Необходимая оборона (ст. 35, 36 УК Украины)

Мiнiстерство внутрiшнiх справ Украiни

Запорiзький юридичний iнститут

кафедра кримiнального

права та кримiнологii

НЕОБХРЖДНА ОБОРОНА (СТ. 36, 37 КК УКРАРЗНИ)

Курсова робота

з кримiнального права

ВИКОНАВ: курсант

навчального взводу N204

Бодак М.РЖ.

ПЕРЕВРЖРИВ:начальник кафедри, пiдполковник мiлiцii,

к.ю.н., доцент,

Денисов С.Ф.

Запорiжжя - 2001

ЗМРЖСТ

ВСТУПтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж..................тАжтАж.......3

РОЗДРЖЛ 1. Сутнiсть iнституту необхiдноi оборони: тАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАжтАжтАж5

РОЗДРЖЛ 2. Правомiрнiсть необхiдноi оборони у сферi визначення характеру посяганнятАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.7

2.1. Посягання повинно бути суспiльно небезпечнимтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж7

2.2. Посягання повинно бути наявним та дiйснимтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.10

РОЗДРЖЛ 3. Характеристика правомiрностi захисту вiд суспiльно небезпечного посягання при необхiднiй оборонiтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.13

РОЗДРЖЛ 4. Правомiрнi питання ii застосування у дiяльностi ОВСтАжтАжтАжтАжтАж18

ВИСНОВОКтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.........................тАж20

СПИСОК НОРМАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛРЖТЕРАТУРИ ...........тАж22

ДОДАТОКтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.25

ВСТУП

Необхiдна оборона тАУ важливий i дiючий засiб у боротьбi зi злочиннiстю. Його використання може бути найбiльш успiшним лише тодi, коли кожна людина буде добре розбиратися в тiм, що являi собою право на необхiдну оборону.

Боротьба зi злочиннiстю тАУ одна з найважливiших задач держави. Це не тiльки обов'язок мiлiцii, прокуратури, суду та iнших державних органiв i посадових осiб, але i справа всiii громадськостi, справа всiх громадян. Тiльки в результатi iхнiх спiльних зусиль можуть бути досягнутi успiхи в рiшеннi цiii важливоi задачi.

Закрiплене в законi право на необхiдну оборону вiд суспiльно небезпечних посягань даi можливiсть людям активно брати участь у боротьбi зi злочинними елементами, злiсними порушниками суспiльного порядку. Саме тому актуальнiсть даноi теми курсовоi роботи обумовлена насамперед найважливiшими функцiями необхiдноi оборони в умовах становлення в Украiнi громадянського суспiльства i правовоi демократичноi держави.

Дана проблема дослiджувалась у вiтчизнянiй правовiй науцi достатньо глибинно у 1950- 1970 рр. Це працi таких кримiнологiв як Якубович М.Й., Баулiн Ю.В., Тишкевич РЖ.С. та iншi. Однак у звтАЩязку з прийняттям новоi Конституцii Украiни, що прiоритетними засадами дiяльностi держави визначила забезпечення прав та свобод людини, зокрема права людину на необхiдну оборону та на затримання злочинця.

Безпосередньо iнститут необхiдноi оборони знайшов своi втiлення у таких правових нормах: у ч. 3 ст.27 i ч.5 ст.55 Конституцii, у ст. ст. 36, 37 Кримiнального кодексу Украiни, у ст. 19 КпАП Украiни та у ст.ст. 444 Цивiльного кодексу Украiни та у розтАЩяснючих положеннях Постанови Пленуму Верховного Суду Украiни тАЬПро практику застосування судами законодавства, яке забезпечуi право на необхiдну оборону вiд суспiльно небезпечних посяганьтАЭ вiд 28 червня 1991 р.Весь нормативний матерiал, що регулюi право необхiдноi оборони, характеризуiться значною взаiмозумовленiстю i функцiональною iднiстю.

ОбтАЩiктом дослiдження i вiдносини, що виникають у сферi забезпечення природнiх прав людини таких, як право на життя, на свободу пересування та на захист вiд протиправних посягань на цi та iншi права.

Предметом дослiдження i система правових норм, що надають особi право на захист своiх законних iнтересiв за допомогою застосування необхiдноi оборони.

Метою даноi роботи слiд розглядати аналiз iнституту необхiдноi оборони з цiллю визначення його недолiкiв у чиннiй редакцii закону та висунути пропозицii щодо вдосконалення останнього.

Для досягнення даноi мети автором поставленi наступнi завдання:

1) Встановити сутнiсть поняття необхiдноi оборони;

2) Визначити пiдстави та умови правомiрностi необхiдноi оборони;

3) Розмежувати iнститут необхiдноi оборони та iнституту уявноi оборони;

4) Видiлити особливостi мiж поняттями необхiдна оборона, крайня необхiднiсть та затримання злочинця.

Методологiчний iнструментарiй дослiдження базуiться на загально наукових методах, таких як синтез, аналiз, iндукцiя, що передбачаi прямування вiд одиничного до цiлого, та дедукцiя як метод визначення одиничного через цiле та iншi. До того ж використовувався спецiальний правовий метод тАФ метод порiвняльного аналiзу, який дозволяi виявити схожi ознаки у декiлькох дослiджуваних обтАЩiктiв, а також встановити розходження мiж ними.

Робота структурована вiдповiдно до поставлених мети та завдань та складаiться з вступу, чотирьох роздiлiв, висновку, списку нормативних джерел i використаноi лiтератури та додатку.

РОЗДРЖЛ РЖ. СУТНРЖСТЬ РЖНСТИТУТУ НЕОБХРЖДНОРЗ ОБОРОНИ.

Статтi Кримiнального кодексу, що виключають кримiнальну вiдповiдальнiсть, вiдносяться тiльки до тих випадкiв, коли в процесi здiйснення таких дiй завдаiться шкода громадянам, державним чи суспiльним iнтересам.

Дурманов Н.Д. розглядав необхiдну оборону як обставину, що виключаi злочиннiсть дiяння [1]
; Ю.В. Баулин - як обставину, що виключаi ознаки злочину, тобто суспiльну небезпеку i злочиннiсть дiяння.[2]
Вчинення дii в станi необхiдноi оборони виключаi склад злочину. Це не тiльки некаране, але i правомiрна поведiнка особи.

У частинi 1 ст. 36 КК Украiни зазначаiться: тАЬНеобхiдною обороною визнаються дii, вчиненi з метою захисту охоронюваних законом прав та iнтересiв особи, яка захищаiться, або iншоi особи, а також суспiльних iнтересiв та iнтересiв держави вiд суспiльно небезпечного посягання шляхом заподiяння тому, хто посягаi, шкоди, необхiдноi i достатньоi в данiй обстановцi для негайного вiдвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхiдноi оборони.тАЭ Подiбним чином визначаiться необхiдна оборона у кримiнальному законi Росiйськоi Федерацii: "Не является преступлением причинение вреда посягающему лицу в состоянии необходимой обороны, т.е. при защите личности и прав обороняющегося или других лиц, охраняемых законом интересов общества или государства от общественно опасного посягательства, если при этом не было допущено превышения пределов необходимой обороны" (ч.1 ст.37 Кримiнального кодексу РФ).

Право на необхiдну оборону випливаi з природного права людини на життя. Конституцiя Украiни проголошуi право особи будь-якими не забороненими законом засобами захищати своi права i свободи вiд порушень i протиправних посягань.

У ст. 13 Основ кримiнального законодавства СРСР та союзних республiк поняття необхiдноi оборони знайшло такий свiй вираз: тАЬНе является преступлением действие, хотя и подпадающее под признаки деяния, предусмотренного уголовным законом, но совершенное в состоянии необходимой обороны, т.е. при защите интересов Советского государства, общественных интересов, личности или прав обороняющегося или другого лица от общественно опасного посягательства путем причинения посягающему вреда, если при этом не было допущено превышение пределов необходимой обороны.тАЭ3

Слiд зазначити, що на громадянах не лежить обов'язок здiйснювати акт необхiдноi оборони. Однак при цьому у певнiй ситуацii, наприклад, коли вiдбуваiться напад на iнтереси держави або суспiльства, або на життя та здоров'я iнших осiб, необхiдна оборона i моральним обов'язком громадян. Вiдповiдно до ст. 65 Конституцii Украiни захист Батькiвщини i обов'язком громадянина Украiни. Звiдси випливаi, що захист вiд посягань на державу i конституцiйним обовтАЩязком.

Таким чином, необхiдноi обороною у кримiнальному правi слiд визнавати насильницькi дii по вiдношенню до особи, що скоiла небезпечне посягання на правоохороннi iнтереси, що здiйснюються для припинення цього посягання.

РОЗДРЖЛ 2. ПРАВОМРЖРНРЖСТЬ НЕОБХРЖДНОРЗ ОБОРОНИ У iЕРРЖ ВИЗНАЧЕННЯ ХАРАКТЕРУ ПОСЯГАННЯ.

2.1. Посягання повинно бути суспiльно небезпечним.

Для правильного розумiння умов i меж необхiдноi оборони, а також ознак караного в кримiнальному порядку перевищення цих меж потрiбно насамперед усвiдомити поняття "суспiльно небезпечного посягання".

У постановi Пленуму Верховного Суду СРСР вiд 16 серпня 1984 р. N 16 тАЬПро застосування судами законодавства, що забезпечуi право на необхiдну оборону вiд суспiльно небезпечних посяганьтАЭ дано тлумачення суспiльно небезпечного посягання як дiяння, передбаченого особливою частиною кримiнального закону, незалежно вiд того, чи притягнена особа, яка його вчинила до кримiнальноi вiдповiдальностi, чи звiльнена вiд неi у звтАЩязку з неосуднiстю, недосягненням вiку притягнення до кримiнальноi вiдповiдальностi або з iнших обставин. При цьому в постановi окремо акцентуiться увага на визнаннi посягання суспiльно небезпечним якщо особа, яка заподiяла шкоду iншiй особi у звтАЩязку з вчиненням останньою дiй, усвiдомлювала малозначучiсть протиправного посягання5
.

На жаль у постановi Пленуму Верховного Суду Украiни вiд 28 червня 1991 р. щодо визначення поняття суспiльно небезпечного дiяння розтАЩяснень не мiститься, що сприяi рiзномаiiтю тлумачень та пiдходiв до вирiшення цього питання. Розглянемо погляди на цю проблему декiлькох вчених науки кримiнального права. М. Коржанський вважаi, що посягання повинно мати характер нападу, який загрожуi тяжкими наслiдками у сферi важливих суспiльних цiнностей тАУ життя, здоровтАЩя, власностi, державного управлiння тощо6
. Так само розглядаi поняття суспiльно небезпечного посягання Михайленко П. П.7
Також iснуi думка про обовтАЩязковий характер обтАЩiктивностi суспiльно небезпечного дiяння, тобто такого яке за своiм характером i ступенем суспiльноi небезпечностi реально може заподiяти чи створити реальну загрозу заподiяння шкоди правам та iнтересам, що охороняються законом, а вiдвернення цього вимагаi заподiяння шкоди тому, ким вчиняiться посягання10
. Щодо положень КК Украiни, то посягання за своiми обтАЩiктивними даними при виникненнi необхiдноi оборони маi досягти ступеня суспiльноi небезпечностi злочину.

На наш погляд, суспiльну небезпеку варто роздiлити на ступiнь небезпеки дiяння i ступiнь небезпеки особистостi. Небезпека дiяння залежить вiд мiсця, часу, способу, обстановки його вчинення, а ступiнь суспiльноi небезпеки завжди пiдвищуiться з пiдвищенням небезпеки злочину.

Основним розмiром, що визначаi суспiльну небезпеку, i реальний збиток (шкода), заподiяний злочином або наявнiсть реальноi небезпеки його настання.

Характер суспiльноi небезпеки визначаiться суспiльними вiдносинами, на якi посягаi злочинець, а ступiнь небезпеки залежить вiд ряду чинникiв: ваги наслiдкiв, форми вини, особливостей посягання i суб'iкта злочину.

Характерним i те, що суспiльно небезпечне посягання повинно бути об'iктивно суспiльно небезпечним. По iншому необхiдно розглядати випадки заподiяння шкоди для захисту вiд суспiльно небезпечного посягання тваринi, приналежнiй тiй або iншiй особi. При необхiднiй оборонi джерелом посягання i тiльки злочиннi дii субтАЩiкта злочину, тобто фiзичноi осудноi особи, що досягла вiку кримiнальноi вiдповiдальностi, однiii або декiлькох, тому захист вiд нападу тварин не можна вважати необхiдною обороною. Данi дii повиннi розглядатися по правилам про крайню необхiднiсть (ст. 39 КК Украiни). Однак у тих випадках, коли власник тварини використовуi його як знаряддя нападу, заподiяння шкоди тваринi, що нападаi, i заподiянням майновоi шкоди власнику тварини, тому скоiна при цих умовах дiя i актом необхiдноi оборони i цiлком пiдпадаi пiд правила, регулюючi правомiрнiсть необхiдноi оборони.

Суспiльну небезпеку посягання, вiд якого можлива необхiдна оборона характеризуi також активнiсть протиправних дiй правопорушника. Оборона насамперед неприпустима проти посягань, якi вiдбуваються шляхом пасивноi поведiнки. Вона навряд чи буде можлива проти дiянь, що вiдразу не ведуть до настання фiзичноi, матерiальноi або iншоi шкоди, тому що дiяння i настання наслiдкiв вiддаленi один вiд одного у часi i заподiянню шкоди можна запобiгти iншими способами. До таких дiянь вiдносяться контрабанда, дача помилкових показань, обман споживачiв тощо. Пiдставою необхiдноi оборони i такi посягання, що негайно i неминуче можуть спричинити заподiяння шкоди суспiльним вiдносинам: замах на убивство, зТСвалтування, розбiй, хулiганство тощо.

Говорячи про злочин як пiдставу необхiдноi оборони, слiд зазначити, що iм може бути не тiльки навмисне дiяння. Громадянам звичайно доводиться захищатися вiд навмисних посягань, але необережне посягання на той або iнший об'iкт, що маi характер злочинного нападу, маi тi ж ознаки, що i умисне суспiльно небезпечне посягання, тому здатне створити ситуацiю, за умов якоi допускаiться використання права на необхiдну оборону.

Таким чином, суспiльна небезпека посягання, проти якого можливо застосування права людини на необхiдну оборону, характеризуiться настанням суспiльно небезпечних наслiдкiв або iх реальною можливiстю настання, обтАЩiктивним характером небезпечностi вчинених активних дiй, що за своiю субтАЩiктивною стороною можуть бути як навмиснi, так i необережнi.

2.2. Посягання повинно бути наявним та дiйсним.

Стан необхiдноi оборони виникаi не лише в момент суспiльно небезпечного посягання, але i при наявностi реальноi погрози заподiяння шкоди тому, хто обороняiться11
.

Таким чином, для визнання акта оборони правомiрним не можна вимагати, щоб напад обов'язково вже почався. Напад i наявним, коли була безпосередня погроза нападу.

Оборона неприпустима також i проти вже закiнченого нападу, тобто нападу, що явно припинився, не будучи доведений до кiнця, або нападу, що уже цiлком здiйснено. В такому аспектi захиснi пристосування не можуть розглядатися як необхiдна оборона, тому що вони встановлюються в момент, коли суспiльно небезпечного посягання або реальноi погрози його вчинення не було, тобто вiдсутня ознака наявностi посягання. Якщо шкода, що заподiяла, бажав розправитися з правопорушником, помститися йому за зробленi ранiше аналогiчнi злочиннi дii, правила про необхiдну оборону не повиннi застосовуватися; в наявностi акт помсти, а не оборони, i винний пiдлягаi вiдповiдальностi за зроблений iм злочин на загальних засадах12
.

Таким чином, право на захист не може iснувати необмежений час. Спiзнiлий захист, як i передчасний, не виключаi кримiнальноi вiдповiдальностi за заподiяння шкоди тому, хто нападав. Право на оборону не виключаiться, якщо суспiльно небезпечне посягання припинене лише на невеликий час, i вiн може поновитися негайно i зненацька, у будь-який момент13
. Наразi той, хто обороняiться вправi продовжувати захист, якщо вiн не знаi, закiнчився напад або нi, тобто якщо обстановка посягання не виключаi можливостi його продовження.

Вчиненi у станi необхiдноi оборони дii тодi усувають суспiльну небезпеку вчиненого, коли обстановка суспiльно небезпечного нападу була реальною, iснуючою у дiйсностi, а не тiльки в уявi суб'iкта. Ознака дiйсностi посягання означаi його реальнiсть. Ця вимога вiдповiдаi закону i маi фактичне значення для випадкiв так називаноi уявноi оборони. Уявною обороною визнаються дii, пов'язанi iз заподiянням шкоди за таких обставин, коли реального суспiльно небезпечного посягання не було i особа, неправильно оцiнюючи дii потерпiлого, лише помилково припускала наявнiсть такого посягання (ч. 1 ст. 37 КК Украiни).

Уявна оборона виключаi кримiнальну вiдповiдальнiсть за заподiяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особi достатнi пiдстави вважати, що мало мiсце реальне посягання, i вона не усвiдомлювала i не могла усвiдомлювати помилковостi свого припущення.
Якщо особа не усвiдомлювала i не могла усвiдомлювати помилковостi свого припущення, але при цьому перевищила межi захисту, що дозволяються в умовах вiдповiдного реального посягання, вона пiдлягаi вiдповiдальностi як за перевищення меж необхiдноi оборони (ч. 3 ст. 37 КК Украiни).
Якщо в обстановцi, що склалася, особа не усвiдомлювала, але могла усвiдомлювати вiдсутнiсть реального суспiльно небезпечного посягання, вона пiдлягаi вiдповiдальностi за заподiяння шкоди через необережнiсть.

У цьому вiдношеннi характерною i справа Чуднова, керiвника групи з розшуку та затриманню злочинцiв, якi втекли з-пiд варти, винних у вбивствi Соколовоi.

Чуднов був попереджений про те, що втекли небезпечнi злочинцi, засудженi до тривалих строкiв позбавлення волi за чисельнi вбивства. Проходячи вночi вздовж города, Чуднов почув слова погрози та без будь-якого попередження був обстрiляний з будки, що знаходилась у городi. Чуднов та особи, якi його супроводжували, вирiшили, що в них стрiляють розшукуванi злочинцi. У вiдповiдь Чуднов також вистрiлив, добросовiсно помиляючись, що злочинцi здiйснюють озброiний опiр. У такому разi Чуднов за статутом мав право застосувати зброю без попередження. Виявилось, стрiляло подружжя Соколових, якi охороняли свiй город.

Таким чином, вся обстановка подii давала Чуднову достатньо пiдстав вважати, що вiн зазнаi реального нападу, i вiн не усвiдомлював i не мiг усвiдомити помилковостi свого перепущення.

Саме тому Верховний Суд СРСР скасував вирок обласного суду, що засудив Чуднова за навмисне вбивство. Були скасованi i всi iншi судовi рiшення. Справа була закрита та визнано, що Чуднов не може нести вiдповiдальностi за акт уявноi оборони у силу свого добросовiсноi помилки, викликаноi неправомiрною поведiнкою потерпiлого16
.

Якщо особа заподiюi шкода, не усвiдомлюючи нереальностi уявностi посягання, але за обставинами справи повинна була i могла це усвiдомлювати, дii такоi особи пiдлягають квалiфiкацii по статтях кримiнального кодексу17
.

Отже, уявна оборона i результатом сумлiнноi помилки того, хто обороняiться, про наявнiсть, реальнiсть чи дiйснiсть суспiльно небезпечного нападу, тому вiдповiдальнiсть за уявну оборону визначаiться в залежностi вiд наявностi або вiдсутностi вини такоi особи.

РОЗДРЖЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОМРЖРНОСТРЖ ЗАХИСТУ ВРЖД СУСПРЖЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНОГО ПОСЯГАННЯ ПРИ НЕОБХРЖДНРЖЙ ОБОРОНРЖ.

Захист яких-небудь iнтересiв шляхом заподiяння шкоди не нападаючому, а третiм особам не i актом необхiдноi оборони. При здiйсненнi акта необхiдноi оборони не потрiбно, щоб у результатi захисту шкода була заподiяна особi нападаючого. Шкода може бути заподiяний i його майновим iнтересам. Захист при здiйсненнi акта необхiдноi оборони може виражатися в рiзноманiтних формах заподiяння шкоди нападаючому: у позбавленнi життя, заподiяннi тяжких або легких тiлесних ушкоджень, нанесеннi ударiв, у позбавленнi волi, у знищеннi, пошкодженнi майна, за допомогою якого вiдбуваiться злочинне посягання на потерпiлого, в ушкодженнi майна (наприклад, костюма), що було пов'язано з заподiянням шкоди особi нападаючого. Звичайно здiйснення необхiдноi оборони безпосередньо пов'язано з заподiянням тiii або iншоi шкоди особi нападаючого.

Особливiстю захисту при необхiднiй оборонi i його активний характер, що виражаiться в заподiяннi шкоди нападаючому. Тому захист, що виражаiться лише у вiдбиттi нападу, вiдбиттi наносимого удару, не i ще здiйсненням права необхiдноi оборони18
. Заподiяння шкоди третiй особi виключаi в дiях особи, що обороняiться, необхiдну оборону i мова може пiти про крайню необхiднiсть (дивись додаток №1).

Таким чином, у законi говориться про заподiяння шкоди особi, що посягаi, але саме посягання не пов'язуiться жорстко з поведiнкою тiльки однiii людини.

Оборона припустима з метою захисту будь-яких законних прав i iнтересiв, в тому числi власних. Права громадянина перерахованi в роздiлi 2 Конституцii Украiни, виходячи з положень якого охорона iнтересiв людини в наш час маi для кримiнального права бiльше значення, нiж охорона iнтересiв держави i суспiльства.

Так, iстотнi змiни в даному питаннi вiдбулися пiсля прийняття 28 червня 1996 р. Конституцii Украiни. Стаття 3 Конституцii Украiни визнала, що тАЬлюдина, ii життя i здоровтАЩя, честь i гiднiсть, недоторканiсть i безпека i найвищою соцiальною цiннiстю.тАЭ Однак слiд зазначити, що при посяганнi на честь i гiднiсть громадянина необхiдна оборона може мати мiсце лише у виняткових випадках, коли мова йде про нанесення образи дiiю або спробi вселюдно виставити написанi або надрукованi наклепницькi зведення про потерпiлого.

Украiнське кримiнальне законодавство визнаi право оборони не тiльки за тим, хто пiддаiться нападу, але i за будь-якою третьою особою, що i свiдком злочинного посягання на iнтереси влади, особи i майновi iнтереси.

У третьому абзацi постанови Пленуму ВР СРСР вiд 16 серпня 1984 р. вiдзначено, що в деяких випадках "суди неправильно вважають, що громадяни вправi здiйснювати необхiдну оборону лише при посяганнi на них самих, тодi як законодавство про необхiдну оборону поширюiться i на випадки захисту iнтересiв Радянськоi держави, соцiалiстичноi власностi, суспiльного порядку, життя, честi i гiдностi iнших громадян"; також слiд пiдкреслити той факт, що встановлювати згоду потерпiлого на такий захист третiми особами не потрiбно.

Пленум Верховного Суду СРСР у п. 6 постанови вiд 16 серпня 1984 р. зазначив, що не може бути визнано такою, що знаходилася у станi необхiдноi оборони, особа, що намiрено спонукало напад, щоб використати його як привiд для вчинення протиправних дiй (розв'язування бiйки, вчинення розправи, акту помсти тощо). Вчинене в таких випадках повинне квалiфiкуватися на загальних засадах.

Мета запобiгання або припинення посягання виступаi як необхiдний елемент захисту правових iнтересiв. У противному випадку, якщо заподiяння шкоди тим, хто обороняiться, здiйснюiться не з метою захисту державних, суспiльних iнтересiв, iнтересiв i прав людини, то буде мати мiсце неправомiрне заподiяння шкоди.

Захист не повинен перевищувати меж необхiдностi оборони, тобто не знаходитися у явнiй невiдповiдностi з характером i небезпекою посягання. Цю ознаку можна назвати розмiром посягання i обраного способу захисту.

Вимога, щоб при необхiднiй оборонi не було заподiяно злочинцю бiльш тяжкоi шкоди, чим та шкода, якоi при цьому уник потерпiлий, украй полегшило б учинення злочинiв i власне кажучи означало б повну лiквiдацiю права на необхiдну оборону. РЖнтереси правомiрного захисту при оборонi повиннi визначатися iнтенсивнiстю нападу i характером iнтересу, що захищаiться.

Питання про те, чи була дiйсна необхiднiсть використовувати для оборони застосований засiб, вирiшуiться судом на базi оцiнки всiх обставин у сукупностi. При цьому суд не може не враховувати i характеру iнтересiв, що захищаються, тобто ступеня небезпеки самого посягання.

Однак при необхiднiй оборонi не можна говорити про пропорцiйнiсть зусиль, що додаються при нападi, зусиллям, що додаiться при захистi. РЖ законодавець у данiй ситуацii повинний поставити останнього у свiдомо вигiдне положення, щоб збiльшити його шанси на "перемогу".

Однак вiдзначаiться, що захист визнаiться правомiрним, якщо вiн явно не перевищуi посягання або якщо запобiгти посяганню явно не можна або важко шляхом заподiяння меншоi шкоди, нiж фактично заподiяна шкода. Звiдси випливаi, що саме характер i небезпека посягання визначають межi припустимоi шкоди при необхiднiй оборонi.

Тому для правильного вирiшення питання про межi необхiдностi, потрiбно оцiнювати усi обставини справи в сукупностi, а саме:

1) засоби, застосовуванi при нападi;

2) стрiмкiсть нападу i спосiб посягання;

3) на що посягаi злочинець i важливiсть об'iкта посягання;

4) сили i можливостi злочинця довести до кiнця задуманий злочин;

5) сили i можливостi особи, яка обороняiться, його вiк i фiзичнi сили;

6) засоби, застосовуванi особою, яка обороняiться.

При вчиненнi посягання групою осiб той, хто обороняiться маi право застосувати до будь-кого з нападаючих такi засоби захисту, що визначаються небезпекою i характером дiй усiii групи, в тому числi, при нападi навiть i неозброiноi групи осiб дозволяiться використовувати зброю як засiб необхiдноi оборони (ч. 5 ст. 36 КК Украiни).

Частина третя статтi 36 КК Украiни встановлюi, що "перевищенням меж необхiдноi оборони визнаiться умисне заподiяння тому, хто посягаi, тяжкоi шкоди, яка явно не вiдповiдаi небезпечностi посягання чи обстановцi захисту. Перевищення меж необхiдноi оборони тягне за собою вiдповiдальнiсть лише у випадках, спецiально передбачених у статтях 118 та 124 цього КодексутАЭ, а саме тАЬумисне вбивство при перевищеннi меж необхiдноi оборони або у разi перевищення заходiв, необхiдних для затримання злочинцятАЭ (ст. 118 КК Украiни), чи умисне заподiяння тяжких тiлесних ушкоджень у разi перевищення меж необхiдноi оборони або у разi перевищення заходiв, необхiдних для затримання злочинця (ст. 124 КК Украiни).

Слiд вiдмежувати стан необхiдноi оборони вiд стану психологiчного афекту, тобто стану сильного душевного хвилювання. Афект страху i реакцiiю самозахисту. Вiн виникаi вiд небезпеки посягання, що сприймаiться як загроза найбiльш важливим благам, наприклад, життя. Оцiнка небезпеки може бути перебiльшеноi, тобто помилковоi. У цьому випадку особа не пiдлягаi кримiнальнiй вiдповiдальностi i допущене перевищення меж необхiдноi оборони не може вважатися навмисним (ч. 4 ст. 36 КК Украiни). Наприклад, убивство, вчинене у станi сильного душевного хвилювання пiд впливом вчиненого насильства, може бути квалiфiковане як убивство, вчинене у станi сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК Украiни).

У двох випадках заподiяння тяжкоi шкоди особистостi при перевищеннi меж необхiдноi оборони розглядаiться як самостiйний злочин. Це убивство при перевищеннi меж необхiдноi оборони (ст.118 КК) i заподiяння тяжких тiлесних ушкоджень при перевищеннi меж необхiдноi оборони (ст. 124 КК). За цi злочини передбаченi значно бiльш м'якi санкцii в порiвняннi iз санкцiями за вiдповiднi злочини, зробленi поза зв'язком iз необхiдною обороною, що викликано iх мотивом (прагнення до захисту), метою (припинення посягання), з тим, що цi злочини мають у визначенiй мiрi змушений характер i вiдбуваються пiд впливом страху, для надiйностi припинення посягання. Доцiльно було б у рядi випадкiв перевищення меж необхiдноi оборони орiiнтувати суд на застосування умовного осуду або на мотивоване зниження покарання нижче нижчоi межi каральноi санкцii.

Важливим i питання про те, чи несе майнову вiдповiдальнiсть особа за заподiяння шкоди в станi необхiдноi оборони. Дане питання знайшло свiй вiдбиток у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду вiд 16 серпня 1984 р., де вказуiться, що в силу ст. 444 ЦК шкода, заподiяна в станi необхiдноi оборони, якщо при цьому не були перевищенi ii межi, вiдшкодуванню не пiдлягаi.

Таким чином, правомiрним за умов здiйснення необхiдноi оборони i такий захист, що вiдповiдаi суспiльно небезпечному нападу, не перевищуi меж необхiдностi та за своiю метою спрямований на захист законних прав та iнтересiв як особи, що i безпосередньою жертвою посягання, так i третiх осiб.

РОЗДРЖЛ 4. ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ НЕОБХРЖДНОРЗ ОБОРОНИ В ДРЖЯЛЬНОСТРЖ ОВС

На певних категорiях громадян лежить не тiльки моральний, але i юридичний обов'язок оборонятися вiд злочинних нападiв, серед яких чiльне мiсце займають працiвники органiв внутрiшнiх справ. Вiдмова вiд оборони в такому разi може утворювати самостiйний склад злочину або правопорушення - халатного вiдношення до службових обов'язкiв або дисциплiнарнiй провинi.

Законодавець визнав необхiдну оборону активноi, наступательною дiяльнiстю. На наступательний характер необхiдноi оборони вказуi ряд законiв, що дозволяють застосовувати зброю для припинення посягань. У ст.ст. 13, 14, 15, 15-1 Закону Украiни "Про мiлiцiю" говориться, що спiвробiтники мiлiцii мають право застосовувати спецiальнi засоби, у тому числi i зброю, для вiдбиття нападу на громадян i спiвробiтникiв мiлiцii, для припинення завданого спiвробiтнику мiлiцii опору19
. Отже, для бiльшостi громадян можливiсть здiйснення необхiдноi оборони i iхнiм особистим правом. Вiдхилення або вiдмова вiд використання цього права може призвести лише до морального осуду. Тодi як для працiвникiв органiв внутрiшнiх справ захист iнтересiв держави, суспiльства, а також iнтересiв громадян тАУ службовий обовтАЩязок. В такому аспектi було рацiональним стало введення новоi кримiнально-правовоi норми тАУ ст. 38 КК Украiни, що виключаi кримiнальну вiдповiдальнiсть у звтАЩязку з заподiянням шкоди при затриманнi особи, що вчинила злочин подiбно до статтi 39 Кримiнального кодексу РФ.

Питання про допустимiсть оборони проти дiй посадових осiб особливого значення набуваi при розглядi справ про опiр представнику влади або представнику громадськостi, i, зокрема про опiр працiвнику мiлiцii, коли мало мiсце незаконне затримання ними громадянина. У випадках незаконних дiй цих осiб, зроблений ними опiр може при вiдомих умовах бути актом необхiдноi оборони. Проти незаконних дiй представникiв влади або громадськостi, що виразились в насильствi над особою потерпiлого, останнiй може оборонятися.

У юридичнiй лiтературi не висловлено заперечень про допустимiсть необхiдноi оборони проти незаконних дiй посадових осiб, але деякi вченi кримiнального права вважають, що оборона проти таких дiй можлива при наявностi додаткових умов. Тому обмеження необхiдноi оборони проти неправомiрних дiй посадових осiб породжуi презумпцiю невинуватостi iх дiй, що приводить до обмеження права громадян на необхiдну оборону.

Однак, характерним i той факт, що в умовах, коли правоохороннi органи нашоi держави стикаються з труднощами при забезпеченнi недоторканостi особи, власностi тощо, реалiзацiя громадянами права на необхiдну оборону набуваi особливого значення i повинна заохочуватися суспiльством. Заборона громадянам оборонятися вiд злочинiв полегшила б злочинцям вчинення таких суспiльно небезпечних посягань. Саме в цьому аспектi прийняття правовоi норми, що врегулювало застосування iнституту затримання злочинця та вiдповiдним чином стимулювало його всебiчне провадження у свiтлi реалiзацii державноi комплексноi полiтики боротьби зi злочиннiстю, повинно покращити кримiногенну ситуацiю, що маi мiсце на сучасному етапi розвитку Украiни.

ВИСНОВОК

Неправильне розумiння i застосування закону про необхiдну оборону, що призводить до судових помилок, обмежуi право громадян на законний захист i сприяi створенню обстановки безкарностi хулiганiв, грабiжникiв i iнших антигромадських елементiв, що викликаi справедливе невдоволення громадян i ускладнюi боротьбу зi злочиннiстю.

На довершення на ТСрунтi проведених узагальнень необхiдно сформулювати рекомендацii, що можуть сприяти бiльш правильному розслiдуванню i розгляду справ даноi категорii в межах чинного законодавчого визначення необхiдноi оборони i перевищення ii меж :

1. При наявностi об'iктивних ознак ситуацii "напад - оборона" необхiдно установити причину виникнення подii, його iнiцiатора, наявнiсть шкоди здоров'ю в учасникiв iнциденту i iншi обставини, що iстотно впливають на оцiнку суспiльно небезпечноi подii.

2. Необхiдно дати дiянню повну кримiнально-правову квалiфiкацiю, що повинна бути основою оцiнки вiдповiдних дiй особи, яка обороняiться.

3. Необхiдно враховувати, що необхiдна оборона можлива тiльки проти посягань, вчинених активною дiiю, а випадки заподiяння шкоди при бездiяльностi потрiбно розглядати по правилам крайньоi необхiдностi.

4. Необхiдна оборона i суспiльно корисною обставиною, тому заподiяння нападаючому певних збиткiв необхiдно розглядати не як шкоду, а як змушений результат вiдбиття його суспiльно небезпечного посягання, тому той, хто нападав, не повинний визнаватися потерпiлим i завжди повинно обговорюватися питання про можливiсть притягнення його до кримiнальноi вiдповiдальностi за вчинений злочин.

5. Пiд час обговорення питання про наявнiсть або вiдсутнiсть перевищення меж необхiдноi оборони судово-слiдчi органи повиннi оцiнювати всi отриманi обставини справи в сукупностi.

6. При оцiнцi захисту вiд посягання варто пам'ятати, що нападаючий, маi значнi переваги перед тим, хто обороняiться, що виражаiться в раптовостi нападу, у можливостi заздалегiдь вибрати мiсце, час, спосiб, знаряддя i жертву посягання.

7. Заподiяння наслiдкiв по необережностi не кримiнально каране, тому варто завжди з'ясовувати суб'iктивну сторону дiяння особи, яка оборонялося, пам'ятаючи, що вiдповiдальнiсть по ст. 118, 124 КК наступаi при наявностi намiру на заподiяння тяжких наслiдкiв без будь-якоi на те необхiдностi.

До того ж законодавець доцiльно додав у число обставин, що виключають злочиннiсть дiяння новий iнститут, бiльш деталiзуючи вже наявний iнститут необхiдноi оборони, а саме тАЬзатримання особи, що вчинила злочинтАЭ. На жаль, до останнього часу переважаi думка про те, що затримання особи, що вчинила злочин, i прерогативою дiяльностi органiв держави, зокрема, представникiв органiв мiлiцii, що певною мiрою звужуi обсяг прав iнших осiб; так само застосування спецiальних засобiв та методiв, в тому числi вогнепальноi зброi, i прiоритетним напрямком дiяльностi лише органiв мiлiцii, що в умовах кримiналiзацii суспiльства i вкрай недоречним, адже розширення сфери дiяльностi окремих осiб, не мiлiцiонерiв, могло б покращити становище в сферi боротьби зi злочиннiстю.

Аналiзуючи все вище зазначене, автор в цiлому погоджуiться з положенням, що визначаi необхiдну оборону уявну оборону, викладеному у у статтях 36, 37 Кримiнального Кодексу Украiни в редакцii вiд 5 квiтня 2001 року.

СПИСОК НОРМАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛРЖТЕРАТУРИ

РЖ. Нормативнi акти

1. Загальна декларацiя прав людини. тАУ К.: Укр. Правнича Фундацiя. Вид-во Право, 1995. тАУ 12 с. тАУ (Сер. тАЬМiжнароднi документи ООН з прав людинитАЭ).

2. Конституцiя Украiни: Прийнята на птАЩятiй сесii Верховноi Ради Украiни 28 червня 1996 року. тАУ К.: Украiна, 1996.

3. Кримiнальний кодекс Украiни вiд 5 квiтня 2001 року. тАУ К.: Атiка, 2001. тАУ 168 с.

4. Цивiльний кодекс Украiни // " onclick="return false">

5. Собрание кодексов Российской Федерации. Официальные тексты. В 2-х томах. тАУ М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М, 1998.

6. Про мiлiцiю: Закон Украiни вiд 20 грудня 1991 // " onclick="return false">

7. Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечуi право на необхiдну оборону вiд суспiльно небезпечних посягань: Постанова Пленуму Верховного суду Украiни вiд 28 червня 1991 р. № 4//" onclick="return false">

8. Про застосування судами законодавства, що забезпечуi право на необхiдну оборону вiд суспiльно небезпечних посягань: Постанова Пленуму Верховного Суду СРСР вiд 16 серпня 1984 р. N 16 // " onclick="return false">

РЖРЖ. Книжковi видання

9. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. тАУ Харков, Основа, 1991. тАУ 350 с.

10. Гельфанд И.А., Куц Н.Т. необходимая оборона по советскому уголовному праву: Учебное пособие. тАУ К., 1962. тАУ 46 с.

11. Козак В.Н. Право граждан на необходимую оборону. тАУ Саратов, 1972.

12. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. тАУ К.: ТОВ тАЬГенезатАЭ, 1999. тАУ 208 с.

13. Кримiнальне право Украiни. Загал. частина: Пiдруч. для студнтiв юрид. вузiв i фак. / За ред. П.С.Матишевського та iн. тАУ К.: Юрiнком РЖнтер, 1997. тАУ 512 с.

14. Кримiнальне право Украiни: Особлива частина: Пiдруч. для студентiв юрид. вузiв i фак. / За ред. П.С.Матишевського та iн. тАУ К.: Юрiнком РЖнтер, 1999. тАУ 896 с.

15. Кримiнальне право. Особлива частина: Пiдручник / Вiдп. ред. В.РЖ.Шакун. тАУ К.: НАВСУ-тАЬПравова джерелатАЭ, 1998. тАУ 896 с.

16. Михайленко П.П. Уголовное право Украины. Общая часть. тАУ К.: Ред.-изд. отдел МВД Украины. тАУ 260 с.

17. Михайлов М.П. Право граждан на необхомую оборону. тАУ М.: Госюриздат, 1962. тАУ 29 с.

18. Науковий коментар Кримiнального кодексу Украiни / Проф. Коржанський М.Й. тАУ К.: Атiка, Академiя, Ельса-Н, 2001. тАУ 656 с.

19. Паше-Озерский Н.Н. Необходимая оборона и крайняя необходимость по советскому уголовному праву. тАУ М.:

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права