Теорiя розподiлу влад

Мiнiстерство внутрiшнiх справ Украiни

Унiверситет внутрiшнiх справ

Кафедра iсторii та теорii держави та права

Курсова робота

на тему:

тАЬТеорiя розподiлу владтАЭ

Виконав: курсант

Перевiрив:

Харкiв 1999
ЗМРЖСТ

ВСТУП..................................................... 3

1. ПЕРЕДУМОВИ ТА РОЗВИТОК ТЕОРРЖРЗ РОЗПОДРЖЛУ ВЛАД....... 4

2. ЗДРЖЙСHЕHHЯ В УКРАРЗHРЖ ДЕРЖАВHОРЗ ВЛАДИ

ЗА ПРИHЦИПОМ ПОДРЖЛУ HА ЗАКОHОДАЧУ,

ВИКОHАВЧУ РЖ СУДОВУ...................................... 9

АМЕРИКАHСЬКА СИСТЕМА ДЕРЖАВHИХ ОРГАHРЖВ........... 9

3. ТЕОРРЖЯ ПОДРЖЛУ ВЛАДИ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОHАЛЕHHЯ 18

Висновок................................................ 33

Використана лiтература................................ 34

З цього приводу вже чимало написано i сказано. Hе буду повторювати аргументи, а лише зазначу, що принцип подiлу влади для правовоi держави не слiд фетишизувати, що iдиним джерелом державноi влади i народ, а державнi органи виконують певнi функцii по здiйсненню цiii влади, що суть питання полягаi не тiльки у науково обгрунтованому розподiлi цих функцiй, а, що не менш важливо, тАФу взаiмодii всiх гiлок влади.

Характерно, що прибiчники президентськоi республiки i концепцii подiлу влади часто посилаються на конституцiйний досвiд США. Але звернемося до американських авторитетiв. Вiдомий конституцiоналiст професор Ч.Райз у вiснику ВлПрограми сприяння парламентовi Украiни(номер за 12 вересня 1995 р.) пише: ВлПодiл влади i не зовсiм точним термiном для опису американськоi конституцiйноi моделi. автори американськоi конституцii насправдi створили форму державного правлiння не з Влподiлом влади, а радше з вiдокремленими один вiд одного владними iнститутами тАФпрезидентом, законодавчим органом i судами, якi мають розмежованi компетенцii i розподiленi функцii.. Кожна гiлка влади може вдаватися до певних дiй, але проведення цiлiсноi полiтики вимагаi спiвпрацi iнших владних гiлок. ВлЧи призводить система, яка даi конкретнi iнституцiйнi повноваження президентовi i законодавчому органовi, до суперництва мiж ними у виробленнi полiтики?тАФзапитуi Райз. РЖ вiдповiдаi: ВлТак, призводить, але ж вона таки створюi стимули, необхiднi гiлкам влади для спiвпрацi.

Творцям нашоi новоi Конституцii треба зважити на цей бiк справи. Поки що законодавча i виконавча гiлки влади змагаються iз перемiнним успiхом у накладеннi вето на вiдповiднi акти. Hа мiй погляд у новiй Конституцii Украiни слiд чiтко вказати на необхiднiсть взаiмодii рiзних гiлок влади. Hе менш важливо домогтися такоi взаiмодii у реальнiй практицi.

Звернемося до першопочаткiв розвитку теорii про подiл державноi влади на законодавчу, виконавчу i судову.

В XIII главi 5‑оi книги ВлПро дух законiв Монтеск'i порiвнюi деспотичне правлiння з звичаями дикунiв Луiзiани, котрi, бажаючи дiстати з дерева плiд, зрубують дерево пiд самий корiнь. Так дii i деспотичне правлiння, само пiдрубуючи крону, на котрiй воно тримаiться.

Феодально деспотичному режиму Монтеск'i протиставляi конституцiйно-монархiчний або республiканський режим i подiбно до Локка розвиваi компромiсну теорiю розподiлу влад на законодавчу, виконавчу i судову, дiючи iзольовано одна вiд одноi. Монтеск'i був впевнений, що, якщо монарх буде управляти не вмiшуючись в судовi функцii, а законодавчi органи будуть видавати тiльки закони, але не управляти краiною, всi основнi прошарки феодального суспiльства будуть задоволенi, зокрема буржуазiя перестане бути ворогом аристократичноi знатi. В цьому питаннi Монтеск'i подiбно до Локка орiiнтувався на так звану Славну революцiю 1688тАФ рр. в Англii, заснованому на класовому компромiсi мiж буржуазiiю i феодально-аристократичною владою. Про такий компромiс мрiяв Монтеск'i i для Францii. Сама по собi теорiя розподiлу влад вiдiгравала в часи Монтеск'i вiдому прогресивну роль, тому що в якiйсь мiрi обмежувала судову i законодавчу владу монарха. Але по сутi вона страждала корiнним недолiком, так як фактично вела до знищення iдностi державноi влади, робила виконавчу владу незалежною вiд законодавчих органiв i по сутi справи безконтрольною, а законодавчi органи перетворювала в заклади, якi могли видавати закони але не мали права слiдкувати за iх виконанням. Мiж окремими владами виникали конфлiкти. Теорiя розподiлу влад тАФтиповий зразок компромiсу французького просвiтителя.

А зараз я хотiв би звернути увагу на iсторiю розвитку украiнськоi конституцii, а саме на моменти, що передбачали розподiл державноi влади.

Розглянемо Конституцiю Пилипа Орлика, прийняту 5 квiтня 1710 року на Козацькiй Радi у м. Бендерах. Проаналiзувавши роздiл VI цiii Конституцii ми можемо побачити, що Пилип Орлик пропонуi проводити державне управлiння розмежувавши повноваження i об'iднавши всi гiлки влади в iдиний державний механiзм: ВлЯкщо в незалежних державах дотримуються похвального i корисного для публiчноi рiвноваги порядку, а саме тАФi пiд час вiйни, i в умовах миру збирати приватнi й публiчнi ради, обмiрковуючи спiльне благо батькiвщини, на яких i незалежнi володарi у присутностi Його Величностi не вiдмовлялися пiдкорити свою думку спiльному рiшенню урядовцiв i радникiв, то чому ж вiльнiй нацii не дотримуватись такого ж прекрасного порядку? Далi слiдуi, що першiсть в краiнi належить Генеральнiй старшинi, якiй пiдпорядковуються Полковники, що за характером обов'язкiв прирiвнюються до радникiв. Щодо законодавчого органу, то вiд кожного полку повиннi були бути обранi декiлька знатних ветеранiв Влдосвiдчених i вельми заслужених мужiв, що повиннi були складати публiчну раду. Ясновельможний Гетьман (так називаi Пилип Орлик в Конституцii гетьмана Украiни) за Конституцiiю прирiвнюiться до президента у республiцi з президентською формою правлiння. Взаiмовiдносини в державному механiзмi визначаються так: ВлГенеральнiй старшинi, Полковникам i Генеральним радникам належить давати поради теперiшньому Ясновельможному Гетьману та його наступникам про цiлiснiсть батькiвщини, про ii загальне благо i про всi публiчнi справи. Без iхнього попереднього рiшення i згоди, на власний розсуд (гетьмана) нiчого не повинне нi починатися, нi вирiшуватися, нi здiйснюватися..i. Пiсля обрання гетьмана повиннi бути обранi три Генеральнi Ради.

Тепер перейдемо до розгляду Конституцii УHР (Статут про державний устрiй, права i вiльностi УHР), що була ухвалена Украiнською Центральною Радою 29 квiтня 1918 року.

Перш за все потрiбно пiдкреслити, що це одна з найдемократичнiших конституцiй того часу i одне з найважливiших джерел державотворення в Украiнi. Такi високi досягнення правовоi думки, якi були зробленi в тi часи i за досить короткий термiн, повиннi дати хороший приклад сучасним полiтичним дiячам, i навчити iх хоча б iнколи вивчати iсторiю украiнського конституцiоналiзму, бо як свiдчать украiнськi правовi пам'ятки, Украiна завжди прагнула до демократичних змiн у державнiй, культурнiй, соцiально-економiчнiй сферах життя, i вже тодi, в 1918 роцi досягла бiльшого свого розвитку, анiж ми на сучасному етапi, маючи вже п'ять рокiв незалежностi.

Отже, за Конституцiiю УHР, а зокрема в статтях 22тАФ ми можемо побачити, що державна влада в Украiнськiй народнiй Республiцi походить вiд народу. Здiйснюiться вона за принципом розподiлу на законодавчу, виконавчу i судову. Верховним органом влади в Республiцi i Всенароднi Збори, що безпосередньо здiйснюють вищу законодавчу владу. Вони ж формують органи виконавчоi i судовоi влади. Вища виконавча влада належить Радi Hародних Мiнiстрiв. Арбiтром посеред цих двох влад i Генеральний Суд УHР. РЖ що i дуже важливо, стаття 63 говорить: ВлСудових вирiшень не можуть змiнити нi законодатнi, нi адмiнiстрацiйнi органи влади.

Втiлення принципу розподiлу влад, як ми тепер переконуiмося, пов'язане з ломкою усталених стереотипiв, створенням принципово нових iнструментiв, яких у нас до цього часу не було. Hа завадi стоять об'iктивнi та суб'iктивнi фактори, головними з яких i важкий тягар недавнього колонiального минулого, вiдсутнiсть демократичних традицiй у сферi державного будiвництва, полiтичнi, соцiальнi, психологiчнi стереотипи.

Зрозумiло, що в системi влади найбiльш вразливою i малоефективною i виконавча влада, головним призначенням i основною функцiiю якоi i реалiзацiя прийнятих рiшень. Hавiть хороший, досконалий закон нiчого не вартий, якщо вiн не виконуiться або виконуiться аби як.

Труднiсть подвоюiться й тим, що форма правлiння нинi тiсно зв'язана з органiзацiiю верховноi влади, яка склалася з часiв безроздiльного панування Рад народних депутатiв. Принцип Влодновладного правлiння, у вiдповiдностi з яким вся повнота влади належала Радам, обумовив особливостi i форми функцiонування системи представницьких органiв, головним з яких було iх верховенство, принцип демократичного централiзму, подвiйне пiдпорядкування виконавчих органiв, панування вертикальних зв'язкiв тощо.

Донедавна наша наука, в тому числi i наука конституцiйного права, активно заперечувала необхiднiсть визнання i впровадження в життя принципу Влрозподiлу владi, i, вiдповiдно, iнституту президентства, якi вважалися Влшкiдливими i безперспективними для радянськоi демократii, чужими i ворожими передовiй соцiалiстичнiй формi народовладдя. Hе останню роль у Влвiдмовi права на життя президенства вiдiграла теорiя поiднання законодавчоi i виконавчоi влади у дiяльностi механiзму владарювання.

Вiдкидаючи буржуазний парламентаризм, засновники молодоi Радянськоi держави вiдкидали тим самим теорiю i практику розподiлу влад, яка, на iх думку, виконувала соцiальне замовлення пануючоi буржуазii, забезпечувала експлуатацiю широких мас трудящих.

Поiднання в руках Рад законодавчих i виконавчих повноважень тАФось, на думку радянських iдеологiв, ключ до вирiшення всiх питань державного будiвництва.

Hайбiльш яскраве втiлення ця iдея знайшла в дiяльностi вищих органiв влади i управлiння. Так Рада Hародних Комiсарiв РРФСР здiйснювала як законодавчi, так i виконавчi функцii. ЦВК СРСР, ЦВК союзних республiк i iх Президii поряд iз законодавчою i управлiнською роботою виконували функцii i повноваження глави держави. До речi, це свiдчить проте, що вони не були органiзацiйно чiтко визначенi й вiдокремленi, а iх компетенцiя в багатьох випадках була досить умовною. Про це говорить, наприклад, той факт, що пiсля 1936 року функцii колегiального президента в СРСР i в союзних республiках були покладенi на вiдповiднi Президii, але зi справжнiм президентством спiльного тут нiчого не було. Президii не мали також повноважень не тiльки за суттю, але й за формою: вони на рiвнi Основного Закону не констатувалися, а практика була вкрай непослiдовною i бiдною (8,79тАФ).

iншими словами життя засвiдчило:

1) непридатнiсть i навiть шкiдливiсть теорii Влпоiднання владi, Влодновладного правлiння;

2) необхiднiсть розподiлу влад як iдино можливоi форми органiзацii дiяльностi верховних владних структур.

Крапку в цiй боротьбi поставила ВлДекларацiя про державний суверенiтет Украiни, яка закрiпила принцип розподiлу влад: ВлДержавна влада в Республiцi здiйснюiться за принципом ii розподiлу на законодавчу, виконавчу i судову.

Звiдси тАФважливий висновок: треба створювати принципово нову, незнану у нас до цих пiр форму правлiння, яка б забезпечила ефективне функцiонування всього механiзму здiснення народовладдя в Украiнi.

АМЕРИКАHСЬКА СИСТЕМА ДЕРЖАВHИХ ОРГАHРЖВ

1)Основнi вiтки державноi влади, iх розмежування i вiдношення.

В рацiонально влаштованiй державi, якою i правова держава, влада здiйснюiться за допомогою спецiальних органiв. Звiдси рiзнi галузi влади: законодавча, виконавчо-розпорядча i судова. Для того, що запобiгти зловживанню владою i виникненню авторитарноi, абсолютноi влади, не зв'язаноi правом, цi вiтки не повиннi зтАЩiднуватися в руках одного органу, тобто повиннi бути роздiльнi. Розподiл влад таким чином i структуроутворюючим i функцiональним принципом рацiональноi органiзацii i контролю. Розмежування направлено на то, щоб утримати державну владу вiд можливих зловживань. Всi органи i вiтки державноi влади покликанi бути хоронителями Конституцii. Конституцiя повинна стояти над цими владами, а не влади над Конституцiiю. Розподiл влад виражаiться в розподiлi компетенцiй, в заiмному контролi, в системi здержок i противаг, збалансованостi, тобто рiвновага досягаiться через процеси налагодження i взаiмопогодження (7,42).

Правова держава означаi вiдсутнiсть будь-якоi необмеженоi, абсолютноi влади не зв'язаноi правом i принципами Конституцii. З допомогою розподiлу влад правова держава органiзовуiться i функцiонуi правовим способом. Державнi структури i iх дiяльнiсть позбавленi тут вiд стресiв i лихоманок, визваних в монократичних режимах змiною i утвердженням нових лiдерiв. Hавпаки, правова держава сама i основою для такоi змiни. Боротьба за владу i особистi амбiцii не вириваються з-пiд контролю, вони регламентованi мiцним правовим порядком i строгими юридичними процедурами виборiв i змiни лiдерiв. Замiсть режиму особистоi влади i чиновницького розсуду, що переходить у безмежжя, встановлюiться панування права, тобто полiтична влада реалiзуiться на основi юридичних норм. Саме цi норми, а не пiдмiняючи iх власний розсуд правлячих, i упорядковуючою основою органiзацii i дiяльностi державного апарату i полiтичноi системи в цiлому. Правова держава являi собою спосiб рацiоналiзацii полiтичного механiзму, обмеження публiчноi влади з цiллю не допустити узурпацiю i зловживання. Без розподiлу влади настаi деспотизм.

Принцип розподiлу влад маi два аспекти. По-перше, це розподiл влади мiж самими органами держави. Hi одному з органiв не належить вся державна влада в ii повному об'iмi. Забороняiться реалiзовувати функцii, що належать iншому органу. Таким чином в правовiй державi вiдсутня яка-небудь необмежена влада, не зв'язана правом i принципами Конституцii. Розподiл влади слугуi засобом стримування влади держави в рамках принципiв розвинутого суспiльства, слугуi механiзмом захисту прав особи, закрiплених в Конституцii. Розподiл влад полягаi i в тому, щоб нi один з органiв не зайняв авторитарно-абсолютного положення i не перевернув право i конституцiю. Вiдомо сказане положення про те, що розподiл влад являi собою розподiл роботи в державному механiзмi з цiллю рацiоналiзацii i контролю (7,99тАФ).

Розподiл влад тАФце не застигнутий стан вiдокремлених структур, а працюючий, дiючий механiзм, досягаючи iдностi на основi складного процесу узгодження i спецiальних правових процедур, передбачених в тому числi i на випадок конфлiкту i екстремальноi ситуацii. Загальний принцип iдностi i розподiлу влад конкретизуiться в залежностi вiд примiнення в рiзних iсторичних ситуацiях i положеннях. Влiднiсть досягаiться через динамiчну рiвновагу, через певну напругу, спiв допомогу i процес улагодження. Але при цьому обов'язкова умова: не повинно бути зосередження влади в руках однiii особи чи органу, iнакше стануть не можливi взаiмоконтроль, здержки i противаги, i отже, розподiл влад i правова держава.

Законодавець пов'язаний принципами права i конституцii, правами людини. Крiм того вiн i пiд контролем народу. Важливе значення маi орган конституцiйного нагляду. З його допомогою забезпечуiться конституцiйнiсть усiх законiв i пiдзаконних нормативних актiв. В системi здержок i противаг, на випадок необдуманих, поспiшних рiшень законодавця, виправляючу роль граi глава держави (вiдкладне вето, в певних випадках назначення дострокових виборiв i iншi його повноваження). Без цього механiзм розподiлу влади буде недосконалим.

Життя держави складаiться з багаточисельних актiв реалiзацii тих норм, котрi прийнятi законодавцем. Тому тут на перший план висуваiться виконавчо-розпорядча гiлка влади. Використовуючи хорошi якостi виконавчо-розпорядчих органiв як необхiдного елементу рацiонального державного механiзму, в той самий час важливо поставити перегородку на шляху перетворення iх в узурпатора i монополiста влади. Виконавчо-розпорядча дiяльнiсть повинна базуватись на законi i в рамках закону. Виконавча влада не може присвоювати собi повноважень i потребувати вiд громадян виконання яких-небудь обов'язкiв, якщо це не передбачено законом. Для забезпечення законностi в дiяльностi виконавчоi влади остання не повинна пiдмiняти законодавця. Вiдомча нормотворчiсть i так зване делеговане законодавство повиннi бути рiзко обмеженi. По-перше, вiдомча нормотворчiсть не повинна протиречити закону. По-друге, вона не повинна фактично пiдмiняти закон, тобто вирiшувати питання, вiднесенi до сфери законодавця. Цим самим принцип законностi стаi логiчно взаiмопов'язаним з принципом розподiлу влади. В цiлому проблема i не тiльки в тому, щоб зробити вiдомчi акти такими, що не суперечать закону, а й в тому, щоб скоротити iх до мiнiмуму.

Затримування виконавчоi влади, надалi, досягаiться за допомогою ii пiдзвiтностi i вiдповiдальностi перед народним представництвом. Мова йде про полiтичну вiдповiдальнiсть, забезпечувану за допомогою вотуму недовiри. Важливу роль у боротьбi iз зловживаннями виконавчоi влади граi також iнститут iмпiчменту. Виконавець не повинен пiдмiняти не тiльки законодавця, але i суддю. Hiхто не може бути суддею у власнiй справi. Тому громадянин в правовiй державi повинен мати право подати в суд на будь-якi дii виконавчоi влади (як на окремих посадових осiб, так i на виконавчо-розпорядчий орган в цiлому). В iншому випадку зловживання виконавця стануть безпокаранами, вiдкриiться шлях до встановлення тиранii.

Суд, система правосуддя тАФтретя необхiдна гiлка влади в механiзмi розподiлу влади. Це арбiтр, що вирiшуi спори про право. В правовiй державi правосуддя чиниться тiльки судом. В цьому найважливiша гарантiя прав i свобод громадян, правовоi державностi в цiлому. Суд не повинен пiдмiняти собою законодавця чи виконавця, iнакше вiн перетвориться в деспота. Але в свою чергу нi законодавець, нi виконавець не повиннi собi присвоювати функцii суду. Тому найважливiшим i забезпечення реальноi незалежностi суду вiд рiзноманiтних органiв i осiб, котрi б диктували йому свою волю i фактично узурпували судову владу. Оптимальним варiантом i назначення судею пожиттiво або, по крайнiй мiрi, на довгий термiн. Суддi повиннi назначатися вищестоящими органами влади. Суд присяжних i найбiльш дiяльною формою забезпечення незалежностi i об'iктивностi правосуддя. Виразом рiвностi громадян перед законом i пiдсуднiсть загальному суду, недопустимiсть розширення юрисдикцii спецiальних судiв.

Панування права прокламуi, щоб суд виступив арбiтром в спорi про порушення права не тiльки в правозастосовчому, але й в правотворчому процесi. Суд повинен бути здержуючим фактором проти порушень права i конституцii не тiльки зi сторони виконавця, але й зi сторони законодавця. Для цього необхiдний конституцiйний суд. Hе пiдмiняючи законодавця i залишаючись в межах судових юрисдикцiйних задач, конституцiйний суд забезпечуi конституцiйнiсть закону, iнакше кажучи верховенство Конституцii в правотворчiй дiяльностi законодавця. Без такоi судовоi перевiрки конституцiйностi законiв (i тим бiльше пiдзаконних нормативних актiв) не може утвердитись панування права, правова держава. РЖснування конституцiйного суду дозволить не примiняти такий нормативний акт (в тому числi i закон), що суперечить конституцii.

Ще один аспект дiяльностi суду в механiзмi здержок i противаг. Виступаючи в ролi арбiтру, вирiшуючи спори, суд звертаiться до тлумачення права i Конституцii. В певних випадках вiн може використовувати аналогiю закону i аналогiю права. Тобто, в своiх рiшеннях суд може вийти за межi букви закону i звернутися до його духу. В такому випадку вiн приймаi рiшення, керуючись духом законiв, змiстом права, iншими словами, на основi дiйсно-iсторичних аксiом i принципiв права. Це дозволяi суду бiльш оперативно в порiвняннi з законодавцем приводити правопорядок у вiдповiднiсть з потребами життя. В вiдомих рамках така свобода суду не протиречить правовiй державi. Тому що мова в цих випадках йде не про повсякденну дiяльнiсть суду, а про екстремальнi, виключнi ситуацii в системi здержок i противаг, розпредiленнi i балансуваннi влад. Важливо, щоб суд при цьому залишався хоронителем Конституцii, захищав право, а не перетворювався в зброю зловживань i реакцii. Тут необхiдний цiлий ряд факторiв i умов (органiзацiйних, юридичних, культурних i iн.), завдяки яким суд може фактично стояти на сторожi панування права i справедливостi, мати високу повагу i авторитет в суспiльствi.

Розподiл влад тАФце не тiльки юридичний i органiзацiйний, але й соцiально-полiтичний принцип, що дозволяi з'iднати такi протиречивi аспекти соцiального життя, як влада i свобода, закон i право, держава i суспiльство. Розподiл влади i необхiдною умовою, мiрою i масштабом демократизацii полiтичного життя. З цим пов'язаний другий аспект розподiлу влади: розпредiлення влади мiж класами i групами, проблема участi рiзноманiтних груп в реалiзацii влади, степiнь представленостi з урахуванням рiзноманiтних iнтересiв i т. д. В правовiй державi влада походить вiд народу, тому тiльки народ в своiй конкретно-iсторичнiй реальностi i повинен мати можливiсть приймати участь в реалiзацii полiтичноi влади. Державна влада в цiлому

i рiзноманiтнi ii гiлки не повиннi бути монополiзованi якою-небудь однiiю групою, прошарком, класом, оскiльки мова йде про правову державу, про панування права. В правовiй державi важливо забезпечити представництво iнтересiв рiзних прошаркiв i груп, плюралiзм думок i iнтересiв. Такий плюралiзм повинен з допомогою розподiлу влади органiчно з'iднати демократизацiю влади з ii компетенцiiю i професiоналiзмом.

Звiдси i проблема гарантування прав i iнтересiв меншостi. Полiтична практика в ii полiтичнiй ретроспективi показуi, що меншiсть не завжди помиляiться. Hапроти, за нею iнколи стоiть правда i iстина. В цiлому потрiбна терпимiсть i ВлвiдкритiстьВ» держави, щоб не закрилась дорога до волi. Обов'язковою умовою для цього i розподiл влади, тобто розподiл влади через соцiально-полiтичний плюралiзм. Монополiя влади безнадiйно веде до полiтичноi патологii в рiзних ii рiзновидах, таких, як авторитарна тиранiя, бюрократична олiгархiя, охлократiя, антигуманна технократiя, мафiя, що дориваiться до полiтики. Запобiгти монополiзацii влади зi сторони кого б там не було можна лише тодi, коли вона стане роздiленою, розпредiленою серед рiзних учасникiв полiтичного процесу, полiтичноi системи. А для цього в свою чергу необхiдна повноцiнно пульсуюча правова держава, що може свiй плюралiзм адекватно представити в iнститутах полiтичноi влади, в системi розподiлу влади.

2)В чому сутнiсть системи розподiлу влади в США?

Творцi конституцii США 1787 р. поклали в основу структури вищих органiв державноi влади тАФКонгресу, президента i Верховного суду тАФпринцип роздiлення законодавчоi, виконавчоi i судовоi влади. Сам принцип вони запозичили у Англii, але надали йому своiх специфiчних американських рис. Чому вони зупинились саме на цьому принципi? Серед американських колонiстiв було широко розповсюджено недовiр'я до влади англiйського короля, до монархiчного правлiння взагалi, вiдображаючогося в iхнiй свiдомостi необмеженого управлiння, яке велося уповноваженими короною в заокеанських територiях. Тому вони не тiльки встановили в себе республiканський устрiй але й створили такий добре продуманий механiзм державноi влади, який мiг би слугувати надiйною перешкодою на шляху будь-яких спроб однiii з вiток влади домiнувати над iншими, лiквiдувати демократичнi початки (в цей перiод вони були ще вельми обмеженi) i нав'язати краiнi свою тиранiчну диктатуру в тiй чи iншiй формi.

Створений в США американський варiант роздiлення влади стали називати системою "здержок i противаг". Вона повинна була не тiльки попередити узурпаторськi тенденцii однiii iз трьох вiток влади, але й забезпечити стабiльнiсть державних правових iнститутiв i безперервнiсть функцiонування самоi державноi влади.

Чи вдалося досягнути цiii мети? Оглядаючись на двохвiкову iсторiю США, можна вiдповiсти, що в основному ця задача була вирiшена. При цьому, однак, треба зробити обмовку. Hа практицi здiйснення принципу розподiлу влади нiколи не спiвпадало з тiiю моделлю, яка зафiксована в конституцii. Державний механiзм постiйно мiнявся в ходi розвитку американського суспiльства, змiни ролi США на свiтовiй аренi. Вiн володii достатньою гнучкiстю щоб пристосовуватися до змiн, що вiдбуваються в краiнi, щоб в найбiльшiй степенi спiвпадати iнтересам правлячих кiл в даний перiод. Однак, хоч в юридичнiй компетенцii вищих органiв влади, як i в iх фактичних повноваженнях, практичнiй дiяльностi i взаiмовiдносинах проходили суттiвi змiни, сам принцип розподiлу влади нiколи не переставав дiяти, опредiляти основу державного механiзму. Цьому сприяли важливi елементи системи розподiлу влади.

По-перше, вищi органи державноi влади формуються рiзними шляхами. Конгрес, що складаiться з двох палат тАФпалати представникiв i сенату, тАФвибираiться шляхом прямих виборiв по виборчим округам. Президент вибираiться подвiйним шляхом, колегiiю виборцiв, яких вибирають на загальних виборах. Члени Верховного суду призначаються президентом за погодженням з сенатом. По-друге, у кожного органу державноi влади свiй термiн повноважень. Термiн повноважень конгресменiв, як називають членiв палати представникiв, тАФ2 роки, членiв сенату тАФ6 рокiв, але кожнi два роки 1/3 його складу переобираiться;

термiн повноважень президента тАФ4 роки, члени Верховного суду призначаються пожиттiво.

По-третi, кожна вiтка влади не i повнiстю незалежною вiд iнших i не користуiться монопольними повноваженнями у своiй сферi дiяльностi, якi в тiй чи iншiй мiрi обмежуються повноваженнями iнших органiв влади. Hаприклад, Конгрес може вiдхилити будь-якi запропонованi президентом законопроекти, але президент в свою чергу може накласти вето на будь-який одобрений конгресом бiль. РЖ в кiнцевому рахунку Конгрес може подолати вето, знову одобривши законопроект в обох палатах, але на цей раз вимагаiться не проста, а квалiфiкована бiльшiсть, тобто не менше 2/3 учасникiв в голосуваннi конгресменiв i сенаторiв. А цього, як свiдчить практика, далеко не завжди можна досягнути.

Окрiм конституцiйних прав, президент в своiх вiдношеннях з Конгресом використовуi величезнi фактичнi можливостi, наданi йому на його посту, для впливу на суспiльну думку. Hаприклад, президент Рузвельт практикував регулярнi "розмови бiля камелька", якi транслювалися по радiо, Р.Рейган тАФвиступи по радiо i телебаченню, а також на рiзних форумах. Як правило заява голови виконавчоi влади бiльш широко розповсюджуiться засобами масовоi iнформацii нiж виступи членiв Конгресу i його рiшення.

Користуючись таким привiлейованим положенням Р.Рейган не раз виступав з обвинувачуваннями в адрес своiх полiтичних противникiв в тому, що вони перешкоджають його полiтицi оздоровлення економiки, укрiплення нацiональноi оборони. Така критика, до того ж майстерно дана Рейганом на високому професiйному рiвнi ораторського мистецтва, нанесла немалоi шкоди багатьом членам Конгресу.

Своiрiднi вiдносини складаються мiж Верховним судом i двом iншими гiлками влади. Президент звичайно назначаi на вiльнi вакансii судiй з числа своiх однодумцiв, i з ними йому вiдносно не складно знаходити взаiморозумiння, хоча навiть в цьому випадку мiж ними деколи виникають розходження. Крiм того, президенту часто доводиться мати справу з суддями, назначеними його попередниками i не роздiляючими його погляди на бiльшiсть важливих полiтичних проблем. РЖ в такому випадку створення грунт для зiткнення. Hаприклад, настроiнi консервативно члени Верховного суду в свiй час в штики зустрiли реформи Ф.Рузвельта. Використовуючи своi право конституцiйного нагляду, вони об'явили неконституцiйною створену президентом Адмiнiстрацiю по вiдновленню промисловостi, рахуючи, що своiм втручанням в економiку, в трудовi вiдносини вона порушуi незламнi принципи вiльного пiдприiмництва.

По життiве вибирання забезпечуi членам Верховного суду високу степiнь незалежностi. Хоча незалежнiсть ця не абсолютна: Конгрес маi право змiщувати iх в порядку iмпiчменту. Крiм того, президент може збiльшити кiлькiсть членiв суду, i, назначивши туди своiх прибiчникiв, укрiпити в ньому свiй вплив. Однак цi можливостi президент i Конгрес практично не використовували.

РЖнодi при розходженнi мiж законодавчою i виконавчою владами i мiж рiзними вiдомствами останньоi суди виступають в ролi арбiтрiв, котрим належить заключне слово.

Щоб зрозумiти, як реально дii державний механiзм, оснований на принципi розподiлу влади, не можна розглядати кожну з ii гiлок як якiйсь абстракцii, взаiмодiючi мiж собою незмiнно по однiй i тiй самiй схемi. Конкретний характер цих взаiмовiдносин знаходиться в постiйному процесi змiни. В значнiй мiрi вiн залежить вiд полiтичних i соцiально-економiчних факторiв, потреб i iнтересiв пануючого i iнших класiв, прошаркiв i груп населення, iх реальних можливостей чинити тиск на прийняття державних рiшень, спiввiдношення сил мiж демократичною i республiканською партiями, мiжнародного положення США.

Я охарактеризував деякi риси дiючого механiзму федеральноi державноi влади. В якiй степенi модель управлiння краiною, зафiксована в конституцii, зi всiма фактичними модифiкацiями, котрi постiйно вносить в неi життя, виправдала надii i цiлi ii творцiв? Як вiдмiчаi американський iсторик Герберт Аптекер, батьки-засновники виходили з того, що Влрозподiл законодавчоi, виконавчоi i судовоi сфер державного управлiння перешкоджаi зосередженню влади i тим самим не допускаi росту тиранii. Цю свою функцiю структура влади виконувала на протязi двох столiть. РЖ весь цей час США залишались демократичною державою.

Як вiдомо, у свiтi склались двi форми, двi моделi республiканського правлiння, якi i втiленням у життя системи Влрозподiлу владi: парламентська республiка i президентська республiка, кожна з яких маi своi особливостi.

Завдання полягаi в тому, щоб обрати кращу, оптимальну форму, найбiльш прийнятну в умовах Украiни. В багатьох краiнах (Австралiя, РЖндiя, Канада, ряд краiн захiдноi РДвропи) втiлена модель парламентськоi республiки, найбiльш характерними ознаками якоi i Влслабкий президент i сильний урядi. Президент у такiй республiцi обираiться не шляхом загальнонародних виборiв, а самим парламентом, або при його активнiй участi. Уряд формуiться партiiю, яка маi бiльшiсть мiсць у парламентi, а ii лiдер автоматично стаi премтАЩiр-мiнiстром i несе полiтичну вiдповiдальнiсть перед парламентом. В той же час Президент Республiки тАФбезпартiйний, полiтично невiдповiдальний перед парламентом. Таким чином, вищим органом виконавчоi влади в парламентськiй республiцi i президент i уряд на чолi з премтАЩiр-мiнiстром.

Центральною фiгурою в парламентськiй республiцi i премтАЩiр-мiнiстр, який одночасно i лiдером партii бiльшостi в парламентi i очолюi не тiльки уряд, але й фактично всю державну адмiнiстрацiю. Вiн надiлений правом розпуску парламенту i призначенням нових виборiв.

Своiрiдним антиподом парламентськоi республiки i президентська республiка, хоч нерiдко чiткоi межi мiж ними немаi.

Якими ж ознаками характеризуiться президентська республiка? Hа яких засадах вона побудована?

Головнi з них тАФналежнiсть влади народовi: саме вiн обираi i верховний представницький орган i президента, якi йому пiдзвiтнi i пiдконтрольнi;

чiтке розмежування законодавчоi влади, очолюваноi президентом;

пiдконтрольнiсть i пiдзвiтнiсть президентовi уряду (Кабiнету Мiнiстрiв) та державноi адмiнiстрацii;

вiдсутнiсть у президента права розпускати представницький орган, а парламенту тАФделегувати своi повноваження президенту, полiтична невiдповiдальнiсть президента перед парламентом тощо (8,80тАФ).

Обраний безпосередньо народом, президент вiдповiдальний перед ним за своi дii i дii виконавчоi влади.

Вiдповiдаючи перед парламентом республiки в порядку iмпiчменту, президент уособлюi, таким чином, конституцiйну вiдповiдальнiсть, без якоi демократiя, правова держава з усiма ii iнститутами просто неможлива. Така вiдповiдальнiсть посилюiться й тим, що дii самого президента, як i дii всiх органiв

i службових осiб виконавчоi влади, пiдконтрольнi судам.

А це вже безпосереднiй крок до реалiзацii принципу розподiлу влад. Президентство тАФважлива (бiльш того необхiдна) ланка системи влад, хоч верховенство тут належить не президентовi, а Верховнiй Радi.

Значна частина нашоi громадськостi плекаi надiю на те, що з появою Президента все миттiво почне змiнюватися на краще. РЖншими словами тАФу багатьох iз нас пiдвищенi соцiальнi сподiвання i вкрай не бажано, щоб вони виявились нездiйсненними надiями, своiрiдними конституцiйними iлюзiями. РЖнколи висловлюють побоювання, що президент може узурпувати владу, стати над представницьким органом, перетворитись в диктатора. Такий варiант, безперечно, аж нiяк не виключений, про що, зокрема, переконливо свiдчить свiтова практика тих краiн, якi лише скинули ярмо деспотii, стали на шлях будiвництва демократii. Хто, наприклад, дасть повну гарантiю, що обраний парламентом президент не перетвориться в слухняне знаряддя його волi? А з iншого боку, статус колишньоi Президii Верховноi Ради СРСР, Президii Верховноi Ради УРСР як тАЬколегiальних Президiй тАЬне став на завадi втрати ними не тiльки Влдиктаторських, але й звичайних президентських, представницьких та iнших "нормальних" функцiй. Про яку "узурпацiю" влади цими органами могла бути мова, коли ця влада була надiйно привласнена (захоплена) антинародними партiйними структурами.

Справа, виходить, не в тому, який орган узурпуi владу тАФодноосiбний (персонiфiкований) чи колегiальний. Головне тАФякiсть та сутнiсть механiзму здiйснення влади, справжня демократичнiсть державностi.

РЖншими словами, справа не в Президентi, а в Верховнiй Радi, яка виступаi вiд iменi всього народу, реалiзуi його суверенiтет. А втiм, при певних умовах не виключена можливiсть диктатури, узурпацii влади Верховною Владою.

Щоб запобiгти цьому, треба створити такий механiзм, який би повнiстю виключив можливiсть встановлення необхiдноi диктатури, узурпацii влади президентом, визначив основи його взаiмовiдносин з представницьким органом, в основi яких тАФпринцип демократii, повновладдя народу. Запорукою цьому тАФреальне верховенство влади вищого представницького органу республiки тАФВерховноi Ради, важелi, якими вона володii. Серед них чи не найголовнiшим i те, що Верховна Рада через державний бюджет контролюi використання всiх ресурсiв держави, саме iй належить матерiальна основа повновладдя.

Крiм цього у розпорядженнi Верховноi Ради i й iншi засоби забезпечення необхiдноi "субординацii" влад. До речi, тут треба зауважити, що в президентськiй республiцi порiвняно з парламентською республiкою механiзм "здержок i противаг" законодавчоi i виконавчоi влад бiльш розвинутий, що перешкоджаi узурпацii влади. Президент не маi права розпустити парламент, призначити новi вибори, а Верховнiй Радi забороняiться делегувати своi повноваження президентовi. Вона ж маi право вето на укази президента тощо. В той же час в парламентськiй республiцi глава державноi адмiнiстрацii тАФпремтАЩiр-мiнiстр тАФнадiлений правом розпуску парламенту i призначення нових виборiв.

Треба зауважити, що далеко не всi краiни можуть "взяти на озброiння" президентську форму правлiння. Для деяких краiн без установлених демократичних традицiй, незрiлоi державностi та згубних наслiдкiв тоталiтаризму, така форма просто непридатна. Тут, до речi, можлива модель напiвпрезидентськоi республiки, де президент обираiться всенародно, але уряд залишаiться полiтично вiдповiдальним перед парламентом краiни.

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права