Суверенiтет Украiни

План.

Вступ.

РЖ. Поняття i принципи державного ладу Украiни.

РЖРЖ. Принцип суверенiтету Украiни.

1).Поняття державного суверенiтету Украiни.

2).Види державного суверенiтету.

3).Забезпечення суверенiтету Украiни.

РЖРЖРЖ. Проблеми забезпечення суверенiтету Украiни.

Висновки.

Джерела i лiтература.

Вступ.

В Декларацii про державний суверенiтет Украiни, прийнятiй Верховною Радою тодi ще Украiнськоi РСР, 16 липня 1990 року сказано, що: тАЬВерховна Рада Украiнськоi РСР, виражаючи волю народу Украiни, прагнучи створити демократичне суспiльство, виходячи з потреб всебiчного забезпечення прав i свобод людини, шануючи нацiональнi права всiх народiв, дбаючи про повноцiнний полiтичний, економiчний, соцiальний i духовний розвиток народу Украiни, визнаючи необхiднiсть побудови правовоi держави, маючи на метi утвердити суверенiтет i самоврядування народу Украiни, проголосила державний суверенiтет Украiни як верховенство, самостiйнiсть, повноту i неподiльнiсть влади Республiки в межах ii територii та незалежнiсть i рiвноправнiсть у зовнiшнiх зносинах.тАЬ Цей iсторичний документ поклав початок розбудовi суверенноi, незалежноi держави, став поворотним пунктом в iсторii цiлоi нацii, змiнив хiд подiй на користь Украiни. Декларацiя стала одним iз перших рiшень Верховноi Ради, в якому було розгорнуто програму полiтико-правового, соцiально-економiчного i культурного будiвництва незалежноi Украiни. Прийняття Декларацii вселило великi надii у громадян у вiдродження i економiчне зростання для забезпечення матерiальних i духовних потреб украiнського народу.

Декларацiя дала пiдТСрунтя для прийняття надзвичайно важливих, основоположних законiв нашоi держави тАУ Акт про проголошення незалежностi Украiни та Конституцiя Украiни.

Пiдтриманi украiнським народом на всеукраiнському референдумi 1 грудня 1991 року, цi iдеi були послiдовно реалiзованi Верховною Радою, яка створила правову базу демократичноi держави з соцiально орiiнтованою ринковою економiкою, кiнцевим результатом чого стало полiтичне i юридичне визначення Украiни як незалежноi держави.

24 серпня 2000 р. в Украiнi широко вiдзначалася знаменна дата: девтАЩята рiчниця з дня проголошення ii незалежностi. ДевтАЩять прожитих рокiв для краiни - строк невеликий. Проте, вiн не тiльки дозволяi, але й примушуi нас пiдвести деякi пiдсумки. Вже назрiла необхiднiсть осягнути уявним поглядом шлях, який ми пройшли за цей час, тверезо оцiнити досягненнi результати i зробити певнi висновки на майбутнi.[1]

Цей ювiлей - добрий привiд для того, щоб всiм нам (украiнському суспiльству) замислитись: а чи у потрiбному напрямку ми рухаiмося, чи тим шляхом йдемо, де саме зараз знаходимося, як ми тут опинились i що ж нам робити далi?

Цi питання на сьогоднiшнiй день i надзвичайно актуальними, саме зараз Украiнi дуже потрiбнi серйозний, неупереджений i критичний аналiз ситуацii, що склалася, чесне викриття причин помилок i невдач, визначення насущних потреб суспiльства, справжнiх цiлей i завдань соцiального розвитку, а також вибiр найкращих засобiв i методiв для iх здiйснення. РЖнакше ми не зможемо рухатися у вiрному напрямку.

Звертання до цiii проблеми далеко не випадкове. Стимулом до цього послужив очевидний факт: пiсля девтАЩяти рокiв свого незалежного iснування, Украiна опинилася на пiку затяжноi, дуже тяжкоi i глибокоi загальносистемноi кризи, що охопила практично всi сторони життя нашого суспiльства. По своiх масштабах i глибинi вона вже об'iктивно наближаiться до нацiональноi катастрофи. Тому постала гостра необхiднiсть зтАЩясувати вiдповiдi на поставленi вище питання, це i вкрай необхiдним на сьогоднiшнiй день.

РЖ. Поняття i принцип державного ладу Украiни.

Перш нiж говорити про поняття та принципи здiйснення суверенiтету Украiни, слiд зтАЩясувати питання про поняття i принципи державного ладу Украiни, так як суверенiтет не може iснувати вiдокремлено вiд держави, народу, який живе на ii територii.

Поняття державного ладу i дуже важливим, проте, на жаль, i досi не iснуi iдиноi та усталеноi дефiнiцii цього поняття. РЖ це при тому, що категорiя тАЬдержавний ладтАЭ вживаiться часто i неадекватно тлумачиться рiзними дослiдниками. На сьогоднiшнiй день iснуi декiлька пiдходiв до цього питання, кожне з яких науково обТСрунтоване. Але, на мою думку, визначення державного ладу як iдностi типу та форми держави i найбiльш повним та правильним. Форму держави визначають як такий устрiй (будову) держави, за якого дiстають вияв ii провiднi характеристики та який забезпечуi в комплексi, в системi органiзацiю державноi влади, методи, прийоми i способи ii здiйснення, а також територiальну органiзацiю суспiльства.

Для того, щоб зтАЩясувати змiст цих трьох складових державного ладу розглянемо iх докладнiше.

Форма правлiння тАУ це органiзацiя верховноi влади в державi, характер i принципи ii взаiмодii з iншими органами держави, з полiтичними партiями, класами i соцiальними групами. Форми правлiння залежать вiд форми демократii, вiд наявностi певноi виборчоi системи або ii вiдсутностi, вiд наявностi виборних органiв тощо.

Державний устрiй тАУ це територiальна органiзацiя державноi влади, подiл ii на певнi складовi частини з метою найкращого управлiння суспiльством, це взаiмозвтАЩязок окремих складових частин держави мiж собою i iх спiльними вищими державними органами.

Полiтичний (державний) режим тАУ це сукупнiсть або система методiв, способiв, за допомогою яких здiйснюiться державна влада в суспiльствi, i характеризуiться станом демократичних прав i свобод людини, вiдношенням державноi влади до правових основ дiяльностi ii органiв.

Тепер слiд охарактеризувати форму держави Украiни, де закрiплюються цi поняття i що вони означають.

Згiдно з Конституцiiю Украiни (ст.5) за формою правлiння Украiна i республiкою. Що це означаi? Слово тАЬреспублiкатАЭ в текстi Конституцii не i складовою частиною найменування держави, а лише i свiдченням конституцiйного прийнятоi в Украiнi форми правлiння. У найбiльш загальному визначеннi республiка означаi таку форму державного правлiння, за якою вищий законодавчий орган держави i колегiальним i обираiться всiм народом або його частиною. Украiна i змiшаною або напiвпрезидентською республiкою. Це означаi, що президент тАУ глава держави, обираiться народом, так як i парламент; уряд обираiться (призначаiться) парламентом за рекомендацiiю президента. Уряд пiдзвiтний одночасно президенту i парламенту. Президент не очолюi уряд i не несе юридичноi вiдповiдальностi.

В статтi 6 Конституцii Украiни закрiплено, що державна влада здiйснюiться на засадах ii подiлу на законодавчу, виконавчу та судову. Головними державними владними iнститутами в Украiнi i органи:

1.Верховна Рада Украiни (iнститут законодавчоi влади).

2.Кабiнет Мiнiстрiв Украiни (уряд, iнститут виконавчоi влади).

3.Вся система центральних i мiсцевих державних органiв та установ, що здiйснюють владно-полiтичнi та адмiнiстративно управлiнськi функцii тАУ Президент (глава держави).

Вiдповiдно до статтi 75 Конституцii Украiни, тАЬiдиним органом законодавчоi влади в Украiнi i парламент - Верховна Рада УкраiнитАЭ. Кiлькiсно Верховна Рада складаiться з 450 депутатських мiсць. Народнi депутати Украiни обираються за принципом загального, рiвного i прямого виборчого права при таiмному голосуваннi. Порядок проведення виборiв визначаiться спецiальним законом. Структурно Верховна Рада - однопалатний парламент. Внутрiшньоорганiзацiйно парламент Украiни складаiться з Голови та його заступникiв, постiйних комiтетiв, тимчасових слiдчих комiсiй.

Функцiонально Верховна Рада Украiни здiйснюi такi повноваження (iх повний перелiк зазначено у статтi 85 Конституцii Украiни):

1). Законодавчi тАУ внесення змiн до Конституцii Украiни, ухвалення законiв краiни з питань прав i свобод людини, громадянства; статусу нацiональних меншин, корiнних народiв, iноземцiв та осiб без громадянства, порядку застосування мов; засад використання природних ресурсiв, органiзацii та експлуатацii енергосистем, транспорту i звтАЩязку; основ соцiального захисту; правового режиму власностi i пiдприiмництва, засад зовнiшнiх зносин, регулювання мiграцiйних процесiв; виборiв дiяльностi обтАЩiднань громадян, органiв виконавчоi влади; територiального устрою i мiсцевого самоврядування; судоустрою, органiзацii i дiяльностi прокуратури, слiдства, адвокатури, нотарiату; структури i чисельностi структур Збройних Сил, СБУ, МВС, порядку використання Збройних Сил краiни за ii межами та статусу iноземних вiйськ на територii Украiни, правового режиму надзвичайного та воiнного стану та iнше.

2). Бюджетно-фiнансовi тАУ затвердження Державного бюджету, внесення до нього змiн , контроль за його використанням, в т.ч. через створення Рахунковоi палати; встановлення податкiв i зборiв; визначення статусу нацiональноi валюти та iноземних валют на територii Украiни; встановлення порядку утворення i погашення державного внутрiшнього i зовнiшнього боргу, випуску та обiгу державних цiнних паперiв, iх видiв та типiв.

3).Контрольнi тАУ здiйснення парламентського контролю за дiяльнiстю уряду та iнших установ, що передбачаi заслуховування iх керiвникiв на пленарних засiданнях та на засiданнях депутатських комiтетiв i комiсiй; отримання вiд посадових осiб необхiдноi iнформацii, вироблення висновкiв i пропозицiй щодо вiдповiдальностi того чи iншого керiвника тощо.

4).Кадровi тАУ призначення i звiльнення голови i членiв Рахунковоi палати, парламентського Уповноваженого з прав людини; половини складу ради Нацiонального банку, Нацiональноi ради з питань телебачення i радiомовлення; третини складу Конституцiйного Суду Украiни; обрання суддiв нi безстроковий термiн; надання згоди на призначення Президентом ПремтАЩiр-мiнiстра, на призначення i звiльнення Президентом голiв Антимонопольного комiтету, Фонду державного майна, Державного комiтету телебачення i радiомовлення; голови та членiв Центральноi виборчоi комiсii; надання згоди та призначення Президентом Генерального Прокурора та висловлення йому недовiри, що тягне за собою його вiдставку.

Конституцiя Украiни (ст. 113) визначаi Кабiнет Мiнiстрiв Украiни як тАЬвищий орган у системi органiв виконавчоi владитАЭ.

Формування Кабiнету Мiнiстрiв вiдбуваiться таким чином (ст. 114 Конституцii):

1. Президент призначаi ПремтАЩiр-мiнiстра за згодою бiльш нiж половини конституцiйного складу Верховноi Ради Украiни (не менше нiж 226 депутатiв).

2. ПремтАЩiр-мiнiстр подаi Президентовi кандидатури до складу Уряду: першого вiце-премтАЩiра, трьох вiце-премтАЩiрiв, мiнiстрiв.

3. Президент приймаi рiшення про призначення кандидатур, поданих ПремтАЩiр-мiнiстром на вiдповiднi посади в Урядi.

Згiдно зi статтею 115 Конституцii, Кабiнет Мiнiстрiв припиняi своi повноваження у разi:

1) обрання нового Президента;

2) заяви про вiдставку ПремтАЩiр-мiнiстра;

3) звiльнення ПремтАЩiр-мiнiстра Президентом;

4) ухвалення парламентом резолюцii недовiри Урядовi.

Вiдставка ПремтАЩiр-мiнiстра призводить до вiдставки усього складу Уряду. Пiсля вiдставки формування Уряду вiдбуваiться за наведеною вище процедурою.

Президент Украiни маi право в будь-який момент звiльнити з посади будь-якого члена Уряду (окрiм голови Фонду державного майна).

Структура Кабiнету Мiнiстрiв Украiни складаiться iз ПремтАЩiр-мiнiстра, першого вiце-премтАЩiр-мiнiстра, трьох вiце-премтАЩiр-мiнiстрiв та мiнiстрiв. Такий склад Уряду визначаiться конституцiйно. Однак анi кiлькiсть мiнiстерств, анi звтАЩязки мiж рiзними складовими Уряду i його апарату поки що нормативно не визначенi.

До виконавчоi влади, окрiм Уряду як ii вищого органу, належать державнi комiтети, агентства, мiжвiдомчi комiсii тощо, а також обласнi i районнi держадмiнiстрацii. Пiдпорядкованiсть тих чи iнших мiнiстрiв та пiдроздiлiв урядового апарату ПремтАЩiр-мiнiстровi i вiце-премтАЩiрам визначаiться спецiальною Постановою Кабiнету Мiнiстрiв.

Слiд звернути увагу також на пiдпорядкованiсть тАЬсиловихтАЭ мiнiстрiв, мiнiстрiв закордонних справ та iнформацii безпосередньо главi держави.

Функцiонально Кабiнет Мiнiстрiв виконуi цiлу низку завдань (ст.116). цi завдання можна подiлити на:

1). Загальнi тАУ здiйснюi внутрiшню i зовнiшню полiтику держави, виконуi Конституцiю, закони, укази Президента.

2). Внутрiшньополiтичнi тАУ забезпечуi дотримання прав i свобод людини, громадянського порядку; здiйснюi заходи щодо боротьби зi злочиннiстю, пiдтримання належного стану обороноздатностi i нацбезпеки.

3). Економiчнi тАУ забезпечуi проведення фiнансовоi, цiновоi, iнвестицiйноi та податковоi полiтики у сферах зайнятостi. Працi та соцiального захисту та iнше.

4). Бюджетнi тАУ розробляi проект Закону Украiни про Держбюджет, забезпечуi виконання ухваленого верховною Радою Закону про Державний бюджет, подаi Парламентовi звiт про його виконання.

5). Гуманiтарнi та екологiчнi тАУ забезпечуi проведення полiтики у сферi науки, освiти, культури, охорони довкiлля i природокористування.

6). Адмiнiстративно-органiзацiйнi тАУ спрямовуi i координуi роботу мiнiстерств, iнших органiв держвлади.

Конституцiя Украiни визначаi статус Президента як глави держави, що тАЬвиступаi вiд ii iменi, . i гарантом державного суверенiтету, територiальноi цiлiсностi, додержання Конституцii Украiни, прав i свобод людини i громадянства тАЭ(ст.102). 5 березня 1999 року було прийнято новий закон Украiни тАЬПро вибори Президента УкраiнитАЭ, який з моменту його опублiкування набув чинностi i дii зараз.

Функцiонально Президент Украiни здiйснюi такi повноваження (ст.106):

1). Законодавчi тАУ накладання вето на закони, ухваленi парламентом.

2). Виконавчi тАУ скасування актiв Кабмiну; утворення, реорганiзацiя i лiквiдацiя за поданням ПремтАЩiр-мiнiстра мiнiстерств i вiдомств.

3). Кадровi:

а) призначення:

за згодою Верховноi Ради - ПремтАЩiр-мiнiстра, Генерального прокурора, голiв Антимонопольного комiтету i Фонду Держмайна;

за поданням ПремтАЩiр-мiнiстра тАУ мiнiстрiв та iх заступникiв, керiвникiв iнших центральних органiв виконавчоi влади, голiв обласних i районних держадмiнiстрацiй;

за контрасигнуванням (вiзуванням проекту Указу) ПремтАЩiр-мiнiстра та мiнiстра оборони тАУ вищого командування Збройних Сил; ПремтАЩiр-мiнiстра i мiнiстрiв юстицii тАУ третини складу Конституцiйного Суду; ПремтАЩiр-мiнiстра i мiнiстра закордонних справ тАУ глав закордонних представництв Украiни за кордоном;

на власний розсуд тАУ половини складу Ради Нацiонального банку та Нацiональноi ради з питань телебачення i радiомовлення;

б) звiльнення:

за згодою ВРУ тАУ голiв Антимонопольного комiтету та Фонду держмайна;

за контрасигнуванням ПремтАЩiр-мiнiстра та мiнiстра оборони тАУ вищого командування Збройних Сил; ПремтАЩiр-мiнiстра та мiнiстра закордонних справ тАУ глав дипломатичних представництв за кордоном;

на власний розсуд - ПремтАЩiр-мiнiстра, мiнiстрiв та iх заступникiв, керiвникiв iнших центральних органiв виконавчоi влади;

4). Зовнiшньополiтичнi тАУ представляi державу на мiжнароднiй аренi, здiйснюi керiвництво ii зовнiшньополiтичною дiяльнiстю, приймаi вiрчi та вiдкличнi грамоти представникiв iноземних держав;

5). Вiйськово-полiтичнi тАУ Президент Украiни i Верховним головнокомандуючим Збройних Сил, очолюi Раду Нацiональноi безпеки i оборони, приймаi рiшення щодо використання Збройних Сил Украiни в разi збройноi агресii проти неi, про запровадження воiнного стану;

6). Символiчно-церемонiальнi тАУ нагороджуi державними нагородами, встановлюi президентськi вiдзнаки та нагороджуi ними, присвоюi вищi спецiальнi звання i класнi чини.

Щодо державного устрою, то Украiна i простою унiтарною (ст.2 Конституцii) державою. Проста тАУ це така держава, складовi частини якоi не мають власного суверенiтету i не можуть виступати як субтАЩiкти полiтичних вiдносин; унiтарна тАУ держава, яка маi автономне утворення тАУ в Украiнi це Автономна Республiка Крим, яка згiдно з Конституцiiю i невiдтАЩiмною складовою частиною Украiни i в межах ii повноважень вирiшуi питання, вiднесенi до ii вiдання. Унiтарна i найбiльш виправданою формою державного устрою Украiни, так як вiдповiдаi ii етнiчному складу, iсторичному минулому, економiчним та культурним реалiям.

Сьогоднi вiдповiдно до чинноi Конституцii Украiни в Украiнi iснуi трирiвневий адмiнiстративно-територiальний устрiй (ст. 133). Перший рiвень складаiться з областей (ст. 133), Автономноi Республiки Крим (роздiл X), мiст Киiва i Севастополя (ст. 133). Другий рiвень тАУ це райони i всi мiста, крiм Киiва i Севастополя (ст. 133). Третiй рiвень тАУ райони в мiстах, мiста районного пiдпорядкування, селища i села (ст. 133).

За формою полiтичного режиму Украiна i демократичною державою (ст.1). Демократичний тАУ це такий режим, коли державна влада здiйснюiться з дотриманням основних прав людини, коли враховуються iнтереси всiх соцiальних верств населення через демократичнi iнститути тАУ вибори, референдуми, засоби масовоi iнформацii.

Система закрiплених в Конституцii прав i свобод людини i громадянина свiдчить про високий рiвень демократii в Украiнi. Громадяни мають рiвнi конституцiйнi права i свободи, багато з яких i визначальними для розумiння Украiни як демократичноi держави. Зокрема, це право на свободу i особисту недоторканнiсть, право на свободу думки i слова, на вiльне вираження своiх поглядiв i переконань, свободу свiтогляду i вiросповiдання, обтАЩiднання у полiтичнi партii та громадськi органiзацii , право брати участь в управлiннi державними справами, у всеукраiнських та мiсцевих референдумах тощо.

РЖРЖ. Принцип суверенiтету Украiни.

Принципи та ознаки суверенiтету Украiни були закрiпленi в Декларацii про державний суверенiтет Украiни вiд 16 липня 1990 року, згiдно з якою принципи суверенiтету Украiни зводяться до наступного:

1) верховенство тАУ вiдсутнiсть iншоi бiльш високоi суспiльноi влади на територii держави: державна влада може вiдмiнити, признати недiйсним будь-який прояв iншоi суспiльноi влади;

2) самостiйнiсть тАУ можливiсть самостiйно приймати рiшенняусерединi краiни тазовнi при дотриманнi норм нацiонального тамiжнародного права;

3) вичерпнiсть тАУ розповсюдження державноi влади на всi сфери державного життя, на все населення та суспiльнi органiзацii краiни;

4) неподiльнiсть влади держави в межахiiтериторii - iднiсть влади в цiлому i тiльки функцiональний ii подiл на гiлки влади: законодавчу, виконавчу та судову; безпосереднi здiйснення власних велiнь по iх каналам;

5) незалежнiсть у зовнiшнiх зносинах тАУ можливiсть самостiйно приймати рiшення зовнi краiни при дотриманнi норм мiжнародного права та повазi суверенiтету iнших краiн;

6) рiвноправтАЩя у зовнiшнiх зносинах тАУ наявнiсть в мiжнародних вiдносинах таких прав та обовтАЩязкiв, як i в iнших краiнах;

7) невiдчужуванiсть - неможливiсть свавiльного вiдчуження легiтимноi та легальноi влади, тiльки наявнiсть закрiпленоi законами можливостi делегувати сувереннi права держави органам мiсцевого самоуправлiння.

В Конституцii Украiни 1996 року проголошуiться: тАЬСуверенiтет Украiни розповсюджуiться на всю ii територiютАЭ (ст. 2). Це означаi, що жодна частина цiii територii не може проголосити себе незалежною вiд суверенноi влади держави.

Однак держава не маi право робити все, що вважаi за потрiбне, по вiдношенню до iнших держав. Проти таких дiй застерiгаi мiжнародне право. Наприклад, державам забороняiться застосовувати силу проти iнших держав, за винятком самооборони або вповноваження з боку Ради безпеки ООН. РЖншим обмеженням щодо свободи дiй держави i юридичнi зобовтАЩязання виконувати укладенi нею договори.

Поняття державного суверенiтету Украiни.

Перш нiж розкривати поняття державного суверенiтету, необхiдно зтАЩясувати поняття суверенiтету взагалi, звiдки походить це поняття, якi його основнi властивостi, що воно означаi.

Термiн тАЬсуверенiтеттАЭ в перекладi з французькоi означаi верховна влада. В державно-правовому смислi дане поняття вперше застосоване у ХVРЖ ст. французьким вченим Ж.Боденом. Вiн вважав суверенiтет невiдтАЩiмною властивiстю держави.

Суверенiтет володii такими основними властивостями[2]
:

1) Суверенiтет iдиний i неподiльний, вiн не може бути роздiлений.

2) Суверенна влада постiйна - ii не можна передати на деякий перiод кому-небудь.

3) Суверенна влада необмежена i надзаконна - жоден людський закон не може обмежувати суверенiтет.

4) Суверенна влада пiдкоряiться тiльки божественним i природним законам, але не релiгiйним догмам.

Спробуiмо зрозумiти, що означаi кожна iз цих тез.

1) В залежностi вiд того, кому належить суверенiтет, держава може бути класифiкована як монархiя (абсолютна) чи демократiя (республiка). Монархiя - держава, у якiй суверенiтетом володii одна людина - монарх. У цьому випадку воля однiii людини i непорушним законом для всiх громадян цiii держави.

Неподiльнiсть суверенiтету передбачаi збереження форми керування державою в будь-яких умовах. Неподiльнiсть повинна бути одночасно тимчасовою i просторовою.

Просторова неподiльнiсть означаi, що якщо суверенiтет належить монарху, то, наприклад, мер будь-якого мiстечка повинний пiдкорятися саме монарху, i нiкому iншому, i у всякому разi не учиняти сваволю. Зрозумiло, що мер не завжди може пiдкорятися монарху безпосередньо. Тодi вiн повинний пiдкорятися вiдповiдному органу, що у свою чергу прямим чи непрямим шляхом буде пiдкорятися монарху. Такi органи, а також i сам мер i представникамисуверенiтету. Це, зрозумiло, не виходить, що мер повинний по будь-якому питанню звертатися до монарха чи його представника. Але монарх, визначивши що рiшення мера не вiдповiдаi його думцi по цьому питанню, може скасувати це рiшення. Однак, i монарх не може влаштовувати сваволю в державi. Взагалi, монарх може скасувати будь-якi рiшення свого представника. Очевидно, принцип показностi даi можливiсть створити процедуру оскарження рiшення суду у вищiй iнстанцii. Передбачаiться, що чим тiснiше зв'язок мiж сувереном i його представником, тим точнiше цей представник зможе виразити волю суверена.

Особливо цiкава взаiмодiя монарха з якими-небудь впливовими структурами, що iснують у державi. Теоретично монарх нi якою мiрою не повинний залежати нi вiд кого. Забезпечити цю незалежнiсть повинен закон.

Здавалося б, випадок демократii бiльш складний. Насправдi це не вiрно. Замiсть монарха можна пiдставити який-небудь колегiальний орган. При цьому можна собi представити як постiйно дiючий, так i тимчасовий орган. Демократичне правлiння вiдбуваiться звичайно за допомогою референдуму. Зробленоi демократii бути не може, тому що неможливо все населення залучити в керуванню державою. Тому парламент i президент i органами представницькоi демократii.

Тимчасова неподiльнiсть суверенiтету означаi, що суверен нi на мить не може втрачати правлiння. Якщо це демократична держава, то народ завжди повинний контролювати дiяльнiсть президента чи парламенту, якщо це монархiя, то монарх не повинний цiлком покладатися на тимчасових правителiв, але, навпроти, завжди могти скасувати невiрне з його погляду рiшення i не тiльки могти, але i робити це.

2). Суверенiтет не можна передавати на якийсь термiн iншiй людинi. Наприклад, у демократичнiй республiцi народ не повинний передавати право безконтрольного керування краiною однiй людинi чи групi людей.

3). Цей пункт дозволяi суверену змiнювати закони так, як вiн хоче чи вважаi за потрiбне. Якби не iснувало божественних i природних законiв, то в демократичнiй республiцi (приклад демократичноi республiки узятий для того, щоб показати, що суверенна влада незалежна вiд форми суверена, ii здiйснюючого), народ мiг би домовитися i раз у рiк страчувати по тисячi чоловiк тАЬпросто тактАЭ. У реальностi це значить, що суверен може змiнювати будь-якi закони крiм тих, котрi входять у природнi i божественнi права, забороненi концепцiiю суверенiтету. Наприклад, оскiльки суверенна влада нескiнченна, остiльки суверен не може призначати собi правонаступника.

4) Сказавши про необмеженiсть суверенноi влади не можна забувати, що маються на увазi тiльки людськi закони, а не природнi i божественнi. Серед таких можна назвати право на життя, на приватну власнiсть, на волю слова i пересування i тому подiбнi.

Незважаючи на абсолютний характер влади, не всi питання входять у його компетенцiю. Так, приватна власнiсть нi в якому разi не повинна пiдкорятися державi. Наслiдок наявностi приватноi власностi - майнова нерiвнiсть. Воно необхiдно для iснування краiни, але не повинно виявлятися у перекручених формах. Але в компетенцiю держави входить загальна власнiсть. Держава не може накладати податки довiльно. Держава не повинна обмежувати волю совiстi i вiросповiдання.

Усi цi волi i i божественними i природними. Якщо держава зазiхаi на цi права, то ii варто вважати тиранiiю.

Головними задачами держави i збереження свiту i згоди в суспiльствi. Але досягнення матерiального благополуччя - задача самого народу, а не держави, що лише повинне не перешкоджати збагаченню законними шляхами.

Нинi поняття суверенiтету означаi верховенство i незалежнiсть влади. Таким чином, термiн тАЬнезалежнiстьтАЭ i складовою поняття тАЬсуверенiтеттАЭ. Водночас тАЬнезалежнiстьтАЭ маi самостiйне полiтико-правове навантаження - поглиблення i розвиток суверенiтету, включення будь-якоi пiдлеглостi i залежностi. Украiна спочатку проголосила державний суверенiтет (16 липня 1990р.), а потiм тАУ незалежнiсть (24 серпня 91 р.). В наш час дуже важливо i правильне наукове тлумачення суверенiтету, в тому числi спiввiдношення державного, народного та нацiонального суверенiтету.

Конституцiя Украiни вiдносить такi принципи, властивостi та якостi державноi влади, як державний суверенiтет, розподiл влади, вимога функцiонування державних структур до компетенцii Конституцii та законiв. Держава i офiцiйним представником народу, покликана виражати волю своiх громадян, забезпечувати iх права та свободи, законнi iнтереси. Саме державна влада володii правом видання обовтАЩязкових до виконання наказiв громадянами. Звiдси випливають ii значнi можливостi як щодо сприяння реалiзацii прав та свобод громадян, так i щодо порушення цих прав. Суверенiтет i якiсною ознакою держави, його невiдтАЩiмною властивiстю, обовтАЩязковою умовою його мiжнародноi правосубтАЩiктностi. Суверенiтет Украiнськоi держави випливаi iз суверенiтету народу, оскiльки народ i творцем та носiiм державного суверенiтету, волевиявлення народу породжуi державну владу. В той же час народ виступаi як своiрiдний гарант державного суверенiтету, так як будь-який утиск незалежностi держави, зменшення верховенства влади означаi порушення корiнних iнтересiв народу, стаi джерелами внутрiшнiх або мiжнародних конфлiктiв.

Суверенiтет тАУ невiдтАЩiмний атрибут держави, основа ефективноi реалiзацii своiх багатогранних функцiй. РЖз суверенiтету Украiни випливаi ii незалежнiсть, самостiйнiсть органiв державноi влади у вирiшеннi зовнiшнiх i внутрiшнiх проблем. Державний суверенiтет i незалежнiсть тАУ основоположнi ознаки держави.

Тепер слiдрозкрити поняття державного суверенiтету, але необхiдно вiдмiтити, що, крiм державного суверенiтету iснуi ще два види суверенiтету, а саме: нацiональний i народний.

Суверенiтет держави тАУ це властивiсть держави, яка визначаi ii верховенство, самостiйнiсть, та незалежнiсть при виконаннi внутрiшнiх та зовнiшнiх функцiй, незалежнiсть держави вiд iнших полiтичних i соцiальних влад всерединi суспiльства та вiд iноземних держав i органiзацiй у вирiшеннi питань внутрiшньоi i зовнiшньоi полiтики. Суверенiтет не може бути основою для антиправових дiй, для сваволi. Суверенiтет маi економiчну, полiтичну i юридичну сторони. За цiiю ознакою держава вiдрiзняiться вiд колонiй та напiвколонiй. Суверенiтет тАУ це право самостiйно вирiшувати економiчну, державну, соцiальну та мiжнародну полiтику, визначати завдання i функцii держави. Суверенiтет маi абсолютно-вiдносний характер, вiн не повинен шкодити самiй державi, народу i iншим державам.

Аналiз правового статусу Украiни даi пiдстави вважати, що Украiна вiдповiдаi всiм ознакам суверенноi держави. Цьому слугуi i мiжнародне визнання Украiни у свiтi, розширення ii двостороннiх та багатостороннiх звтАЩязкiв.

Нацiональний суверенiтет - повновладдя нацii, ii полiтична свобода, реальна можливiсть визначити характер свого нацiонального життя. Для колишнього Союзу РСР, який обтАЩiднував 53 нацiонально-територiальнi державнi утворення, даний суверенiтет набув особливого значення. Важливим вiн i також для Украiни, де проживаi 110 нацiональностей.

Народний суверенiтет - повновладдя народу, володiння ним соцiально-економiчними i полiтичними засобами, якi забезпечують участь громадян в управлiннi суспiльством i державою. Народ Украiни реалiзуi суверенiтет через обранi демократичним шляхом ради народних депутатiв, президента, а також безпосередньо через референдуми. Здiйснюiться вiн й через рiзнi громадськi органiзацii та формування. Головним виразником суверенiтету народу i держава, яка поставила за мету формування правового, демократичного суспiльства.

Види державного суверенiтету.

РЖснуi декiлька пiдходiв щодо визначення видiв суверенiтету.

За першим iз них розрiзняють внутрiшню та зовнiшню сторони суверенiтету.

Внутрiшня сторона виражаi верховенство та повноту державноi влади по вiдношенню до всiх iнших органiзацiй в полiтичнiй системi суспiльства, ii монопольне право на законодавство, управлiння та юрисдикцiю внутрi краiни в межах всiii державноi територii.

Зовнiшня сторона виражаi незалежнiсть та рiвноправтАЩя держави як субтАЩiкта мiжнародного права у взаiмозвтАЩязку iз iншими державами, неприпустимiсть втручання у внутрiшнi справи держави.

Також державний суверенiтет подiляiться на потенцiйний i реальний.

Потенцiйний суверенiтет тАУ це такий суверенiтет, який належить будь-якому народу, незалежно вiд того, утворюi даний народ державу чи нi, визнають iх iншi держави чи нi.

Реальний суверенiтет тАУ це втiлення в життя суверенних прав народу, якi виражають найважливiшi iнтереси i вважаються найкращими для даного народу.

Забезпечення суверенiтету Украiни.

В Декларацii про державний суверенiтет вiд 16 липня 1990 року Украiна проголосила державний суверенiтет, який характеризуiться як верховенство, самостiйнiсть, повнота i неподiльнiсть влади у межах нацiональноi територii, незалежнiсть i рiвноправнiсть у зовнiшнiх вiдносинах. Джерелом такого суверенiтету i незалежностi i воля народу, виражена населенням на референдумi 1 грудня 1991 року. 24 серпня 1991 року вiдкрилася позачергова сесiя Верховна Рада Украiни, на якiй було розглянуто питання про полiтичну ситуацiю в республiцi та прийнято низку надзвичайно важливих документiв. Серед них - постанова та Акт проголошення незалежностi Украiни, затвердженi конституцiйною бiльшiстю (Постанова: за - 321, Акт: за - 346). У результатi Украiна стала незалежною демократичною державою з неподiльною та недоторканою територiiю, на якiй чинними i лише власнi Конституцiя, закони та постанови уряду. За незалежнiсть проголосували - 90,32 вiдсотки голосуючих (близько 29 млн. чол.). На урочистому засiданнi 5 грудня 1991 року Верховна Рада Украiни прийняла звернення тАЬДо парламентарiiв i народiв свiтутАЭ, в якому наголошувалося, що договiр 1922 року про утворення СРСР вважаi стосовно себе недiйсним i недiючим. Заявлялось, що Украiна будуi демократичну правову державу, першочерговою метою якоi i забезпечення прав i свобод людини. Пiдтверджувалися положення Декларацii прав нацiональностей Украiни вiд 1 листопада 1991 року щодо гарантування усiм народам i громадянам республiки рiвних полiтичних, громадянських, економiчних, соцiальних та культурних прав. Проголошувався перехiд до ринковоi економiки, визнавалася рiвноправнiсть усiх форм власностi, висловлювалася готовнiсть до активiзацii мiжнародного спiвробiтництва на засадах рiвноправностi, суверенностi, невтручання у внутрiшнi справи один одного, визнання територiальноi цiлiсностi i непорушностi iснуючих кордонiв. Неподiльною i недоторканою Украiна оголосила i власну територiю, водночас не маючи територiальних претензiй до будь-якоi держави. Задекларовано також було безтАЩядерний статус республiки, оборонний характер ii вiйськовоi доктрини, формування Збройних Сил на засадах мiнiмальноi достатностi. Суверенiтет полягаi у ефективному функцiонуваннi органiв держави - законодавчих, виконавчих, судових, а також у правовiй системi. Реалiзуючи сувереннi права, Украiна змiцнюi триiдину владу. В цьому планi слiд розглядати введення поста президента i обрання цiii вищоi службовоi особи шляхом всенародного голосування. Важливе значення маi також введення посад i призначення представникiв президента Украiни, формування мiсцевоi державноi адмiнiстрацii. Вироблена концепцiя судово-правовоi реформи, яка реалiзуiться вже у законодавчих актах i на практицi.

Здобувши незалежнiсть, народ Украiни розпочав активну дiяльнiсть по створенню своii демократичноi правовоi держави. Ця розбудова розпочиналась в дуже складних умовах. Необхiдно було перш за все здiйснити перехiд вiд статусу союзноi республiки з обмеженим суверенiтетом до статусу самостiйноi держави. Тому законом Верховноi Ради УРСР вiд 17 вересня 1991 року до Конституцii були внесенi змiни i доповнення, якi мали на метi змiцнити державний суверенiтет республiки. У текстi Конституцii слова тАЬУкраiнська Радянська Соцiалiстична РеспублiкатАЭ i тАЬУкраiнська РСРтАЭ були змiненi на споконвiчну назву нашоi держави тАУ тАЬУкраiнатАЭ. В роздiлi Конституцii про зовнiшньополiтичну дiяльнiсть i захист Вiтчизни розвивалися положення про пiдвищення ролi Украiни як рiвноправного учасника мiжнародних вiдносин. Мiжнародне спiвтовариство з розумiнням поставилося до виникнення новоi незалежноi держави. Украiну визнали понад 130 краiн свiту.

Незалежнiсть Украiни вiдкрила широкi можливостi для створення власного демократичного державного апарату, без втручання в цей процес стороннiх сил, з усуненням залишкiв командно-адмiнiстративноi системи управлiння.

Доцiльно розглянути окремi правовi принципи, закрiпленi у Декларацii та Актi i розвинутi в iнших законодавчих актах. У Декларацii, зокрема, визначаiться необхiднiсть побудови правовоi держави. Називатись правовою може тiльки та держава, яка точно додержуiться принципiв:

Ø верховенство закону щодо iнших правових актiв i у суспiльному життi;

Ø звтАЩязок законом самоi держави, всiх ii органiв, громадських органiзацiй, службових осiб i громадян;

Ø непорушнiсть свободи особи, ii прав та законних iнтересiв, честi i гiдностi, iх охорона i гарантування ;

Ø взаiмна вiдповiдальнiсть держави i особи ;

Ø ефективнiсть контролю за здiйсненням законiв та iнших нормативних актiв.

Пiдготовлена i продовжуi напрацьовуватись нормативна база для здiйснення принципiв правовоi держави.

У Декларацii проголошено, що Украiна забезпечуi верховенство ii Конституцii i законiв на своiй територii, закрiплюiться один з основоположних принципiв правовоi держави, за яким Конституцiя та iншi закони мають верховенство щодо iнших правових актiв. При розбiжностi вiдомчих актiв, у тому числi указiв президента, постанов i розпоряджень уряду, iз законом - дii останнiй.

Для правового забезпечення суверенiтету i незалежностi Украiни було зроблено чимало, але найважливiшим кроком було прийняття новоi конституцii Украiни - Основного закону Украiни[3]
.

Пiсля проголошення суверенiтету почався процес створення нормативноi бази, без якоi Украiна як держава не могла iснувати.

Декларацiя про державний суверенiтет Украiни проголосила принцип подiлу влади в республiцi на законодавчу, виконавчу i судову

До 1996 року розбудова державного апарату першу стадiю практично пройшла. РЗРЗ можна умовно визначити такими подiями: проголошенням незалежностi Укра

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права