НЕУСТОЙКА В ЦИВРЖЛЬНОМУ ПРАВРЖ

НЕУСТОЙКАВЦИВРЖЛЬНОМУПРАВРЖ

ПЛАН

Вступ

Глава I. Загальна характеристика забезпечення виконання зобовтАЩязань.

1. Поняття забезпечення виконання зобовтАЩязань.

2. Способи забезпечення виконання зобовтАЩязань.

3. Окремi способи забезпечення виконання зобовтАЩязань.

Глава II. НеустойкаякспосiбзабезпеченнявиконаннязобовтАЩязань.

1. Поняття та функцii неустойки.

2. Форми неустойки.

3. Види неустойки.

4. Шляхи встановлення неустойки.

5. Застосування неустойки.

Глава III. Цивiльно-правоверегулюваннянеустойкивзарубiжномузаконодавствi.

1. Цивiльно-правове регулювання неустойки вкраiнах РДвропи.

2. Цивiльно-правове регулювання неустойки в англо-американських краiнах.

Заключнiположення.

Вступ

Ця праця маi за мету дослiдити сучаснi положення одного iз iнститутiв цивiльного права - iнституту неустойки.

В нинiшнх умовах докорiнноi перебудови економiки учасники цивiльного i торгового обiгу зацiкавленi в застосуваннi рiзного роду гарантiй виконання зобов'язань, значення яких непомiрно зростаi. Для чого в практицi сучасного обiгу розроблено складну i бататоманiтну систему забезпечення виконання зобовтАЩязань. Виконання цивiльноправових обов'язкiв - це та договiрна дисциплiна, яка необхiдна не лише для економiки, а й для суспiльства в цiлому. Власне за допомогою iх виконання створюються атмосфера поваги до вимог законодавства, прав та iнтересiв громадян, органiзацiй. Неустойка i одним iз найпоширенiших способiв забезпечення виконання зобовтАЩязань i ii функцiональне призаначення у ринковiй економiцi важко переоцiнити. Саме цей момент, а також та мала увага, яка придiлялась iнституту неустойки, порiвнянно з ведучими iнститутами цивiльного права (як,наприклад, юридичних осiб чи державноi власностi), вплинули на вибiр теми серед запропонованих.

Глава I. Загальна характеристика забезпечення виконання зобовтАЩязань.

1. ПоняттязабезпеченнявиконаннязобовтАЩязань.

В умовах ринкового господарства iснуi велика ймовiрнiсть невиконання боржником своiх зобовтАЩязань. Це може вiдбутись як через недобросовiсну поведiнку самого боржника, так i в разi його неплатоспроможностi. Шершеневич Г.Ф. стверджуi: тАЬЗобовтАЩязання даi право вимагати, але не примушувати довиконання дii, обiцяну боржником. Якщо зi сторони боржника немаi i не може бути нiякоi гарантii в тому, що встановлене зобовтАЩязання буде точно виконано, то, хоча б, необхiдно забезпечити кредитору той майновий iнтерес, який для нього поiднуiться з зобовтАЩязанням. Дiйсно, все майно боржника вiдповiдаi за його виконання, i якщо боржник ухиляiться вiд виконання зобовтАЩязання, то iнтерес кредитора, що повтАЩязаний з цим зобовтАЩязанням, може бути здiйснено примусово з майна боржника: частина цього майна, а якщо необхiдно, i все майно,буде реалiзоване суспiльною владою i отриманi кошти пiдуть на задоволення iнтересу кредиторатАЭ[1]

Отже до боржника, який не виконуi або неналежним чином виконуi зобовтАЩязання застосовують певнi, передбаченнi законом заходи примусу, якi називаються санкцiямизобовтАЩязання. Наприклад, вiдiбрання речi у боржника, стягнення збиткiв, яких зазнав кредитор. Однак незважаючи на можливiсть у кожному випадку, коли боржник не виконуi або неналежним чином виконуi зобовтАЩязання, застосувати до нього зазначенi засоби примусу, iнтереси кредитора можуть залишатись незадоволеними. Справа у тому, що iнодi важко, а то й неможливо довести наявнiсть та розмiр збиткiв, яких зазнав кредитор внаслiдок невиконання чи неналежного виконання зобовтАЩязання.

Крiм того, iнтереси кредитора можуть залишатись незадоволеними з iнших причин, зокрема через вiдсутнiсть у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення за позовом кредитора. Тому в сучасному правi розроблена система засобiв (способiв), покликаних зробити положення кредитора бiльш надiйним, в певнiй мiрi забезпечити виконання зобовтАЩязання боржником. Вони полягають в покладенi на боржника додаткових обтяжень на випадок невиконання чи неналежного виконання зобовтАЩязання, або в притягненi до виконання зобовтАЩязання поряд з боржником третiх осiб, як це вiдбуваiться при поручительствi, або в резервуваннi майна, за рахунок якого може бути досягнуто виконання зобовтАЩязання (завдаток, застава), або в видачi зобовтАЩязання уповноваженими на те органами оплатити визначену грошову суму (банкiвська гарантiя).

Способи, що стимулюють належне виконання сторонами покладених на них зобовтАЩязань, визначаються законодавством або встановлюються угодою сторiн. Бiльшiсть iз способiв забезпечення виконання зобовтАЩязань маi залежний вiд основного зобовтАЩязання характер i при недiйсностi основного зобовтАЩязання, чи припиненi його дii припиняють своi iснування. Але законодавством передбаченi i такi способи забезпечення, якi можуть бути самостiйними, наприклад, банкiвська гарантiя.

Способи, що забезпечують виконання зобовтАЩязань, встановлюються в iнтересах кредитора. Хоча не всi способи забезпечення вiдносяться до санкцiй, але всi прямо чи опосередковано створюють додатковi обтяження для боржника. Так, при заставi кредитор за рахунок заставленого майна боржника маi право погасити своi претензii до нього. За рахунок цього ж майна можуть бути погашенi i додатковi вимоги кредитора по сплатi неустойки, вiдшкодуванню збиткiв та iн.

Обраний сторонами спосiб забезпечення виконання зобовтАЩязань повинен бути письмово зафiксований або в самому зобовтАЩязаннi, на забезпечення якого вiн направлений, або в додатковiй угодi. Деякi з способiв вимагають не просто письмовоi, а i нотарiально завiреноi форми iх здiйснення i навiть cпецiальноi реiстрацii (застава, банкiвська гарантiя).

Всi способи забезпечення носять зобовтАЩязально-правовий характер i мають на метi сприяти виконанню зобовтАЩязання, що виявився причиною iх встановлення. Але засоби досягнення мети належного виконання зобовтАЩязань рiзнi. В деяких ситуацiях бажання уникнути вiдповiдальностi (сплати штрафних санкцiй) стимулюi боржника до належного виконання основного зобовтАЩязання, в iнших, загроза втратити майно (застава), навiть, якщо це не i не супроводжуiться якими-небудь додатковими обтяженнями, спонукаi боржника до того ж.

В залежностi вiд того, що складаi змiст способу забезпечення виконання основного зобовтАЩязання чи тiльки досягнення з його допомогою виконання основного зобовтАЩязання чи також покладення на боржника додаткового обтяження способи забезпечення або вiдносяться до тАЬмiритАЭ вiдповiдальностi,або за такi не визнаються. Так, неустойка вiдноситься до заходiв цивiльно-правовоi вiдповiдальностi, а застава, поручительство, банкiвська гарантiя не i мiрою вiдповiдальностi.[2]

2. СпособизабезпеченнявиконаннязобовтАЩязань.

За чинним законодавством виконання зобовтАЩязань може забезпечуватись завдатком, неустойкою, заставою, поручительством i гарантiiю (ст. 178 ЦК Украiни).

а) Завдаток.

Завдатком визнаiться грошова сума, що видаiться однiiю з договiрних сторiн в рахунок належних з неi за договором платежiв другiй сторонi в пiдтвердження укладення договору i в забезпечення його виконання (п. 1 ст. 195 ЦК).

Завдатком частiше всього забезпечуються зобовтАЩязання мiж громадянами (договори оренди дачних i жилих примiщень, купiвлi-продажу), хоча, нема пiдстав для виключення завдатка iз числа способiв забезпечення зобовтАЩязань, що складуються мiж юридичними особами рiзних органiзацiйно-правових форм.

Угода про завдаток незалежно вiд суми завдатка повинна бути складена у письмовiй формi. ЦК не зазначаiться, що недодержання письмовоi форми приводить до недiйсностi угоди про завдаток. Отже настають загальнi наслiдки недодержання простоi письмовоi форми угоди, визначенi ст. 46 ЦК, тобто недодержання простоi письмовоi форми позбавляi сторони права в разi спору посилатися для пiдтвердження угоди на показання свiдкiв, а у випадках, прямо зазначених у законi, тягне за собою недiйснiсть угоди. Маi суттiве значення чiткiсть складеного документа про завдаток. Задля уникнення спору сума, що передаiться у якостi завдатку, повинна бути названа в як завдаток.

У вiдносинах щодо завдатку беруть участь сторони основного зобовтАЩязання: боржник - задаткодавець та кредитор - задаткоотримувач.

Завдаток виконуi три функцii: як засiб платежу, посвiдчення та забезпечення. Завдаток видаiться в рахунок платежiв за основним зобовтАЩязанням, тим самим виявляючи себе засобом повного чи часткового виконання основного зобовтАЩязання, способом його виконання i виконуi платiжну функцiю. Така здатнiсть до оплати основного боргу зближуi завдаток з авансом, який теж виконуi платiжнi функцii. Але на вiдмiну вiд авансу завдатку властивi й iншi функцii. Виконуючи передачею завдатку частину чи все основне зобовтАЩязання, боржник пiдтверджуi його наявнiсть. З цим повтАЩязана посвiдчувальна функцiя завдатку. Сума, що передана в як завдаток, зараховуiться в рахунок виконання основного зобовтАЩязання i в цiй частинi гарантуi, забезпечуi його виконання забезпечувальна функцiя завдатка.[3]

Завдаток може виконувати i компенсацiйну функцiю, бо сторона, вiдповiдальна за невиконання договору, зобовтАЩязана вiдшкодувати другiй сторонi збитки з зарахуванням суми завдатку, якщо в договорi не передбачено iнше (ч. 2 ст.195 ЦК).

Те що вiдповiдальна за невиконання договору сторона, яка дала завдаток, втрачаi його, а винувата в невиконаннi договору сторона, яка одержала завдаток, повертаi другiй сторонi подвiйну суму завдатку, зближуi завдаток з санкцiями, встановленими в якостi вiдповiдальностi на випадок невиконання чи неналежного виконання зобовтАЩязання.

В договорi задатку може ставитись умова про обмеження розмiру збиткiв сумою задатка, при якому сторони вiдмовляються вiд права на вiдшкодування збиткiв, не покритих сумою завдатку. Крiм цього, завдаток повинен бути повернений, якщо основне зобовтАЩязання припинено до його виконання за угодою сторiн, що витiкаi з похiдного характеру способiв забезпечення виконання зобовтАЩязань, або внаслiдок неможливостi виконання по незалежним вiд сторiн обставинам.

б) Порука.

На вiдмiну вiд завдатку порука як спосiб забезпечення стоiть безспiрно вище, тому що тут до вiдповiдальностi залучаються новi особи, що обираються для цiii мети з огляду на iх сплатоспроможнiсть. В ЦКУ даiться наступне визначення поруки. Порука - це договiр, за яким поручитель зобов'язуiться перед кредитором iншоi особи вiдповiдати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязi або в частинi (ст. 191 ЦКУ).

Порука це договiр, який виникаi внаслiдок угоди мiж кредитором та поручителем. Встановлення поруки, як способу забезпечення, передбачаi iснування iншого, основного зобовтАЩязання: воно виникаi чи з ним чи пiсля, але не ранiше.

Договiр поруки укладаiться тiльки у письмовiй формi i може забезпечувати тiльки дiйсну вимогу. Чинне цивiльне законодавство встановлюi певнi обмеження для осiб, якi можуть виступати як поручитель. Так, не можуть бути поручителями бюджетнi органiзацii, державнi пiдприiмства, за якими закрiплюiться майно на правi оперативного управлiння та iншi.

Зупинимось на виникаючих з поруки вiдносин мiж кредитором та боржником, кредитором та поручителем, поручителем та боржником.

1. Вiдношення мiж поручителем та боржником по головному зобовтАЩязанню не змiнюiться вiд приiднання поруки. Але виконання зобовтАЩязання зi сторони поручителя припиняi право кредитора до боржника.

2. Головна увага зосереджуiться на вiдношеннi кредитора до поручителя.

Кредитор вправi вимагати вiд поручителя всього того, що зобовтАЩязаний був виконати боржник, якщо тiльки порука не була частковою. ЦК передбачаi, що поручитель вiдповiдаi в тому ж обсязi, як i боржник. Так, якщо iнше не встановлено договором поруки, поручитель зобовтАЩязаний сплатити кредитору проценти за користування кредитом, вiдшкодувати збитки, сплатити неустойку (ч. 2 ст. 192 ЦК).

Боржник i поручитель несуть солiдарну вiдповiдальнiсть перед кредитором, якщо iнше не передбачено договором поруки (ст 192 ЦК). Солiдарно вiдповiдають перед кредитором i особи, що разом дали поручительство. Сумiснi поручителi несуть солiдарну вiдповiдальнiсть не тiльки один з одним, але i з боржником.

ОбтАЩiм i характер вiдповiдальностi поручителя залежить вiд змiсту договору поруки. Наприклад, поручитель вправi обумовити, що вiн поручаiться за повернення боржником лише основноi суми без вiдшкодування неустойки та збиткiв. У випадку предтАЩявлення до поручителя вимог кредитора поручитель вправi висувати проти вимог кредитора заперечення. По виконанню поручителем зобовтАЩязання боржника кредитор зобовтАЩязаний вручити поручителю документи, що засвiдчують вимогу кредитора та передати права, якi забезпечують цю вимогу, наприклад право застави.

ЗобовтАЩязання поручителя вiдповiдати за виконання зобовтАЩязання боржником не означаi, що поручитель приймаi на себе зобовтАЩязання представити те, щодо чого зобовтАЩязувався боржник. Вiн може бути просто не здатен по обтАЩiктивним причинам виконати це. Тому поручитель по загальному правилу несе обовтАЩязок вiдшкодувати в грошовiй формi невиконане боржником. Якраз тому найбiльше розповсюдження поручительство отримало в грошових зобовтАЩязальних вiдносинах.

3. Вiдносини мiж поручителем та боржником зводяться до того, що поручитель, виконавши за боржника його зобов'язання, отримуi права кредитора за цим зобовтАЩязанням. Поручитель отримуi право вимагати вiд боржника виконання зобовтАЩязання у тому обтАЩiмi, в якому вiн сам виконав вимогу кредитора.[4]

Норми ЦК про поруку - диспозитивнi, тому договiр, також, як спецiальнi правовi акти, може передбачати iнший розподiл прав i обовтАЩязкiв сторiн по договору поруки.

Припинення поруки настаi з причин, якi мали силу при його встановленнi чи внаслiдок наступних обставин. Порука припиняiться: а) за взаiмною домовленiстю кредитора i поручителя, б) в разi припинення основного зобовтАЩязання, в) в силу злиття в однiй особi кредитора i поручителя, поручителя i боржника, г) крiм того, якщо кредитор протягом трьох мiсяцiв з дня настання строку зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк виконання зобов'язання не зазначений, або визначений моментом вимоги, то при вiдсутностi iншоi угоди вiдповiдальнiсть поручителя припиняiться пiсля закiнчення одного року з дня укладення договору поруки.

У вiдносинах мiж органiзацiями застосовуiться особливий вид поруки - так звана гарантiя.

в) Гарантiя.

За договором гарантii вищестояча органiзацiя ( гарант ) зобовтАЩязуiться вiдповiдати перед кредитором пiдлеглоi органiзацii по взятих останньою на себе обовтАЩязках.

За своiю суттю гарантiя i порукою, але з рядом специфiчних особливостей:

1. Гарантiя застосовуiться лише у вiдносинах мiж органiзацiями, тодi як порука може мати мiсце у вiдносинах з участю громадян.Гарантом, як правило, i вищестояча органiзацiя по вiдношенню до боржника, яка зобовтАЩязана впливати на пiдприiмство, вживати заходiв до усунення недолiкiв у господарськiй та фiнансовiй дiялбностi, сприяти виконанню зобовтАЩязань перед кредитором.

2. Гарантiйне зобовтАЩязання надаiться вищестоячою органiзацiiю тiльки у межах коштiв, що iх бракуi у боржника для того, щоб самостiйно виконати зобовтАЩязання,у той час як за договором поруки поручитель може взяти на себе вiдповiдальнiсть за виконання боржником зобовтАЩязань у повному обсязi.

3.Гарант завжди несе перед кредитором додаткому, субсидiарну (щодо вiдповiдальностi боржника) вiдповiдальнiсть .

4.Гарант, який виконав за боржника зобовтАЩязання, не маi права зворотноi вимоги до останнього.

Вiдповiдно до ст. ст. 194, 196 ЦК Украiни гарантiя припиняiться з припиненням забезпечувального нею зобовтАЩязання, а також у звтАЩязку iз непредтАЩявленням кредитором позову до гаранта у строки, передбаченi ст. 194 ЦК Украiни.

Гарантiя широко застосовуiться для забезпечення позичок, якi видаються органiзацiям банками.Так,кредитування по всiх видах позичок пiдприiмств, що погано працюють, банки здiйснюють,як правило лише за умови надання вищестоячими органiзацiями гарантiйних зобовтАЩязань про погашення позичок у встановленi строки.

д) Застава.

Суть застави як засобу забезпечення полягаi в тому, що кредитор (заставодержатель) маi право у випадку невиконання боржником забезпеченого заставою зобовтАЩязання одержати задоволення з вартостi заставленого майна переважно перед iншими кредиторами, за винятками, зазначеними в законодавствi (ст. 181 ЦК Украiни).

РЖснуi двi пiдстави виникнення права застави - на основi договора та на основi закону при настаннi вказаних у ньому обставин, тобто, якщо в законi передбачено, яке майно i для забезпечення якого зобовтАЩязання визнаiться заставленим майном. Розрiзняють два основних вида застави: 1)застава з передачею майна у володiння заставодержателя (заклад) 2)застава, коли майно залишаiться у заставодавця. Як правило вид застави залежить вiд угоди сторiн. При закладi заставлене майно переходить у володiння заставодержателя, який може ним користуватися, якщо це передбачено договором. Коли використання супроводжуiться отриманням доходiв, то все, що отримуi таким способом заставодержатель, повинно направлятися на покриття витрат по утриманню заставленого або зараховуватися як повернення боргу (процентiв по боргу). При закладi можливостi заставодавця, повтАЩязанi iз розпорядженням цим майном, обмеженi, оскiльки майно (рiч) передаiться у володiння заставодавця або знаходиться у нього пiд замком, печаткою чи iншими знаками, що свiдчать про те, що це майно знаходиться в закладi.

Дiюче законодавство виходить з того, що предметом застави може бути будь-яке майно, за виключенням речей, вилучених з обiгу. В склад майна, яке може бути використано у якостi застави, включаiться по сутi все те, що маi чи повинно мати грошовий еквiвалент (речi, грошi, цiннi папери, нерухомiсть i т.п.). Законодавцем допускаiться i застава таких речей, якi можуть виникнути у майбутньому, наприклад застава майбутнього врожаю,приплоду скота i т.п.

В залежностi вiд виду майна, що передаiться у заставу, застава подiляiться на наступнi види: застава нерухомостi; заства транспортних засобiв; застава товарiв в оборотi; застава цiнних паперiв; застава майнових прав; застава грошових коштiв.

При передачi закладеного майна заставодержателю на нього законом чи договором може бути покладено обовтАЩязок застрахувати це майно. Крiм загального обовтАЩязку по страхуванню майна на заставодержателя законом чи договором покладатися обовтАЩязок по страхуванню на випадок, якщо державними органами буде припинена його дiяльнiсть або здiйснена конфiскацiя майна, що i предметом застави. При настаннi страхового випадку заставодержатель маi право першочергового задоволення своiх вимог iз страховоi суми.

На кожну з сторiн покладаiться вiдповiдальнiсть на випадок незабезпечення схоронностi предмету застави. Заставодавець може вимагати дострокового виконання забезпеченого заставою зобовтАЩязання, якщо предмет застави вибув iз володiння заставодавця, у якого його було залишено, не у вiдповiдностi з умовами договору. Дострокове виконання забезпеченого заставою зобовтАЩязання передбачено i у випадку втрати предмету застави по причинам, за якi заставодержатель не несе вiдповiдальностi, якщо заставодавець не скористуiться правом на замiщення i вiдновлення предмета застави.

Заставодавуць вправi вимагати не тiльки дострокового виконання забезпеченого заставою зобовтАЩязання, але i звернення стягнення на предмет застави у випадках недотримання обмежень на перезаставу майна, якщо таке обмеження було встановлене законом; порушення умов зберiгання чи утримання майна, якщо цi порушення можуть привести до втрати чи пошкодження майна; при наданнi в аренду або здiйсненнi iнших розпорядчих дiй заставодавця без згоди заставодержателя.

Договiр застави повинен укладатися у письмовiй формi.У деяких випадках необхiдне нотарiальне посвiдчення (договiр про iпотеку).

Право застави припиняiться у разi:

а) з припиненням забезпечувального зобовтАЩязання;

б) у разi загибелi заставленого майна;

в) з придбанням заставодержателем права власностi на заставлене майно;

г) У разi примусового продажу заставленого майна

Застава як засiб забезпечення зобовтАЩязання застосовуiться у вiдносинах мiж громадянами,мiж громадянами i органiзацiями,а також мiж органiзацiями.Найчастiше застава застосовуiться у дiяльностi ломбардiв та банкiв.[5]

Крiм розглянутих способiв забезпечення виконання зобовтАЩязань iснють ще такi способи як утримання i банкiвська гарантiя, якi, поки що, не знайшли у нас законодавчого закрiплення.Менi здаiться немаi необхiдностi дедально розглядати цi iнститути, так як вищеописаних способiв забезпечення виконання зобовтАЩязань достатньо для правильного розумiння iнституту забезпечення виконання зобовтАЩязань вцiлому.

Глава II. НеустойкаякспосiбзабезпеченнявиконаннязобовтАЩязань.

1.Поняттятафункцiiнеустойки.

Починаючи розглядати питання про поняття неустойки ми не можемо не звернути уваги на характернiсть та виразнiсть самого найменування цього iнституту неустойкою, та не зупинитися, хоча б коротко, на походженнi цього найменування, що встановилось ще в перiод iснування давньоруського права i мiцно збереглось в нашому украiнському правi. Вважають, що термiн неустойка походить вiд дiiслiв тАЬстоятьтАЭ i тАЬустоятьтАЭ, якi в рядi памтАЩятникiв давньоруського права надiлялись двома значеннями, а саме: по-перше, як категорiя фiзичноi стабiльностi, наприклад, у фразi тАЬустоял на ногахтАЭ; по-друге, у розумiннi вiрностi своiй обiцянцi, вiрностi даному слову; наприклад, вислiв тАЬустоять на словетАЭ означаi виконати дану обiцянку. У звтАЩязку з цим другим змiстом дiiслова тАЬустоятьтАЭ iменник, що утворився вiд того ж корня, а саме, слово тАЬустойкатАЭ означаi виконання обiцянки. При приiднаннi до цих слiв заперечення (тАЬне устоятьтАЭ, тАЬнеустойкатАЭ), слова означають, що той, хто дав обiцянку ii не виконав, а якщо ця обiцянка носила правовий характер, тАУ не виконав прийнятого на себе зобовтАЩязання. Зi словом тАЬнеустойкатАЭ у цьому останньому значеннi (невиконання чи неналежне виконання прийнятого на себе зобовтАЩязання) ми неодноразово зустрiчаiмось в юридичних актах минулого (договорах, записах, грамотах i т.п.). Слово тАЬнеустойкатАЭ вживали для позначення факту невиконання (чи неналежного виконання) боржником прийнятого на себе зобовтАЩязання, за яке невиконання боржник несе невигiднi для нього правовi наслiдки, наприклад, обовтАЩязок сплатити кредитору вказану в договорi певну суму грошей. РЖнакше кажучи, тАЬнеустойкатАЭ означаi лише саму несправнiсть боржника у виконаннi зобовтАЩязання, а не тi правовi наслiдки, якi повиннi настати для боржника у звтАЩязку з цiiю припущеною несправнiстю. Нарiвнi з цим, з початку 18 столiття, ми починаiмо зустрiчати в законодавчих актах зi словом тАЬнеустойкатАЭ, що вживаiться законодавцем вже не для позначення тiльки факту невиконання чи неналежного виконання, а для позначення самих правових наслiдкiв, настання яких викликане фактом невиконання чи неналежного виконання зобовтАЩязання.

Тим самим слово тАЬнеустойкатАЭ отримуi той змiст, який знайомий нам тепер, коли слово тАЬнеустойкатАЭ як юридичний термiн одночасно пiдкреслюi прямий звтАЩязок правового iнституту, що ним позначаiться, з фактом несправностi боржника у виконаннi прийнятого на себе зобовтАЩязання i вказуi на основний характер i змiст цього iнституту, а саме - як на правовий наслiдок цiii несправностi.[6]

тАЬНеустойкою (штрафом, пенею) визнаiться визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторовi в разi невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разi прострочення виконаннятАЭ - таке визначення неустойки дане в ст. 179 Цивiльного кодексу Украiни. Не зупиняючись тут на детальному аналiзi цього визначення, я б хотiв використати це визначення тiльки для того, щоб на його основi дати загальну правову характеристику неустойки, а саме, пiдкреслити два властивих неустойцi момента: ii забезпечувальну i додаткову (акцесорну) природу.

Перший момент виражаiться у тому, що основна правова функцiя, яку виконуi неустойка, полягаi в укрiпленнi зобовтАЩязальних вiдносин шляхом забезпечення iнтересу кредитора по зобовтАЩязанню, тобто належного йому права вимоги. Цей iнтерес кредитора, що забезпечуiться неустойкою, може проявлятись або у виконаннi боржником покладених на нього обовтАЩязкiв, або у покриттi тих збиткiв, якi може понести кредитор внаслiдок невиконання чи неналежного виконання боржником цих обовтАЩязкiв. Забезпечення цього iнтересу досягаiться спонуканням боржника до виконання своiх обовтАЩязкiв, шляхом загрози платежу неустойки, а при iх невиконаннi чи неналежному виконаннi неустойка слугуi покриттям збиткiв, що виникли цим невиконанням чи неналежним виконанням. Заслуговуi на увагу думка Г.Ф. Шершеневича, щодо цiii функцii неустойки: тАЬНеустойка маi двояке значення, яка i не тiльки способом забезпечення зобовтАЩязання, але i способом визначити розмiр винагороди за вiдступ вiд зобовтАЩязання. Неустойка маi на увазi чи 1) спонукати боржника до виконання зобовтАЩязання, як було зазначено вище чи 2) встановити попередньо розмiр спричиненоi невиконанням шкоди, особливо коли i ускладнення при доведеннi ii величини (вiдшкодування збиткiв). Вiдповiдно до подвiйного свого призначення, неустойка маi двоякого роду наслiдки: або ускладнюiться зобовтАЩязальне вiдношення, шляхом того, що не звiльнюючи боржника вiд основного обовтАЩязку, покладаi на нього ще новий тягар; або ж змiнюi попереднi зобовтАЩязальне вiдношення, перетворюючи його в нове, альтернативне, в силу якого боржник може або виконати обумовлену дiю чи заплатити певну суму грошей.тАЭ[7]

Наше законодавство розумii неустойку, як загальне правило, в першому його значеннi. Цивiльний кодекс Украiни визначаi неустойку, насамперед, як один iз шляхiв захисту цивiльних прав, який вiдповiдно до ст. 6 ЦКУ здiйснюiться, зокрема, шляхом стягнення з порушника неустойки (штраф). Вбачаючи в неустойцi лише санкцiю. Тому законодавець вiдносить ii також до одного з видiв забезпечення виконання цивiльно-правових зобовтАЩязань (ст. 178 ЦК Украiни).

Неустойкою може забезпечуватись будь-яке цивiльне зобовтАЩязання в господарських правовiдносинах, незалежно вiд пiдстав iх виникнення (ст. 4 ЦК Украiни). Згiдно з ч. 2 ст. 179 цього кодексу неустойкою може забезпечуватися лише дiйсна вимога, а тому ii застосування i можливим лише при предтАЩявленнi такоi вимоги.

Другий момент, а саме, акцесорний характер неустойки безпосередньо витiкаi з першого моменту. Дiйсно, якщо основна мета, функцiя неустойки полягаi в тому що, вона забезпечуi iнтерес кредитора по зобовтАЩязанню, то неустойка можлива лише там i тiльки там, де iснуi яке-небудь зобовтАЩязання, що може бути забезпечене, де iснуi право кредитора на вимогу, що належить йому в силу зобовтАЩязання. Отже, неустойка завжди передбачаi iснування якого-небудь зобовтАЩязання, яке нею i забезпечуiться. Цей додатковий характер неустойки отримуi свiй прояв, з особливою рельiфнiстю саме, хоча б у тому, що з огляду на таку залежнiсть неустойки вiд головного зобовтАЩязання недiйснiсть останнього неминуче призводить до недiйсностi неустойки.

Для позначення зобовтАЩязань неустойки, що носять акцесорний по вiдношенню до основного зобовтАЩязання характер, в законодавствi використовуються рiзноманiтнi термiни. В одних випадках мова йде про штраф, в iнших про пеню, в третiх про неустойку у вузькому розумiннi цього слова. В науковiй лiтературi багаторазово здiйснювались спроби розмежувати поняття неустойки, пенi i штрафу, але вони до успiху не привели. Розбiжностi, здаiться, немаi лише в тому, що пеня тАУ це такий вид неустоiчного зобовтАЩязання, яка застосовуiться за невиконання зобовтАЩязання в строк. Тут доречно процитувати А.В. Венедиктова, який зазначаi, що проведення скiльки-небудь визначеного розмежування мiж неустойкою i пенею, з одноi сторони, i з штрафом, з iншоi, тАЬi важка задача i в той же час, саме з практичноi точки зору позбавлена особливого значеннятАЭ[8]

2. Форминеустойки.

В цивiльним правi розрiзняють двi форми неустойки: штраф i пеня. Неустойка може обчислюватись як певна грошова сума, що стягуiться у вiдповiдностi з законом чи договором зi сторони, що не виконала чи неналежним чином виконала покладене на неi зобовтАЩязання, i тодi вона називаiться штрафом. Неустойка як грошова сума, що стягуiться у вiдповiдностi з законом чи договором за кожний день прострочки виконання основного зобовтАЩязання протягом визначеного часу чи без обмеження в часi, називаiться пенею.

Деякi правовi акти (як правило, пiдзаконного характеру), визначають неустойку, як самостiйний спосiб захисту цивiльних прав i забезпечення виконання цивiльно-правових зобовтАЩязань. Так, п. 57 Положення про поставки продукцii виробничо-технiчного призначення передбачаi стягнення неустойки, а не пенi чи штрафу. Така позицiя вбачаiться надуманою, оскiльки штраф i пеня i достатнiми для реалiзацii функцiй неустойки.

Як пеня, так i штраф може обчислюватись у вiдсотковому вiдношеннi, або у твердiй ставцi. Причому, ст. 179 ЦК передбачаi тiльки грошову форму неустойки. У проектi ЦК Украiни передбачаеться, що неустойкою може бути тАЬвстановлена у договорi майнова цiннiстьтАЭ.

3. Видинеустойки

Залежно вiд спiввiдношення права на стягнення неустойки з правом на вiдшкодування збиткiв розрiзняють чотири види неустойки. В украiнському законодавствi це знайшло закрiплення в ст. ст. 204, 253, 356 ЦК Украiни. Отже, видiляють:

тАУзалiкову, що не виключаi права вимагати вiдшкодування збиткiв, але не в повному обтАЩiмi, а лише в частинi, не покритiй неустойкою (ст. 356 ЦК Украiни);

тАУштрафнуабо кумулятивну, при якiй збитки можуть бути стягнутi в повнiй сумi понад неустойку (ст. 253 ЦК Украiни);

тАУальтернативну, коли по вибору кредитора можуть бути стягнутi або неустойка, або збитки;

тАУвиключну, коли допускаiться стягнення тiльки неустойки (ч. 2 ст. 204 ЦК Украiни).

Залiкова неустойка застосовуiться в усiх випадках, якщо законом чи договором не передбачено iнших видiв неустойки.

4. Шляхивстановленнянеустойки.

Необхiдно розрiзняти двi правових пiдстави, в силу яких за украiнським цивiльним правом може виникнути неустойка. Цими двома можливими правовими пiдставами i закон (чи iнший нормативний акт) i договiр. У звтАЩязку з цим розрiзняють законнунеустойку i неустойку договiрну, що знайшло своi вiдображення в ст. ст. 6, 178 ЦК Украiни.

Пiд законною неустойкою варто розумiти таку неустойку, яка не тiльки безпосередньо встановлена для певних правовiдносин законом, що визначають ii розмiр i умови стягнення i т.п., але правова дiя якоi настаi безпосередньо в силу цього закону, незалежно вiд волi контрагентiв, тобто без будь-якоi угоди мiж ними. Пiд договiрною неустойкою розумiють таку неустойку, яка отримуi свою юридичну силу тiльки внаслiдок угоди сторiн.

Закон прямо не забороняi встановлення передбаченоi ним неустойки в окремiй угодi сторiн. Деякими правовими актами така можливiсть прямо допускаiться. Зокрема, у постановi Верховноi Ради Украiни вiд 24 грудня 1993 р. тАЬПро вiдповiдальнiсть за несвоiчасне виконання грошових зобовтАЩязаньтАЭ зазначаiться про стягнення пенi за умови, якщо бiльший ii розмiр не встановлено угодою сторiн. Тому сторони мають право забезпечити договiрнi зобовтАЩязання законною неустойкою, не змiнюючи ii iстотних умов (пiдстав i порядку стягнення, виду i розмiру).

Отже, неустойка може бути встановлена законом або договором чи законом i договором одночасно. У одних випадках встановлення законноi неустойки угодою сторiн може мати лише iнформативний характер, у iнших тАФ самостiйний, хоча б сторони i не знали про iснування законноi неустойки.

Законодавство не мiстить обовтАЩязкових вимог, якi мають бути додержанi при встановленнi неустойки. Проте, практика вирiшення судами господарських спорiв мiж юридичними особами свiдчить, що при встановленнi як законноi, так i договiрноi неустойки, повиннi бути визначенi пiдстави i порядок ii стягнення, розмiр i вид. Саме цi вимоги розцiнюються як iстотнi умови неустойки.

5. Застосуваннянеустойки

Закон встановлюi обовтАЩязок боржника сплатити неустойку, не передбачаючи при цьому обовтАЩязку кредитора ii стягувати, навiть коли для цього i достатнi правовi пiдстави. Але крiм кредитора, право на стягнення неустойки належить суду. Зокрема арбiтражнi суди Украiни при прийняттi рiшення з господарського спору, мають право обертати повнiстю або частково у доход держави передбаченi законодавством санкцii, якщо позивач й не предтАЩявив вимоги про iх сплату (п. 2 ст. 83 АПК Украiни). Отже, для встановлення неустойки недостатньо наявностi факту ii встановлення. Вирiшальне значення маi волевиявлення стягувача.

Необхiдною умовою для застосування неустойки i факт наявностi цивiльно-правового зобовтАЩязання. Законна неустойка пiдлягаi стягненню в усiх випадках коли iснуi таке зобовтАЩязання, незалежно вiд пiдстав його виникнення ( договiрних чи позадоговiрних), при додержаннi усiх iнших умов обгрунтованостi стягнення. Наявнiсть договору, як це передбачаiться ст. 180 ЦК, i обовтАЩязковою умовою для стягнення договiрноi неустойки. Враховуючи, що неустойка може бути встановлена законом i договором одночасно, кредитор, в разi невиконання чи неналежного виконання зобовтАЩязання, отримуi право на свiй розсуд вимагати вiд боржника стягнення законноi або договiрноi неустойки.

Як вже зазначалось, при стягненнi неустойки кредитор не зобовтАЩязаний доводити розмiр завданих йому збиткiв. Однак, якщо належна до сплати неустойка i надмiрно великою порiвняно iз збитками кредитора, суд вправi ii зменшити ( ст. 205 ЦК украiни i ст. 83 АПК Украiни ). Рiшення про це може прийняти тiльки суд, для чого вiн вправi запросити докази про розмiр завданих збиткiв. При цьому суд бере до уваги ступiнь виконання зобовтАЩязання боржником, майновий стан сторiн,якi беруть участь у зобовтАЩязаннi, не тiльки майновi а й iншi iнтереси сторiн,що заслуговують на увагу.Зазаначене правило стосуiться вiдносин у яких беруть участь громадяни. Зменшення розмiру неустойки у вiдносинах мiж органiзацiями може мати мiсце лише у виключних випадках.

По окремим видам зобовтАЩязань законом може бути обмежене право на повне вiдшкодування збиткiв (обмежена вiдповiдальнiсть). Так обмежену вiдповiдальнiсть за невиконання чи неналежне виконання зобовтАЩязань несуть органи звтАЩязку i транспорту.

Для стягнення неустойки встановлено скороченi строки позовноi давностi (ст. 72 ЦК Украiни). У нинiшнiх умовах було б доцiльно вiдмовитися вiд цiii правовоi норми.[9]

Глава III. Цивiльноправоверегулюваннянеустойкивзарубiжномузаконодавствi.

1. Цивiльно-правоверегулюваннянеустойкивкраiнах РДвропи.

Неустойка i одним з найбiльш розповсюджених способiв забезпечення виконання договiрних зобовтАЩязань i широко використовуiться в практицi зовнiшньоi торгiвлi. Неустойка тАУ iнститут, характерний головним чином праву краiн континентальноi РДвропи; саме у цих краiнах вона виконуi функцii забезпеВнчення договiрних зобовтАЩязань. Загальне розумiння неустойки однакове у цих краiнах i зводиться до наступного: вона визначаiться, як грошова сума чи iнша вси

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права