Антична Грецiя: побут, звичаi, одяг

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ УКРАРЗНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦРЖОНАЛЬНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ РЖМ. РЖ.РЖ.МЕЧНИКОВА

ФРЖЛОЛОГРЖЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра журналiстики

КУРСОВА РОБОТА

Антична Грецiя: побут, звичаi, одяг

студентки першого курсу

спецiальностi ВлЖурналiстикаВ»

заочноi форми навчання

РЖотовоi РЖванни

Науковий керiвник тАУ

доц. Верещагiна Н.В.

Одеса тАУ 2008

План

Вступ

Роздiл 1.Одяг

1.1 Загальна характеристика костюмiв

1.2 Чоловiчi костюми

1.2.1 Одяг

1.2.2 Взуття

1.2.3 Головнi убори

1.2.4 Волосся, бороди й вуса

1.3 Жiночi костюми

1.3.1 Одяг

1.3.2 Взуття

1.3.3 Головнi убори

1.3.4 Косметика та зачiски

1.3.5 Прикраси

Роздiл 2. Побут та звичаi

2.1 РЗжа

2.2 Житло

2.3 Суспiльне життя грекiв

2.4 Мiфологiя та свята

Висновки

Бiблiографiя

Додатки

Вступ

РЖсторiя древньоi Грецii розвивалась одночасно у взаiмозвтАЩязку з iсторiiю краiн древнього Сходу. Археологiчнi розкопки, що проводились в останнi 100 рокiв, показали, що уже у РЖРЖРЖ тис. до н.е. на пiвднi Балканського пiвострова i розташованих поблизу островiв вiдбувався розвиток первiсних общинних вiдносин. Де-не-де почали виникати i розвиватися паростки первiсно класового суспiльства. Ранiше, нiж на iнших територiях, процеси подiлу на суспiльнi класи вiдбувалися на островах Крит, Лемнос, дещо пiзнiше тАУ на материку. Цi процеси супроводжувалися мiжусобними вiйнами, спогади про якi збереглися в бiльш пiзнiх давньогрецьких мiфах.

Вiдносна бiднiсть ТСрунтiв при вдалому географiчному положеннi Грецii, з одного боку, змушувала мiсцевих жителiв прикладати максимум зусиль у сiльському господарствi, а з iншого боку, розвивати мiжнароднi звтАЩязки, обмiн з сусiдами. Це прискорювало розвиток ремесел.

В iсторii культури Древньоi Грецii видiляють наступнi перiоди: егейський або крито-мiкенський (РЖРЖРЖ-РЖРЖ тис. до н.е.), героiчний або гомерiвський (ХРЖ-РЖХ ст. до н.е.), архаiчний (VРЖРЖРЖ тАУ VРЖРЖ ст. до н.е.), класичний (V-РЖV ст. до н.е.) та еллiнiстичний (перiод вiд початку походу О.Македонського на Схiд до завоювання Римом РДгипту маi назву еллiнiстичного тАУ остання третина РЖV тАУ РЖ ст. до н.е.).

У 12-13 ст. до н.е. в Грецii вiдбувся розпад первiсного суспiльства i зтАЩявилося патрiархальне рабовласництво, яке у 8-6 ст. до н.е. стало основою економiчного та полiтичного життя суспiльства. Виникло товарно-грошове господарство, яке сконцентрувалося у рабовласницьких мiстах-державах (полiсах). Ключову роль в цей час вiдiгравали два мiста-держави тАУ Афiни i Спарта. Боротьба за владу мiж ними закiнчилась перемогою Спарти в Пеллопонесськiй вiйнi (431-404 до н.е.). В 146 р. до н.е. ця територiя Грецii була включена у склад Римськоi iмперii.

В Древньогрецьких полiсах сформувалась могутня духовна культура, яка сильно вплинула на розвиток цивiлiзацiй багатьох краiн свiту. Сьогоднi ми використовуiмо слова, поняття, iмена та вирази, якi дiйшли до нас саме з культури Древньоi Грецii.

Основою суспiльного життя в античнiй Грецii був полiс, тобто мiсто-держава, яке обтАЩiднувало саме мiсто та розташованi поблизу землi та села. Це була самостiйна полiтична, господарська та культурна одиниця, обтАЩiднання вiльних громадян. З 6 ст. до н.е. у бiльшостi з полiсiв встановилась демократична форма правлiння, яка оберiгала права усiх громадян, робила iх активними учасниками полiтичного життя. Це була така собi рабовласницька демократiя, яка виховала у грекiв особливе свiтобачення, бо суспiльним iдеалом стала вiльна та полiтично активна людина. Майже всi жителi полiсiв вивчали грамоту.

Греки високо цiнили врiвноваженiсть, спокiйнiсть, мiру вчинкiв людини. Звiдси вiдсутнiсть у мистецтвi гiгантоманii, наявнiсть бажання вписувати споруди та скульптури у природне середовище. За Гераклiтом, в грецькiй культурi людина сприймаiться як смертний Бог, а Бог тАУ як безсмертна людина. Такi риси пронизують не тiльки мистецтво, а й фiлософiю, науку, мiфологiю.

В масштабах древнього свiту культура древньоi Грецii досягла особливо високого рiвня. Там розвивалися точнi, природничi та гуманiтарнi науки. Саме там виникли та розвивалися основнi напрями фiлософii, блискучих успiхiв досягли образотворчi мистецтва, лiтература та iншi сфери культури. Грецька мова досi широко використовуiться в науковiй термiнологii. Значна частина наших iмен саме грецького походження. Багато приказок та прислiвтАЩiв, сюжети казок теж беруть початок у Грецii. Навiть до сих пiр древньогрецькi трагедii та комедii не сходять зi сцен театрiв всього свiту. Культурна спадщина Грецii виключно велика, а ii вивчення приносить плоди.

Роздiл РЖ. Одяг

1.1 Загальна характеристика костюмiв

Уявлення про людське тiло як гармонiйний вияв краси у природi, глибоке розумiння його пластичних форм i високорозвинена фiзична культура тiла, що органiчно входила у систему виховання, зумовили пiдпорядкування давньогрецького костюма завданню збереження i виявлення прекрасних форм людського тiла. Костюм давнiх грекiв мав так прикривати тiло, щоб природнiсть пластичних форм людськоi фiгури не була прихована й не видозмiнювалася, а, навпаки, щоб ii природна краса була завжди пiдкреслена. [ ]

Першим давньогрецьким античним костюмом був лише огортаючий, драпiруючий одяг, який набував форми лише пiсля драпiрування його на фiгурi людини. Укрiплювався одяг рiзними способами, спочатку, як правило, без допомоги голки та нитки. Якщо до часткового зшивання i зверталися, то тiльки як до додаткового засобу для полегшення драпiрування. Прямокутнi шматки тканини драпiрувалися вiльно, утворюючи простий, неприталений i не облягаючий фiгуру одяг. Цим забезпечувалися вiльнi рухи тАУ необхiдна умова виявлення природних пластичних форм людського тiла, запорука здiйснення справжньоi фiзичноi культури та гiгiiни тiла. Пояси надiвали швидше для пiдтримки одягу, для полегшення драпiрування й укладання складок, нiж для стягання фiгури. Навiть своiрiдний бандаж з тонкоi шкiри (стафiон), що його носили iнодi гречанки у виглядi широкоi повтАЩязки навколо торса пiд хiтоном, був лише засобом для того, щоб запобiгти розпливанню форм, i не мав на метi змiнювати фiгури. Вся краса давньогрецького костюма полягала саме у вiльно, мтАЩяко, скульптурно спадаючих складках одягу, що виявляли загальнi контури природних форм тiла i водночас приховати його вади. Культ краси людського тiла перетворював оголення в античному костюмi на правомiрну, природну для нього властивiсть. Костюм не мав самодостатнього значення, а був нiби доповненням до оголеного тiла, повтАЩязаним з практичною необхiднiстю носити одяг. Оголенiсть i напiвоголенiсть не вважалися ганебними. Не порушуючи почуття пристойностi, давньогрецький костюм (i чоловiчий, i жiночий) мiг вiльно оголювати руки, плечi, ноги i навiть розкривати цiлий бiк усiii фiгури. Звичайно, типово середземноморський клiмат Грецii, сухий i теплий, створював сприятливi умови, не вимагаючи вбрання, яке б прилягало чи загортало тiло людини.

Чоловiчий i жiночий давньогрецькi костюми були в своiй основi майже зовсiм iдентичнi. Навiть способи носiння i драпiрування одягу в обох статей, по сутi, мало чим вiдрiзнялися, а iнодi були зовсiм однаковими. Лише деякi види драпiрування були властивi тiльки самому чоловiчому або тiльки жiночому костюмам. У загальному комплексi давньогрецького костюма в чоловiкiв та жiнок iстотно вiдрiзнялися переважно лише зачiски (та й то тiльки починаючи з перiоду розквiту античноi культури). Особливостi суспiльного ладу давньогрецьких рабовласницьких полiсiв, зокрема республiканський державний устрiй, типовий для багатьох з них режим Влрабовласницькоi демократiiВ» зумовили набагато менше виявлену станово-класову диференцiацiю костюма. Бiльш чи менш помiтна рiзниця костюмiв iснувала лише помiж вiльними та рабами, хоча й тут не спостерiгалося принциповоi рiзницi. Звичайно, у рабiв простiше i бiднiше вбрання, пристосоване до щоденноi фiзичноi працi. [ ]

РДдина принципова вiдмiннiсть у зовнiшньому виглядi раба i вiльного громадянина грецького полiса полягала в тому, що раб повинен був коротко стригти волосся на головi i голити бороду, а також ходити босонiж. Вiдособленого стану жерцiв у давньогрецькому античному суспiльствi не було, i iхнi костюми майже нiчим не вiдрiзнялися вiд костюмiв iнших громадян. Система виборностi урядових осiб i незначний розвиток усталених привiлеiв знатностi зумовили також вiдсутнiсть спецiальних знакiв розрiзнення суспiльного становища в костюмах верхiвки панiвного класу рабовласникiв.

Основним матерiалом давньогрецького одягу була, насамперед, вовна, яку використовували для виготовлення нижнього та верхнього вбрання. Греки вмiли виробляти з неi грубi й цупкi тканини i тканини дуже мтАЩякi i пухнастi, що добре укладалися в складки при драпiруваннi. Поряд iз шерстю досить широко використовували льнянi тканини, нерiдко дуже тонкi. В перiод розквiту давньогрецькоi культури, особливо в Афiнах, iонiйських мiстах та колонiях пiвденноi РЖталii жiночий одяг почали шити iз найтонших, напiвпрозорих, легких тканин, так званоi коськоi вуалi. Шовк та бавовна проникли у Грецiю iз Сходу лише в кiнцi еллiнiстичного перiоду.

Одним iз найпоширенiших кольорiв давньогрецького одягу був бiлий (або суровий), який вважали найвитонченiшим i найвишуканiшим. Проте дуже широко зверталися й до кольорових тканин, особливо для жiночих костюмiв, якi мали найчастiше фiолетовий, пурпурний, рожевий, червоно-цегляний, темно-жовтий, коричневий, синювато-зелений та блакитний кольори. При цьому тканини були одноколiрнi, оздобленi каймовим узором, наведеним одним або двома кольорами. Строкатiсть була не властива класичному античному костюмовi; далi поiднань двох рiзних кольорiв верхнього i нижнього одягу, з яких один часто був бiлий, давнi греки не йшли. Лише в раннiй, гомерiвський перiод, спостерiгалася значно бiльша строкатiсть i яскравiсть одягу. Чорного кольору, принаймнi для суцiльного тла, тканин у класичному давньогрецькому костюмi зовсiм уникали. Вiн мiг траплятися лише як iнший колiр в узорнiй орнаментацii бордюрiв. Пiд час трауру одягали швидше коричневий або сiрий одяг, нiж чорний. Для одягу рабiв, а також для деякого верхнього вбрання (наприклад, плащiв), виготовленого iз грубих, цупких тканин, застосовували природнi кольори вовни коричневих, бурих та сiруватих вiдтiнкiв. [ ]

1.2 Чоловiчi костюми

1.2.1 Одяг

Основним чоловiчим натiльним одягом давнiх грекiв був хiтон, що являв собою прямокутний шматок тканини, завширшки двох вiдстаней вiд лiктя до лiктя розгорнутих рук. Довжина його була рiзною тАУ вiд повноi, до ступнi, у хiтонах молодих франтiв з багатих родин пiзньокласичного перiоду, особливо Афiн, та в костюмах лiтнiх городян еллiнiстичноi доби тАУ до поколiнноi, що переважав усiх верствах суспiльства протягом архаiчного i класичного перiодiв.

Перед одяганням тканину хiтона перегортали по вертикальнiй осi навпiл i в такому виглядi охоплювали фiгуру з лiвого боку навколо грудей i спини на рiвнi пахв. Задрапiрований таким чином хiтон сколювали на плечах булавками чи застiбками-фабулами. При цьому лiвий бiк фiгури, на якiй робили перегин тканини, закривався цим перегином, а правий, навпаки, залишався вiдкритим по всiй довжинi вiд плеча до ступнi й прикривався лише складками одягу. Лiва рука проходила в отвiр, утворений на верхньому краi перегорнутого хiтона мiж мiсцем його сколювання на плечi i верхнiм кутом перегину. Вiдповiдно до цього права рука виходила з вiдкритого розхилу передньоi i задньоi пiл хiтона мiж мiсцем його сколювання на плечi i верхнiми кутами правого краю обох пiл (тобто, через верхнiй розрiз одягу. Ця особливiсть тАУ просування рук крiзь верхнiй розрiз одягу, а не крiзь бiчнi його розрiзи i характерною рисою давньогрецьких хiтонiв. Крiм сколювання на плечах, хiтон, як правило, пiдтримували ще й нешироким поясом, завтАЩязуючи його по талii з утворенням перекиду тАУ напуска. В костюмах рабiв, землеробiв, ремiсникiв, а також пiд час гiмнастичних вправ хiтон укладали тальки на лiвому плечi, а праве плече й частину грудей залишали оголеними. У такому виглядi вiн мав назву ескомiю. [ ]

Значно ранiше, нiж у жiночому костюмi, серед чоловiкiв поширилися тунiки, тобто справжнiй накладний одяг, зшитий або суцiльний на плечах, з бiчними отворами (проймами) для рук. Багато чоловiкiв мали безрукавий колобос тАУ широкий, майже квадратний накладний одяг, що нагадував давньоперський кандiс, але, як правило, поколiнноi довжини. Чоловiчi хiтони i тунiки, як правило, не декорували. [ ]

Простотi крою i форм давньогрецького одягу вiдповiдала й простота його декорування. Якщо не брати до уваги використовуваних для верхнього одягу гомерiвського перiоду узорчатих тканин з геометричним орнаментом у виглядi квадратiв, ромбiв, кiл, розеток, що заповнювали все поле тканини, то в перiод розквiту античноi культури переважаючими були, безперечно, без узорнi тканини. Лише пiзнiше серед верхiвки суспiльства почали поширюватись узорчатий матерiал але вже з легким малюнком (кола, листочки, зiрочки, звивистi нитки, розташованi рiденько на полi тканини). Дуже поширеною була каймова орнаментацiя, характерним був орнамент меандрового типу, спiралевидна Влнабiгаюча хвиляВ», Влязик i яйцеВ», листок плюща i лавра, пальмета, листя та грона винограду. [ ]

Поряд з хiтонами й тунiками до повного чоловiчого давньогрецького костюма входив плащ-гiматiон, або гiматiй. Як i хiтон, це був прямокутний шматок шерстяноi тканини, досить цупкоi i разом з тим, мтАЩякоi, придатноi для утворення широких вiльних складок. Ширина гiматона (1,5 тАУ 12,7 м) перевищувала його довжину i переважно становила близько 3-х метрiв. Такий вид одягу дiстав назву ораторського, тому, що специфiчний характер драпiрування iз ВлсповиваннямВ» правоi руки мав привчити оратора до стриманоi жестикуляцii. [ ]

Тiльки чоловiчим одягом у Стародавнiй Грецii був короткий плащ-хламида, або хламiс, який також являв собою звичайний прямокутний шматок тканини. Перегинаючи навпiл уздовж короткоi осi (як хiтон), хламиду накидали на лiве плече (закриваючи його разом з лiвою рукою) i, охоплюючи нею спереду i ззаду торс, сколювали фiбулою на правому плечi, але не верхнiми кутами, а не деякiй вiдстанi вiд них. Увесь правий бiк залишався вiдкритим, його було видно в розрiзi хламиди, бiчнi сторони якоi разом з верхнiми кутами вiльно звисали спереду i ззаду плеча, утворюючи складки. А для того, щоб цi сторони хламиди звисали красивими складками, до нижнiх ii кутiв прикрiплювали невеликi важки, вшитi у тканину. Хламиди мали довжину до колiн, носили iх переважно юнаки та воiни; iх одягали також пiд час подорожей як дорожнiй плащ. РЖнодi хламиди одягали просто на голе тiло, як це робили, наприклад, спартанцi. Хламиди часто оздоблювали орнаментальною каймою. Серед сiльського населення найбiльших глухих i вiдсталих мiсцевостей Грецii, особливо у пастухiв, довго ще зберiгався звичай носити овечi та козячi шкури, пiдперезанi поясом. [ ]

1.2.2 Взуття

Основна маса чоловiкiв у Стародавнiй Грецii, принаймнi до еллiнiстичного перiоду, ходила босонiж. Для рабiв це було загальноприйнятим. Найпоширенiшими були простi сандалi, що складалися з пiдошви i прикрiплених до неi ремiнцiв, котрими по-рiзному охоплювали ступню й пiдвтАЩязували бiля кiсточок. [ ] Складнiшими i наряднiшими були крепiди. В одних навколо всього краю пiдошви, окрiм носка, був невисокий шкiряний борт, що переходив у пiднятий задник (у борту були отвори, в якi просувались ремiнцi). В iнших замiсть бортiв з отворами крепiду оточувала ажурна сiтка, сплетена з ремiнцiв з вушками. Крiзь отвори в бортах або крiзь вушка сiтки просували два ремiнцi й шнурували знизу догори до кiсточок, де iх завтАЩязували навколо нiг. Крiм простих сандалiв i крепiд, власне чоловiчим взуттям були ще ендромiди та котурни. Ендромiди являли собою невисокi, до литок, чоботи з вiдкритими пальцями, розрiзом попереду, зашнурованим ремiнцями, i зi звисаючими вгорi невеликими закотами. Котурни тАУ це також зашнурованi спереду чоботи, але закритi на пальцях. Ендромiди i котурни були популярними переважно в дорожньому та мисливському костюмах багатих верств населення. Серед простого люду поширенi були ще своiрiднi постоли. Це взуття виготовлялося з суцiльного шматка сирицi, який загинали навколо ступнi, утворюючи невеликi борти. Крiзь отвори в бортах або крiзь пришитi до них вушка просували ремiнцi, якi завтАЩязували навколо нiг вище кiсточок. В найбiльш глухих сiльських мiсцевостях Грецii землероби та пастухи нерiдко носили обмотаний навколо гомiлки шматок цупкоi тканини або шкури, перевтАЩязаноi ремiнцем чи шнурком. [ ]

1.2.3 Головнi убори

Головних уборiв на щодень чоловiки не мали, але в негоду, в подорож, а також на час тривалоi роботи на вiдкритому повiтрi досить широко зверталися до капелюхiв. Майже завжди iх носили сiльськi мешканцi, землероби та пастухи. РЖснувало три основних види давньогрецьких капелюхiв: кiне, пiлей i петас. РЗх робили з повстi, а також iз шкiри, фарбували в бiлий або коричневий кольори. Серед капелюхiв лише петас мав широкi криси. Нерiдко носили й фригiйський ковпак, своiм походженням тАУ малоазiатський головний убiр. Готуючись до свят, банкетiв, релiгiйних обрядiв, давнi греки прикрашали голови вiнками з гiлок, листя чи квiтiв. Такi самi вiнки надiвали на голови переможцям у гiмнастичних, лiтературних та музичних змаганнях як нагороди. Нiяких начiпних прикрас, принаймнi до еллiнiстичноi доби, чоловiки у Стародавнiй Грецii не мали, крiм, хiба що звичайного металевого персня на четвертому пальцi лiвоi руки. [ ]

1.2.4Волосся, бороди й вуса

Чоловiки в Стародавнiй Грецii не менше, анiж жiнки дбали про своi волосся. Найпоширенiшим типом були зачiски з волосся, розчесаного вгорi ВлшапкоюВ».В архаiчних зачiсках часто довгi пасма особливо ретельно завивали у тугi рулоннi локони й закручували в кучерi. Волосся ззаду або вiльно звисало густими пасмами, або його вкладали у виглядi заплетеного хвоста й нерiдко згортали догори й закладали за повтАЩязку або коротше пiдстригали. РЖнодi, навiть, за вухами випускали 2-3 завитi довгi локони або плетiнку. Водночас поширенi були й пишнiшi зачiски з довгого, вiльно завитого кучерями волосся, яке спускалося до плечей. Деякi ритуальнi та параднi зачiски оздоблювали бантом з волосся спереду над чолом у виглядi метелика. Такий бант дiстав назву цикади. Пiзнiше волосся почали пiдстригати коротше, вiдкриваючи шию, i не випускали вже анi пасом, анi локонiв. Раби завжди мали бути коротко пiдстриженi. Майже обовтАЩязковою приналежнiстю чоловiчих зачiсок архаiчноi доби були лобовi повтАЩязки, стрiчки або шнури.

Однiiю iз давнiх традицiй чоловiкiв було вiдрощування бороди й вус. Голилися тiльки вiльнi молодi люди, у яких ще повiльно росла борода та раби. Грецька борода була повною, а вiдрощувати ii починали iз щiк i оформляли довгою округлою або клиновидною, чи пiдстриженою напiвколом.

1.3 Жiночi костюми

1.3.1 Одяг

Найдавнiшим i найтиповiшим давньогрецьким жiночим одягом був пеплос, або доричний хiтон. У розгорнутому виглядi вiн являв собою прямокутний шматок тканини, завширшки рiвний подвiйнiй вiдстанi вiд лiктя до лiктя розгорнутих рук i завдовжки у зрiст людини вiд плечей до птАЩят та ще додатково 40-45 см. При середньому зростi форма його наближалася до квадратноi (180×190 см). Перед одяганням верхню частину пеплоса, що дорiвнювала приблизно однiй чвертi загальноi його довжини, загортали назовнi i вгорi утворювали звисаючу фалду, або клапан тАУ диплодiон. Цей клапан був характерною специфiчною особливiстю доричного хiтона, чим i вiдрiзнявся вiд iонiчного хiтона та iншого давньогрецького одягу. Далi його драпiрували навколо фiгури як звичайний хiтон i укрiплювали традицiйним способом на плечах за допомогою булавок чи застiбок. При цьому задню пiлку хiтона наколювали поверх передньоi. Бiчний розхил пеплоса iнодi скрiплювали бiля стегна i вище колiна додатковими застiбками. Власне жiночий хiтон, як i чоловiчий, лише пiдперезували вузьким поясом. Проте, на вiдмiну вiд чоловiчого одягу, такий пояс завтАЩязували високо по талii, так, що диплодiон своiм кiнцем майже прикривав його. В окремих випадках (наприклад, у костюмах танцiвниць)зустрiчалися й зовсiм непiдперезаний пеплос. Тодi вiн високо розходився з правого боку, вiдкриваючи стегно. [ ]

Вужчий iонiчний хiтон закрiплювали, як i доричний, - тiльки на плечах. Його короткою, до колiн, рiзновиднiстю був хiтон, який молодi дiвчата одягали пiд час гiмнастичних вправ, iнодi його, як чоловiчий ескомiй, скрiплювали тiльки на одному плечi, залишаючи друге плече (а часто й груди) оголеними. Дуже широкий класичний жiночий хiтон (вiд заптАЩястя до заптАЩястя розгорнутих рук) завжди непокоiв його власницю тим, що мiг впасти з плечей та рук вiд ваги сконцентрованого з бокiв матерiалу. Щоб одяг не спадав, замiсть пiдперiзування хiтона звичайним поясом по талii часто користувалися iншим способом пiдтримування й закрiплення його на фiгурi тАУ за допомогою стрiчки чи шнурка завдовжки приблизно 2,5 м.

З плином часу у давньогрецький жiночий костюм почали проникати новi типи одягу, на яких можна простежити поступовий перехiд вiд огортаючого одягу до справжнього накладного тАУ вiд хiтонiв до тунiк. Першим прикладом такого перехiдного типу одягу може бути так званий Т-подiбний хiтон, який кроiли з двох шматкiв тканини однаковоi форми, схожоi на букву Т, оскiльки рукава викроювали разом iз основною пiлкою. Обидва шматки зшивали з бокiв по всiй довжинi до початку рукавiв i далi по низу суцiльно кроiних рукавiв. Щоб хiтон тримався на фiгурi, його сколювали на плечах та по верху рук, але руки тут проходили не крiзь верхнiй розрiз одягу, а крiзь бiчнi незшитi сторони рукавiв, як у тунiцi. Поряд iз Т-подiбним хiтоном широко застосовували в усьому схожий на чоловiчий колобос, тобто справжню тунiку.

Верхнiм жiночим одягом, поширеним протягом усього розвитку античного суспiльства, був, як i в чоловiкiв, плащ-гiматiон. Проте способи його драпiрування були рiзноманiтнiшi, нiж у чоловiкiв. Зокрема було вироблено варiант драпiрування жiночих гiматiонiв iз закиданням кiнця гiматiона не на лiве плече, а на згин лiвоi руки. Своiрiдним було драпiрування гiматiона з прикриттям голови. У цьому випадку один кiнець гiматiона закидали спереду назад за праве плече, з якого вiн iшов навскiс налiво через груди, охоплюючи всю верхню частину лiвоi руки й лiве плече. Верхнiй край гiматiона при цьому пiднiмався вiд шиi до лiвого боку обличчя i прикривав усю голову. Нижнiй його край i кут, перекинутий через лiву руку, спадали на спину. РЖз спини до голови плащ перекидали через праве плече вперед i прикривали ним усю праву руку разом з кистю. Тут плащ звисав з кистi спереду мтАЩякими складками до колiн.

Не менш давнiм був спосiб носити гiматiон складеним удвоi в обхват фiгури i сколеним на одному плечi, як у хiтонах. Перегорнутий удвоi по короткiй осi, гiматiон пропускали попiд лiву (рiдше тАУ попiд праву) пахву й пiсля охоплювання торса спереду та ззаду сколювали на плечi, але не кiнцями (верхнiми кутами), а на деякiй вiдстанi вiд них так, що цi кiнцi звисали вiльно з плеча спереду й на спинi (як у чоловiчiй хламидi). Нерiдко гiматiон укладали не тiльки на плечi, а й уздовж усiii верхньоi частини руки. Крiм того, верхнiй край гiматiона, який перетинав груди навскiс вiд пахви до плеча, вiдгортали вниз так, що утворювалася вилога. При такому драпiруваннi переднiй i заднiй кути плаща низько звисали навкiс. [ ]

1.3.2 Взуття

Жiнки в давньогрецьких полiсах також переважно ходили босонiж, а вiльнi жiнки носили взуття тiльки коли виходили на вулицю або ж коли одягали святкове вбрання. При цьому взуття суттiво не вiдрiзнялося вiд чоловiчого, бо жiнки теж носили сандалi чи крепiди. У багатих крепiдах пiд ремiнцi на пiдйомi пiдкладали шматок шкiри (тАЬязиктАЭ). Тiльки в пiзнiй еллiнiстичний перiод гречанки почали носити ще й закрите взуття у виглядi туфель. Виготовляли взуття переважно з кольоровоi шкiри й оздоблювали вишивками, золоченням, металевими накладками, а iнодi й перлами та коштовними каменями. Пiдошву робили iз шкiри, дерева i корка, причому особливо цiнним було взуття з товстою (до 3 см) пiдошвою з кiлькох шарiв корка. Таке взуття називали ще пантофлями, що означаi тАЬцiлком з коркатАЭ.[ ]

1.3.3 Головнi убори

Головних уборiв жiнки взагалi не носили, а в разi необхiдностi прикривали голову гiматiоном. Поширеною була лише вуаль-покривало (калiпатра), запроваджена в костюм жiнок замiжнiх жiнок для виходу на вулицю. Вуаль-покривало робили з напiвпрозорих легких тканин. У пiзнiй перiод зустрiчався ще й ширококрисий, гостроверхий, переважно соломтАЩяний капелюшок (фолiя). Як i чоловiчний петас, його носили на самiй макiвцi. [ ]

1.3.4 Косметика та зачiски

Давньогрецькi жiнки здавна застосовували бiлило, румтАЩяна, губну помаду, фарбу для пiдведення брiв та очей. Волосся, починаючи з доби розквiту давньогрецькоi культури й особливо в еллiнiстичний перiод, фарбували переважно в модний тодi бiляво-золотистий колiр. РЖ, взагалi-то, волосся у жiнок Стародавньоi Грецii завжди було предметом найретельнiшого догляду. [ ] Грецькi жiночi зачiски можна завести до двох основних типiв: з довгими, спадаючими на шию локонами та з пiдiбраними i завтАЩязаними у вузол на потилицi. Першi зачiски нагадували чоловiчi, вони не мали продiлу й розчiсувалися вiд тiм'я навсбiч, нiби тАЬшапкоютАЭ. Спереду коротшi пасма спускали досить низько на чоло, бо в Грецii вважалося некрасивим для жiнки мати високе чоло. Волосся спереду по-рiзному завивали в локони або закручували в кучерi. Вуха при цих зачiсках були вiдкритими, а за вухами i ззаду вiдпускали довге волосся, яке заплiтали в кiски, завивали в локони або спускали вiльними пасмами. Другий тип зачiсок, найхарактернiший для доби розквiту давньогрецькоi культури, вiдзначався з одного боку, вiдкритою потилицею, а з iншого тАУ вузлом зверху або ззаду, утворюваним з волосся, зачесаного догори вiд чола, з бокiв i з потилицi. Цей вузол, вiдомий пiд назвою корiмбоса (вершина), закрiпляли високо на макiвцi або нижче; в останньому випадку вiн стирчав ззаду й нагадував ручку античноi олiйноi лампи, або зовсiм звисав на потилицю. В одних випадках корiмбос являв собою просто пучок кучерявого волосся, в iнших це був справжнiй гладенький, щiльно звтАЩязаний з окремих пасом вузол. У зачiсках з корiмбосом верх чола прикривали волоссям, в деяких короткi локончики-кучерi випускали й перед вухами на щоки, а переднi волосся часто розчiсували на прямий подiл.

У бiльшостi зачiсок було комбiнування волосся з рiзноманiтними повтАЩязками, стрiчками, хустинами, сiтками. Широко зверталися до дiадем iз шкiри чи металу, пишно оздоблених, дуже насунутих на чоло сфендонiв. [ ]

1.3.5 Прикраси

Жiночий давньогрецький костюм мав рiзноманiтнi начiпнi прикраси, особливо розмаiтi й розкiшнi у багатих жiнок. Найпоширенiшими були намисто, нерiдко з пiдвiсками, сережки, браслети. Давньогрецьке жiноче вбрання, яке драпiрувалося й укрiплювалося на фiгурi, зумовило широке використання в античному костюмi рiзноманiтних булавок, застiбок-фiбул та пряжок. Начiпнi прикраси виробляли переважно з бронзи, срiбла та золота, причому, найчастiше це було карбування й литво, що забезпечувало випуклi, рельiфнi зображення. Строкатого розцвiчування металу кольоровим емалями майже не спостерiгалося. Прикраси оздоблювалися напiвкоштовним та коштовним камiнням. Так звана глiптика досягла в Стародавнiй Грецii неперевершеноi художньоi досконалостi. Дуже цiнними прикрасами були рiзнi геми як з врiзаними вглиб зображеннями на прозорих одноколiрних каменях, так i з рельiфними, опуклими зображеннями, переважно на рiзношарових напiвпрозорих каменях (камеi). Сюжетом для зображень на гемах були мiфологiчнi сцени, фiгури героiв, богiв i тварин. Геми прикрашали пiдвiски намиста й сережок, перснi, пряжки.

РДдиною додатковою приналежнiстю жiночого давньогрецького костюма було вiяло. Виготовляли його з кольорового пiртАЩя, розмальованих дощечок або тонких металевих листiв, яким частiше надавали форми списоподiбного листка або кiлькох листкiв, що вiялоподiбно розходилися вiд центра, як у пальметi. На деяких вiялах у центрi вмiщували ще невеличке металеве дзеркальце.[ ]

Роздiл 2. Побут та звичаi

2.1 РЗжа

Древньогрецька кухня тАУ одна з найкориснiших та найсмачнiших у свiтi.

Греки широко використовували у харчуваннi оливки та оливкове масло. Ще з найдревнiших часiв iх консервували морською сiллю. Для бiльшого смаку додавали прянi трави та спецii. Оливки солили, маринували, використовували у якостi закуски, гарнiру, приправи до риби та багатьох iнших страв. Оливкове масло виготовляли iз спiлих оливок методом холодного вiджимання.

Хлiб тодi випiкали не бiлий, а грубий, iз напiвобробленого борошна. Першi згадки про Влкислий хлiбВ», тобто хлiб, виготовлений з опари, стосуються V ст. до н.е. Але такий хлiб вважався делiкатесом, коштував дорожче прiсного хлiба, i його споживали тiльки багатi люди. Гомер, що описав грецькi трапези своiх героiв, залишив свiдоцтво про те, що аристократи Древньоi Грецii вважали хлiб достатньо самостiйною стравою.

В тi далекi часи на обiд, як правило, подавали двi страви: смажений шматок мтАЩяса та бiлий пшеничний хлiб, i кожна страва споживалась окремо.

Гомер порiвнюi пшеницю з мозком людини, маючи на увазi ii значення у життi людини. Вiн зазначав, що чим багатший хазяiн будинку, тим бiльше у його домi хлiба. Про те, з якою забобоннiстю вiдносились греки до хлiба говорить той факт, що вони були впевненi, що якщо людина поiдаi свою iжу без хлiба, вона дуже грiшить i буде неодмiнно наказана богами.

Пекарi Древньоi Грецii вмiли випiкати багато сортiв хлiба, використовуючи при цьому пшеничне борошно. Частина хлiбних виробiв випiкалась з ячмiнного борошна. Хлiб недорогих сортiв готували iз грубого борошна з великою кiлькiстю висiвок. Такий хлiб слугував основною iжею для простого народу. Булочники торгували здобними хлiбними виробами, у склад яких входив мед, жир, молоко. Але такi Влсолодкi хлiбцiВ» коштували дорожче звичайного хлiба i вiдносились до солодощiв. Цiкаво вiдзначити, що у сурових спартанцiв хлiб вважався величезною розкiшшю, i його подавали лише у святкових випадках.

У Стародавнiй Грецii, як i у Древньому РДгиптi, черствому хлiбу вiдводилась особлива роль. Вважалось, що вiн допомагаi при захворюваннях шлунка. Його виписували у якостi лiкiв хворим, що страждали хворобами шлунково-кишкового тракту. Деякi вважали, що навiть облизування черствоi корки чорного хлiба сприяi зупинцi болю у шлунку.

Але не тiльки хлiб був популярний на столi древнiх грекiв. До нього подавали овочi, плоди, боби, оливки та iнжир. Масло споживали тiльки оливкове, вершкового не було. Залюбки пили молоко, робили сир. Але найголовнiше тАУ греки iли багато риби та морепродуктiв усiх видiв: мiдii, кальмари, морськi гребiнцi, устрицi.

Одного разу грецький фiлософ Демонакс збирався у морську подорож. Погода була поганою, наближалась буря. Один iз друзiв звернувся до Демонакса: ВлЯк, тобi не страшно? Адже корабель може потонути i тебе зтАЩiдять риби!В». На що фiлософ, усмiхнувшись, вiдповiв: ВлЯ зтАЩiв стiльки риб у своiму життi, що буде цiлком справедливо, якщо вони кiнець-кiнцем зтАЩiдять менеВ». Греки iли багато мтАЩяса диких звiрiв та птахiв, якоi в тi часи було пребагато. А ось мтАЩяса домашнiх тварин навiть багатi люди iли у невеликих кiлькостях, бо тi давали iм шерсть та молоко. Найчастiше м'ясо домашнiх тварин, зокрема ягнятину, подавали тiльки на свята, коли приносили жертви богам. Один iз давньогрецьких мiфiв розповiдаi про те, як титан Прометей, що принiс людям вогонь, розробив для жертвоприношення молоде ягня i розклав м'ясо на двi купки: в першу поклав всi костi, прикривши iх верху жиром, а у iншу все м'ясо, прикривши його тельбухами та шкурою. Пiсля цього хитрий Прометей запропонував батьку богiв Зевсу вибрати купку для себе. Той, звiсно, вибрав купу з жиром, але прорахувався. З тих пiр хитрi греки приносили в жертву богам тiльки тельбухи та костi, а все смачне залишали собi, щоб добро не пропадало.

Цукру у грекiв не було, замiсть нього використовували мед, якого тодi було пре достатньо. Серед напоiв у грекiв не було анi чаю, анi кави, анi какао. Тiльки одне вино. Його завжди розводили у пропорцii 1:2 (частина вина на двi частини води) або 1:3. Але розбавляли вино водою зовсiм не для того, щоб не захмелiти: таким чином вони намагалися дезинфiкувати брудну колодязну воду. Пили найчастiше не з чашок чи кубкiв, а iз спецiальних iмностей ВлкиликiвВ» - малих блюдець з ручками на довгiй нiжцi. Пiсля оливкового масла вино тАУ у всi часи головний предмет гордостi у Грецii.

Трьохразове харчування в Грецii представляло собою два снiданки та обiд. Останнiй влаштовували у вечiрнiй час. На нього зазвичай запрошували друзiв, яким присилали запрошення через вiсникiв-рабiв. Запрошенi могли привести на обiд своiх друзiв. Бувало, що приходили i тi, кого нiхто не запрошував тАУ паразити. Непроханих гостей не виганяли, але вiдносились до них з неповагою. За стiл сiдали у суворо визначений час, не чекаючи тих, хто запiзнився. Обiди влаштовували тiльки в чоловiчiй частинi будинку. Так як акуратнiсть вважалась ознакою ввiчливостi, то бiля входу всi знiмали взуття, раби омивали гостям ноги, пропонували прийняти ванну та обтертись ароматичними маслами. РЗжа розташовувалась на столах, навколо яких у формi пiдкови розмiщували високi ложа покритi гарними ковдрами. Сама трапеза проходила у положеннi напiвлежачи, спираючись правим плечем на подушку. Хазяiн будинку розмiщувався у центрi. Найпрестижнiшим вважалося мiсце справа вiд нього. РЗли греки руками, витираючи пальцi тiстом чи мтАЩякушем хлiба. Ложка використовувалась тiльки для масноi жирноi iжi. Сама трапеза розпочиналась iз закусок, що пiдвищують апетит. Далi слiдували страви з мтАЩяса, риби, зеленi та соусiв. По закiнченнi трапези омивали руки та приносили жертви богам вином. Далi слiдував десерт iз сиру, фруктiв, солодощiв та вина. Це було початком симпозiуму тАУ фiлософськоi бесiди з вином, на яку iще запрошували акробатiв та музикантiв для розваг.

2.2 Житло

В Древнiй Грецii сформувався особливий тип архiтектури мiста. Центрами громадського життя мiста i його архiтектурного ансамблю стають укрiплений пагорб тАФ акрополь, де споруджуються храми, i агора, тАФ торговельна площа. Весь змiст суспiльних будинкiв, iхнi значення як художнього, iдеологiчного явища можна уявити собi, вiдновивши вигляд давньогрецького мiста. Хоча б частково збереглися мармуровi храми, багато з них вдалося вiдновити, зiбравши розкиданi навколо фундаментiв кам'янi блоки. Житловi ж будинки найчастiше будували iз сирцю. Наймiцнiшою частиною будинку була пiдлога, ii прикрашали найбiльш багато i ретельно, наприклад, мозаiкою, викладеною з рiзнобарвних каменiв. Поширеним був високомистецький полiхромний i рельiфний декор зовнiшнiх i внутрiшнiх стiн великих будинкiв. Широко застосовувалися колони i напiвколони, рiзьблення по каменi i мармуру, розпису стiн складними композицiями. Часто будинок робили iз внутрiшнiм двориком, у який вiдкривалися житловi примiщення. На вулицю такий будинок виходить глухими стiнами. Один будинок примикав до iншого, i уся вулиця житлового району обрамлялася стiнами. РЖнодi житловi райони являли собою целую розсип таких будiвель, розсiчених вузькими, кривими вуличками. Та згодом впроваджують регулярне планування: вулицi стали прокладатися строгим шаховим порядком. РЖснувало декiлька типiв т традицiйних грецьких будинкiв:

В· середземноморський (гористi райони материковоi Грецii) тАФ кам'яний двоповерховий будинок (нижнiй поверх для худоби i господарських примiщень, верхнiй - житловий) iз зовнiшнiми драбинами, довгими балконами i двосхилим дахом;

В· левантийський (Пелопоннес i острови) тАФ одно-, пiвтора- або двоповерховий будинок з каменя або глини, з плоским, купольним або конусоподiбним дахом;

В· паннонський тАФ одноповерховий будинок з житловими i господарськими примiщеннями, витягнутими в одну лiнiю пiд загальною крiвлею;

В· орiiнтальний (Пiвнiчна Грецiя) тАФ двопо

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Русские сезоны" в Париже

"Серебрянный век" русской культуры