Розгляд спорiв з виконанням господарських договорiв

Вступ

Проголосивши себе суверенною i незалежною державою, Украiна взяла курс на кардинальне реформування суспiльного устрою, побудову громадянського суспiльства i ринковоi економiки, в якiй функцiонують рiзнi форми власностi та пiдприiмництва.

Надiлення пiдприiмств i громадян свободою господарськоi дiяльностi та пiдприiмництва дало поштовх до розгортання сфери майнових вiдносин та урiзноманiтнення господарських зв'язкiв суб'iктiв пiдприiмницькоi дiяльностi як у внутрiшньому оборотi краiни, так i при здiйсненнi ними зовнiшньоекономiчноi дiяльностi.

Найбiльш доцiльною i адекватною вiльним ринковим вiдносинам правовою формою опосередкування таких вiдносин i господарський договiр, адже результати пiдприiмницькоi дiяльностi реалiзуються на ринку товарiв i послуг на договiрних засадах.

Важливiсть теоретичноi розробки питань, пов'язаних з договiрним регулюванням пiдприiмницьких вiдносин, зумовлена не лише вiдсутнiстю монографiчних дослiджень з цих питань у правовiй науцi, а й потребами юридичноi практики i завданнями щодо новоi кодифiкацii цивiльного законодавства Украiни.

Новий Цивiльний кодекс Украiни маi закласти стабiльну основу правового регулювання майнових та особистих немайнових вiдносин у всiх сферах громадянського суспiльства i передусiм у пiдприiмницькоi дiяльностi.

Загальна характеристика господарських договорiв

Право Украiни регулюi майновi господарськi та iншi вiдносини господарських суб'iктiв з iх контрагентами завдяки застосуванню двох основних нормативно-правових категорiй: договiр та господарський договiр. Це майновi договори.

Перша категорiя - майновий договiр - i загальною. Законодавче майновi договори усiх видiв врегульовано Цивiльним кодексом (статтi 151-160).

У господарському правi категорiя договiр використовуiться у загальному i спецiальному значеннях. Договiр, який регулюi ст. 153 Цивiльного кодексу, у господарському правi означаi будь-яку майнову угоду мiж двома або бiльше суб'iктами господарського права. Але з точки зору статутноi дiяльностi господарського суб'iкта майновi договори рiзнi. Наприклад, договiр поставки пiдприiмством продукцii чи договiр пiдряду на капiтальне будiвництво, з одного боку; договiр купiвлi-продажу пiдприiмством меблiв для офiсу, канцелярських товарiв тощо - з iншого. Цi договори рiзнi, оскiльки однi регулюють основну статутну дiяльнiсть господарюючих суб'iктiв, iншi - обслуговуючу. Тому законодавець визначаi i регулюi договори про основну господарську дiяльнiсть суб'iктiв окремою юридичною категорiiю - категорiiю господарського договору.

Термiн "господарський договiр" у право Украiни введено Арбiтражним процесуальним кодексом Украiни, який регулюi порядок розгляду i вирiшення господарських спорiв, тобто спорiв мiж пiдприiмствами, установами та органiзацiями, якi виникають при укладеннi та виконаннi господарських договорiв (ст. 1 АПК).

Отже, категорii договiр i господарський договiр спiввiдносяться як загальне i особливе. Як особлива категорiя господарського законодавства i права Украiни господарський договiр маi певну правову основу.

Господарськi договори в Украiнi (за вiдсутностi Господарського кодексу) регулюються:

а) загальними статтями Цивiльного кодексу про зобов'язання, договiр, зобов'язання, що випливають з договорiв;

б) спецiальними статтями Цивiльного кодексу про майновi вiдносини мiж суб'iктами (пiдприiмствами, установами, органiзацiями). Це, зокрема, вiдносини: стосовно поставок продукцii (товарiв); закупiвлi сiльськогосподарськоi продукцii у товаровиробникiв; капiтального будiвництва; перевезення вантажiв та iн.

Крiм того, цi договори регулюються загальними законами про господарюючi суб'iкти. Зокрема, згiдно зi ст. 21 Закону Украiни "Про пiдприiмства в Украiнi" господарськi вiдносини (а це предмет господарського договору) пiдприiмства з iншими пiдприiмствами та органiзацiями в усiх сферах господарськоi дiяльностi здiйснюються на основi договорiв. Йдеться про господарськi договори. Господарськi договори регулюються також законами Украiни про окремi види господарськоi дiяльностi: iнвестицiйну, зовнiшньоекономiчну, транспортну тощо.

Певну групу становлять нормативнi акти колишнього Союзу РСР, якi регулюють тi господарськi договори, якi повнiстю або частково не врегульованi законодавством Украiни. Зокрема, це договори поставки продукцii виробничо-технiчного призначення та товарiв народного споживання; договори перевезення вантажiв внутрiшнiм водним транспортом; частково - пiдряднi вiдносини в капiтальному будiвництвi.

Арбiтражний процесуальний кодекс Украiни визначаi загальний порядок врегулювання розбiжностей, що виникають при укладаннi господарських договорiв (ст. 10) та при iх змiнi i розiрваннi (ст. 11), а також регулюi процесуальнi вiдносини щодо порушення позовного провадження з господарських спорiв та iх вирiшення.

Отже, у визначеннi поняття господарського договору слiд враховувати i загальнi ознаки категорii майнового договору, i особливi його ознаки, вiдображенi у господарському законодавствi.

РЖз загальноправовоi точки зору господарський договiр становить собою господарськi правовiдносини мiж двома або бiльше суб'iктами, змiстом яких i iхнi договiрнi майновi зобов'язання Дiяти певним чином: передати i прийняти майно, виконати роботу, надати послуги i т. iн. Господарський договiр - це регулятор конкретних (одиничних) господарських вiдносин (зв'язкiв) мiж суб'iктами господарськоi дiяльностi, умови дii якого встановлюють самi суб'iкти.

Як спецiальна законодавчо-правова категорiя господарський договiр маi особливi ознаки.

По-перше, господарське законодавство регулюi цей договiр як таку угоду, яка маi визначену економiчну i правову мету. Господарський договiр завжди укладаiться з господарською (комерцiйною) метою для досягнення необхiдних господарських i комерцiйних результатiв. Це виробництво i реалiзацiя за плату продукцii, виконання робiт i оплата iх результатiв, надання платних послуг. Звiдси господарськi договори - це майновi договори, що обслуговують безпосередньо виробництво та господарський (комерцiйний) обiг. За критерiiм мети господарськi договори вiдмежовуються вiд iнших договорiв пiдприiмств, установ та органiзацiй, якi не обслуговують виробництво й обiг, i i допомiжними.

По-друге, стосовно господарських договорiв дiють окремi правила щодо пiдстав iх укладання i змiсту господарських договiрних зобов'язань. Законодавством про господарськi договори встановлено, що тi з них, якi спрямованi на забезпечення прiоритетних потреб Украiни в продукцii, роботах та послугах, укладаються на пiдставi вiдповiдних державних замовлень. Юридичною особливiстю в такому разi i те, що змiст господарського договору, який укладаiться на пiдставi державного замовлення (державний контракт), обов'язково маi вiдповiдати цьому замовленню (ст. 152 Цивiльного кодексу, ст. 20 Закону Украiни "Про пiдприiмства в Украiнi"). В теорii такi договори визначаються як планованi.

Але не всi господарськi договори укладаються на пiдставi державного замовлення. Отже, ця ознака господарського договору не i абсолютною.

Змiст господарських договорiв, якi укладаються без державного замовлення, маi вiдповiдати господарським намiрам i юридичне вираженiй згодi сторiн. У теорii такi договори називають регульованими, тобто такими, що регулюються самими сторонами.

По-третi, закон обмежуi коло суб'iктiв, якi можуть бути суб'iктами господарських договорiв. Згiдно зi ст. З Цивiльного кодексу та ст. 1 Арбiтражного процесуального кодексу суб'iктами господарських договорiв i органiзацii - юридичнi особи (пiдприiмства, установи, органiзацii), у тому числi колективнi сiльськогосподарськi пiдприiмства, фермерськi господарства, iндивiдуальнi, приватнi, спiльнi пiдприiмства тощо, а також громадяни-пiдприiмцi.

Отже, господарський договiр - це майнова угода господарюючого суб'iкта з контрагентом, яка встановлюi (змiнюi, припиняi) зобов'язання сторiн у сферi господарськоi i комерцiйноi дiяльностi, при виробництвi i реалiзацii продукцii, виконаннi робiт, наданнi послуг.

Господарський договiр згiдно iз законом спiввiдноситься з юридичною категорiiю господарського зобов'язання. Господарське зобов'язання - це врегульоване правом господарське вiдношення, внаслiдок якого одна сторона управнена (уповноважена) вимагати вiд iншоi здiйснення господарських функцiй - передачi майна, виконання роботи, надання послуг тощо, а iнша сторона зобов'язана виконати вимоги щодо предмета зобов'язання i маi право вимагати за це зустрiчну винагороду (сплату грошей, зустрiчнi послуги тощо).

Категорiя господарського зобов'язання водночас i i загальною (широкою), i частковою (вужчою) стосовно господарського договору. Загальною вона i тому, що господарськi зобов'язання виникають з ряду пiдстав, а саме: з державного замовлення; з iншого акта органу управлiння; з господарського договору, укладеного на пiдставi держзамовлення чи iншого управлiнського правового акта; з господарського договору, укладеного за простою згодою сторiн; з iнших пiдстав, що не суперечать закону (з конкурсу, тендеру, iншого публiчного торгу).

Таким чином, з одного боку, господарський договiр i лише частковою пiдставою виникнення господарських зобов'язань. У цьому розумiннi категорiя господарського зобов'язання узагальнюi договiрнi господарськi зобов'язання, основанi на договорi. З iншого боку, змiст господарського договору - це сукупнiсть господарських зобов'язань сторiн, тобто iх взаiмних прав та обов'язкiв, що виникають саме з такого договору. Тобто категорiя господарського договору i узагальненою щодо договiрних господарських зобов'язань. Господарський договiр - це юридичне джерело договiрних господарських зобов'язань.

Порядок укладання господарських договорiв

Укладання господарського договору - це зустрiчнi договiрно-процедурнi дii двох або бiльше господарюючих суб'iктiв щодо вироблення умов договору, якi вiдповiдають iх реальним намiрам та економiчним iнтересам, а також юридичне оформлення договору (надання цим умовам певноi форми) як правового акта.

Особливiстю господарських договорiв i те, що при iх укладаннi застосовуються певнi технiко-юридичнi процедури, тобто порядок висловлення пропозицii укласти договiр (оферти) та прийняття ii (акцепту) значною мiрою формалiзований.

Законодавством Украiни (статтi 153-158 ЦК) встановлено загальний порядок укладання будь-яких цивiльних договорiв (незалежно вiд iх видiв), який стосовно господарських договорiв дii тодi, коли сторони вiльно укладають господарськi договори: на бiржових торгах, ярмарках, аукцiонах тощо. При цьому пропозицiя укласти договiр маi бути чiтко висловлена i виражати справжнiй намiр господарюючого суб'iкта вступити в договiр. Пропозицiя вважаiться достатньо визначеною, коли в нiй зазначено всi iстотнi умови договору або порядок iх визначення.

Договiр визнаiться укладеним, якщо мiж сторонами досягнуто згоди щодо його iстотних умов (тобто тих, якi визнанi такими за законом або необхiднi для договорiв такого виду), а також всiх умов, щодо яких за заявою однiii зi сторiн маi бути досягнуто згоди. Коли пропозицiю укласти договiр зроблено iз зазначенням строку для вiдповiдi, договiр вважаiться укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицiю, одержала вiд iншоi сторони вiдповiдь про прийняття пропозицii протягом цього строку.

Другою особливiстю укладання господарських договорiв i доарбiтражне врегулювання розбiжностей, що виникають при цьому. Такi розбiжностi мiж пiдприiмствами, органiзацiями розглядають керiвники чи заступники керiвникiв пiдприiмств та органiзацiй або за iх уповноваженням iншi особи.

За наявностi заперечень щодо умов договору пiдприiмство чи органiзацiя, якi одержали проект договору, складають протокол розбiжностей, про що робиться застереження у договорi, та в 20-денний строк надсилають iншiй сторонi два примiрники протоколу розбiжностей разом з пiдписаним договором. Пiдприiмство, органiзацiя, якi одержали протокол розбiжностей, зобов'язанi протягом 20 днiв розглянути його, вжити заходiв до врегулювання розбiжностей з другою стороною, включити до договору всi прийнятi пропозицii, а тi розбiжностi, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк на вирiшення арбiтражного суду.

Якщо пiдприiмство чи органiзацiя, якi одержали протокол розбiжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленнi, не передадуть розбiжностей, що залишились неврегульованими, на вирiшення арбiтражного суду в зазначений строк, то пропозицii другоi сторони вважаються прийнятими. В iнших випадках договiр вважаiться неукладеним.

Описаний порядок доарбiтражного врегулювання розбiжностей, що виникають при укладаннi господарських договорiв, визначений ст. 10 Арбiтражного процесуального кодексу Украiни. Вiн i загальним i пiддягаi додержанню сторонами, якщо iнший(спецiальний) порядок не встановлено чинним на територii Украiни законодавством, яке регулюi конкретний вид господарських вiдносин (ст. 5 АПК Украiни).

Отже, третьою особливiстю укладання господарських договорiв i те, що законодавство передбачаi спецiальнi порядки укладання господарських договорiв окремих видiв. Суть iх полягаi в тому, що форми, строки укладання таких договорiв та iн. регулюються нормами кодексiв, статутiв, правил та положень про конкретнi види господарських договорiв.

Виконання господарських договорiв

Загальнi принципи i умови виконання договорiв, у тому числi господарських, врегульовано главою 15 "Виконання зобов'язань" Цивiльного кодексу (статтi 161-177). Щодо господарських договорiв дiють i спецiальнi умови виконання, передбаченi нормативними актами про окремi види договорiв.

На господарськi договори поширюються такi iнститути i категорii загального зобов'язального права, як загальнi умови виконання зобов'язань (ст. 161 ЦК), забезпечення виконання зобов'язань (статтi 178-196 ЦК), вiдповiдальнiсть за порушення зобов'язань (статтi 203-215 ЦК), умови про строк (статтi 165 i 166 ЦК) та мiсце виконання зобов'язань (ст. 167 ЦК). Особливiсть виконання господарських договорiв полягаi лише в тому, що цi категорii та iнститути значною мiрою деталiзуються ще й господарським законодавством про окремi види договорiв.

Принципи виконання господарських договорiв. Цi принципи i загально договiрними (ст. 161 ЦК). Коротко iхню суть можна визначити формулою: "виконання господарських договорiв маi бути чiтким i точним".

Основним принципом i принцип належного виконання господарського договору. Це, зокрема, означаi виконання його належним суб'iктом (боржником) вiдповiдно до предмета виконання, визначеного у договорi, у належному мiсцi, вiдповiдним способом i т. iн.

З цього основного принципу випливаi другий принцип - реального виконання господарського договору. Вiн закрiплений у ст. 208 Цивiльного кодексу, згiдно з якою зобов'язання повинно бути виконано в натурi. Це означаi, що боржник маi вчиняти дii, якi передбаченi господарським договором, а саме: передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо. Замiнювати цi дii iншими можна лише за згодою кредитора, але це вже буде iнший договiр.

Невиконання господарського договору реально, в натурi, породжуi право кредитора вимагати цього примусово (зокрема, вимагати вiдiбрання майна - об'iкта договору майнового найму i передачi його кредиторовi).

З принципу належного виконання випливаi i третiй принцип - виконання господарського договору у встановлений строк. Щодо всiх господарських договорiв строк i, як правило, iхньою iстотною умовою. Тому порядок включення цiii умови до договору досить детально регулюiться господарським законодавством (наприклад, Положенням про поставки продукцii виробничо-технiчного призначення та Положенням про поставки товарiв народного споживання - щодо вiдносин поставки).

Наступний принцип виконання господарських договорiв - вiдповiднiсть виконання вказiвкам закону. Категорiю вказiвки закону слiд тлумачити розширено, а не буквально. По-перше, це вказiвки закону в прямому розумiннi: господарськi договори повиннi виконуватися вiдповiдно до статей 20-22 i 24 та iнших Закону Украiни "Про пiдприiмства в Украiнi", правил Цивiльного кодексу та iнших законодавчих актiв. По-друге, вказiвками закону у такому разi i норми положень про поставки, транспортних статутiв, вiдповiдних правил перевезення вантажiв, прийнятих згiдно з ними, тощо. По-третi, це i норми вiдомчих нормативних актiв: положень, iнструкцiй, наказiв, нормативно-технiчних документiв. Щодо так званих планованих договорiв дii принцип виконання iх згiдно з актами планування.

Господарськi договори, щодо яких не iснуi будь-яких "вказiвок", виконуються "вiдповiдно до вимог, що звичайно ставляться" (ст. 161 ЦК).

Доарбiтражне врегулювання господарських спорiв

Чинне законодавство вимагаi вiд пiдприiмств та органiзацiй, щоб вони до подання позову вжили заходiв щодо врегулювання господарських спорiв з iншою стороною.

Доарбiтражне врегулювання господарських спорiв - це сукупнiсть заходiв, що пiдлягають здiйсненню пiдприiмствами та органiзацiями, права яких порушенi, для безпосереднього вирiшення спорiв, що виникли, з пiдприiмствами та органiзацiями, якi порушили майновi права та iнтереси, до звернення з позовом до арбiтражного суду. Значення доарбiтражного врегулювання господарських спорiв розкриваiться через функцii, якi виконуi ця стадiя господарського процесу. По-перше, Доарбiтражне врегулювання покликане забезпечити якомога швидше вiдновлення порушених прав пiдприiмств та органiзацiй. По-друге, воно сприяi виявленню й усуненню причин та умов виникнення господарських правопорушень. По-третi, Доарбiтражне врегулювання сприяi органiзацii та пiдвищенню рiвня укладання та виконання господарських договорiв.

Виходячи зi змiсту чинного законодавства можна видiлити: загальний порядок доарбiтражного врегулювання господарських спорiв (вiн регламентований нормами роздiлу II АПК Украiни - статтi 5-11); спецiальний порядок доарбiтражного врегулювання господарських спорiв (визначаiться нормами iнших нормативних актiв), який застосовуiться щодо пред'явлення i розгляду претензiй до органiв транспорту та пiдприiмств зв'язку.

Враховуючи, що порядок укладання господарських договорiв ранiше вже було висвiтлено, схематично Доарбiтражне врегулювання розбiжностей, що виникають при укладаннi, змiнi та розiрваннi договорiв, можна зобразити таким чином:

а) пiдприiмство, що одержало проект договору, за наявностi заперечень щодо його умов складаi протокол розбiжностей i в 20-денний строк разом з пiдписаним договором (iз застереженням) надсилаi його авторовi проекту договору. Пiдприiмство, що одержало протокол розбiжностей, зобов'язане протягом 20 днiв розглянути його, вжити заходiв до врегулювання розбiжностей, а неврегульованi розбiжностi передати на розгляд арбiтражного суду;

б) пiдприiмство, яке вважаi за необхiдне змiнити чи розiрвати договiр, надсилаi пропозицii про це другiй сторонi договору. Сторона, яка одержала пропозицiю, повинна вiдповiсти на неi в 20-денний строк.

Доарбiтражне врегулювання спору, що виник внаслiдок порушення прав i законних iнтересiв пiдприiмства, здiйснюiться шляхом пред'явлення пiдприiмством-потерпiлим письмовоi претензii до пiдприiмства-порушника. Претензiя пiдлягаi розгляду в мiсячний строк з дня ii одержання. Про результати розгляду претензii ii заявник повiдомляiться в письмовiй формi (так звана вiдповiдь на претензiю). Надсилання вiдповiдi i обов'язковим незалежно вiд того, задовольняються чи нi вимоги заявника. За порушення строкiв розгляду претензii встановлено майнову вiдповiдальнiсть, яку може застосувати арбiтражний суд при прийняттi рiшення - стягнення у дохiд державного бюджету з пiдприiмства, органiзацii, що припустилися такого порушення, штрафу у розмiрi 2 вiдсоткiв вiд суми претензii, але не менш як 5 розмiрiв неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян i не бiльш як 100 розмiрiв неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян.

Разом з тим слiд мати на увазi таке:

- справи за заявою прокурора чи його заступника, Рахунковоi палати, Антимонопольного комiтету Украiни та його територiальних вiддiлень порушуються арбiтражним судом незалежно вiд вжиття сторонами заходiв доарбiтражного врегулювання спорiв (ч. З ст. 5 АПК);

- вимоги щодо доарбiтражного врегулювання господарських спорiв не поширюються на спори про визнання договорiв недiйсними, спори про визнання недiйсними актiв державних та iнших органiв, пiдприiмств та органiзацiй, якi не вiдповiдають законодавству i порушують права та охоронюванi законом iнтереси пiдприiмств та органiзацiй (далi - акти), спори про стягнення заборгованостi за опротестованими векселями, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно;

- правила про Доарбiтражне врегулювання спорiв не застосовуються щодо провадження у справах про банкрутство, оскiльки воно регламентуi умови i процедуру визнання юридичних осiб банкрутами, а не процес вирiшення спорiв.

Вирiшення спорiв арбiтражним судом

Дiяльнiсть арбiтражного суду з розгляду господарських справ i вирiшення господарських спорiв розвиваiться у певнiй послiдовностi i складаiться з окремих стадiй.

Порушення справи. Арбiтражний суд порушуi справи за позовними заявами:

- пiдприiмств та органiзацiй, якi звертаються до арбiтражного суду за захистом своiх прав та iнтересiв, що охороняються законом;

- державних та iнших органiв, якi звертаються до арбiтражного суду у випадках, передбачених законодавчими актами Украiни;

- прокурорiв та iх заступникiв, якi звертаються до арбiтражного суду в iнтересах держави;

Рахунковоi палати, яка завертаiться до Вищого арбiтражного суду в iнтересах держави в межах повноважень, що передбаченi Конституцiiю та законами Украiни.

Якщо прокурор звертаiться до арбiтражного суду в iнтересах держави, в позовнiй заявi маi бути зазначено орган, уповноважений державою здiйснювати вiдповiднi функцii у спiрних вiдносинах.

Арбiтражний суд порушуi справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторiв, боржника, органiв державноi податковоi служби або державноi контрольно-ревiзiйноi служби.

Позовна заява подаiться до арбiтражного суду в письмовiй формi i пiдписуiться керiвником пiдприiмства, органiзацii, державного чи iншого органу, iншою особою, повноваження якоi визначенi законодавством або установчими документами, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'iктом пiдприiмницькоi дiяльностi або його представником. Позивач (прокурор) зобов'язаний при поданнi позову надiслати сторонам копii позовноi заяви та доданих до неi документiв, якщо цих документiв у сторiн немаi. Змiст позовноi заяви та документи, що додаються до неi, визначенi вiдповiдно до статей 54 i 57 АПК. З позовноi заяви до арбiтражного суду сплачуiться державне мито, розмiри якого встановленi Декретом Кабiнету Мiнiстрiв Украiни "Про державне мито" вiд 21 сiчня 1993 p.:

- iз позовних заяв майнового характеру - 1 вiдсотка цiни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян i не бiльше 100 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян;

- iз позовних заяв немайнового характеру, у тому числi iз заяв про визнання недiйсними повнiстю або частково актiв ненормативного характеру; iз заяв кредиторiв про порушення справ про банкрутство, а також iз заяв кредиторiв, якi звертаються з майновими вимогами до боржника пiсля оголошення про порушення справи про банкрутство - 5 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян;

- iз заяв у переддоговiрних спорах - 6 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян, якщо справа пiдлягаi розглядовi у Вищому арбiтражному судi Украiни, та 5 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян, якщо справа пiдлягаi розглядовi в iнших арбiтражних судах;

- iз заяв про перевiрку рiшень - 50 вiдсоткiв ставки, що пiдлягаi сплатi при розглядi справи у першiй iнстанцii, а зi спорiв майнового характеру - ставки, обчисленоi виходячи з оспорюваноi суми.

Питання про прийняття позовноi заяви вирiшуi суддя. При цьому за наявностi обставин, що свiдчать про вiдсутнiсть права на позов (вони зазначенi у ст. 62 АПК), суддя вiдмовляi у прийняттi позовноi заяви. Якщо ж заявник (позивач, прокурор) маi право на подання позову, але припустився порушень у його реалiзацii, тобто не дотримався правил подання позовноi заяви, суддя повертаi позовну заяву i доданi до неi матерiали без розгляду. Пiдстави для повернення мiстяться у ст. 63 АПК. Пiсля усунення допущених порушень заявник може звернутися до арбiтражного суду повторно.

Якщо немаi пiдстав для вiдмови у прийняттi позовноi заяви чи для повернення ii заявниковi, суддя, прийнявши позовну заяву, не пiзнiше п'яти днiв з дня ii надходження виносить ухвалу про порушення провадження у справi, в якiй зазначаi час i мiсце проведення арбiтражного засiдання та дii, якi необхiдно вчинити сторонам, тощо.

Щоб забезпечити правильне i своiчасне вирiшення господарського спору, суддя й сам вчиняi певнi дii з пiдготовки справи до розгляду (наприклад, призначаi експертизу, витребуi необхiднi докази, зобов'язуi представникiв сторiн з'явитися на засiдання, виконуi iншi дii згiдно зi ст. 65 АПК).

Основною стадiiю арбiтражного процесу i вирiшення господарських спорiв. Справи в арбiтражному судi розглядаi суддя одноособово. Для вирiшення складних спорiв до складу арбiтражного суду вводяться додатково два суддi. Разом з тим справу може бути розглянуто i без участi представникiв сторiн.
Порядок ведення засiдання визначаi суддя, а в разi розгляду справи трьома суддями - суддя, який головуi в засiданнi. Як правило, справи розглядаються у примiщеннi арбiтражного суду, хоч справи, що мають важливе громадське значення, можуть розглядатися безпосередньо на пiдприiмствах та в органiзацiях.

При розглядi справи арбiтражний суд може зiткнутися з такими обставинами, за яких спiр не може бути вирiшено в цьому засiданнi (неявка сторiн, неподання витребуваних доказiв та iн.). У такому разi розгляд справи вiдкладаiться, i в ухвалi, що виноситься, вказуються час i мiсце наступного засiдання.

РЖнодi арбiтражний суд не у змозi розглянути справу до вирiшення пов'язаноi з нею iншоi справи або в разi призначення експертизи, надсилання матерiалiв до слiдчих органiв, замiни сторони ii правонаступником. У цих випадках вiн зупиняi провадження у справi, а потiм поновлюi його пiсля усунення обставин, якi зумовили зупинення.

Вiд зупинення провадження у справi слiд вiдрiзняти припинення провадження, яке маi мiсце з пiдстав, зазначених у ст. 80 АПК. Це пiдстави, якi перешкоджають розглядовi справи в арбiтражному судi взагалi. Вони нагадують пiдстави вiдмови у прийняттi позовноi заяви.

Так само залишення позову без розгляду (ст. 81 АПК) за своiми пiдставами маi багато спiльного з поверненням позову (ст. 63 АПК). Можна говорити про те, що шляхом застосування норм таких процесуальних iнститутiв, як припинення провадження у справi та залишення позову без розгляду, суддя маi можливiсть виправити помилки, яких вiн припустився при прийняттi позовноi заяви.

Вирiшення спору по сутi (тобто задоволення позову чи вiдмова в позовi повнiстю або частково) завершуiться прийняттям рiшення. Рiшення приймаi у засiданнi суддя за результатами обговорення всiх обставин справи, а якщо спiр вирiшують три суддi - бiльшiстю голосiв суддiв. Рiшення маi за формою та змiстом вiдповiдати вимогам ст. 84 АПК.

Якщо арбiтражний суд не вирiшуi спiр по сутi (наприклад, у разi вiдкладення розгляду справи, зупинення чи припинення справи тощо), то вiн виносить ухвалу.

Прийняте рiшення оголошуi суддя у засiданнi пiсля закiнчення розгляду справи. Суддя маi право оголосити тiльки резолютивну частину рiшення, яка повинна бути викладена в письмовiй формi, пiдписана суддею (суддями) i приiднана до справи.

Рiшення й ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який бере участь в арбiтражному процесi, третiм особам не пiзнiше п'яти днiв пiсля iх прийняття.

Рiшення арбiтражного суду набирають законноi сили негайно пiсля iх прийняття i пiдлягають обов'язковому виконанню пiдприiмствами, органiзацiями та посадовими особами.

Виконання рiшення арбiтражного суду провадиться на пiдставi виданого ним наказу, який i виконавчим документом. Наказ надсилаiться одночасно з рiшенням. Органами виконання рiшення арбiтражного суду i:

- установи банку (виконують накази про стягнення грошових сум);

- державнi виконавцi (виконують iншi накази).

Виданий стягувачевi наказ може бути пред'явлено до виконання не пiзнiше трьох мiсяцiв з дня прийняття рiшення.

У разi втрати наказу арбiтражний суд може видати його дублiкат у порядку, визначеному ст. 120 АПК.

За загальним правилом, вирiшення господарських спорiв завершуiться стадiiю виконавчого провадження. Проте в арбiтражному процесi i ще одна стадiя - перевiрка рiшень, ухвал та постанов у порядку нагляду. Ця стадiя виникаi лише тодi, коли за заявою сторони чи за протестом прокурора або його заступника арбiтражний суд перевiряi законнiсть i обТСрунтованiсть рiшення, ухвали, постанови арбiтражного суду, третейського суду або iншого органу, який у межах своii компетенцii вирiшуi господарський спiр. Крiм того, арбiтражний суд маi право зi своii iнiцiативи перевiрити в порядку нагляду законнiсть i обТСрунтованiсть прийняття рiшення.

З усього комплексу питань, пов'язаних з перевiркою рiшень, ухвал, постанов, найголовнiшими i:

v заява про перевiрку рiшення, ухвали, постанови у порядку нагляду подаiться i протест прокурора приноситься не пiзнiше двох мiсяцiв з дня прийняття рiшення, ухвали, постанови. При цьому заява подаiться до арбiтражного суду, який розглянув справу, а протест - до арбiтражного суду, до компетенцii якого входить перевiрка рiшення, ухвали, постанови в порядку нагляду;

v перевiрка рiшення здiйснюiться не пiзнiше двох мiсяцiв з дня надходження заяви або протесту;

v рiшення, ухвала, постанова можуть бути перевiренi в порядку нагляду не пiзнiше одного року з дня iх прийняття; заява про перевiрку рiшення, ухвали, постанови маi бути оплачена митом. Копiя заяви (протесту) надсилаiться сторонам; за результатами перевiрки в порядку нагляду приймаiться постанова, що надсилаiться сторонам i прокурору, який принiс протест.

Висновки

У нинiшнiх умовах особливо зростаi роль договору як унiверсальноi та найдоцiльнiшоi форми опосередкування товарно-грошових вiдносин. У процесах роздержавлення i приватизацii господарському договору належить чiльне мiсце серед форм, якi використовуються для подолання монополii державноi власностi (купiвля-продаж державного майна через аукцiони, конкурси, бiржi тощо).

Дедалi бiльшого поширення набуваi договiрний порядок створення нових пiдприiмницьких структур: господарських товариств, спiльних пiдприiмств з участю зарубiжних партнерiв, господарських асоцiацiй та iн. Правовою основою створення таких органiзацiй стаi установчий договiр. У ньому засновники зобов'язуються утворити юридичну особу, визначають порядок спiльноi дiяльностi з ii створення, умови передачi в ii володiння, користування i розпорядження свого майна та участi в ii дiяльностi. Договором визначаються також умови i порядок розподiлу мiж засновниками прибутку та збиткiв, управлiння дiяльнiстю юридичноi особи, виходу засновникiв з ii складу тощо.

Перехiд до ринковоi економiки i саме функцiонування ринкового механiзму можливi лише за умови, що основна маса товаровиробникiв тАУ пiдприiмств, громадян тАУ маi свободу господарськоi дiяльностi та пiдприiмництва. Результати цiii дiяльностi реалiзуються на ринку товарiв i послуг на договiрних засадах. Перехiд до ринку супроводжуiться звуженням планово-адмiнiстративного впливу держави на майновi вiдносини, отже розширюiться свобода вибору партнерiв у господарських зв'язках i визначення змiсту договiрних зобов'язань. Це стосуiться насамперед договорiв, спрямованих на забезпечення потреб юридичних i фiзичних осiб у матерiальних, енергетичних, продовольчих ресурсах (купiвля-продаж, поставка, контрактацiя, мiна, бартер, постачання енергii тощо). Не зменшуiться i роль договорiв майнового найму (оренди, лiзингу, прокату тощо), за допомогою яких опосередковуються вiдносини з тимчасового володiння i користування майном. Зростаi значення договорiв пiдрядного типу, договорiв про надання рiзного роду послуг громадянам та органiзацiями (договори пiдряду, про надання посередницьких послуг, на рекламу продукцii тощо).

РЖз запровадженням патентноi системи охорони прав на винаходи, кориснi моделi i промисловi зразки пiдвищуiться роль лiцензiйних договорiв як основноi правовоi форми передачi виключного права на використання цих результатiв технiчноi творчостi. Договiрна форма використовуiться i для уступки виключного права на знаки для товарiв та послуг, права на секрети виробництва (ноу-хау) тощо. Розширення кола можливих об'iктiв страховоi охорони, до яких належить очiкуваний прибуток, ризик пiдприiмницькоi дiяльностi тощо, теж ведуть до урiзноманiтнення форм добровiльного (договiрного) страхування з конкуренцiiю страхових органiзацiй. Отже, сфера застосування господарських договорiв дедалi бiльше розширюiться.

Лiтература:

1. Гражданский кодекс Украины. Научно-практический комментарий. / Саниахметова Н.А., Харитонов Е.О., Червоный Ю.С. и др. / Под общей ред. Е.О.Харитонова. тАУ Х.: Одиссей, 1999. тАУ 848 с.

2. Гражданское право Украины. В 2 частях. Часть 1. / Пушкин А.А., Самойленко В.М., Шишка Р.Б. и др. / Под ред. А.А.Пушкина, В.М.Самойленко. - Х.: Основа, 1996. - 440 с.

3. Зобов'язальне право: теорiя i практика. / Дзера О.В., Кузнецова Н.С., Луць В.В. та iншi. / За ред. О.В.Дзери. - К.: Юрiнком. 1998. - 912 с.

4. Цивiльне право Украiни. Книга перша.: Пiдручник. У 2 книгах. / Боброва Д.В., Дзера О.В., Довгерт А.С. та iншi. / За ред. О.В.Дзери та Н.С.Кузнiцовоi. - К.: Юрiнком РЖнтер, 1999. тАУ 864 с.

5. Щербина В. С. Господарське право Украiни: Навч. посiбник. - 2-е вид., перероб. i доп. - К.: Юрiнком РЖнтер, 2001. - 384 с.

Перiодичнi видання:

1. Вiдомостi Верховноi Ради Украiни 1991-2002

2. Голос Украiни. 1991-2002

3. Право Украiни. 1994-2002

4. Юридичний вiсник 1994-2002

Нормативно-правовi акти:

1. Арбiтражний процесуальний кодекс вiд 6 листопада 1991 року станом на 30 червня 1999 року

2. Господарський процесуальний кодекс вiд 6 листопада 1991 року станом на 1 березня 2002 року

3. Закон Украiни тАЬПро господарськi суди вiд 4 червня 1991 року

4. Збiрник офiцiйних документiв Вищого арбiтражного суду Украiни. тАУ С.129.

5. Конституцiя Украiни вiд 28 червня 1996 року. // ВВРУ. - 1996. -№30. Ст. 141.

6. Проект Цивiльного кодексу Украiни. тАУ http://" onclick="return false">

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права