Субiктивна сторона складу злочину

Поняття суб"iктивноi сторони складу злочину.

Суб"iктивна сторона злочину - це психiчне вiдношення особи до скоiного нею суспiльно небезпечного дiяння i його наслiдкiв, тобто, так би мовити, внутрiшня сторона суспiльно небезпечного дiяння.

До суб"iктивноi сторони злочину належать: вина у формi умислу чи необережностi, мотив, цiль злочину, а також емоцiйний стан суб"iкта в момент скоiння злочину. Мотиви, цiль, емоцiйний стан особи впливають на квалiфiкацiю скоiного лише тодi, коли законодавець вказуi на них як на ознаку злочину. Так, ст.95 КК встановлюi вiдповiдальнiсть за навмисне вбивство в станi сильного душевного хвилювання,викликаного насильством чи тяжкою образою з боку потерпiлого; ст. 86 - за напад з метою заволодiння державним або колективним майном, поiднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров"я потерпiлого або погрозою застосувати таке насильство.

2. Основний змiст суб"iктивноi сторони будь-якого злочину складаi вина. У кримiнальному правi дii принцип : без вини немаi вiдповiдальностi. У ст.3 КК сказано, що кримiнальнiй вiдповiдальностi i покаранню пiдлягаi лише особа, винна у вчиненнi злочину.

Як же наука кримiнального парва визначаi поняття вини? Вина - це псизiчне вiдношення осудноi особи до скоiного нею суспiльно небезпечного дiяння i його наслiдку, виражене у формах умислу чи необережностi. Таке вiдношення складаiться iз усвiдомлення винним суспiльно-небезпечного характеру своiх дiй i передбачення можливих наслiдкiв (iнтелектуальний момент вини), а також iз вiдношення до своiх дiй (бездiй) i iхнiх наслiдкiв : бажання, щоб цi наслiдки настали, байдужого або легковажного до них ставлення (вольовий момент вини).

3. Залежно вiд iнтелектуального i вольового моментiв розмежовують двi форми вини : умисел i необережнiсть. Умисел дiлиться , у свою чергу, на прямий i побiчний, а необережнiсть проявляiться у видах злочинноi самовпевненостi чи злочинноi недбалостi.

4. Форми вини в конкретних злочинах або вказуються в диспозицiях статей Особливоi частини КК, або ж випливають з iнших ознак конкретного складу злочину, чи встановлюються вiдповiдно до ст. 8 i 9, у яких визначаються основнi ознаки вини у формах умислу i необережностi. Так, ст. 93, 94, 95, 101 КК мiстять безпосереднi вказiвки на форму вини. У статтях, якi встановлюють вiдповiдальнiсть за крадiжку, грабiж, розбiй, спекуляцiю та iн., хоча й немаi вказiвки на форму вини, однак склад злочину вказуi на те, що у винноi особи була цiль : заволодiти чужим майном, мати матерiальну вигоду. А це означаi, що злочин скоiно навмисно.

I I. Умисел як форма вини. Види умислу.

1. Злочин визнаiться вчиненим навмисно, сказано у ст. 8 КК Украiни, коли особа, яка його вчинила, усвiдомлювала суспiльно небезпечний характер своii дii або бездiяльностi, передбачала ii суспiльно небезпечнi наслiдки i бажала або свiдомо допускала настання цих наслiдкiв.

Таким чином, законодавець вказуi на три необхiднi ознаки умислу :

а) усвiдомлення особою суспiльно небезпечного характеру своiх дiй чи бездiй;

б) передбачення iх суспiльно небезпечного наслiдку;

в) бажання, щоб такi наслiдки наступили або ж свiдоме допущення iх.

Першi двi ознаки навмиснi ( усвiдомлення i передбачення) характеризують iнтелектуальну, а ретя (бажання або свiдоме допущення суспiльно небезпечних наслiдкiв) - вольову сферу психiки особи, яка скоiла злочин.

РЖнтелектуальнi i вольовi ознаки намiру нерозривно пов"язанi одна з одною, але де в чому вони вiдрiзняються. РЖнтелектуальнi ознаки намiру вiдповiдають на питання про те, якi фактично обставини, що належать до складу конкретного злочину, були усвiдомленi i якi наслiдки даного дiяння передбачалися особою. Усвiдомлюючи суспiльно небезпечний характер своiх дiй, передбачаючи iхнiй суспiльно небезпечний наслiдок, особа тим самим усвiдомлюi протиправнiсть своii поведiнки.

Вольова ж ознака намiру вiдповiдаi на питання про те, як особа ставилася до того, що нею було усвiдомлено i передбачено.

2. Залежно вiд характеру вольового вiдношення особи до суспiльно небезпечних наслiдкiв свого дiяння визначаються два види умислу :

а) прямий - коли особа, передбачаючи суспiльно небезпечнi наслiдки своii дii чи бедii, бажаi iх настання;

б) побiчния - коли особа, передбачаючи суспiльно небезпечнi наслiдки вiд своii дii чи бездii, прямо iх не бажаi, але свiдомодопускаi iх настання.

Як бачимо, iнтелектуальна ознака умислу, тобто усвiдомлення суспiльно небезпечного характеру своii дii чи бездii, передбачення суспiльно небезпечних наслiдкiв, i спiльною для обох видiв намiру. Вiдрiзняються ж вони вольовим ставленням особи до наслiдкiв своiх дiй чи бездiй.

3. При прямому умислi настання злочинних наслiдкiв i остаточною метою, яку ставить перед собою злочинець. Наприклад, вбивство з помсти, таiмне заволодiння чужим майном, знищення чужого майна з метою помсти.

Злочинний наслiдок може бути i промiжною метою, так би мовити, необхiдним засобом для досягнення якоiсь iншоi мети. Скажiмо, навмисне вбивство, щоб приховати iнший злочин, чи полегшити вiдповiдальнiсть за його вчинення, заподiяння тiлесних ушкоджень, щоб заволодiти майном потерпiлого. В усiх наведених прикладах, як бачимо особа бажаi настання злочинних наслiдкiв, щоб досягенути своii мети.

4. При побiчному умислi особа свiдомо допускаi настання цих наслiдкiв чи ставиться до iх настання байдуже. Настання злочинних наслiдкiв в даному разi не i для особи нi прямою метою, нi необхiдними засобами для досягення iншоi мети. Тобто йдеться про те, що у винноi особи вiдсутнi бажання, щоб настали наслiдки, якi вона передбачала вiд своiх дiй, проте вона свiдомо допускала можливiсть iх настання. От саме цим i вiдрiзняiться побiчний намiр скоiти злочин вiд прямого.

5. Вiдсутнiсть у особи бажання, щоб передбаченi наслiдки ii дiй настали, може бути пов"язана з байдужим до них ставленням. Або навiть може виражатися в явному бажаннi настання передбачених наслiдкiв, це тодi, коли йдеться про те, що винна особа розраховуi на те, що якось обiйдеться безкрайних прикрощiв, на випадковiсть, завдяки якiй передбачений нею злочинний наслiдок може ненаступити. Зрозумiло, що сподiватися на це, значить нi на що не сподiватися. Через це треба визнати злочинних наслiдкiв, можливо з деякими ступенем недбалостi, нехтуванням вiдповiдальностi щодо скоiного.

6. Треба пом"ятати, що скоiний злочин незалежно вiд видiв умислу квалiфiкуiться по тому закону, яким вiн визначаiться. При цьому варто мати на увазi, що попередня злочинна дiяльнiсть (приготування i замах) не може бути скоiна з побiчним намiром, а завжди тiльки з прямим намiром. Це положення витiкаi iз ст.17 КК Украiни, яка, характеризуючи попередню злочинну дiяльнiсть, вказуi на злочинний намiр, а визнаючи замах, говорить про спрямованiсть дii на скоiння злочину. При скоiннi злочину з побiчним намiром у особи вiдсутнiй як намiр, так i спрямованiсть дiй на досягнення наслiдкiв. При побiчному намiрi вiдповiдальнiсть визначаiться не за приготування чи замах, а тi наслiдки, якi фактично настали.

7. Крiм подiлу умислу на прямий i побiчний (евентуальний) науцi i практицi вiдомий i iнший його розподiл. По-перше, за умовами формування.

а) Умисел ранiше обдуманий маi мiсце тодi, коли винний заздалегiдь бiльш-менш ретельно обдумав усi iстотнi моменти, обставини, умови своii майбутньоi злочинноi дiяльностi: вибирав об"iкт посягання, визначав спосiб дii, пiдшукав спiвучасникiв, намiчав шляхи укриття слiдiв злочину, реалiзацii добутого злочинним шляхом i т.iн.

З умислом ранiше обдуманим дiють, наприклад, учасники банд, злочинних угрупувань. З таким само намiром нерiдко коiться замасковане розкрадання державного майна, вбивство тощо.

б) Умисловi ранiше обдуманому протистоiть умисел раптовий. Цей умисел характеризуiться вiдсутнiстю розриву у часi мiж його виникненням i реалiзацiiю. Вiн характерний для злочинiв, що посягають на громадський порядок, громадську безпеку тощо.

в) Афектований умисел i рiзновидом раптового намiру, виникаi пiд впливом сильного душевного хвилювання (фiзiологiчного афекту), зумовленого, в свою чергу, впливом на винного якихось особливих обставин, найчастiше насильства чи iнших неправомiрних дiй (ст.95, 103 КК).

Згiдно з п.4 ст.40 КК Украiни, скоiння злочину пiд впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомiрними дiями потерпiлого, i обставиною, яка пом"якшуi вiдповiдальнiсть.

8.Крiм такого подiлу в науцi кримiнального права та судовiй практицi iснуi подiл на:

а) Умисел визначений, його називають конкретизований. Вiн може бути простим i альтернативним. Простий визначений умисел характеризуiться тим, що особа чiтко уявляi суспiльного небезпечний характер свого дiяння, прагне досягти одного конкретного злочинного результату, наприклад смертi потерпiлого, знищення чужого майна i т.iн.

При альтернативному визначеному умислi особа передбачаi настання одного з декiлькох передбачених нею i iндивiдуально визначених злочинних наслiдкiв. Треба зазначити, що коли при скоiннi злочину з альтернативним умислом бiльш тяжких з очiкуваних наслiдкiв не настало з причин, що не залежать вiд волi винного, то вiдповiдальнiсть настаi за замах на завдання саме цих, найбiльш тяжких наслудкiв.

б) Невизначений чи неконкретний умисел характеризуiться тим, що винний передбачаi i бажаi або свiдомо допускаi можливiсть настання рiзних шкiдливих наслiдкiв, але не досить чiтко учвляi iхнiй характер, ступiнь тяжкостi. Невизначений намiр у судовiй практицi найчатiше трапляiться при розглядi кримiнальних справ про заподiяння тiлесних ушкоджень.

III. Необережнiсть як форма вини. Види необережностi.

1. Особливою формою психiчного ставлення особи до насталих злочинних наслiдкiв i необережнiсть. Коло складiв необережних злочинiв, визначених законом, значно вужче порiвняно з навмисними. На вiдмiну вiд навмисних злочинiв, де дуже важливим i становлення винного до самих вчинюваних ним дiй, при вчиненнi злочину з необережностi акцент переставляiться на суспiльно небезпечний наслiдок i вiдношення винного саме до цього наслiдку.

2. Вiдповiдальнiсть за необережнi злочини в усiх випадках встановлюiться тiльки в разi реального настання суспiльно небезпечних наслiдкiв. Необережнi дii, якi лише могли б потягнути небезпечнi наслiдки, не i достатньою пiдставою для кримiнальноi вiдповiдальностi. Кримiнальна вiдповiдальнiсть при необережнiй винi настаi лише за скоiний злочин.

Як правило, необережнi злочини - це матерiальнi склади злочинiв. Проте i невелика кiлькiсть необережних злочинiв з формальним складом. До них належать порушення правил охорони працi (ч.1 ст.135 КК), порушення правил безпеки на вибуховонебезпечних роботах (п.1 ст.220 КК).

3. У тих випадках, коли закон передбачаi можливiсть скоiння злочину як навмисно, так i з необережностi, форма вини не впливаi на квалiфiкацiю. Але форма вини маi iстотне значення при iндивiдуалiзацii покарання.

4. Поняття вини у формi необережностi викоадене у ст.9 КК. Злочин визначаiться вчиненим з необережностi, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливiсть настання суспiльно небезпечних наслiдкiв своii дii або бездiяльностi, але легковажно розрахувала на iх вiдвернення, або не передбачала можливостi настання таких наслiдкiв, хоч повинна була i могла iх передбачити.

Таким чином, закон визначаi два види необережноi вини:

а) злочинна самовпевненiсть;

б) злочинна недбалiсть.

Вони вiдрiзняються як за iнтелектуальною, так i за вольовою ознакою

5. Злочинна самовпевненiсть характеризуi-ться тим, що особа передбачаi можливiсть настання суспiльно небезпечних наслiдкiв (iнтелектуальний момент) i легковажно розраховуi iх вiдвернути (вольовий момент).

Передбачення особою суспiльно небезпечних наслiдкiв своiх дiянь зближуi самовпевненiсть з умислом. Але, на вiдмiну вiд умислу, коли особа усвiдомлюi суспiльно небезпечний характер своiх дiй i передбачаi неминучiсть настання наслiдкiв, при злочиннiй самовпевненостi йдеться лише про передбачення особою можливостi настання наслiдкiв. Адже тiльки при цiй умовi може бути i легковажний розрахунок у даному конкретному випадку вiдвернути наслiдки, при цих умовах особа не допускаi думки, що вони можуть мати мiсце.

При злочиннiй самовпевненостi особа передбачаi двi протилежнi можливостi: завдання суспiльно небезпечних наслiдкiв i можливiсть iх вiдвернення, при цьому недооцiнюi першу можливiсть за рахунок переоцiнки другоi. Безпiдставний, неправомiрний ризик при злочиннiй самовпевненостi саме й виражаiться в переоцiнцi можливостi вiдвернення прикрих наслiдкiв.

РЖнтелектуальна ознака злочинноi самовпевненостi - передбачення можливостi настання суспiльно небезпечних наслiдкiв - наближаi ii до побiчного намiру i водночас вiдрiзняi вiд злочинноi недбалостi.

6. Злочинна самовпевненiсть вiдрiзняiться вiд побiчного умислу вольовою ознакою: при побiчному умислi особа свiдомо допускаi настання суспiльно небезпечних наслiдкiв. Вона байдуже становиться до iх настання. При злочиннiй самовпевненостi особа дii легковажно. Вона й не гадаi про реальне настання наслiдкiв, сподiваючись iх вiдвернути чи своiми силами, чи iншими заходами.

7. Злочинна недбалiсть характеризуiться тим, що особа не передбачаi настання суспiльно небезпечних наслiдкiв, хоча могла i повинна була б iх передбачати. Тобто вона характеризуiться трьома ознаками:

1) передбаченням особою можливостi настання суспiльно небезпечних наслiдкiв вiд своiх дiянь;

2) обов"язком особи передбачати такi наслiдки;

3) наявнiстю в особи можливостi iх передбачати i вiдвернути.

При аналiзi цього виду необережноi вини не робиться подiлу на iнтелектуальний i вольовий моменти. Адже особа не усвiдомлюi суспiльноi небезпеки свого дiяння. РЗi вчинки можуть бути небезпечними тiльки тодi, коли особа проявить недбалiсть, неуважнiсть, необачнiсть. Особа непередбачаi навiть можливостi настання шкiдливих наслiдкiв. Вони могли б не настали, якби була проявлена певна увага, обачнiсть, сумлiннiсть. Тобто вiдсутнiй iнтелектуальний момент.

Обов"язок передбачити шкiдливi наслiдки - об"iктивний критерiй, а можливiсть iх передбачення - суб"iктивний критерiй злочинноi недбалостi.

Кримiнальна вiдповiдальнiсть за злочинну недбалiсть настаi тодi, коли встановлено, що особа за даних конкретних умов не тiльки повинна була, а й мала реальну можливiсть передбачити шкiдливi наслiдки свого дiяння, тобто i обидва критерii. Закон покладаi обов"язок передбачати суспiльно небезпечнi наслiдки свого дiяння тiльки на тих, хто може iх передбачити.

8. Злочинну недбалiсть треба вiдрiзняти вiд випадку казусу, який виключаi кримiнальну вiдповiдальнiсть за скоiння особою дiяння. Про казус може йтися тодi, коли дiяння особи привели до шкiдливих наслiдкiв, але ця особа не передбачала i в силу конкретних умов в данiй ситуацii не повинна була чи не могла передбачати, що вони настануть. А коли особа не мала реальноi можливостi передбачати насталi наслiдки, то вони i невинно завданими, казусом. Як вiдомо, кримiнальна вiдповiдальнiсть за невинно завдану шкоду виключаiться.

РЖV. Складна форма вини.

1. При визначеннi в законi умислу (ст.8 КК) i необережностi (ст.9 КК) вказуiться на психiчне вiдношення винного до дiяння i суспiльно небезпечних наслiдкiв.

При скоiннi дiянь, описаних у законi у виглядi матерiальних складiв злочинiв, найчастiше суб"iктивна сторона злочину характеризуiться iдиною формою вини i щодо дiянь, i щодо насталих наслiдкiв. Але закон не виключаi того, що вiдношення особи до злочинного дiяння може виражатися в однiй формi вини, а до наслiдкiв - в iншiй. Деякi склади злочинiв сформульованi так, що особа коiть дiяння навмисно, а до наслiдкiв, якi настануть, ставиться необережно. Це i i склади злочинiв зi складною (змiшаною) формою вини.

Винне вiдношення особи до завдання тяжкого тiлесного ушкодження виражаiться у формi умислу, адо настання смертi потерпiлого - тiльки у формi необережностi. Особа навмисно завдаi тяжке ушкодження, при цьому вона передбачаi можливiсть настання смертi, але легковажно розраховуi ii вiдвернути, або не передбачаi можливiсть настання смертi, але за обставинами справи повинна i могла це передбачити.

2. До злочинiв зi складною формою вини можна зарахувати злочини, визнанi у ст.68, 77, 89, ч.3, ст.109, ч.3, 135, 215, 218-219 КК.

V. Мотив i цiль (мета) скоiння злочину.

1. Як зазначалося, за своiм психологiчним змiстом вина включаi iнтелектуальний i вольовий моменти. Рiзне спiввiдношення цих моментiв при скоiннi злочинного дiяння даi пiдставу розрiзняти намiр i його види, необережнiсть, i ii види.

Дiяльнiсть людини завжди пов"язана з певним емоцiйним ставленням до своiх вчинкiв, до навколишностi. Це емоцiйне ставлення виражаiться у формi почуття задоволення, радостi, гнiву, страху, злостi, помсти i т.п. Емоцiйну сторону треба враховувати i при розглядi суспiльно небезпечних дiянь. Емоцiйнi моменти самi по собi не i складовими частинами тiii чи iншоi вини, але вони iнколи можуть на неi впливати. Чiтке з"ясування, пiд впливом яких почуттiвих мотивiв особа скоiла той чи iнший злочин, допомагаi глибше зрозумiти характер i змiст вини особи у конкретному злочинi.

2. Мотив злочину - це те внутрiшнi спонукання, в силу якого коiться злочин. Мотив - це джерело дii, поведiнки в цiлому. У цiй якостi мотив завжди передуi скоiнню дiяння,вiн зумовлений певними обставинами i суб"iктивними якостями особи i вiдiграi неабияку роль при характеристицi та оцiнцi особи, що скоiла злочин, ii психiчного стану в момент скоiння злочину. Мотив злочину характеризуi не тiльки особу, а й ступiнь суспiльноi небезпеки скоiного дiяння.

3. Мотив введений до складу деяких злочинiв як необхiдний елемент самого складу злочину, чи як пом"якшуюча або обтяжуюча обставина. Мотив i необхiдним елементом суб"iктивноi сторони складц злочину в тих випадках, коли вiн безпосередньо вказаний у диспозицii кримiнального закону як ознака даного злочину.

Коли мотив передбачений законом як обов"язкова ознака конкретного злочину, то це означаi, що вказанi в ньому дiяння визначаються злочинними тiльки в тому разi, коли вони скоiнi саме з цих мотивiв, а не з якихось iнших. Якщо ж млтив не i обов"язковою ознакою злочину, то вiн не впливаi на квалiфiкацiю.

4. При розслiдуваннi i розглядi справи в судi необхiдно ретельно з"ясовувати, з яких мотивiв скоiно злочин. Згiдно iз ст.64 КПК, мотив скоiння злочину i однiiю з обставин, якi пiдлягають доказуванню по кримiнальнiй справi.

5. Мета, або цiль, злочину - це те, до чого прагне особа, яка коiть злочин. Мета близько стикаiться з мотивом але це не рiвнозначнi поняття. Так, мотивом злочинiв, визначених у ст.81-86¹ КК, i користь, а метою - бажання протиправно вилучити майно з державних чи колективних фондiв i звернути собi, або iншим на вигоду.

6.Встановлення мотиву та мети злочину маi принципово важливе практичне значення. При розслiдуваннi злочину, розглядi кримiнальноi справи в судi необхiдно ретельно з"ясовувати мотиви, мету скоiння злочину (ст.223, 334 КПК Украiни). Згiдно зi ст.64 КПК Украiни, мотив злочину i обставиною, яка пiдлягаi доказуванню у кримiнальнiй справi.

VI. Помилка i ii вплив на кримiнальну вiдповiдальнiсть.

1. У деяких випадках особа в силу певних обставин неправильно оцiнюi свою поведiнку, скоiне нею злочинне дiяння, насталi шкiдливi наслiдки.

У кримiнальному правi помилкою вважаiться неправильне уявлення особи про юридичнi чи фактичнi властивостi скоiного нею дiяння та його наслiдки. Помилкове уявлення особи може в деяких випадках за певних умов впливати на форму вини, а тим самим i на вирiшення питання про кримiнальну вiдповiдальнiсть особи, яка допустила помилку.

Розрiзняють юридичну i фактичну помилку.

2. Юридична помилка - це неправильне уявлення особи про юридичнi властивостi i правовi наслiдки дiяння, яке вона коiть. Юридична помилка особи полягаi у помилковому уявленнi про те, злочиннi чи незлочиннi скоiнi нею дiяння, а також вiдносно характеру покарання, яке призначаiться за скоiний злочин.

Юридична помилка може також заключатися в помилковому уявленнi особи про правомiрнiсть скоiного дiяння, в той час як насправдi воно визначаiться злочинним.

3. Фактична помилка - це помилкове уявлення особи про фактичний характер чи фактичнi наслiдки своiх дiй. Таке помилкове уявлення може стосуватися до об"iкта посягання, коли особа направляi своi дii проти одного об"iкта, помилково маючи його за iнший.

4. Для кримiнальноi вiдповiдальностi немаi значення помилка в предметi. Якщо злочинець хотiв викрасти майно свого сусiда, а вкрав майно, яке належить сусiдовому родичевi, то це не маi значення для квалiфiкацii. В обох випадках йдеться про крадiжку особистоi власностi.

5. Не впливаi на вiдповiдальнiсть i так назване вiдхилення дii, коли особа стрiляi в одну людину, а попадаi в iншу. Вiдповiдальнiсть настаi i за замах на навмисне вбивство, i за необережне вбивство.

6. Помилкове уявлення особи про наявнiсть в ii дiях ознак об"РДктивноi сторони складу злочину, яких насправдi немаi, не впливаi на форму вини.

7. До рiзновиду помилок у характерi дii належить i помилка в засобах скоiння злочину. Це тi випадки, коли особа для досягнення злочинного результату помилково використовуi такi засоби, якi за своiми об"iктивними властивостями не здатнi забезпечити настання бажаного особою результату. В цих випадках маi мiсце використання непридатних засобiв.

Помилка у використаннях може iстотно змiнити характер скоiного дiяння, зокрема в тих випадках, коли особа, не маючи намiру скоiти злочин, помилково використовуi такий засiб, який призводить до настання суспiльно небезпечного наслiдку.

8. Помилка може торкатися квалiфiкуючих ознак. Особа вважаi, що краде майно у великих розмiрах, а насправдi розмiр незначний. У цьому випадку скоiне розцiнюiться як замах на розкрадання у великих розмiрах.

9. Мають мiсце i помилки, пов"язанi з причинним зв"язком. Особа даi потерпiлому отруiне яблуко, сподiваючись, що той вiд нього помре. Насправдi ж потерпiлий подавився першим же шматком яблука, воно йому попало в дихальнi шляхи, i смерть настала вiд асфiксii. В цьому випадку вiдповiдальнiсть настаi за замах на вбивство шляхом отруiння, оскiльки немаi причинного зв"язку мiж дiями особи i злочинним результатом.

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права