Центральна Рада

Мiнiстерство освiти Украiни

Прикарпатський унiверситет iм. В. Стефаника

Кафедра теорii та iсторii держави i права

КУРСОВА РОБОТА

"Центральна Рада ii роль у вiдновленнi украiнськоi державностi"

виконала: студентка РЖ курсу юридичного факультету групи ПР-14

Королишин Л. Л.

науковий

керiвник: доц. Лiсна РЖ.С.

РЖвано - Франкiвськ

2000 рiк.

ЗМРЖСТ

ВСТУП стр.

РОЗДРЖЛ 1

УТВОРЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОРЗ РАДИ 7

1.1 Склад Центральноi Ради 7

1.2 Прагнення Центральноi Ради 8

1.3 РЖ Унiверсал. Проголошення автономноi Украiни 9

РОЗДРЖЛ 2

ЗАКОНОДАВЧРЖ АКТИ ЦЕНТРАЛЬНОРЗ РАДИ РЗХ ХАРАКТЕРИСТИКА РОЛЬ 11

2.1 Унiверсал Центральноi Ради 11

2.2 Унiверсал Центральноi Ради. Проголошення Украiнськоi Народноi Республiки. 12

2.3 Унiверсал Центральноi Ради i проголошення Украiни незалежною державою 16

РОЗДРЖЛ 3

ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦРЖРЗ УКРАРЗНСЬКОРЗ НАРОДНОРЗ РЕСПУБЛРЖКИ ТА РЗРЗ ОСНОВНРЖ ПОЛОЖЕННЯ. 20

ВИСНОВКИ 26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 30

ВСТУП

Над пошуком розвтАЩязання так званоi Украiнськоi справи тАУ проблеми вiдношення i побудування украiнськоi державностi працювало чимало поколiнь украiнцiв. РЗi започаткували ще керило-мефодiiвцi й розвинули М. Даргоманов, М. Грушевський, В. Липинський, Ю. Бочинський, РЖ Франко, Д. Донцов та iнш. По рiзному вiдповiдали вченi на це питання. Наприклад М. Драгоманов майже все життя був автономiстом, тобто бачив Украiну як автономну державну одиницю у складi демократичноi Росii. М. Грушевський як до IV Унiверсалу Центральноi Ради (1918р.) розглядав Украiну як Федеративну частину знову ж таки демократичноi росiйськоi держави. С Рудницький вже в перших своiх працях стояв на позицii самостiйництва. Не автономiя, не федеративна частина iншоi держави, а самостiйна, незалежна, суверенна держава РДвропи тАУ такою уявляв собi учений Украiну. тАЬДля всiх Украiнцiв, - писав вiн, - державна самостiйнiсть Украiни повинна бути iдиною кiнцевою метоютАЭ.

Якщо пiдрахувати хоча б приблизно роки нашоi волi й неволi, то майже 500 рокiв украiнцi у рiзних формах мали державнiсть i тiльки 350 рокiв були ii позбавленi. Щонайменше чотири рази в просторi i часi народжувалась украiнська держава. РЗi перша лiтописна iсторiя творилась в IX-XIV ст. на теренах вiд Карпат до Дону, вiд Балтiйського до Чорного морiв пiд назвою Киiвськоi та Галицько-Волинськоi Русi. У XVII ст. пiднялася друга Украiнська держава тАФ козацькотАУгетьманська. Але цю незавершену будову пiдступно i немилосердно руйнують Рiч Посполита, Росiйська, Османська, а пiзнiше й Австро-угорська РЖмперii, що знищити навiть згадку про украiнську державнiсть. Проте вбити нацiональну iдею в народi, в iсторii якого незалежнiсть стала реальнiстю, було неможливо.

Тому на початку ХХ столiття втретi вiдроджуiться украiнська державнiсть: створюiться Украiнська Народна Республiка та Захiдно Украiнська Народна Республiка, що 22 сiчня 1919 року обтАЩiдналися в соборну Украiнську державу тАУ УНР. Однак при пiдтримцi Антанти агресивнi сусiди тАУ Росiя, Польща, Чехословаччина i Румунiя знову розчленують украiнськi землi. Боротьба за незалежнiсть украiнського народу не припиняться. Це засвiдчують i визвольнi змагання 40-50^-х рокiв i дiяльнiсть нацiонально свiдомоi iнтелiгенцii у 60-70^-х роках.

Такi основнi вiхи боротьби украiнського народу передували iсторичному рiшенню Верховноi Ради, яка 24 серпня 1991 року прийняла Акт про назалежнiсть Украiни.

Народ Украiни першого грудня 1991 року проголосував за державну незалежнiсть i цим змiнив установлений хiд iсторii, засвiдчив перед усiм свiтом, що незважаючи на жорстоке i послiдовне викорення генетичного коду ментальностi нацii державницька iдея не знищена. Вiдновлення державностi Украiни епохальна подiя не тiльки для самоi Украiни. Це одна з найвизначнiших подiй другоi половини ХХ столiття.

тАЬЦiлковита самостiйнiсть i незалежнiсть - наголошував М. Грушевський, суть послiдовне, логiчне завершення запитiв нацiонального розвитку i самовизначення будь-якоi народностi, що займе певну територiю i маi достатнi нахили та енергiю розвиткутАЭ. Украiнському народовi судилось незрiвнянно довше, через тяжкi i тривалi випробування прийти до Акту про державну незалежнiсть. На жертовник свободи вiн поклав титанiчну працю i мiльйони жертв своiх синiв i дочок, щоб незалежна украiнська держава стала реальнiстю[1]

Центральна РадатАж На цю назву натрапляiмо, читаючи монографii i статтi, археографiчнi видання та збiрки спогадiв, присвяченi РЖсторii революцii 1917 р. на Украiнi. Що це за органiзацiя? Як коли виникла? Чиi класовi, соцiальнi, полiтичнi iнтереси вiдстоювала? Якi полiтичнi цiлi переслiдувала? На цi, як i на багато iнших запитань, навiть фахiвцi тАУ iсторики вiдповiсти вичерпно сьогоднi, на жаль, на можуть. ПовтАЩязано це за багатьма обставинами тАУ i фiзичним знищенням учасникiв подiй, наукових шкiл та напрямкiв в епоху сталiнищiни i адмiнiстративним придушенням у 60-70 роках, i з мертвящим пiвсторiчним пануванням концепцii та схем тАЬКороткого курсу РЖсторii ВКП(б)тАЭ. Серед тАЬбiлих плямтАЭ та "чорних дiроктАЭ, на якi такою багатою i вiтчизняна iсторiя, ця тема i чи не найвизначнiшою[2]

Навколо Центральноi Ради як у вiдомостi громадкостi, так i в лiтературi нагромадилось безлiч мiфiв i плiток, i щоб розiбратись в них потрiбен не один рiк не один дослiдник.

Я маю намiр дослiдити основнi моменти iснування першоi у новiй iсторii Украiнськоi держави не тiльки для того, щоб вичавити вузловi проблеми, якi закономiрно виникають у державотворчому процесi.

Це - iдеологiя, на яку спиралась Центральна Рада. Це тАУ дослiдження дуже цiкавого i повчального феномена переростання нечисленного iнтелiгентського гуртка у повноцiнну державну органiзацiю. Це, нарештi, питання саме цiii державностi якою вона була. РЖ в такому контекстi важливо, хоча б побiжно, розглянути зовнiшньополiтичнi аспекти дiяльностi. РЖ, звiсно, зтАЩясувати наскiльки це взагалi можливо тАУ причинити загибелi.

РОЗДРЖЛ 1.

УТВОРЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОРЗ РАДИ.

1.1 СКЛАД ЦЕНРЗРАПЬНОРЗ РАДИ.

Падiння самодержавства викликало могутнiй пiдйом нацiонально-визвольноi боротьби поневолених народiв Росiйськоi iмперii. На боротьбу за нацiональну незалежнiсть пiднявся i украiнський народ. Очолила ii Центральна Рада. Довгий час в радянськiй iсторiографii iй давали однозначну оцiнку -як буржуазно-нацiоналiстичного, антидемократичного органу украiнськоi буржуазii, що не мiг представляти iнтереси украiнського народу. Вважаiмо за необхiдне зупинитися на окремих iз цих питань

Отже, Центральна Рада утворилася 4 березня 1917 року[3]
на зборах киiвськоi групи Товариства Украiнських Поступовцiв, яке складалося, в основному, з iнтелiгенцii. Спочатку вона нараховувала кiлька десяткiв чоловiк. Потiм, у квiтнi, вiдбувся Украiнський Нацiональний Конгрес, на який прибули делегати вiд украiнських полiтичних партiй та органiзацiй. На ньому було перебрано Центральну Раду. Впродовж травня - липня 1917р. вона поповнилася делегатами вiд цiлого ряду всеукраiнських з'iздiв: селянського, другого вiйськового, робiтничого. Склад Центральноi Ради збiльшився до 600 чоловiк. Таким чином, вона поступово трансформувалася в демократичний орган. Враховуючи те, що продовжувалася вiйна, органiзувати бiльш демократичнi ii вибори було практично неможливо.

Тому можна стверджувати, що з цiлому склад Центральноi Ради вiдображав ту соцiально-полiтичну ситуацiю в Украiнi, що склалася пiсля лютого 1917 року. Провiдну роль в ii полiтицi вiдiгравала iнтелiгенцiя. Це цiлком звичайне явище в кожнiй цивiлiзованiй краiнi, бо управлiння державою, а тим бiльше ii будiвництво, вимагаi неаби яких знань. Основу Центральноi Ради становили середнi та заможнi селяни, в липнi 1917 року вона поповнилась нацiональними меншинами. Вони одержали 30 % у Центральний Радi i 18 iз 58 тАУ у Малiй Радi, що виконувала функцii президii. Крiм того у виконавчому органi Центральноi Ради тАУ Генеральному Секретарiатi, який з червня 1918 року почав виконувати функцii уряду автономii. В Украiнi була посада Генерального секретаря мiжнародних справ. Його заступники були представниками трьох найбiльших меншин Украiни: росiйськоi, iврейськоi, польськоi. За полiтичним складом Центральна Рада була багатопартiйною. До неi входили партii украiнських соцiал-демократiв, есерiв, соцiалiстiв-федералiстiв, ППС представники, бiльшовики. Отже, з самого початку свого iснування украiнський парламент став на шлях полiтичного плюралiзму[4]
.

1.2 ПРАГНЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОРЗ РАДИ.

Центральна Рада спершу вважала головною метою вiдродити нацiональну державнiсть у формi автономii Украiни у складi Росii. Остання ж розглядалася нею не як унiтарна держава, а як союз рiвноправних автономних держав. РЖдея повноi державноi незалежностi той час ще не знаходила пiдтримки у Центральнiй Радi. Першi реально вагомi кроки на шляху до вiдродження украiнськоi державностi були зробленi у травнi 1917 року, коли Центральна Рада скликала РЖ Всеукраiнський вiйськовий з¢iзд, який зажадав вiд Тимчасового уряду надання Украiнi автономii i створення украiнськоi нацiональноi армii. Разом з тим, уже на з¢iздi найвпливовiшi полiтичнi партii Центральноi Ради тАУ УСДРП i УПСР припустились величезноi помилки, виступивши проти створення постiйноi нацiональноi армii. РЗм вдалося провести на з¢iздi свою революцiю, у якiй проголошувалась необхiднiсть замiни постiйноi армii народною мiлiцiiю

Таке рiшення було дуже небезпечним, тому що в умовах вiйни i боротьби за вiдновлення украiнськоi державностi лише нацiональна регулярна армiя могла стати ii опорою та гарантом вiд зовнiшньоi загрози[5]
.

1.3 УНРЖВЕРСАЛ. ПРОГОЛОШЕННЯ АВТОНОМРЖРЗ УКРАРЗНИ.

Вiдомо, що росiйський Тимчасовий уряд надто вороже - ставився до украiнських нацiонально-визвольних змагань, проводив вiдверту шовiнiстичну полiтику. Однак втримати закономiрний процес украiнського вiдродження йому було не пiд силу. Свiдченням цього стало прийняття 10 червня 1917 р., всупереч його волi, 1 Унiверсалу Центральноi Ради, який проголошував автономiю Украiни. Всi загальноросiйськi партii, крил бiльшовикiв, засудили його змiст. Бiльшовики не випадково пiдтримали в даному питаннi Центральну Раду. Зазнаючи переслiдувань i перебуваючи в опозицii до уряду, вони прагнули використати будь-який привiд для критики його полiтики, заручитися хоч тимчасовою пiдтримкою iншоi полiтичноi сили, яка б змiцнювана iхнi позицii у боротьбi за владу.

Якщо ЦК бiльшовицькоi партii i даному випадку ставився щодо домагань Центральноi Ради через зрозумiлi причини лояльно, та мiсцевi бiльшовики тАУ вкрай вороже. Можливо, це була реакцiя на ту велику популярнiсть, якою користувались украiнськi полiтичнi партii серед украiнського населення. Бiльшовики Украiни звинуватили Центральну Раду в тому, що тАЬзагальний тонтАЭ унiверсалу заступаi класовi завдання украiнськоi революцiйноi демократii, висовуючи на перший план нацiональнi прагнення деяких верств украiнського народутАЭ

Дана киiвськими бiльшовиками оцiнка Унiверсалу на дiлi повнiстю фальсифiкувала його змiст. Мiж тим вiн зачiпав дуже важливi для Украiни питання: лiквiдацiю помiщицького землеволодiння, запровадження загального, прямого, таiмного виборчого права. В ньому не було жодного натяку на якiсь "нацiоналiстичнi прагнення". Навпаки, Центральна Рада закликала украiнське населення багатонiональних районiв Украiни вiднайти порозумiння i iншими нацiональностями i "разом з ними приступити до пiдготовки нового правильного життя.

Звичайно, е умовах, коли вона перебувала в зенiтi полiтичноi слави, заява мiсцевих бiльшовикiв, якi на даному етапi не становили реальноi полiтичноi сили, могла бути i не помiчена нею. Зрештою, це й не була позицiя всiii партii. Однак, як показали подальшi подii, груба фальсифiкацiя i вороже ставлення до украiнського нацiонально-визвольного руху згодом стали полiтикою всiii РСДРП(б).

В однiй статтi неможливо розглянути всi аспекти взаiмостосункiв Тимчасового уряду з Центральною Радою, проте якщо дати загальну iхню характеристику впродовж лiта осенi 1917 року. То вони все дужче загострювалися. Дiйшло до того, що уряд видав наказ розпочати судове слiдство над Генеральним Секретарiатом i притягти до кримiнальноi вiдповiдальностi його. Невiдомо як би закiнчилась ця справа, коли б у жовтнi 1917 року вiн сам не був посаджений бiльшовиками до в¢язницi.[6]

РОЗДРЖЛ РЖРЖ

Законодавчi акти Центральноi Ради. РЗх характеристика i роль.

2.1 УНРЖВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНОРЗ РАДИ .

Бездiяльнiсть Тимчасового уряду в соцiально-економiчнiй сферi i його курс на вiйну до пере можного кiнця призводили до послаблення державноi влади й падiння популярностi урядових партiй. У червнi 1917 року в Петроградi та iнших мiстах вiдбулися масовi демонстрацii, якi викликали полiтичну кризу. Вона ще бiльш посилилася провалом наступу на Пiвденно-Захiдному Фронтi, що призвiв до втрати Галичини.

В Унiверсалi вказувалося, що Центральна Рада маi поповнити представниками вiд iнших народiв, що живуть в Украiнi, пiсля чого стане iдиним найбiльшим i найвищим органом революцiйноi демократii краю. Поповнена рада видiлить зi свого складу вiдповiдальний перед нею орган тАУ Генеральний Секретарiат, що буде представником на затвердження Тимчасовому урядовi як носiй вищоi крайовоi влади. У згодi з нацiональними меншинами Центральна Рада готуватиме закон про автономний устрiй Украiни для внесення його на затвердження Установчих зборiв. До затвердження цього закону вона зобов¢язться не здiйснювати самочинно автономiю Украiни. Комплектування окремих вiйськових частин включно украiнцями здiйснюватиметься пiд контролем вiйськового мiнiстра.

Змiст Унiверсалу свiдчив про те, що Центральна Рада зробила iстотнi поступки урядовi, який прагнув обмежити певними рамками нацiональне - визволь ний рух. Для украiнцiв цiннiсть укладеноi угоди iстотно знижувалася тим, що не окреслювалася територiя, на яку мала поширитися влада Центральноi Ради та ii Генерального Секретарiату. Не уточнювалися також повноваження Секретарiату, особливо в його стосунках з мiсцевими органами Тимчасового уряду, якi продовжувались iснувати. Однак сам факт вимушеного визнання Центральноi Ради з боку центрального уряду мав iсторичне значення.

2.2 УНРЖВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНОРЗ РАДИ. ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАРЗНСЬКОРЗ НАРОДНОРЗ РЕСПУБЛРЖКИ.

Влада Тимчасового уряду виявилася недовготривалою. Бiльшовики на чолi з В. Ленiним та Л. Троцьким готували Росii державний переворот. Повстання у Петроградi розпочалося 24 жовтня 1917 року. Вночi з 25 на 26 жовтня озброiнi загони морякiв, робiтникiв i солдатiв захопили Зимовий палац та арештували Тимчасовий уряд. Прем¢iр мiнiстр О. Керенський втiк за кордон. Незабаром у Москвi, 17 губернiальних центрах та iнших мiстах i мiсцевостях влада також перейшла до бiльшовикiв тАУ Велика Жовтнева соцiалiстична революцiя, - здiйснилась.

Другий Всеросiйський з¢iзд Рад 25 жовтня 1917 року проголосив перехiд всiii влади до Рад, прийняв декрети про мир i про землю, сформував бiльшовицький уряд - Раду Народних Комiсарiв на чолi з 3.Ленiним.

Жовтневий переворот бiльшовикiв докорiнно змiнив становище робiтничих сил i полiтичних партiй у Росii, сприяючи розгортанню революцiйного, нацiонального, визвольного руху. У звтАЩязку iз Жовтневими подiями Центральна Рада 7 листопада видала Третiй унiверсал, яким проголошувала утворення Украiнськоi Народноi Республiки, але знову ж таки у федеративному союзi з Росiiю. Окрiм цього в Унiверсалi Були проголошенi такi основнi положення:

1. Конфiскацiя помiщицького, удiльного, церковного, монастирського землеволодiння i передання земель трудовому народовi без викупу.

2. Встановлення 8-годинного робочого дня та державного контролю за виробництвом.

3. Негайний початок переговорiв та укладення справедливого миру мiж воюючими сторонами.

4. Оголошення повноi амнiстii за полiтичнi виступи та лiквiдацiя смертноi кари як мiри покарання.

5. 5.Закрiплення за населенням усiх прав мiсцевого самоврядування

6. Забезпечення громадянам усiх прав i свобод: свободи слова i друку, вiри, зборiв, союзiв, страйкiв, недоторканостi особи i житла, рiвноправностi усiх мов.

7. Визнання за всiма народами, якi населяють Украiну "нацiонально-персональноi автономii" та рiвних прав, тощо.

Центральна Рада негативно вiднеслась до захоплення влади бiльшовиками. У жовтнi 1917 року Центральна Рада на своiму засiданнi прийняла резолюцiю: "Визначаючи, що влада у державi повинна перейти до рук усiii революцiйноi демократii, вважаючи недопустимим перехiд усiii влади виключно до рук рад, якi являються тiльки частиною органiзованоi революцiйноi демократii Украiнська Центральна Рада через це висловлюiться проти повстання у Петроградi.

У постановi 10 листопада Центральна Рада заявила що, не визнаючи Раднаркому, вона буде прагнути до угоди з крайовими республiками, якi виникли на територii Росii, з метою створення нового загальноросiйського полiтичного центру.

Оскiльки ради в Украiнi, очоленi бiльшовиками, визнали Раднарком як вищий орган влади i вiдповiдно не визнали Центральну Раду, то вона розпочала з ними боротьбу тАУ в Полтавi, Конотополi тi iнших мiстах, а також селах Украiни. Були роззброiнi загони Червоною гвардii, вiйськовi частини, що не визнавали влади Центральноi Ради. РЗх висилали за межi Украiни, у Росiю.

Раднарком, очолений В. Ленiним, спочатку ви -знав за украiнським народом право на вiдокремлення й утворення самостiйноi держави, яке проголосила Декларацiя прав народiв Росii. Про це говорив i писав сам Ленiн. Це ж пiдкреслював нарком вiйськових справ Росii Лев Грецький у розмовi по прямому звтАЩязку з головнокомандувачем збройними силами Росii М. Криленком 24 листопада 1217 року.

Проте, вiдчувши реальну загрозу втратити Украiну, В. Ленiн швидко переорiiнтувався. Раднарком РРФСР 4 грудня 1917 р. видав "Манiфест до украiнського народу" з ультимативними вимогами до Центральноi Ради. Заявляючи, що "Рада Народних Комiсарiв признаi УКР, ii право зовсiм вiддiлитися вiд Росii", РНК висувала рiзнi звинувачення Украiнськiй Народнiй Республiцi, зокрема стосовно дiй Центральноi Ради та ii уряду на власнiй територii, в Украiнi, з якими Раднарком не погоджувався. Лей ультиматум був грубим втручанням Раднаркому у внутрiшнi справи Украiни. Вiд Ради вимагали також допомагати революцiйним вiйськам, припинити роззброiння радянських полкiв, якi до речi, не визнавали, перебуваючи на територii Украiни, влади Центральноi Ради.

У вiдповiдь на цей ультиматум Генеральний Секретарiат надiслав Раднаркомовi РРФСР ноту, в якiй зазначав, що не можна визнавати право народу на самовизначення i грубо порушувати це право, навтАЩязуючи своi Форми полiтичного устрою. Проте ця вiдповiдь ситуацii не змiнила. Раднарком вирiшив припинити "всякi словеснi загравання" i приступив до активних дiй.

У Харковi 11-19 грудня 1917 р. вiдбувся Перший Всеукраiнський зтАЩiзд Рад, який, визнаючи Украiну федеративною частиною Росiйськоi республiки, оголосив Центральну Раду поза законом, передавши всю повноту влади тiльки Всеукраiнському заiздовi Рад, а на мiсцях -Радам робiтничих, селянський i солдатських депутатiв. Украiна оголошувалася Республiкою Рад. У перiод мiж зтАЩiздами влада належала ЦВК Украiни, обраному на зтАЩiздi у кiлькостi 41 особи (35 бiльшовикiв) на чолi з Ю. Медвiдiвим. Було обрано також радянський уряд Украiни - Народний Секретарiат, поширено на територiю Украiни дiяльнiсть декретiв та iнших законодавчих актiв Росii. Народний Секретарiат складався з 13 секретарiв, якi очолювали 13 секретарств. До його складу входили В. Ауссем, С. Бочинський, Е. Бош, В. Затонський, Ф. Сергеiв, В.Люксембург, Г. Лапчинський та iншi. Головою незабаром став М. Скрипник.

Для пiдтримки цiii акцii з Росii в Украiну були посланi вiйська. Ще 1 сiчня 1918 року Раднарком призначив надзвичайного комiсара Украiни - С. Орджонiкiдзе. Тодi ж В.Ленiн надiслав телеграми у Харкiв-командувачевi бiльшовицьких вiйськ в Украiнi В. Антонову-Овсiiнку i С. Орджонiкiдзе:" Дуже й дуже просимо вжити якнайнещаднiших революцiйних заходiв. Усiма засобами просувати вагони з хлiбом у Петроград, iнакше загрожуi голод.. Ленiн". Росii для цього передусiм i була потрiбна Украiна.

Народний секретар радянського уряду Украiни Г. Лапчинський згадуi, як народний секретар вiйськових справ В.Шахрай скаржився йому: "Що це за уряд украiнський, що його члени зовсiм не знають i не хочуть знати украiнськоi мови ? Що не тiльки не користуiться жодним .впливом серед украiнського суспiльства, але воно навiть нiколи не чуло ранiше РЗхнiх прiзвищ?. Коли всi украiнiзованi частини в Харковi менi доводиться роззброювати, бо вони не хочуть iти за мною на оборону Радянськоi влади? За iдину вiйськову опору.. ми маiмо лише вiйсько, що привiв на Украiну з Росii Антонов"[7]
.

2.3 УНРЖВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНОРЗ РАДИ РЖ ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАРЗНИ НЕЗАЛЕЖНОЮ ДЕМОКРАТИЧНОЮ ДЕРЖАВОЮ

"Народе Украiни, - пишеться з унiверсалi, -твоiю силою, волею, словом стала на землi Украiнськiй Вiльна Украiнська. Народна Республiка. Справдилася колишня мрiя батькiв твоiх, борцiв за вiльностi i права трудящих !"А тим часом Петроградське Правительство Народних Комiсарiв, щоб повернути пiд свою вдасть вiльну Украiнську Республiку, оповiстило вiйну Украiнi i насилаi на нашi землi своi вiйська.., якi грабують хлiб наших селян i без всякоi платнi вивозять його в Росiю, не жалiючи навiть зерна, наготовленого на засiв, вбивають неповинних людей, сiють скрiзь безладдя, злодiяцтво, безчинство". Центральна Рада, - зазначалося далi, - не хоче вiйни, не претендуi на чужi територii, а ''бажаi вести свiй край до миру, до творчоi роботи, до скрiплення.. волi нашоi".

Оскiльки у складi Росii Украiна не могла мати справжньоi волi, то "однинi Украiнська Народна Республiка стаi самостiйною, вiльною, суверенною державою!"

Чи було щось протиприродне, незаконне у цьому? Нi. Прагнення до свободи, незалежностi, бажання бути господарем на своiй землi, а не жити пiд владою чужинцiв - це природне, невiдтАЩiмне право кожного народу, кожноi нацii. Зрештою, Акт проголошення незалежностi Украiни вiдбувся у повнiй вiдповiдностi до Декларацii прав народiв Росii, прийнятоi Раднаркомом Росii 2 листопада 1917 року.

Украiна, - зазначалося в Четвертому унiверсалi, - хоче жити у мирi та злагодi з усiма сусiднiми державами, але жодна з них не повинна втручатися у внутрiшнi життя Украiни. До скликання парламенту - Установчих зборiв - влада тимчасово буде належати Центральнiй Радi та ii виконавчому органу - Радi Народних Мiнiстрiв. Тут же було доручено самостiйно проводити переговори про мир з державами Центрального блоку i домагатися укладення справедливого миру. Щодо нашестя "петроградських бiльшовикiв, що нищать та руйнують наш край, приписуiться Правительству твердо i рiшуче взятись до боротьби з ними". Пiсля пiдписання миру планувалося розпустити армiю, а замiсть неi створити народну мiлiцiю

Зруйнованi вiйною мiста i села мали бути вiдбудованi за кошти держави. З поверненням додому демобiлiзованих солдатiв у всiй Украiнi планувалися пере -вибори мiсцевих органiв влади - мiських, сiльських, волосних i повiтових народних рад, мiських дум. До перевиборiв "слiд встановити на мiсцях таку вдасть, до якоi люди мали б довiру i яка б опиралася на всi революцiйно-демократичнi верстви народу". Пропонувалося всiм радам селянських, робiтничих i солдатських депутатiв спiвпрацювати на благо украiнського народу.

Щодо аграрного питання в Унiверсалi повiдомлялося: "Земельна комiсiя.. вже виробила закон про передачу землi трудовому народовi, без викупу, прийнявши за основу скасування власностi (очевидно помiшицькоi-т.5) i соцiалiзацiю землi". Проект закону планувалося роз -глянути i прийняти на найближчому засiданнi Центральноi Ради, щоб передача землi в руки трудящих неодмiнно вiдбулась ще до початку весняних робiт". Усi лiси, води i надра конфiсковувались у попереднiх власникiв 1 переходили у власнiсть держави. Оскiльки вiйнi наступаi кiнець, приписуiмо Радi Народних Мiнiстрiв приступити до переведення всiх заводiв i фабрик на мирний етап, на вироблення продуктiв, потрiбних, насамперед, трудящим масам.

В Унiверсалi йшлося також про необхiднiсть вжити термiнових заходiв щодо лiквiдацii безробiття, матерiального забезпечення iнвалiдiв, сирiт, людей похилого вiку i всiх тих, хто потерпiв вiд вiйни.

Проголошувалася нацiоналiзацiя "найважливiших галузей торгiвлi", весь дохiд вiд якоi "пiде на користь народовi". Встановлювалася монополiя держави на

зовнiшню торгiвлю. Для конкретноi реалiзацii цих положень уряд повинен подати проекти вiдповiдних законiв, а також видати розпорядження про "монополiю держави на виробництво залiза, шкiр, тютюну та iнших товарiв i продуктiв, з яких найбiльше бралося прибуткiв з робочих класiв на користь нетрудящих класiв".

Встановлювався контроль держави над усiма банками, "якi допомагали визискувати трудовi класи." З цього часу кредити банкiв повиннi були надаватися " головним чином на пiдтримку трудового населення та розвиток народного господарства в Украiнi ."

Радi Мiнiстрiв приписувалося "рiшуче боротися з усiма контрреволюцiйними силами, а всякого, хто кликатиме до повстання проти самостiйноi УНР, до ново -роту старого ладу, - карати як за державну зраду!"

Наведемо ще такi дуже важливi пункти унiверсалу: "Всi демократичнi права i свободи громадян потверджуються. Всi нацii в УНР користуються рiвними правами i нацiонально-персональною автономiiю". Розумiючи нестiйкiсть i непевнiсть свого становища, будучи звiдусiль оточеною ворогами та недоброзичливцями Центральна Рада проголошувала: "Все, чого.. не встигнемо зробити ми.. те довершать, справлять i до останнього порядку приведуть Украiнськi Установчi Збори".

Цiкаво, що Центральна Рада, проголосивши незалежнiсть Украiни, i надалi не вiдкидала можливостi укласти федеративний союз "з народними республiками колишньоi Росiйськоi держави".

Ось таким був цей вiдомий документ Четвертий Унiверсал Центральноi Ради без сумнiву прогресивний, без сумнiву, не зважаючи на певнi недоробки i неясностi, - iсторично значущий. Вiн завершив складний i нелегкий процес становлення у тi роки Украiнськоi державностi.

Проголошення суверенноi Украiнськоi Народноi Республiки викликало значний мiжнародний резонанс. РЗi визнали в 1918 роцi: Румунiя, Францiя, Великобританiя, С'РЖРЖА, Нiмеччина, Австро-Угорщина, Болгарiя, Туреччина, Японiя, Китай, Португалiя, Данiя, Грецiя, Норвегiя, РЖрак, РЖспанiя, Фiнляндiя, Польща, Швецiя, Швейцарiя та iншi; у 1919 роцi - Угорщина, Чехословаччина, Ватикан, Голландiя, РЖталiя тощо"[8]

РОЗДРЖЛ IРЖРЖ.

ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦРЖРЖ УКРАРЗНСЬКОРЗ НАРОДНОРЗ РЕСПУБЛРЖКИ ТА РЗРЗ ОСНОВНРЖПОЛОВЕННЯ

Центральна Рада втрачала соцiальну опору, авторитет. 29 квiтня 1918 р. вона зiбралася на чергове засiдання. Тут, окрiм iнших законiв, обговорювалася i була прийнята Конституцiя УНР - Основний закон держави, ii опрацювала спецiальна Конституцiйна комiсiя на чолi з професором М. Грушевським, що вивчила досвiд конституцiйного законодавства рiзних краiн свiту, передусiм найближчих сусiдiв Украiни, яких обтАЩiднували спiльнi або подiбнi з нею iсторичнi, економiчнi, полiтичнi умови розвитку.

Конституцiя мала пiдназву:" Статут про державний устрiй, права i вiльностi УНР". Вона складалася з восьми роздiлiв i 85 статей : РЖ роздiл - Загальнi постанови. РЖРЖ роздiл - Права громадян Украiни. РЖРЖРЖ роздiл -Органи влади УНР. IV роздiл - Всенароднi збори УНР. V роздiл - Про Раду Народних Мiнiстрiв УНР. VI роздiл -Суд УНР. VII роздiл - Нацiональнi союзи. VIII роздiл -Про тимчасове припинення громадянських свобод.

У роздiлi "Загальнi постанови" пiдкреслювалося, що УНР - держава "суверенна, самостiйна i нi вiд кого не залежна", а носiiм державного суверенiтету i весь украiнський народ, всi громадяни Украiни, якi проживають на ii територii. Реально свiй суверенiтет народ здiйснюватиме через Всенароднi збори Украiни (ст.3)

Звертаi на себе увагу ст.4, де зазначалося, що територiя Украiни - iдина, неподiльна i без згоди 2/3 депутатiв Всенародних зборiв нiяка змiна кордонiв Украiни, а також нiяка змiна у державно-правових вiдносинах якоiсь частини територii держави до всiii цiлiсностi неможлива. "Не порушуючи iдиноi своii властi, -пiдкреслюiться у ст.5 - УНР надаi своiм землям, волостям i громадам права широкого самоврядування". Усiм нацiям i нацiональностям, якi населяють Украiну, надавалося право на " впорядкування своiх культурних прав у нацiональних союзахтАЭ.

Вiдразу за першим загальним роздiлом йшов роздiл про громадянськi права i свободи. Отже, у тогочаснiй Украiнськiй державi велике значення надавалося проблемi проголошення i гарантування прав та свобод громадянам.

Громадянином УНР вважалася кожна особа, яка набула це право у передбаченому законодавством порядку. РЖнститут подвiйного громадянства не допускався. Позбавити людину прав громадянства мiг тiльки суд республiки.

Цивiльно-правова, громадянська i полiтична дiiздатнiсть наступала з 20-рiчного вiку. "Нiякоi рiз -ницi у правах i обовтАЩязках мiж чоловiком i жiнкою, -писалося у ст.11 Конституцii, - УНР не знаi".

У Конституцii пiдкреслювалося (ст.12), що всi громадяни рiвнi у громадянських i полiтичних правах незалежно вiд статi, нацiональностi, раси, вiросповiдання, освiти, майнового стану. Використання старих титулiв i звань заборонялося. Оберiгалася недоторканнiсть особи, житла, таiмниця листування. Порушення цих останнiх прав допускалося тiльки правомочними органами у випадках, передбачених законом.

Нiхто не обмежувався на територii Украiни у свободi слова, друку, вiросповiдання, створення органiзацiй i союзiв, правi на страйк, якщо тiльки вказанi дii не мали характеру кримiнального злочину. Проголошувалася повна свобода вибору мiсця проживання i пересування.

На територii УНР скасовувалась як вид покарання смертна кара, тiлеснi покарання та тi, що ображали людську гiднiсть i честь. Скасовувалась як покарання конфiскацiя майна.

Виборче (активне i пасивне) право надавалося тiльки громадянам УНР, яким на день виборiв виповнилося 20 рокiв. Виборче право було загальним, рiвним, таiмним. Не могли голосувати i бути обраними тiльки особи, визнанi у законному порядку душевнохворими.

У наступних чотирьох роздiлах Конституцii йшлося про вищi органи влади, управлiння i судовi органи.

Основу побудови структури вищих органiв держави становила вiдома теорiя розподiлу влади - на законодавчу, виконавчу i судову. Отже, найвища законодавча влада вручена, згiдно з Конституцiiю, Всенародним Зборам, виконавча - Радi Народних Мiнiстрiв, судова Генеральному Суду.

Мiсцевими органами влади й управлiння стали виборнi Ради та управи - у громадах (сiльських i мiських), волостях i землях.

Парламент краiни - Всенароднi Збори - мав обиратися населенням на основi рiвного, прямого, загального, таiмного голосування за пропорцiйною системою виборiв: депутат вiд 100 тис. жителiв строком на три роки. Проголошувався принцип депутатськоi недоторканостi, вводилася оплата працi депутатiв. Сесii парламенту повиннi були скликатися двiчi на рiк. На першiй сесii вибирався голова, його заступник i так званi товаришi. Всi вони становили Президiю Всенародних Зборiв. Голова органiзовував

i очолював роботу парламенту, виконував "усi чинностi, зв'язанi з представництвом Республiки" (ст. 35).

Закони приймалися тiльки парламентом. Вiн встановлював бюджет краiни, оголошував вiйну, укладав мир, тощо. Право законодавчоi iнiцiативи належало: Президii Всенародних Зборiв, партiйним Фракцiям, зареiстрованим Все -народними Зборами, групам депутатiв (не менше ЗО осiб), Радi Народних Мiнiстрiв, органам самоврядування, якi об'iднували не менше 100 тис. виборцiв, виборцям у кiлькостi не менше 100 тис. осiб .

Рада Народних Мiнiстрiв формувалася, згiдно з Конституцiiю Головою парламенту, ii склад i програма затверджувалися парламентом. Перед ниг.4 уряд вiдповiдав засвою дiяльнiсть - як кожен мiнiстр зокрема, так i уряд. У випадку вотуму недовiр'я вони були зобов'язанi (як мiнiстри так i уряд) пiти у вiдставку. Парламент бiльшiстю у 2/3 голосiв мiг вiддати iх пiд слiдство i суд. (ст. 58).

Депутати парламенту мали право депутатського запиту до уряду. Впродовж семи днiв окремi мiнiстри чи уряд повиннi були дати вiдповiдь.

Найвищим судом республiки оголошувався Генеральний Суд, який обирався Всенародними зборами. Вiн виступав як касацiйна iнстанцiя для iнших судiв, не мiг бути судом першоi та другоi iнстанцii i мати функцii адмiнiстративноi влади. На який строк обирався Генеральний Суд та iншi суди краiни, як вони обиралися - у Конституцii не сказано. Це мало бути вирiшено окремим законом, про судоустрiй. Зате у Конституцii i iнше важливе положення: "Судових рiшень но можуть змiнити нi законодавчi, нi адмiнiстративнi органи впасти" (ст.63).

Судочинство оголошувалось усним i гласним, усi громадяни, незалежно вiд посад, - рiвними перед судом i перед законом.

Окремий роздiл Конституцii розглядав нацiональнi проблеми. "Кожна з населяючих Украiну нацiй, - зазначалося у ст.69 - маi право в межах УНР на самостiйне устроiння свого нацiонального життя, що здiйснюiться через органи Нацiонального Союзу". Кожна нацiональна меншина входить у свiй Нацiональний Союз, обираi своi органи самоуправлiння. Кожен Нацiональний Союз видаi законодавство, що не повинне протиречити Конституцii та законодавству Украiни (в iншому випадку створюються спiльнi "погоджувальнi комiсii"), встановлюi свiй бюджет, тощо. Органи кожного Нацiонального Союзу були органами не громадськими, а державними, що надавало iм вiдповiдний правовий статус i авторитет.

Цiкавим був останнiй роздiл Конституцii, де йшлося про можливiсть тимчасового (не бiльше нiж на три мiсяцi) призупинення дii громадянських прав i свобод - у випадку вiйни чи внутрiшнiх заворушень. Таке рiшення приймали Всенароднi Збори, а у виняткових термiнових випадках - Рада Народних Мiнiстрiв.

Нiчого у Конституцii не було записано про герб, прапор, гiмн держави, про основнi принципи внутрiшньоi та зовнiшньоi полiтики, порядок обрання мiсцевих органiв влади й управлiння, органи прокуратури, судову систему, тощо. Конституцiя, очевидно, повинна була мати тимчасовий характер, адже вона створювалася на перехiдний перiод - перiод становлення украiнськоi державностi. Незважаючи на це, вона мала демократичний характер, була доброю правовою основою держави, основою для

всього iншого законодавства Украiни, створення демократичноi державностi, законностi, правопорядку[9]
.

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права