Суверенiтет Украiни
ВСТУП
В Декларацii про державний суверенiтет Украiни, прийнятiй Верховною Радою тодi ще Украiнськоi РСР, 16 липня 1990 року сказано, що: Верховна Рада Украiнськоi РСР, виражаючи волю народу Украiни, прагнучи створити демократичне суспiльство, виходячи з потреб всебiчного забезпечення прав i свобод людини, шануючи нацiональнi права всiх народiв, дбаючи про повноцiнний полiтичний, економiчний, соцiальний i духовний розвиток народу Украiни, визнаючи необхiднiсть побудови правовоi держави, маючи на метi утвердити суверенiтет i самоврядування народу Украiни, проголосила державний суверенiтет Украiни як верховенство, самостiйнiсть, повноту i неподiльнiсть влади Республiки в межах ii територii та незалежнiсть i рiвноправнiсть у зовнiшнiх зносинах.
24 серпня 1998р. в Украiнi широко вiдзначалася знаменна дата: сьома рiчниця з дня проголошення ii незалежностi. П'ять прожитих рокiв для краiни - строк невеликий. Проте, вiн не тiльки дозволяi, але й примушуi нас пiдвести деякi пiдсумки. Вже назрiла необхiднiсть осягнути уявним поглядом шлях, який ми пройшли за цей час, тверезо оцiнити досягненнi результати i зробити певнi висновки на майбутнi[6. 22][1]
.
Цей ювiлей - добрий привiд для того, щоб всiм нам (украiнському суспiльству) замислитись: а чи у потрiбному напрямку ми рухаiмося, чи тим шляхом йдемо, де саме зараз знаходимося, як ми тут опинились i що ж нам робити далi?
Зараз Украiнi дуже потрiбнi серйозний, неупереджений i критичний аналiз ситуацii, що склалася, чесне викриття причин помилок i невдач, визначення насущних потреб суспiльства, справжнiх цiлей i завдань соцiального розвитку, а також вибiр найкращих засобiв i методiв для iх здiйснення.
Державний суверенiтет - це основа сили держави, його спроможностi ефективно здiйснювати своi функцii. У той же час суверенiтет не може бути основою для антиправових дiй, для сваволi. Наприклад, для того щоб привласнить собi Влправо вiйниВ», для одностороннього довiльного припинення iснуючих правових вiдношень, у яких бере участь держава.
Можна також сказати, що Державний суверенiтет -це Влнезалежнiсть державноi влади вiд всякоi iншоi влади усерединi краiни i поза ii, виражена в ii винятковому, монопольному правi самостiйно i вiльно вирiшувати усi своi справиВ».
Ця робота - одна з перших спроб з позицiй системного пiдходу розглянути питання про цiлiснiсть Украiни як новоi соцiальноi системи, що виникла у результатi розпаду Союзу РCР у 1991 р. Системний пiдхiд, як методологiчний напрямок у науцi, виходить iз того, що весь оточуючий нас свiт, матерiальний та iдеальний, i будь-який з iснуючих у ньому об'iктiв (процесiв) являi собою цiлiсне утворення - систему. Пiд системою звичайно розумiiться вiдносно вiдокремлена множина взаiмопов'язаних i взаiмодiючих тим або iншим чином компонентiв (елементiв i частин).
Звертання до цiii проблеми далеко не випадкове. Стимулом до цього послужив очевидний факт: пiсля вiсьми рокiв свого незалежного iснування, Украiна опинилася на пiку затяжноi, дуже тяжкоi i глибокоi загальносистемноi кризи, що охопила практично всi сторони життя нашого суспiльства. По своiх масштабах i глибинi вона вже об'iктивно наближаiться до нацiональноi катастрофи.
I. САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАРЗНСЬКОРЗ НАЦРЖРЗ.
Украiна як суверенна нацiональна держава розвиваiться в iснуючих кордонах на основi здiйснення украiнською нацiiю свого невiд'iмного права на самовизначення.
Украiна здiйснюi захист i охорону нацiональноi державностi украiнського народу.
Будь-якi насильницькi дii проти нацiональноi державностi Украiни з боку полiтичних партiй, громадських органiзацiй, iнших угрупувань чи окремих осiб переслiдуються за законом.
Розвиток украiнського суспiльства у 1991-1996 роках був украй складний i неоднозначний. Серед величезного розмаiття рiзновекторно взаiмодiючих проблем, з якими зiткнулася Украiна, чiтко простежуються двi основнi тенденцii суспiльного розвитку, якi, тiсно переплiтаючись, доповнюють одна одну. Це: 1) змiна суспiльно-економiчних вiдносин i 2) становлення державноi незалежностi. Неупереджений аналiз об'iктивного ходу подiй пiдводить до визнання наступних принципових фактiв новiтньоi iсторii.
Крах тоталiтарноi радянськоi iмперii створив сприятливi умови для здобуття Украiною державного суверенiтету. Понад сiмдесяти рокiв в украiнських землях майже безперервно проводилася послiдовна полiтика денацiоналiзацii усiх сфер життя та його русифiкацii. Об'iктивно ця полiтика стала продовженням зусиль царату з доконечного iнтегрування украiнських земель до складу iмперii.
Перемога бiльшовикiв у революцiйних подiях 1917 року логiчно привела до iхнього збройного наступу на Украiну та до поразки тут нацiонально-визвольних сил. Вже на початку 20-х рокiв ХХ ст. нацiонально-визвольний рух в Украiнi був остаточно придушений. Щоправда, 20-тi роки були позначенi також полiтикою "украiнiзацii" та "коренiзацii", що привела до певного змiцнення украiнства. Однак слiд зазначити, що правлячий режим жорстко контролював процес нацiонального вiдродження, утримуючи його в тих межах, в яких вiн мiг бути корисним цьому режимовi. Природно, що про розвиток цього процесу аж до здобуття Украiною незалежностi не могло бути й мови. Бiльше того, вже в кiнцi 20-х-на початку 30-х рокiв процес украiнiзацii було придушено, а дещо згодом його чiльнi провiдники зазнали фiзичного знищення.
З моменту утворення СРСР Украiна як його суб'iкт зазнавала все нових втрат, ознаки ii державностi перетворювалися на суто номiнальну величину. Подальше ii перебування у складi Радянського Союзу характеризувалося планомiрним наростанням русифiкаторських зусиль союзного центру аж до намагань повного нiвелювання нацiональних особливостей i проголошення украiнського народу частиною "новоi iсторичноi спiльностi - радянського народу".
Поодинокi голоси патрiотично настроiних представникiв украiнськоi iнтелiгенцii миттiво придушувалися i скiльки-небудь помiтного впливу на громадську свiдомiсть, не кажучи вже про об'iктивний хiд подiй, не справляли. Однак у широкому iсторичному масштабi СРСР виявився перехiдним компромiсним утворенням, яке вiдповiдало тому етапу, коли iмперiя в чистому виглядi була вже неможлива, а незалежнiсть - ще неможлива. Зрозумiло, ця рiвновага не могла тривати безкiнечно, навiть з огляду на формування нацiй, утворення нацiонально-державних структур, хоча багато в чому формальних i штучних, поступове перетворення республiк у нацiональнi протодержави, консолiдацiю елiт у межах республiканських систем управлiння та партiйно-бюрократичноi iiрархii. До того ж Украiна завжди зберiгала своiрiдний фермент незалежностi. РЖ з-помiж iнших республiк мала чи не найвиразнiшi ознаки державностi" .
Проголошення державноi незалежностi Украiни у 1991 р. виявилося не наслiдком послiдовноi, тривалоi, добре органiзованоi нацiонально-визвольноi боротьби украiнського народу (як це було, наприклад, за часiв Богдана Хмельницького), а результатом краху тоталiтарного соцiалiзму i зумовленого ним розпаду СРСР. Хоча, безперечно, слiд вiддати належне всiм спалахам нацiонально-визвольних змагань украiнського народу вiд XVII до кiнця ХХ сторiччя. Та все ж не нацiонально-визвольний рух зруйнував iмперiю, а навпаки - деградацiя iмперii iнiцiювала нацiонально-визвольний рух, причому у парадоксальний спосiб: можливiсть отримання державноi незалежностi Украiни з'явилася ранiше бiльш-менш помiтного нацiонально-визвольного руху, який, до речi, i сьогоднi ще не консолiдувався i не вiдповiдаi сучасним потребам суспiльного життя. Це i вкрай загрозливим для подальшоi долi Украiни.
За таких умов загроза втрати державного суверенiтету iснуi не тiльки з боку колишньоi i потенцiйно можливоi у майбутньому метрополii, що намагаiться насильно лiквiдувати його, скiльки всерединi самоi Украiни, яка внаслiдок гострих внутрiшнiх проблем, передусiм соцiального характеру, може бути пiдштовхнута певними силами пiд крило "старшого брата", прояви чого спостерiгаються у Бiлорусi. Свобода, не виборена безпосередньо поколiнням, яке ii одержало, не завжди може бути адекватно ним оцiнена й використана. Воно часто не знаi до ладу нi ii цiнностi, нi як нею скористатися.
Однак останнi подii в Украiнi, передусiм прийняття Конституцii, засвiдчили, що молода держава перейшла внутрiшньополiтичний Рубiкон свого ствердження. Зворотнього руху вже не буде.
Причини, якi зумовили пiдтримку широкими масами Акту проголошення незалежностi Украiни, мали спочатку в основному економiчний та соцiальний характер (нацiонально-визвольний фактор додався згодом). Саме економiчний застiй i гострота соцiальних проблем були першоосновою загальносоюзноi кризи. Однак остаточно Радянський Союз розвалився внаслiдок подiй 19-21 серпня 1991 р. у Москвi. Украiна (як i бiльшiсть союзних республiк) пiдпадала пiд iх вплив як складова цього гiгантського об'iднання. Якщо республiки Прибалтики наполегливо домагалися нацiональноi незалежностi, то для решти поява можливостi одержати свободу була певною мiрою несподiванкою (принаймнi для широких народних мас)[9. 16][2]
.
Показовим i той факт, що Бiловезькi угоди було прийнято навiть без вiдома бiльшостi республiк Радянського Союзу.
Свiдомий розвал Радянського Союзу верхiвкою росiйськоi полiтичноi елiти, пiдтриманий нацiонал-комунiстами i демократичними силами Украiни, а згодом i Бiлорусi, мав глибокi економiчнi, соцiально-полiтичнi та духовнi витоки, якi визрiвали в надрах соцiалiстичного ладу упродовж усiii його iсторii. Саме невдоволення значноi частини номенклатури неповнотою належних iй прав власностi, прагнення конвертувати владу у власнiсть стало iмпульсом суспiльних перетворень, якi можна назвати "номенклатурною революцiiю".
Але глибиннi причини перетворень корiнилися у заскорузлостi й неефективностi системи командно-адмiнiстративного господарювання. На кiнець 80-х рокiв соцiалiстична економiка перестала справлятися iз своiм завданням тАФ забезпечувати суспiльство необхiдною кiлькiстю якiсних товарiв. Посилився товарний дефiцит, на якому виросла "тiньова" економiка. Наростаючi гальмiвнi процеси в розвитку продуктивних сил породили величезну армiю "зайвих" людей: iнженерiв, технiкiв, вчених, управлiнцiв та iнших "трудiвникiв соцiалiстичного виробництва", якi були приреченi на жалюгiдне матерiальне iснування (сумнозвiснi 110 крб. окладу) та нiкчемне соцiально-духовне животiння.[9. 45][3]
В надрах соцiалiстичноi економiки почало активно розвиватися буржуазне пiдприiмництво, яке, набираючи сили й розмаху, вплинуло i на полiтичне життя. Корупцiя та ii неодмiннi супутники - шантаж, здирництво, зловживання службовим становищем набули нечуваних масштабiв, довершивши деградацiю партiйно-державноi елiти. Остання розпалася на кiлька груп: 1) та, що намагалася зберегти статус-кво (найбiльш яскравим ii лiдером був Андропов);
2) та, яка зрозумiла, що зберегти iснуючий стан речей неможливо, необхiдно модернiзувати суспiльнi стосунки (вождi й прихильники "перебудови" на чолi з М. Горбачовим); 3) найбiльш активна група, потреби й амбiцii якоi вимагали бiльш широкого суспiльного простору, нiж його мiг надати соцiалiстичний лад (це так званi "реформатори", якi обрали Б. РДльцина виразником своiх полiтичних iнтересiв). Ця остання група, одержавши могутню пiдтримку новоявлених пiдприiмцiв, зрештою взяла гору. У запеклiй боротьбi за владу iз своiми колишнiми номенклатурними партнерами "реформатори" змушенi були зруйнувати соцiалiстичну державу, що й уможливило поширення сепаратистських настроiв, якi були пiдхопленi й використанi нацiонально-патрiотичними силами союзних республiк.
Отже, за винятком щойно утворених, в основному зусиллями колишнiх дисидентiв та представникiв лiтературно-мистецькоi iнтелiгенцii, малочисельних нацiонал-демократичних органiзацiй, украiнське суспiльство, в цiлому, виявилося нi духовно, нi органiзацiйно не готовим до негайноi i послiдовноi реалiзацii iдеi державноi незалежностi, що обумовило важко вiдтворюванi втрати у першi роки пiсля ii здобуття.
Тодiшня украiнська правляча елiта, дiяльнiсть якоi була генетично пов'язана з функцiонуванням в умовах наддержави, провадила скорiше сепаратистську лiнiю щодо союзного центру, анiж проявляла нацiонально-патрiотичнi поривання. Точнiше, у своiму бажаннi бачити Украiну незалежною державою вона бiльшою мiрою керувалася iдеiю звiльнення вiд безроздiльноi опiки центру, нiж корiнними iнтересами нацii щодо завоювання власноi державностi. Останнi стали полiтичною домiнантою дещо пiзнiше.
Неоднозначно проходило i становлення масовоi нацiональноi самосвiдомостi як бази для проголошення i змiцнення украiнськоi державностi. На першому етапi широкi маси спокусилися передусiм iлюзiiю власного добробуту, зростанню якого начебто заважав всепоглинаючий i ненажерливий союзний центр; незалежнiсть i свобода сприймалися значною частиною населення не як самоцiннiсть, а в суто утилiтарному виглядi, як безпосереднiй засiб задоволення своiх життiвих потреб.
Недостатнiсть високорозвиненоi нацiональноi свiдомостi спричинила слабкiсть i розрiзненiсть нацiонально-демократичних сил, сприяла загостренню та протистоянню соцiально-полiтичних груп, що привело до вiдчуження влади вiд народу, втрати ii впливу на хiд суспiльного життя, а отже - авторитету. Нацiя роздiлилася. По-перше, на прихильникiв нацiонального вiдродження i на прихильникiв вiдновлення колишнього Союзу, на захисникiв реформ i тих, хто бажав повернутися до старих форм суспiльного життя; по-друге, на багатих i бiдних, на вдоволених своiм життям i достатком та вкрай нужденних; по-третi, на рiзновекторнi полiтичнi партii та рухи, на ворогуючi мiж собою елiти (передусiм стара ортодоксальна партноменклатурна i новонароджена реформаторська); вчетверте, з'явилися ознаки протистояння держави й громадянського суспiльства, а в них спалахнуло гiпертрофоване протиборство законодавчоi та виконавчоi влади та ворожнеча iндивiдiв за джерела прибуткiв (чи хоча б iснування), за особисте лiдерство, за посади, привiлеi тощо.[17. 103][4]
Суттiвi вiдмiнностi в розвитку нацiональноi свiдомостi та полiтичних процесiв у регiональному вимiрi - у Захiднiй i Схiднiй Украiнi, у Криму, на Закарпаттi тощо також використовувалися рiзними полiтичними силами, особливо крайньо лiвого та сепаратистського спрямування, не для консолiдацii нацii i держави, а для роздмухування протирiч.
II. НАРОДОВЛАДДЯ.
Громадяни Республiки всiх нацiональностей становлять народ Украiни. Народ Украiни i iдиним джерелом державноi влади в Республiцi. Повновладдя народу Украiни реалiзуiться на основi ii Конституцii як безпосередньо, так i через народних депутатiв, обраних до Верховноi i мiсцевих Рад.
Вiд iменi всього народу може виступати виключно Верховна Рада Украiни. Жодна полiтична партiя, громадська органiзацiя, iнше угрупування чи окрема особа не можуть виступати вiд iменi всього народу Украiни.
Украiна - республiка. Вся повнота влади в Украiнi належить народовi. Народ, який складають громадяни усiх нацiональностей, i iдиним джерелом державноi влади, мiсцевого i регiонального самоврядування.
Держава визнаi, пiдтримуi мiсцеве i регiональне самоврядування, не втручаiться у його сферу. В Украiнi дii принцип верховенства права. Найвищу юридичну силу маi Конституцiя. Норми Конституцii i нормами прямоi дii. Закони та iншi правовi акти не повиннi суперечити Конституцii Украiни.
Громадяни здiйснюють своi права за принципом "дозволене все, що не заборонене законом".
Державнi органи, органи мiсцевого i регiонального самоврядування i iхнi посадовi особи здiйснюють своi повноваження за принципом "дозволене лише те, що визначене законом".
Суспiльне життя в Украiнi базуiться на засадах полiтичного, економiчного та iдеологiчного плюралiзму. Держава гарантуi рiвне право громадян i iхнiх об'iднань на участь у державних справах. Держава визнаi рiзноманiтнiсть форм власностi, створюi рiвнi правовi умови для iхнього захисту.
Жодна iдеологiя не повинна обмежувати свободу переконань, поглядiв, думок i не може визнаватись офiцiйною державною iдеологiiю.
Територiя Украiни i iдиною, неподiльною, недоторканною i цiлiсною. Питання про змiни територii i державних кордонiв Украiни вирiшуються лише загальноукраiнським референдумом.
Украiна визнаi прiоритет загальнолюдських цiнностей, виявляi повагу до загальновизнаних принципiв мiжнародного права. Належним чином ратифiкованi або схваленi й офiцiйно опублiкованi мiжнароднi договори Украiни становлять частину ii законодавства i i обов'язковими для виконання державними органами, юридичними i фiзичними особами.
Громадяни Украiни мають право чинити опiр будь-кому, хто намагатиметься протиправно лiквiдувати демократичний конституцiйний лад Украiни, встановлений Конституцiiю, якщо iншi засоби не можуть бути використанi.
III. ДЕРЖАВНА ВЛАДА.
Украiна i самостiйною у вирiшеннi будь-яких питань свого державного життя. Украiна забезпечуi верховенство Конституцii та законiв держави на своiй територii. Державна влада в Украiнi здiйснюiться за принципом ii розподiлу на законодавчу, виконавчу та судову.
В· Функцii держави випливають з ii завдань, тобто, якi завдання держава ставить перед собою, такi функцii вона i виконуi.
В·
В· Завдання держави тАФ в Украiнi, наприклад, це створення сприятливих умов для соцiального розвитку держави, заходи в галузi зовнiшньоекономiчноi дiяльностi, заходи щодо охорони навколишнього природного середовища, стимулювання пiдприiмництва i регiонального розвитку, розширення продуктивноi зайнятостi i скорочення безробiття, забезпечення нацiональноi безпеки i т.д. i т.п.
В·
В· Функцii держави тАФ основнi напрямки дiяльностi держави, безпосередньо висвiтлюючи його сутнiсть i призначення. Вони обтАЩiктивно обумовленi системою соцiально-економiчних, соцiально-полiтичних i iнших факторiв, а також природою даноi держави.
В·
В· Функцii держави подiляються на двi групи :
В·
В· внутрiшнi функцii
В·
В· напрямки державноi дiяльностi, що виражають головним чином здiйснення полiтичноi влади всерединi держави. До них зокрема вiдносяться: створення демократичних умов, iнститутiв з метою виявлення, облiку i координацii iнтересiв рiзних соцiальних груп суспiльства; сприяння розвитку освiти, науки, культури; забезпечення законностi, правопорядку i т.п.;
В·
В· зовнiшнi функцii
В·
В· напрямки державноi дiяльностi, що стосуються зовнiшньоi полiтики держави. До них вiдносяться: оборона краiни вiд нападу , мiжнародне спiвробiтництво i т.д.
В·
В· Функцii держави здiйснюються в певних формах i певними методами. Форми здiйснення функцiй характеризують зв'язки держави з правом, як одним з основних засобiв тАФ панування.
В·
В· Розрiзняють три форми здiйснення функцiй :
В·
В· тАФ правотворча
В·
В· державна дiяльнiсть, що ставить за мету розробку i прийняття юрiдичних норм шляхом видання нормативних актiв;
В·
В· тАФ правовиконавча
В·
В· державна дiяльнiсть, що виражаiться у прийняттi до виконання норм права шляхом видання власних правових актiв.
В·
В· тАФ правозабезпечуваюча
В·
В· державна дiяльнiсть, що заключаiться у контролi i наглядi за дотриманням i виконанням норм, а також у застосуваннi примусових засобiв до iх порушникiв.
В·
В· Методи здiйснення функцiй держави тАФ тi засоби, за допомогою яких вирiшуються завдання держави. Державнi функцii реалiзуються за допомогою державного апарату.[15. 61][5]
Державнi функцii в кожнiй краiнi здiйснюi розгалужена системи органiв. Серед них видiляються вищi - парламент, уряд i глава держави. Саме цi органи реалiзують основнi повноваження у сферах законодавчоi та виконавчоi влади, i iх дiяльнiсть маi полiтичну значущiсть. До вищих органiв також вiднесенi вищi судовi iнстанцii загальноi i спецiальноi компетенцii - верховний суд, конституцiйний суд, вищiй адмiнiстративний суд тощо. Проте судовi органи формально вiдстороненi вiд реалiзацii державних функцiй полiтичного характеру (виняток становить лише дiяльнiсть конституцiйного суду, хоча i вiн вважаiться в цiлому "неполiтичним" органом). Тому тiльки дослiдивши роботу вищих органiв законодавчоi i виконавчоi влади можна бiльш або менш точно визначити, в яких формах здiйснюiться полiтика, на яких засадах iснуi i дii державний механiзм. Розподiл влад - розподiл функцiй.
А зараз проведемо аналогiю сучасного законодавства, що закрiпляi принцип розподiлу влад за прийнятою в червнi 1996 року новою Конституцiiю Украiни.
До повноважень Верховноi Ради Украiни належить:
1) внесення змiн до Конституцii Украiни в межах i порядку, передбачених роздiлом XIII цiii Конституцii;
2) призначення всеукраiнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цiii Конституцii;
3) прийняття законiв;
4) затвердження Державного бюджету Украiни та внесення змiн до нього; контроль за виконанням Державного бюджету Украiни, прийняття рiшення щодо звiту про його виконання;
5) визначення засад внутрiшньоi i зовнiшньоi полiтики;
6) затвердження загальнодержавних програм економiчного, науково-технiчного, соцiального, нацiонально-культурного розвитку, охорони довкiлля;
7) призначення виборiв Президента Украiни у строки, передбаченi цiiю Конституцiiю;
8) заслуховування щорiчних та позачергових послань Президента Украiни про внутрiшнi i зовнiшнi становище Украiни;
9) оголошення за поданням Президента Украiни стану вiйни i укладення миру, схвалення рiшення Президента Украiни про використання Збройних Сил Украiни та iнших вiйськових формувань у разi збройноi агресii проти Украiни;
10) усунення Президента Украiни з поста в порядку особливоi процедури (iмпiчменту), встановленому статтею 111 Конституцii Украiни;
11) розгляд i прийняття рiшення щодо схвалення Програми дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв Украiни;
12) надання згоди на призначення Президентом Украiни Прем'iр-мiнiстра Украiни;
13) здiйснення контролю за дiяльнiстю Кабiнету Мiнiстрiв Украiни вiдповiдно до цiii Конституцii;
14) затвердження рiшень про надання Украiною позик i економiчноi допомоги iноземним державам та мiжнародним органiзацiям, а також про одержання Украiною вiд iноземних держав, банкiв i мiжнародних фiнансових органiзацiй позик, не передбачених Державним бюджетом Украiни, здiйснення контролю за iх використанням;
15) призначення чи обрання на посади, звiльнення з посад, надання згоди на призначення i звiльнення з посад осiб у випадках, передбачених цiiю Конституцiiю;
16) призначення на посади та звiльнення з посад Голови та iнших членiв Рахунковоi палати;
17) призначення на посаду та звiльнення з посади Уповноваженого Верховноi Ради Украiни з прав людини; заслуховування його щорiчних доповiдей про стан дотримання та захисту прав i свобод людини в Украiнi;
18) призначення на посаду та звiльнення з посади Голови Нацiонального банку Украiни за поданням Президента Украiни;
19) призначення та звiльнення половини складу Ради Нацiонального банку Украiни;
20) призначення половини складу Нацiональноi ради Украiни з питань телебачення i радiомовлення;
21) призначення на посаду та припинення повноважень членiв Центральноi виборчоi комiсii за поданням Президента Украiни;
22) затвердження загальноi структури, чисельностi, визначення функцiй Збройних Сил Украiни, Служби безпеки Украiни, iнших утворених вiдповiдно до законiв Украiни вiйськових формувань, а також Мiнiстерства внутрiшнiх справ Украiни;
23) схвалення рiшення про надання вiйськовоi допомоги iншим державам, про направлення пiдроздiлiв Збройних Сил Украiни до iншоi держави чи про допуск пiдроздiлiв збройних сил iнших держав на територiю Украiни;
24) надання згоди на призначення на посади та звiльнення з посад Президентом Украiни Голови Антимонопольного комiтету Украiни, Голови Фонду державного майна Украiни, Голови Державного комiтету телебачення i радiомовлення Украiни;
25) надання згоди на призначення Президентом Украiни на посаду Генерального прокурора Украiни; висловлення недовiри Генеральному прокуроровi Украiни, що маi наслiдком його вiдставку з посади;
26) призначення третини складу Конституцiйного Суду Украiни;
27) обрання суддiв безстроково;
28) дострокове припинення повноважень Верховноi Ради Автономноi Республiки Крим за наявностi висновку Конституцiйного Суду Украiни про порушення нею Конституцii Украiни або законiв Украiни; призначення позачергових виборiв до Верховноi Ради Автономноi Республiки Крим;
29) утворення i лiквiдацiя районiв, встановлення i змiна меж районiв i мiст, вiднесення населених пунктiв до категорii мiст, найменування i перейменування населених пунктiв i районiв;
) призначення чергових та позачергових виборiв до органiв мiсцевого
В· самоврядування;
В· 31) затвердження протягом двох днiв з моменту звернення Президента Украiни указiв про введення воiнного чи надзвичайного стану в Украiнi або в окремих ii мiсцевостях, про загальну або часткову мобiлiзацiю, про оголошення окремих мiсцевостей зонами надзвичайноi екологiчноi ситуацii;
32) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковiсть мiжнародних договорiв Украiни та денонсацiя мiжнародних договорiв Украiни;
33) здiйснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцiiю Украiни;
34) прийняття рiшення про направлення запиту до Президента Украiни на вимогу народного депутата Украiни, групи народних депутатiв чи комiтету Верховноi Ради Украiни, попередньо пiдтриману не менш як однiiю третиною вiд конституцiйного складу Верховноi Ради Украiни;
35) призначення на посаду та звiльнення з посади керiвника апарату Верховноi Ради Украiни; затвердження кошторису Верховноi Ради Украiни та структури ii апарату;
36) затвердження перелiку об'iктiв права державноi власностi, що не пiдлягають приватизацii; визначення правових засад вилучення об'iктiв права приватноi власностi.[15. 30-31][6]
Верховна Рада Украiни здiйснюi iншi повноваження, якi вiдповiдно до Конституцii Украiни вiднесенi до ii вiдання.
В· Функцii, якi покладено на Президента Украiни :
В·
В· 1) забезпечуi державну незалежнiсть, нацiональну безпеку i правонаступництво держави;
В· 2) звертаiться з посланнями до народу та iз щорiчними i позачерговими посланнями до Верховноi Ради Украiни про внутрiшнi i зовнiшнi становище Украiни;
В· 3) представляi державу в мiжнародних вiдносинах, здiйснюi керiвництво зовнiшньополiтичною дiяльнiстю держави, веде переговори та укладаi мiжнароднi договори Украiни;
В· 4) приймаi рiшення про визнання iноземних держав;
В· 5) призначаi та звiльняi глав дипломатичних представництв Украiни в iнших державах i при мiжнародних органiзацiях; приймаi вiрчi i вiдкличнi грамоти дипломатичних представникiв iноземних держав;
В· 6) призначаi всеукраiнський референдум щодо змiн Конституцii Украiни вiдповiдно до статтi 156 Конституцii Украiни, проголошуi всеукраiнський референдум за народною iнiцiативою;
В· 7) призначаi позачерговi вибори до Верховноi Ради Украiни у строки, встановленi цiiю Конституцiiю;
В· 8) припиняi повноваження Верховноi Ради Украiни, якщо протягом тридцяти днiв однiii черговоi сесii пленарнi засiдання не можуть розпочатися;
В· 9) призначаi за згодою Верховноi Ради Украiни Прем'iр-мiнiстра Украiни; припиняi повноваження Прем'iр-мiнiстра Украiни та приймаi рiшення про його вiдставку;
В· 10) призначаi за поданням Прем'iр-мiнiстра Украiни членiв Кабiнету Мiнiстрiв Украiни, керiвникiв iнших центральних органiв виконавчоi влади, а також голiв мiсцевих державних адмiнiстрацiй та припиняi iхнi повноваження на цих посадах;
В· 11) призначаi за згодою Верховноi Ради Украiни на посаду Генерального прокурора Украiни та звiльняi його з посади;
В· 12) призначаi половину складу Ради Нацiонального банку Украiни;
В· 13) призначаi половину складу Нацiональноi ради Украiни з питань телебачення i радiомовлення;
В· 14) призначаi на посади та звiльняi з посад за згодою Верховноi Ради Украiни Голову Антимонопольного комiтету Украiни, Голову Фонду державного майна Украiни, Голову Державного комiтету телебачення i радiомовлення Украiни;
В· 15) утворюi, реорганiзовуi та лiквiдовуi за поданням Прем'iр-мiнiстра Украiни мiнiстерства та iншi центральнi органи виконавчоi влади, дiючи в межах коштiв, передбачених на утримання органiв виконавчоi влади;
В· 16) скасовуi акти Кабiнету Мiнiстрiв Украiни та акти Ради мiнiстрiв Автономноi Республiки Крим;
В· 17) i Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил Украiни; призначаi на посади та звiльняi з посад вище командування Збройних Сил Украiни, iнших вiйськових формувань; здiйснюi керiвництво у сферах нацiональноi безпеки та оборони держави;
В· 18) очолюi Раду нацiональноi безпеки i оборони Украiни;
В· 19) вносить до Верховноi Ради Украiни подання про оголошення стану вiйни та приймаi рiшення про використання Збройних Сил Украiни у разi збройноi агресii проти Украiни;
В· 20) приймаi вiдповiдно до закону рiшення про загальну або часткову мобiлiзацiю та введення воiнного стану в Украiнi або в окремих ii мiсцевостях у разi загрози нападу, небезпеки державнiй незалежностi Украiни;
В· 21) приймаi у разi необхiдностi рiшення про введення в Украiнi або в окремих ii мiсцевостях надзвичайного стану, а також оголошуi у разi необхiдностi окремi мiсцевостi Украiни зонами надзвичайноi екологiчноi ситуацii СХ з наступним затвердженням цих рiшень Верховною Радою Украiни;
В· 22) призначаi третину складу Конституцiйного Суду Украiни;
В· 23) утворюi суди у визначеному законом порядку;
В· 24) присвоюi вищi вiйськовi звання, вищi дипломатичнi ранги та iншi вищi спецiальнi звання i класнi чини;
В· 25) нагороджуi державними нагородами; встановлюi президентськi вiдзнаки та нагороджуi ними;
В· 26) приймаi рiшення про прийняття до громадянства Украiни та припинення громадянства Украiни, про надання притулку в Украiнi;
В· 27) здiйснюi помилування;
В· 28) створюi у межах коштiв, передбачених у Державному бюджетi Украiни, для здiйснення своiх повноважень консультативнi, дорадчi та iншi допомiжнi органи i служби;
В· 29) пiдписуi закони, прийнятi Верховною Радою Украiни;
В· 30) маi право вето щодо прийнятих Верховною Радою Украiни законiв iз наступним поверненням iх на повторний розгляд Верховноi Ради Украiни;
В· 31) здiйснюi iншi повноваження, визначенi Конституцiiю Украiни.[15. 58][7]
В·
В· Президент Украiни не може передавати своi повноваження iншим особам або органам. Президент Украiни на основi та на виконання Конституцii i законiв Украiни видаi укази i розпорядження, якi i обов'язковими до виконання на територii Украiни. Акти Президента Украiни, виданi в межах повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24 статтi 106 Конституцii Украiни , скрiплюються пiдписами Прем'iр-мiнiстра Украiни i мiнiстра, вiдповiдального за акт та його виконання.
IV. ГРОМАДЯНСТВО УКРАРЗНИ.
Украiна маi своi громадянство. Пiдстави набуття i втрати громадянства Украiни визначаються Законом Украiни про громадянство. Всiм громадянам Украiни гарантуються права i свободи, якi передбаченi Конституцiiю Украiни i нормами мiжнародного права, визнаними Украiною.
Украiна забезпечуi рiвнiсть перед законом усiх громадян незалежно вiд походження, соцiального i майнового стану, расовоi та нацiональноi приналежностi, статi, освiти, мови, полiтичних поглядiв, релiгiйних переконань, роду i характеру занять, мiсця проживання та iнших обставин.
Украiна регулюi iммiграцiйнi процеси. Украiна виявляi турботу i вживаi заходiв щодо охорони i захисту iнтересiв громадян Украiни, якi перебувають за межами держави.
Громадянство Украiни визначаi постiйний правовий зв'язок особи та Украiнськоi держави, що знаходить свiй вияв у iх взаiмних правах та обов'язках.
Право на громадянство i невiд'iмним правом людини. Громадянин Украiни не може бути позбавлений громадянства або права змiнити громадянство. Громадяни Украiни незалежно вiд пiдстав i порядку набуття громадянства Украiни мають рiвнi конституцiйнi права i свободи та i рiвними перед законом.
Украiнська держава гарантуi i захищаi конституцiйнi права i свободи своiх громадян та забезпечуi виконання ними обов'язкiв перед суспiльством.
В Украiнi iснуi iдине громадянство. Пiдстави набуття i припинення громадянства Украiни визначаються Законом.
Громадянами Украiни i:
1) усi громадяни колишнього СРСР, якi на момент проголошення незалежностi Украiни (24 серпня 1991 року) постiйно проживали на
територii Украiни;
2) особи, якi на момент набрання чинностi Законом Украiни "Про громадянство Украiни" постiйно проживали в Украiнi, незалежно вiд раси, кольору шкiри, полiтичних, релiгiйних та iнших переконань, статi, етнiчного та соцiального походження, майнового стану, мiсця проживання, мовних чи iнших ознак, i якi не i громадянами iнших держав;
3) особи, якi народилися або постiйно проживали на територii Украiни, а також iх нащадки (дiти, онуки), якщо вони на 13 листопада 1991 року проживали за межами Украiни, не перебувають у громадянствi iнших держав i до 31 грудня 1999 року подали у встановленому Законом порядку заяву про визначення своii належностi до громадянства Украiни;
4) особи, якi набули громадянства Украiни вiдповiдно до Закону про громадянство.
V. ТЕРИТОРРЖАЛЬНЕ ВЕРХОВЕНСТВО.
Украiна здiйснюi верховенство на всiй своiй територii. Територiя Украiни в iснуючих кордонах i недоторканою i не може бути змiнена та використана без ii згоди. Украiна самостiйно визначаi адмiнiстративно-територiальний устрiй держави та порядок утворення нацiонально-адмiнiстративних одиниць.
Захист суверенiтету i територiальноi цiлiсностi Украiни, забезпечення ii економiчноi та iнформацiйноi безпеки i найважливiшими функцiями держави, справою всього Украiнського народу.[8.25][8]
Оборона Украiни, захист ii суверенiтету, територiальноi цiлiсностi i недоторканностi покладаються на Збройнi Сили Украiни.
Забезпечення державноi безпеки i захист державного кордону Украiни покладаються на вiдповiднi вiйськовi формування та правоохороннi органи держави, органiзацiя i порядок дiяльностi яких визначаються законом.
Збройнi Сили Украiни та iншi вiйськовi формування нiким не можуть бути використанi для обмеження прав i свобод громадян або з метою повалення конституцiйного ладу, усунення органiв влади чи перешкоджування iх дiяльностi.
Держава забезпечуi соцiальний захист громадян Украiни, якi перебувають на службi у Збройних Силах Украiни та в iнших вiйськових формуваннях, а також членiв iхнiх сiмей. На територii Украiни забороняiться створення i функцiонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
На територii Украiни не допускаiться розташування iноземних вiйськових баз.
VI. ЕКОНОМРЖЧНА САМОСТРЖЙНРЖСТЬ.
Украiна самостiйно визначаi свiй економiчний статус i закрiплюi його в законах. Народ Украiни маi виключне право на володiння, користування i розпорядження нацiональним багатством Украiни. Земля, ii надра, повiтряний простiр, воднi та iншi природнi ресурси, якi знаходяться в межах територii Украiни, природнi ресурси ii континентального шельфу та виключноi (морськоi) економiчноi зони, весь економiчний i науково-технiчний потенцiал, що створений на територii Украiни, i власнiстю ii народу, матерiальною основою суверенiтету Республiки i використовуються з метою забезпечення матерiальних i духовних
потреб ii громадян.
Економiчна самостiйнiсть тАУ це такий стан нацiональноi економiки, який дозволяi зберiгати стiйкiсть до внутрiшнiх i зовнiшнiх загроз i здатний задовольнити потреби особи, сiм'
Вместе с этим смотрят:
"Заказные" убийства и их предупреждение
"Зеленые", как субъект мировой политики
"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины
"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки
"Русская Правда" как памятник Древнерусского права