Криминальная ответственность. Защита права собственности (Украина)

ПЛАН.

1. Поняття кримiнальноi вiдповiдальностi.

1.1. Кримiнальна вiдповiдальнiсть тАФ це рiзновид юридичноi вiдповiдальностi.

1.2. Основний змiст кримiнальноi вiдповiдальностi.

2. Захист права власностi.

2.1. Значення та засоби захисту права власностi

2.2.Витребування майна власником з чужого незаконного володiння

3.3. Витребування грошей i цiнних паперiв на пред'явника

3.4. Захист прав власника вiз порушень, не поiднаних з позбавленням володiння

3.5. РЖншi засоби цивiльно-правового захисту права власностi

3. Задача

3.1. Поняття цивiльноi дiiздатностi

3.2. Необхiднi умови для визнання громадянина обмежено дiiздатним

3.3. Розгляд справи у судi

3.4. Права обмежено дiiздатного громадянина

3.5. Скасування обмеженоi дiiздатностi

3.6. Висновки

1. Поняття кримiнальноi вiдповiдальностi.

Кримiнальна вiдповiдальнiсть тАФ це рiзновид юридичноi вiдповiдальностi.

Згiдно з ч. 1 ст. З КК кримiнальнiй вiдповiдальностi та покаранню пiдлягаi лише особа, винна у вчиненнi злочину, тобто така, що умисно або з необережностi вчинила передбачене кримiнальним законом суспiльне небезпечне дiяння. Це законодавче положення даi пiдстави розглядати кримiнальну вiдповiдальнiсть як кримiнально-правовий вид юридичноi вiдповiдальностi. Водночас це означаi, що поняття кримiнальноi вiдповiдальностi включаi як родовi ознаки, характернi для юридичноi вiдповiдальностi в цiлому, так i видовi ознаки, характернi для вiдповiдальностi в межах кримiнального права.

Як вiдносно самостiйний елемент правовоi системи юридична вiдповiдальнiсть характеризуiться такими ознаками:

1. Юридична вiдповiдальнiсть тАФ це особливий правовий iнститут, у межах якого здiйснюiться реагування держави на правопорушення.

2. Юридична вiдповiдальнiсть завжди поiднана iз застосуванням (можливiстю застосування) примусових заходiв з боку держави.

3. Юридична вiдповiдальнiсть, передбачаi офiцiйну оцiнку вiдповiдним державним органом поведiнки особи як правопорушення, а ii самоi тАФ як правопорушника. Оскiльки в даному разi правопорушення вчиняiться винно, ця оцiнка завжди зумовлюi негативний для особи момент, мiстить елемент ii державного осуду.

4. Юридична вiдповiдальнiсть тягне певнi несприятливi наслiдки для правопорушника; iнодi вони зводяться лише до зазначеноi вище оцiнки особи як правопорушника, але у бiльшостi випадкiв така оцiнка поiднуiться з конкретним обмеженням певних прав i свобод правопорушника чи покладанням на нього певних обов'язкiв.

У кримiнальному правi деякi iз зазначених ознак юридичноi вiдповiдальностi конкретизуються тАФ перш за все, з урахуванням предмета та методiв правового регулювання даноi галузi. Завдяки цiй конкретизацii вони стають видовими (специфiчними) ознаками кримiнальноi вiдповiдальностi й характеризують ii таким чином:

1. Кримiнальна вiдповiдальнiсть тАФ це особливий елемент у механiзмi кримiнально-правового регулювання, в межах якого здiйснюiться реагування держави на вчинений особою злочин.

2. Офiцiйна оцiнка поведiнки особи як злочину, а ii самоi як злочинця, згiдно з ч. 1 ст. 62 Конституцii та ч. 2 ст. З КК, може здiйснюватися лише судом в обвинувальному вироку.

3. Кримiнальна вiдповiдальнiсть тягне несприятливi наслiдки для злочинця; iнодi вони зводяться лише до визнання судом особи винною у вчиненнi злочину i тим самим ii осуду з боку держави, але у бiльшостi випадкiв такий осуд поiднуiться iз застосуванням конкретного заходу кримiнально-правового впливу, передбаченого кримiнальним законом.

Останнiм часом у юридичнiй лiтературi активно розробляiться концепцiя так званоi позитивноi (перспективноi) кримiнальноi вiдповiдальностi, ii суть зводиться до такого:

крiм вiдповiдальностi за минулу поведiнку, що i ретроспективною вiдповiдальнiстю, в механiзмi кримiнально-правового регулювання i ще i позитивна вiдповiдальнiсть, що розумiiться як усвiдомлення особою необхiдностi дотримання кримiнально-правовоi заборони[1]
.

Вiдзначаючи плiднiсть концепцii позитивноi вiдповiдальностi в теоретичному планi, слiд зауважити, що чинне кримiнальне законодавство Украiни розглядаi кримiнальну вiдповiдальнiсть лише як вiдповiдальнiсть за минулу поведiнку.

Основний змiст кримiнальноi вiдповiдальностi. Наведена вище характеристика кримiнальноi вiдповiдальностi, не "заважаi" дискусiям у теорii кримiнального права з приводу основного змiсту цього поняття. Найбiльш поширеними в цьому планi точками зору i:

1. Визначення кримiнальноi вiдповiдальностi як обов'язку вiдповiсти за вчинення забороненого кримiнальним законом суспiльне небезпечного дiяння i стерпiти обмеження морального, матерiального та фiзичного характеру.

2. Розумiння кримiнальноi вiдповiдальностi як реального покладання на особу, що вчинила злочин, передбачених кримiнальним законом i конкретизованих вироком суду заходiв державного осуду та примусу.

3. Ототожнення кримiнальноi вiдповiдальностi та покарання, зведення кримiнальноi вiдповiдальностi до застосування санкцii.

4. Розгляд кримiнальноi вiдповiдальностi як специфiчних кримiнально-правових вiдносин або як сукупностi кримiнально-правових, кримiнально-процесуальних i кримiнально-виконавчих вiдносин[2]
.

РЖз наведених точок зору бiльш слушною видаiться та, що розглядаi кримiнальну вiдповiдальнiсть як реальне покладання на особу, яка вчинила злочин, передбачених кримiнальним законом i конкретизованих вироком суду заходiв державного осуду i примусу. РДдине уточнення, яке потрiбно, очевидно, зробити, тАФ в окремих випадках кримiнальна вiдповiдальнiсть може зводитися лише до державного осуду особи, яка вчинила злочин.

РЖншi точки зору, як уявляiться, в тiй чи iншiй мiрi не вiдповiдають зазначеним вище основним юридичним ознакам кримiнальноi вiдповiдальностi. Так, обов'язок особи вiдповiсти за вчинення злочину i стерпiти передбаченi кримiнальним законом обмеження не i реакцiiю держави на вчинений злочин. У цьому планi, очевидно, сам по собi обов'язок не може бути кримiнальною вiдповiдальнiстю.

Не можна ототожнювати кримiнальну вiдповiдальнiсть i покарання. Покарання i основною, але не iдиною формою кримiнальноi вiдповiдальностi, про що свiдчить, зокрема, положення ч. 1 ст. З та ст. 50 КК.

Щодо розумiння кримiнальноi вiдповiдальностi як специфiчних кримiнально-правових вiдносин (сукупностi кримiнально-правових, кримiнально-процесуальних та кримiнально-виконавчих вiдносин), то воно занадто розширюi ii змiст. Кримiнально-правовi вiдносини, як уявляiться, i бiльш широким правовим явищем, нiж кримiнальна вiдповiдальнiсть, а iх спiввiдношення потребуi окремого розгляду.

Кримiнальна вiдповiдальнiсть та кримiнально-правовi вiдносини. Кримiнально-правовi вiдносини, тобто вiдносини, якi регулюються нормами кримiнального права, неоднорiднi. Серед них розрiзняють так званi регулятивнi i охороннi кримiнально-правовi вiдносини. Кримiнальна вiдповiдальнiсть, у ii ретроспективному розумiннi, пов'язана з останнiми, а саме з тими iз них, що виникають у зв'язку з вчиненням злочину.

Характеристика цих вiдносин та визначення iх спiввiдношення з кримiнальною вiдповiдальнiстю передбачаi з'ясування ряду питань, зокрема: а) з якого моменту виникають охороннi кримiнально-правовi вiдносини, пов'язанi з вчиненням злочину, та якi юридичнi факти iх породжують;

б) який основний змiст охоронних кримiнально-правових вiдносин; в) яким чином вони реалiзуються; г) коли вони припиняються.

Практично всi iз зазначених питань у теорii кримiнального права вирiшуються по-рiзному[3]
. Вiдповiдна точка зору залежить, перш за все, вiд визначення моменту виникнення певних охоронних кримiнально-правових вiдносин та розумiння основного змiсту кримiнальноi вiдповiдальностi. З урахуванням викладених вище положень на поставленi запитання можна вiдповiсти таким чином:

1. Охороннi кримiнально-правовi вiдносини, пов'язанi з вчиненням злочину, виникають iз моменту вступу обвинувального вироку, яким засуджуiться особа, що вчинила злочин, у законну силу.

2. Юридичними фактами, що породжують цi вiдносини, i: а) суспiльне небезпечна поведiнка особи, яка порушуi певнi кримiнально-правовi норми; б) наявнiсть обвинувального вироку суду, в якому ця поведiнка визнана конкретним злочином; в) вступ вироку в законну силу.

3. Основним змiстом зазначених охоронних кримiнально-правових вiдносин i права та обов'язки iх суб'iктiв, що кореспондують мiж собою; в загальних рисах цi права та обов'язки включають: а) право держави в особi суду констатувати факт вчинення особою злочину i тим самим пiддати ii державному осуду (накласти на особу "тавро" злочинця); б) право держави вживати до особи у передбачених законом випадках конкретних кримiнально-правових заходiв; в) обов'язок особи, що вчинила злочин, сприйняти державний осуд; у передбачених кримiнальним законодавством випадках пiддатися конкретним кримiнально-правовим заходам; г) право особи (i вiдповiдно, обов'язок держави) забезпечити дотримання всiх положень кримiнального закону при ii засудженнi та покладаннi на неi конкретних кримiнально-правових заходiв.

4. Кримiнальна вiдповiдальнiсть i формою реалiзацii охоронних кримiнально-правових вiдносин, пов'язаних iз вчиненням злочину; оскiльки в обвинувальному вироку, що вступив у законну силу, здiйснюiться державний осуд злочинця, момент виникнення цих вiдносин i момент "виникнення" кримiнальноi вiдповiдальностi спiвпадають.

5. Охороннi кримiнально-правовi вiдносини, пов'язанi з вчиненням злочину, i кримiнальна вiдповiдальнiсть як форма iх реалiзацii припиняються з моменту виконання всiх тих обов'язкiв (i вiдповiдно, здiйснення всiх тих прав), що становлять основний змiст таких вiдносин; цим моментом маi бути, очевидно, той, з якого особа визнаiться такою, що не мас судимостi.

Враховуючи викладене, кримiнальну вiдповiдальнiсть можна визначити як форму реалiзацii охоронних кримiнально-правових вiдносин, пов'язаних iз вчиненням злочину, яка завжди полягаi у державному осудi злочинця, що здiйснюiться судом в обвинувальному вироку, i, як правило, втiлюiться в застосуваннi до нього конкретних заходiв кримiнально-правового впливу.

ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТРЖ

Значення та засоби захисту права власностi

Захисту права власностi наш законодавець завжди придiляв лику увагу, оскiльки власнiсть громадян, колективна та державна власнiсть i основою розвитку Украiнськоi держави. же, коли здiйснюiться захист зазначених форм власностi, йдеться, по сутi, про захист основ нашого суспiльства. Необхiднiсть всебiчного захисту власностi громадян зумовлюiться ще й тим, що вона безпосередньо маi задовольняти iхнi матерiальнi та культурнi потреби.

Переважна бiльшiсть громадян виконують своi конституцiйнi обовтАЩязки: берегти i змiцнювати колективну та державну власнiсть, поважати права та iнтереси iнших громадян, у тому числi iх право власностi. Однак i ще багато осiб, якi порушують зазначенi обов'язки. До них застосовуються не тiльки засоби виховного характеру, а й примусу. Значне мiсце у Законi Украiни про власнiсть посiдають норми, якi передбачають гарантii та захист права власностi. В основному це цивiльно-правовi норми, якi мають бути пiдставою для дальшого вдосконалення саме цивiльно-правового захисту права власностi.

Слiд пiдкреслити, що на захист права власностi спрямованi норми не тiльки цивiльного, а й iнших галузей права, зокрема кримiнального, адмiнiстративного, трудового тощо.

Цивiльно-правовий захист права власностi здiйснюiться своiми особливими методами, вiдмiнними вiд кримiнально- та адмiнiстративно-правових. Цивiльно-правовий захист крiмзагальноi мети для всiх методiв захисту права власностi виховання громадян у дусi дбайливого ставлення до власностi тАФ переслiдуi ще й особливi цiлi, властивi саме цивiльно-правовим методам захисту. Такою специфiчною метою i прагнення вiдновити порушенi права, попереднiй майновий а особи, права якоi порушено.

Якщо у власника вкрадено рiч, вiн може пред'явити позов на ii витребування. Коли хтось заважаi власнику користуватися своiю рiччю, вiн може пред'явити позов про усунення перешкод у користуваннi нею. Якщо власник не може витребувати якихось причин рiч, що вийшла з його володiння, вiн може при наявностi певних умов вимагати вiдшкодування завданих йому збиткiв i таким чином вiдновити свiй попереднiй майновий стан. Отже, в усiх цих випадках йдеться про вiдновлення попереднього майнового стану особи, права якоi порушено.

У цiй главi будуть розглянутi лише позови ВлречовогоВ» характеру, спрямованi на захист права власностi, якi на вiдмiну вiд зобов'язально-правових характеризуються передусiм ти що власник не перебуваi з порушником його прав у договiрних чи iнших зобов'язальних правовiдносинах.

Витребування майна власником з чужого незаконного володiння

Найважливiшим цивiльно-правовим засобом захисту прав власностi i вiндикацiя тАФ витребування власником майна з чужого незаконного володiння. Воно здiйснюiться шляхом пред'явлення позову в суд чи арбiтраж. Такий позов називаiться вiндикацiйним. Отже, вiндикацiйний позов тАФ це позов власник про витребування майна з чужого незаконного володiння.

Позивачем по вiндикацiйному позову i власник майна чи органiзацiя, зокрема державне пiдприiмство, органiзацiями майно передане в повне господарське вiдання або оперативне управлiння. Державний орган не i власником закрiпленого ним майна. Воно продовжуi залишатися державною власнiстю. Але, оскiльки певному державному органовi передано вуправлiння якесь державне майно, останнiй маi право i зобовтАЩязаний вимагати повернення його вiд усякого незаконного володiльця. Вiдповiдачем по вiндикацiйному позову виступаi незаконний володiлець, тобто особа, яка володii майном позивача без правових пiдстав.

У ст.32 вищезгаданого Закону Украiни ВлПро власнiстьВ» зазначено, що власник маi право витребувати своi майно з чужого незаконного володiння. Таким чином, якщо якась рiч вибула з володiння власника, останнiй може витребувати ii в особи, що нею володii. Але витребувати рiч вiн може тiльки вiд незаконного володiльця, тобто вiд такого, який володii рiччю без законних пiдстав. Пiдставою може бути, наприклад, договiр або адмiнiстративний акт.

Отже, якщо власник передав свою рiч у тимчасове користування за договором майнового найму наймачевi, останнiй не може бути вiдповiдачем по вiндикацiйному позову, оскiльки користуiться рiччю на законнiй пiдставi тАФ на пiдставi укладеного з власником договору майнового найму.

Незаконним володiльцем буде особа, що вкрала рiч або купила ii не у власника (наприклад, у громадянина, до якого рiч перейшла за договором майнового найму, договором схову тощо), оскiльки продавець за договором купiвлi-продажу не мiг передати покупцевi те, чого не мав сам тАФ права власностi на продану рiч.[4]

За вiндикацiйним позовом власник може витребувати свою рiч у натурi. Тому вiндикацiйний позов не може бути задоволений, коли у вiдповiдача речi вже немаi. Наприклад, коли вкрадено i встановлено, хто це зробив, вiндикацiйний позов може мати мiсце тодi, коли особа, що вкрала рiч, ще володii нею. Якщо ж рiч уже продано невiдомо кому або знищено, не можна одержати й задоволення по вiндикацiйному позову, бо за цим позовом можна вимагати повернення саме майна, що належить власниковi.

Коли в особи, що вкрала рiч, речi немаi, до неi теж можна пред'явити вимоги, проте тут йтиметься не про повернення речi, а про вiдшкодування заподiяноi шкоди. Отже, буде мати мiсце не вiндикацiйний позов, а позов зобов'язального характеру тАФ про вiдшкодування заподiяноi шкоди, i суд буде керуватися ст.440 ЦК Украiни.

Не може бути витребувана рiч i у випадку, коли незаконний володiлець настiльки ii змiнив, що, по сутi, вона вже перетворилася на зовсiм iншу рiч.

Отже, коли речi немаi, не можна й вимагати ii повернення вiд особи, що нею володiла. Проте виникаi запитання - чи завжди власник, дiзнавшись, що його рiччю незаконно володii якась особа, маi пред'явити саме вiндикацiйний позов, тобто позов про витребування ii у натурi з чужого незаконного володiння, чи вiн може якось iнакше захистити своi iнтереси?

Коли майно належить кооперативнiй або громадськiй органiзацii чи громадяниновi, то кожний з цих власникiв може за своiм бажанням пред'явити або вiндикацiйний позов, або позов про вiдшкодування збиткiв.

Вiдносно державних органiзацiй вирiшення цього питання безпосередньо пов'язане з iхнiми правами щодо розпорядження закрiпленим за ними майном. Якщо згiдно iз законом державна органiзацiя не може самостiйно розпоряджатися майном даного виду, то у разi перебування такого майна у незаконного володiльця (наприклад, у кооперативноi органiзацii, громадянина) вона повинна пред'явити саме вiндикацiйний позов.

Предметом вiндикацiйного позову може бути витребуванi iндивiдуально визначеноi речi. В зв'язку з тим, що власник вiндикацiйним позовом може вимагати повернення саме своi речi, вона мусить бути iндивiдуально визначеною. Вiдносно родових речей не можна встановити, чи це саме тi речi, що належали власниковi, чи якiсь iншi.

Предметом вiндикацiйного позову може бути й рiч, що визначаiться кiлькiстю, мiрою, вагою (наприклад, цукор, борошно, картопля тощо, тобто речi, що визначаються родовими ознаками) за умови, що вони якось iндивiдуалiзованi (наприклад, картопля у мiшку, який маi штамп, напис тощо).

Власник вiдповiдно до ст.148 ЦК Украiни маi право вимагати не тiльки повернення свого майна, а й повернення або вiдшкодування всiх доходiв, якi незаконний володiлець дiстав чи повинен був дiстати вiд користування майном. Причому вирiшення питання про те, з якого часу доходи мають буi поверненi власниковi, залежить вiд того, чи був володiлець добросовiсним чи недобросовiсним.

Вiдповiдно до ст.145 ЦК Украiни, набувач визнаiться добросовiсним, якщо вiн не знав i не повинен був знати, що особа, у якоi вiн придбав рiч, не мала права ii вiдчужувати.

Отже, набувач i добросовiсним, якщо вiн не знав i не повинен був знати про незаконнiсть свого володiння.

Навпаки, набувач визнаiться недобросовiсним, коли вiн знав чи повинен був знати, що особа, в якоi вiн набув рiч, не мала права ii вiдчужувати, тобто коли знав чи повинен був знати про неправомiрнiсть свого володiння (ст.148 ЦК Украiни). Зрозумiло, що набувач i недобросовiсним, якщо рiч набута злочинним шляхом.

Незаконний набувач вважаiться добросовiсним, поки не буде доведено протилежне.

Вiдповiдно до ст. 148 ЦК Украiни власник вправi вимагати вiд недобросовiсного володiльця повернення або вiдшкодування доходiв, якi вiн здобув або повинен був здобути за час володiння; вiд добросовiсного володiльця тАФ всiх доходiв, що вiн здобув i повинен був здобути з часу, коли вся або повинен був дiзнатись про неправомiрнiсть володiння або одержав повiстку за позовом власника про повернення майна.

Отже, одержане добросовiсним набувачем до того, як вiн дiзнався або повинен був дiзнатися про неправомiрнiсть свого володiння, належить йому, вiн стаi власником доходiв, здобутих пiд час володiння. Недобросовiсний володiлець повинен повернути доходи, якi вiн дiстав чи повинен був дiстати за весь час володiння.

Як зазначено у ст. 148 ЦК Украiни, незаконний володiлець повинен повернути чи вiдшкодувати не тiльки доходи, якi вiн одержав, а й тi, якi повинен був одержати. Коли незаконний набувач не одержав доходiв з власноi вини, вiн несе всi невигiднi наслiдки цього тАФ мусить повернути доходи, якi мiг одержати. Наприклад, хтось незаконно володiв садом, але не i знiмав плодiв, не одержував доходiв. Вiн нестиме всi невигiднi наслiдки своii бездiяльностi тАФ повинен вiдшкодувати втраченi ним доходи, бо у ст.148 ЦК Украiни законодавець зазначаi, що власник маi право вимагати повернення або вiдшкодування доходiв, якi незаконний володiлець Влздобув i повинен був здобутиВ».

Вiдповiдно до ст.148 ЦК Украiни Влволодiлець як добросовiсний, так i недобросовiсний, у свою чергу, маi право вимагати вiд власника вiдшкодування зроблених ним необхiдних затрат на майно з часу, з якого власниковi належать доходи вiд майнаВ».

Отже, недобросовiсний володiлець маi право вимагати вiд власника вiдшкодування зроблених ним необхiдних витрат на майно за весь час володiння, бо вiн повинен повернути одержанi прибутки за цей промiжок часу. Добросовiсний володiлець маi право вимагати вiд власника вiдшкодування необхiдних затрат тiльки з часу, коли вiн дiзнався або повинен був дiзнатися про неправомiрнiсть володiння або одержав повiстку, за позовом власника про повернення майна, бо саме з цього часу власниковi належать прибутки з майна.

Аналогiчна норма мiстилася у ст.59 ЦК УРСР 1922 р. Аналiзуючи ii, деякi радянськi юристи (Б.Б.Черепахiн, Ю.К.Толстой) справедливо, на нашу думку, вiдзначали, що коли виходити з буквального смислу ст.59 (вiдповiдно ст.148 ЦК Украiни), то в деяких випадках недобросовiсний володiлець може опинитися у кращому становищу, нiж добросовiсний. Зокрема, таке може статися у випадку, коли необхiднi витрати на майно перевищують прибутки, якi воно даi, або у випадку коли майно не даi прибуткiв, але потребуi витрат на утримання.

Було б доцiльно доповнити ст. 148 дiючого ЦК Украiни (як свого часу пропонував Б.Б.Черепахiн вiдносно ст.59 ЦК УРСРЖ 1922 р.) правилом, згiдно з яким добросовiсний володiлець мав би право вимагати вiд власника вiдшкодування необхiдних витрат на майно на весь час володiння, коли цi витратi перевищують доходи. Це посилило б виховне значення ст.148 ЦК Украiни.

РЖнодi витрати незаконного володiльця виходять за межi необхiдних витрат по поточному утриманню майна. Незаконний володiлець може зробити певнi полiпшення у майнi, зв'язку з чим може збiльшитись вартiсть останнього.

Виникаi питання, яка ж доля цих полiпшень у майнi у випадку витребування його власником вiд незаконного володiльця? Добросовiсний володiлець, зазначаiться в ст.148 ЦРЖ Украiни, маi право залишити за собою зробленi ним полiпшення, якщо вони можуть бути вiддiленi без пошкодження речi. Наприклад, коли вiн поставив новий мотор на човнi замiсть старого, то при витребуваннi у нього човна вiн може новий мотор забрати собi, замiнивши його старим.

Але може бути й так, що полiпшення у майнi неможливо вiддiлити. Наприклад, незаконний володiлець зробив капiтальний ремонт будинку чи вiдремонтував якусь iншу рiч. Як правило, у цих випадках полiпшення не можуть бути вiддiленi вiдречi. Яка доля полiпшень такого характеру? Вiдповiдно до ст. 148 ЦК Украiни, Влякщо вiддiлити полiпшення неможливо, добросовiсний володiлець маi право вимагати вiдшкодування зроблених на полiпшення витрат, але не бiльше розмiру збiльшення вартостi речiВ».

Таким чином, добросовiсний володiлець може вимагати вiдшкодування тiльки тих витрат на полiпшення речi, якi призвели до збiльшення ii вартостi. Незаконний володiлець може витратити багато коштiв i зусиль для того, щоб полiпшити ту чи iншу рiч i при цьому домогтися мiзерного результату. При визначення розмiру вiдшкодування маi враховуватися саме корисний результат, який проявився у збiльшеннi вартостi речi.

Як випливаi iз змiсту ст.148 ЦК Украiни, право залишити за собою зробленi полiпшення або вимагати вiдшкодування зроблених на полiпшення затрат (у разi, коли iх не можна вiддiлити) маi лише добросовiсний володiлець.

Добросовiснiсть володiння, набуття майна створюють ще одну важливу перевагу для незаконного володiльця речi. Коли вiд недобросовiсного набувача майно може бути витребуване в усiх випадках, то вiд добросовiсного законного набувача тАФ не завжди.

Вiдповiдно до ст. 145 ЦК Украiни, якщо майно за плату придбане добросовiсним набувачем у особи, яка не мала права його вiдчуджувати, власник вправi витребувати це майно вiд набувача лише у разi, коли майно загублене власником або особою, якiй майно було передане власником у володiння, або викрадене у того чи iншого, або вибуло з iхнього володiння iншим шляхом поза iхньою волею.

Якщо рiч було продано особою, яка ii одержала вiд власника за договором (наприклад, договором схову, майнового найму тощо), добросовiсному набувачевi, то вiд останнього власник не може витребувати свою рiч, бо у даному випадку рiч була як з володiння власника, так i з володiння його контрагента по договору, з iх власноi волi. Отже, у цьому випадку право власника на витребування своii речi з незаконного володiння обмежуiться в iнтересах добросовiсного набувача.

Якщо майно набуте безплатно (навiть i добросовiсним набувачем) вiд особи, яка не мала права його вiдчужувати, власник вправi витребувати майно в усiх випадках (ст.145 ЦК Украiни). Так, коли власник добровiльно, за договором (наприклад, за договором схову) передасть комусь рiч, а контрагент за договором замiсть того, щоб повернути власнику, подаруi ii iншiй особi, власник може витребувати свою рiч у даного добросовiсного набувача, (незважаючи на те, що рiч не була нi загублена, нi викрадена), оскiльки вона була безплатно набута добросовiсним набувачем.

Слiд звернути увагу на те, що вiдповiдно до ст.145 ЦК Украiни власник може витребувати своi майно у добросовiсного набувача не тiльки у випадку, коли воно викрадене, але взагалi у всiх випадках, коли майно вибуло з володiння власника або його контрагента по договору Влпоза його волеюВ».

Отже, громадянин тАФ власник якогось майна тАФ не може витребувати його з незаконного володiння iншоi особи при наявностi сукупностi трьох умов:

а) набувач маi бути добросовiсним набувачем тАФ вiн не повинен знати, що купуi майно не у власника;

б) майно маi бути придбане набувачем на грошi, тобто повинно бути саме купленим;

в) власник повинен втратити володiння цим майном з власноi волi, а саме, майно маi бути передане власником за договором (схову, майнового найму тощо) iншiй особi, яка б продала його добросовiсному набувачевi.

Виникаi питання, чому законодавець стаi на захист iнтересiв добросовiсного набувача у випадку, коли майно вибуло з володiння власника та його контрагента з iхньоi власноi волi. Законодавець виходить з тих мiркувань, що власник припускаi певну необачнiсть, довiрившись особi, яка на це не заслуговувала, про що свiдчить весь розвиток подiй: замiсть того, щоб повернути власнику одержану вiд нього за договором рiч, особа, продаi ii комусь, а тому власник повинен нести не вигiднi наслiдки своii необачностi. Цi мiркування, звичайно, вiдпадають, коли рiч вибула з володiння власника та його контрагента поза iхньою волею.

Все зазначене вище повною мiрою вiдноситься до вiндикацii власностi громадян, щодо вiндикацii державного i громадського майна дiють особливi правила.

Вiдповiдно до ч.2 ст.145 ЦК Украiни витребування майна з пiдстав, зазначених у ч.1 цiii статтi, не допускаiться, якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рiшень.

Отже, коли майно боржника буде передане судовим виконавцем для реалiзацii торговельнiй органiзацii i там воно буде придбане тiiю чи iншою особою, то вiд останньоi майно не може бути витребуване власником на тiй пiдставi, що вiн загубив це майно або воно було у нього викрадене, а потiм потрапило до рук боржника, вiдносно якого було поставлено вiдповiдне судове рiшення. Аналогiчно вирiшуiться питання у випадку, коли особа набула будинок з прилюдних торгiв, проведених для виконання судового рiшення.

Вiдповiдно до закону Украiни ВлПро власнiстьВ» Украiнська держава забезпечуi в законодавствi громадянам, органiзацiям та iншим власникам рiвнi умови захисту права власностi (ст.48).

В цьому законi встановленi загальнi засади цiii рiвностi в питаннях захисту всiх форм власностi. В нiй, зокрема, передбачаiться, що коли майно за сплату придбане в особи, яка не мала права його вiдчуджувати, про що набувач не знав i не винен був знати (добросовiсний набувач), то власник вправi витребувати це майно вiд набувача у випадку, коли майно загублене власником або особою, якiй майно було передане власником у володiння або викрадено у того чи iншого, або вибуло з володiння iншим шляхом поза iх волею.

Наведене правило (аналогiчне за змiстом правило мiститься т.145 ЦК Украiни) розповсюджуiться на вiндикацiю всiх форм власностi. Отже, жодна з форм власностi не користуiться правом необмеженоi вiндикацii. Суть цього права була розкрита в ст.146 ЦК Украiни.[5]
Державне майно, а також майно колгоспiв, iнших кооперативних та iнших громадських органiзацiй, неправомiрно вiдчужене яким би то не було способом, могло бути витребуване вiдповiдними органiзацiями вiд будь-якого набувача.

Таким чином, зазначене майно могло бути витребувано вiд всякого набувача: i недобросовiсного i добросовiсного. Важливо, щоб набувач був незаконним, а чи знав вiн (або повинен був знати) про незаконнiсть свого володiння тАФ це не мало нiякого значення.

Не мало значення для вирiшення питання про вiндикацiю зазначеного майна i те, яким способом воно вибуло з володiння вiдповiдноi органiзацii: чи воно викрадене, чи загублене, чи добровiльно за договором передане iншiй органiзацii або громадянину, а потiм потрапило до рук незаконного набувача.

Так, якщо громадянин брав на прокат в державнiй органiзацii якусь рiч, а згодом замiсть того, щоб повернути, продавав ii iншому громадянину, то ця рiч могла бути витребувана у останнього прокатною органiзацiiю.

Вiндикацiя державного майна, крiм вищезазначеного, мала ще й таку особливiсть: до вимог державних органiзацiй про повернення державного майна з незаконного володiння колгоспiв та iнших кооперативних, громадських органiзацiй або громадян не застосовувались загальнi правила дii позовноi давностi (ст.83 ЦК Украiни). Правда, це стосувалося лише державноi власностi. Щодо вiндикацii власностi колгоспiв, кооперативних та громадських органiзацiй, а також власностi громадян дiяли загальнi правила про позовну давнiсть, встановленi гл.5 ЦК Украiни.

Все це свiдчить про те, що вищезгаданi форми власностi i особливо державна власнiсть користувалися перевагами в питаннях вiндикацii в порiвняннi з особистою власнiстю.

Законом Украiни ВлПро власнiстьВ» цi переваги скасованi, в зв'язку з цим цивiльне законодавство Украiни, в тому числi Цивiльний кодекс Украiни, будуть приведенi у вiдповiднiсть iз законом Украiни ВлПро власнiстьВ».

Унiфiкацiя правового режиму вiндикацii майна забезпечуi рiвноправнiсть i змагальнiсть зазначених форм власностi сприяi iх розвитку.

Аналiз ст.145 ЦК Украiни свiдчить про те, що при наявностi певних умов майно може бути витребуване i у добросовiсного набувача. Це стосуiться всякого майна, всiх видiв речей (незалежно вiд форми власностi), за виключенням грошей та цiнних паперiв на пред'явника.

Витребування грошей i цiнних паперiв на пред'явника

Порядок вiндикацii грошей та цiнних паперiв на пред'явника регламентуiться ст.147 ЦК Украiни.

Особливiстю вiндикацii грошей та цiнних паперiв на пред'явника i те, що вони нi в якому випадку не можуть бути витребуванi вiд добросовiсного незаконного набувача.

Так, не можуть бути витребуванi грошi та цiннi папери на пред'явника вiд добросовiсного набувача на тiй пiдставi, що вони були загубленi власником чи викраденi у нього.

Купив, наприклад, громадянин К. в ощадному банку облiгацii внутрiшньоi позики, а згодом з'ясувалося, що цi облiгацii були ранiше викраденi у якогось громадянина i проданi банку. Незважаючи на те, що у даному випадку облiгацii вибули з володiння власника не з його волi, останнiй не може витребувати (як це було б з усяким iншим майном), оскiльки набувач тАФ громадянин К. був добросовiсним.

Грошi та цiннi папери на пред'явника не можуть бути витребуванi вiд добросовiсного набувача навiть тодi, коли вони належали державнiй чи кооперативнiй або громадськiй органiзацii i були незаконно вiдчуженi будь-яким способом. Так, у вищенаведеному прикладi, коли б облiгацii були викраденi не у громадянина, а в ощадному банку i згодом добросовiсно набутi громадянином, вони не можуть бути витребуванi у нього на тiй пiдставi, що на державне майно поширювався принцип необмеженоi вiндикацii, оскiльки цей принцип, що був закрiплений у ст. 146 ЦК УРСР, стосувався всякого майна, за винятком грошей та цiнних паперiв на пред'явника.

Отже, грошi та цiннi папери на пред'явника не можуть бути витребуванi власником вiд добросовiсного набувача.

Вiд незаконного недобросовiсного набувача грошi, а також цiннi папери на пред'явника (як i всяке iнше майно) можуть бути витребуванi в усiх випадках.

Особливий порядок вiндикацii грошей та цiнних паперiв на пред'явника встановлено з метою змiцнення та розвитку цивiльного обороту. Кожний його учасник, одержуючи грошi та цiннi папери на пред'явника, повинен бути певен, що вони не можуть бути витребуванi вiд нього, що добросовiснiсть iх набуття гарантуi його вiд усяких випадковостей.

Захист прав власника вiз порушень, не поiднаних з позбавленням володiння

Порушення прав власника можуть полягати не тiльки у позбавленнi його володiння рiччю. Як вiдомо, власнику крiм права володiння належить ще й право користування та право розпорядження рiччю. Цi права власника теж можуть бути порушенi.

Можливi випадки, коли власник здiйснюi своi право володiння рiччю, але хтось перешкоджаi йому користуватися або розпоряджатися нею.

Так, у судовiй практицi зустрiчаються справи за позовами, якi пред'являють власники будинкiв до осiб, якi самовiльно зайняли те чи iнше нежиле примiщення в iхнiх будинках. У цих випадках власник продовжуi володiти будинком, але йому перешкоджають користуватися якоюсь частиною будинку, а це може перешкодити власнику здiйснити i право розпорядження.

РЖнший приклад. Судовий виконавець помилково включив в акт опису майна не тiльки майно вiдповiдача, а й майно iншого громадянина, наприклад, його сусiда. В результатi неправомiрних дiй судового виконавця гасник помилково описаного майна позбавляiться можливостi розпоряджатися цим майном, хоча продовжуi ним володiти та користуватися (зрозумiло, що йдеться про випадки, коли майно не було при цьому вилучене з володiння власника).

Коли хтось чинить перешкоди власнику у користуваннi або розпорядженнi рiччю, власник може вимагати усунення порушень його права. Це право власника передбачене у ст.48 Закону Украiни ВлПро власнiстьВ». Вiдповiдно до ст.48 власник може вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би цi порушення i не були поiднанi з позбавленням володiння.

У наведених випадках власник може звернутися до суду за позовом про усунення порушень його прав. Цей позов називаiться негаторним.

Зрозумiло, що дii, якими порушуiться право власника, повиннi бути протиправними, iнакше немаi пiдстав для негаторного позову. Так, коли власник за договором житлового найму передасть комусь примiщення для проживання у власному будинку, то хоч це i перешкоджатиме йому самому користуватися цим примiщенням, але вiн не може вимагати усунення таких ВлперешкодВ» у користуваннi будинком, бо дii наймача, що користуiться примiщенням, i правомiрним.

Витрати, пов'язанi з усуненням порушень прав власника, несе порушник.

Захист права власностi здiйснюiться й у випадках, коли позов про витребування майна з чужого незаконного володiння або про усунення перешкод у розпорядженнi чи користуваннi майном пред'являiться не безпосередньо власником, а особою, яка володii майном в силу закону або договору з власником майна (наприклад, договору майнового найму, договору пiдряду, договору схову тощо). Так, коли рiч викрадена у наймача i останнiй витребуi ii з чужого незаконного володiння, пред'явивши вiдповiдний позов, цим самим вiн захистить не тiльки своi права (права якийсь час володiти i користуватись рiччю), а й права власника, оскiльки у наймача з'явиться можливiсть виконати своi обов'язки перед наймодавцем (власником) тАФ повернути майно, яке цому було надане у тимчасове користування.

На цi позови (пред'явленi за

Вместе с этим смотрят:

"Заказные" убийства и их предупреждение

"Зеленые", как субъект мировой политики

"Земледельческий закон" Византии, система хозяйства, формы собственности и аренды византийской общины

"Присвоение" и "растрата": сущность и признаки

"Русская Правда" как памятник Древнерусского права