Шляхи формування правовоi держави в Украiнi

Вступ

РЖдея правовоi держави, як загальнолюдська цiннiсть та ii розвиток.
Основнi ознаки правовоi держави.
Пiдходи до правовоi держави в украiнськiй вiтчизнянiй науцi.
Проблеми iсторii i практики формування правовоi держави в Украiнi.

Висновки

Лiтература

Держава - органiзацiя полiтичноi влади в суспiльствi, яка виражаi iнтереси i волю пануючого в ньому частини населення (зокрема, певного класу), здiйснюi управлiння суспiльними процесами за допомогою загальообов‘язкових норм (правил) поведiнки i механiзму iхнього впровадження в життя.

Магiстральним шляхом розвитку держави в сучасних умовах i ii трансформацiя в соцiально-демократичну правову державу, яка вiдображаi волю переважноi бiльшостi населення i стоiть на сторожi прав людини.

Правова держава - це держава пiдпорядкована праву, в якiй дii ii органiв влади i службових осiб здiйснюються на засадах конституцiйностi й законностi, а також пiдконтрольнi незалежним судам.

Термiн Влправова державаВ» було введено до наукового обiгу в Нiмеччинi у XIX ст. (Моль, i832), але саме поняття виникло набагато ранiше. Окремi iдеi правовоi держави (наприклад, обмеження державноi влади законом) i уже в працях Платона й Арiстотеля. Однак у своiх базових компонентах це поняття - продукт могутньоi течii полiтичноi думки Заходу XVII-XVIII ст. Нове коло вирiшення проблем конституцiоналiзму (Гоббс, Локк, Руссо, Монтеск‘i, Джефферсон, iншi ВлфундаториВ» США).

Якiсно змiнилося розумiння держави у XX ст. У первiсному значеннi нормативний сенс цього поняття протистояв тогочаснiй полiцейськiй державi, в якiй домiнувала майже необмежена дискрецiйна влада апарату i чиновництва (вони могли перекласти на плечi громадян будь-що, якщо тiльки воно було корисним для держави).

Головна iдея полiцейськоi держави - Влцiль виправдуi засобиВ».

На противагу цьому правова держава у своiх вiдносинах з пiдданими сама мала пiдпорядкуватися режиму права, а отже, i тим його нормам, якi гарантують особистий статус громадян, iхнi права i свободи. Втiлення у практику краiн Заходу цiii концепцii забезпечило надiйну пiдпорядкованiсть дiяльностi апарату державного управлiння законовi, обмежило ВлвсевладдяВ» чиновництва у його стосунках з громадянами i поставило цi стосунки пiд контроль судовоi влади. Внаслiдок цього у суспiльнiй думцi склалося досить обмежене уявлення, що держава несе вiдповiдальнiсть лише за зовнiшню безпеку громадян, не пiклуючись про iхнiй добробут. Усiх громадян почали розглядати як однаково юридично вiльних з формально рiвними правами i обов‘язками перед державою. Держава не визнавала жодних привiлеiв, жодноi власноi благодiйностi щодо своiх громадян.

Новий етап у розвитку правовоi держави починаiться пiсля першоi свiтовоi вiйни, коли дедалi бiльшого визнання набуваi необхiднiсть втручання держави в соцiально-економiчну сферу життя суспiльства з метою забезпечення певних життiвих стандартiв i прямоi державноi опiки щодо тих категорiй громадян, якi реально потребують соцiального захисту.

Старе поняття набуло якiсно нового змiсту i було конституцiйно закрiплено у державах Заходу \ФРН, Францiя, РЖталiя та iн.\ "як соцiально правова держава". У цьому своiму поняття правова держава охопило i тi права людини, реалiзацiя яких неможлива без активного втручання збоку держави /право на працю, на освiту, соцiальне забезпечення та iншi так званi позитивнi права громадян.

На вiдмiну вiд традицiйних громадянських i полiтичних прав, де завжди виявлялася особиста незаiнтересованiсть громадян в ВлопiцiВ» з боку держави, в реалiзацii своiх позитивних основних прав громадянин потрапив у пряму залежнiсть вiд держави, вiн заiнтересований у державному втручаннi.

Все це якiсно обновило сенс концепцii правовоi держави . Однак i на першому , i на другому етапi своii бiльш як 200- рiчноi еволюцii питання правового обмеження державноi влади вирiшувалося головним чином у рамках принципу законностi. Це породжувало значнi теоретичнi й практичнi труднощi. Якщо дii представникiв державноi адмiнiстрацii в стосунках з громадянами реально могли бути обмеженi певним законом i це не викликало сумнiвiв, то як обмежити

самого законодавця? РЖ чи може вiн бути юридичне обмеженим?

Вiдповiдаючи на це запитання нiмецькi юристи / РДллiнек, РЖiрiнг, Лабанд та -iн.\ ще в 19 ст. розробили теорiю "самообмеження держави". РЗi провiдна iдея -юридичнi обмеження держави у вiдносинах з громадянами можливi не iнакше як в законi й за згодою самоi держави.

Таке становище, однак, не i логiчним, так само воно не i достатнiм з точки зору прав людини, адже громадянин i держава з юридичноi точки зору поставленi у нерiвнi умови, особливо для громавдянина.

Якiсний прорив у вирiшеннi цiii проблеми стався пiсля другоi свiтовоi вiйни . Згiдно з теорiiю '' конституцiйноi держави" /Макiавеллi, 1947,КорвРЖн,1955, СарторРЖ,1956\ повноваження установчi /конституцiйнi/ РЖ повноваження законодавчi /легiслативнi/ в державi мають бути юридичне та iнституцiонально розмежованi. Установчi повноваження юридичне i необмеженими i здiйснюються самим народом у формi установчоi влади \конвенту, установчих зборiв, конституцiйноi асамблеi тощо \. Саме ця влада приймаi Конституцiю i формуi "верховне право '' в державi, в свою чергу "верховне право" i юридичним пiдТСрунтям для вирiшення будь-яких питань органiзацii i дiяльностi державноi влади / законодавчоi, виконавчоi, судовоi /. Цi проблеми для них -проблема дотримання чинного права.

Установча влада прийняттям Конституцii встановлюi для державноi влади в РЗРЗ стосунках з громадянином вiдповiднi юридичнi обмеження структурного i функцiонального характеру. Цi обмеження не потребують попередньоi згоди державноi влади.

Таким чином, у новiй концепцii захист прав громадян набув принципово новоi ознаки, а традицiйний

принцип законностi було доповнено принципом конституцiйностi, тобто вiн здобув своi гарантii в iнститутi конституцiйноi юрисдикцii - судового конституцiйного контролю. - Поняття правовоi держави набуло якiсно нового значення.

Отже, поняття "правовоi держави" означаi :

1) пiднесення прав i свобод людини i громадянина до рiвня прямого конституцiйного захисту;

2) розмежування законодавчоi i виконавчоi влади i утвердження принципу конституцiйностi в державi i правi;

3) юридичне обмежене урядування;

4) судовий конституцiйний контроль за дiями державних структур.

ЦЕ ДЕРЖАВА, В ЯКРЖЙ ЮРИДИЧНИМИ ЗАСОБАМИ РЕАЛЬНО ЗАБЕЗПЕЧЕНО МАКСИМАЛЬНЕ ЗДРЖЙСНЕННЯ, ОХОРОНА РЖ ЗАХИСТ ОСНОВНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ

Якi ж пiдходи до теорii правовоi держави вiдомi у нашiй вiтчизнянiй, украiнськiй науцi?

Як вiдомо, Михайло Драгоманов визначав причини виникнення держави, насамперед, як результат розвитку суспiльства, розширення громад, що ставало iсторичною подiiю у життi рiзних народiв. Тi чи iншi держави формувалися пiд впливом особливостей географiчних та демографiчних умов тощо. Вiн вiдмiчав вплив на цей процес класового розшарування населення, але вважав це лише одним з факторiв державотворення, вага якого у рiзних краiнах залежить вiд конкретних умов розвитку конкретноi держави.

Найсуттiвiшою ознакою держави М. Драгоманов вважав ii служiння народу. Суть держави, на його

думку, полягаi в правах, якими володiють ii громадяни: у свободi слова, забезпеченнi працею, свободi органiзацii союзiв i товариств, нацiональнiй свободi тощо.

Варте уваги й те, що саме правовий статус людини, тобто систему прав, свобод, характер обов’язкiв, покладених на людину в державi, Драгоманов вважав найважливiшою ознакою, за якою подiляються держави на демократичнi та недемократичнi. Всi цi демократичнi iдеi правовоi держави знайшли своi вiдбиття у конституцiйному проектi, що був розроблений Драгомановим у 1884 роцi i мав назву "Проект основанiй Устава Украiнського общества "Воль ньiй союз" - "Вiльна спiлка". Слiд вiдмiтити, що ще й досi багато настанов, закрiплених у цьому проектi, не втратили свого значення, зокрема щодо визначення прав i обов’язкiв людини i громадянина.

Вiдомий украiнський правознавець С. Котляревський у своiй роботi "Влада i право . Проблема правовоi держави" писав у 19РЗ5 роцi, що "..iдея правовоi держави увiйшла в звичай сучасних цивiлiзованих держав у сукупностi тих сподiвань, якi звертаi член державного союзу до керiвникiв цього останнього. Правова держава постала як одне iз полiтичних завдань. Багато разiв вiдзначалися криза правосвiдомостi, втрата вiри у всемогутнiсть права i установ. Наявнiсть розчарувань, якi тут переживають ,не вiднiме у цих прагнень наполегливостi i виразностi: впевненiсть, що держава повинна набути рис правовоi держави, зостаiться непохитною".

Особливу увагу Котляревський придiляв питанням реалiзацii державноi влади, втiлення ii життя, питанням процесуальноi форми, методам здiйснення влади держави , що мало й маi першочергове значення для реального застосування на демократичнiй основi iдей народовладдя, гарантiй прав людини, принципу законностi. Взагалi слiд пiдкреслити, що питання

гiдностi людини були одними з основних в украiнськiй юридичнiй та фiлософськiй лiтературi.

Принципове значення для нас мають висновки iншого вiдомого юриста Кiстякiвського.

Державу i право Б.О. Кiстякiвський розглядаi як двi сторони одного i того ж складного явища, при цьому право i той початок, з якого складаiться держава. У роботi "Держава i особистiсть" вiн говорить про те, що справжнi завдання та iстиннi цiлi держави полягають у здiйсненнi солiдарних iнтересiв людей, i це даiться взнаки навiть в ухилах держави вiд ii iстинних цiлей. Навiть i найжорсткiшi форми державного гноблення звичайно виправдовують мiркуваннями про користь i потреби усього народу. Загальне добро, на думку Б.О. Кiстякiвського,- це та формула, в якiй стисло виражено завдання i цiлi держави. Сприяючи зростанню солiдарностi мiж людьми, держава ошляхетнюi i пiдносить людину. Вона даi iй змогу розвивати кращi сторони своii природи i здiйснювати iдеальнi цiлi. У цiй ролi ошляхетнення i пiднесення людини i полягаi iстинна сутнiсть й iдеальна природа держави.

Прийнятними у руслi даноi роботи, i, на наш погляд, системи ознак, якi повинна мати сучасна украiнська держава, сформульованi доктором юридичних наук Вiктором Медведчуком:

А. Як демократична держава:

а) забезпечуi послiдовне здiйснення принципу народовладдя (демократична виборча система);

б) маi розвинуту систему прав i свобод людини i громадянина;

в) дii за принципом розподiлу влад iз залученням демократичного механiзму зняття суперечностей мiж окремими гiлками державноi влади;

г) гарантуi i забезпечуi демократичний статус органiв мiсцевого самоврядування тощо.

Б) Як соцiальна держава :

а) визнаi людину як найвищу соцiальну цiннiсть; б) правовими методами забезпечуi здiйснення принципу соцiальноi справедливостi;

в) пiдтримуi розвиток соцiальноi активностi населення;

г) здiйснюi соцiальне орiiнтовану полiтику: разом iз захистом соцiальноi слабкоi частини населення всiляко сприяi розвитку не забороненоi законом соцiальноi активностi членiв суспiльства, у тому числi пiдприiмницькоi дiяльностi;

д) закрiплюi в чинному законодавствi ефективну систему державних соцiальних служб, якi повиннi на практицi здiйснювати соцiальний захист населення, i надаi цим службам статусу прiоритетних у складi державного апарату.

В) Як правова держава:

а) закрiплюi в Конституцii принцип верховенства права;

б) на конституцiйному рiвнi забезпечуi обов’язковiсть створення ефективного механiзму практичного захисту прав i свобод людини i громадянина;

г) забезпечуi реалiзацiю у державi усiх прав i свобод людини i громадянина, що закрiпленi у мiжнародних актах, ратифiкованих Украiною.

Реальна цiннiсть права завжди пов’язана з цiнностями держави. При цьому цiннiсть права витiкаi не iз його зв’язку з державою, взятою самою по собi, а з його зв’язку з особою. Вимiрюiться вона тим, чи забезпечуi право , i якою мiрою , гармонiчний та прогресивний розвиток особи, розширення ii свободи.

Якщо цiннiсть права все-таки пов’язана з державою i пояснюiться державою, то це припустимо лише тою мiрою, якою вищою цiннiстю для держави i людина .

Питання , пов’язанi з концепцiiю украiнськоi правовоi держави, слiд, мабуть, розглядати РЖ через призму украiнськоi нацiональноi iдеi, суть якоi на сьогоднi полягаi у тому, що саме право , як узагальнюючий вимiр свобода, рiвностi i справедливостi у суспiльствi, повинно сприяти здiйсненню людських iдеалiв, пов’язаних з трактуванням людини, особистостi, як найважливiших соцiальних цiнностей, не тiльки з точки зору нацiональних, а й свiтових реалiй.

Саме така iдея права, правовоi держави органiчно вплiтаiться в украiнську нацiональну РЖдею, про що переконливо свiдчить уся iсторiя розвитку вiтчизняного права. Небагато iснуi народiв, у яких з давнiх часiв повага до права, врегулювання суспiльних вiдносин за допомогою правових норм стали нормою громадського життя, органiзацii та здiйснення державноi влади. Достатньо згадати договори, якi укладали князi мiж собою, а також з народом ще за часiв Киiвськоi Русi, де визначалися права та обов’язки кожноi iз сторiн, особливо у вирiшеннi основних питань внутрiшньоi та зовнiшньоi полiтики. Показовими у цьому вiдношеннi i також договори Киiвськоi Русi з Вiзантiiю, якi забезпечували саме на основi права вiдповiдне правове регулювання мiждержавних стосункiв.

Великий вплив на розвиток правового свiтогляду в Украiнi справив Литовський статут, норми якого, особливо тi, що були присвяченi регулюванню майнових вiдносин, сприяли розвитковi торгiвлi , правовому розвитку суспiльства в цiлому. На розширення досвiду у розвитку правового статусу мiст , застосуваннi принципiв мiського самоврядування зiграло свого часу використання в Украiнi позитивних тодi положень магдебургського права, яке юридичне закрiплювало

права i свободи жителiв мiст, особливо торговельних i ремiсничих центрiв.

Саме завдяки цим надбанням, використанню у правовому розвитку краiни як свого нацiонального, так i досвiду iнших краiн, сталося так, що саме в Украiнi у тяжку годину вiдстоювання нею своii нацiональноi незалежностi з явився правовий документ з теоретичноi точки зору дiйсно свiтовоi значимостi- Конституцiйний проект Пилипа Орлика 1710 року.

Тим самим було закладено iдею нацiонального конституцiйного розвитку, яка була продовжена вже в РЖншi часи, в конституцiйних проектах Георгiя Андрузького, Михайла Драгоманова "Вольний союз '' -"Вiльна спiлка ", проектi "Основний закон Самостiйноi Украiни", створеному групою членiв Украiнськоi Народноi Партii, та iнших. Лише пiсля прийнятих у 1917 роцi унiверсалiв Центральноi Ради, а потiм i Конституцii 1918 конституцiйний процес в Украiнi набув загальнонацiонального значення.

Саме з цих позицiй слiд оцiнювати iсторичну значимiсть таких актiв Верховноi Ради Украiни, як Декларацiя про державний суверенiтет Украiни вiд 16 липня 1990 року i Акт проголошення незалежностi Украiни вiд 24 серпня 1991 року. Зазначенi акти виконали найголовнiшу установчу правову функцiю -заклали необхiднi правовi пiдвалини для прийняття 28 червня 1996 року Конституцii Украiни, здiйснення на практицi докорiнного реформування чинноi в Украiнi правовоi системи з тим, щоб вона повнiстю вiдповiдала вiдправним засадам побудови демократичноi соцiальноi правовоi держави.

Цiлком зрозумiло, що саме така держава вiдповiдаi державницькому змiсту сучасноi украiнськоi нацiональноi iдеi. Украiнський народ йшов до такоi держави дуже довгим i важким iсторичним шляхом. Пiсля зруйнування Киiвськоi Русi протягом багатьох

столiть його пригноблювали, вiн страждав , але не переставав боротися за своi визволення, за вiдродження своii нацiональноi державностi. Зараз цей час настав. РЖ завдання кожного громадянина вiльноi Украiни полягаi в тому, щоб всiляко сприяти ефективному розвитку процесу украiнського державотворення, побудови украiнськоi правовоi держави.

Друга частина ст. 8 Конституцii визначаi найвищу юридичну силу Конституцii порiвняно iз законами Украiни та РЖншими нормативно-правовими актами. Це означаi, що всi без винятку правовi акти, якi видаються центральними i мiсцевими державними органами, органами мiсцевого самоврядування, повиннi повнiстю вiдповiдати нормам та положенням Конституцii Украiни. Тiльки Верховна Рада Украiни у межах i порядку, передбачених п. РЖ ст. 85 та роздiлом РЖЗ може вносити змiни до Конституцii. При цьому законопроект про внесення змiн до роздiлу 1 "Загальнi засади", роздiлу 3 "Вибори. Референдум" i роздiлу РЖЗ "Внесення змiн до Конституцii Украiни", прийнятий не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховноi Ради Украiни, повинен , бути ще затверджений всеукраiнським референдумом, який призначаiться Президентом Украiни. Все це слiд розглядати як важливу гарантiю стабiльностi Конституцii Украiни, а завдяки цьому - i всiii правовоi системи нашоi держави.

Третя частина стаття 8 Конституцii Украiни встановлюi, що в Украiнi визначаiться i дii принцип верховенства права, що Конституцiя Украiни маi найвищу юридичну силу, а закони та iншi нормативнi акти приймаються на основi Конституцii i повиннi вiдповiдати iй.

З точки зору верховенства права винятково важливим i конституцiйне положення про те, що норми Конституцii Украiни i нормами прямоi дii. Вiдповiдно до цього звернення до суду для захисту конституцiйних прав i свобод людини i громадянам гарантуiться безпосередньо на пiдставi Конституцii Украiни.

Саме таке визнання ролi права матерiалiзуi, даi розгорнуту характеристику тих ознак, завдяки яким Украiна набуваi рис правовоi держави.

Як саме право, так i його верховенство у суспiльствi РЖ державi, слiд розглядати у двох аспектах. По-перше, принцип верховенства права слiд визначати з позицii фiлософського, свiтоглядного пiдходу до права, згiдно з яким право - це усiма визнана мiра свободи, що вiдповiдаi вимогам загальнолюдськоi моралi, рiвностi РЖ справедливостi в суспiльствi, мiжнародним стандартам у галузi прав людини. По-друге, принцип верховенства права треба розглядати з позицiй iнституцiйного пiдходу до права , згiдно з яким право - це система нормативних настанов (норм права), встановлених державою (вiдповiдними державними органами) для регулювання суспiльних вiдносин.

Принцип верховенства права, який проголошуi i закрiплюi Конституцiя Украiни i який i найважливiшою ознакою правовоi держави, об’iднуi цi два пiдходи у iдине цiле. Вiн зобов’язуi розглядати право як одну найголовнiших соцiальних цiнностей саме тому, що воно верховенствуi у державi, суспiльствi порiвняно з РЖншими цiнностями, якi сповiдуi людина: звичаями, особистими переконаннями, уподобаннями i т. iн. Тим бiльше, що у демократичнiй , соцiальнiй, правовiй державi сам змiст нормативних правових приписiв повинен бути пройнятий духом гуманiзму, iдеями свободи, рiвностi i соцiальноi справедливостi.

Цим високим вимогам повинна вiдповiдати кожна конкретна правова норма, кожен закон чи будь-який правовий акт, тому що тiльки за таких умов конституцiйний принцип верховенства права зможе утвердитися в демократичному суспiльств i. При цьому ми пiд поняттям права розумiiмо iсторично мiнливу, об’iктивно обумовлену справедливу мiру свободи i рiвностi, яка через офiцiйне вираження набуваi загальнообов’язковоi сили.

У свою чергу , це обумовлюi серйознi вимоги стосовно правовоi системи, що дii в Украiнi.

Правова система Украiни - це складне суспiльне явище, яке маi своi закономiрностi побудови i функцiонування. Складнiсть полягаi в тому, що вона об iднуi рiзнi, однак органiчно пов’язанi мiж собою правовi iнституцii:

Систему права як систему чинних у суспiльствi правових норм, що охоплюi й систему законодавства,

Систему правоохоронних органiв у широкому розумiннi цього слова, куди входять органи суду, прокуратури, внутрiшнiх справ, слiдчий апарат iнших державних органiв , адвокатура, установи, що забезпечують виконання судових рiшень та вирокiв тощо. Завдання полягаi в тому, щоб система цих органiв, iх повноваження, вiдносини мiж собою повнiстю були зорiiнтованi на максимально ефективне здiйснення права. На жаль, у реальному життi ця очевидна вимога виконуiться не завжди, на перший план у багатьох випадках виходять тi чи iншi кон‘юктурнi мiркування.

В цiлому, наприклад за визначенням авторiв пiдручника з "Загальноi теорii держави i права " пiд редакцiiю академiка Академii правових наук Украiни , доктора юридичних наук Украiни , професора В.В.Копейчикова (професорiв Колодiя, Лисенкова, Тихомирова, Пастухова), формування концепцii правовоi держави та ii реалiзацiя передбачають:

аналiз витокiв теорii .правовоi держави та ii фiлософськоi основи,
дослiдження зарубiжних концепцiй правовоi держави, конституцiй краiн, що закрiпили створення правовоi держави за мету свого розвитку,
переоцiнку економiчноi ролi держави в умовах ринкових вiдносин,
перегляд взаiмовiдносин держави i суспiльства, невтручання держави у вирiшення тих питань, що належать до компетенцii громадських формувань,
вдосконалення нацiонально-державних вiдносин, вiдповiднiсть законiв потребам суспiльства i особи, принципам Права як синонiма Правди, Праведностi,
розробку процедур i механiзмiв щодо розв’язання конфлiктiв мiж рiзними суб’iктами,
високу правову i полiтичну культуру членiв суспiльства.

Реалiзацiя концепцii правовоi держави вимагаi чiткого визначення правового статусу особи, в якому мають значення не тiльки закрiплений за людиною фактичний обсяг прав i свобод, а й тi засади, принципи, на основi яких здiйснюiться користування цими правами i свободами. Виходячи з цих принципiв може обмежуватись користування певними правами або, навпаки, забезпечуватись для цього широкий простiр.

Принципи правового статусу особи мають унiверсальне значення. Вони визначають основнi риси статусу всiх членiв суспiльства, поширюються на всi без винятку права, свободи та обов'язки особи, незалежно вiд того, у якiй галузi законодавства вони зафiксованi.

Разом з тим необхiдно мати на увазi, що практична реалiзацiя цих положень правового статусу особи нинi повною мiрою ще не забезпечена. Це пояснюiться труднощами перехiдного перiоду, становлення ринковоi економiки, деякою полiтичною нестабiльнiстю та iншими умовами об'iктивного i суб'iктивного характеру, якi в даний час не дають можливостi повною мiрою забезпечити реалiзацiю проголошених прав i свобод людини i громадянина.

Аналiз норм Конституцii Украiни дозволяi видiлити такi принципи правового статусу особи, що визначають конституцiйну концепцiю прав i свобод людини:

права, свободи та обов'язки людини i громадянина реалiзуються на засадах рiвностi. Це тАФ головний принцип, який характеризуi правовий статус особи i закрiплений у статтi 24 Конституцii: ВлГромадяни мають рiвнi конституцiйнi права i свободи та i рiвними перед закономВ».

За Конституцiiю Украiни принцип рiвностi проявляiться у трьох основних аспектах:

рiвнiсть конституцiйних прав i свобод;
рiвнiсть усiх перед законом i судом;
рiвнiсть у правах чоловiка i жiнки.

Рiвнiсть конституцiйних прав i свобод людини i громадянина означаi, що цi права i свободи визнаються за всiма людьми рiвною мiрою. Не допускаiться дискримiнацiя у користуваннi правами i свободами за будь-якими ознаками, що можуть залежати вiд природних особливостей людини та ii соцiального статусу. Частина 2 статтi 24 Конституцii наводить широкий, але не вичерпний перелiк таких особливостей. Рiвнiсть визнаiться i привiлеi чи обмеження не допускаються за ознаками раси, кольору шкiри, полiтичних, релiгiйних та iнших переконань, статi, етнiчного та соцiального походження, майнового стану, мiсця проживання, за мовними та iншими ознаками.

Закрiплення в Конституцii рiвностi прав i свобод незалежно вiд такоi незвичноi для законодавства ознаки, як полiтичнi, релiгiйнi та iншi переконання, зумовлено тим, що у недалекому минулому членство в КПРС фiксувалося в анкетах i фактично давало особi значнi переваги при зайняттi тiii чи iншоi посади порiвняно з безпартiйними.

Рiвнiсть усiх перед законом i судом закрiплена у статтi 129 Конституцii як один з принципiв судочинства. Цей принцип маi пряме вiдношення до правового статусу особи в державi i означаi, що приписи закону рiвною мiрою i обов'язковими для всiх, що суд рiвною мiрою доступний для всiх i при вирiшеннi судових справ повинен керуватись лише законом, а також не може брати до уваги будь-якi особистi чи соцiальнi ознаки особи, яка звернулась за судовим захистом чи несе перед судом вiдповiдальнiсть за своi дii.

У минулому порушення цього принципу мали значне поширення, хоч i в. прихованiй формi. Зокрема, мало мiсце обмеження щодо порушення кримiнальноi справи проти особи, котра входила до номенклатури.

Необхiднiсть конституцiйного закрiплення рiвностi прав i свобод чоловiка РЖ жiнки зумовлена тим, що проблема емансипацii жiнки, зрiвняння РЗi у правах з чоловiком ще далеко не вирiшена як у нашiй краiнi, так i в цiлому свiтi. Ще колишнiй СРСР ратифiкував Конвенцiю ООН ВлПро лiквiдацiю всiх форм дискримiнацii жiнокВ», i в Украiнi щодо цього зроблено немало. Однак i досi рiвнi можливостi реалiзацii прав жiнок забезпеченi не повною мiрою. Жiнки мало представленi на керiвних посадах, iх мало серед депутатiв, пiдприiмцiв. В умовах зростаючого безробiття кандидатами на звiльнення частiше стають саме жiнки. Конституцiйна норма про рiвнiсть прав РЖ свобод чоловiка РЖ жiнки якраз i нацiлена на те, щоб забезпечити правову основу захисту жiнки вiд будь-яких форм дискримiнацii за ознакою статi. Конкретне вирiшення цих питань маi вiдбуватись у поточному законодавствi.

Рiвнiсть прав i свобод особи за Конституцiiю треба розумiти як, хоч i утопiчну, але рiвнiсть можливостей, а не як фактичну рiвнiсть, що в життi реально недосяжна. У соцiалiстичнiй теорii конституцiйного права критично оцiнювалося трактування рiвностi прав тiльки як юридичне закрiпленоi рiвностi можливостей. Наголос робився на досягненнi фактичноi рiвностi, створеннi деякого знiвельованого суспiльства. Однак кожна людина, внаслiдок суб'iктивних i об'iктивних причин, по-рiзному реалiзуi своi можливостi, по-рiзному розкриваi свiй творчий потенцiал. Не всi люди мають однаковi здiбностi до iнiцiативноi, самостiйноi дiяльностi, яка забезпечуi вiдповiдний рiвень життя.

Зрозумiло, що держава повинна використовувати правовi засоби для скорочення рiзкого розриву у доходах громадян. З цiiю метою застосовуiться диференцiйована система оподаткування. Важливе значення в цьому планi маi ефективна боротьба з кримiнальними джерелами доходiв, якi на даному етапi досить поширенi у життi суспiльства, що посилюi небезпечне розшарування громадян за рiвнем доходiв i матерiального достатку. Законодавство може передбачати i передбачаi деякi особливi привiлеi для тiii чи iншоi категорii громадян. Але цi особливостi зумовленi необхiднiстю надати допомогу тим, хто з рiзних причин неспроможний нарiвнi з iншими скористатися своiми правами РЖ свободами (дiти, пенсiонери, iнвалiди тощо). Деякi пiльги i переваги, що надаються цим прошаркам населення (безкоштовний проiзд, рiзного роду допомога i субсидii), цiлком природнi, викликанi особливими обставинами i нiякою мiрою не порушують конституцiйного принципу рiвностi прав i свобод людини i громадянина.

Наступним конституцiйним принципом реалiзацii прав i свобод особи i iх гарантованiсть. Як загальна пiдстава реалiзацii правового статусу особи (ii прав i свобод) цей принцип закрiплено у цiлому рядi статей Конституцii Украiни. Зокрема, у частинi 2 статтi 3 Конституцii зазначено, що права i свободи та iх гарантii визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави. Згiдно з частиною 3 статтi 10 Конституцii гарантуiться вiльний розвиток, використання i захист росiйськоi мови та мов нацiональних меншин. Статтею 14 Конституцii гарантуiться право власностi на землю. Про гарантування державою певних прав i свобод згадуiться також у статтях 15, 22, 25, ЗО, ЗРЖ, 33, 34, 43, 46 та iнших статтях Конституцii Украiни. У деяких з них зазначаються способи гарантування реалiзацii прав i свобод особи (статтi 14, 22,24).

Суб'iктом, на якого, перш за все, покладаiться обов'язок гарантування, забезпечення реалiзацii прав i свобод, i держава. Такий висновок випливаi зi змiсту статей 3, 15, ЗО, 34, 46 та деяких iнших статей Конституцii. Таке гарантування здiйснюiться через всю систему державних органiв законодавчоi, виконавчоi i судовоi влади. Важливою гарантiiю захисту конституцiйних прав i свобод маi стати запровадження посади Уповноваженого Верховноi Ради Украiни з прав людини, на якого покладаiться здiйснення парламентського контролю за додержанням конституцiйних прав i свобод людини.

Проте, треба визнати, що система державних органiв, покликаних забезпечити гарантii прав i свобод людини, дii ще не досить ефективно. Про це свiдчать факти порушень прав людини. Цим порушенням сприяють вiдсутнiсть необхiдних юридичних механiзмiв та економiчних умов для реалiзацii деяких конституцiйних положень щодо прав i свобод людини) бюрократизм державного апарату, низький професiйний рiвень окремих його працiвникiв та деякi iншi фактори.

Створення умов для реалiзацii прав i свобод людини i завданням не лише державних органiв. Певнi функцii у створеннi умов забезпечення реалiзацii прав i свобод людини виконують органи мiсцевого самоврядування та об'iднання громадян, передусiм, профспiлки, творчi спiлки, жiночi, молодiжнi, ветеранськi та iншi органiзацii.

Конституцiя Украiни надаi право самiй людинi (особi) активно захищати своi права. Якщо частина 2 статтi 27 Конституцii на конституцiйному рiвнi закрiпила право на самооборону (необхiдну оборону), яке полягаi у здiйсненнi захисту свого життя i здоров'я, життя i здоров'я iнших людей вiд кримiнальних посягань, то частина 5 статтi 55 Конституцii значно розширюi можливостi особи у захистi своiх прав i свобод, не обмежуючи це право лише захистом свого та iнших осiб життя i здоров'я.

Разом з тим посиленi можливостi судового захисту кожною особою своiх прав i свобод. Зокрема, частиною 1 статтi 55 Конституцii Украiни встановлено, що права i свободи людини захищаються судом. Частиною 2 цiii ж статтi Конституцii передбачено, що кожнiй особi надано право оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв державноi влади, органiв мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб, якщо особа вважаi, що цими рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю порушенi ii права чи свободи. Принципове значення маi також закрiплене у частинi 4 статтi 55 Конституцii право кожного звертатись за захистом своiх прав i свобод до вiдповiдних мiжнародних судових установ чи до вiдповiдних органiв мiжнародних органiзацiй, членом або учасником яких i Украiна, якщо використанi всi нацiональнi засоби правового захисту.

В новiй Конституцii Украiни простежуiться тенденцiя посилити роль кожноi особи у забезпеченнi максимально повного використання прав i свобод, ii самостiйнiсть та iнiцiативу в захистi своiх прав. Це i наслiдком утвердження нових начал у взаiмовiдносинах людини i держави, вiдмови вiд оцiнки держави як патрона, який спрямовуi дiяльнiсть пасивноi особи. Така позицiя новоi Конституцii Украiни спрямована на розвиток творчого потенцiалу кожноi людини, подолання утриманських настроiв, що i важливою умовою iсторичного прогресу.

Гарантii реалiзацii прав i свобод особи в державi не обмежуються лише iх закрiпленням у Конституцii та в нормативних актах iнших галузей права. Реальне забезпечення прав i свобод потребуi багатьох передумов, якi лежать поза рамками права. Прийнято розрiзняти соцiально-економiчнi, полiтичнi та юридичнi гарантii прав i свобод людини.

Соцiально-економiчнi гарантii передбачають створення такого соцiального середовища i вiдповiдноi матерiальноi бази, якi забезпечують реальне користування правами i свободами. Це соцiальна стабiльнiсть, розвинута економiка, наявнiсть вiдповiдних виробничих потужностей, широкоi iнфраструктури тАФ системи установ i органiзацiй, що дають можливiсть обслуговувати всi види соцiальних потреб суспiльства.

Полiтичними гарантiями i вiдповiдним чином зорiiнтована полiтика держави, ii спрямованiсть на створення умов, якi забезпечили б гiдний рiвень життя i вiльний розвиток кожноi особистостi, стабiльнiсть полiтичних структур, РЗх здатнiсть забезпечити громадянську злагоду, належний рiвень полiтичноi культури громадян, виключити можливiсть дестабiлiзацii у суспiльствi.

Юридичнi гарантii охоплюють всi правовi засоби, що забезпечують реалiзацiю i охорону прав i свобод людини i громадянина. До них належить, перш за все, конституцiйне закрiплення прав i свобод та гарантiй iх реалiзацii.

В iнших галузях чинного законодавства (цивiльного, сiмейного, трудового тощо) цi гарантii конкретизуються, деталiзуються. В охоронi правових гарантiй прав i свобод людини важливу роль вiдiграi дiяльнiсть правоохоронних органiв i, передусiм, судiв.

Важливим принципом гарантування здiйснення прав i свобод людини & закрiплена у Конституцii iх невiд'iмнiсть. У статтi 21 Конституцii встановлено, що права i свободи людини i невiд'iмними РЖ непорушними. Конституцiiю встановлено, що конституцiйнi права i свободи не можуть бути скасованi. При прийняттi нових законiв або внесеннi змiн до чинних законiв не допускаiться звуження змiсту та обсягу iснуючих прав i свобод. Крiм цього, Конституцiя закрiплюi важливу норму про те, що ii норми i нормами прямоi дii. Це означаi, що конституцiйнi правд i свободи i вихiдною основою для правових приписiв у правових актах будь-якого рiвня i пiдлягають застосуванню безпосередньо.

Недопустимiсть обмеження прав i свобод людини, проте, не означаi абсолютизацii цього принципу. Користування правами i свободами маi грунтуватися на дотриманнi загальновизнаних i природних правил людського спiвiснування. У певних екстремальних соцiальних та iншого роду ситуацiях може виникнути об'iктивна необхiднiсть тимчасового обмеження прав РЖ свобод. Такi випадки чiтко визначенi Конституцiiю.

Зокрема, частина 2 статтi 64 Конституцii Украiни передбачаi, що в умовах воiнного або надзвичайного стану можуть встановлюватись окремi обмеження прав i свобод iз зазначенням строку дii цих обмежень. Але за будь-яких умов не можуть бути обмеженi рiвнiсть прав i свобод, право змiнити громадянство, право на життя, право на повагу до гiдностi людини, право на свободу та особисту недоторканнiсть, право на житло та деякi iншi права i свободи, перелiк яких наведено у частинi 2 статтi 64 Конституцii.

Важливою складовою правового статусу особи i обов'язки ii перед державою i суспiльством. Це один з принципiв правового статусу людини i громадянина, який полягаi у нерозривнiй iдностi прав, свобод i обов'язкiв особи в державi. Конституцiя Украiни, крiм прав i свобод людини i громадянина, встановлюi i конституцiйнi обов'язки як громадян, так i кожного, хто постiйно проживаi або тимчасово перебуваi в Украiнi. Цi обов'язки закрiпленi у статях 65тАФ68 Конституцii.

Конституцiя встановлюi обов'язок громадян захищати Вiтчизну, ii незалежнiсть та територiальну цiлiснiсть, шанувати Гi державнi символи. Згiдно з цим закрiплюiться i обов'язок вiдбувати вiйськову службу вiдповiдно до закону. Хоча проходження вiйськовоi служби i обов'язком громадянина, його слiд розглядати i як почесний обов'язок.

Громадяни проходять вiйськову службу вiдповiдно до Закону Украiни ВлПро загальний вiйськовий обов'язок i вiйськову службуВ» (1992 р.), Закону ВлПро альтернативну (невiйськову) службуВ» (1991 р.). Крiм того, органiзацiя та проходження вiйськовоi служби регулюiться Законами Украiни ВлПро нацiональну гвардiю УкраiниВ» (1991 р^), ВлПро прикордоннi вiйська УкраiниВ» (1991 р.), ВлПро оборону УкраiниВ» (1991 р.), ВлПро Збройнi Сили УкраiниВ» (1991 р.), ВлПро соцiальний i правовий захист вiйськовослужбовцiв та членi

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права