Система права i законодавства

Система права i законодавства

1. Поняття системи права i законодавства.

2. Поняття реалiзацii норм права /застосування, тлумачення, прогалини/.

3. Поняття i види правових вiдносин.

4. Правова поведiнка. Правопорушення та юридична вiдповiдальнiсть.

Система як фiлософське поняття - це певне цiлiсне явище, що складаiться з частин, взаiмоповтАЩязаних та взаiмодiючих мiж собою. Як цiле неможливе без його складникiв, так i окремi складники не можуть виконувати самостiйнi функцii поза системою.

Cистема права формуiться та функцiонуi на пiдставi загальних обтАЩiктивних закономiрностей. Це складне соцiальне явище, яке вiдображаi та закрiплюi у нормативнiй формi закономiрностi суспiльного життя.

Право як система характеризуiться наступними ознаками:

1) Право - це органiчно цiле правове явище, а не випадковий набiр правових норм. Система права характеризуiться обтАЩiктивнiстю. Вона не може створюватися за субтАЩiктивним розсудом людей, оскiльки обумовлена реально iснуючою системою суспiльних вiдносин. Право, з одного боку, вiдображаi у специфiчнiй формi цю систему вiдносин, а з iншого боку, вчиняi на неi регулюючий вплив. Якщо право у своiх нормах не адекватно вiдображаi потреби суспiльного життя - воно стаi гальмом суспiльного прогресу. Для системи права характернi iднiсть та взаiмозвтАЩязок норм, що складають ii. Вони не можуть функцiонувати iзольовано. РЗх регулююча сила полягаi у взаiмоузгодженостi та спiльнiй цiлеспрямованостi. Будь-який структурний елемент, вiдокремлений вiд системи права позбавляiться системних функцiй, а отже, i соцiального значення.

2) Система права - це багатоманiтне правове явище, до якого входять неоднаковi за своiм складом та обсягом структурнi елементи. Будучи цiльним утворенням, система права у той же час подiляiться на норми права, iнститути права, пiдгалузi та галузi права. Такий подiл пояснюiться великою рiзноманiтнiстю суспiльних вiдносин, якi вiдображаi та регулюi система права.

Норма права регулюi типове суспiльне вiдношення, утворюючи первинний елемент системи права, а з рiзних сполучень правових норм складаються iншi ii елементи: iнститути права, пiдгалузi та галузi права, - якi регулюють бiльш складнi за структурою групи суспiльних вiдношень.

Таким чином, система права - це внутрiшня будова права, яка виражаiться у iдностi та узгодженостi правових норм i разом з тим у подiлi права на вiдносно самостiйнi частини.

Iсторично усi системи права умовно включають у себе право приватне i публiчне. Такий подiл можливий тiльки у сферi реалiзацii права, тобто у сферi правовiдносин. Як система норм, що походять iз специфiчноi органiзацii суспiльства, право покликане охороняти iнтереси усього суспiльства, всiляко враховуючи iнтереси iндивiдiв, якi складають його. Охороняючи власнi iнтереси, держава за допомогою правових установлень охороняi в першу чергу iнтереси своiх громадян. У iдеальному випадку приватнi та публiчнi iнтереси, вiдображенi у правi, повиннi збiгатися.

Свiтова юридична наука вважаi подiл права на приватне та публiчне досить умовним, але необхiдним. Iстотною пiдставою для подiлу права на приватне i публiчне i характер правових взаiмовiдносин мiж iндивiдуумом та державно-органiзованими структурами суспiльства. Будь-яке право, приватне воно чи публiчне, мiстить у собi вiдносини конкретноi особи не тiльки до iнших осiб, але й до держави i суспiльства в цiлому. В залежностi вiд того, яким i вiдношення субтАЩiкта права до спiльних державних iнтересiв, право буде приватним чи публiчним. Тi права, де iндивiдуальна особа i незалежною, - це права приватнi. Якщо ж субтАЩiкт виступаi як частина соцiального цiлого, пiдлегла йому - це права публiчнi. У правовiй державi права приватнi та публiчнi гармонiйно поiднуються.

Традицiйно до приватного права вiдносять тi галузi, якi покликанi забезпечувати iнтереси приватних осiб (цивiльне, банкiвське, сiмейне, патентне та iншi). До публiчного права вiдносяться галузi державного, адмiнiстративного та кримiнального права.

Головним елементом системи права i галузь права. Це найбiльш широке обтАЩiднання правових норм, що регулюють усю рiзноманiтнiсть певного виду суспiльних вiдносин. На вiдмiну вiд iнших структурних елементiв системи права галузь, не пориваючи системного звтАЩязку, i вiдносно автономною: вона здатна самостiйно функцiонувати в загальнiй системi права.

Приоритетне становище галузi права у системi права визначаiться тим, що вона вiдображаi та регулюi найбiльш важливi, вiдносно вiдокремленi групи суспiльних вiдносин, якi вiдiграють суттiву роль в органiзацii суспiльного життя.

Галузь права - це вiдносно самостiйний пiдроздiл системи права, який складаiться iз правових норм, що регулюють якiсно специфiчний вид суспiльних вiдносин. Так, норми права, що регулюють земельнi вiдносини, утворюють галузь земельного права; сукупнiсть норм права, що визначають характер фiнансових вiдношень у державi, складають галузь фiнансового права. У свою чергу галузь права пiдроздiляiться на окремi взаiмоповтАЩязанi елементи, якi називаються iнститутами права. Таке внутрiшньогалузеве групування правових норм зумовлене характерними особливостями рiзних вiдносин певного виду.

Правовий iнститут - це вiдокремлений комплекс правових норм, якi i специфiчною частиною галузi права та регулюють рiзновид певного виду суспiльних вiдносин. На вiдмiну вiд галузей права правовий iнститут обтАЩiднуi норми, якi регулюють лише частину вiдносин певного виду. Цi норми дiють у складi галузi права, хоча й вiдрiзняються вiд iнших галузевих норм деякою своiрiднiстю.

Правовий iнститут - первинний самостiйний структурний пiдроздiл галузi. Правовi норми утворюють галузь не безпосередньо, а через iнститути. Якщо система права складаiться з галузей, то самi галузi складаються iз правових iнститутiв. Так, галузь сiмейного права включаi тАЬiнститут усиновлення (удочерiння)тАЭ, тАЬiнститут опiкитАЭ та iншi. У складi галузi цивiльного права знаходяться правовi iнститути тАЬкупiвлi-продажутАЭ, тАЬдорученнятАЭ, тАЬкомiсiiтАЭ, тАЬдаруваннятАЭ.

Однорiднi iнститути однiii й тiii ж галузi права у своiй сукупностi утворюють пiдгалузь права. Норми пiдгалузi права регулюють групи близьких вiдносин певного виду. Наприклад, тАЬзобовтАЩязальне правотАЭ у складi галузi цивiльного права обтАЩiднуi цiлий ряд правових iнститутiв (поставки, мiни, пiдряду та iншi).

Таким чином, система права складаiться з галузей, що мiстять пiдгалузi права та правовi iнститути.

Система права сучасного суспiльства обтАЩiднуi наступнi основнi галузi:

1. Державне (конституцiйне) право - це галузь права, яка закрiплюi основи суспiльного та державного устрою краiни, основи правового становища громадян, систему органiв держави та iх основнi повноваження.

2. Адмiнiстративне право регулюi суспiльнi вiдносини, що складаються у процесi здiйснення виконавчо-розпорядчоi дiяльностi органiв держави.

3. Фiнансове право уявляi собою сукупнiсть норм, що регулюють суспiльнi вiдносини у сферi фiнансовоi дiяльностi.

4. Земельне право регулюi суспiльнi вiдносини в областi використання та охорони землi, ii надр, вод, лiсiв, якi i матерiальною основою життiзабезпечення людського суспiльства.

5. Цивiльне право - найбiльш обтАЩiмна галузь системи права, яка регулюi рiзноманiтнi майновi та повтАЩязанi з ними особистi немайновi вiдносини. Норми цивiльного права закрiплюють та охороняють рiзнi форми власностi, визначають права та обовтАЩязки сторiн у майнових вiдносинах, регламентують вiдносини, повтАЩязанi з створенням та використанням творiв науки, мистецтва, лiтератури i т.i. Цивiльним правом охороняються i такi особистi немайновi права, як честь та гiднiсть громадянина чи органiзацiй.

6. Трудове право - це галузь права, яка регулюi суспiльнi вiдносини у процесi трудовоi дiяльностi людини. Норми трудового права визначають, наприклад, умови прийому на роботу, встановлюють робочий час та час вiдпочинку, правила безпеки умов працi.

7. Сiмейне право - галузь права, яка регулюi шлюбно-сiмейнi вiдносини. РЗРЗ норми встановлюють умови та порядок вступу у шлюб, визначають права та обовтАЩязки подружжя, батькiв, та дiтей по вiдношенню одне до одного.

8. Цивiльне процесуальне право регулюi вiдносини, що виникають у процесi розгляду судами цивiльних, трудових та сiмейних спорiв. Норми цивiльного процесуального права визначають мету, завдання та обовтАЩязки суду при здiйсненнi правосуддя; закрiплюють правовий стан учасникiв цивiльного процесу; регламентують хiд судового розгляду; порядок винесення та оскарження судового рiшення.

9. Кримiнальне право становить собою комплекс норм, що встановлюють, яка суспiльно небезпечна поведiнка i злочинною i яке покарання за ii вчинення застосовуiться. Норми кримiнального права визначають поняття злочину; встановлюють коло злочинiв, види та розмiри покарання за злочинну поведiнку та iнше.

10. Кримiнально-прцесуальне право обтАЩiднуi норми, що визначають порядок провадження по кримiнальних справах. Норми цiii галузi права регулюють дiяльнiсть органiв дiзнання попереднього слiдства, прокуратури, суду та iх взаiмовiдносини з громадянами при розслiдуваннi, в ходi судового розгляду та при вирiшеннi кримiнальних справ.

11. Виправно-трудове право регулюi вiдносини, якi складаються при виконаннi заходiв кримiнального покарання та повтАЩязанi з виправно-трудовим впливом. Норми цiii галузi встановлюють порядок вiдбуття покарання засудженими призначеного iм, а також регламентують дiяльнiсть по виправленню засуджених пiсля вiдбуття покарання.

Система права, як i суспiльне життя, знаходиться у постiйних змiнах та розвитку. Iз виникненням нових, бiльш прогресивних вiдносин, що потребують правового регулювання, вона поповнюiться новими нормами, iнститутами, галузями, стаi бiльш досконалою та ефективною.

Предмет та метод правового регулювання - це найбiльш суттiвi пiдстави для подiлу системи права на галузi. Предмет правового регулювання - це те, на що право впливаi. А право впливаi на суспiльнi вiдносини. Суспiльнi вiдносини i тою самою обтАЩiктивною основою, яка викликаi право до життя та вносить у нього системотворнi ознаки.

Кожна галузь обтАЩiднуi такi правовi норми, якi регулюють особливий, якiсно визначений вид суспiльних вiдносин, що обтАЩiктивно потребуi специфiчноi правовоi регламентацii. ОбтАЩiднання правових норм у галузi права вiдбуваiться внаслiдок обтАЩiктивних причин, якi не залежать вiд розсуду правотворчих органiв. Головним чинником, що обумовлюi вiдмiннiсть однiii галузi права вiд iншоi, i своiрiднiсть суспiльних вiдносин, що регулюються цими галузями права. Вiдносини, що регулюються нормами рiзних галузей права, вiдрiзняються одна вiд одноi своiм змiстом, конкретною метою та завданнями. Так, норми адмiнiстративного права регулюють вiдносини, повтАЩязанi з виконавчими функцiями державноi влади, а норми цивiльного права визначають порядок майнових звтАЩязкiв у державi.

Предмет правового регулювання - це якiсно однорiдний вид суспiльних вiдносин, на який впливають норми певноi галузi права. Предмет регулювання i головною, обтАЩiктивною пiдставою для розподiлу правових норм за галузями права.

Кожна галузь права маi свiй специфiчний метод правового регулювання. Головною рисою, що визначаi вiдмiнностi у способах впливу права на суспiльнi вiдносини, i характер взаiмного становища учасникiв правових вiдносин. В одних галузях переважаi метод владного зобовтАЩязування, в других - рiвноправностi сторiн (дозвiл), у третiх - заборони недозволених дiй (заборона). Галузi права використовують методи правового впливу в рiзних поiднаннях в залежностi вiд характеру суспiльних вiдносин.

Метод правового регулювання - це засоби впливу галузi права на певний вид суспiльних вiдносин, який i предметом ii регулювання. Метод безпосередньо визначаiться предметом правового регулювання: саме конкретний змiст виду суспiльних вiдношень визначаi своiрiднiсть засобiв юридичного впливу.

Система права i обтАЩiктивним правовим явищем, що формуiться на пiдставi загальних закономiрностей суспiльного життя. Будучи вiдображенням реально iснуючоi системи суспiльних вiдносин, система права будуiться не за довiльним розсудом людей, а на пiдставi обтАЩiктивноi дiйсностi.

Система законодавства будуiться за iншим принципом. У ii формуваннi значне мiсце займаi субтАЩiктивний чинник, обумовлений потребою правовоi практики, необхiднiстю враховувати змiни у формах людського спiлкування. Функцiональну основу людського життя становить взаiмозвтАЩязок та взаiмо-залежнiсть рiзних за своiм змiстом суспiльних вiдносин. У певнi сфери людськоi дiяльностi обтАЩiктивно включаiться багато рiзновидiв соцiальних звтАЩязкiв. Не завжди можливо виявити таку iзольовану область суспiльного життя, де б переважав тiльки один вид суспiльних вiдносин, що i предметом регулювання однiii галузi права. Звiдси практична необхiднiсть охопити загальним правовим регулюванням усю багатоманiтнiсть суспiльних вiдносин, що виникають у рiзних сферах людськоi життiдiяльностi ( на виробництвi, в побутi, у сферi послуг, охорони здоровтАЩя).

Законодавець повинен враховувати обтАЩiктивнi потреби суспiльного життя у своiй субтАЩiктивнiй правотворчiй дiяльностi, однак не вiльний змiнювати змiст правових норм, що регулюють певний галузевий вид суспiльних вiдносин.

Система законодавства - це сукупнiсть джерел права, якi i формою вираження правових норм. Тому право не iснуi поза законодавством. Вони спiввiдносяться як форма та змiст. Саме в законодавствi (джерелах права) правовi норми та iх рiзнi структурнi утворення отримують свiй реальний вираз, зовнiшнiй прояв. В цьому система права та система законодавства в цiлому узгоджуються.

Разом з тим вони вiдрiзняються за структурними елементами та за своiм змiстом. Первинним елементом системи права i норма права, яка складаiться iз гiпотези, диспозицii та санкцii. А первинним елементом системи законодавства i стаття нормативно-правового акту, яка не завжди мiстить усi три структурних елемента правовоi норми. У нiй iнколи викладенi лише два елементи: гiпотеза та санкцiя, - диспозицiя може мiститись в iншiй статтi цього нормативно-правового акту (вiдсилочний спосiб викладення) або зовсiм у iншому актi (бланкетний спосiбвикладення). Бiльш того, в одному i тому ж нормативному актi можуть мiститися норми рiзних галузей права, якi забезпечуються санкцiями, що мiстяться в iнших нормативних актах (наприклад, закони про власнiсть, про пiдприiмства, про пiдприiмництво, мiсцеве самоврядування та iншi).

Один i той же нормативно-правовий акт може регулювати рiзнi за своiм змiстом види суспiльних вiдносин, включаючи норми кiлькох галузей права, тому у нього не може бути iдиного предмету та методу правового регулювання. Це пояснюiться тим, що в реальному життi виникаi потреба урегулювати одним чи групою нормативно-правових актiв не один вид суспiльних вiдносин, що дiють у певнiй сферi: сiльськогосподарському виробництвi, транспортному обслуговуваннi, обороннiй дiяльностi держави.

Рiзноманiтнiсть та взаiмозвтАЩязок соцiальних вiдносин, що виникають у рiзних сферах суспiльного життя, необхiднiсть iх ефективноi органiзацii обумовлюi створення у системi законодавства таких структурних елементiв, якi не збiгаються iз системою права. Тому галузi права не завжди вiдповiдають галузям законодавства.

Система законодавства включаi у себе наступнi основнi види галузей законодавства:

1. Галузеве законодавство мiстить норми, якi регулюють якiсно визначенi суспiльнi вiдносини, що i предметом однiii галузi права (наприклад, земельне, сiмейне, кримiнальне законодавство).

2. Внутрiшньогалузеве законодавство виражаi норми пiдгалузi або iнститута права, якi регулюють рiзновид галузевих суспiльних вiдносин (законодавство про авторськi та сумiжнi права у складi цивiльного законодавства; законодавство про надра, водне, лiсове законодавство як внутрiшньогалузевi елементи земельного законодавства; банкiвське законодавство у складi фiнансового законодавства).

3.Комплексне законодавство включаi норми кiлькох галузей права, якi регулюють рiзнi за своiм видовим змiстом суспiльнi вiдносини, що складають вiдносно самостiйно сферу суспiльного життя (господарське, транспортне, воiнне законодавство). Предметом регулювання комплексних галузей законодавства на вiдмiну вiд галузей права i не вид, а сфера суспiльних вiдносин, що обтАЩiднуi рiзнi iх види. Будучи предметом регулювання норм кiлькох галузей права, вони разом з тим мають певну iднiсть, обумовлену спiльнiстю мети та завдань людськоi дiяльностi. РДднiсть та взаiмопроникнення галузевих груп суспiльних вiдносин визначають спiльнiсть та взаiмозвтАЩязок норм права, що iх регулюють.

Норми права iснують для того, щоб активно впливати на поведiнку людей, регулювати суспiльнi вiдносини. Вплив права на поведiнку людей здiйснюiться через iх волю та свiдомiсть. Дякуючи правовому регулюванню люди можуть дiяти так, як це зумовлено нормами права. РЗх поведiнка упорядковуiться, приводиться у вiдповiднiсть з потребами суспiльного розвитку, загальними та iндивiдуальними iнтересами громадян держави.

Реалiзацiя норм права i втiленням iх приписiв у поведiнцi людей.

Розрiзняються наступнi форми реалiзацii норм права: здiйснення (використання) прав, виконання обовтАЩязкiв, дотримання обовтАЩязкiв та застосування норм права (особлива форма iх реалiзацii).

1. Здiйснення (використання) прав виражаiться у реалiзацii можливостей, якi надаються учасникам суспiльних вiдносин нормами права. У цiй формi здiйснюються, наприклад, норми, якi закрiплюють за громадянами право приймати участь у виборах представницьких органiв державноi влади; право володiти, користуватися та розпоряджатися своiм майном та iншi. Особливiсть цiii форми реалiзацii полягаi у тому, що учасники суспiльних вiдносин можуть здiйснювати дii, якi дозволенi нормами права.

2. Виконання обовтАЩязкiв полягаi в обовтАЩязковому здiйсненнi активних дiй, якi приписанi нормами права. У такiй формi реалiзуються норми, якi визначають юридичнi обовтАЩязки громадян, посадових осiб, державних та суспiльних органiзацiй, iх органiв. Наприклад, обовтАЩязок поставщика у певний строк передати покупцевi продукцiю; обовтАЩязок боржника повернути борг; обовтАЩязок свiдка давати правдивi показання правоохоронним органам. Особливiсть цiii форми реалiзацii виражаiться у тому, що субтАЩiкти повиннi, незалежно вiд власного бажання, вчинювати активнi дii, передбаченi нормами права.

3. Дотримання обовтАЩязкiв виражаiться в утриманнi вiд вчинення дiй, заборонених юридичними нормами. Суть цiii форми реалiзацii норм права полягаi невчиненнi дiй, якi заподiюють шкоду суспiльству, державi, особистостi. Так, не вчиняючи дiй, що забороненi нормами права, громадяни реалiзують вимоги цих норм. На вiдмiну вiд виконання дотримання обовтАЩязкiв носить пасивний характер, оскiльки юридичнi обовтАЩязки при цьому реалiзуються через утримання вiд певних дiй. У першому випадку громадяни повиннi активно дiяти, щоб реалiзувати норму права, а в другому, навпаки, не здiйснювати заборонених дiй.

Вказанi форми реалiзацii правових норм вважаються безпосереднiми, оскiльки правовi приписи реалiзуються самими учасниками суспiльних вiдносин. Якщо ж цi форми не дозволяють у повному обсязi реалiзувати права та обовтАЩязки, передбаченi правовими нормами, виникаi необхiднiсть у використаннi застосування права як особливоi форми його реалiзацii. Застосування норм права необхiдно тодi, коли вищевказаних форм виявляiться недостатньо для повноi реалiзацii правових норм та необхiдне втручання в цей процес спецiальних компетентних органiв.

Застосування норм права - це владна дiяльнiсть компетентних державних органiв по реалiзацii правових норм вiдносно конкретних життiвих випадкiв та iндивiдуально-визначенних осiб.

Характернi ознаки застосування норм права:

1. Правозастовчу дiяльнiсть здiйснюють лише компетентнi державнi органи (посадовi особи) або громадськi органи уповноваженi державою. Наприклад, державна адмiнiстрацiя, суд, адмiнiстрацiя пiдприiмства, командир вiйськовоi частини, профспiлковий комiтет. Окремi ж громадяни, якi не i посадовими особами, спецiальних повноважень не мають i, отже, застосовувати норми права не можуть.

2. Дiяльнiсть по застосуванню норм права маi державно-владний характер. Такою i дiяльнiсть суду при здiйсненнi правосуддя або слiдчого при розслiдуваннi кримiнальноi справи.

3. Змiст правозастовчоi дiяльностi полягаi у виданнi на пiдставi норм права iндивiдуальних правових приписiв (актiв). Цi акти вiдносяться до визначених життiвих випадкiв та адресованi конкретним особам. Наприклад, рiшення виконкому про видачу окремому громадянину ордера на квартиру, вирок суду вiдносно особи, яка скоiла злочин.

4. Застосування норм права здiйснюiться у суворо встановленому законом порядку. Особливо важливе значення такий порядок маi при застосуваннi норм кримiнального та цивiльного права, забезпечуючи послiдовне проведення законностi, глибокий та всебiчний розгляд обставин конкретноi юридичноi справи.

Випадки, коли виникаi необхiднiсть у застосуваннi норм права.

1. Норма права застосовуiться компетентними органами тодi, коли передбаченi юридичнi права та обовтАЩязки не можуть виникнути у конкретних осiб та реалiзуватися без iх державно-владноi дiяльностi. Для виникнення та реалiзацii цих прав та обовтАЩязкiв у кожному окремому випадку необхiдно видання компетентним органом владного рiшення вiдносно конкретноi особи. Наприклад, для того щоб реалiзувати право на працевлаштування, необхiдно офiцiйне рiшення адмiнiстрацii пiдприiмства, органiзацii про прийняття на роботу, тобто видання наказу керiвником установи про реалiзацiю вказаних прав.

2. Правозастосовча дiяльнiсть компетентних органiв необхiдна у тому випадку, коли iснують певнi перешкоди для використання субтАЩiктивних юридичних прав громадянами або органiзацiями. Наприклад, громадянин придбав на законнiй пiдставi будинок, а iншi особи створюють перешкоди для реалiзацii ним права володiння придбаним будинком. У такому випадку громадянин звертаiться в адмiнiстративний орган або суд, якi приймають рiшення, що поновлюi порушенi права власника будинку.

3. Необхiднiсть у застосуваннi норм права виникаi i тодi, коли юридичнi обовтАЩязки не виконуються добровiльно. Наприклад, одна органiзацiя зобовтАЩязалась за договором поставляти iншiй органiзацii певну продукцiю, але не виконала своi зобовтАЩязання. У цьому випадку компетентний орган (арбiтраж, суд) виносить владне рiшення, на пiдставi якого у примусовому порядку забезпечуiться виконання органiзацiiю своiх зобовтАЩязань за договором.

4. Правозастосовча дiяльнiсть завжди необхiдна, якщо вчинене правопорушення i потрiбно визначити вiдповiдну мiру юридичного стягнення правопорушнику. Так, при вчиненнi вiйськовослужбовцем дисциплiнарного проступку стягнення визначаi лише командир (начальник), застосовуючи вiдповiдну норму Дисциплiнарного статуту. Коли ж вчинюiться злочин, мiру покарання визначаi тiльки суд, на пiдставi норм кримiнального права.

Правозастосовча дiяльнiсть i досить складним процесом, який складаiться iз ряду поступових дiй - стадiй.

1. Встановлення фактичних обставин справи.

Застосування юридичних норм направлене на забезпечення iх реалiзацii вiдносно до конкретного випадку, який складаiться з певних фактiв. Цi факти i утворюють фактичну основу застосування норм права. Саме тому особи, якi застосовують правовi норми, повиннi у першу чергу вiдiбрати та чiтко видiлити тi факти, якi необхiднi для вiрного вирiшення юридичноi справи; потiм провести ретельний аналiз та оцiнку вказаних фактiв.

Встановлення фактичних обставин справи повинно бути обгрунтованим та законним. Вiд цього залежить вiрнiсть застосування норм права. Обгрунтованiсть та повнота встановлення обставин справи досягаiться шляхом глибокого та всебiчного дослiдження фактiв, зтАЩясування iх iстинностi та обтАЩiктивноi вiрогiдностi. Щоб встановити обтАЩiктивну iстину по справi факти аналiзуються у iх взаiмозвтАЩязку та причиннiй залежностi.

Важливо також мати на увазi, що правозастосовчi органи дослiджують не абсолютно усi факти, характернi для певного випадку, а лише тi, якi безпосередньо стосуються вирiшення юридичноi справи. Фактичнi обставини встановлюються у вiдношеннi з тою нормою права, яка до них застосовуiться. Так, при зтАЩясуваннi обставин конкретноi кримiнальноi справи у першу чергу повиннi бути встановленi наступнi факти: хто вчинив злочин, коли i де вiн був вчинений, яким чином, якi мотиви вчинення злочину. Факти, що мають юридичне значення, встановлюються за допомогою показань свiдкiв, результатiв огляду мiсця пригоди, експертизи, дослiдження документiв, предметiв та iнших даних. Цi данi встановлюються у передбаченому законом порядку i називаються юридичними доказами.

2. Вибiр та аналiз норми права, що пiдлягаi застосуванню до фактичних обставин, якi дослiджуються.

Пiсля встановлення юридичного значення обставин справи починаiться друга стадiя застосування норм права. На цiй стадii правозастосовчий орган перш за все вирiшуi питання, на пiдставi якоi норми повинна вирiшуватися справа, що розглядаiться. Обрати норму означаi надати правову квалiфiкацiю (оцiнку) фактичним обставинам справи.

Далi необхiдно встановити дiйснiсть (вiрогiднiсть) ii тексту з точки зору законностi, перевiрити, чи не маi у текстi помилок, чи не змiнена дана норма. При цьому слiд користуватися текстом опублiкованим у офiцiйному виданнi, останньою його редакцiiю з усiма змiнами та доповненнями на день застосування норми права. Також правозастосовчий орган повинен визначити, чи не протирiчить обрана норма закону i iншим нормативним актам. Норма права може бути застосована лише тодi, коли вона вiдповiдаi приписам актiв вищих органiв.

Аналiз обраноi правовоi норми включаi ретельну перевiрку ii дii у часi, просторi та по колу осiб. Це означаi, що правозастосовчий орган повинен достеменно зтАЩясувати:

- чи чинна норма в той момент, коли на ii пiдставi потрiбно вирiшити конкретну справу;

- чи чинна вона на тiй територii, де ця справа повинна бути вирiшена;

- чи поширюiться чиннiсть цiii норми на осiб, вiдносно яких вона повинна застосовуватись.

Iнколи при виборi та аналiзi норми виявляiться, що даний випадок регулюiться кiлькома нормами, якi не узгоджуються або навiть суперечать одна однiй за своiм змiстом. У такому випадку маi мiсце колiзiя правових норм. Щоб зтАЩясувати яким чином вирiшуються колiзii мiж правовими нормами, яку саме норму компетентний орган повинен застосувати до обставин справи, iснують наступнi правила вирiшення колiзiй у правозастосовчiй дiяльностi:

1) якщо iснуi колiзiя мiж нормами, виданими рiзними органами, застосовуiться норма вищогооргана;

2) при протирiччi мiж нормами, прийнятими одним i тим органом, але в рiзний час, застосовуiться норма, яка прийнята пiзнiше;

3) у випадку колiзii мiж загальною та спецiальною нормою застосовуiться остання.

Завданням компетентного органу на цiй стадii i усвiдомлення (тлумачення) застосованоi норми, а також усунення прогалин у правi шляхом застосування права по аналогii.

3. Винесення рiшення компетентним органом та доведення цього рiшення до зацiкавлених осiб та органiзацiй.

Це завершальна та головна стадiя процесу застосування норми права. Встановлення фактичних обставин, а також вибiр та аналiз правовоi норми готують видання компетентним органом iндивiдуального правового акта (наприклад, вирок суду, наказ посадовоi особи). Перед винесенням конкретного рiшення необхiдно впевнитися, що обставини справи дослiдженi вiрно i достатньо повно, що застосована норма права вiдноситься саме до цього випадку. На пiдставi такого переконання компетентний орган виносить владне рiшення, пiсля чого оголошуi його зацiкавленим особам та органiзацiям.

Дiяльнiсть компетентних органiв закiнчуiться виданням акта застосування норми права. Вiн фiксуi прийняте рiшення, надаi йому офiцiйного значення та владний характер.

Акт застосування норми права - це офiцiйний правовий документ, який мiстить iндивiдуальний державно-владний припис компетентного органу, що виноситься ним внаслiдок вирiшення конкретноi юридичноi справи.

Головнi ознаки, що характеризують акти застосування норми права.

1) Акт застосування норми права маi владний характер та охороняiться примусовою силою держави. Конкретнi приписи, що мiстяться у ньому, мають обовтАЩязкове значення для усiх, до кого вони вiдносяться, та у необхiдних випадках можуть бути реалiзованi примусовим шляхом.

2) Акт застосування - це iндивiдуальний правовий акт. Вiн маi вiдношення до певно визначених осiб. Правозастосовчий акт маi силу лише для певного випадку i на подiбнi випадки не розповсюджуiться. Цим вiн вiдрiзняiться вiд нормативно-правових актiв, якi мiстять правовi норми, що мають загальний характер. Норми права регулюють багато однотипових випадкiв та розповсюджуються на усiх осiб, якi знаходяться у сферi iх дii (конкретно не визначених). Вони розрахованi на неодноразове застосування. Iндивiдуальнi правовi акти не мiстять правових норм. Вони лише конкретизують загальнi приписи стосовно окремих осiб або органiзацiй та мають разове значення. Внаслiдок цього акти застосування норм права до джерел права не вiдносяться. У збiрники законодавства вони не включаються.

3) Правозастосовчi акти повиннi бути законними, повиннi виноситися у суворiй вiдповiдностi до закону, спиратися на певнi норми права.

4) Акти застосування норм права видаються у встановленiй законом формi i мають точне найменування. Закон передбачаi суворо визначений порядок видання та оформлення iндивiдуальних правових актiв. Кожен правозастосовчий акт маi суворо визначенi найменування: вирок, наказ, постанова, розпорядження.

Класифiкацiя актiв застосування норм права вiдбуваiться за рiзними пiдставами. В залежностi вiд субтАЩiктiв, якi застосовують норми права, iндивiдуальнi правовi норми подiляються на наступнi види:

- акти представницьких органiв державноi влади;

- акти виконавчих органiв державноi влади;

- акти правоохоронних державних органiв;

- акти державного контролю;

В залежностi вiд змiсту суспiльних вiдносин та норм права, що застосовуються до них, правозастосовчi акти подiляються на:

- регулятивнi, якi встановлюють конкретнi юридичнi права та обовтАЩязки у звтАЩязку з правомiрною поведiнкою людей (наприклад, наказ ректора учбового закладу про зарахування у вуз);

- охороннi, якi видаються у звтАЩязку з вчиненням окремими людьми правопорушень (вирок суду, постанова слiдчого про притягнення пiдозрюваного як обвинуваченого, протест прокурора).

Таким чином, акти застосування норм права i найважливiшим засобом реалiзацii припису правових норм.

При виборi та юридичному аналiзi правовоi норми, яка повинна бути застосована до конкретного випадку, iнколи виявляiться прогалина.

Прогалина в правi - це вiдсутнiсть правовоi норми при вирiшеннi конкретних життiвих випадкiв, якi охоплюються правовим регулюванням та повиннi вирiшуватися на пiдставi права.

Причинами виникнення прогалин в правi можуть бути вiдставання законодавства вiд розвитку життя, хиби при пiдготовцi нормативно-правових актiв та iнше.

Найбiльш ефективним засобом усуненняпрогалин у правi i видання компетентним органом недостатньоi правовоi норми, необхiднiсть якоi обумовлена життям. У тих випадках, коли правотворчий орган не змiг усунути прогалину, використовуiться правило застосування права за аналогiiю. Пiд аналогiiю розумiiться певна схожiсть мiж рiзними явищами чи предметами. Застосування права за аналогiiю не означаi довiльного вирiшення конкретних справ. Рiшення приймаiться у вiдповiдностi з принципами законностi та справедливостi. В юриспруденцii розрiзняються два основних види аналогii: аналогiя закону та аналогiя права.

Аналогiя закону уявляi собою рiшення конкретноi юридичноi справи на пiдставi правовоi норми, розрахованоi не на цей, а на подiбнi випадки. Якщо компетентний орган вирiшуi справу у вiдповiдностi з приписами норми, що регулюi найбiльш подiбнi (аналогiчнi) суспiльнi вiдносини, то у цьому випадку маi мiсце аналогiя закону. При цьому норма права, яка застосовуiться цi вiдносини безпосередньо не регулюi. Вона регулюi iншi, але близькi, спорiдненi вiдносини.

Аналогiя права - це прийняття рiшення по конкретнiй справi на пiдставi загальних принципiв та сутi права. Аналогiя права застосовуiться тодi, коли при наявностi прогалини неможливо добрати схожу, аналогiчну норму права.

Застосування права по аналогii у сучасних державах обмежене. Воно цiлком неможливе при вирiшеннi кримiнальних справ. Кримiнальне законодавство походить iз принципу, за яким, злочином не може вважатися дiяння, яке не передбачене кримiнальним законом. У звтАЩязку з постiйним удосконаленням та розвитком законодавства застосування права за аналогiiю стаi рiдкiсним винятком навiть для тих галузей права, де воно припустиме.

Однiiю iз стадiй застосування норм права i iх тлумачення.

Тлумачення норм права - це дiяльнiсть компетентних органiв держави, громадських органiзацiй та окремих громадян по усвiдомленню та розтАЩясненню ними дiйсного змiсту норм. В процесi тлумачення встановлюються умови дii норми, юридичнi права та обовтАЩязки учасникiв правовiдносин, а також заходи юридичноi вiдповiдальностi за порушення приписiв норми права.

Тлумачення покликане забезпечити повну та всебiчну реалiзацiю норм права у дiяльностi виконавчих органiв, органiв суду та прокуратури при здiйсненнi громадянами та органiзацiями своiх юридичних прав та обовтАЩязкiв. Тим самим тлумачення вiдповiдаi одноманiтному розумiнню та застосуванню правових норм на всiй територii iх дii, забезпечуi законнiсть та сталий правопорядок в рiзних сферах суспiльного життя.

Тлумачення норм права маi два напрямки: усвiдомлення (тАЬдля себетАЭ) та розтАЩяснення (тАЬдля iншихтАЭ). Усвiдомлення змiсту норми права i необхiдною передумовою для вiрного розумiння та реалiзацii ii вимог. РозтАЩяснення правовоi норми здiйснюiться тодi, коли у процесi усвiдомлення виявляються неясностi у ii змiстi. У такому випадку потрiбнi додатковi розтАЩяснення дiйсного змiсту правовоi норми. Усвiдомлюються усi норми права, а розтАЩяснюються лише тi, з приводу яких потрiбнi додатковi зауваження внаслiдок неточностi словесного виразу або невiрного застосування норм права практично. Таким чином, з усвiдомлення норми права не завжди випливаi розтАЩяснення ii змiсту.

Тлумачення становить собою iнтелектуальну дiяльнiсть, в процесi якоi з наукових позицiй пiзнаються глибиннi властивостi права, обтАЩiктивно та вiрогiдно викладаiться суть приписiв, що мiстяться у правових нормах.

Ефективнiсть тлумачення залежить вiд рiвня правосвiдомостi тлумача. Що вищий рiвень правосвiдомостi тих, хто усвiдомлюi чи розтАЩяснюi змiст правових норм, тим менше правопорушень, тим повнiше задовольняються права та свободи особи.

Особлива роль при тлумаченнi належить спецiальнiй юридичнiй пiдготовцi, глибокому оволодiнню найновiшими досягненнями юридичноi науки, високiй юридичнiй культурi. Вiд рiвня професiйноi пiдготовки юристiв в багато чому залежить якiсть праворозтАЩяснюючоi роботи, розумiння населенням дiйсного змiсту правових норм, точне здiйснення iх приписiв.

Головнi способи тлумачення-усвiдомлення змiсту правових норм.

1) Граматичне тлумачення виражаiться в усвiдомленнi змiсту правовоi норми шляхом граматичного аналiзу ii тексту. При такому тлумаченнi необхiдно зтАЩясувати, в яких словах, реченнях сформульованi гiпотеза, диспозицiя та санкцiя правовоi норми. Для цього встановлюiться значення окремих слiв, зтАЩясовуiться iх граматична форма (вiдмiнок, число, рiд, вид, особа), визначаiться звтАЩязок мiж ними. Потiм зтАЩясовуiться граматична та змiстова структура речень, якi мiстить норма. При граматичному тлумаченнi правовоi норми необхiдно спецiально зупинитися на зтАЩясуваннi значення окремих термiнiв. У законодавствi часто використовуються термiни, якi мають загальноприйняте значення. Однак деяким з них надаiться особливий змiст (наприклад, тАЬпосадова особатАЭ, тАЬвинатАЭ, тАЬпотерпiлийтАЭ, тАЬдоказитАЭ i т.i.). РозтАЩяснення таких термiнiв нерiдко даiться в самих законах та iнших нормативно-правових актах. Застосовуючи норми права, якi мiстять термiни, що вживаються в рiзних значеннях, важливо встановити iх дiйсний змiст, безпосередньо закладений самим правотворчим органом. У противному разi це може

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права