Францiя

1.1. Територiя, чисельнiсть населення, столиця. Державний устрiй, грошова одиниця.

Офiцiйна назва краiни - Французька Республiка.

Нацiональний прапор - триколiрний, з вертикальним розташуванням трьох смуг - синьоi , бiлоi i червоноi .

Нацiональний гiмн - "Марсельiза".

Девiз - "Воля, Рiвнiсть, Братерство".

Нацiональне свято - День взяття Бастилii - 14 липня.

Столиця - мiсто Париж.

Територiя - 550 000 кв. кiлометрiв. Населення 58,300000 чоловiк, у тому числi близько 3,500000 - iноземцi (в основному робiтники i члени iхнiх родин).

Континентальна Францiя нараховуi 96 департаментiв, включаючи Париж як окремий департамент. У ii склад також входять 4 заморських департаменти (Гваделупа, Гвiана, Мартиника i Реюньон), 5 заморських територiй (Нова Каледония, Французька Полiнезiя, Французькi австралiйськi й антарктичнi землi, острови Майотта, Уоллис i Футуна) i спецiальна територiальна одиниця - острова Сен-Пьер i Микелон.

У краiнi з 1958 р. iснуi режим П'ятоi Республiки, вiдмiтною рисою якоi i широкi повноваження президента i сильна виконавча влада.

Президент, що обираiться на 7 рокiв шляхом загального i прямого голосування на основi мажоритарноi системи в 2 тури, i главою держави. Вiн стежить за дотриманням конституцii i забезпечуi нормальне функцiонування державних органiв. Вiн призначаi прем'iр-мiнiстра i членiв уряду, головуi в Радi мiнiстрiв, керуi збройними силами, призначаi на вищi державнi цивiльнi i вiйськовi посади. Вiн надiлений також правом розпуску Нацiональних зборiв.

Уряд, вiдповiдно до конституцii, "визначаi i здiйснюi полiтику краiни". Вiн вiдповiдальний перед парламентом, йому може бути винесений квотум недовiри з боку Нацiональних зборiв.

Парламент складаiться з двох палат - Нацiональних зборiв i Сенату. Законодавча дiяльнiсть парламенту зводиться до таких питань, як бюджет i податки, основи цивiльного i карного судочинства, трудове i виборче право, загальнi принципи оборони, утворення, мiсцеве самоврядування, дозвiл ратифiкацii мiжнародних договорiв i угод.

Нацiональнi збори(Assamblee Nationale) - нижня палата парламенту (577 депутатiв, з них 555 вiд метрополii, 22 - вiд заморських департаментiв i територiй) - обираiться на 5 рокiв шляхом прямого загального i таiмного голосування по мажоритарнiй системi в два тури. У голосуваннi беруть участь громадяни, що досягли 18 рокiв. Останнi вибори в Нацiональнi збори проходили 25 травня i 1 червня 1997 року. Голова Нацiональних зборiв - Раймон ФОРНИ (ФСП) (Raymond Forni). Обраний 29 березня 2000 року.

Сенат (Senat) обираiться на основi непрямого голосування (колегiя виборцiв складаiться з депутатiв Нацiональних зборiв, генеральних i мунiципальних радникiв). Вiдповiдно до Конституцii голова Сенату, у випадку вакансii посади президента, виконуi його обов'язку до нових виборiв. Сенат обговорюi законопроекти, спрямованi йому Нацiональними зборами або безпосередньо внесенi урядом. Склад Сенату (321 чiл.) обновляiться на третину кожнi три роки. Склад Сенату обновлений на одну третину 23 вересня 2001 р. Термiн повноважень кожного сенатора складаi 9 рокiв.

Кристиан ПОНСЛЕ (ОПР)(Christiane Poncelet)- голова Сенату. Обраний 1 жовтня 2001 року. Конституцiйна рада стежить за дотриманням положень Конституцii у всiх сферах державноi дiяльностi. Вiн контролюi дотримання законностi при проведеннi референдумiв, повiдомляi iхнi результати, визначаi вiдповiднiсть прийнятих законiв положенням конституцii. Складаiться з 9 членiв, термiн повноважень яких - 9 рокiв.

Мiсцевi органи влади. Францiя (без облiку заморських володiнь) подiляiться на комуни (понад 36 тис.), департаменти (96) i регiони (22), де прямим загальним голосуванням обираються вiдповiдно мунiципальнi, генеральнi i регiональнi ради, що мають у своiму розпорядженнi бюджет i виконавча влада на мiсцях. Функцiю представника держави в департаментах i регiонах виконують префекти, призначенi президентом краiни.

Найбiльш впливовими партiями i Об'iднання в пiдтримку республiки, Союз за французьку демократiю (блок партiй), Соцiалiстична, Комунiстична i Республiканська партii, Центр соцiальних демократiв, Рух лiвих радикалiв, Республiканська партiя радикалiв i радикал соцiалiстiв, Нацiональний фронт. Самою масовою профспiлковою органiзацiiю i Загальна конфедерацiя працi.

Францiя маi у своiму розпорядженнi найбiльшi в Захiднiй РДвропi збройнi сили.

Францiя i постiйним членiв Ради Безпеки ООН, полiтичноi органiзацii НАТО, ЗЕС, входить до складу "клуба" ядерних держав.

В основi зовнiшньополiтичноi концепцii - проведення активноi самостiйноi зовнiшньоi полiтики. Прiоритетний напрямок мiжнародноi дiяльностi Парижа тАУ iвропейський.

1.2. Загальна характеристика економiки.

Особливiстю економiки Францii i висока частка держсектора, сформованого в результатi трьох хвиль нацiоналiзацii (1936, 1945, 1982 р.). Навiть пiсля реалiзацii двох масштабних програм приватизацii 1986-1988 i 1993-1997 р., що проводилися правими урядами, його частка у ВВП залишаiться однiii з найбiльш високих у краiнах ЕРДС i РДС. Вiдповiдно однiiю з найважливiших складових частин системи державного регулювання економiки i iнститути керування держсектором.

Разом з тим, очевиднi слабкостi французькоi економiки, що виявилися наприкiнцi 70-х - початку 80-х рокiв i загостренi нафтовою кризою, призвели до перегляду представниками ведучих полiтичних сил своiх позицiй щодо ефективностi дирижистских методiв керування, результатом чого став поворот до обмеження господарськоi дiяльностi держави i полiтики дерегулвання. РЗi найбiльш важливими проявами стали змiни в системi планування - його децентралiзацiя, вiдмовлення вiд бюджетного програмування, значне звуження галузевого втручання.

Був здiйснений перехiд до активiзацii так званоi "горизонтальноi" полiтики, що допускаi створення загальних сприятливих умов для дiяльностi пiдприiмств. Така полiтика включаi як макроекономiчнi i регламентацйнi компоненти (чiткiсть i стабiльнiсть правил гри, конкурентне законодавство), так i прiоритетна увага до iнфраструктурних i адмiнiстративних параметрiв (щiльнiсть i якiсть суспiльних служб, пiдготовка кадрiв, науковi дослiдження, зв'язок).

Пiсля перемоги на президентських виборах 1995 р. Жака Ширака у Францii рiзко активiзувалася полiтика дерегламентацii господарськоi дiяльностi. Реалiзацiя програми реформ державного управлiння дозволила досягти досить помiтноi децентралiзацii механiзмiв прийняття адмiнiстративних рiшень, зм'якшення режимiв, що регламентують пiдприiмницьку активнiсть.

Францiя входить в птАЩятiрку високорозвинутих краiн свiту. За розмiрами територii i населення вона входить до найбiльш великих краiн РДвропи. Францiя знаходится на четвертом мiсцi пiсле США, Японii, Германii по обтАЩiмах ВВП, промислового виробництва i частки в свiтовiй торгiлв i на третьому тАУ за розмiром банкiвськоi дiяльностi. На долю Францii припадаi 17% промислового i 20% сiльськогосподарського виробництва Западноi РДвропи.

Економiка Францii вiдрiзняiться могутньою iндустрiальною базою i диверсифiцированим виробництвом з добре розвиненими стратегiчно важливими галузями (авiаракетобудування, енергетика, транспорт i зв'язок, агропромисловий сектор). З родовищ корисних копалин найбiльш значнi запаси кам'яного вугiлля, залiзноi руди, бокситiв, газу, уранових руд, калiйних солей.

Важливе мiсце в економiцi краiни займають науковi дослiдження й iнформацiйне обслуговування. Францiя веде науковi дослiдження з широкого колу проблем: атомна енергетика, авiацiйна технiка, устаткування засобiв зв'язку, деякi види електронiки промислового призначення.

1.3. Доля державноi власностi. Державне регулювання економiки.

Визначальними рисами полiтики державного регулювання економiки Францii i традицii економiчного дирижизма, характернi для пiслявоiнного перiоду, що призвело до створення розгалуженоi системи державного планування, проведенню активноi експортноi, науково-технiчноi i галузевоi полiтики.

Одним з ведучих зовнiшнiх факторiв, що впливають на структуру i напрямок полiтики державного регулювання економiки стала участь Францii в РДвропейському спiвтовариствi, що допускаi необхiднiсть iнтеграцii деректив спiвтовариства в нацiональне законодавство. Крiм того, необхiднiсть пiдтримки процесiв iнтеграцii в рамках РДС створила додатковий стимул до активiзацii участi держави у фiнансуваннi iнфраструктурних проектiв.

Процеси нацiоналiзацii - приватизацii i полiтичнi цикли основи iснуючоi у Францii системи втручання держави в економiку були закладенi ще в 1936 р., у процесi першоi хвилi нацiоналiзацii, спровокованоi свiтовою економiчною кризою, коли в державну власнiсть перейшов ряд пiдприiмств залiзничного транспорту, енергетики, оборонноi промисловостi й iнших галузей.

У процесi другоi хвилi нацiоналiзацii 1945-1946 рокiв, проведеноi урядом генерала Де Голля й економiки, що зв'язуiться з пiслявоiнним вiдновленням , перелiк нацiоналiзованих пiдприiмств був розширений, у тому числi за рахунок ряду найбiльших страхових компанiй i банкiв. В наступнi роки процес "селективноi " нацiоналiзацii продовжився, активiзувавши в перiод нафтовоi кризи 1970-х рокiв.

Найбiльше послiдовно iдеi державного дирижизма втiлила нацiоналiзацiя 1982 р., проведена урядом соцiалiстiв пiсля перемоги лiвих сил на президентських i парламентських виборах у травнi-червнi 1981 р. Вона носила стратегiчний характер, оскiльки одночасна нацiоналiзацiя ключових галузей промисловостi i фiнансовоi системи забезпечила можливiсть державi прямо втручатися у функцiонування економiки.

Текст першого законопроекту про нацiоналiзацiю був прийнятий у вереснi 1981 р. як головну причину нацiоналiзацii з'являлася необхiднiсть проведення "новоi промисловоi полiтики", спрямованоi на державну перебудову i модернiзацiю економiки. Державний сектор повинний був взяти на себе вiдновлення всього виробничого апарата. У лютому 1982 р. Конституцiйна рада оголосила нацiоналiзацiю вiдповiдноi Конституцii. Полiтика нацiоналiзацii в той час мала полiтичну пiдтримку бiльшостi виборцiв.

В результатi здiйснення програми нацiоналiзацii у власнiсть держави були переведенi ряд найбiльших фiнансових i промислових груп, включаючи транснацiональнi корпорацii, у тому числi - 36 банкiв. Пiсля 1983 р. державний сектор економiки Францii включав близько 3 тис. пiдприiмств. На нього приходилося 31% обороту, 23% працюючих, 28% доданоi вартостi, 30% експорту, 49% iнвестицiй. Держава контролювала майже цiлком чорну металургiю, все виробництво алюмiнiю, половину виробництва скла, всю тонку хiмiю, електрону промисловiсть, енергетику i ядерну промисловiсть, у значнiй мiрi бiоiндустрiю, iнформатику (радiо, зв'язок, виробництво електронноi технiки для них), аерокосмiчну галузь i виробництво озброiнь.

Але проведення урядом полiтики реконструкцii й оздоровлення державних пiдприiмств (сумарний дефiцит по новому державному секторi складав 7,5 млрд. франкiв) наштовхувався на опiр профспiлок, що вiдстоюють збереження старих робочих мiсць.

Нездатнiсть держави провести ефективну програму структурноi перебудови, iстотно пiдвищити ефективнiсть нацiоналiзованих пiдприiмств, погiршення макроекономiчних показникiв призвела до поразки соцiалiстiв на парламентських виборах у березнi 1986 р. i формуванню кабiнету правоi коалiцii на чолi з новим прем'iр-мiнiстром Жаком Шираком.

У серпнi 1986, пiсля подолання вето президента-соцiалiста Франсуа Мiттерана був прийнятий Закон "Про методи приватизацii", а в жовтнi - пакет урядових приватизацiйних декретiв. Протягом 1986-1988 рокiв було приватизовано 1100 пiдприiмств. За два роки була приватизована така ж кiлькiсть пiдприiмств, на роздержавлення яких уряд М. Тетчер затратило п'ять рокiв.

Пiсля переобрання в 1988 р. Мiттерана на другий термiн, процеси приватизацii були згорнутi. Соцiалiстами був проголошений принцип збереження розмiрiв i структури державного сектора, що передбачаi вiдмовлення як вiд полiтики приватизацii, так i вiд поновлення процесу нацiоналiзацii. У результатi змiни економiчного курсу, прийнята в 1986 i розпланована до 1991, програма приватизацii виявилася виконана лише на 40%.

Разом з тим, повного замороження процесiв приватизацii i нацiоналiзацii домогтися не вдалося. У 1988-1991 роках, коли державним пiдприiмствам була надана велика фiнансова воля як по скупцi активiв, так i по залученню додаткового акцiонерного капiталу, у приватний сектор перейшло близько 600 пiдприiмств. Паралельно близько 1 тисячi пiдприiмств перейшло пiд контроль держави, хоча нiякого спецiального закону про нацiоналiзацiю не приймалося.

Одночасно урядом соцiалiстiв проводилися операцii по частковiй приватизацii окремих компанiй (зменшенню частки в акцiонерному капiталi, при збереженнi контрольного пакета в руках держави). Крiм того, державнi компанii почали продавати своi фiлii i дочiрнi фiрми приватним компанiям. Усього в 1988 - 1993 роках було здiйснено бiльш 400 подiбних угод .

Пiсля черговоi змiни кабiнету, зв'язаною з перемогою правих сил на парламентських виборах у липнi 1993 р., був прийнятий новий закон "Про приватизацiю", що передбачаi приватизацiю 12 фiнансових i промислових груп, намiчених до приватизацii ще законом 1986 р. i 9 нових, але без указiвки термiнiв реалiзацii програми.

Особливiстю проведеноi приватизацii була передача державою вiд 15 до 30 вiдсоткiв акцiй приватизованого пiдприiмства обмеженiй групi акцiонерiв, звичайно фiнансово або стратегiчно зв'язаних iз приватизованою компанiiю. Цi "твердi ядра", у законi 1993 р. названi "групами стабiльних акцiонерiв", що створювалися урядом, минулого покликанi забезпечити стабiльнiсть фiнансового становища компанiй i зберегти iх вiд агресивноi полiтики окремих власникiв акцiй або спекулятивного поводження ринку.

Вибiр публiчноi пропозицii продажу в сполученнi з одночасним продажем великих пакетiв акцiй групам

стабiльних акцiонерiв як метод приватизацii свiдчить про прагнення держави забезпечити стабiльнiсть контролю над приватизованими пiдприiмствами обраними фiнансово-промисловими групами, зв'язаними перехресною участю. Полюсами трьох найбiльш великих з них , ще з кiнця 60-х рокiв стали банки "Суец", "Париба" i "Креди Лионне".

Разом з тим, криза ринку нерухомостi в 1995 р., виявивши неефективнiсть використання засобiв учасниками основних фiнансово-промислових груп, змусив уряд допустити рiзке посилення участi iноземного капiталу в приватизацii. В даний час система твердих ядер виявляiться пiд тиском нових iноземних акцiонерiв, у рядi випадкiв потребуючого вiдмовлення компанiй вiд участi в низькоефективнiй системi перехресного володiння капiталом фiнансових i промислових груп.

У червнi 1997 р пiсля перемоги на парламентських виборах, новий уряд соцiалiстiв на чолi з Л. Жоспеном продовжив стратегiчний курс на приватизацiю, ввiвши в програму денацiоналiзацii три найбiльших компанii "Франс Телекому ", "Ер Франс" i "Томсон". Разом з цим змiнилася концепцiя приватизацii:

1) вiдбулося вiдмовлення вiд унiверсальних для всiх компанiй моделей роздержавлення, 2) держава бере на себе реструктуризацiю приватизованого пiдприiмства, його пiдготовку до виходу на ринок акцiонерного капiталу, 3) зберiгаiться високий ступiнь контролю держави над приватизованими об'iктами.

2.1. Регулювання конкуренцii

Принцип вiльного визначення цiн за правилами конкуренцii офiцiйно закрiплений у законi вiд 1 грудня 1986 р. Передбачаiться два випадки можливого регламентування: для видiв дiяльностi в якi цiнова конкуренцiя обмежена законодавством або для монополiй, а також як тимчасову мiру у випадку розрегулювання ринку.

Контроль i санкцii у вiдношеннi практики картелiв, демпiнгу, дискримiнацii вiдносяться до областi карноi i

цивiльноi юрисдикцii незалежного адмiнiстративного органа, якому з 1987 р. були наданi повнi права в рiшеннi i санкцiонуваннi - Радi конкуренцii.

Контроль над операцiями по концентрацii пiдприiмств належить мiнiстерським органам. Крiм того, значчну роль грають наднацiональнi органи захисту конкуренцii, сформованi в рамках РДвропейського спiвтовариства.

Так, у рамках вступившого в силу у вереснi 1990 р. Регламенту РДС про контроль над концентрацiiю (злиттям або поглинанням) компанiй передбачаiться обов'язкове попереднi повiдомлення про об'iднання компанiй iз сукупним свiтовим оборотом у 5 млрд. ЕКЮ Комiсii РДвропейського спiвтовариства (КЕС).

Одержавши повiдомлення про майбутню угоду КЕС протягом мiсяця повинна винести одне з трьох рiшень :

а) операцiя не пiдпадаi пiд дiю регламенту РДС i повинна регулюватися нацiональними органами;

б) операцiя вiдповiдаi принципам iдиного ринку i може бути зроблена без особливих формальностей;

в) операцiя викликаi серйознi сумнiви щодо ii вiдповiдностi принципам вiльноi конкуренцii на РДдиному внутрiшньому ринку РДС i вимагаi додаткового вивчення, на яке придiляiться чотири мiсяцi.

Щорiчно КЕС розглядаi близько 1000 справ про порушення конкуренцii i не менш 150 справ про злиття i придбання на ринку РДС.

Особлива увага придiляiться рiвному доступовi фiрм на ринок державних закупiвель. Так, 3 сiчня 1991 р. була створена мiжмiнiстерська комiсiя з контролю за ринками державних замовлень i суспiльних робiт.

29 сiчня 1993 р. був прийнятий закон Сапена про регулювання ринку суспiльних робiт. Закон розширив арсенал законодавчих заходiв, спрямованих проти порушення правил при проходженнi i висновку контрактiв. Зокрема, у ньому передбачалося створення при мiнiстерствi юстицii Францii Центральноi служби по боротьбi з корупцiiю, комiсiй, що дiють на рiвнi департаменту.

Закон передбачаi обов'язкову участь у розглядi контрактiв на суспiльнi роботи представникiв опозицii i Генеральноi дирекцii з питань конкуренцii i споживання - DGCCRF.

2.2. Державне регулювання НТП та iнновацiй

Стратегiчними напрямками науковоi полiтики Францii, закладеноi генералом ДЕ Голлем пiсля другоi свiтовоi вiйни, були забезпечення нацiональноi незалежностi краiни у вiйськових i енергетичних областях, а також в областi транспорту i космосу. Ця стратегiя була орiiнтована, насамперед , на великi державнi пiдприiмства i добре пiдготовлений iнженерний корпус, здатний вирiшувати поставленi задачi. Результатами ii реалiзацii стали надзвуковий пасажирський лiтак "Конкорд", лiтаки сiмейства "Аэробус", високошвидкiсний залiзничний транспорт, могутня аерокосмiчна промисловiсть i атомна енергетика. При цьому на розробку ракети-носiя "Арiан" або лiтака "Аэробус" Францiя витратила в п'ять разiв менше засобiв, чим американцi при створеннi аналогiчноi продукцii, що свiдчить про високий рiвень французьких учених. В даний час державна пiдтримка наукових дослiджень нацiлена на розвиток високих технологiй. Бюджетне фiнансування наукових дослiджень здiйснюiться через Нацiональний комiтет з науки. У 1999 роцi державнi витрати на науку склали 2,3% ВВП. Одним з органiв, що координують дii мiнiстерств в областi наукових дослiджень i фiнансування науки, i Мiжмiнiстерска рада. На нiй розглядаються принциповi питання науково-технiчноi полiтики, включаючи органiзацiйну структуру проведення наукових дослiджень. Слабким мiсцем Францii залишаiться низький рiвень фiнансування наукових дослiджень приватним сектором. Одним iз способiв полiпшення даноi ситуацii французи бачать у припиненнi дотацiй дослiджень на великих фiрмах (до останнього часу 86% державноi допомоги на науковi дослiдження концентрувалися в руках шести промислових груп).

2.3. Регулювання перспектив розвитку економiки

Планування

Доцiльнiсть державного планування у Францii, як правило, обгрунтовуiться можливiстю здiйснення iм , з тим або iншим ступенем ефективностi, трьох основних функцiй:

- колективного процесу iдентифiкацii проблем, поставлених економiчним i соцiальним розвитком, пошуку i пропозицii конкретних рiшень ;

- розробки системи правил, спрямованих на створення бiльш удосконаленого функцiонування економiки i ринку;

- вироблення цiлiсноi системи середньострокових задач i прiоритетiв державноi полiтики, що може бути записана в довгострокову перспективу.

Система державного планування за перiод свого iснування перетерпiла досить iстотну трансформацiю. На першому етапi, головним чином у 1947-1953рр., планування мало на метi пiслявоiнне вiдновлення економiки. Вироблялося кiлькiсне планування вiдновлення потужностей шести галузей - виробництва вугiлля, електроенергii, сталi, цементу, а також промислового i сiльськогосподарського машинобудування i транспорту. Також мова йшла про розподiл фондiв, що надходять вiдповiдно до плану Маршалла.

Потiм планування утрачаi свiй галузевий характер i стаi в бiльшому ступенi макроекономiчним. До початку 70-х рокiв зв'язок мiж планом i бюджетом краiни складаiться головним чином у розподiлi iнвестицiйних кредитiв держави на розвиток промисловоi iнфраструктури.

Пiсля початку нафтовоi кризи темпи економiчного росту в краiнi стають невизначеними, i держава втрачаi можливiсть довгострокового прогнозування iнвестицiйних витрат держави. Починаючи з 1976р., головним у плануваннi стаi принцип вибiрковостi. Видiляються прiоритетнi напрямки, по яких держава зобов'язуiться не проводити бюджетних коректувань, поза залежнiстю вiд економiчноi коньюнктури.

Система вибiркового планування виявилася досить неповороткою - до середини 80-х рокiв вона складалася з 12 прiоритетних програм, що включали у свою чергу 51 пiдпрограму, 191 заходи, розбитих на 492 бiльш дрiбнi заходи. Цi програми характеризувалися своiю рiзнорiднiстю i пiсля приходу в 1986 р. правого уряду на чолi з Ж. Шираком вiд них вiдмовилися.

В даний час планування будуiться на принципi дiалогу i погоджень рiзних партнерiв (державноi адмiнiстрацii, пiдприiмцiв, профспiлок) з експертами при виробленнi цiлiсного середньострокового уявлення про соцiальний i економiчний розвиток у сполученнi з довгостроковим прогнозуванням. У середньостроковiй i далекiй перспективi план являi собою державний iнструмент, покликаний забезпечити несуперечнiсть рiшень уряду.

Керiвництво i координацiя процесу планування здiйснюiться Генеральним комiсарiатом планування (ГКП). Основними задачами ГКП i розробка плану, консультування уряду i довгострокове прогнозування. У складi ГКП працюють усього близько 70 кадрових вiдповiдальних працiвникiв. Таким чином, ГКП може виконувати лише стимулюючу i координуючу функцiю. Координацiя мiж рiзними вiдомствами передбачаi, що ГКП розглядаiться як нейтральна установа, пiдлегле за посередництвом Генерального секретаря безпосередньо Прем'iр-мiнiстровi.

Формальним пiдсумком планових розробок стаi прийняття двох типiв документiв, що мають рiзний статус.

Насамперед це офiцiйний план, що подаiться вiд iменi Уряду в парламент для обговорення i голосування.

Пiдготовка плану починаiться зi складання рамкового урядового документа. Потiм проходить етап узгодження з основними економiчними i соцiальними групами краiни, яким пропонуiться взяти участь у роботi тематичних комiсiй, якi органiзують ГКП i об'iднуючих представникiв адмiнiстрацii, профспiлок, пiдприiмцiв i експертiв. Наступний етап складаiться з мiжвiдомчих погоджень, у ходi яких Уряд проводить останнiй вибiр варiантiв i подаi законопроект плану на розгляд Економiчноi i соцiальноi ради. З урахуванням рекомендацiй Ради, Уряд подаi модифiкований проект плану на голосування в Парламент (Нацiональнi збори i Сенат), де в процесi обговорення можуть бути Другим типом документiв i доповiдi Комiсiй, що розробляються паралельно зi складанням плану, i не i обов'язковими для Уряду. Голова Комiсii обираiться за межами ГКП i може не входити до числа чиновникiв (наприклад, бути пiдприiмцем, експертом, профспiлковим дiячем). ГКП сприяi Головi в органiзацii робiт, вiдповiдаi за секретарське обслуговування, але ведення робiт здiйснюiться самим Головою.

Доповiдi комiсiй прагнуть досягти консенсусу навколо розглянутих питань. У випадку збереження розбiжностей протилежнi думки також включаються в доповiдi. Основними темами, розглянутими Комiсiями, i питання:

- пристосування Францii в промисловiй , торговельнiй , i фiнансовiй сферах до iвропейського ринку;

- зайнятостi i соцiальних взаiмин;

- системи соцiального захисту;

- народного утворення i пiдготовки кадрiв;

- наукових дослiджень;

- рiвня життя;

- ефективностi держави.

Пiсля приходу до влади уряду соцiалiстiв, у 1982 р., ГКП заснував Групи промисловоi стратегii (GSРЖ), що являють собою установи, що здiйснюють дослiдження i багатобiчнi узгодження стану i перспектив розвитку французькоi промисловостi в рамках галузевих пiдходiв (хiмiя будiвництво, агропром i т.д.), або по визначенiй тематицi (технологiя, зовнiшня торгiвля, дрiбний i середнiй бiзнес i т.д.).

У перiод приходу до влади правого кабiнету Ж. Шираку, мова йшла про значне звуження повноважень ГКП i його перетвореннi в комiсарiат зi стратегii. Повернення соцiалiстiв призвело до нового посилення планування.

Кiлькiсне прогнозування для Плану завжди виконувалося за межами Генерального комiсарiату планування вiдповiдно до правила, що вiн "лише замовляi, але не робить сам ".

ГКП не керуi процесом виконання Плану, що здiйснюiться iншими iнстанцiями, але контролюi його виконання, готуi документи про хiд виконання Плану. ГКП замовляi проведення дослiджень i прогнозiв рiзним спецiалiзованим iнститутам i органiзацiями, офiцiйно прикрiплених до нього . Це Центр перспективних дослiджень i економiко-математичних методiв у плануваннi (CEPREMAP), Центр перспективних дослiджень i мiжнародноi iнформацii (CEPРЖРЖ), Центр вивчення доходiв i витрат (CERC), Центр по вивченню i спостереженню умов життя (CREDOC).

ГКП маi у своiму розпорядженнi бюджетнi ресурси, що використовуються для фiнансування спецiальних дослiджень i розробок, для реалiзацii яких Науковi комiтети, що поiднують експертiв у визначенiй областi, на конкурснiй основi вiдбирають конкретнi дослiдницькi лабораторii.

Розпочинаючи з пiдготовки Х плану (1989-1992 р.), було зроблене вiдмовлення вiд кiлькiсного наповнення плану. Розробка Плану стала ТСрунтуватися на стратегiчному (в основному якiсному) пiдходi. План став формулювати задачi i зобов'язання, прийнятi Урядом для iхнього досягнення, причому цi задачi визначалися в бiльшому ступенi в якiсному, а не кiлькiсному вираженнi, скорiше у вiдносних, нiж абсолютних величинах.

Напрямок галузевоi "структурноi" полiтики в рамках планування до кiнця вiсiмдесятих рокiв вiдходять на другий план, поступаючись мiсцем "горизонтальнiй" полiтицi планування, що допускаi створення стабiльних i сприятливих умов для дiяльностi пiдприiмств:

- стабiльнiсть цiн;

- контроль над обов'язковими вiдрахуваннями;

- чiткiсть i стабiльнiсть правил гри, розвиток законодавства, що регламентуi життiдiяльнiсть пiдприiмств i конкуренцiю;

- якiсть адмiнiстративного керування, пiдготовка кадрiв, науковi дослiдження, зв'язок.

Наприклад, в областi державних фiнансiв встановлюються два правила: бюджетний дефiцит повинний з кожним роком скорочуватися, а державнi витрати рости повiльнiше, нiж ВВП. В областi державних витрат План визначаi прiоритетнi сектори (утворення, пiдготовка кадрiв, науковi дослiдження, культура) витрати на якi зможуть рости бiльш швидкими темпами. Також у перелiку планованих мiр економiчноi полiтики враховуються всi зобов'язання, що випливають з участi краiни в РДвропейському Спiвтовариствi.

У План входять пропозицii по змiнi структури вiдомств, що здiйснюють економiчну полiтику держави, кола iхнiх повноважень, рiвня автономii i т.д. Також у Планi встановлюiться нормативний коефiцiiнт ефективностi (мiнiмальноi рентабельностi), службовець критерiiм децентралiзованого вибору iнвестицiй нацiоналiзованими пiдприiмствами.

Планування розвитку регiонiв виробляiться як централiзовано, на загальнодержавному рiвнi, так i на регiональному рiвнi. Однак тексти регiональних програм повиннi в обов'язковому порядку надаватися префектами регiонiв на рiвнi департаментiв i Комiтетiв регiонального економiчного розвитку (CODER), що виражають iнтереси держави.

Пiсля прийняття Закону вiд 2 березня 1982 р. тАЬПро децентралiзацiiтАЭ i 23 липня 1982 р. про реформу планування, механiзм координацii мiж нацiональним i регiональним планами був удосконалений, за рахунок введення iнституту планових контрактiв. Плановi контракти заключаються мiж державою й окремим регiоном термiном на п'ять рокiв i спрямованi на виконання загальних прiоритетiв в областi економiчного розвитку й облаштованостi територii. Кожна сторона зобов'язуiться забезпечити фiнансування конкретних дiй.

Основними напрямками контрактного фiнансування i: пiдготовка кадрiв, науковi дослiдження, розвиток комунiкацiй, (головним чином автошляхи). У залежностi вiд ступеня економiчного розвитку регiону пропорцiя мiж часткою нацiонального i регiонального фiнансування може варiюватися. У середньому вона складаi 55% державного фiнансування i 45% - регiонального.

У середньому зобов'язання нацiонального уряду по контрактах складають 1% рiчного бюджету i 7% бюджету iнвестицiй.

На центральному рiвнi рiзними етапами децентралiзованого планування займаються ГКП i Делегацiя по

благоустрою територii i регiональних заходiв (DATAR). Делегацiя по благоустрою граi мiжмiнiстерську роль координацii в регiональних питаннях.

Дiяльнiсть Делегацii по благоустрою територiй спираiться на наступнi iнструменти:

- систему фiнансового стимулювання;

- сприяння рiзних фондiв, головним з яких i Фонд впливу по благоустрою територii (FРЖAT), керування яким здiйснюiться DATAR;

- часткова фiнансова участь (державне i регiональне);

- представлення Францii в iвропейських фондах, основним з яких i РДвропейський фонд регiонального розвитку (FEDER).

2.4. Державне регулювання iнвестицiйноi дiяльностi

У Францii iснуi розвинена система заохочення як нацiональних, так i iноземних iнвестицiй; основна частка фiнансових i податкових пiльг надаiться урядом i мiсцевими органами влади. Уряд встановив преференцiйний податковий режим для пiдприiмств, що дiють у рядi районiв Францii - у так званих спецiальних зонах пiдприiмницькоi дiяльностi (у районi Дюнкерка, Ля Сiота, Ля Сена).

Компанiя, з числом зайнятих не менш 10 чоловiк, зареiстрована i здiйснюючу свою дiяльнiсть в однiй з цих зон, звiльняiться вiд сплати податку на прибуток корпорацiй протягом перших десяти рокiв. Цей режим не поширюiться на компанii, що спецiалiзуються на виробництвi ряду товарiв (наприклад, сталi, текстильних i швейних виробiв i т.д.), а також на пiдприiмства сфери розподiлу, банки, страховi i фiнансовi установи. Але компанiя, що одержуi зазначенi податковi пiльги, автоматично позбавляiться права на iншi урядовi субсидii.

У рядi районiв Францii мiсцевi влади звiльняють знову створенi компанii в сферi промислового виробництва i послуг вiд сплати професiйного податку (частково або цiлком) термiном на 5 рокiв. Для цього iнвестицii компанii повиннi складати не менше 800 тис франкiв, а число зайнятих - 30 чоловiк. (Професiйний податок - вiдноситься до числа прямих мiсцевих податкiв, що щорiчно стягуються мiсцевими органами влади (комунами, департаментами, iншими регiональними пiдроздiлами краiни) iз усiх видiв пiдприiмницькоi дiяльностi. При iснуваннi безлiчi ставок професiйного податку середнiй рiвень його по краiнi складав в останнi роки 21%.)

В даний час податковi пiльги надаються головним чином фiрмам, що здiйснюють програму пiдготовки кадрiв на виробництвi (у розмiрi 25% вiд суми цих витрат, але не бiльше 1 мiльйона франкiв), а також компанiям, що реалiзують програму науково-технiчних дослiджень (30% вiд щорiчного збiльшення витрат на науково-дослiднi цiлi, але не бiльш 30 млн. франкiв, так названий "дослiдницький податковий кредит").

На компанii, що проводять науково-дослiднi розробки поширюiться також i режим прискореноi амортизацii. З метою стимулювання будiвництва промислових об'iктiв Комiсiя економiчного i регiонального розвитку краiни (ДАТАР) надаi iнвесторам субсидii, розмiр яких досягаi 25% вартостi всiх капiталовкладень у земельну дiлянку, будинок i устаткування, придбаний у першi три роки будiвництва.

Критерiями для надання цих субсидiй i :

1) вибiр району будiвництва - перевагою користуються сiльськогосподарськi райони захiдноi, пiвденно-захiдноi i центральноi Францii;

2) кiлькiсть знову створених робочих мiсць - мiнiмальне число зайнятих повинне складати 20 чоловiк протягом перших трьох рокiв або бiльш нiж 10 чоловiк, якщо на них припадаi понад 1/2 зайнятих на пiдприiмствi;

3) сфера дiяльностi - насамперед це пiдприiмства галузей важкоi промисловостi, що знаходяться в стадii структурноi перебудови;

4) субсидiювання iноземних iнвесторiв виробляiться в тих випадках, коли обсяг iхнього експорту з Францii складаi не менш 300 млн. франкiв, розмiр iхнiх капiталовкладень у будiвництво перевищуi 20 мiльйонiв франкiв.

Розмiр субсидiй у кожнiм конкретному випадку визначаiться урядовим комiтетом i виплачуiться мiнiстерством економiки, фiнансiв i бюджету. При цьому 1/3 покладеноi суми передаiться на початку реалiзацii проекту, 2/3 у мiру його здiйснення. Для розвитку пiвнiчно-схiдних районiв, у Францii (разом з РДС) iснуi спецiальна програма, розмiр субсидiй за якою досягаi 37,5% обсягу капiталовкладень у цi областi.

Французьким керiвництвом здiйснюiться також спецiальна програма залучення iноземних iнвесторiв у

розвиток науково-дослiдних центрiв у краiнi. При одержаннi урядових субсидiй прiоритетом користуються компанii (з обсягом продажу, що перевищуi 300 млн. франкiв), що вкладають капiтали:

1) у проектно-конструкторськi розробки, систему менеджменту й у засоби математичного забезпечення;

2) у райони, розташованi за межами "великого Парижа";

3) у пiдприiмства з числом робочих мiсць не менш 30 у першi три роки функцiонування.

Розмiр субсидiй складаi 35 тисяч франкiв за кожне знову створене робоче мiсце (50 тисяч франкiв у

сiльськогосподарському районi), але не може перевищувати бiльш нiж у два рази обсяг акцiонерного капiталу компанii.

Субсидii розглядаються в частинi оподатковуваного доходу компанii. Але на практицi податком обкладаiться лише 50% iхньоi величини, iнша половина включаiться в суму амортизацiйних вiдрахувань компанii. При цьому на субсидii, що направляються на розвиток науково-технiчного прогресу й у фонд амортизацiйних вiдрахувань, поширюiться пiльговий режим оподатковування.

Широко використовуються пiльговi позики з низькими процентними ставками i дворiчним пiльговим перiодом, наданi трастами-фондами провiдних французьких компанiй на фiнансування нових iнвестицiй у районах,

охоплених безробiттям. У рядi випадкiв (коли мова йде про наймання робочоi сили) дана позика може бути перетворена у субсидiю. Мiсцевi органи влади (мунiципалiтети, торговельнi палати i т.д.), що продають або здають в оренду земельнi дiлянки, можуть надавати субсидii iнвесторам на перебудову iснуючих або будiвництво нового пiдприiмств (у межах до 25% вартостi об'iкта).

Уряд, мiсцевi влади в рядi районiв краiни надають компанiям значнi засоби зi спецiальних фондiв фiнансування програм професiйного навчання i пiдготовки кадрiв.

Важливою метою структурноi полiтики стало сприяння впровадженню на малих i середнiх пiдприiмствах новiтнiх наукових i технологiчних розробок. Основна роль у здiйсненнi цього курсу належить Нацiональному агентству по впровадженню винаходiв "АНВАР". Воно було органiзовано в 1970 р. з метою популяризацii i поширення технологiчних розробок в областi промислового виробництва i спочатку виконувало лише функцii звичайноi консалтинговоi i посередницькоi фiрми при урядi i Мiнiстерствi дослiджень i технологiй.

З 1978 р. у дiяльностi АНВАР починають домiнувати дослiдницькi i внедренческие орiiнтацii i пiд його егiдою починаi здiйснюватися двi дослiдницькi програми - "Допомога по проектах нових розробок" (АПИ) i "Допомога по здiйсненню нових розробок" (АСРЖ). З 1982 р. дiяльнiсть АНВАР регламентуiться законом "Про осн

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права