вiдносинах держави (США, Канада, ФРН, Австралiя), i держави з високим (Швейцарiя, Австрiя, Бельгiя) i середнiм рiвнем iндустрiального розвитку (Аргентина, Бразилiя, Венесуела, Мексика, РЖндiя, Пакистан), i краiни, що розвиваються, (Малайзiя, Нiгерiя, Об'iднанi Арабськi емiрати, Коморськi острови).

Федерацiя, як говорилося уже вище, - це така форма державного устрою, при якiй кiлька державних утворень поiднуються i створюють нову союзну державу. Складовi федерацiю державнi утворення (штати, республiки, землi, провiнцii, кантони й iн.) i ii суб'iктами, що володiють визначеною политико-правовою самостiйнiстю.

До складу сучасних федерацiй входить рiзне число суб'iктiв: США - 50, Австралiйського Союзу - 6, Канади - 10, Австрii - 9, Бельгii - 3, ФРН - 16, Швейцарii - 23, Аргентини - 22, Бразилii - 26, Венесуели - 20, Мексики - 31, РЖндii - 25, Пакистану - 4, ОАЕ - 7, Малайзii - 13, Нiгерii - 21, Коморських островiв - 3. Найбiльша кiлькiсть суб'iктiв входить до складу Росiйськоi Федерацii - 89.[11;107]

Федерацii створюються по рiзних ознаках. Найбiльш розповсюдженими i федерацii, побудованi по територiальнiй ознацi (США, ФРН, Австрiя, Мексика, Австралiя, Аргентина, Бразилiя, Венесуела й iн.). У минулому iснували федерацii, заснованi по нацiонально - територiальнiй ознацi (СРСР, Югославiя, Чехословаччина). Однак цi федерацii розпалися, не витримавши iспит часом. Життя показало, що в таких федерацiях зберiгаiться погроза нацiонал-сепаратизму. При визначених обставинах дезiнтеграцiйнi, сепаратистськi тенденцii можуть узяти верх i привести до розпаду iдиноi федеративноi держави. Саме це i вiдбулося з зазначеними федерацiями, коли республiки, що входять у iхнiй склад, пiд прапором самовизначення нацiй вiдокремилися i створили сувереннi держави.

До федерацiй змiшаного типу вiдноситься Росiйська Федерацiя. У ii складi знаходяться суб'iкти, що представляють собою нацiонально-державнi i нацiонально-територiальнi утворення (республiки, автономнi областi, автономнi округи), а також адмiнiстративно-територiальнi утворення (краi, областi, мiста федерального значення). РЖ все-таки багатонацiональнiсть i iстотною ознакою Росii, а тому нацiональний фактор i визначальним у федеративному устроi держави.

РЖснують федерацii, у яких при домiнуваннi територiальноi ознаки у федеративному устроi враховуiться й етнiчний фактор. До таких федерацiй можна вiднести Швейцарiю, Канаду, Пакистан, Бiрму. РД федерацii, створенi по мовнiй ознацi. Це, наприклад, РЖндiя, Бельгiя, де крiм iншого суб'iкти вiдрiзняються найбiльш уживаною мовою.[3;166]

Разом з тим слiд зазначити, що розподiл федерацiй на рiзнi види дуже умовно. У чистому виглядi не iснуi нi територiальноi, нi етнонацiональноi, нi мовноi моделi федерацii. Немаi i федерацiй взагалi в Влчистому видiВ». Будь-яка федерацiя маi риси унiтаризму. РЖ, навпаки, унiтарна держава деякою мiрою i носiiм елементiв федералiзму. Примiром, РЖспанiя i унiтарною державою. Однак ii законодавча влада, широкi повноваження 17 автономних областей наближають РЖспанiю до федеративноi форми устрою.

Ряд державознавцiв вважаi, що вхiднi до складу федерацii держави не i сувереннi. РЗм наданий лише деякий еквiвалент суверенiтету, що полягаi в бiльш-менш широкiй участi в здiйсненнi державноi влади федерацiiю. Зокрема, на думку Георга РДлинека, Влправопорядок союзноi держави заснований на конституцii, що i ii власним законом i може бути змiнена тiльки законом союзноi держави, але аж нiяк не волею - хоча б i усiх - окремих держав, виявленою в iнших, окрiм установлених конституцiiю, формах. У межах панування союзноi держави окремi держави утрачають свiй державний характер. У цих межах iхня дiяльнiсть або зовсiм припиняiться i замiнюiться власним управлiнням союзноi держави, або вони одержують характер самоврядних корпорацiй на зразок комунальних союзiв, оскiльки здiйснюють управлiння за посередництвом своiх органiв, вiдповiдно до законiв i пiд контролем союзноi державиВ».[6;243] На користь цiii точки зору свiдчить i те, що у федерацii територiя i населення окремих держав часто об'iднанi в нерозривне цiле: територiя окремих держав i територiя федеральноi держави, народи окремих держав - ii iдиний народ.

Однак державна влада федерацii в кiнцевому рахунку виходить вiд влади держав, що ввiйшли в ii склад. Це може виявлятися в рiзних формах. РЖнодi уряди вхiдних у федерацiю держав утворюють вищу владу союзноi держави. РЖнодi iз середовища iдиного народу як суб'iкта федерацii вибираються органи федеративноi влади, наприклад, президент. Але й у цьому другому випадку державам наданi права участi в здiйсненнi союзноi державноi влади. Наприклад, у всiх республiканських союзних державах одна з палат парламенту функцiонуi як представницький орган членiв федерацii. Бiльш того, у деяких з них рiвнiсть суб'iктiв федерацii виражаiться в наданнi кожнiй державi - члену рiвного числа депутатських мiсць, найчастiше окремi держави, що входять у федерацiю, мають вирiшальний голос при змiнi конституцii.[19;54]

Це свiдчить про велику й емпiричну розмаiтiсть федеративних устроiв, частина з яких, iсторично мiняючись, вiдбиваi тенденцiю до перетворення ряду федерацiй в унiтарнi держави. Як показуi досвiд СРСР 1989 - 1991 р., можлива й iнша тенденцiя до перетворення федерацii в конфедерацiю i навiть до ii повного розриву. У принципi можна затверджувати, що федерацiя - об'iднання держав, суверенних остiльки, оскiльки iхнiй суверенiтет не обмежений суверенiтетом федеративноi держави.

Федералiзм не можна змiшувати з децентралiзацiiю й автономним самоврядуванням. Держава може бути надзвичайно централiзованою, однак федеративною. РЖ, навпаки, держава може бути побудована на широкiй автономii частин i в той же час може бути нефедеративною.

Суб'iкт федерацii, як правило, надiляiться установчою владою, тобто Йому даiться право прийняття власноi конституцii, що повинна вiдповiдати союзнiй конституцii. Вiн маi право видання законодавчих актiв, що дiють тiльки на територii цього суб'iкта i вiдповiдних федеральному законодавству (принцип прiоритету федерального законодавства). Суб'iкт федерацii маi свою власну правову i судову системи. Однак, принципи органiзацii i межi юрисдикцii судових i iнших органiв визначаються конституцiiю федерацii.

Суб'iкти федерацii мають представництво i беруть участь у роботi вищих органiв державноi влади, насамперед у парламентi. У двопалатному парламентi в багатьох краiнах у верхню палату обираiться рiвна кiлькiсть депутатiв вiд кожного суб'iкта федерацii, хоча бувають i виключення. Так, в Австралii до складу верхньоi палати (сенату) входять 76 чоловiк - по 12 вiд кожного iз шести штатiв i по два вiд двох територiй, що обираються по системi пропорцiйного представництва. У сенатi США, палатi, що виражаi iнтереси штатiв, 100 чоловiк - по два вiд кожного з 50 штатiв незалежно вiд чисельностi населення штату. У Радi кантонiв Швейцарii засiдають 46 депутатiв - по два депутата вiд 22 кантонiв i по одному вiд напiвкантонiв.[18;137] Частина iх обираiться мiсцевими парламентами, частина призначаiться урядами кантонiв. У Раду Федерацii Федеральних Зборiв Росiйськоi Федерацii входять по два представника вiд кожного суб'iкта Федерацii, тобто по одному вiд представницького i виконавчого органiв державноi влади.

А ось у нижню палату законодавчоi влади Австрii - Федеральна рада (бундестаг), у складi якого 63 чоловiк, - кожна земля видiляi число депутатiв, пропорцiйне числу громадян земель.[16;101]

Федерацiя i форма розмежування предметiв ведення мiж федерацiiю i вхiдними в ii склад суб'iктами - державними утвореннями. Предмети ведення федерацii i ii суб'iктiв - це коло конституцiйно закрiплених питань, по яких, у залежностi вiд форми правлiння, що вiдповiдають державнi органи федерацii i ii суб'iктiв компетентнi приймати рiшення.

Конституцii федеративних держав використовують кiлька принципiв розмежування предметiв ведення. Вiдповiдно до принципу Влдуалiстичного федералiзмуВ», уперше використаному в США, установлюiться сфера винятковоi компетенцii федерацii, тобто даiться перелiк питань, по яких приймати рiшення може тiльки федерацiя, а питання, не згаданi в цьому перелiку, вважаються стосовними до вiдання штатiв.[11;210]

Об'iднання монархiчних держав iснують у формi особистоi чи реальноi. Загальним в обох формах i те, що вони виникають унаслiдок збiгу монархiв двох чи декiлькох держав в однiй особi.

Особиста маi пiдставою випадковий, ненавмисний збiг незалежних друг вiд друга прав на корону в декiлькох державах на основi рiзних порядкiв престолонаслiдування. Вона продовжуiться доти, поки цi рiзнi правомочностi персонiфiкованi в однiй особi. Як тiльки за законом корона знову переходить до iнших осiб, особиста унiя негайно ж припиняiться. Так, у минулому столiттi припинилася особиста унiя мiж Великобританiiю i Ганновером у 1837 р., мiж Нiдерландами i Люксембургом у 1983 р. унаслiдок розходження системи престолонаслiдування - когнатичноi у Великобританii i Нiдерландах i агнатичноi у Ганноверi i Люксембурзi.[17;192] При цьому в двох перших державах на престол вступали жiнки, що у двох iнших державах узагалi виключалися з престолонаслiдування.

Полiтичне значення особистих унiй може виявитися значним i привести до повного злиття рiзних держав (Кастилiя й Арагон, Англiя i Шотландiя й iн.). Мiж державами, об'iднаними загальним монархом, неможлива вiйна. Однак у бiльшостi випадкiв якого-небудь iстотного зближення мiж ними не вiдбуваiться. [10;118]

Реальна унiя виникаi в результатi угоди держав, у силу якоi в них з'являiться загальний монарх. Члени реальноi унii незалежнi друг вiд друга, i з'iднання не обмежуi iхнiх суверенiтетiв. Не утвориться нi загальноi територii, нi iдиного пiдданства, нi загальних законiв, нi загальних фiнансiв i т.п. Представляючи власне кажучи мiжнародно-правову угоду, вона маi значення переважно в областi зовнiшнiх зносин, виступаi як вiйськовий союз, як носiй iдиноi зовнiшньоi полiтики i т.п.

Реальнi унii з'являються лише в Новий час, тому що припускають розвитий монархiчний порядок i iднiсть держави, що оформилася. З полiтичноi точки зору вони дуже часто являють собою результат

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права