Цивiльне i шлюбно-сiмейне право за тАЬРуською ПравдоютАЭ

Мiнiстерство Освiти i Науки Украiни

Киiвський Унiверситет Права

Рiвненська фiлiя

Кафедра загально-правових та галузевих дисциплiн

Shura19@yandex.ru

Контрольна робота

з тАЬРЖсторii держава та права УкраiнитАЭ

на тему:

Цивiльне i шлюбно-сiмейне право за тАЬРуською ПравдоютАЭ

Виконала: студентка

курсу, групи ,

заочноi форми навчання

Перевiрив:

РРЖВНЕ - 2004

Цивiльне i шлюбно-сiмейне право за

тАЬРуською правдоютАЭ

Найбiльшим пам'ятником давньоруського права й основним правовим документом Давньоруськоi держави був збiрник правових норм, що дiстав назву Руськоi Правди, що зберiг своi значення й у бiльш пiзнi перiоди iсторii. РЗi норми лежать в основi Псковськоi i Новгородський судних грамот i наступних законодавчих актiв не тiльки руського, але i литовського права. До наших днiв дiйшло бiльш ста спискiв Руськоi Правди. Первiсний текст Руськоi Правди на жаль до нас не дiйшов. Перший текст був виявлений i пiдготовлений до друку вiдомим росiйським iсториком В.Н. Татищевим у 1738 р. Назва пам'ятника вiдмiнно вiд iвропейських традицiй, де аналогiчнi збiрники права одержували чисто юридичнi заголовки - закон, законник. На Русi в цей час були вiдомi поняття ВлстатутВ», ВлзаконВ», ВлзвичайВ», але документ позначений легально-моральним термiном ВлПравдаВ».

Вiн являi собою цiлий комплекс юридичних документiв XI - XII ст., складовими частинами якого були Найдавнiша Правда (близько 1015 р.), Правда Ярославичей (близько 1072 р.), Устав Мономаха (близько 1120-1130 р.). Руська Правда в залежностi вiд редакцii пiдроздiляiться на Коротку, Велику i Скорочену.

Коротка Правда - найдавнiша редакцiя Руськоi Правди, що складалася з двох частин. РЗi перша частина була прийнята в 30-i рр. XI ст. Мiсце видання цiii частини Руськоi Правди спiрно, лiтопис указуi на Новгород, але багато авторiв допускають, що вона була створена в центрi землi Росiйськоi - Киiвi i зв'язують ii з iм'ям князя Ярослава Мудрого (Правда Ярослава). Вона мiстила в собi 18 статей (1-18) i цiлком присвячена карному праву. Швидше за все, вона виникла пiд час боротьби за престол мiж Ярославом i його братом Святополком (1015 тАУ 1019 р.). Наймана варязька дружина Ярослава вступила в конфлiкт iз новгородцями, що супроводжувався убивствами i побоями. Прагнучи врегулювати ситуацiю, Ярослав пiддобрив новгородцiв Влдавши iм Правду й устав списавши, тако рекши iм: по ii грамотi ходитеВ». За цими словами в Новгородському першому лiтописi помiщений текст Найдавнiшоi Правди. Характерними рисами першоi частини Руськоi Правди i наступнi: дiя звичаю кровноi помсти, вiдсутнiсть чiткоi диференцiацii розмiрiв штрафiв у залежностi вiд соцiальноi приналежностi потерпiлого. Друга частина була прийнята в Киiвi на з'iздi князiв i найбiльших феодалiв пiсля придушення повстання низiв 1086 р. i дiстала назву Правди Ярославичей. Вона складалася з 25 статей (19- 43), але в деяких джерелах статтi 42-43 i окремими частинами й iменуються вiдповiдно: Покон вiрний i Урок мостникiв. У ii заголовку зазначено, що збiрник розроблявся трьома синами Ярослава Мудрого при участi найкрупнiших осiб з феодального оточення. У текстах i уточнення, з яких можна зробити висновок, що збiрник затверджений не ранiше року смертi Ярослава (1054 р.) i не пiзнiше 1077 р. (рiк смертi одного з його синiв).

Друга частина Руськоi Правди вiдбиваi процес розвитку феодальних вiдносин: скасування кровноi помсти, захист життя i майна феодалiв пiдвищеними мiрами покарання. Велика частина статей Короткоi Правди мiстить норми карного права i судового процесу.

Велика Правда була складена пiсля придушення повстання в Киiвi 1113 року. Вона складалася з двох частин - Суду Ярослава i Статуту Володимира Мономаха. Велика редакцiя Росiйськоi Правди мiстить 121 статтi.

Велика Правда - це бiльш розвинений кодекс феодального права, у якому закрiплювалися привiлеi феодалiв, залежне положення смердiв, закупiв, безправ'я холопiв. Велика Правда свiдчила про процес подальшого розвитку феодального землеволодiння, придiляючи багато уваги охоронi права власностi на землю й iнше майно. Окремi норми Великоi Правди визначали порядок передачi майна в спадщину, укладання договорiв. Бiльшiсть же статей вiдносяться до карного права i судового процесу.

Скорочена Правда склалася в серединi XV в. з переробленоi Великоi Правди.

Безперечно, що, як i будь-який iнший правовий акт, Руська Правда не могла виникнути на порожньому мiсцi, не маючи пiд собою основи у виглядi джерел права. Менi залишаiться перелiчити i проаналiзувати цi джерела, оцiнити iхнiй внесок у створення Руськоi Правди. Хочеться додати, що вивчення процесу права маi не тiльки чисто пiзнавальний, академiчний, але i полiтико-практичний характер. Воно дозволяi глибше зрозумiти соцiальну природу права, особливостi i риси, даi можливiсть проаналiзувати причини й умови виникнення i розвитку.

Формування пенiтенцiарного законодавства в Древнiй Русi почалося при становленнi державностi у схiдних слов'ян.

Усi феодальнi суспiльства були строго стратифiкованi, тобто складалися зi станiв, права й обов'язки яких чiтко визначенi законом як нерiвнi по вiдношенню друг до друга i до держави. РЖншими словами, кожен стан мав свiй юридичний статус. Було б великим спрощенням розглядати феодальне суспiльство з погляду визискувачiв i визискуваних. Стан феодалiв, складаючи бойову силу князiвських дружин, незважаючи на усi своi матерiальнi вигоди, мiг втратити життя - саме коштовне - простiше й iмовiрнiше, нiж бiдний стан селян. Феодальне суспiльство було релiгiйно-статичним, не схильним до рiзкоi еволюцii. Прагнучи закрiпити цю статичнiсть, держава консервувала вiдносини зi станами в законодавчому порядку. Не склавшись у глобальну систему виробництва, рабство Русi одержало поширення як суспiльний уклад. Джерелом рабства був насамперед полон, народження вiд рабинi. У рабство попадали за тяжкi карнi злочини (розгарбування), залежний закуп обертався в раба у випадку утечi вiд хазяiна i крадiжки, у рабство обертався злiсний банкрут (ст. ст. 56, 64, 55 Великоi Правди). Стаття 110 Великоi Правди встановлюi ще три випадки холопства: одруження на рабi без договору, надходження в служiння ключником-тiуном без договору про волю, самопродаж у рабство хоча б за ВлнаготуВ».

У першому тисячорiччi н.е. рабство у слов'ян, за повiдомленнями римських авторiв, носило патрiархальний характер, полонених рабiв вiдпускали за викуп або уключали до складу племенi; Самi жорсткi форми притаманнi рабству на раннiх етапах державностi, в РЖХ-Х ст. раби у слов'ян i предметом продажу i збагачення. У договорах з Вiзантiiю (Х ст.) фiгуруi спецiальна Влчелядина цiнаВ». У XI в. у руському правi вже дii принцип, вiдповiдно до якого раб не може бути суб'iктом правовiдносин, вступати в договори. Руська Правда вважала холопiв власнiстю пана, самi вони не мали власностi. За карнi злочини холопiв i нанесений ними майновий збиток вiдповiдальнiсть по його вiдшкодуванню несли хазяiни. За убивство холопа покладалося вiдшкодування збитку в 5-6 гривень (як за знищення речi). Хазяiн холопа за його убивство не залучався до вiдповiдальностi - за подiбнi випадки призначалося церковне покаяння.

У руськiй Правдi вiдбилися процеси, аналогiчнi римському праву, де раб надiлявся особливим майном (пекулiiм), iз правом розпоряджатися ним у господарських цiлях на користь пана. У Статутi про холопiв (ст. ст. 117, 119 Великоi Правди) говориться про ведення торгових операцiй холопами з доручення хазяiв.

Клас феодалiв формувався поступово. У нього входили князi, бояри, дружина, мiсцева знать, посадники, тiуни i т.д. Феодали здiйснювали цивiльне управлiння i вiдповiдали за професiйну вiйськову органiзацiю. Вони були взаiмно зв'язанi системою васалiтету, що регулюi права й обов'язки один перед одним i перед державою. Для забезпечення функцiй управлiння населення платило данину i судовi штрафи. Матерiальнi потреби вiйськовоi органiзацii забезпечувалися земельною власнiстю. Васальнi i земельнi вiдносини феодалiв, iхнiй зв'язок з великим князем регулювалися, швидше за все, спецiальними договорами. У Руськiй Правдi розкритi лише деякi аспекти правового статусу цього стану. Вона встановлюi подвiйну виру (штраф за убивство) у 80 гривень за убивство князiвських слуг, конюхiв, огнiщан. Але про самих бояр i дружинникiв кодекс мовчить. РЖмовiрно, за зазiхання на них застосовувалася страта. У лiтописах неодноразово описуiться застосування страти пiд час народних хвилювань.

Наступна група статей Руськоi Правди захищаi власнiсть. Установлюiться штраф у 12 гривень за порушення земельноi межi. Деякi дослiдники вважають, що висока ставка штрафу вказуi на приналежнiсть власностi феодалу. Такий же штраф випливаi за руйнування бджоляникiв, боярських угiдь, за крадiжку ловчих соколiв i яструбiв. Вищi штрафи в 12 гривень установлюються за побоi, вибитi зуби, ушкоджену бороду, - видимо, корпоративне розумiння честi найчастiше приводило до фiзичних зiткнень.

У феодальному прошарку ранiше, усього вiдбулося скасування обмежень на жiноче спадкування. У церковних статутах за насильства над боярськими дружинами i дочками установлюються високi штрафи - вiд 1 до 5 гривень золота, за iнших - до 5 гривень срiбла.

Обов'язки селянського населення стосовно держави виражалися в сплатi податкiв у формi данини й оброкiв i участi в збройному захистi у випадку воiнних дiй. На селян поширювалися державна юрисдикцiя i князiвський суд.

У науцi iснуi ряд думок про смердiв, iх вважають вiльними селянами, феодально-залежними, особами рабського стану, крiпаками i навiть категорiiю, подiбною з дрiбним лицарством. Але основна полемiка ведеться по лiнii: вiльнi залежнi (раби). Важливе мiсце в обТСрунтуваннi думок мають двi статтi Росiйськоi Правди.

Стаття 26 Короткоi Правди, що встановлюi штраф за убивство рабiв, в одному прочитаннi говорить: ВлАв смердi й у холопi 5 гривеньВ» (Академiчний список). В Археографiчному списку читаiмо: ВлА в смердi в холопi 5 гривеньВ». У першому прочитаннi виходить, що у випадку убивства смерда i холопа виплачуiться однаковий штраф. З другого списку випливаi, що смерд маi холопа, якого убивають. Розв'язати ситуацiю неможливо.

Стаття 90 Великоi Правди говорить: ВлЯкщо смерд умре, та спадщина князю; якщо будуть дочки у нього, то дати iм приданетАжВ» Деякi дослiдники трактують ii атом у значеннi, що пiсля смертi смерда його майно переходило цiлком до князя i вiн людина Влмертвоi рукиВ», тобто не здатний передавати спадщину. Але подальшi статтi роз'ясняють ситуацiю - мова йде лише про тих смердiв, що вмерли, не маючи синiв, а вiдсторонення жiнок вiд спадщини властиво на визначеному етапi всiм народам РДвропи.

Однак труднощi визначення статусу смерда на цьому не кiнчаються. Смерд по iнших джерелах виступаi як селянин, що володii будинком, майном, конем. За крадiжку його коня закон установлюi штраф 2 гривнi. За ВлборошноВ» смерда встановлюiться штраф у 3 гривнi. Руська Правда нiде конкретно не вказуi на обмеження правоздатностi смердiв, i вказiвки на те, що вони виплачують штрафи (продаж), характернi для вiльних громадян.

Руська Правда завжди вказуi при необхiдностi на приналежнiсть до конкретноi соцiальноi групи (дружинник, холоп i т.д.). У масi статей про вiльних людей, саме вiльнi i маються на увазi, про смердiв мова заходить лише там, де iх статус необхiдно спецiально видiлити.

У давньоруському суспiльствi величезне значення мала власнiсть. Вiдношення до особистостi визначалося в першу чергу саме наявнiстю власностi. Людина, позбавлена власностi або яка промотала ii, могла забезпечити майновi зв'язки з iншими особами iдиним, що у неi залишилося, власною особистiстю.

Важливим джерелом права в Древнiй Русi були Князiвськi Церковнi Статути. До нас дiйшли в цiлостi два Статути. Статут Володимира Святославовича й Устав Ярослава Мудрого.

Статут Ярослава присвячувався головним чином сiмейно-шлюбним вiдносинам, злочинам проти родини i моральностi. Зустрiчалися покарання за цi дiяння як би двоiстi i вiд князя i вiд iпископа. Майже всi покарання майнового характеру. Тiльки в одному випадку передбачалася страта - ст. 13 Статуту. У цiй статтi установлювалася вiдповiдальнiсть чоловiка за двоiженство. Установлювалося покарання у 40 гривень на користь iпископа, а незаконна дружина (як правило молода) мiстилася в монастир. Якщо ж чоловiк заподiював зло своiй законнiй дружинi (наприклад, уб'i розсерджений на те, що його розлучали з бiльш молодою), то в цьому випадку, можливо, було застосування страти.

У Статут Ярослава зустрiчаються статтi, що носять яскраво виражений класовий характер. За зТСвалтування й образу жiнки встановлювався штраф, розмiр якого залежав вiд положення потерпiлоi. Якщо потерпiла була дружиною або ж дочкою боярина, то найбiльша сума. Якщо малого боярина, то менше, якщо простоi людини, то ще менше.

Передовсiм Киiвська Русь була розвиненою правовою державою (Ще в ВлЛiтописi времтАЩяних лiтВ» зазначаiться, що племена, якi i нашими предками жили на землi роду свого.. за законами батькiв своiх.): кодекс законiв ВлРуська правдаВ» Ярослава Мудрого став як синтезом попереднього тривалого державно-полiтичного й суспiльно-економiчного розвитку, так i основою державного життя Великого князiвства Литовського та пiзнiших формацiй i в Украiнi , i в сумiжних державах.

Причина в характерi й змiстi правового кодексу: вiн складений на основi багатовiкового звичаiвого права народу, але частина законiв було конституйована (вироблена Володимиром i Ярославом); ВлРуська правдаВ» чiтко й принципово регулювала правовi норми стосункiв мiж членами сiмтАЩi (батьками i дiтьми, чоловiками i дружинами), роду, племенi, суспiльства, мiж русичами (в ВлПравдiВ» тАФ русинами тАФ громадянами пiвденноi Русi) й iноземцями, мiж державцями i пiдлеглими, до того ж тАФ у всiх сферах життя людей. Пiзнiше, за Володимира Мономаха, до ВлРуськоi ПравдиВ» було внесено чимало поправок, але це свiдчило про те, що правознавча культура в Киiвськiй Русi постiйно розвивалася, чутливо реагуючи i на змiни в буттi та свiдомостi народу, i на розвиток зарубiжного правознавства.

В ВлРуськiй ПравдiВ» виявилася демократична суть ментальностi праукраiнського етносу: прагнення до поiднання волi народу (вiче), законоустремлiнь боярськоi думи та виконавчоi волi князiв; це також документ, що фiксуi i традицiйну Влколективнiсть прав та вiдповiдальностi (ВлАще будить русин (представник Пiвденноi Русi), любогридин (князiвський дружинник), любокупчина, любоябетник (княжий службовець), любомечник (дружинник), ише iзгой (вiдпущений раб), любословенин (представник Новгородщини), то (в разi провини, заподiяноi шкоди) 40 гривен воложите за ньВ»), i соцiальну та iндивiдуальну диференцiацiю в суспiльствi. Ще ВлРуською ПравдоюВ» передбачався захист прав окремоi людини, а водночас тАФ i держави. Це було гарантом всезагальноi благодатi. ВлРуська ПравдаВ» регламентувала права i обовтАЩязки всiх без винятку соцiальних верств i в усiх сферах життя: державнiй, родинно-побутовiй, виробничiй, конфесiйнiй.

Зауважимо: гени такого правового статусу формувалися тисячолiттями, що добре вiдмiнено автором ВлВелесовоi книгиВ». Своi Право русичi узгоджували з волею Богiв, а тому й мислили глибоко, гуманiстично, патрiотично, волелюбне, з позицiй найвищоi етики (честi, гiдностi, самосвiдомостi обовтАЩязку), i в цьому сенсi тАФ унiверсально. Унiверсально i в тому, що волю кожного, усього племенi, iнтереси держави вiдстоювали вiче, бояри, князi, якi дiяли однодумно та в злагодi i з нормами багатовiкових звичаiв, i тАФ новочасних законiв.

..Давно були на Русi хазари, зараз варяги;

Ми ж Русичi..

Про державу можна казати, що вона демократична, якщо права та свободи громадян закрiпленi правовим шляхом в нормативному актi. Таким актом повинна бути конституцiя. РЖ ось якраз перша конституцiя в РДвропi зтАЩявляiться якраз в Украiнi, на основi одного з найперший демократичних режимiв тАФ Запорiзькоi Сiчi. Це конституцiя Пилипа Орлика. Ця конституцiя була значним витком вгору украiнськоi правовоi культури. В нiй зтАЩявляються норми конституцiйного або державного права. Тут передбачалося встановлення нацiонального суверенiтету i визначення кордонiв Украiнськоi держави, забезпечення демократичних прав людини, визнання непорушностi трьох складових частин правового суспiльства, а саме тАФ iдностi i взаiмодii законодавчоi (виборна Генеральна Рада, що мала скликатися тричi на рiк), виконавчоi (гетьман, обмежений законом у своiх дiях, генеральна старшина та обранi представники вiд кожного полку) i суворо пiдзвiтноi та контрольованоi судовоi влади. Конституцiя визначала фундаментальнi принципи внутрiшньоi та зовнiшньоi полiтики майбутньоi Украiнськоi суверенноi держави, засуджувала протекцiонiзм i пiдкуп, закрiпила нечуване в феодальному суспiльствi рiшення про соцiальне забезпечення убогих, удовиць, сирiт тощо. Хiба не логiчна послiдовнiсть в правовiй культурi украiнцiв?

Важливу роль в розвитку нацiонального права зiграло мiжнародне право. Ще коли Аскольд i Олег ходили в походи на Константинополь, на Вiзантiю, коли руський щит прибивався до царградськоi брами, укладалися мiжнароднi договори, договори, в яких зазначалися умови спiвробiтництва двох краiн, торгiвлi, сплати мита чи контрибуцiй. Це i були першi краплi надбання мiжнародного правового досвiду украiнського народу. Багато разiв ще приходилося Украiнi вступати в мiжнароднi зносини з багатьма краiнами. Гетьман РЖван Мазепа заключав договори зi Швецiiю та Туреччиною, з Кримом та з Росiiю. Тiльки завжди умови цих договорiв залежали вiд становища держави на зовнiшньополiтичнiй аренi. Якщо ж ще Олег програвав у походi проти Вiзантii то встановлювалися договори з умовами кращими для Вiзантii, якщо ж навпаки тАФ то для Киiвськоi Русi.

Таким чином можна зробити висновок, що правова культура украiнцiв (як частина культури взагалi) розвивалася досить успiшно i що ця культура формувалася та вдосконалювалася саме украiнцями вiд роду в рiд, вiд етносу до нацii.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОРЗ ЛРЖТЕРАТУРИ

1. ГРЕКОВ Б.Д. Киевская Русь. Политиздат. 1953.

2. ЗИМИН А.А. Холопы на Руси. М. Наука. 1973.

3. ИСАЕВ И. А. История государства и права России. М. 1999.

4. СВЕРДЛОВ М.Б. От закона русского к Русской Правде. М. 1988.

5. ТИХОМИРОВ М.Н. Пособие для изучения Русской Правды. Издательство Московского Университета. 1953.

6. ХРЕСТОМАТИЯ по истории государства и права СССР. Дооктябрьский период. Под редакцией ТИТОВА Ю.П. и ЧИСТЯКОВА И.О. М. 1990.

7. КЛЮЧЕВСКИЙ В.О. Курс русской истории ч.1 .5-изд .М

8. ЩАПОВ Я.Н. Княжеские уставы и церковь в Древней Руси 9- 14 века.

9. ЮШКОВ С.В. Русская Правда: Происхождение, источники, ее значение. М. 1950.

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права