Концепцiя держави у вченнi РЖ. Канта

Нацiональний Технiчний Унiверситет Украiни

"КПРЖ"

КУРСОВА РОБОТА

з курсу "РЖсторiя вчень про державу i право"

на тему: "Концепцiя держави у вченнi РЖ.Канта"

Виконав: студент

факультету права

Киiв, 2000 р.

Змiст

Вступ

1. Вчення РЖ.Канта про право

2. Вчення РЖ.Канта про державу

Висновки

Лiтература

Вступ

iд впливом Великоi Французькоi буржуазноi революцii у соцiально-полiтичному клiматi вiдбулися кардинальнi змiни. Спалахнули селянськi повстання в Баденi, Саксонii, Пфальцi. Мiщани вiдкрито виявили незадоволення своiм станом. Весною 1793 року вiдбулося повстання ткачiв у гiрських районах Сiзелii; в Майнцi була проголошена республика.

Народнi маси i передовi представники нiмецькоi культури з захопленням вiтали революцiйнi подii у Францii. Серед нiмецькоi iнтелiгенцii вирiзнялася група письменникiв i публiцистiв, яка змогла у доступнiй, яскравiй формi вiдбити полiтичне пробудження народу, прославити республiканськi iдеали, висловити гарячi симпатii до якобинцiв. Однак повторити у себе в краiнi французький досвiд прогресивнi елементи Нiмеччини об'iктивно все ж таки не були у змозi.

Три кординальнi проблеми чекали вирiшення на нiмецьких землях:

тАФ створення нацiональноi iдностi;

тАФ демократизацiя державно-правового устрою;

тАФ вiдмiна крiпацтва.

Нiмецьку буржуазiю тАФ в ту пору лiдера опозицii старому феодальному режиму тАФ як i ранiше приводили до страху радикальнi акцii, вона боялася грунтовно спертися на широкi маси робiтникiв.

РЗi iдеологи вiддавали перевагу революцiйнiй iдеi столiття на малодоступну мову спекулятивноi фiлософii i вишкуляти гострий практично-полiтичний змiст насущних питань часу. Вищою цiннiстю вони проголосили свiдомiсть, свободу розуму. Все це було своiрiдною духовною концепцiiю фактичноi безпорадностi нiмецьких буржуа, яких непокоiла турбота про те, як би не розгнiвити уряд, не розгнiвити державну владу.

Звiстка про французьку революцiю зустрiчалася в Нiмеччинi ,по-рiзному. Якщо плебеi i бюргерство радiло, то у пануючого класу вона викликала роздратування i ненависть. Найбiльшi вiдвертi неподобства до державних i законодавчих перетворень французькоi буржуазноi революцii вiдбулися у виступах представникiв так званоi школи права i iнших приiднаних до неi консервативних течiй, якi прямо протиставили себе просвiтництву i революцiйно-республiканським поглядам.

1. Вчення РЖ.Канта про право

ммануiл Кант був у Нiмеччинi першим, хто взявся до системного обгрунтування лiбералiзму-iдейноi платформи класу буржуа,що видiлилися з конгломерата третьоi верстви, якi визнали своi мiсце в суспiльствi i, якi претендують на економiчну i полiтичну свободу для себе. РЖ.Кант визначив мету -вискласти цю платформу в якостi iдиноi, розумноi. Вiн намагався пiдвести пiд неi спецiальний фiлософсько-етичний фундамент i таким чином виправдати ii. Кантовське вчення про державу i право тАФ результат рiшення поставленноi мети. Полiтично-юридичнi погляди Канта мiстяться переважно в працях: "РЖдеi всезагальноi iсторii з космополiтичноi точки зору", "До вiчного миру", "Метафiзичнi початки вчення про право".

Принцип суспiльних переконань Канта: кожна особа надiлена абсолютною цiннiстю; особа не i знаряддям досягнення яких-небудь планiв, навiть для досягенння суспiльних планiв. Люди в своiй поведiнцi повиннi дотримуватися вказiвок морального закону. Закон цей не знаi впливу з боку зовнiшнiх обставин i тому безумовний. РЖ.Кант називаi його "категоричним iмперативом". "Категоричний iмпетарив" зовсiм позбавлений у Канта зв'язку з конкретними предметами, з реальними емпiричними подiями. Вiн проголошуi "Роби так, шоб максима твоii поведiнки могла бути разом з тим i принципом загального законодавства". Або другими словами: роби так, щоб ти ставився до людства i в своiй особi i в особi будь-кого iншого як до мети, i нiколи тiльки як до засобу. Додержання вимог "Категоричного iмператива" можливо тодi, коли iндивiди в краiнi вiльно дотримуватися голосу "практичного розуму". "Практичним розумом" охоплювалася як область етики, так i сфера права.

РЖ.Кант розумiв, наскiльки важлива проблема праворозумiння i настiльки необхiдно правильно ii поставити, певним чином сформулювати. Питання про те, що таке право, представляi для юриста такi ж труднощi, як для логiки i вирiшення питання, що таке iстина. Ясна рiч, вiн може вiдповiсти, що узгодження з правом, тобто з тим, що вимагають чи вимагали закони певного питання, справедливо чи те, що вимагають закони, коли вiд нього вимагаiться загальний критерiй, через який можливо б було розпiзнати справедливе i несправедливе тАФ з цим вiн нiколи не справиться, якщо тiльки не залишить на час в сторонi цi емпiричнi початки i не пошукаi джерела судження в одному лише розумi. Тут розум за Кантом i здатнiсть (i воля) знаходити принципи i правила моральноi поведiнки, яка мiстить iх в собi в якостi внутрiшнього апрiорного спонукання.

Розум творить для себе особистий обмiркований порядок тАФ свiт визначених iдей; до нього вiн прагне наблизити реальнi умови i через спiввiдношення з його параметрами оголошуi необхiдними вiдповiднi дii. Остання суть виявлення тiii здатностi (тiii волi), яку закон свого морального буття висловлюi в собi самому. В такому автономному, iз зовнi народженному самообмеженi вважаi вона i свою найвищу свободу, i своi важливе значення.

З iсторико-матерiалiстичноi точки зору суть фiлософського обгрунтування РЖ.Кантом концепцii автономii волi наявна. Мова виражаi максими моральностi, але по свому генезису i сутi вони соцiально-емпиричнi: виникають лише з суспiльноi практики, вiдбивають стерiотипи, якi об'iктивно складаються у процесi взаiмодii спiлкування людей. Однак в практично-полiтичному планi концепцiя, яка розглядаiться мала вiдомi переваги. Наприклад, вона могла бути використана для засудження тенденцiй повного поглинання iндивiда суспiльством. Сам Кант прагнув використовувати ii саме в цьому напрямку. На його думку, автономiя волi однаково оберiгаi особу як от особистого безчинства, так i вiд тотального володарювання над нею суспiльного цiлого, забезпечивши iй здiйснення свободи.

Атрибут свободи притаманний людський особистостi: дар визначати самим собi мету i варiанти обмiркованого з поставленою метою поведiнки i вродженим. РЖндивiд, за РЖ.Кантом, i iстота, в принципi здатна стати "господарем самому собi" i тому не потребуючому зовнiшньоi опiки при здiйсненнi того чи iншого цiлiсного i нормативного вибору.

Проблема в тому, що фактично не всякий використовуi iндивiдуальну свободу тiльки для реалiзацii "категоричного iмперативу"; всюди вона перетворюiться в безчинство. Сукупнiсть умов, якi обмежують безчинство одного по вiдношенню до других за допомогою об'iктивного загального закону свободи i, скажiмо, виключаючи юридичнi конфлiкти в суспiльствi, РЖ.Кант називаi правом. З такого розумiння права ясно, що воно покликано регулювати зовнiшню форму поведiнки людей, вчинки, якi виявляються у людинi iз зовнi. Суб'iктивнi мотиви, устрiй думок i переживання його зовсiм не цiкавять: ними займаiться мораль. В цьому зв'язку РЖ.Кант пiдкреслюi наступне: "Я можу бути примушений iншими здiйснювати тi чи iншi вчинки, якi спрямованi як засоби для досягнення конкретноi мети, але не можу бути примушений iншими до того, щоб мати ту чи iншу мету". РЖнакше кажучи, нiхто не маi права наказувати людинi, за для чого вона повинна жити, в чому йому треба бачити своi особисте благополуччя i щастя. Тим бiльше не можна добиватися вiд неi погрозами, силою виконання цих вказiвок.

Справжнi покликання права тАФ надiйно гарантувати моральностi той соцiальний простiр, в якому вона могла б нормально проявити себе, в якому б змогла безперешкодно реалiзуватися свободу iндивiда. В цьому суть кантовськоi iдеi моральноi обгрунтованностi права.

Здiйснення права потребуi того, щоб воно було загальнообов'язковим. Але якими методами досягаiться ця всезагальна обов'язковiсть права? Через надання йому примусовоi сили. РЖнакше не можна заставити людей дотримуватися правових норм, не можна стати на завадi iх порушенню вiдновити порушене. Якщо право не забезпечити примусовою силою, то воно опиниться невзмозi виконувати визначену йому у суспiльствi роль. Але це означаi також, що в категоричний iмператив в якостi всезагального закону права позбудуться своii безумовностi. Ось чому всяке право повинно виступати як право примусове. Подати праву таку необхiдну йому особливiсть може лише держава тАФ першочерговий носiй примусу. За РЖ.Кантом, виявляiться, що державнiсть викликають до життя i ii буття виправдовують в рештi решт вимоги категоричного iмператива. Так в кантовському вченнi перекидаiться один iз головних мостiв вiд етики i права до держави.

2. Вчення РЖ.Канта про державу

еобхiднiсть держави (об'iднання "багатьох людей, пiдлеглих правовим законам"). Кант пов'язуi не з практичними, чутливо помiжними iндивiдами, груповими i загальними потребами членiв суспiльства, а з категорiями, якi в цiлому належать розсудливому, розумопоглинаючому свiту. Звiдси зрозумiло, чому держава не заклопотана про матерiальне забезпечення громадян, про задоволення iх соцiальних i культурних проблем, про iх працю, здоров'я, освiту. Благополучнiсть держави складаi, вiдповiдно до РЖ.Канта, зовсiм не вирiшення вище названих i iнших аналогiчних iм завдань. Пiд цiiю благополучнiстю "не слiд розумiти благополучнiсть громадян та iх щастя, так як щастя може бути (як це стверджував Руссо)¹ скорiше i краще досягнуто в натуральному станi або при диспотичному урядовi. Пiд благополучнiстю держави слiд розумiти стан найбiльшоi узгодженностi конституцii з принципами права, до чого нас зобов'язуi прямувати розум за допомогою категоричного iмператива". Висунення i захист РЖ.Кантом тезису про те, що благополучнiсть i покликання держави тАФ в досконалому правi, у максимальноi вiдповiдальностi облаштування (устрою) i режиму держави принципам права, дали можливiсть вважати його одним з головних творцiв концепцii "правовоi держави".

¹ "История политических и правовых учений", М-1988, В.С.Нерсесянц.

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права