Правовi вiдносини

Нацiональна академiя внутрiшнiх справ Украiни

РЖнститут заочного та дистанцiйного навчання

КУРСОВА РОБОТА

з теорii держави та права

Тема: „Правовi вiдносини”

Виконав: студент Гордiiв О.П.

група 3 №03-055К

Науковий керiвник: Осауленко О.РЖ.

Киiв тАУ 2004

ЗМРЖСТ

Вступ

Люди в процесi свого життя i дiяльностi вступають один з одним у численнi взаiмини. Такi вiдносини бувають рiзного типу. Зокрема, суспiльнi вiдносини можна роздiлити на матерiальнi й iдеологiчнi. Матерiальнi спрямованi на пiдтримку iснування людини. РЖдеологiчнi тАУ це лише надбудова над першими. Вiдносини мiж людьми, що залежать вiд iхньоi волi i свiдомостi, досить рiзноманiтнi. Це сiмейнi (вiдносини чоловiка i дружини, батькiв i дiтей), трудовi (вiдносини робiтника з адмiнiстрацiiю свого пiдприiмства), майновi (наприклад, вiдносини, що виникають мiж продавцем i покупцем) тощо. Люди вступають у цi вiдносини, як правило, по своiй волi, хоча вона залежить вiд рiзних життiвих обставин, насамперед вiд умов матерiального життя людей, вiд економiчного ладу суспiльства.

Так само, у свою чергу, усi види i форми вiдносин, що виникають i функцiонують у суспiльствi мiж iндивiдуумами i iхнiми об’iднаннями можна роздiлити на суспiльнi або соцiальнi. Вони у свою чергу виникають з безлiчi рiзних вiдносин: економiчних, юридичних, моральних, духовних, культурних i багатьох iнших. Саме людське суспiльство тАУ це сукупнiсть вiдносин, продукт взаiмодiй людей. Юридичнi або правовi вiдносини органiчно зв’язанi з правом.

Право тАУ особливий державний регулятор суспiльних вiдносин. Регулюючи тi або iншi вiдносини, воно тим самим вiддаi iм правову форму, у результатi чого цi вiдносини стають правовими.

У порiвняннi з iншими соцiальними регуляторами право найбiльш ефективний, владно примусовий i разом з тим цивiлiзований регулятор. Будь-якi вiдносини здобувають характер правовiдносин лише в тому випадку, якщо вони виникають на основi i вiдповiдно до норм права, не суперечать волi держави.

Отже, правовiдносини можна в самому загальному змiстi визначити як суспiльнi вiдносини, урегульованi правом. Право не творець, а лише регулятор i стабiлiзатор суспiльних вiдносин. “Право саме по собi нiчого не створюi, а тiльки санкцiонуi суспiльнi вiдносини. .. Законодавство усього лише протоколюi, виражаi економiчнi потреби”. Тим самим спочатку виникають суспiльнi вiдносини, а потiм, як наслiдок, норма права. Але i i такi правовiдносини, що виникають тiльки як правовi й в iншiй якостi iснувати не можуть. Наприклад, конституцiйнi, адмiнiстративнi, процесуальнi, карнi й iншi. Саме подiбнi правовiдносини за формою i змiстом, “у чистому видi”, являють собою дiйсно самостiйний вид i тип суспiльних вiдносин. Лише в цьому змiстi можна сказати, що право створюi, дii суспiльнi вiдносини, породжуючи новi зв’язки.

Роздiл 1. Правовi вiдносини.

1.1. Поняття, види та змiст правовiдносин

Правовiдносини тАУ наслiдок дii права як соцiального i державного iнституту. Правовiдносини тАУ це суспiльнi вiдносини, урегульоване нормами права, учасники якого мають вiдповiднi суб’iктивнi права i юридичнi обов’язки.

У додержавному родовому суспiльствi правовiдносин не було, тому що там не було права. Це означаi, що правовiдносини не мислимi поза правом або без права. РД лише вiдносини, що об’iктивно вимагають або не вимагають потребуючого правового опосередкування. Якщо норма права тАУ статистичний стан правового врегулювання, то правовiдносини тАУ динамiчний. Категорiя “правовiдносини” i однiiю з центральних у загальнiй теорii права i дозволяi усвiдомити, яким образом право впливаi на поводження людей.

Пiд виникненням правовiдносин розумiють умови, що породжують правовi вiдносини.

Видiляються два види передумов виникнення правовiдносин:

- Матерiальнi (загальнi)

- Юридичнi (спецiальнi)

До матерiального вiдносяться життiвi iнтереси i потреби людей, пiд впливом яких вони вступають у вiдповiднi правовiдносини. У широкому розумiннi пiд матерiальними передумовами вважаiться система соцiально-економiчних, культурних i iнших обставин, що обумовлюють об’iктивну необхiднiсть правового регулювання тих або iнших суспiльних вiдносин. До матерiальних передумов можна вiднести також наявнiсть об’iкта правовiдносин (того, iз приводу чого особи вступають у данi юридичнi зв’язки), не менш двох суб’iктiв i вiдповiдне поводження учасникiв правовiдносин. “РЖнтерес тАУ от що скрiплюi членiв цивiльного суспiльства .. Нiхто не може зробити що-небудь, не роблячи цього разом з тим, заради яких-небудь своiх потреб”.

Потреби можуть бути матерiальними, духовними або фiзiологiчними. Прагнення до задоволення названих потреб i викликаi до життя вiдповiднi правовiдносини, у цьому iхня першопричина. У бiльш широкому змiстi пiд матерiальними передумовами розумiiться сукупнiсть економiчних, соцiальних, культурних i iнших факторiв, що обслуговують об’iктивну необхiднiсть правового регулювання тих або iнших суспiльних вiдносин.

Однак одних загальних передумов не досить, щоб у конкретних випадках практично виникли i дiяли реальнi правовi вiдносини, для цього потрiбнi ще формально-юридичнi.

До юридичних передумов вiдносяться:

- норма права;

- правосуб’iктнiсть;

- юридичний факт (як реальна життiва обставина).

Без названих передумов правовiдносини неможливi.

Правовiдносини тАУ це суспiльнi вiдносини, що представляють собою двостороннiй конкретний зв’язок мiж соцiальними суб’iктами, що виникаi на основi норм права. У правовiдносинах виникаi зв’язок мiж особами за допомогою суб’iктивних прав i юридичних обов’язкiв, причому цей зв’язок носить вольовий характер.

РЖнакше кажучи, правовiдносини, перш нiж скластися, проходять через свiдомiсть i волю людей. Лише в окремих випадках суб’iкт може не знати, що став учасником правового вiдношення, наприклад, виявившись спадкоiмцем за законом пiсля смертi родича, що проживаi в iншому мiстi.

Правовiдносини, як i право, на базi якого вони виникають, охороняються державою. РЖншi вiдносини такого захисту не мають. Охорона законностi i правопорядку означаi й охорону правовiдносин, тому що останнi у своiй сукупностi й утворять правовий порядок як результат законностi. Також правовi вiдносини вiдрiзняються индивiдуалiзованiстю суб’iктiв, строгою визначенiстю i взаiмнiстю, персонiфiкацiiю прав i обов’язкiв. Це завжди конкретне вiдношення “когось” з “кимсь”. Сторони (фiзичнi i юридичнi особи), як правило, вiдомi i можуть бути названi по саме, iхнi дii скоординованi. Це не спостерiгаiться в iнших суспiльних вiдносинах, наприклад, моральних, полiтичних, естетичних, що не настiльки формалiзованi i керованi.

Найбiльший внесок у розвитку в правовiдносинах внесла цивiлiстична наука. На ii висновках i положеннях значною мiрою ТСрунтуiться i загальна теорiя держави i права. Однак, вторгати з цими готовими мiрками в iншi соцiальнi сфери й аналiзуючи механiзм правового опосередкування суспiльних вiдносин бiльш загального i бiльш високого рiвня, у неi виникають утруднення.

Юридичний iнструментарiй, вiдпрацьований за тисячорiччя, успiшно застосовуваний у своiй областi, не завжди без усяких застережень може бути використаний в iншiй областi. Звiдси потреба доповнити цей механiзм, зробити бiльш гнучким, унiфiкованим, для того щоб з його допомогою можна було упорядкувати, регулювати й iншi вiдносини.

Вiдносини типу держава тАУ держава, держава тАУ громадянин, федерацiя тАУ суб’iкт федерацii, президент тАУ парламент, депутат тАУ виборець, а також вiдносини i форми взаiмодii рiзних структур, iнститутiв i галузей влади, тощо виступають як правовi, оскiльки регулюються правом. У них своя специфiка i цi правовiдносини можна роздiлити на окремi види по рiзних пiдставах:

• у залежностi вiд предмета правового регулювання правовiдносини подiляються на конституцiйнi, адмiнiстративнi, карнi, цивiльнi i т.п.

• у залежностi вiд характеру на матерiальнi i процесуальнi

• у залежностi вiд функцiональноi ролi тАУ на регулятивнi й охороннi

• у залежностi вiд природи юридичного обов’язку тАУ на пасивнi, зв’язанi зi здiйсненням заборон i активнi, зв’язанi зi здiйсненням визначених позитивних дiй

• у залежностi вiд складу учасникiв тАУ на простi, виникаючi мiж двома суб’iктами i складнi, виникаючi мiж декiлькома суб’iктами

• у залежностi вiд тривалостi дii тАУ на короткочаснi i довгостроковi

• у залежностi вiд визначеностi сторiн тАУ на вiдноснi, абсолютнi i загальнi.

У вiдносних правовiдносинах конкретно визначенi всi учасники. В абсолютних правовiдносинах вiдомо лише управомочна сторона, а обов’язковi особи тАУ рiзнi суб’iкти, покликанi утримуватися вiд порушень iнтересiв управомочного.

1.2. Ознаки правових вiдносин

Найбiльш характернi ознаки правових вiдносин як особливого виду суспiльних вiдносин мiстяться в наступному:

1. Вони виникають, зникають або змiнюються тiльки на основi правових норм, якi неопосередковано породжують правовi вiдносини i реалiзуються через них. Мiж цими явищами iснуi причинно-наслiдковий зв’язок. Нема норми - нема i правових вiдносин. Вони представляють собою деяку iднiсть, цiлiснiсть. В них ще встановлюються спроби забезпечення i охорони правових вiдносин порушення. Зв’язок правових вiдносин з правовими нормами, якi знаходяться на законодавчих актах держави виражаються в тому, що данi вiдносини в цiлому i iх структура являiться необхiдною частиною в суспiльнiй системi правового регулювання суспiльних вiдносин. Саме в правових вiдносинах викладаiться цiль правових норм.

2. Суб’iкти правових вiдносин взаiмно пов’язанi мiж собою юридичними правами та обов’язками, якi в правовiй науцi прийнято називати суб’iктивними, цей зв’язок i i правовiдносини, в рамках якого права однiii сторони вiдповiдаi обов’язок iншоi, i навпаки. РЗх можна назвати зустрiчними. Учасники правових вiдносин виступають по вiдношенню один до iншого, як управомоченi i правозобов’язанi особи.

3. Правовiдносини - це завжди двостороннiй зв’язок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось управомочуi i когось на щось зобов’язуi. Крiм того, в бiльшостi правових вiдносин кожен з учасникiв одночасно маi право i несе обов’язок.

4. Правовi вiдносини мають вольовий характер. По-перше тому, що через норми права в них вiдображаiться державна воля. По-друге, в силу того, що навiть при наявностi юридичноi норми правовi вiдносини не можуть автоматично з’явитися, а потiм функцiонувати волi його учасникiв, в крайньому випадку, одного з них. Необхiдний вольовий акт, який даi початок явищу.

5. Правовiдносини, як правило, охороняються державою. РЖншi вiдносини такого захисту не мають. Хоча, далеко не у всiх правових вiдносинах держава зацiкавлена i здавалося, не повинна iх захищати, але iнтерес держави стоiть в тому, щоб цi соцiальнi явища правильно рiшалися, виннi несли покарання, тому вона тримаi в полi свого зору, забезпечуючи увагу виникаючих по цьому поводу юридичних форм i процедур, право громадян. Охорона злочинностi i правопорядку визначаi i охорону правових вiдносин i робить правовий порядок як наслiдок законностi.

6. Правовi вiдносини являють особою рiзновиднiстю суспiльних вiдносин. Це означаi, що вони являють собою рiзнобiчнi зв’язки, якi виникають мiж людьми i органiзацiйними формами взаiмодii соцiальних груп, класiв в процесi iх економiчного, соцiального, полiтичного, духовного життя i дiяльностi. РЗх основу складаi закономiрнiсть розвитку суспiльства.

Вл..Правовi вiдносини так само як i форми держави не можуть бути нi з самих себе, нi з так званого суспiльного розвитку людського духу.. навпаки вони кореняться в матерiальних життiвих вiдносинахВ»

В деяких випадах важливе значення маi i примусова сила державного апарату. Правовi вiдносини тримають в собi можливiсть застосування державного примусу в цiлях реального забезпечення суб’iктивних прав i виконуi юридичнi обов’язки.

Крiм того держава може перешкоджати виникненню рiзних негативних з точки зору приписiв соцiального розвитку життiвих зв’язкiв або вiдносин. Воно формулюi вiдповiднi правовi заперечення, намагаючись з iх допомогою зруйнувати подiбнi вiдносини, встановити конкретну мiру вiдповiдальностi особi за участь в цих вiдносинах.

Правовi вiдносини як форма iснування права займаi важливе мiсце в правовому регулюваннi суспiльних вiдносин. Подiбно тому, як не можливо в практичнiй дiяльностi вважати думку об’iктiв самим об’iктом, неможливо i юридичнi формули поведiнки суб’iктiв права, вирощених на мовi законодавчих актiв, вважати дiйсним правом.

Цiннiсть i значення правових вiдносин, як форми права заключаiться в iх реальностi. Саме з правовими вiдносинами пов’язана дiйснiсть права. Вiдповiдноi реальноi поведiнки людей-суб’iктiв права - в процесi реалiзацii ними своiх юридичних прав i обов’язкiв юридичному змiсту законiв являiться окремим завданням правового врегулювання. Тiльки реальнi правовi вiдносини можуть розглядатися в якостi критерiя iстини при оцiнцi вiдповiдальностi юридичних законiв об’iктивним закономiрностям життя суспiльства i вiдповiдальностi сформульованих законодавцем правових норм i втiлених в дiйснiсть. Правовi вiдносини являються правовою дiяльнiстю практики, практичноi дiяльностi надiлених розумом i волею людей, соцiальних груп, класiв i т.п. По реалiзацii ними своiх iндивiдуальних i суспiльних цiлей i задач. Таким чином ефективнiсть права може бути вимiряне тiльки на основi вiдношення змiсту юридичних актiв з iх реальним втiленням в дiйснiсть i в кiнцевому рахунку з тими реальними успiхами суспiльного розвитку, якi закладенi законодавцем.

Отже правовi вiдносини можна визначити як врегульованi правом i якi знаходяться пiд захистом держави суспiльнi вiдносини, учасники яких виступають в якостi носiiв взаiмодоповнюючих один одного юридичних прав i обов’язкiв.

Роздiл 2. Складовi елементи правових вiдносин.

2.1. Суб’iкти правових вiдносин,

юридичнi властивостi суб’iктiв, види суб’iктiв;

Елементи правових вiдносин складають визначенi зв’язки, сукупнiсть права i обов’язкову суб’iктiв. Вона рiзнобiчна i визначена, як характером так i цiллю задля якоi держава приймаi це врегулювання, якщо в суспiльних вiдносинах дii особи взаiмно пов’язанi i держава намагаiться цi вiдносини закрiпити, то вона надiляi сторони взаiмними правами обов’язками. Якщо не вiдносини такого роду, то держава намагаiться зруйнувати негативний зв’язок, припинити данi вiдносини. в цьому разi держава встановлюi заборону на таку дiяльнiсть, притягуючи до такоi вiдповiдальностi або обидвi сторони даних вiдносин.

Пiд елементами правових вiдносин розумiють сукупнiсть складникiв - його елементiв i способiв iх взаiмодii. До елементiв правових вiдносин вiдносять:

• суб’iктiв правових вiдносин;

• об’iктiв правових вiдносин;

• змiстовнi правовi вiдносини.

Суб’iкти правових вiдносин - це учасники правових вiдносин, що мають суб’iктивнi права i юридичнi обов’язки.

Суб’iкти правових вiдносин - це правоздатнi суб’iкти суспiльного життя, якi i носiями юридичних прав i обов’язкiв.

Для того, щоб бути суб’iктом права, органiзацiя або iндивiди повиннi володiти правосуб’iктивнiстю. У державних i громадських органiзацiях правосуб’iктивнiсть знаходить свiй вираз у компетенцii ii органiв, тобто в сукупностi права i обов’язкiв, що надаються iм для виконання вiдповiдних функцiй. Що ж до право-суб’iктивностi iндивiдiв, то юридичною передумовою набуття статусу суб’iкта правовiдносин i наявнiсть у нього правосуб’iктивностi, дiiздатнiсть.

Пiд праводiiздатнiстю розумiють обумовлену нормами права здатнiсть суб’iкта мати суб’iктивнi права та юридичнi обов’язки. У людини правоздатнiсть виникаi з моменту ii народження i припиняiться зi смертю.

В сучасному цивiлiзацiйному суспiльствi немаi i не може бути людей не надiлених спiльною правоздатнiстю. Вона витiкаi з мiжнародних пактiв про права людини, принципiв гуманiзму, свободи, справедливостi. Обов’язком кожноi держави - належним чином гарантувати i захищати цю якiсть.

Головне в дiiздатностi - не право, а принципiальна можливiсть або здатнiсть iх мати.

Вперше поняття правоздатностi було оформлено i введено в практику буржуазними кодексами ХРЖХ ст. (французький громадянський кодекс 1804р.; германський громадянський пакт, 1894р.). Вiдмiннiсть правоздатностi вiд суб’iктивного права в тому, що вона:

• невiд’iмна вiд особи - не можна людину лишити правоздатностi;

• не залежить вiд кола, вiку, професii, нацiональностi, майнового стану або iнших життiвих обставин;

• невiд’iмна - ii не можливо вiддати iншим;

• по вiдношенню до суб’iктивного права, вона первинна;

• суб’iктивне право - конкретне, а правоздатнiсть - абстрактна.

Всезагальнiсть правоздатностi зводиться до того, що державна влада з самого початку надiляi всiх своiх громадян спiльними особливостями - юридичною можливiстю бути носiiм вiдповiдних прав i обов’язкiв.

Правоздатнiсть органiзацiй, юридичних осiб виникаi в час створення i реiстрацii тiii чи iншоi органiзацii i припиняiться в час ii лiквiдацii.

Дiiздатнiсть - це закрiплення в законодавствi i забезпечити державну можливiсть суб’iктам здiйснити своi права i обов’язки особистими дiями.

Дiiздатнiсть залежить вiд вiку i психiчного стану особи. Дiiздатнiсть настаi в повному обсязi з настанням повнолiття по досягненню 18 рiчного вiку.

Дiiздатнiстю не володiють малолiтнi дiти до 14 рокiв i душевнохворi особи, якi можуть мати право. По можливостi iх реалiзувати. За них виступають iх законнi представники - батьки, опiкуни i т.п.

Дiiздатнiсть буваi: повна, часткова i обмежена. Повна з 14рiчного вiку, а обмежена, коли особа обмежена в дiiздатностi за рiшенням суду. У деяких випадках до складу правосуб’iтивностi разом з праводiiздатнiстю включаiться ще делiктоздатнiсть, тобто здатнiсть особи нести юридичну вiдповiдальнiсть за скоiнi правопорушення. Нiхто не може бути обмеженим у правовiй дiiздатностi, iнакше як у випадку передбаченому законом.

Суб’iктами права можуть бути:

1. Фiзичнi особи:

а) громадяни даноi держави;

б) iноземнi громадяни;

в) бiпатриди;

г) апатриди.

2. Органiзацii та об’iднання:

а) громадськi органiзацii;

б) пiдприiмства;

в) державнi установи;

г) установи та iх посадовi особи.

3. Соцiальнi спiлки:

а) держава в цiлому;

б) народна нацiя;

в) адмiнiстративно-територiальнi одиницi;

г) трудовi колективи.

В своiх взаiмовiдносинах i вiдносинах з громадянами юридичнi особи дiють, як iдиний суб’iкт, внутрiшня структура якого не маi значення для виступаючим з ним в правовiдносини.

Юридичнi особи i громадяни беруть участь у вiдносинах, якi регулюються рiзними галузями права. Однак умови при яких органiзацii можуть бути визнанi юридичними особами, порядок iх виникнення, зупинка i суспiльнi принципи вступу у майновi вiдносини визнаi громадянським законодавством.

Юридичними особами визнаються органiзацii, якi мають вiдокремити майно, можуть вiд свого iменi набувати майновi i особистi немайновi права i обов’язки, бути позивачем i вiдповiдачем в судi.

Рiзнi суб’iкти вступають у правовi вiдносин и насамперед з метою задоволення певних своiх iнтересiв i потреб. Для досягнення поставлених цiлей суб’iкти в рамках правових вiдносин шляхом реалiзацii своiх прав i обов’язкiв здiйснюi певнi дii, чим досягаiться результат - об’iкти правових вiдносин, за ради якого вiдбулися правовi вiдносини.

2.2. Об’iкти правових вiдносин, види об’iктiв

Об’iкти правових вiдносин дуже рiзноманiтнi, ними можуть бути:

• матерiальнi, духовнi та iншi блага, за винятком предметiв вилучених з цивiльного обiгу;

• також особа може вступати в правовi вiдносини в iнтересах здiйснення визначених дiй. Отже об’iктом правових вiдносин можуть виступати як самi цi дii, та i iх наслiдки;

• поведiнка учасникiв правових вiдносин може бути направлена на саме суб’iктивне право. Це маi мiсто в тих випадках, коли фiзична особа, юридична особа домагаiться визнання за ними факту належностi в них того або iншого юридичного права.

Деякi автори згiднi з тим, що об’iктом правових вiдносин i те, що воно направлене або на що дii, рiзнi матерiальнi i вольовi об’iкти. Пiд матерiальними об’iктами розумiють в цiлому матерiальнi та духовнi блага, пiд юридичним - поведiнка зобов’язаноi особи. З цими двома видами об’iктiв можна погодитись, що ж до вольового об’iкта правових вiдносин, то воно визначене спiрне.

Питання про об’iкт право розглядаi громадянське право. Правова наука використовуi термiн ВлОб’iктВ» ще в одному значеннi. В цьому разi мова iде про об’iкт, на який право може дiяти. Право неопосередковане дii на вольову поведiнку суб’iктiв. Отже дiяльнiсть суб’iктiв служить об’iктом правовоi дii. Оскiльки суспiльнi вiдносини являються наслiдком такоi дiяльностi, то в кiнцевому рахунку об’iктом правовоi дii виступають самi суспiльнi вiдносини.

Коло можливих правових вiдносин визначаiться законом. Об’iктами правових вiдносин можуть бути:

1.Матерiальнi блага:

а) засоби виробництва.

2. Немайновi особистi блага:

а) життя;

б) свобода.

Характернi для кримiнально-процесуальних правових вiдносин

3.Продукти харчовоi творчостi:

а) твори лiтератури;

б) науковi твори.

Все, що являiться наслiдком iнтелектуальноi працi.

4. Грошi та цiннi папери:

а) облiгацii;

б) грошi.

5. Наслiдок поведiнки суб’iктiв:

а) ремонт побутовоi технiки;

б) будiвництво будинку.

Роздiл 3. Юридичнi факти

3.1. Поняття юридичних фактiв

У словнику пiд фактом взагалi розумiiться дiйсна, цiлком реальна подiя, явище, те, що дiйсно вiдбулося.

У реальному життi, що оточуi людину, iснуi цiла безлiч фактiв. Однi факти стають людинi вiдомими в процесi пiзнання, iншi вiдомi людинi вже давно.

У процесi пiзнання можливi випадки, коли нашi вiдчуття, представлення, сприйняття не можуть дати повну характеристику визначеному фактовi, або вiн може бути сприйнятий перекручено. З цього випливаi необхiднiсть критичного пiдходу до знову установлюваних фактiв.

Вивчаючи суспiльнi вiдносини i явища, особливу увагу варто звертати на неприпустимiсть пiзнання окремих фактiв, а не iхньоi системи, сукупностi. РЖ перебування змiсту факту в суспiльних вiдносинах значно складнiше, нiж iнтерпретацiя фактiв i явищ у природi. В.РЖ. Ленiн пiдкреслюi: ВлВ областi явищ суспiльних немаi прийому бiльш розповсюдженого i бiльш неспроможного, як вихоплювання окремих фактiв, гра в прикладиВ».

Юридичнi факти оточують нас у повсякденному життi (народження дитини, закiнчення iнституту, вступ у шлюб i т.д.). Але i деякi явища природи також можуть виступати як юридичнi факти.

Поняття ВлфактВ» широко застосовуiться в науцi. Мiж науковим i юридичним фактом немаi повноi аналогii, але iхня подiбнiсть у тiм, що науковий факт i посередньою ланкою мiж науковою теорiiю й об'iктивним свiтом, а юридичний факт тАУ посередньою ланкою мiж правом i суспiльними вiдносинами.

Звернемося тепер безпосередньо до поняття юридичного факту.

Юридичнi факти тАУ це конкретнi життiвi обставини, з якими норма права пов’язуi виникнення визначених юридичних наслiдкiв. Передумовами правовiдносин i юридичнi факти, iхня модель фiксуiться в гiпотезi юридичних норм.

Юридичнi факти рiзноманiтнi, тому з метою виявлення iхнiх особливостей i бiльш глибокого пiзнання вони досить докладно квалiфiкуються по рiзних пiдставах.

По вольовiй ознацi юридичнi факти подiляються на подii i дii.

Подii тАУ це такi обставини, що об’iктивно не залежать вiд волi i свiдомостi людей. Наприклад, стихiйнi лиха, самi по собi цi явища не чого юридичного в собi не несуть i автоматично нiяких зобов’язань не породжують, але служать приводами, причинами для виникнення правовiдносин.

Дii тАУ це такi факти, що залежать вiд волi людей. Дii пiдроздiляються на правомiрнi i неправомiрнi.

По характеру наступаючих наслiдкiв розрiзняють факти:

а) правостворюючi;

б) правозмiнюючi;

в) правоприпиняючi.

До правомiрних дiй, що викликають вiдповiднi правовiдносини, вiдносяться численнi акти тАУ документи рiзних державних органiв i посадових осiб.

Нерiдко для виникнення передбачених правовою нормою юридичних наслiдкiв необхiдний не один юридичний факт, а iхня сукупнiсть, що називають юридичним складом або складнi, комплекснi факти.

За допомогою юридичного факту здiйснюiться зв'язок реального поводження i правовоi норми. Саме з його починаiться життя правовоi норми перевiряiться ii реальнiсть, дiйснiсть, перевiряiться ефективнiсть правовоi норми. Юридичний факт тАУ це в переважнiй бiльшостi випадкiв поводження, що з волi особи, або мимо його волi, проводить у дiю механiзм правового регулювання. РЖ надалi поводження особи спiввiдноситися з тiiю моделлю поводження, що встановлена нормою права, визначаiться iхня вiдповiднiсть або наявнiсть вiдхилень.

Безперечно, на вiдповiднiсть моделi i реального поводження робить свiй вплив безлiч факторiв. Наприклад, на мотиви поводження впливають створення особою прав i обов'язкiв, можливостей i боргу i т.п.

Значення юридичного факту також у тiм, що вiн i пiдставою Влприв’язкиВ» загальноi абстрактноi норми до конкретного випадку. Подiя або дiя тодi, коли норма визначаi цi обставини, при настаннi яких суспiльнi вiдносини здобувають форму правовiдносин.

Юридичний факт i обов’язковою умовою виникнення, розвитку i припинення правовiдносин.

Чисельно юридичний факт упорядковуi соцiальнi зв’язки, вiн визначаi юридичну чиннiсть прав i обов'язкiв, а також наслiдок iхнього дотримання, використання. Усе це обумовлюi велике значення даноi правовоi категорii.

3.2. Проблема класифiкацii юридичних фактiв

у сучаснiй теорii права

У теорii права з питань правовiдносин однiiю з найактуальнiших проблем i класифiкацiя юридичних фактiв, що провадиться за рiзними ознаками. Класичною i iх класифiкацiя залежно вiд джерела виникнення - такими i воля людини або ii вiдсутнiсть на дii та подii.

Юридичнi факти - це не будь-якi дii, а тi, що мають суспiльне значимий характер. Тобто, лише тi дii, що зачiпають iнтереси людей, включаються у правове регулювання. До дiй не вiдносяться почуття людини та ii думки.

Держава заiнтересована лише в корисних для суспiльства дiях, тому основна увага придiляiться нею правомiрнiй поведiнцi громадян та органiзацiй. Зокрема, дii, шкiдливi для суспiльства, забороняються законом, що свiдчить про особливу увагу держави до цiii сфери правовiдносин. Вольовi акти регулюються правом, а це означаi, що серед юридичних фактiв вони складають бiльшiсть. Юридичнi норми закрiплюють за громадянами i органiзацiями можливiсть вступати в рiзнi правовiдносини. В гiпотезах правових норм вказуються умови, за яких суб'iкти права вступають або мають вступати в правовiдносини. Зокрема, iз нормативно-правових актiв й витiкають конкретнi суб'iктивнi юридичнi права i обов'язки, якi i передумовою виникнення правовiдносин у рiзних юридичних фактiв[8].

Юридичнi факти - це такi фактичнi життiвi обставини, з якими право пов'язуi виникнення, змiну чи припинення правовiдносин. В юридичнiй науцi й на практицi пiд юридичними фактами розумiють конкретнi соцiальнi обставини (подii, дii), що викликають згiдно з нормами права настання вiдповiдних правових наслiдкiв - виникнення, змiни чи припинення правовiдносин (як правило, вони закрiпленi в гiпотезах правових норм). На мою думку, поняття юридичного факту поiднуi два суперечливих, але нерозривно пов'язаних моменти: це явище дiйсностi - подiя або дiя (матерiальний момент), що породжуi в силу вказiвки норм права вiдповiднi правовi наслiдки (юридичний момент). Зазначене дозволяi окреслити основнi ознаки цього поняття. Юридичнi факти - це конкретнi, iндивiдуальнi обставини, якi являють собою життiвi явища, що iснують у певному просторi та часi. Якщо йдеться про факти-дii, то конкретнiсть дiй означаi, що вони виробленi певними суб'iктами i несуть конкретний соцiальний i правовий змiст. Конкретнiсть юридичних фактiв-подiй вiддзеркалюiться у тому, що вони вiдбуваються у певнiй визначенiй мiсцевостi, в певний визначений вiдрiзок часу. Отже, юридичнi факти - це такi обставини, що несуть в собi iнформацiю про стан суспiльних вiдносин, котрi входять у предмет правового регулювання, а також ними виступають лише такi обставини, що прямо чи опосередковано зачiпають права й iнтереси суспiльства, держави, соцiальних колективiв, особистостi. Беззмiстовнi з соцiальноi точки зору подii i дii не можуть мати i юридичного значення. Юридичними фактами не можуть бути абстрактнi поняття, думки, подii внутрiшнього духовного життя людини та iншi явища. Разом з тим законодавство може враховувати суб'iктивну сторону вчинкiв (провину, мотив, iнтерес, мету) як елементи складного юридичного факту[9].

Неможливо що-небудь сказати про юридичнi факти, якщо уявляти iх як iдине цiле. Наукова класифiкацiя юридичних фактiв являi собою тонкий iнструмент вивчення предмета, його сутi, властивих йому закономiрностей.

На мою думку, класифiкацiю юридичних фактiв можна подiлити на три взаiмозалежних принципи.

За першим принципом - ВлвольовийВ» критерiй, за яким всi юридичнi факти подiляються на подii i дii. Дii - вчинки людини, акти державних органiв тощо. Подii - явища природи, виникнення i розвиток яких не залежить вiд волi та свiдомостi людини.

За другим принципом дii подiляються на правомiрнi та неправомiрнi. Першi вiдповiдають iмперативам юридичних норм, у них виражена правомiрна (з погляду чинного законодавства) поведiнка. Неправомiрнi - суперечать правовим розпорядженням, завдають шкоду iнтересам особи, суспiльства i держави. Значення цього розподiлу полягаi в тому, що воно охоплюi двi певною мiрою протилежнi сфери правовоi дiйсностi. З одного боку - договори, дii, адмiнiстративнi акти, пов'язанi з ВлнормальнимиВ» правовими вiдносинами, з iншого боку - проступки, злочини, що викликають виникнення охоронних правовiдносин. При скептичному ставленнi до юридичних класифiкацiй не можна не бачити тут досягнення юридичноi думки, що абстрагуючись, охопила iдиною класифiкацiiю юридичнi факти.

Вiдповiдно до третього принципу правомiрнi дii подiляються на юридичнi вчинки i юридичнi акти. Вчинки викликають правовi наслiдки незалежно вiд того, усвiдомлював чи не усвiдомлював суб'iкт iхнi правове значення, бажав чи не бажав iх настання. Значна частина правомiрних вчинкiв породжуiться матерiально-предметною дiяльнiстю людей (виробництвом i споживанням матерiальних благ, створенням творiв лiтератури i мистецтва, вiдкриттiв i винаходiв тощо). Юридичнi акти - дii, прямо спрямованi на досягнення правового результату. Проводячи юридичнi акти, громадяни, державнi органи й iншi суб'iкти цiлеспрямовано створюють, змiнюють, припиняють правовiдносини для себе або для iнших суб'iктiв.

В свою чергу, дii пiдроздiляються на однобiчнi i багатобiчнi, позитивнi i негативнi, а правопорушення - на навмиснi, необережнi i випадковi. У числi дiй особливо видiляють - юридичнi факти-стани, результативнi дii; юридичнi факти-подii, якi розмежовуються на абсолютнi i вiдноснi, тощо.

Класифiкацiя юридичних фактiв - необхiдний засiб вивчення правовiдносин, особливостей правового регулювання. У цiй якостi вона широко використовуiться в науцi, на практицi, у юридичнiй освiтi. На мою думку, наукова i практична цiннiсть класифiкацii юридичних фактiв розкрита ще не повнiстю, ii подальший розвиток може виявитися корисним для вирiшення рiзноманiтних завдань правознавства, у тому числi для соцiологiчних дослiджень у юридичнiй науцi.

Отже, юридичнi факти-дii - основний, визначальний рiзновид юридичних фактiв. У правовому регулюваннi дii виступають у рiзних якостях. З одного боку, вони слугують пiдставами виникнення, змiни, припинення правовiдносин, настання iнших правових наслiдкiв. З iншого - виступають у ролi того матерiального об'iкта, на який впливають правовi вiдносини i заради яких власне i здiйснюiться правове регулювання. Розгляд дiй як юридичних фактiв, таким чином, лише один з аспектiв вивчення iхньоi ролi в правовому регулюваннi.

На мiй погляд, юридичнi дii - складний i багатоплановий об'iкт класифiкацii. Укласти в iдину класифiкацiйну схему рiзноманiтнi прояви дiяльностi суб'iктiв права дуже важко. У науковiй i навчальнiй лiтературi використовуiться ряд розподiлiв правомiрних юридичних фактiв-дiй: за суб'iктами (дii громадян, органiзацiй, держави); за юридичною спрямованiстю (юридичнi акти, юридичнi вчинки, результативнi дii); за галузевою приналежнiстю (матерiально-правовi, процесуальнi); за способом здiйснення (особисто, через представника); за способом вираження i закрiплення (мовчанням, жестом, документом) та iншi.

Проте безумовним i те, що видiлення результативних дiй в окремий рiзновид юридичних фактiв - приклад подальшого поглиблення iх традицiйноi класифiкацii. Виготовлення речi, створення твору лiтератури, мистецтва, науки i технiки - дii, прямо не спрямованi на юридичний результат, тобто вiдповiдно до прийнятоi класифiкацii це - юридичнi вчинки.

Суттiву теоретичну i практичну роль вiдiграi систематизацiя неправомiрних дiй. До числа найважливiших класифiкацiй тут можна вiднести пiдроздiли неправомiрних дiй: за ступенем суспiльноi небезпеки (проступки, злочини); за суб'iктами (дii iндивiдiв, органiзацiй); за об'iктами (злочини проти особистостi, злочини в сферi економiки, злочини проти суспiльноi безпеки i суспiльного порядку тощо); за галузями права (карнi, адмiнiстративнi, цивiльнi, трудовi й iн.); за формою провини (навмиснi, необережнi); за мотивами (хулiганськi, корисливi й iн.). З подальшим поглибленням цiii класифiкацii виникають i новi пiдвиди неправомiрних дiй, наприклад з розвитком публiчного мiжнародного права виникли неправомiрнi дii держав, iх союзiв та мiжнародних i мiждержавних органiзацiй.

Як i розподiл правомiрних дiй, класифiкацiю правопорушень навряд чи можна вважати завершеною. У галузi кримiнального права зроблено чимало у вивченнi й класифiкацii злочинiв. К

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права