Форми спiвучастi
Курсова робота
по кримiнальному праву
на тему: Форми спiвучастi
Киiв тАУ 1999
Змiст
Вступ 3
1. Поняття i ознаки спiвучастi 4
2. Форми спiвучастi 10
2.1. Проста спiвучасть 11
2.2. Складна спiвучасть 12
2.3. Форми спiвучастi за субтАЩiктивними ознаками 13
3. Питання вiдповiдальностi за спiвучасть 17
3.1. Вiдмiннiсть спiвучастi вiд причепностi до злочину 17
3.2. Вiдповiдальнiсть за вчинення злочину у спiвучастi 20
3.3. Спецiальнi питання вiдповiдальностi за спiвучасть 23
Висновки 29
Список використанноi лiтератури 30
ВступВ кримiнальнiй практицi досить часто трапляються випадки, коли в одному злоВнчинi беруть участь двi або бiльше осiб, якi дiють узгоджено i спрямовуВнють своi зусилля на досягнення iдиного результату.
Об'iднання зусиль двох або бiльше осiб при вчиненнi злочину пiдвищуi небезпечнiсть самого злочину, полегшуi його вчиВннення i приховування. Коли дiють двi або бiльше особи, то вони пiдтримують один одного, що, природно, полегшуi iм вчинення злоВнчину, даi можливiсть з бiльшим успiхом нейтралiзувати опiр жертви, втекти з мiсця подii, приховати майно, здобуте злочинним шляхом, тощо. Ось чому у деяких випадках навмисна спiльна кримiнально-протиправна дiяльнiсть тАУ спiвучасть тАУ розглядаiться як квалiфiкуюча обставина, що тягне за собою бiльш тяжку квалiфiкаВнцiю злочину, або вважаiться обтяжуючою обставиною при призначеннi покарання.
Головнiшими принципами кримiнального права встановленi вiдповiдальнiть лише за наявностi вини та особистий характер вiдповiдальностi. Для того, щоб обтАЩiктивно визначити, як i за що вiдповiдатимуть особи, якi безпосередньо у здiйсненнi об'iктивних ознак злочину не брали участi, i тi, що безпосередньо вчиняли злочин, яке особисте покарання слiд призначити кожнiй особi, до КК введений iнститут спiвучастi. Наприклад, як вiдповiдатиВнме особа, яка пiдмовила iншу людину вбити потерпiлого або дала для цього зброю тощо? Адже ця особа безпосередньо вбивство не вчиняла. Однак на пiдставi норм про спiвучасть ця особа визнаватиметься пiдмовВнником або пособником вбивства i вiдповiдатиме поряд з виконавцем за вчинення даного злочину.
Норми КК, що регулюють поняття спiвучастi, форми спiвучастi, вiдповiдальнiсть спiвучасникiв, утворюють самостiйний iнститут спiвучастi.
1. Поняття i ознаки спiвучастi
В уголовному правi спiвучастю називаiться навмисне спiльне вчинення злочину двома або бiльше особами. В ч. 1 ст. 19 КК говориться, що спiвучастю визнаiться умисна спiльна участь двох або бiльше осiб у вчиненнi злочину. Це формулювання вироблене внаслiдок тривалих теоретичних дослiджень i у 1960 р. уперше було включено до чинного КК. Отже, спiвучасть тАФ це об'iднання, коли двоi або бiльше осiб вчиняють злочин спiльно i умисно.
Вчинення злочину в спiвучастi завжди значно перевищуi суспiльну небезпеку аналогiчного (тотожного) злочину, вчиненого однiiю особою.
Вiдносно груповоi злочинностi чи злочину, вчиненого групою осiб, можна визначити правило тАФ чим бiльша злочинна група та чим мiцнiше вона органiзована, тим бiльВншу суспiльну небезпеку вона утворюi i тим бiльшоi кари вона заслуговуi. Такий висновок грунтуiться на особливостях спiльноi злочинноi дiяльностi, яка забезпечуi: а) бiльшу ефективВннiсть цiii дiяльностi; б) бiльшу латентнiсть (скритнiсть) вчинюваних злочинiв, в) меншу небезпеку для злочинцiв бути вiдкритим i покараним.
В багатьох статтях Особливоi частини КК спiвучасть визнаiться найбiльш небезпечною формою злочинноi дiяльностi або видiляiться в самостiйний квалiфiкований склад злочину. Такi, наприклад, тАФ бандитизм (ст. 69 КК), масовi безпорядки тАФ (ст.71 КК), а також злочини, вчиненi за поВнпередньою змовою групою осiб (ст. 81 тАФ 84, 86, 862 КК).
У багатьох випадках вчинення злочину в спiвучастi визнаiться законом (п. 2 ст. 41 КК) обставиною, що обтяжуi вiдповiдальнiсть[1]
. Слiд мати на увазi, що спiвучасть не утворюi яких-небудь особВнливих iнших пiдстав вiдповiдальностi тАФ пiдставою вiдповiдальностi тут i той же склад злочину, але такий, що здiйснюiться у спiвучастi. Те, що норма про спiвучасть розташована в Загальнiй частинi КК, означаi лише одне тАФця норма застосовуiться до будь-якого випадку вчиненВння злочину, передбаченого в Особливiй частинi КК, але вчиненого у спiвучастi. Так, положення ст. 19 КК застосовуються при вчиненнi вбивств, грабежiв, розбоiв, спекуляцii, розкрадання наркотикiв, як i будь-якого iншого злочину. При розкриттi змiсту спiвучастi слiд встановлюВнвати як об'iктивну, так i суб'iктивну сторону, або, iнакше кажучи, об'iктивнi i суб'iктивнi ознаки цiii форми злочину.
Об'iктивнi ознаки цiii спiвучастi вираженi в законi словами тАФ злочин вчинено двома або бiльше особами спiльно.
Об'iктивнi ознаки спiвучастi полягають у тому, що:
1) спiвучасть i тiльки там, де у злочинi беруть участь хоча б двоi осiб (законодавець називаi мiнiмальну кiлькiсть учасникiв злочину, хоча iх може бути i бiльше). Причому кожна з цих осiб повинна бути надiлена ознаками суб'iкта злочину, тобто бути особою осудною i доВнсягти вiку кримiнальноi вiдповiдальностi. Спiвучастi немаi, там, де дiюча особа не маi властивостей суб'iкта (малолiтнiй, неосудний). При використаннi допомоги неповнолiтнього при вчинеВннi злочину хоча б iще не досягнувшого вiку уголовноi вiдповiдальностi, може виникнути спiвучасть, якщо ця особа уже спроможна надати значноi допомоги. Так, Пленум Верховного суду Украiни в постановi вiд 27 беВнрезня 1992 р. ВлПро судову практику у справах гро згвалтування та iншi статевi злочиниВ» зазначив, що дii учасника згвалтування пiдлягають квалiфiкацii за ч. 3 ст. 117 КримiВннального кодексу як вчинення групового згвалтування i в тому разi, коли iншi учасники злочину через неосуднiсть, недосягнення вiку, з якого настаi уголовна вiдповiдальВннiсть, або iнших передбачених законом пiдстав не були приВнтягнутi до уголовноi вiдповiдальностi[2]
;
2) спiвучасть тАФ це дiяльнiсть спiльна. Спiльнiсть як об'iктивна ознака спiвучастi включаi до себе такi три моменти:
а) злочин здiйснюiться спiльними зусиллями усiх спiвучасникiв. Роль, функцii кожного з спiвучасникiв можуть рiзнитися, але при цьоВнму злочин тАФ це наслiдок загальноi, спiльноi дiяльностi усiх спiвуВнчасникiв, кожний з них зробив у вчинення злочину свiй внесок;
б) наслiдки, якi досягаються в результатi вчинення злочину, i iдиними, неподiльними, спiльними для усiх спiвучасникiв. За цi наслiдки вiдповiдальнiсть несуть усi спiвучасники, незалежно вiд тiii ролi, яку кожний з них виконував у злочинi. Якщо троi осiб вчинили вбивство, то кожна з них повинна нести вiдповiдальнiсть за цiле вбивство, а не за 1/3 вбивства, хоча вона безпосередньо i не вбивала жертву. Тому особа, яка пiдкупила вбивцю, так само як i особа, яка дала для цього зброю, вiдповiдають за вбивство, вчинене виконавцем. Обсяг вiдповiдальностi кожного спiвучасника i визначаiться в принВнципi тим, що вчинив виконавець злочину;
в) мiж дiями спiвучасникiв i тим злочином, який вчинив виконаВнвець, маi мiсце причинний зв'язок, причому опосередкований, бо спiльний результат досягаiться лише шляхом свiдомоi дiяльностi виконавця. Дiяльнiсть кожного спiвучасника повинна у часi передуВнвати тому злочину, який вчиняi виконавець, вона створюi для викоВннавця реальну можливiсть вчинити даний злочин. Виконавець же перетворюi цю можливiсть у дiйснiсть, спричиняючи необхiдний наслiдок. Дiйсно, той, хто пiдмовив особу вбити потерпiлого, i той, хто дав для цього зброю, тим самим створили для вбивцi реальну можВнливiсть вчинити задумане. Однак перетворення цiii можливостi у дiйснiсть залежить вiд дiй виконавця. Тому саме причинний зв'язок тут носить опосередкований характер. Якщо такий причинний зв'язок вiдсутнiй, то немаi такоi об'iктивноi ознаки спiвучастi, як спiльнiсть, а отже, немаi i спiвучастi.
Суб'iктивнi ознаки спiвучастi тАФ це умисна спiльна участь у вчиненнi злочину. В законi суб'iктивна сторона спiвучастi у злочинi виражена такими словами тАФ злочин вчиняiться умисно i спiльно. Лише за наявностi умислу спiвВнучасник пiдлягаi вiдповiдальностi не тiльки за дii, якi вiн сам вчинив, але й за результат дiй усiх iнших спiвучасВнникiв. Умисний характер спiвучастi передбачаi також усвiдомВнлення спiвучасниками того, що iхнiми спiльними злочинВнними дiями або за допомогою таких вчиняiться один i той самий злочин. Поза цим положенням кожен iз тих, хто бере участь у злочинi, вчиняi самостiйний злочин i вiдпоВнвiдаi в межах дiяння, вчиненого ним особисто[3]
. З цього випливаi, що:
а) спiвучасть можлива лише в умисних злочинах;
б) усi особи, якi беруть участь у злочинi (усi спiвучасники), дiють умисно.
Цi ознаки потребують певноi конкретизацii. Насамперед iз закону випливаi однозначний висновок: спiвучасть у злочинах, що вчиняються з необережностi, неможлива. Питання про спiвучасть в необережних злочинах порушувалося в науцi досить давно. Так, ще у минулому столiттi деякi кримiналiсти вiдстоювали можливiсть спiвучастi в необережних злочинах. У радянський перiод вiдомий вчений А. Н.Трайнiн доводив наявнiсть спiвучастi в необережних злочинах. Таку точку зору висловлюють i зараз, зокрема в Украiнi. Пожвавлення дискусii з цього питання викликане значним зростанням необережноi злочинностi, особливо в сферi Вллюдина тАУ машинаВ», наприклад, на авто-мототранспортi. Усе частiше доводиться стикатися з випадками необережного спiвзаподiяння. Наприклад, водii автомашин, що iдуть по шосе з порушенням правил дорожнього руху, весь час обгоняють один одного, внаслiдок чого на одному з обгонiв вiдбуваiться зiткнення машин i одержують травми пасажири, якi в них iхали. В цьому випадку виннi дiють з необережностi, спiльно заподiюючи небезпечнi наслiдки. Однак такi спiльнi дii не можна визнати спiвучастю через те, що тут вiдсутнi об'iднання злочинноi волi дiючих осiб. У таких випадках кожВнний iз спiвзаподiювачiв несе вiдповiдальнiсть за своi дii самостiйно.
При спiвучастi не тiльки злочин маi бути умисним, а й усi спiвучасВнники також повиннi дiяти умисно. Навмисне i спiльне вчинення злочиВнну не дозволяi, не даi можливостi визнати спiвучастю дiяння, яке не маi взаiмоусвiдомлення, яке усвiдомВнлюiться лише однiiю дiючою особою i не усвiдомВнлюiться iншою (iншими)[4]
. Звiдси випливаi: якщо одна особа дii з необережностi, а друга, використовуючи це, дii умисно, то спiвучасть вiдсутня. Дiяти умисно при спiвучастi означаi, що усi спiвучасники мають спiльний умисел. Таким чиВнном, спiльнiсть характеризуi не тiльки об'iктивну, а й суб'iктивну сторону спiвучастi у злочинi. Спiльнiсть умислу означаi, що мiж спiвучасниками завжди маi мiсце згода (узгодженiсть) на вчинення конкретного злочину. Саме спiльний умисел i знаходить своi об'iктивВнне вираження у спiльностi дiй спiвучасникiв. Причому згода (узгодВнженiсть) тАФ це обов'язкова ознака будь-якоi спiвучастi. Зрозумiло, що сама згода (узгодженiсть) може носити рiзний характер, виражатися рiзним способом. РЖнакше кажучи, форми обмiну iнформацiiю можуть бути найрiзнiшими. У бiльшостi випадкiв така згода носить усний характер, коли спiвучасники узгоджують своi дii словесно, або письмов тАФ шляхом обмiну записками, накресленням плану дiй або iншою знаковою iнформацiiю. Можлива згода i з використанням технiчних систем (телефону тощо). Рiдше зустрiчаiться згода, яка виражаiться в конклюдентних дiях. Конклюдентними вваВнжаються мовчазнi дii, з яких можна зробити висновок про дiйснi намiри особи (вiд лат. слова соnсlusiо тАФ висновок). Це, наприклад, обмiн жесВнтами, мiмiкою, певними рухами, внаслiдок чого дii спiвучасникiв стаВнють узгодженими. У будь-якому разi згода, взаiмна узгодженiсть тАФ це обов'язкова ознака спiвучастi.
Умисел при спiвучастi, як i у злочинi, що вчиняiться однiiю особою, включаi до себе iнтелектуальнi та вольовi моменти. Проте оскiльки злоВнчин вчиняiться у спiвучастi, i той, i другий моменти умислу мають свою специфiку.
Специфiка iнтелектуального моменту полягаi в тому, що спiвучаВнсник усвiдомлюi суспiльну небезпечнiсть не тiльки вчиненого особиВнсто ним дiяння, а й суспiльну небезпечнiсть дiяння, яке вчиняi викоВннавець. Спiвучасник також передбачаi, що в результатi цих дiй виконавця настаi суспiльн-небезпечний наслiдок. Тобто спiвучасник передбачаi, що внаслiдок його дiй розвиток причинного зв'язку приведе до того, що виконавець вчинить задуманий спiвучасниками злочин. РЖншими словами, спiвучасник повинен бути проiнформований про злочиннi намiри, злочиннi дii виконавця. Вимога такоi проiнфорВнмованостi тАФ найважливiша ознака спiвучастi.
Вольовий момент умислу при спiвучастi полягаi насамперед у бажаннi настання наслiдкiв, коли усi спiвучасники бажають настання наслiдкiв, яких своiми безпосереднiми дiями прагне досягти виконавець. У злочинах з формальним складом спiвучасники бажають, щоб виконаВнвець вчинив задуману ними злочинну дiю.
Говорячи про умисел при спiвучастi, слiд мати на увазi, що усi фахiвцi визнають можливiсть прямого умислу при спiвучастi, але не усi згоднi, що тут можливий й умисел непрямий. Ця остання точка зору викликаi сумнiви, тому що необгрунтовано звужуi поняття спiвучастi. Сам закон (ст. 19 КК), говорячи про умиВнсел при спiвучастi, нiчого не говорить про види такого умислу, допускаюВнчи тим самим, що вiн може бути як прямим, так i непрямим. Далi, якщо стати на позицiю, що критикуiться, то в деяких випадках дii виконавцiв не вважатимуться спiвучастю у злочинi. Наприклад, три чоловiки звалили на землю потерпiлого, завдаючи йому удари ногами, руками по рiзним частинам тiла, не бажаючи заподiяти смерть, але свiдоВнмо допускаючи i такий наслiдок побоiв. Внаслiдок цього потерпiлий помер. Очевидно, що особи, якi вчинили злочин, будучи спiввиконавцями, дiють з непрямим умислом, не бажаючи настання смертi жертви, але свiдомо ii допускаючи. РЗх у повнiй вiдповiдностi зi ст. 19 КК слiд визнати спiвучасниками. Цiлком очевидно, що виннi, а усi вони i спiввиВнконавцями злочину, передбачали, що внаслiдок iхнiх дiй людина може померти, проте цього, звичайно, не бажали, але свiдомо допускали, тобто дiяли з непрямим умислом.
Таким чином, спiвучасть у злочинi можлива не тiльки з прямим, а й з непрямим умислом. Останнiй може мати мiсце у поведiнцi спiввиконавця або, навiть, пособника. Що стосуiться мотивiв дiй спiвучасникiв, то вони можуть бути як однаковими, так i рiзними. Так, при вчиненнi вбивства усi спiвучасники можуть мати один мотив тАФ помсту потерпiлому. Але можлива ситуацiя, коли однi з спiвучасникiв дiють iз помсти, а iншi тАФ з корисливих мотивiв. Наприклад, при так званому замовленому вбивствi вбивця, пiдкуплений пiдмовником, дii з корисливих мотивiв, а сам пiдмовник може керуватися мотивами помсти, неприязних стосункiв, заздрощiв до потерпiлого. НеВноднаковiсть мотивiв не виключаi спiвучастi у злочинi. Вона може вплиВнвати у деяких випадках на квалiфiкацiю злочину, ураховуватися при призначеннi покарання спiвучасникам.
За сукупностi усiх цих ознак настаi кримiнальна вiдповiдальнiсть осiб, якi спiльно вчинили злочин, за праВнвилами про спiвучасть i за статтею Особливоi частини Кодексу, яка передбачаi вiдповiдальнiсть за конкретний злочин.
При обрисовуваннi i об'iктивних, i суб'iктивних ознак спiвучастi маi мiсце вказiвка на спiльнiсть. Спiльнiсть харакВнтеризуi i об'iктивну, i суб'iктивну сторону спiвучастi. Якщо об'iктивнi ознаки спiвучастi тАФ це спiльнiсть дiй спiвучасникiв, то суб'iктивнi ознаВнки тАФ це спiльнiсть iх умислу.
Слiд також вiдмiтити, що спiвучасть може мати мiсце як на стадii попередньоi злочинноi дiяльностi, так i в процесi вчинення закiнченого злочину виконавцем. Якщо ж злочин вже закiнчено, будь-якi наступнi дii осiб тАФ заздалегiдь не обiцянi ними тАФ спiвучастю у цьому злочинi за кримiнальним правом Украiни визнаватись не можуть[5]
.
2. Форми спiвучастiФорми спiвучастi тАФ це об'iднання спiвучасникiв, якi розрiзняються мiж собою за характером ролей, якi вони виконують, i за стiйкiстю суб'iктивних зв'язкiв мiж ними. В ст. 19 КК говориться, що спiвучасниками i виконавцi, органiзатори, пiдмовники i посiбники. Отже, можлива як спiвучасть, коли усi спiвучасники злочину будуть його виконавцями, так i спiвучасть з розподiлом ролей, коли спiвучасники виконують у злочинi рiзнi функцii: один тАФ виконавець, другий тАФ посiбник, третiй тАФ пiдмовник тощо. Таким чином, в ст. 19 КК закрiпленi спiвучасть у формi спiввиконавства i спiвучасть з розподiлом ролей. У багатьох статтях КК говориться про вчинення злоВнчину за попереднiм змовленням групою осiб (ч. 2 ст. 140 тАФ крадiжка за попереднiм змовленням групою осiб, ч. 2ст. 143тАФшахрайство за тими ж ознаками, ч. 2 ст. 2153 тАФ угон автомототранспортних засобiв за тих же обставин та iн.). Отже, закон видiляi спiвучасть за попереднiм заговором (змовленням) спiвучасникiв.
У низцi статей КК передбачена вiдповiдальнiсть за вчинення злочиВнну групою, але без попереднього зговору (змовлення). Це, наприклад, ч. 3 ст. 117 тАФ згвалтування, вчинене групою осiб, п. ВлбВ» ст. 232 тАФ непокора, тобто вiдкрита вiдмова вiд виконання наказу начальника групою вiйськовослужбовцiв.
В той же час в п. 2 ст. 41 КК говориться про вчинення злочину органiзованою групою. Про цю ж ознаку сказано в ч. 3 ст. 862, ч. 3 ст. 144 i деяких iнших статтях КК. В ст. 69 КК вказано на вчинення злочиВнну бандою, тобто стiйкою озброiною групою, в ст. 691 тАФ про кримiнальне злочинне угруповання, створене в мiсцях позбавлення волi для дезорганiзацii iх дiяльностi, в ст. 1876 тАФ про створення не передбачених законодавством воiнiзованих формувань чи груп.
Таким чином, закон видiляi спiвучасть без попереднього зговору (змовлення), за попереднiм зговором (змовленням), органiзовану групу, злочинну органiзацiю (наприклад, банду). У зв'язку з цими положенняВнми закону спiвучасть подiляiться на форми за об'iктивними i суб'iктивними ознаками, тобто за тiiю роллю, що виконуi спiвучасник у злочинi, i за ступенем стiйкостi суб'iктивних зв'язкiв мiж спiвучасниками.[6]
За об'iктивними ознаками, тобто за тiiю роллю, що виконують спiвучасники у злочинi, розрiзняють двi форми спiвучастi: просту та складну.
Проста спiвучасть (спiввиконавство, спiввиннiсть) маi мiсце там, де усi спiвучасники i виконавцями злочину, i з цiii точки зору усi вони виконують однорiднi ролi. Звичайно ж, iх дii можуть носити рiзний характер. Наприклад, один з виконавцiв погрожуi жертвi ножем, другий б'i ii, а третiй обчищаi кишенi. Але з точки зору форми спiвучастi iх ролi однорiднi тАФ усi вони безпосередньо виконують дii, описанi в диспозицii Особливоi частини КК як ознаки об'iктивноi сторони конкретного складу злочину, в даному випадку тАФ розбою. У простiй спiвучастi кожен спiвучасВнник безпосередньо виконуi дii, що повнiстю чи частково утворюють об'iктивну сторону злочину.
Мiнiмум дiй спiввиконавця тАФ це присутнiсть на мiсцi вчинення злочину i готовнiсть в кожний момент за змовою з iншими спiввиконавцями скоiти злочин.
Пленум Верховного Суду Украiни в постановi вiд 27 березня 1992 р. ВлПро судову практику у справах про згвалтування та iншi статевi злочиниВ» зазначив, що за змiстом ст.19 КК дii особи, яка не вчинила i не мала намiру вчиниВнти статевий акт, але безпосередньо застосувала фiзичне насильство, погрозу чи довела потерпiлу до безпорадного стаВнну з метою згвалтування ii iншою особою, повиннi розгляВндатися як спiввиконавство у цьому злочинi[7]
.
Всi спiввиконавцi несуть рiвну вiдповiдальнiсть незалежно вiд кiлькостi i якостi виконаних кожним iз них дiй.
Дii спiввиконавцiв квалiфiкуються за однiiю статтею Особливоi частини КК без застосування ст. 19 КК.
Складну спiвучасть (спiвучасть з розподiлом ролей) поляВнгаi в тому, що спiвучасники виконують рiзнорiднi ролi, тут маi мiсце розподiл ролей тАФ один або кiлька з них виконавцi, iншi i пiдмовниВнками, посiбниками тощо. РЖнакше кажучи, при цiй формi спiвучастi не усi спiвучасники i виконавцями злочину. Складна спiвучасть вiдрiзняiться тим, що злочин вчиняiться з розподiлом ролей мiж спiвучасниками. Безпосередньо дii, що створюють об'iктивну сторону складу злочину, виконують однi (виконавцi). РЖншi спiвучасники лише сприяють дiям виконанцiв (пособники), чи керують вчиненням злочину (органiзатори), або пiдбурюють других осiб на вчинення злочину (пiдмовники).
Особливiсть спiвучастi органiзаторiв, пiдмовникiв та пособникiв в тому, що вони безпосередньо не виконують тих дiй, якi створюють об'iктивну сторону злочину.
Складна форма спiвучастi включаi: 1) спiвучасть у вузькому розумiннi цього слова (кожен iз спiвучасникiв виконуi певну роль у вчиненнi злочину); 2) злочинне угруповання (банда, органiзована група, незаконне воiнiзоване формування чи група).
У складнiй спiвучастi вiдповiдальнiсть iнших спiвучасВнникiв (органiзаторiв, пiдмовникiв i пособникiв залежить вiд вiдповiдальностi виконавця злочину (так звана акцесорнiсть вiдповiдальностi спiвучасникiв, тобто залежнiсть). Коли щодо виконавця певних дiй вiдмовлено в притягненнi до уголовноi вiдповiдальностi через вiдсутнiсть складу злочиВнну, то спiвучасник цих дiй також звiльняiться вiд уголовноi вiдповiдальностi з цiii ж пiдстави[8]
. Дii пiдмовникiв та пособникiв квалiфiкуВнються iз застосуванням ст. 19 КК.
За суб'iктивними ознаками, за стiйкiстю суб'iктивних зв'язкiв, за стiйкiстю умислу в статтях КК видiляються наступнi форми спiвучастi:
РЖ. Спiвучасть без попереднього змовлення (зговору). Маi мiсце там, де дiяльнiсть одного спiвучасника приiднуiться до дiяльностi виВнконавця чи iнших спiвучасникiв у процесi виконання злочину (коли вiн вже розпочався), але до його закiнчення. Наприклад, така форма спiвучастi передбачена ч.3 ст. 117 КК.
РЖРЖ. Спiвучасть за попереднiм змовленням (зговором) тАУ найпоширенiша форма спiвучастi. Попереднiм вважаiться змовлення, укладене до початку вчинення злочину. РЖнакше кажучи, змовлення повинне передувати замаху або маi мiсце в процесi, в ходi замаху на злочин. Попереднi змовлення в принципi пiдвищуi вiдповiдальнiсть. Попередне змовлення може бути про час, мiсце чи способи вчинення злочину; про розподiл ролей, про приховування слiдiв, здобутого i т. iн. Це найбiльш небезпечна форма спiвучастi, оскiльки 1) тут бiльша згуртованiсть спiвучасникiв, бiльша iх злоВнчинна стiйкiсть, наполегливiсть; 2) попереднiсть змови визначаi бiльшу енергiйнiсть дiй всiх спiвучасникiв.
Спiвучасть за попереднiм змовленням можлива в елементарнiй формi i у формi органiзованоi групи.
Спiвучасть за попереднiм змовленням в елементарнiй формi позбавлеВнна будь-яких ознак, що свiдчать про ii стiйкiсть. Тут маi мiсце проста домовленiсть мiж кiлькома особами про спiльне вчинення злочину.
Органiзованою групою визнаiться спiвучасть двох або бiльше осiб, якi попередньо об'iдналися в стiйку групу з метою вчинення злочину. Органiзована група тАФ це стiйка група, що вчиняi низку пiдготовчих дiй (наприклад, розподiляються ролi, пiдшукуються знаряддя i засоби, вивВнчаiться мiсце вчинення злочину, розробляiться план його вчинення тощо). Стiйкiсть групи може виражатися i в систематичностi ii злочинВнноi дiяльностi. Органiзовану групу характеризують такi ознаки:
1) розроблений (хоча б у загальних рисах) i схвалений учасниками групи план злочинноi дiяльностi або вчиненВння певного злочину:
2) розподiл ролей;
3) наявнiсть органiзатора (керiвника) групи;
4) прикриття своii дiяльностi як своiми силами, так i з доВнпомогою стороннiх осiб (в тому числi i пiдкупом хабараВнми посадових осiб);
5) вербування нових членiв;
6) наявнiсть загальних правил поведiнки, iiрархiя стосунВнкiв мiж учасниками групи;
7) наявнiсть матерiальноi бази тАФ транспорту, примiщень, сховищ, коштiв.
РЖРЖРЖ. Злочинна органiзацiя (злочинне спiвтовариство) тАФ особливо стiйка, згуртована група осiб, особливо небезпечна спiвучасть. Саме створення такоi органiзацii визнаiться законом закiнченим злочином. Чинне уголовне законодавство передбачаi такi форми орВнганiзованоi злочинностi:
1) банда - ст. 69 КК;
2) злочинна група у виправно- трудових установах тАФ ст 691;
3) група контрабандистiв тАФ ст.70 КК;
4) органiзована група тАФ ч.3 ст. 862 КК;
РЖстотними ознаками злочинноi групи i:
1) згуртованiсть спiвучасникiв тАФ вiдданiсть кожного спiвучасника групi, готовнiсть жертвувати всiм для досягВннення мети групи i т. iн.
2) стiйкiсть групи тАФ утворення групи для вчинення багатьох злочинiв; намiр надовго чинити злочини або вчиниВнти один, що вимагаi старанноi та багатобiчноi пiдготовки.
Особливiсть уголовноi вiдповiдальностi спiвучасникiв за органiзовану злочинну дiяльнiсть полягаi в тому, що ствоВнрення такоi групи (органiзацii) мiстить в дiях спiвучасникiв закiнчений злочин (ст. 69, 691 та ст. 1876 КК). Усi учасники злочинного угруповання через узгоджеВннiсть дiй щодо досягнення певних цiлей пiдлягають вiдпоВнвiдальностi незалежно вiд конкретних дiй, що кожен iз них вчинив як виконавець злочину, вчиненого вiдповiдним угрупованням. Однак кожному учаснику злочинного угруВнповання можуть бути iнкримiнованi лише тi дii, якi вiн вчинив, i тi злочини, в яких вiн брав участь[9]
. Учасники злочинноi органiзацii несуть уголовну вiдповiдВнальнiсть лише за тi злочини, в яких вони особисто брали участь. Тi особи, якi не брали безпосередньоi участi в якомусь окремому злочинi, пiдлягають вiдповiдальностi лише за членство в цiй групi (органiзацii). Дii учасникiв злочинноi групи квалiфiкуються без застоВнсування ст.19 КК.
Таким чином форми спiвучастi можна зобразити такою схемою[10]
:
Схема 1. Форми спiвучастi.
Через те, що запропонований подiл форм спiвучастi за об'iктивними i суб'iктивними ознаками вiдбуваiться з рiзних пiдстав, то проста спiвучасть (спiввиконавство) може мати мiсце i без попереднього змовлення i за попереднiм змовленням, виразитися в формi органiзованоi групи i навiть злочинноi органiзацii. Те ж саме можна сказати i про спiвучасть з розподiлом ролей, тобто складну спiвучасть. Вона може бути i без попереднього змовлення i за попереднiм змовленням, виражатися в формi органiзованоi групи чи злочинноi органiзацii. Так, якщо кiлька чоловiк накидаються на ймовiрного злодiя i чинять над ним самосуд тАФ це проста спiвучасть (спiввиконавство) без попереднього змовлення (зговору). Але можлива ситуацiя, коли злодiй вчиняi крадiжку з сараю, i в цей час проходить мимо перехожий, який бажаi приiднатися до крадiжки, що вчиняiться. Злодiй говорить йому: ВлЯ сам впораюся, а ти постiй на сторожi, щоб нiхто не завадив, а викрадене подiлимо.В» Перехожий так i робить. Перед нами складна спiвучасть (спiвучасть з розподiлом ролей: один тАФ виконавець, другий тАФ пособник), вчинена без попереднього змовлення. Те ж саме можна сказати i щодо iнших форм спiвучастi, що вiдображенi на схемi.
3. Питання вiдповiдальностi за спiвучастьПричетнiсть до злочину тАУ це дii, що пов'язанi зi злочином, але якi не сприяли його вчиненню, не обумовили його пiдготовку i вчинення i не i спiвучастю в ньому. Вони знаходяться зi злочином у певному зв'язку i тим самим об'iктивно сприють вчиненню цього злочину чи перешкодВнжають його виявленню або розкриттю. У Кримiнальному кодексi Украiни термiн "причетнiсть" до злочину не вживаiться. Вiн використовуiться в науцi кримiнального права.
Причетнi до злочину дii:
1) знаходяться за межами складу злочину;
2) здiйснюються уже пiсля закiнчення злочину;
3) не мають зi злочином причинного зв'язку.
Причетнi до злочину дii мають причинний зв'язок з тиВнми дiями виконавця злочину (чи iнших спiвучасникiв), якi спрямованi на переховування злочину, злочинця, знарядь чи слiдiв злочину, або предметiв, здобутих злочином.[11]
Чинним законодавством передбаченi лише два види причетностi, а теорiя i практика кримiнального права видiляють ще один ii вид. Таким чином, i такi види причетностi: заздалегiдь не обiцяне переховування злочину (ст. 20 КК); неповiдомлення (або незаявництво) про злочин (ст. 21 КК); попуск злочину.
Переховування злочину тАФ це активна дiяльнiсть особи по переховуванню злочинця, засобiв i знарядь вчинення злочину, його слiдiв або предметiв, здобутих злочинним шляхом. В деяких випадках i заздалегiдь не обiцяне пеВнреховування внаслiдок його систематичностi даi виконавцеВнвi пiдставу розраховувати на сприяння його дiянню i переВнростаi у спiвучасть. Переховування здiйснюiться активними дiями: наданням сховища; знищенням слiдiв, знарядь, документiв; продажем предметiв, здобутих злочином, i тiльки з прямим умислом, бо з метою тАФ переховати. Для наявВнностi складу цього злочину необхiдно також встановити, що суб'iкт усвiдомлював, який конкретно злочин вiн приВнховуi.
Неповiдомлення (незаявництво) полягаi в неповiдомленнi осоВнбою органам влади про достовiрно вiдомий злочин, що готуiться або вже вчинений. Повiдомлення органам влади чи державного керування або органам правоохорони про пiдготовку чи вчинення небезпечного злочину i юридичний обов'язок кожного громадянина. Його невиконання (бездiяльнiсть) утворюi склад злочину. Уголовна вiдповiдальнiсть настаi лише за недонесення про злочини, що перелiченi в ст.187 КК. Неповiдомлення - дiяльнiсть паВнсивна (так звана чиста бездiяльнiсть). Недонесення скоюiться тiльки навмисно. Необережним воно бути не може.
РЖ переховування, i неповiдомлення тягнуть кримiнальну вiдповiдальнiсть лише у випадках, чiтко зазначених в законi. Перелiк таких злочинiв у КК, переховування яких або неповiдомлення про якi каранi, i вичерпним i встановлений в ст.ст 186, 187 КК.
РЖ переховування, i неповiдомлення можливi тiльки щодо конкретного злочину, характер якого вiдомий переховувачу або незаявнику. Особа повинна вiрогiдно знати, що вчинений конкретний злочин i який саме.
Попуск (потурання) полягаi в тому, що особа, яка була зобов'язана i могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не перешкоджаi i тому вiн вчиняiться.
В Загальнiй частинi КК не встановлено вiдповiдальнiсть за попуск. Питання про вiдповiдальнiсть за попуск вирiшуiться двояким чином:
1) якщо вiн був заздалегiдь обiцяним, то стаi пособництвом, бо такий попуск i не що iнше, як усунення перешкод вчиненню злочину;
2) заздалегiдь же не обiцяний попуск утворюi собою у випадках, передбачених Особливою частиною КК, службовий злочин (зловжиВнвання службовим становищем тАУ ст. 165 КК, недбалiсть тАУ ст. 167КК).
Отже, iз закону випливаi, що наявнiсть заздалегiдь даноi обiцянки або ii вiдсутнiсть даi можливiсть дати рiзну юридичну оцiнку переховуванню i попуску. Що ж стосуiться неповiдомлення про злочин, то незаВнлежно вiд того, було чи не було воно заздалегiдь обiцяним, воно не може утворювати собою спiвучасть у злочинi i завжди розглядаiться лише як дiяльнiсть причетна.
Вирiшення питання, чи i дii особи спiвучастю у злочинi, чи причетнiстю до нього, дуже важливе. Спiвучасть може мати мiсце як на стадii попередньоi злочинноi дiяльностi, так i в процесi вчинення закiнченого злочину виконавцем. Якщо ж злочин вже закiнчено, будь-якi наступнi дii осiб тАФ заздалегiдь не обiцянi ними тАФ спiвучастю у цьому злочинi за кримiнальним правом Украiни визнаватись не можуть. Це положення закрiплене, зокрема, в ст. 20, згiдно з якою заздалегiдь не обiцяне переховування злочинiв не i спiвучастю, а належить до злочинiв особливого роду. На пiдставi цього можна не тiльки обмежити коло дiй, якi утворюють спiвучасть, але й визначити рiзницю мiж спiвучастю у злочинi, з одного боку, i так званою причетнiстю до злочину у формi переховування, недонесення та потурання тАФ з iншого[12]
.
Уголовна вiдповiдальнiсть спiвучасникiв маi загальнi пiдстави тАФ наявнiсть в дiях кожного спiвучасника складу злочину (ч.1 ст.3 КК).
Склад злочину в дiях кожного спiвучасника складаiться iз ознак, що характеризують дiяльнiсть кожного спiвучасника, i озВннак того складу злочину, учасником вчинення якого вони були. Дii спiвучасникiв квалiфiкуються з застосуванням ст.19 КК. Наприклад, спiвучасть у вбивствi квалiфiкуiться за ст.19 i ст. 94 КК.
Тобто вiдсутнiсть деяких ознак складу злочину, що передВнбачаi вiдповiдальнiсть за вбивство (адже, наприклад, пособник потерпiлого не вбивав, безпосередньо не чинив дiй, якi призвели до настання смертi), доповнюiться ознаками статтi, яка передбачаi вiдповiдальнiсть за спiвучасть у злочинi (ст.19). Пленум Верховного суду Украiни зокрема вказав, що якщо особа при вчиненнi одних злочинiв була виконавВнцем, а при iнших тАФ органiзатором, пiдмовником чи пособником, останнi злочини повиннi отримувати окрему квалiфiкаВнцiю з посиланням на вiдповiдну частину ст.19 КК Украiни[13]
.
У складнiй спiвучастi вiдповiдальнiсть iнших спiвучасВнникiв (органiзаторiв, пiдмовникiв i пособникiв залежить вiд вiдповiдальностi виконавця злочину (так звана акцесорнiсть вiдповiдальностi спiвучасникiв, тобто залежнiсть). Коли щодо виконавця певних дiй вiдмовлено в притягненнi до уголовноi вiдповiдальностi через вiдсутнiсть складу злочиВнну, то спiвучасник цих дiй також звiльняiться вiд уголовноi вiдповiдальностi з цiii ж пiдстави[14]
.
Деякi види спiльноi злочинноi дiяльностi описанi в ОсобВнливiй частинi КК як окремi конкретнi злочини (окремi рiзновиди таких злочинiв), i це означаi, що при квалiВнфiкацii такоi спiльноi злочинноi дiяльностi положення ЗаВнгальноi частини про спiвучасть, як правило, не застосовуВнються. Так, норми закону про спiвучасть (ст. 19) не пошиВнрюються на осiб, що вчинили дii органiзацiйного, пiдмовницького чи пособницького характеру, вiдповiдальнiсть за якi передбачена, зокрема, статтями 69, 169, 1876, 208. Норми про спiвучасть не застосовуються i в тих випадках, коли спiльна участь кiлькох осiб у вчиненнi злочину, пеВнредбаченого Особливою частиною Кодексу, надаi такому злочину квалiфiкованого виду. Наприклад, розкрадання чужого майна, яке було вчинене за попереднiм зговором групою осiб (ч. 2 статей 81тАФ83, 86, 862, 140тАФ144) виВнзнаiться квалiфiкованим видом розкрадання. Цi та iншi злочини (ч. 2 ст. 154, ч. 2 ст. 168, ч. 2 ст. 2172 тощо), якщо вони були вчиненi за попереднiм зговором групою осiб (спiввиконавство), квалiфiкуються за вiдповiдними статтями Особливоi частини без застосування ст. 19 КК.[15]
Вiдповiдальнiсть спiвучасникiв мiстить в собi питання про квалiфiкацiю дiй спiвучасникiв i про iх покарання.
Вiдповiдальнiсть спiвучасникiв, якi дiють в органiзованiй групi або злочиннiй органiзацii, вирiшуiться таким чином:
а) органiзатор злочину несе вiдповiдальнiсть за усi злочини, вчиВнненi будь-яким спiвучасником цiii групи за умови, якщо вони (цi злочини) охоплювалися умислом органiзатора;
б) решта спiвучасникiв (учасникiв групи) несуть вiдповiдальВннiсть за тi злочини, в пiдготовцi або у вчиненнi яких вони брали участь;
в) дii усiх цих спiвучасникiв квалiфiкуються за тiiю статтею ОсоВнбливоi частини КК, яка передбачаi вiдповiдальнiсть за вчинення даВнного злочину злочинною органiзацiiю або органiзованою. Тобто, особливiсть уголовноi вiдповiдальностi спiвучасникiв за органiзовану злочинну дiяльнiсть полягаi в тому, що ствоВнрення такоi групи (органiзацii) мiстить в дiях спiвучасникiв закiнчений злочин (ст. 69, 691 та ст. 1876 КК). Але учасники злочинноi органiзацii несуть уголовну вiдповiдВнальнiсть лише за тi злочини, в яких вони особисто брали участь. Тi особи, якi не брали безпосередньоi участi в якомусь окремому злочинi, пiдлягають вiдповiдальностi лише за членство в цiй групi (органiзацii).
При простiй спiвучастi, тобто при спiввиконавствi, усi спiвучасВнники несуть вiдповiда
Вместе с этим смотрят:
"Заказные" убийства и их предупреждение
"Зеленые", как субъект мировой политики
"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины
"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки
"Русская Правда" как памятник Древнерусского права